Моя турецько-китайська сім’я
Стамбул – наше найулюбленіше місто на всій планеті! І хоч у нього вже є гідні конкуренти такі як Сіань чи Гонконг, він все одно залишається для нас найтеплішим і найкращим.
А ще в нього можна літати знову і знову, навіть просто на вихідні, летіти менш як дві години. Закінчив працювати трохи раніше, сів на метро, пересів у таксі, і години за 3 уже в серці Туреччини! Ми з Дашею в Стамбул закохані по самі вуха і це кохання дуже заразне. Якщо хтось із читачів ще не відкрив для себе Стамбул особисто, то пишіть нам, ми вплинемо на вас так, що ви обов’язково відвідаєте це місто вже найближчого року. Туреччина це перша країна у якій ми побували 10 разів!
Після Єгипту, треба було посилено скидати набрані три кілограми перед черговим гастрономічним раєм. Встиг майже впритул) Ця поїздка була особливою, якось рік тому Мишко заявив, що готовий брати участь з нами у повноцінних поїздках зі складними маршрутами, а не лише де море та водні гірочки. Виклик був прийнятий, ми буквально в ті ж самі дні взяли лоукостівські квитки у МАУ. Рік йшов, ми з Мишком передчували подорож. Мишко вивчив схему метро та трамваїв Стамбула, вивчив основні станції, маркування ліній та розташування основних районів. Іноді брав стару роздруковану карту Стамбульського транспорту та домальовував нові збудовані гілки. Зокрема, Мишка цікавила підводна гілка. Другим важливим моментом для Михайла була гастрономічність поїздки: Безлімітні фреші, сахлеп і смажені каштани. З роботи довелося піти раніше. Записав швидко на папірець усі свої думки та ідеї того, що я хочу зробити і на чому зупинився по роботі. Тепер можна відлітати. Коли думки записуєш, ти начебто вивантажуєш роботу з голови і протягом поїздки думками до неї більше не повертаєшся. Пробки Києвом всіляко не давали дістатися всім складом до аеропорту. Але запас часу був достатній. Оскільки безкоштовна лаунж зона діє лише на власників банківської картки, то ми з Дашею ходили по черзі. Поки Даша їла в лаунжі, я Мишкові провів екскурсію бориспільським д’юті фрі, ознайомив з популярними закордонними товарами, які у нас не продаються. Потім була моя черга лаунж зони, а в літаку була Мишкова черга, тому що ми йому набрали смачненький звідти 😊
Долетіли швидко і рекордно швидко пройшли весь контроль. Зазвичай ми їхали на метро, а потім йшли до готелю пішки. Побачивши поточний курс щодо гривні, ми зрозуміли, що цього року можна гуляти. Ще й дітям проїзд безкоштовний. З таким курсом я пообіцяв Мишкові вдвічі більше безлімітних фрешів і ще до програми додав безлімітне морозиво! З метро ми сміливо пересіли на трамвай. Проїзд по Стамбул карті зараз коштує 13,5 грн.
Погода. Це найстрімкіший чинник у стамбульських поїздках, шанс зловити дощі тут досить високий. З чотирьох поїздок двічі була погана погода та двічі гарна. Я боявся, що з теорії ймовірності зловимо погану, але ні! Цього разу дуже пощастило два дні, один просто хмари, другий наполовину сонячний, без вітру, 8 і 12 градусів. Було зручно, було дуже зручно. На Київ тим часом обрушилися морози та снігопад. Але зараз про Стамбул! У нас був дуже дивний готель у самому центрі старого міста. До дивного готелю додався дивний господар та трохи дивні сніданки.
Напевно, вже традиційно ми розпочинаємо наш маршрут із парку Гюльхане. Раніше при вході нас зустрічала величезна кам’яна білка, але пізніше цю білку ми кілька разів бачили в одному з парків району Ускюдар. Нині ж у парку встановили дуже цікавий фонтан, який малює візерунки та різні написи у повітрі. Звичайно ж зграї папуг радісно кружляли над деревами, а найбільша зайняла найбільше дупло і гордо дивилася на нас. Нарешті відкрили набережну і тепер прямо за парком чудові краєвиди на Босфорську затоку і, звичайно ж, сяючий міст.
Увечері сюди обов’язково повернемось. Вода у затоці прекрасна навіть коли на небі похмуро, колір бірюзово-молочний. Далі за програмою морозиво, яке продається біля Бургер Кінга, це, напевно, одне з найсмачніших у світі. Мишко дуже наполягав, що ми маємо прокласти подальший маршрут на Кабаташ, але пором саме вирушав на Ускюдар. Я запропонував Мишкові спочатку сахлеп на кораблику, потім ринок з фрешами, а потім Кабаташ, Мишко схвалив наш план. Гарячий сахлеп це смак Стамбула. На жаль, крім нас він мало кому з туристів подобається і можливо Мишко третя людина у світі яка гідно оцінила напій.
Можливо, десь у глибинах нашої пам’яті смак сахлепа породжує спогади про ту незабутню першу поїздку до Стамбула… Хоча, кожна поїздка до Стамбула незабутня. До речі, Стамбул був першою закордонною поїздкою Михайла, коли йому було трохи більше року.
Ускюдар – це один із районів азіатської частини. Не треба брати поромні екскурсії Босфором, можна просто сплавати в один з азіатських районів. Традиційно Даша купує домашні штани, а потім ідемо на точку, де дешеві фреши. На превеликий жаль точку з фрешами закрили, але це ж Стамбул, тут без фрешів ніхто не залишиться.
Поки Даша шопилась штанами, ми з Мишком пішли шукати, де попити соку. Довго шукати не довелося. Буквально через дорогу від ринку фреші із різних фруктів продавалися від 1,5 ліри за склянку. Оскільки у перерахунку на гривні за поточним курсом це трохи менш ніж вісім гривень, ми влаштували тотальне впивання соком. Випили за раз приблизно на 20 лір. Пили доти, поки в Мишка не перестало залазити. На цей раз в асортименті у нас були апельсиновий, яблучний, грейпфрутовий, гранатово-апельсиновий та морквяний. Морквяний взагалі за ліру продавався. Мишко ще й зранку з’їв три мандарини. Я називаю це зарядкою вітамінами на рік. Пам’ятаю в одній із перших поїздок ми з Дашею за поїздку випили приблизно 4,5 літри фрешів. Мишко, звичайно, намагався відстояти, що в нього ще одна склянка влізе, але було видно, що зараз почне витікати через вуха. Після фрешів обов’язково скуштувати вуличних мідій! О таааак! З року в рік ми повторюємо приблизно той же маршрут, і він не набридає і це чудово.
Наступна зупинка – район Бешикташ. Туди плисти на поромі хвилин 20. Ми поринули у затишні живі вулиці старого району. Десь із кущів вибігла кішка зі своїм кошеням у роті, було дуже мило спостерігати як вона спритно кудись несе своє чадо. Кішка вирішила переміститися до ресторану, причому через вікно. З того боку за вікном обідала пара. Кішка зробила спритний стрибок. За вікном пролунав крик жаху. Потім було видно, як пара відстрибнула в різні боки і зібралася йти. А річ у тому, що кошеня було ще дуже маленьким і на вигляд скидалося на видобуток кішки, щось на зразок миші чи щура. Сподіваюся, кішка з кошеням не оглухла. Пам’ятаю, схожа ситуація була в Києві, коли мені було в районі 16 років. Надворі була ніч, ми з друзями підійшли до чийогось будинку. Поки ми розмовляли з кущів вилізло кошеня і почало тихенько йти напролом. Мабуть, йому було темно, і він нас не помітив, спочатку кошеня врізалося в ногу найзагартованішого — Вови, Вова сказав тільки “Ой!”. Ми не змогли зрозуміти до чого це Вова сказав, як кошеня врізалося в мою ногу. Я більш полохливий на такі ситуації, я підстрибнув від жаху і трохи скрикнув, але кошеня продовжувало йти на пролом. Третя на черзі стояла подруга дитинства Даша, яка не встигла збагнути, що за хвиля кіпішу йде як кошеня врізалося в її ногу. Крик був такий гучний і лютий наче шаблезубий тигр напав на шахтарів. Саме кошеня зі швидкістю світла зникло десь у кущах. У кошеня явно був згодом стрес.
Стамбул завжди славився кількістю кішок, але зараз їх чомусь дуже мало. Отже, шукатимемо в інших районах. Кототерапія в Стамбулі це так само обов’язково як фреш або як на вечерю з’їсти іскандер кебаб. Мишко Києвом гуляти любить не особливо. Він ніяк не може зрозуміти в чому сенс йти кудись просто так, але ця поїздка офіційно була випробувальною, Мишко знав, що від прояву себе в цій поїздці залежатиме весь подальший план наших подорожей. Мишко доблесно справлявся з маршрутом навіть без натяку на втому. Ми з Дашею були справді здивовані тим, які відстані наша дитина може проходити. Це багаторазово перевищувало наші прогулянки Києвом. А тут Мишко ще й попереду в підскоком біжить.
– Мишко, чого такий задоволений?
– Тому що я в Стамбулі!
Нічого собі дитині зайшло місто! Це як у Єгипті, Мишко настільки сильно висловлював свою радість під час поїздки, що йому заздрили всі відпочиваючі. Отримувати настільки сильну насолоду від подорожі треба вміти. Мишко запропонував зробити зупинку на обід. Щоб дитина не розвалилася на частини, ми зробили двогодинний привал у затишному ресторані на третьому поверсі. Ресторан був на кшталт нашої пузатки, коли одразу показуєш, що тобі накладати. Поляна на трьох із десертом та чаєм обійшлася у 50 лір (260 грн). Перепочили і в дорогу, до улюбленого району Ортакьой! Там надвечір збираються туристи та місцеві жителі. Атмосфера, як завжди, затишна!
Раніше правда було освітлення жовтішим, що додавало магії в атмосферу, але мечеть і міст як завжди прекрасні. Так само в цьому районі ми відвідали пам’ятне місце, де колись втратили рукавичку і по фотографії відслідковували точне місце її втрати. У старе місто поверталися транспортом, Мишко відключився одразу, як ми тільки увійшли в автобус. Коли треба було вийти і пересісти на трамвай, Мишко різко підбадьорився і оперативно виклав нам схему перетинів гілок трамваїв Стамбула. Ось вони знання! Хоч серед ночі розбуди дитину, розкаже все, що знає про транспорт Стамбула. Перед вечерею ми повернулися до парку Гюльхане, подивитися на сяюче місто з набережною. Жаль тільки, що зимовий вітер не дає довго стояти біля води. У нас було в планах відвідати та сфотографуватися в одному з ресторанів, де ми з Мишком 6 років тому сиділи, проте ресторани на центральних вулицях підняли ціни до непристойності. Боюся, що з такими цінами їжа може грудкою в горлі застрягти. Зате якщо вийти на паралельну вулицю, то цінова політика різко змінюється і до того ж у вигляді компліменту приносять свіжоспечений турецький хліб, такий весь надутий, і безкоштовний чай, і навіть ніякого додаткового сервісного збору, і рахунок на трьох просто казка 49 лір (9,2$). Усі наші посиденьки у недорогих ресторанах я відзначив на карті зірочками, і наприкінці оповідання є їхні координати. Вже після першого дня було зрозуміло, що Мишко успішно пройшов тест на піші маршрути))))
День 2
Ми хотіли почати його з Цистерни-Базиліки, але там спустили воду і, схоже, наповнять нескоро, йде реставрація. А відвідувати водосховище без води, це як весілля без музики))) Ну і гаразд, у Топкапи ми теж давно не були. Головне проскочити до появи натовпу. Наш вибір схвалила навіть погода, заливши всі галявини та будівлі сонячним світлом. Михайло зажадав, щоб Даша йому перечитала всі таблички у всіх визначних пам’яток султанського палацу. Але номер однієї з табличок 410 мене збентежив, довелося обмежитися приблизно десятьма табличками. Ще була важлива місія повторити фотографії у тих самих місцях та позах. Завдання виявилося не найлегшим, то відра для сміття вже немає на тому місці, то сонце не світить, то руки криві, ще й пропорції сторін камери відрізняються. Але ми справлялися як могли. Цікаво, що папуги облюбували саме парк Гюльхане та прилеглий палац, у простіших парках, мабуть, не годиться їм літати.
У мене навіть виникла думка, а раптом це перероджені жителі Топкапи, а той самий пухкий у дуплі і сам султан. Вдруге відвідати палац було не менш радісно ніж у далекому 2012-му. Після палацу, звичайно, за смачним морозивом. У нашій улюбленій крамниці продавець чомусь відмовився продавати морозиво, сказавши, що холодно. Дивно, купили у сусідній, виявилося так само смачно.
Ялинка підросла)))
Такс куди далі? Немов відповіддю на запитання на причалі висвітлилося відправлення порома в район Кадакей. От і вирішили, я вже не раз до нього придивлявся на картах. Але спочатку треба скуштувати Ekmek Balik (бутерброд зі смаженою рибкою на причалі) Куди ж без нього. Я вважаю так: не з’їв екмек – відвідування Стамбула не зараховано. Або навіть так. За одне гастрономічне відвідування Стамбула потрібно:
- З’їсти Екмек Балік
- З’їсти 100 грам смажених каштанів
- Підкріпитися сімітом (булка із кунжутом)
- З’їсти вуличних мідій
- Випити фреш з апельсинів
- Хоча б разок у ресторані замовити гарячий Іскандер Кебаб (причому офіціанту краще уточнити що саме гарячий)
Сіли в корабель Мишко відразу заявив “Тато, давай Сахлеп!” Чомусь бармен на кораблі спочатку відмовився продавати мені сахлеп, але хвилини через дві все ж таки продав. Що ж, мені сьогодні всі з першого разу не хочуть продавати. Ми безцільно пішли вулицями Азії. Ми не прогадали, тут можна справді блукати і бродити все мило-затишно. А ось і кішки!
Ці вулиці буквально перенаселені пухнастими створіннями. Мабуть, проходив котячий саміт і всі коти, кішки та кошенята Стамбула вирішили перебратися в азіатську частину. Але як вони здолали босфорську затоку? Можливо, капітан Котовський пригнав цілу баржу, а можливо, й невеликий лайнер. Поки коти перепливали, у них був безлімітний сахлеп. Але це тільки мої здогади, можливо все було не так, за винятком сахлепа, він уже точно був присутній в цій історії.
Гуляючи районом ми пройшли повний курс кототерапії. З пагорбів відкриваються краєвиди на Принцеві острови. Потім вийшло сонечко і почалося прийняття сонячних ванн. Навіть якось на їжу не хотілося витрачати сонячний час.
У нас був навіть привал, для передиху під променями. Коли ми почали вибиратися із затишних парків у центр, на нас чекала ціла міні-вистава із надресованим собакою. Господар під час вигулу свого вихованця почав демонструвати перехожим акробатичні вміння свого собаки, який чітко за жестами господаря виконував різні трюки. У цьому всьому була лише одна вада, чомусь в азіатській частині не продавалися фреші. Тобто у цій поїздці доводилося обирати між фрешами та котиками.
А, ну ще тут традиційно всі говорять тільки турецькою і пояснення в ресторанах з легкістю заходить у глухий кут. Проте ми знайшли свій куточок щастя для трапези.
До центральної частини вирішили повертатися на гілці метро, що проходить під Босфором. Хоч це просто темний тунель, але сам факт ми проїхали під водою!
Ми планували пройтися вулицею Істекляль, але такої кількості людей навіть у Китаї не щодня зустрінеш. Довелося відхилитися на сусідні вулички. Незабаром і з’явилися фреші за нормальною ціною. Хлопець продавав їх по 2,5 ліри за склянку, я запропонував йому десятку за п’ять склянок (52 грн). Хлопець сказав, що мене не розуміє, але на мої умови за десятку він погоджується. Випили п’ять склянок, але через п’ять хвилин рівень фрешу в крові знову став недостатнім. Довелося шукати наступного. У чоловіка була велика склянка за п’ять лір, він, не вагаючись погодився за 4 ліри (21 грн). Хоча Мишко заявляв, що хоче ще склянку, але було видно, що він не може і з цією до кінця впоратися. З внутрішнім бульканням ми побрели у бік нашого району. Здавалося, що ноги ломляться під вагою випитих соків, сіли в трамвай і поїхали на півгодинний вечірній привал у номері під ковдру. Через 30 хвилин знову були як огірочки. Після вечері ми пішли до головного фонтану на площі Султанахмет.
Там у районі обеліска грали в хованки, ми з Дашею ховалися, а Мишко нас шукав. Мишко правда пропонував навпаки, але це вже буде небезпечно. Залишити Стамбул ніколи не хочеться, як вперше, так і вшосте. Треба було вже йти спати, але Мишко, як зачарований, дивився на фонтан і не хотів іти. Зрозуміло, що це ще не останнє наше відвідування культурного центру Туреччини і будуть ще вечори на Султанахметі, але у яких роках? До наступного Стамбула за оптимальним розкладом ще півтора року чекати, а так хочеться наступними вихідними знову сюди прилетіти. Але акції такі, тут треба все за рік продумувати, коли і куди ти захочеш. Проте наступних вихідних на нас чекає досить незвичайна подорож, з якої буде багато позитиву та тепла.
У нас був зовсім ранній виліт, але за поточним курсом вже можна було шатлом не користуватися. Таксі замовили від готелю і попередньо приготували обумовлену суму в лірах. Таксі до аеропорту Ататюрк обійшлося в 70 лір (13$), хоча з огляду на те, що аеропорт закривають, наступного разу вже будуть інші добирання. МАУ зробила приємний сюрприз, запустивши додатковий рейс, у результаті літак був завантажений менше, ніж на третину. Тож кожному пасажиру дісталося спальне місце із трьох сидінь. Як тільки набрали висоту, все рівномірно розподілилися по салону. Незважаючи на похмуру та туманну погоду, що чекала нас у Києві, у нас був чудовий світанок за бортом.
Внизу туман був настільки густим, що видно було, як із хмар стирчить труба і випускає дим. Літак опустився до злітної смуги і про теплі затишні дні залишилися лише фотографії та ця розповідь.
Інформація про подорож
Дата подорожі: 31.11.2018 – 03.11.2018
Готель: Hotel Han. Не рекомендуємо
Тривалість: 2 повні дні
Тип туру: Вік-енд
Авіаквитки: МАУ брали майже за рік
Готелі: Booking
Екскурсії: Всі самі
Складність поїздки: 1/10 (Майже рідне місто)
Де вигідно їли
Ресторан 1. Ortaklar Kebap Lahmacun
Ресторан 2. Mevlana Kebap Lahmacun Salonu
Ресторан 3. Damak Tadı (страви вже готові, показуєш, що тобі накласти)
Ресторан 4. Pehlivan Kofte (страви вже готові, показуєш, що тобі накласти)