Як усе почалося
Сиділи ми якось восени пізнього вечора, мріючи про майбутню подорож до Таїланду. Неквапливо переглядали сайти з цінами на новорічні тури. Тут сплив банер «Авіаквитки до Стамбула за 1$», зрозуміло, що ціна виявиться вищою, але я вирішив клікнути на банер, щоб побачити повну ціну. Сильний приплив адреналіну, хвилювання від того, що бронювання таких квитків не працює, мозковий штурм, під час якого я все ж таки забронював квитки за допомогою багу на сайті. Прокинувшись вранці, ми чекали відкриття авіакас. Ще дорогою на роботу мені дзвонить оператор і повідомляє, що мною були заброньовані авіаквитки, які не підлягають бронюванню. Але це вже не мало значення, тому що в обідню перерву я їх радісно тримав у руках, вітаючи по телефону Дашу з Мишком про майбутню подорож. Забронювавши готель на booking.com, можна було спокійно зітхнути. Приємним доповненням було скасування візового режиму.
Дорога
Вранці пішов сильний сніг, одразу стало ясно, що на таксі до аеропорту дістатися дуже ризиковано. Мишка в руки і таксі-метро-пересадка-метро-таксі і ми в літаку. У літаку з нами познайомився місцевий житель Стамбула Аріф і сказав, що допоможе нам дістатися готелю. Аріф справді позбавив нас від купи труднощів: Дочекався, поки ми отримаємо в аеропорту візок, довіз нас на таксі і знайшов наш готель, переговорив про все з господарем, перевірив, щоб усе було нормально, розповів які афери можуть чекати в Стамбулі і як користуватися транспортом. У душі в нас залишилася невимовна подяка за його велику допомогу.
Під час під’їзду до готелю Аріф запитав, «Ви, що квартиру в Стамбулі винайняли?», адреса та, вивіска та, а готелю немає. Вийшли ми оглянути будинок, і навіть таксист виліз проявивши цікавість. Аріф сказав нам, що дочекається поки ми успішно заселимось, зателефонував за номером вказаним у броні.
Стамбул
Ранкове сонечко, на тлі синього ясного неба, своїми променями яскраво світило через балкон. Чайки літали навколо мечетей, маленькі вулички старого міста з викладеними доріжками красиво виглядали на фоні затоки Босфору, що блищала від сонця. Ми вирушили відкривати це чудове місто. Оскільки ми жили в центрі старого міста біля Блакитної Мечеті, всі культурні пам’ятки були поруч.
Ціни у місті виявилися настільки дорогими, що словами не описати. Наприклад, на двох проїзд за курсом 8, трамваєм і фунікулером коштує 50 грн, поїсти 150-220 грн, а входи в мечеті по 100 грн з людини і т.д. Але під час відпочинку головне враження, а не гроші, просто потрібно було не перевищити фізичний ліміт.
Місто одразу ж підкорило наші серця, старовинні мечеті та храми, розкішні фонтани та квітучі площі, сучасний транспорт.
У перший день ми відвідали всі культурні центри міста. Блакитна Мечеть своїми розмірами не залишає байдужим нікого, навпроти знаходиться не менш гарний собор «Айя Софія», за яким знаменитий Ханський палац, на обхід залів якого йде чимало часу, картину доповнює панорама міста на три частини Стамбула, розділені босфорською затокою.
Мишко безперечно був зіркою Туреччини, туркам дуже подобався. Продавець маркету Мишкові подарував шоколадку (батькам припала до смаку), фокусник турецького морозива дав Мишкові погризти ріжок, турецький шаурміст нагодував Мишка смаженою картоплею, дворічна турка підійшла до візочка і поцілувала зайця. Багато хто підходив погратися, один продавець зображував дракона, який кусає принца за руки, один турок на площі попросив повозити Мишка і візочку, а в магазині один продавець навіть на руки взяв поносити. У кафе для Мишка завжди був безкоштовний хліб (улюблене Мишине турецьке блюдо) та гаряча кип’ячена вода, щоб робити кашки. Турки дуже привітні та доброзичливі, коли ми вирішили зайти в кафе, возик із зайцем двоє турків аж на третій поверх занесли. Загалом наш синок отримував від поїздки по максимуму)))
Щоночі ми сиділи на лавочках біля фонтану, і пили сахлеп — це національний молочний густуватий напій зі спеціями орхідеї, заправлений корицею, п’ється гарячим.
Наступного ранку ми вирушили на круїз босфорською затокою. Мишкові найбільше запам’яталася та частина круїзу, в якій його годували))) Вздовж берегів часом відкривалася така краса старовинних вуличок та величних палаців, що після екскурсії ми відразу ж вирушили пішки тим самим маршрутом на іншій частині міста, у бік красивого мосту, що об’єднує Азію з Європою. Оскільки наше білченя любило тихенько знімати і викидати рукавиці, до деяких визначних пам’яток доводилося повертатися двічі. Головне було часто фотографувати, щоб зрозуміти після якої фотографії зникла рукавичка.
У кожному місті ми традиційно відвідуємо Макдональдс, Турецький опинився на висоті. Їжа смачна та гостра з турецькими мотивами. Я замовив собі гамбургер МакТурко))) До пізньої ночі ми гуляли містом. Нічні вогні великого міста просто зачаровують, чайки, що літають уночі над куполами мечетей і храмів підсвічувані сіянням міста, запам’яталися нам як візитна картка Стамбула.
На третій день ми вирушили дивитися знаменитий Гранд Базар та прилеглі до нього пам’ятки. Ще за кілька кілометрів почався район, на якому чіплялися бездомні діти, а після цього розпочалося єгипетське «Друг, шкіра, дублянки!» На самому базарі ціни захмарні, туристам там робити нічого. Ввечері ми пішли в справжнісінький і пафосний рибний ресторан. Цей ресторан відноситься до таких, у яких ти себе перед елегантним офіціантом відчуваєш, ніби школяр, що провинився, і боїшся, що тобі в комплімент принесуть вино двохсотрічної витримки, за яке ти не в змозі розплатитися. Покуштувавши рибного асорті ми вирушили до фонтану пити Сахлеп. В останній день в режимі релаксу ми вбирали промені теплого сонця, гуляючи парком та центром.
Дорога додому
У кожній поїздці має бути елемент несподіванки, ця не була винятком. Дорога до аеропорту була чітко спланована через трамвай та метро. Трамваї ходять буквально щохвилини, бояться нічого. Але десь сталася поломка, трамвая довго нема, а коли приїжджає, ми розуміємо, що з візочком до нього не вліземо. Маршрут доводиться кардинально змінювати, під час дороги ми потрапляємо у затор. В аеропорт приїхали заплановано, за 1:20 до відправлення літака.
На вхід в аеропорт була велика черга на проходження рентгена ще до реєстрації на рейс… У той момент, коли ми пройшли останню перевірку, час посадки був 17:20, час на годиннику 18:00, час вильоту 18:20. На руках квиток з гейтом 305, біля нас гейт 201. Я з сумкою, Даша з візочком, Мишко у візочку, мчить зі швидкістю світла, гейти, сходинки, ліфти, на екранах, що миготять, посадка на наш рейс вже закінчена, в режимі Last Call. Вже щось оголошують про наш рейс у мікрофон, але від швидкості і напруги нічого не чути. Вдалині з’являється вивіска «Gate 305» і дві дівчини у формі самотньо стоять. Я пам’ятаю, як у стрибку поклав їм паспорти та квитки на стіл… Персональний транспорт для тих, хто запізнився, і ми в літаку… Усю дорогу назад був відхідняк, а Київ нас зустрів холодом і кучугурами…
Місто Стамбул перемогло у нас у номінації «Місто 2012», усі мають хоча б раз у житті в ньому побувати.
PS: У Туреччині обов’язково спробуйте справжнє турецьке морозиво, яке накладають у ріжок на вулиці турецькі фокусники, отримайте незабутні враження від процесу;)
Дата подорожі: 11.12.2012 – 15.12.2012
Готель: Kardesler Apart (квартира). Рекомендуємо.
Тривалість: 4 дні
Тип туру: Самостійний booking.com + svit.aero
Екскурсії: Самі, у місцевих дуже дорого та англійською
Авіаквитки: Купували за місяць по акції
Готель Бронювання: Через інтернет за місяць під авіаквитки