Не в змозі чекати на фестиваль склавши руки, ми із Зайкою рушили в гори, по “Золотому кільцю”.

Коломия

Музей Писанки занесений у книгу рекордів Гіннеса справді вражає своєю кількістю розписаних яєць, а завдяки величезній кількості колодязів у місті — з жаги померти практично неможливо.

Так само як і скрізь у Карпатах, є своя велика відома річка – ”Прут”, яка зустріла нас великою течією.

Косів

Селище славиться своєю вражаючою горою з виглядом, що зовсім не вражає, піднявшись на вершину крім ялин, які ростуть на ній ми нічого не побачили.

А ось зате “Прут” обернувся вже в серйозну гірську річку з екзотичними водоспадиками, в яких ми з Рибусиком і повеселилися кілька годин. Пообідавши в горах, ми рушили далі.

Хлібичин

Оскільки ми туди рушили на нічліг, то окрім спокійної та мирно поточної “Прут” там нічого й не побачили, а коли вранці рушили далі господарі забезпечили нас річним запасом огірків.

Верховина

Якщо до цього моменту люди ще говорили хоча б українсько-гуцульською мовою, то тепер їхня мова була суто гуцульською і не завжди розбірлива, це було перше місто з серйозними горами, що оточували його, тут уже ”Прут” була окрасою міста.

Ми з кицькою одразу рушили підкорювати гори та напівтропічні ліси на них.

Доброті та милості тутешніх людей можна сильно позаздрити — то сало з бринзою нам дали скуштувати, а ввечері ще й шашлик з настоянкою на корені якоїсь карпатської рослини виставили, нагадуючи, щоб ми налисники з вишнею і карпатський трав’яний чай не переставали куштувати.

На штучному трампліні лижники демонстрували свої стрибки.

Криворівня

У селі за нами одразу пішла корова.

Не дарма там відпочивали Франко та Грушевський – відпадні музеї вийшли, а ще там є ”Хата-Гражда” це будинок, який збудували та жили в ньому корінні гуцули, а зараз будинок на території їхніх нащадків, які люб’язно його всім показують усередині. Зловивши машину, на дорозі назад ми побачили, як корова теж вирішила піти назад.
Виїжджаючи з смт нам видали великий запас карпатського чаю.

Ворохта

Після п’ятнадцятихвилинного піднімання в гору сумки, колесики наказали добре відпочивати. Після того як затаранили на гору валізу без колес, їхати взагалі вже нікуди не хотілося. Нагодувавши нас чаєм із чорничним варенням, дочка господині повела нас у гори, де ми з кицюнею збирали купу чорниці. Містечко дуже славне своєю двокілометровою канатною дорогою, яка вже два роки не працює. У місті дуже красиві старовинні залізничні мости та чудові гірські ландшафти.

Говерла

Після довгої години підйому, ми ще дві години болісно піднімалися.

Але ми змогли, ми підкорили висоту у 2061 метр.

Під час спуску ми розповідали людям, що піднімаються, що ще дуже багато і важко, щоб не згасав їхній бойовий дух, а щоб не згасав мій бойовий дух, я впав із Говерли.

Буковель

Гарне, дороге місто, але влітку там робити нічого. Покатавшись на значній довжині канатною дорогою, ми поїхали далі.

Яремче

Тут ми знову зіткнулися з річкою “Прут” яка була вже з гарними водоспадами в один з яких мене затягнуло коли я її перепливав, в момент при подоланні водоспаду мої органи познайомилися з прекрасним гірським камінням.

Також ми побували там на “Скелях Довбуша”, це ліс зі скелястою місцевістю та скелями у яких утворилося безліч гарних печер.

Ось так і пройшло наше перше перебування з Дашею в горах.