Частина 1. Бодрум <———-
Частина 2. Мармаріс
Частина 3. Акьяка та Дальян
Частина 4. Памуккале
Частина 5. Північні Кушадаси
Частина 6. Повернення до Каппадокії
Частина 7. Чешме і знову Кушадаси
Частина 8. Південні Кушадаси
—————————————————————————————-
Перерахуймося після повернення додому! Я, Даша та Мишко на місці, теща в селі вже давно, вийшла із самоізоляції та почувається добре. Ноги, руки в усіх на місці. Ми цілі та здорові. Тепер можна точно сказати, що подорож успішно завершена. Ми здійснили найдовшу нашу подорож зі складним маршрутом та його логістикою. Здавалося б, це Туреччина, що тут може бути складного? Тим більше ми вже літали минулого року на цілий місяць і маємо досвід. Але виявляється Туреччина така різна та несподівана може бути. Цього разу у подорожі ми провели 46 днів, відвідавши близько 30 міст із зупинкою у 7 локаціях. Ми реалізували нереалізовані задуми минулого року, релаксували в хамамах, купалися у крутих аквапарках, бачили багато неймовірної краси, підкорили незлічену кількість гір та зробили багато дивовижних відкриттів. Тепер у нас навіть на один улюблений курорт у цій чудовій країні більше. Але подорож курортами Егейського моря значно відрізняється від торішньої подорожі курортами Середземного моря або у нас просто так зійшлися зірки підкидаючи в наші нескінченні пригоди все більше і більше барв різних кольорів, як яскравих, так і не дуже. Забігаючи наперед, скажу, що складність цієї поїздки отримує рекордні 10 із 10 за нашою шкалою. Так що проживайте цю подорож разом із нами, зараз ми перевідкриємо Туреччину з усіх боків.
Бодрум
Я подзвонив Мишкові, який гостював у бабусі і порадував його, що ми скоро летимо до Туреччини, тому що взяли зворотні квитки з Ізміру через 2 місяці. А коли туди, поки не знаємо, виловлюватимемо відповідний тур. За ці пару тижнів ми встигли зганяти в Болгарію, повернутися, швиденько зібратися і знову в аеропорт. Наші друзі в Болгарії дивувалися навіщо ми взагалі повертаємось до України, можна ж просто переїхати кордон. Але навіть незважаючи на те, що потрібна хоч якась перерва між поїздками, повернутися додому і знову полетіти з пакетним туром вийде значно дешевше, ніж переїхати через кордон і оселитися. У Києві до нашого складу приєдналися теща Ніна Михайлівна та Мишко. Причому вилетіти ми встигли чітко у період, коли скасували ПЛР для перельоту до Туреччини. Я коли дивився в ілюмінатор, мені навіть трохи стало сумно, що так надовго відлітаємо, хоча мені таке не властиве. 21 травня наша подорож розпочалася! Мені не вірилося, що ми пробудемо тут так багато днів.
Район Егейського моря досить вітряний, тому кожна посадка супроводжується різкою турбулентністю та невеликим захитуванням. До яких я не можу звикнути. Після виходу з аеропорту на нас чекала довжелезна черга до стенду туроператора. Турецький туроператор вирішив продемонструвати чудеса техніки і замість того, щоб ручкою у себе в бланку відзначити туристів, що прилітають, вирішив кожному роздрукувати кольоровий фірмовий ваучер з фотографією автобуса і необхідною інформацією, замість чорно-білих які були у всіх з собою. Але було дві проблеми, на весь літак був лише один кольоровий і дуже повільний принтер, а оскільки номер автобуса забули дофотошопити, то після друку ваучер потрібно було заповнювати ручкою. Далі цей ваучер нам потрібно було викинути, оскільки готель та трансфер працювали не за ваучерами, а за своїми списками. Я не знаю скільки років ми простояли в цій ковідній черзі, але ми були абсолютно спокійні, тому що у нас ще 45 днів попереду. Тільки теща повертається додому через тиждень, натомість у неї у зворотному літаку буде відразу 4 місця. Я намагався вмовити її продовжити маршрут разом із нами, щоб побачити Туреччину з усіх ракурсів, але курочки, собака, господарство тощо. Дорога до Бодрума була надзвичайно красива, таких соковитих кольорів моря ми вже давно не бачили. Тож перші моменти знайомства з Егейським морем пройшли на ура. Ми приїхали до нашого першого готелю, легко заселилися, пообідали, я облаштував собі робочий куточок. Наразі все готове до трудових буднів.
Далі на нас чекало знайомство з морем ближче. Море виявилося настільки холодним, що я запереживав як би яхти на горизонті не виявилися б заручниками вічної мерзлоти. Це дивно, завжди був упевнений, що у Туреччині з травня вже відносно тепло. Але судячи з коментарів у мене у стрічці, зрозумів, що між Егейським та Середземним морем є велика температурна різниця. Хоч би це море за 45 днів встигло прогрітися. З першого ж дня стало зрозуміло, що на відміну від торішньої поїздки, коли ми в море загорталися як у пухову ковдру, ця подорож не буде належати до категорії морських. Але, з іншого боку, тут багато гір, так що є як час коротати поки море прогріватиметься. А поки що пішли гуляти-досліджувати наше нове місто. До речі, де ми живемо?
Гюмбет
Тут гарна і довга набережна, що дуже підходить для романтичних вечірніх прогулянок. А ось саме море досить мілке і знаходиться в бухті, тобто не безмежне. Якщо приїхати в теплий період, то я впевнений тут можна знайти приємніші пляжі, але в нашому випадку якраз можна було мило гуляти, вбираючи вечірню хоч і холодну атмосферу. Щиро кажучи, навіть не вірилося, що колись тут буде тепло. Наступного дня з самого ранку ми зібрали повну делегацію та розпочали наш маршрут до Бодруму. До міста шлях займає близько 45 хвилин пішки.
Незвичність того, як виглядає грецька частина Туреччини приємно всіх здивувала. Я в Греції ще не бував, але саме так уявляв ці вулиці і міста. Або може якась Сардинія чи Санторіні мені так завжди уявлялися, але це всього лише здогадки, бо у згаданих містах ми також не бували. Відчуття того, що ми зараз у Туреччині взагалі не було. Це зовсім інші краєвиди.
Тещі поки що не щастить потрапити до Європи, але хоча б у такий спосіб відбувається її знайомство з європейською культурою. До речі, піший маршрут з Гюмбета до Бодрума ми рекомендуємо. По дорозі можна подивитися основні пам’ятки цих місць. Я б з радістю розповів про руїни, які ми відвідали, але на всьому маршруті буде така кількість розвалин і руїн, що про них можна написати окрему книгу. Михайло ж видав золоту фразу “Чому вони так погано раніше будували, що тепер суцільні руїни”. Але добре, що хоча б безкоштовні для відвідування. Серед наших втрат було морозиво, яке під час спуску зі стіни у Мішка вилетіло з палички як заклинання Гаррі Поттера. З морозивом тут ми мали одне з головних правил.
Вся наша велика подорож, кожен член експедиції (крім Даші) повинен щодня з’їдати морозиво, а Даша ж почала свій кавуновий челендж “ні дня без кавуна”. Спочатку на олл інклюзивах його було легко виконувати, а вже далі починалися цілі пригоди у форматі “встигни знайти кавун до комендантської години”.
Знову Бодрум
Ранковий Бодрум нас зустрів ароматною турецькою кавою. Ніна Михайлівна спробувала цю каву вперше. І за запахом під час приготування припустила, що, напевно, зерна пересмажені, я ж почув нотки того, що повернуло мене з далеких Сардиній до рідної Туреччини. Це був запах справжнісінького “Турк кафесі”. Теща з першого ковтка розділила мою любов до цього виду кави.
Незважаючи на те, що ранок перетікав у день, людей на вулицях особливо більше не ставало. В олл інклюзиві є один мінус, що ти прив’язаний за розкладом до їжі. Тож активності потрібно планувати у певних часових проміжках. До серця міста в першу вилазку не дісталися, але залишилися задоволені красою його околиць. У нашому поточному готелі мене радували гарні басейни та бармен, який працював за покликанням. Ми навіть не уявляли які шедеври в готелях можуть витворяти з коктейлів і звичайно ж із жонглюванням та ловлею льоду в повітрі. Після тривалого відпочинку з гірками та басейном, ми вирушили у другу експедицію, до самого серця міста. Місто було досить тихим, підозріло тихим. Я хотів купити собі турецької кави, але в ресторанах та кафе мені просто відмовляли. Тобто сидять працівники, п’ють каву та кажуть, що кави немає. Ну ок, йдемо в інше. Історія повторюється та повторюється. За практично повною відсутністю людей на вулицях ми зрозуміли, що можливо діє локдаун, але чому ж тоді працівники сидять у кафе та ресторанах? Як ми з’ясували, вони можуть обслуговувати лише гостей готелів, які знаходяться при цих кафе. Бодрум без людей виглядав не те щоб зловісним, ми були героями фільмів “Я легенда” або “Оселя зла”. І тільки коти блукають і релаксують порожніми вулицями. Як ми не намагалися насолодитися красою міста, але без людей і з закритими ставнями почуття напруження не залишає. Значить будемо милуватися котиками поки не з’ясуємо правила локдауну. А поки що ми знаємо лише одне правило – для туристів офіційно локдауну немає.
Повернемося до котиків, які цілою бандою на мене підозріло дивляться. Наскільки я пам’ятаю, я встиг тільки сказати: “Ого, як дивляться” перед тим, як не помітив стовпчик в асфальті. Спочатку я спіткнувся і навіть вирівнявся, але потім зачепився другою ногою за нього. Оскільки у руці був фотоапарат, я інстинктивно поставив замість руки лікоть під час падіння. Приблизно в цей момент закінчується наша спокійна частина подорожі та починаються пригоди. Рука сильно боліла, я сидів на асфальті і чекав, поки перестануть сипатися умовні зірки з очей. Рука на вигляд ціла, але я вже добре знаю, чим закінчуються травми ліктя, навіть незначні. Спочатку рука виглядала досить добре. Ми навіть успішно догуляли містом, повернулися в готель, а після вечері я пішов на вечірню прогулянку набережною. Але лікоть став значно збільшуватись у розмірах. Потрібна була терміново мазь із серії фастум-гелів, але з усієї аптечки саме її ми забули вдома. Так, без паніки, потрібно просто знайти робочу аптеку, пізно ввечері, під час локдауну, коли все зачинено. Відкритим на щастя виявився якийсь медичний центр. Ми зайшли поцікавитися, чи немає у них мазі. Вони, звичайно, почали переконувати як терміново нам потрібно саме в них обслуговуватися, і що вони працюють зі страховками. Я про всяк випадок уточнив, що грошей немає, вони ж сказали, що я не повинен платити, якщо застрахований. Але тут нюанс ось який, до страховки пакетного туру входять страховки за замовчуванням із франшизою. У мене є ще банківська безфраншизна, але ці працівники за замовчуванням цього не знають. І на що цікаво вони розраховують, коли кажуть, що платити нічого не треба буде, невже вони думають, що хтось зрештою заплатить їм вартість франшизи.
Взагалі щось мені щастить: що рік тому у Туреччині страховий випадок трапився, коли більшість аптек було закрито, що зараз. Лікар одразу ж поставив діагноз, якого я і побоювався – “бурсит”. Така штука минулого разу проходила досить проблемно. Головне вчасно почати мазь застосовувати. Поки лікарі розбиралися з моєю рукою, до мене прийшло усвідомлення того, що банківська страховка закінчилася буквально кілька днів тому, а фото нового поліса мені на пошту ще не приходило, та й звичайно банк увечері в суботу закритий. Важливо, щоб у такій ситуації у вас був зв’язковий на батьківщині. Даша набрала мою маму, яка розпочала розслідування на тему “Який новий номер мого поліса”. Мама зателефонувала до страхової, описала ситуацію та попросила знайти мій поліс. Агент зі страхової компанії з подивом виявив, що полісу в базі чомусь немає. Але порадив звернутися до міжнародної страхової компанії, через яку проходитиме цей випадок. Там мій номер поліса таки знайшли. З медичним центром ми домовилися, що я їм надішлю копію старого поліса і дам номер нового. Цього їм має вистачити. Дівчина зателефонувала до моєї страхової компанії, назвала номер поліса, там сказали, що вже від мами в курсі ситуації і все оплатять, щоб я не парився. Мені обробили і зафіксували руку, а також дали із собою довгоочікувану мазь та пігулки. Для того, щоб донести всю складність цієї ситуації варто уточнити, що в клініці говорили майже чистою турецькою, що дуже ускладнювало всі наші комунікації. На той момент я думав, що все так складно, мабуть, бо зірки не так встали або якийсь ретроградний Марс не в тому будинку Місяця або що там ще буває. Але як виявилося у понеділок, то мені навіть дуже пощастило. По-перше, ліктю значно полегшало, а по-друге, коли я зв’язався з банком, то з’ясував, що саме цього року автопродовження поліса не спрацювало через низку нюансів і я просто не маю страховки. Коли ми почали перевіряти, що за номер поліса мені дали, з’ясувалося, що це був один із прострочених полісів. Так що я дуже і дуже вдячний своїй страховці, що вони настільки лояльні. І звичайно героїні мамі, яка добилася номера через міжнародну центральну страхову та Даші, яка так все вправно скоординувала. У такій ситуації добре мати надійну команду. Тепер повернемось до другого вихідного дня. Ми вже зрозуміли, що тут локдауни у вихідні і в цей час у містах робити нічого. Значить, треба ставити гори на вихідні дні. коли я зв’язався з банком, то з’ясував, що саме цього року автопродовження поліса не спрацювало через низку нюансів і у мене просто немає страховки. Коли ми почали перевіряти, що за номер поліса мені дали, з’ясувалося, що це був один із прострочених полісів. Так що я дуже і дуже вдячний своїй страховці, що вони настільки лояльні. І природно героїні мамі, яка добилася номера через міжнародну центральну страхову та Даші, яка так все вправно скоординувала. У такій ситуації добре мати надійну команду. Тепер повернемось до другого вихідного дня. Ми вже зрозуміли, що тут локдауни у вихідні і в цей час у містах робити нічого. Значить, треба ставити гори на вихідні дні.
Дагбелен
На наше щастя, одне з гірських містечок знаходилося в зоні адекватних цін за таксі, тож у саме серце гір ми дісталися з вітерцем. Гірські міста Туреччини це моє особливе кохання, навіть не можу пояснити, чим вони мене так приваблюють, але свіжість гірського повітря, гірські співи мечетей породжують приємні емоції. Цікавий факт, що вже в середині поїздки ми перестанемо помічати спів мечетей і навіть не прокидатимемося, коли вони співають уночі, мозок проходить якусь адаптацію до них. До нас навіть прийшло це розуміння, коли я Дашу спитав, що ми вже давно мечетей не чули. У Дагбелені поповнили запаси морозива та води.
Тепер можна вирушати у трекінг. Маршрутів тут досить багато, різної довжини і складності. Теща трималася таким героєм на нелегкому маршруті, що ми з Дашею тепер сподіваємось бути такими ж гірсько-бадьорими у її віці. Стежки то розходилися, то сходилися і можна було переходити з більш коротких маршрутів на довші. Якщо дозволяє час та сили.
Туреччина та гори, що ще для щастя треба? Після багатогодинного спуску на нас чекала нагорода – турецька пекарня, де ми радісно відсвяткували наш маршрут, бо в готель на обід уже не потрапляли. Ще зручно, що всі гірські маршрути закінчуються на околицях Бодрума, до готелю можна буде вже недорого доїхати на таксі. Ось тільки де взяти це таксі у такому місці — гарне питання. Довелося частину маршруту містом пройти пішки у пошуках цивілізації.
Протягом дня був релакс у басейнах та радості на гірочках. Ось вихідні й минули, тепер у мене починаються будні.
Віддалена робота в Туреччині
У мене досить спокійна та тиха робота. У всякому разі, я будую собі такий режим. Внаслідок цього виходить робити такі поїздки-подорожі. Але не все так гладко пішло цього разу. Перший сюрприз, який на мене чекав, у Київстара відвалився роумінг. На жодному телефоні не ловив інтернет. Мої сподівання на технічну підтримку провалилися. Підтримка була впевнена, що проблема у кого завгодно, тільки не у Київстара, навіть незважаючи на численні скарги на форумах. На щастя, трохи згодом у них відвалився і модуль, який списує гроші. Друга проблема полягала в тому, що я чекав важливий дзвінок, але кількість спам-продзвонів, що активувалися, в цей час перевищувала всі рекорди. У результаті незрозуміло, ти зараз візьмеш трубку в роумінгу і з тебе спишуть купу грошей за розмову з черговим шахраєм чи це справді той дзвінок, на який я чекаю. Місцеві сім карти тут коштують за якимись захмарних цін, набагато вищих за ті, що вказані на офіційних сайтах. Але як виявилося в Туреччині навіть офіційний фірмовий магазин мобільного оператора може продавати сім-карту набагато дорожче офіційної ціни. Інтернет у готелі начебто попався хороший, але творилося щось незрозуміле. Таке враження, що інтернет одночасно і є, і немає, як кіт Шредінгера. Але зараз я вже знаю, що під час моєї поїздки також діялася повна дичина з нашою корпоративною мережею і в ряді випадків, коли мені здавалося, що перестає працювати інтернет у готелі, якраз таки були проблеми всередині мережі. Але й тут можна адаптуватися, просто вибираєш швидкісні “вікна” для роботи і, якщо треба працюєш перед сном. Але і всі вищеописані проблеми насправді були не такі суттєві, як той факт, що на моєму тихому та затишному проекті вперше перестало бути тихо. Все йшло зовсім не так, як завжди. Почалися дрібні збіги обставин, які сніговою лавиною вели до “аварії” на проекті. Хтось когось не зрозумів, хтось мав на увазі англійською мовою одне, а команда це зрозуміла інакше. Хтось хотів полагодити, а випадково зробив незворотну дію і обрубав доступ собі і тим, хто міг би все виправити. Німецькомовному колезі дали російську операційну систему, щоб він там все налаштував. Коли треба було налаштувати одну з робочих станцій, попросили не того співробітника, а той запідозрив, що його про таке просять і вирішив захистити мережу від злому, якого не було. Коли стало зрозуміло, що на проекті пішло все через одне місце, потрібно було однією кнопкою скасувати низку змін і багато чого виправити. Я натиснув ту кнопку… Далі відбувалося все, як у фільмі про Чорнобиль, тільки без фізичного вибуху та радіації. Скасувалося і змінилося справді багато, але не там, де треба оскільки було внесено низку неузгоджених з усіма змін одним із членів команди, зміни були безумовно важливі, але не тут і не зараз. Дуже багато людських факторів та мовний бар’єр спрацювали як один термоядерний ланцюг. В декого з команди навіть підкосилося здоров’я через нерви. Весь цей хорор творився протягом двох-трьох тижнів, на момент “вибуху” я просто сидів і прозрівав, наскільки виявляється, може бути гаряче на проекті. На щастя, наша менеджер прийняла досить оперативні та правильні заходи щодо ліквідації аварії. Подальші три тижні команда працювала наче на райському острові у світі без пекельних завдань та пожеж. Але повернемося до бодрумських буднів, я поки що починаю свою віддалену роботу не підозрюючи, що сиджу біля “закипаючого реактора” і не можу зрозуміти, що йде не так.
Бітез
Одним із приємних відкриттів було сусіднє містечко Бітез. Якщо набережна Гюмбета ще готувалася до сезону, то тут вже настрій турецького відпочинку витав у повітрі. Ресторанчики та лаунж зони на березі, грає розслаблююча музика, люди прогулюються!
Місто досить невелике. При першому ж знайомстві ми оглянули всі його вулички та закутки. Тут навіть є шикарна скеля над морем для споглядання в морську далечінь. Тут непогано було б оселитися, але виходить далеко від Бодруму, для піших маршрутів буде не дуже. Велика перевага подорожі у травні – це квітучі міста.
Квіти тут були скрізь, кущі немов змагалися між собою, хто красивіше розпуститься. Ніна Михайлівна продовжувала доблесно виконувати з нами маршрути всіма прилеглими містами і радіти подорожі, нехай і з холодним морем. А міст та місць тут виявилося багато!
Млини Бодруму
Кожна подорож має візитівку, яка вспливає при згадці про поїздку. У моїй пам’яті надійно закріпилися млини, що знаходяться на одній із сусідніх гір. Вся краса цього місця – з гори відкривається краєвид на дві бухти. Це місце має свою красу як серед ясного дня, так і на заході сонця. Це той випадок, коли фотографія не зможе передати тобі красу місця, оскільки крім картинки тут нагорі своя атмосфера.
Місцеві збираються сім’ями, щоб проводити черговий день, інші хлопці тут знімають мальовничий кліп. Ми ж зрозуміли, що наша душа вимагає продовження бенкету і ми вирішили спуститися на півострів біля підніжжя гори. На щастя, тут ми реально оцінили фізичну складність маршруту, і теща з Мишком вирушили в готель на вечерю, а ми почали свій спуск.
На півострові нас чекала череда овечок! Насправді не дуже вони нас і чекали, але яка ж тут гармонія і краса. Це як шматочок “Плато Хортона” зі Шрі-Ланки. Як це давно було. Для мене подорожі розділилися на два світи, до ковіда та під час епідемії. Раніше це були за рік сплановані подорожі вдало підібрані дати, щоб захопити якнайбільше вихідних чи свят.
Нині ж це спонтанні (менше ніж за місяць) поїздки, в яких квитки беруться за максимально короткий час до вильоту в будь-який час тижня аби дешевше.
Новий формат, звичайно, виходить дорожчим, але менш ризикованим, тому що в наш час від запланованої подорожі до зірваного досить одного невдалого кашлю у твою сторону.
Центр Бодруму
Тепер ми досвідчені і знаємо, що під час локдауну не варто знайомитись із містами, цього разу наше знайомство із самим Бодрумом проходило у будній день. Місто ожило, тепер ніщо не вказувало на епідемію, всі гуляють, митець відчиняє двері своєї галереї, магазинчики працюють, каву наливають! Тепер нам тут значно більше подобається, можна спокійно займатися нашою улюбленою справою – безцільно тинятися старими вулицями та радіти красі.
Наше безцільне блукання вже завело нас далеко від центру, а ми все не могли нагулятися. Але межі вечері не давали розгулятися на повну. Між кінцем робочого дня та кінцем вечері, на жаль, не так багато годин. Ще й будні дні подорожі, як на зло, летять швидше, ніж подорожі під час відпустки.
Знову десь у горах
На цей раз ми вирушили на руїни стародавнього міста Педаса. Зручність задуму полягала в тому, що таксі нас привозить знову на саму гору. Прямо до самих руїн. Вже вдруге ми потрапляємо на околиці Бодруму на унікальний феномен, коли на таксі можна заїхати прямо на вершину гори. Правда в такому випадку трохи втрачається задоволення від попадання у важкодоступне місце. Але щодо туризму тут усе схоплено. Навіть коли ми проїжджали пропускний пункт до національного парку, то працівник водію турецькою розповідав, на які саме місця в цих руїнах нам варто звернути увагу. Було високо та красиво. І це був дуже приємний і незабутній спуск з гори до самого міста, прямо в готель. Хоча, коли ми знаходилися на вершині гори, навіть не вірилося, що так можна взяти і спуститися. Але й простого спуску стежкою нам було мало, ми вирішили обійти всі стежки, що ведуть вниз, як короткі, так і довші.
Повірте, панорами того варті. Шкода, що цього разу панорамами вже не вдається насолодитися нашим повним складом. Теща залишилася в номері з тривожними ознаками чи то сильного отруєння, чи одного з найпопулярніших захворювань наших часів. Для Ніни Михайлівни, на жаль, останні два дні поїздки повністю випали, бо не було сили навіть вийти з номера, загалом усе, як за протоколом, повна ізоляція. На щастя, наш номер був двокімнатний і ми Мишка переселили до себе.
Крім Ніни Михайлівни на території готелю перестав з’являтися один із наших улюблених персонажів. Це був чоловік з невизначеним ім’ям, оскільки представлявся він одним, але, зважаючи на все, він був моїм тезкою. Ми на нього звернули увагу ще у літаку. Він був то пасажиром, то стюардом, який розносив напої разом зі стюардесою. Він брав участь у всіх активностях готелю 24 години на добу. Він примудрявся бути одразу скрізь. І навіть коли я серед ночі пішов на ресепшен, бо треба було щось уточнити, він чистою англійською пропонував вирішити будь-яке питання. Тобто, тепер він ще й співробітник готелю. Для нас залишалося головною загадкою його джерело енергії, при тому це було явно не сп’яніння, оскільки воно не могло триматися 24 на 7. Я думаю, що наш маршрут Туреччиною він легко пройшов би без маршруток і таксі. А головне, це ще треба вміти відпочивати так!
Останній день у Бодрумі, потрібно приймати фінальне рішення, куди ми рухаємо далі. Пріоритет був у Датчі. Але чим більше ми з’ясовували як потрапити на цей півострів, тим більше цей задум здавався провальним. Фінальною крапкою стало те, що переїзд буде в п’ятницю, а у вихідні там почнеться черговий локдаун і буде закрито все, включаючи єдину визначну пам’ятку. Значить, прибираємо Датчу з маршруту, ставимо Мармаріс. Букінг та Топхотелс у Туреччині все ще заблоковано. Шукати готелі потрібно на турецьких сайтах або сайтах агрегаторах, які спливають у гугл картах при натисканні на готелі. Багато готелів мають свій сайт, де ціна ще дешевша, але непрацююча кнопка “Забронювати”. Причому проблема із бронюванням виявилася взагалі у всіх готелів на нашому маршруті. Самі готелі валять все на державу, але як держава ламає кнопки на їхніх сайтах невідомо. Друга проблема, якщо зателефонувати в готель для здійснення бронювання, там швидше за все не візьмуть слухавку. А коли з сотої спроби візьмуть, то виявиться, що говорять там тільки по-турецьки.
Ну і для визначення цінової політики на сайті готелю доведеться підучити трохи турецьку. Якщо хочеш “Хер шей дахіл” і номер з окремим місцем для “чуджука”, вчи турецьку) Нам зголосився на допомогу готельний гід, який дивом додзвонився в готель і сказав, що нас там будуть з радістю чекати за тією ціною, яку ми бачимо на сайті. З Бодруму в Мармаріс можна доїхати або з пересадкою через Муглу, або в терміновому порядку на таксі. Це коли в готелі зовсім відмовляє інтернет, і ти терміново їдеш до наступного готелю, щоб продовжити роботу. Ніна Михайлівна полетіла додому. За нашою першою локацією мій загальний відгук такий. Бодрум це безумовно цікаве місце в Туреччині, яке має сенс включати в довгий маршрут, але якщо ви прилітаєте на стандартний тиждень, то я віддав би пріоритет більш мальовничим курортам.
Перший тиждень подорожі також відзначився тим, що у нас при виселенні з готелю вкрали частину речей із валізи. З одного боку, звичайно, нам буде легше подорожувати, але з іншого кому потрібні старі шорти з ременем, косметичка з ватяними паличками та манікюрним набором??? Невже в них тут такий дефіцит ременів? З цінного — це Дашині нові крокси та 200 грн, які лежали у кишені шортів. Тут, напевно, був розрахунок на те, що ми подумаємо, що в аеропорту у нас вкрали, але ми лише переїхали в сусідній готель, а речі зникли. З готелем ми зв’язувалися, але там ніхто нічого не знає. Зважаючи на все, крадіжка сталася, коли працівник переносив нашу валізу з кімнати на ресепшен. Цікавий факт, що тижнем пізніше, на одній з екскурсій ми зустрінемося з туристкою, яка має на руці браслет нашого готелю. Перекинувшись буквально парою фраз, ми дізналися, що були не єдині у кого, готель крав речі. На щастя, за нашою особистою статистикою поїздок, подібне трапляється досить рідко – 2 рази за 11 років.