Частина 1. Бодрум
Частина 2. Мармаріс
Частина 3. Акьяка та Дальян
Частина 4. Памуккале
Частина 5. Північні Кушадаси
Частина 6. Повернення до Каппадокії
Частина 7. Чешме <———-
Частина 8. Південні Кушадаси
—————————————————————————————-
Якщо у всіх попередніх морських локаціях ми попадали на похолодання, а відлітали перед потеплінням, то тепер ми приземлилися в епіцентр спеки. Коли ми вийшли з аеропорту Ізміру важке гаряче повітря прийняло нас у свої обійми. Від нього неможливо було втекти. Якщо надіти маску на обличчя, то починала боліти голова від нестачі свіжого повітря. Чому так різко стався перепад температур, нас всього тиждень не було. Чому в цій поїздці не було золотої температурної середини, або прохолодна погода, або спека, що відразу спалює? За попереднім досвідом пам’ятаю, що протягом тижня настане адаптація і організм звикне, тепер треба трохи перетерпіти. А ще я наївно подумав, що за холодне море тепер можна не переживати.
Автобус у Чешме вирушає за 20 хвилин. Ми влаштували флеш-перекус у місцевому ресторанчику. Їли удвох, потім мінялися. Третій сидів у автобусі і тримав місця разом з автобусом. Уклалися менш ніж за 15 хвилин. Тепер точно готові їхати. Чешме це далекий куточок Туреччини, що знаходиться за Ізміром, курорт націлений лише на турецький контингент. Я взагалі не впевнений, що місцеві турки знають про існування іншомовних країн.
З автобуса ми пересіли на таксі, яке не змогло довести нас до готелю, оскільки в центрі ремонт. Який у нас буде готель, ми до кінця не знали, але помітили для себе дві штуки на перевірку. До першого довелося з валізою пристойно пропилити в гору і попався він нам з дикої випадковості, оскільки на карті мітка була дуже далеко від цього місця. Готель виявився трохи трешовим та некомфортним. Ми залишили Мишка з речами та ноутом на ресепшені. Поки у Миші проходило онлайн заняття з шахів, ми пішли перевіряти другий готель. Він був хвилин у 20 ходьби від першого готелю. Другий готель був значно кращим за перший, тепер залишилося перетягнути речі між готелями через пів міста. Спека за відчуттями ставала лише злішою. Причому на альтернативному маршруті у нас у Трабзоні зараз було б холодно і заливало б дощем.
У готелі трохи остигли під кондиціонером, тепер можна піти дослідити місто. Старе місто тут дійсно прикольне, наскрізь просякнуте атмосферою Туреччини. А ще тут готують найсмачніший Іскандер Кебаб і знаходиться багато магазинів зі смачним морозивом. Тож місту ставимо залік. Тепер перетягнемо речі, заберемо Мишу і можна йти перевіряти море. З морем є невеликий нюанс. Якщо жити біля старого міста, то отримуєш простенький та маленький пляж із готелями за помірною ціною. Але якщо хочеш жити на околиці біля основної пляжної лінії, то ціни на готелі будуть так кусатися, що легко відкусять руку разом з гаманцем.
Організація довгої поїздки має цікавий момент. Навіть якщо півтора місяці жити у дешевих простеньких готелях, то фінальний рахунок за подорож буде досить великий. І тут не прокотить момент “А гульнімо!” у такому разі вартість поїздки зросте до непідйомної. І важливо стежити за рентабельністю витрат. Це легко видно на ціні входу в ефес. Здавалося б, що такого, щоб заплатити 110 лір за вхід з людини. Із сім’ї виходить 33 євро за дотик до історії. Але якщо уявити, що ми буквально щодня в новому куточку регіону, а щотижня міняємо і сам регіон, то напротязі півтора місяці платити по 33 євро тільки за дотик до історії призвело б до того, що ми були історично ситі, а фізично — ні. Так що зараз доведеться до морька пристойно прогулятися вздовж траси. Ми прийшли до вечірнього хвилюючого моря. Спочатку мені воно здалося якимось непривітним. Пляжі не обладнані. Але потрібно перевірити саму воду, вона тепла і приємна. Плавати тут не те що супер комфортно, море буквально хвилями змиває з тебе тягар денної спеки. Хвилі приємні, лагідно погладжують тіло. Як же чудово! На купання ми тут відводитимемо великий шматок часу вечорами. Але море в Чешме зберігає цікаву таємницю. Насправді в період нашої поїздки воно було таке ж незвично крижане. Чому було тепло плавати в Кушадасах поки що незрозуміло, але саме тут, неподалік берегової лінії, б’ють підводні термальні джерела. Джерела, мабуть, настільки гарячі, що легко прогрівають нескінченну берегову лінію до теплої температури. Так що якщо ви під час дикої подорожі потрапили на холодне море, рухайтеся в Чешме або Кушадаси. Як ми з’ясували, що море все ще крижане? Дуже просто, тут не на всіх пляжах в окрузі є термальні джерела))))
Пригоди одного томата на морі
На зворотному шляху в бік готелю ми зайшли в дуже зручний ресторанчик, де господар вирішив зробити все, щоб туристи залишилися ситі і задоволені походом. Ще й сходив романтичний повний місяць. Назву ресторану писати не буду, тому що вдруге він перейшов у розряд “Ресторан вже не той”)))) Але перший вечір був справді незабутнім. Після повернення в готель на нас чекав сюрприз — з кондиціонера почала текти вода настільки, що нам замінили номер. Але тепер тут не дотягував інтернет. На ресепшені взагалі схоже здивувалися, що у них є інтернет. Все одно не можу зрозуміти, чому все просто не може ідеально складатися, щоб працював кондиціонер і інтернет ловив. Але тут треба було вибирати щось одне. Причому обговорювати потрібно це все гарною турецькою мовою. Наступного ранку ми вирішили почати маршрут раніше. Спекотне сонце, проте огорнуло нас своїм теплом з рання також. Тут взагалі буває холодно? Ми поїхали на один зі знаменитих місцевих пляжів Ilıca.
Цей пляж так само прогрітий термальними джерелами, нас відразу зустріла красива берегова лінія. Якщо хочеться ледачого пляжного відпочинку в цьому регіоні, то потрібно селитися якомога ближче до цього пляжу. Місця тут точно вистачить на всіх, а колір води точно порадує нерозбещених туристів. Але знов-таки якщо ви вже розпещені пляжами Занзібара, то схоже все життя будете дивитися на пляжі і в душі говорити: “Ні, це не Нунгві …”. Але об’єктивно кольору води можна присвоїти досить високий бал. Особливо якщо одягнути сонцезахисні окуляри, вода стає ще на порядок красивішою. Ми тут обов’язково поплавали, трохи охолонувши від спеки і пішли досліджувати далі цей світ. Навіть не підозрюючи, яка перлина поїздки на нас чекає! Наприкінці берегової лінії розташувався просторий парк із трохи гірською місцевістю, спочатку ми спробували підкорити його, але в таку спеку я сказав би, що він підкорив нас. Якоїсь миті ми зрозуміли, що не в змозі йти в гору під промінчиками “теплого” сонечка. Сухову в “Білому сонці пустелі” схоже було точно легше, ніж нам. Зате біля парку ми знайшли чудову крамничку з холодним соком, холодною кавою та холодним морозивом. Причому кава тут була фірмовою від Старбакс за досить низькою ціною. Вперше до речі скуштував холодну старбаксову каву. Смачно, але є місцеві аналоги, які не поступаються. Усього цього холоду вистачило нам, щоб привести внутрішню температуру тіла до норми. Ще мені чомусь запам’яталися смачні кексики, але не можу згадати, як вони виглядали, в пам’яті залишилися тільки приємні смакові відчуття під каву. Поруч із магазинчиком ми знайшли готель, вирішили поцікавитися яка ціна, може ми все-таки зможемо переїхати ближче до пляжу. Ціна за ніч виявилася такою, як у нас у поточному готелі за тиждень. Все-таки продовжимо ходити пішки до моря. Хоча, згадуючи минулорічний Олюденіз, коли до моря треба було їхати взагалі на таксі, то чи варто нам зараз ще скаржитися? Тепер тримаємо курс у бік Алачаті. Йти далеко, але десь точно буде зупинка. Зупинка хвилин через 20, звичайно, з’явилася, але для повного комплекту ще була потрібна маршрутка, а з нею був тут дефіцит. Хатіко чекав і ми зачекаємо! Не знаю, як той пес чекав багато років, але для мене півгодинне очікування на зупинці здалося вічністю. Недаремно собаці поставили пам’ятник! І ось нарешті відбулося, ми їдемо!
Алачаті
А тепер про найприємніше місто, яке є другим номінантом у цій поїздці на звання “Відкриття року”. Ми навіть коли будемо в Києві аналізувати пройдений маршрут Туреччиною, то буде фраза “Чешме звичайно можна було б не включати в маршрут, але там був Алачаті!”. Чим Алачаті так зайшов? Це красиве, старе та затишне містечко. Тут мільйони вузьких вуличок, буквально за кожним поворотом, хочеться зупинятися для чергової фотосесії.
Тут безцільне блукання вуличками приносить нескінченне задоволення. Можна блукати буквально по колу, їх тут така кількість що і на друге, і на третє коло відкриватимете нові закутки із затишними містечками.
Тут навіть як на замовлення є кафе, де продають заморожений йогурт (моя слабкість). Була правда невелика проблема з пошуком турецької, а не європейської їжі, але потрібно просто заходити до ресторанчиків, що знаходяться на початку міста, а в глибинці вже десерти чи кава. Щодо кави тут є Старбакс із низькими цінами. Я не знаю чому, але ціни значно нижчі, ніж у незмінні ціни світової мережі.
Сьогодні якийсь старбаксовий день. Це, до речі, було вдруге в історії наших поїздок, коли я у Старбаксі пив каву. Попереднє таке кафе з адекватними цінами ми знайшли в Малайзії. Ще у місті панує позитивна атмосфера. Якийсь чоловік катається на маленькому, вузькому автомобілі та випромінює радість.
Він наче народжений, щоб кататися місцевими вуличками. Так що Алачаті для нас тепер – ван лав! Вже заради цього міста точно варто їхати до цієї частини Туреччини. Ці містечка мають позитивну рису, вони завжди стають раптовим відкриттям, наприклад, як Гданськ або Сіань. Увечері суворо за розкладом на нас чекало купання в теплому морьку!
З ранку ми вирішили відвідати інші знамениті пляжі в окрузі Чешме. Тут прям їх багато на різній віддаленості. У цей день ми й зрозуміли, що пляжі без термальних джерел навіть наприкінці червня зберігається арктичний холод. Дисонанс був ще той, у повітрі стояла нестерпна спека до якої ніяк не виходило звикнути. Ноги ломило пронизливим болем від крижаного та дрібного моря.
Чому тут не навпаки? Загалом, що я хочу сказати, егейське море воно зовсім непросте. І якщо не готовий боротися з неоднозначністю температур від пляжу до пляжу, від курорту до курорту, краще обмежиться віртуальною подорожжю в цьому оповіданні. Або летіти сюди в ще більшу спеку, але я боюся уявити куди ж більше. Гаразд, просто зробимо так, у нас є пляж, що підігрівається, за 20 хвилин від готелю, от і не порушуватимемо традиції. Сьогодні після вечірнього купання ми пішли гуляти пляжною лінією, яка незабаром змінилася чудовими ландшафтами із застиглої кам’яної породи. Нам світило м’яке вечірнє сонце, гуляти було премило і чудово. Ми без мети йшли, просто вдалину радіючи приємній погоді.
Хвилин через 40 ми вирішили глянути по карті куди ми йдемо і з’ясувалося, що просто проходимо по колу невеликий півострів, який починається і закінчується практично в тому самому місці. Так, що за годину ми прийшли справді майже туди, звідки почали. От і добре, додому недалеко повертатися. Потім ми багато гуляли затишними вулицями на околицях міста. А вечеряли піцами в ресторані готелю, що мав непоганий вигляд. Готель мав досить привабливий вигляд, ми могли б тут продовжити наше перебування в Чешме, але знову як виявилося ціна космічно перевищує ціну нашого готелю. Навіть незважаючи на те, що наш поточний готель мене трохи напружував, але коли розумієш, що за інший ти втричі більше заплатиш, а у відповідь можливо отримаєш адекватніший сервіс, то ніби і попередній уже норм здається. Але ми так зрозуміли, що в готелях тут скрізь можливо проблема з сервісом. Що ще примітного у цьому регіоні, вечори тут якісь особливо романтичні, чомусь місцева атмосфера дуже приваблива.
Ільдір
Тепер настав час розвідати як виглядають курорти, що знаходяться набагато далі за Чешме і приймати рішення, яка у нас буде наступна локація в подорожі. Десь далеко-далеко є місто Ілдир, там є місцева визначна пам’ятка – фортеця. Можна якраз туди з’їздити на розвідку. Щоправда, у Чешме є така особливість – якщо на зупинці висить розклад, то в ньому вказано час, у який маршрутка гарантовано не приїде. Хоч би як ти цього хотів, і таке враження, що місцеві в курсі цієї особливості. Під розклад ніхто не приходить, люди приходять пізніше і якраз успішно сідають на маршрутку.
Чим більше ми віддалялися від Чешме, тим менш привабливими ставали курорти та море. Море тут хоч і залишалося безмежним, але воно вже було надто дрібним і за кольором зовсім не привабливим, в основному це були гавані з напівживими човнами. Ілдир знаходився взагалі ніби на краю Туреччини та всього світу. Тут можна було сміливо сказати: “Вітаю, ви дісталися до кінця курортної Туреччини!”. Але у нас попереду ще достатньо часу для подорожі, то що робитимемо з маршрутом? У планах ще був Ізмір, але турецький менталітет конкретного цього регіону нам не особливо подобався, тому вирішили велике місто в дику спеку виключити з маршруту. Час подумати у будь-якому випадку ще є, поки що наше завдання накупити морозива та почати підйом на фортецю. Нас правда в турист інформейшен працівник попередив, щоб ми були обережнішими на фортеці, а то його брата вкусила змія. Ця історія явно додала перчинки нашому підйому. Нагорі виявилося справді красиво, як і обіцяли, з висоти місцеве море навіть має непоганий вигляд. Далі за маршрутом у нас була розвага для справжніх екстремалів у таку спеку – термальні басейни.
Це був один із місцевих відомих готелів. В ідеалі басейни краще відвідувати взимку… Але ж треба розважатися. Незважаючи на дуже теплу погоду, комплекс мав великий попит. Коли здавалося, що тепліше нікуди, ми зайшли до одного з двох басейнів. Як би тут не звариться. По тілу миттєво пройшло приємне розслаблення, настрій відразу ж став ледачим та меланхолійним. Добре, хоч готель не давав постояльцям провалитися у космос, бо вели масштабне будівництво прямо на території. Звуки перфоратора нас усіх тримали у тонусі. Прямо терапія якась. Кілька годин ми з радістю стрибали то в прохолодне морько, то в гарячі басейни. Взимку тут, мабуть, дуже круто, але влітку було не менш весело. Після водних процедур ми рушили додому. Біля готелю ми мали невелике кафе з випічкою. Крім випічки в меню був менемен, моє відкриття у цій поїздці. Я попросив, щоб мені його приготували.
Хоч страва явно була розрахована на сніданок. Хлопець із такою радістю та натхненням його робив мені, що я навіть бачив, як він вкладає кохання у кожен інгредієнт. Менемен вийшов ідеально-смачний.
Кораблик у Чешме
Як ви вже, напевно, помітили, кораблики — це наша сімейна пристрасть, ми любимо з Дашею кататися бухтами, а Мишко любить, коли капітан дає покермувати. Тут вирушати в бухти було ризиковано з тієї точки зору, що можна знову зловити холодне море. В принципі, наші побоювання підтвердилися. Воно було не критично холодним, але довго у воді не просидиш. Але що не змінюється незалежно від температури це прекрасний колір моря. Але це все за стандартом, давайте краще розповім, чим відрізняється кораблик в Чешме від інших корабликів Туреччини. Тут виходить танцювати танець живота чоловік. Танець я б охарактеризував фразою “Іспанський сором”.
Наші фантазії не були готові до такої розпусти. Я не можу сказати, що саме було не так, але, мабуть, у чоловічих нічних клубах відбувається щось схоже. Якщо хочеться побачити щось незвичайне, то вперед на кораблик у Чешме, якщо ж не хочете отримати “моральну травму”, то залишайтеся на березі)))))
Сьогодні ввечері я пішов сам гуляти кудись на пагорби, звідки мені відкрилася гарна бухта та нескінченні поля вітряків, що синхронно блимали червоними лампами в нічній густоті. Про те, як будувати маршрут далі, ми прийняли несподіване для нас, але дуже вдале рішення.
Повертаємось у Кушадаси. Там точно було добре. Перед від’їздом ми пішли до старого міста поснідати. Оскільки це був черговий недільний локдаун — все було закрито геть-чисто і навіть навинос не було. Але біля одного ресторанчика стояв банер із фотографією іскандер кебаба. Ми підійшли ближче, хлопець, що стояв у проході, поманив нас усередину на нелегальний іскандер кебаб у неділю. Було дуже смачно та хвилююче. Ми ще жодного разу нелегально не трапезували))) А після смачного кебабу можна й далі в дорогу!