Ми знову в раю…

Приїхавши до Верховини, ми, не роздумуючи, оселилися в тому ж будиночку, що й два роки тому. Цього разу брали житло з харчуванням, годували дуже смачно і багато😊Підкріпившись після дороги, ми відразу полізли на якусь гору.

Як же безтурботно, чудово та затишно було знову повернутися до Верховини. Полазивши по горі, ми вирушили додому від’їдатися дешевої полуниці😊

Наступного дня ми вирушили до села Ільці на гуцульський ярмарок. Купивши мильних бульбашок і печива у вигляді намиста, ми були найщасливішими людьми у світі)

Після чого вирушили грати з собачками та корівками. Наївно не підозрюючи про те, який похід на нас чекає завтра.

Ранок почався з невеликого п’ятихвилинного дощу. Після якого ми вирушили у похід на “Писаний камінь”. На який нібито йти потрібно півтори години. Ми піднімаємося все вище і вище, а хмари на горах дедалі нижче.

Після години нашого підйому перша хмара налетіла на нас разом зі зливою. Частина дороги стала болотистою і пробиратися стало значно важче. Зустрічна дівчина сказала нам, що ще приблизно 4-5 км йти.

Через 2 години нашого підйому зустрічні хлопці сказали, що йти треба ще 4 км. А на третю годину підйому рум’яна дівчинка сказала, що ще далеко. Загалом мокрі та вимотані за три години і двадцять хвилин, ми таки дійшли до легендарного каменю.

Шлях назад зайняв ще дві години, звісно не без дощу, хмари та урагану в тому ж місці. Але похід того вартував, було справді дуже красиво і незвичайно.

Хмара, яка огортала наш шлях, додавала містичності. Весь наступний день ми відпочивали, гуляючи Верховиною.

Яремче

Порівняно з милою Верховиною, містечко звичайно відпочиває. Проте подивитися є що. Видзвонивши Романа, у бабусі якого ми жили минулого разу, ми вирушили на водоспад.

На цей раз вода досить була холодною, тому поплавати не вдалося. Спробувавши коника з бринзи, ми пішли гуляти до оленів та кабанчиків. Олені задумливо хмукали, а кабанчики вибагливо хрюкали. Повна гармонія😊

Відпочили на славу.

Карпати 2018
Ця подорож була дуже важливою в нашій історії. Наш син Мишко, мандрує виключно готелями з водними гірочками і щоб було все включено. Коли йому було менш як два роки, він уже підкоряв Стамбул і кілька разів Карпати. Але на татових плечах подорожувати – одне, а на своїх двох це вже наступний рівень. Ми його вирішили підключити до активних подорожей і на Мишка вже чекає цілий ланцюжок перельотів. Ця поїздка була тренуванням перед здійсненням довгих та складних маршрутів.

Мукачево

На всі задуми відпустки не вистачає, тому мій перший день був присвячений роботі. Я взяв із собою ноутбук та на ресепшені зміг собі організувати затишний робочий міні-кабінет. У цьому я своїй компанії дуже вдячний, що дозволяють мені попрацювати віддалено. Тут навіть більша заслуга саме нашої дружньої команди. Даша з Мишком мала культурно-розважальну програму. Спочатку фабрика карамелі, потім безлімітний басейн.

У мене справи пішли не так гладко, як я сподівався. Ноутбук, який я позичив, виявився із вірусом. Кожні 20 хвилин ноутбук намагався скинути всю інформацію. На щастя, у мене була з собою рятувальна флешка, і я швиденько усе перевстановив. Біля готелю знаходився грузинський ресторан “Хінкальня”. У той момент, коли зробили замовлення, офіціант повернувся ще раз і щоб ми не нудьгували, почав показувати ефектні карткові фокуси! Причому фокуси справді круті. Після закінчення робочого дня я приєднався до безлімітного басейну.

Мишко цього року освоїв плавання, і в басейні посилено практикував пірнання. Увечері ми вирушили підніматися на невелику місцеву гору. Цей похід дався дуже важко, оскільки після двох відвідувань басейнів за день дитину краще було вкласти спати, а не в гору. Але підйом таки відбувся, причому успішно. На зворотному шляху дитина була настільки втомленою, що навіть місцевий концерт не зачепив. Хоча там музикант із вогнем на голові давав жару.

Як зайшли в ресторан повечеряти Мишко ще пам’ятає, але як опинився в готелі – ні. Ще працівник ресторану злякався, що дитині, мабуть, погано. А це була лише втома після активного дня на ногах + 2 басейни + гора.

Воловець

Зазвичай ми прокладаємо маршрути у глибину Карпат, але у цій поїздці треба мінімізувати транспорт. Тож тренуватимемося на Закарпатті. Приблизно за годину ми доїхали ранковою електричкою і вже о 8:30 заселилися в готель. Перший підйом було на гору Сотку. Підйом був дуже легкий, але сумарний маршрут зайняв близько 10 км. Потім була загальна тиха година, заснув Мишко, заснула Даша і відключився я. Прокинулися. Перспектива того, що ми зараз ще кудись зберемося Мишу не дуже тішила. Ми почали прогулянковий маршрут нагору по сусідній горі.

Маршрут був досить мальовничим. Зупинитись було неможливо. Мишко для себе відкрив гірську луну. Добре зваживши сили, ми вирішили здійснити повний підйом на гору Воскресенський Верх. На роздоріжжі ми вибрали невдалий лівий маршрут. Пологий підйом закінчився і почалася настільки крута гора, що ми з Мишком йшли як скелелази ланцюжком. Крута частина гори тривала хвилин сорок. Сказати, що це було тяжко – нічого не сказати. Ми наче на Еверест підіймалися. Але Мишко на подив тримався бадьорим. Після крутого підйому нас чекала нагорода – зарості чорниці.

За чотири попередні поїздки, чорниці ми так і не зустріли. А тут від’їдайся скільки хочеш. Щоправда, сонце скоро почне сідати, а нам ще піднятися і повернутися. Чим ближче до вершини, тим більше чорниці. Наш маршрут зазнав тотального уповільнення. Наче гора нас не хотіла пропускати. Спочатку крутим підйомом намагалася перешкоджати тепер смачнішими ягідками. Ще й невідомі гриби із гарним забарвленням. Мишко вже давно вивчає книгу з грибів. Спочатку він розповів нам подвійну назву гриба, потім ще й заявив, що вони їстівні. Ми з Дашею в грибах знаємося добре. За всіма ознаками гриби мали отруйні та неїстівні риси. Зараз перевіримо. Вбив назву в гугл — Луска золотиста, і вуаля, дитина таки має рацію. Це справді їстівні гриби. Наївшись грибів… Так, це було ще крутіше, ніж той день, коли Мишко розповів таксисту історію київських трамваїв із маршрутами та номерами. Включно в які роки були альтернативні маршрути.

Загалом підйом був насиченим. Мишко першим добіг до вершини, і ми нескінченно тріумфували. Випробування на складність маршрутів успішно пройдено висота 1225 м підкорена! Ми це зробили! І навіть по скайпу моїй мамі показали панораму. Спускалися ми іншою стежкою, що була явно легшою для підйому. Сумарно за день ми піднялися на дві гори та пройшли піший маршрут близько 20 кілометрів.

Воловець має проблему із закладами харчування. Хоча, здавалося б, це Карпати. Але ні, таки ще не Карпати. Є близько 5 ресторанів, що працюють до 22:00. Але до 10-ї ранку кухня не працює. Тому тобі можуть зварити пельмені чи вареники. Вдень чомусь знову тільки пельмені чи вареники, а в районі 19:30 кухня знову не працює і на вибір пельмені чи вареники. Добре, хоч пельмені ми любимо. Є ще престижний ресторан “Верховина”, але там увечері буде таке весілля, що свій ресторан вони закрили з самого ранку. І нікого не пускали до наступного дня.

Наступний день ми мали трохи в іншому форматі. З самого ранку ми вирушили кататися на канатці. Неподалік від водоспаду Шипіт.

Мишко оцінив катання.

Перша поїздка на канатці

А біля водоспаду Мишко поставив черговий рекорд, пролетівши на зіплайні 110 метрів. Пролетів так, що наприкінці застряг настільки, що інструктор близько 5 хвилин не міг звільнити дитину. Я думав “Ну все, зараз Мишко скаже, що більше ніяких польотів” Але син, що вивільнився, відразу ж заявив, що хоче ще раз політати. Потім він хотів ще й втретє, загалом ледве відтягли.

Обід був взагалі суперський. Нам принесли близько кілограма налисників з сиром та чорничним варенням, банош з бринзою та шкварками такого розміру, що я не зміг весь подужати, суп, тарілку пельменів зі спеціальним соусом із часнику, перцю та оцту на замовлення Мишка. Кінцевий рахунок нам виставили 145 грн. Це було шикарно!

Автостопом проїхати 13 кілометрів виявилося непідйомним завданням. Зазвичай у Карпатах при спробі зловити машину автостопом, зупинялася приблизно кожна перша. Тут приблизно жодна за півтори години спроб. Щоправда, дві таки зупинилися. В одній дядько хотів 210 грн за 13 км маршруту, а в іншій дядько хотів 240 грн за 13 км маршруту. До того ж дорога нова. Незважаючи на те, що інший дядько запевняв, що ми не дочекаємося маршрутки, ми таки дочекалися і поїхали за 25 грн на трьох. За пару хвилин до маршрутки таки зупинився адекватний місцевий та відвіз 6 осіб за принципом “Скільки дасте”.

Увечері на нас чекала вечеря з пельменів. Ну типу не працює кухня і таке інше.

І знову в понеділок. Отже, робочий день! Я вкотре облаштував собі містечко. Тепер перед ноутом було віконце з видом на гору.

Вид з робочого місця

Мишко дурів з дітьми, що жили по сусідству. Спроба пообідати не пельмені була приречена на провал. Цього разу кухня працювала, весілля не було, але відключили холодну воду та ресторани просто простоювали. Зате пельмешок зварити завжди готові. Як тільки закінчився робочий день, ми встигли піднятися на чергову невелику гору і поспішили на поїзд.

Дуже важливо було, що ми відвідали ту високу гору позавчора. Вона нам щодня тепер радувала око, три ока, тобто три рази по два ока. Воловець для тренувальної поїздки був якраз, але якщо ви хочете побачити всю красу Карпат, то однозначно вирушайте вглиб, у Верховину. Люди добріші, відкриті та рідніші 😊

Це були дуже насичені травневі свята. Спочатку ми подорожували Францією, потім захопили шматочок Швейцарії. Прилетіли до Києва, день відпочили, наступного дня я вийшов на роботу, допрацював до вечора, і ми сіли на поїзд. Вжух і ми в Івано-Франківську. Ще півторагодинний вжух і ми в Яремчі! Тут у нас була перша зупинка. Ми приїхали настільки рано-вранці, що господиня готелю спросоння не могла зрозуміти, хто і що від неї хоче. На вулиці лила злива! Ми зайшли на спільну кухню, там група туристів із сумними обличчями збиралася у гірський похід. Приїхати під час такої дикої негоди це ще пів біди, а ось із рюкзаками в похід йти це зовсім печаль, до того ж у них ще й квест намічався у поході. Ну, Норвегію пройшли, а отже й тут прорвемося! Подумки зібралися і вперед за пригодами! Зате водоспад має бути повноводним. Пригоди довго шукати не довелося, на вулиці від напору води зривало каналізаційні люки, мої літні кросівки швидко здалися. Вся подорож, м’яко кажучи, зазнавала фіаско. Принаймні нам так здавалося о 9-й ранку першого дня. Але якою б погодою не була, половина поїздки до Карпат — це висока кухня, цього ніхто не відбере.

Але спочатку треба вирішити питання із взуттям. На щастя, поряд був магазин з різноманітним взуттям, на жаль, там були тільки літні кросівки. Гаразд-гаразд, йдемо на базарі подивимося. У першому ж павільйончику жінка дістала чоботи з внутрішніми валянками та махрові шкарпетки. Варто мені було тільки вставити ногу в суху шкарпетку, укутати валянком і все це опустити в теплий чобіт… Я сказав, що з чобіт більше не вилізу. Тепер ніяка погода не зірве підйом у гори!! Буду в чоботях підніматися!

О! А мокрі кросівки можна поки що на ринку до вечора залишити, щоб у номер не повертатися. Ми зайшли в ресторан і життя остаточно налагодилося. Карпатська кухня… Ось чому так не можуть готувати, наприклад, у Києві? У нас навіть є заклади з карпатською їжею, але й за смаком, і за цінами вони програють.

Від того, що поїли навіть злива змінилася на дощ. Почнемо наші мандри з водоспаду. Водоспад виглядав, наче стихійне лихо. На нього навіть з мосту було страшно дивитись. Ця неспокійна вода буквально вселяла жах. Ефектно!

Невже ми даремно тренувалися перед поїздкою? Кілька тижнів тому ми пили ранковий чай, треба було придумати чим будемо займатися у вихідний день, я запропонував повторити наш старий челендж – пройти весь Київ пішки, але цього разу з Мишком! Наш маршрут зайняв 7 годин та 15 хвилин, ми пройшли близько 23 кілометрів!!! Ми рухалися від самого краю Оболоні, до кінця ДВРЗ, що знаходиться за Дарницею. Міша мав чудову мотивацію – під час походу безлімітне морозиво! Для нас же з Дашею була інша радість – дуже прикольний ресторанчик наприкінці нашого маршруту. Таким чином Мишко показав, що готовий підкорювати серйозніші вершини Карпат. Так що дощ не завада! Вперед на гору Маковиця.

Підйом проходив досить в комфортних умовах, Мишко знаходив шишки і запускав їх у далечінь. Можливо, він хотів зібрати всі шишки в лісі, я навіть не замислювався раніше про те, як багато шишок у світі. Чим ближче ми наближалися до вершини, тим дужче піддував вітерець. На самій вершині нас чекала чудова галявина, але вітер на ній настільки лютував, що наш підйом можна було прирівняти хіба що з сутичкою з тигром!

Чи варто говорити, що за поїздку ми зламали три парасольки? На відкритій місцевості ми не протрималися й п’яти хвилин, то був повний треш. Назад ми йшли через “Скелі Довбуша”. Після дощу ліс був дуже «соковитим», дрібні крапельки ніжно звисали з ялинових голочок.

А скільки валунів там! Сподіваюся, коли їх Довбуш сюди притягнув погода була лояльнішою. Злізли з гір і пішли знову їсти. Втомлені, мокрі й ситі ми заповзли в готель, але я в сухих чобітках! Мишкові ми перед поїздкою купили крутий літак, який потрібно було терміново випробувати.

А пам’ятаєте, як я писав у розповіді про поїздку до Ансі, що погода цінувала наше прагнення все подивитися і була протилежною до суворого прогнозу? Так от, мабуть, ми настільки завзято підіймалися на гору під час негоди, що й тут отримали поблажку. Хмари розійшлися! Синє небо та сонце! Все налагодилося, все супер! Ось тільки літак залетів на чужу територію( Завдяки літаку за один вечір ми побували в половині городів місцевих будиночків. Завжди був страх, щоб за парканом не було собаки. Одного разу я таки не помітив собаку і пішов впевнено забирати літак, коли я помітив собаку, то собака сидів у ступорі з яскраво вираженим подивом, він звик бути лютим, коли люди за парканом, а коли хтось іде прямо до нього і вже на його території, що робити в такій ситуації собака не знав. Так і просидів нерухомо поки я не пішов. Мабуть, боявся, що я не за літаком, а за ним прийшов. Незважаючи на втому, довелося йти гуляти по Яремче на друге коло, треба ж і під сонцем погуляти. У нас була чудова вечірня прогулянка під променями вечірнього сонця.

Верховина

З самого ранку ми підкріпилися пельменями і вирушили до улюбленої Верховини. У Верховині ми завжди зупиняємось в Оксани. Вона нам майже як родичка. Оксана нас знала ще, коли ми з Дашею були просто парою. Колись 7 років тому ми приїхали до Оксани вагітні. Через кілька років Оксана і її мама бавилися з Мишком, коли він сидів на кухні в дитячому стільчику. Ще кілька років потому Оксана приймала нас вже досить з дорослим Михайлом. Причому, пам’ятаю одного разу ми приїхали до Оксани сюрпризом. Прийшли, постукали у двері і сказали щось на кшталт “а ось і ми!”. Вже кілька років поспіль у нас не виходило дістатися Верховини і ось нарешті ми приїхали. Оксана зі своєю мамою нас радісно прийняла. Вона правда не планувала, так рано відкривати сезон прийому туристів, але заради нас без роздумів зробила виняток. Цей знайомий запах її будинку, аромати карпатського власноруч зібраного трав’яного чаю та її фірмовий сорокап’ятиградусний “Корінчик”. Як же радісно знову повернутися до такого рідного дому! Погода так і шепотіла нам – лізьте в гори, сонце з вами! Ми вже традиційно розпочали маршрут із гори, що знаходиться біля музею “Тіні забутих предків”.

Правда доводилося йти з зупинками, тому що Мишко мав на меті запустити всі шишки вдалину з гори. На цей раз ми внесли невелике покращення в маршрут. Якщо минулого разу ми проходили якусь частину і поверталися, то тепер ми як любителі трекінгу дійшли через ліси та гори до сусіднього села і повернулися зовсім іншою дорогою. Причому навіть село в енній кількості кілометрів могло не бути межею маршруту, ми йшли до упаду в прямому значенні цього слова. Одного разу я послизнувся і влаштував такий упад у калюжу, що фотоапаратом буквально зачерпнув воду. Хто читає оповідання останнього року подорожей, міг зауважити, що нашому фотоапарату випала нелегка доля. Але цього разу на диво він навіть не перестав працювати. Правда, мій одяг тепер виглядав так, ніби я тиждень пролежав у горах на землі. Благо в будинку є пралка, а у мене друга пара джинсів.

Щовечора у нас з Мишком була обов’язкова вилазка на стадіон, де ми запускали літак, не боячись, що він вкотре полетить кудись. Щоправда, поки ми знайшли стадіон, то довелося сходити до половини верховинців, забираючи літак з їхніх територій. На другий день погода продовжувала нас балувати, хоча за прогнозом було видно, що всі дощі, які так і не почалися, збираються в одну мега-зливу завтра об 11:00. Сьогодні ми взяли курс на далеку гірську далечінь. Далеко-далеко за вишку стільникового зв’язку, яка і так знаходиться на вигляд недосяжно далеко. До нас приєднався кудлатий друг “Полонинський собака” – це така порода у них у горах.

Це, мабуть, наше улюблене з Дашею, коли до нас у похід приєднуються собачки. Хоча тут я трохи сумнівався – чи не ведмідь за нами пішов. За розміром був схожим. Незважаючи на п’ятигодинну довжину нашого маршруту, було дуже легко. Адже будь-якої миті можна повалятися на сонячних галявинах. Мишко ніяк не міг зрозуміти чому собака йде з нами і навіщо йому це треба. Можливо собака на п’яту годину маршруту і сам ставив собі те саме питання, але кинути нас самих він не міг. Ще за що я люблю Карпати, якщо закінчується питна вода, то потрібно просто постукати в будь-який з будиночків і тобі наповнять пляшку.

Щоправда, як вони так високо живуть для нас загадка. Загалом було весело, але у нас навіть був екстрим, спочатку Мишко схопився рукою за огорожу, яка була під невеликою напругою. А потім, коли ми перебиралися через пасовище, одній корові з великими рогами не сподобався наш кудлатий дружок і вона рішуче пішла в мій бік. Я Даші з Мишком крикнув, щоб вони терміново бігли за огорожу і сам теж проскочив за найближчий паркан. 

Ми дісталися вкрай мальовничого місця. Це було підніжжя двох гір, що сполучаються, лісиста місцевість і гірська неглибока річка.

Мишко переключився з шишок на камені. Це було настільки затишне місце, що під час привалу я просто вимкнувся. Дружок дрімав поруч із нами. Повернулися ми традиційно іншою дорогою. Цікаво, що такі довгі маршрути ми раніше жодного разу не робили. Мабуть, що більше ходиш у поїздках, то більше тренуються ноги. Причому значно більше, наприклад цей маршрут точно був у 4 рази довшим, ніж ми раніше проходили, навіть 10 років тому без Міши. Коли ми нарешті повернулися в місто, нашого дружка чекала нагорода у вигляді соковитого стегенця.

Пообідали вдома, з годинку поспали, що робимо далі? Звісно ж у гори! Мишу ця перспектива радувала не дуже, але він чудово знав, що за кожну взяту гору йому дістанеться морозиво! Тож часом Мишко навіть попереду біг. По маршруту ми проходили пам’ятні для нас місця, наприклад, он у тих кущах ми ховали коляску і продовжували маршрут з Мишком на руках. А ось у тому будинку ми просили залишити на час коляску, щоб продовжувати маршрут, а на цьому камені у нас обов’язкова фотка. Другий маршрут був не такий довгий, але на вершині гори на нас чекав краєвид на засніжені вершини “двотисячників”. По вершинах було видно, що похід на Говерлу зараз – задум небезпечний. Ризикувати не будемо, доведеться приїжджати ще раз серед літа. Потрібно знайти якусь альтернативу, але нижчу. Оксана порадила нам піднятися на Білу Кобилу. Погода сказала нам: – “Ви як хочете, а з 11:00 почнуться всі дощі, разом узяті за пропущені дні.” Проблема в тому, що вершина гори знаходиться від нашого готелю приблизно за 8 кілометрів і шанс того, що нас підбере транспорт вкрай малий, оскільки село практично порожнє, а маршрут йде практично по бездоріжжю.

За всіх оптимальних розрахунків ми не могли встигнути сходити і повернутися до дощів. Але варто спробувати. Дорога виявилася не те щоб складною, це був майже аналог Говерли. Вночі був дощ і майже всі 8 кілометрів треба йти під нахилом нагору, через бруд з калюжами. О 10:30 ми були тільки на половині маршруту до гори. Починав накрапувати дощ, погода почала швидко змінюватися не на нашу користь. Суха логіка і здоровий глузд говорив — повертайтеся, поки не пізно. Переобговоривши плани тридцять разів, ми прийняли нелегке рішення розвернутися і йти назад. У мене був лише один аргумент на користь продовження маршруту “А що як зараз пронесе як тижнем раніше в Ансі або як увечері в Яремче?” Але тут навіть смішно було припускати, що нам цього разу пощастить з погодою.

Ми пройшли хвилин 10 зворотного маршруту і на телефоні з’явився мобільний зв’язок. Я оновлюю прогноз і… Це не те щоб неймовірно, але зливи відклалися на 2:00 вперед. Уважно перевіряли ще раз прогноз. Як нам так щастить із погодою на цих травневих??? Дякую! Ми продовжуємо маршрут! Дощ закінчився і засвітило яскраве сонце! На висоті 1500 метрів нас чекала нагорода – панорама на всі висотні гори, включаючи Говерлу! Мишко мріяв побачити Говерлу і ось воно, дитяча мрія збулася! До речі, останні сто метрів нагору були ну з дуже великим нахилом.

Шкода, не взяли рукавички, можна було б зліпити сніговика. Види чудові! Це найкрасивіша гора в околицях Верховини! Місія виконана, вершина підкорена, новий Мішин рекорд! Часу перевести дух не було, з боку гір насувалася дощова хмара, яка огортала все на своєму шляху. Терміново спускаємось!

Буквально біжимо вниз! Ми природі теж зробили приємне, по дорозі з гір позбирали чиєсь сміття. Дощ нас спіткав коли до Верховини залишалося менше половини маршруту, та й яка вже різниця, ми молодці, ми вже у будь-якому випадку зробили це! На сьому годину маршруту було вже зовсім мокро і в мене почалися циклічні ковзання та падіння. Причому одне падіння було на багатостраждальний фотоапарат, я його спробував прикрити в результаті послизнувся і з перекидом полетів ще далі. Як же добре, що ми позавчора випрали мої перші джинси. З гір я спустився з виглядом ніби я тиждень у шахтах відпрацював. Це був наш фінальний маршрут у цій поїздці, він зайняв 18 км, тривав 7 годин та 15 хвилин, ми здійснили підйом 623 метри та підкорили висоту 1,5 км. Ви молодці!!! Я намагався з’ясувати за скільки морозива Миша готовий залізти на ще одну гору, і на мій жах Міша подумав і погодився за два морозива після вечері ще один підйом зробити. Маленький троль! Довелося визнати, що для нас це вже буде перебір. Це були одні з наших найкращих травневих свят.

Шкода тільки, що не спекли пасочки, наступного разу Великдень треба буде відмітити заздалегідь в календарі. Наступний день був туманний та сонний, а потім дорога до Києва. Я за традицією з поїзда приїхав прямо в офіс, свіжий як огірочок! Даша з Мишком поїхали додому. За планом це був кінець наших травневих подорожей, далі різні концерти та театри. Але як виявилось у подорожей були трохи інші плани на нас. Мишко останні пів року висував ідею з’їздити до Одеси. Але є проблемка, ціна на купе, до Одеси збігається з ціною на квитки до Стамбула від МАУ, тож Одесу ми відклали на невизначений термін. А ось Одеса нас не відкладала. Мишка перед Карпатами обсипало алергією на руках, Даша пішла з Мишком отримувати довідку для школи та звернула увагу лікаря на алергію. Медсестра сказала, що чула, що в сусідньому кабінеті є відмовний тур до санаторію для мами та дитини з алергією. Даша пішла до сусіднього кабінету уточнити, чи можна поїхати до цього туру… Через кілька днів я їх проводжав на поїзд, їм дали путівку до санаторію на 24 дні до Одеси за рахунок держави!

Мрія араба:
Одружується з туристкою
Тому що у неї багато грошей
Вона йому купить готель
І будуть вони жити поживати
і добра наживати!

Залишивши осінню Україну, нас літак поніс нас до літньої Хургади. З ілюмінатора відкривалися чудові краєвиди на моря та країни. Єгипет зустрів нас температурою у 34 градуси. Виходячи з літака, ми спостерігали, як інші люди, що сильно засмагли, сідають у літак.

Записавшись на різні екскурсії, ми розпочали наш медовий місяць. Першого дня нас усі вітали, кажучи ”З приїздом!!!” згодом ми таки зрозуміли низку ознак, якими всі араби країни могли визначити, що ми тут перший день.
Надзвичайно красиве і тепле море ласкаво прийняло нас, різнокольорові екзотичні рибки, які не бояться людей, плавають, надаючи ще більше краси. Море ще красивіше, ніж на відфотошоплених банерах турфірм. Того ж дня ми пізнали, що деякі рибки в морі, м’яко кажучи, можуть постояти за себе, якщо їх спробувати доторкнутися, одній такій рибці ми дали прізвисько Колян! Морські їжаки плавно ворушили своїми голками надаючи підводній атмосфері повної гармонії. Іноді ми плавали з хлібом, годуючи рибок з рук, чим успішно користувався Колян кусаючи за руки та за ноги)

Цікаві ці Араби на всьому намагаються робити гроші. Начитавшись в інтернеті про те, скільки разів потрібно торгуватися з арабами, ми вирушили в бій за покупками. До кінця поїздки ми з Дашею дійшли висновку, що Єгипетській економіці наша поїздка невигідно обійшлася, оскільки торги ми вели до майже номінальних цін.

Коли йдеш вулицею буквально кожен до тебе чіпляється і, м’яко кажучи, пропонує щось купити. Якщо ти щось купив у цьому магазині, то стаєш VIP клієнтом, і тебе завжди будуть там дуже раді бачити.

Скориставшись цим, ми домовились прийти на жовтий чай до одного араба. Він нас повів вигулювати, показавши нам місцевий християнський храм, і місце де роблять найсмачніші фреші та найсмачнішу шаурму, коли ми його запитали про те, який шанс вижити після шаурми, він дуже здивувався, у них шаурма абсолютно нормальна страва. Привів він нас до одного араба, той нам дав два каламутно-зелені фреші, сказав, що називається асір гасап і повів на кухню, щоб показати, що це. Взяв він якийсь бамбук, засунув у подрібнювач і налився асір гасап. На смак схожий, на молочний коктейль, пізніше ми з’ясували, що це цукрова тростина.
Ціна за 300 грам фрешу 1, 3 чи 4 фунти (1, 4, 6 гривень)
За день ми випили на 40 гривень 4,5 літра фрешів із манго, авокадо, асір гасапу, дому, фініків, кокосового молока, гранату, полуниці, лимона та м’яти. Смакота ще та. Шлунок сприйняв ідеально.

Пішов я ввечері прогулятися і тут мене заманив араб і вирішив зі мною торги затіяти, запропонував мені купити дві арафатки (дешеві хустки на голову, щоб сонце не пекло):

-Я продам тобі за 110 фунтів (22 долари)
-Ю соу фанні !
-Твоя ціна?
-5
-95
У результаті його останнє слово виявилося 10 фунтів за дві, але я стояв твердо на п’яти фунтах.

Луксор

Перша наша подорож була у знамените місто фараонів – Луксор. Температура у місті була близько 45°C (мозки плавило сильно). Карнакський храм дуже гарний своєю структурою, стародавніми розписами на стінах та різними статуями часів правління Фараонів.

Після храму пообідавши в ресторані, ми вирушили на катері Нілом у місто мертвих (Ніл ділить Луксор на місто живих і місто мертвих. Араб, який вів наш пором, люб’язно дав мені покермувати і ми мчали Нілом наввипередки з другою групою.

Ніл по чистоті та кольору дуже схожий на Дніпро.

У храм Хатшепсут, єдиної дівчини-фараона, який зроблений у скелі, наш екскурсовод не ризикнув іти через високу температуру на вулиці, розповівши нам усе про храм в автобусі.

Звичайно ми з Дашею пішли в храм (ох і спека хлопці там була).

Після храму нас повезли до гробниць фараонів у три з них можна було зайти.

Райський острів + острів Гіфтун

Екскурсія називалася ”Захід сонця у море” після лову риби нас висадили у море над кораловим рифом.

Корали ми собі уявляли в яскравіших кольорах оскільки дивилися мультик “в пошуках Немо”

Але все ж корали і рибки які там живуть справили сильне враження, дві висадки по півтори години на коралових рифах пролетіли як одна мить, від всієї цієї краси навіть втома не відчувалася, поки не піднялися на борт яхти.

Каїр

Наступна поїздка була до столиці, о першій ночі автобус забрав нас з готелю і помчав пустельними трасами. Місто сучасне — високі будівлі, пробки на дорогах, загалом, все як належить. Нас завезли до Каїрського національного музею, справді цікаво. Сказали, що відвідування музею займе у нас дві години.

Тут я і здійснив свій хитро-грандіозний план! Вислухавши годину захоплюючої екскурсії, я зник з музею і подався в місто, а саме в метро. Витягнувши свою здачу по фунту з жадібних касирів, котрі явно думали, що я єгипетські цифри не розумію. Я спустився на платформу. Вивчаючи дивні розмітки на підлозі, які, як виявилися, вказують у які двері вагона потрібно буде заходити, а через які виходити, я зрозумів, що краще триматися натовпу. Тут як завиють сирени, червоним світлом замиготять, я думав терориста впіймали, виявилося це сповіщення про прибуття поїзда.

Приїжджає склад із восьми вагонів: один для дівчат у паранджі, інший просто для дівчат, решта спільні. Їдемо, я розглядаю арабів, вони мене, загалом, цілком життєва ситуація. Проїхавши дві станції я перейшов по переходу, щоб їхати назад, а назва станції вже інша… дивлюся в карту, а там взагалі немає цієї назви, дивлюся – а є ще одна назва на станції, дивлюся в карту – теж нема, попередня станція є, а цієї нема! Виходу особливо не було, сів у метро і помічаю, що це слово на всіх станціях. Виявляється, означає, що ти назад їдеш гілкою. Друге слово виявилося назвою гілки, як я й припускав. Проїхавши назад дві станції, до мене підійшов арабський полісмен і сказав ”Барака-барака-Баррака!!!” і показав великий палець вгору, я йому показав те саме, що ми посміхнулися і розійшлися. За 10 хвилин до кінця екскурсії в музеї я приєднався до своєї групи.
І ось воно, виходиш з автобуса і не знаєш, що спочатку зробити — доторкнутися або сфоткатися на тлі великої піраміди Хеопса (136 метрів).

Перше диво світу досягнуто! Це дійсно класно це не просто піраміда, це Піраміда! Відвідавши ще дві піраміди, нас привезли до величного Сфінкса, біля якого ми з Дашею слухали Flёur – “Посмішки сфінксів”.

Ми його поїдали очима, він справді великий! О 12 годині ночі автобус нас привіз назад до готелю.

Сафарі

Відпочивши день від поїздки до столиці, ми вирушили на екскурсію в саму пустелю. Спочатку ми ганяли на квадрациклах, у прямому значенні цього слова, на зворотному шляху швидкість можна було вичавлювати до упору. Після чого покатавшись на конях, ми вирушили кататися в спайдеркарах, досить цікавий, але слабоописуваний винахід.

У спайдеркарі

Після чого нас повезли до села бедуїнів. Покуштувавши місцевого хліба, під кальян, послухавши розповідь гіда, ми пішли дивитися їхній місцевий тераріум. Ніколи не думав, що у тераріумі може бути так цікаво. Далі була смачна вечеря з розважальною програмою і ще в телескоп показали Нептун).

Щасливих запорошених, втомлених і страшенно задоволених нас привезли в готель. На цьому ми вирішили з екскурсіями закінчити. Повний місяць висвітлює Червоне море, ми лежимо на лежаках біля води і сприймаємо кожну секунду в Африці.

Інформація по туру

Дата подорожі: 22.09.2010 – 03.11.2010
Готель: Minamark.
Тривалість: 10 днів (Хургада)
Оператор: Turtess
Тип туру: Повний пакет ол інклюзів
Покупка путівки: За 3 тижні
Вартість всієї поїздки за двох: 16 000 грн (1975$)

Холодного зимового вечора, мріючи про травневі свята, було вирішено летіти до Єгипту з Мишком, на пляжний відпочинок. Але оскільки ціни на травневі свята зростають у півтора рази, то ми вирішили розпочати травневі святкування раніше.

Трохи поспавши, ми насолоджувалися найкрасивішими гірськими ландшафтами пустелі та блакиттю червоного моря з вікна ілюмінатора. При виході з літака нас обдуло приємним гарячим вітром, так ми собі уявляли вихід на трап, але тут трохи не зійшлося, порив крижаного вітру шокував нас. Де ж єгипетська нестерпна спека? Але, в результаті думки матеріалізувалися, і наступного дня почалася спека, яка згодом стала дійсно нестерпною)))
Заселення до готелю курорту ділиться на три види: або плати, або лайся, або довго чекай. Причому араби схильні до першого варіанту вселення, бо нас привезли на півдня раніше ніж вселення, то це взагалі ідеальний випадок збити грошей з туристів. Але тут представники єгипетського народу напали не на того фараона)

Наш улюблений готель

Прополоскавши на ресепшені мізки арабам, ми в результаті отримали хороший номер з видом на море на трьох осіб, замість стандартного номера, причому повністю безкоштовно. Тут головне вміти переконувати відразу двома мовами. Задоволені заселенням ми побігли снідати.
Після щільної трапези ми поспішили до довгоочікуваних коралових рифів, які чекали на нас 2,5 роки.
Краса підводного світу, це, напевно, найкрасивіше, що є в природі. Різнокольорові корали, серед яких плавають сотні риб. Риби плавають на будь-який смак та колір, зовсім не звертаючи уваги на допитливих туристів. На знак вітання морського народу я вирішив потиснути смугастій рибці хвостик, на жаль, він виявився колючим і болючим, тут же лежала гарна відкрита раковина, але підозріло її ніхто не брав, я так само вирішив не ризикувати, тому що колючої риби вистачило з головою.

Мишко заінтригований червоним морем

В один момент вся живність трохи розпливалася, мабуть, через присутність поблизу якоїсь безпечно-нехижої риби. Трохи пропливши вперед, я побачив велику рибу, яка дуже гордо пливла. Коли вона дивилася на мене, то в її погляді не було якогось голоду, а так собі, почуття делікатесу лише. Я з цікавістю її розглядав, доки не звернув увагу на майже трикутний плавець до гори. Я колись з плавання зайняв третє місце, якби мене бачила мій тренер у цей момент, то сміливо присудила б мені перше. Втім, біля самого понтона наші з рибою дороги розійшлися. Все-таки не дарма вигадали буйки. Невдовзі з’ясувалося, що це був Каранг, з яким ми потім потоваришували. Даші в цьому плані пощастило більше, оскільки вона зустрілася віч-на-віч з цілою зграєю таких риб. Звісно ж, зустріч із хижою рибою на пляжі була цілою подією, бо одразу ж усі терміново пливли дивитися на хижаків. Особливо коли я натрапив на двометрову мурену, яка когось доїдала. Побіг розповісти Даші, це ще хтось почув, у результаті всі милувалися, як трапезує хижа рибка.
Готель у нас був просто шикарний, на території три ресторани, купа барів, морозиво, гриль і все це ол інклюзив. Обідати ми любили у гриль-барі, а на десерт ходили до іншого.

Обідаємо в гриль-барі

Вечорами ми любили посидіти з келихами вина на терасі італійського ресторану не поспішаючи поїдаючи лазанью і восьминога запеченого з оливками. Як і належить в романтичних історіях, вся трапеза проходила на тлі повного місяця, який здіймався з моря. Дуже романтичний ресторан для вечері.

Увечері в пелюстках квіток зі свічками, виставляли красиві безалкогольні коктейлі в холі готелю. У разі, коли ти сильно втомлений від алкогольних барів, в яких бармени в дорогих костюмах роблять смачні шедеври, завжди можна поласувати коктейлем з холу. Мишко ол інклюзив тут же полюбив. Їв багато і все, особливо йому до душі припала піца «4 сири» та морозиво. З Мишком їсти морозиво одне задоволення, він кусає з боку ріжка, а ми з боку морозива і всі задоволені. Щовечора ми ловили таксі, закидали візок у багажник і їздили відкривати собі райони синайського півострова. Головне було не залишити територію Шарма, оскільки в межах Сінаю віза не потрібна і в аеропорту її можна просто не оформляти.

Мишко відпочиває на червоному морі

Як згадувалося раніше, три роки тому Хургада зазнала найсильнішого економічного удару через торгування зі мною, але на щастя для Шарма, багато покупок ми не робили.
Перше знайомство було з районом Наама Бей. Звичайно ж, наш син був там зіркою і нам покладався в подарунок попкорн від єгиптянина). Стій», «Земляк я теж українець!», «Ти мене забула?!», «Слухай друг, а чому рашисти як мавпи…» і так далі їх цитувати можна нескінченно. З одним “українцем” навіть почав рідною нам обом українською мовою говорити, але «земляк» відразу згадав, що його мама з України, а сам він там не був. Маму звати звісно «Наталя!» (у них туристи діляться на Саш і Наташ!), а ось як звуть діда «Український уродженець» на жаль забув. Погулявши головним районом шарму, ми поспішили в готель, щоб встигнути на факір-шоу від анімації.

Даша навіть допомогла арабу міцніше лежати на розбитому склі.

Наступним нічним знайомством ми обрали район Сохо. Музичний фонтан нас радісно вітав, ​​всі раділи і фотографувалися, а на острівцях у вуличних басейнах можна було затишно посидіти.

Фонтан на Сохо

Але поїздка в Сохо нам запам’яталася не затишком, а зустріччю з бегемотом, який мене вкусив так, що гематома на всі груди пройшла тільки під кінець поїздки. Хоча, мабуть, я сам винен, адже бегемот стояв з роззявленою пащею і нікого не чіпав, тим більше, що він був бронзовий. А я вирішив сфотографуватися у його пащі у формі ластівки. У момент мого ластівчиного дебюту, бегемот ніби ожив, оскільки моя вага переважила його голову і бегемот почав падати, намагаючись врятувати себе від падіння важкої статуї, я впав на його гострі зуби. У результаті я собі твердо вирішив, що більше не фотографуватимуся у формі ластівки в пащах у бегемотів.

Момент падіння

Третім відкриттям Шарма був район 1001 ніч, оскільки він знаходився просто біля готелю, то й на таксі їхати не доводилося. Під час гуляння ми познайомилися із черговим «Земляком», який у ході допиту виявився справді наполовину українцем, а ще й єгипетською тезкою нашого сина, звали його Мустафа. До кінця поїздки Мустафа був нашим найкращим другом і казав, що ми його талісмани удачі, врешті дійсно після нашої чергової зустрічі з ним, він відразу почав комусь успішно впарювати сумку. Мустафа подарував дельфінчика на згадку Мишкові.

Михась та тезка

Останнім районом для знайомства з Сінаєм було Старе місто. Це приблизно як Наама бей, тільки більше та дешевше. Відмінною рисою району була мечеть, з якої долинала арабська молитва. У результаті ми відвідали усі основні райони Шарму.
Після 7 днів «пляжного відпочинку», ми втомилися від переїдання, з крепатурою від довгого плавання і кульгаючими ногами ми сіли в літак. З усіх поїздок, найкрасивіші види з ілюмінатора саме дорогою до Єгипту. Оскільки до наступного літака залишалося всього 2 дні, мені необхідно було свої ноги терміново упорядковувати для активного відпочинку.

Дата подорожі: 21.04.2013 – 28.04.2013
Готель : Sunrise Select Diamond Beach Resort. Дуже рекомендуємо
Тривалість : 7 ночей (Шарм-ель-Шейх)
Тур агентство в Києві: Pilot
Тип туру: Повний пакет ол інклюзів
Екскурсії: Не брали
Покупка путівки: За 2 місяці (Краще брати за тиждень)

На цей раз вибір готелю був найретельнішим і враховував просто величезну кількість критеріїв, все ускладнювало обов’язкову наявність водних гірок на території. Сайт пошуку готелів вже вдруге нам допоміг зробити правильний вибір, як далекого 2012-го з тайським готелем. І ось ми вчотирьох летимо в нами ще незвіданий готель. У літаку було видно, що всі летять на позитиві. Під час підльоту до Шарму один із туристів радісно вигукнув «А он і наш Dessole!» За ілюмінаторами яскраво світилися великі літери нашого готелю. Було дуже круте відчуття того, що саме наш готель виразно виділявся з висоти. Всі, хто летіли до нашого готелю, немов вступили до братства. Після прильоту був окремий автобус для готелю. Свої валізи треба було чомусь запихати у вікно, а всередині працівник їх приймав. Гарний арабський звичай! Коли одна дівчина сказала, що вона краще занесе речі через головний вхід, я їй розповів, що це буде грубе порушення старої традиції і вважатиметься образою. Зі словами «Добре, не ображатимемо єгиптян» вона так само засунула свою валізу у вікно. Ми всі вирушили в дорогу. І так знайомтеся, наш найкращий єгипетський готель.

Dessole Royal Rojana

Після приїзду на нас чекав цілодобовий Royal All Inclusive. Менеджер на ресепшені видав нам ключі і сказав, що ми матимемо дуже гарні кімнати. Жодних грошей у паспорті, ніяких сперечань чи здирств, просто ось вам гарні кімнати. Дуже вразило. Конферансьє наполягав, що хвилин через 15 покаже нам дорогу, але в Єгипті треба цінувати кожну хвилину і ми самі вирушили дослідити територію. Але спершу поїсти! І в бар заглянути! О, тепер можна йти далі. Територія середнього розміру, але як же ми блукали в пошуках номера! Втім, наші блукання припинилися, напевно, день на сьомий. Дашина мама з Мишком, які залишилися чекати на працівника сказали, що теж довго шукали номер.

– Але ж працівник сказав, що покаже номер?
– Та він так і зробив, підійшов до нас за 15 хвилин і вказав пальцем «Вам туди».

Номери були справді в хорошому тихому місці, а тещі взагалі дістався номер на чотирьох, ми його називали президентським, обидва номери були з видом на море. Зазвичай при заселенні є арабський трюк — не працює гаряча вода, ти дзвониш на ресепшен, приходить сантехнік, відкриває у підвалі кран і сподівається, що ти йому за це заплатиш. Я перевірив воду, вода є, хм… що не так. Стукаючи у двері, прибіг працівник і сказав, що полагодить нам кондиціонер, за його словами ми нібито зателефонували і сказали, що кондиціонер не працює. Зважаючи на все, наш арабський друг прибіг лагодити кондиціонер ще до того, як він «зламався». До речі, за годину до виселення з номера кондиціонер таки «зламався» в очікуванні заселення наступних гостей. Щодо всіх цих хитрощів, це звичайно мої особисті здогадки, але ми втретє в Єгипті, з них двічі була «проблема з гарячою водою» та один раз «із кондиціонером». Після сніданку на нас чекали два великі пляжі з багатим підводним світом. Людей у ​​воді практично не було, незважаючи на температуру 34 градуси. Корал був великий і непоганий, але явно поступався коралу готелю Suconnect diamon beach (колишній Санрайз). Під водою нас чекали два скати, мурена, крилатки, хірурги, тридакни та купа іншої живності. Мишко з радісним настроєм заліз із понтона у воду на глибину, його одразу вкусила риба.

У дитини істерика, більше ніякого моря не хочеться. Після довгих заспокоювань Мишко вразився як чоловік пірнув і я вирішив теж за ним стрибнути. Міші це чомусь теж не сподобалось. Тепер Мишко до понтона ні за якісь шиші не погоджувався йти. Найближчі пару днів дитина далі за дитячий пляж не заходила, мовляв: «Тато, там рибки».

Через кілька днів я запропонував Мишкові піти на глибину, для того, щоб рибок розлякати. «Тато, йдемо!!!» Тепер Мишко спокійно плавав під приводом того, що ми не плаваємо, а лякаємо рибок, причому спочатку тато лізе у воду і лякає їх своєю бородою. Я почував себе якимсь старим Хоттабичем прямо. А потім Мишко спускається з понтона, щоб стріляти в рибок з водного пістолета водою! Рибки ж дуже бояться води. Водна розвага в морі відбувалася до 10:00. О десятій ранку на весь пляж лунало хропіння з колонок, потім крик «Анімасіоне апстееейрсссс!!!!» потім кричав півень ніби ним по барабану били, на повну гучність по черзі грало два гімни готелю, а аніматори спускаючись на пляж заряджали позитивом кожного, хто їм траплявся по дорозі. Для Михайла це означало одне, аквапарк відкритий!

З 10:00 до 12:00 на території великого басейну відбувався повний треш в аквапарку. Зелена гірка, помаранчева, жовта, потім «Тато, а давай перевернемо того хлопчика з матраца у воду», потім знову зелена, потім «Тато, хлопчик знову заліз на матрац, пливемо перевертати!», потім м’яч, потім знову жовта. З сусіднього басейну долинали захоплені крики – було видно, як аніматори вчать кататися на серфі у басейні. У третьому басейні саме забивають якийсь переможний гол! Поки ми каталися з Мишком, дві дівчинки час від часу в мене стріляли з водяного пістолета і ховалися. Тут я дістав Мішину волину з сумки і в басейні пролунав крик жаху. Перестрілка доходила до того, що ми на великій швидкості летіли з водяної гірки і примудрялися перезаряджати пістолети, щоб під час польоту давати відстріл один одному.
Коли сили супроводжувати Мишу були на межі, вахту приймала Даша або теща. У середньому дитина за раз з’їжджала близько 60 разів. 

Бармен біля басейну настільки вкладав душу в приготування коктейлів, що навіть ті, хто не п’є, з радістю б у нього замовили коктейль. Після завершення свого шедевра, він набирав пару грам у трубочку і давав продегустувати, раптом ще щось треба додати. Міша вимагав, щоб йому приносили “Атошку фрі” з гриля бару, його високість отримувала картоплю прямо в басейні на виїзді з гірочки.

Чесно кажучи, в снек-барах біля басейнів можна було так наїстись, що обід би уже не вліз. О 12:00 аквапарк закривався на перерву, а це означає, що час обіду! Це був не просто обід, це було справжнє бенкетування – велика різноманітність м’ясних страв, салати: грецький, шуба, олів’є, смачне морозиво. Кухар готують при тобі свої шедеври. Дитячі аніматори у вигляді різних веселих персонажів закликали дітей поїсти у спеціальну дитячу зону. Бармени на швидкість наливали безлімітного пива та вина. Мишко швидко зрозумів фішку ол інклюзива і вимагав все нових і нових смаколиків.

Обід закінчено – далі законні півтори години тихої години, доки сонце змінить свій режим на вечірній. У номері до цього часу вже закінчувалося прибирання і в холодильнику чекали холодні соки та кола. Будильник задзвонив, на годиннику 15:30 – час на море! Щовечора на нас чекав приємний вибір, на який із двох пляжів сходити. Надвечір до пляжу припливали крилатки і манили своїм небезпечним пір’ям, а під понтоном ліниво відпочивала риба-крокодил. Щовечора на нас чекав захід сонця у гори. Сонце зникло – купання завершено. Хоча у цей момент у воду явно випливали найцікавіші представники хижаків.
Провівши останні промені африканського сонця, ми вирушали в грін ленд.

Це зелена зона готелю з вистриженою травою, альтанками та великими лавками-гойдалками. 20 хвилин грін зони після заходу сонця – все, що для щастя треба. Правда в цей час сусідній готель труїв тарганів так, що хвилин на 5 все затягувало у якусь хімічну хмару. Проблема вирішувалася лежанням на траві, як би під хмарою. Лежиш під хмарою – романтика! Переодягнувшись, усі прямували до головного корпусу до ресторану. У корпусі на нас чекали коктейлі та народні танці.

Сьогодні була вечеря у єгипетській тематиці, і відповідно танці були традиційними.

Міні-сфінкс із чаєм усіх зустрічав на вході. Ах, знову бенкетуємо! Я майже плакав від радості, дивлячись на це різноманіття страв і щоразу повторював «Я такий щасливий!». А як їм вдавалися кондитерські шедеври!

Шоколадний стовп із заварних тістечок, різнокольорові вази із цукру наповнені медовими огірками, різноманітні солодкі візерунки прикрашали ряди різноманітних тортів. Я в цей готель закохався буквально з першого тістечка. Після вечері на нас чекало справжнє шоу від анімації. Професійні танцюристи таке творили на сцені, що навіть я, скептично налаштований до танців, сидів з відкритим ротом. Особливо, коли двоє хлопців асинхронно крутили велику скакалку, інші танцювали постійно, перестрибуючи її. Таке приголомшливе шоу було не щодня, але два рази на тиждень було. Хоча в решту днів теж нудьгувати на шоу не доводилося. Після шоу на нас чекав Голлівуд.

Це район Єгипту, в якому є “живі” динозаври та співаючі фонтани. Динозаври, звичайно, дуже порадували, а от фонтани – так собі. Зважаючи на вхід по сім доларів – до Голлівуду їхати не обов’язково.
Наш готель був настільки крутий, що навіть після стандартних семи ночей нудно не було. Щодня розклад один і теж і це дуже тішить. Як сказала теща – рай має виглядати саме так. Навіть для таких активних мандрівників, як ми з Дашею, цей режим дуже тішить, адже це Єгипет із великої літери. Але й без екскурсій не обійшлося.

На другий вечір ми вирушили до пішого походу на Сохо сквер, взявши з собою туристів із Полтави. Які чомусь були впевнені, що я нічну дорогу по пустелі добре знаю. Я не став нікого засмучувати, що я вперше тут, і в результаті всіх впевнено вивів. Оскільки на Сохо екскурсій взагалі не виявилося, ми поїхали за 7 $ (в один бік) на Наама бей. Наші нові знайомі переживали, що ми вшістьох у таксі не вліземо, але Єгипет не був би Єгиптом, якби араби переймалися подібними речами. Кожен поважаючий себе єгиптянин на Наама беї продає або екскурсії, або кальяни. Приємного вигляду охайний чоловік нам детально все розповів про екскурсії і дав свій прайс. Якийсь сумнівний тип «з підворіття» непереконливо і неприязно нам запропонував свої екскурсії, бачачи, що у нас є брошура з цінами, він стратегічно назвав усі ціни на 5-10$ дешевше. Не роздумуючи, ми закупилися екскурсіями у цього сумнівного типа. Араб був настільки суворий, що навіть узяв у мене долари, які не те що на вулиці приймати боялися, але і в банку після перевірки мені їх люб’язно порадили в який-небудь Зімбабве їх сплавити.

Кольоровий каньйон та Блакитна діра

Як не дивно, в обумовлений час за нами таки приїхав бусик, і ми вирушили до кольорового каньйону з нашими новими друзями та Одеси. Дівчата були так само з мережі готелю Dessole і на руках у них гордо красувалися срібні та золоті браслети, це означало, що турист уже не вперше відпочиває в мережі готелів і має додаткові привілеї, наприклад безкоштовне продовження кімнати для пізнього виселення. 

До каньйону ми їхали позашляховиком по пустелі. Якоїсь миті наш позашляховик звернув у глиб горбатої пустелі. Немов гравітація ослабла, всі буквально ширяли в повітрі всередині машини, а наш залізний кінь мчав все далі. Потім ми спустилися в каньйон.

Виходячи з фоток, я собі уявляв щось схоже на Гранд Каньйон, який я ще не бачив. За фактом це було щось більше схоже шматок-каньйон. Проте було прикольно) Правда бидлота і туди дісталася, якийсь Жора добре відзначився, вишкрібавши своє ім’я в різних місцях. Попивши бедуїнського чаю, ми поїхали до заповідника Абу-Галум. Незабаром наших залізних коней ми змінили на верблюдів.

Щоправда, деякі туристи настільки гальмували, що, напевно, церемонія «Усади свою дупу на верблюда» тривала хвилин 20. Причому в основному гальмували саме арабські туристи, ніби верблюд для них велика рідкість. Після 40 хвилин їзди на верблюдах ми прибули до блакитної діри. У багатьох буклетах її рекламують саме так:

а за фактом вона виглядає так:

І знаходиться на 11900 км вправо від тієї, що на першій фотці. Дуже ефектний вхід у Блакитну діру, пливучи під водою через ущелину ти ніби стрибаєш у нескінченну глибину. А далі рибки та корали за стандартом. Корал цього заповідника явно поступається заповіднику Рас-Мухамед, проте години 2 я з води не вилазив. Потім нас нагодували і для всіх бажаючих був платний душ і безкоштовний для всіх самовпевнених. Тобто стандартне єгипетське кидалово на екскурсіях. Але оскільки гід запевняв, що все входить в екскурсію, я належав до другої групи. Причому це помітив араб, але оскільки він не побачив у якій я кабінці, йому довелося кожну відкривати та перевіряти хто там миється особисто. Коли араб мене знайшов, він намагався пояснити, що душ після солоного моря в екскурсію не входить. Поки араб підбирав слова, я успішно помився. Не розповідатиму подробиці, що було, коли я сходив безкоштовно у туалет. На зворотній дорозі нас ще завезли на чергову фабрику найсправжнісіньких парфумів у світі. Ці парфуми виявилися навіть більш справжніми, ніж ті, що нам в Каїрі казали, що єдині справжні. Але оскільки там можна було попити холодного каркаде, то саме цим я й займався. Увечері нас повернули до готелю.

Квадроцикли

Наступної ночі в мене було заплановано нічне катання на квадрациклах. Вранці з фразою “Дивись як я вмію” я дуже сильно травмував ногу на водній гірці, перші пів години навіть злізти з неї не міг. Наступні години зо три я міг хіба що лежати. Хоч страховка і була, але витрачати дорогоцінні хвилини Єгипту на страховку – це злочин. Біль болем, а екскурсія за розкладом. Оскільки Даша з тещею відморозилися і Мишка мені не дали з собою, довелося самому шкандибати на екскурсію. Працівник готелю якраз проїжджав машиною і запропонував підвезти мене до ресепшену, коли дізнався, що мені треба до шлагбауму готелю дуже схвилювався за мене, а моя відповідь, що мені на екскурсію його зовсім не втішила. Охоронець на виході з території готелю на мене теж дивився квадратними очима. До речі охороні готелю взагалі залік, вони завжди були готові допомогти, питали чи все гаразд, коли ми чекали довго на машину. У обумовлений час мене особисто забрав водій на своїй машині, спочатку я думав, що мене просто повезли на органи. Причому цей водій говорив лише арабською. Потім він забрав ще двох хлопців з іншої Дессолі, таке враження, що суцільні Дессолі в Шармі. Всю дорогу наш драйвер говорив двома телефонами одночасно, при цьому не кладучи трубки і швидко перемикаючись між дзвінками. Наша теорія була, що він таким чином підробляє в техпідтримці місцевого провайдера. Коли ми проїхали табличку Welcome to Egypt у зворотний бік, теорія щодо органів у всіх трьох зміцнилася у думках. Але зрештою нас таки посадили на квадрацикли. Всім окрім мене впарили арафатки по 3 долари. Отже, помчали. Я помітив, що квадрацикл поставлений на підвищену передачу і відчув, що задній рейсер може цього не знати. Коли я обернувся назад, все, що мені залишалося – сильно затиснути гальма. Арабка в мене так упилася, що обернулася вся колона. Далі ми їхали трасою і коли треба було об’їхати машину, проаналізувавши вміння водіння задньої арабки я ще раз обернувся назад. Дівчина ніби джин ширяла в повітрі, а квадрацикл, немов керований невидимим гонщиком, перетнув перпендикулярно трасу і поїхав у пустелю. Політ дівчини був не так довгим, як ефектним. Полежавши секунд 10, вона встала, сіла за інший квадрик і поїхала далі – брутально! Нічна пустеля просто радувала око, це якесь особливе відчуття. В один момент, коли колона їхала на невеликій швидкості, до мене підбігло якась єгиптеня, засунуло палець у квадрацикл і той затих. За дорогу в нашій групі чотири рази ламався квадрацикл, причому четвертий був у мене. Потім за хорошою традицією ми хором кричали ім’я кожного з групи, щоб послухати ехо. Причому один назвав настільки складне ім’я, що я від душі посміявся з жарту, але це виявився не жарт… просто він виявився татарином за національністю. Поки катався, нога пройшла. Нас повернули по готелям. В цей вечір в готелі ми зустріли двох цезарів, які посилено споювали якихось дівчат.
Для постійних гостей, ті у кого браслети срібні та золоті, на території готелю була vip коктейль вечірка. Виглядало це дуже ефектно і дійсно по багатому. Ми цього правила на початку не знали та пройшли, наш браслет не перевірили. Нам також дуже сподобалося. Вночі теща відлетіла до Каїра на піраміди, тому весь день ми були з Мишком на господарстві.

Наступний день був такий самий, як і всі попередні, і це було шикарно. У будь-якому іншому місці я не захотів би такої монотонності, але це Єгипет, там можна. Надвечір цезарі на гітарі грали бременських музикантів. Вночі повернулася теща повна вражень, а наступного дня я подався до заповідника Рас-Мухамед до рибок.

Рас-Мухамед

Даша з Мишком сказали, що їм і в готелі рибок вистачає, тому відправили мене самого. На яхті я був єдиний європеєць, решта – араби. Двоє хлопців з Іраку зі мною познайомилися і в наказовому порядку сказали, що вони мої друзі) Не став я з Іраком сперечатися. Риф дуже сподобався, було три зупинки приблизно по годині. Друга дійсно тішила око. Корабель нас висадив у відкритому морі, а сам поплив далі. Гід тримав наш курс, і ми пливли кудись вдалечінь. Причому всі араби пливли групкою відносно далеко від рифу. Що вони там дивилися незрозуміло. Я ж плив над самим рифом, причому кілька разів мало не сталося епічного зіткнення. Мене гід постійно кликав повернутися до групи, але потім зрозумів, що марно. Я показав жестом, що допливу куди треба, але тільки біля рифу. Хвилин за 40 ми допливли до корабля і він нас забрав. Перед третьою зупинкою був обід і хоч корабель уже зупинився, усі не поспішаючи обідали. Я у гіда поцікавився про деталі, він сказав, що це найцікавіший риф.
«Коли ж можна буде пірнути?» Запитав я.
Тобі можна хоч зараз! Стрибай!» Гід бачив мою небайдужість до моря.
Маска на обличчя, затяжний стрибок, і я вже на шляху до рифу. Тут було багато тридакн та інших живих квіточок, які різко ховалися при наближенні. Загалом екскурсії на Рас Мухаммед залік, саме морській, а не автобусній.
Наступного дня на нас чекала довгоочікувана екскурсія до Йорданії. Ми запаслись їжею, сіли о 02:00 в автобус.

Йорданія

Через 4,5 години нас повернули назад у готель, мовляв, вибачте, дорогу затопило, екскурсії не буде. Забирайте назад оплату.
Отже, за 4,5 години ми побачили:
– Світанок у пустелі
– Пустелю
– 2 години простояли на заправці біля кордону.
І головне – безкоштовно!
Так ефектно закордонні поїздки ще не зривалися.

Хочу сказати, що місцеві жителі в Єгипті за останні два роки дуже змінилися на краще. Ніхто до тебе здебільшого не чіпляється, не хочеш торгуватись – не треба. Нам, звичайно, цього сильно не вистачало. Мені ця фішка дуже подобалася, а тепер її нема. Тепер єгиптянам залишилося свою жадібність побороти і все буде супер. А взагалі так було цікаво гуляти місцями дворічної давнини. Тут Мишкові давали безкоштовно картоплю, а ось тут Мишко сам у колясці покотився доки ми фотографувалися. На дев’ятий день у нас був виліт до Києва після вечері, що ідеально компенсувало приліт до Єгипту після вечері.

Епілог

Це була наша 26 ніч у Єгипті. На закінчення хочу сказати, як би добре в інших країнах не було, а Єгипет він завжди неповторний.

За Єгипет!

Інформація про подорож

Дата подорожі: 25.09.2015 – 04.10.2015
Готель: Dessole Royal Rojana
Тривалість: 9 ночей (Шарм-ель-Шейх)
Тур агентство в Києві: Tasty Travel
Оператор: Пегас (Гівно)
Тип туру: Повний пакет — страховка, переліт, трансфери, готель, 24 години роял ол інклюзів
Екскурсії: Кольоровий каньйон + Блакитна діра, Квадроцикли, Рас Мухамед
Купівля путівки: За 3 тижні

Краще за Єгипет може бути тільки два Єгипти, а краще три… Як виявилося, і четверта поїздка до Єгипту була якраз. Єгипет — це одна із наших улюблених країн. Це єдине місце на Землі, де ми справді відпочиваємо. Тут немає поспіху між автобусами, стиковок, складних перельотів і навіть жодної підготовки до поїздки. Просто купуєш тур і насолоджуєшся відпочинком. Головне вибрати правильний готель. Ми любимо відкривати для себе щось нове, цього разу Даша обрала для нас готель Island View Resort і не помилилася. Щорічну поїздку до Єгипту з нетерпінням чекає наш Мишко, а ще більше моя улюблена теща.

Збір речей по будинку трохи затягнувся, і в останній момент виявилося, що треба ще дозбирати речі. По квартирі бігали всі як у фільмі “Один дома” я навіть музику з того сюжету ввімкнув, щоб легше збиралося.
Наша команда знову у зборі, розпочинаємо наш політ! Перельоти Київ-Шарм це найвеселіші та найпозитивніші перельоти серед наших поїздок.

У літаку стояв легкий аромат віскі, хтось ходив із пропозицією обміняти віскі на колу, діти пустували і лазили через ряди. У молодят було весілля, всім літаком кричали гірко, переляканий бортпровідник вбіг у салон і зітхнув з полегшенням, що це всього лише весілля.

Один хлопець, розглядаючи каталог скай шопа, уточнив у стюарта, чи можна пити віскі на борту, отримавши ствердний кивок, з радістю дістав свою пляшку із заначки. Потім кричав тост “За червоне море!”. 200 людей рейсу летіли наче одна велика дружна компанія. Коли літак почав заходити на посадку, розпалений народ допомагав вичитувати метри пілоту. 50 … 40 … 30 … 20 … 10 … 0! Пілоту плескали ледь не стоячи, здавалося, що тріумфування та овацій за відмінну посадку було більше ніж під час отримання Оскара Леонардом ді Капріо. Це Єгипет! Ми повернулися! З літака навіть було сумно виходити, так всі здружилися.
Здобули міграційні карти. Тут же двоє арабів за гарною стійкою сказали: Шановні, йдіть до нас! Причому досить переконливо, мабуть, тренувалися. Але є золоте правило, в аеропорту спілкуйся лише зі своїм оператором та прикордонною службою. Виманювання грошей з туристів не вдалося. Все типово, хотіли за нас заповнити карти. Прикордонник, вивчаючи мою візову історію, так вражався, що поставив мені не той штамп у паспорт. Хлопець не розгубився, закреслив його ручкою та поставив інший. Перед посадкою на трансферний автобус гіди цікавилися хто скільки разів бував у Єгипті. Ми зі своїм четвертим разом були як діти. Людям не вистачало пальців на руках, щоб перерахувати свої поїздки. В автобусі я вирішив перевірити свою ораторсько-акторську майстерність. Поки гіда не було я взяв з сидіння водія якусь табличку, щоб виглядати пристойно і почав здивованим туристам розповідати стандартну промову, яку зазвичай розповідають гіди. Загалом усі розважилися. Потім зайшов гід і почав розповідати те саме.

Зомбі апокаліпсис

Приїхали до готелю ми близько опівночі. На ресепшені нікого не було окрім конферансьє. У голові крутилося питання “А де всі?” на вулицях території готелю людей так само не було. Здавалося, що готель пережив потужну атаку зомбі і людей більше немає. Найбільше здивування було, коли їх не виявилось і на площі Сохо, поряд з якою ми жили. Все начебто працює і світиться, але туристів нуль. На ресепшені нам пообіцяли, що в номер принесуть закуски, бо ми не встигли на вечерю. Зважаючи на те, що на вечері всіх з’їли, напевно, навіть добре, що ми не встигли.

У барі за стійкою стояв самотній, мовчазний і занадто п’яний офіціант. В його очах і голосі була туга, він ніби сумував за ще нещодавніми друзями. У номер нас повіз працівник на електромашинці, з нами їхало ще двоє туристів. Тепер нас як мінімум шестеро. Розміри двокімнатних номерів вразили. Хоча номер давно потребував косметичного ремонту. Перше що ми встигли — закрили єдиний ключ у номері. Довелося викликати допомогу. Першим до нас прийшов офіціант із закусками.

У результаті під дверима ми стояли ще й із трьома великими тарілками. Відсутність людей трохи давила на нерви. Я завжди хотів побувати в Єгипті без орків, але це дуже незвично. Другий черв’як сумніву був, що готель може значно опустити сервіс за рахунок відтоку туристів. Але ж не дарма цей готель раніше належав до мережі Sunrise! Вже з ранку ми почали відчувати переваги відпочинку. По сніданку готель було визначити складно, сніданки досить однакові у готелях. А ось порожній пляж – це справді приємно. Все вільно, вибирай будь-який лежак. Згодом люди підтягнулися, і я навіть нарахував 21-у людину, яка не зайняла й десяти відсотків від пляжу. На понтоні сидів хлопець і пшикав усім у маски рідину від запотівання. Ну привіт, улюблені корали і рибки! Вода тепла. Корал був досить незвичайний, з розвилками та ущелинами. Я як розбалуваний турист коралу не можу поставити п’ятірку, тому що багато було неживого, але четвірка з плюсом точно є. Минулого року Мишко боявся моря як вогню, його вдавалося вмовляти тільки під приводом “розлякати” рибок. Цього року його думка кардинально змінилася у воді за день він був часом більше за інших.

О десятій ранку відкрилися водяні гірочки біля басейну. Точніше, частіше гірки чекали, щоб ми прийшли, і на прохання єдиних відвідувачів басейну їх включали.

Але одного разу був прямо “натовп” – людей 10. Біля басейну був бар, який у більшості випадків працював персонально для нас.

Бармен мене навіть зазивав під час польоту з гірки, щоб я заглянув до нього на коктейль. Коктейлі в цьому готелі робили чудові. Ми ще вночі заглянули в бар на традиційну Куба Лібре і з першим ковтком відчули знайомий смак Єгипту.

Півтори години інтенсивних гірок з Мишком, потім коктейль-релакс на лежаках, поки Мишко сам катається.

Температура повітря в перші дні була приблизно 35 градусів, після семи київських градусів спека приємно плавила. Навіть не було бажання ховатися в тіні, під час прогулянок територією готелю.

Після гірок за розкладом був обід.
Коли я побачив насипаний рис у розрізані ананаси, я зрозумів, що з гастрономічністю готелю ми не помилилися. Було багато різноманітної їжі. Одного разу навіть пельмені були. Салати були розкладені як у великих стравах, так і маленьких тарілочках красиво сервіровані. Персонально для Михайла у ресторані була дитяча зона. На обіді було більше людей, ніж на сніданку. Мабуть, прокинулися ті, хто добре провели ніч. Після обіду традиційна тиха година. Потім знову море. Вечірнє море нам подобається особливо. Міші – через те, що картоплю фрі на пляжі готують, мені – через колір води. Та й хижі риби починають підтягуватись. Ліворуч від пірсу жило сімейство з чотирьох скатів. Трохи далі сімейство крилаток, дуже гарних, але фатальних риб. Втім, якщо роздратувати сімейство скатів, все теж може закінчитися досить погано. Але вони були наші друзі. Мене кілька разів кусали смугасті рибки, причому один раз досить сильно в спину дзьобнула, але, правду кажучи, я і сам був не без гріха перед ними. По сусідству з нами був дорогий готель, але туристи звідти захоплювалися нашим рифом. Територіально плавати можна було стільки, скільки дозволяє фантазія.

За подорож ми добре ознайомилися з рифами 4.5 сусідніх готелів.

Один просто недобудований був. О 17:00 сонце ховалося за горою, наставала черга хижаків, плавати більше не можна було. Протягом пів години царство ночі повністю огортало Шарм. Щодня складався немов із двох довгих половинок – сонячної та місячної. Які були місячні краєвиди не передати словами. У п’ятизіркових готелів зазвичай є зелена зона для відпочинку, у нашого готелю зони не було. Але був приємний сюрприз, абсолютно вся територія готелю була дуже зелена з безліччю різноманітних рослин.

Включно з нашими улюбленими азіатськими деревами з білими квіточками. На території готелю було безліч штучних річок із дерев’яними містками. На жаль, у туристичну кризу річки водою не заповнювалися. Але шикарність території гірша не ставала. Прибиральник у номері з рушника творив справжні витвори мистецтва, декоруючи живими квітами.

Як флориста на весілля, так не знайдеш, а тут прибиральники в готелі таке витворяють. Це був перший раз у нашій історії, коли було не шкода прибиральникові залишити долар. Оскільки людей були одиниці, вся увага персоналу була сконцентрована на постояльцях. Всі тобі посміхаються, з тобою на ім’я вітаються і намагаються допомогти. Вечері готелю проходили у ресторані Фатіма на березі моря. Колись цей ресторан належав до мережі А-ля карт, але тепер його зробили відкритим для всіх.

А-ля карт — це ресторани, в яких їжу замовляють офіціантам, в таких ресторанах можна поїсти безкоштовно лише один раз за поїздку. Та й те, через чергу бажаючих у нас не завжди виходило це зробити. А тут просто на першому сніданку до нас підійшов конферансьє і одразу записав нас у другий ресторан А-ля карт.
Ресторан Фатіма знаходився на скелі, створювалося враження, що сидиш прямо над водою. Увага всіх офіціантів знову на нас, хочеш вина, тобі його обов’язково принесуть. Навіть якщо ти дійшов до бару, щоб його взяти. Вечеря була ще крутіша за обід. Різноманітний гриль, м’ясо, риба, лазанья та багато іншого.

Десерти з обіднього ресторану

Кілька разів на десерт було морозиво. Вина у цьому ресторані були смачні. У минулих готелях нам вина не подобалися, а тут на дивно навіть дуже. Тостів було багато, навіть за наших нових друзів “За сім’ю скатів”. До майже повної відсутності туристів звикли дуже швидко і здавалося абсолютно нормальним. Сиділи ми за тою вечерею і розуміли, що відпочинок вдався вже з першого дня. А найприємніше знаєте, що?

Ще 6 днів поспіль за такою ж шикарною програмою, а ще екскурсії та різноманітні нічні гуляння. Їж-купайся-катайся-пий коктейлі-їж-відпочивай-купайся-гуляй-їж.

Погулявши по порожньому Сохо скверу, ми вирушили на таксі на Наама бей. Наш готель знаходився просто на Сохо, що було його гарною перевагою. Наступним приємним сюрпризом стали ціни. Тарифи, до яких рік тому було не доторгуватися, тепер були базовими.

І так на всі товари, сувеніри, таксі і т.д. Найбільше, звичайно, таксисти скинули ціни. На Наама Бей у кварталі з магазинами було небагато арабських сімей і ми. Продавці дивилися на нас як на здобич, на яку полювали цілий день. Зайшовши до місцевої турфірми, де рік тому брали тури, я почав цікавитись, коли найближча подорож до Йорданії. Того року поїздка зірвалася через сильний розлив води. Цього року, коли я почав вимовляти питання, я вже в голові зрозумів, наскільки провальний цей задум. З далеких екскурсій саме Йорданію скасували. Також не було низки місцевих екскурсій. А шкода, планів було значно більше на цю подорож. Відкоригувавши плани, ми взяли інші екскурсії і знов-таки за казковими цінами. Я потім ще й знижку за опт у вигляді десяти відсотків отримали. Продавець навіть не намагався торгуватись. У сусідньому магазині швидко набрали того, що треба було купити у Києві, але ціни заважали. У Єгипті зараз криза, фунт на чорному ринку вдвічі вищий, ніж у банку. А ціни на таксі та екскурсії у доларах. Ось і виходить, що у доларі вони готові поступатися, бо у фунтах на руки отримають більше.

Курс чорного ринку вперше виплив саме в цьому магазині. Нарахувавши сто фунтів, продавець заявив, що зараз курс відрізняється від банківського і ділитиме не на 8,87, а на 14. Щоб отримати долар. Поділивши не на свою користь, замість 12 доларів нам нарахував 7 і залишився задоволений, що заокруглив у свій бік. Ну ок. З кожним наступним днем ​​кількість українських та арабських туристів у готелі почала значно зростати. Навіть музичний фонтан на Сохо сквері заспівав українську пісню. Араби віталися фразами “Слава Україні” та “Привіт мій друже! Ти ж з України? Заходь!” Жодного натяку на орків. Всі наступні дні до вечора були ідентичними, за винятком зростаючої української діаспори в Єгипті. А ось вечори були різноманітні та насичені. На другий вечір ми з тещею мчали на квадроциклах пустельними ландшафтами! Ніна трохи хвилювалася спочатку, але коли завела свій квадроцикл, стала професійною гонщицею, грозою семи пустель. Покаталися ми на славу. Я щоразу в Єгипті обов’язково катаюся. Це дешевше, ніж в Україні, і реально весело.

Романтична вечеря у нас була вчотирьох в А-ля карті. Як завжди, було радісно. Ресторан був завантажений наполовину, що зовсім не властиво цій мережі. Наступного дня ми мали вечірні відвідини СПА. Зазвичай СПА при готелі заламує високі ціни, але не цього сезону. Спочатку ми відвідали сауну. Після сауни був сорокахвилинний масаж всього тіла. Масаж, хочу відзначити, робили справді добре. Потім нам на обличчя намазали мега-оздоровчу маску, яка за розповіддю гіда рятувала від усіх хвороб, які він тільки зміг згадати. Після масажу ми продовжили паритися у хамамі. І наостанок релакс у джакузі. Все це задоволення коштувало по 15 $ з людини. Маслянисті та сяючі ми вирушили на вечерю.

Рифи острова Тиран

Зранку ми з Дашею вирушили на екскурсію, на якій за три роки якимось дивом жодного разу не були. Треба було порівняти наскільки крутий риф нашого готелю щодо морських заповідників. На весь корабель європейцями були тільки ми вдвох. Що вдвічі більше за минулий рік (коли я один побував на Рас-Мухаммаді)! Мабуть, побоюється народ купувати екскурсії у місцевих турфірм. Воно й не дивно. Коли ми заселялися до готелю. Готельний гід із таким мистецтвом розповідав, як це небезпечно, і що ми не маємо права так робити. Наводив жахливі факти, які не зовсім сходилися за логікою з його правилами. Найбільше запам’яталася історія, як готель Рехану закрили через те, що хтось купив екскурсію у місцевих. Але найкрутіше, ми були “бунтарями”, бо не заповнивши анкету, в якій ми мали відмовитися від відповідальності нашої страхової компанії на користь екскурсій, які ми матимемо право купувати лише у готельного гіда. Легенда розповідала, що у зв’язку з військовою ситуацією країни, ці анкети ми повинні заповнити інакше назад відлетіти не зможемо. На жаль, ми полетіли так само як і всі, не вдалося безкоштовно продовжити відпустку. До речі, націнка в прайсах готельного гіда в 1,5 – 2 рази вища за вуличну вартість такої ж екскурсії.
На кораблику нам сказали, чи не відпливати у воді від вказаного гіда. Який нам усміхнувся на всі тридцять два. І ненароком не звернув уваги як ми пливемо дивитися корали за своєю програмою. Корал був трохи кращим, ніж у нас в готелі, були інші різновиди. Були інші рибки, які після звичних готельних здавались екзотичнішими. Але найголовніше ми бачили справжнього морського чудовиська рибу-крокодила. Який зловісно лежав на дні за п’ять метрів від нас. Відпочиваючі на кораблі ділилися на кілька груп. Перша просто сиділа на кораблі всю поїздку мовчки. Другі дайвили з аквалангами, третя не відпливала від гіда, тримаючись за коло. Плавали вони далеко від коралів, щоб не поранитися, іноді зустрічаючи самотні коральчики. Остання група — це ми з Дашею, єдині, хто плавав вивчаючи красу рифу. Даша повернулася на кораблик раніше, я, поплававши ще хвилин 40 зрозумів, що не можу визначити який з кораблів наш. Стояло три кораблі, кожен мав назву арабською. Вдалині відпливав корабель, назва якого видно не було. Наш мав назву латиницею. Зараз ми дізнаємося, як працюють місцеві тур фірми в екстреній ситуації. Даша вчасно помітила мене з одного із трьох арабських корабликів. Латинська назва була просто з іншого боку. Після купань був обід. Смачний, але не такий багатий, як у готелі. Ще був безлімітний сік, чай та кава усю поїздку. Ми залишились задоволені, що поплавали. Це задоволення обійшлося по 12,5 $ з людини без дайвінгу (Дайвінг +10 $). 

Royal Rojana Resort

Увечері ми пішли прогулятися до нашого торішнього готелю Dessole Royal Rojana, який цього року оголосив стоп продажів. Здалеку було видно, що готель світиться. Але всі спроби купити тур у Києві були марними. Спочатку треба було згадати, як взагалі до нього йти. Охорона одного з місцевих готелів нам вказала напрямок. Готель, зважаючи на все, таки працював, раз ніхто не дивується, навіщо ми запитуємо напрямок. Пройшовши хвилин 20 пустельною дорогою, ми дісталися до стоянки таксі. Якщо таксисти є, то й постояльці мають бути. Далі була освітлена арка входу на територію, за якою світилася вивіска готелю та охоронний пункт. Охоронець дуже зрадів, що побачив живих туристів за останні пів року. Таксист, схоже, приїхав до охоронця в гості. Нас на прохання люб’язно впустили на закриту територію. Відчуття були моторошні. Готель тільки імітував роботу. Все світилося, тільки немає людей і вхід опечатано. Ми були немов привиди у паралельному світі. У голові крутився фрагмент із торішнього гімну готелю “Please come back Dessole…”. Пішли назад пустельною дорогою, таксист здивовано провів нас поглядом.

Sharm’s got a talent

Наступного вечора у нас було відвідування культурного заходу Шарм має талант. Минулого року ми дивилися шматочок сьомого сезону, цього року ми потрапили на другий раунд восьмого) Для того, щоб сидіти за столиком у кафе потрібно було щось замовити. Шоу ми дивилися з двома гарними келихами та півторалітровою пляшкою води. Складно щось замовляти у кафе, коли за сто метрів готель з олл інклюзивом. Народу було повно. В багато разів більше, ніж у перші дні. Начебто запустили гарячу акцію. Ведуча на сцені наче вирішила потролити і спитала скільки людей з України. Практично всі, хто сидів, закричали і зааплодували. Потім було аналогічне питання про оркостан, скрикнуло чоловік шість, напевно) Загалом цікаво подивилися шоу, щиро вболіваючи за деяких талантів.

1001 ніч (Альфлео Фалело)

Наступного дня вирішили повною делегацією вирушити ще раз до Спа. Але працівника, який нам продав із гарною знижкою, не було. Довелося торги знову влаштовувати. Поки ми втрьох були на процедурах, Мишко сидів із планшетом в руках і не менш радісно насолоджувався відпочинком. Цього вечора ми вирішили провести в районі 1001 ніч. Одна проблема, ми не знали, як воно називається арабською, а таксисти як звучить українською. У фойє зайшла якась гід. Чудово, зараз з’ясуємо. Дівчина не тільки розповіла нам назву району, а й запропонувала безкоштовно підвезти. Бо зараз везтиме безкоштовну екскурсію у тому напрямку. На жаль, туристи із заявленої кімнати не прийшли. Екскурсію треба було скасовувати, але ми вигадали як виручити одне одного. Замість якихось туристів повезли нас. Суть була в тому, що ми повинні зайти в магазин дублянок на 15 хвилин, який якраз знаходиться у потрібному районі. Ми лише за, зважаючи на те, що їхати треба в інший кінець Шарма. Дівчина, як справжній гід всю дорогу розповідала нам багато цікавостей. З нами їхали ще двоє хлопців, які мали приблизно ту саму мету. У магазині ніхто морально не тиснув і за 15 хвилин нас навіть не намагалися втримати.

Спочатку ми планували відвідати саме шоу 1001 ніч. Але воно розпочнеться лише за 2 години. Сам район для прогулянок саме те.

Тут є і араби, що чіпляються, і місцеві сім’ї, що просто гуляють. І все таке затишне та рідне. Пішли прогулятися до нашого позаминулого готелю.

Sunrise Diamond Beach

Я хотів поцікавитися в охоронця, чи можна пройти до лобі пофоткатися. Але хлопець мене ніби впізнав у обличчя та привітав, не послухавши запитання. Кольори браслетів нас трохи видавали. Територію ми знали добре, тому легко змогли обійти ресепшен і опинитися в найцікавіших зонах. А скільки спогадів, чого варте місце де Мишко вперше пішов! Все трохи змінилося і, десь тут збудували аквапарк. Його треба було подивитися обов’язково, щоб оцінити, наскільки має сенс повертатися в цей готель з дитиною. Пошуки аквапарку у лабіринтах готелю виглядали як гра в Пакмана. Треба було ходити доріжками так, щоб не перетнутися з персоналом інакше насамперед було б шкода охоронця, який нас впустив. Аквапарк, як на зло, ще був десь захований. По території готель поступався нашому поточному Island View Resort, але коли побачили масштаби аквапарку — щелепа відвисла.

Це не просто гірочки, а справді збудований аквапарк, якого в інших готелях ми ще не бачили. Щиро порадівши за наш улюблений Санрайз, ми твердо вирішили продовжувати рекомендувати його друзям для першого відвідування Єгипту. Наступне завдання було непомітно вийти з готелю, не засвітивши при цьому синій браслет, у постояльців були зелені. На виході стояло таксі, яке в докризові часи заламувало нереальні ціни. Раніше доводилося йти далі від готелю та ловити нормальні. Але зараз сумнівів практично не було. Водій англійської не знав, за нього перекладав його друг. Друг спочатку заломив 10 $ до Island view, що раніше було досить справедливою ціною. Але за відсутності туристів ціну можна було називати свою. Арабський друг звичайно намагався сторгувати з наших п’яти доларів, але коли відчув, що ми зараз підемо, з радістю посадив нас у машину. З глузду з’їхати, за 5 доларів проїхати майже весь Шарм на таксі. Нам було цікаво невже й у нашому готелі можна пройти, не попаливши браслети. Ми навмисне взяли речі так, щоб браслети на руках були приховані. Конферансьє біля входу люб’язно попросив показати, що у пакеті. Було добре видно, що хлопець дивився не на пакунок, а мигцем на браслети. Хитро😊

Наступний день був останній. На вечірньому купанні випливли всі три види смертоносних крилаток покрасуватись перед нами. Ось реально гарна риба. Шкода, що відноситься до однієї з найнебезпечніших мешканців моря.

Повечерявши і набравши собі в судочки сніданок, ми пішли дивитися вечірню анімацію Містер готелю. Я мав стан легкого перегріву. Тому я тихенько лежав на задніх лавах. Нас із Дашею аніматори помітили як активних ще з першого дня. І Даша припустила, що здогадується, кого витягнуть на сцену. Я навіть не встиг нічого сказати, як мене дівчина примусово повела на сцену вниз амфітеатром. Я дорогою вступив у відро і мало не впав. Я взагалі нетанцююча людина. Але як у всіх подібних конкурсах є щось пов’язане з танцем. Коли я оголосив, що танцюю танець живота, навіть лідер із глядацьких симпатій мені закричав “Андрюха ти найкращий!!!”. Я переміг у трьох із чотирьох конкурсів. Але мій живіт готель ще запам’ятає надовго. Після маси овацій, дівчина з анімації сказала, що навіть замовна танцівниця не викликала такого ажіотажу під час танцю. Я переміг, я летів до Києва як “Містер готелю Island View Resort”. Це був феєричний кінець подорожі.

Сім повних днів пролетіли швидко та дуже, дуже приємно. Насправді феєричний кінець був о шостій ранку, коли ми знову стояли під зачиненими дверима, забувши ключі в номері. Загалом, як почали, так і закінчили. Єгипет ми тебе дуже і дуже любимо, обов’язково чекай на нас ще!
Дорогою додому ми забули Мишка в прикордонній зоні, але це вже інша історія)

Інформація про подорож

Дата подорожі : 15.10.2016 – 23.10.2016
Готель: Island View Resort. Рекомендуємо
Тривалість : 8 ночей (Шарм-ель-Шейх)
Тур агентство в Києві: Tasty Travel
Тип туру: Повний пакет — страховка, переліт, трансфери, готель, ол інклюзив
Екскурсії: Квадроцикли, рифи острова Тирана
Купівля путівки : За 3 тижні

Ціни
Спа в готелі – 15 $ з особи
Таксі в будь-яку точку – 5 $
Трубка з маскою на ринку – 5 $
Екскурсія Квадроцикли – 10 $
Екскурсія Острів Тиран – 12,5 $
Покататися на верблюді – 3 $ з людини

Корал — це рай на яву, це окремий світ зі своїми жителями, це один із тих елементів подорожі, заради якого варто відкривати наш світ. І як же нам пощастило, що один із найкрасивіших коралових рифів світу знаходиться за 3,5 години льоту від України. Цього року Даша обрала готель із найкрасивішим підводним світом з усього досвіду наших подорожей. Цей підводний світ переміг навіть Мальдівський (але лише підводний, колір водички, острови та пісочок на Мальдівах кращі). Отже, зустрічайте наш відпочинок у Dreams Vacation! Про побачене в поточній поїздці під водою я міг би писати вічно, але й окрім моря вся поїздка пройшла на тверду п’ятірку.

За останній рік ми навчили Мишка добре плавати, мотивуючи Біндерами і тим фактом, що плаватиме з нами в червоному морі. На моменту подорожі Мишко під водою вже почувався впевненіше ніж риби. Виліт був ранній о п’ятій ранку.

Перельоти з AzurAir, що запам’яталися

“Шановні пасажири, ми готуємося до зльоту, але наші інженери ніяк не можуть зачинити двері!” По салону покотилася хвиля сміху, двері зачинили хвилин за 20 і літак полетів. Погода була ясна, але GPS ні в яку не хотів ловити наші координати. За обрисами берегових ліній, я зміг визначати курс літака і відштовхуючись від заворотів Нілу, вдалося вирахувати Каїр та піраміди! Моїй топографічної винахідливості тішилася купа пасажирів, оскільки багато хто попрямував до ілюмінаторів нашого борту, щоб подивитися на Піраміди. Потім були незабутні краєвиди пустельних гір, єгипетське море та м’яка посадка.
Зворотний виліт запам’ятався більше. Ми вилітали об 11:00. “Шановні пасажири, наш політ займе 4 години, ми пролітатимемо Хургадою, Каїр і Туреччину. Піраміди будуть видно по лівому борту, коли будемо над ними пролітати я Вам скажу”. Що сказати, сервіс на найвищому рівні. Сіли по кріслах і мене вирубало в сон. Поспав, прокинувся, ми все ще не летимо. Пасажири у відчутному збентеженні. Даша сказала, що пілот тільки те, що оголосив, що не можуть закрити двері в багажному відділенні. Минуло вже близько години. Двері в літак тримали відчиненими, можна було постояти біля виходу і подихати свіжим повітрям. Оскільки літак був розрахований майже на 500 людей із трьома рядами крісел, то погуляти було де. Персонал наливав пасажирам воду. Добре, що ми не зняли браслети готелю, може знадобляться ще. Стюард стояв біля виходу та охоче відповідав на всі запитання. Саме мене вже років 5 мучило питання, пов’язане з балістикою польотів літаків. Стюард мені з радістю розклав усе по поличках. Інший стюард пропонував його змінити на вахті, але той сказав, що йому подобається стояти і продовжив з азартом відповідати на запитання пасажирів. Було видно, наскільки він любить свою роботу. Пізніше пілотові набридло сидіти в кабіні. Він розрядив обстановку висловлюючи свої здогади того, що буде далі і як він можливо з нами сидітиме в аеропорту і чекатиме на ремонтну бригаду з Туреччини. Тим часом уперті двері ні як не здавались. Пілот вирішив зійти з літака і піти особисто з’ясувати, що там із тими дверима. Хвилин через 5 повернувся і повідомив, що двері намагатимуться закрити в ручному режимі, для цього інженер повинен провернути спеціальну ручку 1220 разів, як тільки він закінчить крутити ручку, можна буде визначити можемо ми летіти чи ні. Інженер запевнив пілота, що впорається за 20 хвилин. Нам попався інженер зі швидкістю рук – 1 оберт за секунду. Також наш капітан зазначив, що всі охочі можуть стежити за процесом по правому борту. За 20 хвилин нічого не сталося, стюардеса пішла на розвідку. Ще через пару хвилин вона з вулиці нам показала два великі пальці вгору. Всі помітно підбадьорилися і поспішили пристебнутися. Всі двері зачинені, можемо летіти. До речі, стюард також усім бажаючим пояснив чому проблеми з дверима не повинні вплинути на безпеку майбутнього перельоту. “Шановні пасажири, двері нарешті зачинені, через 4 години будемо в Києві!”. 

Летимо. Ми в готелі запаслися їжею, але з собою була лише одна ложка. Стюардеса сказала, що на борту пластикових приладів немає, але вона для мене пошукає у своєму особистому запасі. Коли пропонували каву або чай я попросив собі дві кави, стюард налив мені дві склянки. Потім налив третій і доброзичливим голосом сказав: “Випийте ще 😊” – поставивши мені третю склянку з кавою і поклавши додаткові пакетики з вершками. Як це мімімшно, ще й літак просторий з гарним місцем для ніг. “Шановні пасажири, по лівому борту ви можете подивитися на піраміди!” Сказавши цю фразу, пілот нахилив літак вліво, щоб усі могли подивитися на піраміди. Я думав таке буває лише у фантастичних фільмах. То в Норвегії автобус зупинявся на 5 хвилин, щоб всі вийшли пофотографуватися, то пілот нахиляє літак, щоб було краще видно! Коли пролітали над Стамбулом, пілот нам розповів коротке зведення про нові аеропорти міста. А на підльоті до Києва розпочалася вже зовсім фантастика. “Шановні пасажири, тому що погода хороша, посадку буде виконано в автоматичному режимі”. Насправді був густий туман, і наскільки я вичитав, то Жуляни взагалі повністю закриті. Літак же здійснив ідеально м’яку посадку. У нас з Дашею склалося дуже позитивне враження про екіпаж Azur Air. Хлопці ніби самі відпочили тиждень у Єгипті та випромінювали весь політ промені позитиву. Незважаючи на ситуацію із закриттями дверей, політ запам’ятався як один із найкращих у нашій історії. Пілот із командою утримували доброзичливу атмосферу в літаку весь переліт. Це було майже як злітати Емірейтесами, тільки тут ти чекаєш на звичайний переліт, а отримуєш цілий пакет пригод у позитивних нотках. 

Морько!

До готелю ми дісталися близько 12-ї ранку, до заселення було ще дві години. Менеджер начепив на нас браслети, почавши наш ол інклюзив. Хлопець натякнув, що якщо потрібні номери поряд, то є прямо зараз, але підвищеного комфорту. Я здивовано сказав, що у нас проплачені дешевші номери, ми ж не можемо вселитися без доплати в дорожчі. Менеджер добрим голосом сказав, що, звичайно, ні за що доплачувати в жодному разі не потрібно, і він о 14:00 нас з радістю поселить максимально близько один до одного. Супер! Речі залишили на ресепшені. Такс, з чого почнемо наш ол інклюзив? Ми з Мишком перевдяглися в туалеті і погнали на гірочки. Теща з Дашею перебралися до бару. Паралельно з нами заселялися ще дві пари. Одна пара виглядала дуже засмученою. Ми це називаємо “Синдром першого дня, першої поїздки до Єгипту”. По справедливості, люди від чотирьох зіркового готелю чекають на справжній чотиризірковий сервіс, а не арабський. Але Єгипетські зірки — це далеко не ті зірки, що в Європі та на дорогих курортах. Але насправді весь цей синдром проходить, коли ти відкриваєш для себе світ рибок. Коли бачиш людей із синдромом першого дня дуже важливо підійти та виправити ситуацію.
– Трохи засмучені? – Запитав я.
– Я дуже-дуже. – відповів чоловік. – Ми вперше в Єгипті, але трохи не на те очікували. І не хочуть заселяти.
– Так браслети ж на руках, це ключі у світ інклюзиву! Почніть з аквапаркових гірок, через годину обід, потім вселення і море! Ви ж в курсі, що у цього готелю можливо кращий корал та рибки в Шармі? А ще ми можемо користуватись усіма послугами готелю п’ятірки, що знаходиться на нашій території. До речі, територія тут дуже велика і красива. Усі недоліки, які ви зараз можете знайти, були б абсолютно у всіх готелях включаючи п’ятірки. Ми вже в п’ятому готелі Єгипту і повірте з інтернету по плюсах цього готелю все в порядку.

Після моєї промови у пари помітно покращився настрій. Поруч бігала їхня донька, яка, скориставшись порадою, побігла на водяні гірочки. Коли декількома годинами пізніше ми зустріли цю родину на морі, то про погане враження і згадувати було смішно. Жінка не могла повірити очам, що під водою все наяву, і це справді не фотошоп. Звичайно, з першого разу вибрати готель з найкращим коралом – це фіаско, в інших готелях може вже не так сподобається.
Година пролетіла швидко, перша гірка була не дуже швидка. Ходімо завтра дивитися, що з іншими. Обід був не такий різноманітний як буває в інших готелях, але абсолютно все смачно, два види м’яса і філе рибки було завжди. Навіть ігристе вино було. Заселилися, тепер швидко на морько! Море від нас знаходиться в іншому кінці готелю. Бажаючі та втомлені можуть під’їхати на машинці таф-таф. Але треба вивчити нашу територію. Все зелене, квіти, містки, купи басейнів різних форм і глибин, острівці з пальмами серед басейнів! І парк з екзотичними птахами!

Очі розбігаються, але спочатку море! До моря від нашого номера йти хвилин 10 – 12. У листопаді вже немає спеки і дорога до моря — це прогулянка райськими садами. Наші готелі розташовані на висоті, до моря можна спуститися або на ліфті, або милуючись панорамою сходами. А ось панорама у нас дуже цікава, видно гарний перший пляж та досить загадковий понтон, тобто підводний понтон. Вигляд понтона викликав одночасно і захоплення незвичним та здивування. А як це взагалі? Вся справа була у припливах і відпливах, мабуть, є такі сезони, коли він взагалі надводний.

Коралові небеса

У наші перші заходи Мишко плавав у окулярах, але до рибок голову відпускати чомусь не хотів. Але буквально за кілька днів Мишко вже з дорослою повноцінно маскою до 45 хвилин за раз робив зі мною запливи до диких коралів, де немає людей. Хоча, людей було й так не дуже багато. Довжина нашого коралового рифу праворуч займала 40 хвилин (в обидва кінці) плавання, а вліво до сусіднього готелю я доплив лише один раз, у мене маршрут зайняв більше години в обидва кінці. Рибок, риб та рибищ плавало сотнями. Практично вся коралова стіна жива, крім місць біля самого понтона.

На мілководді за стіною, живого корала значно менше, але там трапляються екзотичніші представники підводного світу – морські зірочки, перцеві мурени, хвостоколові скати, морська змія і… і… восьминіг!!! Коли ми з Дашею побачили восьминога, то не могли від нього відірватися. Він ще демонстративно змінив колір під корал, а потім під пісок, граційно проплив і сховався у своєму будиночку. Я хотів до нього заглянути в будиночок, але він звідти висунув своє око і я якось зрозумів, що мене в гості не кликали. А ось щодо морської змії я так і не впевнений, я добре запам’ятав забарвлення та характерні риси істоти, що ховалася в коралах, але в інтернеті не можу знайти, хто це був. Але чорно-біле смугасте забарвлення вказує на морську змію. Мишко найбільше захоплювався морськими їжаками, їх було в дефіциті і одразу двох видів. Плавати на мілководді, звичайно, було трохи небезпечно і без травм не обійшлося, але було круто. На глибині вздовж нескінченної коралової вічно-живої стіни плавав майже весь асортимент червоного моря.

Серед екзотичних рідкісних рибок було три види «кузовка», і якось припливав електричний скат. А ті риби, які були рідкісними в інших готелях, тут мешкали відразу великими родинами.
Наприклад, величезні та зубаті баракуди маячили постійно. Риби-свистульки (раніше думав, що це риби-голки) тут плавали найбільших розмірів. Так само постійно припливали риби приблизно Мишкового розміру, але трохи більше.

Якось далеко від цивілізації я помітив незвичайну і велику рибу. Ми з Мишком поспішили до неї, а риба і не збиралася від нас плисти. Коли відстань до риби стала кілька метрів можна було чітко розглянути її забарвлення в яскраво-сині блискавки вздовж тіла. Хвіст складався з безлічі складених голок. Розмір риби до метра. Її велике сферичне око спочатку повернуло до мене, потім переключилося на Мишка. З цією рибою жарти явно погані, треба включати задню. Риба теж вирішила не зближуватися та демонстративно відкусила і проковтнула шмат від коралу. Якось, інша риба роззявила пащу так, що Мишко зажадав повертатися на берег. Море на початку листопада відкрито до 17.00.

Ближче до цього часу починають підтягуватися нескінченно красиві та отруйні крилатки, прямо сімействами та двох видів. Але найцікавіше це підводний пірс. Люди по ньому спокійно заходять по пояс, а іноді й по груди вводу, йдуть до кінця. Я ж, на щастя, вирішив одразу проплисти під водою. Цей пірс виявився улюбленим місцем десятків великих риб-хірургів.

Одна з риб напала на жінку, порізавши коралки на нозі. Мишка ж якась рибка вкусила за ногу до крові. На щастя, не дуже сильно. Підводний пірс я називав коридором смерті і більше ми по ньому не рухалися. Заходив у воду з надводного понтона одразу на глибину. Читаючи опис мешканців підводного світу можна дійти невтішного висновку, що це все дуже небезпечно. Але! На щастя, всі небезпечні риби, які знаходяться біля рифу, належать до категорії пасивно-небезпечних.

Тобто такі види, що найперші майже ніколи не нападають. Наприклад, крилатки незважаючи на свою сильну отруйність, дуже повільні і наздогнати вас просто не зможуть. Не всі морські змії при нападі здатні прокусити шкіру людини через невеликий розмір рота і т.д. Так що хижаками можна насолоджуватися годинами. Особливо гігантами, що припливають ближче до рифу і таяться за коралами вичікуючи своїх рибних жертв. Ще часто під водою чутно хрускіт — рибки папуги гризуть рифи. Але обережність ніколи не буде зайвою. Особливо з коралами.

У перші дні я дуже поранив пальці на нозі, знизу вони виглядали як у фільмі жахів. На мілководді було пару невдалих зіткнень колінами, зате у Миші все обійшлося. Коли я зачепив ногою корал, одна з перших думок проскочила “Так мені й треба”. Коралу потрібно буде тепер тривалий час, щоб відновлюватися після дотику людини.

Надалі біль у пальцях нагадував завжди бути напоготові, пізніше ще й біль у подертих колінах приєднався. До того ж у норах коралів живуть дуже цікаві риби, одні неонові рибки тільки чого варті. Ах Єгипет! Цього року точно не потрібно брати екскурсію на кораловий заповідник Рас-Мухаммад, тут однозначно краще.

На березі біля моря теж нудно не було, там жили краби та якісь дрібні стрибаючі морські звірятка! До речі, щоб маска під водою не запітніла, я її збризкував розчином з води і шампуню. Спеціально з дому взяв пульверизатор.
Якщо при виборі готелю один із ключових показників — це риф з рибками, то можна сміливо брати Dream Vacation, ви просто забудете про всі недоліки, які знайдете в арабській четвірці.

Концерти Полякової

Близько 17:00 проходила процедура позбавлення від комарів, троє чоловіків заводили страшні генератори, що димляться, і огортали територію готелю їдким димом. Кума прокоментувала, що це схоже на концерт Полякової. Щовечора ми намагалися уникнути концерту, треба було з моря вилізти приблизно о 16:55. Я ту Полякову жодного разу не чув, але тепер її концерти боюся як вогню. Якось ця Полякова з генератором прямо за нами йшла, а дві інші на переріз з інших вуличок готелю підступали. Бррр, Жах! Адже люди ще й гроші платять, щоб до неї на концерт потрапити)

Дуже дивний момент у моєму житті

Цього року в Єгипті був з’їзд 51 президента і на честь цього була підвищена безпека і першу половину поїздки квадроцикли до пустелі були недоступні. Іноді пролітав військовий вертоліт із кулеметом, а на сніданках з’являлися підозрілі люди у смокінгах, один ходив із пістолетом. Загалом, все було максимально сек’юрно! За крадіжки у номері ми навіть не переймалися цього разу. Але ось за сусіда, у якого в пів на шосту вібрував будильник за стіною ми трохи переживали. Він його не чув дві ночі поспіль. Я вирішив, що вдень піду і попрошу його вимкнути. Я підійшов і подзвонив у двері. До мене підбіг прибиральник, щось пояснюючи арабською і показав, що моя кімната сусідня. Я хлопцеві пояснив, що мені треба саме до сусіда. У відповідь хлопець мені показав пальцями стріляючий пістолет і щось арабською пояснив. Я вже не був певен, що мені треба до сусіда. Але прибиральник взяв ініціативу до рук і сказав: “Він спить”. Я відповів “Ну, ок, наступного разу” та почав вмикати задню. Прибиральник демонстративно зателефонував чотири рази у двері сусіда і повторив “Він спить”. Мені в принципі зображення стріляючого пістолета, хвилину тому здалося досить значним аргументом не дзвонити. Але хлопець не зупинявся, дістав свою майстер-картку та відчинив двері сусіда. Поманив мене рукою, мовляв, давай зайди, глянь. Я зробив пару дуже невпевнених кроків і побачив голу ногу, що стирчить, на ліжку. Прибиральник мені сказав, “Ось бачиш, спить!” Я мовчки повернувся до номера, мені хотілося дивитися в стіну і намагатися прокрутити, що взагалі тільки, що сталося. Давайте розберемося, на годиннику було близько 17:00, у сусідньому номері хтось спить, але судячи з відсутності реакції на гучні дзвінки прибиральника і зображення пістолета, що стріляє, ігнорування будильника рано вранці… він там спить назавжди? Чи це тимчасово? Даша мене схвильовано запитала: Ну як сходив? Я переказав цю всю дивну історію. Ми знали одне, хто б там і як не спав, нам у сусідній номер більше не треба. До речі, за весь час ми так і не бачили, щоб звідти хтось виходив чи заходив.

Єгипетська подорож для нас завжди є довгоочікуваною. Про Єгипет ми згадуємо майже в кожній нашій поїздці фразою “Нічого, в Єгипті відпочинемо”. А в суворій Норвегії ми цією думкою грілися ночами. Що робить єгипетську подорож унікальною це відсутність планування маршрутів, документів, вхідних квитків, бронювання ланцюжків готелів, пошуку в інтернеті, що дивитися. Цього всього немає, це і є те, що ми з Дашею називаємо справжнім відпочинком. Практично кожен день проходить строго по тому самому приємному графіку і це чудово. Я б не сказав, що цей графік фізично легший за інші поїздки, але тут не треба стежити за маршрутом і грошима. Голова точно відпочиває. Цього року наш графік був такий:

Розклад на день

08:00 – 09:00 Сніданок (тут плаваючий час, починали з 06:50)
09:00 – 10:30 Плавання серед рибок, причому безперервне
10:30 – 12:00 Екстрім на гірочках біля басейну, коктейль-сесія та другий сніданок
12:00 – 12:45 Плавання з рибками у мене та басейн з гірками у решти
13:00 – 14:00 Обід
14:00 – 15:20 Тихий час
15:30 – 16:55 Плавання з рибками
17:00 – 17:05 Концерт Полякової
17:05 – 18:20 Тихий час
18:30 – 19:30 Вечеря
19:30 – 21:30 Вилазка до міста
21:30 – 22:00 Шоу в готелі
22:00 – 22:30 Інтернет
22:30 – 23:30 Вкладаємось спатки
Оскільки плавання з рибками проходило на глибині, то в день виходило понад дві години чистого плавання, та ще й гірки, до кінця дня ми щоразу були у мотлох. Михайло протягом дня у воді проводив сумарно до півтори години окрім гірок і басейну, з якого майже не вилазив.

В одного з басейнів була повноцінна доросла екстремальна гірка. Ми з Мишком знайшли її на другий день і більше до першої не поверталися. На гірці можна було за бажання розвивати шалену швидкість. За кілька днів по тілу почали з’являтися синці. Об 11:00 виходив кухар і готував найсмачніші пончики. Так що крім гірок біля басейну ще був другий сніданок.

Вода в басейні була значно холоднішою за море, але звикалося. Мишко взагалі не мерз, а я до обіду ще раз бігав грітися в море. Вода у морі була теплою, причому були такі дні, коли у воді навіть не було дискомфорту від першої секунди. А от над водою іноді піднімався прохолодний вітерець. Даша готувала собі до виходу рушник на надводному понтоні. Наявність аквапарку на території готелю це цілий атракціон. А наявність безлімітного бару – це просто амброзія. На гірочках у нас теж був свій розклад, спочатку по два коктейлі, потім гірочки, потім другий сніданок у вигляді пончиків з джемом і третій коктейль.

На обід у нас завжди був складний вибір між двома чудовими ресторанами. Гриль ресторан та наш класичний. Але з кожним днем ​​кількість людей у ​​грилі зростала, і ми перебралися до нашого, де завжди було багато місця. Бувало, таке, що їли відразу вдвох, у класичному були пречудові десерти. У цьому готелі працює чудовий кондитер, який в десерти вкладає не тільки все своє кохання, а й чари. Я не знав, що в Єгипті можуть бути такі смачні та різноманітні торти та тістечка. Найбільше мені запали чізкейки та лимонні тортики. Даші сподобався екстрашоколадний торт, теща їла кремові торти. Мишко ж наминав желе шматочками, які називав батутами. Я розумів, що йде серйозний удар по дієті, але воно того варте, зараз у Києві інтенсивно скидаю 3 кілограми назад, що набралися. Хоча, здавалося б, на гірочках по сходах побігати, більше двох годин плавання щодня та піші маршрути, але тістечка перемагають. І щоранку було дуже радісно гуляти нашою зеленою територією, невже хтось захоче їхати до пляжу на машинці замість такої прогулянки.

Одна з приємних фішок готелю це цілодобовий парк із пташками. У вольєрах живе безліч папуг і різних пташок, чоловік, який стежить за вихованцями дає жменьки насіння, щоб можна було нагодувати пташок. Я ще більше починаю любити Єгипет під час написання оповідання. Це чудово, шкода не буває турів чисто на вихідні, ми з Дашею були б постійними клієнтами таких поїздок. Не менш затишні у нас були вечори. На території готелю було цілих чотири тематичні ресторани в яких можна було вечеряти по одному разу за поїздку. У результаті ми мали такі тематичні вечері – гриль, рибний, мексиканський та італійський.

Найнезабутніший, так би мовити, з зануренням був мексиканський. Щоразу, коли офіціант виносив гарячу страву він голосно кричав щось іспанською) Єдиним мінусом цих тематичних посиденьок були комарі, бо накривали на вулиці. У класичному ресторані комарі не водилися, мабуть, їм подобалася більше тематична кухня. Але, з іншого боку, якби не було комарів у цих чотирьох ресторанах, то відпочинок був би ідеальним у світі. І що тоді далі, ідеал знайдено, кінець пошуків у різних країнах світу?

Чоловічі розваги в пустелі

Те, що ми з Мишком вже пів року як чекали і мріяли – поганяти удвох на квадроциклі. Цього року ми записалися на квадроцикли двічі, один раз тільки я з Мишком, а вдруге всім натовпом із нічним шоу. Мишко сів попереду, я позаду на керуванні. Мишко попросився завести квадроцикл, але був ще більше втішений, коли я дав йому покерувати.

У нашій колоні всі їхали досить впевнено, і наш куратор розганявся до максимальної швидкості. Я думав Мишко трохи допомагатиме в кермуванні, але Мишка найбільше зацікавив важіль газу. У результаті мені залишилося лише керувати гальмами. Мишко швидко увійшов у раж і не боявся розвивати швидкість не відстаючи від жінки, яка їхала перед нами.

Жінка сказала, що спиною відчувала, що дитина веде квадроцикл. Заїхали кудись у далечінь, покричали та послухали відлуння, Мишко випив чайку і погнали назад. Але дорога назад виявилася нетривіальною, чомусь наш куратор, набравши швидкість, повернув у ліс. Це дивно, але серед пустелі розташувався ліс. Мені здалося, що куратор просто забув про те, що веде колону туристів. Тим більше екскурсія починалася на заході сонця і вже було повністю темно. Мишко взяв курс на ліс, і ми помчали під провисаючими арками дерев, калюжі, ями та пил. Щоразу на зупинках я перехоплював управління, щоб ніхто не бачив, що Михайло кермує. Коли ми приїхали на фініш, екскурсовод підійшов до нас, скоса подивився, поцікавився чи все у нас добре і процитував мої слова “Тут газуй! Ой не газуй!”. Мабуть, почув і зрозумів, що практично всю дорогу кермувала дитина. Мишко в повному захваті. Через день ми вирушили на квадроцикли + шоу. Такі квадроцикли проводять уночі. Охочих у нашій групі більше не виявилося, тому колона складалася лише з нас. Я попросив нашого гіда, гнати на повну, бо тут усі з досвідом. Дорога в один бік була досить швидкою і явно швидше ніж позавчора, але ми з Мишком жадали швидкості і попросили назад ще швидше.

Хлопець радий був старатися, на дорозі назад ми почали розвивати таку швидкість, що в деяких моментах я брав управління на себе від гріха подалі. З екскурсії на трансфер завантажилися всі запорошені і задоволені, це було шикарно і справді екстремально. Особливо мені, тому що я дуже уважно відстежував зміну дороги, тримаючи руки міцно на гальмі. Саме шоу в пустелі не набагато гірше, ніж ті, що у нас проводила анімація в готелі. Але як різноманітність у щоденний графік – якраз.

Готельні шоу були хоч і коротенькі, але досить кумедні. Ми із Дашею, як завжди, були постійними учасниками, коли викликали на сцену. У результаті з мого вуха виливали цілу склянку води, а на Дашу повісили товстого пітона. Приємною родзинкою був розклад шоу у п’ятірці та у четвірці, після нашого шоу завжди можна було сходити на інше шоу у п’ятизірковий готель.

День за днем ​​і наша поїздка почала добігати кінця, у Києві з дня на день почнеться мороз, а тут до 30 градусів. Це був перший раз у Єгипті, коли було настільки добре і ненав’язливо, що їхати не хотілося взагалі. Начебто тільки розгулялися і увійшли у смак. Мені б ще тиждень тут безперечно треба було б провести. І ще їхати не хотілося, тому що Єгипет у нас зазвичай раз на кілька років, і при всьому бажанні наступного року потрапити не вийде, тому що абсолютно всі дні відпусток вже розписані під поїздки, а ще треба Японію якось втулити.

Теща каже, що хто не відвідав хоч раз у житті Єгипет, життя прожив даремно. Звучить, звичайно, пафосно, і не секрет, що є туристи, яким Єгипет не подобається, але можливо ви були в невдалий час у невдалому готелі, будь ласка, дайте Єгипту другий шанс вас закохати! Одна моя знайома, яка ще не відкрила для себе світ подорожей сказала мені: “Я все-таки краще на айфон позбираю”, хоча зараз на поїздку до Єгипту вже вистачає. Мені здається, що нема, такого айфона, що принесе більше радості, ніж потрапити до вдалого готелю з гарним рифом у Єгипті хоча б на день. Якби я не мав можливості полетіти у тур, але мав би айфон, я б не роздумуючи продав би його на користь поїздки. Аліна, я тебе прошу злітай разок, і ти вже не зупинишся)

Наш Мишко вже вкусив фішку подорожей, і за вечерею вже викотив мені список країн, в які ми з ним обов’язково повинні злітати. Причому молодець почав з Австралії і навіть Чад захопив. Причому останні кілька років Мишко посилено вивчав маршрути та історію маршрутів київських трамваїв, а зараз почав перемикатися на авіасполучення між країнами. Ну що ж, якщо морально готовий до багатокілометрових походів, включаємо його до ряду наступних подорожей. Далі буде)
І так, Єгипет — це чудово!

Інформація про подорож

Дата подорожі : 03.11.2018 – 11.11.2018
Готель: Dreams Vacation. Рекомендуємо
Тривалість : 8 ночей (Шарм-ель-Шейх)
Тур агентство в Києві: Tasty Travel (Самі себе відправили)
Тип туру: Повний пакет — страховка, переліт, трансфери, готель, ол інклюзів
Екскурсії: Квадроцикли
Купівля путівки: За 3 тижні

Ціни

Пакетний тур на двох дорослих 24400 грн
Таксі на Сохо і назад – 11 $
Таксі на Наама Бей і назад – 5 $
Екскурсія Квадроцикли – 10$ (одинарний)
Екскурсія Квадроцикли – 15 $ (подвійний з дитиною)
Шоу в пустелі – 15 $ за особу

Рибки, корали, як же я за вами сумував, наша розлука тривала цілих два роки! Будемо надолужувати! Але спершу полетіли не ми, а наші мами. А щоб їм не було нудно, відправили з ними їхнього улюбленого онука Мишка. Ми з Дашею планували летіти буквально слідом за ними. Але в момент бронювання туру для Мишка з бабусям, я починав почувати себе не дуже добре. І, як завжди, на думку починають лізти лячні думки про корону. Тур підтвердили, за кілька днів у них виліт. Наступного дня Мишко пішов до школи, а моя мама зголосилася його забрати зі школи. Ближче до вечора у мене починається незначна ломота в тілі та невеликий тягар у голові. Мамі сказали, що якщо всі хочуть успішно вилетіти до Єгипту, то Мишка краще до нас додому не відводити. Я ж про всяк випадок постійно перевіряв свій нюх.
У нас є баночка дуже ароматизованого крему. Вона була для мене звичним тестером, що все добре. На третій день все перестало пахнути, крім того, самого крему. Але надвечір все стабілізувалося і нюх повернувся, ми спокійно видихнули. Наступного дня мама та Мишко здали обов’язковий ПЛР тест для вильоту до Єгипту та чекали на результати. Поки їхні результати готувалися, я помітив, що крем мені вже нічим не пахне. Даша понюхала баночку і сказала, що він швидше за все вивітрився. Я подивився на Дашу і сказав: “Ласкаво прошу до клубу!”. За кілька годин прийшли результати на маму і Мишка – обидва негативні. А значить, Дашина мама може їхати з дачі до моїх батьків і теж проходити тест. Нам із Дашею вже тест можна було не робити. Добре, хоч тур собі не встигли взяти. Бабусі з Мишком успішно відлетіли і надсилали нам сонячні фотографії. Ми ж щоранку прокидалися та раділи, що наша легка форма не переходить у складну. За фактом все це тривало близько 13 днів, у Даші був кашель, у мене перші дні було безсоння, потім швидка втома. В обох не було нюху та практично смаку. Із заплющеними очима неможливо було б визначити, що ми їмо. Температура становила 35,4. Я б сказав, що це було дуже неприємно і трохи страшно, але в порівнянні з тим, які люди мають проблеми, ми ні краплі не скаржимося і вдячні, що так легко все проходило. Натомість тепер склали тест на антитіла і знаємо, що є якісь місяці в запасі, коли ми можемо жити спокійно, допоки діє тимчасовий імунітет.

Під час хвороби ми намагалися дотримуватися максимальної ізоляції, але вона, чесно кажучи, не надто відрізнялася від нашого звичайного життя з початку карантину. Був лише страх, що нюх не повернеться. 

Хвороба позаду, вже пройшов майже місяць, можна продовжувати подорожі. Цього разу вирішили полетіти вдвох. Бо Мишкові непогано було б хоча б іноді відвідувати школу між поїздками, відпочинком у селі у бабусі та карантинами. До Єгипту брати тур було лячно, оскільки обов’язковий ПЛР тест може показати позитивний результат. Вирішили продовжити нашу велику турецьку подорож. Забронювали вночі заявку, а згодом побачили, наскільки в Єгипті опустилися ціни. З голови просто не виходила думка, що ми зараз полетимо в прохолодну Туреччину дорожче, ніж у гарний п’ятизірковий готель гарячого Єгипту. Вранці я прокинувся з ще більшою рішучістю ризикнути і взяти Єгипет, на щастя, заявку було ще пізно відкликати. Сьогодні вже п’ятниця, а виліт у неділю, тому потрібно встигнути провести бронювання, щоб отримати ваучери та здати ПЛР тести. Також додатково застрахували себе від невиїзду. Заявка на тур до Єгипту в системі застрягла через людський чинник. На щастя, я був сповнений рішучості і почав дзвонити безпосередньо оператору та у відділ бухгалтерії і просити, щоб якнайшвидше виконали у себе всі проводки, інакше ми не встигнемо зробити тест. Кілька годин “відпрацював” проміжною ланкою між менеджером, бухгалтером і банком та домігся підтвердженого туру з ваучерами на руках. Тепер терміново побігли до лабораторії, яка працює до 16:00, щоб отримати результат цього ж дня. Встигли! Далі лише хвилююче очікування. Близько десятої вечора прийшли результати. Поки відкривався лист, серце билося як ніколи. У мене негативний! Тепер Дашин результат. І… помилка входу до системи. Що ще за помилка?! З серцем, що колотиться, відновлювали доступ в Дашин аккаунт. Негативний! Невже ми таки летимо? Я не вірив до останнього, навіть коли ми сіли у літак я не міг повірити. Найприємніше в тому, що скільки подорожей не було за плечима, а радість перед поїздкою до Єгипту як вперше. Це справді був мій перший раз, коли я летів туди не відпочивати, а віддалено працювати. Так що хвилювання були, чи впорається єгипетський інтернет?

Єгипетський інтернет

Багато хто задає собі питання, навіщо ми в школі вивчаємо інтеграли, аналізи функцій та синуси з косинусами. Пройшло близько 10 років, і я успішно зміг застосувати всю вищу математику для розуміння того, як працює єгипетський інтернет. Починається все добре, на відміну від Туреччини, тут прямо в аеропорту можна купити недорогу карту з пакетом 4g, продавець відразу вставляє її у твій телефон і проводить активацію і налаштування інтернету. Я взяв пакет оператора We вартістю 8$ за 10 Gb. Здавалося б, 10 гігабайт, так багато, на все вистачить. Але не слід забувати, що ми в Єгипті і гігабайти тут теж єгипетські, а точніше соціальні, як я потім вичитав з умов. Соціальний мегабайт дорівнює двом звичайним. Тобто, 10 єгипетських гігабайт за фактом це 5 звичайних гігабайт. Якщо сидіти в соціальних мережах, то один вважатиметься за половину мегабайта, але вся фішка в тому, що у цього оператора соцмережі безплатні… Нічого не зрозуміли? Я теж, але факт, що ти отримуєш удвічі менше, залишається фактом)

І це тільки пів біди, коли трафік добігав кінця, я вирішив поповнити рахунок та під’єднати додатковий пакет за 7$, в якому дається 12 єгипетських гігабайт. Проблема виявилася в тому, що всі спроби поповнення провалюються, а в арабському чаті підтримка просто відповість, що насправді все добре і проблеми немає. Я підійшов до гіда і запитав, чи може він поповнити мій рахунок єгипетською карткою, гід пояснив, що оператор We взагалі не можна поповнити карткою. Ще є окремий сайт для поповнення рахунку, але там аналогічна проблема, лише підтримка одразу зізнається, що у них все погано і зараз нічого не працює. Поповнити мобільний рахунок можна у супермаркеті у касира. Тут теж є нюанс, поповнюючи рахунок єгипетськими фунтами, ти отримуєш на номер теж єгипетські фунти, але меншим номіналом. Один паперовий єгипетський фунт дорівнює приблизно 0,70 мобільних єгипетських фунтів. Про це можна дізнатися зі смс, яка прийде хвилин за 10.

Можна дізнатися свій рахунок, виконавши цифрову команду, але як мені пояснили ці команди можуть бути в оператора платними. Коли я вдруге прийшов до касира і запитав, чому сума з чека не збігається з сумою поповнень, він пояснив, що це в порядку речей, так завжди. Далі були найскладніші математичні обчислення, як поповнити на потрібну суму. В історії платежів оператора так і написано “Поповнено на 45 EGP (31,5 EGP)”. Там ще є нюанси при виборі додаткових пакетів, у яких відсутній опис, але підбивши підсумок скажу, для повноцінної віддаленої роботи на 6 робочих днів потрібно 16 єгипетських гігабайт, беріть відразу такий пакет в аеропорту і це позбавить вас всіх складнощів. Якість місцевого 4G дуже хороша, віддалені робочі столи, тимв’ювер та відео чати працюють на ура та скрізь, навіть у морі на кораблі. Тож ремоут з Єгипту можна розглядати спокійно.

Трудові будні

Ранок у нас починався зі сніданку о 7 ранку, потім море з рибками, потім робота, на обідню перерву такий самий трюк. Коли ми приїхали до готелю, у ньому практично не було людей. У морі я часто плавав взагалі сам, це було особисте море з власними рибками. Басейн з гірками теж був особистий, гірку з баром включали на мій запит) Це було просто шикарно, якийсь віп ол інклюзив на двох. Потім ми з’ясували, що ми не одні знайшли таку класну ціну, люди почали прибувати та прибувати. Прибували доти, доки завантаження не стало повним.

На цей раз ми жили в готелі Dreams Beach. Це готель із найкрутішим рифом і такою різноманітністю рибок, яку в жодному ресторані світу тобі не запропонують. Неподалік пірсу у нас жила двометрова товста мурена, коли вона пливла кров стигла у венах. Ми плавали на кораблику на острів Тиран, там риф та асортимент рибок був простіше, ніж у нас в готелі. Номер приємно здивував, ми його офіційно віднесли до найкрасивішого єгипетського номера на нашому досвіді. Гігієна під час епідемії тут добре дотримується працівниками. Щоправда, бувають ледащі, але з досвіду Туреччини, тут противірусні заходи на вищому рівні. Також мені вдалося поспілкуватися з місцевими жителями та тими, хто тут мешкає вже тривалий час. Мене мучило питання, що тут із рівнем захворюваності. З п’яти опитаних осіб, в жодного з них або їх знайомих навіть близьких симптомів не було за весь час епідемії. Одна тільки дівчина поїхала гідом до Ізраїлю і там упіймала, але ніхто більше не захворів. У чому їхній секрет незрозуміло. У моєму ж оточенні вже перехворіло багато знайомих, включаючи нас. Але повернемося до готелю.

Робота, робота та ще раз робота!

З недоліків готелю — невелика кількість персоналу. Коли ми були тут майже самі, було зручно. Але коли завантаження стало повним, то працівники ресторану буквально не справлялися з потоком туристів і починалися великі черги. Представник готелю нам відписав, що вони вживуть заходів, але ми на той час вже відлітали, тому не знаю, як там все вирішилося в результаті, але начебто ресторани почали відкривати раніше заявленого часу. Дні проносилися з шаленою швидкістю, а коли настали вихідні, я помітив, що вони мало чим відрізняються від буднів, у нас є те ж море, ті ж рибки, тільки з’являється можливість ще кудись поїхати. У майбутньому якщо буде дозволятися і далі віддалена робота, то на Єгипет можна відпустку вже не витрачати, і спокійно працювати під час піка спеки.

9 днів пролетіло дуже швидко, Єгипет навіть не хотів нас відпускати. Літак, що прилетів за нами, зламався з самого ранку і його ніяк не могли полагодити, щоб ми вилетіли. Коли твій літак лагодять прямо перед вильотом, то вже й летіти якось не дуже хочеться. Але все склалося добре, з п’ятигодинною затримкою ми вилетіли і я навіть встиг додому до початку робочого дня.
P.S. За затримку рейсу страхова компанія виплатила нам 100 євро.

Інформація про подорож

Дата подорожі: 01.11.2020 – 09.11.2020
Готель: Dreams Beach. Рекомендуємо
Тривалість: 8 ночей (Шарм-ель-Шейх)
Тур агентство в Києві: Tasty Travel (Самі себе відправили)
Тип туру: Повний пакет — страховка з покриттям covid19, страховка від невиїзду, переліт, трансфери, готель, інклюзив
Екскурсії: Квадроцикли та кораблик на острів Тиран
Покупка путівки: За 2 дні

Ціни
Пакетний тур на двох дорослих 13250 грн.
Страховка від невиїзду 1500 грн.
Таксі на Наама Бій і назад – 5 $
Таксі на Олд Маркет і назад – 4 $
Екскурсія Квадроцикли за особу – 10$
Екскурсія на кораблику через людину – 20$

Це вже стало одним із наших традиційних направлень для активного відпочинку – Високі Татри Словаччини. На цей раз до нашої делегації приєдналася Дашина мама. На наше щастя фліксбас поставив на маршрут додаткові автобуси і тепер зовсім зручно можна з’їздити туди-назад за один день. Краківський магазин Керфур почав продавати японські суші-трикутники. Це було однією з основних страв у нашому раціоні під час подорожі по Японії. Тепер же зручно їх брати із собою в дорогу під час подорожей по Європі.

Татранська Ломниця

Прямо на виході з автобуса на нас чекав банер “Не пропустіть свято собак”. Цікаво, а коли? Сьогодні! Оце ми вчасно приїхали! Вперед на канатну дорогу, а за одно і розберемося що там за свято. На канатці ми піднялись до озера… Але нажаль озеро було під такою товщею снігу, що навіть було важко повірити в існування озера. Особливо коли ти фотографуєшся прямо на його середині.

Скажімо так, для тих хто не катається на лижах чи бордах треба обирати літній період для підйому, бо снігу тут, м’яко кажучи, як у горах! Звичайно, зимові краєвиди з такої висоти теж вражають, але літні на нашу думку красивіші.

А ось свято собак, що проводилося на початковій станції дійсно вартує того, щоб на нього приїхати сюди. Спочатку для нас співало дерево. Підозрюю, що дерево то, мабуть, костюм для іншого свята, який влучно застосували і на цьому.

Потім у нас була фотосесія в справжніх іглу, а у Даші навіть поїздка на санчатах, яку тягли собачки. Але оскільки живих собачок нам було шкода, то ми обрали іграшкових, радощів від того було не менше.

Доки Даша каталась, я виловив із льоду великого лосося – голими руками! Але це ще не все, далі на нас чекав справжній сніговий лабіринт.

Щоправда, висота не вище пояса, щоб ніхто не загубився. Але було весело, та ще й під яскраву сонячну погоду.

Старий Смоковець

Наша сьогоднішня мета чекала нас саме у Старому Смоковці, туди можна легко дістатись за 15 хвилин на поїзді, квитки коштують по одному євро. Як тільки приїхали – першою справою поїсти. Ми обрали перспективний ресторан із рейтингом 4,7 із 5. Але нажаль після нашої трапези рейтинг ресторану став дещо нижчим, бо малі порції у ресторані Словаччині це як весілля без музики. На каву зі смаколиком вирішили зайти у сусідній ресторан, після чого зрозуміли що попередній був і не такий вже поганий))) А тепер вйо до Гребієнка!

На верх гори ми піднялись на фунікулері, там на нас чекала справжня крижана казка. Тут кожен рік будують масштабні крижані проекти. На цей раз тут побудували великий Храм Гробу Господнього, а також виготовили купу крижаних статуй.

Доречі це був наш перший досвід такого роду. Я завжди мріяв побачити щось подібне і ось чергова мрія втілилась в реальність. Загалом круто мати купу мрій, а ще крутіше втілювати їх. Мабуть, найскладніша по втіленню мрія була моя гра Місячної сонати на синтезаторі.

Далі у нас шляхи тимчасово розходилися, ми із Ніною пішли трохи погуляти горами, а Даша з Мишком помчали вниз гори на санчатах. Правда, помчали відносно, бо першу третину маршруту вони трохи застрягли, але потім наздогнали втрачене. Для мене із моїми зламаними руками санчата поки що недосяжна мрія, яка колись знову стане реальністю, а поки що я можу насолоджуватись гірським пейзажем, та й взагалі радіти що вижив після того падіння з велосипеду.

Ось така у нас видалась міні-подорож на сім годин. Тепер із нетерпінням чекаємо літнього сезону, щоб повернутися на трекінговий маршрут між Татранською Ломницею та Старим Смоковцем, тож Словаччина чекай на нас!