Колись давно, у довоєнному дитинстві, продавалась жувальна гумка “Поле чудес”, там треба було стерти дві з п’яти скретч-літери і вгадати слово. Так ось одне з перших слів, які мені випали – Афіни. З того часи минуло понад двадцять років. Авіалінії приходили та йшли, акції з’являлись та зникали, але привабливої Греції щось не випадало. Також багато чув, що для подорожі по Греції потрібна машина. Та ось якось у затишній ночі двадцять першого року я помітив, що між Афінами та Салоніками є цілий залізничний маршрут. Тож можна відкривати материкову Грецію? Наскільки я пам’ятаю, то був осінній вечір, то теплої Греції буде ще більше ніж пів року. Вранці порадував Дашу, що знайшов маршрут по Греції. Так і запланували. Цікавий момент, що десь у цей період рашисти планували, як будуть подихати на українських землях та попередньо рашистській владі вже було відомо, у якій послідовності перестріляють яких расіян. Але поки що ці расіяни можуть доживати останні чотири місяці свого нікчемного життя. Полетіли! Вжжжж…

Салоніки

Ця поїздка мала особливу мету, ми вирішили поставити всесвітній рекорд Гіннеса за кількістю з’їденого грецького салату за тиждень! Після торішнього острова Корфу, я вже аніскільки не здивувався, що тут не їздять усі на колісницях, а жінки не ходять з амфорами з оливковою олією на голові. Але чим дійсно здивували Салоніки, так це схожістю з Анталією та Кушадасами. Взагалі якщо прибрати усі грецькі банери, то я б в житті не подумав що це не Туреччина. Треба терміново з’їсти грецького салату, але пересадка в Салоніках усього пару годин, тож поки що потішимося грецькою випічкою та дуже смачним лавакейком.

Салоніки нам однозначно сподобались, місто не дуже велике, але як тимчасова заміна Туреччини в самий раз. Одна із проблем з якою ми зіштовхнулись, це розклад автобусів, що не доступний на гугл мапах. Місцеві використовують додаток Moovit. Але і цей додаток дає значну похибку, тож конектити декілька автобусів буде проблематичним. Так ми ледве не проґавили автобус до автовокзалу. Тож нам прийшлось конектити автобус із таксі.

Скільки не подорожуй, скільки досвіду не набирай, але адреналін та пригоди під час подорожей завжди залишаються. Ми дивом встигли доїхати до автовокзалу, щоб сісти на останній автобус, що прямує у Калітею.

Калітея

Це маленьке містечко на одному із «пальців» пів острова Халкідікі. Тут доволі складно обрати, де саме потрібно зупинитись у Халкідіках, але ціни на житло та відстань до вокзалу Салоніків вам допоможуть зорієнтуватись) У мене тут взагалі було складно із назвами. Халкідікі це не місто, а назва півострова, місто, в якому ми зупинилися називається Калітея, воно відносно не далеко знаходиться від Салоніків, які взагалі читаються як Цесалоніки. І кожен раз, коли нам треба було пояснити, куди ми їдемо, я плутався поміж усіма цими назвами. Приїхали до міста ми вже глухої ночі. А це значило тільки одне – час нічного дожору.

Велику тарілку грецького салату, будь ласка! Одна із переваг Греції, що порції їжі тут завжди великі та смачні, за це можна взагалі не перейматись. Та й сама Греція відносно дешева для гастрономічної подорожі. Тепер план на сьогодні виконаний, можна йти спати.

Мандри по Халкідікам

Автобуси тут ходять із від’ємною регулярністю, раз на дві години і судячи із нашого досвіду можуть взагалі не приїхати, тож для відкриття півострова нам знадобиться автостоп. Тут він працює на рівні – зупиняться 9 із 10 машин. Тож за транспорт можна взагалі не паритись, але це якщо ви не з рашки, бо після спілкувань із декількома водіями я вже казав фразу: “Дякую, Боже, що я не москаль”, бо до рашистів тут місцеві жителі доволі вороже налаштовані. Почали ми ранок з улюбленого зайняття – морське сафарі.

Це коли ти без мети йдеш по узбережжю і шукаєш всілякі цікавості. Наш маршрут склав приблизно годину і коли здавалось, що нічого вже цікавого ми не знайдемо – ми зірвали джекпот. Під берег приплили дві дуже цікаві медузи королівського розміру. Я думав, що щось подібне можна зустріти в Австралії, цей монстр, мабуть, може людину цілком заковтнути і почати полювати на наступну. Хоча ми були на березі, медузи-велетні почали пливти у нашу сторону. Вони нас явно відчували.

Перший же наш автобус не приїхав, тож ми успішно скористувались автостопом, щоб доїхати до Поліхроно. Тут одне із місцевих визначних місць – озеро із голодними черепахами. Тож треба купити хліб, потім біля годинки йти вгору до самого озера. Там на вас чекають черепахи, що ще більш голодні, ніж ті медузи. Тут у невеличкому ставку їх, мабуть, сотні. І голодні тут не тільки черепахи, але й велика риба, що час від часу виринає. Хоч і здавалось, чого заради черепашок годину вгору лізти, але вони настільки із радістю їдять хліб, що потім у самого піднесений настрій. Тепер можна спускатись у Поліхроно за наступною порцією грецького салату.

Цього разу тут додали каперси. Тепер можна покупатись у моречку та повертатись у Калітею. До речі, було дуже дивно, що у Греції наразі був несезон. Море ще відносно тепле, погода жарка, але чому нема туристів – питання. Халкідікі складаються із трьох півостровів у вигляді пальців. На цю подорож ми вибрали один із трьох – Касандру. Тож наступного ранку ми вирішили подивитись як виглядає крайня точка цього півострова.

Зранку ми смачно поснідали вже у любій нам кафешці і поїхали у Поліурі. Водій автобуса навіть перепитав чи дійсно нам треба саме у це маленьке містечко, яке знаходиться далеко від пляжів. Але насправді нам потрібно було ще далі, але туди не ходять автобуси. Треба було пройти ще 2 години пішки із перепадами висоти. Але ми вже зрозуміли, що з автостопом проблем не буде, тож ми практично пересіли з автобуса у машину. В середині машини схоже до нас була буря пустелі, чоловік пояснив, що він просто має дуже активного цуцика. Як же добре, що він не посоромився гармидеру і взяв нас із собою. Тому що не дивлячись на легкий автостоп, машини у цій глухій частині острова проїжджають не часто. Чоловік їхав не до самого кінця нашого маршруту, але на щастя значну його частину, та усі перепади висоти. Десь хвилин за 30 ми дійшли кінця Греції!

Я очікував щось на кшталт нескінченного водоспаду у прірву, чи якісь міфічні створіння, але нас зустріла повна протилежність. Скажемо так, кінець Греції виглядає дійсно непогано, але якщо ти хочеш кудись сховатись так, щоб тебе ніколи не знайшли, то це місце саме для тебе. З цікавого тут можна піднятись на кручі і подивитись з висоти на дійсно красиві лагуни із казковою водичкою, думаю, що у сезон сюди можна підплисти на туристичному кораблику, але це не точно. У Греції взагалі я помітив, що багато чого у туристичному плані можна було б краще розвинути і загрібати гроші. Наприклад можна продавати каву. Бо тут був великий дефіцит. Як мені сказала жінка у кафе: “Кави немає, але є сендвіч із сиром та шинкою”. Може в них якогось патенту на каву нема в країні, не знаю) Тепер була задача повернутись назад із кінця світу. Автостоп на щастя спрацював знову із першого разу, нас підібрали німці.

Дивний факт, але у самій Німеччині автостоп ніколи не працював. З автобусами нам не щастило по повній. На цей раз десь у хвилину ми розминулись з автобусом. Тож пішли наше “невезіння” восьминогом заїдати) Далі ми тримали маршрут через два найпопулярніших пляжі. Водичка у Glarokavos Beach виглядала дійсно пречудовою. Але все одно нас не покидало питання, навіщо сюди аж на тиждень пакетами прилітати. По факту, на курорті із розваг тут тільки морська прогулянка і можливість з’їздити у Салоніки. Хоча це дивно, якщо брати за приклад ту саму Туреччину, то там майже із будь-якого курорту можна взяти тур до будь-яких визначних місць країни.

Далі у нас по програмі заплановане озеро, але на дорозі до нього виріс паркан, за яким знаходиться кілька метрів справжніх хащ. Але ж не будемо ми ще 20 хвилин обходити паркан? Молодечий запал в середині нас ще не вщух! За парканом на нас чекала підозріла легкова машина. Схоже, що водій тренувався у керуванні, але виглядало так, наче вона стежить за нами. Біля озера у нас був привал і реаліті-шоу “Життя крабів”. Два краби усе виловлювали момент, щоб наваляти один одному, але нарешті побачили нас і розбіглись у різні напрямки. Я все не втрачав надію знайти для себе каву. Нарешті на горизонті замайоріла автомобільна заправка. Там зазвичай усе є! Але на цей раз там не було навіть пального. У магазині взяв банку холодної кави та швепсу, тож у мене був імпровізований Еспресо-тонік. Чомусь орфографічний модуль мені показує, що слово Еспресо я повинен писати саме із великої літери, можливо він теж розуміє усю велич цього напою.

Вечір ми проводили у місті Pefkochori поїдаючи величезну порцію морозива одразу із п’яти кульок. Але знову таки, польські швідерки та італійське морозиво поставило настільки високу планку, що тепер кожен раз куштуючи нове морозиво, про себе думаєш “То не швідерки”. На цьому ми закінчуємо нашу курортну частину Греції і рухаємось вглиб.

Салоніків забагато не буває

Як тільки ми приїхали в місто, то пішли одразу за тим самим смачним лавакейком, що їли у перший день. Він був такий же фантастичний. Але чомусь на цей раз на запит його розігріти, нам його схоже трохи приморозили) Далі тут дуже пречудово налагоджена система морських прогулянок на кораблику. Квиток на мінікруїз коштує один коктейль, чи каву. І це дійсно круто. Ти отримуєш і напій і круїз. До речі, коктейлі зробили дійсно класні.

Ще хочу зазначити не менш класний ніж ті коктейлі райончик для прогулянок – Ano Poli. Він чимось схожий на Стамбульський Ускюдар. Тут можна без мети поблукати старовинними затишними вуличками. Ми у Салоніках провели кілька годин і поквапились їхати далі. Наш наступний готель чекає на нас у Літохоро під Олімпом. Звісно ж з автобусом до Літохоро ми розминулись хвилин на 10 через затори.

Тепер у нас було більше ніж година, щоб пошукати щось цікаве на автостанції. З цікавого були два гіроши, чай та тістечка «солодкі огірки». При чому я хотів один великий, а Даша сказала їй купити сім маленьких. Я ще пам’ятаю, здивувався як вона планує так багато з’їсти, а коли купив, то виявилось що Даша казала не про огірки, але тепер будемо два дні їсти саме огірки.

Літохоро

Ми приїхали ввечері. Містечко виглядає на всі сто, та ще й гори. Наш готель теж був пречудовим. Це такий тип готелів, де тобі працівник відчиняє двері ліфта, а коли ти виходиш, то той самий працівник тобі їх відчиняє зі зворотної сторони. У номері на щастя був холодильник, то ж наші огірки були у безпеці. Вже починались сутінки, але ж як це приїхати у гори та одразу не полізти туди? Тут недалеко є природне визначне місце “Ванна Зевса”. Ось туди й прогуляємось.

До речі, найкращі види Олімпу саме на цьому маршруті, якщо ж звісно ви не плануєте підійматись на вершину. Наступного дня вранці ми підкорили Олімп у сучасному форматі. Можна доїхати на таксі до міста Пріонія, а потім до семи годин спускатись у низ.

Це десь середина маршруту, до самого верху, але ми вирішили зробити собі лайт версію і обмежились тільки шестигодинним спуском. Як я писав, найкращі види були на нижньому 15-хвилинному маршруті. Тут же в основному будуть дерева. Але є дуже фотогенічні водоспади зі смарагдовою водою. Думаю, що весь задум спуску тут заради цих водоспадів.

Також по дорозі є старовинна церква. Цікавий момент, але там було дійсно багато людей та майже усі пили каву! Вона таки існує у Греції! Каву та ласощі тут наливали усім мандрівникам. Це було дуже мило. Мені такі моменти дуже піднімають настрій. Запам’ятався момент, як повз нас проходив чоловік із сім’єю і він їм суворо сказав: “Я буду обідати саме тут, бо хочу з найкращими краєвидами”, потім кожен раз, коли ми бачили ще кращий краєвид, то згадували того чоловіка.

А ще одна й та ж пара туристів декілька разів нам йшла назустріч. Ми дуже сподіваємось, що вони не заблукали. Хочу дати наступний підсумок – Літохоро — дуже атмосферне місце, в незалежності чи збираєтесь ви підійматись, чи спускатись з гори, заїдьте сюди, тут як декорації для знімання фільму про середньовіччя. А ми поїдемо далі.

Тут є один нюанс, якщо далі їхати на потязі, то треба або годину пішки до залізничної станції іти вниз, або на таксі за 10 євро. Сама станція виглядала так, начебто на ній потяги не курсували вже років двадцять. А у нас потяг ще й з дуже короткою пересадкою. Але тепер ми знаємо, що потяги чекають один одного, а квитки можна купити онлайн на офіційному сайті. Оскільки до поїзда було ще хвилин 40, ми спустились до моря, бо в Греції ми його вже поблизу не побачимо. На станції замість електронних табло, на листочках написано за якими напрямками прибувають на яку колію потяги і навіть вказані кінцеві напрямки після можливих трансферів. У потязі схоже їхали місцеві “авторитети”, потім у них була перепалка із працівниками і добре хоч до перестрілки не дійшло. Поїздка, скажімо так, була із перчинкою.

Каламбака

А тепер те, заради чого дійсно треба побувати в Греції (не враховуючи грецького салату). Окрім класної назви, саме тут знаходяться знамениті Метеори. Коли ми приїхали, було вже темно, але коли ми йшли через центр, то бачили як великі скелі нависають над містом. В голові одразу промайнуло “Схоже ми знайшли другу Каппадокію”. І тут дійсно багато спільного: теж багато ресторанів місцевої кухні, теж бурлить нічне гастрономічне життя і тут теж є маршрути і долина, ну і звісно головне це скелі із монастирями. Тут немає повітряних куль, але у противагу тут є монастирі. По розмірах для трекінгу ми оцінюємо метеори менше за Каппадокію десь в 6 разів. Тож двох днів тут вистачить, щоб зазирнути у найпотаємніші стежки у скелях. Коли вже настане той ранок та можна вирушати на маршрут???

Ранок!!! Мерщій на автобус! Автобус йде на самісінький верх, до одного із найбільших монастирів. Це дуже зручно, оскільки подальший маршрут можна спланувати так, щоб менше підніматись. Правда, якщо ви поставите собі за мету подивитись взагалі все, то будете лазити вгору-вниз стільки, що ноги потім ще кілька днів будуть гудіти.

Майте на увазі що автобуси тут ходять раз в кілька годин, тож слідкуйте за інформацією на сайті. Ось і перший монастир вже на горизонті! Настрій росте! Мерщій фоткатись!!! Це була дев’ята ранку, монастирі тільки відкривались, тож одразу до найбільшого сформувалась черга.

Але ми не квапимось, тож після фотосесії підемо гуляти стежками, знов таки мапс мі, хоч і став після оновлення неякісним сервісом, але про стежки він тут знає все. Так, куди податись? А ось якась стежка веде вгору! Чудово.

Після невеличкого підйому почався тривалий спуск – погана ознака. Якщо кудись треба спускатись, то потім доведеться довго підніматись. Це виявився маршрут до одного зі зруйнованих монастирів. Наразі тут відкритих всього шестеро, а раніше було набагато більше, тож один із цікавих челенджів це знайти якомога більше закинутих. А ось і наш вірний пес-провідник, він чекав на нас!

Тепер точно як у Каппадокії. Ще важливий момент, не думайте що Каппадокія та Метеори взаємозамінні, це не так, обов’язково треба побувати і тут і там. Невдовзі ми вийшли на велике плато над прірвою. Скільки ми не спускались, все одно знаходились на великій висоті. Схоже було, що наш провідник теж милується краєвидами. А стежка веде усе далі й далі. Зрештою вона нас вивела на самий низ, тож тепер точно доведеться підніматись наверх. Назустріч нам не раз йшли туристичні групи із гідом, можливо гід може розповісти щось цікаве про ці місця, але ж скільки радості коли ти самостійно усе це відкриваєш. Тим паче гід точно не поведе у напівнебезпечні місця, куди краще не суватись. Але де ж пригоди?

Ось і ми вирішили, що мудрий гору не обійде, а мудрий через гору пройде! Вирішили трохи зрізати. Ну а далі все по стандартному шаблону, коли в голову приходить думка, що то була не така вже і блискуча ідея, то вже пізно чи взагалі неможливо назад піднятись. Можливо у цих хащах ми взагалі були першими людьми за історію людства! Трохи подряпані, але цілі ми вилізли на галявину, там як раз збирались люди зі скелелазним спорядженням. Сподіваюсь, ми їм не дуже кайф обламали, що ліземо тут без обладнання та страховок.

А ще на цьому маршруті я помітив, що у мене починає стирчати нитка із руки. Після епічного перелому рук пройшов вже майже рік, а досі руки підкидають час від часу сюрпризи. Ми з Дашею намагались видрати нитку із колишнього шва, але марно. Доведеться додому із ниткою їхати. Взагалі що тепер є для нас дім, ми й самі не знаємо. Повернемось на маршрут. Вже час і собі відвідати один із храмів. Ми як раз у підніжжя одного із них. А високо ж його збудували. Ну що ж ноги, готові? Вперед! Вхід у кожний храм коштує фіксовано три євро з людини. Всередині вони усі різні. Можна читати відгуки, а можна навмання зайти в ті, які випадуть на маршруті. І всередині дійсно класно! Я не майстер описувати рукотворні будівлі, але ви усе зрозумієте коли тут будете.

Тут можна описати так, мальовничо, панорамно, автентично, пречудово, та ще й іноді колокольно! Тепер нам із храму потрібно спуститись знову донизу і звісно заради того, щоб піти знову вгору. Тепер нам потрібно було піднятись майже на першу точку маршруту. На жаль, ліфтів тут немає, тож вперед у 30 хвилинну подорож на вершину. А поки ми підіймаємось у гору, поділюсь міркуванням на тему ліфтів та давніх цивілізацій. Мандрівникам майбутнього буде набагато легше мандрувати. Наприклад зараз ми приходимо до старого визначного місця і треба сходами пиляти вгору. А тепер уявіть через тисячу років прийдуть мандрівники подивитись на давню пам’ятку – хрущовку, а тут бац і ліфт є! Не треба дев’ять поверхів пішки підійматись. А нам зараз на місцях минулої величі залишається тільки ніжками підійматись.

Тепер ми знову на одній із верхніх точок, ми зайшли ще в один монастир. Тут нас особливо вразила туалетна кімната з автоматичними дверима. Серед давнього монастиря це виглядає як портал у майбутнє. Ще, до речі, у монастирях є питна вода, що значно полегшує маршрут у жарку погоду. Наші друзі колись тут були влітку і сказали, що метеори при плюс сорока градусах можуть не дуже сподобатись, тож вибирайте правильний період.

А також слідкуйте за розкладом монастирів, вони тут працюють не кожен день, але нам пощастило оскільки були відкриті усі. Тепер ми помірною ходою йшли у напрямку дальнього. Тут буде багато панорамних місць і навіть скель, де можна полазити. Враховуючи, що скелі нависають над урвищем, тож по екстремальності можна вибрати на будь-який смак, від майже дитячих до “Пофіг, життя одне!”.

Залізти на ті скелі то пів біди, а ось злізти, ще й зі зламаними руками не найлегша задача. Так, на жаль вже рік пройшов від падіння з велосипеда, а руки досі зламані, хоча фізично майже не обмежені. Як показав досвід, головне мати здорову голову на маршруті. При нас двоє азіатів спускалися із п’ятиметрової скелі дуже оригінальним способом. Спочатку чоловік це чомусь робив спиною до скелі протягом двох секунд і порадив зробити цей каскадерський трюк своїй дівчині. У нас той спуск займав кілька хвилин, оскільки майже не було за що зачепитись. Так от, на жаль, дівчина в той момент отримала цінний урок довіри. Але добре що обличчя ціле залишилось. По дорозі ми зайшли ще у два монастирі. Один із них як раз є візитівкою метеорів, він завжди для мене виглядав на фото якимось неприступним і я б ні за що не подумав, що туди можна потрапити без спец обладнання.

Так, програму по монастирях виконали побувавши у чотирьох з шести, тепер треба дочекатись заходу сонця, тож є час ще полазити по панорамних скелях. Для заходу та світанку на мапі є окремі мітки. Але скажу так, це був офіційно найгімняніший захід сонця, що ми зустрічали. Доволі високий горизонт і сонце то й не дуже встигає почервоніти до заходу. Тепер ми знаходимось за сім кілометрів від міста, і треба встигнути спуститись доки нас не з’їв у сутінках якийсь шанхальський барс! Хоча я був такий голодний, що і сам би із радістю поласував тим барсиком. Він точно був би смачніший ніж ті булочки, що ми взяли з собою, а потім нагодували бродячого песика.

Пройшовши десь хвилин 15 біля нас зупинилась машина із двома жінками з Аргентини. Жінка сказала, що вона добре знає, як це подорожувати без машини і як це важливо коли тебе ввечері хтось підкидає до міста. Тож у нас вийшов зворотний автостоп, це коли машина нас стопнула. Ще десять хвилин тому я був готовий до зустрічі із барсом, а тепер ми у центрі в ресторані, де нам подають грецький салат із мусакою, а на десерт кавун як комплімент! Фактично за повний світовий день ми повністю виконали програму по Метеорах.

У нас тут закладено два дні, і хочу сказати, що місцева атмосфера того вартує. Коли ми прийшли до апартаментів, то хтось почав наполегливо стукати у двері. Я відкрив двері, там стояв чоловік який розмовляє тільки грецькою, але рівень розуміння вже був достатній. Він показав ключі і сказав, щоб я пройшов за ним. Біля будинку був магазин на ремонті, він дав мені ключі від магазину. “Вау тепер у мене буде свій бізнес у Греції!!!” Я навіть не мріяв про таке. У прямому сенсі, дійсно якось на думку не спадало про таке мріяти. А як же мій Матрікс? Тож я буду продавати, керувати і паралельно працювати далі у своїй улюбленій компанії?! А можна ще краще, наймати сюди наших українців та тролити туристичну русню! Чоловік сказав, що завтра я зможу у цьому місці залишити наш рюкзак після виселення. Отакої, схоже нема бізнесу у мене, ну то й краще, мені усе одно не подобається фінансова система у Греції.

У нас був ще один світловий день, тож ми пішли лазити буквально по всіх стежках та маршрутах, що нам потрапляли на очі. Ми влазили в такі місця, що я не впевнений, що там взагалі колись бували люди. Дуже зручно, що скелі мають шорсткувату поверхню, тож можна зовсім не боятися скотитись із крутого підйому.

Тож це ідеальний варіант для обіду на висоті. Також окремим місцем дослідження було невелике містечко Кастракі. Там у нас був привал, щоб подрімати трохи, але монастирський дзвін так гучно та раптово почав дзвонити, що спати перехотілось на тиждень вперед. А наразі вже час нашого поїзда до Афін. Прощавай Калампака, ти була неперевершена, обов’язково усім буду рекомендувати цей маршрут.

Афіни

До Афін від Метеор ходить дуже “тематичний” поїзд. Місцеві “митці” розфарбували балонами у найгіршому сенсі цього слова ззовні кожен вагон. Цей потяг можна було б залучити у таких майбутніх кінострічках як “Квиток в один кінець”, “Прірва серед свята” та “Едвард руки-крюки знову береться за справу!”. Але замість цього він курсує між Калампакою та Афінами. Також на поїзді нема ніяких позначок щодо його напрямку, тож ти просто сідаєш, загадуєш куди ти хочеш і він тебе привозить в Афіни. Ми заселились у готелі на околицях. Тепер дивіться, столиця умовно складається із двох частин – околиці та центр.

Якщо хочете отримати максимум задоволень від Афін, то бажано або жити у центрі або їхати до центра на метро, оминаючи панорами околиць. Якщо хочете зловити себе на думці, що потяг був не такий і страшний, то можна пішки пройтись від околиць до центру. Головне не зачепитись за брудний ніготь на нозі старої леді, що просить гроші на одній із вулиць.  Мені здається, що я пишу не про Європу, а про кращі райони центральної Індії, але це стосується тільки околиць, самі Афіни то дійсно класне місце. Мало того, я із радістю додаю столицю до рекомендацій під час подорожі до Метеор. Головне не робіть нашу помилку – йти через околиці, щоб подивитись на зміну караулу. Перформанс тут проходить у такому ритмі, що коли ми у Кіото спостерігали за садом каменів, там було жвавіше.

У центрі ми купили комбінований квиток до основних визначних місць. Авжеж найголовніше це Акрополіс, але наявність такого квитка вам створить справжній маршрут по місту, під час виконання якого, ви повністю схопите справжню атмосферу міста. Акрополіс дійсно такий пречудовий, як на різних фото, але максимальну віддачу ви отримаєте, якщо будете милуватись панорамним видом із сусідніх високих точок. Навколо Акрополіса великий парк із горами. І цей парк справжнє диво світу, я дуже раджу саме на цей парк закладати значну частину часу, щоб пройти усіма стежками.

Під час виходу з Акрополісу сталася шокуюча історія якою я поділюся, оскільки це стало частиною подорожі. Але можете пропустити цей абзац. Коли ми виходили, на колонах стояв працівник, що спостерігав за відвідувачами, колона була невисока, тож він стояв над головами, зі сторони це виглядало так наче б то він зараз стрибне. Але стрибнув не він, стрибнула жінка зі скелі в метрах ста від нас. Ми не знаємо, що саме трапилося, очевидці казали, що вона цілеспрямовано зробила крок у прірву. Пізніше я прочитав у новинах, що вона вижила під час падіння і була доставлена до шпиталю, про подальшу долю новин нема.

Далі у нас був вищеописаний квест познаходити усі ті визначні руїни, котрі теж входять до квитків. Я б не сказав, що окремо на ці всі руїни вартувало б купувати квиток, але у рамках комбо-квитка як раз. При чому по масштабності деякі із них настільки великі, що поки ми знайшли вхід, то втомились і забили болта на них, пішли далі. Під час огляду одних із наступних руїн стався цікавий момент. Даша помітила, що у кущах щось коїться. Неначе якісь хижаки влаштували смертельний двобій. Виявилось це дві дорослі черепахи не поділили територію і намагалися панцирами побити одне одного, кусались і «бодалися».

Пам’ятайте, якщо вам набридло дивитись руїни, завжди можна повернутись у той шикарний парко-ліс навколо Акрополіса. Або ще краще сходити у будь-який ресторан прямісінько у центрі. Ціни тут дійсно радують, не в кожній країні ти можеш собі дозволити розкішну трапезу біля головних визначних місць країни. Я думаю ви вже здогадались який салат ми замовили) Настав вечір, тепер місто почало чарувати своєю підсвіткою, тож довелось заново йти все дивитись у нічних кольорах.

До речі, захід сонця ми дивились з пагорба у парку, тож дуже рекомендую саме так і робити. Доки ми безцільно блукали, то помітили, що йдемо вже у цілеспрямованому натовпі. Усі окрім нас кудись прямували. Тож не дізнаємося, доки не дійдемо, там буде явно щось цікаве.

Хвилин за 15 ми таки дійшли до каси, де нам сказали, що далі можна йти тільки по 70 євро з людини, тож ми пішли спати. Наступного ранку, коли ми вже знали, що до центру знов треба пройти через треш, то йшли розслаблено, адже знали, що в центрі буде також затишно, як тій рашистці було колись в Алупці.

Це таки сталося, материкова Греція була нашою 59-ою країною, скільки подорожей до неї не було, та Греція ніяк не потрапляла у наші плани. І нарешті рік тому ми відвідали острів Корфу і рівно через рік – материк. У підсумку хочу відзначити, що зайшла саме не морська частина. Тобто Афіни-Метеори і трішки Олімпу – підніжжя. Чи варто їхати у Грецію? Так, як мінімум на гастротур та для дотику до античності.