На цей раз вибір готелю був найретельнішим і враховував просто величезну кількість критеріїв, все ускладнювало обов’язкову наявність водних гірок на території. Сайт пошуку готелів вже вдруге нам допоміг зробити правильний вибір, як далекого 2012-го з тайським готелем. І ось ми вчотирьох летимо в нами ще незвіданий готель. У літаку було видно, що всі летять на позитиві. Під час підльоту до Шарму один із туристів радісно вигукнув «А он і наш Dessole!» За ілюмінаторами яскраво світилися великі літери нашого готелю. Було дуже круте відчуття того, що саме наш готель виразно виділявся з висоти. Всі, хто летіли до нашого готелю, немов вступили до братства. Після прильоту був окремий автобус для готелю. Свої валізи треба було чомусь запихати у вікно, а всередині працівник їх приймав. Гарний арабський звичай! Коли одна дівчина сказала, що вона краще занесе речі через головний вхід, я їй розповів, що це буде грубе порушення старої традиції і вважатиметься образою. Зі словами «Добре, не ображатимемо єгиптян» вона так само засунула свою валізу у вікно. Ми всі вирушили в дорогу. І так знайомтеся, наш найкращий єгипетський готель.

Dessole Royal Rojana

Після приїзду на нас чекав цілодобовий Royal All Inclusive. Менеджер на ресепшені видав нам ключі і сказав, що ми матимемо дуже гарні кімнати. Жодних грошей у паспорті, ніяких сперечань чи здирств, просто ось вам гарні кімнати. Дуже вразило. Конферансьє наполягав, що хвилин через 15 покаже нам дорогу, але в Єгипті треба цінувати кожну хвилину і ми самі вирушили дослідити територію. Але спершу поїсти! І в бар заглянути! О, тепер можна йти далі. Територія середнього розміру, але як же ми блукали в пошуках номера! Втім, наші блукання припинилися, напевно, день на сьомий. Дашина мама з Мишком, які залишилися чекати на працівника сказали, що теж довго шукали номер.

– Але ж працівник сказав, що покаже номер?
– Та він так і зробив, підійшов до нас за 15 хвилин і вказав пальцем «Вам туди».

Номери були справді в хорошому тихому місці, а тещі взагалі дістався номер на чотирьох, ми його називали президентським, обидва номери були з видом на море. Зазвичай при заселенні є арабський трюк — не працює гаряча вода, ти дзвониш на ресепшен, приходить сантехнік, відкриває у підвалі кран і сподівається, що ти йому за це заплатиш. Я перевірив воду, вода є, хм… що не так. Стукаючи у двері, прибіг працівник і сказав, що полагодить нам кондиціонер, за його словами ми нібито зателефонували і сказали, що кондиціонер не працює. Зважаючи на все, наш арабський друг прибіг лагодити кондиціонер ще до того, як він «зламався». До речі, за годину до виселення з номера кондиціонер таки «зламався» в очікуванні заселення наступних гостей. Щодо всіх цих хитрощів, це звичайно мої особисті здогадки, але ми втретє в Єгипті, з них двічі була «проблема з гарячою водою» та один раз «із кондиціонером». Після сніданку на нас чекали два великі пляжі з багатим підводним світом. Людей у ​​воді практично не було, незважаючи на температуру 34 градуси. Корал був великий і непоганий, але явно поступався коралу готелю Suconnect diamon beach (колишній Санрайз). Під водою нас чекали два скати, мурена, крилатки, хірурги, тридакни та купа іншої живності. Мишко з радісним настроєм заліз із понтона у воду на глибину, його одразу вкусила риба.

У дитини істерика, більше ніякого моря не хочеться. Після довгих заспокоювань Мишко вразився як чоловік пірнув і я вирішив теж за ним стрибнути. Міші це чомусь теж не сподобалось. Тепер Мишко до понтона ні за якісь шиші не погоджувався йти. Найближчі пару днів дитина далі за дитячий пляж не заходила, мовляв: «Тато, там рибки».

Через кілька днів я запропонував Мишкові піти на глибину, для того, щоб рибок розлякати. «Тато, йдемо!!!» Тепер Мишко спокійно плавав під приводом того, що ми не плаваємо, а лякаємо рибок, причому спочатку тато лізе у воду і лякає їх своєю бородою. Я почував себе якимсь старим Хоттабичем прямо. А потім Мишко спускається з понтона, щоб стріляти в рибок з водного пістолета водою! Рибки ж дуже бояться води. Водна розвага в морі відбувалася до 10:00. О десятій ранку на весь пляж лунало хропіння з колонок, потім крик «Анімасіоне апстееейрсссс!!!!» потім кричав півень ніби ним по барабану били, на повну гучність по черзі грало два гімни готелю, а аніматори спускаючись на пляж заряджали позитивом кожного, хто їм траплявся по дорозі. Для Михайла це означало одне, аквапарк відкритий!

З 10:00 до 12:00 на території великого басейну відбувався повний треш в аквапарку. Зелена гірка, помаранчева, жовта, потім «Тато, а давай перевернемо того хлопчика з матраца у воду», потім знову зелена, потім «Тато, хлопчик знову заліз на матрац, пливемо перевертати!», потім м’яч, потім знову жовта. З сусіднього басейну долинали захоплені крики – було видно, як аніматори вчать кататися на серфі у басейні. У третьому басейні саме забивають якийсь переможний гол! Поки ми каталися з Мишком, дві дівчинки час від часу в мене стріляли з водяного пістолета і ховалися. Тут я дістав Мішину волину з сумки і в басейні пролунав крик жаху. Перестрілка доходила до того, що ми на великій швидкості летіли з водяної гірки і примудрялися перезаряджати пістолети, щоб під час польоту давати відстріл один одному.
Коли сили супроводжувати Мишу були на межі, вахту приймала Даша або теща. У середньому дитина за раз з’їжджала близько 60 разів. 

Бармен біля басейну настільки вкладав душу в приготування коктейлів, що навіть ті, хто не п’є, з радістю б у нього замовили коктейль. Після завершення свого шедевра, він набирав пару грам у трубочку і давав продегустувати, раптом ще щось треба додати. Міша вимагав, щоб йому приносили “Атошку фрі” з гриля бару, його високість отримувала картоплю прямо в басейні на виїзді з гірочки.

Чесно кажучи, в снек-барах біля басейнів можна було так наїстись, що обід би уже не вліз. О 12:00 аквапарк закривався на перерву, а це означає, що час обіду! Це був не просто обід, це було справжнє бенкетування – велика різноманітність м’ясних страв, салати: грецький, шуба, олів’є, смачне морозиво. Кухар готують при тобі свої шедеври. Дитячі аніматори у вигляді різних веселих персонажів закликали дітей поїсти у спеціальну дитячу зону. Бармени на швидкість наливали безлімітного пива та вина. Мишко швидко зрозумів фішку ол інклюзива і вимагав все нових і нових смаколиків.

Обід закінчено – далі законні півтори години тихої години, доки сонце змінить свій режим на вечірній. У номері до цього часу вже закінчувалося прибирання і в холодильнику чекали холодні соки та кола. Будильник задзвонив, на годиннику 15:30 – час на море! Щовечора на нас чекав приємний вибір, на який із двох пляжів сходити. Надвечір до пляжу припливали крилатки і манили своїм небезпечним пір’ям, а під понтоном ліниво відпочивала риба-крокодил. Щовечора на нас чекав захід сонця у гори. Сонце зникло – купання завершено. Хоча у цей момент у воду явно випливали найцікавіші представники хижаків.
Провівши останні промені африканського сонця, ми вирушали в грін ленд.

Це зелена зона готелю з вистриженою травою, альтанками та великими лавками-гойдалками. 20 хвилин грін зони після заходу сонця – все, що для щастя треба. Правда в цей час сусідній готель труїв тарганів так, що хвилин на 5 все затягувало у якусь хімічну хмару. Проблема вирішувалася лежанням на траві, як би під хмарою. Лежиш під хмарою – романтика! Переодягнувшись, усі прямували до головного корпусу до ресторану. У корпусі на нас чекали коктейлі та народні танці.

Сьогодні була вечеря у єгипетській тематиці, і відповідно танці були традиційними.

Міні-сфінкс із чаєм усіх зустрічав на вході. Ах, знову бенкетуємо! Я майже плакав від радості, дивлячись на це різноманіття страв і щоразу повторював «Я такий щасливий!». А як їм вдавалися кондитерські шедеври!

Шоколадний стовп із заварних тістечок, різнокольорові вази із цукру наповнені медовими огірками, різноманітні солодкі візерунки прикрашали ряди різноманітних тортів. Я в цей готель закохався буквально з першого тістечка. Після вечері на нас чекало справжнє шоу від анімації. Професійні танцюристи таке творили на сцені, що навіть я, скептично налаштований до танців, сидів з відкритим ротом. Особливо, коли двоє хлопців асинхронно крутили велику скакалку, інші танцювали постійно, перестрибуючи її. Таке приголомшливе шоу було не щодня, але два рази на тиждень було. Хоча в решту днів теж нудьгувати на шоу не доводилося. Після шоу на нас чекав Голлівуд.

Це район Єгипту, в якому є “живі” динозаври та співаючі фонтани. Динозаври, звичайно, дуже порадували, а от фонтани – так собі. Зважаючи на вхід по сім доларів – до Голлівуду їхати не обов’язково.
Наш готель був настільки крутий, що навіть після стандартних семи ночей нудно не було. Щодня розклад один і теж і це дуже тішить. Як сказала теща – рай має виглядати саме так. Навіть для таких активних мандрівників, як ми з Дашею, цей режим дуже тішить, адже це Єгипет із великої літери. Але й без екскурсій не обійшлося.

На другий вечір ми вирушили до пішого походу на Сохо сквер, взявши з собою туристів із Полтави. Які чомусь були впевнені, що я нічну дорогу по пустелі добре знаю. Я не став нікого засмучувати, що я вперше тут, і в результаті всіх впевнено вивів. Оскільки на Сохо екскурсій взагалі не виявилося, ми поїхали за 7 $ (в один бік) на Наама бей. Наші нові знайомі переживали, що ми вшістьох у таксі не вліземо, але Єгипет не був би Єгиптом, якби араби переймалися подібними речами. Кожен поважаючий себе єгиптянин на Наама беї продає або екскурсії, або кальяни. Приємного вигляду охайний чоловік нам детально все розповів про екскурсії і дав свій прайс. Якийсь сумнівний тип «з підворіття» непереконливо і неприязно нам запропонував свої екскурсії, бачачи, що у нас є брошура з цінами, він стратегічно назвав усі ціни на 5-10$ дешевше. Не роздумуючи, ми закупилися екскурсіями у цього сумнівного типа. Араб був настільки суворий, що навіть узяв у мене долари, які не те що на вулиці приймати боялися, але і в банку після перевірки мені їх люб’язно порадили в який-небудь Зімбабве їх сплавити.

Кольоровий каньйон та Блакитна діра

Як не дивно, в обумовлений час за нами таки приїхав бусик, і ми вирушили до кольорового каньйону з нашими новими друзями та Одеси. Дівчата були так само з мережі готелю Dessole і на руках у них гордо красувалися срібні та золоті браслети, це означало, що турист уже не вперше відпочиває в мережі готелів і має додаткові привілеї, наприклад безкоштовне продовження кімнати для пізнього виселення. 

До каньйону ми їхали позашляховиком по пустелі. Якоїсь миті наш позашляховик звернув у глиб горбатої пустелі. Немов гравітація ослабла, всі буквально ширяли в повітрі всередині машини, а наш залізний кінь мчав все далі. Потім ми спустилися в каньйон.

Виходячи з фоток, я собі уявляв щось схоже на Гранд Каньйон, який я ще не бачив. За фактом це було щось більше схоже шматок-каньйон. Проте було прикольно) Правда бидлота і туди дісталася, якийсь Жора добре відзначився, вишкрібавши своє ім’я в різних місцях. Попивши бедуїнського чаю, ми поїхали до заповідника Абу-Галум. Незабаром наших залізних коней ми змінили на верблюдів.

Щоправда, деякі туристи настільки гальмували, що, напевно, церемонія «Усади свою дупу на верблюда» тривала хвилин 20. Причому в основному гальмували саме арабські туристи, ніби верблюд для них велика рідкість. Після 40 хвилин їзди на верблюдах ми прибули до блакитної діри. У багатьох буклетах її рекламують саме так:

а за фактом вона виглядає так:

І знаходиться на 11900 км вправо від тієї, що на першій фотці. Дуже ефектний вхід у Блакитну діру, пливучи під водою через ущелину ти ніби стрибаєш у нескінченну глибину. А далі рибки та корали за стандартом. Корал цього заповідника явно поступається заповіднику Рас-Мухамед, проте години 2 я з води не вилазив. Потім нас нагодували і для всіх бажаючих був платний душ і безкоштовний для всіх самовпевнених. Тобто стандартне єгипетське кидалово на екскурсіях. Але оскільки гід запевняв, що все входить в екскурсію, я належав до другої групи. Причому це помітив араб, але оскільки він не побачив у якій я кабінці, йому довелося кожну відкривати та перевіряти хто там миється особисто. Коли араб мене знайшов, він намагався пояснити, що душ після солоного моря в екскурсію не входить. Поки араб підбирав слова, я успішно помився. Не розповідатиму подробиці, що було, коли я сходив безкоштовно у туалет. На зворотній дорозі нас ще завезли на чергову фабрику найсправжнісіньких парфумів у світі. Ці парфуми виявилися навіть більш справжніми, ніж ті, що нам в Каїрі казали, що єдині справжні. Але оскільки там можна було попити холодного каркаде, то саме цим я й займався. Увечері нас повернули до готелю.

Квадроцикли

Наступної ночі в мене було заплановано нічне катання на квадрациклах. Вранці з фразою “Дивись як я вмію” я дуже сильно травмував ногу на водній гірці, перші пів години навіть злізти з неї не міг. Наступні години зо три я міг хіба що лежати. Хоч страховка і була, але витрачати дорогоцінні хвилини Єгипту на страховку – це злочин. Біль болем, а екскурсія за розкладом. Оскільки Даша з тещею відморозилися і Мишка мені не дали з собою, довелося самому шкандибати на екскурсію. Працівник готелю якраз проїжджав машиною і запропонував підвезти мене до ресепшену, коли дізнався, що мені треба до шлагбауму готелю дуже схвилювався за мене, а моя відповідь, що мені на екскурсію його зовсім не втішила. Охоронець на виході з території готелю на мене теж дивився квадратними очима. До речі охороні готелю взагалі залік, вони завжди були готові допомогти, питали чи все гаразд, коли ми чекали довго на машину. У обумовлений час мене особисто забрав водій на своїй машині, спочатку я думав, що мене просто повезли на органи. Причому цей водій говорив лише арабською. Потім він забрав ще двох хлопців з іншої Дессолі, таке враження, що суцільні Дессолі в Шармі. Всю дорогу наш драйвер говорив двома телефонами одночасно, при цьому не кладучи трубки і швидко перемикаючись між дзвінками. Наша теорія була, що він таким чином підробляє в техпідтримці місцевого провайдера. Коли ми проїхали табличку Welcome to Egypt у зворотний бік, теорія щодо органів у всіх трьох зміцнилася у думках. Але зрештою нас таки посадили на квадрацикли. Всім окрім мене впарили арафатки по 3 долари. Отже, помчали. Я помітив, що квадрацикл поставлений на підвищену передачу і відчув, що задній рейсер може цього не знати. Коли я обернувся назад, все, що мені залишалося – сильно затиснути гальма. Арабка в мене так упилася, що обернулася вся колона. Далі ми їхали трасою і коли треба було об’їхати машину, проаналізувавши вміння водіння задньої арабки я ще раз обернувся назад. Дівчина ніби джин ширяла в повітрі, а квадрацикл, немов керований невидимим гонщиком, перетнув перпендикулярно трасу і поїхав у пустелю. Політ дівчини був не так довгим, як ефектним. Полежавши секунд 10, вона встала, сіла за інший квадрик і поїхала далі – брутально! Нічна пустеля просто радувала око, це якесь особливе відчуття. В один момент, коли колона їхала на невеликій швидкості, до мене підбігло якась єгиптеня, засунуло палець у квадрацикл і той затих. За дорогу в нашій групі чотири рази ламався квадрацикл, причому четвертий був у мене. Потім за хорошою традицією ми хором кричали ім’я кожного з групи, щоб послухати ехо. Причому один назвав настільки складне ім’я, що я від душі посміявся з жарту, але це виявився не жарт… просто він виявився татарином за національністю. Поки катався, нога пройшла. Нас повернули по готелям. В цей вечір в готелі ми зустріли двох цезарів, які посилено споювали якихось дівчат.
Для постійних гостей, ті у кого браслети срібні та золоті, на території готелю була vip коктейль вечірка. Виглядало це дуже ефектно і дійсно по багатому. Ми цього правила на початку не знали та пройшли, наш браслет не перевірили. Нам також дуже сподобалося. Вночі теща відлетіла до Каїра на піраміди, тому весь день ми були з Мишком на господарстві.

Наступний день був такий самий, як і всі попередні, і це було шикарно. У будь-якому іншому місці я не захотів би такої монотонності, але це Єгипет, там можна. Надвечір цезарі на гітарі грали бременських музикантів. Вночі повернулася теща повна вражень, а наступного дня я подався до заповідника Рас-Мухамед до рибок.

Рас-Мухамед

Даша з Мишком сказали, що їм і в готелі рибок вистачає, тому відправили мене самого. На яхті я був єдиний європеєць, решта – араби. Двоє хлопців з Іраку зі мною познайомилися і в наказовому порядку сказали, що вони мої друзі) Не став я з Іраком сперечатися. Риф дуже сподобався, було три зупинки приблизно по годині. Друга дійсно тішила око. Корабель нас висадив у відкритому морі, а сам поплив далі. Гід тримав наш курс, і ми пливли кудись вдалечінь. Причому всі араби пливли групкою відносно далеко від рифу. Що вони там дивилися незрозуміло. Я ж плив над самим рифом, причому кілька разів мало не сталося епічного зіткнення. Мене гід постійно кликав повернутися до групи, але потім зрозумів, що марно. Я показав жестом, що допливу куди треба, але тільки біля рифу. Хвилин за 40 ми допливли до корабля і він нас забрав. Перед третьою зупинкою був обід і хоч корабель уже зупинився, усі не поспішаючи обідали. Я у гіда поцікавився про деталі, він сказав, що це найцікавіший риф.
«Коли ж можна буде пірнути?» Запитав я.
Тобі можна хоч зараз! Стрибай!» Гід бачив мою небайдужість до моря.
Маска на обличчя, затяжний стрибок, і я вже на шляху до рифу. Тут було багато тридакн та інших живих квіточок, які різко ховалися при наближенні. Загалом екскурсії на Рас Мухаммед залік, саме морській, а не автобусній.
Наступного дня на нас чекала довгоочікувана екскурсія до Йорданії. Ми запаслись їжею, сіли о 02:00 в автобус.

Йорданія

Через 4,5 години нас повернули назад у готель, мовляв, вибачте, дорогу затопило, екскурсії не буде. Забирайте назад оплату.
Отже, за 4,5 години ми побачили:
– Світанок у пустелі
– Пустелю
– 2 години простояли на заправці біля кордону.
І головне – безкоштовно!
Так ефектно закордонні поїздки ще не зривалися.

Хочу сказати, що місцеві жителі в Єгипті за останні два роки дуже змінилися на краще. Ніхто до тебе здебільшого не чіпляється, не хочеш торгуватись – не треба. Нам, звичайно, цього сильно не вистачало. Мені ця фішка дуже подобалася, а тепер її нема. Тепер єгиптянам залишилося свою жадібність побороти і все буде супер. А взагалі так було цікаво гуляти місцями дворічної давнини. Тут Мишкові давали безкоштовно картоплю, а ось тут Мишко сам у колясці покотився доки ми фотографувалися. На дев’ятий день у нас був виліт до Києва після вечері, що ідеально компенсувало приліт до Єгипту після вечері.

Епілог

Це була наша 26 ніч у Єгипті. На закінчення хочу сказати, як би добре в інших країнах не було, а Єгипет він завжди неповторний.

За Єгипет!

Інформація про подорож

Дата подорожі: 25.09.2015 – 04.10.2015
Готель: Dessole Royal Rojana
Тривалість: 9 ночей (Шарм-ель-Шейх)
Тур агентство в Києві: Tasty Travel
Оператор: Пегас (Гівно)
Тип туру: Повний пакет — страховка, переліт, трансфери, готель, 24 години роял ол інклюзів
Екскурсії: Кольоровий каньйон + Блакитна діра, Квадроцикли, Рас Мухамед
Купівля путівки: За 3 тижні