Ось ми й дісталися Риму! Скільки років я хотів потрапити сюди! Скільки було спроб, і ми тут! Шкода правда, що зараз уже ніч і ллє злива, але завтра ми одягнемо свої водолазні костюми та почнемо відкривати це місто! Нам дуже пощастило, що у мами з татом залишилося два квитки на транспорт, якими ми успішно скористалися, перескочивши з фліксбасу на міський автобус. Поки ми йшли до готелю, у нас було перше знайомство з містом. Правду кажучи, з околицею міста, проте якусь розвалену стару стіну вже побачили. Ранок! За вікном щось середнє між сонячно і зараз розпочнеться всесвітній потоп. Терміново поїхали до центру. Як ми з’ясували пізніше, погода нам просто вирішила дати шанс дістатися сухими до Ватикану. Поки ми їхали до метро всіх заливало дощем. Коли ми вийшли з метро, дощу не було.
Ватикан
Вид с купола
Дійшли до Ватикану, вже зраділи, що відкрили нову країну, але тут нам розповіли, що це не Ватикан( Гаразд, ходімо в інший Ватикан! Як тільки дісталися до справжнього – почався обіцяний дощ, та й нехай – у нас тепер довга програма під накриттям. Почали ми з підняття на купол.
Тарифу було два – з ліфтом і без. Ліфт правда проїжджає лише частину маршруту. Ми вирішили скоротити підйом. І буквально одразу опинилися під куполом собору Святого Петра. Розміри та краса справді вражають, прямо дуже вражають. Чесно кажучи, навіть у голові не вкладається скільки тут виконано колосальної роботи! А ще дехто не вірить, що люди змогли побудувати піраміди. Та ви відвідайте спочатку Ватикан!
Але це був тільки початок підйому як виявилося. Потім тут було стільки сходинок, що в голові не вкладалося, як взагалі стільки сходинок змогли побудувати. Коли вже здавалося, що далі нікуди, виявлялося, що це лише половина маршруту. Коли ми нарешті добралися до верху, там виявилася ще купа сходів. Я боявся, що на вершині, коли ми вийдемо буде космос і не буде чим дихати. Але нагорі був не космос, тут заливало зливою так, що важко було йти. На щастя, у нас було достатньо часу, щоб дочекатися хорошої погоди, у нас в запасі було ще приблизно 85 годин. Так що ми переводячи дух просто почекали поки злива закінчиться. Не могла ж вода таким потоком литися безкінечно. Тепер у нас справді відкрилася крута панорама.
Даша навіть першою побачила вдалині Колізей. Але це не точно, оскільки контури були не зовсім ясні. Зверху відкривалися дійсно вартуючи види всього цього підйому. Тепер підемо до самого собору. Як я писав раніше, в соборах італійці розуміються. Тепер потрібно проскочити між дощами до Макдноальдса на швидкий перекус і назад зануритися у Ватикан.
З Макдональдсами у них тут досить дивно. Якщо ти бачиш вказівник зі стрілочкою, що вказує на напрямок до Макдональдса, то сам ресторан може опинитися на відстані що може бути хоч в іншому місті. Найчастіше стрілочка вестиме до іншої стрілочки, а та ще до однієї і так може бути до нескінченності. І в прямому значенні майже по колу. Поки ми їли, місто знову накрило зливою. Потрібно буде проскочити між дощами як поїмо. Поки йде дощ, розповім про масочний режим в Італії. На нашому досвіді це виявилася нація що найбільш дотримується карантинних заходів. У приміщеннях, транспорті та музеях всі ходять у правильно одягнених масках. У поїзді навіть пасажир, сидячий в іншій частині вагона, може оглянути чи всі туристи одягли правильно маску і зробити зауваження, якщо маска раптом не покриває ніс. Для переміщення Італією потрібен грінпас. Тобто це програма з плеймаркету, куди можна завантажити QR коди, які скрізь скануватимуть. Якщо за правилами вакцинації все дотримано, то грінпас буде зеленим, якщо не підходить вакцина або кількість доз — червоним. З червоним грінпас тут взагалі нічого не вийде відвідати і можна пролетіти з готелем. Додаток для верифікації грінпас називається VerificaC19. А додаток для зберігання кодів – Green Pass Italia. Тож ми ще з Києва були спокійні, що у нас зелені грінпаси. В одній програмі можна завантажити коди на всіх мандрівників. Пам’ятаю колись сміялися з теорій змови про штрихкоди на лобі, а я зараз всерйоз задумався наскільки було б простіше якби QR код був-таки набитий на лобі. Не треба було б щоразу діставати додаток із грінпасом, а автоматичні сканери могли б у всіх його зчитувати прямо з чола. Жаль тільки, це якось некрасиво виглядало б. Хоча пам’ятаю півтора роки тому люди у масках мені теж виглядали дуже незвично. До речі, цікавий факт, що у снах мені досі сняться люди без масок, а той факт, що в мене зламані руки часто сниться. Тобто уві сні я усвідомлюю, що руки зламані та рухи потрібно робити акуратно. На момент написання оповідання у мене вже залишилося лише два з чотирьох переломів, що дуже тішить.
Але повернемося до Риму, якраз дощ за вікном затих. До музеїв Ватикану потрібно було йти хвилин 15, на жаль, вікно без опадів виявилося довжиною у 5 хвилин. Добре хоч дощ не холодний з неба ллє. Під час наступного віконця ми добігли до музейного комплексу. Тут у музеях своя фішка, якщо на вулицях були нескінченні стрілочки, що вказували на Макдональдс, то чомусь така ж історія з Сикстинською капелою. Яка за фактом виявиться в самому кінці. Тобто від першої стрілочки до самої Сикстинської капели близько трьох годин.
Музейний комплекс особливо описувати не буду, просто скажу, що нам ДУЖЕ сподобалося і при відвідуванні Риму, на Ватикан потрібно обов’язково закласти хоча б пів дня. А нам так взагалі з такою погодою поспішати не було куди. Залів дуже багато, різних тематик і навіть є виходи до саду. В цілому по Італії ми помітили що вони, схоже, свого часу дуже “допомогли” Єгипту. Оскільки в Римі багато єгипетських обелісків, а у музеї цілі зали, присвячені єгипетській тематиці. Класно, що така подорож виходить різноманітна. Ще вчора ми досліджували природу, тепер такі знамениті рукотворні шедеври.
Рим
Одна з відмінностей римського регіону від неапольського — тут нажаль немає такого повального стрітфуду. Рівень піци у крові значно впав, ми вже були майже добу без піци. Вона тут просто на вулицях не продається, чи нам так не щастило всі три дні. Хоча стрітфуд дуже важливий у подорожах, це банальна економія часу вдень. Зате ось хто себе дійсно відчував вільно у плані їжі, це римські чайки. Вони тут буквально найкращі друзі людей. Коли ти підходиш до чергового оглядового балкончика десь у місті, на перилах неодмінно на тебе чекатиме з гордим виглядом чайка.
Як нам і казала кума, у Римі куди не підеш скрізь щось цікаве. Цього вечора у нас виявився основний акцент на фонтанах та Пантеоні – чудовому храмі з дірою у куполі, там просто відкрите небо було. За описами, за рахунок потоків висхідного повітря до храму дощ не потрапляє. Але схоже сьогоднішній дощ був винятком або працівники просто підлогу у центрі вирішили намити. На сьогоднішній вечір у нас було заплановано особливу активність – пошуки пляшки зі ста гривнями, яку тиждень тому тут сховали мої батьки. У нас була фотографія тата з пляшкою біля дорожнього знака та мітка на карті. На цей раз це виявився Hard Rock ресторан.
Хоча Даша мала значну перевагу у вигляді цілих рук, але пляшку вона знайшла за допомогою ніг! Ні, це не особлива солідарність, просто густа трава була дуже мокра після дощу, і ми почали намацувати ногами зверху. Ось так у траві може пролежати тиждень пляшка з грошима і ніхто навіть про це не дізнається. Це була друга знайдена нами пляшка після Каппадокії. Було радісно.
Чомусь пошук ресторану для вечері виявився теж не найтривіальнішим завданням, хоча, здавалося б, тут стільки ресторанів. Але якось у Римі дивно розташована інфраструктура. Якщо ти пішов з вулиці, де була явна концентрація ресторанів, то потім ти можеш пів години блукати шукати і нічого не знайдеш. У результаті ми вечеряли у ліванському ресторані. Саме пересиділи черговий дощ. Зате можна сказати останній у цій подорожі. Тепер на нас чекав цілий сонячний день! Потрібно було з нього, як завжди, вичавити по максимуму! Тож почнемо його прямо з Колізею!
Так згоден, я теж спочатку думав, що він кругліший і біля нього має бути купа народу. Але ні, стоїть весь такий самотній, для входу правда, потрібно на сайті отримати безкоштовний квиток на якусь виставку. Причому охорона попереджає, що зараз під час ковіда не можна ходити навкруги, а треба йти тільки всередину. Це було дивно, тому що через ковід зазвичай можуть усередину не пустити, а не навпаки. Загалом гарний Колізей! Тепер можна подивитися ще й другий… Так, як не дивно, в Римі офіційно два Колізеї – круглий та квадратний.
Зате навколо круглого народу було не те щоб багато, сюди схоже з’їхалися туристи з усієї Італії. Мабуть, тому в Позитано взагалі майже не було людей, всі приїхали сюди. Усередину ми не стали заходити, оскільки відвідали вже досить велику кількість подібних амфітеатрів, включаючи третій за величиною в Ель-Джемі у Тунісі. Проте я його для галочки доторкнувся. Потім ми багато блукали прилеглими пам’ятками радіючи сонячному світлу. Хочу сказати, що мені Рим зайшов настільки, що у моєму рейтингу посунув Париж на третє місце серед великих європейських міст.
А от порівняно з Барселоною точно важко сказати хто на першому місці, можливо, і обидва. А Париж тоді так і залишу на другому. У Даші Рим таки потрапив на третє місце після Барселони та Парижа. Але це так, порівняння чисто за знаменитими європейськими мегаполісами. Якщо брати в порівняння всі міста Європи, то в лідерах буде французький Ансі, потім швидше за все норвезький Флом і т. д., тому що ми все ж таки більше любимо маленькі затишні містечка, а ще краще з неймовірною природою.
Тож ми весь день тинялися і раділи Риму, потім проводжали вечірнє сонце на пагорбі. А ввечері була чергова смачна піца у затишному ресторанчику. Хоч про Рим я розповів небагато, бо блукання містом описувати не цікаво, але там справді було душевно. О! Важлива порада, при плануванні маршруту прокладайте його так, щоб на Іспанській драбині опинитися зверху, а не знизу)))
Цього року Рим був неймовірно популярним серед туристів, наші знайомі почали одні за іншими викладати фотографії ще за кілька тижнів до нашого прильоту, потім продовжували викладати під час нашої подорожі. Тут можна було зустрітися з тим, з ким роками не бачився у Києві. Та й ціни на цей напрямок були неймовірно дешевими. На жаль, за кілька тижнів після нашого повернення додому Італія знову закриє кордони для України і, судячи з форумів, ще багато людей не встигнуть полетіти.
Натомість ті, хто встигли проскочити у відчинене на кілька місяців італійське вікно з такими цінами, неймовірні щасливчики! Ну а ми зараз вирушимо у фінальну точку маршруту.
Тіволі
Буквально за годину їзди від столиці знаходиться просто чудовий Тіволі. Ми туди поїхали з самого ранку. Квитки на поїзд заздалегідь купувати не потрібно, тому що це місцева електричка із фіксованою недорогою ціною. Місто ви полюбите ще на під’їзді, коли за вікнами відкриються гірські ландшафти. Тепер, коли ми в місті, необхідно визначитись які вілли ми хочемо тут відвідати. У віллах якраз і фішка міста. Ми вибрали Григоріанську, вхід коштує по 8 євро. Вілла знаменита великим штучним водоспадом у парку. Але чомусь нам дівчина, що продає квитки, сказала, що ходити до водоспаду не можна і ще до визначних пам’яток теж. Пояснила це тим, що небезпечно. Тільки незрозуміло чому. Тобто, ви за вхід платите звичайну ціну, але майже нічого не дивіться. Чомусь фраза “Туди не ходіть, там небезпечно” прозвучала для нас як справжній виклик. Нас чомусь тягне у такі місця. Запаслися картою та пішли маршрутом. Де сама вілла незрозуміло, але каньйон тут шикарний, дуже мило та гарно гуляти. А ось і табличка, що вказує, що по тій доріжці йти не можна оскільки там гарний водоспад. А за нею ще одна для тих, хто не помітив першу, причому другу не помітити складно. Що ж робити?! Після того, як ми ні краплі не сходили, щоб подивитися на 120-метровий водоспад, міць якого може показати, наскільки стихія готова будь-якої миті поставити людину на своє місце, ми просто пішли далі.
А далі на маршруті були гроти, щоправда, зайти можна було частково, далі прохід заставлений табличкою – туди теж не можна. Та що ж таке. Зрозуміло, що ми в жодному разі не пройшли за табличку, щоб поблукати стежкою, що проходить під кам’яними арками і виводить на чудовий вид — на каскад дрібніших водоспадів. Ну що ж підемо подивимося куди тут ще не можна сходити. Далі були досить цікаві локації біля підніжжя каскадних водоспадів і навіть, диво, можна було зайти всередину однієї з печер з водоспадом!
Далі на маршруті нам трапилася чергова табличка, мовляв, праворуч не йдіть, бо там виявиться непоганий вид на той великий водоспад з висоти пташиного польоту. Тут справді була похмура дорога, яка подовжила наш гірський маршрут. Останньою цікавою локацією був тунель у горі з арочками з видом на каскадні водоспади.
Прогулянка зайняла кілька годин і була справді чудовою, хоча концепцію платних парків я не зовсім розумію. Цікаво, що в парку крім нас було ще троє туристів, які схоже заплатили по 8 євро дійсно щоб просто пройтися стежкою пропустивши половину цікавостей. Вихід з каньйону знаходиться з іншого боку урвища, на виході ми потрапили до дуже старого міста. Воно виглядало як декорації до фільму про лицарів. Потужні вулиці вздовж кам’яних будинків. А тепер найголовніше у цій локації – дегустація місцевої піци! Скажу одразу вона виявилася як завжди прекрасною!
Нам вже зовсім було незвично згадувати, як після повернення з Гарди, Верони та Венеції ми критикували італійську кухню і, зокрема, піцу.
Тепер після піци потрібно автепаті у вигляді італійської кондитерської. Це було кафе з приємним інтер’єром та гарним посудом. Перше чим запам’яталися посиденьки — за одним зі столиків затишної тихої кафешки сидів їхній кухар та обідав, але при цьому йому хтось на мобілці показував відео з повною гучністю. Це було дуже дивно, але нікого це не бентежило. Мабуть, якби ми знали італійську, теж би з радістю послухали))) Але саме кафе запам’яталася цікавим випадком. Ми замовили там два круасани з кремом, каву та чай. Заплатили за це 6,40 євро. Спочатку ми зраділи, як тут недорого вийшло в такій гламурній кафешці, але в рахунку нас здивувала найдорожча позиція – Дашин чай, який коштував 3 євро, майже як два круасани з кремом та кавою.
Ми дійсно були впевнені, що це помилка і можливо кава просто мала коштувати три євро, заради спортивного інтересу я поцікавився “Чи дійсно у них така дешева кава”, у відповідь почув, що так і є, просто чай у них не простий, а якийсь над органічний та найкращий. Ось так от, якби знали наскільки золотий чай стосовно моєї кави пила Даша, то краще б намагалися в ньому розкуштувати нотки альпійських лугів. Ми останнім часом стали помічати тенденцію, що чай зазвичай дорожчий за каву в закладах, але так щоб за ціною трьох чашок кави це рекорд)))) Потім ми йшли вулицею і увесь час намагалися згадати, що ж за нотки ми відчували під час чаювання.
Часу до зворотнього поїзда було ще багато, тому ми вирішили відвідати ще одну віллу — д’Есте. Вхід коштує по 10 євро, тут відвідування ділитися умовно на дві частини – це сама вілла з розписними стінами та стелями та сад фонтанів. Особисто я до архітектури та розписів досить холодний, але сад з фонтанами я відніс би до дива світу.
Їх тут настільки багато, що це буде точно рекорд у вашому житті, коли можна одночасно побачити стільки різних фонтанів, тим більше спроектованих без єдиного насоса.
Я не знаю, хто був власником вілли, але я записую його у свої кумири. Це була справжня фонтанотерапія. Уявляю скільки людей тут влітку, зараз кількість фонтанів в десятки разів перевищувала кількість відвідувачів.
Ось і виконали основну програму, тепер можна рухатись у бік вокзалу. Але місто, схоже, вирішило зробити мені прощальний подарунок і на нашому шляху відкрилася закрита йогуртерія із замороженими йогуртами. А я такі речі не пропускаю. Політика місцевої йогуртерії просто пушка, до йогурту можна додавати необмежену кількість різних топінгів. Ми поклалися на вибір власника, і тепер я йшов задоволений як дитина зі смачним йогуртом.
На вокзалі, щоб потрапити на платформу потрібно було спуститися в перехід, ми пішли сходами, тому що вранці вирішили скористатися ліфтом, який складається всього з двох поверхів і в результаті заблукали між ними. Ми їздили і на перший, і на нульовий і навіть знову на перший, тому що не могли розібратися, де саме вихід)
Незважаючи на дуже дощові дні, поїздка вдалася на всі сто, ми тепер її згадуємо з великим теплом. Наступного дня рано-вранці ми повернулися на фліксбасі в Неаполь, де в нас залишалося буквально півтори години, щоб пішки дійти до аеропорту. Ми купили собі в дорогу піци, я ще раз з’їв ту суперпомідорну піцу, яку перший раз скуштував тиждень тому, і ми почали йти в бік аеропорту. Але не змогли пройти повз Макдональдс, заради італійського макфлурі, в яке тут додають снікерс, а поки що літаки і весь світ трохи почекають!
Інформація про подорож
Дата подорожі: 28.11.2021 – 5.12.2021
Екскурсії: Усі самі
Складність подорожі: 4/10 (Нижчий за середній)