Відносно недавно ми почали детально досліджувати Італію, завдяки тому, що Візейр запустив справжні лоукост-тарифи до Неаполя. Коли я повернувся і написав розповідь про подорож, мене на форумі запитали які ще частини ми плануємо побачити. Я тоді розділив країну на умовні регіони для подорожей: Гарда та Венеція, Мілан та Комо, Піза-Флоренція-Болонья, Неаполь-Сорренто-Рим, Сицилія. І відповів, що колись побачимо й інші частини цієї дивовижної для туризму країни. Я й уявити не міг, що знадобиться лише рік, щоб країну подивитися майже повністю включаючи ці регіони. Головне не втрачати можливості та не відкладати своє життя. Тож тепер ми летимо у дуже незвичайну частину країни.

Незвичайна вона по багатьох параметрах. Наприклад природа, вона тут місцями схожа на зелені ландшафти з Гри Престолів. Погода тут мінлива і непередбачувана. Сонце на тлі синього неба не означає, що через короткий час тебе не буде заливати дощем. Але головний індикатор Італії — це наскільки в цьому регіоні смачно готують піцу. Але із цим питанням є одне велике АЛЕ. Саме на Сицилії настільки полюбляють сієсту, що якщо приїхати сюди всього на пару днів, то буде великий ризик взагалі нічого не скуштувати. Рівень сієсти доходить до абсурду, це коли увесь персонал сидить у ресторані, але обслуговування почнуть тільки через три години. Цей факт, м’яко кажучи, не просто вибивав з колії, а й відніс подорож до розряду “голодної”. Як це не дивно, б звучало відносно Італії. Можливо саме через це Сицилія і вважається найбіднішим регіоном країни. Але зараз наш літак м’яко сідає в аеропорту Катанії і ми робимо перший ковток весняного свіжого повітря серед зими. У самому аеропорту ми одразу влаштували справжній фуршет із бутербродів, круасана та кави з Макдональдса. Але дуже важко було трапезувати коли за панорамним вікном гордо височіє справжній вулкан! Тобто ти знаєш, що пригоди десь зовсім поруч, а ти замість цього їси бутерброд. Скоріш вирушаємо на маршрут!

Палермо

До Палермо треба їхати автобусом кілька годин, по дорозі на туристів чекають ландшафти, що можна віднести до категорії справжніх витворів мистецтва. Я навіть не знав що таке буває в Італії. Хотілося усюди лізти: і на вулкан, і по цим дивовижним ландшафтам, і по запланованому маршруту одночасно. Але маршрут — то головне. Найкраще знайомство з містом, як і з початком гарної подорожі, це місцева кухня.

Популярна страва стрітфуду тут це пиріг із сиром та шинкою всередині. При тому це не кальцоне, а на вигляд саме пиріг. Мишко ж почав знайомство з містом із відкриття фанти з новим смаком. Нізащо не здогадаєтеся, що за смак. Сицилійський апельсин! Цікавий момент, що саме цей смак тут був на акції, тож ми одразу закупили собі про запас. Саме місто нас підкорило своїми парками із віковими деревами.

Я вирішив, що парк прикрасить чашка кави, але зіткнувся із кавою по-сицилійськи. Тут до кави завжди видають спеціальний прилад мікроскоп, бо якщо зір не ідеальний, можна банально не побачити де саме кава у стаканчику. Даша спрогнозувала наступний крок еволюції, що каву будуть просто видавати у сухому вигляді, щоб не витрачати воду взагалі) Але на той момент я не знав, що це така фішка Сицилії, тож був дуже здивований розміром порції мого американо, навіть страшно уявити як би виглядало еспресо)))

Ми не поспішаючи гуляли вулицями міста у напрямку гори, бо де є гори, завжди є цікаві маршрути. Саме місто має свій характер, воно дійсно класне, але жити там не хотілося б ні за які гроші. В цілому розумієш наскільки у класному місці ти живеш. Доки дійшли до гори, ноги вже почали відвалюватись, а це ми ще не почали підйом. Добре, зараз трохи перепочинемо, а може й не трохи, і вперед, тобто в гору.

Маршрут виявився не складним, по дорозі на нас чекала велика родина гірських козликів і справжнє стрибаюче шоу коли їм на зустріч побігла чиясь такса. Козли буквально пурхали по вертикальних схилах гір. Як вони це роблять, а головне навіщо? Підйом був доволі довгим, коли нам здавалося, що ми втомилися, то завжди можна було подивитися на велосипедистів, що їхали вгору. На горі на нас чекали панорами вечірнього міста та незвичайно красива природа.

Цікаво, що було б якщо ми прилетіли б сюди влітку у сезон. Бо при високій температурі не дуже то й потрекаєш по горах. Взагалі хочу дати пораду бути обережними із Сицилією у сезон, бо судячи з фотографій туристів вона буде далеко не така зелена, як взимку. Тепер із відчуттям перемоги можна йти на вечерю. Вечері в Італії це завжди радісно.

Але як завжди є «але» в нашій улюбленій Сицилії, тут чомусь все не так, як в Італії) Якщо ти хочеш вечеряти о шостій вечора, то вже легше з голоду померти, бо сієста вона така. Ніхто тут раніше семи-дев’яти вечора для тебе відкриватись не буде. Ми до цього трохи не були готові морально і коли знайшли ресторан що відкриється о шостій вечора, тобто через пів години, вирішили, що ми знайдемо інший. Ми тоді не знали який скарб втрачаємо. На щастя у багатьох містах увесь час працюють йогуртерії. А, як відомо, заморожений йогурт – моя слабкість. Тож до вечері змогли смачно скоротати час.

Чефалу

Це місто знаходиться в годині їзди поїздом від Палермо. У нашому особистому рейтингу це місто отримало позначку “Маст сі на Сицилії”. Це еталон того, як повинні виглядати старовинні курортні міста Європи. Вузькі пішохідні вулички ідеальної вузькості. Кількість і різноманітність туристичних магазинчиків ідеально збалансована. Все самобутнє і прикрашене. Але почнемо знайомство з містом традиційно з трапези. На нас чекала аранчінярня. Аранчіні це смажені в клярі кульки із начинкою. Сама кулька буває із рису, картоплі або пасти. Цікаво що на Сицилії нам попадалися тільки із рису.

Розмір кульки зазвичай достатній, щоб поїсти і як раз залишити місце на десерт із кавою. Хоча з десертами на Сицилії теж є нюанс… скажімо так: беріть канолі з рикотою – не прогадаєте. А ось якщо візьмете щось інше, то із вірогідністю 100 відсотків прогадаєте) Із кухнею познайомилися – тепер морько! А воно як завжди привітне та радісне. Мишко одразу поставив собі за мету перекидати усі камінчики з берега у воду. Місто дійсно комфортне, хочеться одразу гуляти і вздовж моря і по місту і лізти в гору. До речі! Чому ми ще не вилізли на гору? Он там зверху є замок, нумо його відкриємо. Доки йшли містом, почалася злива. Здавалося б завзятих туристів злива не зупинить! А от заморожений йогурт – зупинить. Ну що ж йогурт, ти переміг! Як раз і злива закінчилась. Підйом до замку тривав близько хвилини. Ми майже одразу напоролись на табличку, що замок зачинений через погоду. Ну й добре, на одну гору на маршруті менше. На щастя, тут є ще одна. Тобто цілий національний парк на горі. Як туди дістатися ми не знали, бо щось інтернет нічого не міг порадити як туди дістатися з будь-якої точки Сицилії. А саме в цьому місці він нам запропонував півтори години пішки і ми у парку. Схоже все вказує на те, що це правильний вибір, ми почали підйом.

Красивий підйом, дуже красивий підйом. Панорами на місто і сусідню гору із замком точно вартували того. Та й сама дорога доволі екзотична. Щоправда, на початку маршруту нам попався настільки ображений кіт, що я досі себе відчуваю йому винним, він просто сидів на паркані і дивився на мене поглядом переповненим нескінченної журби. Ще шкода що на маршруті не було із нами чотирилапих провідників. Але час від часу собаки-кусаки на нас погавкували за парканами. Хоча їх настрій видавав веселий хвостик. Окрім екзотичних панорам на нас також чекали екзотичні дерева. Першим нам попалося суничне дерево. Ми вже знаємо, що плоди їстівні, оскільки перевірили це на собі ще під час подорожі до Бордо. А далі, мабуть, головна візитівка Сицилії.

Апельсинова пауза!

Це гасло потрібно було голосно і чітко вигукнути коли проходиш повз дерево зі стиглими апельсинами чи мандаринами. Вся наша делегація відкладає усі свої справи і маршрути, після чого починається тотальне поїдання цитрусових. Мета – з’їсти все дерево. На цьому дереві росли трохи кислі апельсини, але на щастя у нас із собою були ще солодкі мандарини то ж ми трохи балансували.

Назад на маршрут

Ми продовжили наш підйом. Під час підйому від нашої делегації відстав шарфик Даші, він вирішив перепочити і чекав нас на зворотному шляху. І ось ми нарешті на вершині. Сам парк тут умовний, навколо джунглієва рослинність, але йти можна по узбіччю траси. На горі є тільки один ресторан. Зараз тут пообідаємо і можна рухатись назад. Але ж ви вже знаєте що о п’ятій вечора тут не заведено їсти. Тож хазяйка ресторану сказала, що вона нас із радістю прийме через три години. Але враховуючи, що ми схоже єдині туристи на всю Сицилію у несезон, то їй точно було б вигідніше нас обслужити. Ну ок, схоже буде ще одна апельсинова пауза. Ми почали маршрут назад у Чефалу. Із шарфиком, як і домовлялись зустрілися по дорозі, він на нас чекав лежачи на асфальті. А далі був зовсім фантастичний твіст сюжету із хепіендом. Попереду на нас чекала невідома машина, чоловік італійською пояснив, щоб ми сідали із ним. І як тільки ми сіли, одразу почалася настільки потужна злива, що нас попросту б змило з тієї гори. Вже було важко зрозуміти чи їде наша машина, чи пливе. На жаль чоловік знав тільки італійську, але ми доволі продуктивно поспілкувалися доки їхали. В місті чоловік пультом відкриває ворота і завозить нас кудись на приватну територію. Ми виходимо із машини, вороже налаштовані гуси на нас злобно гагагакають. Чоловік виходить з машини і ми бачимо рясу, це виявився ченець! Він провів нас до своєї церкви і показав дорогу як можна вийти в місто. Зливу ще трохи довелося перечекати і як тільки вона послабла, ми перескочили у паб, який чудом виявився відкритим. Мабуть, останню годину нас переслідувало справжнє сицилійське щастя.

Після ситної трапези ми пішли досліджувати руїни, які собі запримітили коли піднімалися на гору. З гори відстань здавалася трохи меншою, але ж не зупинять нас якісь там кілометри та злива. У нас навіть були парасольки, щоправда, у Палермо в готелі, але ж були! До руїн ми дістались коли вже зовсім стемніло, від чого ті руїни виглядали доволі зловісними, а ще нас почала переслідувати чорна кицька погрожуючи нявкаючи. Та що ж ми зробили такого, що всі коти Сицилії немов мафія проти нас об’єдналися. Котів ставало все більше і більше.

Одночасно ми нарахували аж шість штук, і всі якось недобре на нас дивилися. Можливо вони теж хотіли їсти, але через сієсту їх також не годували. Схоже нам час повертатися у Палермо. Прибережний маяк нам прощально освітлював маршрут.

Фавіньяна

До Трапані ми змогли дістатися тільки автобусом, розклад якого настільки таємний, що дізнатися його можна тільки на центральному автовокзалі у Палермо. Тут чомусь така проблема з усіма автобусами, але ходять дійсно часто, тож немає проблеми коли треба кудись дістатися. У Трапані також треба зробити вибір куди далі, ми обрали острів Фавіньяна.

Острів доволі великий, але основна цікавинка це залишки фортеці на самій горі. Як вже водиться знайомство ми почали з аранчіні та тістечок. На жаль то були не канолі. Далі ми почали підйом до фортеці. Підйом достатньо легкий, а в зелений несезон ще й мальовничий.

Я б не сказав би що відвідування цього острова є обов’язковим, але нас дуже гріло те, як тут все зелено і тепло прямо серед зими. Саме тут можна порівняти фотографії того, як острів виглядає під час сезону влітку. Це буде прямий антонім слова зелений та мальовничий. Тож нам була подвійна радість.

Трапані

Це місто під час сієсти було настільки пустим, що ковідна Туреччина відпочивала. Ми вже дійсно почали перейматися куди поділися люди, а раптом усі разом отруїлися піцою, ми ж теж зранку її їли. Хоча ні, ми зранку їли фантастичні на смак тістечка у портовій кондитерці. То де ж люди і як нам повечеряти? Як раз в одній піцерії чоловік ставив піцу до печі, схоже таки на цей раз нам пощастило.

Але кухар показав мені пальцями що відкриється тільки через дві години. А для кого ж піца? Чому не можна приготувати на одну більше? Пошуки їжі були приречені, аж доки ми не знайшли його – місцевий генделик! Якщо у генделиках зазвичай продають біляші, то в Італії піцу та аранчіні.

Після ситної трапези у генделику ми пішли гуляти вулицями старого міста. Саме місто я б схарактеризував так – тут дуже красиві хмари над морем.

Монделло

У Сицилії є таке негласне правило: затишні міста і не дуже у подорожах будуть йти строго по черзі один за одним. Ми це доволі швидко зрозуміли, тож зараз ми їдемо у дійсно класний район під Палермо. Ми виселилися з готелю, здали речі у камеру схову і пішли на зупинку. По дорозі зустріли рідних українців що подорожують. Приємно усвідомлювати, що життя у людей починає потроху налагоджуватися і головне його не відкладають. Тепер нам треба було розібратися, як тут платити в громадському транспорті. Місцевий житель нас запевняв що у неділю транспорт безкоштовний. Пізніше ми зрозуміли чому, бо у контролерів у неділю вихідний, але як чесні туристи ми квитки купили. Монделло це великий пляжний курорт, весело тут однаково як і в влітку, так і взимку. Правила сієсти тут не діють, отже це буде дійсно легкий день у подорожі. А головне тут є гори, великі гори! Починати треба із відвідин джелатерії, кількість кульок морозива на родину не повинна бути меншою за шість. Це був прекрасний початок знайомства з курортом. Далі ми пішли на трекінговий маршрут у природний заповідник Капо Галло.

Маршрут дійсно мальовничий, з однієї сторони вертикальна плоска гора, з іншої блакитне морько. А вздовж дороги росте колосся. Прогулянка як у безтурботному сні. Маршрут триває хвилин 20, а далі можна продовжити трекінг у самі гори прямо над урвищем. Хто ж від такого відмовиться? Вже навіть на картах стежок не було, а ми продовжували наш маршрут. Йшли доки не набридло, але схоже так можна дійти до сусіднього міста. Від цього маршруту ми були у повному захваті.

Тепер можна із почуттям виконаного обов’язку відправитися на трапезу. Знаєте що таке антисієста? Це коли всюди сієста і всі туристи сусідніх міст заповнили на повну усі ресторанчики, там де сієсти немає. Тож знову знайти собі місце для трапези справжній челендж. Але на щастя для нас було три стільці і столик у магазині-пекарні. Тож почнемо наше бенкетування піцою, Маргариту в студію! Це справжній шматочок раю у Сицилії, тепер додивимось Палермо і можна вирушати на протилежну частину острова. Сьогодні у Палермо ми відкрили також класну локацію – набережну. Це дійсно класне місто для того, щоб не поспішаючи прогулюватися.

Тут все як треба: і море, і широка зона для прогулянок, і зелені густі паркові зони. Дякую Палермо, ти був чудовою відправною точкою у цій частині острова, тепер ми вирушаємо далі, де на нас буде чекати подорож до фантастичної Таорміни.

Катанія

Ми стояли і дивились на масивний замок зі сторони нашої квартири, додаткові товсті металеві опори, та три великі засуви. Ого… Ми заселились в автентичну квартиру в центрі Катанії, з височенними стелями та прохідними кімнатами, а всі меблі були зроблені вручну дідом нинішнього хазяїна. Схоже раніше на Сицилії творилися ще ті мафіозні розборки польотів. Хоча ми подивились серіал Білий лотос і я розумію, що можливо і зараз можна тут легко втрапити в халепу. Надворі вже ніч, але ж ми не можемо просто взяти і відкласти відкриття нового міста на завтрашній день. Побігли досліджувати що тут цікавого. І ми правильно зробили. Через пару днів тут має початись сицилійський карнавал, а зараз як раз в різних частинах міста проходять репетиції. На жаль, на карнавал ми не потрапимо, то хоч на підготовку подивимось. Це був як міні карнавал спеціально для нас. Потім треба було повечеряти.

Ми обрали дві канапки з морепродуктами в місцевому кіоску. Вони коштували по сім євро, хоча за розміром були на три максимум. Наступного дня коли ми більше розвідали місто, то зрозуміли, що то був ресторанчик на території рибного ринку, тобто це дійсно місцева фішка з’їсти таку канапку, мені навіть стало трохи легше, що я з’їв не просто бутерброд за 7 євро, а справжню місцеву легенду.

Наксос

Із самого ранку ми поїхали відкривати одне з найголовніших міст цієї місцевості Таорміну. Але по дорозі було ще інтригуюче містечко Наксос. Якщо в ньому вийти погуляти кілька годин, то і на Таорміну буде вдосталь часу і переїзд буде не таким довгим. Це виявилось справжнє курортне місто із великою кількістю готелів. Але що нас найбільше вразило це пляжі цих готелів.

Виходить, що всі пляжі це застигла гостра лава, місцями прорубаний вхід або дерев’яні настили для доступу до доволі звичайного моря. Головне питання, навіщо тут комусь приїжджати до дорогого пляжного готелю і не отримати навіть нормального моря? Ми вже бачили сотні пляжів по світу і цим ми офіційно присвоюємо статус найгірших. Але найгірший для тих, хто сюди приїде відпочивати. Для нас же зараз це було ідеальне місце для трекінгу лавовими горами. Єдиний мінус трекінгу, ми не могли знайти як вийти з пляжу, бо всюди були зачинені безлюдні готелі. Тож в одному місці довелося трохи через паркан перелазити. Отже, трекінг ми рекомендуємо, а пляжинг – ніт! Хоча взимку абсолютно усе місто було пустим, самотній і пафосний ресторан працював на повну, всередині була майже повна посадка. Звідки там взялися всі ці люди? Чому тут немає сієсти? Схоже це знак що тут треба пообідати. Але є одна проблема. У ресторан немає входу, ми двічі обійшли по колу – дверей нема. Але як там опинились люди, невже це знову ознаки того що ми у матриці? Пусте місто в несезон, повний ресторан людей, немає входу. Все вказувало на те що ми у віртуальній реальності. На щастя нас помітив хтось із клієнтів і вказав пальцем де саме ті секретні двері. В цей самий момент матриця виправила помилку реальності і двері з’явилися. Хоча з іншої сторони, якби матриця щось виправляла, то я б забув цей випадок, а це тільки доводить, що ми не в матриці. Хоча з іншої сторони матриця хоче, щоб я подумав саме так і тому з пам’яті це не видалено. Але якби матриця захотіла, щоб я подумав саме так то вона б одразу зробила, щоб я подумав саме так, а не ось так, як я подумав тільки що. Тож схоже ми все ж таки живимо в реальному світі, але чому тоді дверей не було, а тепер є?))))

Доки я вів роздуми на тему матриці нам принесли комплімент від матриці ресторану – запечені мідії. Словом потрапезували ми на славу. Одним із головних задумів нашої зупинки у Наксосі був місцевий парк, але коли ми побачили ціну за вхід до парку, то вирішили що нашою метою був ресторан і поїхали до Таорміни.

Таорміна

Їхати краще одразу автобусом, на відміну від поїзда він їде одразу на гору. А гора тут висока. Таорміна це особливе місто. Я б йому дав статус візитівки цієї частини Сицилії. Якщо зі сторони Палермо таким містом було Чефалу, то зі сторони Катанії – Таорміна. Ще я дуже раджу подивитись перед подорожжю другий сезон Білого Лотосу, ще більше перейметеся Таорміною. На момент подорожі ми ще не дивилися серіал, але місто зайшло одразу.

Ось детальний план того, як отримати від міста по максимуму. Спочатку з оглядового майданчика подивіться на острів та спробуйте відірвати очі. Знаю це буде важко, але від цього ще ніхто не помер. Далі ідемо вузькими вуличками старого міста і заходимо до кав’ярні на каву із канолі. Канолі слід брати саме з рикотою. Тут є два тонких моменти. По-перше, це поєднання, ще й в Таорміні вбивчо смачне.

Але вижити можливо і навіть треба хоча б заради кумкватових дерев. А другий момент, перед замовленням обов’язково уточніть ціну на каву, бо після того, як одна із кав’ярень потрапила до сюжету якоїсь передачі, ціна лише на каву тут настільки захмарна, що ви дійсно ризикуєте не пережити фінальний рахунок.

Щось якась небезпечна виходить Таорміна у цій розповіді. Після кави із богемним канолі, проходимо центральну площу і тримаємо курс трохи на гору, але не довго – хвилини півтори. Тут буде купа кумкватових дерев. Якщо ви ще не знайомі із цим фруктом на вас чекає приємне відкриття. Якщо вже знайомі тоді впевнений, що це місто ви додали собі до списку майбутніх подорожей.

Але не тільки гастрономія та панорами прикрашають це місто, тут ще й дуже автентично виглядають старовинні вулички і навіть взимку в пік несезону тут дуже приємна атмосфера. Далі можна піти до старого амфітеатру або спуститися пішки вниз до острова.

Спуск буде тримати приблизно 30 хвилин по панорамній стежці. І так, не забудьте заглянути до оливкового саду, що розташований прямо перед початком спуску. Нам вже час повертатися до Катанії. Назавтра нас чекає третя після Таорміни і Чефалу важлива точка нашого маршруту. Тож треба добре повечеряти і набратися сил. Цієї вечері ми відкрили для себе затишний ресторанчик, де я ще ближче познайомився із місцевою стравою – гночі із сиром в томатному соусі.

Сіракузи

Пам’ятаєте я описував що на Сицилії цікаві місця попадаються строго через одне. Сиракузи я б охарактеризував як канолі без крему, каву без чашечки або Таорміну без панорам. Скажімо так, можливо в сезон тут більш душевно, але в нашому випадку найбільше, що запам’яталося з цього міста це піца в піцерії.

Треба було відкоригувати маршрут, щоб не втрачати день. На карті неподалік знаходиться величезний природний заповідник. Навігатор вказує, на те що найближче місто там Касібле. Касібле, так Касібле, поїхали.

Касібле

Як не дивно, але саме тут на нас чекала третя важлива точка нашого маршруту. Це дуже маленьке місто. Біля зупинки ми смачно поїли піцу та каву із пиріжками з рикотою (доволі рикотова виходить подорож). Тепер ми пішли у напрямку парку. Перші хвилин 20 ми йшли вздовж траси, аж потім нас навігатор повів зеленими полями. Види на полях були трохи схожі на рисові плантації В’єтнаму. За полями нас чекало вгадайте що?

Апельсинова пауза!

Тут росли закинуті, але безмежні сади сицилійських апельсинів та лимонів. Це ті апельсини, що мають червоні пігменти усередині із медовим смаком. Я думаю, що ця пауза у нас у всіх взагалі найбільше запам’яталася з подорожі. Я, мабуть, в житті стільки апельсинів ще не їв за раз. І до речі це був наш перший досвід у житті із сицилійськими апельсинами. Було настільки смачно, що навіть не звертали увагу на тотальне переїдання. У той момент наша кров точно почала мати трохи апельсиновий відтінок. Задоволені та апельсинові ми пішли у напрямку до моря. Далі постало питання чи добре всі ми вміємо лазити на апельсинові дерева?

Бо ми зустріли велике стадо корів, яке дуже недобре на нас дивилося. Ми йшли як ні в чому не бувало, але про всяк випадок поглядали на форми та розміри дерев. За коровами троє хлопців намагались осідлати мотоцикла. Даша припустила, що де ж би ще водилась сицилійська мафія як не у безлюдних апельсинових садах. От халепа, а якщо це мафія? Коли ми проходили зовсім поруч один із хлопців вирішив нас щось запитати італійською, я не знав що саме він питав, але вже готовий був віддати йому гаманець. Одне тільки мене стримало, я ніколи не користуюся гаманцем і не мав готівки.

Ми вийшли на безтурботний великий пляж, тут було дійсно красиво, перший красивий пляж на Сицилії. Схоже у сезон купатися треба саме тут.

Нас чекала дивовижна прогулянка пляжем до наступного далекого міста Фонтане. Весь маршрут був особисто нашим. Хоча в якийсь момент з’явились загублені люди. Але виглядало так, начебто вони не розуміли навіть який зараз рік. Потім вони так само безслідно зникли. Від Фонтане прямує поїзд до Сиракуз, звідки можна буде доїхати до Катанії.

Мигдалева пауза

Це був також наш перший досвід поїдання свіжозібраного мигдалю. Я навіть не знав що він росте на деревах. А головне пощастило, що фрукти були вже перестиглі і на деревах висіли самі кісточки. Тож далі дорога серед жовтих квітів була із мигдалевим ароматом. Коли ми дійшли до міста, було вже зовсім темно, а поїзд за розкладом буде більше ніж за годину. У місті ми були також єдиними людьми. Але вирішили спробувати щастя у пошуках їжі. Як не дивно, але знайшли кав’ярню, яку жінка як раз зачиняла на замок. Жінка англійською не розмовляла, але гастрономічна мова перекладу не потребує, тож тепер ми забезпечені круасанами та пиріжками. Тож тепер протягнемо до повноцінної вечері у Сиракузах. Пішли на самотню залізничну станцію, що освітлювалась не менш самотнім ліхтарем. Зупинка була схожа на зупинку “Дно болота” із “Віднесені привидами”. Проблема була в тому, що на станції не продавалися квитки. Я взагалі був не впевнений, що там зупиниться поїзд. Бо на вигляд ми десь у кінці світу де взагалі де нічого немає вже. Згодом на самотню станцію приїхав не менш самотній поїзд із двох вагонів. Машиніст персонально для нас увійшов в салон, щоб продати нам квитки, бо знав, що на станції немає автомата. На пересадці між поїздами у нас була приблизно година, тож ми змогли навіть повечеряти піцою, щоправда, у вокзальному генделі, зате смачно і без сієсти.

Ачіралє

Пам’ятаємо золоте правило регіону про “Через раз”. Сьогодні у нас останній день на Сицилії і ми знали, що він приречений потрапити на нецікаве місто, але ми хоча б спробували. Це місто ми вибрали через те, що саме тут буде карнавал і можливо застанемо ще репетиції. До міста треба їхати поїздом, то ж що може бути краще? Доки під’їжджали до міста, я помітив, що вулкан, м’яко кажучи, прокинувся. “А там завжди так йшов дим?”. Наступне логічне питання було — що робити якщо почнеться виверження? Але як я тепер знаю, вулкан тут димить і вивергається доволі часто, то ж окрім нас схоже взагалі нікого не турбувало, що вулкан посилено димить. Для нас же це був ще той вау-ефект. Приїхали, тепер треба спробувати відірвати погляди від вулкана і піти маршрутом в сторону моря. На цей раз навігатор нас трохи підвів, він увесь час намагався нас завести прямо в будинок до італійців. Самі італійці виглядали недуже задоволено, що карти гуглу влаштували їм прохідний двір через приватну територію.

Нарешті ми вийшли до моря, але море виявилось метрів на сто нижче ніж ми очікували, але так було навіть краще, бо з висоти відкрилася просто пречудова панорама. А ще сюди як раз прийшов на прогулянку місцевий мешканець зі своїм життєрадісним песиком. Собака настільки нам зрадів, що забув про хазяїна, він так радісно скакав поміж урвищем та нами, що в мене серце в п’яти пішло. На щастя собака скакав обережно. Тепер ідемо подивимось що в самому місті. Як ви вже здогадалися, в місті було настільки нічого, що нічогіше в цьому світі бути не може. Тому ми пішли далі. А далі на нас чекала феєрична трапеза в кондитерській кав’ярні. Ми відвели душу на італійських тістечках.

Не можу сказати, що на піцах теж відвели душу, бо за цю поїздку піци було справді дуже багато в нашому раціоні, і від в неї вже стільки радості не було. Тепер прогуляємось до залізничної станції і у нас буде ще пів дня, щоб погуляти по Катанії. Поки йшли містом, то зрозуміли, що ми навіть не знаємо назву міста де ми гуляємо. Оце вже новий рівень подорожей, коли подорожуєш туди не знаючи куди)

Катанія

Саме місто ідеально для прогулянки у форматі “Половина дня” тут є і чудовий зелений парк із великим пагорбом і велика туристична зона і великі магазини де можна купити місцевих смаколиків. За останні подорожі я підсів на Тірамісу. Воно в багатьох країнах Європи в маркетах продається в лоточках вагою 400 грамів та за ціною приблизно 3 – 4 євро. По якості та смаку нічим не поступається ресторанним і мені здається що навіть краще, бо його можна з’їсти одразу багато. Нашу подорож ми вирішили завершити глибоким зануренням у гастрономію, тож замовили у ресторані страву, в яку входить філе різних сирих морепродуктів, це був дуже цікавий досвід і якби ми продовжували перебування на острові то ймовірно ще б раз таку замовили, а потім принесли настільки смачну пасту, що я вже ридав, що ми летимо завтра.

Я вирішив подивитись назву пасти і помітив що вона входить у розділ особливих страв від шефа, тож на жаль ми ніде більше її не скуштуємо.

Епілог

Цією подорожжю ми закрили всі наші довгострокові плани маршрутів по Італії, тепер можна сміливо повертатися в місця що сподобались найбільше, а саме озера Гарда і Комо. Про саму Сицилію скажу так, ми були у несезон і с точки зору зеленої рослинності це було правильним рішенням. Цей острів дуже специфічний с точки зору подорожей. Нам поїздка дійсно сподобалася (бо насправді є у нас ряд подорожей віднесені то категорії невдалих), але якби б ми прилетіли влітку, то боюсь Сицилія потрапила б саме до цієї категорії. Хоча у мене в далеких мріях є повернення до Катанії на кілька днів задля того, щоб піднятися на активний вулкан, а це якраз треба робити влітку)

P.S. Обов’язково подивіться другий сезон Білого Лотосу перед подорожжю.