Холодного зимового вечора, мріючи про травневі свята, було вирішено летіти до Єгипту з Мишком, на пляжний відпочинок. Але оскільки ціни на травневі свята зростають у півтора рази, то ми вирішили розпочати травневі святкування раніше.

Трохи поспавши, ми насолоджувалися найкрасивішими гірськими ландшафтами пустелі та блакиттю червоного моря з вікна ілюмінатора. При виході з літака нас обдуло приємним гарячим вітром, так ми собі уявляли вихід на трап, але тут трохи не зійшлося, порив крижаного вітру шокував нас. Де ж єгипетська нестерпна спека? Але, в результаті думки матеріалізувалися, і наступного дня почалася спека, яка згодом стала дійсно нестерпною)))
Заселення до готелю курорту ділиться на три види: або плати, або лайся, або довго чекай. Причому араби схильні до першого варіанту вселення, бо нас привезли на півдня раніше ніж вселення, то це взагалі ідеальний випадок збити грошей з туристів. Але тут представники єгипетського народу напали не на того фараона)

Наш улюблений готель

Прополоскавши на ресепшені мізки арабам, ми в результаті отримали хороший номер з видом на море на трьох осіб, замість стандартного номера, причому повністю безкоштовно. Тут головне вміти переконувати відразу двома мовами. Задоволені заселенням ми побігли снідати.
Після щільної трапези ми поспішили до довгоочікуваних коралових рифів, які чекали на нас 2,5 роки.
Краса підводного світу, це, напевно, найкрасивіше, що є в природі. Різнокольорові корали, серед яких плавають сотні риб. Риби плавають на будь-який смак та колір, зовсім не звертаючи уваги на допитливих туристів. На знак вітання морського народу я вирішив потиснути смугастій рибці хвостик, на жаль, він виявився колючим і болючим, тут же лежала гарна відкрита раковина, але підозріло її ніхто не брав, я так само вирішив не ризикувати, тому що колючої риби вистачило з головою.

Мишко заінтригований червоним морем

В один момент вся живність трохи розпливалася, мабуть, через присутність поблизу якоїсь безпечно-нехижої риби. Трохи пропливши вперед, я побачив велику рибу, яка дуже гордо пливла. Коли вона дивилася на мене, то в її погляді не було якогось голоду, а так собі, почуття делікатесу лише. Я з цікавістю її розглядав, доки не звернув увагу на майже трикутний плавець до гори. Я колись з плавання зайняв третє місце, якби мене бачила мій тренер у цей момент, то сміливо присудила б мені перше. Втім, біля самого понтона наші з рибою дороги розійшлися. Все-таки не дарма вигадали буйки. Невдовзі з’ясувалося, що це був Каранг, з яким ми потім потоваришували. Даші в цьому плані пощастило більше, оскільки вона зустрілася віч-на-віч з цілою зграєю таких риб. Звісно ж, зустріч із хижою рибою на пляжі була цілою подією, бо одразу ж усі терміново пливли дивитися на хижаків. Особливо коли я натрапив на двометрову мурену, яка когось доїдала. Побіг розповісти Даші, це ще хтось почув, у результаті всі милувалися, як трапезує хижа рибка.
Готель у нас був просто шикарний, на території три ресторани, купа барів, морозиво, гриль і все це ол інклюзив. Обідати ми любили у гриль-барі, а на десерт ходили до іншого.

Обідаємо в гриль-барі

Вечорами ми любили посидіти з келихами вина на терасі італійського ресторану не поспішаючи поїдаючи лазанью і восьминога запеченого з оливками. Як і належить в романтичних історіях, вся трапеза проходила на тлі повного місяця, який здіймався з моря. Дуже романтичний ресторан для вечері.

Увечері в пелюстках квіток зі свічками, виставляли красиві безалкогольні коктейлі в холі готелю. У разі, коли ти сильно втомлений від алкогольних барів, в яких бармени в дорогих костюмах роблять смачні шедеври, завжди можна поласувати коктейлем з холу. Мишко ол інклюзив тут же полюбив. Їв багато і все, особливо йому до душі припала піца «4 сири» та морозиво. З Мишком їсти морозиво одне задоволення, він кусає з боку ріжка, а ми з боку морозива і всі задоволені. Щовечора ми ловили таксі, закидали візок у багажник і їздили відкривати собі райони синайського півострова. Головне було не залишити територію Шарма, оскільки в межах Сінаю віза не потрібна і в аеропорту її можна просто не оформляти.

Мишко відпочиває на червоному морі

Як згадувалося раніше, три роки тому Хургада зазнала найсильнішого економічного удару через торгування зі мною, але на щастя для Шарма, багато покупок ми не робили.
Перше знайомство було з районом Наама Бей. Звичайно ж, наш син був там зіркою і нам покладався в подарунок попкорн від єгиптянина). Стій», «Земляк я теж українець!», «Ти мене забула?!», «Слухай друг, а чому рашисти як мавпи…» і так далі їх цитувати можна нескінченно. З одним “українцем” навіть почав рідною нам обом українською мовою говорити, але «земляк» відразу згадав, що його мама з України, а сам він там не був. Маму звати звісно «Наталя!» (у них туристи діляться на Саш і Наташ!), а ось як звуть діда «Український уродженець» на жаль забув. Погулявши головним районом шарму, ми поспішили в готель, щоб встигнути на факір-шоу від анімації.

Даша навіть допомогла арабу міцніше лежати на розбитому склі.

Наступним нічним знайомством ми обрали район Сохо. Музичний фонтан нас радісно вітав, ​​всі раділи і фотографувалися, а на острівцях у вуличних басейнах можна було затишно посидіти.

Фонтан на Сохо

Але поїздка в Сохо нам запам’яталася не затишком, а зустріччю з бегемотом, який мене вкусив так, що гематома на всі груди пройшла тільки під кінець поїздки. Хоча, мабуть, я сам винен, адже бегемот стояв з роззявленою пащею і нікого не чіпав, тим більше, що він був бронзовий. А я вирішив сфотографуватися у його пащі у формі ластівки. У момент мого ластівчиного дебюту, бегемот ніби ожив, оскільки моя вага переважила його голову і бегемот почав падати, намагаючись врятувати себе від падіння важкої статуї, я впав на його гострі зуби. У результаті я собі твердо вирішив, що більше не фотографуватимуся у формі ластівки в пащах у бегемотів.

Момент падіння

Третім відкриттям Шарма був район 1001 ніч, оскільки він знаходився просто біля готелю, то й на таксі їхати не доводилося. Під час гуляння ми познайомилися із черговим «Земляком», який у ході допиту виявився справді наполовину українцем, а ще й єгипетською тезкою нашого сина, звали його Мустафа. До кінця поїздки Мустафа був нашим найкращим другом і казав, що ми його талісмани удачі, врешті дійсно після нашої чергової зустрічі з ним, він відразу почав комусь успішно впарювати сумку. Мустафа подарував дельфінчика на згадку Мишкові.

Михась та тезка

Останнім районом для знайомства з Сінаєм було Старе місто. Це приблизно як Наама бей, тільки більше та дешевше. Відмінною рисою району була мечеть, з якої долинала арабська молитва. У результаті ми відвідали усі основні райони Шарму.
Після 7 днів «пляжного відпочинку», ми втомилися від переїдання, з крепатурою від довгого плавання і кульгаючими ногами ми сіли в літак. З усіх поїздок, найкрасивіші види з ілюмінатора саме дорогою до Єгипту. Оскільки до наступного літака залишалося всього 2 дні, мені необхідно було свої ноги терміново упорядковувати для активного відпочинку.

Дата подорожі: 21.04.2013 – 28.04.2013
Готель : Sunrise Select Diamond Beach Resort. Дуже рекомендуємо
Тривалість : 7 ночей (Шарм-ель-Шейх)
Тур агентство в Києві: Pilot
Тип туру: Повний пакет ол інклюзів
Екскурсії: Не брали
Покупка путівки: За 2 місяці (Краще брати за тиждень)

На цей раз вибір готелю був найретельнішим і враховував просто величезну кількість критеріїв, все ускладнювало обов’язкову наявність водних гірок на території. Сайт пошуку готелів вже вдруге нам допоміг зробити правильний вибір, як далекого 2012-го з тайським готелем. І ось ми вчотирьох летимо в нами ще незвіданий готель. У літаку було видно, що всі летять на позитиві. Під час підльоту до Шарму один із туристів радісно вигукнув «А он і наш Dessole!» За ілюмінаторами яскраво світилися великі літери нашого готелю. Було дуже круте відчуття того, що саме наш готель виразно виділявся з висоти. Всі, хто летіли до нашого готелю, немов вступили до братства. Після прильоту був окремий автобус для готелю. Свої валізи треба було чомусь запихати у вікно, а всередині працівник їх приймав. Гарний арабський звичай! Коли одна дівчина сказала, що вона краще занесе речі через головний вхід, я їй розповів, що це буде грубе порушення старої традиції і вважатиметься образою. Зі словами «Добре, не ображатимемо єгиптян» вона так само засунула свою валізу у вікно. Ми всі вирушили в дорогу. І так знайомтеся, наш найкращий єгипетський готель.

Dessole Royal Rojana

Після приїзду на нас чекав цілодобовий Royal All Inclusive. Менеджер на ресепшені видав нам ключі і сказав, що ми матимемо дуже гарні кімнати. Жодних грошей у паспорті, ніяких сперечань чи здирств, просто ось вам гарні кімнати. Дуже вразило. Конферансьє наполягав, що хвилин через 15 покаже нам дорогу, але в Єгипті треба цінувати кожну хвилину і ми самі вирушили дослідити територію. Але спершу поїсти! І в бар заглянути! О, тепер можна йти далі. Територія середнього розміру, але як же ми блукали в пошуках номера! Втім, наші блукання припинилися, напевно, день на сьомий. Дашина мама з Мишком, які залишилися чекати на працівника сказали, що теж довго шукали номер.

– Але ж працівник сказав, що покаже номер?
– Та він так і зробив, підійшов до нас за 15 хвилин і вказав пальцем «Вам туди».

Номери були справді в хорошому тихому місці, а тещі взагалі дістався номер на чотирьох, ми його називали президентським, обидва номери були з видом на море. Зазвичай при заселенні є арабський трюк — не працює гаряча вода, ти дзвониш на ресепшен, приходить сантехнік, відкриває у підвалі кран і сподівається, що ти йому за це заплатиш. Я перевірив воду, вода є, хм… що не так. Стукаючи у двері, прибіг працівник і сказав, що полагодить нам кондиціонер, за його словами ми нібито зателефонували і сказали, що кондиціонер не працює. Зважаючи на все, наш арабський друг прибіг лагодити кондиціонер ще до того, як він «зламався». До речі, за годину до виселення з номера кондиціонер таки «зламався» в очікуванні заселення наступних гостей. Щодо всіх цих хитрощів, це звичайно мої особисті здогадки, але ми втретє в Єгипті, з них двічі була «проблема з гарячою водою» та один раз «із кондиціонером». Після сніданку на нас чекали два великі пляжі з багатим підводним світом. Людей у ​​воді практично не було, незважаючи на температуру 34 градуси. Корал був великий і непоганий, але явно поступався коралу готелю Suconnect diamon beach (колишній Санрайз). Під водою нас чекали два скати, мурена, крилатки, хірурги, тридакни та купа іншої живності. Мишко з радісним настроєм заліз із понтона у воду на глибину, його одразу вкусила риба.

У дитини істерика, більше ніякого моря не хочеться. Після довгих заспокоювань Мишко вразився як чоловік пірнув і я вирішив теж за ним стрибнути. Міші це чомусь теж не сподобалось. Тепер Мишко до понтона ні за якісь шиші не погоджувався йти. Найближчі пару днів дитина далі за дитячий пляж не заходила, мовляв: «Тато, там рибки».

Через кілька днів я запропонував Мишкові піти на глибину, для того, щоб рибок розлякати. «Тато, йдемо!!!» Тепер Мишко спокійно плавав під приводом того, що ми не плаваємо, а лякаємо рибок, причому спочатку тато лізе у воду і лякає їх своєю бородою. Я почував себе якимсь старим Хоттабичем прямо. А потім Мишко спускається з понтона, щоб стріляти в рибок з водного пістолета водою! Рибки ж дуже бояться води. Водна розвага в морі відбувалася до 10:00. О десятій ранку на весь пляж лунало хропіння з колонок, потім крик «Анімасіоне апстееейрсссс!!!!» потім кричав півень ніби ним по барабану били, на повну гучність по черзі грало два гімни готелю, а аніматори спускаючись на пляж заряджали позитивом кожного, хто їм траплявся по дорозі. Для Михайла це означало одне, аквапарк відкритий!

З 10:00 до 12:00 на території великого басейну відбувався повний треш в аквапарку. Зелена гірка, помаранчева, жовта, потім «Тато, а давай перевернемо того хлопчика з матраца у воду», потім знову зелена, потім «Тато, хлопчик знову заліз на матрац, пливемо перевертати!», потім м’яч, потім знову жовта. З сусіднього басейну долинали захоплені крики – було видно, як аніматори вчать кататися на серфі у басейні. У третьому басейні саме забивають якийсь переможний гол! Поки ми каталися з Мишком, дві дівчинки час від часу в мене стріляли з водяного пістолета і ховалися. Тут я дістав Мішину волину з сумки і в басейні пролунав крик жаху. Перестрілка доходила до того, що ми на великій швидкості летіли з водяної гірки і примудрялися перезаряджати пістолети, щоб під час польоту давати відстріл один одному.
Коли сили супроводжувати Мишу були на межі, вахту приймала Даша або теща. У середньому дитина за раз з’їжджала близько 60 разів. 

Бармен біля басейну настільки вкладав душу в приготування коктейлів, що навіть ті, хто не п’є, з радістю б у нього замовили коктейль. Після завершення свого шедевра, він набирав пару грам у трубочку і давав продегустувати, раптом ще щось треба додати. Міша вимагав, щоб йому приносили “Атошку фрі” з гриля бару, його високість отримувала картоплю прямо в басейні на виїзді з гірочки.

Чесно кажучи, в снек-барах біля басейнів можна було так наїстись, що обід би уже не вліз. О 12:00 аквапарк закривався на перерву, а це означає, що час обіду! Це був не просто обід, це було справжнє бенкетування – велика різноманітність м’ясних страв, салати: грецький, шуба, олів’є, смачне морозиво. Кухар готують при тобі свої шедеври. Дитячі аніматори у вигляді різних веселих персонажів закликали дітей поїсти у спеціальну дитячу зону. Бармени на швидкість наливали безлімітного пива та вина. Мишко швидко зрозумів фішку ол інклюзива і вимагав все нових і нових смаколиків.

Обід закінчено – далі законні півтори години тихої години, доки сонце змінить свій режим на вечірній. У номері до цього часу вже закінчувалося прибирання і в холодильнику чекали холодні соки та кола. Будильник задзвонив, на годиннику 15:30 – час на море! Щовечора на нас чекав приємний вибір, на який із двох пляжів сходити. Надвечір до пляжу припливали крилатки і манили своїм небезпечним пір’ям, а під понтоном ліниво відпочивала риба-крокодил. Щовечора на нас чекав захід сонця у гори. Сонце зникло – купання завершено. Хоча у цей момент у воду явно випливали найцікавіші представники хижаків.
Провівши останні промені африканського сонця, ми вирушали в грін ленд.

Це зелена зона готелю з вистриженою травою, альтанками та великими лавками-гойдалками. 20 хвилин грін зони після заходу сонця – все, що для щастя треба. Правда в цей час сусідній готель труїв тарганів так, що хвилин на 5 все затягувало у якусь хімічну хмару. Проблема вирішувалася лежанням на траві, як би під хмарою. Лежиш під хмарою – романтика! Переодягнувшись, усі прямували до головного корпусу до ресторану. У корпусі на нас чекали коктейлі та народні танці.

Сьогодні була вечеря у єгипетській тематиці, і відповідно танці були традиційними.

Міні-сфінкс із чаєм усіх зустрічав на вході. Ах, знову бенкетуємо! Я майже плакав від радості, дивлячись на це різноманіття страв і щоразу повторював «Я такий щасливий!». А як їм вдавалися кондитерські шедеври!

Шоколадний стовп із заварних тістечок, різнокольорові вази із цукру наповнені медовими огірками, різноманітні солодкі візерунки прикрашали ряди різноманітних тортів. Я в цей готель закохався буквально з першого тістечка. Після вечері на нас чекало справжнє шоу від анімації. Професійні танцюристи таке творили на сцені, що навіть я, скептично налаштований до танців, сидів з відкритим ротом. Особливо, коли двоє хлопців асинхронно крутили велику скакалку, інші танцювали постійно, перестрибуючи її. Таке приголомшливе шоу було не щодня, але два рази на тиждень було. Хоча в решту днів теж нудьгувати на шоу не доводилося. Після шоу на нас чекав Голлівуд.

Це район Єгипту, в якому є “живі” динозаври та співаючі фонтани. Динозаври, звичайно, дуже порадували, а от фонтани – так собі. Зважаючи на вхід по сім доларів – до Голлівуду їхати не обов’язково.
Наш готель був настільки крутий, що навіть після стандартних семи ночей нудно не було. Щодня розклад один і теж і це дуже тішить. Як сказала теща – рай має виглядати саме так. Навіть для таких активних мандрівників, як ми з Дашею, цей режим дуже тішить, адже це Єгипет із великої літери. Але й без екскурсій не обійшлося.

На другий вечір ми вирушили до пішого походу на Сохо сквер, взявши з собою туристів із Полтави. Які чомусь були впевнені, що я нічну дорогу по пустелі добре знаю. Я не став нікого засмучувати, що я вперше тут, і в результаті всіх впевнено вивів. Оскільки на Сохо екскурсій взагалі не виявилося, ми поїхали за 7 $ (в один бік) на Наама бей. Наші нові знайомі переживали, що ми вшістьох у таксі не вліземо, але Єгипет не був би Єгиптом, якби араби переймалися подібними речами. Кожен поважаючий себе єгиптянин на Наама беї продає або екскурсії, або кальяни. Приємного вигляду охайний чоловік нам детально все розповів про екскурсії і дав свій прайс. Якийсь сумнівний тип «з підворіття» непереконливо і неприязно нам запропонував свої екскурсії, бачачи, що у нас є брошура з цінами, він стратегічно назвав усі ціни на 5-10$ дешевше. Не роздумуючи, ми закупилися екскурсіями у цього сумнівного типа. Араб був настільки суворий, що навіть узяв у мене долари, які не те що на вулиці приймати боялися, але і в банку після перевірки мені їх люб’язно порадили в який-небудь Зімбабве їх сплавити.

Кольоровий каньйон та Блакитна діра

Як не дивно, в обумовлений час за нами таки приїхав бусик, і ми вирушили до кольорового каньйону з нашими новими друзями та Одеси. Дівчата були так само з мережі готелю Dessole і на руках у них гордо красувалися срібні та золоті браслети, це означало, що турист уже не вперше відпочиває в мережі готелів і має додаткові привілеї, наприклад безкоштовне продовження кімнати для пізнього виселення. 

До каньйону ми їхали позашляховиком по пустелі. Якоїсь миті наш позашляховик звернув у глиб горбатої пустелі. Немов гравітація ослабла, всі буквально ширяли в повітрі всередині машини, а наш залізний кінь мчав все далі. Потім ми спустилися в каньйон.

Виходячи з фоток, я собі уявляв щось схоже на Гранд Каньйон, який я ще не бачив. За фактом це було щось більше схоже шматок-каньйон. Проте було прикольно) Правда бидлота і туди дісталася, якийсь Жора добре відзначився, вишкрібавши своє ім’я в різних місцях. Попивши бедуїнського чаю, ми поїхали до заповідника Абу-Галум. Незабаром наших залізних коней ми змінили на верблюдів.

Щоправда, деякі туристи настільки гальмували, що, напевно, церемонія «Усади свою дупу на верблюда» тривала хвилин 20. Причому в основному гальмували саме арабські туристи, ніби верблюд для них велика рідкість. Після 40 хвилин їзди на верблюдах ми прибули до блакитної діри. У багатьох буклетах її рекламують саме так:

а за фактом вона виглядає так:

І знаходиться на 11900 км вправо від тієї, що на першій фотці. Дуже ефектний вхід у Блакитну діру, пливучи під водою через ущелину ти ніби стрибаєш у нескінченну глибину. А далі рибки та корали за стандартом. Корал цього заповідника явно поступається заповіднику Рас-Мухамед, проте години 2 я з води не вилазив. Потім нас нагодували і для всіх бажаючих був платний душ і безкоштовний для всіх самовпевнених. Тобто стандартне єгипетське кидалово на екскурсіях. Але оскільки гід запевняв, що все входить в екскурсію, я належав до другої групи. Причому це помітив араб, але оскільки він не побачив у якій я кабінці, йому довелося кожну відкривати та перевіряти хто там миється особисто. Коли араб мене знайшов, він намагався пояснити, що душ після солоного моря в екскурсію не входить. Поки араб підбирав слова, я успішно помився. Не розповідатиму подробиці, що було, коли я сходив безкоштовно у туалет. На зворотній дорозі нас ще завезли на чергову фабрику найсправжнісіньких парфумів у світі. Ці парфуми виявилися навіть більш справжніми, ніж ті, що нам в Каїрі казали, що єдині справжні. Але оскільки там можна було попити холодного каркаде, то саме цим я й займався. Увечері нас повернули до готелю.

Квадроцикли

Наступної ночі в мене було заплановано нічне катання на квадрациклах. Вранці з фразою “Дивись як я вмію” я дуже сильно травмував ногу на водній гірці, перші пів години навіть злізти з неї не міг. Наступні години зо три я міг хіба що лежати. Хоч страховка і була, але витрачати дорогоцінні хвилини Єгипту на страховку – це злочин. Біль болем, а екскурсія за розкладом. Оскільки Даша з тещею відморозилися і Мишка мені не дали з собою, довелося самому шкандибати на екскурсію. Працівник готелю якраз проїжджав машиною і запропонував підвезти мене до ресепшену, коли дізнався, що мені треба до шлагбауму готелю дуже схвилювався за мене, а моя відповідь, що мені на екскурсію його зовсім не втішила. Охоронець на виході з території готелю на мене теж дивився квадратними очима. До речі охороні готелю взагалі залік, вони завжди були готові допомогти, питали чи все гаразд, коли ми чекали довго на машину. У обумовлений час мене особисто забрав водій на своїй машині, спочатку я думав, що мене просто повезли на органи. Причому цей водій говорив лише арабською. Потім він забрав ще двох хлопців з іншої Дессолі, таке враження, що суцільні Дессолі в Шармі. Всю дорогу наш драйвер говорив двома телефонами одночасно, при цьому не кладучи трубки і швидко перемикаючись між дзвінками. Наша теорія була, що він таким чином підробляє в техпідтримці місцевого провайдера. Коли ми проїхали табличку Welcome to Egypt у зворотний бік, теорія щодо органів у всіх трьох зміцнилася у думках. Але зрештою нас таки посадили на квадрацикли. Всім окрім мене впарили арафатки по 3 долари. Отже, помчали. Я помітив, що квадрацикл поставлений на підвищену передачу і відчув, що задній рейсер може цього не знати. Коли я обернувся назад, все, що мені залишалося – сильно затиснути гальма. Арабка в мене так упилася, що обернулася вся колона. Далі ми їхали трасою і коли треба було об’їхати машину, проаналізувавши вміння водіння задньої арабки я ще раз обернувся назад. Дівчина ніби джин ширяла в повітрі, а квадрацикл, немов керований невидимим гонщиком, перетнув перпендикулярно трасу і поїхав у пустелю. Політ дівчини був не так довгим, як ефектним. Полежавши секунд 10, вона встала, сіла за інший квадрик і поїхала далі – брутально! Нічна пустеля просто радувала око, це якесь особливе відчуття. В один момент, коли колона їхала на невеликій швидкості, до мене підбігло якась єгиптеня, засунуло палець у квадрацикл і той затих. За дорогу в нашій групі чотири рази ламався квадрацикл, причому четвертий був у мене. Потім за хорошою традицією ми хором кричали ім’я кожного з групи, щоб послухати ехо. Причому один назвав настільки складне ім’я, що я від душі посміявся з жарту, але це виявився не жарт… просто він виявився татарином за національністю. Поки катався, нога пройшла. Нас повернули по готелям. В цей вечір в готелі ми зустріли двох цезарів, які посилено споювали якихось дівчат.
Для постійних гостей, ті у кого браслети срібні та золоті, на території готелю була vip коктейль вечірка. Виглядало це дуже ефектно і дійсно по багатому. Ми цього правила на початку не знали та пройшли, наш браслет не перевірили. Нам також дуже сподобалося. Вночі теща відлетіла до Каїра на піраміди, тому весь день ми були з Мишком на господарстві.

Наступний день був такий самий, як і всі попередні, і це було шикарно. У будь-якому іншому місці я не захотів би такої монотонності, але це Єгипет, там можна. Надвечір цезарі на гітарі грали бременських музикантів. Вночі повернулася теща повна вражень, а наступного дня я подався до заповідника Рас-Мухамед до рибок.

Рас-Мухамед

Даша з Мишком сказали, що їм і в готелі рибок вистачає, тому відправили мене самого. На яхті я був єдиний європеєць, решта – араби. Двоє хлопців з Іраку зі мною познайомилися і в наказовому порядку сказали, що вони мої друзі) Не став я з Іраком сперечатися. Риф дуже сподобався, було три зупинки приблизно по годині. Друга дійсно тішила око. Корабель нас висадив у відкритому морі, а сам поплив далі. Гід тримав наш курс, і ми пливли кудись вдалечінь. Причому всі араби пливли групкою відносно далеко від рифу. Що вони там дивилися незрозуміло. Я ж плив над самим рифом, причому кілька разів мало не сталося епічного зіткнення. Мене гід постійно кликав повернутися до групи, але потім зрозумів, що марно. Я показав жестом, що допливу куди треба, але тільки біля рифу. Хвилин за 40 ми допливли до корабля і він нас забрав. Перед третьою зупинкою був обід і хоч корабель уже зупинився, усі не поспішаючи обідали. Я у гіда поцікавився про деталі, він сказав, що це найцікавіший риф.
«Коли ж можна буде пірнути?» Запитав я.
Тобі можна хоч зараз! Стрибай!» Гід бачив мою небайдужість до моря.
Маска на обличчя, затяжний стрибок, і я вже на шляху до рифу. Тут було багато тридакн та інших живих квіточок, які різко ховалися при наближенні. Загалом екскурсії на Рас Мухаммед залік, саме морській, а не автобусній.
Наступного дня на нас чекала довгоочікувана екскурсія до Йорданії. Ми запаслись їжею, сіли о 02:00 в автобус.

Йорданія

Через 4,5 години нас повернули назад у готель, мовляв, вибачте, дорогу затопило, екскурсії не буде. Забирайте назад оплату.
Отже, за 4,5 години ми побачили:
– Світанок у пустелі
– Пустелю
– 2 години простояли на заправці біля кордону.
І головне – безкоштовно!
Так ефектно закордонні поїздки ще не зривалися.

Хочу сказати, що місцеві жителі в Єгипті за останні два роки дуже змінилися на краще. Ніхто до тебе здебільшого не чіпляється, не хочеш торгуватись – не треба. Нам, звичайно, цього сильно не вистачало. Мені ця фішка дуже подобалася, а тепер її нема. Тепер єгиптянам залишилося свою жадібність побороти і все буде супер. А взагалі так було цікаво гуляти місцями дворічної давнини. Тут Мишкові давали безкоштовно картоплю, а ось тут Мишко сам у колясці покотився доки ми фотографувалися. На дев’ятий день у нас був виліт до Києва після вечері, що ідеально компенсувало приліт до Єгипту після вечері.

Епілог

Це була наша 26 ніч у Єгипті. На закінчення хочу сказати, як би добре в інших країнах не було, а Єгипет він завжди неповторний.

За Єгипет!

Інформація про подорож

Дата подорожі: 25.09.2015 – 04.10.2015
Готель: Dessole Royal Rojana
Тривалість: 9 ночей (Шарм-ель-Шейх)
Тур агентство в Києві: Tasty Travel
Оператор: Пегас (Гівно)
Тип туру: Повний пакет — страховка, переліт, трансфери, готель, 24 години роял ол інклюзів
Екскурсії: Кольоровий каньйон + Блакитна діра, Квадроцикли, Рас Мухамед
Купівля путівки: За 3 тижні

Краще за Єгипет може бути тільки два Єгипти, а краще три… Як виявилося, і четверта поїздка до Єгипту була якраз. Єгипет — це одна із наших улюблених країн. Це єдине місце на Землі, де ми справді відпочиваємо. Тут немає поспіху між автобусами, стиковок, складних перельотів і навіть жодної підготовки до поїздки. Просто купуєш тур і насолоджуєшся відпочинком. Головне вибрати правильний готель. Ми любимо відкривати для себе щось нове, цього разу Даша обрала для нас готель Island View Resort і не помилилася. Щорічну поїздку до Єгипту з нетерпінням чекає наш Мишко, а ще більше моя улюблена теща.

Збір речей по будинку трохи затягнувся, і в останній момент виявилося, що треба ще дозбирати речі. По квартирі бігали всі як у фільмі “Один дома” я навіть музику з того сюжету ввімкнув, щоб легше збиралося.
Наша команда знову у зборі, розпочинаємо наш політ! Перельоти Київ-Шарм це найвеселіші та найпозитивніші перельоти серед наших поїздок.

У літаку стояв легкий аромат віскі, хтось ходив із пропозицією обміняти віскі на колу, діти пустували і лазили через ряди. У молодят було весілля, всім літаком кричали гірко, переляканий бортпровідник вбіг у салон і зітхнув з полегшенням, що це всього лише весілля.

Один хлопець, розглядаючи каталог скай шопа, уточнив у стюарта, чи можна пити віскі на борту, отримавши ствердний кивок, з радістю дістав свою пляшку із заначки. Потім кричав тост “За червоне море!”. 200 людей рейсу летіли наче одна велика дружна компанія. Коли літак почав заходити на посадку, розпалений народ допомагав вичитувати метри пілоту. 50 … 40 … 30 … 20 … 10 … 0! Пілоту плескали ледь не стоячи, здавалося, що тріумфування та овацій за відмінну посадку було більше ніж під час отримання Оскара Леонардом ді Капріо. Це Єгипет! Ми повернулися! З літака навіть було сумно виходити, так всі здружилися.
Здобули міграційні карти. Тут же двоє арабів за гарною стійкою сказали: Шановні, йдіть до нас! Причому досить переконливо, мабуть, тренувалися. Але є золоте правило, в аеропорту спілкуйся лише зі своїм оператором та прикордонною службою. Виманювання грошей з туристів не вдалося. Все типово, хотіли за нас заповнити карти. Прикордонник, вивчаючи мою візову історію, так вражався, що поставив мені не той штамп у паспорт. Хлопець не розгубився, закреслив його ручкою та поставив інший. Перед посадкою на трансферний автобус гіди цікавилися хто скільки разів бував у Єгипті. Ми зі своїм четвертим разом були як діти. Людям не вистачало пальців на руках, щоб перерахувати свої поїздки. В автобусі я вирішив перевірити свою ораторсько-акторську майстерність. Поки гіда не було я взяв з сидіння водія якусь табличку, щоб виглядати пристойно і почав здивованим туристам розповідати стандартну промову, яку зазвичай розповідають гіди. Загалом усі розважилися. Потім зайшов гід і почав розповідати те саме.

Зомбі апокаліпсис

Приїхали до готелю ми близько опівночі. На ресепшені нікого не було окрім конферансьє. У голові крутилося питання “А де всі?” на вулицях території готелю людей так само не було. Здавалося, що готель пережив потужну атаку зомбі і людей більше немає. Найбільше здивування було, коли їх не виявилось і на площі Сохо, поряд з якою ми жили. Все начебто працює і світиться, але туристів нуль. На ресепшені нам пообіцяли, що в номер принесуть закуски, бо ми не встигли на вечерю. Зважаючи на те, що на вечері всіх з’їли, напевно, навіть добре, що ми не встигли.

У барі за стійкою стояв самотній, мовчазний і занадто п’яний офіціант. В його очах і голосі була туга, він ніби сумував за ще нещодавніми друзями. У номер нас повіз працівник на електромашинці, з нами їхало ще двоє туристів. Тепер нас як мінімум шестеро. Розміри двокімнатних номерів вразили. Хоча номер давно потребував косметичного ремонту. Перше що ми встигли — закрили єдиний ключ у номері. Довелося викликати допомогу. Першим до нас прийшов офіціант із закусками.

У результаті під дверима ми стояли ще й із трьома великими тарілками. Відсутність людей трохи давила на нерви. Я завжди хотів побувати в Єгипті без орків, але це дуже незвично. Другий черв’як сумніву був, що готель може значно опустити сервіс за рахунок відтоку туристів. Але ж не дарма цей готель раніше належав до мережі Sunrise! Вже з ранку ми почали відчувати переваги відпочинку. По сніданку готель було визначити складно, сніданки досить однакові у готелях. А ось порожній пляж – це справді приємно. Все вільно, вибирай будь-який лежак. Згодом люди підтягнулися, і я навіть нарахував 21-у людину, яка не зайняла й десяти відсотків від пляжу. На понтоні сидів хлопець і пшикав усім у маски рідину від запотівання. Ну привіт, улюблені корали і рибки! Вода тепла. Корал був досить незвичайний, з розвилками та ущелинами. Я як розбалуваний турист коралу не можу поставити п’ятірку, тому що багато було неживого, але четвірка з плюсом точно є. Минулого року Мишко боявся моря як вогню, його вдавалося вмовляти тільки під приводом “розлякати” рибок. Цього року його думка кардинально змінилася у воді за день він був часом більше за інших.

О десятій ранку відкрилися водяні гірочки біля басейну. Точніше, частіше гірки чекали, щоб ми прийшли, і на прохання єдиних відвідувачів басейну їх включали.

Але одного разу був прямо “натовп” – людей 10. Біля басейну був бар, який у більшості випадків працював персонально для нас.

Бармен мене навіть зазивав під час польоту з гірки, щоб я заглянув до нього на коктейль. Коктейлі в цьому готелі робили чудові. Ми ще вночі заглянули в бар на традиційну Куба Лібре і з першим ковтком відчули знайомий смак Єгипту.

Півтори години інтенсивних гірок з Мишком, потім коктейль-релакс на лежаках, поки Мишко сам катається.

Температура повітря в перші дні була приблизно 35 градусів, після семи київських градусів спека приємно плавила. Навіть не було бажання ховатися в тіні, під час прогулянок територією готелю.

Після гірок за розкладом був обід.
Коли я побачив насипаний рис у розрізані ананаси, я зрозумів, що з гастрономічністю готелю ми не помилилися. Було багато різноманітної їжі. Одного разу навіть пельмені були. Салати були розкладені як у великих стравах, так і маленьких тарілочках красиво сервіровані. Персонально для Михайла у ресторані була дитяча зона. На обіді було більше людей, ніж на сніданку. Мабуть, прокинулися ті, хто добре провели ніч. Після обіду традиційна тиха година. Потім знову море. Вечірнє море нам подобається особливо. Міші – через те, що картоплю фрі на пляжі готують, мені – через колір води. Та й хижі риби починають підтягуватись. Ліворуч від пірсу жило сімейство з чотирьох скатів. Трохи далі сімейство крилаток, дуже гарних, але фатальних риб. Втім, якщо роздратувати сімейство скатів, все теж може закінчитися досить погано. Але вони були наші друзі. Мене кілька разів кусали смугасті рибки, причому один раз досить сильно в спину дзьобнула, але, правду кажучи, я і сам був не без гріха перед ними. По сусідству з нами був дорогий готель, але туристи звідти захоплювалися нашим рифом. Територіально плавати можна було стільки, скільки дозволяє фантазія.

За подорож ми добре ознайомилися з рифами 4.5 сусідніх готелів.

Один просто недобудований був. О 17:00 сонце ховалося за горою, наставала черга хижаків, плавати більше не можна було. Протягом пів години царство ночі повністю огортало Шарм. Щодня складався немов із двох довгих половинок – сонячної та місячної. Які були місячні краєвиди не передати словами. У п’ятизіркових готелів зазвичай є зелена зона для відпочинку, у нашого готелю зони не було. Але був приємний сюрприз, абсолютно вся територія готелю була дуже зелена з безліччю різноманітних рослин.

Включно з нашими улюбленими азіатськими деревами з білими квіточками. На території готелю було безліч штучних річок із дерев’яними містками. На жаль, у туристичну кризу річки водою не заповнювалися. Але шикарність території гірша не ставала. Прибиральник у номері з рушника творив справжні витвори мистецтва, декоруючи живими квітами.

Як флориста на весілля, так не знайдеш, а тут прибиральники в готелі таке витворяють. Це був перший раз у нашій історії, коли було не шкода прибиральникові залишити долар. Оскільки людей були одиниці, вся увага персоналу була сконцентрована на постояльцях. Всі тобі посміхаються, з тобою на ім’я вітаються і намагаються допомогти. Вечері готелю проходили у ресторані Фатіма на березі моря. Колись цей ресторан належав до мережі А-ля карт, але тепер його зробили відкритим для всіх.

А-ля карт — це ресторани, в яких їжу замовляють офіціантам, в таких ресторанах можна поїсти безкоштовно лише один раз за поїздку. Та й те, через чергу бажаючих у нас не завжди виходило це зробити. А тут просто на першому сніданку до нас підійшов конферансьє і одразу записав нас у другий ресторан А-ля карт.
Ресторан Фатіма знаходився на скелі, створювалося враження, що сидиш прямо над водою. Увага всіх офіціантів знову на нас, хочеш вина, тобі його обов’язково принесуть. Навіть якщо ти дійшов до бару, щоб його взяти. Вечеря була ще крутіша за обід. Різноманітний гриль, м’ясо, риба, лазанья та багато іншого.

Десерти з обіднього ресторану

Кілька разів на десерт було морозиво. Вина у цьому ресторані були смачні. У минулих готелях нам вина не подобалися, а тут на дивно навіть дуже. Тостів було багато, навіть за наших нових друзів “За сім’ю скатів”. До майже повної відсутності туристів звикли дуже швидко і здавалося абсолютно нормальним. Сиділи ми за тою вечерею і розуміли, що відпочинок вдався вже з першого дня. А найприємніше знаєте, що?

Ще 6 днів поспіль за такою ж шикарною програмою, а ще екскурсії та різноманітні нічні гуляння. Їж-купайся-катайся-пий коктейлі-їж-відпочивай-купайся-гуляй-їж.

Погулявши по порожньому Сохо скверу, ми вирушили на таксі на Наама бей. Наш готель знаходився просто на Сохо, що було його гарною перевагою. Наступним приємним сюрпризом стали ціни. Тарифи, до яких рік тому було не доторгуватися, тепер були базовими.

І так на всі товари, сувеніри, таксі і т.д. Найбільше, звичайно, таксисти скинули ціни. На Наама Бей у кварталі з магазинами було небагато арабських сімей і ми. Продавці дивилися на нас як на здобич, на яку полювали цілий день. Зайшовши до місцевої турфірми, де рік тому брали тури, я почав цікавитись, коли найближча подорож до Йорданії. Того року поїздка зірвалася через сильний розлив води. Цього року, коли я почав вимовляти питання, я вже в голові зрозумів, наскільки провальний цей задум. З далеких екскурсій саме Йорданію скасували. Також не було низки місцевих екскурсій. А шкода, планів було значно більше на цю подорож. Відкоригувавши плани, ми взяли інші екскурсії і знов-таки за казковими цінами. Я потім ще й знижку за опт у вигляді десяти відсотків отримали. Продавець навіть не намагався торгуватись. У сусідньому магазині швидко набрали того, що треба було купити у Києві, але ціни заважали. У Єгипті зараз криза, фунт на чорному ринку вдвічі вищий, ніж у банку. А ціни на таксі та екскурсії у доларах. Ось і виходить, що у доларі вони готові поступатися, бо у фунтах на руки отримають більше.

Курс чорного ринку вперше виплив саме в цьому магазині. Нарахувавши сто фунтів, продавець заявив, що зараз курс відрізняється від банківського і ділитиме не на 8,87, а на 14. Щоб отримати долар. Поділивши не на свою користь, замість 12 доларів нам нарахував 7 і залишився задоволений, що заокруглив у свій бік. Ну ок. З кожним наступним днем ​​кількість українських та арабських туристів у готелі почала значно зростати. Навіть музичний фонтан на Сохо сквері заспівав українську пісню. Араби віталися фразами “Слава Україні” та “Привіт мій друже! Ти ж з України? Заходь!” Жодного натяку на орків. Всі наступні дні до вечора були ідентичними, за винятком зростаючої української діаспори в Єгипті. А ось вечори були різноманітні та насичені. На другий вечір ми з тещею мчали на квадроциклах пустельними ландшафтами! Ніна трохи хвилювалася спочатку, але коли завела свій квадроцикл, стала професійною гонщицею, грозою семи пустель. Покаталися ми на славу. Я щоразу в Єгипті обов’язково катаюся. Це дешевше, ніж в Україні, і реально весело.

Романтична вечеря у нас була вчотирьох в А-ля карті. Як завжди, було радісно. Ресторан був завантажений наполовину, що зовсім не властиво цій мережі. Наступного дня ми мали вечірні відвідини СПА. Зазвичай СПА при готелі заламує високі ціни, але не цього сезону. Спочатку ми відвідали сауну. Після сауни був сорокахвилинний масаж всього тіла. Масаж, хочу відзначити, робили справді добре. Потім нам на обличчя намазали мега-оздоровчу маску, яка за розповіддю гіда рятувала від усіх хвороб, які він тільки зміг згадати. Після масажу ми продовжили паритися у хамамі. І наостанок релакс у джакузі. Все це задоволення коштувало по 15 $ з людини. Маслянисті та сяючі ми вирушили на вечерю.

Рифи острова Тиран

Зранку ми з Дашею вирушили на екскурсію, на якій за три роки якимось дивом жодного разу не були. Треба було порівняти наскільки крутий риф нашого готелю щодо морських заповідників. На весь корабель європейцями були тільки ми вдвох. Що вдвічі більше за минулий рік (коли я один побував на Рас-Мухаммаді)! Мабуть, побоюється народ купувати екскурсії у місцевих турфірм. Воно й не дивно. Коли ми заселялися до готелю. Готельний гід із таким мистецтвом розповідав, як це небезпечно, і що ми не маємо права так робити. Наводив жахливі факти, які не зовсім сходилися за логікою з його правилами. Найбільше запам’яталася історія, як готель Рехану закрили через те, що хтось купив екскурсію у місцевих. Але найкрутіше, ми були “бунтарями”, бо не заповнивши анкету, в якій ми мали відмовитися від відповідальності нашої страхової компанії на користь екскурсій, які ми матимемо право купувати лише у готельного гіда. Легенда розповідала, що у зв’язку з військовою ситуацією країни, ці анкети ми повинні заповнити інакше назад відлетіти не зможемо. На жаль, ми полетіли так само як і всі, не вдалося безкоштовно продовжити відпустку. До речі, націнка в прайсах готельного гіда в 1,5 – 2 рази вища за вуличну вартість такої ж екскурсії.
На кораблику нам сказали, чи не відпливати у воді від вказаного гіда. Який нам усміхнувся на всі тридцять два. І ненароком не звернув уваги як ми пливемо дивитися корали за своєю програмою. Корал був трохи кращим, ніж у нас в готелі, були інші різновиди. Були інші рибки, які після звичних готельних здавались екзотичнішими. Але найголовніше ми бачили справжнього морського чудовиська рибу-крокодила. Який зловісно лежав на дні за п’ять метрів від нас. Відпочиваючі на кораблі ділилися на кілька груп. Перша просто сиділа на кораблі всю поїздку мовчки. Другі дайвили з аквалангами, третя не відпливала від гіда, тримаючись за коло. Плавали вони далеко від коралів, щоб не поранитися, іноді зустрічаючи самотні коральчики. Остання група — це ми з Дашею, єдині, хто плавав вивчаючи красу рифу. Даша повернулася на кораблик раніше, я, поплававши ще хвилин 40 зрозумів, що не можу визначити який з кораблів наш. Стояло три кораблі, кожен мав назву арабською. Вдалині відпливав корабель, назва якого видно не було. Наш мав назву латиницею. Зараз ми дізнаємося, як працюють місцеві тур фірми в екстреній ситуації. Даша вчасно помітила мене з одного із трьох арабських корабликів. Латинська назва була просто з іншого боку. Після купань був обід. Смачний, але не такий багатий, як у готелі. Ще був безлімітний сік, чай та кава усю поїздку. Ми залишились задоволені, що поплавали. Це задоволення обійшлося по 12,5 $ з людини без дайвінгу (Дайвінг +10 $). 

Royal Rojana Resort

Увечері ми пішли прогулятися до нашого торішнього готелю Dessole Royal Rojana, який цього року оголосив стоп продажів. Здалеку було видно, що готель світиться. Але всі спроби купити тур у Києві були марними. Спочатку треба було згадати, як взагалі до нього йти. Охорона одного з місцевих готелів нам вказала напрямок. Готель, зважаючи на все, таки працював, раз ніхто не дивується, навіщо ми запитуємо напрямок. Пройшовши хвилин 20 пустельною дорогою, ми дісталися до стоянки таксі. Якщо таксисти є, то й постояльці мають бути. Далі була освітлена арка входу на територію, за якою світилася вивіска готелю та охоронний пункт. Охоронець дуже зрадів, що побачив живих туристів за останні пів року. Таксист, схоже, приїхав до охоронця в гості. Нас на прохання люб’язно впустили на закриту територію. Відчуття були моторошні. Готель тільки імітував роботу. Все світилося, тільки немає людей і вхід опечатано. Ми були немов привиди у паралельному світі. У голові крутився фрагмент із торішнього гімну готелю “Please come back Dessole…”. Пішли назад пустельною дорогою, таксист здивовано провів нас поглядом.

Sharm’s got a talent

Наступного вечора у нас було відвідування культурного заходу Шарм має талант. Минулого року ми дивилися шматочок сьомого сезону, цього року ми потрапили на другий раунд восьмого) Для того, щоб сидіти за столиком у кафе потрібно було щось замовити. Шоу ми дивилися з двома гарними келихами та півторалітровою пляшкою води. Складно щось замовляти у кафе, коли за сто метрів готель з олл інклюзивом. Народу було повно. В багато разів більше, ніж у перші дні. Начебто запустили гарячу акцію. Ведуча на сцені наче вирішила потролити і спитала скільки людей з України. Практично всі, хто сидів, закричали і зааплодували. Потім було аналогічне питання про оркостан, скрикнуло чоловік шість, напевно) Загалом цікаво подивилися шоу, щиро вболіваючи за деяких талантів.

1001 ніч (Альфлео Фалело)

Наступного дня вирішили повною делегацією вирушити ще раз до Спа. Але працівника, який нам продав із гарною знижкою, не було. Довелося торги знову влаштовувати. Поки ми втрьох були на процедурах, Мишко сидів із планшетом в руках і не менш радісно насолоджувався відпочинком. Цього вечора ми вирішили провести в районі 1001 ніч. Одна проблема, ми не знали, як воно називається арабською, а таксисти як звучить українською. У фойє зайшла якась гід. Чудово, зараз з’ясуємо. Дівчина не тільки розповіла нам назву району, а й запропонувала безкоштовно підвезти. Бо зараз везтиме безкоштовну екскурсію у тому напрямку. На жаль, туристи із заявленої кімнати не прийшли. Екскурсію треба було скасовувати, але ми вигадали як виручити одне одного. Замість якихось туристів повезли нас. Суть була в тому, що ми повинні зайти в магазин дублянок на 15 хвилин, який якраз знаходиться у потрібному районі. Ми лише за, зважаючи на те, що їхати треба в інший кінець Шарма. Дівчина, як справжній гід всю дорогу розповідала нам багато цікавостей. З нами їхали ще двоє хлопців, які мали приблизно ту саму мету. У магазині ніхто морально не тиснув і за 15 хвилин нас навіть не намагалися втримати.

Спочатку ми планували відвідати саме шоу 1001 ніч. Але воно розпочнеться лише за 2 години. Сам район для прогулянок саме те.

Тут є і араби, що чіпляються, і місцеві сім’ї, що просто гуляють. І все таке затишне та рідне. Пішли прогулятися до нашого позаминулого готелю.

Sunrise Diamond Beach

Я хотів поцікавитися в охоронця, чи можна пройти до лобі пофоткатися. Але хлопець мене ніби впізнав у обличчя та привітав, не послухавши запитання. Кольори браслетів нас трохи видавали. Територію ми знали добре, тому легко змогли обійти ресепшен і опинитися в найцікавіших зонах. А скільки спогадів, чого варте місце де Мишко вперше пішов! Все трохи змінилося і, десь тут збудували аквапарк. Його треба було подивитися обов’язково, щоб оцінити, наскільки має сенс повертатися в цей готель з дитиною. Пошуки аквапарку у лабіринтах готелю виглядали як гра в Пакмана. Треба було ходити доріжками так, щоб не перетнутися з персоналом інакше насамперед було б шкода охоронця, який нас впустив. Аквапарк, як на зло, ще був десь захований. По території готель поступався нашому поточному Island View Resort, але коли побачили масштаби аквапарку — щелепа відвисла.

Це не просто гірочки, а справді збудований аквапарк, якого в інших готелях ми ще не бачили. Щиро порадівши за наш улюблений Санрайз, ми твердо вирішили продовжувати рекомендувати його друзям для першого відвідування Єгипту. Наступне завдання було непомітно вийти з готелю, не засвітивши при цьому синій браслет, у постояльців були зелені. На виході стояло таксі, яке в докризові часи заламувало нереальні ціни. Раніше доводилося йти далі від готелю та ловити нормальні. Але зараз сумнівів практично не було. Водій англійської не знав, за нього перекладав його друг. Друг спочатку заломив 10 $ до Island view, що раніше було досить справедливою ціною. Але за відсутності туристів ціну можна було називати свою. Арабський друг звичайно намагався сторгувати з наших п’яти доларів, але коли відчув, що ми зараз підемо, з радістю посадив нас у машину. З глузду з’їхати, за 5 доларів проїхати майже весь Шарм на таксі. Нам було цікаво невже й у нашому готелі можна пройти, не попаливши браслети. Ми навмисне взяли речі так, щоб браслети на руках були приховані. Конферансьє біля входу люб’язно попросив показати, що у пакеті. Було добре видно, що хлопець дивився не на пакунок, а мигцем на браслети. Хитро😊

Наступний день був останній. На вечірньому купанні випливли всі три види смертоносних крилаток покрасуватись перед нами. Ось реально гарна риба. Шкода, що відноситься до однієї з найнебезпечніших мешканців моря.

Повечерявши і набравши собі в судочки сніданок, ми пішли дивитися вечірню анімацію Містер готелю. Я мав стан легкого перегріву. Тому я тихенько лежав на задніх лавах. Нас із Дашею аніматори помітили як активних ще з першого дня. І Даша припустила, що здогадується, кого витягнуть на сцену. Я навіть не встиг нічого сказати, як мене дівчина примусово повела на сцену вниз амфітеатром. Я дорогою вступив у відро і мало не впав. Я взагалі нетанцююча людина. Але як у всіх подібних конкурсах є щось пов’язане з танцем. Коли я оголосив, що танцюю танець живота, навіть лідер із глядацьких симпатій мені закричав “Андрюха ти найкращий!!!”. Я переміг у трьох із чотирьох конкурсів. Але мій живіт готель ще запам’ятає надовго. Після маси овацій, дівчина з анімації сказала, що навіть замовна танцівниця не викликала такого ажіотажу під час танцю. Я переміг, я летів до Києва як “Містер готелю Island View Resort”. Це був феєричний кінець подорожі.

Сім повних днів пролетіли швидко та дуже, дуже приємно. Насправді феєричний кінець був о шостій ранку, коли ми знову стояли під зачиненими дверима, забувши ключі в номері. Загалом, як почали, так і закінчили. Єгипет ми тебе дуже і дуже любимо, обов’язково чекай на нас ще!
Дорогою додому ми забули Мишка в прикордонній зоні, але це вже інша історія)

Інформація про подорож

Дата подорожі : 15.10.2016 – 23.10.2016
Готель: Island View Resort. Рекомендуємо
Тривалість : 8 ночей (Шарм-ель-Шейх)
Тур агентство в Києві: Tasty Travel
Тип туру: Повний пакет — страховка, переліт, трансфери, готель, ол інклюзив
Екскурсії: Квадроцикли, рифи острова Тирана
Купівля путівки : За 3 тижні

Ціни
Спа в готелі – 15 $ з особи
Таксі в будь-яку точку – 5 $
Трубка з маскою на ринку – 5 $
Екскурсія Квадроцикли – 10 $
Екскурсія Острів Тиран – 12,5 $
Покататися на верблюді – 3 $ з людини

Корал — це рай на яву, це окремий світ зі своїми жителями, це один із тих елементів подорожі, заради якого варто відкривати наш світ. І як же нам пощастило, що один із найкрасивіших коралових рифів світу знаходиться за 3,5 години льоту від України. Цього року Даша обрала готель із найкрасивішим підводним світом з усього досвіду наших подорожей. Цей підводний світ переміг навіть Мальдівський (але лише підводний, колір водички, острови та пісочок на Мальдівах кращі). Отже, зустрічайте наш відпочинок у Dreams Vacation! Про побачене в поточній поїздці під водою я міг би писати вічно, але й окрім моря вся поїздка пройшла на тверду п’ятірку.

За останній рік ми навчили Мишка добре плавати, мотивуючи Біндерами і тим фактом, що плаватиме з нами в червоному морі. На моменту подорожі Мишко під водою вже почувався впевненіше ніж риби. Виліт був ранній о п’ятій ранку.

Перельоти з AzurAir, що запам’яталися

“Шановні пасажири, ми готуємося до зльоту, але наші інженери ніяк не можуть зачинити двері!” По салону покотилася хвиля сміху, двері зачинили хвилин за 20 і літак полетів. Погода була ясна, але GPS ні в яку не хотів ловити наші координати. За обрисами берегових ліній, я зміг визначати курс літака і відштовхуючись від заворотів Нілу, вдалося вирахувати Каїр та піраміди! Моїй топографічної винахідливості тішилася купа пасажирів, оскільки багато хто попрямував до ілюмінаторів нашого борту, щоб подивитися на Піраміди. Потім були незабутні краєвиди пустельних гір, єгипетське море та м’яка посадка.
Зворотний виліт запам’ятався більше. Ми вилітали об 11:00. “Шановні пасажири, наш політ займе 4 години, ми пролітатимемо Хургадою, Каїр і Туреччину. Піраміди будуть видно по лівому борту, коли будемо над ними пролітати я Вам скажу”. Що сказати, сервіс на найвищому рівні. Сіли по кріслах і мене вирубало в сон. Поспав, прокинувся, ми все ще не летимо. Пасажири у відчутному збентеженні. Даша сказала, що пілот тільки те, що оголосив, що не можуть закрити двері в багажному відділенні. Минуло вже близько години. Двері в літак тримали відчиненими, можна було постояти біля виходу і подихати свіжим повітрям. Оскільки літак був розрахований майже на 500 людей із трьома рядами крісел, то погуляти було де. Персонал наливав пасажирам воду. Добре, що ми не зняли браслети готелю, може знадобляться ще. Стюард стояв біля виходу та охоче відповідав на всі запитання. Саме мене вже років 5 мучило питання, пов’язане з балістикою польотів літаків. Стюард мені з радістю розклав усе по поличках. Інший стюард пропонував його змінити на вахті, але той сказав, що йому подобається стояти і продовжив з азартом відповідати на запитання пасажирів. Було видно, наскільки він любить свою роботу. Пізніше пілотові набридло сидіти в кабіні. Він розрядив обстановку висловлюючи свої здогади того, що буде далі і як він можливо з нами сидітиме в аеропорту і чекатиме на ремонтну бригаду з Туреччини. Тим часом уперті двері ні як не здавались. Пілот вирішив зійти з літака і піти особисто з’ясувати, що там із тими дверима. Хвилин через 5 повернувся і повідомив, що двері намагатимуться закрити в ручному режимі, для цього інженер повинен провернути спеціальну ручку 1220 разів, як тільки він закінчить крутити ручку, можна буде визначити можемо ми летіти чи ні. Інженер запевнив пілота, що впорається за 20 хвилин. Нам попався інженер зі швидкістю рук – 1 оберт за секунду. Також наш капітан зазначив, що всі охочі можуть стежити за процесом по правому борту. За 20 хвилин нічого не сталося, стюардеса пішла на розвідку. Ще через пару хвилин вона з вулиці нам показала два великі пальці вгору. Всі помітно підбадьорилися і поспішили пристебнутися. Всі двері зачинені, можемо летіти. До речі, стюард також усім бажаючим пояснив чому проблеми з дверима не повинні вплинути на безпеку майбутнього перельоту. “Шановні пасажири, двері нарешті зачинені, через 4 години будемо в Києві!”. 

Летимо. Ми в готелі запаслися їжею, але з собою була лише одна ложка. Стюардеса сказала, що на борту пластикових приладів немає, але вона для мене пошукає у своєму особистому запасі. Коли пропонували каву або чай я попросив собі дві кави, стюард налив мені дві склянки. Потім налив третій і доброзичливим голосом сказав: “Випийте ще 😊” – поставивши мені третю склянку з кавою і поклавши додаткові пакетики з вершками. Як це мімімшно, ще й літак просторий з гарним місцем для ніг. “Шановні пасажири, по лівому борту ви можете подивитися на піраміди!” Сказавши цю фразу, пілот нахилив літак вліво, щоб усі могли подивитися на піраміди. Я думав таке буває лише у фантастичних фільмах. То в Норвегії автобус зупинявся на 5 хвилин, щоб всі вийшли пофотографуватися, то пілот нахиляє літак, щоб було краще видно! Коли пролітали над Стамбулом, пілот нам розповів коротке зведення про нові аеропорти міста. А на підльоті до Києва розпочалася вже зовсім фантастика. “Шановні пасажири, тому що погода хороша, посадку буде виконано в автоматичному режимі”. Насправді був густий туман, і наскільки я вичитав, то Жуляни взагалі повністю закриті. Літак же здійснив ідеально м’яку посадку. У нас з Дашею склалося дуже позитивне враження про екіпаж Azur Air. Хлопці ніби самі відпочили тиждень у Єгипті та випромінювали весь політ промені позитиву. Незважаючи на ситуацію із закриттями дверей, політ запам’ятався як один із найкращих у нашій історії. Пілот із командою утримували доброзичливу атмосферу в літаку весь переліт. Це було майже як злітати Емірейтесами, тільки тут ти чекаєш на звичайний переліт, а отримуєш цілий пакет пригод у позитивних нотках. 

Морько!

До готелю ми дісталися близько 12-ї ранку, до заселення було ще дві години. Менеджер начепив на нас браслети, почавши наш ол інклюзив. Хлопець натякнув, що якщо потрібні номери поряд, то є прямо зараз, але підвищеного комфорту. Я здивовано сказав, що у нас проплачені дешевші номери, ми ж не можемо вселитися без доплати в дорожчі. Менеджер добрим голосом сказав, що, звичайно, ні за що доплачувати в жодному разі не потрібно, і він о 14:00 нас з радістю поселить максимально близько один до одного. Супер! Речі залишили на ресепшені. Такс, з чого почнемо наш ол інклюзив? Ми з Мишком перевдяглися в туалеті і погнали на гірочки. Теща з Дашею перебралися до бару. Паралельно з нами заселялися ще дві пари. Одна пара виглядала дуже засмученою. Ми це називаємо “Синдром першого дня, першої поїздки до Єгипту”. По справедливості, люди від чотирьох зіркового готелю чекають на справжній чотиризірковий сервіс, а не арабський. Але Єгипетські зірки — це далеко не ті зірки, що в Європі та на дорогих курортах. Але насправді весь цей синдром проходить, коли ти відкриваєш для себе світ рибок. Коли бачиш людей із синдромом першого дня дуже важливо підійти та виправити ситуацію.
– Трохи засмучені? – Запитав я.
– Я дуже-дуже. – відповів чоловік. – Ми вперше в Єгипті, але трохи не на те очікували. І не хочуть заселяти.
– Так браслети ж на руках, це ключі у світ інклюзиву! Почніть з аквапаркових гірок, через годину обід, потім вселення і море! Ви ж в курсі, що у цього готелю можливо кращий корал та рибки в Шармі? А ще ми можемо користуватись усіма послугами готелю п’ятірки, що знаходиться на нашій території. До речі, територія тут дуже велика і красива. Усі недоліки, які ви зараз можете знайти, були б абсолютно у всіх готелях включаючи п’ятірки. Ми вже в п’ятому готелі Єгипту і повірте з інтернету по плюсах цього готелю все в порядку.

Після моєї промови у пари помітно покращився настрій. Поруч бігала їхня донька, яка, скориставшись порадою, побігла на водяні гірочки. Коли декількома годинами пізніше ми зустріли цю родину на морі, то про погане враження і згадувати було смішно. Жінка не могла повірити очам, що під водою все наяву, і це справді не фотошоп. Звичайно, з першого разу вибрати готель з найкращим коралом – це фіаско, в інших готелях може вже не так сподобається.
Година пролетіла швидко, перша гірка була не дуже швидка. Ходімо завтра дивитися, що з іншими. Обід був не такий різноманітний як буває в інших готелях, але абсолютно все смачно, два види м’яса і філе рибки було завжди. Навіть ігристе вино було. Заселилися, тепер швидко на морько! Море від нас знаходиться в іншому кінці готелю. Бажаючі та втомлені можуть під’їхати на машинці таф-таф. Але треба вивчити нашу територію. Все зелене, квіти, містки, купи басейнів різних форм і глибин, острівці з пальмами серед басейнів! І парк з екзотичними птахами!

Очі розбігаються, але спочатку море! До моря від нашого номера йти хвилин 10 – 12. У листопаді вже немає спеки і дорога до моря — це прогулянка райськими садами. Наші готелі розташовані на висоті, до моря можна спуститися або на ліфті, або милуючись панорамою сходами. А ось панорама у нас дуже цікава, видно гарний перший пляж та досить загадковий понтон, тобто підводний понтон. Вигляд понтона викликав одночасно і захоплення незвичним та здивування. А як це взагалі? Вся справа була у припливах і відпливах, мабуть, є такі сезони, коли він взагалі надводний.

Коралові небеса

У наші перші заходи Мишко плавав у окулярах, але до рибок голову відпускати чомусь не хотів. Але буквально за кілька днів Мишко вже з дорослою повноцінно маскою до 45 хвилин за раз робив зі мною запливи до диких коралів, де немає людей. Хоча, людей було й так не дуже багато. Довжина нашого коралового рифу праворуч займала 40 хвилин (в обидва кінці) плавання, а вліво до сусіднього готелю я доплив лише один раз, у мене маршрут зайняв більше години в обидва кінці. Рибок, риб та рибищ плавало сотнями. Практично вся коралова стіна жива, крім місць біля самого понтона.

На мілководді за стіною, живого корала значно менше, але там трапляються екзотичніші представники підводного світу – морські зірочки, перцеві мурени, хвостоколові скати, морська змія і… і… восьминіг!!! Коли ми з Дашею побачили восьминога, то не могли від нього відірватися. Він ще демонстративно змінив колір під корал, а потім під пісок, граційно проплив і сховався у своєму будиночку. Я хотів до нього заглянути в будиночок, але він звідти висунув своє око і я якось зрозумів, що мене в гості не кликали. А ось щодо морської змії я так і не впевнений, я добре запам’ятав забарвлення та характерні риси істоти, що ховалася в коралах, але в інтернеті не можу знайти, хто це був. Але чорно-біле смугасте забарвлення вказує на морську змію. Мишко найбільше захоплювався морськими їжаками, їх було в дефіциті і одразу двох видів. Плавати на мілководді, звичайно, було трохи небезпечно і без травм не обійшлося, але було круто. На глибині вздовж нескінченної коралової вічно-живої стіни плавав майже весь асортимент червоного моря.

Серед екзотичних рідкісних рибок було три види «кузовка», і якось припливав електричний скат. А ті риби, які були рідкісними в інших готелях, тут мешкали відразу великими родинами.
Наприклад, величезні та зубаті баракуди маячили постійно. Риби-свистульки (раніше думав, що це риби-голки) тут плавали найбільших розмірів. Так само постійно припливали риби приблизно Мишкового розміру, але трохи більше.

Якось далеко від цивілізації я помітив незвичайну і велику рибу. Ми з Мишком поспішили до неї, а риба і не збиралася від нас плисти. Коли відстань до риби стала кілька метрів можна було чітко розглянути її забарвлення в яскраво-сині блискавки вздовж тіла. Хвіст складався з безлічі складених голок. Розмір риби до метра. Її велике сферичне око спочатку повернуло до мене, потім переключилося на Мишка. З цією рибою жарти явно погані, треба включати задню. Риба теж вирішила не зближуватися та демонстративно відкусила і проковтнула шмат від коралу. Якось, інша риба роззявила пащу так, що Мишко зажадав повертатися на берег. Море на початку листопада відкрито до 17.00.

Ближче до цього часу починають підтягуватися нескінченно красиві та отруйні крилатки, прямо сімействами та двох видів. Але найцікавіше це підводний пірс. Люди по ньому спокійно заходять по пояс, а іноді й по груди вводу, йдуть до кінця. Я ж, на щастя, вирішив одразу проплисти під водою. Цей пірс виявився улюбленим місцем десятків великих риб-хірургів.

Одна з риб напала на жінку, порізавши коралки на нозі. Мишка ж якась рибка вкусила за ногу до крові. На щастя, не дуже сильно. Підводний пірс я називав коридором смерті і більше ми по ньому не рухалися. Заходив у воду з надводного понтона одразу на глибину. Читаючи опис мешканців підводного світу можна дійти невтішного висновку, що це все дуже небезпечно. Але! На щастя, всі небезпечні риби, які знаходяться біля рифу, належать до категорії пасивно-небезпечних.

Тобто такі види, що найперші майже ніколи не нападають. Наприклад, крилатки незважаючи на свою сильну отруйність, дуже повільні і наздогнати вас просто не зможуть. Не всі морські змії при нападі здатні прокусити шкіру людини через невеликий розмір рота і т.д. Так що хижаками можна насолоджуватися годинами. Особливо гігантами, що припливають ближче до рифу і таяться за коралами вичікуючи своїх рибних жертв. Ще часто під водою чутно хрускіт — рибки папуги гризуть рифи. Але обережність ніколи не буде зайвою. Особливо з коралами.

У перші дні я дуже поранив пальці на нозі, знизу вони виглядали як у фільмі жахів. На мілководді було пару невдалих зіткнень колінами, зате у Миші все обійшлося. Коли я зачепив ногою корал, одна з перших думок проскочила “Так мені й треба”. Коралу потрібно буде тепер тривалий час, щоб відновлюватися після дотику людини.

Надалі біль у пальцях нагадував завжди бути напоготові, пізніше ще й біль у подертих колінах приєднався. До того ж у норах коралів живуть дуже цікаві риби, одні неонові рибки тільки чого варті. Ах Єгипет! Цього року точно не потрібно брати екскурсію на кораловий заповідник Рас-Мухаммад, тут однозначно краще.

На березі біля моря теж нудно не було, там жили краби та якісь дрібні стрибаючі морські звірятка! До речі, щоб маска під водою не запітніла, я її збризкував розчином з води і шампуню. Спеціально з дому взяв пульверизатор.
Якщо при виборі готелю один із ключових показників — це риф з рибками, то можна сміливо брати Dream Vacation, ви просто забудете про всі недоліки, які знайдете в арабській четвірці.

Концерти Полякової

Близько 17:00 проходила процедура позбавлення від комарів, троє чоловіків заводили страшні генератори, що димляться, і огортали територію готелю їдким димом. Кума прокоментувала, що це схоже на концерт Полякової. Щовечора ми намагалися уникнути концерту, треба було з моря вилізти приблизно о 16:55. Я ту Полякову жодного разу не чув, але тепер її концерти боюся як вогню. Якось ця Полякова з генератором прямо за нами йшла, а дві інші на переріз з інших вуличок готелю підступали. Бррр, Жах! Адже люди ще й гроші платять, щоб до неї на концерт потрапити)

Дуже дивний момент у моєму житті

Цього року в Єгипті був з’їзд 51 президента і на честь цього була підвищена безпека і першу половину поїздки квадроцикли до пустелі були недоступні. Іноді пролітав військовий вертоліт із кулеметом, а на сніданках з’являлися підозрілі люди у смокінгах, один ходив із пістолетом. Загалом, все було максимально сек’юрно! За крадіжки у номері ми навіть не переймалися цього разу. Але ось за сусіда, у якого в пів на шосту вібрував будильник за стіною ми трохи переживали. Він його не чув дві ночі поспіль. Я вирішив, що вдень піду і попрошу його вимкнути. Я підійшов і подзвонив у двері. До мене підбіг прибиральник, щось пояснюючи арабською і показав, що моя кімната сусідня. Я хлопцеві пояснив, що мені треба саме до сусіда. У відповідь хлопець мені показав пальцями стріляючий пістолет і щось арабською пояснив. Я вже не був певен, що мені треба до сусіда. Але прибиральник взяв ініціативу до рук і сказав: “Він спить”. Я відповів “Ну, ок, наступного разу” та почав вмикати задню. Прибиральник демонстративно зателефонував чотири рази у двері сусіда і повторив “Він спить”. Мені в принципі зображення стріляючого пістолета, хвилину тому здалося досить значним аргументом не дзвонити. Але хлопець не зупинявся, дістав свою майстер-картку та відчинив двері сусіда. Поманив мене рукою, мовляв, давай зайди, глянь. Я зробив пару дуже невпевнених кроків і побачив голу ногу, що стирчить, на ліжку. Прибиральник мені сказав, “Ось бачиш, спить!” Я мовчки повернувся до номера, мені хотілося дивитися в стіну і намагатися прокрутити, що взагалі тільки, що сталося. Давайте розберемося, на годиннику було близько 17:00, у сусідньому номері хтось спить, але судячи з відсутності реакції на гучні дзвінки прибиральника і зображення пістолета, що стріляє, ігнорування будильника рано вранці… він там спить назавжди? Чи це тимчасово? Даша мене схвильовано запитала: Ну як сходив? Я переказав цю всю дивну історію. Ми знали одне, хто б там і як не спав, нам у сусідній номер більше не треба. До речі, за весь час ми так і не бачили, щоб звідти хтось виходив чи заходив.

Єгипетська подорож для нас завжди є довгоочікуваною. Про Єгипет ми згадуємо майже в кожній нашій поїздці фразою “Нічого, в Єгипті відпочинемо”. А в суворій Норвегії ми цією думкою грілися ночами. Що робить єгипетську подорож унікальною це відсутність планування маршрутів, документів, вхідних квитків, бронювання ланцюжків готелів, пошуку в інтернеті, що дивитися. Цього всього немає, це і є те, що ми з Дашею називаємо справжнім відпочинком. Практично кожен день проходить строго по тому самому приємному графіку і це чудово. Я б не сказав, що цей графік фізично легший за інші поїздки, але тут не треба стежити за маршрутом і грошима. Голова точно відпочиває. Цього року наш графік був такий:

Розклад на день

08:00 – 09:00 Сніданок (тут плаваючий час, починали з 06:50)
09:00 – 10:30 Плавання серед рибок, причому безперервне
10:30 – 12:00 Екстрім на гірочках біля басейну, коктейль-сесія та другий сніданок
12:00 – 12:45 Плавання з рибками у мене та басейн з гірками у решти
13:00 – 14:00 Обід
14:00 – 15:20 Тихий час
15:30 – 16:55 Плавання з рибками
17:00 – 17:05 Концерт Полякової
17:05 – 18:20 Тихий час
18:30 – 19:30 Вечеря
19:30 – 21:30 Вилазка до міста
21:30 – 22:00 Шоу в готелі
22:00 – 22:30 Інтернет
22:30 – 23:30 Вкладаємось спатки
Оскільки плавання з рибками проходило на глибині, то в день виходило понад дві години чистого плавання, та ще й гірки, до кінця дня ми щоразу були у мотлох. Михайло протягом дня у воді проводив сумарно до півтори години окрім гірок і басейну, з якого майже не вилазив.

В одного з басейнів була повноцінна доросла екстремальна гірка. Ми з Мишком знайшли її на другий день і більше до першої не поверталися. На гірці можна було за бажання розвивати шалену швидкість. За кілька днів по тілу почали з’являтися синці. Об 11:00 виходив кухар і готував найсмачніші пончики. Так що крім гірок біля басейну ще був другий сніданок.

Вода в басейні була значно холоднішою за море, але звикалося. Мишко взагалі не мерз, а я до обіду ще раз бігав грітися в море. Вода у морі була теплою, причому були такі дні, коли у воді навіть не було дискомфорту від першої секунди. А от над водою іноді піднімався прохолодний вітерець. Даша готувала собі до виходу рушник на надводному понтоні. Наявність аквапарку на території готелю це цілий атракціон. А наявність безлімітного бару – це просто амброзія. На гірочках у нас теж був свій розклад, спочатку по два коктейлі, потім гірочки, потім другий сніданок у вигляді пончиків з джемом і третій коктейль.

На обід у нас завжди був складний вибір між двома чудовими ресторанами. Гриль ресторан та наш класичний. Але з кожним днем ​​кількість людей у ​​грилі зростала, і ми перебралися до нашого, де завжди було багато місця. Бувало, таке, що їли відразу вдвох, у класичному були пречудові десерти. У цьому готелі працює чудовий кондитер, який в десерти вкладає не тільки все своє кохання, а й чари. Я не знав, що в Єгипті можуть бути такі смачні та різноманітні торти та тістечка. Найбільше мені запали чізкейки та лимонні тортики. Даші сподобався екстрашоколадний торт, теща їла кремові торти. Мишко ж наминав желе шматочками, які називав батутами. Я розумів, що йде серйозний удар по дієті, але воно того варте, зараз у Києві інтенсивно скидаю 3 кілограми назад, що набралися. Хоча, здавалося б, на гірочках по сходах побігати, більше двох годин плавання щодня та піші маршрути, але тістечка перемагають. І щоранку було дуже радісно гуляти нашою зеленою територією, невже хтось захоче їхати до пляжу на машинці замість такої прогулянки.

Одна з приємних фішок готелю це цілодобовий парк із пташками. У вольєрах живе безліч папуг і різних пташок, чоловік, який стежить за вихованцями дає жменьки насіння, щоб можна було нагодувати пташок. Я ще більше починаю любити Єгипет під час написання оповідання. Це чудово, шкода не буває турів чисто на вихідні, ми з Дашею були б постійними клієнтами таких поїздок. Не менш затишні у нас були вечори. На території готелю було цілих чотири тематичні ресторани в яких можна було вечеряти по одному разу за поїздку. У результаті ми мали такі тематичні вечері – гриль, рибний, мексиканський та італійський.

Найнезабутніший, так би мовити, з зануренням був мексиканський. Щоразу, коли офіціант виносив гарячу страву він голосно кричав щось іспанською) Єдиним мінусом цих тематичних посиденьок були комарі, бо накривали на вулиці. У класичному ресторані комарі не водилися, мабуть, їм подобалася більше тематична кухня. Але, з іншого боку, якби не було комарів у цих чотирьох ресторанах, то відпочинок був би ідеальним у світі. І що тоді далі, ідеал знайдено, кінець пошуків у різних країнах світу?

Чоловічі розваги в пустелі

Те, що ми з Мишком вже пів року як чекали і мріяли – поганяти удвох на квадроциклі. Цього року ми записалися на квадроцикли двічі, один раз тільки я з Мишком, а вдруге всім натовпом із нічним шоу. Мишко сів попереду, я позаду на керуванні. Мишко попросився завести квадроцикл, але був ще більше втішений, коли я дав йому покерувати.

У нашій колоні всі їхали досить впевнено, і наш куратор розганявся до максимальної швидкості. Я думав Мишко трохи допомагатиме в кермуванні, але Мишка найбільше зацікавив важіль газу. У результаті мені залишилося лише керувати гальмами. Мишко швидко увійшов у раж і не боявся розвивати швидкість не відстаючи від жінки, яка їхала перед нами.

Жінка сказала, що спиною відчувала, що дитина веде квадроцикл. Заїхали кудись у далечінь, покричали та послухали відлуння, Мишко випив чайку і погнали назад. Але дорога назад виявилася нетривіальною, чомусь наш куратор, набравши швидкість, повернув у ліс. Це дивно, але серед пустелі розташувався ліс. Мені здалося, що куратор просто забув про те, що веде колону туристів. Тим більше екскурсія починалася на заході сонця і вже було повністю темно. Мишко взяв курс на ліс, і ми помчали під провисаючими арками дерев, калюжі, ями та пил. Щоразу на зупинках я перехоплював управління, щоб ніхто не бачив, що Михайло кермує. Коли ми приїхали на фініш, екскурсовод підійшов до нас, скоса подивився, поцікавився чи все у нас добре і процитував мої слова “Тут газуй! Ой не газуй!”. Мабуть, почув і зрозумів, що практично всю дорогу кермувала дитина. Мишко в повному захваті. Через день ми вирушили на квадроцикли + шоу. Такі квадроцикли проводять уночі. Охочих у нашій групі більше не виявилося, тому колона складалася лише з нас. Я попросив нашого гіда, гнати на повну, бо тут усі з досвідом. Дорога в один бік була досить швидкою і явно швидше ніж позавчора, але ми з Мишком жадали швидкості і попросили назад ще швидше.

Хлопець радий був старатися, на дорозі назад ми почали розвивати таку швидкість, що в деяких моментах я брав управління на себе від гріха подалі. З екскурсії на трансфер завантажилися всі запорошені і задоволені, це було шикарно і справді екстремально. Особливо мені, тому що я дуже уважно відстежував зміну дороги, тримаючи руки міцно на гальмі. Саме шоу в пустелі не набагато гірше, ніж ті, що у нас проводила анімація в готелі. Але як різноманітність у щоденний графік – якраз.

Готельні шоу були хоч і коротенькі, але досить кумедні. Ми із Дашею, як завжди, були постійними учасниками, коли викликали на сцену. У результаті з мого вуха виливали цілу склянку води, а на Дашу повісили товстого пітона. Приємною родзинкою був розклад шоу у п’ятірці та у четвірці, після нашого шоу завжди можна було сходити на інше шоу у п’ятизірковий готель.

День за днем ​​і наша поїздка почала добігати кінця, у Києві з дня на день почнеться мороз, а тут до 30 градусів. Це був перший раз у Єгипті, коли було настільки добре і ненав’язливо, що їхати не хотілося взагалі. Начебто тільки розгулялися і увійшли у смак. Мені б ще тиждень тут безперечно треба було б провести. І ще їхати не хотілося, тому що Єгипет у нас зазвичай раз на кілька років, і при всьому бажанні наступного року потрапити не вийде, тому що абсолютно всі дні відпусток вже розписані під поїздки, а ще треба Японію якось втулити.

Теща каже, що хто не відвідав хоч раз у житті Єгипет, життя прожив даремно. Звучить, звичайно, пафосно, і не секрет, що є туристи, яким Єгипет не подобається, але можливо ви були в невдалий час у невдалому готелі, будь ласка, дайте Єгипту другий шанс вас закохати! Одна моя знайома, яка ще не відкрила для себе світ подорожей сказала мені: “Я все-таки краще на айфон позбираю”, хоча зараз на поїздку до Єгипту вже вистачає. Мені здається, що нема, такого айфона, що принесе більше радості, ніж потрапити до вдалого готелю з гарним рифом у Єгипті хоча б на день. Якби я не мав можливості полетіти у тур, але мав би айфон, я б не роздумуючи продав би його на користь поїздки. Аліна, я тебе прошу злітай разок, і ти вже не зупинишся)

Наш Мишко вже вкусив фішку подорожей, і за вечерею вже викотив мені список країн, в які ми з ним обов’язково повинні злітати. Причому молодець почав з Австралії і навіть Чад захопив. Причому останні кілька років Мишко посилено вивчав маршрути та історію маршрутів київських трамваїв, а зараз почав перемикатися на авіасполучення між країнами. Ну що ж, якщо морально готовий до багатокілометрових походів, включаємо його до ряду наступних подорожей. Далі буде)
І так, Єгипет — це чудово!

Інформація про подорож

Дата подорожі : 03.11.2018 – 11.11.2018
Готель: Dreams Vacation. Рекомендуємо
Тривалість : 8 ночей (Шарм-ель-Шейх)
Тур агентство в Києві: Tasty Travel (Самі себе відправили)
Тип туру: Повний пакет — страховка, переліт, трансфери, готель, ол інклюзів
Екскурсії: Квадроцикли
Купівля путівки: За 3 тижні

Ціни

Пакетний тур на двох дорослих 24400 грн
Таксі на Сохо і назад – 11 $
Таксі на Наама Бей і назад – 5 $
Екскурсія Квадроцикли – 10$ (одинарний)
Екскурсія Квадроцикли – 15 $ (подвійний з дитиною)
Шоу в пустелі – 15 $ за особу

Рибки, корали, як же я за вами сумував, наша розлука тривала цілих два роки! Будемо надолужувати! Але спершу полетіли не ми, а наші мами. А щоб їм не було нудно, відправили з ними їхнього улюбленого онука Мишка. Ми з Дашею планували летіти буквально слідом за ними. Але в момент бронювання туру для Мишка з бабусям, я починав почувати себе не дуже добре. І, як завжди, на думку починають лізти лячні думки про корону. Тур підтвердили, за кілька днів у них виліт. Наступного дня Мишко пішов до школи, а моя мама зголосилася його забрати зі школи. Ближче до вечора у мене починається незначна ломота в тілі та невеликий тягар у голові. Мамі сказали, що якщо всі хочуть успішно вилетіти до Єгипту, то Мишка краще до нас додому не відводити. Я ж про всяк випадок постійно перевіряв свій нюх.
У нас є баночка дуже ароматизованого крему. Вона була для мене звичним тестером, що все добре. На третій день все перестало пахнути, крім того, самого крему. Але надвечір все стабілізувалося і нюх повернувся, ми спокійно видихнули. Наступного дня мама та Мишко здали обов’язковий ПЛР тест для вильоту до Єгипту та чекали на результати. Поки їхні результати готувалися, я помітив, що крем мені вже нічим не пахне. Даша понюхала баночку і сказала, що він швидше за все вивітрився. Я подивився на Дашу і сказав: “Ласкаво прошу до клубу!”. За кілька годин прийшли результати на маму і Мишка – обидва негативні. А значить, Дашина мама може їхати з дачі до моїх батьків і теж проходити тест. Нам із Дашею вже тест можна було не робити. Добре, хоч тур собі не встигли взяти. Бабусі з Мишком успішно відлетіли і надсилали нам сонячні фотографії. Ми ж щоранку прокидалися та раділи, що наша легка форма не переходить у складну. За фактом все це тривало близько 13 днів, у Даші був кашель, у мене перші дні було безсоння, потім швидка втома. В обох не було нюху та практично смаку. Із заплющеними очима неможливо було б визначити, що ми їмо. Температура становила 35,4. Я б сказав, що це було дуже неприємно і трохи страшно, але в порівнянні з тим, які люди мають проблеми, ми ні краплі не скаржимося і вдячні, що так легко все проходило. Натомість тепер склали тест на антитіла і знаємо, що є якісь місяці в запасі, коли ми можемо жити спокійно, допоки діє тимчасовий імунітет.

Під час хвороби ми намагалися дотримуватися максимальної ізоляції, але вона, чесно кажучи, не надто відрізнялася від нашого звичайного життя з початку карантину. Був лише страх, що нюх не повернеться. 

Хвороба позаду, вже пройшов майже місяць, можна продовжувати подорожі. Цього разу вирішили полетіти вдвох. Бо Мишкові непогано було б хоча б іноді відвідувати школу між поїздками, відпочинком у селі у бабусі та карантинами. До Єгипту брати тур було лячно, оскільки обов’язковий ПЛР тест може показати позитивний результат. Вирішили продовжити нашу велику турецьку подорож. Забронювали вночі заявку, а згодом побачили, наскільки в Єгипті опустилися ціни. З голови просто не виходила думка, що ми зараз полетимо в прохолодну Туреччину дорожче, ніж у гарний п’ятизірковий готель гарячого Єгипту. Вранці я прокинувся з ще більшою рішучістю ризикнути і взяти Єгипет, на щастя, заявку було ще пізно відкликати. Сьогодні вже п’ятниця, а виліт у неділю, тому потрібно встигнути провести бронювання, щоб отримати ваучери та здати ПЛР тести. Також додатково застрахували себе від невиїзду. Заявка на тур до Єгипту в системі застрягла через людський чинник. На щастя, я був сповнений рішучості і почав дзвонити безпосередньо оператору та у відділ бухгалтерії і просити, щоб якнайшвидше виконали у себе всі проводки, інакше ми не встигнемо зробити тест. Кілька годин “відпрацював” проміжною ланкою між менеджером, бухгалтером і банком та домігся підтвердженого туру з ваучерами на руках. Тепер терміново побігли до лабораторії, яка працює до 16:00, щоб отримати результат цього ж дня. Встигли! Далі лише хвилююче очікування. Близько десятої вечора прийшли результати. Поки відкривався лист, серце билося як ніколи. У мене негативний! Тепер Дашин результат. І… помилка входу до системи. Що ще за помилка?! З серцем, що колотиться, відновлювали доступ в Дашин аккаунт. Негативний! Невже ми таки летимо? Я не вірив до останнього, навіть коли ми сіли у літак я не міг повірити. Найприємніше в тому, що скільки подорожей не було за плечима, а радість перед поїздкою до Єгипту як вперше. Це справді був мій перший раз, коли я летів туди не відпочивати, а віддалено працювати. Так що хвилювання були, чи впорається єгипетський інтернет?

Єгипетський інтернет

Багато хто задає собі питання, навіщо ми в школі вивчаємо інтеграли, аналізи функцій та синуси з косинусами. Пройшло близько 10 років, і я успішно зміг застосувати всю вищу математику для розуміння того, як працює єгипетський інтернет. Починається все добре, на відміну від Туреччини, тут прямо в аеропорту можна купити недорогу карту з пакетом 4g, продавець відразу вставляє її у твій телефон і проводить активацію і налаштування інтернету. Я взяв пакет оператора We вартістю 8$ за 10 Gb. Здавалося б, 10 гігабайт, так багато, на все вистачить. Але не слід забувати, що ми в Єгипті і гігабайти тут теж єгипетські, а точніше соціальні, як я потім вичитав з умов. Соціальний мегабайт дорівнює двом звичайним. Тобто, 10 єгипетських гігабайт за фактом це 5 звичайних гігабайт. Якщо сидіти в соціальних мережах, то один вважатиметься за половину мегабайта, але вся фішка в тому, що у цього оператора соцмережі безплатні… Нічого не зрозуміли? Я теж, але факт, що ти отримуєш удвічі менше, залишається фактом)

І це тільки пів біди, коли трафік добігав кінця, я вирішив поповнити рахунок та під’єднати додатковий пакет за 7$, в якому дається 12 єгипетських гігабайт. Проблема виявилася в тому, що всі спроби поповнення провалюються, а в арабському чаті підтримка просто відповість, що насправді все добре і проблеми немає. Я підійшов до гіда і запитав, чи може він поповнити мій рахунок єгипетською карткою, гід пояснив, що оператор We взагалі не можна поповнити карткою. Ще є окремий сайт для поповнення рахунку, але там аналогічна проблема, лише підтримка одразу зізнається, що у них все погано і зараз нічого не працює. Поповнити мобільний рахунок можна у супермаркеті у касира. Тут теж є нюанс, поповнюючи рахунок єгипетськими фунтами, ти отримуєш на номер теж єгипетські фунти, але меншим номіналом. Один паперовий єгипетський фунт дорівнює приблизно 0,70 мобільних єгипетських фунтів. Про це можна дізнатися зі смс, яка прийде хвилин за 10.

Можна дізнатися свій рахунок, виконавши цифрову команду, але як мені пояснили ці команди можуть бути в оператора платними. Коли я вдруге прийшов до касира і запитав, чому сума з чека не збігається з сумою поповнень, він пояснив, що це в порядку речей, так завжди. Далі були найскладніші математичні обчислення, як поповнити на потрібну суму. В історії платежів оператора так і написано “Поповнено на 45 EGP (31,5 EGP)”. Там ще є нюанси при виборі додаткових пакетів, у яких відсутній опис, але підбивши підсумок скажу, для повноцінної віддаленої роботи на 6 робочих днів потрібно 16 єгипетських гігабайт, беріть відразу такий пакет в аеропорту і це позбавить вас всіх складнощів. Якість місцевого 4G дуже хороша, віддалені робочі столи, тимв’ювер та відео чати працюють на ура та скрізь, навіть у морі на кораблі. Тож ремоут з Єгипту можна розглядати спокійно.

Трудові будні

Ранок у нас починався зі сніданку о 7 ранку, потім море з рибками, потім робота, на обідню перерву такий самий трюк. Коли ми приїхали до готелю, у ньому практично не було людей. У морі я часто плавав взагалі сам, це було особисте море з власними рибками. Басейн з гірками теж був особистий, гірку з баром включали на мій запит) Це було просто шикарно, якийсь віп ол інклюзив на двох. Потім ми з’ясували, що ми не одні знайшли таку класну ціну, люди почали прибувати та прибувати. Прибували доти, доки завантаження не стало повним.

На цей раз ми жили в готелі Dreams Beach. Це готель із найкрутішим рифом і такою різноманітністю рибок, яку в жодному ресторані світу тобі не запропонують. Неподалік пірсу у нас жила двометрова товста мурена, коли вона пливла кров стигла у венах. Ми плавали на кораблику на острів Тиран, там риф та асортимент рибок був простіше, ніж у нас в готелі. Номер приємно здивував, ми його офіційно віднесли до найкрасивішого єгипетського номера на нашому досвіді. Гігієна під час епідемії тут добре дотримується працівниками. Щоправда, бувають ледащі, але з досвіду Туреччини, тут противірусні заходи на вищому рівні. Також мені вдалося поспілкуватися з місцевими жителями та тими, хто тут мешкає вже тривалий час. Мене мучило питання, що тут із рівнем захворюваності. З п’яти опитаних осіб, в жодного з них або їх знайомих навіть близьких симптомів не було за весь час епідемії. Одна тільки дівчина поїхала гідом до Ізраїлю і там упіймала, але ніхто більше не захворів. У чому їхній секрет незрозуміло. У моєму ж оточенні вже перехворіло багато знайомих, включаючи нас. Але повернемося до готелю.

Робота, робота та ще раз робота!

З недоліків готелю — невелика кількість персоналу. Коли ми були тут майже самі, було зручно. Але коли завантаження стало повним, то працівники ресторану буквально не справлялися з потоком туристів і починалися великі черги. Представник готелю нам відписав, що вони вживуть заходів, але ми на той час вже відлітали, тому не знаю, як там все вирішилося в результаті, але начебто ресторани почали відкривати раніше заявленого часу. Дні проносилися з шаленою швидкістю, а коли настали вихідні, я помітив, що вони мало чим відрізняються від буднів, у нас є те ж море, ті ж рибки, тільки з’являється можливість ще кудись поїхати. У майбутньому якщо буде дозволятися і далі віддалена робота, то на Єгипет можна відпустку вже не витрачати, і спокійно працювати під час піка спеки.

9 днів пролетіло дуже швидко, Єгипет навіть не хотів нас відпускати. Літак, що прилетів за нами, зламався з самого ранку і його ніяк не могли полагодити, щоб ми вилетіли. Коли твій літак лагодять прямо перед вильотом, то вже й летіти якось не дуже хочеться. Але все склалося добре, з п’ятигодинною затримкою ми вилетіли і я навіть встиг додому до початку робочого дня.
P.S. За затримку рейсу страхова компанія виплатила нам 100 євро.

Інформація про подорож

Дата подорожі: 01.11.2020 – 09.11.2020
Готель: Dreams Beach. Рекомендуємо
Тривалість: 8 ночей (Шарм-ель-Шейх)
Тур агентство в Києві: Tasty Travel (Самі себе відправили)
Тип туру: Повний пакет — страховка з покриттям covid19, страховка від невиїзду, переліт, трансфери, готель, інклюзив
Екскурсії: Квадроцикли та кораблик на острів Тиран
Покупка путівки: За 2 дні

Ціни
Пакетний тур на двох дорослих 13250 грн.
Страховка від невиїзду 1500 грн.
Таксі на Наама Бій і назад – 5 $
Таксі на Олд Маркет і назад – 4 $
Екскурсія Квадроцикли за особу – 10$
Екскурсія на кораблику через людину – 20$

Це вже стало одним із наших традиційних направлень для активного відпочинку – Високі Татри Словаччини. На цей раз до нашої делегації приєдналася Дашина мама. На наше щастя фліксбас поставив на маршрут додаткові автобуси і тепер зовсім зручно можна з’їздити туди-назад за один день. Краківський магазин Керфур почав продавати японські суші-трикутники. Це було однією з основних страв у нашому раціоні під час подорожі по Японії. Тепер же зручно їх брати із собою в дорогу під час подорожей по Європі.

Татранська Ломниця

Прямо на виході з автобуса на нас чекав банер “Не пропустіть свято собак”. Цікаво, а коли? Сьогодні! Оце ми вчасно приїхали! Вперед на канатну дорогу, а за одно і розберемося що там за свято. На канатці ми піднялись до озера… Але нажаль озеро було під такою товщею снігу, що навіть було важко повірити в існування озера. Особливо коли ти фотографуєшся прямо на його середині.

Скажімо так, для тих хто не катається на лижах чи бордах треба обирати літній період для підйому, бо снігу тут, м’яко кажучи, як у горах! Звичайно, зимові краєвиди з такої висоти теж вражають, але літні на нашу думку красивіші.

А ось свято собак, що проводилося на початковій станції дійсно вартує того, щоб на нього приїхати сюди. Спочатку для нас співало дерево. Підозрюю, що дерево то, мабуть, костюм для іншого свята, який влучно застосували і на цьому.

Потім у нас була фотосесія в справжніх іглу, а у Даші навіть поїздка на санчатах, яку тягли собачки. Але оскільки живих собачок нам було шкода, то ми обрали іграшкових, радощів від того було не менше.

Доки Даша каталась, я виловив із льоду великого лосося – голими руками! Але це ще не все, далі на нас чекав справжній сніговий лабіринт.

Щоправда, висота не вище пояса, щоб ніхто не загубився. Але було весело, та ще й під яскраву сонячну погоду.

Старий Смоковець

Наша сьогоднішня мета чекала нас саме у Старому Смоковці, туди можна легко дістатись за 15 хвилин на поїзді, квитки коштують по одному євро. Як тільки приїхали – першою справою поїсти. Ми обрали перспективний ресторан із рейтингом 4,7 із 5. Але нажаль після нашої трапези рейтинг ресторану став дещо нижчим, бо малі порції у ресторані Словаччині це як весілля без музики. На каву зі смаколиком вирішили зайти у сусідній ресторан, після чого зрозуміли що попередній був і не такий вже поганий))) А тепер вйо до Гребієнка!

На верх гори ми піднялись на фунікулері, там на нас чекала справжня крижана казка. Тут кожен рік будують масштабні крижані проекти. На цей раз тут побудували великий Храм Гробу Господнього, а також виготовили купу крижаних статуй.

Доречі це був наш перший досвід такого роду. Я завжди мріяв побачити щось подібне і ось чергова мрія втілилась в реальність. Загалом круто мати купу мрій, а ще крутіше втілювати їх. Мабуть, найскладніша по втіленню мрія була моя гра Місячної сонати на синтезаторі.

Далі у нас шляхи тимчасово розходилися, ми із Ніною пішли трохи погуляти горами, а Даша з Мишком помчали вниз гори на санчатах. Правда, помчали відносно, бо першу третину маршруту вони трохи застрягли, але потім наздогнали втрачене. Для мене із моїми зламаними руками санчата поки що недосяжна мрія, яка колись знову стане реальністю, а поки що я можу насолоджуватись гірським пейзажем, та й взагалі радіти що вижив після того падіння з велосипеду.

Ось така у нас видалась міні-подорож на сім годин. Тепер із нетерпінням чекаємо літнього сезону, щоб повернутися на трекінговий маршрут між Татранською Ломницею та Старим Смоковцем, тож Словаччина чекай на нас!

Понеділок 23 березня 2020 року

Як же різко змінюються плани, коли відбувається надзвичайна ситуація. Причина цього – карантин у зв’язку з коронавірусом. Через тиждень у нас мали відбутися три подорожі до Німеччини: поїздка моїх батьків на вихідні, у мене відрядження і Даша через день мала до мене приєднатися. Зараз я б писав розповідь про те, як ми класно провели час у Франкфурті, про те, що ця подорож вчетверте поспіль в ту саму країну. Але все складається інакше. Принаймні в мене. У Даші з Мишком успішно вийшла незапланована подорож до Єгипту натомість. Вони встигли проскочити. Тепер кордони багатьох країн закриті, авіасполучення практично зупинено, а ми, возз’єднавшись із сім’єю, сидимо на самоізоляції. Ще недавно я робив нічні вилазки до лісу. Там не було ні людей, ні вірусу. Щоправда, відсутність людей у ​​нічному лісі теж трохи напружує, але це куди цікавіше ніж самому сидіти вдома. Компанія, в якій я працюю, вчасно відреагувала на епідемію, ми тепер мінімум місяць працюємо з дому, забезпечені необхідною технікою. У мене тепер свій кабінет у Мишковій кімнаті. Мій робочий день закінчується, і ми з Мишком починаємо “мочилово” по мережі. Не дарма я пару років тому купив на розпродажі ще одну копію гри Portal, чекав, коли Мишко підросте і почнемо грати по мережі. Крім мого кабінету, у квартирі є ще деякі зміни. На балконі тепер зона карантину для всього, що було принесено з вулиці, включаючи продукти. Усе має спочатку кілька діб пролежати на балконі, особливо пакети, у яких принесено продукти. Якщо є продукти, яким потрібен холодильник, всі вони спочатку проходять обробку спиртом. У самій квартирі нині чистота близька до поліклініки. Крім основної епідемії, головне не заразиться іншими хворобами. Інакше може все ускладнитись. Наша зона відчуження зараз – це спільний коридор. Там у самому кутку стоїть на п’ятиденному карантині велика, запакована в поліетилен валіза, сповнена речей. У коморі кошик з речами, які були одягнені на Дашу з Мишком у момент прильоту з Єгипту. І ТАК, це була шикарна та несподівана подорож.

Четвер 12 березня

Два дні тому у школах оголосили тритижневий карантин у зв’язку з можливою епідемією. Іншими словами, потрібно три тижні сидіти з Мишком. Перша логічна думка, що краще відсидіти цей час десь у приємнішому місці, ніж просто вдома, наприклад, у Єгипті. На момент покупки туру, за офіційними даними, там було 60 випадків зараження і 27 випадків одужання. Але якщо полетіти на тиждень, то потрібно буде два тижні сидіти вдома на самоізоляції. Якщо не полетіти, то потрібно буде сидіти вдома три тижні і також можливо на самоізоляції. Усього маємо два варіанти, в обох три тижні потрібно сидіти і нічого не робити, тільки в першому варіанті є тиждень Єгипту, а в іншому фігушка. Тури в гарні готелі були рекордно дешеві на нашому досвіді. За 12000 грн взяли 8 найповніших днів на 1+1 в Island View Resort. Спочатку брали четвірку, Garden View, але, як і прогнозували, четвірка виявиться закритою і всіх поселили до п’ятірки.
У мене на Єгипет відпустка запланована не була. Я ж цього дня розмовляв зі своїм начальством в офісі, що готовий летіти через тиждень у відрядження, а потім сидіти на самоізоляції. Тим паче в поїздці вся моя робота мала відбуватися практично без людей. Маша, теж підтримала ініціативу не скасовувати відрядження та летіти. Тим більше статистика на нашому боці.

П’ятниця 13 березня

Оголошено надзвичайну ситуацію у зв’язку з епідемією. У європейських країнах почалося стрімке зростання заражених. Цього дня усі співробітники у тестовому режимі пробували роботу з дому. Але потім надійшов лист, що в офіс можна повернутися один раз, щоб забрати необхідні речі і продовжувати віддалену роботу. Усі регулярні рейси з Києва будуть скоро зупинені, чартери продовжать літати в обидва кінці. Отут я, звичайно, не зовсім зрозумів, чому дали можливість далі літати подорожувати. Я зателефонував туроператору, він підтвердив, що всі рейси в силі і в будь-якому разі вони знайдуть спосіб повернути туристів, якщо прям зовсім, все закриється. Потім я поспілкувався з нашим МЗС, у них є онлайн чат, там отримав пояснення щодо самоізоляції після повернення.
Так… Картина змінилася кардинально. Тепер, якщо щось ще раз зміниться, можна полетіти до Єгипту і залишитися там на карантині. Що загалом теж досить хороший варіант. Щоправда, незрозуміло як саме там виглядатиме карантин. Тепер я шкодував, що не взяв квиток на себе, можна було б тимчасово переміститись на дистанційну роботу до Єгипту.
Виліт буде в суботу о четвертій ранку. До цього часу ми багато думали, обговорювали та зважували. Разів зо два відмовлялися від ідеї летіти і двічі змінювали думку на протилежну. Надвечір ЗМІ почали остаточно бити на сполох. Вирішили розбудити Мишка і сказати йому, що ми не летимо. Інакше вранці прокинеться ще злякається, що мати полетіла без нього. Вночі пішли закупити продуктів на тиждень, поки закуповували ще раз подивилися один на одного, і Даша запитала мене “Тобі не ліньки буде все це собі готувати?”. На тому твердо вирішили, що треба летіти.
Наше рішення багатьох друзів і родичів шокувало. Моя мама намагалася відмовити від витівки. Мама Дашина завжди за Єгипет. Тож відмовляти не стала. Вона навіть в останній день сама встигла покататися електричками, ще не відомо хто з нас ризикованіший. Зараз в інтернеті можна вже багато знайти відео про те, як люди плакали в камеру з проханням евакуювати з Єгипту, про те, як туристи гонять на оператора Джоїн Ап, який офіційно сказав, що забере всіх щонайменше на тиждень пізніше, ніж потрібно. І це все відбувалося того ж тижня, коли була подорож Даші та Мишка. Але чому було ухвалено нами рішення летіти? Саме на момент вильоту хворих у Шарм-ель-Шейху не було, а також у зону ризику Даша з Михайлом не потрапляють. На момент вильоту шанс підхопити ковід в країні з найсильнішими епіцентрами епідемій приблизно 0,7% (якщо порахувати всіх людей, що знаходяться в країні, якщо взяти провінцію Хубей або країну Італію). Шанс захворіти на неї в Єгипті, де поки що епідемія йде в лояльному режимі приблизно 0,000….%, загалом дуже маленький. Також ми розглянули статистику кількості готелів у Шармі та ймовірність попадання карантину саме в той, що ми оберемо, вона виявилася також на нашу користь. Крім статистики, важливий момент, саме для нас зручніше і приємніше пересиджувати епідемію в Єгипті, ніж удома. Жаль правда, що не всі разом летимо. 
Але навіть незважаючи на всю цю статистику, ясна річ, що ця подорож є ризиком, і ми чудово розуміли, що є шанс застрягти захворілими в арабській лікарні іншої країни.

Єгипет 14 березня – 21 березня

О 09:00 мені прийшов звіт про доставлений смс-маячок. А значить, Даша з Мишком приземлилися у Шармі. І в них почалася безтурботна подорож. Після приїзду в готель їм повідомили, що змушені переселити з четвірки до п’ятірки. Де на них уже чекали вітальні коктейлі.

Оскільки у цій п’ятірці Даша з Мишком вже вдруге, то їм дали покращений просторий номер. На вулиці було 25 градусів, сонечко з хмарами. Хмара на небі висіла після урагану. Ми спочатку планували ще на день раніше летіти, але, за прогнозом, було видно, що в п’ятницю, м’яко кажучи, погода буде нельотною. Шторм був настільки сильним, що розніс понтон і першого дня рибок подивитися не вдалося, тільки Мишко поплескався біля берегу. Хоча за наявності аквапарку і басейну з підігрівом, один день не дуже критично.

З другого дня вже було полагоджено вхід у море і ставало все спекотніше і спекотніше. Рибок було багато. Температуру води Даша охарактеризувала як ту до якої можна звикнути. В середині відпочинку було 28 градусів на вулиці. Якщо не знати про існування світової епідемії, нічого взагалі не показувало, що щось не так. Все ті ж брудні стільці в ресторанах. Персонал, що розкладає серветки по столах, розриваючи упаковку зубами, інший працівник зубами притримує чужий рушник, коли щось з ним робить, а ще один ротом надує матрацик для дитини однієї з туристок. Жодних особливо підвищених санітарних заходів не вживають. Тільки додатково повішено диспенсери із санітайзером у ресторані. Все проходить як звичайно. Хоча ні, до надуваючого матрац чоловіка підійшов його колега і почав пояснювати, що так не можна. Але перший його заспокоїв тим, що матрацик чистий, лише з ринку. Тож можемо не переживати. Відпочиваємо далі. До речі, туроператори та працівники готелю продовжують так само активно зазивати на екскурсії. Поки за всіма новинами б’ють паніку, в Дашиному готелі саме той куточок інформаційної тиші та спокою, в який я теж з радістю перемістився б. Але вже ніяк, регулярні вильоти та прильоти, так само і чартерні вильоти з України зупинені. У заголовках новин написали ж просто, що всі перельоти зупинені і всі були в шоці, як же Дашу з Мишком тепер повернуть з Єгипту. У цій ситуації важливо читати лише достовірні першоджерела. Друга хвиля переживань за Дашу в чатах почалася, коли Єгипет оголосив, що закриває аеропорт для регулярних рейсів, а заголовки новин обмежилися фразою “Єгипет закриває аеропорти”. Зрештою журналісти влаштовують, самі того не знаючи, інформаційний шум, який лише посилює епідемію. Але працівники готелю так само, мабуть, вражені заголовками новин вирішили терміново всіх виселити і поклали Даші в номер записку про те, що у зв’язку із закриттям готелю, до наступного ранку 12:00 дня необхідно виселитися. Але це ще за кілька днів до закінчення туру.

О! Зараз чую починається все найцікавіше. Даша мала тур від Тезтура. Готельний гід нашого оператора відразу пропадає і більше не з’являється. Персонал на ресепшені, взагалі не в курсі, що відбувається, анекстурівський гід сидить на своєму місці і каже, що нічого не закриють. Я зателефонував до Тезтуру і запитав, як це розуміти? У Тезтурі теж здивувалися і сказали, що в усьому розберуться. Попросили мене надіслати їм фотографію записки. Я ж помилково їм надіслав фотографію результатів аналізів, які мені колись надсилала поліклініка))) Готель, до речі, на телефон вирішив не відповідати. У результаті з’ясували номер гіда, гід по телефону сказав, що нікого не виселять, відпочивайте далі. Ну раз не виселять, продовжуємо відпочивати.

Оголошення, що із завтрашнього дня готель закриють, зникли, на їхньому місці з’явилися нові з датою закриття + 3 дні. Одна відпочиваюча сказала, що після прильоту на тижневий тур, через пару днів їй сказали, щоб вона виселялася і відлітала додому, і навіть трансфер за нею приїхав. Вона сказала, що нікуди не полетить і лишилася. Потім навіть депортацією загрожували по телефону. Ближче до кінця її туру їй знову сказали, що настав час їхати, цього разу вона погодилася. Коли її привезли в аеропорт, там запитали, чому вона хоче полетіти раніше закінчення туру, адже її імені немає у списках вильоту на сьогодні. Вона сказала, що нічого такого вона не хоче і її повернули назад до готелю, в результаті після закінчення туру їй продовжили тур ще на один день. Мабуть, в операторів йшло все не дуже гладко. Найбільше дісталося туристам Join UP, спочатку туроператор повісив інформацію на сайті про те, що туристів забиратимуть на тиждень пізніше, що поряд з новиною про закриття аеропорту виглядало ще страшніше, а потім у двох готелях стався спалах коронавірусу. На щастя для нас готелі знаходилися за 16 кілометрів від нашого.

Потім в Україні якийсь мужик під час новин по телевізору сказав, що всі туристи з Єгипту мають діставатися самі і в новинах почався просто шок, жах та паніка. Ближче до вечора випустили виправдання, що чоловік мав на увазі не тих туристів, які полетіли до Єгипту пакетним туром на чартерах, а тих, хто полетів регулярними рейсами. Не знаю, що сталося далі, але незважаючи на новину на офіційному сайті Join UP, про те, що всіх заберуть на тиждень пізніше, почали терміново забирати всіх раніше. За фактом молодці, все чітко й оперативно розрулили з Єгиптом, але якісь мутки були. Але це саме ситуація з Єгиптом. Ті ж туристи, які полетіли Джоїн апом на Шрі-Ланку, примусово отримали можливість продовжити тур за власні кошти. Цю інформацію я також взяв із головного сайту компанії Join UP. Дашин тур закінчився за запланованим часом і всі без зрушень повернулися додому на чотирнадцятиденну самоізоляцію. Сказати, що під час початку епідемії в Єгипті було спокійно не можна, все залежало, наскільки тобі пощастило з готелем та тур оператором. Але саме в тезтурівському Island view resort був просто ідеальний і спокійний відпочинок, за винятком того випадку із запискою.

А тим часом у Києві 14 – 21 березня

У Києві було ще відносно спокійно. Усім зрозуміло було, що епідемія вже поряд, тим більше у Чернівецькій та Житомирській областях вже були перші зараження. Починали вводитися перші карантинні заходи. Я ж у суботу ще ризикнув сходити на зустріч однокласників, але перед походом, за допомогою чату переконався, що ніхто не збирається йти з ознаками будь-якої хвороби. Взагалі зустріч була під питанням, у чаті було багато обговорень на тему, чи варто зустрічатися. У результаті зустріч розпочалася у ресторані, а закінчилася у нічному клубі. Хоча навіть у клубі я тримав дистанцію від танцюючого натовпу. Це була остання яскрава розвага з повсякденного життя. Вже з неділі я перейшов на повну самоізоляцію і в гордій самоті чекав на повернення своєї сім’ї.
Дні вже не дуже відрізнялися один від одного. У суботу та неділю я робив тривалі багатокілометрові походи до лісу, який, на щастя, недалеко від дому. Головне дійти до лісу, не наближаючись до людей. Лабіринти доводилося долати ще ті. Таке відчуття, що дистанцію хотів дотримуватися лише я. Мої лісові походи проходили досить насичено. Вже першого ж дня я зустрів 10 мотоциклістів, боксера, чоловіка з гвинтівкою і найнесподіваніше – двох китайців! Причому по одному китайцю з інтервалом десь на годину. Може це один і той же звичайно тинявся. На другий день відбулася не менш цікава ситуація — у лісі мене “зловила” поліція))) Вони з машиною знаходилися в досить дивному місці, я намагався зрозуміти, навіщо вони там стоять. У результаті наші погляди перетнулися. Я зрозумів з якою цікавістю я на них дивлюсь з-під капюшона. Я вирішив удати, що взагалі на них не дивився, але саме через це мене і вирішили перевірити по повній. Причина перевірки виявилася наступною “Ви якось підозріло подивилися”. Але оскільки я чистий перед законом, після кількахвилинної перевірки і розмови мене пустили гуляти далі в ліс. Вихідні дні закінчилися, розпочалася віддалена робота. Тепер вільні лише вечори. Але ввечері на вулиці чимало людей. Я чекав до 21:00 і влаштовував собі нічні походи в ліс. У темряві там не було взагалі нікого, навіть поліції. З одного боку, це звичайно добре, що я тут сам, але з іншого боку це трохи тисне на нерви. У мене вже виробився цілий маршрут, як я йду в ліс, а потім через озера повертаюся додому. Так день за днем ​​і скоротав перший тиждень, морально перебуваючи з родиною в сонячному Єгипті. 

Карантин та самоізоляція з 21 березня – 4 квітня

Як і було сплановано раніше, ми сидимо два тижні вдома і не можемо нікуди виходити. Спочатку ми вважали, що буде складно та нудно. Але одомашнилися досить швидко. Зараз є багато часу для розміреного та неспішного життя. Вранці можна довше спати, до самого початку робочого дня. Після роботи, можна не корити себе і дивитися серіали, грати з Мишком у комп’ютерні ігри та іншими безглуздими заняттями проводити час. Вже за перший тиждень все почало звикатися і сприйматися як звичайне життя. Хоча у мріях та бажаннях, тільки відкрийте кордони між країнами – ми одразу в дорогу! А поки що накопичуємо енергію. Приблизно з другого тижня багато розважальних заходів почали переходити в онлайн, практично щодня ми проходимо онлайн-квести, беремо участь в аналогах “Що, де, коли”, вікторинах та інших подібних розвагах. Життя почало переходити в онлайн режим. До офісної роботи тепер повертатись зовсім не хочеться. Зараз не потрібно щоранку витрачати час та сили на штовханину у транспорті. Загальні показники в нашій компанії показують, що віддалена робота співробітників продуктивніша, ніж коли всі сиділи в офісах. Та й наш менеджмент із Німеччини вперше виступив із промовою, в якій натякнув, що роботи у колишньому форматі вже ніколи не буде. Я стільки разів намагався до німців донести переваги віддаленої роботи, але мені щоразу розповідали, наскільки це неефективно, а тепер усе змінюється на краще. Невже це початок нової епохи для деяких видів робіт? Та й у повсякденному житті виявилося, що багато речей можна робити віддалено, навіть такі як стрижка, по відео з ютуба та походи в магазин за допомогою кур’єрської служби. Хоча походи в магазин після карантину повернемо у звичайний режим.

Перший день після самоізоляції та останній день перед посиленням карантину. 5 квітня

Два тижні минуло! Можна гуляти! З самого ранку, поки людей на вулицях мінімально біжимо до лісу! Пташки цвірінькають, їжачки пирхають, то ось ти яка вулиця? Гей, а чому так багато людей вулицями ходить, не дотримуючись дистанції, не утримуються від рукостискань? Ви що, безсмертні? Гаразд, нам головне тримати від усіх дистанцію і абсолютно ні до чого не торкатися. Головне дістатися лісу. У лісі ми влаштували справді масштабний та далекий похід. Але при цьому в організмі виникло малознайоме почуття. Це була втома, яка нам була невластива під час ходьби. За два тижні організм зовсім розслабився. Коли все це закінчиться, нарощуватимемо темпи. 

З наступного дня вже заборонили прогулянки в рядах місць, але найголовніше, що ліс не потрапив під заборону. Лише лісопаркові зони. Але для повного перестрахування я спочатку зателефонував до українського ВООЗ, звідти мене перенаправили дзвонити до нац. гвардії. Там я детально зміг дізнатися про наші права та зрозумів, що по лісу ми можемо гуляти з чистою совістю. А ще ми на карті навчилися відрізняти лісопаркові зони від лісу. Тепер ми точно знаємо, які ділянки нашого лісу належать саме до лісу, і там можна перебувати. Головне обирати такий час та маршрути, в який на вулицях мінімальна кількість людей. І звичайно ж карантинна зона для одягу та душ після повернення є обов’язковим. Тож можна тепер обережно гуляти. 
Наскільки не прекрасним було б життя онлайн, але деякі речі все-таки вимагають виходу з онлайн. Тож мені треба було відвідати відділення мого банку. Але оскільки найближче робоче відділення знаходиться у протилежній частині району, а транспортом під час карантину ми не користуємося взагалі, то я мав великий і далекий піший похід. Добре, хоч із працівниками вдалося домовитися так, щоб у саме відділення мені потрібно було з’явитися буквально на пару хвилин.

День народження

Тепер можна повертатись назад в онлайн. У мене був незвичайний день народження. Ми завжди намагаємося якось здивувати форматом днів народжень, і цей був один із найприкольніших — онлайн. Крім тостів та дзвону келихів у камеру день народження складався із трьох частин. У першій наші друзі проходили онлайн квест, який зробили ми з Дашею. При цьому всі проходили міні-командами по дві особи, а завдання було складено так, щоб усім доводилося комунікувати між собою.
Також було два ексклюзивні завдання: від Даші з шафи та від Миші з посудомийки. Потім були справжні онлайн хованки! Хтось ховається у себе у квартирі, а його партнер ходить із ноутбуком із включеною камерою. Усі інші друзі говорять куди йти і що перевіряти, щоб знайти того, хто сховався.

Ще ми намагалися грати в камінь, ножиці, папір у форматі чату. Третьою частиною була онлайн гра по мережі — Змійка. Тут була справжня битва не на життя. Це був дуже незвичайний день народження, і я навіть радий, що він був в онлайн-форматі, це варто спробувати обов’язково! І вперше в житті в мене вийде відзначити фізичний день народження у теплу пору року, десь на природі. Тож влітку буде продовження святкування.

Про скасування готелів та авіаквитків

Останнім часом стали популярними питання до нас щодо скасованих поїздок та повернення коштів. Поїздок під удар потрапила велика кількість, але авіакомпанії та готелі дуже добре ставляться до туристів. В інтернеті, звісно, ​​багато обурень та гучних заяв від незадоволених туристів. Мовляв, не повертають гроші і т.д., але я опишу сухі факти.

МАУ: На цей момент повністю повернули всі заплачені гроші на банківську картку за дві поїздки, що зірвалися. За першими квитками ще встиг за день до карантину через кол-центр запросити повернення, за другі квитки вже на нових правилах через онлайн форму робив запит. Причому квиток був за незворотним лоу-костом тарифом. Щодо швидкості відповіді МАУ. Наприклад, сьогодні я отримав відповідь оператора на пошту через три години після створення запиту з датою вильоту, яка повинна бути через 9 днів.

Wizz: Вони взагалі красені. Якщо нічого не робити, то на рахунок нарахують 120% від сплаченої суми з терміном на 2 роки. Якщо їм зателефонувати, а слухавку вони беруть, принаймні англомовний центр узяв, то можна запросити гроші на картку у розмірі 100% від витраченої суми.

Готелі Німеччини: Два готелі, які були проплачені за безповоротними умовами, повернули гроші у зв’язку з епідемією. У причинах повернення так і вказано. До речі, був цікавий факт, коли готель повернув гроші після того, як рік тому з мене їх списав. У виписках банку почалися незрозумілості, оскільки не відразу помітили яким роком позначено транзакцію, а число збігалося із завтрашнім днем.

Booking.com: Теж милашки. Якщо поїздку не вдається здійснити у зв’язку з епідемією, то броньований готель переходить у режим безкоштовного скасування з поверненням усіх грошей на картку. Якщо готель не виходить на зв’язок, а деякі готелі зникли безслідно, то букінг зі свого рахунку повертає на карту всі заплачені гроші.

Flixbus: Тут все просто, скасовуєш більше, ніж за місяць, дають ваучер на рік, більше ніж за 14 днів – мінус 1 євро. І так далі зменшення суми повернення. Ваучер можна використовувати самому або перевести в готівку через майбутні бронювання друзів.
Але попереду ще явно багато листувань з готелями та авіакомпаніями, але головне, що під час такого форс-мажору всі зберегли людське ставлення один до одного. Хоча за правилами всі перераховані вище сервіси могли б послатися на форс-мажор, і ніхто б нічого не отримав.

Туроператори: Тут зі скасуваннями та змінами я не стикався. Але мене справді засмучує ставлення туристів до туроператорів в інтернеті. Річ у тому, що кожен турист під час купівлі туру ставить свій підпис у договорі, де погоджується із заздалегідь невигідними для себе умовами у разі, коли в оператора почнуться складнощі. Але незважаючи на це, створюється багато тем, де шукають юристів і обурюються проти умов оператора, з якими самі ж погодилися, підписуючи договір. Дотримання умов договорів є дуже важливим у нашому світі. Якщо турист підписав договір, то вже доведеться дотримуватись договору, тут нічого не поробиш.

Що корисного для себе зробив під час карантину

Крім тотального “нічогокорисногонеробства”, є все ж таки і плюси. Я вже зробив дві речі, які давно хотів зробити: написав програму калькулятор і навчився грати на піаніно. Вчиться тут, звичайно, можна безкінечно, але як мінімум я вже можу грати довгу композицію у дві руки. Але це минув лише місяць, подивимося, що ще можна зробити)

Що корисного зробили для миру під час карантину

Беремо активну участь у благодійних фондах боротьби з коронавірусом. Такі фонди є на розетці та dobro.ua. А Наш комп’ютер невтомно допомагає стенфордському інституту досліджувати вірус.

Мої спостереження та висновки щодо ситуації з карантином

Епідемія, звичайно, ще не пройшла і до кінця не зрозуміло, які наслідки будуть у плані людських жертв, але є і позитивні моменти. Медицина зараз робить великий крок вперед. Як мінімум, мережа розподілених обчислень Folding home за потужністю зросла більше ніж у п’ять разів. Якщо коротко — це така програма, яка за рахунок вільних ресурсів комп’ютера допомагає моделювати біологічні процеси для дослідження хвороб. Також багато сервісів перейшли нарешті в онлайн режим, наприклад курси з шахів.

За чим я сумую

Під час епідемії ми не ходимо в магазин і, відповідно, свіжий батон, який я так люблю тепер тільки в моїх спогадах. У холодильнику хліб може зберігатися дуже довго, але майже відразу втрачає всю свою свіжість. Ми замовляємо доставку раз на півтора тижні, на щастя кур’єрські послуги на перші доставки для нових клієнтів безплатні, так що карантин зможемо протягнути так. Та й, чесно кажучи, краще раз на 10 днів заплатити 70 грн та суттєво знизити собі ризик підхопити вірус. Всі оплати проводимо лише онлайн, тому контакт через гроші повністю виключений. Кур’єри доставляють пакети на поверх, я їх забираю лише після того, як вони йдуть. І звичайно частина товарів відправляється після цього в карантинну зону.
Ще сумую за аудіопрослуховуванням ютуб-каналів. Коли я їхав із роботи або ходив на обід, мені завжди розповідали щось цікаве у навушники. Вдома з комп’ютера також можна, але це трохи не той формат, до якого я звик.
Вечірні прогулянки. Їх не вистачає жорстко. Якщо на початку карантину ще можна було вибиратися, то зараз на вулицях якась пилова буря та запах гарі. Загалом настала повна ізоляція.
Ну і звичайно ж, на першому місці це подорожі. Здавалося б, пройшов лише місяць, але для наших планів і нашого темпу це вже простій. Днями зірветься вже друга наша подорож. Та й погода вже дозволяла б повсюди колесити Україною. До речі так, Україною вже теж одна подорож зірвалася)

Мрії

Десь на початку епідемії мені часто снилися подорожі. Найяскравіший був сон про те, як я катався на Феррарі Мальдівами. Причому на острові були пагорби з панорамами та потужна дорога. Ще незадовго до початку епідемії снився сон, у якому бачив північне сяйво. Не знаю чого це, але чомусь щоразу, коли я розумію, що зараз нікуди не можна поїхати, мені згадується образ того сяйва. Мені дуже хочеться зараз бути знову в одній із двох поїздок: у прекрасних долинах Каппадокії чи мчати на швидкісному поїзді до чергового японського міста. Як не дивно, ще недавно у мене Японія була у списку поїздок, до яких повертатися вже не планував. Але тепер чомусь усе змінилося. Мені здається, це почалося з того моменту, коли я прибирав у шафі і знайшов старі проїзні на японські поїзди.
На другому місці у мене гастрономічний голод грузинською кухнею. Ще до карантину вона була така доступна, ці грузинські кафешки зараз щокроку, але тепер цього, як і багато чого іншого немає. Доставкою готової їжі ми не користуємося – готуємо лише самі, щоби мінімізувати ризики зараження.
Загалом мрії досить прості, і як тільки закінчиться карантин – одразу в дорогу!

Ця подорож була подарунком Даші на День народження – відвідати Венеціанський карнавал! Я у волонтаріаті кожен раз настільки захоплено розповідаю про можливості подорожей, що одного разу Аня підійшла до мене і запитала, а які зараз взагалі є акції? Венеціанський карнавал! Аня до цього ще ні разу в житті не літала на літаку. Схоже саме в цей момент у світі стало на одного туриста більше!

Увечері Аня прислала повідомлення що купила квитки! Ми з Дашею були приємно здивовані. Зазвичай люди дуже хочуть подорожувати, але відкладають своє життя і, на жаль, іноді до самої смерті. Тепер залишилося приємне очікування. Десь за два тижні Аня запитала, чи почали ми готувати маски для Карнавалу, на що отримала відповідь, що у нас ще дві інші подорожі до цієї, тож поки що готуємося до інших. І ось настав довгоочікуваний момент, Даша зробила класні маски, тож можемо летіти!!!

Переліт

Це був ранковий переліт, який увійшов в топ найкрасивіших перельотів нашого життя, а можливо й найкрасивіший. Спочатку був світанок, потім під нами пролетів інший літак. Ми летіли над вершинами засніжених гір у рожевих променях ранкового сонця. Політ був плавний, і практично увесь час неможливо було відірватися від вікна. Мені було радісно ще через те, що перший переліт для Ані виявився таким красивим. Вона сиділа на кілька рядів позаду нас теж біля вікна. Коли ми приземлилися я з нетерпінням поглянув на Аню і її реакція була найкращою, яка тільки могла бути: “Чому люди не літають увесь час, щоб бачити таку красу? Це повинні побачити всі!!!”. Пам’ятаю, що саме таку фразу я сказав після нашої першої великої подорожі до Хургади. Мені дійсно дивно чому тут всі не літають, адже ще й ціни на квитки стартують від 5 євро в один бік.

Тревізо

Сьогоднішній маршрут наш був прокладений до Верони, тож спочатку треба було доїхати до Местре. Але як можна поїхати одразу в Местре коли є можливість подивитись Тревізо, що зовсім поруч з аеропортом? Тож починаємо саме з цього міста. З квитками на автобус до Тревізо було щось дивне, треба було одразу купувати квиток на два дні за 4 євро, нам в касах пояснили що це найдешевший варіант. Гугл чомусь також показував, що можна доїхати тільки цим автобусом. Але щоб відновити всесвітній баланс ми цією карткою ще скористувались для дороги із Тревізо до Местре, оскільки валідатор її також прийняв. У Тревізо був ще зовсім ранок, місто тільки починало прокидатися.

Вже традиційно подорож Італією ми починаємо із кави та круасана. Цей початок був вдвічі яскравішим ніж минулі, адже це було перше знайомство Ані з Італією і вона випромінювала стільки позитивної енергії, що мені навіть не довелось просити, щоб каву робили гарячішою ніж зазвичай. Продавчиня у кафе запитала звідки ми, і певно дуже здивувалася за останній рік побачити настільки щасливих українців. Жінка нам у подарунок налила чайничок чаю і побажала гарного дня. Тож подорож одразу почалася з позитивних ноток. Далі ми гуляли затишними сплячими вуличками ранкового Тревізо. Містечко доволі маленьке, охайне і за рахунок цього дуже затишне. Ми провели тут приблизно годинку і після цього на три хвилини запізнились на потяг, тож поїхали в Местре на автобусі. Ми були у цих краях п’ять років тому і Местре бачили переважно вночі. Не найприємніше і не найбезпечніше місце у світі, але зранку виявляється доволі милим містечком, тож пішки через центр було пройти в самий раз і можна їхати до цілі.

Верона

Потягом їхати до Верони приблизно півтори години, за цей час послухали безліч історій від Ані, особливо запам’яталася історія про інопланетян та історія про коника. Верона нас зустріла, як і п’ять років тому, сонячною теплою погодою без жодної хмаринки на небі. Головне було не припуститися помилки та не вийти на зупинку раніше, як ми це зробили минулого разу. Ми настільки були обережними що ледве взагалі не пропустили Верону. Тепер вперед гуляти містом закоханих! Коли ми дійшли до самого серця Верони, Аня запропонувала піти ліворуч, не помітивши великий амфітеатр справа що розмірами майже не поступається Колізею.

Я сказав, щоб Аня подивилась що на неї чекає справа і після цього вже ніяка вулиця зліва не потрібна була. Але амфітеатр-амфітеатром, а обід за розкладом. У центрі, як не дивно, ми знайшли маленьку піцерію в котрій працювали бангладешці. Фішка в тому, що кухарі з Азії завжди професіонали у справах їжі. Тож ми ні на секунду не сумнівались, що зараз почнеться гастрономічний рай. А для повної впевненості Аня вирішила зафільмувати повний процес приготування піци, я зазначив що на камеру вони, мабуть, зроблять найкращий шедевр.

І схоже так і вийшло, ця піца була дійсно вдалою. Після трапези наші з Анею маршрути тимчасово розійшлися, вона пішла в амфітеатр, а ми пішли губитися серед вулиць Верони. Але ніт! Спочатку кава-брейк! Ми вибрали дуже пафосний на вигляд ресторан, в якому, як нам пояснила працівниця, продається рідкісне тістечко що зазвичай готують тільки на Різдво і замовляють його за декілька місяців.

Але лише за 6 євро воно доступно цілий рік. Саме кафе було настільки пафосним, що навіть були різні ціни в залежності від того чи сидиш ти у залі, чи за столиком біля стійки. Тепер у нас була і смачна піца і пафосний кава-брейк, тож як кажуть поляки — тепер вшистко в пожондку! Тож можемо губитися у вулицях улюбленої Верони.

П’ять років тому Верона була взагалі першим італійським містом, яке ми побачили і тоді вона нам дуже сподобалася і дуже круто що через п’ять років, коли ми себе по праву можемо вважати справжніми експертами по туристичній Італії, Верона ще раз підтвердила свій статус в наших очах. Місто дійсно відноситься до маст-візіт в Італії.

Обов’язковою точкою відвідувань є верхня панорама, при чому якщо не хочете підійматись два рази поспіль, то краще одразу прокладіть маршрут навігатором, щоб не попасти в глухий кут на самій горі))))) До речі Аня по маршруту не відставала, ми час від часу обмінювались координатами та порадами. По факту вийшло що всі ми подивились всі місця. Під час цієї подорожі особливо запам’ятався момент коли у нас з Дашею був привал біля мосту і я лежав у Даші на колінах та почав засинати. Чомусь мені цей спогад дуже відклався в пам’яті.

Тепер вечеря піцою і можна повертатися до Местре. Піцерію ми вибрали незвичайну, тут її готували на хрусткій фокачі. А на вітрині вона лежала в напівсирому вигляді, ти вказуєш який саме шматочок відправиться для приготування у печі. Ми настільки любо трапезували, що коли Аня написала що вже на вокзалі, то ми вияснили, що до потягу залишилось 29 хвилин, а нам йти пішки лише 28…

У фіналі ми застрибнули майже у момент закриття дверей. Хоча як ми потім з’ясували, вони закривались просто так, не від того що поїзд зараз поїде. Він взагалі ще 15 хвилин вирішив просто постояти. Вірогідно машиніст теж вирішив поласувати тією неймовірною піцою. Аня, бачачи, як ми за хвилину до часу відправлення заскочили у поїзд сказала, що ми божевільні мандрівники. Річ у тім, що 13 годин тому ми так само вскочили у літак)))) Але такий трюк не варто повторювати. На годиннику 30 000 кроків, а значить план на сьогодні виконаний повною мірою.

Венеціанський карнавал 2023

П’ять років тому подорож у Венецію у нас отримала статус “синдром Парижу”, це коли від міста очікуєш більше, ніж отримуєш. Тоді була проблема для сприйняття нового міста – дуже яскраве літнє сонце та кількість людей. Але тепер лютий, а після ковіду людей досі ніде не буває багато. Тож тепер у Венеції є шанс реабілітуватися. І хочу зауважити, що на цей раз місто від нас таки отримало відмітку “Реабілітовано”. До центральної площі ми йшли приблизно чотири години.

Тут скоріше була суть насолодитися вуличками міста, а також спробувати поблукати без навігатора. Цікавий факт, але без навігатора єдине, що добре вдається — це саме блукати, бо дістатись до площі навіть за вказівниками не виходило) На одній із перших вуличок нас зустрів оперний співак, після його співів аж захотілося відвідати оперу.

Це дійсно був справжній витвір мистецтва. Потім обов’язковим пунктом програми було плавання на трагетто, це та сама гондола, але для перепливання через Гранд канал. Послуга коштує 2 євро і схоже не дуже відрізняється від плавання на гондолі за 100 євро, тільки тривалість разів в 10 менша. А оскільки ми тільки що зекономили 94 євро, то це варто відсвяткувати справжнім італійським морозивом, при чому обов’язково із трьох кульок одразу! Будьте уважні, якщо скуштуєте морозиво лише з двох кульок, візит до Венеції зарахованим не буде!

Поки їли морозиво побачили справжнє диво світу – відлив у Венеції. Я в житті про таке не чув, але рівень води в каналах став настільки падати що навіть частина гондол припинила курсувати. А ще кажуть що Венеція потопає, та вона тут себе почуває краще за всіх!

Канали то добре, але в нас ще був челендж “Знайти Маріо“. Маріо — це власник готелю з яким наші батьки потоваришували шість років тому і я хотів зробити сюрприз, записати відеопривітання мамі з татом, які зараз в Україні. Проблема полягала в тому, що готель давно закритий. Я запитував у сусідньому магазині працівників, вони нічого не знали про Маріо. Тож я написав йому емейла, а у відповідь вночі отримав що це не Маріо, а Вінченцо. Смішно, адже мама підтвердила що Маріо це власник готелю на Занзібарі, а в Венеції власника звали все-таки Вінченцо. Але це вже було по за нашим маршрутом, тож ідея провалилася. А поки що мандруємо по Венеції далі і тримаємо маршрут до центральної площі. Тим часом вуличками починають з’являтися перші люди у масках та костюмах.

Було якось незручно їх фотографувати, але ми не знали що саме в цьому і фішка. Люди місяцями готують образ для карнавалу саме для того, щоб розділити його зі всіма бажаючими, тобто фотографувати тут не тільки можна, а ще й потрібно! Пара що сиділа в костюмах у кафе, одразу вдягла маски, коли побачила що туристи дістають фотоапарати.

До центральної площі залишались лічені метри, але обід за розкладом! Ми знайшли приємний ресторанчик зі світильниками з муранського скла, репродукціями італійських картин і загалом інтер’єр був доволі автентичний і затишний. Коли почали робити замовлення, я помітив, що ресторан має зірку, але, на жаль, не мішленівську, а рейтинг на гугл карті 1,8 із 5. Тепер головне не отруїтися і не замовляти ті страви, на які всі скаржаться у відгуках. Як не дивно, ресторан від нас отримав три п’ятірки. На щастя, нам не було на що нарікати.

На площі Сан Марко концентрація людей у масках та костюмах досягала свого піка. І це дійсно цікаво — розглядати деталі образів людей. Сам формат карнавалу суттєво відрізняється від карнавалів в інших країнах.

Замість традиційної музичної ходи тут всі як одна сім’я. Далі за розкладом був захід сонця. Це найкрасивіша та найромантичніша частина дня у Венеції. Пам’ятаю, що п’ять років тому ми також ходили під рожевими чарами сідаючого за обрій сонця. Так само і в цей раз на 14 лютого, День всіх закоханих, ми стояли із чашкою кави і дивилися закоханими очима на сідаюче сонце.

До речі, цікавий факт, що 14 лютого що ми провели втрьох. У волонтаріаті за кілька днів до вильоту також колеги здивувалися коли дізналися що я з Анею лечу до Венеції на 14 лютого. “А як же Даша?” – хтось дуже розгублено запитав. “А Даша також летить!”. Хоча Аня і планувала нам “не заважати”, але втрьох було дійсно приємно і радісно проводити такий день, ми з Дашею не переставали грітися від випромінюючого позитиву і щастя людини котра вперше в житті відправилась в туристичну закордонну подорож.

Після подорожі ми з Дашею дійшли висновку що, половина емоцій подорожі була отримана саме від сіяючої Ані. Захід сонця змінився темною ніччю. На наше диво у людей почали світитися елементи на костюмах, тобто в них ще був і нічний образ. А у деяких мешканців були взагалі суто нічні образи примар, від яких в прямому сенсі цього слова застигала кров у жилах.

Коли така примара робила крок в мою сторону я мимоволі робив два кроки назад, інстинкт самозбереження працював на повну. Ми Венеції ставимо на цей раз залік. Одного дня для нас було достатньо для відвідування.

Далі наші маршрути з Анею розійшлися, оскільки вона вирішила відчути справжній дух міста і взагалі ніч не спати. Ми ж у свої 30+ таку розкіш не могли собі дозволити і відправилися набиратися сил для наступного дня.

Падува

Це був дуже і дуже важкий вибір. Ми зробили практично неможливе. Ми сіли на поїзд у Местре та вийшли у Падуві. Сама складність була у тому, що якщо не виходити, то трохи більше ніж через годину ти опинишся на озері Гарда. Я проходив усі стадії прийняття. І тільки один аргумент мене переконав так зробити – зараз виходимо у Падуві, а коли повернемося до Кракова то ще раз візьмемо квитки до Венеції і поїдемо до Гарди на декілька днів. Це була справжня гастрономічна частина нашої подорожі. Почали ми із кав’ярні, якій вже понад 200 років.

Тут подається кава з особливим м’ятним сиропом, а також продаються відповідні шоколадно-м’ятні тістечка. Я як людина яка “ні краплі не залежна від кави” віддаю цій кав’ярні свою мішленівську зірку. Але кава то був тільки початок, далі ми пішли гуляти містом і одразу натрапили на дуже фотогенічний ринок. Тут всі продукти були як з картинки, а одна із фішок це морепродукти, які тут одразу і готують.

Ми собі відмітили це місце для обідньої трапези. Але пройшовши трохи далі, ми знайшли невеличкий ресторанчик із готовою їжею для місцевих, їжа там була дуже аутентична. Тож обід ділимо на дві частини, а точніше на два обіди. Ми пішли нагулювати апетит. Саме місто як і у випадку із Тревізо було затишним зі старовинними вуличками. Одне із головних визначних місць Падуви це Базиліка святого Антонія.

Оскільки вона знаходиться на околиці старого міста то доки туди дістанешся і повернешся назад, нагуляєш апетит. Нам цей храмовий комплекс дуже сподобався, та все це ще й під теплу сонячну погоду у лютому, що взагалі може бути краще? Але повернемося до гастрономічності. У місцевому ресторанчику на нас чекали пельмені фаршировані жульєном та лазанья. А на площі був мікс морепродуктів, фокача та два бокали аперолю.

Влаштували собі міні-свято. Оскільки попереду у нас ще була половина світлового дня, ми сіли на поїзд і поїхали далі, у місто із якоюсь вичурною назвою. На фотографіях там є великий парк та гори, а міста із великим парком не можуть бути поганими, це факт.

Місто із хитромудрою назвою

Коли ми вийшли із поїзда я помітив велику схожість зі Старокостянтиновом, де я проводив влітку своє дитинство. Єдиною важливою відмінністю була наявність пальм в цьому містечку. Можливо італійський архітектор колись проїжджав повз Старокостянтинів і не зміг не відтворити частину цього міста в околицях Венеції. Тут було дійсно затишно, прогулянка по парку через гору зайняла приблизно годину, а на вершині на нас чекали підсніжники, як нагорода для тих, хто забрався в такий віддалений куточок Італії. Коли ми після парку гуляли містом вздовж каналу, я почув як двоє місцевих щось обговорювали про туристів. Можливо ми ще й перші туристи, що відвідали місто із хитромудрою назвою.

Ось такий у нас видався міні-тріп на три дні. Італія як завжди була на висоті, але головне що у світі стало на одного туриста більше! Коли ми з Анею зустрілися в аеропорту перед вильотом я напівжартом сказав, що є така крута туристична ачівка коли ти береш квитки у наступну подорож ще до завершення поточної. Аня цілком серйозно дістала телефон і сказала, що вона готова, скажи тільки де зараз дешевий тариф? Але я був не готовий так сходу назвати де зараз вигідна ціна, треба зробити вдома аналіз. Наступного дня щаслива Аня сиділа на роботі із купленими квитками до Парижу, а на вихідні поїхала до Вроцлава! Нам із Дашею залишається тільки стоячи аплодувати😊

Це було одне з найекзотичніших відряджень.
Як і більшість поїздок, все починається з того, що серед ночі до будинку під’їжджає таксі. Далі нічне проходження реєстрації, гуляння по дьютику, а за вікнами на нас чекає новенький airbus a330. Наш політ навіть на камеру якийсь оператор знімав. Для авіакомпанії політ на новому літаку був явно урочистою подією. І ось з ілюмінаторів видно, як за горизонт йдуть обриси кримського півострова, за блакиттю чорного моря з’являються обриси берегів Туреччини, і ще через годину з’являються інші береги Туреччини, але вже на Середземному морі. На виході з трапу на нас уже чекав приємний гарячий вітер південних країн.
Зустрівшись з іншою бандою ми вирушили до старовинного міста Олімпос. Проїхавши вулички Анталії, ми виїхали на гірські серпантини і їхали вздовж моря. По приїзду на нас чекав теплий прийом, радісні обіймашки, затишний ресторанчик на березі і звичайно ж блакитне, тепле море. Коли входиш у воду, навіть дискомфорту практично не відчуваєш. Перекусивши ми вирушили в круїз мальовничими бухтами. Блакить води побила рекорди всіх наших поїздок, Slash_id навіть висунув цілком логічну теорію про те, як турки в СРСР закуповували синьку для підфарбовування моря. Так цікаво, що людей щороку бачиш десь у різних країнах, а тут вони всі одночасно в Туреччині, плавають з тобою в екзотичній бухті.

14 годин тому я ще працював

Простим плаванням справа не обійшлася: хто ніби орел парив з вершин яхти прямо у воду, хтось із душу поливав тих, кому спекотно в морі, хтось насолоджувався безлімітним пивом, хтось кричав «Дивись як я вмію», хтось кричав «Зайчик не лізь звідти стрибати!». Одним словом, на яхті панувало повне комільфо! Третя бухта була найтаємничішою, адже пропливши чималу відстань від яхти, ми потрапили в справжні печери, які розташовувалися у воді біля підніжжя скель. У печерах всі щось співали.

Третя бухта на щастя була останньою, бо після водних печер навряд чи хтось міг би плавати. Після урочистої вечері на березі моря, оглянувши околиці міста, полежавши на лежаках, приймаючи місячну засмагу і теплий вітер, ми вирушили висипатися. Адже вже друга доба тривала, а ми практично не спали. Дуже класне відчуття, коли темної ночі під світлом місяця на тебе дме теплий вітер.

Зайченята відпочивають

Після міцного гарного сну, апетитного турецького сніданку спати захотілося ще більше. Але як же тут спати, адже зараз починається справжнісіньке піратство! Друзі розділилися на чотири серйозні банди. Наша команда була, мабуть, найбрутальніша, на нашому прапорі, що обгорів, на всіх грізно дивився апельсин, назвали ми себе «Заводний апельсин», а девіз наш був не менш лютим – «Кіс, кіс, кіс!». Старий пірат, який за своє життя взяв на абордаж не менше дюжини кораблів, вручив нам перше завдання і ми вирушили в руїни стародавнього Олімпосу. Поки ми йшли берегом, люди з жахом дивилися на злого апельсина, який люто дивився на них прямо з прапора. У першій точці на нас чекав піратський грот! У якому симпатична, але підступна піратка, яка явно занапастила на цьому світі не менше сотні смертних моряків, цілу годину катувала нас завданнями. Коли в останньому завданні ми нарешті донесли на мотузках срібну чашу піратської води до старого дерева, вона нарешті нам віддала код і ми вирушили далі.

Вхід в Олімпос

На другій точці ми робили з лавра стріли для лука, поки капітан команди намагався потрапити стрілою в петлю на дереві, щоб отримати піратський ключ від старої скрині. Отримавши марганцівку із секретним кодом, ми вирушили викуповувати наших колег, які потрапили в полон. Процес викупу був досить складним, оскільки доводилося підручними засобами виміряти з точністю до метра великі відстані. Час добігав кінця, а одного з піратів викупити так і не виходило, але на щастя, старий пірат пощадив нашого друга. Пробираючись крізь гаї лавра та колючих кущів, час від часу доводилося долати пророслі руїни старого міста. Нашою метою був берег, на якому піратка Божевільна Креветка, відправила найвідважніших, на каное брати корабель на абордаж. Перший раз я плив на каное, та ще й з хвилями, чесно кажучи, думав, що перевернуся, але жага взяти якийсь корабель на абордаж не дала мені впасти. Капітан корабля нам віддав таємну шифрограму, яку ми за допомогою прапорців передали на берег. Розгадана шифрограма говорила «Скриня в морі». У морі, то в морі! Не допливаючи до берега я десантувався прямо з каное, впустивши цим свого опонента в море. Одягнувши піратські підводні маски на очі частина наших піратів шукала цю скриню під водою. Завдяки кмітливості мені вдалося визначити місце скрині, адже ті, хто її залишили в морі, повинні були для себе залишити неявну мітку. Оглянувши уважно море, мені стало зрозуміло, що позначало схованку. Пірнаю, а там на глибині скриня. Перша проблема, що глибоко, а друга, що від захоплення, повітря швидко закінчується, а під водою ще й спробуй збагнути, як ключем замок відкрити. Трохи не склеївши біля скрині ласти, я все ж таки переміг замок, а наш колега швидко знайшов необхідний артефакт серед купи каміння в скрині. Мокрі, але задоволені ми побрели виловлювати “вудкою” ключ зі струмка.


За законом підлості виловлюючи пляшки, ключ опинився в останній. До того ж щоб потрапити до цілі, треба було беззвучно перебратися над піратськими тенетами. Мало того, що попередня команда зламала товсте дерево, поки намагалася беззвучно пройти, так наша ще й тенета мало не порвала) Після помилки в завданні через яку по спеці довелося йти дуже довго, та ще й ні туди, ми вирушили на піратський обід для передиху. Хоч би яка втома не була, але холодний кавун на десерт повертає всі сили назад, навіть не дивлячись на смертельну спеку сонячного зеніту. Температура була близько сорока градусів. Для подолання останнього завдання командам довелося поєднати зусилля, поєднавши всі артефакти, і запаливши вогонь за допомогою хімічних реакцій. Завдяки спільним зусиллям було отримано ключ від головної скрині, а ключі з попередніх завдань допомогли позбавити скриню від ланцюгів. Клад наш! І звичайно ж пляшки рому!

Піратську скриню охороняв Костик

Над містом уже панував вечір, і фан-клубовців чекав підйом на гору Химеру. Завдяки заточеному в горі чудовиську зі скель постійно виривався вогонь. Насправді це дуже цікаве природнє явище.

Гора Химера

На вечері панувало справжнє святкування, проходили різні нагородження, урочисті промови, співи пісні “чорні очі” різними мовами, включаючи литовську і навіть китайську! Звичайно пірати відзначали семиріччя свято ромом і в процесі навіть з’їли цілого барана! Після рому піратську натуру вже нічого не могло зупинити і звісно почалося купання голяка під освітленням півмісяця. Здорово надурівшись у нічному морі, друзі пішли купувати сувеніри по нічних магазинах. Торгівля йшла в повному розпалі, торгувалися навіть у маркеті і відразу двома мовами. Задоволені успішними торгами колишні пірати пішли на автерпаті плавати в басейн і відзначати всю цю справу текілою. А оскільки на деревах росли зелені гірко-кислі апельсини, було прийнято тверде рішення, що це справжні лайми для текіли.

Апельсинки!

Бурхлива гульня в басейні затяглася до глибокої ночі, а якийсь турецький грендфазер постійно намагався потрапити по нас чимось із балкона, причому предмети ставали все важчими і важчими, починаючи з недоїденого лайма, закінчуючи важким бетонним підвіконням. Далі від божевільного діда друзі перебралися на другий поверх у номер і там продовжилися веселощі з чемпіонатом зі стрибків на матраці. Але в один момент почулися страшні кроки на сходах і Андрій навіть припустив, що краєм ока бачив злого діда, що йшов до сходів. Друзі затамували подих, ручка дверей почала плавно опускатися, коли чужинець зрозумів, що двері зачинені, він почав завдавати важких ударів зі зворотного боку. Я навіть на мить уявив, як двері розрізаються бензопилою, але тут раптово зі зворотного боку дверей почулася знайома мова. На щастя це виявилися наші друзі і гуляння продовжилося.
Хоча з Олімпосом у нас один часовий пояс, зрушення по біологічному годиннику вийшло значне, двічі практично не спати по дві доби. Одній групі тих, хто вирушає додому, навіть поспати не вдалося до ранкового трансферу. По дорозі назад в аеропорт уже панувала тиша. Обгорілі, стомлені, замучені фан-клубівці відсипалися після бурхливого відпочинку. Для моєї групи в аеропорту трапилася одна несподіванка – у зв’язку з переповненням літака, місця в економ-класі закінчилися і дорога назад була у бізнес-класі. На батьківщину ми поверталися по-королівськи, ми ще ніколи не літали бізнес-класом.

Дуже дякую компанії за таке розкішне свято VIP рівня.
Христино, у цьому світі не існує потрібних слів, які змогли б передати нашу з Дашею подяку тобі за таку поїздку.
PS Окреме дякую, що відправила нас на Химеру.

Десь у паралельному всесвіті

Це мала бути чергова незабутня поїздка у Карпати на травневі свята, коли гори усіяні кульбабами та густою зеленою травою. Під час підйому на верховинські гори легені наповнюються свіжим гірським повітрям, довкола цвірінькають пташки, пасуться корівки. Все мало саме так скластися. Але всупереч усім календарям у нашому всесвіті в цей час у Карпатах нуль градусів і йде сніг.

Наша реальність

Це був робочий сонячний день у Києві, мені зателефонувала кохана дружина та сказала, що поїздка до Карпат на травневі схоже накривається. Треба було терміново щось вирішувати, доки є можливість скасувати залізничні квитки. На травневі взяти тур, що горить, не найтривіальніше завдання. Та ще й тури мінімум на 7 ночей, а травневих вихідних буде лише три ночі. Я б міг взяти відпустку, та в мене ще випробувальний термін не закінчений, але вже дві відпустки погоджено до його закінчення можна було б якось віддалено попрацювати, але в мене ноута немає. Загалом усе було проти нас. І лише готель Larissa Garden вірив у нас. Причому вірив настільки, що за 365$ за двох готовий був нам надати ол інклюзів на 7 ночей. Вся логіка перехиляла чашу терезів у бік того, що полетіти не вийде. І тільки ціна готелю ніби говорила “У вас все вийде”. Сиджу я в офісі, дивлюся в комп’ютер і розумію, що треба дуже терміново вирішити купу питань. У кімнату зайшла наша колега Оля, яка керує процесами. “Оля, у мене тут така справа …”
Даша аж сама не повірила, що мені затвердили віддалену роботу. До вечора абсолютно всі питання були вирішені, і я сидів удома, вже з налаштованим ноутом у руках, за що окреме спасибі Лесайп. І нашому улюбленому Tasty Travel за тур. Даша сказала, що в будь-якому разі вже давно нікуди не літали і пора б уже кудись податися. Відкривши на планшеті карту мені спливло повідомлення “Ваш виліт у Будапешт буде через 13 днів”. Ми з Дашею подивилися один на одного і посміялися. Добре хоч встигнемо до Києва долетіти до цього часу.

Туреччина 2017

Наша подорож по новій традиції починається з акційної преміум лаунж зони. Цього разу на нас чекала паста болоньєзе, кукурудзяний суп пюре, багато всяких смакот і незабутній десерт. У мене він складався з восьми малинових тістечок та п’яти келихів прекрасного вина. Думками я вже був на відпочинку. Даша ж віддала перевагу ірландському віскі. У нас у запасі було дві години і вони були просто шикарними. Я пам’ятаю, що диван мені здавався нереально затишним. Оголосили посадку на борт. Роздрукувавши карту Камбоджі на безкоштовному принтері, ми вирушили на наш рейс до Анталії.

Це був 99-й переліт, тінь нашого літака падала на хмари, огортаючись круговою веселкою. Переліт пройшов майже без пригод. Крім того випадку, коли стюардеса схопила вогнегасник і пішла в бік кабіни пілотів. З пасажирів, мабуть, лише я звернув увагу. Прилетіли ми ввечері. Я завжди вважав за унікальну честь, якщо наша валіза на стрічці виїде першою. У цій поїздці нам випала протилежна честь і він виїхав останнім. Здавалося, що в аеропорту ми провели вічність. Але насправді вічність ми провели у трансферній маршрутці, оскільки один із пасажирів сів на літак, але не долетів до Анталії. Наші доблесні гіди 2,5 години намагалися вирішити це завдання, але так і не змогли. Біля автобуса була купа незадоволених туристів. З’ясувалося, що ні один із підтверджених готелів не працює і всіх селять до інших. Оскільки наш готель був найдешевшим у Галактиці, я відразу ж сказав, що готовий в’їхати в будь-яку п’ятірку, якщо так багато небажаючих в’їжджати. Далі на нас чекало дві новини. Гарна в тому, що наш готель таки теж закритий, а так собі, що у господаря є два однакові готелі поруч один з одним і нас просто вселять у сусідній. Можна було далі боротися за вселення у найкращий готель, але за такого результату був би мінус день від поїздки, а вихідних у нас і так лише три. Одна жінка настільки висловлювала небажання вселятися в сусідній готель, що навіть майже вселилася до закритого. Нас спеціально підвезли до закритого, їх висадили і автобус поїхав у відкритий))) Готель, який нам надали, виявився навіть дуже нічого. Красива зелена територія, на якій ростуть стиглі апельсини і навіть зріють банани. Готель позиціювався як четвірка, хоча причепитися можна було звичайно багато чого. Але за 365 $ на травневий тиждень за двох нас все влаштовувало. Ми приїхали близько півночі, я пішов на ресепшен, відразу уточнити, щоб нам зробили пізню повноцінну вечерю. Менеджер добродушно посміхнувся і повів нас у закритий ресторан, де на нас чекали сервіровані тарілки з двома гарнірами, м’ясом з підливою та зеленню. “Коли повечеряєте підете на бар і скажете, що ви щойно прилетіли, бар для вас буде працювати” Так само добродушно посміхаючись із почуттям зробленої доброї справи, рецепціоніст пішов назад у лобі. Забігаючи наперед, скажу, що це була наша восьма поїздка до Туреччини, але перша аж на 7 днів і в ол інклюзів. Думка про турків у мене значно виросла за подорож. Якщо порівнювати з Єгиптом, то в туристичній Туреччині немає постійного страху, що тебе хочуть обдурити. 

Памуккале

Поївши, і взявши по коктейлю, ми пішли шукати вуличну агенцію, щоб купити екскурсію. Біля готелю була компанія ROM travel, ми взяли Памуккале за 30$. Хлопець нас запевняв, що такого сервісу, як у нього, ми точно ніде не знайдемо. Насправді так і виявилося. Не спрацював будильник в телефоні (а через 4 дні і сенсор припинив працювати) ми проспали, автобус поїхав. Прокинулися ми в той момент, коли мали бути на вулиці. Протягом 7 хвилин зібралися, вибігли надвір. Ще не було навіть шостої ранку, біля входу в готель стояв хлопець, який продав тур. “Я зустрічаю кожного свого гостя і особисто контролюю, щоб він сів до автобуса!” Він зателефонував комусь, за нами приїхала машина і ми наздогнали автобус. Гід в автобусі побачивши, що ми зайшли парою швидко попросила одного з туристів, щоб він пересів так, щоб у нас було два місця поряд. Оце було реально ефектно! Дорога була далека, в автобусі можна було доспати недоспане. Гід умовно вибачившись сказала, що в рамках реклами ми повинні відвідати дорогою два магазини. Але оскільки в ці магазини їхали автобуси Tez Tour та інших дорогих готельних операторів мені стало легше. У магазинах творився нереальний лохотрон з акціями, які можна було зрозуміти тільки, знаючи найвищу математику.

На жаль, люди велися і купували це все барахло за дуже дорогі ціни. Навіть незважаючи на те, що навколо готелів у туристичних місцях все це продавалося в рази дешевше. Наприклад, винний льох нам парив пляшки унікального фруктового вина по 33$ за 2 пляшки. Хоча біля готелю у туристичних лавках вони продавалися по 8 – 10$ за штуку. Але людям немов слово акція відключає логіку. Одна жінка спочатку скупила нереальну купу ексклюзивного текстилю, а в магазині дорогоцінного каміння, накупила собі Султаніта всього за 37$, який за словами гіда, набагато сильніше вражає ніж діаманти, якими тепер нікого не здивуєш. Всі ці магазини реально підбішують. Але Памуккале знаходиться за 3,5 години їзди від Анталії і як самостійно туди дістатися без машини я просто не уявляю. Нарешті ми дісталися легендарного Памуккале. Вхід у заповідник знаходиться на відстані від ванн і перше що вражає — це ландшафти макових полів.

Від виду полів було важко відірвати очі. Хотілося сфотографуватись з усіма маками цих безмежних полів! І кожна наступна фотографія здавалася крутішою за попередні. А це ми ще не дісталися головного заради чого приїхали. Після маків ми погнали дивитись легендарні білі гори. Вони були дійсно білі та красиві, бірюзова вода навіть без сонця була гарного кольору. Треба було правда звикнути ходити босоніж по цим всім нерівностям. Але, як не дивно, ноги швиденько звикли. Було красиво, але світло, що відбивалося дуже тисло на очі. Був двоїстий момент: начебто і хочеться все поїдати очима, але в той же момент хочеться закрити їх, щоб вони відпочивали.

Народу здавалося багато, але пройшовши буквально пару рівнів вниз, ми вже могли самостійно займати цілі басейни. Спочатку мені все-таки здавалися красивішими макові поля, ніж білі гори, але коли ми дісталися того місця, куди не доходять туристи і побачили полотна не зачеплених ванн, я остаточно закохався в цю місцевість. Я мріяв потрапити до Памуккале ще задовго до початку подорожей. Це місце завжди здавалося таким загадковим та чарівним.

Далі треба було повернутися до макових полів і дійти до високого амфітеатру. І знову фотографії з маками, потім з амфітеатром та ще сто фотографій з маками. Амфітеатр сподобався, вразив своєю висотою.

Але маки… 3 години пролетіли… Треба було назад до автобуса. Можна було б ще покупатись у басейні Клеопатри, туристів там вже було небагато, але час закінчився. Шкода, ми не дикуном туди дісталися і були жорстко обмежені в часі. Зворотна дорога була важкувата, але інакше ніяк. Екскурсія дуже вимотала, але все одно того вартувала.

Каньйон Гейнюк

Тому що відпустки на цю поїздку я не брав, потрібно було за три вихідні дні максимально все подивитися. З самого ранку ми заскочили до місцевої маршрутки та поїхали до сусіднього міста Гейнюк. На в’їзді в місто потрібно було зійти на трасі, і заглибитись дорогою у бік гір. Нам було зручно, бо за два тижні до нас тут відпочивала ціла делегація з тещі, моїх батьків та нашого Мишка.

І маршрут у каньйон уже було добре прокладено. Ми правда у кількох місцях спробували його модифікувати. У першому випадку ми наїлися гігантської шовковиці, а у другому просто подовжили собі шлях. Вхід до заповідника коштує по 7 лір (2$). Перше, що на нас чекало це каскади синіх озер.

Озера переливались одне в одне і манили до себе. В одного з озер ми помітили вхід у низьку печеру.

Напівзігнувшись ми заглибилися метрів на 50 у гірську породу. Добре, що на мобілках є ліхтарики. Я все чекав, коли ми напоремося на кажанів, але зустріли них. Після печери ми подалися вгору в гори. Пройшовши дуже красиві пейзажі, ми дісталися до самого каньйону. Гірська річка була градусів 14. Віддавши на зберігання всі свої гроші та цінні речі якомусь британцю, ми взяли в нього в оренду гідрокостюми по 13 $ і продовжили маршрут водою.

Холод був настільки жорстоким, що кисті просто нили від болю. Але зате ми здійснюємо справжнісінький каньйонінг. Навіть незважаючи на те, що два роки тому зареклися більше в такому не брати участь. Цей каньйонінг тривав на 7,5 годин менше, ніж той у який ми потрапили два роки тому, але навіть пів години проведені в каньйоні залишили незабутні враження в цій поїздці. Тут було звичайно простіше, не треба було пірнати з головою у водоспад і лізти у темряві. Тут все було цивілізовано. Хоча полазити теж було де. Вибравшись у тепло, ми сохли і грілися на травневому сонечку. Потім був бутербродний перекус над урвищем гори. Бутерброди Даша нам запакувала в готелі на сніданку. Моя зайчиха завжди піклується про нас.

Ще півтори години пішки назад, і ми знову на трасі. Дорогою нам траплялися втомлені туристи. Туристів мотивувало те, що ми дійшли до каньйону, а отже, і вони дійдуть.

По дорозі на одному з ресторанчиків Алі висіла вивіска “2 склянки фрешу за долар”. Випивши вісім склянок чудового фрешу, ми були готові далі здійснювати подвиги. Вперед до Анталії!

Анталія

Ми ще мали в запасі половину дня. Ми не були впевнені, що маршрутка точно зупиниться серед траси, тому ми з надзвичайною легкістю автостопом зловили машину. Хлопець теж їхав до Анталії і говорив лише турецькою. Приблизно на цьому наша розмова закінчилася. Оскільки хлопець любив у машині покурити довелося струсити попіл із сидінь. Доїхали швиденько та з вітерцем. Від грошей хлопець відмовився, показавши жестом, що йому було приємно нам допомогти.

Щиро кажучи, не очікував, що турки такі милі. І навіть у готелі вони були дуже приємні і ввічливі. Хлопець висадив нас за чотири кілометри від старого міста. Це вже були дрібниці для пішої прогулянки. Хоча ми вже пів дня безперестану кудись йдемо) Ми вже були кілька років тому в цьому місті. Минулого разу в нас була година всього. Тоді Анталія здалася просто прикольною. Цього разу вона нам здалася нарівні зі Стамбулом за красою.

Варто трохи більше заглибитись у затишні вулички старого міста, як починаєш просочуватись шармом старого міста. Було бажання пройтися абсолютно всіма вуличками. І зазирнути у всі кафе. Це як суміш найкращих моментів Гданська та Стамбула. А дійшовши до краю міста, він ніби відкривається для туристів у новому вигляді. Тепер це урвище над блакитним Середземним морем, захід сонця світить на мандрівників, що гуляють, і закохані парочки, що сидять на лавці. Чудове завершення чудового дня!

Фаселіс

Це був останній неробочий день у нашій подорожі. Принаймні в мене, Дашу ж чекали заслужені сонячні пляжі. З ранку ми поїхали в бік Кемера, зарядилися смачним морозивом і поїхали ще далі. У каньйоні нам попалися туристи, які порадили туристичну стежку в Фаселіс через бухти та гори. Зараз ми її і перевіримо. Треба було вийти на трасі біля тунелю. Побачивши тунель, я попросив водія зупинити, він випустив. Потім я зрозумів, що це не зовсім тунель, про який говорили туристи. Але на превелике щастя потрібний нам тунель виявився через 10 метрів. Спочатку дорога була лісистою та рівною. Погода для походу була комфортна – кожні пів години небо повністю затягувало і до блакиті прояснювалося.

Дійшовши до першої бухти треба було почекати хвилин 15, поки небо посиніє, щоб вода набула гарного кольору. Далі дорога повела кардинально в гори через круті урвища. Спочатку були навіть позначки маршруту, щоб не заблукати. Але від блукань навіть мітки не врятували. Часом починалося цілковите блукання по непрохідних чагарниках, час від часу вибираючись подивитися з висоти на морську красу. Незабаром ми взагалі забрели до гробниць. Час від часу нам траплялося двоє мандрівників, які так само як ми шукали дорогу. Було кумедно. До Фаселіса ми дісталися трохи пізно, місто вже було зруйноване! Поблукали по руїнах і влаштувавши на лавці справжній пікнік! На виході виявилося, що з офіційного входу ще й довелося б відстебнути по 20 лір (5$). Від виходу із заповідника ходить маршрутка прямо до Кемеру. На центральній станції ми пересіли на іншу маршрутку та поїхали на околицю міста до району Асланбучак.

Міст Македонського

У маршрутці ми познайомилися з парою, які пішки вирішили облазити, мабуть, усю Туреччину. Вони нам підказали корисну модифікацію подальшого маршруту. Спочатку ми планували дійти лише до мосту. Дорога до мосту була настільки мальовничою та красивою, що Фаселіс зовсім згас на тлі такої краси. Ну просто дуже гарно. Ми йшли разом із парою, і вони нам розповідали історії про свої небезпечні подорожі. Про те, як у них були зустрічі з вовками, дикими кабанами і навіть стикування з мафією. А я думав це у нас у центральну Індію була екстремальна подорож. Діставшись мосту виявили кафешку з дуже затишним гірським озерцем і водоспадом.

Я не міг пропустити такої краси і побіг купатися. Вода була, м’яко кажучи, тонізуюча. Але як же тут було красиво. Було приблизно половина дня позаду і від маршруту ноги вже трохи втомлені. Але від краси не втечеш, і ми почали довжелезний підйом високо в гори. За словами цієї пари мандрівників там знаходиться славне селище.

Гендельме

Було дві проблеми: невідомо скільки треба йти, тому що селища немає на карті, і ми забули його назву. Ми почали підозрювати, що на вечерю в готелі ми не потрапимо. Та й на обіді за три дні жодного разу ще не були. Правильним рішенням було автостопнути машину. Гарячий турецький дідусь зі своєю молодою майбутньою дружиною з оркостану якраз їхали на шашлик до ресторану. Ресторан був, на жаль, всього за кілометр від нас, але його супутниця наполягла, щоб він нас закинув вище. Висадили нас кілометрів за п’ять біля розвилки. На роздоріжжі була пояснювальна табличка турецькою.
Офлайн перекладач від гугла заявив, що перекладає лише з інтернетом. Зупинивши ще одну машину, ми спробували з’ясувати куди ж нам треба, але ми самі в принципі не знаємо куди саме. Було дві прикмети, там має бути печера та дерево. У горах англійською ніхто не говорив. Хлопці з машини на всі наші запитання просто схвально кивали та поїхали. Вдалині ми побачили хлопця, що поливає грядку. Я побіг до хлопця грати у крокодила. Я йому показав витончене і красиве дерево, що граційно грає своїми листочками на сонечку. Хлопець мовчки глянув на мене і у відповідь зобразив величезну печеру!

Ось це ми з ним зійшлися у жестах. Я питально на нього подивився, а він вказав якою дорогою йти і сказав: “Гендельме!”. Точно! Це те місто, що ми шукали (йти треба лівою дорогою, якщо стояти обличчям до розвилки). Містечко виявилося зовсім недалеко від нас. Купивши соку із кислих вишень, ми були готові до огляду міста. Але як тут все знайти! Місцева дівчина нам сказала, що Маара он туди. На щастя, Маара і виявилася печерою. Навколо всюди були таблички про півкілометрову глибоку печеру. Неподалік входу намалювався якийсь лівий дід, який вимагав гроші. Було несхоже, що дід працівник печери. Як мінімум у нього не було жодних квитків.

Відморозившись від діда, ми почали спуск. Був один нюанс, оскільки ще вранці ми навіть не підозрювали про існування печери, то мобілки із вбудованим ліхтариком залишили у готелі. Темрява була цілковита. Висвітлювали дорогу собі червоним автофокусом від фотоапарата. Глибина в 500 метрів була перебільшена на 480 метрів. Так, що спуск зайняв не більше двох хвилин. Але дуже таємниче вийшло. Зовні нас знову чекало чисте гірське повітря і спів мечетей, що розноситься далеко по горах. Пошуки дерева не зайняли багато часу. Дерево дуже і дуже старе йому вже не одна сотня років.

Наскільки воно старе я не знаю, тому що містечко відгуглити не вдалося. Але розміри дерева вражають. Неподалік дерева стіни розваленого замку. Навіть там трохи полазили. Але зарості там вже зовсім окупували територію. Ми почали свій довгий спуск із гір. Нам спершу навіть дві машини запропонували підвезти нас. Але тепер ми нікуди не поспішали і можна було спокійно спускатися вниз. Ми дуже рекомендуємо цей гарний маршрут. Невдовзі ми зустріли тих самих нових знайомих, що нам його й порадили. Вони на своїх двох вирішили подолати маршрут. Зворотний шлях у нас був через візантійське село. Але щось візантійців там було вже не дуже багато. Судячи зі шматка, що бракує у кактуса, тут нещодавно проходив хтось дуже голодний. Вже був зовсім вечір, але стежка зовсім не хотіла закінчуватись. Сили почали покидати нас. До кінця вечері в готелі залишалося близько години. А ми ще навіть до пересадочного Кемера не дісталися. Це був третій день на ногах, від пройденого кілометражу я вже почав радіти, що завтра робочий, а не піший день. На останньому кілометрі нас підхопила приватна маршрутка, що везла місцевих хлопців, які спускалися каньйоном. Висадили нас на зупинці району Асланбучак і стало зрозуміло, що рейсова маршрутка до центру може вже й не ходити. Пішки до центру Кемера близько п’яти кілометрів. Дорогою їхала якась елітна машина. Рука сама смикнулася автостопнути. Двоє мандрівників з оркостану якраз їхали до готелю в центрі Кемера. Дізнавшись, що ми з містечка Бельдібі. Сказали, що з радістю нас туди підкинуть. Доїхали з вітерцем. За 15 хвилин до кінця вечері 😊

Будні в стилі All Inclusive

Закінчилися травневі свята, розпочався робочий тиждень. Оскільки вай фай ловив лише у лобі, довелося трохи переробити лобі під робочий офіс. Невелика перестановка меблів ближче до розеток. Трохи протягнути кабелів туди-сюди, трос із шифром, налаштування vpn каналу. Я повністю готовий! Хоча ні, ще кілька коктейлів і робоче місце укомплектовано. На щастя, канал був досить стабільним для комфортної роботи. В цей час у Даші настала пляжно-пасивна частина відпочинку. Працюючи в лобі, я жив наче в паралельному світі. Спостерігаючи весь день за роботою ресепшену, слухаючи які у людей проблеми чи побажання. Чим взагалі люди займаються у лобі. Напружував лише один момент, постійно слухати як готельні гіди розводять на гроші довірливих туристів, залякуючи страшніше ніж у сучасних трилерах з метою продати дорогу екскурсію чи ювелірку із псевдодорогоцінного каменю. І найприкріше, що люди пачками на це ведуться і переплачують у кілька разів, щоб отримувати такі самі послуги, які вони б отримали, купивши тур на вулиці. Навколо мене вирувало життя. Можна було поставити прискорену камеру і спостерігати, як я сиджу на місці, а навколо мене дуже швидко змінюються епізоди життя в лобі. Я навіть став місцевим героєм в очах тих, хто приїхав відпочивати. “Ліно, а ти ще не в курсі? Це ж наш Андрій, він герой, нам усе налаштував!” Інтернет працював ідеально не тільки у мене, а й усіх, хто звертався до мене. Працювати було зручно. Забув, щоправда, взяти з Києва гарнітуру, але питання легко вирішилося першим сувенірним магазинчиком.

Моя зайчиха мені її прямо до відеоконференції принесла. За три дні роботи я дуже звик до свого нового “офісу” і був готовий попрацювати ще тиждень. І ось восьмигодинний день закінчено. Не втрачаючи ні секунди наче на техобслуговуванні гоночної машини, я швидко згортав своє робоче місце. Всі кабельки, тросики, швидко в кімнату, ноут на замок. Швидко надвір, вжух! І ми в маршрутці мчимо продовжувати нашу подорож.

Гора біля Гейнюка

Часом у місті траплялися таблички про те, що Алі подбав і проклав маршрут на гору з чудовою панорамою, а також він чекає всіх на часниковий хліб у своєму ресторані. Ось ми й поїхали випробувати його маршрут. Зійшли на в’їзді до міста, вже на звичній трасі. Напис на камені говорив, про гарну панораму і застерігав не курити, щоб не було пожежі. Підйом на гору нам сподобався. Усюди росли дерева зі стовбурами незвично червоного кольору.

Іноді траплялися таблички, що розхвалюють те, як Алі все класно робить. Реально дуже підіймався настрій, коли ми знаходили чергову табличку. Підйом зайняв менше ніж годину і був досить нескладний. Нагорі ж нас чекала справді приголомшлива панорама з лавкою. По дорозі вниз ми, ще начитавшись “Про подвиги якогось Алі”, вирішили сходити в його ресторанчик і випити ще раз два фреши на долар. Ресторан виявився закритим! Зате інший дідусь швидко увійшов у наше становище і понизив свої прайси. Ще внизу ми зустріли туристів, з якими ми перетиналися вчора у Гендельме. Саме обмінялися враженнями про вчорашній день. Оскільки справа наближалася до ночі, треба було повертатися до готелю.

Після вечері ми поїхали дивитися що та як в інших готелях нашої мережі. Почали ми з готелю, до якого мали їхати спочатку. Готель, як на мене, був справді простіше ніж той, у який нас у результаті заселили. Дорогою до наступного готелю ми помітили чорну кішку, що перебігала нашу дорогу. Все б нічого, але натовп туристів, які йшли до нас на зустріч, зупинилися і, дивлячись у наш бік, почали щось обговорювати. Бабуся з дідусем, що йшли до нас на зустріч, взагалі розвернулися і пішли назад. Тобто, ті хлопці чекають, що ми перейдемо чорну лінію першими. Ми зупинилися, і я демонстративно сплів руки на грудях і зробив напівоберт. Хлопці у відповідь прийняли ще вільніші пози, немов їм і по той бік добре. Ми з Дашею у відповідь демонстративно сіли на узбіччя, гордо піднявши носи вгору. Батл міг би і продовжуватись. Але з боку хлопців йшли чотири дівчини, які нічого не знали про кішку. Хлопці почали повільно йти за ними. Ми з Дашею теж почали плавно йти на зустріч. Коли дівчата першими перетнули умовну лінію, хлопець голосно сказав нам: “Шлях вільний!” Обмінявшись сміхом, ми розійшлися за своїми напрямами. Деякі готелі виглядали зовсім розкішно, у деяких були аквапарки, які не поступаються аквапарковим комплексам. Але варто згадати вартість нашого туру в 365 $ за двох відразу ставало радісно, ​​як ми заїхали вдало. До речі, ми ще вписалися чітко між двома дощовими тижнями в практично сонячну погоду. Наступного дня під час мого робочого дня сталася невеличка пригодницька подія. На одній з вуличок нашого готелю прибиральник напоровся на змію і почалася справжня битва. Шкода факіра не було поблизу, ще б смолоскипи вогню і вийшло б чудове шоу. Цього вечора, щоб не обмежувати себе часом вечері, ми його вирішили пропустити і поїхали у тривалу вечірню подорож до Анталії.

Вечірня Анталія

Цього разу вже було зовсім все по-серйозному. Ми отримали картку для проїзду в транспорті Анталії і тепер могли спокійно пересуватися містом. Просто є один аспект. Маршрутки з Кемера зупиняються далеко від старого міста і необхідно зробити правильну пересадку на 6-й або 8-й номер. Картку, на щастя, можна купити прямо у водія автобуса. На пересадці був великий торговий центр із фудкортом. На фудкорті продавалася більшість тих самих страв, що були у нас на вечерю. За винятком одного мого улюбленого Іскандер Кебаба! Як же я обожнюю цю смакоту.

У старе місто цього разу ми заїхали з іншого боку та відкрили для себе зовсім нову красу міста.

Це були піші багаторівневі дороги, що перетинали невеликі каскадні парки з водоспадами. Це дуже гарно.

Серед міста наче райські куточки! На одному з рівнів водоспаду в мальовничому місці висіли чиїсь шкарпетки. Група турецьких хлопців, побачивши, як ми дивимося на шкарпетки відразу при нас почала виправдовуватися і показувати, що вони всі у своїх шкарпетках. Один хлопець не продемонстрував. Я наполягав на тому, що один із їхніх друзів чомусь приховує чи є в нього щось на ногах.

Але ось провал, він теж у шкарпетках. І тут хтось із хлопців помічає що я без шкарпеток! Усі почали сміятися і з підозрою на мене дивитись. Ось така шкарпетково-розважальна історія з нами трапилася. “Enjoy Antalya!” – Попрощалися з нами хлопці. Як тут усе затишно. Анталья, як і Стамбул, місто котів. Коти тут усюди.

Причому деякі мають досить дивовижні форми. Ми навіть бачили кота, що завис, дивлячись на стовбур дерева.

Мабуть, це був вимкнений кіт. Купивши 0,5 апельсинового фрешу, ми пішли в порт. Усюди увімкнули гарне підсвічування.

У порту на хвилерізі красувався маяк. Вздовж усього хвилерізу розслаблялися місцеві та туристи. Усі ніби в якійсь абстракції ліниво сиділи і воркували один з одним.

Це було наше третє відвідування Анталії і хочу сказати, що всі три рази вона була абсолютно різною. Ми з Дашею дуже рекомендуємо це місто майже так само, як легендарний Стамбул. До готелю дісталися без пригод рейсовими автобусами.

Потішила зупинка, обладнана двома розкішними м’якими кріслами.

Пляжі Бельдібі

Секретний пляж

На третій робочий день я дійшов висновку, що варто все-таки відзначиться не лише у гірських річках та озерах, а й у морі. За кілометр від нас був секретний пляж. Нам про нього розповіли одні з туристів дорогою до каньйону. Ми дотримувалися інструкцій. Спочатку галькою йшли близько кілометра у бік гори, до кінця лінії готельних пляжів. Потім ми пролізли у щілину між двома скелями. Потім трохи довелося дертися по скелях. Спустившись на землю, ми опинилися на безлюдному, нічим не примітному пляжі з такою ж галькою. Щось не так, мабуть, ми щось упустили. Наче дівчина ще казала, що треба по воді щось здолати. Ліворуч від нас була висока скеля, об яку сильно бив прибій. Теоретично можна спробувати проплисти вздовж скелі та подивитися, що за нею. На мій великий подив за нею виявився дійсно красивий невеликий пляж. На ще більший подив там уже було чоловік 15, притому з речами. Як вони це зробили? Виявилося, що до цього пляжу є ще поверх досить цікава стежка. Через занедбаний транспортний тунель. Загалом прикольно відкривати такі незвичайні місця.

Нічний похід

Після вечері ми мали нічний похід у бік в’їзду до міста. У непроглядній темряві ми залізли на якісь занедбані дороги. Ліворуч від дороги гора і темний ліс. Світло фар. У наш бік на покинуту дорогу їде машина. Цікаво, що вони забули на перекритій бетонній дорозі. Напевно, зараз станеться щось нелегальне і в кращому випадку нас не зачепить. Машина зупинилася неподалік нас. З машини вийшли чотири темні постаті. Що буде далі, вони нас бачили чи ні? Фігури поволі стали в строгу лінійку, помочилися, сіли в машину і поїхали. Досить несподівана розв’язка. Ми пішли ще далі покинутою дорогою. Незабаром натрапили на ще одну машину з вимкненими фарами. У темряві ми розгляділи чоловіка, що дивився на нас і дівчину, яка навпочіпки курила. Далі були бетонні огородження, їх перелазити ми не стали. Адже у нас позаду є ще ціла нерозвідана нічна траса. Я краєм ока помітив, як до дерева щось підбігло з боку гори і причаїлося. Темрява була дуже густа. Час наближався опівночі. Не зводячи очей з того дерева, ми пішли на трасу. Траса нас довго не балувала красою, і піша частина незабаром обірвалася. У бік нашого готелю треба було пробратися густим лісом. Стежки звичайно ж були, але з боків були зарості. Мене бентежило одне. Я не міг згадати, чи водяться в цих краях “шанхайські барси” або “бенгальські тигри”. Вибравшись із лісу ми зустрілися з групкою місцевих хлопців, які несхвально мовчали. Крок за кроком, і ми дісталися готелю. Нічний похід взагалі “З вогником” був.

Старі дороги Кемерського району

То був наш останній день. Виліт у нас вечірній, тож ще можна зробити повноцінну вилазку. Ходять легенди про якусь печеру Бельдібі. Але точної інформації про її місцезнаходження ніхто не знає. В інтернеті всі факти суперечать один одному. У результаті ми знайшли блог одних мандрівників, які присвятили чимало часу, щоб з’ясувати, що печери саме в Бельдібі не існує.

Завдяки їхньому блогу ми собі проклали мальовничий маршрут. Щоб доїхати від Анталії до нашого міста Бельдібі потрібно проїхати через три відносно нові тунелі. Але є ще занедбані серпантинові дороги, по одній з яких ми лазили серед ночі. Ось цими дорогами ми і вирушили в дорогу. Доїхавши з Бельдібі до першого тунелю, ми повернули на стару дорогу. Маршрут вийшов довгий і дуже мальовничий, навіть із виходом на пляжики. Водичка була гарна, коли дивишся з висоти. Ще ми проходили повз якусь красиву територію обнесену колючим дротом. Іноді в колючому паркані траплялися дірки лазівки. Причому чим далі йдеш, тим більше цих лазів. В кінці огорожі була дірка в людський зріст, для тих, хто зважився в останній момент. Ми все-таки не стали з’ясовувати, що там так охороняють. Вдень якось не екстремально таке провертати. Маршрут зайняв кілька мальовничих годин. Це була наша перша Туреччина у такому форматі, і вона нам дуже сподобалася. Я б з радістю продовжив подорож. Летіти додому не хотілося. У цій поїздці на нас чекав ювілейний сотий переліт! Ми це зробили!

Вранці вийшов на роботу вже в київський офіс. З ранку традиційна планерка на тиждень. Наша скрам майстер розпочала мітинг “Так, давайте оцінимо, що у нас з ресурсами. Подивимося у кого цього тижня буде відпустка. Ага, у середу починається відпустка в Андрія!”. На мене всі глянули з підозрою, а хтось навіть перепитав “Як, знову?)))”. А я що, я вже давно не був у відпустці, це взагалі моя перша відпустка за останні три місяці)))

Інформація про подорож

Дата подорожі: 06.05.2017 – 13.05.2017
Готель: Larissa Beldibi
Тривалість: 7 ночей (Бельдібі)
Тур агентство в Києві: Tasty Travel
Оператор: TPG (норм)
Тип туру: Повний пакет — страховка, переліт, трансфери, готель, ол інклюзів
Екскурсії: Памуккале, решта самі
Покупка путівку: За 2 дні