Як дістатися лоукостером. Ми подорожували поїздом з аеропорту Мальпенса, що розташований біля Мілану.
Де купувати квитки на потяг від Мальпенси. Купувати квитки треба від станції аеропорту Мальпенса саме на сайті швейцарської залізниці. Наскільки я розібрався, швейцарський проїзний не покриває проміжок від італійської Мальпенси до Швейцарії. Зверніть увагу, що поїзд від Італії починає їхати під одним номером, а під час подорожі змінює свій номер, тому гугл карти можуть показувати один поїзд як три різних із пересадками. Завжди слідкуйте щоб у вашому вагоні був вказаний правильний напрямок. Оскільки різні частини поїзда можуть прямувати до різних станцій. Якщо у квитку або на карті вказаний номер платформи із літерою, то сідати треба саме там де висить відповідна літера на платформі, оскільки одночасно на одній платформі може бути декілька поїздів. У нашому випадку квиток на поїзд з Італії діяв упродовж чотирьох годин, що давало нам можливість запізнитися на наш потяг і сісти на наступний.
Безлімітні проїзні по Швейцарії. Є різні типи проїзних, чим раніше купуєш, тим дешевше вартість. Якщо купувати за місяці до подорожі, то ціна проїзного буде приблизно 52 франки на день. Купити можна тут. Ми користувалися проїзним Saver Day Pass без Half Fare Travelcard. Нам потрібні були проїзні на два дні, а враховуючи ціну Half Fare Travelcard у 185 франків, це було б не вигідно.
Що саме покриваєSaver Day Pass. Увесь громадський транспорт Швейцарії, включаючи поїзди, автобуси, пороми, канатні дороги та фунікулери на піки гір. Окрім громадського транспорту у Швейцарії є транспорт приватних компаній який не покривається проїзним. Увесь нижче наведений маршрут покривається проїзним Saver Day Pass.
Які ще є варіанти проїзних по Швейцарії. Ще зверніть увагу на Swiss Travel Pass, наскільки я розібрався, він покриває ще й музеї. Але знову ж таки, якщо вам потрібно кілька днів, то можливо рентабельніше буде купити Saver Day Pass.
Сайт залізниці пропонує дуже короткі пересадки між потягами, менше ніж 5 хвилин. Весь транспорт Швейцарії ідеально синхронізований між собою, навіть якщо пересадку показує в кілька хвилин, можете сміливо купувати квитки. Зверніть увагу що на гугл карті при прокладанні маршруту буде вказано в яку частину поїзда треба сісти для швидкої пересадки.
Як прокладати маршрут. Карти гугл знають розклад всього транспорту, тож якщо між двома містами пропонується три поїзда та один автобус, можете сміливо розраховувати на цей маршрут, автобуси із поїздами також ідеально синхронізовані.
Після складання маршруту. Зробіть собі скріншоти пересадок, щоб мати можливість без інтернету бачити в який час на який номер поїзда вам треба пересісти. Також цю інформацію зможете дізнатися в автоматах для продажу квитків.
Де краще жити. Ми жили у друзів, але по розташуванню залізничних станцій схоже що з Цюріха буде максимально коротко подорожувати по всій країні так, щоб з ранку виїжджати, а у вечері повертатися. Хоча насправді транспортна розв’язка настільки продумана, що з інших міст маршрут також можливо виконати.
На що треба звернути увагу. Швейцарія не входить у ЄС, але входить у шенгенську зону. Враховуйте це відносно ваших дозволів на переміщення по Європі. Фактично контролю в поїзді між Італією та Швейцарією не було, але поліція заходила у поїзд.
Мобільний зв’язок. Оскільки країна не входить в ЄС, то і тарифи на роумінг тут відрізняються. Перевіряйте умови, можливо буде вигідно придбати інтернаціональну сім картку на кшталт Лайка мобайл. Нам друг дав свою сім картку, тож ми не користувалися іншою. Але майте на увазі, що, наприклад роумінг польського оператора в 700 дорожче за роумінг українського. У поїздах вайфаю майже не буває.
Як незбанкротувати на їжі. Нас дуже виручив додаток 2good2go, це було спасіння бюджета в Швейцарії.
Наш маршрут
День 1 (Saver Day Pass). Огляд Люцерна 2 години. Поїздка на поромі Lucerne – Vitznau, їжу купили в місті і взяли з собою на паром. Фунікулер на гору Vitznau – Rigi Kulm. Прогулянка по вершині, спуск пішки на кілька станцій вниз і повернення фунікулером до Vitznau. Прогулянка по Vitznau. Паром Vitznau – Brunnen. Повернення до готелю на поїзді.
День 2 (Saver Day Pass). Bern 2 години. Готову їжу можна взяти в маркеті Coop. Поїздами до Lauterbrunnen. Прогулянка долиною водоспадів до підйомника Stechelberg. Підйом на підйомнику в гору до міста Mürren. Прогулянка по місту, спуск у долину водоспадів. Можна спуститися фунікулером в іншому кінці міста на зупинці Grütschalp. Поїздом від Lauterbrunnen до Interlaken. Прогулянка по місту Interlaken. Поїздом до готелю.
День 3. Нас друзі на машині повезли в гори на Andermatt. Там був пікнік із панорамою на гори. В районі залізничної станції Nätschen. Після цього поїхали в місто Brunnen. Від Brunnen повернення до готелю та трекінг по локальних гірських маршрутах навколо готелю.
День 4 (Saver Day Pass). Neuhausen am Rheinfall 2 години. Необхідно подивитися водоспад, і пройти по оглядкам. Єдиний вхід на всі оглядки коштував 5 франків і воно того дійсно варте. Далі поїздом переїхали до Stein am Rhein, на це невеличке, але дуже мальовниче містечко треба закласти близько двох годин для прогулянки. Поїздами переїзд до Цюріху. У нас у Цюріху було півтори години, після чого ми сіли на паром і попливли до Rapperswil-Jona, цю зупинку ми обрали через те що до неї можна плисти на паромі кілька годин по озеру, на саме місто можна виділити до 30 хвилин.
День 5. Піший трекінг від Ibergeregg до вершини Spirstock. Дорога дуже мальовнича і займає близько 5 годин в обидві сторони.
День 6 (Saver Day Pass). Поїздом доїхати до міста Zug і на міському поромі 50 хвилин пливти маршрут Zug-Arth. Далі автобусом хвилин десять до Goldau. Поїздом від Arth Goldau до Bellinzona. На місто ми виділили дві з половиною години, цього вистачило щоб безкоштовно відвідати територію двох замків. У платну частину замків ми не заходили, але схоже то музеї. Пам’ятайте що прохний покриває автобуси. тож між замками зайвий раз можна і проїхати. Далі поїздом Bellinzona – Locarno. Чесно кажучи Локарно виглядає простіше ніж Lugano, оскільки воно більш італійське. Якщо ви не були в Lugano то їдьте в Лугано, якщо вже були то Locarno для різноманіття.
Що ще ми дивилися
Озеро Лугано. Сюди приїжджає прямий поїзд з аеропорту Мальпенса
Ця історія пов’язана із моєю найпершою подорожжю за кордон, а також ця розповідь перша написана не рашистською мовою. Якщо раніше я намагався мовою охопити якнайбільшу аудиторію мандрівників, яким могли стати у пригоді наші розповіді, то тепер ганебним окупантам все одно мандри до цивілізованого світу зачинені. Тож надалі розповіді будуть нашою солов’їною.
1994-й рік
Я проводжу свої шалені канікули у бабусі будуючи халабуди та збираючи натовп дітлахів на якісь цікаві активності. Авжеж дитинство активного хлопця не обходиться без травм та листка вселікуючого подорожника. На цей раз подорожником не обійшлось, бо я не розрахував траєкторію цеглини та влучив собі прямо у голову. Мені було весело, бабусі з дідусем не дуже, та й в цілому травма була незадовго до першої Європи, що ставило поїздку під сумнів. Але на щастя рана загоїлась, шов зняли і можна було їхати.
В подорож нас зібралось четверо: мама, шестирічний я і трьохрічний Саша зі своєю мамою. Пам’ятаю як під час дороги на вокзал автомобіль проскочив поміж двома трамваями, що їхали один одному на зустріч. Це були лихі дев’яності і таке водіння здавалося нашому знайомому “крутим”. Але мама ще тоді пояснила мені, що він з’їхав з глузду. Потім ми сіли у потяг і їхали до Ужгорода. Під час подорожі пам’ятаю, як ми з Сашком ділили горішки в глазурі, та так, що розсипали їх на постіль. Взагалі ми відправлялись в тур до Словаччини, але під час подорожі нам повідомили що ми їдемо до Чехії. Ще пам’ятаю, коли потяг рушив з місця, я другові розповідав, що насправді то земля за вікном рушила, а не ми. Потім я пам’ятаю, як ми перетинали на автобусі кордон. Мене покликав офіцер по імені, від чого я прокинувся. Нас, туристів, був цілий автобус. Були дві дорослі подружки-підлітки. Вони на кордоні з дерев зривали якісь диковинні плоди схожі на стручки квасолі. Потім ми проїжджали глиняного кольору ріку і якийсь замок на горі. Зараз мені спогади малюють невеликий, але справжній лицарський замок. Хоча я думаю, там було щось трохи простіше.
Ми заселились. Мама кожен день нам нагадувала, що наше поселення називається “Кемпінг Княгиня”. І якщо ми із Сашком загубимось, то повинні усім розповідати звідки ми. Ми жили у двоповерховому санаторії на другому поверсі. Тут я вперше скуштував йогурт та захоплено сказав “Мама, там валяються овочі!”. Зверху на йогурті було “надруковане” зображення ожини. Кожен день ми ходили вздовж річки до басейну.
Річка час від часу мала середньої висоти водоспади. Біля басейну був ресторанчик, у якому я вперше в житті спробував амброзію дитинства — картоплю фрі.
У черзі за їжею я стояв біля декоративної ширми, що складалась із вертикальних, не дуже добре закріплених дошок. Звичайно, якщо щось незакріплене, то воно не омине мою цікавість. Авжеж я вирішив трошки натиснути на дошку ліктем, авжеж дошка впала, та авжеж я тоді дізнався, що таке моментальна карма, напоровшись рукою на залізні гострі рейки в яких була закріплена дошка. Навіть зараз той день, де я вперше скуштував картоплю фрі, асоціюється зі шрамом на моїй руці. Потім ми ще купували смачне морозиво “Winner”. А Сашко завжди обирав просто біле.
Плавати тоді я ще не вмів. Тож у басейні ходив від стінки до драбинки, там було як раз мені по шию. Навіть намагався допомогти дівчинці, що теж не вміла плавати.
Ми багато гуляли та звісно час від часу блукали. На мапі було вказано, що дорога називається, як я пам’ятаю, “Блуділовка” чи “Заблуділовка”. Ще вздовж дороги росли кущі стиглої малини. Тож нам усім було радісно там блукати. Наша група весь час трималась разом та головним у нас був дядько Паша. Зі слів мами саме він кожен раз о десятій вечора вимикав світло, щоб усі спали. Але коли я намагався відстежити як він то робить, то за “вікном пролетіли двоє білих гусей” ((с) мама), поки ми з Сашком намагались їх побачити світло вимкнулось. Тож ні гусей не побачили, ні те, як дядько Паша вимикає світло. Потім у нас ще була екскурсія до парку розваг, у якому ми катались на американських гірках, та коли була черга виходити, то ми в них лишались і їхали на друге коло. Я тоді ще скуштував хот-дог із негострою гірчицею. Сашко вимагав, щоб хотдог був без гірчиці. Тож йому сказали, що то не гірчиця і він із радістю з’їв та не помітив. Це здається була поїздка до Брно. Там продавалось багато диковинок, нам із Сашею купили браслет-веселку. І на вигляд Сашкові дісталась трішечки довша, хоча я перший обирав яка дістанеться мені. Хтось, пам’ятаю, купив собі мікрофон з якого бризкала вода, а ще якийсь хлопець — бумеранг.
Наступного дня ми підіймались на величезну гору, із собою нам мама купила по пляшечці солодкої газованої води зі смаком полуниці. Коли я пив, мені сказали, щоб я лишив Сашкові, а коли він пив, то казали, щоб залишив мені, хоча пляшка була у кожного своя. На вершині гори ми фотографувались. А потім помітили, що я стояв ногою у великому мурашнику доки позував. Потім дядько Паша знайшов бумеранг, і запитав у хлопців, чи дійсно той бумеранг повернеться якщо він його зараз запустить з вершини гори. Нам усім насправді було цікаво, але, на щастя, дядько Паша не пустив бумеранг, бо як тепер відомо, вони майже ніколи не повертаються.
У цьому санаторії я вперше грав із мамою у настільний теніс. Я тоді ще “переміг” із рахунком 28/14. На першому поверсі санаторію був магазин-бар. Там працював дядько Андреш. Я досі пам’ятаю смак того цитрусового льодяника, що там продавався. У вечірній час коли усі дорослі сиділи за одним великим столом, ми із Сашком бігали по сусідній дерев’яній лаві та стрибали у траву.
Один із найяскравіших спогадів того часу це канатна дорога. Я на той час нічого подібного ще не бачив. Був тоді дуже збентежений, пам’ятаю, як було хвилююче страшно, та я не подавав вигляду.
Спогади тієї мандрівки мене гріли не один рік. До початку наших великих подорожей світом ще було чекати 18 років.
2021-й рік
Ми сидимо у нас вдома, у гості прийшла наша улюблена кума Даша. Ми згадували наше спільне дитинство у наших бабусь, яке як раз припало на період, коли була мандрівка до Чехії. Слухай-но! Зараз час високих технологій, можна просто взяти та на гугл мапі подивитись як то все зараз виглядає! Але одне питання, а де це саме? Які я пам’ятаю орієнтири?
“Кемпінг Княгиня” – не знайдено.
Дорога під назвою “Блуділовка” чи “Заблуділовка” – не знайдено.
Що то взагалі був за тур? Може Сашко із мамою пам’ятають. Вони десь у Штатах та зв’язок із ними по ряду обставин обірваний. Їх тато купував той тур, але де він зараз нам невідомо.
Тож ми почали із Дашею-кумою завзято перевіряти усі басейни Чехії на фотографіях на гугл-мапах. З орієнтиру, він повинен бути відкритим, та мати із правої сторони драбину неподалік від кінця басейну. Задача була нелегка. Ми підібрали максимально схожого кандидата, але на фото нема санаторію. Що ж таке! Тепер ще більше хочеться знайти те місце. Через декілька днів мама згадала, що тоді купила листівку на пам’ять, на якій залишився підпис однієї із визначних пам’яток.
На листівці було фото мальовничого будинку та підпис, який я досі не можу вимовити. А от на щастя гугл одразу вказав на місто і так, там на фото є басейн!!!
І ресторан є! A от санаторій, нажаль, зачинився років п’ять тому. Але ж тепер інтерес тільки ще більше розігрівся! Треба планувати подорож! Як туди дістатись? Гугл не знає (це дійсно якийсь край світу у центрі Європи). Але що нам, мандрівникам, які дістались навіть до Мачу-Пікчу, невже ми не доберемось до чеської провінції?! Тим паче на вигляд це не далеко від Кракова.
2022-й рік
Життя не передбачуване. Тепер ми живемо у Кракові, будні проходять одразу на двох роботах, моя звичайна, та волонтаріат. Про це буде окрема розповідь. На це чеське містечко я вже давно поклав око, але кожен раз на вихідні там стабільно дощі. І ось нарешті буде сонячний вихідний день. Але питання залишається відкритим, як туди потрапити? Ми дуже близько, але все одно далеко. Фліксбас пропонує дуже зручний час. Ми о 09:45 приїдемо до Острави. А звідти о 23:15 поїдемо назад до Кракова. Тобто у нас буде тринадцять із половиною годин, щоб якось проїхати ці 59 км відстані та повернутись. Гугл почав малювати нам автобуси через пів країни. Сподіваюсь, що буде коротший варіант. Ми приїхали в Остраву. Місто не те щоб не романтичне, воно лякаюче. Одразу ж якісь стрьомні хлопці почали ходити поряд. Сподіваюсь, далі буде краща дорога. Тут немає ніякого автовокзалу з інформацією, немає людей, нічого не можна дізнатися, крім отих стрьомних хлопців. І тут сталось щось неймовірне. Даша помітила електронне табло, і сказала, нумо перевіряти на мапі назву міста. З десяти напрямків Даша вибрала якийсь невимовний. Я скептично мовив “Чому саме його?”. Та й здається вони тут усі так невимовно називаються, бо той що нам потрібен, теж був невимовний. Мапа показала що це місто знаходиться за десять кілометрів від басейну! Коли відправлення? За дві хвилини! Але ми ще навіть крони не зняли. На щастя, в усіх автобусах Чехії є пейпас. Отакої! Ми їдемо прямісінько у те містечко що на маминій листівці! Відчуття було як на автобусі до Експо 2020, коли ти не віриш своїм очам, що прямуєш прямо до такої далекої та кришталевої мети. За півтори години ми приїхали до Rožnov pod Radhoštěm, а звідти ще 20 хвилин на автобусі і ми на місці! Ось той самий басейн, той самий ресторан, де я перше скуштував картоплю фрі.
Хоч бери та купайся, але холодно та хтось огорожу поставив. Сьогодні басейн зачинений. Тепер можна підживитись смачним морозивом і мерщій до санаторію через лісок. З морозивом був трохи облом, оскільки жінка приймала тільки готівку та не мала терміналу, це було єдине місце за усю подорож, де не було терміналу. Але ми подивились як інші люди смачно ласують морозивом))) Ми йшли через лісок із водоспадами. Цікавий факт, що водоспади у моїй пам’яті були приблизно метри зо три по висоті. А по факту десь сантиметрів 50)))) Коли ти дитина усе запам’ятовується набагато яскравіше. Санаторій вже близько, зараз буде переправа по камінцям через річку де хлопці будували фортеці. Як виявилося та переправа не була така надійна, тож через 28 років не лишилось а ні сліда від тих замків, а ні від переправи, зате з’явився металевий міст. І ось ми на місці. Знаєте що у санаторії змінилось за 28 років? Взагалі нічого! Все точнісінько таке як і було, тільки тепер це місце прихистку для українських біженців від клятих рашистів.
Наші земляки нас з радістю впустили в санаторій і навіть показали номер всередині.
Скільки спогадів! На другому поверсі навіть стоїть той самий тенісний стіл, за яким я вперше грав у теніс! Це флешбек наяву, і машини часу не потрібно.
Ось тільки у магазинчику на першому поверсі вже не працює дядько Андреш та й магазин сьогодні зачинений. Тепер тут десь має бути височенна гора, на яку ми так тяжко підіймались усім товариством. На щастя, гора тут поруч була тільки одна. Підйом тепер був не те що не складний, він зайняв десь хвилин 10 по асфальтованій дорозі. Так, пам’ять мені малювала щось на кшталт Говерли, чи Евересту. Через 28 років підійматись стало значно легше. Якщо у санаторії нічого не змінилось, то на вершині гори відбулися зміни. По передше тут вже хтось встиг почати будувати хатинку, але закинув. А по друге ті красивенні краєвиди вже недоступні по дуже банальній причині — ялинки за 28 років виросли і тепер закривають огляд)
Великого мурашника, в який я вступив під час позування для фото вже теж не було. Мабуть, мурашки до великого міста мігрували. Оскільки ми дістались сюди доволі швидко, то у нас ще є багато часу, щоб знайти усі місця що ми відвідували тоді протягом тижня. Але спочатку у той ресторанчик, де я вперше куштував картоплю фрі і залишив собі незабутній шрам на руці. Сьогодні ми замовили кнедлики та якусь страву з невимовною назвою. На щастя тут порції як в наших Карпатах, коли у меню грами маленькі, а порція виявляється великою. У нас як завжди усе пройшло гастрономічно! Тепер десь має бути канатна дорога, її навіть видно на мапі, але як туди дістатися? Нема автомобільної дороги. Але фортуна була на нашому боці. Ми просто вирішили пройтись і подивитись, куди саме впадає річка, що текла біля санаторію. На велике здивування саме там опинилась дорога та ще й з автобусною зупинкою, і за розкладом автобус буде через 20 хвилин! Автобус підняв нас на висоту більше ніж кілометр над рівнем моря. Тепер ми високо в горах.
Тут навіть є файні домівки, які були на одній із листівок! А найголовніше — та сама канатка! Тож вперед як вперше! І ось я знову шестирічний їду на підвісній лавці! Пройшло всього якихось 28 років, тільки зараз поруч сидить не мама, а дружина. Навіть канатка майже не змінилась.
Прокатались по колу, тепер є ще десь пів годинки до одного з останніх автобусів, щоб полазити у горах. А потім ще буде час, щоб відкрити нові місця, доки будемо чекати автобус до Острави. На вулиці була дуже приємна сонячна погода. У місті що має невимовну назву ми облазили два парки та місцеві цікавості. Був час вже повертатись, але Чехія робила усе щоб ми залишились. Спочатку не приїхав прогнозований автобус (як виявилось, ми не достатньо розібралися з усіма ієрогліфоподібними позначками у розкладі), тож мали ще годину на вивчення місцевої річки та двориків, а потім на годину запізнився фліксбас до Кракова. Ми приїхали до Острави десь о дев’ятій вечора. У місті було людей трохи менше ніж у Туреччині, під час комендантської години. Тобто кількість людей можна було назвати від’ємною) Чому на вулицях майже нікого не було, для нас загадка, можливо просто доки ми були у глибинці тут пройшов зомбі-апокаліпсис, було трохи моторошно. Ще на диво ми зустріли у місті справжню сову, вона прилетіла і сіла метрів за п’ять від нас. Вона була схожа на ту, що була у Гаррі Поттера, тільки без листа до Гоґвортсу. Та на цьому дива не скінчились. Доки ми чекали наш фліксбас посеред міста вибіг великий заєць!
На вигляд дуже смачний. Оскільки заєць певно здогадувався, що він смачний, то наша з ним зустріч була недовгою. Ми чекали, може ще щось цікаве прискочить або прилетить, та замість цього до нас під’їхав на велосипеді дивакуватий словак із лазерною указкою та дуже довго про щось із нами спілкувався. Ми відсотків 90 не зрозуміли, але дуже чітко було зрозуміло із контексту у якій труні він бачить русню. В цьому ми були дуже солідарні з ним. Цікавий факт, що поки я писав цю розповідь, то на концерт до Кобзона відправились близько 800 рашистських дикунів. Сподіваюсь що в пеклі їх прийняли зі всіма почестями. Отака у нас видалась подорож прямісінько у моє дитинство. Але час повертатись в теперішнє, у наш улюблений волонтаріат, зараз дуже важливо допомагати нашій країні. Все буде Україна!
Бордо – як же пафосно це звучить. Але що це і де саме у Франції я не знав. Я побачив цей напрямок у Райянейрі і треба було знайти аргументи, чому саме нам туди потрібно. Перший аргумент – місце із такою назвою не може бути поганим. Але цього замало. На щастя на очі потрапив інший вагомий аргумент – форт Боярд! Даша, Міша, я знайшов нам новий напрямок, летимо на форт Боярд! Нажаль на саму гру потрапити неможливо, але можна хоч на власні очі побачити ззовні цей іменитий форт. До Бордо ми летіли близько трьох годин, це вже був незвично довгий для нас переліт, за останній рік дійсно відвикли від таких довгих перельотів. Але на противагу цьому – добирання від аеропорту до центру міста рекордно дешеве – 1,7 євро та ще й без пересадок.
Автобуси ходять раз на двадцять хвилин, але перший же поїхав прямо перед нами. Це був перший знак, що з автобусами у цій подорожі буде туго. Прогноз обіцяв нам дощі на всі два дні нашого перебування, але, мабуть, коли мандрівники ставлять за ціль подивитись у несезон форт Боярд, то погода робить виключення і у дощі ми майже не потрапили.
Перший пункт програми – спробувати бордо у Бордо! Це майже як тоді, коли я пив какао у Макао. До речі, перше що ми побачили коли вийшли у центрі — як офіціант поніс комусь вино.
У маркеті бордо було знайти не важко. Вибір великий, ми навіть вирішили гульнути і купили пляшку не за 3,15, а за 3,75 євро! На гарнір білий сир із пліснявою за 2,15 євро. Вино сподобалось, але мене одразу вкрило алергією. Це для мене не характерно, останній раз в мене була алергія рівно 20 років тому.
Форт Боярд
Там Форт Боярд
Із самого ранку ми вирушили на потязі до Рошфора, їхати приблизно 2 години. Коли ми вийшли із потяга, то на нас чекав автобусний сюрприз – у неділю автобуси взагалі не ходять до міста Фура, звідки відправляються пороми до форту. Ну й грець з тими автобусами, підемо пішки! Всього-то близько трьох годин. Але судячи з відсутності автобусів, до форту будемо пливти теж пішки. Наші сподівання зловити машину першу годину руйнувались тим, що траса була огороджена і ми не змогли б до неї дістатись. Але через годину була прогалина і перший же француз зупинився. Він розмовляв тільки французькою і явно нам давав знаки, що до Фури він не їде. Але ми показали жестом, що нам усе одно підходить, бо більша частина траси загальна. Коли він нас висадив майже одразу зупинилась інша машина і жінка із радістю підкинула нас прямо у місто і прямо до порту. І дуже класно, що у сучасних реаліях увесь світ один одному допомагає. Ми приїхали до точки, звідки відправляються пороми і нажаль останній паром, що ходив до форту, вже відправився десь два місяці тому. Але форт звідси видно! А ще це був перший Мішин океан. Тож йдемо подивимось саме місто, а що як там буде сам батечко Фура, не марно ж місто назвали на його честь!
У центрі міста нас чекав гастрономічний рай, французькі багети із тунцем і райські брауні. На другий десерт у нас були ягоди суничного дерева.
Раніше я навіть про таке не чув, але ми побачили дерево із дуже привабливими плодами. Я вирішив спробувати, на смак приємні та солодкі. Перевірили в інтернеті – їстівні! Дивно, що раніше ніколи про них не чув, а тут купа і ніхто не збирає. Тепер треба було якось повернутись у Рошфор.
Зі зворотнім автостопом нажаль не пощастило, тож довелось йти десь близько двох годин до найближчої залізничної станції. А там як раз нас підхопив поїзд. Тож у підсумку, щоб подивитись форт Боярд нам знадобився літак, потяг, дві машини автостопом та 35 000 дорослих кроків на людину!
Бордо
Із самого ранку у нас було трохи часу у самому Бордо. Що нам запам’яталось. По-перше, спеціально для нас по річці біля міста проплив бобер. Я спочатку думав що то крокодил, але ми дійшли спільного висновку, що то бобер. Ми певний час чекали, може ще хтось пропливе, але нажаль стара китайська мудрість не спрацювала: “Якщо довго чекати на березі річки, то нею пропливе труп путіна”. Та у будь-якому разі йому разом із недорашкою не довго залишилось. Наступним був парк Jardin Public.
Окрім того, що парк сам по собі дуже файний, із японськими мотивами, ще в ньому багато мешканців-птахів. Зранку вони переважно були “вимкненими” чи “заряджались” від землі стоячи на одній лапці. Одна велика пташка пливла по річці і голосно крякала через однаковий проміжок часу, Міша припустив що вона попереджає про низький рівень батареї і її теж потрібно поставити на зарядку.
З поганих новин, тут річкою теж не проплив трупак бункерного діда. Але не дивлячись на погану новину, парк дуже раджу відвідати. Наступним пунктом програми у нас було саме місто. У центрі дійсно відчувається дух Франції, я б охарактеризував як частина латинського кварталу Парижа. У сенсі не того кварталу де кольорові хлопці парять 5 Ейфелевих веж за ціною шести, а той, де усе файненько та красиво.
Тепер залишилось купити фрозен йогурту і можна рушати в найцікавіше місце нашої подорожі. Про те, що Аркашон буде найцікавішим ми ще не здогадувались. Фрозен йогурт був ще зачинений, тож я пообіцяв собі повернутись за ним сьогодні уночі. Як я описував у минулих розповідях – один з найулюбленіших моментів Франції це міні біфроли у МакДональсі. Ми із собою в дорогу взяли аж дев’ять штук і поїхали робити одне з відкриттів цього року.
Аркашон
Аркашон знаходиться в 50 хвилинах поїздом від Бордо. Саме місто це морський курорт, зараз несезон і майже усе зачинено, а океан, м’яко кажучи, непривітний. Але тут у нас є година до автобуса. За цю годину ми прогулялись по узбережжю та зайшли на каву із тістечками у кафе. Жінка, що працювала у кафе, сказала, що вона із білорусі та подарувала нам два місцевих тістечка із собою в дорогу. Тепер час вирушати до цілі. На зупинці до нас підійшов англомовний чоловік та запитав, як йому дістатись до берегу, бо він не може розібратись. Я запитав, може йому потрібне не узбережжя, а пустеля? Він зрадів, бо був зовсім не ознайомлений із маршрутом, а приїхав в Аркашон також як і ми за пустелею.
Завдяки нам він дізнався розклад і номер автобуса туди і назад. Він був дуже радий, що зустрів нас. До речі, у Бордо по прильоту я взагалі зміг проконсультувати француженку французькою мовою як їй дістатись до центра. Цікаво, що ми вже п’ятий раз у Франції і деякі важливі туристичні слова вивчились самі собою. Ми приїхали до дюни Піла. Моя вам рекомендація – для поїздки за можливості обирайте максимально вітряну погоду – отримаєте цікавий, незабутній і екстремальний досвід. Тут знаходиться величезна дюна, вона настільки велика, що верхівки дерев десь далеко внизу.
На щастя тут є сходи, тож підйом відносно легкий. Доки ми підіймались, то вже бачили, що зверху нас чекає справжня піщана буря – вирували піщані вири.
Чим більше ми піднімались до верху, тим сильніше усвідомлювали наскільки зараз почнеться цікава пригода. І ось ми на вершині. Вітер тут був настільки жорстоким, що час від часу ми хапались за обличчя від болю врізання піщинок. Види тут неймовірні, на краю дюни дуже екстремально і, схоже, не дуже безпечно. Довжина маршруту по вершині десь година в один бік. І дійсно було круто, що ми потрапили в епіцентр стихії.
Тут можна було нахилятись під шаленим кутом – вітер тримав, можна було розганятись проти вітру і стрибати відчуваючи себе літаком. Можна взагалі випустити книжку “1001 ідея як розважити себе у пустелі”. Головне не падати на пісок, бо буря буде нещадно лупити по всіх незакритих частинах тіла.
Усі кишені та взуття забивалися піском так, що час від часу потрібно було його висипати. Гул у вухах стояв такий, що я здивувався як уночі не було дзвону. Які б глибокі сліди ми не залишали, десь за 5 хвилин їх замітало повністю. Я дуже-дуже раджу спробувати для себе відкрити такий вид розваги, як буря в пустелі. Якщо вам не пощастило і ви сюди потрапили у хорошу погоду, то кажуть тут красиві заходи сонця. Але у нашому випадку ми це перевірити не змогли. Тепер 40 хвилин на автобусі і ми знову в Аркашоні.
Як раз є час повечеряти піцою до зворотного потягу. До речі, був цікавий момент, тут є піца п’ять сирів, при чому п’ятий сир виявився козиним. Щоб охарактеризувати моє відношення до козиного сиру скажу так, після того, як трупак таки пропливе річкою – в пеклі на путіна чекає тільки піца із козиного сиру. Ось така поїздочка у нас вийшла навіть без відриву від робочого процесу. Під час подорожі я з телефону блискавично виконав складну задачу з оновлення 34-х кастомерів. І головне, коли ми повернулись у Бордо, я таки пішов вночі купити собі фрозен йогурту і він був шикарним.
Час від часу у нас трапляються поїздки, які стають для нас справжнім відкриттям. Свого часу це був Стамбул, Гданьск, Ансі, Гереме та інші. От і зараз із радістю розповім про нашу ювілейну відкриту 60-ту країну та не менш ювілейне 500-те місто у подорожах, тож пані та панове – презентую Гетеборг!
Недавно мені потрапила стаття про 10 безпідставно недооцінених міст Європи. Серед них як раз і був шведський Гетеборг. І ось якось, перебираючи невідкриті нами напрямки на сайті Райянейру, я побачив знайоме місто у списку, та ще й квитки коштують 32 євро на двох в обидва боки, та ще й чомусь відносно дешевий готель є майже в центрі. Але тут із готелем буде історія як із якогось анекдоту, коли сім’я знаходить дешевий будинок, купує його, а потім дізнається його страшну таємницю) А поки що ми зібрали речі та полетіли! Чим мені подобаються перельоти по Європі — вони усі короткі. Що трохи лякало, так це те, що флот авіакомпанії Базейр, що є дочірньою у Райянейру, складається із боїнгів Макс, а їх сумна доля відома багатьом. По прильоту до Гетеборгу нас чекав справжній олдскульний прикордонний контроль. Це коли запитують абсолютно все. Мені здається що коли ми летіли до Ізраїлю питань було менше.
Острів Стрисьо
У Швеції усе чудово, тільки проїзд коштує як квиток у космос. Щоб доїхати з аеропорту до центру міста треба купувати квиток на дві зони. Він діє 3 години. А оскільки запланований нами острів входить у центральну зону то ми вирішили їхати транзитом через місто одразу на острів, ще й паром цим квитком зможемо покрити. На першій зупинці після аеропорту в автобус зайшов студент. І дуже зрадів що ми “російськомовні люди”. На момент цієї подорожі ми ще не закінчили повну міграцію з рашистської мови тож між собою ще не перейшли на українську. Я виправив хлопця “Україномовні! Паляниця!!!”, він повторив гасло, я перейшов на наступній рівень “ініціатива!”, у відповідь почув: “Добрі паляниці продаються в Укрзалізниці!”. Іспит складено! Тепер можемо спілкуватись дорогою) Дорога була із пересадкою, на пересадці я познайомився зі шведською випічкою та кавою. Випічка одразу зайшла, це знак доброї країни, де є смачна їжа. Потім, доки їхали через усе місто, пообідали бутербродами із биточками що нам приготувала в дорогу моя мама. Ми приїхали на причал і почали 20-хвилинну подорож до острова.
Це був перший наш досвід зі скандинавськими островами. У нас було дві зупинки і вийти хотілось буквально на кожному острові. Це неймовірно красиво! Я раніше бачив такі пейзажі на фото, але не міг зрозуміти чому саме люди радіють. А коли бачиш ці мальовничі одинокі червоні домівки на маленьких острівцях, то не можна відірвати очей.
Коли вже буде наша зупинка, коли??? Нарешті! А куди тепер? У мальовниче містечко чи скандинавський ліс із грибами та дивними рослинами? Йдемо навмання! Тут моя особиста порада завантажити попередньо Мапс мі, вони тут будуть дійсно в пригоді, оскільки тут безліч піших маршрутів.
А коли зголоднієш то на тебе завжди чекають стиглі яблука на деревах, чи під деревами, чи у кошику перед будинками із надписом “Пригощайтесь”.
Ще тут зустріли базікаючу кицьку. Мені ще в житті ні один кіт стільки не розповідав, скільки розповів за п’ять хвилин цей пухнастик. Ми на острові провели чотири з половиною години. Це були години абсолютного щастя, а ще ми доповнили це щастя смачним йогуртом, що продається тут по два євро за літр і звісно ж випічкою.
Та й взагалі сам настрій дуже задають самі місцеві жителі, вони тут абсолютно всі привітливі і так радісно відповідають, що здається що саме тебе вони чекали увесь час. Прямо як тайці, тож, мабуть, не дарма тут присутня мережа маркетів Севен-елевен.
Касир у маркеті на острові ще навчила нас як шведською казати «дякую», але нажаль якщо я запам’ятаю таке довге слово, то доведеться із голови викинути такі слова як Агавас Кальєнтес та Ольянтайтамбо. На тому острові можна було б й цілу вічність провести, та ноги вже не ходили. Тут виявилось багато де можна полазити по невеликих горах та пагорбах. Тепер їдемо у саме місто.
Гетеборг
Цікавий факт, коли пливли на острів, хотілось якомога швидше доплисти, тепер же все навпаки, хочеться якомога довше плисти, щоб перепочили трошки ноги, бо хоч острів невеликий, але не рівний. У готелі нас вже чекала дуже привітна менеджер. Заселились! Тепер можна поїхати в центр. До кінця дії квитків була ще хвилина, цього нам вистачило, щоб застрибнути у трамвай та проїхати дві із п’яти необхідних зупинок. Звісно ще раз заплатити дві космічні ціни за проїзд не хотілось, краще ці гроші на ЗСУ перевести, тож ми пішли пішки. Саме місто теж непогане, та найголовніше – гастрономічне! Але це й не дивно, не дарма ж стіл називається саме шведським! Тут ми відкрили для себе гастрономічний рай у Picadeli Nordstan. Там як у нашій Салатейрі можна заміксувати собі салат, рахується вага за доволі демократичну ціну. Вечеря на двох обійшлася у 17 євро.
Після їди був ще план подивитись далі центр, але ми натрапили на двох жінок, які неправильно відповіли на “Слава Україні”. Я одразу поцікавився як росіянки ставляться до війни. Спочатку була обережна відповідь у форматі “А як іще до неї можна відноситись”, а потім більш розгорнута дискусія в ході якої, одна жінка сказала що пора бомбити по рашці, щоб зупинити війну, а інша пропонувала різні варіанти як вбити путіна. Так, не кожного дня таке від расійців почуєш. В кінці півгодинної бесіди жінка із сумлінням сказала: “Будь-ласка передайте українцям від нас…”, потім сказала що не знає, що саме вона може їм сказати. Вже було пізно гуляти, тож ми пішли спати.
Вранці на дверях я помітив інструкцію про те, що на внутрішній двір не можна виходити після серії із восьми сигналів. Мабуть, це протипожежні заходи якісь. Ми пішли на сніданок, який звісно ж був у форматі шведського столу. Під час сніданку зайшла менеджер і сказала що через 10 хвилин починається процес підривання, тож готель трохи потрясе. Питань було більше ніж відповідей. Ми із Дашею перепитали одне одного чи правильно ми зрозуміли жінку. Потім я сказав що бачив на дверях попередження, тож пазл починає складатися. За 10 хвилин ми зібрали усі факти до купи. Готель знаходиться біля кам’яної гори, на уламках якої ми вчора бачили екскаватор, ще й дискутували, як він туди взагалі зміг потрапити. Мабуть, гору розбирають на частини. На годиннику було без кількох секунд дев’ята. Зайшла знову менеджер і сказала “Приготуйтесь”. А ось і ті вісім сигналів. Бахнуло не дуже сильно. Тепер можна забрати речі в кімнаті і йти на двір. Тільки-но ми зайшли до кімнати сигнали почалися знову, на цей раз восьмий був не останнім, зараз щось буде цікаве. Бахнуло так, що добре хоч вікна не повилітали. Тепер ми точно знаємо чому у цього готелю була низька ціна і тепер я знаю що чує русня, перед тим як ловить снаряд від сучасної техніки. Тепер про те, що саме є цікавого у місті. Починати треба із парку, що знаходиться через дорогу від ботанічного саду. Це міський безкоштовний парк ну дуже великого розміру, крутою фішкою якого є вольєри із тваринами. Спочатку нам радів зайчик, потім пінгвіни, за ними був вольєр із якимись пташками і у фіналі морські котики!
Було ще декілька зон, але схоже в них сезон скінчився та тваринок не було. До речі цей парк дуже чудово підходить для електросамокатів, тільки перевіряйте, щоб у вендора була там зелена зона.
Окрім тваринок також у парку є великий ставок, який облюбували місцеві птахи на кшталт гусей-лебедів. Думаю, що спочатку ці зелені галявини планувались для чілауту місцевих жителів, але птахи були першими.
Якщо ви в змозі відірватись від парку, то далі на вас чекає ботанічний сад, не менш чудовий! Ботанічний сад також безкоштовний із можливістю донату, сад складається із різних зон і найкрутішого місця – вершини пагорба з якої відкривається панорама на місто.
Саме тут можна зрозуміти наскільки Гетеборг зелений. Тож не марно місцеві жителі такі приємні та добрі. Цікавий факт, у парку є магазинчик у якому продається морозиво зі смаком “Кава та коньяк”, на смак воно таке ж як “Крем-брюле” із дитинства. Якщо ви обійшли усі зони парку і після цього ще маєте час, то за парком починається велика трекінгова зона у лісі.
Єдине що для нас здалося дивним у саду, це коли вмикаються поливальні системи, вони працюють із такою силою та шумом, що рослини, мабуть, готують до азіатських тайфунів. Нажаль у нас не лишалось часу на трекінг, бо далі була запланована культурно-гастрономічна програма у стилі шведського столу у музеї культури. Фуршет коштує по 125 крон (11 євро) та доступний до 14:00.
Дуже раджу не пропустити це гастрономічне диво. Після щільного обіду можна сходити подивитись і на виставку. Сьогодні була мексиканська культура під назвою “Crossroads”. Цікавий момент що під час обіду ми познайомились із жінкою із білорусі, що була не в курсі про “А я вам сейчас покажу”, вона здивовано сказала: “Але ж це білорусь на Україну нападає”. Оттаке відкриття буває для білорусів. Я запитав чи не боїться жінка за свого чоловіка чи дітей, а вона відповіла що вийшла заміж за шведа і більше не живе у тарганстані. Нам вже час був рушати на наступний івент.
Парк розваг Лісеберг
Це місцевий аналог Діснейленду, можна заплатити тільки за вхід, а можна одразу за вхід та всі атракціони. Ми обрали перший варіант. Сьогодні тематика парку була Хелловін, і це було найтематичніше місце на нашому досвіді.
Окрім гарбузових прикрас тут було дуже добре аудіооформлення. Час від часу із кущів доносились звуки наче когось там доїдають, на різних локаціях грала тематична музика. Просто гуляти та насолоджуватись атмосферою вже було великим задоволенням. Почали ми із шоу зайчиків.
Це той випадок коли будь-яку проблему і навіть лиходія можна легко здолати таночком зі шведською пісенькою. Як лиходій не старався, але зайчата тримали удар! І авжеж в кінці перемогло добро і він танцював разом із зайчатами, соррі за спойлер. У парку також є багато атракціонів. Я одразу вирішив сходити на найбільший рол-коустер, але після польської Енерджиляндії усе здається дитячим. Отримав масу задоволення від екстремальної поїздки. Потім ми пішли на короткометражки жахів. Тут я спойлерити не буду, але сходити треба.
Почало сутеніти, тож на вулицях парку почали з’являтись клоуни у форматі хорору та демони. Тематика парка була витримана ідеально. І доречі знов таки краще за Діснейленд у Парижі та ще й за ціною дешевше у два с половиною рази. І тут є шоу зайчиків) Майте на увазі що парк працює не кожного дня, перевіряйте розклад. Після парку ми сиділи на лавці та за шаурмою пригадували найкращі моменти.
Наступного ранку у нас був запланований літак назад, але Гетеборг не хотів нас відпускати. О четвертій ранку на вулиці почалась злива, нам треба було 13 хвилин йти пішки до зупинки, а коли дійшли то виявилось що гугл трохи помилився і не буде ніякого автобуса до аеропорту. Опа! Водій іншого автобуса сказав, щоб ми із ним проїхали зупинку, там буде легше. На тій другій зупинці ми з’ясували, що тут справді легше, але автобус 10 хвилин тому поїхав. Побігли на іншу зупинку де ходить аеропортовий шатл. На шатл ми звісно встигли, але заплатили за дорогу до аеропорту на 4 євро більше ніж коштували авіаквитки на двох в обидва кінці. Я навіть встиг подивитись коли буде наступний рейс, нажаль аж через 4 дні. Тож цей трансфер побив рекорд того часу, коли ми за таксі із Борисполя платили дорожче ніж за квиток зі Стамбула з якого ми прилетіли. Спочатку ми цю подорож планували як єдиноразову подорож та закрити питання по Швеції, але тепер ми точно знаємо, що ми відкрили країну в яку ще обов’язково повернемось, до зустрічі Швеція!
Розташування: Від автобусного вокзалу в Закопане на маршрутці треба їхати близько 30 хвилин.
Зверніть увагу на годинний маршрут, який починається тут. На маршруті буде драбина, тунель крізь гору та крутий підйом, на який можна залізти тримаючись за ланцюг.
Розташування: Від автобусного вокзалу в Закопане на маршрутці треба їхати близько 30 хвилин. Зверніть увагу що частина маршруток висаджують людей на перехресті від якого треба довше йти. Про це водії попереджають.
Коли спостерігати цвітіння крокусів: Цвітіння можна спостерігати у квітні, залежно від того наскільки пізно закінчилася зима.
У 2023-му році цвітіння спостерігали 16 квітня. У 2024-му році цвітіння спостерігали 30 березня.
Де саме крокуси:
Крокуси ви почнете бачити вже за 15 хвилин після входу в долину Chocholowska. Приблизно тут, а найбільша кількість у цій долині буде біля Kaplica pw św Jana Chrzciciela. Від маршрутної зупинки треба йти близько двох годин по відносно прямій дорозі, майже без нахилу.
Крокуси ви почнете бачити вже за 5 хвилин після входу в долину Kościeliska.
Також крокуси в великій кількості можна спостерігати на горі Губолувці тут, а далі гуляти вздовж дороги Gubalowka Boczna.
Наразі все набагато легше, тож можна почитати наскільки було все складно.
Організація самостійного туру в Індію виявилася не найтривіальнішим завданням. Перше, через що необхідно пройти – отримання візи. Шанс отримання візи нескінченно великий. Процес подачі раніше був трохи складним, але то були квіточки у порівнянні з плануванням подорожі.
Бронюємо залізничні квитки
Є два шляхи: Самому пройти реєстрацію або скористатися готовим акаунтом. Якщо вибрали другий варіант, пишіть мені коментар або в особисті повідомлення, я безкоштовно дам його скористатися. Якщо перший варіант, то годині 6 доведеться повозитися, і так помчали:
Перша частина Реєструємося на сайті ІЗД https://www.irctc.co.in/nget/train-search Коли вас попросять вказати свій індійський номер телефону, вводите щось навмання. Після реєстрації необхідно пройти верифікацію смс-коду. Для цього відправляємо емейл із текстом:
«Hi I am from Ukraine and I haven’t indian mobile number. Send me please mobile OTP via email my account name in IRCTC is ВАШ АККАУНТ»
На адресу care@irctc.co.in. Приблизно протягом трьох годин отримуємо смс-код поштою та проходимо валідацію. Про цей сайт можна забути, він нам більше не знадобиться, тому що не вміє приймати плату з не азіатських банківських карток. Поки чекаємо на смс код сторінку можна спокійно закрити, потім почнете з того ж місця.
Друга частина Реєструємося на сайті cleartrip, який за зайві пару гривень здатний це зробити. Вибираємо квитки та починаємо покупку. У цей момент сайт попросить вас вказати обліковий запис від сайту ІЖД, після вказання облікового запису Вас попросять пройти смс валідацію індійського номера.
Заново пишемо листа Hi I am from Ukraine and I haven’t got indian mobile number, but I need to combine my account irctc with account on cleartrip. Send me please mobile OTP via email My account name in IRCTC is ВАШ АККАУНТ, my account name on clertrip is ВАША ПОШТА
У відповідь отримаєте щось на кшталт Dear Customer, Kindly note that your mobile verification code has been sent through a separate email to your registered email ID on 2014-01-24 09:00.
У відповідь я написав This mobile OTP I successfully used for registration on IRCTC. But now I need to combine my IRCTC account with cleartrip account. And they request second mobile OTP, last mobile OTP is invalid to this operation. Please send my new mobile OTP.
Після чого успішно отримав другий код та активував обліковий запис. Тепер можна придбати собі квитків.
Фінал
З поїздами будьте обережні, вони можуть спізнюватися до 20 годин, вибирайте собі переїзди так, щоб виходило між пересадками не менше ніж доба. Купуючи квитки, вас попросять вказати контактний номер телефону. Номер має бути з 10 цифр і не може починатись на 0. Я вказав навмання приблизно такий 6153657838. Якщо вкажете номер телефону, який порушує описані критерії, то гроші знімуть, квитки не видадуть і через 20 днів гроші повернуть.
На поїздах або платформах завжди є список пасажирів, які будуть їхати в цьому поїзді, перед від’їздом звіряйте себе зі списком. Наприклад у нашому випадку: один раз ми дізналися зі списку, що квитки наші автоматично та безкоштовно підвищилися з другого класу на перший, і у нас тепер місця в іншому вагоні
Спочатку на сьогодні планувався Кіпр, але не встигли купити квитки. Місяцем пізніше на сьогодні були куплені квитки до Болгарії, з технічних причин Wizz air повністю скасувала напрямок і ми не полетіли.
У результаті Кіпр був перенесений на три місяці назад, а замість Болгарії у підсумку був місяць тому Туніс.
Позитивним фактом цього дня стало отримання візи в далеку країну, про місце становища якої минулого року я навіть не здогадувався. Скажу одне для добирання – нам знадобиться 6 перельотів, година на автобусі та 4 години на таксі.
– Шановні пані та панове, каже капітан, підніміть шторки ілюмінаторів і переведіть спинки крісел у вертикальне положення, ми готуємося до зльоту.“Ось закінчилася наша чергова подорож, попереду красива безхмарна дорога додому.” Влаштувавшись зручніше, я глянув у ілюмінатор і помітив, що з крила літака починає щось капати. Гм… Поки стюарди демонстрували правила безпеки, краплі починали переростати в лінивий дощик. “Ну принаймні зараз будуть перевірені всі системи перед злетом”. Стюарди закінчили демонстрацію, і літак рушив. “Опс, щось, мабуть, не помітили під час тестування”. Якось лячно. Згадуємо причину частих аварій «Витік бензину з крила, не завжди визначається датчиками літака» Гаразд, я відповідальний пасажир. Я натиснув клавішу виклику стюарду. Чоловік підійшов до мене: – Здрастуйте! – Здрастуйте, скажіть, а там із крила щось посилено витікає, так має бути? Стюарт, перекинувшись через трьох пасажирів, почав посилено вдивлятися в крило. – Де саме? Не бачу. – Ось там ось. Вказав детальніше. Стюард мовчки вимкнув клавішу дзвінка. І дуже швидко без слів пішов до кабіни. Через пару хвилин повернувся і сказав: – Все добре, це лише конденсат від крижаного палива. Привітно посміхнувся. Літак почав зліт. Набір висоти. За годину польоту я помітив попереду найкрасивіші ландшафти хмар. “Зараз почнеться” і судно увійшло в настільки сильну і тривалу турбулентність, що це побило наш рекорд із трясіння в літаку. Я якось не дуже парився після пережитого весняного польоту під час сніжної бурі. Але явно не всі почувалися спокійно. Теща мене запитала: – А, так точно має сильно трясти? На тому шляху такого й близько не було. Коли літак вийшов із зони сильної хмарності, я помітив, що ми пролітаємо над вулканом. – Вулкан унизу! Я з Дашею та її мамою зробив рокіровку, і ми всі по черзі милувалися виглядом. Багато хто з цікавістю оглядався, що ж ми там побачили, так що з іншого ряду сидінь швидко перебралися до одного ілюмінатора.
