Кажу я Даші, «Схоже цього року не бачити нам акції на квитки до Стамбула» і тут немов мої слова матеріалізувалися. Наступного вечора випадково клікнувши не по тій закладці браузера я потрапив на форум з банером про старт акції, ну хіба не новорічне диво? Вчені кажуть, що швидкість світла на цей момент недосяжна! Ця теорія була спростована в перші ж дні акції. Акційні квитки справді закінчувалися зі швидкістю світла.

Летимо попиваючи безкоштовне бортове вино, в сусідньому ряду куми з піврічною хрещеницею, кум дегустує безкоштовний віскі з колою, загалом летіти Turkish Airlines повне комільфо. Дві години комфортного польоту, і ми знову у Стамбулі. Лише рік минув з останньої подорожі. Все таке вже рідне та знайоме. У літаку нам турецька жінка сказала, що на новий рік у Стамбулі нічого особливого і його майже не відзначають, я навіть трохи засмутився, що у нас не буде новорічних пригод.

Незабутнє заселення до готелю

Ситуація з відсутністю пригод швидко виправилася, коли ми дісталися трамваєм до нашого хостела. Взагалі дуже зручно, коли прямо з аеропорту йде метро. Ще по дорозі до хостелу нам один турок розповів щось незрозуміле про проблеми з готелями по всьому Стамбулу. Не сприйнявши турка всерйоз, ми підійшли на ресепшен і на запитання «Where’s our appartments» отримали відповідь «No apartments, the hotel is closed». Я прям знав, що колись таке має обов’язково статися, скільки ми не їздили, але колись обов’язково має статися))) Дивність ситуації була в тому, що готель був навіть проплачений заздалегідь. З’ясувалося, що недавно держава закрила більше 20 готелів у центрі. Нам господар запропонував безкоштовно вселитися в інший готель, але знаючи Стамбул я по карті визначив, що в кращому випадку до готелю треба годину летіти літаком)))) Від запропонованого готелю ми відмовилися, і я почав наступ. Тут уже англійська мова пройшла одну з найкращих практик. До вирішення проблеми, що склалася, був підключений турецький оператор букінгу, турецький робот букінгу, який мене вмовляв чистою турецькою натиснути якусь цифру на мобілці і Сер Аділь що керує хостелом. Але порядності Турків треба віддати належне, менеджер хостела робив буквально все, щоб ми якомога легше вирішили питання з переселенням, дав свій мобільний телефон для дзвінків, виділив кімнату, щоб кума нагодувала малечу, сам швидко перебирав варіанти для нашого поселення і паралельно теж вирішував питання з букінгом. Багатозадачність менеджера була на висоті, оскільки крім нас ще 20 осіб було з такою ж проблемою. У результаті з букінгу приходить лист про те, що нібито проблеми не було, менеджер букінгу по телефону повідомляє, що все добре, це якесь непорозуміння, а менеджер Сір Аділь запевняє нас, що все добре і саме в нас ніяких проблем. Його друг Хасан нас проведе в наш новий комфортабельний готель. Тут з’являється друг Хасан, на повному позитиві бере увесь наш багаж і веде в сусідній готель. Сір Аділь пообіцяв, що нам все сподобається, умови проживання будуть набагато кращими за його хостел, а ми не повинні нічого доплачувати, оскільки його гості ніколи не повинні доплачувати. 

Тут і почався справжній турецький Шик. Дорогий готель, відкритий кілька днів тому. Красива ліпнина, ажурні сходи з прозорими поручнями, два тримісні номери з особистим туалетом, феном, ванними приналежностями та гарними тапочками, балкон з видом на стамбульську вулицю. Адміністрація посміхається і радіє тобі як віп-гостю, а смачні турецькі сніданки як чудове доповнення) Загалом норм ми собі забронювали хостел))) Наш новий готель називався Golden Rain. Я навіть менеджера про всяк випадок запитав про безкоштовність для нас, він сказав, що нам виділяє стільки безкоштовних днів, скільки нам треба. Загалом Сіру Аділю мега-респект за ефектне вирішення ситуації та новорічну пригоду.

Стамбул шикарний у будь-яку погоду, незважаючи на похмурість, все було пречудово. Найкрасивіші мечеті в нічному освітленні, чайки… Загалом, усе це я вже вихваляв рік тому. Даша вирішила зробити вражаючу фотку, як від її бігу розлітаються з трави чайки. Чайки дійсно розлетілися і більше не повернулися, купа туристів, які чекали, щоб з ними сфотографуватися залишилися засмучені. Зате замість чайок тут же прилетіли горобці, але це не сильно пом’якшило ситуацію. Почали ми з обходу красивої центральної частини старого міста, після чого вирушили на висоту sky sapphire.

З 54-го поверху відкривалася вся велич і могутність безкрайнього міста. Потім після довгих блукань ми сіли в маршрутку, яка, швидше за все, мала їхати кудись туди, куди нам треба. І справді через 20 хвилин саме туди ми і приїхали))) Це гарне місце у бізнес-частині Стамбула. Тут починається знаменитий міст, тут готують найсмачнішу шаурму, тут відбувається класне міське гуляння на затишних вузеньких вуличках.

Повернувшись назад на Султанахмет, ми пішли бродити старовинними вулицями міста і зустріли господаря, у якого винаймали житло рік тому. Цього року, крім його чотириповерхового будинку, у нього вже була своя кафе і ще один будинок, бізнес у нього попер на повну. Побажавши його бізнесу розширитися до захоплення всієї центральної площі, ми вирушили прогулятися набережною. Щоправда, набережна виявилася в основному обнесена парканом. Перед поверненням до готелю я лежав у Даші на ногах, а Даша мені співала різні пісеньки.

Наступного дня для того, щоб заощадити на екскурсії на кораблі, ми просто сіли в міську пором по 3 ліри з людини. Пором йшов маршрутом Європа-Азія. І за 20 хвилин ми вже в азіатській частині мегаполіса. Тут же з’явилася купа китайців, швидше за все, збіг. У цій частині міста англійську не знає ніхто, зате багато хто знає, як робити найсмачніші фреші по одній лірі.

Спроби з’ясувати хоч щось про місцеві визначні пам’ятки закінчилися тим, що ми через електронний турецько-англійський перекладач спілкувалися з турком і в результаті зрозуміли, що нам потрібен навіщось жовтий автобус. Перекладач дуже сильно спотворював сенс слів, так що ми один одного зрозуміли в одному – це дуже смішно. Зрозуміло, що ніякого жовтого автобуса там не виявилося. Але які там робили фреші….

Пройшовши пішки всю турецьку Азію, ми вперше перетнули знаменитий міст автобусом. До речі, зіркою поїздки була моя племінниця Настя, вона завоювала серця Турків. Машини зупинялися, і водій показував їй ріжки, прикордонник в аеропорту так на Настю задивився, що не дивлячись штампонув мені в особисті позначки турецький в’їзд, працівники установ фотографували собі на мобілки.

Загалом молода зірка. Сам новий рік відбувався на площі Таксім. Як писалося вище, нам розповіли, що турки особливо не відзначають свято. Щоб усі так не відзначали Новий Рік як турки))) Масові гуляння центральною вулицею, танці, свисти, веселощі, двоє хлопців залізли на високий карниз і боялися злізти. Все світитися, скрізь веселощі. Промчав старовинний трамвай, у якому не було однієї стіни і було видно, як оркестр на інструментах грає відомі хіти минулих років.

Рівно о 12-й ми відкрили наше 200-грамове шампанське і 2014-й рік подорожей було відкрито. Коли ми почали повернення до нашого шикарного готелю, дуже довго не було нічного трамвая. Коли через 30 хвилин трамвай таки з’явився. Почалася справжня турецька битва за право потрапити в нього, наймасштабніший у світі слем, розжарені пристрасті, я зміг перетнути межу дверей, але кум зміг тільки рукою дотягнутися з вулиці до моєї куртки. Кума я тягнув з усіх сил, раптом я зрозумів, що максимум вийде затягнути тільки пів кума. Та й навряд чи пів кума зможе себе комфортно почувати під час їзди. Мені лише заважала якась турецька рука, щоб успішно затягнути другу половинку кума, а чужі руки якось не заведено випихати. На щастя, якийсь турок нам вирішив допомогти і викинув руку іншого турка з трамвая, в результаті кум у трамваї, а турок зовні, зате з рукою! Поїздка як завжди вдалася, навіть попри похмурість неба. Стамбул як завжди на висоті, а види нічних мечетей просто чарівні.

Інформація по туру

Дата подорожі: 30.12.2013 – 02.01.2014