Ліричний вступ

Перша редакція цієї розповіді згоріла в каміні так і не побачивши світ. Вранці на роботі, коли я зрозумів, що зніс не той файл із робочого столу, я почував себе немов Гоголь зі своїм другим томом світового шедевра. Спроби відновити пам’ять були марні, TRIM функція моєї SSD добре знає свою справу. Отже, захід другий – подорож Литвою. PS: Якби так накрилася будь-яка з інших моїх розповідей про материкову Європу, я б подумав: «Ну і фіг з нею», але не про Литву, повернемося разом знову в ті незвичайні дні.

Литва

Після повернення зі своїх канарсько-словацьких подорожей ми зробили передих буквально на одні вихідні, а далі все за стандартною схемою – п’ятниця-робота-літак-подорож-літак-робота. Коли я в п’ятницю на роботі сказав що у вечері поспішаю на літак, то продакт менеджер здивовано запитав “А що мене в понеділок не буде?”, і ще більше здивувався коли я відповів що звісно буду. Ми летимо на маленькому боїнгу до чергового міста материкової Європи. За рахунок того, що літак був маленьким, він добре брав на себе всі вібрації турбулентності. Летіти було не довго, лише 58 хвилин. Після прильоту був довгий паспортний контроль, причому далеко не для всіх він увінчався успіхом. Всі фейли були біля конкретного віконця, хоч у нас з документами було все ідеально, ми все одно вибрали для себе інше віконце. Пройшовши контроль, ми вийшли з якогось будинку культури з ліпниною та всіма належними почестями. Я навіть не помітив у який момент аеропорт перетворився на будинок побуту. Місто було дуже затишним, ми навіть на зупинці вальс станцювали під уявного Шопена, хоча на момент написання розповіді з’ясувалося, що Даша танцювала під Євгена Догу «Мій ласкавий і ніжний звір». Було питання, якою мовою тут треба спілкуватися. Литовці розмовляли дуже цікаво, причому на Канарах наш персональний офіціант, родом з Литви, розмовляв так само. Тоді ми думали, що він просто мав дефект промови. У голосі литовців також чітко помітні доброта і нотки простоти. Доїхавши до своєї зупинки ми вирішили скористатися прогресом людства для пошуку готелю – системою GPS. Але тут навіть він виявився безсилим, спочатку ми пішли прямо, через 5 хвилин таки визначивши, що точка рухається не туди, ми пішли праворуч. Ще через 5 хвилин, зрозумівши, що карту тримали до гори дригом, звернули ще раз на право. Знайшовши потрібну дорогу, звернули ще раз направо і через 5 хвилин навіть пройшли те місце, звідки почали. Здавалося, що на шляху до ліжка нас уже нічого не зупинить. Переходячи нічний перехід, ми розминулися з групою хлопців, які несли велику піцу. Перейшовши дорогу, хлопці покликали нас і запропонували розділити з ними піцу. Чудово! Піца якраз зайвою не була. Хлопці говорили лише литовською. Коли я брав піцу, хлопець сказав, щоб я й другий шматок теж брав. Хоч литовська абсолютно не зрозуміла, але піца перекладу не вимагає. Я себе відчував як Джекі Чан у фільмі “Обладунки бога 2”, коли йому місцеві жителі говорили, щоб він забрав їх смарагди. Хлопці вирішили запросити нас у клуб, але проблема комунікейшену була в тому, що англійську знав лише один із них і лише одне слово «Dance». Коли я сказав “We sleep” судячи з усього слово “Ві” їхньою мовою був “Ви”, хлопці намагалися довести, що саме вони “Dance”, а не “Sleep”. Спроби довести, що ми sleep були провальні, доки один з хлопців з дуже хорошими дипломатичними здібностями не сказав “Okey, we sleep!” На тому й вирішили, подякувавши хлопцям за піцу, ми таки дісталися свого номера. Правда в номер ми потрапили не з першого разу, але то вже технічні деталі. Господиня, зустрівши нас, попередила, що за великим дзеркалом живе дівчинка Аліса. Потім сказала, що жартує, дівчинку насправді звуть не Аліса. У нашій кімнаті були голови манекенів прикрашені святковими ковпачками, щоб, мабуть, не було так лячно спати. Враховуючи, що за весь час ми так і не побачили дівчинку, я засумнівався, що йшлося про матеріальну дівчинку Алісу. Ще ціна така аномально низька була за проживання…  Ніч пролетіла швидко. Отже, вперед досліджувати!

Вільнюс

Ранкове місто ще спало, на вулицях було безлюдно, але не менш затишно ніж уночі. Ми пішли ознайомитися з околицями, а за одне й піднялися на вершину форту, подивитися на панорами. По дорозі ми бачили місцевий лохотрон – дорослий хлопець з дуже хворими ногами просить купити йому певну мазь у певній аптеці за 22 євро. Все б ще нічого якби не купа таких хлопців у місті. Загалом не ведіться. Вид на місто, що відкрився з вершини форту, тільки підкреслив те, як нам ще доведеться попрацювати за ці два дні.

Для початку ми підкріпилися в місцевій кондитерці “Cofe in” дуже смачним чізкейком з ягідками, а за тим вирушили в центр де нас чекали дівчата з жовтою валізкою “Free walking tours”, правда чекали вони не лише нас, а ще приблизно 50 людей. Найцікавіше, що всі були з різних куточків земної кулі. Особливо радувала наявність австралійців та малазійців.

Екскурсія тривала 2,5 години та була досить інформативна та насичена. Екскурсія так само включала відвідування республіки Ужупіс, про існування якої я чесно кажучи не знав до самої екскурсії. І ось ми стоїмо перед кордоном.

Республіка Ужупіс

На щастя, Ужупіс входить до шенгенської зони і додаткової візи не потрібно було. У цій маленькій державі є все, і своя історія, і парламент, і консульство, в якому тобі в паспорт можуть поставити візу і позначку про в’їзд. Але візова історія у моєму паспорті мені дорога як пам’ять, я не став їй ризикувати. Зручно, що парламент перебуває у пабі, і закони ухвалюються або під вино із сиром, або під пиво. На стінах однієї з вулиць висить конституція перекладена 24 мовами. Загалом хочу висловити литовцям великий респект за такий креативний підхід.

І знову Вільнюс

Повернувшись уже до рідного міста, ми вирушили перевірити місцеву кухню. Хотіли завітати до тематичного ресторану Dvaras, але черга випирала аж на вулицю. Ось добре у нашому Львові купа тематичних та неповторних ресторанчиків, завжди можна знайти вільний, а коли у місті всього один такий, виходить невелика проблемка. Проте безпрограшний бізнес, якщо в Литві відкрити ще один тематичний ресторан. У результаті ми пообідали у сусідньому.

Обід був смачним, та ще й із литовським пивом. Після Канар та Братислави смачну їжу за кордоном було їсти досить незвично. Недалеко від центральної площі розташований лісопарк із горою трьох хрестів. Ось туди ми й попрямували, попередньо зігрівшись глінтвейном. До речі, поїздка починала набирати обрис гастро-туру. Поки ми блукали парком, зустріли Санту з якимось афро-литовцем.

На самій горі виявилося настільки вітряно, що панораму можна було розглянути щонайбільше одним оком. Добре, що ми були трохи зігрітими. Спустившись з гори, ми вирушили відвідати благодійний міжнародний ярмарок товарів та речей.

Ярмарок

При вході в будівлю ми помітили чоловіка, що йде з великим пакетом покупок. “Навіщо йому стільки продуктів” подумав я. На двох поверхах було багато стендів, кожний був від окремої країни. Навколо стендів був натовп, а от біля стенду оркостану чомусь взагалі нікого не було, навіть промоутерів… Справа підходила до закриття, а товари треба було розпродати всі, почалися акції. Середня ціна за одиницю була 1 євро, а то й 3 на євро. Спочатку ми взяли австрійських пирогів та медовухи, а потім підійшли до польського стенда, там товару було багато, ситуацію треба було рятувати. Ціни були в перерахунку на гривні, ніби курс вісім повернувся. Набравши макаронів з твердих сортів пшениці і отримавши в подарунок ще щось ми вирушили знайомитися з іншими кухнями). Біля одного зі стендів лежав майбутній геокеш мандрівник, тільки через те, що я дізнався його ціну, я вже отримав шоколадних дідів морозів за два євро в подарунок, азарт зростав, а часу до закриття ставало дедалі менше. Маркетинг ставав дедалі агресивнішим, а наш пакет дедалі товстішим. До польського стенда ми зазирнули чотири рази і мали вже привілеї частих відвідувачів. Єдине, що я не міг в них взяти — нескінченно велику упаковку соків, тому що літак би її не пропустив. Дівчина, відкривши скляну пляшку 100% апельсинового соку вручила мені її під приводом, щоб я поки що пробував, може вигадаю як вирішити питання з літаком. Час уже добігав зовсім кінця і пішли вже якісь акції на акції в подарунок. Причому ця вся метушня була в позитивній і досить кумедній обстановці. Якийсь мужик насилу підняв пачку соків отримав зверху упаковку макаронів прямо на ходу. Бідолаха не довго зміг утримати соки, пощастило, що були міцно запаковані. Коли ми вже твердо вирішили, що треба закінчувати з ярмарком, спустившись на перший поверх до виходу, ми вирішили ще востаннє повернутися на другий до польського стенда за смаколиками. Після такого улову треба було повернутися в готель і розвантажитися.

Дорогою ми сміялися, обговорюючи найсмішніші моменти. Все це задоволення нам коштувало близько 15 євро. Перепочивши в номері, ми вирушили дослідити нічне місто, центр якого був у ярмаркових будиночках. На головній площі красувалася велика святкова ялинка з віконцями, з яких сяє світло. Зазирнувши у віконце, ми побачили дітей, що сидять на пеньках, яким жаба розповідала казки, і все це безкоштовно.

Ми теж хотіли послухати, але незнання литовської мови суттєво ускладнювало завдання. Навколо все таке святкове та ще й з ароматом гвоздики, гей звідки у нас знову в руках глінтвейн?

Такс, час підкріпитися. Цього разу ми засіли у справжньому литовському пабі та знаєте, що? Ми знову смачно поїли, ми в Європі двічі поспіль смачно поїли! Як же це не вірилося після попередньої поїздки. Фух, денну норму з подорожі виконали, тепер можна й поспати. Повернувшись до гестхаусу, з побоюванням поглядаючи на дзеркало, ми завалилися спатки. Спалося міцно.

Тракай

Із самого ранку ми вирушили на автовокзал. Підійшовши до віконця і сказавши, «Нам потрібні два квитки…» ми зрозуміли, що не пам’ятаємо назву міста. Дівчина в віконці врятувала ситуацію питанням “Може бути в Тракай?” Так саме, це куди нам треба. Їхали ми хвилин 40 і приїхали в настільки безлюдне місце, що для повноти картини не вистачало перекотити поля. Але, як і належить у всіх безлюдних місцях є таксист, який упевнений, що ми обов’язково відбудуємо йому дачу своєю поїздкою замість того, щоб пройти аж 2,5 км! У результаті таксист залишився зовсім один. Дорогою до замку ми закупили в маркеті кабаносів, уприкуску і йти тепліше. Незабаром ми побачили замок.

Замок звичайно неабияк відреставрували, а точніше відбудували. Видно було в яких місцях раніше не було цегли, у відбудованому вигляді він значно краще виглядає. Все згадую, як минулого року поїхав на екскурсію до карпатського замку Тустань. Привезли до трьох великих скель і сказали, на жаль, замок уже згорів до тла, але раніше він був саме серед цих скель… Схема колишнього замку виглядала велично, шкода у нас він не відбудований. А цей реально гарний. Відразу нафоткалися та пішли досліджувати. Ще й на дитячий концерт потрапили з дітей та для дітей.

Причому ніби до мови вже звикли і почали реально розуміти, про що йдеться. А ні, не звикли, просто ці діти поляки. По замку було прикольно поблукати-подивитися чого, та й як було. То біля однієї екскурсії щось послухаєш, то біля іншої, то і Даша щось прочитає з буклетиків. На головній площі замку була справжнісінька роза вітрів, але їсти так хотілося, що це ні краплі не завадило.

Біля площі в стінах було кілька непомітних дверей, я одну перевірив, вона виявилася замкнена, Даші ж пощастило більше, за її дверима виявився справжній литовський дід мороз із самою, що не є справжньою литовською бородою!

Дід мороз із дуже крутою дикцією нас привітав, пофотографувався з нами, вручив листівки, проштампував їх власною печаткою та нагородив цукерками! А як же він шикарно і чітко говорив слова з твердим знаком на кінці. Дідові морозу дуже сподобалося, що ми так радіємо його зустрічі, що він попросив свого ельфа нас утрьох, та ще й з палицею за всіма традиціями сфотографувати. І все це безкоштовно. Дідусь нам так підняв настрій, що тільки заради нього вже варто було летіти до Литви, не кажучи про те, що все інше нам у Литві нам теж дуже подобалося. На зворотному шляху ми наче на чарівному олені пурхали на автовокзал. Дорогою заглянули в маркет і завантажили собі закордонних акційних сирів майже на три кілограми. Взяли буквально кожен сорт сиру, на якому веселий аукціонний цінник, а сортів там було багато) З черговим важким пакетом ми приїхали до затишної столиці. Дорогою до готелю зайшли та ще й пармезану для повноти колекції докупили. Він там саме був на акції, але тільки для власників супер картки. На щастя, серед касирів не складно було знайти такого власника. Це вже не просто гастро-тур, а ціле мистецтво смачно-шопінгу. Натхненні сирами ми вирушили-таки відстояти чергу в той тематичний ресторан і недаремно до речі) А литовське пиво доповнює смак кожної страви.

PS: під час написання цього фрагмента довелося піти на кухню та влаштувати невеликий нічний дожер.

Крім гулянь центром у нас ще було заплановано відвідування бізнес частини міста. Надворі різко потепліло і светр довелося здати в камеру зберігання маркету. Наше гуляння було обмежене часом закриття маркету. Часу здавалося багато, аж 2,5 години, щоби погуляти в комерційній зоні. А в результаті летіли як пригорілі, ризикуючи залишитись без светра, бо вранці вже треба бути на роботі. Взагалі таке цікаве відчуття завжди, коли ти гуляєш нічним закордоном і навіть йдеш у готель, щоб поспати, при цьому знаючи, що о десятій ранку вже будеш як огірок на роботі. Забравши светр гуляли старим центром до самого упору, поки не закрилися дерев’яні ярмаркові будиночки. Відлітати з настільки затишної країни зовсім не хотілося, адже за вихідні встигли подивитися лише половину, ще б побувати в Каунасі та на Куршській косі в Клайпеді. Але, на щастя, ми вже були три роки тому, але з боку орколінінграда, коли відкривали перший сезон подорожей. На косі було дуже гарно, і якби ми там не були тоді, то зараз ми з Литви просто не відлітали б. З чотирьох країн материкової Європи, в яких ми вже побували, ставлю Литву на перше місце.

Інформація про подорож

Дата подорожі: 4.12.2015 – 7.12.2015
Тривалість: 2 повних дні
Авіаквитки: Мау
Екскурсії : Всі самі, пішки
Складність поїздки : 2/10 (легко)

Витрати на двох
Авіа: 144 євро Київ-Вільнюс-Київ
Проживання: 19 євро за три ночі (зі знижкою 50 євро)
Ресторани: Середній чек 16 євро на двох
Автобус: Вільнюс-Тракай-Вілнюс 8 євро

Всього, включаючи всі описані витрати: 380 євро