Частина 1. Аланія <——
Частина 2. Сіде
Частина 3. Анталья
Частина 4. Олюденіз
Частина 5. Каппадокія
Правда, щоб зробити фотографії довелося повертатися в готель за забутим фотоапаратом, а потім знову повертатися за забутою в номері картою пам’яті. Але то вже наслідки запамороченої голови через те, що ми залишаємося надовго!
Давайте швиденько пройдемося по плюсах і мінусах тривалої відпустки в Туреччині, а потім поринемо з головою в нашу подорож.
Плюси:
– продукти смачні, навіть трохи дешевші ніж в Україні;
– практично скрізь приймають картку до оплати;
– у всіх готелях та апартаментах хороший інтернет (у мене виходило віддалено працювати);
– дешеві внутрішні переїзди та перельоти;
– у серпні дуже тепле море;
– комфортна країна. Навіть через місяць я не хотів летіти додому, хоча в довгих поїздках під кінець зазвичай хочеться повернутися.
Мінуси:
– дороге житло у туристичних містах, де є море;
– якщо починаються проблеми зі здоров’ям і потрібно лікуватися, доведеться розбиратися в турецьких ліках;
– багато турків не дотримуються маскового режиму та соціальної дистанції під час епідемії, при тому багато хто кашляє та чхає;
– У серпні з 11:00 до 17:00 критично спекотна погода, але до неї з часом звикаєш.
Пам’ятаю, як ще місяць тому ми ставили собі питання “Невже літаки знову полетять і подорожі-пригоди продовжуватимуться? Цікаво коли й цікаво куди? І ось нарешті це сталося! Вперед до пригод!
Аланія
У мене є мета – побувати у всіх курортних місцях, які рекламують на банерах туристичних фірм у Києві. Банер з Аланією вже кілька років дорогою до Борисполя наче знущався наді мною. Ось їдеш собі у подорож до Малайзії, бачиш банер і згадуєш, що ти там досі не був. Не порядок зовсім. І от нарешті настав той час! Гід повідомила, що їхати до нашого готелю Green Life з аеропорту три години… Загалом «той час» ще настане лише через три години. Через одну вічність ми вийшли з автобусу. Найперше що запам’яталося — це спека. На годиннику лише 10:30, а сонце вже не щадить. Як ми тут виживемо сім днів? На ресепшені нам одразу одягли браслети та сказали, що заселять після 14:00. Тим краще, не потрібно йти в номер і облаштовуватися, а можна відразу бігти на гірочки в басейн! Гірочки було лише дві. Одна досить швидка та звивиста, друга пряма, дуже крута, для тих, кому в житті вже нема чого втрачати. Ми, звичайно ж, почали з тієї, після якої не доведеться збирати кістки. Як же я на все це чекав! Віууууу!
Загальне відчуття було – я уві сні. Невже ми знову закордоном? Зараз до того ж відбувається святкування Курбан Байрама, тож занурення в країну йшло максимально швидко. Основну частину готелю займали місцеві мешканці. Анімація була турецького формату, з дуже приємною музикою та народними піснями. Ось чому не можна таку анімацію ставити і для оркостанстанських туристів, замість пісень формату “Алкоголічка” та подібних? Я не знаю про що саме співалося в турецьких піснях, але за темпом пісні явно про щось хороше.
Коли свято через два дні закінчилося і в готель приїжджало все більше українців, персонал почав більше дотримуватись гігієнічних норм і охайніше виглядати. Чомусь для іноземців вони набагато більше намагаються справити враження, ніж для своїх. У будь-якому випадку відвідувати цей готель під час коронавірусу чисте божевілля, оскільки цих заходів було явно недостатньо. Адміністрація готелю, схоже, не підозрює про епідемію. На жаль, коли ти обираєш готель ніяк не можеш знати їхнє ставлення до нагальної проблеми.
За годину нас достроково заселили. Тепер можна сходити перевірити море! Дорога до моря займає 7 хвилин. Поки по такій спеці пройдеш, бажання залізти у воду посилюється у кілька разів. І ось воно — моречко! Дуже гарне, дуже тепле, дуже лагідне. Як же добре, я ніколи з нього не вилізу! Чому ми ніколи раніше не приділяли уваги пляжному відпочинку?
Мабуть, посидівши чотири місяці без закордону, тепер і спокійному морському відпочинку будемо радіти. Цікаво, що там за річка впадає у море? Попливли перевіримо. Коли я торкнувся річки, вся спека миттєво зникла. Річка була дуже холодною, хоча через судомний біль у ногах я так і не зміг до кінця зрозуміти, наскільки вона крижана була. Як таке взагалі може бути, за 10 метрів море за температурою між теплим і гарячим, і відразу настільки холодно.
Тепле море вже уявити було складно. А коли зайшли назад у море, то важко було уявити, як може бути в річці наскільки холодна вода. У такому напівлінивому стані пройшов перший світловий день. Тепер же можна буде нормально погуляти вечірнім містом. Вийшли ми з готелю, а на вулиці холодніше не стало. Спека нікуди не поділася. Це турецький серпень. Звикатимемо значить до нових умов існування. Біля нашого готелю протікала річка Дім Чай, та сама, що холодним потоком впадала в море.
Увечері над річкою здіймається туман, а на берегах турецькі родини збираються на барбекю. Прогулянки у таких місцях я особливо ціную. Це ознака того, що ти не просто в туристичному місці, а в самому центрі місцевого життя. Чого тільки вартий вигляд подвійних чайників на вугіллі. Я вже почав сумувати, що за 5 днів летіти назад додому. Але стільки, на перший погляд, важливих справ у Києві після прильоту.
Наш розпорядок дня тепер був такий: ранок починався о 6-й ранку, ми йшли на море зустрічати світанок. Потім йшла півторагодинна прогулянка набережною, і до сніданку поверталися до готелю. Після сніданку купання в морі, а після в мене наступали трудові будні, я віддалено працював. Працювати у такому режимі досить комфортно. Будь-якої миті на тебе чекають гірочки з басейном. Особливо коли йде довга нарада і оголошують десятихвилинну перерву, одразу переодягаюся в плавки та вісім хвилин гірок. Та кого я обманюю, я в плавках і сидів на тих самих нарадах. І, звичайно ж, безлімітне об’їдання турецькими кавунами. Таким чином у Даші з’явився челендж – “Ні дня без кавуна”.
Мені моя робота й раніше подобалася, але у такому форматі ще більше. Розвитку та процвітання моїм роботодавцям. Рівно о 18:00 ноутбук закривався, і ми бігли в тепле море і купалися там майже до заходу сонця. Потім вечеря та вечірні гуляння. І так по колу і це найкращі будні, які тільки можуть бути. Іноді замість ранкового чи вечірнього моря ми мали різні активності. Сьогодні у нас неділя, а отже, вільний цілий день. З самого ранку ми поїхали дивитися Аланію. Головне завдання цього наміру — адаптуватися до температури повітря, що поступово піднімається. Я завжди думав, що Аланія — це велике та нецікаве місто.
Але чи можуть бути в Туреччині нецікаві міста? Аланія — це черговий турецький шедевр, з усією красою турецьких вулиць. Тут є і фортеця, і водоспади, звичайно ж канатка, невеликий красивий пляж, великий красивий пляж, на деревах росте інжир, який буквально чекає, щоб ми його з’їли, і рано-вранці зовсім немає людей.
Ідеш собі гуляєш, і чуєш від дерева “Гей друг, пс пс, це стиглий інжир, з’їж мене!”. Мишко тут навіть відкрив сезон купання у міському водоспаді. Потім ходили купувати сухі шорти) Із сучасних тенденцій у місті з’явилися противірусні лавочки, в яких відсутнє місце посередині.
Дошки для сидіння є лише з боків. Але це ще не все, на канатці також є нововведення. Перед тим, як ти сідаєш у вагончик, туди напускають дезінфікуючий газ. Тобто напустили газ і за п’ять секунд сідаєш у вагончик, таким чином ти проходиш ще й дезінфекцію легенів.
Весь цей задум із канатками та поїздками до міста був у будь-якому разі ризикованою справою, і ми це розуміли. Аланія нам сподобалася дуже і дуже, але ми змогли протриматися лише до середини дня, тіло починало диміти. Тепер терміново остигати в готель. Тим більше в готелі на нас завжди чекають зайчик, курочка та собачка.
У нас був екоготель і це були наші постійні жителі зеленої зони. З собакою правда не пощастило, вона постійно гавкала і намагалася напасти на зайчика. Доводилося іноді просити на ресепшені, щоб вимкнули собаку, що гавкає. Як не дивно, їм це вдавалося. Курочка ж була менш спритна ніж зайчик, у результаті завжди хто-небудь ходив з курочкою в руках. Оскільки сьогодні у нас була ранкова Аланія, то наступного дня у нас була вечірня.
Ми відразу зрозуміли, що Аланія прекрасна у будь-який час дня. Увечері тут масові гуляння, апельсинові фреші і піратські кораблі, що світяться. Кораблів тут явно більше, ніж у всіх піратів Карибського моря разом узятих.
Почався перший робочий день, я відкрив ноутбук… Ні, це нудно, мій перший робочий день у Туреччині має початися якось по-особливому. Ми поїхали на гірське водосховище, яке знаходиться у горах біля річки Дім Чай. Я заздалегідь вночі зробив кілька важливих завдань, щоб розвантажити собі ранок. Спочатку потрібно проїхати автобусом хвилин 30, потім влаштувати невеликий трекінг по гірських долинах. На півдорозі Михайло запропонував, щоб його залишили, а він до нас приєднається, коли йтимемо назад.
Вирішили не мучити дитину походами від самого початку і залишили його в горах біля закритого ресторанчика за столиком. Не знав він ще тоді, що попереду його чекають десятки складніших сходжень) Та й ми ще не здогадувалися, чого вже там.
Уздовж усієї річки розташувалося безліч ресторанів, з альтанками прямо на воді. Так що після озера у нас був романтичний турецький сніданок в одному з таких ресторанів і, звичайно ж, вишенька на торті – турецька кава. З яким би гарним харчуванням не був ваш готель, але поснідати в такому цікавому форматі, посередині річки потрібно обов’язково.
Ще тут недалеко є чудова печера. Але часу вже не вистачало, треба було повертатись на роботу. У печеру ми поїхали наступного ранку. Тільки трохи прорахувалися, вона відкривається о 9-й ранку, а ми приїхали на півтори години раніше. Тепер ми мали час детально вивчити кожен камінчик в околиці. А камінчиків, я скажу вам, тут чимало.
Трекінгові маршрути самі знайшли нас, і ми вирушили за пригодами лазити горами. Потім ми мали пікнік. Щоб скоротати час і додати пригод ми спробували пробратися в печеру раніше, але у сплячого охоронця слух виявився добрим. У підсумку рівно о 09:00 ми були найпершими та єдиними відвідувачами печери.
Тут справді ефектно та просторо. Особливо якщо ваша дитина фанат Майнкрафта, то печера своїм виглядом зайде їй як ніщо інше. В Міши це була перша печера, він був у захваті, втім, як і ми. Ми були настільки заряджені печерою, що вирішили дійти назад пішки, але сили щодо температури повітря ми так і не розрахували.
Сказати, що близько 10-ї ранку було спекотно – нічого не сказати. Ми терміново знайшли таксі, але, на жаль, без водія. Так, де ж той водій, коли він такий потрібен. Ось цей чоловік досить схожий на водія. Я поцікавився чи не таксист він випадково. Він сказав, що для нас може бути і таксистом, йому якраз по дорозі. Він посадив нас у свою власну машину і відвіз до готелю по лайт тарифу за 15 лір (2$). Ну а далі день продовжився за стандартною схемою робота-гірки-робота-гірки-ще раз гірочки-робота і так до вечора. Чесно кажучи, на мене справді позитивно впливає такий режим, за цей тиждень ми зробили значний прогрес на проекті. Потрібно записати собі рецепт на майбутнє – небагато аквапарку серед робочого дня. Ще, мабуть, впливав той факт, що я чітко визначав, що потрібно за сьогодні обов’язково зробити і перед сном іноді робив собі заготовки, щоб розвантажити ранок. У результаті день виявлявся не такий і завантажений. Був, звичайно, веселий нюанс, коли я після обідніх гірок повертався в номер на онлайн збори, а в замку дверей сіла батарейка і він перестав відчинятися. На ресепшені якось неактивно почали вирішувати проблему. Я сказав, що на збори я потраплю в будь-якому випадку і сам відкриватиму двері, якщо вони зараз її не відчинять. До того ж замок почав пищати ще вранці, про що я їх попередив. Менеджер швидко дістав дриль з викрутками, і ми побігли розгвинчувати механізм. Я встиг на збори вчасно. Потім був ще один побічний ефект із гірками, на нас обрушилося вушне прокляття. Мені почало сильно закладати вухо, а спроби почистити провели до тимчасової глухоти на одне вухо. Потім я, звичайно, в інтернеті прочитав, що при підозрі на сірчану пробку не можна нічого робити ватними паличками чи пальцями, але було пізно. Стало справді страшно. Як раніше люди лікувалися за кордоном без інтернету для мене загадка. Спочатку я попросив ресепшен набрати страховку, мені дівчина озвучила вартість франшизи, вухо буквально одразу почало розкладати. Наступного дня проблема повернулася і ми пішли в аптеку. Але оскільки Курбан Байрам досить довге свято, то знайди ще ту аптеку, що працює. Як би добре ми не знали англійську, але медична термінологія – сувора. У випадку із сірчаною пробкою у вусі у мене навіть гуглперекладач був безсилий. В аптеці ствердно кивнули і знайшли для мене найкращі затички для вух. Після пояснень жестами у результаті мені видали гліцерин. Він не допоміг. Більшість порад з інтернету зводилося до розчину перекису. Ну що ж, народна медицина має допомогти. І так, своє вухо я вилікував повністю за пару процедур. Але я був лише першою жертвою вушного прокляття. До вух ми повернемося ще в цій поїздці.
Зараз п’ятий день, а значить, післязавтра додому… Ну а далі, як я вже писав, купа хвилювання і прийняття рішення, що ми не хочемо відлітати. Оскільки мені потрібно продовжувати віддалено працювати, то міняти локації будемо щосуботи. Прийшли на ресепшен та проплатили ще одну ніч у готелі. Знайшли гіда і сказали, що ми залишаємося, хоч ми йому й не говорили, що ми прилетіли) Він флегматично сказав: «Ок». Я думав, вони повинні щось собі відмітити, хто і куди не летить. Але насправді їм взагалі все одно, хто куди летить і куди не летить) На ресепшені нам сказали, щоб ми для трансферу написали записку, що нас не треба забирати серед ночі. Я навіть телефон на ніч вимкнув у кімнаті, щоб мені не дзвонили. Так вони почали у двері таранити. Ну хоч трансферу було не все одно, що ми не летимо. До речі на ресепшені також здивувалися нашому рішенню.
– А як ви і коли плануєте повернутись додому? Я перевірив, що у Туреччині точно можна перебувати ніби до 90 днів. Значить часу, щоб з’ясувати як ми повернемося у нас ще повно.
– Чесно кажучи, поки самі не знаємо. Щоправда, перед такою гучною заявою я про всяк випадок перевірив, що Пегасус літає до Києва з різних частин Туреччини і навіть за адекватними цінами. Зворотні квитки з одним багажем нам у підсумку коштували 5150 грн на трьох. Це було значно дешевше, ніж ще раз кудись у відпустку потім летіти.
Тут перевага в тому, що ти не обмежений у пересуванні країною і можеш полетіти за максимально вигідною ціною з будь-якої частини країни.
Тепер потрібно вирішити низку питань. Перший, де ми хочемо побувати? Давай побуваємо на найкращих курортах! Тепер потрібно розібратися із бронюванням житла. Букінг у Туреччині чомусь не працює. Тобто ти не можеш створювати нових бронювань. За VPN це завдання теж виявилося не таким легким. Даша пішла на ресепшен та дізналася, де взагалі місцеві бронюють житло. Нам написали турецький сайт. Наступне питання — треба випрати речі. У готелі пральні немає, але хтось погодився за 5 доларів віднести речі до якоїсь міської пральні і потім занести випрані до нас у номер. Може він просто вдома у себе виправ. Так, речі тепер усі як новенькі. Складаємо маршрут, щоб переїзди були оптимальними по довжині.
Готелі будемо бронювати в середу. Тобто щосереди шукали готель для наступної локації. Найближчий цікавий курорт – Сіде. Хороша новина, там теж буде ол інклюзив! Максимально вигідна ціна була прямо на сайті готелю, де ми провели оплату.
Останнє вечірнє купання в Аланії, якось сумно. А чого сумувати? Море ж продовжується на невизначений термін! Але все одно якийсь смуток, вже звикли до цього місця. А ще є одна незакінчена справа, біля готелю картинг центр, де вечорами з відвідувачів нікого немає. Як же пропустити таку розвагу. Мишко був у захваті, але так акуратно на картингах ще ніхто ніколи не їздив.
Ось тепер усі справи в Аланії закінчено, можна продовжувати наш шлях. Ще я помітив, щойно ти плануєш залишитися далі, обов’язково має щось піти не за планом. У ноутбуці зламався звук, який у віддаленій роботі критичний. Але через деякий час ми зрозуміли, що це дрібниці. У мене почала підніматися температура. Градусника в цьому готелі не було, оскільки тут не прийнято було вимірювати температуру туристів. Почуваюся я при цьому добре. Гаразд, побачимо, що буде вранці. Але відчуваю, пригод зараз додасться. З ранку я прокинувся свіженький, без температури. Фух, пронесло, чи це не так?
