Ми знову в раю…

Приїхавши до Верховини, ми, не роздумуючи, оселилися в тому ж будиночку, що й два роки тому. Цього разу брали житло з харчуванням, годували дуже смачно і багато😊Підкріпившись після дороги, ми відразу полізли на якусь гору.

Як же безтурботно, чудово та затишно було знову повернутися до Верховини. Полазивши по горі, ми вирушили додому від’їдатися дешевої полуниці😊

Наступного дня ми вирушили до села Ільці на гуцульський ярмарок. Купивши мильних бульбашок і печива у вигляді намиста, ми були найщасливішими людьми у світі)

Після чого вирушили грати з собачками та корівками. Наївно не підозрюючи про те, який похід на нас чекає завтра.

Ранок почався з невеликого п’ятихвилинного дощу. Після якого ми вирушили у похід на “Писаний камінь”. На який нібито йти потрібно півтори години. Ми піднімаємося все вище і вище, а хмари на горах дедалі нижче.

Після години нашого підйому перша хмара налетіла на нас разом зі зливою. Частина дороги стала болотистою і пробиратися стало значно важче. Зустрічна дівчина сказала нам, що ще приблизно 4-5 км йти.

Через 2 години нашого підйому зустрічні хлопці сказали, що йти треба ще 4 км. А на третю годину підйому рум’яна дівчинка сказала, що ще далеко. Загалом мокрі та вимотані за три години і двадцять хвилин, ми таки дійшли до легендарного каменю.

Шлях назад зайняв ще дві години, звісно не без дощу, хмари та урагану в тому ж місці. Але похід того вартував, було справді дуже красиво і незвичайно.

Хмара, яка огортала наш шлях, додавала містичності. Весь наступний день ми відпочивали, гуляючи Верховиною.

Яремче

Порівняно з милою Верховиною, містечко звичайно відпочиває. Проте подивитися є що. Видзвонивши Романа, у бабусі якого ми жили минулого разу, ми вирушили на водоспад.

На цей раз вода досить була холодною, тому поплавати не вдалося. Спробувавши коника з бринзи, ми пішли гуляти до оленів та кабанчиків. Олені задумливо хмукали, а кабанчики вибагливо хрюкали. Повна гармонія😊

Відпочили на славу.