Одного з аргентинських жарких вечорів ми повернулися додому після романтичної вечері. Зайшовши в інтернет з планшета, щоб подивитися лайки, ми натрапили на нашу улюблену акцію Turkish Airlines. Мобілку швидко вивели з режиму польоту, картка на готові… Є, поїздка до Південної Америки відзначилася тим, що під час однієї подорожі ми собі запланували та організували наступну. О так, той аргентинський вечір був справді чарівний.
Оскільки з відпусткою зовсім напружено, а злітати не те щоб хочеться, це просто хороша традиція вже, так що вирішили собі влаштувати суто вікенд.
Це була не просто подорож, а справжній фуд-туризм. Стамбул має дві переваги: ​​там красиво і дуже смачно. Їли ми все і скрізь. Іскандер у томатному соусі з йогуртом, долма зі сметанним соусом, мідії під лимонним соком прямо на вулиці, фреші йшли відразу стаканчика по 3-4 і багато разів на день і звичайно ж традиційний турецький сахлеп із корицею. О як ми любимо Стамбул. Навіть мама, коли спілкувалася з братом по скайпу, брат сказав, що його зять поїхав до Європи на шопінг, а мама сказала, що діти (Ми з Дашею) поїхали до Стамбула поїсти. Загалом, як завжди, турецька їжа на висоті.

Це було вже п’яте відвідування Туреччини, і друге відвідування Стамбула за рік, тож тепер це у нас найбільш відвідувана країна. На вулиці було +12, я світлу частину дня ходив у футболці. У Стамбулі та Україні відбулася інфляція і відповідно ціни за рік змінилися більше ніж у два рази щодо гривні. Щоб не витрачати валюту, ми взяли гривневу картку і в Стамбулі або розраховувалися нею, або знімали в партнерській мережі банкоматів ліри. По курсу вийшло з урахуванням різних комісій, що вся поїздка за рахунок цього обійшлася на 5$ дорожче, ніж якби ми їхали з доларами. Готель був прямо в центрі старого міста, можна сказати, що центріше нікуди. З аеропорту ми проїхалися на метро, ​​потім 30 хвилин пішки, і за годину ми в центрі Стамбула на Султанахметі.

Під час заселення я звернув увагу, що весь час чути вертольоти. Коли ми вийшли з готелю, спочатку побачили величезну кількість міліції, камер та переїзних фургонів, у яких сидять офіцери та ведуть стеження. Далі я зрозумів, що людей у ​​центрі зовсім багато, а сама площа взагалі перекрита. З’ясувалося, що Папа римський цього дня також відвідав Стамбул. Так, щось є в цьому місті привабливе. Офіцер пояснив, що протягом години площу відкриють. Нам це взагалі шикарно, усі зараз довкола площі, отже транспорт за задуманим маршрутом буде вільний. Пройшовши центральними вуличками, ми вирушили на міському поромі в азіатську частину. Там погуляли трохи в новому для нас напрямку і тепер складається враження, що у цьому гігантському мегаполісі куди не піди – скрізь красиво та затишно. Ще ми дуже любимо Стамбул за котяче царство, котів та кішок на вулицях дуже і дуже багато!

Не один кіт під час фото не постраждав.

Зрозуміло, що ми там не тільки ходили, а й постійно їли) З Азіатської частини ми перепливли в бізнес частину і пішки прогулялися до нашого улюбленого райончика, який знаходиться біля входу на пішохідний міст. Цей райончик уперше ми помітили два роки тому, коли каталися корабликом. Тепер це наше улюблене місце для вечірніх посиденьок. Взагалі так незвичайно, коли вже добре знаєш закордонне місто. Після складної Південної Америки спілкування з турками взагалі не помітне, згадуючи поїздку, мені здається, що ми українською розмовляли. Хоча далеко не всі турки знали англійську, але головне ми спілкуємось на одних жестах!

На площі панувала приємна атмосфера, місцеві жителі сиділи на лавочках і спілкувалися, всюди кафешки, все підсвічується, а поруч дуже гарний міст немов у чарівному сяйві. Оскільки всі поголовно їли печену картоплю з салатами, ми себе не змогли втримати і вирішили ще раз потрапезувати. На автобусі ми переїхали у Таксим – бізнес-центр столиці. А звідти гуляли вуличкою Істікляль. Зустріли традиційний старовинний трамвай, у якому грав оркестр. До речі, цього року ми купили собі картку для проїзду в громадському транспорті, по ній знижка досягала 60%, що значно спростило нам пересування містом. Тож кому треба – беріть у нас у тимчасове користування. Найдивніше, що на Таксимі ми чомусь нічого не їли. То, напевно, було єдине місце в цій поїздці, коли ми не їли. З Таксима йшли пішки до Султанахмета на іншу частину Стамбула, а звідти піша прогулянка двориками житлового району старого міста. Таким чином ми за день побували у своїх улюблених місцях.

Принцеві острови

Наступного ранку почався дощ. Разом з появою дощу, на вулицях також з’явилося багато продавців одноразових парасольок. Хоча ціну спочатку заломили зовсім неадекватну. За п’ятий раз у Туреччині я зміг визначити точну ціну парасольки до ліри, така парасолька має коштувати 5 лір. 

У турист інформейшені на питання «Як доплисти на Принцеві острови», нас запитали, «А на який острів саме?». Чомусь я собі уявляв ці острови як щось одне ціле))) Ми попливли звичайно на найкрасивіший) Спочатку нам необхідно було переплисти на бізнес частину в Кабаташ, а звідти плисти далі. В очікуваннях наступного порома ми засіли у затишній кафешці явно з італійським нахилом. Домовились, що розрахуємось карткою. Поки Даша була у туалеті, у ресторані вимкнули світло. Даша розповіла, як важко було знайти вихід із підвального поверху. Через 5 хвилин світло ввімкнули, і я вирішив сходити до туалету. Коли в мене світло вимкнули, я був у такій темряві, що довго не міг знайти ручку. Оскільки ми подорожували без телефонів, підсвітити не було чим. Поки я шукав ручку, навпомацки я дістав щось із розетки і вставив назад. Знайти вихід із кімнати це була перша половина біди, другою половиною було, що туалет знаходився на підземному поверсі і далі мало бути знайомство зі сходами в темряві. Коли світло ввімкнули, не чекаючи замовлення, я швидко розрахувався карткою в терміналі, оскільки готівка була на вагу золота з огляду на поточну ситуацію з доступністю долара в Україні. Коли мені принесли замовлену пасту. Офіціант запитав, чи не бажаю я пармезану. Я уточнив, чи безкоштовна ця послуга? Офіціант ствердно кивнув головою, і кудись зовсім пішов із ресторану під дощем. Коли він хвилин за 10 повернувся, про пармезан походу вже забув. Якось незвичайно посиділи в кафешці. Приємно порадувало, що все, що продавалося всередині порома, було за такими ж цінами, як і в місті. У Києві чомусь практикується зовсім інша схема. Хоч усе заливало дощем, або навіть «дрібною зливою», як заявляв Синоптик, острів нам все одно сподобався. Дощ трохи полив і припинився.

Коли поверталися на пором, ноги промокли настільки, що довелося терміново шукати магазин зі шкарпетками, а часу вистачало тільки заскочити в маркет. Чуття підказувало – там мають бути шкарпетки! Серед різних продуктів стояв лише великий кошик із подушками. Чуття підказувало, що шкарпетки там точно мають бути. Порившись у подушках, я знайшов одну пару колгот. Інтуїція казала мені: «Шукай краще», після кількох хвилин безуспішних пошуків я й справді знайшов шкарпетку! Без цінника. Одну… Але чисту. Ага! Значить шкарпетки точно тут є, після довгого перебору купи подушок було знайдено другу шкарпетку. Коли я їх приніс на касу, касир мені чистою турецькою розповіла, що шкарпетками вони не торгують. Я взяв касира за руку і повів до корзини. Вона показала, що раз немає цінника, то й шкарпетки не продаються, і взагалі вона не при справах, що вони там опинилися. Ну якщо ціни немає, давай я свою назву «One lira, two lira?» касири переговорили між собою, вона розвела руками, що не може нічого зробити, оскільки маркет шкарпетками не торгує. Даша запропонувала наступний хід — якщо маркет не торгує, і шкарпетки не належать до товарів маркету, то ми їх можемо безкоштовно забрати? Я жестом показав касиру, мовляв, я їх тоді просто заберу і запитав, «OK?». Здивована касир показала жестом руки «Як завгодно, нам у принципі все одно». Ось ми й домовилися. Ці шкарпетки мені реально дуже зігріли промоклі заледенілі ноги. Я думаю, що вони не просто так там опинилися в єдиному екземплярі. З парому перескочили на трамвай, з трамваю прямо до готелю. Феном вдалося в мить висушити взуття і можна далі гуляти. 

Вечірній Стамбул, як завжди, був на висоті, а його ресторани радували нас своїми кулінарними шедеврами.

Дорога додому

Ось такий видався дводенний вікенд. А тут найцікавіший момент – лягаю спати я у Стамбульському готелі, а вранці вчасно вже маю бути на роботі в Києві. Будильник дав нам поспати лише 2,5 години і почалася зворотна дорога. Дві з половиною години, щоб виспатися і пильнувати робочий день було недостатньо, відповідно мені потрібно було добре виспатися в дорозі. Спав я абсолютно скрізь. Спав я у мікроавтобусі, що їде до аеропорту. Потім в аеропорту чекаючи на реєстрацію, потім швидко пройшовши всі контролі і одним оком глянувши на д’ютик я спав в очікуванні відльоту. Тільки-но сів я в літак, теж заснув, потім пам’ятаю, що почався розгін і капітан оголошує, що в Києві хороша погода мінус 10. «Опа-па, після плюс 12 це трохи напружено буде», потім я прокинувся від того, що літак торкнувся землі, потім, скориставшись своїм трюком, ми перші пройшли прикордонний контроль і водій скай басу оголошує, що ми на метро Харківській, далі я пам’ятаю, як з’явилася моя станція пересадки. Загалом я поспав у всіх проміжках нашого шляху. Дорога з готелю до роботи для мене пролетіла як 30 хвилин.
Ця подорож увійшла до нашої історії як ювілейний 50-й авіапереліт за 2 роки та 3,5 місяці наших подорожей.

Інформація по туру

Дата подорожі: 29.11.2014 – 01.12.2014
Тривалість: 2 повні дні
Авіаквитки: МАУ, купували по акції 13.10.2014
Готель: Akdeniz Hotel (Рекомендуємо)
Екскурсії: Усі самі
Складність поїздки: 2/10 (нижче від середнього)