Ми вже неодноразово чули про албанські Мальдіви, але ніяк не випадала можливість відвідати і перевірити. То в Албанію потрібні тести, то Албанія дорожча за Єгипет та інші напрямки. І нарешті через десять років подорожей і ціна низька і ми вакциновані і акційні тарифи прямо на ті самі “Мальдіви” до Ксамілю. Недовго думаючи, за останні гроші ми взяли пакетний тур зі сніданками, я підготував для роботи ноут, зібрали валізу і через день уже були в дорозі віддаляючись все далі і далі від київської сльоти та холодів. Щодо останніх грошей, у нас якраз залишилася сума, якої має теоретично вистачити на обіди та вечері, і навіть якщо пощастить, вистачить сплавати до Греції. Так ось, що я хочу сказати про все це порівняння з Мальдівами. За фактом з Мальдівами порівнювати не стали, я більше сказав би, що це албанський Занзібар і навіть з легкими нотками Таїланду в деяких місцях. Чи справді в Ксамілі так гарно як на фотках? НІ! Там ще краще! Жодна фотка не передасть краси пляжів, які ми відкриємо в цій поїздці. Фотоапарат фотографував досить добре, проте повну красу можна побачити лише на власні очі.

Пляж Міррор

Про фотоапарат я говорю в минулому часі, тому що морська краса його поглинула в прямому розумінні цього слова, але він уже в ремонті і начебто все має бути не так погано. Головне – вціліла карта пам’яті, і тепер ми можемо разом насолоджуватися красою цієї подорожі. На щастя для нас, останнє фото з камери було зроблено саме на найкрасивішому пляжі Міррор. Тож я зможу максимально показати красу албанського Занзібару. А поки що ми летимо в літаку і слухаємо оголошення, що починається посадка в Тирану. Коли за ілюмінатором розійшлися хмари, перед нами відкрилася немов казкова країна.

Це високі зелені гори, що освітлюються золотим промінням вечірнього сонця, під горами тече річка, з іншого боку розсипані міста. Ми не могли відлипнути від краси і були дуже натхненні. Митниця тут проходить із неймовірною швидкістю. Наша валіза вперше виїхала на стрічці найпершою. Я чекав що колись це станеться! Ми сприйняли це як знак гарного початку подорожі. До нас в аеропорту підійшли дві дівчини і запитали, чи ми не знаємо розклад автобусів. Нам із Дашею стало ніяково, що в цій подорожі ми не дикі туристи, але пообіцяли виправитися. Проблема в тому, що самостійно сюди летіти вийшло б дорожче за пакетний тур. Але тепер додамо ложку дьогтю в майбутні Мальдіви. Від аеропорту потрібно їхати 5,5 години автобусом.

За фактом від туру дорога в аеропорт і назад забере два світлові дні. Але туристи, які сидять в автобусі, точно знають навіщо через це потрібно пройти. Як сказала жінка, що сидить поруч “Зараз збудеться моя мрія і я побуваю в Ксамілі!”, та ми й самі виходячи з фотографій в інтернеті розуміли, що зараз поринемо у світ прекрасного. В автобусі нам попався позитивний гід, який близько години розповідав у жартівливому форматі факти про Албанію. Зокрема нам сподобалося, як за кольором форми поліції розуміти свої права. Всю дорогу, що ми їхали темно, ми могли бачити тільки силуети величних гір. Посередині шляху була зупинка на перекус. Ціни в ресторані приємно порадували, я правда вибрав собі на перекус невдало жирний бурек і вже помилково подумав, що їжа в цій країні може не зайти. Але не суди гастрономічність країни щодо жирного буреку!

Далеке майбутнє туризму починається з албанського готелю

У готель ми приїхали вже після опівночі і тут було приємне відкриття, я не знаю як, але Албанія втілила неможливе! Уявляєте тут при заселенні потрібно на ресепшені зі столу просто взяти ключ-карту зі своїм прізвищем і два браслети. Ось і все заселення! Це перша країна в якій не потрібно заповнювати анкети, чекати поки що відксерять твої паспорти, потім ще чогось просто чекати або шукати ручку, яка тут одна на всіх. Усього цього немає, просто береш карту зі своїм прізвищем зі столу! Такого легкого, простого та швидкого чекіна я не бачив навіть у дорогих готелях Німеччини. Це перший у світі готель, який здогадався взяти дані про туристів прямо із заявки на бронювання у туроператора. До речі, схожу спробу кроку у далеке майбутнє ми спостерігали у Данії. Там анкета мені надійшла у вигляді посилання відразу після бронювання готелю. Але після прильоту нам сунули звичайну анкету і пішло все старою схемою. У Мюнхені так само була спроба створити схожу систему, там навіть ключ записувався прямо в мобільний додаток, щоби відразу йти і заселятися, але без бюрократії на ресепшені не обійшлося. За цим пунктом Албанія отримала тверду п’ятірку.

Трохи про місцевих жителів

Це ще один приємний феномен. Англійською тут ніхто не говорить. Усі говорять албанською, причому не тією, що була у мемах інтернету у вигляді “Превед-Медвед! Красавчег!”, а своєю складною мовою. Але приємність полягає в тому, що кожен працівник своєї сфери знає ті англійські слова, які потрібні для надання його послуг. Наприклад, у ресторані ми хочемо замовити вино, і хочемо уточнити, чи можна взяти менше, ніж півлітра. Офіціант нас не зрозуміє, проте чітко відповість англійською “Біле вино, 500 грам, сухе, ціна 400 лек”. Зрештою мовний бар’єр взагалі не відчувався. Практично кожен албанець видасть максимально повний опис того, чим ти цікавишся, хоча навіть не зрозуміє, що ти запитуєш. У результаті спілкуватися з албанцями легко, навіть без знання мови. Самі люди привітні та позитивні, ніхто не намагатиметься тебе обдурити. Навіть коли таксист завів свою стару шарманку, що в них бензин дорогий, я потім глянув на вартість бензину і зрозумів, що таксист таки казав правду.

Ксаміл

Перший ранок почався з найсильнішої зливи, яка буквально заливала терасу для сніданку на даху. Злива не надавала морю приємних кольорів і воно зовсім не подавало надій на красу. На щастя, вся ця стихія тривала 15 хвилин, визирнуло сонце і більше не ховалося до кінця подорожі. Смішний факт, що під сонячним світлом море красивіше і не стало. Але ми чудово розуміли, що це лише розташування нашого готелю таке. Цікавий момент, що на наш готель була досить велика кількість негативних відгуків про сніданки. Але, мабуть, ми зовсім не вибагливі, сніданки в нашому готелі занесли як одні з найкращих в історії наших готелів, та й загалом дуже залишилися задоволені нашим готелем Aler Bianco (Ксаміл). Єдиний нюанс, це хвилин 20-30 пішки до найкрасивіших пляжів, хоча нам після Сейшельських гір, такі добирання до пляжів взагалі можна не брати до уваги. На вулиці ясне небо та сонце, побігли знайомитися з новим містом! Нас тут же зустріли гарні ялинки та блакитне море. Вода була хоч і гарна, але ми знали, що весь морський потенціал зосереджений трохи далі. Від готелю до центру міста вів 20-хвилинний променад вздовж моря.

Коли променад закінчився, почали з’являтися знамениті мальдівські пляжі. Для нас був справді шок, що така гарна вода знаходиться настільки недалеко від України. Причому один красивий пляж відразу змінювався іншим ще красивішим. Раніше з найближчого зарубіжжя королем красивих пляжів у нас вважався турецький Олюденіз, але Ксаміл буквально у перші 30 хвилин його посунув на друге місце. Тут навіть є схожий пляж із такою ж градієнтною лінією, як і в Олюденізі. Також на одному з пляжів є дерев’яний понтон, який схоже лише заради фотографій і поставили сюди.

Тепер я на банерах турфірм легко відгадую Албанію за цим місцем. Але зовнішня краса пляжів — це далеко не все, чим дивуватиме Ксаміл, підготовлені туристи, включаючи нас беруть із собою підводні маски. Нам правда першу половину поїздки ніяк не вистачало часу, щоб поснорклити, але потім з’ясувалося, що під водою на нас з нетерпінням чекали: яскраві великі морські зірки та сотні рибок плаваючих навколо. По рибках, різновидів багато, але тут немає кольорових коралів і відповідно забарвлення рибок — сіре.

Як виняток іноді плаває одна-дві квітчасті в лабіринтове забарвлення і бачив одну червону, і природно, куди ж без морських їжаків. Де потрібно шукати зірок? Вони перебувають на вертикальних скелях місцевих островів, до яких можна доплисти на катамарані. Тільки, будь ласка, не відривайте їх від каменистих стін для фото, просто плавайте навколо і милуйтеся. По факту якщо порівнювати підводний світ з Єгиптом, Занзібаром, Сейшелами або Мальдівами, то тут він найпростіший з перерахованого вище, проте поплавати з маскою треба обов’язково. Як ніяк рибки завжди прекрасні і навіть смачні. А тепер пройдемося найулюбленішим у всіх подорожах, це місцева кухня. Я вже не раз чув про легендарні дешеві морепродукти в Албанії.

Але після подорожі думки у туристів розходилися, хтось справді підтверджував, що тут об’їдався великими креветками, а хтось розповідав, що щонайменше 40 євро на двох щоб поїсти в ресторані. Зараз і ми дізнаємося, наскільки гарна в Албанії кухня. Ми якраз переодяглися після пляжу, до нас під’їхав таксист, запропонувавши за 400 лек (4$) довезти нас в Саранду, йому якраз було по дорозі. Це сусіднє містечко, в яке ми з радістю погодилися з ним поїхати, це краще, ніж чекати на автобус, який коштує по 100 лек з людини і приїде лише через 40 хвилин.

Фото в Ксамілі

У Саранді ми вибрали таверну по-апетитніше та почали знайомство з місцевою кухнею. Поїсти з розмахом на двох тут обходиться в середньому до 2000 лек (20 $). З розмахом це дійсно наїстись морепродуктів під холодне домашнє вино, яке тут подається в графинах по 0,5 літра. Півлітра вина практично скрізь коштує 400 лек (4$), ​​а якась страва з морепродуктами від 600 лек (6$).

Не знаю чому люди приводили щоразу як доказ креветки, але різноманітність страв тут справді вражає і радує не лише око, а й смакові рецептори. Ще ми активно налягати на грецький салат. Овочі соковиті і ароматні, немов із грядки тільки зірвали. Причому який би ти ресторан чи таверну не вибрав правило одне — ти завжди смачно поїсти, причому ресторан може виглядати зовсім простеньким і не вселяти своїм виглядом довіри. Культ їжі у цій поїздці був не менш важливим, ніж відвідати черговий розкішний пляж. Ми від Албанії кайфували буквально з першого дня. Навіть зараз описуючи країну, відчуваю прилив душевного тепла наче хвилі Іонічного моря знову огортають мене. Та й взагалі цього року були такі приємні відкриття — Болгарія, Сербія, і тепер їх гордо очолює Албанія.

Сама Саранда досить непогане місто щоб по ньому поблукати, але такої пляжної краси як у сусідньому Ксамілі вже немає, так що це місто у нас буде пересадковим. Між Сарандою та Ксамілем є пляж Монастірі. Автобуси в несезон ходять раз на годину. Ми якраз по дорозі назад на годинку заскочили. Але вже був зовсім вечір і всю свою красу пляж нам не показав, хоч тоді я вважав, що було гарно. Але справді гарно буде, коли ми сюди вранці дістанемося. У вечірньому Ксамілі нас чекала м’ясна мусака та паста з восьминіжками, кальмарами та мідіями, це чудово доповнило денний раціон, який складався з різотто з великим крабом. До речі, ресторанчик ми облюбували і в результаті майже всі трапези в Ксамілі проходили саме в ньому – Restauracja Cimi. Виглядає досить неохайно з пошарпаними і не дуже чистими меню, але, як показав наш досвід, саме в таких ресторанах зазвичай найкраще. Персонал складався з двох працівників, вони ж кухарі та офіціанти. Один завжди ходив з незалежним зосередженим вдалечінь поглядом. Коли він приймав замовлення, здавалося, що його дістав і ресторан, і відвідувачі, інший працівник був прямою протилежністю, невисокий, сутулий і дуже ввічливий. Він буквально випромінював радість у кожну секунду свого життя, коли він приносив страву, то говорив щось албансько-польською, але говорив це з такою доброзичливістю, що одразу хотілося, щоб він ще щось приніс. До речі, в ресторані чомусь говорять не лише албанською, а й польською. Мені здавалося, що тут польську навіть коти розуміють, до речі коти тут обов’язкові члени застілля. Їм також подобається цей ресторан. Обов’язковим пунктом на Балканах є проба місцевого міцного напою. Тут у них прийнята ракія, у цьому ресторані її чомусь наливають у стаканчик такого обсягу щоб турист не зміг подужати другий стаканчик. Чого-чого, а ракії їм тут точно не шкода. Це ще пощастило, що ми вирішили спробувати одну чарку на двох)))

Наступний день ми провели на острові Корфу у Греції.

Найкращі пляжі Албанії

Між Ксамілем та Сарандою знаходиться ряд напівдиких пляжів. Наскільки ми читали, в сезон тут лежаки потрібно попередньо резервувати, а на в’їзді в Ксаміль великі пробки. Зараз же, наприкінці вересня, вже вважається несезон і на пляжах купка порожніх лежаків, серед яких зайнято максимум п’ять штук. І близько 10-20 туристів на весь пляж. Ми розпочали піший маршрут від Ксаміля до монастиря. Цей маршрут займає кілька годин і пролягає через всі пляжі. Пляжі були в буквальному значенні один красивіший за інший.

Це був уже не перший наш день в Албанії, але дивуватися ми не припиняли. Дивишся з висоти, гарний пляж, красива молочно-бірюзова водичка, є невелика скеля, на якій романтик сидить і споглядає в далечінь, що може бути красивіше? І тут же наступний пляж, на якому вода не однорідна, а наче на картині маслом малювали море, і молочна бірюза візерунками розходиться серед блакитної води, огортаючи темно-сині плями.

Безперечно архітектор океанічної краси Занзібара і місцевих пляжів одна й та ж людина, добре пізнається почерк. Єдине, що до кожного пляжу потрібно спускатися з гори, а якщо хочеш змінити пляж, то треба знову піднятися на гору, але це не критично високо. Найвідважніші тут можуть навіть полазити системою бункерів. Але нам із темряви почали загрозливо пищати кажани, і ми вирішили в бункер не заглиблюватись. Я взагалі чомусь за останній рік став кажанів обходити стороною))) Лідером краси з ланцюжка пляжів є Міррор. До нього можна або спуститися згори, або перейти з сусіднього.

Трюк із переходом досить небезпечний і під час сильного шторму краще його не повторювати. Потрібно пробігти близько десяти метрів уздовж скелі, в яку з великою силою б’є море. По суті, потрібно було почекати сильний удар хвилі, переконається, що наступна хвиля не буде сильною і почати тікати. Між двома хвилями проскочити точно не вийде, так що треба зловити слабку. Перша спроба в мене провалилася, перед стартом мене вдарило хвилею з такою силою, що камінням побило ногу до крові, але зовсім небагато. Зачекали пару хвилин, поки море трохи вщухне. Чекали дві великі хвилі поспіль, можна тікати. Вийшло проскочити, навіть рюкзак майже не намочив. Розклав усі речі сохнути подалі від моря і прийняв Дашу, що біжить. Затія, звичайно, була ризикованою.

Море фантастичне, тепле, та неймовірно красиве. Саме на цьому пляжі наш фотоапарат зробив останнє гарне фото. Попри те, що речі лежали дуже далеко від моря, в якийсь момент піднялася нереально красива, прозора і дуже висока хвиля. Телефонам пощастило більше, вони лежали вище. А ось для фотоапарата ця хвиля виявилася фатальною. Ну хоч встигли відфотографувати Грецію та найкращі пляжі, тепер перейдемо на мобільний режим. Перше, що важливо зробити при затопленні фотоапарата – дістати картку пам’яті, і, якщо вона суха – перегнати всі фотографії на безпечний пристрій від гріха подалі. При спробі відкрити комірку для картки в телефоні я використав зубочистку, вона зламалася і застрягла всередині телефону, в результаті тепер ще й телефон у Києві лагодити, щось зовсім не пощастило. Кумедний факт, але під час повені саме наші телефони лежали на тріщині у скелі, це було єдине місце, куди хвиля не дістала. Поїли в ресторані прямо на березі найкрасивішого моря і рухаємось далі.

Для мандрівників, що пішими маршрутами перебираються між пляжами є хороша новина в компенсацію за те, що потрібно постійно підніматися вгору, на одному з підйомів на вас чекає старий храм з чудовою панорамою.

Зважаючи на все, тут повинні бути ще фантастичні заходи сонця, але ми так ні на один захід сонця і не потрапили, оскільки були обмежені урізаним несезонним графіком руху автобусів. Таксі тут досить дороге на мою думку.

Блакитне Око

Сьогодні маємо великі плани. Ми вийшли на зупинку в очікуванні автобуса. Тут уже стояв натовп. Невже стільком людям потрібний саме сьогодні автобус? Але до туристів під’їхав екскурсійний автобус від нашого туроператора. Ми з Дашею примостилися в кінець черги і уточнили у гіда чи не підкинуть вони нас теж до Саранди, де знаходиться центральна автобусна станція. Дівчина дала добро, і ми напівзайцями сіли в автобус. Гід оголосила, що автобус прямує до Блакитного ока, а потім на Гірокастру. Це якраз куди ми збиралися, але ця екскурсія коштує космічні 55 доларів з людини. Я уточнив у гіда, чи не будуть вони так люб’язні підкинути вони нас прямо до ока, пославшись, що розумію, що з мого боку це вершина нахабства. Дівчина погодилася, що це вершина нахабства) Нас підкинули до Саранди. Там ми пересіли на рейсовий автобус Саранда-Тірана і поїхали до Блакитного ока по 300 лек (3$). Їхати хвилин 30, потім потрібно вийти на трасі та ще хвилин 30 пройти пішки. Водій автобуса знає, де висадити. Але є ризик, що ви можете не підсісти назад в цей автобус, якщо він буде заповнений. До Блакитного ока ми дісталися трохи пізніше, ніж екскурсійна група, яка нас підвозила. Я вирішив спробувати успіх і уточнив у тієї ж дівчини, чи не підкине вона нас тепер до Гірокастри. Гід явно здивувалася, що ми опинилися тут, але сказала, що не підкине))) Отже, ми на місці. Це мальовниче місце з дуже глибокою та блакитною річкою, яка б’є з-під землі. Дуже добре тут бути в несезон, тому що взагалі немає бажаючих поплавати і можна насолоджуватися надзвичайною красою.

За фактом на місці провести хвилин 20 – з головою вистачить. Але заради такої краси однозначно варто добиратися сюди. Око тішить ще як. Потім ми бачили справжній смертельний номер зі щасливим кінцем. Якийсь іноземець вирішив з висоти стрибнути прямо у центр ока. Мене скував страх, я в секунду усвідомив, що шанс виринути назад не такий і великий, оскільки вода на дотик менш ніж десять градусів і з таким перепадом є великий ризик не впоратися. Страх для мене полягав у тому, що, якщо йому стане погано, то спроба його врятувати буде такою ж ризикованою вже для свого життя. Шанс самому виринути буде значно нижчим, тому що вже буде видно результат до чого це призводить. Все вище описане у мене в голові промайнуло за долю секунди, з жахом стояв навіть собака, який подорожував разом з хлопцем, але, на щастя, він виринув і поплив до берега. Люди, не робіть так, особливо якщо видно, що вода має турбулентний стан. Так, око прекрасне, але треба якось тепер до Гірокастри дістатися. На щастя, до Гірокастри, можна сказати, що дорога одна і практично всі туристи на машинах будуть їхати або в Гірокастру, або в Саранду. Даша голоснула машину, що від’їжджала, і хлопці зі Львова з радістю нас взяли з собою в подорож.

Гірокастра

Хвилин за сорок ми переїхали гірський хребет і висадилися на автостанції у Гірокастрі. Переїзд по гірському серпантину, після хитавиці в грецькому кораблі, проходив на межі. Наслідки кораблика у нас ще відчуватимуться деякий час. Проблема головного автовокзалу Гірокастри – немає розкладу до Саранди, його ніхто не знає і схоже, що не знатиме. Але в решті решт ми сядемо в автобус, який їхатиме з Тирани і зупиниться на автовокзалі в Гірокастрі о 16:30 за ціною 300 лек (3$). Цей час з точністю до хвилини вирахувала Даша, аналізуючи відстань до Тирани і скільки за розкладом він вирушає з Тирани. Цікавий факт, але єдиний працівник станції нам доводив, що такого автобуса взагалі не існує. У нас на місто було досить багато часу. Тут умовно є три частини, це район зі старовинними будинками, центр та огляд платного замку. Ми почали зі старовинного маєтку.

Тут їх багато, ти маєш вибрати будь-який, який тобі подобається і заплатити за вхід з екскурсією, можна звісно відвідати всі, але я не думаю, що вони дуже відрізнятимуться один від одного. Назву нашого я не пам’ятаю, але вхід коштує по 200 лек (2$). І жінка нас досить детально ознайомила з тим, як тут жили албанці минулих століть. Я ще більше полюбив час, в який живу)))

З одного боку мені їхнє життя здається ну дуже нудним, хоча я чудово розумію, що їм було точно не до нудьги. Виходить, у наш час відсотків 95 проблем минулих років вирішено і тепер є проблеми іншого рівня. Ми зараз не витрачаємо цілий день на прання речей, повністю маємо контроль над гарячою і холодною водою, можемо зв’язатися і побачити будь-кого і будь-коли, а також нам доступна будь-яка кухня світу прямо у нас вдома і доступні можливості дістатися будь-якої точки планети за лічені дні. І ще я дуже ціную рівень розвитку медицини і, звичайно ж, перехід основної частини світу в онлайн режим. Але, впевнений, всі ми й так чудово знаємо, в якому крутому часі ми живемо.

Я б ще з радістю описав, як нам пощастило народитися саме в Україні, але для повного розуміння цього феномену потрібно подорожувати та бачити, як живуть люди в інших країнах і з якими проблемами стикаються навіть у передових країнах, таких як Японія. Багато хто, звичайно, може бути не згодний з моїм твердженням, але повірте, ті можливості, які є в нашій країні доступні далеко не скрізь. Але повернемося до міста з неймовірними краєвидами. Види тут добре розкриваються саме з району з маєтками.

Думаю, що з вершини замку види ще гарніші, але, чесно кажучи, підніматися на верх не було ні сил, ні бажання. Після відвідин маєтку ми вирішили перевірити місцеву кухню. Ресторан з мальовничими краєвидами тут знайти зовсім не проблема. Найпопулярніша страва місцевих ресторанів – мікс місцевої кухні. Було смачно та тепер ми були спокійні що спробували хоч щось з локального крім морепродуктів)))

Окремою вишенькою на торті є центр міста, тут перетинаються три вулиці і будиночки виглядають настільки красиво. Мабуть, албанський уряд слідкує за цією візитною карткою.

За кількістю туристів, що фотографуються, це місце явно не ми одні облюбували. До речі, містечко тут схоже на турецький Сірінже. Довелося на одній із затишних вуличок ще зробити кава-стоп. Отак от не поспішаючи ми і відгуляли свій час у цьому незвичайно гарному місті. Щодо унікальності цих місць, я помітив, що тут на будиночках дах не зі звичної черепиці, а з пласких каменів. Раніше ми такого не помічали, має досить незвичний і самобутній вигляд. А ще весь час милуєшся видом на високі гори. До речі, краєвиди на гори тут трохи нагадують перуанський Ольянтайтамбо.

Там висота гір доводила в прямому розумінні до запаморочення, коли дивишся вгору. Цікавий факт, ми колись були у чорногорському місті, яке розділено горою з Албанією. І гора значно відрізнялася від звичних ландшафтів Чорногорії. У результаті я Албанію саме в таких кольорах і уявляв, як вона виявилася. Коли ми прийшли на автовокзал, сподіваючись упіймати більш ранній автобус, то з’ясували, що автобусів поки що зовсім не планується. Тут важливо ще поїхати так, щоб встигнути на останній автобус із Саранди до Ксаміля, він вирушатиме о 18:30. Так, у нас є ще близько години, що будемо ще дивитися? На карті відмічений якийсь, мабуть, знаменитий міст за п’ять хвилин від нас. Прийшли на міст, нічого особливого, навіть на міст не схоже, просто тут на картах чомусь всі мости так виділені. Зате подивилися на рибалку, який ніяк не міг зловити рибу в річці, хоча вона буквально кишіла рибою. Ми за нього вболівали, але успіх був не на його боці. Потім ми пішли гуляти заміською дорогою, яка явно вела в якийсь степ. Нас помітили працівники на одному з будиночків і уточнили, чи не заблукали ми в Албанії випадково? Коли я впевнено сказав, що все гаразд, чоловік поцікавився, куди ж ми тоді плануємо дійти. Як колись у Гонконгу ми побачили двоповерховий автобус і поспішили на ньому покататися, а місцевий житель вирішив нам допомогти, дістав планшет з картою і запитав куди ми хочемо доїхати))) Зворотний ланцюжок переїздів до Ксаміля склалася як ідеальний пазл. У нас ще навіть було трохи часу поспілкуватися на лавці біля моря в Саранді. Там до речі цього дня надзвичайно голосно співали птахи, такої кількості одночасно співаючих птахів навіть в Ансі не було) Сьогодні на вечерю ми вирішили перевірити твердження, що крім морепродуктів Албанія має славитися своєю піцою, принаймні мені так розповіли.

Бутринті

За п’ять кілометрів від Ксаміля є руїни. На жаль, пішки туди дістатися буде незручно, тому що весь час потрібно йти вздовж траси, зате туди можна під’їхати автобусом. Самі по собі руїни, як на мене, нічого цінного із себе не представляють.

Тут мала зберегтися мозаїка, вона тут навіть на фото в буклетах є, але коли приходиш подивитися на те місце, то висить табличка, що албанці ну дуже переживали за її збереження на відкритому повітрі, тому вони вирішили законсервувати її за супертехнологією. Відповідно, для консервації вони її відвезли в інше місце.

І, схоже, вже дуже давно. Зате підняли ціну на вхід з 700 до 1000 лек. Добре хоч каміння з руїн не забрали. Проте поїхати до Бутринті однозначно варто, тут зовсім інша природа і ландшафти, ніж у Ксамілі та інших містах. Та й руїни насправді не такі й погані, просто, мабуть, ми вже надивилися подібних речей) Біля входу в замок є моторна платформа, вона переправляє туристів та транспорт через річку.

Після переправи слід йти вліво. Праворуч буде текти ріка, ліворуч велике озеро, з озера на нас дивилися здоровенні краби, тут їх дуже багато. Коли йдеш між річкою та озером, переживаєш, щоб не оступитися і не потрапити до крабів на обід. Вони побачивши туристів загрозливо піднімають клешні вгору. Втім, краби тут не єдина небезпека.

Вся стежка завширшки метрів до десяти і тут пасеться багато корів. Чомусь у селах я якось спокійно почуваюся біля корів, а тут на вузькому перешийку в дикій природі і не знаєш, чого чекати. Головне, якщо стрибати, то в річку, а не до крабів.

Місце тут дуже мальовниче і якщо ви художник, то неодмінно варто взяти із собою полотно і фарби. Вперед можна йти до нескінченності. У нас вийшло чудове сафарі. До речі, на початку шляху ще й безкоштовна фортеця на всіх чекає. Очі отримали неймовірне естетичне задоволення від прогулянки вздовж крабового озера. Ми повернулися через переправу назад. Тепер можна або на моторному човні сплавати до ще однієї фортеці, або піти пішки у бік Ксаміля, через 20 хвилин панорама буде на озеро, що впадає в море.

Якось дивно звучить, але дуже на це схоже) І вже від самої панорами встрибнути у зворотний автобус до Ксаміля. Кондуктор в автобусі нас вітав уже як рідних. Тільки одна загадка не виходила з голови, автобуса на маршруті два, а кондуктор завжди той самий, навіть коли він поїхав разом з автобусом в один бік, а ти тут же сідаєш на протилежний, і він знову там тебе вітає. Ця загадка всю подорож не виходила з голови, але, зважаючи на все, албанський уряд спеціально підбирає дуже схожих кондукторів, щоб пасажирам було легше орієнтуватися комусь платити, адже ні квитків, ні форми у них немає. Та й взагалі в жодних інших автобусах у всій Албанії ми не бачили більше кондукторів, схоже їх лише два на всю країну. А головне, обидва дуже позитивні, як і усі жителі. Якось вранці, ми потрапили в дуже наповнений людьми автобус. Цікаво, що у нас якщо набитий автобус або маршрутка, всі хоч і стоять впритул, але кожен сам по собі, а тут ми були частиною справжньої великої албанської родини. Моя спина була чудовим поручнем для інших людей. І вся ця албанська душевність дуже привертала до країни, ти почуваєшся весь час як удома. Ми знову в центрі, а значить, час підкріпитися. На цей раз була велика тарілка мідій у винному соусі. Ну чому у нас в країні є велика кількість японських і грузинських ресторанів, але немає албанських з їх цінами? Це несправедливо!

Після обіду було моречко, багато морька, я з маскою під водою знайомився з усією місцевою братвою. Чим я люблю красиве море, що його колір змінюється і при заході сонця воно стає більш насичено синім. Цю синяву добре видно, коли плаваєш у масці. Плавати потрібно було багато, адже ввечері ще був запланований похід до місцевої кондитерської, а для цього потрібно позбавлятися калорій.

Як показує досвід, скільки калорій не спалиш, але найменше тістечко на ніч швидко все поверне на місця. Також варто зазначити, що албанці досягли успіху не тільки в місцевій кухні, а й у кондитерському мистецтві. Дійсно дуже смачно та кремово!

Досягнення

Вважається, що якщо витратиш на справу 10 000 годин, то станеш у неї експертом. Сьогодні був особливий день — наш п’ятисотий день закордоном, ми провели у подорожах більше 12 000 годин! Бутринті став 386 містом у 55-й країні. Наразі ми відвідали 36% світу. Для такої кількості подорожей знадобилося 9 років, 3 фотоапарати, 2 планшети, та дві або три пари ніг залежно від напрямку. Як з’ясувалося перед наступною подорожжю, ще й дві чи три пари цілих рук так само відігравали чималу роль у подорожах. Мене ця статистика дуже мотивує та радує.

Весь наступний день був присвячений пляжам. Перші дві години ми плавали на катамарані навколо чотирьох островів милуючись рибками, морськими зірками та красивими скелями. Я додав би пункт катання на катамарані в Ксамілі до обов’язкових завдань.

І якщо взяти дві години, то ще отримуєш пів години в подарунок. На острови можна причалювати та виходити.

Після катамарану у нас був фінальний похід найкращими пляжами нашої поїздки. До речі, сьогодні був майже повний штиль, і вода була хоч і гарною, але значно поступалася кольором тому морю, яке було на пляжах, коли море штормило. Так що якщо ви прилітаєте до Албанії і бачите відносно великі хвилі – вам пощастило! Поспішайте на пляж Міррор, щоб побачити всю красу країни. Це був, на жаль, останній день у Ксамілі і тепер треба весь наступний день їхати назад в автобусі.

До літака в нас ще залишалося кілька годин, тож ми встигли погуляти сусіднім селом і трохи під’їсти солодкого винограду. Місцевість навколо аеропорту виявилася досить симпатичною. Загалом Албанія, ти нас дійсно дуже здивувала та з впевненістю заслуговуєш на високе місце у нашому рейтингу подорожей!

Інформація про подорож

Дата подорожі: 20.09.2021 – 27.09.2021
Готель: Пакетний Aler Bianco BB
Екскурсії: Усі самі
Складність подорожі: 3/10 (майже легко)