Це було невеличке містечко. Місцеві мешканці виглядали доволі привітно, так навіть і не скажеш, що вони можуть з легкістю пограбувати банк, чи взяти у заручники невинного перехожого з великого міста. На щастя у цьому місті був бравий шериф, чому я кажу «був»? Нажаль підступна лиходійка його взяла в заручники, шериф намагався не здаватися, проте все було марно. Хоч на лиходійку і скинули велике ковадло та усе одно інші лиходії дістали великий динаміт і буууум!

Ми сиділи на трибуні не спускаючи очей з екшена. Усе вибухало, в’язень тікав з в’язниці, мішок з грошима перелітав із рук у руки… Це було одне з найкрутіших шоу в Порт Авентурі! Але відмотаємо час назад. Як же приємно мати можливість будувати довгострокові плани і реалізовувати їх. Цю подорож ми запланували ще минулого року. До нас приїхали мами і ми великою компанією полетіли до Барселони.

Барселона

Це вже була друга наша Барселона. На цей раз можна сказати було перевідкриття. Наш готель знаходився у тридцяти хвилинах ходьби від аеропорту. Тож пішки туди-сюди доведеться ходити часто. Ця подорож була справжнім викликом для мами Даші, вона б нізащо не повірила, що зможе пройти пішки понад 200 км за подорож. Тож ми на місці, закинули речі у камеру схову готелю і можна офіційно починати. За доброю традицією наші подорожі починаються з круасана та кави.

Після минулої подорожі до Швейцарії, ціни здавалися не те що низькими, вони здавалися безкоштовними. Невже щось у Європі можна купити дешевше ніж за один євро??? Ці круасани були такі ж смачні як ті самі довоєнні і доковідні у Парижі. Одним словом амброзія. Тепер вперед у велике місто! Перше знайомство було з зеленими місцевими мешканцями, знайомтеся це містер та місіс папуга.

Папуги тут дійсно себе почувають справжніми господарями міста, до них навіть собаки гратися не підбігають, бо знають хто тут головний. Пташки себе дають фотографувати, можна навіть спробувати погодувати, але вони тут доволі перебірливі і можуть одним поглядом сказати тобі, їж сам свою булку. Папуг дуже легко знайти у будь-якому парку міста, а парків, як ви можете бачити на мапі, тут дійсно багато.

Друге за приємністю після папуг, це місцева кухня. В Барселоні з їжею все максимально просто. Треба знайти найближчу Меркадону, це мережа супермаркетів. Потім обираєш собі їжу до смаку і починаєш бенкетування. Обід на п’ятьох складався з великих порцій паельї з морепродуктами, сирних крокетів, свіжовичавленого апельсинового соку, лимонної фанти та звичайно українського чорного хліба прямо з Києва. Ця божественна трапеза на п’ятьох людей обійшлася у 29 євро.

Тепер ми і накруасанилися і наобідалися, можемо нарешті щось визначне подивитися. Думаю що у багатьох мандрівників перше визначне місце це площа Іспанії, вона знаходиться на максимально близькій відстані від аеропорту. Цього разу нажаль всі фонтани по Барселоні були на ремонті, але від того площа і прогулянка до садів не стала гіршою.

До речі, минулого разу не працювали ескалатори. Тож навіть не знаю що краще, фонтани і пиляти в гору, чи працюючі ескалатори. Далі була типова прогулянка затишними вулицями і туристичними районами Барселони. У попередній розповіді я вже виражав детальне захоплення вуличками, тож в цій краще зробимо акцент на чомусь новому. А новим цього разу була Саграда Фамілія.

Минулого разу ми її дивилися тільки з вулиці і виглядала вона, м’яко кажучи, недобудованою))) Тепер же ми вирішили зайти всередину. Всередині храм виглядає значно краще, та ще й аудіогід рідною мовою дійсно заглиблює тебе у деталі, яких так просто не помітити. Що сподобалося – сонячне світло, що буквально лилося кольоровою веселкою крізь зали. Гра світла мене дійсно вразила.

Але, чесно кажучи, платити доволі великі гроші за недобудований храм, який вже дуже багато років чомусь не можуть добудувати це не круто. Зовнішні елементи храму нажаль виглядають доволі грубо, можливо, це стиль такий на любителя, але порівняймо. Мечеть Шейха Заїда в Абу Дабі – побудували за 11 років, вхід безкоштовний, екскурсія з гідом безкоштовна, по масштабу не поступається. Тадж Махал в Індії, коштує більше ніж у два рази дешевше, добудований, має більш витончені елементи декору. Я не розумію чому навколо Саграда Фамілії здійнявся такий ажіотаж, але я б радив дочекатися доки храм добудуть, а потім його відвідувати. Після храму вже була друга половина дня і ліміт кроків для мами Даші Ніни вже перевищив звичайну кількість. Була дилема, або Ніні треба буде самій їхати у готель через всю Барселону, або з нами піти пішки у моє улюблене місце в Барселоні – Ciutadella Park. Ніна однозначно зробила правильний вибір. Я б цей парк у двох словах охарактеризував як папуго-ретріт терапія.

Окрім фантастичного озера з острівцем та водними деревами тут релаксують папуги. Релаксують вони настільки показово, що дивлячись на них мимоволі задумуєшся “А чого ти взагалі досяг в житті?”. В цьому парку можна провести вічність, атмосферу ще й підігрівали латино-американські танці, що проводилися на території для всіх охочих. На годиннику вже більше 30 000 кроків, тож можна повертатися до готелю. У нас був заброньований затишний хостел на околиці міста. Але чомусь саме на наші дати приїхала велика група підлітків що вирішили гуляти усю ніч, та співати народні іспанські пісні в унісон. Тож можна сказати у нас був перший у світі хостел з анімацією. Хочу зазначити, що співали доволі непогано і через те я себе почував старим пердуном, якому заважає спати співаюча молодь. Наступного ранку у нас був експрес-сніданок. У нас було всього десять хвилин після відкриття ресторану до того моменту, щоб бігти на автобус. Хочу зазначити що впоралися ми непогано. І поснідали і на автобус встигли.

Андорра

Ми вирішили, що Барселона це найближча локація у світі, щоб відкрити нову країну, тож залюбки скористалися можливістю за день туди-сюди зганяти. Приємним бонусом цієї поїздки є те, що автобус проїжджає поруч з Монтсерратом, тож ще й трошечки доторкнулися до краєвидів «Каппадокії». Андорра цікава тим, що знаходиться в ЄС, але поза Шенгеном, тож треба не проґавити момент візового контролю, бо чомусь водії автобусів про це не знають і намагаються проїхати кордон на повній швидкості. Тож треба самому не пропустити момент і повідомити водія про візовий контроль. Так, нарешті приїхали в столицю, місто Андорра-ла-Велья, з чого починати?

Перше що впадає в очі, гір тут дійсно багато, не дарма це один з великих лижних курортів. Все місто виглядає як нескінченне гламурне свято. Цікаві інсталяції, рожеві стрічки у повітрі, клумби з рожевими квіточками. І дуже футуристична дзеркальна будівля у центрі. Через все місто проходить річка.

Тож погулявши по центру ми пішли вздовж річки з’ясувати звідки вона витікає. Час від часу з річки здіймався пар, а потім ми помітили термальне джерело прямо біля траси. Схоже річка доволі тепла. У сусідньому готелі нам розповіли що тут багато термальних вод, і в тому джерелі дуже корисно омивати частини тіла. І навіть десь на банері була фотографія як жінка опускає ноги в термальний басейн. Ну що ж спробуємо.

Знаєте буває у дитинстві починаєш кашляти, так батьки наливають тазик окропу і кажуть що туди треба опустити ноги, щоб попарити. Так от, весь той окріп ніщо в порівнянні із температурою термального джерела, я не міг повірити що просто серед вулиці може з під землі йти вода із температурою 70 градусів. Тобто ноги опустити не вдасться. Тож рецепт від простуди тепер такий, береш квитки до Барселони, звідти 4 години на фліксбасі і найгарячіша пропарка ніг гарантована. Я зробив ще кілька марних спроб опустити ноги та вирішив обмежитися омиванням рук. Тепер з омолодженим тілом можна сміливо рухатися підкоряти яку-небудь гору. Але насправді з цих затишних вулиць не особливо то й хотілося йти.

І так дивно, скільки ми не дивилися на фотографії країни в інтернеті, Андорра зовсім не здавалася такою милою та затишною. А як приїхав тільки на 8 годин, так одразу починаєш цінувати кожну хвилину. Так, підемо на компроміс, ще трохи вуличок, потім невисока гора. Так і зробили, але види з місцевих гір ще потребують трохи ремонту. Причому в прямому сенсі цього слова. Місто Андорра-ла-Велья незважаючи на всю романтичність, чомусь усе в будівельних кранах. Тож моя порада, доки вони не добудуть місто, обмежуйтеся прогулянкою вулицями.

Нажаль час піджимає, але треба відмітитися у Макдональдсі, щоб додати собі до колекції ще й андоррський. Даша мою ініціативу не розділила і взяла собі суші. Але в Макдональдсі на мене чекав безкрайньо смачний потрійний чизбургер. У нас було кохання з першого куся. Цікаво, що поруч сиділи дівчата з рідної України і я помітив, що дівчина також схоже смакує одну з найсмачніших страв у житті, я уточнив що саме вона замовила і вона підтвердила мою здогадку, що то той самий потрійний чизбургер. Добре, що я не взяв собі суші замість цього мішленівського бургера з андоррського маку) Ну що, назад в Іспанію!

Водій намагався проскочити прикордонний контроль, тож довелося його просити зупинити, бо нам ще зараз порушення перетинів кордонів не вистачало. І добре що попросив, бо іспанський контроль вибірково вирішив перевірити саме нас. Але коли подорожуєш лише з маленьким рюкзачком і 80 єврами в кишені, то перевіряти особливо нема чого. “Де саме ваш багаж?”, “Немає😊”. “А гроші є?”, “Немає, а хоча ні, десь до ста євро сумарно є”, офіцер подивився на нас і сказав що ми можемо їхати далі, схоже настільки бекпекерів він ще не зустрічав))))

Шматочок Барселони

Сьогодні нарешті починається наш відносно спокійний відпочинок. Зараз зробимо невеличке коло по готичному кварталу Барселони і можемо їхати на “майже все включено”. Я не знаю як Барселоні це вдається, але вона кожен день як вперше мене закохує в себе.

У нас із Дашею сперечання на тему, в якій послідовності розставляти міста Париж, Барселона, Рим. Я висуваю Рим на перше, а Париж із Барселоною на друге. Даша ж перше місце віддає Парижу, а третє Барселоні. Але що точно об’єднує ці три міста, що якщо на гуглі відмічена жовта зона, то вона точно буде цікавою, а жовтих зон у цих містах безліч. Один мінус сьогоднішнього походу, треба носити із собою речі, щоб не повертатися на околиці в хостел. А ось і час їхати далі.

Коста Дорада

Півтори години від Барселони потягом і ти на одному з головних курортів материкової Іспанії. Оскільки наш готель у 20 хвилинах пішки від потяга, то ми як раз встигаємо на обід. Чому ми так поспішали на обід? Готелі на курорті доволі дорогі, і спочатку у нас був заброньований готель без харчування.

Але у мене вже давно була якась мулька поїхати на європейський курорт у форматі ол інклюзіву, щоб подивитися як європейський сервіс буде відрізнятися від звичного єгипетського або турецького. Тож я вирішив пошукати готелі такого формату. Спочатку знайшов готель навіть з водними гірочками, але потім я знайшов незабутній готель з цікавими відгуками.

Цікавість була у тому, що як звичайно є люди котрим сподобалося, є люди котрим не сподобалося, але абсолютно усі пишуть що у цьому готелі справжній культ їжі. Скільки відгуки не гортай, абсолютно всі у захваті від їжі. До речі напої не входять, тому я писав “Майже все включено”. Ми прийшли заселятися. Менеджер відкрила наше бронювання і почала настільки гучно сміятися що навіть не змогла відповісти, що у нашому бронюванні її розвеселило. Нажаль менеджер була вже не в змозі нас прийняти, тож на допомогу прийшов її колега і заселив нас. Тепер ідемо дивитися, що ж там такого особливого с харчуванням. Ще секунду тому я думав що найкращий ол інклюзів на нашому досвіді був на Кубі, але як виявилося вхідні двері найкращого олінклюзіва ми перетнули тільки що. У готелі у нас було 6 ночей.

За ці шість ночей ми перепробували, мабуть, увесь асортимент мешканців Середземного моря. Навіть був смішний випадок коли у вечері ми з’їли акулу, а зранку інша акула з’їла расіяна десь у Єгипті. В цей момент я відчув наскільки в природі жорстко витриманий харчовий ланцюг. Навіть трошки шкода стало, що їв акулу.

Кожний день у цьому ресторані був якийсь кулінарний шедевр, то креветочно-мідієвий рай, то шоколадний фонтан у якому треба топити еклери, то найсмачніші в нашій галактиці брауні, які потрібно заливати гарячим шоколадом, та що там, навіть сало було.

Скажімо так, кожна трапеза у цьому готелі це був найочікуваніший момент дня. Тільки один страх, встигнути зголодніти. Чим ще порадував європейський сервіс, що вся їжа у великій кількості була доступна протягом всього часу доки ресторан відкрито. Тобто навіть якщо прийдеш перед закриттям, то абсолютно увесь асортимент буде доступний. І головне, жодної черги за їжею. Я читав, що колись описувалось як одне з уявлень про рай — безмежний бенкет, але впевнений що такі масштаби тоді точно не уявляли. А найприємніше це ціна. Номер із повним пансіоном на початку серпня коштував 86 євро з родини за ніч. Тобто ціна за двох дорослих, а дитина до 12 років безкоштовно. В чому ж секрет, що може бути не так? Невже море? Побігли перевіряти. Море від готелю знаходиться в 10 хвилинах пішої ходьби.

Атмосфера курортного міста просто дивовижна, ще й рашикам можна полоскати мізки Славою Україні. Деякі навіть вже вивчили як правильно відповідати і дуже цим пишалися. Правда легко відрізнити, українець одразу і з радістю відповідає, а у рашиків аж видно як пукан бомбить під час відповіді. Але добре, що вчать як правильно відповідати, все ж таки мову треба починати з чогось вчити.

А тим часом ми дійшли до моря. Прогноз показував що вода 18,9 градусів. Але на щастя вона була явно вища, оскільки звикання до води проходило за першу ж хвилину, а потім можна було купатися і не починати мерзнути. Враховуючи те, що вода ще й з кожним днем ставала на пів градуса теплішою, то взагалі була вогнина. Але окрім моря тут для нас є дуже приємне доповнення – трекінговий маршрут.

В одну сторону маршрут займає годину і сорок хвилин по красивій гірській місцевості над морем до маяка, в іншу близько двох годин по набережній. Треба тільки слідкувати за часом, щоб не пропустити жодної трапези. Тож дорога до маяка була такою приємною традицією на кожен день. Для Ніни був приємний бонус, що в будь-який момент можна сісти у зворотній автобус і приїхати у готель.

Втім, мінімально 30 000 кроків в день було обов’язковим показником для кожного з нас. Головне не сильно втомитися перед парком розваг Порт Авентурою. З Порт Авентурою було доволі складне та нервове рішення. Після черг у Діснейленді у мене моральна травма, але за фактом серед усіх парків розваг де ми були, Діснейленд по праву займає найгірше місце. Тепер був страх, щоб Порт Авентура не повторила досвід Діснейленду, бо є відгуки коли люди навіть із фастпасом стояли в чергах. Тож зважували ми йти чи не йти декілька годин. А поки що у нас є ще цілий вихідний день, тож використаємо його для максимально довгого треку. Ми поїхали на поїзді в Таррагону.

Таррагона

Це місто знаходиться в 12 хвилинах їзди на поїзді, вважається також курортним містом і вже не раз чув позитивні відгуки. Але я вважаю що сюди краще приїжджати на прогулянку, а на курорті бути в районі Коста Доради. Тобто місто непогане, доволі затишне, але чомусь аж ніяк не виглядає курортним, я б сказав не має курортного духу.

Тож ми сюди заїхали на кілька пречудових годин погуляти старовинними вулицями. А ще коли ми між собою в розмові сказали “Слава нації”, то з натовпу почули “Смерть ворогам!”, тож було радісно. Звідти переїхали автобусом до міста Ла Пінеда.

Маршрут Ла Пінеда – Салоу

Місто зустріло нас приємними карибськими пляжними парасольками. Я прямо на секунду зловив флешбек з останньої подорожі минулого життя — Куби. Звідси ми почали піший маршрут в напрямку готелю через дуже крутий схил. Наш маршрут не дуже походив на звичайний трекінг, ми пробиралися по тонкій стежці поміж густими хащами. Іноді доводилося круто підійматися вгору по стежці, яка мало проглядалася.

А щоб точно відчути всю екстремальність, на самому початку маршруту ми зустріли в метрі від нас велику змію і ще в декількох метрах від неї зайчика, що стрибав у своїх справах. Можу сказати, що трекінг вдався на славу, а головне – ми дійшли до того ж самого маяку, до якого зазвичай ходили від готелю.

А значить ми і зараз дійдемо до готелю, скільки там йти, лише кілька годин? Наші мами з Мишком поїхали до готелю на автобусі, а ми з Дашею продовжили трекінг. Приємність цього маршруту — це пляжі, тож у будь-який момент обираєш собі пляж по-красивіше і можеш насолоджуватися вечірнім морем. Далі, вже охолодженим після моря можна неспішно йти насолоджуючись неймовірними заходами сонця.

До речі, заходи сонця тут дійсно були незвичайні – металевого кольору, я читав, що такі мають бути на Марсі, тож можна сміливо сказати що заходи сонця були інопланетними. Але головне не забувати правило вечірньої прогулянки – не пропустити вечерю!

Порт Авентура

Перший раз ми запланували візит до Порт Авентури 10 років тому, але подорож до Салоу тоді відклали на користь Шрі-Ланки та Мальдів. Тож почекали недовго, через 84 подорожі настав нарешті час Порт Авентури. Як я писав раніше, після черг Діснейленду у мене є моральна травма, тож до парку розваг йшли з острахом. Але рішення йти до парку було однозначно правильним. У перший день я пішов з мамою, Даша зі своєю мамою та Мишком залишилися в готелі. Ми намагалися встигнути без черг пройти на перший атракціон, але він прямо перед нами зламався, а на інші почали набиратися черги. Тож ми поплатили експрес пас і почалися екстремальні пригоди. Перший атракціон не виглядав особливо екстремально, але він одразу розігнався до швидкості 130 км на годину, а тіло пережило перевантаження 4,7G.

Особливістю цього ролер костера було те, що ноги вільно висіли у повітрі. Я відчував як хрустить моя шия, мені здавалося що хребет залишився десь на початку траси. Через 55 секунд ми так само різко зупинилися як і стартували. Ми з мамою з широкими очима подивилися одне на одного. Нічого собі, неочікувано, але цей атракціон навіть не у списку в топі. На виході з атракціону можна було ще й купити повне відео твоїх емоцій. Так, що ж на нас далі чекає. Наступний атракціон називався якось про дракона. Подивимося що ж там.  Ви коли-небудь каталися в середині пральної машини? Я схоже так, це був теж ролер костер, але складався повністю із мертвих петель та бочок. Я навіть і не знав, що стільки може бути сальто в одному атракціоні. Земля під ногами відчувалася не дуже впевнено, на третій атракціон по фастлайну йти не хотілося, бо інакше зовсім земля з під ніг попливе.

На щастя був атракціон, який не входив до системи фастлайну, тож як раз можна трохи перепочити очікуючи чергу. Суть проста, тебе піднімають на висоту 100 метрів, а потім починається вільне падіння із прискоренням. Це мій улюблений тип атракціонів, головне відпустити руки, щоб відчути усю невагомість. Головне, щоб титанові пластини в моїх кістках витримали усі перевантаження. Тепер можна трохи передохнути від атракціонів, починаються шоу. Якщо ви вважаєте, що описаний екстрим не для вас, то вам неодмінно треба сходити до парку хоча б заради шоу. Шоу тут дійсно круті, перше шоу було гавайським у тематичній зоні Полінезія. Ця зона нам сподобалася найбільше, тут ти дійсно відчуваєш себе у глибокій Азії, це повне занурення. Після шоу мама припустила, що можна було б вибрати наступний атракціон по-легше. Ми побачили доволі спокійний човник, в якому їхала трирічна дитина. Щось занадто легко, пошукаймо щось веселіше. Веселіше в парку — це водні атракціони. Ми навіть в підказках читали, що треба взяти дощовик.

Але скажу так: дощовик вам допоможе врятувати тільки рюкзак, у якому у вас повинні бути запасні шорти та сухі труси. Бо коли на повній швидкості в колоді влітаєш в озеро, то хвиля цунамі точно доторкнеться до кожного сантиметру твого тіла. А коли трохи висихаєш, то йдеш на атракціон, який виглядає більш сухим і ситуація повторюється. Серед водних атракціонів нам дуже сподобалися човники, що пливуть по азійській річці, тут головне з водних насосів щедро поливати пасажирів інших човників. А бували водні атракціони за принципом кому більше пощастить, це коли рівно половина пасажирів залишалася сухими. Я навіть жартівливо пропонував купити мій дощовик, коли біля мене чоловіка заливало водою. Потім почалася череда незабутніх шоу. Коли ми були у Японії, у мене була ідея побувати на концерті віртуальної співачки голограми, але ані дата не співпала, ані очікувана ціна за квиток. Так ось, у Порт Авентурі я здійснив свою мрію. Було два дуже крутих шоу, одне каскадерське Bang Bang, інше Divas.

На обох шоу здавалося що акторам закони фізики не писані, як колись великий фокусник літав перед авдиторією, так тут відбувалося щось ще більш неймовірне. Причому на каскадерському було дуже смішно, ми навіть забули що не знаємо іспанську мову, під час шоу сміялися разом з усіма глядачами. Паралельно Даша мені присилала перелік кулінарних шедеврів, які подавали сьогодні в готелі на обід. Справа йшла на вечір, а це означало тільки одне, найголовніша гірка Шамбала вже дуже близько. Ми відклали цю гірку на кінець, оскільки не хотіли ризикувати вестибулярним апаратом на початку дня. За день до походу Даша дивилася відео з вебкамери на гірці і відзначила, що схоже там відвідувач вирубився під час їзди. Ну що ж, Шамбала, ми сідаємо. Відправив Даші повідомлення, що сідаю у возик, Даша побажала удачі і почалося щось середнє між дуже швидкою їздою і польотом у космос. А дійсно в одному місці аж потемніло в очах, але тут почалося те, чого я не знав, але чому дуже зрадів. Це ефект вільного польоту. Я відпустив руки і у прямому сенсі невагомо на неймовірній швидкості летів крізь простір. Я відчував себе птахом. Я завжди так хотів, тільки не знав що хочу саме цього. Якихось секунд 10-15 я літав, це було дивовижно, я кричав мамі, щоб відпустила руки, але, мабуть, треба хотіти літати. Я дуже сильно кайфонув, це був, мабуть, найкращий атракціон на моєму досвіді. На щастя, не захитало, але один мінус, відчуття рівноваги повернулося тільки хвилин через 20. Тобто неможливо було стояти і дивитися на мапу, щоб тебе не починало хилити в сторону. Тепер робимо рокіровку. Мама залишається в парку дивитися парад. Я йду в готель на швидку вечерю, і ми разом з Дашею йдемо у парк розваг Ferrari Land, який входить однократно у дводенний квиток.

Ferrari Land

Це невеликий парк, атракціонів тут небагато, але є три атракціони аналогів яких немає у Порт Авентурі. У вас буде можливість політати у віртуальній реальності без окулярів, у вас буде можливість побути гонщиком боліда у сучасній віртуальній реальності, ну і головний атракціон заради якого всі приходять Red Force. Ми спочатку не планували на ньому кататися, бо виглядає він можна так сказати трЄвожно. Коли повз тебе пролітає возик на швидкості 180 км за годину, то відчуття наче простір викривляється в цей момент. На цей атракціон увесь час велика черга, але перед самим закриттям черги майже немає і працює принцип “Хто встав у чергу, той гарантовано поїде”. Фішка цього атракціону, що 180 км на годину ти набираєш за 3 секунди. А потім на цій швидкості несешся 100 метрів вертикально в гору, а далі як ви вже здогадалися ти летиш 100 метрів повністю вертикально в низ на тій самі швидкості. І повірте мені, все що ви до цього знали про відчуття швидкості, ви точно переосмислите за ці 39 секунд атракціону. Нам дуже сподобалося. Але парк відвідувати має сенс тільки якщо він входить до основного квитка, бо окремо платити за маленький парк немає сенсу.

Наступний день була черга Даші з мамою. Я Даші виписав атракціони по рівню екстремальності і шоу по рівню цікавості. Але головний акцент планувався саме на шоу, тож фастлайни на другий день не купували. Це був вівторок і Даша з мамою без фастлайнів змогли виконати майже усю нашу програму, і це було круто! Ми усі отримали по-максимуму від парку розваг. Коли я пів року тому анонсував мамам цю подорож, то її анонс і був саме банер цього парку. Я просто написав, що влітку поїдемо вп’ятьох у цей парк розваг. І все пройшло як і планувалося, та ще й без черг.

Тож роблю свій висновок, наразі у нас досвід по таким класним паркам: Юніверсал в Сингапурі, Енерджиляндія під Краковом, Леголенд у Біллунні, Лісеберг у Швеції. І тільки один був провальним – Діснейленд у Парижі. У Діснейленду одна з головних проблем це захмарна ціна на фастлайн. Тобто розв’язання проблеми з чергами було б в чотири рази дорожче за літак до Парижу. В Порт Авентурі якщо черги не для вас, то заплатіть за фастлайн і отримуйте від парку тільки позитивні враження. Хоча чесно кажучи я не знаю наскільки рятує фастлайн якщо приїхати в пік сезону. Наші замітки з парку розваг тут.

Камбрілс

На останній день ми запланували великий похід у сусіднє місто. А оскільки увесь час треба йти вздовж моря по набережній, то що може бути краще. Ми весь час тішилися тим, у наскільки класному і туристичному Салоу ми відпочиваємо.

Але коли прогулялися по пішим вулицям старого міста Камбрілс, то зрозуміли що у Коста Дораді не тільки Салоу ідеальне місто для відпочинку. Тут вулички із кафешками виглядають рівно так, як я собі у дитинстві уявляв Європу. Якщо не любите багато ходити, то обов’язково поїдьте сюди автобусом. Квитки в цьому регіоні коштують символічну ціну.

На місці цієї подорожі мав би бути традиційний осінній Єгипет, але оскільки ми трохи застрягли у шенгенській зоні, то Коста Дорада плюс Дорада Пелес вийшло не гіршою альтернативою. Єдина різниця, замість снорклінгу серед екзотичних рибок, треба їми трапезувати.