Це було одне з найекзотичніших відряджень.
Як і більшість поїздок, все починається з того, що серед ночі до будинку під’їжджає таксі. Далі нічне проходження реєстрації, гуляння по дьютику, а за вікнами на нас чекає новенький airbus a330. Наш політ навіть на камеру якийсь оператор знімав. Для авіакомпанії політ на новому літаку був явно урочистою подією. І ось з ілюмінаторів видно, як за горизонт йдуть обриси кримського півострова, за блакиттю чорного моря з’являються обриси берегів Туреччини, і ще через годину з’являються інші береги Туреччини, але вже на Середземному морі. На виході з трапу на нас уже чекав приємний гарячий вітер південних країн.
Зустрівшись з іншою бандою ми вирушили до старовинного міста Олімпос. Проїхавши вулички Анталії, ми виїхали на гірські серпантини і їхали вздовж моря. По приїзду на нас чекав теплий прийом, радісні обіймашки, затишний ресторанчик на березі і звичайно ж блакитне, тепле море. Коли входиш у воду, навіть дискомфорту практично не відчуваєш. Перекусивши ми вирушили в круїз мальовничими бухтами. Блакить води побила рекорди всіх наших поїздок, Slash_id навіть висунув цілком логічну теорію про те, як турки в СРСР закуповували синьку для підфарбовування моря. Так цікаво, що людей щороку бачиш десь у різних країнах, а тут вони всі одночасно в Туреччині, плавають з тобою в екзотичній бухті.

14 годин тому я ще працював

Простим плаванням справа не обійшлася: хто ніби орел парив з вершин яхти прямо у воду, хтось із душу поливав тих, кому спекотно в морі, хтось насолоджувався безлімітним пивом, хтось кричав «Дивись як я вмію», хтось кричав «Зайчик не лізь звідти стрибати!». Одним словом, на яхті панувало повне комільфо! Третя бухта була найтаємничішою, адже пропливши чималу відстань від яхти, ми потрапили в справжні печери, які розташовувалися у воді біля підніжжя скель. У печерах всі щось співали.

Третя бухта на щастя була останньою, бо після водних печер навряд чи хтось міг би плавати. Після урочистої вечері на березі моря, оглянувши околиці міста, полежавши на лежаках, приймаючи місячну засмагу і теплий вітер, ми вирушили висипатися. Адже вже друга доба тривала, а ми практично не спали. Дуже класне відчуття, коли темної ночі під світлом місяця на тебе дме теплий вітер.

Зайченята відпочивають

Після міцного гарного сну, апетитного турецького сніданку спати захотілося ще більше. Але як же тут спати, адже зараз починається справжнісіньке піратство! Друзі розділилися на чотири серйозні банди. Наша команда була, мабуть, найбрутальніша, на нашому прапорі, що обгорів, на всіх грізно дивився апельсин, назвали ми себе «Заводний апельсин», а девіз наш був не менш лютим – «Кіс, кіс, кіс!». Старий пірат, який за своє життя взяв на абордаж не менше дюжини кораблів, вручив нам перше завдання і ми вирушили в руїни стародавнього Олімпосу. Поки ми йшли берегом, люди з жахом дивилися на злого апельсина, який люто дивився на них прямо з прапора. У першій точці на нас чекав піратський грот! У якому симпатична, але підступна піратка, яка явно занапастила на цьому світі не менше сотні смертних моряків, цілу годину катувала нас завданнями. Коли в останньому завданні ми нарешті донесли на мотузках срібну чашу піратської води до старого дерева, вона нарешті нам віддала код і ми вирушили далі.

Вхід в Олімпос

На другій точці ми робили з лавра стріли для лука, поки капітан команди намагався потрапити стрілою в петлю на дереві, щоб отримати піратський ключ від старої скрині. Отримавши марганцівку із секретним кодом, ми вирушили викуповувати наших колег, які потрапили в полон. Процес викупу був досить складним, оскільки доводилося підручними засобами виміряти з точністю до метра великі відстані. Час добігав кінця, а одного з піратів викупити так і не виходило, але на щастя, старий пірат пощадив нашого друга. Пробираючись крізь гаї лавра та колючих кущів, час від часу доводилося долати пророслі руїни старого міста. Нашою метою був берег, на якому піратка Божевільна Креветка, відправила найвідважніших, на каное брати корабель на абордаж. Перший раз я плив на каное, та ще й з хвилями, чесно кажучи, думав, що перевернуся, але жага взяти якийсь корабель на абордаж не дала мені впасти. Капітан корабля нам віддав таємну шифрограму, яку ми за допомогою прапорців передали на берег. Розгадана шифрограма говорила «Скриня в морі». У морі, то в морі! Не допливаючи до берега я десантувався прямо з каное, впустивши цим свого опонента в море. Одягнувши піратські підводні маски на очі частина наших піратів шукала цю скриню під водою. Завдяки кмітливості мені вдалося визначити місце скрині, адже ті, хто її залишили в морі, повинні були для себе залишити неявну мітку. Оглянувши уважно море, мені стало зрозуміло, що позначало схованку. Пірнаю, а там на глибині скриня. Перша проблема, що глибоко, а друга, що від захоплення, повітря швидко закінчується, а під водою ще й спробуй збагнути, як ключем замок відкрити. Трохи не склеївши біля скрині ласти, я все ж таки переміг замок, а наш колега швидко знайшов необхідний артефакт серед купи каміння в скрині. Мокрі, але задоволені ми побрели виловлювати “вудкою” ключ зі струмка.


За законом підлості виловлюючи пляшки, ключ опинився в останній. До того ж щоб потрапити до цілі, треба було беззвучно перебратися над піратськими тенетами. Мало того, що попередня команда зламала товсте дерево, поки намагалася беззвучно пройти, так наша ще й тенета мало не порвала) Після помилки в завданні через яку по спеці довелося йти дуже довго, та ще й ні туди, ми вирушили на піратський обід для передиху. Хоч би яка втома не була, але холодний кавун на десерт повертає всі сили назад, навіть не дивлячись на смертельну спеку сонячного зеніту. Температура була близько сорока градусів. Для подолання останнього завдання командам довелося поєднати зусилля, поєднавши всі артефакти, і запаливши вогонь за допомогою хімічних реакцій. Завдяки спільним зусиллям було отримано ключ від головної скрині, а ключі з попередніх завдань допомогли позбавити скриню від ланцюгів. Клад наш! І звичайно ж пляшки рому!

Піратську скриню охороняв Костик

Над містом уже панував вечір, і фан-клубовців чекав підйом на гору Химеру. Завдяки заточеному в горі чудовиську зі скель постійно виривався вогонь. Насправді це дуже цікаве природнє явище.

Гора Химера

На вечері панувало справжнє святкування, проходили різні нагородження, урочисті промови, співи пісні “чорні очі” різними мовами, включаючи литовську і навіть китайську! Звичайно пірати відзначали семиріччя свято ромом і в процесі навіть з’їли цілого барана! Після рому піратську натуру вже нічого не могло зупинити і звісно почалося купання голяка під освітленням півмісяця. Здорово надурівшись у нічному морі, друзі пішли купувати сувеніри по нічних магазинах. Торгівля йшла в повному розпалі, торгувалися навіть у маркеті і відразу двома мовами. Задоволені успішними торгами колишні пірати пішли на автерпаті плавати в басейн і відзначати всю цю справу текілою. А оскільки на деревах росли зелені гірко-кислі апельсини, було прийнято тверде рішення, що це справжні лайми для текіли.

Апельсинки!

Бурхлива гульня в басейні затяглася до глибокої ночі, а якийсь турецький грендфазер постійно намагався потрапити по нас чимось із балкона, причому предмети ставали все важчими і важчими, починаючи з недоїденого лайма, закінчуючи важким бетонним підвіконням. Далі від божевільного діда друзі перебралися на другий поверх у номер і там продовжилися веселощі з чемпіонатом зі стрибків на матраці. Але в один момент почулися страшні кроки на сходах і Андрій навіть припустив, що краєм ока бачив злого діда, що йшов до сходів. Друзі затамували подих, ручка дверей почала плавно опускатися, коли чужинець зрозумів, що двері зачинені, він почав завдавати важких ударів зі зворотного боку. Я навіть на мить уявив, як двері розрізаються бензопилою, але тут раптово зі зворотного боку дверей почулася знайома мова. На щастя це виявилися наші друзі і гуляння продовжилося.
Хоча з Олімпосом у нас один часовий пояс, зрушення по біологічному годиннику вийшло значне, двічі практично не спати по дві доби. Одній групі тих, хто вирушає додому, навіть поспати не вдалося до ранкового трансферу. По дорозі назад в аеропорт уже панувала тиша. Обгорілі, стомлені, замучені фан-клубівці відсипалися після бурхливого відпочинку. Для моєї групи в аеропорту трапилася одна несподіванка – у зв’язку з переповненням літака, місця в економ-класі закінчилися і дорога назад була у бізнес-класі. На батьківщину ми поверталися по-королівськи, ми ще ніколи не літали бізнес-класом.

Дуже дякую компанії за таке розкішне свято VIP рівня.
Христино, у цьому світі не існує потрібних слів, які змогли б передати нашу з Дашею подяку тобі за таку поїздку.
PS Окреме дякую, що відправила нас на Химеру.