Частина 1. Бодрум
Частина 2. Мармаріс
Частина 3. Акьяка та Дальян
Частина 4. Памуккале
Частина 5. Північні Кушадаси
Частина 6. Повернення до Каппадокії
Частина 7. Чешме
Частина 8. Південні Кушадаси <———-
—————————————————————————————-

Як я описував раніше, Кушадаси це дуже довге місто, зараз ми оселилися з протилежного боку від того, де вже були у цій подорожі. У мене закінчилася чергова відпустка, яку я брав для Каппадокії та Чешме, тепер можна спокійно відпочити за улюбленою роботою. Заселення в готель пройшло у вже звичному для цієї подорожі форматі. Ми його знайшли, знайшли навіть на одному з турецьких сайтів ціну, оскільки сайт був трохи стрімкий та ще й хотів списати одразу з карти гроші, ми вирішили безпосередньо забронювати номер дзвінком до готелю. Поставив це завдання мастеркард консьєржу, що підключено до моєї карти. Але, на жаль, на працівниках даного сервісу стоїть тавро “невдахи”. Їм у більшості кейсів чомусь навезе із вирішенням завдань. Ситуація з готелем була не винятком. Чомусь менеджер готелю повідомила, що з радістю поселять нас за 400$ (замість 290$). Ми попросили з’ясувати, що не так із ціною, чому вона відрізняється від офіційної, як нам пояснили, це для туристів так. Ми прийшли на ресепшен та поцікавилися яка ціна за готель. Дівчина навіть визначила, що ми це ті туристи, про яких їм дзвонив консьєрж сервіс. Потім вона спробувала розповісти нам щось про ціни для місцевих, на що я відповів, що є два шляхи: або я зараз оплачую броню готелю на якомусь стрімкому сайті, і вони отримають лише частину прибутку, або нехай не замилює очі і селить за офіційною ціною. Потім дівчина не могла зрозуміти, як ми взагалі тут опинилися. “Живемо ми тут”, оскільки готель явно не хотів втрачати прибуток, то “Живемо ми тут” можна вважати, як місцеві. Бувають поїздки йдуть як по маслу, а бувають як по терці, з урахуванням красивих міст та легких добирань цю поїздку можна віднести до категорії олією по терці. Готель, до речі, виглядав красиво, гадаю, що ця трійка спочатку була п’ятіркою. Нас ще й заселили у номер із чудовим краєвидом на море! Побігли ж скоріше перевіряти море! Першою до води добігла Даша і невдало пожартувала, вдавши, що море крижане. Я Даші пояснив, що з деякими речами не можна жартувати, включаючи температуру моря в цій подорожі)))

Насправді воно було таким же теплим і хвилюючим, як і в попередніх Кушадасах. Для фінального відпочинку тут було все, що потрібно. Готель з ол інклюзивом, тепле море і настільки мало людей, що лежаки абсолютно всі наші у прямому значенні цього слова. Однак, відбувалося щось дивне з лежаком. Ми зазвичай займаємо тільки один на всіх, складаємо свої речі та біжимо купатися. Я помітив, що на нашому лежаку побільшало речей, а поруч стоїть російськомовна жінка та хлопець. Я, проходячи повз лежака вирішив пожартувати “Будете разом з нами лежати на одному?”. Жінка відповіла, щось невиразне на кшталт “Ні, ну ми просто тут побудемо”. Наступного дня ситуація знову повторилася. Чомусь ці рашики з п’ятдесяти повністю вільних лежаків обирали саме наш, складали свої речі поруч, потім стояли і про щось спілкувалися. Якісь лежакові маніяки. Ми з Дашею намагалися знайти хоч якесь пояснення цьому феномену, але логічного взагалі нічого вигадати не змогли, хіба що туристи вважали, що готель видає один лежак на всіх. Хоча після початку війни мавп’ячому інтелекту рашиків я вже не дивуюся. До теплого морька ще додавалася довга набережна, що йде далеко в нескінченність. Це була розкішна локація для ненапруженого завершення поїздки. Щоправда, ще потрібно було розв’язати питання з інтернетом у номері, оскільки до нашого номера доходив слабкий сигнал. Я як у фільмі “Мисливці за привидами” ходив коридорами з ноутбуком вивчаючи поведінку сигналу. Потім прийшов на ресепшен, описав, як у них роздають мережу роутери і попросив нас переселити в один із номерів у зоні покриття сигналу, а також щоб залишався той фантастичний краєвид на море! Нас переселили, тепер взагалі шикарно. Які нас тут чекали королівські заходи!

Туреччина наче прощалася з нами щовечора.

Цікавий факт, що я хочу все побачити захід сонця у море і за ідеєю тут сонце повинно так і сідати, але на останніх сантиметрах над водою з’являється силует землі і сонечко закочується чітко в материк) Чим же ми тут розважатимемося крім роботи і поїздок за улюбленим лимонадом у центр?

Хамам

По-перше, щось давно ми вже не були в хамамі, треба було б повторити. Хамам на цей раз був зовсім незвичайний. Якщо туристів зазвичай привозять до хамаму при п’ятизіркових готелях, то це був громадський. Скажу одразу досвід – шикарний! Якщо в п’ятірках все чинно-благородно, то тут банщик миє-масажує по хардкору, як я полюбляю. Мені здавалося, що він мене катує і намагається задушити, релаксанув я на повну. У жіночій частині хамаму Дашу мили лайтовіше. Ми швидше за все тепер включимо хамами в обов’язкове відвідування кожної подорожі. У цій довгій ми були тричі, всі три рази були успішними.

Аквапарк Тортуга

Друга крута розвага це аквапарк Тортуга в одному з сусідніх готелів. Ми навіть думали на день переселитися в готель при аквапарку, тому що в нашому не було вільного дня для продовження, але в останній момент було перенесено масовий заїзд туристів, і ми змогли продовжити проживання в нашому готелі. У чому розкішність аквапарку? Тут є класний працівник, який явно любить свою роботу. Частина гірок досить екстремальна, але він робить з цього вершину жаху. Так, наприклад, з гірки, на якій відбувається секундне вільне падіння, хлопець в останній момент розкручує твоє коло так, що під час падіння ти летів спиною вниз і продовжував обертатися.

За екстремальними відчуттями аквапарк наблизився до знаменитого аквапарку на Тенеріфе Siam Park. У мене були флешбеки в жахи гірок того аквапарку) Інший хлопець з досить звичайної темної гірки примудрився так само зробити атракціон жаху. Він ставав ззаду кола, брався руками за поручень і запускав нас на подвійному колі штовхаючи ногами так, що сам залітав повністю в трубу і витягував себе за перекладину, за яку тримався. Ми ж з Дашею розвивали у замкнутій трубі позамежну швидкість. Загалом якщо любите екстремальні аквапарки, то вам сюди, якщо не любите, то тут крута анімація, коли всі танцюють, стрибаючи на індивідуальних батутах, що стоять на фонтані, який б’є струменями з землі. Все це відбувається під сет діджея, який заряджає перед фонтаном. При цьому всім, аквапарк входить до комплексу готелю, який чомусь вважається трійкою, хоча коштує як повноцінна п’ятірка 1000 лір за ніч (118$).

Сірінже

Раніше ми про це містечко не знали, але воно так активно піарилося на плакатах місцевих турфірм, що ми вирішили перевірити, чи ми не втратили чогось при плануванні. До міста ще треба було постаратися дістатися. Спочатку ми їхали до автовокзалу, потім переїхали до Сельчука і тільки звідти ми поїхали на маршрутці в Сірінже. Містечко виявилося справді затишним і красивим.

Воно зовсім невелике і націлене насамперед на любителів гастрономічного раю. Саме тут основний акцент на сотнях видів фруктових вин. Ціни, звичайно, завищені, але безкоштовні дегустації тут проводять на славу. Ми з Дашею так надегустувалися, що я переживав, що ми пропустимо післязавтрашній літак)))) Тут справді є багато чого смачного. Тільки одна проблема, пояснюватися потрібно турецькою))))

Другий рівень гастрономічності це спеціальні столи в кав’ярнях, де по центру пісок і там же готується твоя кава по-турецьки в центрі столу. І що мені особливо сподобалося, це ціна та наявність кнафе, одного з моїх улюблених турецьких солодощів. Під місцеву каву просто ідеально йде. До речі, обслуговував нас підліток, який говорив англійською.

Нам уже навіть незвично було чути англійську від місцевих, за всю довгу поїздку можна було на пальцях перерахувати людей, які розмовляли з нами англійською. Зі знанням туристичної мови у такому віці хлопець явно матиме велике майбутнє. Мишкова ж гастрономічність полягала в смаженому морозиві, яке тут робили на одній зі старих вуличок і шовковичним соком, що фонтаном ллється в кожній кафешці. Насправді тут не тільки Мишко підсів на цей сік.

Нам же поблукати містом було мало, тож ми полізли на вершини, що красувалися на тлі міста. Там виявилося багато трекінгових маршрутів та чудова панорама на містечко. В оповіданні я, звичайно, не можу передати усю п’янку атмосферу маленького містечка, так що включайте Сірінже сміливо у свої маршрути і зможете повністю через себе пропустити міський дух.

До речі, на момент написання оповідання навіть мої батьки відкрили для себе Сірінже.

Кіразлі

У нас був останній вільний вечір, на маршруті все пройдено і навіть перевиконано, але не будемо ми просто так сидіти, склавши руки? Десь в інтернеті з’являлося порівняння Сірінже з турецьким селом Кіразлі. У порівнянні Сірінже однозначно перемагало, проте це схоже на останнє місце, де ми ще не побували в окрузі. Як тільки закінчився робочий день, ми відразу встрибнули в маршрутку до автовокзалу. Там нам сказали, що зараз їхатиме автобус на Айдин через Кіразлі, але зворотного вже не буде. Але наші плани непорушні! Для бравих мандрівників відсутність зворотного автобуса не перешкода. Поїхали!

Нас висадили справді посеред турецького села. Наша присутність не залишалася поза увагою, місцеві жителі з цікавістю поглядали на нас, тут, я так розумію, ми лише другі туристи після тих, які порівнювали Кіразлі та Сірінже))) Ну йдемо дивитися, що тут цікавого. Я не знаю чи всі турецькі села такі прикольні, але види на поля та плантації тут мали виражений азіатський відтінок. Було дуже схоже на тайські чи в’єтнамські панорами. Щоправда, без ступінчастих терас. Шкода, що ми були обмежені часом кінця вечері і не могли тут нагулятися вдосталь усіма стежками.

За великим рахунком, якщо у Вас немає мети побачити кожен куточок Туреччини, можете обмежитися відвідуванням тільки Сірінже. Тепер потрібно якось вибратися. Біля магазину стояв на вигляд впевнений у собі чоловік, ми запитали його, чи буде сьогодні автобус. Він почав щось перевіряти в телефоні, копався хвилини три, потім почав з кимось говорити по телефону, дуже посилено щось обговорював, хвилин через п’ять я уточнив чи є прогрес з автобусом, на що він відповів, що взагалі про автобуси не в курсі. Гаразд, шукаємо іншого. Касир у магазині сказав, що автобус таки має бути хвилин через 15. Ми пішли на виїзд із села і вирішили автостопити про всяк випадок, бо автобуси тут справа не стабільна нині. Спочатку їхала перспективна машина, але водій зупинився біля нас та пішов на базар. Наступні виявилися поліцією і проїхали повз, потім ще одна машина, яку я хотів зупинити, виявилася поліцією, і нарешті зупинив автобус, але він теж виявився поліцейським. Жандарм сказав, що він з поліції, я кивнув йому, що той факт, що він з поліції не повинен заважати йому підвезти нас до міста, тим більше в такому автобусі ми ще не каталися. Жандарм із водієм почали активно відмовлятися, що не підкинуть нас, на запитання “Чому?” вони не змогли знайти відповіді і поїхали без нас до міста. Тут якраз вийшов чоловік з базару і пішов до своєї машини. Я спитав його, чи не до міста він їде? Він кивнув, і я сказав, що ми з ним! Він з радістю показав жестом, щоб ми сідали до нього в машину. Потім він зробив зупинку біля розкладки із фруктами і купив нам усім яблучок у дорогу. Які водії тут милашки. Висадив нас якраз на роздоріжжі з автовокзалом, так що в готелі ми були настільки вчасно, що після вечері встигли ще й на захід сонця.

Щоправда, сьогодні тільки в мене залишився ентузіазм бігти в номер, щоб встигнути впіймати останні тридцять секунд перед заходом сонця. Вчора ще ентузіазму вистачало на всіх. Усі вже були вимотані маршрутом))))

Кінець турецької подорожі

Наша велика турецька подорож дійшла до свого фіналу, як я і писав на початку розповіді, це була одна з найскладніших наших поїздок. На нескінченному відрізку історії минуло лише 46 днів. Для нас же минула ціла вічність. Ті проблеми, з яких розпочиналася поїздка у вигляді бурситу ліктя та крадіжки речей, вже були десь далеко в минулому житті. У докарантинні далекі часи ми літали до Туреччини щорічно відкриваючи нову локацію. Зараз змінивши сім локацій в одній поїздці, ми ніби провели сім років подорожей за раз.

Чи сподобалося? Дуже сподобалось! 

Хотілося б повторити такий морально і фізично складний маршрут з огляду на всі пригоди? Однозначно ні. 

У наступних поїздках враховуватимемо низку факторів при плануванні поїздки. Шрами на нозі, що залишилися після ДТП, нагадуватимуть про це. Хоча це все одно не вбереже від незалежних від нас обставин. Але схоже просто треба краще навчитися не просто подорожувати, а саме жити подорожжю принагідно розв’язуючи побутові питання під час подорожі, ми поки що новачки в цій справі))) Людям, які вирушають у тривалі навколосвітні подорожі, потрібно ставити пам’ятники. Такі тривалі поїздки хоч і приносять масу задоволення, але фізично та морально виснажують до останньої краплі. А зараз ми сідаємо у літак для невеликого відпочинку на кілька годин. Адже насправді це не кінець і після прильоту на нас чекає продовження.

Остання локація Київ

До фінальної частини поїздки ми морально готувалися довгий час і намагалися нагромаджувати сили та бойовий дух наскільки це можливо. Ми прилетіли до Борисполя, перескочили у таксі. Дорогою я зв’язався з мамою і сказав, щоб приймала у нас вдома Мишка з валізою та рюкзаками. Ми ж вийшли біля метро та поїхали на фестиваль Атлас Вікенд. Сьогодні був другий день відкриття фестивалю. Перед фестивалем ми зайшли поїсти до Пузату Хату. Після півтора місяця турецької їжі мені рідні вареники здалися чимось із роду райської амброзії. Мені здавалося, що такі смачні вареники я ще ніколи у ресторанах не їв. Цікаво виходить, ми дуже любимо турецьку кухню і за всю поїздку вона ні краплі не набридла, але варто було повернутися додому, як смакові рецептори жадібно вчепилися в рідну українську кухню. Ну а тепер уперед на танці та веселощі. На цей раз у нас було проплачено три дні плюс один безкоштовний. Втома від подорожі, як не дивно, пішла на другий план. Відкрилося друге дихання, і ми на позитиві відгуляли чотири повні дні до ночі. Після сонячної та теплої Туреччини, перший же день у Києві зустрів нас соковитою прохолодною зливою. Було незвичайно, ще буквально вранці ми взагалі не парилися за прогноз погоди, адже на курортах абсолютно всі дні було ясне сонечко і лише один раз увечері був дощ на 30 хвилин, а тут таке занурення. Але злива то була не проблемою. Проблемою було те, що ми бігли, щоб встигнути на Kozak System, а в результаті застрягли під навісом біля сцени, де виступав Поплавський. На жаль, заручниками Поплавського виявилося багато людей і злива тривала повністю весь його концерт і ще змусила послухати нас низку інших гуртів, які ми не планували. Нашій подрузі Тані пощастило більше, вона застрягла десь на вході далеко від сцени. Я запропонував їй включити пряму трансляцію Поплавського по телефону, але вона не захотіла з нами розділити нашу “Радість”. Але коли злива закінчилася, продовжилися веселощі до самої ночі і так чотири дні. На четвертий день, коли наша частина фестивалю закінчилася, лишився останній ривок. У нас був запланований ще один фестиваль Veda Life. Цей фестиваль присвячений індійській культурі та не потребує таких енерговитрат. Я пам’ятаю, що на ведалайфі ходив, як ударений по голові, і пив улюблений чай-масалу. Оскільки наші організми розуміли, що це вже точно кінець подорожі, то ми з Дашею вже і не можемо згадати, що саме було після Ведалайфу і як ми опинилися вдома. Але я добре запам’ятав день, коли у понеділок увімкнув комп’ютер і зрозумів, що я вперше за кілька місяців можу розслабитися і спокійно попрацювати на втіху. І як же добре, що на руках немає квитків на найближчий місяць))))
PS Ми повернулися на початку липня і спочатку планували, що в серпні продовжимо подорожувати далі. На момент закінчення написання оповідання вже вересень і бажання прямо взяти і кудись полетіти тільки почало повертатися, нам досі здається, що ми не можемо достатньо відпочити від великої турецької подорожі)

Інформація про подорож

Дата подорожі: 21.05.2021 – 06.07.2021
Тривалість: 46 днів
Складність подорожі: 6/10 (середньо)