Наш путівник Стамбулом (2021 рік — Локдаун)

Якщо весна не йде до нас, ми самі полетимо до весни! Це був наш восьмий Стамбул і, як завжди, ми отримали такий заряд позитиву і тепла, що я продовжуватиму всіх агітувати відвідати це затишне місто! І найголовніше, що Стамбул не може зіпсувати навіть максимальний локдаун, який розпочався якраз перед нашим прильотом. Давайте перерахуємо плюси поїздки:

  1. Кількість котів у місті зросла втричі, тепер кототерапія чекає на вас за кожним кутом.
  2. Туристів у цьому місті так само люблять, як коти, так і місцеві жителі.
  3. На туристів не діє комендантська година.
  4. На Султанахметі, в районі Фатіх, ресторани готові нагодувати туристів цілодобово.
  5. На Принцевих островах можливо повністю відсутній коронавірус, тому що там майже немає людей, принаймні на перших двох.
  6. У парку Гюльхане тепер не лише папуги, а й оселилися лелеки.

Перше, що ми побачили після прильоту, це азіатських туристів, одягнених у костюми хімічного захисту, маску вони тримали строго на носі, зате захист для очей тримали на лобі))) Ми ще не знали всіх правил міста, так що були напоготові. Митний контроль пройшли досить швидко, сіли в автобус, що йде до центру та почали вивчати перехожих на вулиці. Майже всі ходять у масках. Відчуваю, нелегко нам буде. Як тільки вийшли з автобуса, купили “Тимчасову масочну перепустку” – сіміт, це такий бублик із кунжутом.

Тепер поки ми по черзі жуємо сіміт, у нас є причина, чому ми не в масках. Масовий режим безумовно важливий, але у нас негативний ПЛР і є антитіла, так що ми почуваємося відносно спокійно без маски, хоча вдруге захворіти теж можливо. Поки ми йшли у бік готелю наша “перепустка” закінчилася. Далі діє таке правило, якщо зустрічний поліцейський йде в масці, то він тебе чемно попросить вдягнути маску. Якщо зустрічний поліцейський також без маски, то виходить нічия, і ви просто розходьтеся в різні боки. У будь-якому випадку, якщо місце людне і не виходить тримати дистанцію, то маску надягають усі без винятків.

Менеджер готелю нас зустрів з такою радістю наче весь ранок тільки на нас і чекав, просто на ім’я покликав, коли ми підходили до готелю. Нам пояснили, що спочатку чай, а потім уже вирішення всіх питань. Ми дуже любимо Туреччину за пристрасть місцевих до чаю, а не до алкоголю. Отримали та підключили до нашої Стамбул карти хес-код, тепер вона активна і можна користуватися транспортом, а держава знатиме про кожне наше переміщення, навіть про відвідування туалету, тому що оплата в громадських туалетах теж робиться Стамбул картою. Тепер для нас доступні відвідування торгових центрів, весь громадський транспорт, а також хес-код вимагають деякі ресторани. Ось так легко та швидко впровадився тотальний контроль державою. Саме у мене до цього лише позитивне ставлення, оскільки нічого протизаконного робити не збираюся. І мало того, якщо у мене заклинить двері в кабінці, мене зможуть знайти!)))) Зараз хес-код потрібно пред’являти у вигляді QR коду, думаю наступним кроком буде автоматичне сканування біометрії ока як у дубайському аеропорту. Єдиний мінус всього цього, тепер Стамбул карту потрібно купувати кожному персонально і відповідно стежити за балансом одразу на всіх картах, що не дуже зручно. Ми спочатку не знали, що не можна використовувати одну картку на трьох осіб і потрапили в ситуацію, коли Мишко пройшов через турнікет на пором, а ми не могли пройти. Я побіг швидко купувати ще дві карти, але без хес-кодів вони не дійсні, а пором вирушить через дві хвилини. На щастя, турнікети теж мають серце, і вони можуть змилуватися. Якщо близько 20 разів пікнути картою без прив’язаного коду, турнікет здасться і пропустить тебе. Цей лайфхак показав нам працівник)))

Цього разу ми до Стамбула прилетіли аж на тиждень і особисто мені цього тижня було зовсім недостатньо, я розумію, що з радістю б жив у Стамбулі й надалі, але тепер із напіввідкритими кордонами ми маємо цілий план як надолужити втрачене у поїздках, так що тиждень Стамбула буде поки що в самий раз. Стамбул був, безсумнівно, радий нас бачити настільки сильно, що навіть скасував свої метеопрогнози і подарував нам сонячну погоду практично на весь тиждень. За цей тиждень ми маємо відвідати всі наші улюблені місця, а також відкрити все, що хотіли давно подивитися, але відкладали. Кожний ранок у нас починався зі сніданку на тлі Блакитної мечеті.

З турецькими сніданками у нас особливе кохання, про яке я вже неодноразово оспівував, та й взагалі із турецькою їжею. У мене в Туреччині правило просте, не з’їв за день Іскандер кебаб — день пройшов даремно. Я не можу пояснити, чому я так люблю саме цю страву, але можливо в минулому житті я сам був Іскандер кебабом. Крім гастротуру в мене була мета накататися від пуза на корабликах Босфором. Сказати, що ми перевиконали цю мету нічого не сказати. Це був наш основний вид транспорту. В якій ще країні ти за пів долара з людини зможеш дозволити собі такі круїзи. Причому маршрут дня формувався так – куди пливе найближчий кораблик, із того місця і починаємо. Якщо ж на Босфорі шторм, а таке теж буває, як з’ясувалося, завжди можна скористатися гілкою метро Marmaray, частина якої проходить під затокою. Цікавий факт, що одна зі станцій метро знаходиться на мінус дев’ятому поверсі. І їхати треба на ліфті, причому всі проміжні поверхи також присутні. Важливий лайфхак цієї гілки — на виході зі станції потрібно вдруге пікнути Стамбул картою на “Refund machine” і на карту повернеться частина грошей, залежно від кількості станцій, які ви проїхали. Сама гілка настільки довга, що ми встановили новий рекорд з поїздки в метро, ​​ми їхали в один бік півтори години. Тепер нам попередній рекорд, поставлений у Китаї, де ми проїхали 54 станції метро, ​​здався дитячим садочком. Метро нас довезло до міста Гебзе, яке знаходиться недалеко за Стамбулом. Там має бути цікава набережна. Коли ми приїхали в місто, то з’ясувалося, що набережної немає, потрібно пішки йти в інше місто Darica. Чому пішки? Оскільки для проїзду в місті потрібна спеціальна картка, то або морочитися з черговою картою, або ловити таксі, яке не зупинилося, або годину пішки під гору, і ти на місці. Дорогою ми зайшли до маленького кафе, де сиділа дуже гостинна господиня зі своєю донькою. Якщо ти попросиш гарно турецьку каву турецькою мовою, то далі тебе обов’язково запитають про рівень цукру в каві, але оскільки наші знання на цьому закінчуються, а гостинність господині тільки починається, процес переговорів сильно затягнувся. Її донька весь час сміялася з того, як ми не могли порозумітися між собою. Жінка нам дуже намагалася догодити і пропонувала ще каву, чай і печиво, і все це турецькою. І змушувала Дашу продезінфікувати руки (як ми з’ясували у наступній турецькій подорожі, є така турецька традиція бризкати гостям на руки лимонним одеколоном, щоб руки приємно пахли). За підсумком ми вже всі сміялися з мовного бар’єра, але напилися чаю з кавою та поїли печива. Коли ми йшли в далечінь жінка з донькою ще довго нам махали слідом. Незважаючи на те, що набережна в результаті виявилася не варта того, щоб до неї діставатися пів дня, нас цей похід у кафе дуже емоційно зарядив. Ми весь день потім згадували найкращі моменти зі спроб порозумітися.

Тепер я хочу вас познайомити з нашими улюбленими місцями Стамбула, які ми для себе відкрили за 9 років.

Район Фатіх

Це базова точка туристичних маршрутів, саме тут біля історичного центру Стамбула – Султанахмет треба обирати недорогий готель. Цікавий факт, що в першій поїздці ми не знали про існування цього району і це було неймовірно приємним відкриттям. У цьому районі потрібно відвідати палац Топкапи, Блакитну мечеть, Айя Софію та цистерну Базиліка, але тільки після того, як у неї назад повернуть воду.

Парк Гюльхане

Це один із моїх улюблених парків у всьому світі. Тут ростуть дерева-гіганти, на яких оселилися родини папуг, а тепер ще й лелеки. Парк дуже просторий та має вихід на набережну. Відвідування набережної має бути обов’язковим пунктом після прогулянки парком.

Еміненю

Якщо ти знаєш назву цього району, то в тебе ніколи не буде проблем із тим, щоб повернутися на поромі з будь-якого куточка Стамбула до готелю. Приємна фішка — тут біля Бургер Кінгу продається дуже смачне морозиво. Від самого причалу вирушають пороми, напевно, до всіх куточків Стамбула, включаючи Принцеві острови. Але на острови тут вирушають не державні, а приватні пороми, особисто для нас їхній розклад був менш зручним, ніж у державних, хоча ціна схоже така сама.

Тут же є Єгипетський ринок. Ми раніше до нього були досить холодні, але цього разу дуже оцінили його, ну правильно, куди ж як не на базар попертися під час коронавірусу.

Каракой 

Дуже атмосферний район із безліччю ресторанчиків знаходиться праворуч за Галатським мостом. Зліва ж від Галатського мосту чудова набережна для милування заходами сонця.

Кабаташ

Тут є одні з безлічі різнокольорових сходів, що ведуть у гору, а також це пристань, звідки відпливають державні пороми на Принцеві острови. Також тут знаходиться палац Долмабахче, відвідування якого також обов’язкове, але треба врахувати, що він закривається досить рано.

Ортакьой

Один із наших улюблених районів європейської частини Стамбула. Тут дуже красиво вечорами, коли включають жовте підсвічування. Саме тут продається Кумпір — печена картопля, в яку накладають безліч начинок.

Я не сказав би, що картопля особливо смачна, але її треба спробувати, щоб знати смак району. Вартість 30 лір. У перших поїздках ми робили піший маршрут від Султанахмета до Ортакея, а потім назад автобусом через пробки.

Таксім і вулиця Істікляль

Чесно кажучи, наша найнеулюбленіша частина Стамбула, багато людей і немає тієї атмосфери міста. Хоча з цікавостей тут ходить історичний трамвай і є Галатська вежа. Але до своїх маршрутів ми цей район не включаємо, хоча він вважається центром.

Парк Йилдиз

Незважаючи на свою гірську місцевість, це чудовий парк для прогулянок, відпочинку за столиком та милуванням на Босфор.

Але там треба безпосередньо вгору йти. На вершині парку також є канатна дорога в інший парк.

Парк Емірган

Ще один затишний парк, думаю, найкраще його відвідувати під час сезону тюльпанів. Нам він сподобався трохи менше, ніж Йилдиз, але ми його теж рекомендуємо до відвідування.

Фортеця Румеліхісар

Ми туди не потрапили, але гуляли поряд, нам сподобалася набережна та види на фортецю. Звідси ми пливемо додому в Еміненю на поромі. Це буде чудовий круїз з чудовим краєвидом на фортецю.

Ускюдар

Азіатська частина. Тут є класний турецький ринок. Знаходиться вглиб та праворуч від причалу, якщо стояти спиною до Босфору.

Потім піднімаємося нагору і гуляємо парком Fethipaşa Korusu, тут є кафе з чудовою панорамою (фото вище на фоні моста), після чого спускаємося і в район Kuzguncuk, тут красиві вулички та будиночки.

Назад найкраще плисти на поромі, повернувшись до причалу Ускюдар, також можна скористатися метро.

Кадикей

Азіатська частина. Тут просто фантастична набережна та дуже затишна зона старого міста з пішою вулицею. Можна просто гуляти куди очі дивляться, скрізь буде мило та затишно.

Принцеві острови

Ми були на всіх, дуже сподобався острів Burgazadası, з його пагорбів відкриваються чудові краєвиди на острови. Острів не має особливої популярності у туристів, тому тут мало людей і немає коней із візками.

До острова можна дістатися на міському поромі від Кабаташа. Інші острови теж сподобалися, якщо ви плануєте повертатися до Стамбула знову і знову, то щоразу вибирайте собі новий острів.

Що ще потрібно дивитися

Мистецтво на сходах. В основному вони прикрашені веселкою, але іноді трапляються і справжні шедеври. Якщо будете подорожувати нашими маршрутами, то побачите багато таких.

Улюблені ресторани

Нашими фаворитами за ціною та асортиментом їжі залишаються два сусідні ресторани Ortaklar Kebap та Mevlana Kebap Lahmacun. Вони простенькі, недорогі та смачні.

Улюблена їжа. Тут я перерахую лише найулюбленіші страви, назви яких знаю. В ідеалі всі перелічені страви потрібно розподілити протягом дня та не забувати відкривати страви, яких немає у цьому списку. Знаю, завдання не найлегше, але подорож до Стамбула — це насамперед гастрономічна подорож, ніхто не казав, що буде легко. Зі Стамбула неможливо повернутися не набравши зайвих кілограмів.

Каштани

Щоразу після приїзду ми традиційно починаємо зі смажених каштанів. Спочатку вони можуть не сподобатися, але дайте їм шанс, і вони назавжди залишаться смаком Стамбула.

Екмек Балик

Смажена рибка у хлібці. Тут все просто, не скуштував Екмек Балик — не був у Стамбулі. Якщо скуштував, то лети до Стамбула і покуштуй ще раз. Продається ліворуч від Галатського мосту, а також трапляється у різних місцях на набережних.

Іскандер Кебаб

Кебаб у томатному соусі з йогуртом. Тут у мене ще одне правило, не з’їв Іскандер — день пройшов даремно! Оди цій страві оспівую, напевно, у кожному оповіданні про Туреччину. Коли робите замовлення, нагадайте офіціанту, щоб кебаб був максимально гарячим.

Кьонефе

Десерт зі смаженого сиру. Я його відношу до топ десертів Туреччини. Його складно пропустити, ця страва зазвичай на банерах у багатьох ресторанах.

Баклава та інші солодощі

Скажу чесно, нам знадобилося близько 9 років, щоб полюбити їх, але тепер ми вірні фанати.

Бореки (Börekçisi)

Страва з листкового тіста з різними начинками, найуспішніша в нашому рейтингу – солоний сир.

Лахмаджун

Відмінна м’ясна закуска, чудовий додаток до будь-якої страви.

Піде

Турецька піца, наш найулюбленіша начинка — з фаршем.

Сарма

Фаршироване виноградне листя, ми практично завжди замовляємо сарму як додаткову страву.

Турк Кафесі

Турецька еспресо з гущею. Я відношу його до фотогенічного напою Туреччини. Якщо не любите каву, то краще не дегустуйте цю смакоту, бо станете кавозалежними.

Фреші

Бути в Стамбулі і не пити фреші щодня — це злочин, гадаю, це варто внести на законодавчому рівні.

Сахлеп

Це один із позитивних моментів зимового Стамбула. Гаряча та ароматна “маночка” зі спеціями в склянці.

Їжа як мистецтво

Тейсті кебаб (він же Поттері кебаб)

Головне вибрати ресторан, де його вміють гарно подавати. Це страва-шоу у вигляді кебаба в палаючому горщику. Найефектніша подача у нас була у Каппадокії у ресторані La Vida A la Carte.

Дондурма

Турецьке вуличне морозиво, яке подається у вигляді шоу. Тут також важливо вибрати хорошого майстра. Відмінна риса справжніх майстрів, вони вас активно зазиватимуть.

Трохи про місцевих жителів

Нікому не секрет, що справжні господарі Стамбула – це коти, господарі Босфору – чайки, впевнений тут зі мною багато хто погодиться.

Інформація про подорож

Дата подорожі: 10.03.2021 – 17.03.2021
Тривалість: Тиждень
Тип туру: Вікенд
Авіаквитки: Sky Up
Готелі: Booking
Екскурсії: Усе самі
Складність подорожі: 0/10 (Друге рідне місто)

Шостий Стамбул


Моя турецько-китайська сім’я

Стамбул – наше найулюбленіше місто на всій планеті! І хоч у нього вже є гідні конкуренти такі як Сіань чи Гонконг, він все одно залишається для нас найтеплішим і найкращим.
А ще в нього можна літати знову і знову, навіть просто на вихідні, летіти менш як дві години. Закінчив працювати трохи раніше, сів на метро, ​​пересів у таксі, і години за 3 уже в серці Туреччини! Ми з Дашею в Стамбул закохані по самі вуха і це кохання дуже заразне. Якщо хтось із читачів ще не відкрив для себе Стамбул особисто, то пишіть нам, ми вплинемо на вас так, що ви обов’язково відвідаєте це місто вже найближчого року. Туреччина це перша країна у якій ми побували 10 разів! 

Після Єгипту, треба було посилено скидати набрані три кілограми перед черговим гастрономічним раєм. Встиг майже впритул) Ця поїздка була особливою, якось рік тому Мишко заявив, що готовий брати участь з нами у повноцінних поїздках зі складними маршрутами, а не лише де море та водні гірочки. Виклик був прийнятий, ми буквально в ті ж самі дні взяли лоукостівські квитки у МАУ. Рік йшов, ми з Мишком передчували подорож. Мишко вивчив схему метро та трамваїв Стамбула, вивчив основні станції, маркування ліній та розташування основних районів. Іноді брав стару роздруковану карту Стамбульського транспорту та домальовував нові збудовані гілки. Зокрема, Мишка цікавила підводна гілка. Другим важливим моментом для Михайла була гастрономічність поїздки: Безлімітні фреші, сахлеп і смажені каштани. З роботи довелося піти раніше. Записав швидко на папірець усі свої думки та ідеї того, що я хочу зробити і на чому зупинився по роботі. Тепер можна відлітати. Коли думки записуєш, ти начебто вивантажуєш роботу з голови і протягом поїздки думками до неї більше не повертаєшся. Пробки Києвом всіляко не давали дістатися всім складом до аеропорту. Але запас часу був достатній. Оскільки безкоштовна лаунж зона діє лише на власників банківської картки, то ми з Дашею ходили по черзі. Поки Даша їла в лаунжі, я Мишкові провів екскурсію бориспільським д’юті фрі, ознайомив з популярними закордонними товарами, які у нас не продаються. Потім була моя черга лаунж зони, а в літаку була Мишкова черга, тому що ми йому набрали смачненький звідти 😊 

Долетіли швидко і рекордно швидко пройшли весь контроль. Зазвичай ми їхали на метро, ​​а потім йшли до готелю пішки. Побачивши поточний курс щодо гривні, ми зрозуміли, що цього року можна гуляти. Ще й дітям проїзд безкоштовний. З таким курсом я пообіцяв Мишкові вдвічі більше безлімітних фрешів і ще до програми додав безлімітне морозиво! З метро ми сміливо пересіли на трамвай. Проїзд по Стамбул карті зараз коштує 13,5 грн.

Погода. Це найстрімкіший чинник у стамбульських поїздках, шанс зловити дощі тут досить високий. З чотирьох поїздок двічі була погана погода та двічі гарна. Я боявся, що з теорії ймовірності зловимо погану, але ні! Цього разу дуже пощастило два дні, один просто хмари, другий наполовину сонячний, без вітру, 8 і 12 градусів. Було зручно, було дуже зручно. На Київ тим часом обрушилися морози та снігопад. Але зараз про Стамбул! У нас був дуже дивний готель у самому центрі старого міста. До дивного готелю додався дивний господар та трохи дивні сніданки.

Напевно, вже традиційно ми розпочинаємо наш маршрут із парку Гюльхане. Раніше при вході нас зустрічала величезна кам’яна білка, але пізніше цю білку ми кілька разів бачили в одному з парків району Ускюдар. Нині ж у парку встановили дуже цікавий фонтан, який малює візерунки та різні написи у повітрі. Звичайно ж зграї папуг радісно кружляли над деревами, а найбільша зайняла найбільше дупло і гордо дивилася на нас. Нарешті відкрили набережну і тепер прямо за парком чудові краєвиди на Босфорську затоку і, звичайно ж, сяючий міст.

Увечері сюди обов’язково повернемось. Вода у затоці прекрасна навіть коли на небі похмуро, колір бірюзово-молочний. Далі за програмою морозиво, яке продається біля Бургер Кінга, це, напевно, одне з найсмачніших у світі. Мишко дуже наполягав, що ми маємо прокласти подальший маршрут на Кабаташ, але пором саме вирушав на Ускюдар. Я запропонував Мишкові спочатку сахлеп на кораблику, потім ринок з фрешами, а потім Кабаташ, Мишко схвалив наш план. Гарячий сахлеп це смак Стамбула. На жаль, крім нас він мало кому з туристів подобається і можливо Мишко третя людина у світі яка гідно оцінила напій.

Можливо, десь у глибинах нашої пам’яті смак сахлепа породжує спогади про ту незабутню першу поїздку до Стамбула… Хоча, кожна поїздка до Стамбула незабутня. До речі, Стамбул був першою закордонною поїздкою Михайла, коли йому було трохи більше року. 

Ускюдар – це один із районів азіатської частини. Не треба брати поромні екскурсії Босфором, можна просто сплавати в один з азіатських районів. Традиційно Даша купує домашні штани, а потім ідемо на точку, де дешеві фреши. На превеликий жаль точку з фрешами закрили, але це ж Стамбул, тут без фрешів ніхто не залишиться.

Поки Даша шопилась штанами, ми з Мишком пішли шукати, де попити соку. Довго шукати не довелося. Буквально через дорогу від ринку фреші із різних фруктів продавалися від 1,5 ліри за склянку. Оскільки у перерахунку на гривні за поточним курсом це трохи менш ніж вісім гривень, ми влаштували тотальне впивання соком. Випили за раз приблизно на 20 лір. Пили доти, поки в Мишка не перестало залазити. На цей раз в асортименті у нас були апельсиновий, яблучний, грейпфрутовий, гранатово-апельсиновий та морквяний. Морквяний взагалі за ліру продавався. Мишко ще й зранку з’їв три мандарини. Я називаю це зарядкою вітамінами на рік. Пам’ятаю в одній із перших поїздок ми з Дашею за поїздку випили приблизно 4,5 літри фрешів. Мишко, звичайно, намагався відстояти, що в нього ще одна склянка влізе, але було видно, що зараз почне витікати через вуха. Після фрешів обов’язково скуштувати вуличних мідій! О таааак! З року в рік ми повторюємо приблизно той же маршрут, і він не набридає і це чудово.

Наступна зупинка – район Бешикташ. Туди плисти на поромі хвилин 20. Ми поринули у затишні живі вулиці старого району. Десь із кущів вибігла кішка зі своїм кошеням у роті, було дуже мило спостерігати як вона спритно кудись несе своє чадо. Кішка вирішила переміститися до ресторану, причому через вікно. З того боку за вікном обідала пара. Кішка зробила спритний стрибок. За вікном пролунав крик жаху. Потім було видно, як пара відстрибнула в різні боки і зібралася йти. А річ у тому, що кошеня було ще дуже маленьким і на вигляд скидалося на видобуток кішки, щось на зразок миші чи щура. Сподіваюся, кішка з кошеням не оглухла. Пам’ятаю, схожа ситуація була в Києві, коли мені було в районі 16 років. Надворі була ніч, ми з друзями підійшли до чийогось будинку. Поки ми розмовляли з кущів вилізло кошеня і почало тихенько йти напролом. Мабуть, йому було темно, і він нас не помітив, спочатку кошеня врізалося в ногу найзагартованішого — Вови, Вова сказав тільки “Ой!”. Ми не змогли зрозуміти до чого це Вова сказав, як кошеня врізалося в мою ногу. Я більш полохливий на такі ситуації, я підстрибнув від жаху і трохи скрикнув, але кошеня продовжувало йти на пролом. Третя на черзі стояла подруга дитинства Даша, яка не встигла збагнути, що за хвиля кіпішу йде як кошеня врізалося в її ногу. Крик був такий гучний і лютий наче шаблезубий тигр напав на шахтарів. Саме кошеня зі швидкістю світла зникло десь у кущах. У кошеня явно був згодом стрес.

Стамбул завжди славився кількістю кішок, але зараз їх чомусь дуже мало. Отже, шукатимемо в інших районах. Кототерапія в Стамбулі це так само обов’язково як фреш або як на вечерю з’їсти іскандер кебаб. Мишко Києвом гуляти любить не особливо. Він ніяк не може зрозуміти в чому сенс йти кудись просто так, але ця поїздка офіційно була випробувальною, Мишко знав, що від прояву себе в цій поїздці залежатиме весь подальший план наших подорожей. Мишко доблесно справлявся з маршрутом навіть без натяку на втому. Ми з Дашею були справді здивовані тим, які відстані наша дитина може проходити. Це багаторазово перевищувало наші прогулянки Києвом. А тут Мишко ще й попереду в підскоком біжить.

– Мишко, чого такий задоволений?

– Тому що я в Стамбулі!

Нічого собі дитині зайшло місто! Це як у Єгипті, Мишко настільки сильно висловлював свою радість під час поїздки, що йому заздрили всі відпочиваючі. Отримувати настільки сильну насолоду від подорожі треба вміти. Мишко запропонував зробити зупинку на обід. Щоб дитина не розвалилася на частини, ми зробили двогодинний привал у затишному ресторані на третьому поверсі. Ресторан був на кшталт нашої пузатки, коли одразу показуєш, що тобі накладати. Поляна на трьох із десертом та чаєм обійшлася у 50 лір (260 грн). Перепочили і в дорогу, до улюбленого району Ортакьой! Там надвечір збираються туристи та місцеві жителі. Атмосфера, як завжди, затишна!

Раніше правда було освітлення жовтішим, що додавало магії в атмосферу, але мечеть і міст як завжди прекрасні. Так само в цьому районі ми відвідали пам’ятне місце, де колись втратили рукавичку і по фотографії відслідковували точне місце її втрати. У старе місто поверталися транспортом, Мишко відключився одразу, як ми тільки увійшли в автобус. Коли треба було вийти і пересісти на трамвай, Мишко різко підбадьорився і оперативно виклав нам схему перетинів гілок трамваїв Стамбула. Ось вони знання! Хоч серед ночі розбуди дитину, розкаже все, що знає про транспорт Стамбула. Перед вечерею ми повернулися до парку Гюльхане, подивитися на сяюче місто з набережною. Жаль тільки, що зимовий вітер не дає довго стояти біля води. У нас було в планах відвідати та сфотографуватися в одному з ресторанів, де ми з Мишком 6 років тому сиділи, проте ресторани на центральних вулицях підняли ціни до непристойності. Боюся, що з такими цінами їжа може грудкою в горлі застрягти. Зате якщо вийти на паралельну вулицю, то цінова політика різко змінюється і до того ж у вигляді компліменту приносять свіжоспечений турецький хліб, такий весь надутий, і безкоштовний чай, і навіть ніякого додаткового сервісного збору, і рахунок на трьох просто казка 49 лір (9,2$). Усі наші посиденьки у недорогих ресторанах я відзначив на карті зірочками, і наприкінці оповідання є їхні координати. Вже після першого дня було зрозуміло, що Мишко успішно пройшов тест на піші маршрути))))

День 2

Ми хотіли почати його з Цистерни-Базиліки, але там спустили воду і, схоже, наповнять нескоро, йде реставрація. А відвідувати водосховище без води, це як весілля без музики))) Ну і гаразд, у Топкапи ми теж давно не були. Головне проскочити до появи натовпу. Наш вибір схвалила навіть погода, заливши всі галявини та будівлі сонячним світлом. Михайло зажадав, щоб Даша йому перечитала всі таблички у всіх визначних пам’яток султанського палацу. Але номер однієї з табличок 410 мене збентежив, довелося обмежитися приблизно десятьма табличками. Ще була важлива місія повторити фотографії у тих самих місцях та позах. Завдання виявилося не найлегшим, то відра для сміття вже немає на тому місці, то сонце не світить, то руки криві, ще й пропорції сторін камери відрізняються. Але ми справлялися як могли. Цікаво, що папуги облюбували саме парк Гюльхане та прилеглий палац, у простіших парках, мабуть, не годиться їм літати.

У мене навіть виникла думка, а раптом це перероджені жителі Топкапи, а той самий пухкий у дуплі і сам султан. Вдруге відвідати палац було не менш радісно ніж у далекому 2012-му. Після палацу, звичайно, за смачним морозивом. У нашій улюбленій крамниці продавець чомусь відмовився продавати морозиво, сказавши, що холодно. Дивно, купили у сусідній, виявилося так само смачно.


Ялинка підросла)))

Такс куди далі? Немов відповіддю на запитання на причалі висвітлилося відправлення порома в район Кадакей. От і вирішили, я вже не раз до нього придивлявся на картах. Але спочатку треба скуштувати Ekmek Balik (бутерброд зі смаженою рибкою на причалі) Куди ж без нього. Я вважаю так: не з’їв екмек – відвідування Стамбула не зараховано. Або навіть так. За одне гастрономічне відвідування Стамбула потрібно:

  1. З’їсти Екмек Балік 
  2. З’їсти 100 грам смажених каштанів
  3. Підкріпитися сімітом (булка із кунжутом)
  4. З’їсти вуличних мідій
  5. Випити фреш з апельсинів
  6. Хоча б разок у ресторані замовити гарячий Іскандер Кебаб (причому офіціанту краще уточнити що саме гарячий)

Сіли в корабель Мишко відразу заявив “Тато, давай Сахлеп!” Чомусь бармен на кораблі спочатку відмовився продавати мені сахлеп, але хвилини через дві все ж таки продав. Що ж, мені сьогодні всі з першого разу не хочуть продавати. Ми безцільно пішли вулицями Азії. Ми не прогадали, тут можна справді блукати і бродити все мило-затишно. А ось і кішки!

Ці вулиці буквально перенаселені пухнастими створіннями. Мабуть, проходив котячий саміт і всі коти, кішки та кошенята Стамбула вирішили перебратися в азіатську частину. Але як вони здолали босфорську затоку? Можливо, капітан Котовський пригнав цілу баржу, а можливо, й невеликий лайнер. Поки коти перепливали, у них був безлімітний сахлеп. Але це тільки мої здогади, можливо все було не так, за винятком сахлепа, він уже точно був присутній в цій історії.

Гуляючи районом ми пройшли повний курс кототерапії. З пагорбів відкриваються краєвиди на Принцеві острови. Потім вийшло сонечко і почалося прийняття сонячних ванн. Навіть якось на їжу не хотілося витрачати сонячний час.

У нас був навіть привал, для передиху під променями. Коли ми почали вибиратися із затишних парків у центр, на нас чекала ціла міні-вистава із надресованим собакою. Господар під час вигулу свого вихованця почав демонструвати перехожим акробатичні вміння свого собаки, який чітко за жестами господаря виконував різні трюки. У цьому всьому була лише одна вада, чомусь в азіатській частині не продавалися фреші. Тобто у цій поїздці доводилося обирати між фрешами та котиками.

А, ну ще тут традиційно всі говорять тільки турецькою і пояснення в ресторанах з легкістю заходить у глухий кут. Проте ми знайшли свій куточок щастя для трапези. 

До центральної частини вирішили повертатися на гілці метро, ​​що проходить під Босфором. Хоч це просто темний тунель, але сам факт ми проїхали під водою!

Ми планували пройтися вулицею Істекляль, але такої кількості людей навіть у Китаї не щодня зустрінеш. Довелося відхилитися на сусідні вулички. Незабаром і з’явилися фреші за нормальною ціною. Хлопець продавав їх по 2,5 ліри за склянку, я запропонував йому десятку за п’ять склянок (52 грн). Хлопець сказав, що мене не розуміє, але на мої умови за десятку він погоджується. Випили п’ять склянок, але через п’ять хвилин рівень фрешу в крові знову став недостатнім. Довелося шукати наступного. У чоловіка була велика склянка за п’ять лір, він, не вагаючись погодився за 4 ліри (21 грн). Хоча Мишко заявляв, що хоче ще склянку, але було видно, що він не може і з цією до кінця впоратися. З внутрішнім бульканням ми побрели у бік нашого району. Здавалося, що ноги ломляться під вагою випитих соків, сіли в трамвай і поїхали на півгодинний вечірній привал у номері під ковдру. Через 30 хвилин знову були як огірочки. Після вечері ми пішли до головного фонтану на площі Султанахмет.

Там у районі обеліска грали в хованки, ми з Дашею ховалися, а Мишко нас шукав. Мишко правда пропонував навпаки, але це вже буде небезпечно. Залишити Стамбул ніколи не хочеться, як вперше, так і вшосте. Треба було вже йти спати, але Мишко, як зачарований, дивився на фонтан і не хотів іти. Зрозуміло, що це ще не останнє наше відвідування культурного центру Туреччини і будуть ще вечори на Султанахметі, але у яких роках? До наступного Стамбула за оптимальним розкладом ще півтора року чекати, а так хочеться наступними вихідними знову сюди прилетіти. Але акції такі, тут треба все за рік продумувати, коли і куди ти захочеш. Проте наступних вихідних на нас чекає досить незвичайна подорож, з якої буде багато позитиву та тепла.

У нас був зовсім ранній виліт, але за поточним курсом вже можна було шатлом не користуватися. Таксі замовили від готелю і попередньо приготували обумовлену суму в лірах. Таксі до аеропорту Ататюрк обійшлося в 70 лір (13$), хоча з огляду на те, що аеропорт закривають, наступного разу вже будуть інші добирання. МАУ зробила приємний сюрприз, запустивши додатковий рейс, у результаті літак був завантажений менше, ніж на третину. Тож кожному пасажиру дісталося спальне місце із трьох сидінь. Як тільки набрали висоту, все рівномірно розподілилися по салону. Незважаючи на похмуру та туманну погоду, що чекала нас у Києві, у нас був чудовий світанок за бортом.

Внизу туман був настільки густим, що видно було, як із хмар стирчить труба і випускає дим. Літак опустився до злітної смуги і про теплі затишні дні залишилися лише фотографії та ця розповідь.

Інформація про подорож

Дата подорожі: 31.11.2018 – 03.11.2018
Готель: Hotel Han. Не рекомендуємо
Тривалість: 2 повні дні
Тип туру: Вік-енд
Авіаквитки: МАУ брали майже за рік
Готелі: Booking
Екскурсії: Всі самі
Складність поїздки: 1/10 (Майже рідне місто)

Де вигідно їли

Ресторан 1. Ortaklar Kebap Lahmacun
Ресторан 2. Mevlana Kebap Lahmacun Salonu
Ресторан 3. Damak Tadı (страви вже готові, показуєш, що тобі накласти)

Ресторан 4. Pehlivan Kofte (страви вже готові, показуєш, що тобі накласти)

Весняний Стамбул

Це була довга весна, без поїздок аж до травня. Після нескінченного В’єтнаму здавалося, що минула вічність до наступної поїздки. Пам’ятаю, після прильоту з Азії, таксист у Києві побачивши два невеликі рюкзаки запитав: “А де ж ваш багаж?” Дивлячись, що ми явно одягнені не по погоді серед зими. На відповідь, що ці рюкзаки і є наш багаж, він посміхнувся. А потім біля будинку знову спитав: “Так все ж таки де ваш багаж?” Водій так і не повірив, що на три тижні можна кудись полетіти з двома неповністю завантаженими рюкзаками. Настали довгоочікувані травневі свята і понеслася низка поїздок та подорожей. На одних вихідних ми були у Старконі, на інших тур Карпатами, на треті і випав Стамбул.

Стамбульська подорож у нас присутня кожного сезону і відповідно Туреччина є нашою найбільш відвідуваною країною. Ми були вже в цій класній країні шість разів, але при цьому не разу не були на курорті на олл-інклюзиві. Попередні дві подорожі до Стамбулу напоролися на не найкращу погоду. Вибір цих дат проходив під пильним вивченням погодних архівів за останні 5 років. Таким чином ми вирахували, що 13-16 травня буде найвдалішим варіантом і не помилилися. У Борисполі я перевірив, як працює система онлайн квитків, на всіх поінтах чекали дані прямо з планшета. Особливо весело було передавати на перевірку паспорти та планшет у віконце на прикордонному контролі. А на одному з проміжних контролів дівчина у нас із рук взяла два паспорти, причому обидва виявилися моїми. Загалом мозок персоналу Борисполя ми винесли на повну. 

За кількагодинний переліт ми встигли облетіти грозу. Це був перший раз у нас в історії, коли ми з ілюмінатора бачили грозову миготливу хмару. Після прильоту до Стамбула мій новий паспорт отримав свій перший штамп. Справа була ввечері і насамперед після прильоту ми вирушили скуштувати одну з найкращих кухонь світу. Раніше, коли людей було побільше, а терактів по менше, кафешки навіть опівночі працювали на повну силу, а зараз почали закриватися набагато раніше. Загалом у зв’язку з терактами багато хто насторожено ставився до нашої витівки зі Стамбулом. Але за фактом за час нашого перебування повз мене пролетів всього один коктейль Молотова і серед ночі пролунав вибух на іншому березі міста, та й постріл ми чули лише один раз, до того ж це могла виявитися просто петарда. Натомість із погодою цього разу пощастило по повній.

Повечерявши в кафешці, ми вирушили по GPS до нашого готелю. Готель був реально крутий. Щоправда, хлопець на ресепшені не міг знайти наше бронювання, а коли я дістав букінг, то виявилося, що це не наш готель, а одна з визначних пам’яток позначених у нас на карті. Наш же готель був зовсім в іншому місці. Дійшли до нашого готелю, поки реєструвалися, спостерігали, як люди фотографуються на тлі дзеркала.


Ліворуч від нас двері!

Нас вписали в номер, з якимось шумом витяжки за вікном, на перше ж прохання нас переселили безкоштовно, у номер, який був дорожчим на десять відсотків нашого. Поки нас на ресепшені перереєстрували, чергова дівчина підійшла до дзеркала, дзеркало від’їхало убік, вона зайшла за нього і дзеркало стало на місце. Побачивши наше здивування менеджер нам повідомив “It’s just a magic, by the way, your new room situated behind this mirror too”. Ось і ми жили у справжньому дзеркалі. Я почував себе Гаррі Поттером у Гоґвортсі щоразу йдучи до своєї кімнати. Ніч була дуже спекотною, а сніданок дуже щільним. За всю історію поїздок некурортними готелями, сніданок в Harmony Hotel був одним з кращих.

В дорогу!

Рано-вранці ми вирушили в наш дводенний шлях. За перший день треба було пройти пішки все те, що бачили за попередні три роки. Попередні три рази були взимку, і літній Стамбул постав перед нами зовсім у новому вигляді. Клумби з квітами в тих місцях, де ми навіть їх і не уявляли, а парк з великими товстими лисими деревами перетворився на зелений парк зі звичайними деревами.

Зелені папуги так само парили від дерева до дерева, а панорамний вид на Босфор приготував сюрприз, вода була зовсім іншого кольору, ніж ми бачили раніше.

З темної вона перетворилася на блакитну, за кольором нагадуючи море Мальдівських островів. Попивши фреша і поївши смачного морозива, ми пішки пішли дивитися Долмабахче.

Долмабахче

Пішки перейшли зі старого міста на бізнес-частину через міст, з якого традиційно рибалки ловили рибку. Долмабахче — це була новіша резиденція для Султанів (замість Топкапи), а пізніше і для президента Ататюрка. Щоразу приїжджаючи до Стамбула то по часу, то по грошам не потрапляли всередину. Цього разу розщедрилися по 30 лір (10$) і таки побували всередині. Відвідування правда мало не зірвалося через якусь реконструкцію всередині, але вона опинилася лише у незначній частині.

Усередині фотографувати було заборонено, тому фотографій цієї скромної чарівності буржуазії показати не можу. Але там було справді ефектно та класно. Сподобалося, що до відвідування входить екскурсія. Жили султани, звичайно, розкішно, але я без вайфаю і девайсів не уявляю, чим можна було займатися в цих апартаментах. На самій території була зелена трава з фонтанами і бігаючою живністю, фазани, павичі, качки і звичайно ж коти.

Котик грівся на сонечку, але тут прийшли кури і прогнали кота з насидженого містечка. На території резиденції панувала ідилія. Ми навіть на траві повалялися хвилин 15, відпочиваючи після виконаного пішого маршруту.

Азія

Далі ми пішли до порту Кабаташ, щоб вирушити в азіатську частину. Але на який саме порт нам треба я не пам’ятав, але Даша здогадалася знайти торішні фотки на планшеті і показати їх в тікет-офісі. Чоловік по фотографіях не міг зрозуміти де це, але під наближенням почав розглядати написи на магазинах і визначив, що це район Ускюдар, оскільки у назві однієї з магазинів фігурувала назва району. Ще пощастило, що наш кораблик вирушав за хвилину. В Ускюдар ми пішли на ринок, де продають фреші по лірі (0,33 $). Напилися апельсинових фрешів, пішли в магазинчик, де щороку Даша купує собі піжамні штани, повернулися ще раз на фреші.

Пообідали і потім знову повернулися на фреші. Даша якось розтягнутіше смакувала кожен стаканчик, а я як на барі, випивав, ставив склянку, мені наливали наступний. Таким чином ми випили 13 склянок фрешів. Обід був як завжди найсмачніший.

То був мій улюблений Іскандер кебаб. Мене навіть офіціант вчив як правильно вимовляти назву цієї нереальної страви. Після ринку ми поїхали на набережну полежати з місцевими на траві.

Після такої кількості фрешів багато рухатися було важко. Відлежалися в тіні від спекотного літнього сонця. З травнем погода ніяк не асоціювалася, у Стамбулі було справжнє літо. З галявини ми вирушили вгору, у гористу місцевість, звідки відкривалися чудові панорами з паркової зони.

Все було невимушено та добре. Сонце поступово рухалося до заходу і над Босфором повітря починало набирати частки золота.

Дорога в район Ортакьой

Причал, від якого ми хотіли переплисти в район Ортакьой, виявився не діючим. І тут ми зрозуміли, що доведеться перебиратись через Босфорський міст. Це насправді дуже і дуже складна витівка. Турки, яких ми почали питати, як заїхати на міст, посилено говорили, що нам треба повернутися до порту Ускюдар. Але водій одного з автобусів, коли я показав на міст кивнув головою, спочатку ми простояли в пробці хвилин 30, а потім водій просто проїхав міст і поїхав далі, на моє запитання він турецькою сказав, що він взагалі англійської не знає. Ось навіщо ствердно кивати головою, якщо не розумієш, про що йдеться? Цікаво, як він інтерпретував наш перший діалог, мабуть, він подумав, що я запитав його “Який гарний міст!” і вказав на міст, а він мені у відповідь кивнув головою. Або, напевно, було так: “Я спитав, а чи не проїжджаєте ви повз той міст, але так, щоб на нього зовсім неможливо було потрапити?” А він у відповідь кивнув головою. 

Хоч турки заперечували факт, що міст можна проїхати автобусом, але ми вже раз проробляли таке і точно пам’ятаємо, що автобус там ходить. У результаті після довгих обговорень з одним із товаришів, з’ясували, що автобус там не ходить, зате там ходить метробус, він такий самий, як автобус, тільки коштує набагато дорожче. Переїхавши міст, ми заїхали зовсім не туди, куди треба. Там, де ми вийшли, була велика дорожня розв’язка. Кожен турок був упевнений, що наш автобус їде із сусіднього виходу підземки. Коли ми дісталися останнього виходу, там нам сказали, що це треба на іншому метробусі їхати, там, де ми вийшли спочатку, але при цьому ніхто не знав на яких саме автобусах їхати. А якщо знав, то такого автобуса не виявлялося на тому виході, куди нас відсилали. У результаті якимсь дивом ми виїхали і дісталися до причалу Бешикташ, який був на пів шляху до нашої мети. Чого ми так рвалися до того району? Там гарне жовте освітлення, ліхтарики та вечірні гуляння. Там дуже затишно та красиво. Там, де ми вийшли, дорогу знали добре, бо не раз нею вже ходили. Здавалося, що ще хвилин сорок пішки і ми дісталися. Що може бути простіше, якщо не треба долати розв’язки транспорту. Люди на зустріч йшли, закриваючи носи серветками, кепками та іншими підручними засобами. Це дуже насторожувало. Але тут я почав помічати, що вже не вперше йдучи дорогою я намагаюся щось дістати з очей. У світлі фар, що проїжджають, ми помітили велику кількість дрібного пуху в повітрі, який схоже летить з місцевих дерев. За 40 хвилин дороги ніс уже не дихав, а руки вже запарилися весь час чистити очі. Ця дорога була трешовою, а коли ми таки дійшли, в районі вимкнено освітлення. І вся романтика минулих років розвіялася. Фіаско було ще те. Хоч народ і юрмився, але в темряві воно якось не таке прикольне, як з жовтим освітленням. Натомість їли дуже смачну страву у місцевій кав’ярні району. Змучені багатогодинним добиранням ми сіли на автобус і з пересадкою на трамвай доїхали до рідного Султанахмета. Спали вночі міцненько, але було дуже спекотно.

Принцеві острови

З ранку ми вирушили гуляти набережною. Багато турків засмагали на кам’яних брилах, а деякі навіть купалися. Іноді на камінні грілися котики. Набережною було трохи важко йти проти сонця. Зате вздовж міської старої стіни. Цього дня ми попливли на Принцеві острови. На найбільшому ми вже були рік тому, цього разу взяли другий за розміром.


Вид з острова

Острів був як завжди шикарний, навіть більше сподобався ніж минулорічний. Гуляючи островом, ти немов опиняєшся в черговій новій країні, з видами, які не притаманні Стамбулу. Насамперед як ми припливли на острів, одразу ж підтримали концепцію гастрономічного туру, хоч ресторан не мав терміналу для карток, він з радістю списав з картки гроші терміналом сусіднього магазину. Поїли, далі в дорогу. Котиків було багато. Я взагалі перейменував би ці острови на Котикові.

Островом ми йшли близько чотирьох годин. Особливо про релаксуючу прогулянку з красивими панорамами та кото-терапією розповідати нема чого, єдине було дуже весело, коли стояли два велосипедисти та спілкувалися між собою. В якийсь момент велосипедист на рівному місці з велосипедом провалився з головою з урвища. Іржали всі та велосипедист у тому числі.

Співаючі Дахи

О 17:15 ми попливли назад до Стамбула, адже треба було встигнути на Співаючі Дахи. Як добре, що у нас стояла мітка на планшеті. Місце називається Valide Han. Ми йшли якимись безлюдними вуличками, і дійшли до великих дерев’яних воріт з невеликими дверцятами. Нам потрібен дідусь Мехді. За дверима ми почули молоді голоси, отже, у цьому безлюдному місці саме там є люди. Мабуть, прийшли за адресою. Тут якраз двері відчинилися, і літній чоловік випустив задоволених туристів. Ми ввійшли. На запитання ціни, дідусь назвав секретну таксу. Ми заплатили, і він махнув рукою, куди нам іти. Це був найскладніший квест за дуже дивним місцем. Це були старі занедбані приміщення та темні коридори. На деяких дверях висіли замки. Ми безпосередньо блукали хвилин 20 у спробах знайти вихід на дах. У результаті перше, що ми знайшли це туалет. Там навіть живий чоловік був. Щоб самому звичайно з’явитися в цьому місці потрібно мати сталеві нерви.


Дорогою на дахи

Нам таки пощастило знайти ту лазівку і все старе місто під нами. У відгуглений час почали співати мечеті з різних частин міста. Романтика та краса панувала на цих дахах. Закохана пара сиділа вдалині так довго не рухаючись, що ми почали перейматися за їхній стан. Поки милувалися краєвидами десь на вуличках пролунав постріл. Після співу на дах піднявся дідусь ключник. І ми почали збиратися, у дідуся схоже як раз робочий день скінчився. Поки йшли назад, дідусь Мехді зайшов в одну з дверей і зачинився. Внизу звісно, висів замок і без дідуся не відкрити. На замку висів номер, куди дзвонити. Згодом ще підтягнулися хлопці, які бажали вийти. Один із них набрав номер, і ключник спустився до нас. Просто дідусь чекав, поки набереться група, як маршрутка не від’їжджає, доки не набереться натовп. Вийшовши з комплексу, ми опинилися на безлюдних вулицях серед закритих торгових точок. Вибиралися ми довго, напоролися на підлітків, які намагалися винайти Коктейль Молотова. Причому один з них чи то жартома, чи то всерйоз полетів у мій бік, але пролетів повз. Довелося пришвидшити крок. Коли ми вибралися в людний центр стало легше. З одного боку, лячно коли натовп, щоб у ньому ніхто не вибухнув, з іншого боку на безлюдних вулицях теж небезпечно.

 За гастрономічним планом ми мали ще спробувати їхній національний Тейсті кебаб у горщику. Страва ця дорога, тому довелося обійти низку ресторанчиків, щоб визначити де найдешевше. Коли визначилися і сіли, нам підсунули меню зовсім з іншими цінами ще й припискою, що 10% не включено у вартість. Коли менеджер побачив, що ми встаємо зі столу. То переконав нас, що для нас будуть віп ціни саме такі як він показував нам, нам одразу принесли інше меню і без жодних такс. Вперше, до речі, такий варіант шахрайства бачили.


Готується наша вечеря

Приготування кебаба в горщику виглядало ефектно і явно надало шарму нашій вечері, за рекомендацію цього кебабу окрема подяка xeops, який у своєму оповіданні його дуже хвалив. Після трапези треба було б сходити на вечірню набережну, але нас накрило такою жорсткою зливою, що мало не здалося. Відразу всі продавці традиційно перекваліфікувалися на продавців прозорих парасольок. У тому році ми таку хотіли привезти, але забули в аеропорту. Цього разу парасольку таки привезли, забувши в готелі дві пари навушників та зв’язок ключів. Стамбул відпускати нас явно не хотів. Ніч була традиційно спекотною, та ще й вибух на сусідньому березі міста розбудив. Готель упакував нам наш сніданок у вигляді двох гігантських сендвічів, з половинок батона, і навіть авіаквитки нам роздрукував. Як своїм улюбленим мандрівникам МАУ підвищив клас наших авіаквитків з економа до бізнесу. Було несподівано, приємно та радісно. Про це ми довідалися перед посадкою на літак. У нас взяли на перевірку квитки і натомість дали заготовлені з бізнес-класу з нашими іменами. Чим ми заслужили таке розташування не знаю, але вони зробили правильний вибір. Загалом про бізнес-клас МАУ хочу сказати, що він трохи не дотягує сервісом до економ-класу компаній Turkish Airlines або Emirates. Але все одно було радісно від красиво сервірованого чаю та безкоштовного журналу. 
Ця поїздка до Стамбула була однією з найкращих і явно найсонячнішою. Стамбул ми, як завжди, рекомендуємо.

Інформація про поїздку

Дата подорожі: 13.05.2016 – 16.05.2016
Тип поїздки: Вік-енд
Тривалість: 2 повних дні
Віза: Не потрібна
Авіаквитки: МАУ
Готель: Harmony Hotel
Екскурсії: Всі самі
Складність поїздки: 4/10 (нижче середнього)

Третій сезон у Стамбулі

20141129_124239Одного з аргентинських жарких вечорів ми повернулися додому після романтичної вечері. Зайшовши в інтернет з планшета, щоб подивитися лайки, ми натрапили на нашу улюблену акцію Turkish Airlines. Мобілку швидко вивели з режиму польоту, картка на готові… Є, поїздка до Південної Америки відзначилася тим, що під час однієї подорожі ми собі запланували та організували наступну. О так, той аргентинський вечір був справді чарівний.
Оскільки з відпусткою зовсім напружено, а злітати не те щоб хочеться, це просто хороша традиція вже, так що вирішили собі влаштувати суто вікенд.
Це була не просто подорож, а справжній фуд-туризм. Стамбул має дві переваги: ​​там красиво і дуже смачно. Їли ми все і скрізь. Іскандер у томатному соусі з йогуртом, долма зі сметанним соусом, мідії під лимонним соком прямо на вулиці, фреші йшли відразу стаканчика по 3-4 і багато разів на день і звичайно ж традиційний турецький сахлеп із корицею. О як ми любимо Стамбул. Навіть мама, коли спілкувалася з братом по скайпу, брат сказав, що його зять поїхав до Європи на шопінг, а мама сказала, що діти (Ми з Дашею) поїхали до Стамбула поїсти. Загалом, як завжди, турецька їжа на висоті.

20141129_142931

Це було вже п’яте відвідування Туреччини, і друге відвідування Стамбула за рік, тож тепер це у нас найбільш відвідувана країна. На вулиці було +12, я світлу частину дня ходив у футболці. У Стамбулі та Україні відбулася інфляція і відповідно ціни за рік змінилися більше ніж у два рази щодо гривні. Щоб не витрачати валюту, ми взяли гривневу картку і в Стамбулі або розраховувалися нею, або знімали в партнерській мережі банкоматів ліри. По курсу вийшло з урахуванням різних комісій, що вся поїздка за рахунок цього обійшлася на 5$ дорожче, ніж якби ми їхали з доларами. Готель був прямо в центрі старого міста, можна сказати, що центріше нікуди. З аеропорту ми проїхалися на метро, ​​потім 30 хвилин пішки, і за годину ми в центрі Стамбула на Султанахметі.

20141129_142318

Під час заселення я звернув увагу, що весь час чути вертольоти. Коли ми вийшли з готелю, спочатку побачили величезну кількість міліції, камер та переїзних фургонів, у яких сидять офіцери та ведуть стеження. Далі я зрозумів, що людей у ​​центрі зовсім багато, а сама площа взагалі перекрита. З’ясувалося, що Папа римський цього дня також відвідав Стамбул. Так, щось є в цьому місті привабливе. Офіцер пояснив, що протягом години площу відкриють. Нам це взагалі шикарно, усі зараз довкола площі, отже транспорт за задуманим маршрутом буде вільний. Пройшовши центральними вуличками, ми вирушили на міському поромі в азіатську частину. Там погуляли трохи в новому для нас напрямку і тепер складається враження, що у цьому гігантському мегаполісі куди не піди – скрізь красиво та затишно. Ще ми дуже любимо Стамбул за котяче царство, котів та кішок на вулицях дуже і дуже багато!

20141129_141803
Не один кіт під час фото не постраждав.

Зрозуміло, що ми там не тільки ходили, а й постійно їли) З Азіатської частини ми перепливли в бізнес частину і пішки прогулялися до нашого улюбленого райончика, який знаходиться біля входу на пішохідний міст. Цей райончик уперше ми помітили два роки тому, коли каталися корабликом. Тепер це наше улюблене місце для вечірніх посиденьок. Взагалі так незвичайно, коли вже добре знаєш закордонне місто. Після складної Південної Америки спілкування з турками взагалі не помітне, згадуючи поїздку, мені здається, що ми українською розмовляли. Хоча далеко не всі турки знали англійську, але головне ми спілкуємось на одних жестах!

20141129_170016

На площі панувала приємна атмосфера, місцеві жителі сиділи на лавочках і спілкувалися, всюди кафешки, все підсвічується, а поруч дуже гарний міст немов у чарівному сяйві. Оскільки всі поголовно їли печену картоплю з салатами, ми себе не змогли втримати і вирішили ще раз потрапезувати. На автобусі ми переїхали у Таксим – бізнес-центр столиці. А звідти гуляли вуличкою Істікляль. Зустріли традиційний старовинний трамвай, у якому грав оркестр. До речі, цього року ми купили собі картку для проїзду в громадському транспорті, по ній знижка досягала 60%, що значно спростило нам пересування містом. Тож кому треба – беріть у нас у тимчасове користування. Найдивніше, що на Таксимі ми чомусь нічого не їли. То, напевно, було єдине місце в цій поїздці, коли ми не їли. З Таксима йшли пішки до Султанахмета на іншу частину Стамбула, а звідти піша прогулянка двориками житлового району старого міста. Таким чином ми за день побували у своїх улюблених місцях.

Принцеві острови
IMG_4887

Наступного ранку почався дощ. Разом з появою дощу, на вулицях також з’явилося багато продавців одноразових парасольок. Хоча ціну спочатку заломили зовсім неадекватну. За п’ятий раз у Туреччині я зміг визначити точну ціну парасольки до ліри, така парасолька має коштувати 5 лір. 

У турист інформейшені на питання «Як доплисти на Принцеві острови», нас запитали, «А на який острів саме?». Чомусь я собі уявляв ці острови як щось одне ціле))) Ми попливли звичайно на найкрасивіший) Спочатку нам необхідно було переплисти на бізнес частину в Кабаташ, а звідти плисти далі. В очікуваннях наступного порома ми засіли у затишній кафешці явно з італійським нахилом. Домовились, що розрахуємось карткою. Поки Даша була у туалеті, у ресторані вимкнули світло. Даша розповіла, як важко було знайти вихід із підвального поверху. Через 5 хвилин світло ввімкнули, і я вирішив сходити до туалету. Коли в мене світло вимкнули, я був у такій темряві, що довго не міг знайти ручку. Оскільки ми подорожували без телефонів, підсвітити не було чим. Поки я шукав ручку, навпомацки я дістав щось із розетки і вставив назад. Знайти вихід із кімнати це була перша половина біди, другою половиною було, що туалет знаходився на підземному поверсі і далі мало бути знайомство зі сходами в темряві. Коли світло ввімкнули, не чекаючи замовлення, я швидко розрахувався карткою в терміналі, оскільки готівка була на вагу золота з огляду на поточну ситуацію з доступністю долара в Україні. Коли мені принесли замовлену пасту. Офіціант запитав, чи не бажаю я пармезану. Я уточнив, чи безкоштовна ця послуга? Офіціант ствердно кивнув головою, і кудись зовсім пішов із ресторану під дощем. Коли він хвилин за 10 повернувся, про пармезан походу вже забув. Якось незвичайно посиділи в кафешці. Приємно порадувало, що все, що продавалося всередині порома, було за такими ж цінами, як і в місті. У Києві чомусь практикується зовсім інша схема. Хоч усе заливало дощем, або навіть «дрібною зливою», як заявляв Синоптик, острів нам все одно сподобався. Дощ трохи полив і припинився.

IMG_4899

Коли поверталися на пором, ноги промокли настільки, що довелося терміново шукати магазин зі шкарпетками, а часу вистачало тільки заскочити в маркет. Чуття підказувало – там мають бути шкарпетки! Серед різних продуктів стояв лише великий кошик із подушками. Чуття підказувало, що шкарпетки там точно мають бути. Порившись у подушках, я знайшов одну пару колгот. Інтуїція казала мені: «Шукай краще», після кількох хвилин безуспішних пошуків я й справді знайшов шкарпетку! Без цінника. Одну… Але чисту. Ага! Значить шкарпетки точно тут є, після довгого перебору купи подушок було знайдено другу шкарпетку. Коли я їх приніс на касу, касир мені чистою турецькою розповіла, що шкарпетками вони не торгують. Я взяв касира за руку і повів до корзини. Вона показала, що раз немає цінника, то й шкарпетки не продаються, і взагалі вона не при справах, що вони там опинилися. Ну якщо ціни немає, давай я свою назву «One lira, two lira?» касири переговорили між собою, вона розвела руками, що не може нічого зробити, оскільки маркет шкарпетками не торгує. Даша запропонувала наступний хід — якщо маркет не торгує, і шкарпетки не належать до товарів маркету, то ми їх можемо безкоштовно забрати? Я жестом показав касиру, мовляв, я їх тоді просто заберу і запитав, «OK?». Здивована касир показала жестом руки «Як завгодно, нам у принципі все одно». Ось ми й домовилися. Ці шкарпетки мені реально дуже зігріли промоклі заледенілі ноги. Я думаю, що вони не просто так там опинилися в єдиному екземплярі. З парому перескочили на трамвай, з трамваю прямо до готелю. Феном вдалося в мить висушити взуття і можна далі гуляти. 

20141129_195226

Вечірній Стамбул, як завжди, був на висоті, а його ресторани радували нас своїми кулінарними шедеврами.

Дорога додому
IMG_4936

Ось такий видався дводенний вікенд. А тут найцікавіший момент – лягаю спати я у Стамбульському готелі, а вранці вчасно вже маю бути на роботі в Києві. Будильник дав нам поспати лише 2,5 години і почалася зворотна дорога. Дві з половиною години, щоб виспатися і пильнувати робочий день було недостатньо, відповідно мені потрібно було добре виспатися в дорозі. Спав я абсолютно скрізь. Спав я у мікроавтобусі, що їде до аеропорту. Потім в аеропорту чекаючи на реєстрацію, потім швидко пройшовши всі контролі і одним оком глянувши на д’ютик я спав в очікуванні відльоту. Тільки-но сів я в літак, теж заснув, потім пам’ятаю, що почався розгін і капітан оголошує, що в Києві хороша погода мінус 10. «Опа-па, після плюс 12 це трохи напружено буде», потім я прокинувся від того, що літак торкнувся землі, потім, скориставшись своїм трюком, ми перші пройшли прикордонний контроль і водій скай басу оголошує, що ми на метро Харківській, далі я пам’ятаю, як з’явилася моя станція пересадки. Загалом я поспав у всіх проміжках нашого шляху. Дорога з готелю до роботи для мене пролетіла як 30 хвилин.
Ця подорож увійшла до нашої історії як ювілейний 50-й авіапереліт за 2 роки та 3,5 місяці наших подорожей.

Інформація по туру
IMG_4900

Дата подорожі: 29.11.2014 – 01.12.2014
Тривалість: 2 повні дні
Авіаквитки: МАУ, купували по акції 13.10.2014
Готель: Akdeniz Hotel (Рекомендуємо)
Екскурсії: Усі самі
Складність поїздки: 2/10 (нижче від середнього)

Стамбул 2013

IMG_0071Кажу я Даші, «Схоже цього року не бачити нам акції на квитки до Стамбула» і тут немов мої слова матеріалізувалися. Наступного вечора випадково клікнувши не по тій закладці браузера я потрапив на форум з банером про старт акції, ну хіба не новорічне диво? Вчені кажуть, що швидкість світла на цей момент недосяжна! Ця теорія була спростована в перші ж дні акції. Акційні квитки справді закінчувалися зі швидкістю світла.

Летимо попиваючи безкоштовне бортове вино, в сусідньому ряду куми з піврічною хрещеницею, кум дегустує безкоштовний віскі з колою, загалом летіти Turkish Airlines повне комільфо. Дві години комфортного польоту, і ми знову у Стамбулі. Лише рік минув з останньої подорожі. Все таке вже рідне та знайоме. У літаку нам турецька жінка сказала, що на новий рік у Стамбулі нічого особливого і його майже не відзначають, я навіть трохи засмутився, що у нас не буде новорічних пригод.

IMG_0146

Незабутнє заселення до готелю

Ситуація з відсутністю пригод швидко виправилася, коли ми дісталися трамваєм до нашого хостела. Взагалі дуже зручно, коли прямо з аеропорту йде метро. Ще по дорозі до хостелу нам один турок розповів щось незрозуміле про проблеми з готелями по всьому Стамбулу. Не сприйнявши турка всерйоз, ми підійшли на ресепшен і на запитання «Where’s our appartments» отримали відповідь «No apartments, the hotel is closed». Я прям знав, що колись таке має обов’язково статися, скільки ми не їздили, але колись обов’язково має статися))) Дивність ситуації була в тому, що готель був навіть проплачений заздалегідь. З’ясувалося, що недавно держава закрила більше 20 готелів у центрі. Нам господар запропонував безкоштовно вселитися в інший готель, але знаючи Стамбул я по карті визначив, що в кращому випадку до готелю треба годину летіти літаком)))) Від запропонованого готелю ми відмовилися, і я почав наступ. Тут уже англійська мова пройшла одну з найкращих практик. До вирішення проблеми, що склалася, був підключений турецький оператор букінгу, турецький робот букінгу, який мене вмовляв чистою турецькою натиснути якусь цифру на мобілці і Сер Аділь що керує хостелом. Але порядності Турків треба віддати належне, менеджер хостела робив буквально все, щоб ми якомога легше вирішили питання з переселенням, дав свій мобільний телефон для дзвінків, виділив кімнату, щоб кума нагодувала малечу, сам швидко перебирав варіанти для нашого поселення і паралельно теж вирішував питання з букінгом. Багатозадачність менеджера була на висоті, оскільки крім нас ще 20 осіб було з такою ж проблемою. У результаті з букінгу приходить лист про те, що нібито проблеми не було, менеджер букінгу по телефону повідомляє, що все добре, це якесь непорозуміння, а менеджер Сір Аділь запевняє нас, що все добре і саме в нас ніяких проблем. Його друг Хасан нас проведе в наш новий комфортабельний готель. Тут з’являється друг Хасан, на повному позитиві бере увесь наш багаж і веде в сусідній готель. Сір Аділь пообіцяв, що нам все сподобається, умови проживання будуть набагато кращими за його хостел, а ми не повинні нічого доплачувати, оскільки його гості ніколи не повинні доплачувати. 

Тут і почався справжній турецький Шик. Дорогий готель, відкритий кілька днів тому. Красива ліпнина, ажурні сходи з прозорими поручнями, два тримісні номери з особистим туалетом, феном, ванними приналежностями та гарними тапочками, балкон з видом на стамбульську вулицю. Адміністрація посміхається і радіє тобі як віп-гостю, а смачні турецькі сніданки як чудове доповнення) Загалом норм ми собі забронювали хостел))) Наш новий готель називався Golden Rain. Я навіть менеджера про всяк випадок запитав про безкоштовність для нас, він сказав, що нам виділяє стільки безкоштовних днів, скільки нам треба. Загалом Сіру Аділю мега-респект за ефектне вирішення ситуації та новорічну пригоду.

IMG_0431

Стамбул шикарний у будь-яку погоду, незважаючи на похмурість, все було пречудово. Найкрасивіші мечеті в нічному освітленні, чайки… Загалом, усе це я вже вихваляв рік тому. Даша вирішила зробити вражаючу фотку, як від її бігу розлітаються з трави чайки. Чайки дійсно розлетілися і більше не повернулися, купа туристів, які чекали, щоб з ними сфотографуватися залишилися засмучені. Зате замість чайок тут же прилетіли горобці, але це не сильно пом’якшило ситуацію. Почали ми з обходу красивої центральної частини старого міста, після чого вирушили на висоту sky sapphire.

IMG_0621

З 54-го поверху відкривалася вся велич і могутність безкрайнього міста. Потім після довгих блукань ми сіли в маршрутку, яка, швидше за все, мала їхати кудись туди, куди нам треба. І справді через 20 хвилин саме туди ми і приїхали))) Це гарне місце у бізнес-частині Стамбула. Тут починається знаменитий міст, тут готують найсмачнішу шаурму, тут відбувається класне міське гуляння на затишних вузеньких вуличках.

IMG_0776

Повернувшись назад на Султанахмет, ми пішли бродити старовинними вулицями міста і зустріли господаря, у якого винаймали житло рік тому. Цього року, крім його чотириповерхового будинку, у нього вже була своя кафе і ще один будинок, бізнес у нього попер на повну. Побажавши його бізнесу розширитися до захоплення всієї центральної площі, ми вирушили прогулятися набережною. Щоправда, набережна виявилася в основному обнесена парканом. Перед поверненням до готелю я лежав у Даші на ногах, а Даша мені співала різні пісеньки.

IMG_0806

Наступного дня для того, щоб заощадити на екскурсії на кораблі, ми просто сіли в міську пором по 3 ліри з людини. Пором йшов маршрутом Європа-Азія. І за 20 хвилин ми вже в азіатській частині мегаполіса. Тут же з’явилася купа китайців, швидше за все, збіг. У цій частині міста англійську не знає ніхто, зате багато хто знає, як робити найсмачніші фреші по одній лірі.

IMG_0296
Спроби з’ясувати хоч щось про місцеві визначні пам’ятки закінчилися тим, що ми через електронний турецько-англійський перекладач спілкувалися з турком і в результаті зрозуміли, що нам потрібен навіщось жовтий автобус. Перекладач дуже сильно спотворював сенс слів, так що ми один одного зрозуміли в одному – це дуже смішно. Зрозуміло, що ніякого жовтого автобуса там не виявилося. Але які там робили фреші….

IMG_0406

Пройшовши пішки всю турецьку Азію, ми вперше перетнули знаменитий міст автобусом. До речі, зіркою поїздки була моя племінниця Настя, вона завоювала серця Турків. Машини зупинялися, і водій показував їй ріжки, прикордонник в аеропорту так на Настю задивився, що не дивлячись штампонув мені в особисті позначки турецький в’їзд, працівники установ фотографували собі на мобілки.

IMG_0828
Загалом молода зірка. Сам новий рік відбувався на площі Таксім. Як писалося вище, нам розповіли, що турки особливо не відзначають свято. Щоб усі так не відзначали Новий Рік як турки))) Масові гуляння центральною вулицею, танці, свисти, веселощі, двоє хлопців залізли на високий карниз і боялися злізти. Все світитися, скрізь веселощі. Промчав старовинний трамвай, у якому не було однієї стіни і було видно, як оркестр на інструментах грає відомі хіти минулих років.

IMG_0426
Рівно о 12-й ми відкрили наше 200-грамове шампанське і 2014-й рік подорожей було відкрито. Коли ми почали повернення до нашого шикарного готелю, дуже довго не було нічного трамвая. Коли через 30 хвилин трамвай таки з’явився. Почалася справжня турецька битва за право потрапити в нього, наймасштабніший у світі слем, розжарені пристрасті, я зміг перетнути межу дверей, але кум зміг тільки рукою дотягнутися з вулиці до моєї куртки. Кума я тягнув з усіх сил, раптом я зрозумів, що максимум вийде затягнути тільки пів кума. Та й навряд чи пів кума зможе себе комфортно почувати під час їзди. Мені лише заважала якась турецька рука, щоб успішно затягнути другу половинку кума, а чужі руки якось не заведено випихати. На щастя, якийсь турок нам вирішив допомогти і викинув руку іншого турка з трамвая, в результаті кум у трамваї, а турок зовні, зате з рукою! Поїздка як завжди вдалася, навіть попри похмурість неба. Стамбул як завжди на висоті, а види нічних мечетей просто чарівні.

Інформація по туру
IMG_0106

Дата подорожі: 30.12.2013 – 02.01.2014

Стамбул 2012

Як усе почалося

Сиділи ми якось восени пізнього вечора, мріючи про майбутню подорож до Таїланду. Неквапливо переглядали сайти з цінами на новорічні тури. Тут сплив банер «Авіаквитки до Стамбула за 1$», зрозуміло, що ціна виявиться вищою, але я вирішив клікнути на банер, щоб побачити повну ціну. Сильний приплив адреналіну, хвилювання від того, що бронювання таких квитків не працює, мозковий штурм, під час якого я все ж таки забронював квитки за допомогою багу на сайті. Прокинувшись вранці, ми чекали відкриття авіакас. Ще дорогою на роботу мені дзвонить оператор і повідомляє, що мною були заброньовані авіаквитки, які не підлягають бронюванню. Але це вже не мало значення, тому що в обідню перерву я їх радісно тримав у руках, вітаючи по телефону Дашу з Мишком про майбутню подорож. Забронювавши готель на booking.com, можна було спокійно зітхнути. Приємним доповненням було скасування візового режиму.

Дорога

Вранці пішов сильний сніг, одразу стало ясно, що на таксі до аеропорту дістатися дуже ризиковано. Мишка в руки і таксі-метро-пересадка-метро-таксі і ми в літаку. У літаку з нами познайомився місцевий житель Стамбула Аріф і сказав, що допоможе нам дістатися готелю. Аріф справді позбавив нас від купи труднощів: Дочекався, поки ми отримаємо в аеропорту візок, довіз нас на таксі і знайшов наш готель, переговорив про все з господарем, перевірив, щоб усе було нормально, розповів які афери можуть чекати в Стамбулі і як користуватися транспортом. У душі в нас залишилася невимовна подяка за його велику допомогу.

Під час під’їзду до готелю Аріф запитав, «Ви, що квартиру в Стамбулі винайняли?», адреса та, вивіска та, а готелю немає. Вийшли ми оглянути будинок, і навіть таксист виліз проявивши цікавість. Аріф сказав нам, що дочекається поки ми успішно заселимось, зателефонував за номером вказаним у броні.

Стамбул

Ранкове сонечко, на тлі синього ясного неба, своїми променями яскраво світило через балкон. Чайки літали навколо мечетей, маленькі вулички старого міста з викладеними доріжками красиво виглядали на фоні затоки Босфору, що блищала від сонця. Ми вирушили відкривати це чудове місто. Оскільки ми жили в центрі старого міста біля Блакитної Мечеті, всі культурні пам’ятки були поруч.

Ціни у місті виявилися настільки дорогими, що словами не описати. Наприклад, на двох проїзд за курсом 8, трамваєм і фунікулером коштує 50 грн, поїсти 150-220 грн, а входи в мечеті по 100 грн з людини і т.д. Але під час відпочинку головне враження, а не гроші, просто потрібно було не перевищити фізичний ліміт.

Місто одразу ж підкорило наші серця, старовинні мечеті та храми, розкішні фонтани та квітучі площі, сучасний транспорт.

У перший день ми відвідали всі культурні центри міста. Блакитна Мечеть своїми розмірами не залишає байдужим нікого, навпроти знаходиться не менш гарний собор «Айя Софія», за яким знаменитий Ханський палац, на обхід залів якого йде чимало часу, картину доповнює панорама міста на три частини Стамбула, розділені босфорською затокою.

Мишко безперечно був зіркою Туреччини, туркам дуже подобався. Продавець маркету Мишкові подарував шоколадку (батькам припала до смаку), фокусник турецького морозива дав Мишкові погризти ріжок, турецький шаурміст нагодував Мишка смаженою картоплею, дворічна турка підійшла до візочка і поцілувала зайця. Багато хто підходив погратися, один продавець зображував дракона, який кусає принца за руки, один турок на площі попросив повозити Мишка і візочку, а в магазині один продавець навіть на руки взяв поносити. У кафе для Мишка завжди був безкоштовний хліб (улюблене Мишине турецьке блюдо) та гаряча кип’ячена вода, щоб робити кашки. Турки дуже привітні та доброзичливі, коли ми вирішили зайти в кафе, возик із зайцем двоє турків аж на третій поверх занесли. Загалом наш синок отримував від поїздки по максимуму)))

А потім він сів на килим літак і полетів.

Щоночі ми сиділи на лавочках біля фонтану, і пили сахлеп — це національний молочний густуватий напій зі спеціями орхідеї, заправлений корицею, п’ється гарячим.

Наступного ранку ми вирушили на круїз босфорською затокою. Мишкові найбільше запам’яталася та частина круїзу, в якій його годували))) Вздовж берегів часом відкривалася така краса старовинних вуличок та величних палаців, що після екскурсії ми відразу ж вирушили пішки тим самим маршрутом на іншій частині міста, у бік красивого мосту, що об’єднує Азію з Європою. Оскільки наше білченя любило тихенько знімати і викидати рукавиці, до деяких визначних пам’яток доводилося повертатися двічі. Головне було часто фотографувати, щоб зрозуміти після якої фотографії зникла рукавичка.

У кожному місті ми традиційно відвідуємо Макдональдс, Турецький опинився на висоті. Їжа смачна та гостра з турецькими мотивами. Я замовив собі гамбургер МакТурко))) До пізньої ночі ми гуляли містом. Нічні вогні великого міста просто зачаровують, чайки, що літають уночі над куполами мечетей і храмів підсвічувані сіянням міста, запам’яталися нам як візитна картка Стамбула.
На третій день ми вирушили дивитися знаменитий Гранд Базар та прилеглі до нього пам’ятки. Ще за кілька кілометрів почався район, на якому чіплялися бездомні діти, а після цього розпочалося єгипетське «Друг, шкіра, дублянки!» На самому базарі ціни захмарні, туристам там робити нічого. Ввечері ми пішли в справжнісінький і пафосний рибний ресторан. Цей ресторан відноситься до таких, у яких ти себе перед елегантним офіціантом відчуваєш, ніби школяр, що провинився, і боїшся, що тобі в комплімент принесуть вино двохсотрічної витримки, за яке ти не в змозі розплатитися. Покуштувавши рибного асорті ми вирушили до фонтану пити Сахлеп. В останній день в режимі релаксу ми вбирали промені теплого сонця, гуляючи парком та центром.

Дорога додому

У кожній поїздці має бути елемент несподіванки, ця не була винятком. Дорога до аеропорту була чітко спланована через трамвай та метро. Трамваї ходять буквально щохвилини, бояться нічого. Але десь сталася поломка, трамвая довго нема, а коли приїжджає, ми розуміємо, що з візочком до нього не вліземо. Маршрут доводиться кардинально змінювати, під час дороги ми потрапляємо у затор. В аеропорт приїхали заплановано, за 1:20 до відправлення літака.

На вхід в аеропорт була велика черга на проходження рентгена ще до реєстрації на рейс… У той момент, коли ми пройшли останню перевірку, час посадки був 17:20, час на годиннику 18:00, час вильоту 18:20. На руках квиток з гейтом 305, біля нас гейт 201. Я з сумкою, Даша з візочком, Мишко у візочку, мчить зі швидкістю світла, гейти, сходинки, ліфти, на екранах, що миготять, посадка на наш рейс вже закінчена, в режимі Last Call. Вже щось оголошують про наш рейс у мікрофон, але від швидкості і напруги нічого не чути. Вдалині з’являється вивіска «Gate 305» і дві дівчини у формі самотньо стоять. Я пам’ятаю, як у стрибку поклав їм паспорти та квитки на стіл… Персональний транспорт для тих, хто запізнився, і ми в літаку… Усю дорогу назад був відхідняк, а Київ нас зустрів холодом і кучугурами…

Місто Стамбул перемогло у нас у номінації «Місто 2012», усі мають хоча б раз у житті в ньому побувати.

PS: У Туреччині обов’язково спробуйте справжнє турецьке морозиво, яке накладають у ріжок на вулиці турецькі фокусники, отримайте незабутні враження від процесу;)

Дата подорожі: 11.12.2012 – 15.12.2012
Готель: Kardesler Apart (квартира). Рекомендуємо.
Тривалість: 4 дні
Тип туру: Самостійний booking.com + svit.aero
Екскурсії: Самі, у місцевих дуже дорого та англійською
Авіаквитки: Купували за місяць по акції
Готель Бронювання: Через інтернет за місяць під авіаквитки

Туреччина

Нескінченна турецька подорож 2021. Півтора місяці у Туреччині

Велика подорож 2020. Місяць у Туреччині

Інші подорожі Туреччиною

Стамбул 2017

Початок подорожі тут

Це був наш ювілейний п’ятий Стамбул і, відповідно, сьомий раз у Туреччині. Ось хочу сказати одне, міст у цьому світі багато, а Стамбул один. Один такий затишний та гостинний. Навіть коли в тебе є всього 13 годин у цьому місті, ти їм проймаєшся повністю. За таку довгу пересадку нам мали видати безкоштовно готель із трансферами та екскурсія містом. Але в нас як завжди були свої плани щодо цього, і ми з літака найкоротшою стежкою побігли в метро. Взагалі, той факт, що ми пройшли перший переліт – доводив, що з квитками все нормально. Щоправда, на реєстрації трохи збентежило питання, коли на моє прохання виписати всю групу квитків до Лангкаві, я отримав відповідь “А Лангкаві це де взагалі?”. Але Лангкаві таки справді існував і це не могло не тішити. Прикордонна служба запровадила вимогу сканування відбитків вказівних пальців.

Як для лютого, то з погодою нам дуже пощастило. Поки доїхали до центру – визирнуло сонечко і більше не ховалося. Погода була на десять градусів тепліша за Київ. Але “мінус один” нам не давав змоги ходити без теплих речей. Оскільки ми вийшли не на тій зупинці, то познайомилися з містом ще ближче добираючись пішки до центру. По дорозі до центру ми зустріли чоловіка з класичним лохотроном з “втратою” щіточки для взуття. Але, як ми не намагалися перед ним маячити, на нас він не клюнув. Мабуть, обличчя сильно прошарені. 

В нас була дилема — хотілося їсти, але водночас сонячний Стамбул побачиш не кожен день, і навіть не кожну поїздку.

Трапезу довелося відкладати. Але смажені каштанчики, як завжди, прийшли на допомогу. Увібравши позитивних хвиль на центральній площі Султан Ахмет ми вирушили до нашого улюбленого парку з папугами – Гюльхане. Дорогою до парку нас супроводжували чарівні співи мечетей.

Зграї папуг наче на нас і чекали. Як тільки ми увійшли до парку вони відразу почали кружляти між деревами. Дерева гіганти так само велично росли вздовж паркової дороги. Це було одне з перших місць, які ми відвідали в першій подорожі до тоді ще незвіданого міста. У парку, на жаль, закрили парканом чарівні панорами на Босфор. Сподіватимемося, що це тимчасово. Крізь щілини паркану протока наче манила нас своєю блакитною водою.

Я звичайно не фанат ринків, але в азіатській частині Стамбула в районі Ускюдар є один риночок відвідавши вкотре, повертатимешся немов монетка до магніту. Ми заскочили в футуристичний трамвайчик і помчали Галатським мостом через затоку в порт Кабаташ. Ще приємні спогади викликають те, як у трамваї вимовляють це слово. Далі потрібно було зробити піший марш кидок до порту Бешикташ і ось ми пливемо в Азію на поромі. Хто б міг подумати, що в азіатській поїздці ще й в Стамбулі треба відвідати азіатську частину для повного занурення. На поромі нас чекали зігрівальні чашки улюбленого сахлепа.

А в Ускюдарі чекало на кожного своє. Дашу – шопінг із покупкою традиційних синіх домашніх штанів, а мене стаканчики свіжих фрешів по лірі. Мені здається, що продавець за всі роки мене явно запам’ятав. Тим часом тіні почали довшати і сутінки пробиратися по закутках вулиць. Оскільки сонячна погода нас більше не тримала, можна було розпочати свою ситну трапезу.

Це було прекрасно. Ось бувають місця на землі де подобається взагалі все.
Температура почала падати. Довелося навіть шапочку собі купити. Повернувшись до порту Бешикташ, природно, не без чашечки сахлепа, ми попрямували на вечірні гуляння в район Ортакьой. Сказати, що в цьому районі прикольно, взагалі нічого не сказати. Найбільше нашому візиту зраділи продавці стрітфуду. Один мені так міцно потис руку, що довелося перераховувати потім свої пальці. Холод тим часом все глибше проникав крізь наш весняний одяг. Але ще був час прогулятися центральною вулицею Істікляль. Потім ми на трамвайчику повернулися на рідний Султан Ахмет. Сказали нічному фонтану та площі “До побачення!” і помчали в аеропорт! Нашою наступною зупинкою буде столиця Малайзії, один із найсучасніших мегаполісів світу — Куала-Лумпур.


Продовження оповідання