Це була чергова затишна подорож до однієї з улюблених країн. Як завжди, акційні квитки були куплені ще минулого року, за чотири поїздки до цієї. Час вильоту неквапливо наближався. Почалися перетини з іншими заходами. Поїздка частково перетнулася одразу з двома корпоративами у різних місцях. На один із них ми поїхали, захопивши із собою рюкзачки. Корпоратив був веселий та активний, їхати зовсім не хотілося. Але довелося) Зрештою у нас було з балу на бал. Традиційний релакс у лаунж зоні мастеркарда і ми в повітрі. У нашому літаку був овербукінг, тобто місць було продано більше, ніж є. Причому ми потрапили до групи ризику, тому що наша онлайн реєстрація анулювалась у тому числі. Але на щастя авіакомпанії для нас із Дашею місця таки знайшлися. Далі переді мною стояло важливе завдання, я хотів бути чарівником, але за правилами карти міг вибрати лише варвара. Весь політ тривала битва в Герої Меча і Магії 2. Літак почав знижуватися, стюардеса увійшла в моє становище і дозволила мені продовжувати гру, але без навушників. Якраз до приземлення я переміг! Ми прилетіли вночі, місто нас зустріло дуже красивими сяючими житловими масивами. Можливо вдень ці висотки виглядали не дуже, але вночі підсвічування творило чудеса. Оскільки з аеропорту міський автобус ходить цілодобово, дістатися до готелю в центрі не важко. Готель мав безкоштовну послугу “Швидке заселення”. Послуга полягала в тому, що нам о першій ночі двічі змінювали номер, тому що не працювали кондиціонери. Але ж це пригоди, без яких було б нудно. Ще й ліфт заглючило, і він зупинявся на кожному поверсі дев’ятиповерхового готелю. Натомість під час поїздки грала настільки мотивуюча музика, що зупинки здавались чимось урочистим.

Почали ми дослідження міста з головної мечеті. Розміром та декором мечеть приємно вразила.

Було доволі безлюдно. За великим рахунком, Анкара — це місто нічного життя, до другої половини дня тут спекотно і тихо. У місті величезна кількість парків із класними фонтанами.

Денне гуляння містом в основному зводилося до гуляння парками та вуличками з місцевими ринками. Ми також вилізли на фортецю. З фортеці відкривався вид на всі райони столиці.

Дуже виділявся найбідніший район. Спочатку нам місто не здалося нічим особливим, просто собі містечко з парками. Але варто було лише спекоті трохи зійти і думка кардинально змінилась на кращу. Найбільший пік сонцестояння ми перечекали у готелі. Дорогою до готелю дуже смачно поїли традиційної кухні у місцевій кафешці. У Туреччині несмачно поїсти дуже складно, особливо коли в меню є Іскандер кебаб) Даша взагалі заявила, що у неї був найсмачніший шиш таук за наш п’ятирічний досвід.

Пригоди у метро

Отже, сонце трохи послабшало, тепер ми вирушимо в далекий район Кечіорен. Спустилися до метро. Турнікети вимкнено, за вхід платити не треба. Ну ок, схоже на свято. Висить карта з двох ліній, серед яких немає нашої станції. Менеджер подивився куди нам треба і сказав, що це станція Анадолу на цій гілці. На карті Туреччини цієї станції взагалі немає. Приїхали до Анадолу. По GPS ми знаходимося на станції з іншою назвою. І зовсім не тією, що нам треба. Менеджер турецькою пояснив, що треба проїхати у зворотному напрямку, проїхати станцію, з якої ми почали і дістатися до Кизилай. Там пересісти та доїхати до станції AKM. Щось дивне, ну ок. Поїхали назад. Пересіли на другу гілку. На цій гілці у схемі метро вже присутні не дві, а три гілки. Серед яких нашої станції досі немає. Тепер у гілок інші кольори. Причому є гілка, яка переходить з одного кольору до іншого. Все ускладнювалося тим, що ми не знали де дивитися напрямок гілки, але нам у цьому щастило. Доїхали до станції AKM. Там на нас чекала схема, на якій є загадкова четверта гілка, але оскільки вона по суті п’ята (адже є гілка з двох кольорів), то на гілку M5 вказівника немає. Ми інтуїтивно вибрали гілку-кандидата, але дідусь турецькою сказав, щоб ми перейшли на інший бік. З іншого боку гілка мала інший номер. Турецький чоловік рекомендував нам перейти ще раз на протилежний бік. Чоловік здався переконливим, ми ще раз перейшли. Але дідусь позицію не здавав. Побачив нас знову на платформі, підійшов і почав доводити, що так ми не досягнемо мети. Як аргумент він покликав ще одного діда, і вони вдвох на прекрасному турецькому нас переконали все-таки знайти містичну гілку. Побродивши серед чотирьох ескалаторів, ми побачили таємний прохід. Через п’ять хвилин бродіння тунелем ми вийшли на ще одну гілку, яка була відсутня у всіх попередніх схемах. На ній була потрібна станція. Тепер треба вгадати із напрямком. Але поточна станція схоже кінцева, оскільки з одного боку тунелю є глухий кінець. Поки ми чекали, поїзд приїхав на колії іншого напрямку. Весь народ що чекав на поїзд у першому напрямку різко побіг у поїзд з другого напрямку. Ми побігли за натовпом. Завдяки нереальному успіху ми таки дісталися загадкової станції. Насправді турецький метрополітен припас ще пару сюрпризів і на наступний день. 

Вийшли із метро. Цей райончик був значно красивіший за попередні. Але найкрасивіше була за спиною. Це був великий та широкий водоспад серед міста. Він явно був штучний, але виглядав дуже ефектно. Причому радісно було гуляти як знизу, та і нагорі.

Водоспад був багаторівневий, великий та ділився на окремі. Внизу одного з водоспадів знаходиться сквер з озером, мостами та місцевими жителями – качечками.

Нас водоспад настільки вразив, що ми одразу пробачили Анкарі монотонність ранкових вулиць. І вже не було сумнівів щодо правильності поїздки. Найцікавіше, що водоспад ніде не фігурував у путівниках. Про нього я дізнався випадково, побачивши його на одній із фотографій гугл карти.

З водоспаду відкривається вид на гору, на вершині якої знаходиться гарна будівля, і там теж водоспади. Як же тут гарно! Ще й захід сонця додає свою нотку романтики. Перебралися з однієї гори в іншу. Будівля виявилася виставковим центром. Вхід вільний. Усередині теж гарно полазити, та ще й на дах можна вийти.

На вершині гори розташувався ресторан казахської кухні. Тут ми й зупинилися повечеряти в променях сонця. Панорама на водоспад, сонце, романтика! Коли сонечко сховалося і місто почало занурюватися в нічне царство, увімкнулося підсвічування на водоспади.

Тепер вони ще й переливались різними кольорами. Причому вся краса цієї пам’ятки в тому, що вона саме в Анкарі, там, де ми найменше очікували таке творіння побачити) Крізь район проходить вузька річка. Уздовж річки кілометрами зона відпочинку. Місто ожило. Люди повибиралися на галявинки і в альтанки. Діти купками бігали та грали. Ми пішли гуляти річкою та приймати атмосферу.

Там ще й вольєри з тваринами були. Причому тварини вночі не надто поспішали спати. Загалом висновок такий, влітку Анкара – нічне місто. Гуляти можна було нескінченно, поки ноги зовсім не почали втомлюватися. Ближче до півночі ми почали повертатися до центрального району з готелем. Людей ставало дедалі більше. А на нашій зупинці натовп був уже зовсім густий. Виявилося, що сьогодні річниця спроби військового перевороту та всю ніч будуть мітинги на центральній площі. Спати під мітинги та співи було важко.

Знову ранок. Незабаром буде спекотно. Ми заскочили в автобус та поїхали на околицю міста. Там є велике озеро, де можна покататися велосипедами. Але до озера ще треба пішки пройти близько трьох кілометрів. Коли ми вийшли з автобусу, нас чекав сюрприз у вигляді дуже крутого серпантинного спуску вниз. Це означає, що в пік спеки доведеться багато йти вгору. Але впевненість у тому, що здійснимо автостоп зашкалювала. Далеко йти не довелося, перший автостоп нас сам знайшов. Це було таксі, в якому їхали туристи з Канади. Побачили нас самотньо блукаючих в сторону озера, зупинили таксиста і помахали, щоб ми до них заскочили. Дівчина запропонувала по дорозі назад, скинутися і поїхати разом, у неї є місцевий телефон і номер таксиста. Взагалі супер все вирішилося!

Так само дівчина з великим нерозумінням поцікавилася, а як ми спочатку планували повернутися назад. Але відповіді особливо і не було, в принципі взагалі ніяк) Домовилися з дівчиною на певний час, взяли велосипеди в оренду (3$ за годину) і помчали вздовж озера. Забавний факт, але за всю дорогу треба було практично завжди їхати вниз кільцевим маршрутом. Закони фізики тут не працювали.

З цікавостей були черепахи, які ліниво переходили дорогу. Уздовж озера подекуди були кафешки на відкритому повітрі для передиху. На одному з них ми відпочили, і я від’їдався морозивом. У той момент воно мені дуже добре йшло. Дві години на озері пролетіли як п’ять хвилин. Дівчина нам повідомила, що вирішила ще навернути коло, тому наша спільна зворотна поїздка скасувалась.

Але нічого, зараз щось придумаємо. Я махнув рукою першій же машині. І за хвилину ми мчали з вітерцем по серпантину. Чоловік з радістю погодився підвести і наполягав, що він це робить безкоштовно. Які ж турки прикольні. Принаймні ті, що не пов’язані з таксі та готельним бізнесом. Причому не так багато країн, де менталітет людей дозволяє брати попутників. А в Туреччині це вже другий із двох разів, коли ми користуємося успішним автостопом. Чоловік довіз нас до однієї з зупинок, звідки ми легко дісталися готелю. Сонце було у зеніті. Потрібно терміново поїсти і під кондиціонер перечікувати 35 градусну спеку. Хороший кебаб під кухоль розливного айрану пішов на ура! Коли ми замовили айран, офіціант із нами заговорив максимально висловлюючи свою повагу.

Годинку повалялися, можна вибратися далі. На вулиці не те що спеки не було… йшов конкретний дощ! Це було несподівано. Довелося ще в лобі сидіти чекати. Але особливо довго чекати не вийшло. Оскільки нас піджимав ранній час закриття мавзолею Ататюрка. Дощ наче увійшов у наше становище і припинився рівно на ті 20 хвилин, які нам знадобилися, щоб дістатися мавзолею. А ось потім як почалася злива – мало не здалося.

Мавзолей вразив своїми масштабами. Виглядає дуже ефектно. Ще й зміну варти під зливою подивилися. Разом із кінцем зміни варти закінчився і дощ.

Небо знову безтурботно блакитне. Від мавзолею простягається довга алея з кам’яними левами. Збоку від алеї стояв автомат із напоями, який нещадно забрав у туриста одну ліру.

На вечір ми запланували повернутися до району з водоспадами. Та ось невдача, треба ще раз проїхати на метро. Все пішло не так, коли ми переплутали станцію. Цього разу на нас чекали такі пригоди як перехід з однієї платформи на іншу через поїзд, що стоїть, так, щоб зайти відразу в інший поїзд. Тобто платформа була потрійна і два поїзди, що належали різним гілкам, відразу. Потім на одній із пересадок ми помилково сіли не в той напрямок, але поїзд чомусь поїхав у потрібний нам бік, незважаючи на електронну вивіску у водія та електронне табло всередині вагона. Причому люди зовсім не здивувалися. Вони якимось магічним чином знали, що вивіски та електронні вказівники напряму показують неправду. На одній зі станції по карті відразу зустрічаються дві гілки у горизонтальному напрямку. Цікаво, які дива туристів там чекають? У цей раз ми вийшли прямо біля парку, назву якого неможливо прочитати “Gökçek Park”.

Парк, як і всі попередні парки, був дуже милим. У ньому було багато фонтанів і навіть водоспад із печерою. У парках турки розуміються. Порелаксував. Почали повільно рухатися у бік водоспадів і заразом у пошуках ресторанчика для вечері. В одному з ресторанів був такий нав’язливий сервіс, що золоту табличку у Фреймут вони б силоміць видерли. Надовго ми там не затрималися. Поруч був маленький, але на вигляд затишний ресторанчик. Там ми і зупинилися. А оскільки почалася чергова злива, ми ще й нікуди не поспішали. Крім нашого замовлення нам на стіл поставили салат і три види закусок. Коли ми доїли найсмачнішу, нам принесли ще таку саму. Потім принесли наше замовлення. Коли ми доїли, нам принесли кавун. І уточнили чи не хочемо ми чаю. Даша сказала, що може пізніше, але чайок нам тут же принесли, а на додаток ще кавуна. Було досить мило. Але коли з’ясувалося, що в рахунок вони це все не включили, ми просто були вбиті на повал атмосферністю закладу. Дощ закінчився і можна було гуляти далі. До самої ночі ми знову бродили вздовж річки і раділи Анкарі та її мешканцям. На районі біля нашого готелю проходили також масові гуляння. Нічне життя міста – це чудово! Подивився на годинник, мене накрило те саме почуття, коли ти в іншій країні і треба йти спати, а через 12 годин я буду вже огірком і працюватиму в офісі. Анкара нас настільки не хотіла відпускати, що в аеропорту з’ясувалося, що рейс затримано на 2:30 години))) 

Це був один з найкращих вікендів цього року! Анкара пречудова!

Інформація про подорож

Дата подорожі: 14.07.2017 – 17.07.2017
Тип поїздки: Вікенд
Тривалість: 2 повні дні
Авіаквитки: МАУ за 8 місяців
Складність подорожі: 2/10 (легко)