“Кохана! Де мої штанці?” Якщо ви раптом знаєте звідки ця фраза і до чого вона, то вам неодмінно треба полетіти до Леголенду. Якщо ви, так само як і ми, цю фразу раніше не чули, але любите парки розваг, тоді план такий.

Перший вечір: Дивитеся родиною Lego Фільм.

Другий вечір: Купуєте квитки до Біллунну на два дні. Попередньо перевірте, щоб Леголенд працював.

Третій вечір: Дивитеся інші частини Lego Фільму і морально вже передчуваєте майбутню подорож.

Час ікс: Літаєте на триповерховому дивані рятуючи всесвіт! З повним зануренням у тривимірну подорож навіть без 3D-окулярів.

Цікаво? Але як у всіх добрих казках, тут є одна страшна таємниця, Біллунн це Данія. А отже шанс зловити максимально депресивну погоду тут на максималках. Але якщо прийняти цей факт заздалегідь, то просто порадієте зайвий раз, що вам не жити в цій країні і натомість ще більше полюбите свою рідну країну. Рейси у Ранейра максимально комфортні і схоже підлаштовані саме під Леголенд. А враховуючи, що парк розваг знаходиться за чотири кілометри від аеропорту, то це ідеальне поєднання із вечірнім рейсом. Ми прилетіли ввечері, треба було встигнути на автобус з аеропорту, щоб не чекати 45 хвилин. Коли ми заскочили в автобус, то водій повідомив, що квитки треба йти купувати в аеропорту або в додатку, а автобус через дві хвилини їде. Мені потрібна була тільки назва автобусної фірми, за дві хвилини я встиг завантажити додаток, обрати квитки, зареєструватися і проплатити їх. Ось він багаторічний досвід роботи з інтерфейсами різних програм!

Інші ж пасажири пішли в аеропорт і пропустили цей автобус. Ми поїхали заселятися у сусідньому містечку Вейле. Холодне, мокре, суворе, зимове і вічно траурне Вейле зустріло нас густою ніччю. Доки ми йшли до апартаментів, то проходили через місцевий ресторан, всередині якого була повна посадка. Трапеза виглядала наче в бібліотеці із дуже суворою бабусею-наглядачем. Добре хоч в ресторан нам не треба було, а то б ще місяць цей світ бачив би у синіх тонах. Ми прийшли до свого будиночка, господиня нас провела всередину і сказала “Слава Україні”! Ми почали чаювати у себе в кімнаті, а вона нам принесла смачного печива і побажала скорішої перемоги. Попри всю суворість Данії, всередині будинку було дійсно дуже затишно, все було вінтажним і цікаво виглядало. Ми жили на підвальному поверсі, наші вікна були як раз в рівень з землею, тож ми бачили як маленькі рослинки під світлом ліхтарика коливаються хвилями на холоді. Ці спогади у мене викликають тепло та затишок.

Вейле

Оскільки житло в Данії дуже дороге, тож чим ближче жити до Леголенду, тим дорожче. Щоб забронювати житло за максимально людську ціну, ми поселилися в околицях сусіднього міста, тому зранку та ввечері на нас чекає довга прогулянка до міста і назад. Містечко невелике, і вдень навіть не так траурно виглядає, як ввечері.

Ми походили по музеях: мистецтв та Kultur­museet. Музеї дуже якісні, інтерактивні. В першому, окрім картин, дивилися на старовинні речі вікінгів, унікальні величезні золоті монети, в другому ще цікавіше – тіло жінки, яке збереглося в болотах протягом 2500 років. Додали культурної нотки в нашу поїздку. В місті доволі мило можна погуляти кілька годин і як приємний бонус – сходити на суші у форматі традиційного шведського столу.

А для справжніх поціновувачів гастрономічної подорожі є порада – купити у маркеті велику коробку тірамісу і ввечері її за раз з’їсти. Така коробка обійдеться за ціною звичайної порції тістечка у кафешках інших країн. Окрім гастрономічної складової, є ще одна приємність у Вейле. У сусідньому парку на мандрівників чекають цілі сімейства оленів.

Їх тут така кількість, що вистачить на всіх охочих, досвід дійсно класний. Олені себе почувають тут зовсім вільно і можна підібрати собі оленя на свій смак, будь-якої масті чи форми ріг. По дорозі до парку відкриваються гарні краєвиди на сучасні будівлі, які віддзеркалюються у воді, а якщо бути точним, то у воді фйорда.

По правді, це всі доступні розваги у місті, хоча ні, є ще одна – ресторан високої кухні з настільки високими цінами, що я цілком серйозно ніколи не думав, що такі ціни за їжу існують. Мені ще нещодавно здавалося що 20 євро за маленьку баночку трюфельної пасти це багато…

Але повернемося до основної цілі.

Леголенд

Багатокілометрова черга починалася далеко-далеко від входу. Але на наше щастя від входу не у Леголенд. Це була зима, в Леголенді несезон, парк розваг зараз працює тільки по спеціально визначених днях. І судячи з кількості людей, про те що Леголенд працює взимку знало приблизно кілька десятків людей, включаючи нас. Навіть місцеві були впевнені, що парк розваг взимку взагалі не працює. Але ж куди ця неосяжна черга? Може і нам туди треба? Доки ми намагалися знайти кінець черги, то встигли навіть знайти великий термос з безкоштовною кавою, для фанатів. Це виявилася черга в Lego House, тобто в Лего музей. Може ми щось переплутали, бо в Леголенд зараз в черзі рівно п’ятеро людей включаючи нас, а тут я не знаю скільки сотень. Ми запитали когось із черги, що відбувається, на що отримали неочікувану відповідь, що чоловік сам здивований, що тут така черга, в якій він стоїть вже не першу годину. Найбільш просунуті фанати навіть зі стільцями. Так, запитаємо ще когось. Місцева мешканка нам пояснила дві речі, що вони всі фанатіють за тематикою лего і що сьогодні той день, коли музей Лего буде продавати унікальну лего-качку, яку продає раз на рік.

– Тобто в парк розваг всьому цьому натовпу не треба взагалі?

– Ні, тут всі прийшли за качкою!

Я вже сам не був впевнений, що мені не потрібна та качка, бо люди прийшли займати чергу за три години до відкриття. Добре, зарядилися кавою, тепер можна йти в парк розваг.

Сказати, що цей парк розваг сьогодні відчинили спеціально для нас – нічого не сказати. Це був початок грудня. В середньому черга на атракціон складала три людини включно з нами. Тобто атракціони дійсно запускали спеціально для нас. Ми навіть заради цікавості завантажили додаток паризького Діснейленду, щоб порівняти розміри черг. В Діснейленді черги в цей день були приблизно на одну – дві години довше…

Тож в котрий раз Діснейленд упевнено продовжує тримати останнє місце в нашому рейтингу парків розваг. З мінусів подорожі в несезон, це те, що не всі зони відкриті, але особистий парк розваг – це мрія всіх дітей. Ми почали з рол-костера, проїхали приблизно 5 разів поспіль.

Але вирішили дати працівнику теж відпочити, тож пішли досліджувати, що ще є на території. Далі на нас чекав персональний багато-D кінотеатр і багато дійсно прикольних атракціонів. З часом таки почали з’являтися люди, але на середню чергу це так і не вплинуло, бо схоже атракціонів і розваг тут було усе одно більше кількості людей.

Один із наших улюблених атракціонів в парках розваг, це коли ти стріляєш бластерами по монстрах, заробляючи бали. Потім можна помірятися у кого більше балів. На цей раз ми тут відвели душу на повну. З кожним колом все більше і більше відточуючи майстерність. Я впевнений, що ми тепер можемо сміливо летіти в далекі галактики, щоб давати відсіч інопланетянам.

Потім ми підійшли до атракціону що мав вигляд доволі екстремального і скоріш за все із вільним падінням. Ми запитали працівника, наскільки він швидкий, на що отримали відповідь, що все залежить від нас. Цікаво. Коли ми сіли на сидіння, то з’ясували що маємо себе підіймати до гори за канати самі))) Я б сказав атракціон напівавтоматичний, але було радісно на перегони підіймати себе, я навіть нарешті повірив в силу своїх зламаних рук!

Але головний атракціон на нас чекав попереду. У наступному реченні є невеличкий спойлер. На нас чекав дуже крутий політ у віртуальній реальності, без 3d окулярів на справжньому триповерховому дивані, саме для розуміння важливості цього атракціону я і раджу подивитися Lego Фільм до відвідування парку!!! Нас Леголенд настільки захопив, що ми навіть вирішили політати на літачках що обертаються по колу.

Я завжди думав, що це сильно захитує і не ризикував, але фішка як раз у відцентровій силі, тобто твій організм майже не відчуває, що його перевертають догори ногами. Від парку без черг ми отримували максимальну віддачу. Коли вдосталь накаталися, то настав час подивитися, що ще тут є цікавого. Тож далі ми їхали на поїзді із лего, піднімалися на оглядову башту – 360 градусів, плавали навколо світу на лего-човні, гуляли по мініатюрній лего-Європі і навіть відвідали справжній лего-океанаріум.

Добре що лего-рибки не кусаються. Далі нас чекав лего майстер-клас. Ми робили схоже дуже відомий місцевий символ у вигляді сердечка. Інструктор був трохи здивований, що ми не знали куди саме треба додавати візерунки. Бо схоже місцеві з дитинства це знають)))

Потім ми на легоконкурсі побудували новорічну ялинку! Вже стало зовсім темно і пора було летіти додому. До аеропорту пішки менш як годину, тож дуже зручно, що не треба бронювати готель на останній день, а це ще один приємний бонус. У підсумку скажу так, якщо ви не фанат лего, то злітайте в цей парк і ситуація легко виправиться😊

Колись давно, у довоєнному дитинстві, продавалась жувальна гумка “Поле чудес”, там треба було стерти дві з п’яти скретч-літери і вгадати слово. Так ось одне з перших слів, які мені випали – Афіни. З того часи минуло понад двадцять років. Авіалінії приходили та йшли, акції з’являлись та зникали, але привабливої Греції щось не випадало. Також багато чув, що для подорожі по Греції потрібна машина. Та ось якось у затишній ночі двадцять першого року я помітив, що між Афінами та Салоніками є цілий залізничний маршрут. Тож можна відкривати материкову Грецію? Наскільки я пам’ятаю, то був осінній вечір, то теплої Греції буде ще більше ніж пів року. Вранці порадував Дашу, що знайшов маршрут по Греції. Так і запланували. Цікавий момент, що десь у цей період рашисти планували, як будуть подихати на українських землях та попередньо рашистській владі вже було відомо, у якій послідовності перестріляють яких расіян. Але поки що ці расіяни можуть доживати останні чотири місяці свого нікчемного життя. Полетіли! Вжжжж…

Салоніки

Ця поїздка мала особливу мету, ми вирішили поставити всесвітній рекорд Гіннеса за кількістю з’їденого грецького салату за тиждень! Після торішнього острова Корфу, я вже аніскільки не здивувався, що тут не їздять усі на колісницях, а жінки не ходять з амфорами з оливковою олією на голові. Але чим дійсно здивували Салоніки, так це схожістю з Анталією та Кушадасами. Взагалі якщо прибрати усі грецькі банери, то я б в житті не подумав що це не Туреччина. Треба терміново з’їсти грецького салату, але пересадка в Салоніках усього пару годин, тож поки що потішимося грецькою випічкою та дуже смачним лавакейком.

Салоніки нам однозначно сподобались, місто не дуже велике, але як тимчасова заміна Туреччини в самий раз. Одна із проблем з якою ми зіштовхнулись, це розклад автобусів, що не доступний на гугл мапах. Місцеві використовують додаток Moovit. Але і цей додаток дає значну похибку, тож конектити декілька автобусів буде проблематичним. Так ми ледве не проґавили автобус до автовокзалу. Тож нам прийшлось конектити автобус із таксі.

Скільки не подорожуй, скільки досвіду не набирай, але адреналін та пригоди під час подорожей завжди залишаються. Ми дивом встигли доїхати до автовокзалу, щоб сісти на останній автобус, що прямує у Калітею.

Калітея

Це маленьке містечко на одному із «пальців» пів острова Халкідікі. Тут доволі складно обрати, де саме потрібно зупинитись у Халкідіках, але ціни на житло та відстань до вокзалу Салоніків вам допоможуть зорієнтуватись) У мене тут взагалі було складно із назвами. Халкідікі це не місто, а назва півострова, місто, в якому ми зупинилися називається Калітея, воно відносно не далеко знаходиться від Салоніків, які взагалі читаються як Цесалоніки. І кожен раз, коли нам треба було пояснити, куди ми їдемо, я плутався поміж усіма цими назвами. Приїхали до міста ми вже глухої ночі. А це значило тільки одне – час нічного дожору.

Велику тарілку грецького салату, будь ласка! Одна із переваг Греції, що порції їжі тут завжди великі та смачні, за це можна взагалі не перейматись. Та й сама Греція відносно дешева для гастрономічної подорожі. Тепер план на сьогодні виконаний, можна йти спати.

Мандри по Халкідікам

Автобуси тут ходять із від’ємною регулярністю, раз на дві години і судячи із нашого досвіду можуть взагалі не приїхати, тож для відкриття півострова нам знадобиться автостоп. Тут він працює на рівні – зупиняться 9 із 10 машин. Тож за транспорт можна взагалі не паритись, але це якщо ви не з рашки, бо після спілкувань із декількома водіями я вже казав фразу: “Дякую, Боже, що я не москаль”, бо до рашистів тут місцеві жителі доволі вороже налаштовані. Почали ми ранок з улюбленого зайняття – морське сафарі.

Це коли ти без мети йдеш по узбережжю і шукаєш всілякі цікавості. Наш маршрут склав приблизно годину і коли здавалось, що нічого вже цікавого ми не знайдемо – ми зірвали джекпот. Під берег приплили дві дуже цікаві медузи королівського розміру. Я думав, що щось подібне можна зустріти в Австралії, цей монстр, мабуть, може людину цілком заковтнути і почати полювати на наступну. Хоча ми були на березі, медузи-велетні почали пливти у нашу сторону. Вони нас явно відчували.

Перший же наш автобус не приїхав, тож ми успішно скористувались автостопом, щоб доїхати до Поліхроно. Тут одне із місцевих визначних місць – озеро із голодними черепахами. Тож треба купити хліб, потім біля годинки йти вгору до самого озера. Там на вас чекають черепахи, що ще більш голодні, ніж ті медузи. Тут у невеличкому ставку їх, мабуть, сотні. І голодні тут не тільки черепахи, але й велика риба, що час від часу виринає. Хоч і здавалось, чого заради черепашок годину вгору лізти, але вони настільки із радістю їдять хліб, що потім у самого піднесений настрій. Тепер можна спускатись у Поліхроно за наступною порцією грецького салату.

Цього разу тут додали каперси. Тепер можна покупатись у моречку та повертатись у Калітею. До речі, було дуже дивно, що у Греції наразі був несезон. Море ще відносно тепле, погода жарка, але чому нема туристів – питання. Халкідікі складаються із трьох півостровів у вигляді пальців. На цю подорож ми вибрали один із трьох – Касандру. Тож наступного ранку ми вирішили подивитись як виглядає крайня точка цього півострова.

Зранку ми смачно поснідали вже у любій нам кафешці і поїхали у Поліурі. Водій автобуса навіть перепитав чи дійсно нам треба саме у це маленьке містечко, яке знаходиться далеко від пляжів. Але насправді нам потрібно було ще далі, але туди не ходять автобуси. Треба було пройти ще 2 години пішки із перепадами висоти. Але ми вже зрозуміли, що з автостопом проблем не буде, тож ми практично пересіли з автобуса у машину. В середині машини схоже до нас була буря пустелі, чоловік пояснив, що він просто має дуже активного цуцика. Як же добре, що він не посоромився гармидеру і взяв нас із собою. Тому що не дивлячись на легкий автостоп, машини у цій глухій частині острова проїжджають не часто. Чоловік їхав не до самого кінця нашого маршруту, але на щастя значну його частину, та усі перепади висоти. Десь хвилин за 30 ми дійшли кінця Греції!

Я очікував щось на кшталт нескінченного водоспаду у прірву, чи якісь міфічні створіння, але нас зустріла повна протилежність. Скажемо так, кінець Греції виглядає дійсно непогано, але якщо ти хочеш кудись сховатись так, щоб тебе ніколи не знайшли, то це місце саме для тебе. З цікавого тут можна піднятись на кручі і подивитись з висоти на дійсно красиві лагуни із казковою водичкою, думаю, що у сезон сюди можна підплисти на туристичному кораблику, але це не точно. У Греції взагалі я помітив, що багато чого у туристичному плані можна було б краще розвинути і загрібати гроші. Наприклад можна продавати каву. Бо тут був великий дефіцит. Як мені сказала жінка у кафе: “Кави немає, але є сендвіч із сиром та шинкою”. Може в них якогось патенту на каву нема в країні, не знаю) Тепер була задача повернутись назад із кінця світу. Автостоп на щастя спрацював знову із першого разу, нас підібрали німці.

Дивний факт, але у самій Німеччині автостоп ніколи не працював. З автобусами нам не щастило по повній. На цей раз десь у хвилину ми розминулись з автобусом. Тож пішли наше “невезіння” восьминогом заїдати) Далі ми тримали маршрут через два найпопулярніших пляжі. Водичка у Glarokavos Beach виглядала дійсно пречудовою. Але все одно нас не покидало питання, навіщо сюди аж на тиждень пакетами прилітати. По факту, на курорті із розваг тут тільки морська прогулянка і можливість з’їздити у Салоніки. Хоча це дивно, якщо брати за приклад ту саму Туреччину, то там майже із будь-якого курорту можна взяти тур до будь-яких визначних місць країни.

Далі у нас по програмі заплановане озеро, але на дорозі до нього виріс паркан, за яким знаходиться кілька метрів справжніх хащ. Але ж не будемо ми ще 20 хвилин обходити паркан? Молодечий запал в середині нас ще не вщух! За парканом на нас чекала підозріла легкова машина. Схоже, що водій тренувався у керуванні, але виглядало так, наче вона стежить за нами. Біля озера у нас був привал і реаліті-шоу “Життя крабів”. Два краби усе виловлювали момент, щоб наваляти один одному, але нарешті побачили нас і розбіглись у різні напрямки. Я все не втрачав надію знайти для себе каву. Нарешті на горизонті замайоріла автомобільна заправка. Там зазвичай усе є! Але на цей раз там не було навіть пального. У магазині взяв банку холодної кави та швепсу, тож у мене був імпровізований Еспресо-тонік. Чомусь орфографічний модуль мені показує, що слово Еспресо я повинен писати саме із великої літери, можливо він теж розуміє усю велич цього напою.

Вечір ми проводили у місті Pefkochori поїдаючи величезну порцію морозива одразу із п’яти кульок. Але знову таки, польські швідерки та італійське морозиво поставило настільки високу планку, що тепер кожен раз куштуючи нове морозиво, про себе думаєш “То не швідерки”. На цьому ми закінчуємо нашу курортну частину Греції і рухаємось вглиб.

Салоніків забагато не буває

Як тільки ми приїхали в місто, то пішли одразу за тим самим смачним лавакейком, що їли у перший день. Він був такий же фантастичний. Але чомусь на цей раз на запит його розігріти, нам його схоже трохи приморозили) Далі тут дуже пречудово налагоджена система морських прогулянок на кораблику. Квиток на мінікруїз коштує один коктейль, чи каву. І це дійсно круто. Ти отримуєш і напій і круїз. До речі, коктейлі зробили дійсно класні.

Ще хочу зазначити не менш класний ніж ті коктейлі райончик для прогулянок – Ano Poli. Він чимось схожий на Стамбульський Ускюдар. Тут можна без мети поблукати старовинними затишними вуличками. Ми у Салоніках провели кілька годин і поквапились їхати далі. Наш наступний готель чекає на нас у Літохоро під Олімпом. Звісно ж з автобусом до Літохоро ми розминулись хвилин на 10 через затори.

Тепер у нас було більше ніж година, щоб пошукати щось цікаве на автостанції. З цікавого були два гіроши, чай та тістечка «солодкі огірки». При чому я хотів один великий, а Даша сказала їй купити сім маленьких. Я ще пам’ятаю, здивувався як вона планує так багато з’їсти, а коли купив, то виявилось що Даша казала не про огірки, але тепер будемо два дні їсти саме огірки.

Літохоро

Ми приїхали ввечері. Містечко виглядає на всі сто, та ще й гори. Наш готель теж був пречудовим. Це такий тип готелів, де тобі працівник відчиняє двері ліфта, а коли ти виходиш, то той самий працівник тобі їх відчиняє зі зворотної сторони. У номері на щастя був холодильник, то ж наші огірки були у безпеці. Вже починались сутінки, але ж як це приїхати у гори та одразу не полізти туди? Тут недалеко є природне визначне місце “Ванна Зевса”. Ось туди й прогуляємось.

До речі, найкращі види Олімпу саме на цьому маршруті, якщо ж звісно ви не плануєте підійматись на вершину. Наступного дня вранці ми підкорили Олімп у сучасному форматі. Можна доїхати на таксі до міста Пріонія, а потім до семи годин спускатись у низ.

Це десь середина маршруту, до самого верху, але ми вирішили зробити собі лайт версію і обмежились тільки шестигодинним спуском. Як я писав, найкращі види були на нижньому 15-хвилинному маршруті. Тут же в основному будуть дерева. Але є дуже фотогенічні водоспади зі смарагдовою водою. Думаю, що весь задум спуску тут заради цих водоспадів.

Також по дорозі є старовинна церква. Цікавий момент, але там було дійсно багато людей та майже усі пили каву! Вона таки існує у Греції! Каву та ласощі тут наливали усім мандрівникам. Це було дуже мило. Мені такі моменти дуже піднімають настрій. Запам’ятався момент, як повз нас проходив чоловік із сім’єю і він їм суворо сказав: “Я буду обідати саме тут, бо хочу з найкращими краєвидами”, потім кожен раз, коли ми бачили ще кращий краєвид, то згадували того чоловіка.

А ще одна й та ж пара туристів декілька разів нам йшла назустріч. Ми дуже сподіваємось, що вони не заблукали. Хочу дати наступний підсумок – Літохоро — дуже атмосферне місце, в незалежності чи збираєтесь ви підійматись, чи спускатись з гори, заїдьте сюди, тут як декорації для знімання фільму про середньовіччя. А ми поїдемо далі.

Тут є один нюанс, якщо далі їхати на потязі, то треба або годину пішки до залізничної станції іти вниз, або на таксі за 10 євро. Сама станція виглядала так, начебто на ній потяги не курсували вже років двадцять. А у нас потяг ще й з дуже короткою пересадкою. Але тепер ми знаємо, що потяги чекають один одного, а квитки можна купити онлайн на офіційному сайті. Оскільки до поїзда було ще хвилин 40, ми спустились до моря, бо в Греції ми його вже поблизу не побачимо. На станції замість електронних табло, на листочках написано за якими напрямками прибувають на яку колію потяги і навіть вказані кінцеві напрямки після можливих трансферів. У потязі схоже їхали місцеві “авторитети”, потім у них була перепалка із працівниками і добре хоч до перестрілки не дійшло. Поїздка, скажімо так, була із перчинкою.

Каламбака

А тепер те, заради чого дійсно треба побувати в Греції (не враховуючи грецького салату). Окрім класної назви, саме тут знаходяться знамениті Метеори. Коли ми приїхали, було вже темно, але коли ми йшли через центр, то бачили як великі скелі нависають над містом. В голові одразу промайнуло “Схоже ми знайшли другу Каппадокію”. І тут дійсно багато спільного: теж багато ресторанів місцевої кухні, теж бурлить нічне гастрономічне життя і тут теж є маршрути і долина, ну і звісно головне це скелі із монастирями. Тут немає повітряних куль, але у противагу тут є монастирі. По розмірах для трекінгу ми оцінюємо метеори менше за Каппадокію десь в 6 разів. Тож двох днів тут вистачить, щоб зазирнути у найпотаємніші стежки у скелях. Коли вже настане той ранок та можна вирушати на маршрут???

Ранок!!! Мерщій на автобус! Автобус йде на самісінький верх, до одного із найбільших монастирів. Це дуже зручно, оскільки подальший маршрут можна спланувати так, щоб менше підніматись. Правда, якщо ви поставите собі за мету подивитись взагалі все, то будете лазити вгору-вниз стільки, що ноги потім ще кілька днів будуть гудіти.

Майте на увазі що автобуси тут ходять раз в кілька годин, тож слідкуйте за інформацією на сайті. Ось і перший монастир вже на горизонті! Настрій росте! Мерщій фоткатись!!! Це була дев’ята ранку, монастирі тільки відкривались, тож одразу до найбільшого сформувалась черга.

Але ми не квапимось, тож після фотосесії підемо гуляти стежками, знов таки мапс мі, хоч і став після оновлення неякісним сервісом, але про стежки він тут знає все. Так, куди податись? А ось якась стежка веде вгору! Чудово.

Після невеличкого підйому почався тривалий спуск – погана ознака. Якщо кудись треба спускатись, то потім доведеться довго підніматись. Це виявився маршрут до одного зі зруйнованих монастирів. Наразі тут відкритих всього шестеро, а раніше було набагато більше, тож один із цікавих челенджів це знайти якомога більше закинутих. А ось і наш вірний пес-провідник, він чекав на нас!

Тепер точно як у Каппадокії. Ще важливий момент, не думайте що Каппадокія та Метеори взаємозамінні, це не так, обов’язково треба побувати і тут і там. Невдовзі ми вийшли на велике плато над прірвою. Скільки ми не спускались, все одно знаходились на великій висоті. Схоже було, що наш провідник теж милується краєвидами. А стежка веде усе далі й далі. Зрештою вона нас вивела на самий низ, тож тепер точно доведеться підніматись наверх. Назустріч нам не раз йшли туристичні групи із гідом, можливо гід може розповісти щось цікаве про ці місця, але ж скільки радості коли ти самостійно усе це відкриваєш. Тим паче гід точно не поведе у напівнебезпечні місця, куди краще не суватись. Але де ж пригоди?

Ось і ми вирішили, що мудрий гору не обійде, а мудрий через гору пройде! Вирішили трохи зрізати. Ну а далі все по стандартному шаблону, коли в голову приходить думка, що то була не така вже і блискуча ідея, то вже пізно чи взагалі неможливо назад піднятись. Можливо у цих хащах ми взагалі були першими людьми за історію людства! Трохи подряпані, але цілі ми вилізли на галявину, там як раз збирались люди зі скелелазним спорядженням. Сподіваюсь, ми їм не дуже кайф обламали, що ліземо тут без обладнання та страховок.

А ще на цьому маршруті я помітив, що у мене починає стирчати нитка із руки. Після епічного перелому рук пройшов вже майже рік, а досі руки підкидають час від часу сюрпризи. Ми з Дашею намагались видрати нитку із колишнього шва, але марно. Доведеться додому із ниткою їхати. Взагалі що тепер є для нас дім, ми й самі не знаємо. Повернемось на маршрут. Вже час і собі відвідати один із храмів. Ми як раз у підніжжя одного із них. А високо ж його збудували. Ну що ж ноги, готові? Вперед! Вхід у кожний храм коштує фіксовано три євро з людини. Всередині вони усі різні. Можна читати відгуки, а можна навмання зайти в ті, які випадуть на маршруті. І всередині дійсно класно! Я не майстер описувати рукотворні будівлі, але ви усе зрозумієте коли тут будете.

Тут можна описати так, мальовничо, панорамно, автентично, пречудово, та ще й іноді колокольно! Тепер нам із храму потрібно спуститись знову донизу і звісно заради того, щоб піти знову вгору. Тепер нам потрібно було піднятись майже на першу точку маршруту. На жаль, ліфтів тут немає, тож вперед у 30 хвилинну подорож на вершину. А поки ми підіймаємось у гору, поділюсь міркуванням на тему ліфтів та давніх цивілізацій. Мандрівникам майбутнього буде набагато легше мандрувати. Наприклад зараз ми приходимо до старого визначного місця і треба сходами пиляти вгору. А тепер уявіть через тисячу років прийдуть мандрівники подивитись на давню пам’ятку – хрущовку, а тут бац і ліфт є! Не треба дев’ять поверхів пішки підійматись. А нам зараз на місцях минулої величі залишається тільки ніжками підійматись.

Тепер ми знову на одній із верхніх точок, ми зайшли ще в один монастир. Тут нас особливо вразила туалетна кімната з автоматичними дверима. Серед давнього монастиря це виглядає як портал у майбутнє. Ще, до речі, у монастирях є питна вода, що значно полегшує маршрут у жарку погоду. Наші друзі колись тут були влітку і сказали, що метеори при плюс сорока градусах можуть не дуже сподобатись, тож вибирайте правильний період.

А також слідкуйте за розкладом монастирів, вони тут працюють не кожен день, але нам пощастило оскільки були відкриті усі. Тепер ми помірною ходою йшли у напрямку дальнього. Тут буде багато панорамних місць і навіть скель, де можна полазити. Враховуючи, що скелі нависають над урвищем, тож по екстремальності можна вибрати на будь-який смак, від майже дитячих до “Пофіг, життя одне!”.

Залізти на ті скелі то пів біди, а ось злізти, ще й зі зламаними руками не найлегша задача. Так, на жаль вже рік пройшов від падіння з велосипеда, а руки досі зламані, хоча фізично майже не обмежені. Як показав досвід, головне мати здорову голову на маршруті. При нас двоє азіатів спускалися із п’ятиметрової скелі дуже оригінальним способом. Спочатку чоловік це чомусь робив спиною до скелі протягом двох секунд і порадив зробити цей каскадерський трюк своїй дівчині. У нас той спуск займав кілька хвилин, оскільки майже не було за що зачепитись. Так от, на жаль, дівчина в той момент отримала цінний урок довіри. Але добре що обличчя ціле залишилось. По дорозі ми зайшли ще у два монастирі. Один із них як раз є візитівкою метеорів, він завжди для мене виглядав на фото якимось неприступним і я б ні за що не подумав, що туди можна потрапити без спец обладнання.

Так, програму по монастирях виконали побувавши у чотирьох з шести, тепер треба дочекатись заходу сонця, тож є час ще полазити по панорамних скелях. Для заходу та світанку на мапі є окремі мітки. Але скажу так, це був офіційно найгімняніший захід сонця, що ми зустрічали. Доволі високий горизонт і сонце то й не дуже встигає почервоніти до заходу. Тепер ми знаходимось за сім кілометрів від міста, і треба встигнути спуститись доки нас не з’їв у сутінках якийсь шанхальський барс! Хоча я був такий голодний, що і сам би із радістю поласував тим барсиком. Він точно був би смачніший ніж ті булочки, що ми взяли з собою, а потім нагодували бродячого песика.

Пройшовши десь хвилин 15 біля нас зупинилась машина із двома жінками з Аргентини. Жінка сказала, що вона добре знає, як це подорожувати без машини і як це важливо коли тебе ввечері хтось підкидає до міста. Тож у нас вийшов зворотний автостоп, це коли машина нас стопнула. Ще десять хвилин тому я був готовий до зустрічі із барсом, а тепер ми у центрі в ресторані, де нам подають грецький салат із мусакою, а на десерт кавун як комплімент! Фактично за повний світовий день ми повністю виконали програму по Метеорах.

У нас тут закладено два дні, і хочу сказати, що місцева атмосфера того вартує. Коли ми прийшли до апартаментів, то хтось почав наполегливо стукати у двері. Я відкрив двері, там стояв чоловік який розмовляє тільки грецькою, але рівень розуміння вже був достатній. Він показав ключі і сказав, щоб я пройшов за ним. Біля будинку був магазин на ремонті, він дав мені ключі від магазину. “Вау тепер у мене буде свій бізнес у Греції!!!” Я навіть не мріяв про таке. У прямому сенсі, дійсно якось на думку не спадало про таке мріяти. А як же мій Матрікс? Тож я буду продавати, керувати і паралельно працювати далі у своїй улюбленій компанії?! А можна ще краще, наймати сюди наших українців та тролити туристичну русню! Чоловік сказав, що завтра я зможу у цьому місці залишити наш рюкзак після виселення. Отакої, схоже нема бізнесу у мене, ну то й краще, мені усе одно не подобається фінансова система у Греції.

У нас був ще один світловий день, тож ми пішли лазити буквально по всіх стежках та маршрутах, що нам потрапляли на очі. Ми влазили в такі місця, що я не впевнений, що там взагалі колись бували люди. Дуже зручно, що скелі мають шорсткувату поверхню, тож можна зовсім не боятися скотитись із крутого підйому.

Тож це ідеальний варіант для обіду на висоті. Також окремим місцем дослідження було невелике містечко Кастракі. Там у нас був привал, щоб подрімати трохи, але монастирський дзвін так гучно та раптово почав дзвонити, що спати перехотілось на тиждень вперед. А наразі вже час нашого поїзда до Афін. Прощавай Калампака, ти була неперевершена, обов’язково усім буду рекомендувати цей маршрут.

Афіни

До Афін від Метеор ходить дуже “тематичний” поїзд. Місцеві “митці” розфарбували балонами у найгіршому сенсі цього слова ззовні кожен вагон. Цей потяг можна було б залучити у таких майбутніх кінострічках як “Квиток в один кінець”, “Прірва серед свята” та “Едвард руки-крюки знову береться за справу!”. Але замість цього він курсує між Калампакою та Афінами. Також на поїзді нема ніяких позначок щодо його напрямку, тож ти просто сідаєш, загадуєш куди ти хочеш і він тебе привозить в Афіни. Ми заселились у готелі на околицях. Тепер дивіться, столиця умовно складається із двох частин – околиці та центр.

Якщо хочете отримати максимум задоволень від Афін, то бажано або жити у центрі або їхати до центра на метро, оминаючи панорами околиць. Якщо хочете зловити себе на думці, що потяг був не такий і страшний, то можна пішки пройтись від околиць до центру. Головне не зачепитись за брудний ніготь на нозі старої леді, що просить гроші на одній із вулиць.  Мені здається, що я пишу не про Європу, а про кращі райони центральної Індії, але це стосується тільки околиць, самі Афіни то дійсно класне місце. Мало того, я із радістю додаю столицю до рекомендацій під час подорожі до Метеор. Головне не робіть нашу помилку – йти через околиці, щоб подивитись на зміну караулу. Перформанс тут проходить у такому ритмі, що коли ми у Кіото спостерігали за садом каменів, там було жвавіше.

У центрі ми купили комбінований квиток до основних визначних місць. Авжеж найголовніше це Акрополіс, але наявність такого квитка вам створить справжній маршрут по місту, під час виконання якого, ви повністю схопите справжню атмосферу міста. Акрополіс дійсно такий пречудовий, як на різних фото, але максимальну віддачу ви отримаєте, якщо будете милуватись панорамним видом із сусідніх високих точок. Навколо Акрополіса великий парк із горами. І цей парк справжнє диво світу, я дуже раджу саме на цей парк закладати значну частину часу, щоб пройти усіма стежками.

Під час виходу з Акрополісу сталася шокуюча історія якою я поділюся, оскільки це стало частиною подорожі. Але можете пропустити цей абзац. Коли ми виходили, на колонах стояв працівник, що спостерігав за відвідувачами, колона була невисока, тож він стояв над головами, зі сторони це виглядало так наче б то він зараз стрибне. Але стрибнув не він, стрибнула жінка зі скелі в метрах ста від нас. Ми не знаємо, що саме трапилося, очевидці казали, що вона цілеспрямовано зробила крок у прірву. Пізніше я прочитав у новинах, що вона вижила під час падіння і була доставлена до шпиталю, про подальшу долю новин нема.

Далі у нас був вищеописаний квест познаходити усі ті визначні руїни, котрі теж входять до квитків. Я б не сказав, що окремо на ці всі руїни вартувало б купувати квиток, але у рамках комбо-квитка як раз. При чому по масштабності деякі із них настільки великі, що поки ми знайшли вхід, то втомились і забили болта на них, пішли далі. Під час огляду одних із наступних руїн стався цікавий момент. Даша помітила, що у кущах щось коїться. Неначе якісь хижаки влаштували смертельний двобій. Виявилось це дві дорослі черепахи не поділили територію і намагалися панцирами побити одне одного, кусались і «бодалися».

Пам’ятайте, якщо вам набридло дивитись руїни, завжди можна повернутись у той шикарний парко-ліс навколо Акрополіса. Або ще краще сходити у будь-який ресторан прямісінько у центрі. Ціни тут дійсно радують, не в кожній країні ти можеш собі дозволити розкішну трапезу біля головних визначних місць країни. Я думаю ви вже здогадались який салат ми замовили) Настав вечір, тепер місто почало чарувати своєю підсвіткою, тож довелось заново йти все дивитись у нічних кольорах.

До речі, захід сонця ми дивились з пагорба у парку, тож дуже рекомендую саме так і робити. Доки ми безцільно блукали, то помітили, що йдемо вже у цілеспрямованому натовпі. Усі окрім нас кудись прямували. Тож не дізнаємося, доки не дійдемо, там буде явно щось цікаве.

Хвилин за 15 ми таки дійшли до каси, де нам сказали, що далі можна йти тільки по 70 євро з людини, тож ми пішли спати. Наступного ранку, коли ми вже знали, що до центру знов треба пройти через треш, то йшли розслаблено, адже знали, що в центрі буде також затишно, як тій рашистці було колись в Алупці.

Це таки сталося, материкова Греція була нашою 59-ою країною, скільки подорожей до неї не було, та Греція ніяк не потрапляла у наші плани. І нарешті рік тому ми відвідали острів Корфу і рівно через рік – материк. У підсумку хочу відзначити, що зайшла саме не морська частина. Тобто Афіни-Метеори і трішки Олімпу – підніжжя. Чи варто їхати у Грецію? Так, як мінімум на гастротур та для дотику до античності.

Безумовно одним з основних відкриттів нового року стали Татри. Навіть не можу зрозуміти чого ми за стільки разів відвідування Польщі не разу не відкривали для себе цю гірську красу, яка настільки поруч до Кракова. Хоча з іншого боку якби ж я знав про ту красу, то усі наші маршрути кожен раз були тільки у цей регіон. А так треба ще світ дивитись. Зараз не дуже багато часу на написання розповідей, але вже пройшло кілька місяців, а поїздка у Старий Смоковець все гріє і гріє своїми спогадами. Старий Смоковець це горне містечко у Словаччині що знаходиться в трьох годинах автобусом від Кракова. Цікавий факт, але ця поїздка у нас вийшла не з першого разу. Ми заздалегідь купили автобусні квиточки та забронювали готель. Але було підвішене одне питання, чи маємо ми право покидати Польщу після того, як у нас вичерпалось 90 безвізових днів. Відповідь на це питання не знали навіть на гарячій лінії уряду Польщі коли я їм зателефонував. Це питання регулювалось одним із польських нових законів, котрий написаний так, що його можна трактувати у будь-якому напрямку. Був ризик не повернутись назад до Польщі. То ж ми за тиждень скасували квитки із готелем. На мене це призвело неочікуваний удар. Під час воєнних подій і так не дуже стабільний емоційний стан, а тут ще трапляється те чого я завжди уникав усіма можливими шляхами скасування подорожі. Два дні на межі депресії і було прийнято рішення купити нові квитки на ті самі дати.

Цікавий факт, але готель вийшов значно дешевше ніж різниця на втраченій комісії за скасовані квитки. Зі сторони може здатись що навіщо так ризикувати їхати у дводенну подорож, але коли ці подорожі складають основну мету життя, то рішення приймаються трохи по іншому. Тож було прийняте тверде рішення їхати, але про всяк випадок вимкнули польські сім картки. Як пройде сама подорож було цікаво не тільки нам, але і цілому волонтаріату де ми працюємо і багатьом українцям що приходили до нас із питанням переміщення між кордонами. Волонтер Ярка попросилась поїхати з нами, але у мене була для неї контрпропозиція. Авжеж вона може поїхати, але попереднім автобусом. І якщо її зупинять і дадуть право на один телефонний дзвінок, то вона повинна буде зателефонувати саме нам, щоб ми не сідали до автобуса.

Настав час X. Краківські види змінилися гірськими закопанськими панорамами, і ми під’їжджали усе ближче та ближче до кордону. 500 метрів, 300 метрів, 100 метрів. Щось оголошує водій і зупиняється за 5 метрів від стовпа. От і приїхали. Але усе добре, це всього лише перекур.

Мишко, уявляєш, якщо зробиш ще крок, то зарахується нова країна! Ми вийшли з автобуса і тихенько перейшли за стовпчик, наче ми там і стояли до цього. Да давайте вже швидше паліть та погнали, бо трохи в напряг стояти прямо на кордонній смузі. Поїхали, фух.

Татранська Ломниця

Це була наша перша зупинка. Це невеличке містечко, але має і ресторанчики і канатну дорогу. Ми швиденько пообідали супчиками і побігли шукати канатку. Супчики ми обрали через те що ми були трохи уже обмежені в часі. Взагалі у нас завжди є два вороги, це расіянські потвори та час якого завжди не вистачає у подорожах.

Благо зараз сучасні мапи можуть розрахувати с точністю до хвилини твій маршрут. Одна проблема, канатні підйомники тут коштують за ціною лоукост авіаквитків, але повірте мені вони знають за що беруть гроші, воно того вартує. На самий верх сьогодні вже підйомів не було, проте можна піднятись на гірське озеро.

З цього моменту ми зрозуміли що гірські озера це настільки красиве природне явище, що за можливості його треба завжди додавати до маршруту. Як і у випадку з екзотичними океанами не одна фотографія не зможе передати усю красу, треба їхати ти і бачити це на власні очі. Який цей світ прекрасний. І навіть прекрасний той вагончик що зараз підіймається без нас на самий верх. Усе це виглядає дійсно фантастично. Та ще й тут є безліч гірських маршрутів. Ми собі вже обрали тропу і вирушили вперед. Йти хотілось вічно, але знову таки час… Хоча мені здається якби ми могли б зупиняти час, то усе одно нам би його не вистачало на усі маршрути що нам спонтанно трапляються під час подорожей.

Тож треба повертатись униз і їхати далі. До речі ця зупинка у нас була на маршруті тільки завдяки, тому що тут була зупинка автобуса. Спочатку ми вагались чи підійматись сюди, але підійматись обов’язково треба. Поїхали далі. У цій гірській частині Словаччини дуже добра залізнична розв’язка. Тут курсує три потяги що об’єднують два курорти із Попрадом. Ціна за квиток залежить від відстані, але за частіше не більша за півтора євро з дорослого. Самі сегменти маршруту теж завдовжки у середньому 45 хвилин. Тож можна комфортно подорожувати. І потяги чекають друг на друга. Ми зробили пересадку на високих Татрах і поїхали до Попраду.

Попрад це містечко чимось схоже на наш Старокостянтинів, такі ж невисокі дома та затишні вулочки. Зі Словацькою кухнею ми близько познайомились у торговому центрі на фудкорті. Правда нажаль тут була більше європейська кухня, але усе одно було смачно. Але чого я загадав взагалі про цей фудкорт. Біля нас за сусіднім столиком хтось забув жіночу сумочку. Треба було знайти власницю. Тим паче Даша її бачила. Але усі наші пошуки були марні.

На фудкорті сумку теж не залишиш, бо за сусіднім столиком обідають як заведено толерантно казати представники ромської нації. Пошуки були марними, ми її віднесли до інформейшен центру. Цікавий факт, але схоже що у цей момент ми запустили бумеранг добра котрий дуже скоро до нас повернеться, але нажаль не у вигляді вбитого рашиста. Хоча хто знає, будемо сподіватись що саме від нашого фінансування хоча б одну потвору знищили. У Попраді сьогодні було свято, тут був фестиваль Італійської кухні і музичний концерт із цього приводу. Тож ми навіть взяти на себе частинку святкової атмосфери. Мишко навіть взяв участь у родео! Вже вечоріло, тож треба було їхати у село Нова Лесна, де нас чекало свіже гірське повітря, неймовірний ландшафт і затишна кімната. Саме цей момент у мене тепер асоціюється із цією подорожжю. Село, купками в’ються над полем комарики, вечірнє повітря холодними масами час від часу обіймає чи просто чекає на тебе у низинах. Кинули у номері речі і пішли гуляти-зустрічати перші зірки.

Мишко вирішив лишитись у номері. Як у справжній казці ми гуляли не самі десь у полі гуляв зайчик що навіть разок нам показав себе у вечірніх сумерках. Коли ми повертались у готель, то на вулиці нас зустрів Мишко із фразою “Що, не очікували мене тут зустріти?)” Він вийшов на подвір’я сказати, щоб ми лишили йому телефон, а двері за ним захлопнулися… Добре що хоч літо на дворі було. Мені настільки зайшло це містечко, що я ще пішов уночі гуляти роздивлятись ті далекі та безтурботні сузір’я у небі. Там далеко нема не війни, ні корони, ні турбот. Хоча там, мабуть, інше життя та інші проблеми… Як же яскраво сіяв місяць у небі.

Штрбське плесо

Із самого ранку ми вирушили далі, поснідав місцевими пиріжками що ми прикупили з вечора. Ми тримали курс на Штрбське плесо, це ще один місцевий курорт у горах. Сама залізнична станція теж знаходиться на висоті, тож на потягу  їдеш усе вище та вище. Коли ми приїхали, то помітили що курорт не такий маленький як я собі уявляв, тут ціле місто.

Файне, красиве. Але спочатку гори! Де тут канатка? Далі події розвивались наче в якомусь анекдоті. Треба було лише сісти на підвісну лаву, тільки ноги відірвались від землі як ми зрозуміли що телефон Даші залишився у потягу… Ми їдемо у гори де майже не буде зв’язку. Але це цивілізована країна, хтось обов’язково його знайде. Але є одна проблема, головне, щоб телефон не віднесли до поліції, бо із нашим невизначним статусом що до перетину внутрішніх кордонів аж ніяк не треб зайвий раз паспорти на перевірку давати. Як тільки доїхали на гору одразу поповнили роумінг на сім картках, телефонуємо…Ніхто не бере… У цей момент жінка намагалась розібратись як на українському телефоні взяти слухавку))) Ситуація доволі знайома, мав таку ж проблему коли знайшов чийсь телефон у Туреччині і теж не міг взяти слухавку… З другої спроби усе вдалось і жінка повідомила що телефон на залізничній касі буде нас чекати до вечора. На щастя мова у Словаччині зрозуміла на слух. Хоча можливо вона просто розмовляла польською з нами. Тепер на один гаджет у нас менше, ніщо не буде відволікати від місцевих панорам, а вони тут як завжди неперевершені. Тут є і види на озера і навіть сніг.

Особливо сміливі навіть покатались по слизькій поверхні. Ми врахували той факт що за снігом просто крутий обрив і вирішили що життя дорожче. Сама краса мандрівників чекає на вершині гори!

Але годинку прийдеться підійматись ніжками. Якщо любите гори, ви не розчаруєтесь у цих місцях, просто візьміть фліксбас із Кракова у Старий Смоковець чи Татранську Ломницю і ви в гірському раю. Знизу на відважних мандрівників чекає смачний обід, тут велика фуд зона де можна знайти ресторанчик на свій смак. А після трапези обов’язкова прогулянка навколо мальовничого озера, щоб трохи набраних калорій спалити.

Оскільки до зворотного автобуса у нас ще був час, ми випадково відвідали музей сучасного мистецтва просто неба у Старому Смаковці. Це маршрут хвилин на 30 по лісово-пагорбовій місцевості де час від часу будуть стояти доволі дивакуваті витвори мистецтва. Але це так, щоб час скоротати, головне то гори тут. Ну що ж поїхали назад у Краків, волонтерська місія кличе!

 – Перепрошую, допоможіть пробити на касі самообслуговування ці три тістечка.
 – Добре, але ви маєте дуже швидко розрахуватися карткою, бо все ж таки пожежа…

А, ось чого включилися сирени?! А що робити з кавою, бо я встиг її налити, але не встиг пробити, бо каси вже заблоковані. Так, мерщій до виходу! Потім повернемося заплатимо за каву. Коли ми побачили, що до залізничного вокзалу вже поспішають пожежні машини, то зрозуміли що ми вже, на жаль, не повернемося. Стою з кавою, наче вкрав її. Ну а з іншого боку, вони б її просто вилили, якби я її залишив на касі. Ну ок. Ідемо дивитися місто.

І тут переді мною починає падати юнак з рюкзаком, на щастя чоловік не впав, проте з його рюкзака вилетіло два пакетики розчинної кави. Я хотів віддати чоловіку каву, а він відмахнувся. Тепер я ще й з пакетиками кави в руках. Якийсь дивний і дуже нестандартний початок подорожі. Але і сама подорож у незвичайному для нас форматі. О пів на сьому ранку ми вилетіли, а вже о пів на десяту вечора повернемося назад.

Мені дуже пощастило скомбінувати квитки двома різними перевізниками на один день так, щоб не платити за готель і отримати повноцінний день в новому місті. Чесно кажучи Швецію ми ніколи не розглядали як країну для подорожі, доки одного разу не зловили дуже дешеві квитки у Гетеборг і зрозуміли що у цієї країни великий потенціал. Тож у самому місті у нас є 8,5 годин.

З чого почнемо? Звісно ж із дощів. Дощів та злив за цей день було з десяток, але скажу чесно, ми взагалі не скаржимося. Після того, як в Ісландії була всі дні на рідкість хороша погода, то тепер можна і поподорожувати трохи зі зливами. Та й злива тут проблема відносна. Навіть якщо промокнеш, то просто ввечері вдома все висушимо та й все. Головне мати додаткову пару сухих шкарпеток і пакети для ніг, якщо вже ну зовсім промокнуть.

Місто нас приємно здивувало тим, що виявилося схожим на Сінгапур. Ну як схоже, не прям один в один, але є місця які виглядають прямо дуже футуристично. Для Мишка це була, до речі, 21-а країна, в якій йому навіть вручили майже справжню нобелівську премію. Коли ми зайшли в музей нобелівських премій, то Мишко пройшов успішно квест, за що йому видали винагороду у вигляді шоколадної медальки.

Перевага музею ще була в тому, що можна хоч трохи побути без дощу. Так, куди далі попливемо? А далі вже по чудовій скандинавській традиції нас чекав справжній шведській стіл із безлімітними сушами приблизно по 15 євро з людини. Доки ми йшли до закладу, ми бачили й інші шведські столи, що стояли у парках, але у ресторані все ж краще, бо з їжею)))

Ось непомітно й настала половина подорожі! Другу половину ми присвятили Скансену. Його рекомендують, мабуть, усі путівники та знайомі, хто бував у цій країні. Тож як раз через все місто пішки пройдемо і подивимося, що ж там таке. Скансен — це великий етнографічний музей просто неба із серії наше Пирогово. Він і є першим у світі скансеном, і тепер музеї такого типу називають його іменем. Так з чого почати?

Он якийсь будиночок премилий. Зайшли в середину, там сиділо кілька туристів і автентично вдягнена жінка біля розпаленої печі. Жінка сказала, оскільки ми усі в зборі, то ж можемо починати розповіді місцевих казок! І закрила двері на замок, щоб ніхто не заважав.

Ми залюбки послухали легенду про місцевого хлопця та дівчину троля. Історія, на щастя, була з хепіендом. Що, схоже, нетипово в країні тролів. З казки ми дізналися, що у Швеції раніше люди вважали, що тролі виглядають як звичайні люди, крім того, що мають хвостик.

Далі блукаючи крізь будиночки та старовинні паркові вулички ми прийшли до вольєрів з тваринами. Але фішка була не стільки у тваринах, як у білочці, що ласувала смаколиками у туристів прямо з рук, синичкам, що прилетіли і чекали, коли білочка поступиться місцем і маленькому дятлику, що сидів поруч в черзі за синичками. Це все було схоже на справжню лісову казку, коли люди і хазяїни лісу живуть в одній гармонії.

Дятлик не соромився – позував всім охочим його пофотографувати. Після дзен терапії з лісовими друзями, ми перебралися в зону з лемурами та іншими милими тваринками, а потім для закріплення вражень ще й у зону з морськими мешканцями, включаючи крокодила, який ліниво чекав, доки хтось з туристів суне руку.

Ми провели у Скансені близько трьох годин до самого закриття. Далі було дві новини: хороша в тому, що закінчилися нескінченні зливи і вийшло сонце, а друга, що разом зі зливами закінчився і наш час у цьому фантастичному місті. Я не знаю чи було б що робити у місті ще другий день, але, як на мене, то для восьмигодинного візиту – місто бомба.

Відносно недавно ми почали детально досліджувати Італію, завдяки тому, що Візейр запустив справжні лоукост-тарифи до Неаполя. Коли я повернувся і написав розповідь про подорож, мене на форумі запитали які ще частини ми плануємо побачити. Я тоді розділив країну на умовні регіони для подорожей: Гарда та Венеція, Мілан та Комо, Піза-Флоренція-Болонья, Неаполь-Сорренто-Рим, Сицилія. І відповів, що колись побачимо й інші частини цієї дивовижної для туризму країни. Я й уявити не міг, що знадобиться лише рік, щоб країну подивитися майже повністю включаючи ці регіони. Головне не втрачати можливості та не відкладати своє життя. Тож тепер ми летимо у дуже незвичайну частину країни.

Незвичайна вона по багатьох параметрах. Наприклад природа, вона тут місцями схожа на зелені ландшафти з Гри Престолів. Погода тут мінлива і непередбачувана. Сонце на тлі синього неба не означає, що через короткий час тебе не буде заливати дощем. Але головний індикатор Італії — це наскільки в цьому регіоні смачно готують піцу. Але із цим питанням є одне велике АЛЕ. Саме на Сицилії настільки полюбляють сієсту, що якщо приїхати сюди всього на пару днів, то буде великий ризик взагалі нічого не скуштувати. Рівень сієсти доходить до абсурду, це коли увесь персонал сидить у ресторані, але обслуговування почнуть тільки через три години. Цей факт, м’яко кажучи, не просто вибивав з колії, а й відніс подорож до розряду “голодної”. Як це не дивно, б звучало відносно Італії. Можливо саме через це Сицилія і вважається найбіднішим регіоном країни. Але зараз наш літак м’яко сідає в аеропорту Катанії і ми робимо перший ковток весняного свіжого повітря серед зими. У самому аеропорту ми одразу влаштували справжній фуршет із бутербродів, круасана та кави з Макдональдса. Але дуже важко було трапезувати коли за панорамним вікном гордо височіє справжній вулкан! Тобто ти знаєш, що пригоди десь зовсім поруч, а ти замість цього їси бутерброд. Скоріш вирушаємо на маршрут!

Палермо

До Палермо треба їхати автобусом кілька годин, по дорозі на туристів чекають ландшафти, що можна віднести до категорії справжніх витворів мистецтва. Я навіть не знав що таке буває в Італії. Хотілося усюди лізти: і на вулкан, і по цим дивовижним ландшафтам, і по запланованому маршруту одночасно. Але маршрут — то головне. Найкраще знайомство з містом, як і з початком гарної подорожі, це місцева кухня.

Популярна страва стрітфуду тут це пиріг із сиром та шинкою всередині. При тому це не кальцоне, а на вигляд саме пиріг. Мишко ж почав знайомство з містом із відкриття фанти з новим смаком. Нізащо не здогадаєтеся, що за смак. Сицилійський апельсин! Цікавий момент, що саме цей смак тут був на акції, тож ми одразу закупили собі про запас. Саме місто нас підкорило своїми парками із віковими деревами.

Я вирішив, що парк прикрасить чашка кави, але зіткнувся із кавою по-сицилійськи. Тут до кави завжди видають спеціальний прилад мікроскоп, бо якщо зір не ідеальний, можна банально не побачити де саме кава у стаканчику. Даша спрогнозувала наступний крок еволюції, що каву будуть просто видавати у сухому вигляді, щоб не витрачати воду взагалі) Але на той момент я не знав, що це така фішка Сицилії, тож був дуже здивований розміром порції мого американо, навіть страшно уявити як би виглядало еспресо)))

Ми не поспішаючи гуляли вулицями міста у напрямку гори, бо де є гори, завжди є цікаві маршрути. Саме місто має свій характер, воно дійсно класне, але жити там не хотілося б ні за які гроші. В цілому розумієш наскільки у класному місці ти живеш. Доки дійшли до гори, ноги вже почали відвалюватись, а це ми ще не почали підйом. Добре, зараз трохи перепочинемо, а може й не трохи, і вперед, тобто в гору.

Маршрут виявився не складним, по дорозі на нас чекала велика родина гірських козликів і справжнє стрибаюче шоу коли їм на зустріч побігла чиясь такса. Козли буквально пурхали по вертикальних схилах гір. Як вони це роблять, а головне навіщо? Підйом був доволі довгим, коли нам здавалося, що ми втомилися, то завжди можна було подивитися на велосипедистів, що їхали вгору. На горі на нас чекали панорами вечірнього міста та незвичайно красива природа.

Цікаво, що було б якщо ми прилетіли б сюди влітку у сезон. Бо при високій температурі не дуже то й потрекаєш по горах. Взагалі хочу дати пораду бути обережними із Сицилією у сезон, бо судячи з фотографій туристів вона буде далеко не така зелена, як взимку. Тепер із відчуттям перемоги можна йти на вечерю. Вечері в Італії це завжди радісно.

Але як завжди є «але» в нашій улюбленій Сицилії, тут чомусь все не так, як в Італії) Якщо ти хочеш вечеряти о шостій вечора, то вже легше з голоду померти, бо сієста вона така. Ніхто тут раніше семи-дев’яти вечора для тебе відкриватись не буде. Ми до цього трохи не були готові морально і коли знайшли ресторан що відкриється о шостій вечора, тобто через пів години, вирішили, що ми знайдемо інший. Ми тоді не знали який скарб втрачаємо. На щастя у багатьох містах увесь час працюють йогуртерії. А, як відомо, заморожений йогурт – моя слабкість. Тож до вечері змогли смачно скоротати час.

Чефалу

Це місто знаходиться в годині їзди поїздом від Палермо. У нашому особистому рейтингу це місто отримало позначку “Маст сі на Сицилії”. Це еталон того, як повинні виглядати старовинні курортні міста Європи. Вузькі пішохідні вулички ідеальної вузькості. Кількість і різноманітність туристичних магазинчиків ідеально збалансована. Все самобутнє і прикрашене. Але почнемо знайомство з містом традиційно з трапези. На нас чекала аранчінярня. Аранчіні це смажені в клярі кульки із начинкою. Сама кулька буває із рису, картоплі або пасти. Цікаво що на Сицилії нам попадалися тільки із рису.

Розмір кульки зазвичай достатній, щоб поїсти і як раз залишити місце на десерт із кавою. Хоча з десертами на Сицилії теж є нюанс… скажімо так: беріть канолі з рикотою – не прогадаєте. А ось якщо візьмете щось інше, то із вірогідністю 100 відсотків прогадаєте) Із кухнею познайомилися – тепер морько! А воно як завжди привітне та радісне. Мишко одразу поставив собі за мету перекидати усі камінчики з берега у воду. Місто дійсно комфортне, хочеться одразу гуляти і вздовж моря і по місту і лізти в гору. До речі! Чому ми ще не вилізли на гору? Он там зверху є замок, нумо його відкриємо. Доки йшли містом, почалася злива. Здавалося б завзятих туристів злива не зупинить! А от заморожений йогурт – зупинить. Ну що ж йогурт, ти переміг! Як раз і злива закінчилась. Підйом до замку тривав близько хвилини. Ми майже одразу напоролись на табличку, що замок зачинений через погоду. Ну й добре, на одну гору на маршруті менше. На щастя, тут є ще одна. Тобто цілий національний парк на горі. Як туди дістатися ми не знали, бо щось інтернет нічого не міг порадити як туди дістатися з будь-якої точки Сицилії. А саме в цьому місці він нам запропонував півтори години пішки і ми у парку. Схоже все вказує на те, що це правильний вибір, ми почали підйом.

Красивий підйом, дуже красивий підйом. Панорами на місто і сусідню гору із замком точно вартували того. Та й сама дорога доволі екзотична. Щоправда, на початку маршруту нам попався настільки ображений кіт, що я досі себе відчуваю йому винним, він просто сидів на паркані і дивився на мене поглядом переповненим нескінченної журби. Ще шкода що на маршруті не було із нами чотирилапих провідників. Але час від часу собаки-кусаки на нас погавкували за парканами. Хоча їх настрій видавав веселий хвостик. Окрім екзотичних панорам на нас також чекали екзотичні дерева. Першим нам попалося суничне дерево. Ми вже знаємо, що плоди їстівні, оскільки перевірили це на собі ще під час подорожі до Бордо. А далі, мабуть, головна візитівка Сицилії.

Апельсинова пауза!

Це гасло потрібно було голосно і чітко вигукнути коли проходиш повз дерево зі стиглими апельсинами чи мандаринами. Вся наша делегація відкладає усі свої справи і маршрути, після чого починається тотальне поїдання цитрусових. Мета – з’їсти все дерево. На цьому дереві росли трохи кислі апельсини, але на щастя у нас із собою були ще солодкі мандарини то ж ми трохи балансували.

Назад на маршрут

Ми продовжили наш підйом. Під час підйому від нашої делегації відстав шарфик Даші, він вирішив перепочити і чекав нас на зворотному шляху. І ось ми нарешті на вершині. Сам парк тут умовний, навколо джунглієва рослинність, але йти можна по узбіччю траси. На горі є тільки один ресторан. Зараз тут пообідаємо і можна рухатись назад. Але ж ви вже знаєте що о п’ятій вечора тут не заведено їсти. Тож хазяйка ресторану сказала, що вона нас із радістю прийме через три години. Але враховуючи, що ми схоже єдині туристи на всю Сицилію у несезон, то їй точно було б вигідніше нас обслужити. Ну ок, схоже буде ще одна апельсинова пауза. Ми почали маршрут назад у Чефалу. Із шарфиком, як і домовлялись зустрілися по дорозі, він на нас чекав лежачи на асфальті. А далі був зовсім фантастичний твіст сюжету із хепіендом. Попереду на нас чекала невідома машина, чоловік італійською пояснив, щоб ми сідали із ним. І як тільки ми сіли, одразу почалася настільки потужна злива, що нас попросту б змило з тієї гори. Вже було важко зрозуміти чи їде наша машина, чи пливе. На жаль чоловік знав тільки італійську, але ми доволі продуктивно поспілкувалися доки їхали. В місті чоловік пультом відкриває ворота і завозить нас кудись на приватну територію. Ми виходимо із машини, вороже налаштовані гуси на нас злобно гагагакають. Чоловік виходить з машини і ми бачимо рясу, це виявився ченець! Він провів нас до своєї церкви і показав дорогу як можна вийти в місто. Зливу ще трохи довелося перечекати і як тільки вона послабла, ми перескочили у паб, який чудом виявився відкритим. Мабуть, останню годину нас переслідувало справжнє сицилійське щастя.

Після ситної трапези ми пішли досліджувати руїни, які собі запримітили коли піднімалися на гору. З гори відстань здавалася трохи меншою, але ж не зупинять нас якісь там кілометри та злива. У нас навіть були парасольки, щоправда, у Палермо в готелі, але ж були! До руїн ми дістались коли вже зовсім стемніло, від чого ті руїни виглядали доволі зловісними, а ще нас почала переслідувати чорна кицька погрожуючи нявкаючи. Та що ж ми зробили такого, що всі коти Сицилії немов мафія проти нас об’єдналися. Котів ставало все більше і більше.

Одночасно ми нарахували аж шість штук, і всі якось недобре на нас дивилися. Можливо вони теж хотіли їсти, але через сієсту їх також не годували. Схоже нам час повертатися у Палермо. Прибережний маяк нам прощально освітлював маршрут.

Фавіньяна

До Трапані ми змогли дістатися тільки автобусом, розклад якого настільки таємний, що дізнатися його можна тільки на центральному автовокзалі у Палермо. Тут чомусь така проблема з усіма автобусами, але ходять дійсно часто, тож немає проблеми коли треба кудись дістатися. У Трапані також треба зробити вибір куди далі, ми обрали острів Фавіньяна.

Острів доволі великий, але основна цікавинка це залишки фортеці на самій горі. Як вже водиться знайомство ми почали з аранчіні та тістечок. На жаль то були не канолі. Далі ми почали підйом до фортеці. Підйом достатньо легкий, а в зелений несезон ще й мальовничий.

Я б не сказав би що відвідування цього острова є обов’язковим, але нас дуже гріло те, як тут все зелено і тепло прямо серед зими. Саме тут можна порівняти фотографії того, як острів виглядає під час сезону влітку. Це буде прямий антонім слова зелений та мальовничий. Тож нам була подвійна радість.

Трапані

Це місто під час сієсти було настільки пустим, що ковідна Туреччина відпочивала. Ми вже дійсно почали перейматися куди поділися люди, а раптом усі разом отруїлися піцою, ми ж теж зранку її їли. Хоча ні, ми зранку їли фантастичні на смак тістечка у портовій кондитерці. То де ж люди і як нам повечеряти? Як раз в одній піцерії чоловік ставив піцу до печі, схоже таки на цей раз нам пощастило.

Але кухар показав мені пальцями що відкриється тільки через дві години. А для кого ж піца? Чому не можна приготувати на одну більше? Пошуки їжі були приречені, аж доки ми не знайшли його – місцевий генделик! Якщо у генделиках зазвичай продають біляші, то в Італії піцу та аранчіні.

Після ситної трапези у генделику ми пішли гуляти вулицями старого міста. Саме місто я б схарактеризував так – тут дуже красиві хмари над морем.

Монделло

У Сицилії є таке негласне правило: затишні міста і не дуже у подорожах будуть йти строго по черзі один за одним. Ми це доволі швидко зрозуміли, тож зараз ми їдемо у дійсно класний район під Палермо. Ми виселилися з готелю, здали речі у камеру схову і пішли на зупинку. По дорозі зустріли рідних українців що подорожують. Приємно усвідомлювати, що життя у людей починає потроху налагоджуватися і головне його не відкладають. Тепер нам треба було розібратися, як тут платити в громадському транспорті. Місцевий житель нас запевняв що у неділю транспорт безкоштовний. Пізніше ми зрозуміли чому, бо у контролерів у неділю вихідний, але як чесні туристи ми квитки купили. Монделло це великий пляжний курорт, весело тут однаково як і в влітку, так і взимку. Правила сієсти тут не діють, отже це буде дійсно легкий день у подорожі. А головне тут є гори, великі гори! Починати треба із відвідин джелатерії, кількість кульок морозива на родину не повинна бути меншою за шість. Це був прекрасний початок знайомства з курортом. Далі ми пішли на трекінговий маршрут у природний заповідник Капо Галло.

Маршрут дійсно мальовничий, з однієї сторони вертикальна плоска гора, з іншої блакитне морько. А вздовж дороги росте колосся. Прогулянка як у безтурботному сні. Маршрут триває хвилин 20, а далі можна продовжити трекінг у самі гори прямо над урвищем. Хто ж від такого відмовиться? Вже навіть на картах стежок не було, а ми продовжували наш маршрут. Йшли доки не набридло, але схоже так можна дійти до сусіднього міста. Від цього маршруту ми були у повному захваті.

Тепер можна із почуттям виконаного обов’язку відправитися на трапезу. Знаєте що таке антисієста? Це коли всюди сієста і всі туристи сусідніх міст заповнили на повну усі ресторанчики, там де сієсти немає. Тож знову знайти собі місце для трапези справжній челендж. Але на щастя для нас було три стільці і столик у магазині-пекарні. Тож почнемо наше бенкетування піцою, Маргариту в студію! Це справжній шматочок раю у Сицилії, тепер додивимось Палермо і можна вирушати на протилежну частину острова. Сьогодні у Палермо ми відкрили також класну локацію – набережну. Це дійсно класне місто для того, щоб не поспішаючи прогулюватися.

Тут все як треба: і море, і широка зона для прогулянок, і зелені густі паркові зони. Дякую Палермо, ти був чудовою відправною точкою у цій частині острова, тепер ми вирушаємо далі, де на нас буде чекати подорож до фантастичної Таорміни.

Катанія

Ми стояли і дивились на масивний замок зі сторони нашої квартири, додаткові товсті металеві опори, та три великі засуви. Ого… Ми заселились в автентичну квартиру в центрі Катанії, з височенними стелями та прохідними кімнатами, а всі меблі були зроблені вручну дідом нинішнього хазяїна. Схоже раніше на Сицилії творилися ще ті мафіозні розборки польотів. Хоча ми подивились серіал Білий лотос і я розумію, що можливо і зараз можна тут легко втрапити в халепу. Надворі вже ніч, але ж ми не можемо просто взяти і відкласти відкриття нового міста на завтрашній день. Побігли досліджувати що тут цікавого. І ми правильно зробили. Через пару днів тут має початись сицилійський карнавал, а зараз як раз в різних частинах міста проходять репетиції. На жаль, на карнавал ми не потрапимо, то хоч на підготовку подивимось. Це був як міні карнавал спеціально для нас. Потім треба було повечеряти.

Ми обрали дві канапки з морепродуктами в місцевому кіоску. Вони коштували по сім євро, хоча за розміром були на три максимум. Наступного дня коли ми більше розвідали місто, то зрозуміли, що то був ресторанчик на території рибного ринку, тобто це дійсно місцева фішка з’їсти таку канапку, мені навіть стало трохи легше, що я з’їв не просто бутерброд за 7 євро, а справжню місцеву легенду.

Наксос

Із самого ранку ми поїхали відкривати одне з найголовніших міст цієї місцевості Таорміну. Але по дорозі було ще інтригуюче містечко Наксос. Якщо в ньому вийти погуляти кілька годин, то і на Таорміну буде вдосталь часу і переїзд буде не таким довгим. Це виявилось справжнє курортне місто із великою кількістю готелів. Але що нас найбільше вразило це пляжі цих готелів.

Виходить, що всі пляжі це застигла гостра лава, місцями прорубаний вхід або дерев’яні настили для доступу до доволі звичайного моря. Головне питання, навіщо тут комусь приїжджати до дорогого пляжного готелю і не отримати навіть нормального моря? Ми вже бачили сотні пляжів по світу і цим ми офіційно присвоюємо статус найгірших. Але найгірший для тих, хто сюди приїде відпочивати. Для нас же зараз це було ідеальне місце для трекінгу лавовими горами. Єдиний мінус трекінгу, ми не могли знайти як вийти з пляжу, бо всюди були зачинені безлюдні готелі. Тож в одному місці довелося трохи через паркан перелазити. Отже, трекінг ми рекомендуємо, а пляжинг – ніт! Хоча взимку абсолютно усе місто було пустим, самотній і пафосний ресторан працював на повну, всередині була майже повна посадка. Звідки там взялися всі ці люди? Чому тут немає сієсти? Схоже це знак що тут треба пообідати. Але є одна проблема. У ресторан немає входу, ми двічі обійшли по колу – дверей нема. Але як там опинились люди, невже це знову ознаки того що ми у матриці? Пусте місто в несезон, повний ресторан людей, немає входу. Все вказувало на те що ми у віртуальній реальності. На щастя нас помітив хтось із клієнтів і вказав пальцем де саме ті секретні двері. В цей самий момент матриця виправила помилку реальності і двері з’явилися. Хоча з іншої сторони, якби матриця щось виправляла, то я б забув цей випадок, а це тільки доводить, що ми не в матриці. Хоча з іншої сторони матриця хоче, щоб я подумав саме так і тому з пам’яті це не видалено. Але якби матриця захотіла, щоб я подумав саме так то вона б одразу зробила, щоб я подумав саме так, а не ось так, як я подумав тільки що. Тож схоже ми все ж таки живимо в реальному світі, але чому тоді дверей не було, а тепер є?))))

Доки я вів роздуми на тему матриці нам принесли комплімент від матриці ресторану – запечені мідії. Словом потрапезували ми на славу. Одним із головних задумів нашої зупинки у Наксосі був місцевий парк, але коли ми побачили ціну за вхід до парку, то вирішили що нашою метою був ресторан і поїхали до Таорміни.

Таорміна

Їхати краще одразу автобусом, на відміну від поїзда він їде одразу на гору. А гора тут висока. Таорміна це особливе місто. Я б йому дав статус візитівки цієї частини Сицилії. Якщо зі сторони Палермо таким містом було Чефалу, то зі сторони Катанії – Таорміна. Ще я дуже раджу подивитись перед подорожжю другий сезон Білого Лотосу, ще більше перейметеся Таорміною. На момент подорожі ми ще не дивилися серіал, але місто зайшло одразу.

Ось детальний план того, як отримати від міста по максимуму. Спочатку з оглядового майданчика подивіться на острів та спробуйте відірвати очі. Знаю це буде важко, але від цього ще ніхто не помер. Далі ідемо вузькими вуличками старого міста і заходимо до кав’ярні на каву із канолі. Канолі слід брати саме з рикотою. Тут є два тонких моменти. По-перше, це поєднання, ще й в Таорміні вбивчо смачне.

Але вижити можливо і навіть треба хоча б заради кумкватових дерев. А другий момент, перед замовленням обов’язково уточніть ціну на каву, бо після того, як одна із кав’ярень потрапила до сюжету якоїсь передачі, ціна лише на каву тут настільки захмарна, що ви дійсно ризикуєте не пережити фінальний рахунок.

Щось якась небезпечна виходить Таорміна у цій розповіді. Після кави із богемним канолі, проходимо центральну площу і тримаємо курс трохи на гору, але не довго – хвилини півтори. Тут буде купа кумкватових дерев. Якщо ви ще не знайомі із цим фруктом на вас чекає приємне відкриття. Якщо вже знайомі тоді впевнений, що це місто ви додали собі до списку майбутніх подорожей.

Але не тільки гастрономія та панорами прикрашають це місто, тут ще й дуже автентично виглядають старовинні вулички і навіть взимку в пік несезону тут дуже приємна атмосфера. Далі можна піти до старого амфітеатру або спуститися пішки вниз до острова.

Спуск буде тримати приблизно 30 хвилин по панорамній стежці. І так, не забудьте заглянути до оливкового саду, що розташований прямо перед початком спуску. Нам вже час повертатися до Катанії. Назавтра нас чекає третя після Таорміни і Чефалу важлива точка нашого маршруту. Тож треба добре повечеряти і набратися сил. Цієї вечері ми відкрили для себе затишний ресторанчик, де я ще ближче познайомився із місцевою стравою – гночі із сиром в томатному соусі.

Сіракузи

Пам’ятаєте я описував що на Сицилії цікаві місця попадаються строго через одне. Сиракузи я б охарактеризував як канолі без крему, каву без чашечки або Таорміну без панорам. Скажімо так, можливо в сезон тут більш душевно, але в нашому випадку найбільше, що запам’яталося з цього міста це піца в піцерії.

Треба було відкоригувати маршрут, щоб не втрачати день. На карті неподалік знаходиться величезний природний заповідник. Навігатор вказує, на те що найближче місто там Касібле. Касібле, так Касібле, поїхали.

Касібле

Як не дивно, але саме тут на нас чекала третя важлива точка нашого маршруту. Це дуже маленьке місто. Біля зупинки ми смачно поїли піцу та каву із пиріжками з рикотою (доволі рикотова виходить подорож). Тепер ми пішли у напрямку парку. Перші хвилин 20 ми йшли вздовж траси, аж потім нас навігатор повів зеленими полями. Види на полях були трохи схожі на рисові плантації В’єтнаму. За полями нас чекало вгадайте що?

Апельсинова пауза!

Тут росли закинуті, але безмежні сади сицилійських апельсинів та лимонів. Це ті апельсини, що мають червоні пігменти усередині із медовим смаком. Я думаю, що ця пауза у нас у всіх взагалі найбільше запам’яталася з подорожі. Я, мабуть, в житті стільки апельсинів ще не їв за раз. І до речі це був наш перший досвід у житті із сицилійськими апельсинами. Було настільки смачно, що навіть не звертали увагу на тотальне переїдання. У той момент наша кров точно почала мати трохи апельсиновий відтінок. Задоволені та апельсинові ми пішли у напрямку до моря. Далі постало питання чи добре всі ми вміємо лазити на апельсинові дерева?

Бо ми зустріли велике стадо корів, яке дуже недобре на нас дивилося. Ми йшли як ні в чому не бувало, але про всяк випадок поглядали на форми та розміри дерев. За коровами троє хлопців намагались осідлати мотоцикла. Даша припустила, що де ж би ще водилась сицилійська мафія як не у безлюдних апельсинових садах. От халепа, а якщо це мафія? Коли ми проходили зовсім поруч один із хлопців вирішив нас щось запитати італійською, я не знав що саме він питав, але вже готовий був віддати йому гаманець. Одне тільки мене стримало, я ніколи не користуюся гаманцем і не мав готівки.

Ми вийшли на безтурботний великий пляж, тут було дійсно красиво, перший красивий пляж на Сицилії. Схоже у сезон купатися треба саме тут.

Нас чекала дивовижна прогулянка пляжем до наступного далекого міста Фонтане. Весь маршрут був особисто нашим. Хоча в якийсь момент з’явились загублені люди. Але виглядало так, начебто вони не розуміли навіть який зараз рік. Потім вони так само безслідно зникли. Від Фонтане прямує поїзд до Сиракуз, звідки можна буде доїхати до Катанії.

Мигдалева пауза

Це був також наш перший досвід поїдання свіжозібраного мигдалю. Я навіть не знав що він росте на деревах. А головне пощастило, що фрукти були вже перестиглі і на деревах висіли самі кісточки. Тож далі дорога серед жовтих квітів була із мигдалевим ароматом. Коли ми дійшли до міста, було вже зовсім темно, а поїзд за розкладом буде більше ніж за годину. У місті ми були також єдиними людьми. Але вирішили спробувати щастя у пошуках їжі. Як не дивно, але знайшли кав’ярню, яку жінка як раз зачиняла на замок. Жінка англійською не розмовляла, але гастрономічна мова перекладу не потребує, тож тепер ми забезпечені круасанами та пиріжками. Тож тепер протягнемо до повноцінної вечері у Сиракузах. Пішли на самотню залізничну станцію, що освітлювалась не менш самотнім ліхтарем. Зупинка була схожа на зупинку “Дно болота” із “Віднесені привидами”. Проблема була в тому, що на станції не продавалися квитки. Я взагалі був не впевнений, що там зупиниться поїзд. Бо на вигляд ми десь у кінці світу де взагалі де нічого немає вже. Згодом на самотню станцію приїхав не менш самотній поїзд із двох вагонів. Машиніст персонально для нас увійшов в салон, щоб продати нам квитки, бо знав, що на станції немає автомата. На пересадці між поїздами у нас була приблизно година, тож ми змогли навіть повечеряти піцою, щоправда, у вокзальному генделі, зате смачно і без сієсти.

Ачіралє

Пам’ятаємо золоте правило регіону про “Через раз”. Сьогодні у нас останній день на Сицилії і ми знали, що він приречений потрапити на нецікаве місто, але ми хоча б спробували. Це місто ми вибрали через те, що саме тут буде карнавал і можливо застанемо ще репетиції. До міста треба їхати поїздом, то ж що може бути краще? Доки під’їжджали до міста, я помітив, що вулкан, м’яко кажучи, прокинувся. “А там завжди так йшов дим?”. Наступне логічне питання було — що робити якщо почнеться виверження? Але як я тепер знаю, вулкан тут димить і вивергається доволі часто, то ж окрім нас схоже взагалі нікого не турбувало, що вулкан посилено димить. Для нас же це був ще той вау-ефект. Приїхали, тепер треба спробувати відірвати погляди від вулкана і піти маршрутом в сторону моря. На цей раз навігатор нас трохи підвів, він увесь час намагався нас завести прямо в будинок до італійців. Самі італійці виглядали недуже задоволено, що карти гуглу влаштували їм прохідний двір через приватну територію.

Нарешті ми вийшли до моря, але море виявилось метрів на сто нижче ніж ми очікували, але так було навіть краще, бо з висоти відкрилася просто пречудова панорама. А ще сюди як раз прийшов на прогулянку місцевий мешканець зі своїм життєрадісним песиком. Собака настільки нам зрадів, що забув про хазяїна, він так радісно скакав поміж урвищем та нами, що в мене серце в п’яти пішло. На щастя собака скакав обережно. Тепер ідемо подивимось що в самому місті. Як ви вже здогадалися, в місті було настільки нічого, що нічогіше в цьому світі бути не може. Тому ми пішли далі. А далі на нас чекала феєрична трапеза в кондитерській кав’ярні. Ми відвели душу на італійських тістечках.

Не можу сказати, що на піцах теж відвели душу, бо за цю поїздку піци було справді дуже багато в нашому раціоні, і від в неї вже стільки радості не було. Тепер прогуляємось до залізничної станції і у нас буде ще пів дня, щоб погуляти по Катанії. Поки йшли містом, то зрозуміли, що ми навіть не знаємо назву міста де ми гуляємо. Оце вже новий рівень подорожей, коли подорожуєш туди не знаючи куди)

Катанія

Саме місто ідеально для прогулянки у форматі “Половина дня” тут є і чудовий зелений парк із великим пагорбом і велика туристична зона і великі магазини де можна купити місцевих смаколиків. За останні подорожі я підсів на Тірамісу. Воно в багатьох країнах Європи в маркетах продається в лоточках вагою 400 грамів та за ціною приблизно 3 – 4 євро. По якості та смаку нічим не поступається ресторанним і мені здається що навіть краще, бо його можна з’їсти одразу багато. Нашу подорож ми вирішили завершити глибоким зануренням у гастрономію, тож замовили у ресторані страву, в яку входить філе різних сирих морепродуктів, це був дуже цікавий досвід і якби ми продовжували перебування на острові то ймовірно ще б раз таку замовили, а потім принесли настільки смачну пасту, що я вже ридав, що ми летимо завтра.

Я вирішив подивитись назву пасти і помітив що вона входить у розділ особливих страв від шефа, тож на жаль ми ніде більше її не скуштуємо.

Епілог

Цією подорожжю ми закрили всі наші довгострокові плани маршрутів по Італії, тепер можна сміливо повертатися в місця що сподобались найбільше, а саме озера Гарда і Комо. Про саму Сицилію скажу так, ми були у несезон і с точки зору зеленої рослинності це було правильним рішенням. Цей острів дуже специфічний с точки зору подорожей. Нам поїздка дійсно сподобалася (бо насправді є у нас ряд подорожей віднесені то категорії невдалих), але якби б ми прилетіли влітку, то боюсь Сицилія потрапила б саме до цієї категорії. Хоча у мене в далеких мріях є повернення до Катанії на кілька днів задля того, щоб піднятися на активний вулкан, а це якраз треба робити влітку)

P.S. Обов’язково подивіться другий сезон Білого Лотосу перед подорожжю.

Мета подорожі була з’їсти трдло прямо в Брно. І ми успішно виконали цю задачу! Але окрім трдла лишилось ще багато приємних спогадів про мініподорож. Спочатку треба було довго їхати на автобусі, настільки довго, що я встиг поспати, потім на зупинці замовити в автоматі кави, але тільки замовити, забрати не встиг, потім ще раз поспати і навіть занудьгувати. Але добре що в епоху цифрових технологій можна завантажити собі книгу і слухати усю дорогу. На цей раз це була книга, як не дивно, про расію – роман “1984”. У книзі дуже влучно описана частина буття сучасної русні. Нарешті ми приїхали! Ми у самому серці Брно, для кращого сприйняття нового міста бажано бути ситим.

Тож ми почали із гігантського вепрового коліна із келихом чеського пива. Коліно було настільки великим, що навіть ще собою бутербродів наробили. Тепер можна дивитись місто. Як виявилось Брно теж готувалось до зустрічі з нами і через годину тут розпочнеться справжній бразильський карнавал!!!

Оце так привалило! Тож тепер у нас є годинка на старе місто. Стара частина тут доволі велика, і як водиться – є стара фортеця. Але для кращого сприйняття фортеці, треба випити запашної кави разом із тим довгоочікуваним трдлом. Сьогодні у нас було трдло із малиновим смаком. А тим часом народ почав збиратись вздовж довгої вулиці очікуючи початок карнавальної ходи.

У Бразилії на карнавалі ми не бували, але я думаю, що цей нічим не гірше. Дійсно круті костюми, танці, барабани. Якщо порівнювати карнавал із домініканським, то він суттєво відрізняється задумом. Якщо там були різного вигляду створіння, то тут акцент на великому пір’ї та запальних танцях у сміливому вбранні. Для тих хто бажає побувати на карнавалі не за усі гроші світу, це буде шикарне рішення. До речі житло на ці дати ніяк не відрізнялось за ціною від інших дат. Схоже він тут не такий розпіарений ще.

То ж користуйтесь моментом. У карнавальній атмосфері ми блукали маленькими вуличками, заглядали в усі закутки. Навіть зайшли у якусь пафосну будівлю із шикарними вітражами. Не знаю чи чекали на нас там, чи ні, але оскільки усі були на карнавалі, ми змогли вільно зайти. Тепер головне питання, а що саме ще можна дивитись у Брно окрім старого міста та карнавалу? Інформації гуглилось дійсно мало. Але тут є дві пречудові локації. Тож сідаємо на трамвай, та їдемо у район Бістрц, тут є велике озеро та річка.

Сідаємо на маленький кораблик та відправляємось у справжню кількагодинну подорож, у вечірньому сонці види тут фантастичні. На берегах час від часу відпочивають місцеві жителі, вони з радістю махають туристам що пропливають. Хотілося, щоб цей момент ніколи не закінчувався. Ми десь далеко від сьогоденних проблем пливемо на маленькому кораблику по тихій річці. Оскільки цей кораблик був сьогодні останнім, то ми зробили наступне – вийшли на зупинці Скали, прогулялись пішки до замку і там сіли на останній зворотний рейс. Один мінус, та зупинка була схожа на дрімучий ліс. Коли ми виходили, то навіть капітан із персоналом на нас якось прощаючись дивились. Але це була дійсно приємна прогулянка лісом із видами зі схилу на річку. Ми навіть два грибочки під мохом знайшли. Ми повинні бути прийти на зворотну зупинку за 15 хвилин до відправлення порома, але схоже дрімучий ліс на нас справив настільки міцне враження, що ми прибігли за 25 хвилин до відправлення. Але скажу так, цей кораблик із річкою одне із найромантичніших міст Європи.

Ночували ми сьогодні у студентському гуртожитку. Я у гуртожитку ніколи не жив, тож цього разу був мій перший досвід. До речі, живуть студенти у Чехії добре, мені сподобалось.

Зрання ми почали маршрут на другу локацію. У Чехії взагалі усе добре об’єднано автобусами, та ще й усі автобуси приймають пейпас. Єдина проблема, гугл знає далеко не про всі маршрути, тож краще користуватись їх офіціальним додатком. Двома автобусами ми доїхали у Скальний Млин. У цій місцевості є система печер і канатка. Що ж може бути краще. Тож спочатку ми виконали невеликий трекінговий маршрут, а потім піднялись на самісіньку вершину у кабінці. Звідси відкривається вид на прірву що вражає. Десь там унизу ходять люди, що зараз відвідують печеру. Назад ми спускались пішки, оскільки печера була заброньована на конкретний час. Тож часу у нас було достатньо.

Печера називається Пунква і бронювати, як нам пояснили, краще заздалегідь. Але нам пощастило, для нас ще було вільне віконце впритул для зворотної дороги. Чим же особлива ця печера? Вона дійсно глибока і тут треба плисти два кілометри на човні по підземній річці. А ще тут вісім градусів, тож беріть теплі речі.

Чеська гідеса розповідала щось дуже цікаве і енергійне, і навіть окремі уривки та історії були зрозумілими. Хоч ми вже бачили багато різних печер, цю ми відмічаємо як ту, що варто відвідати. Тим паче автобусне з’єднання із містом дійсно добре відпрацьоване. А касир на автовокзалі навіть планшет дістала, щоб показати як добиратись. Там головне тільки у правильному напрямку сісти в автобус, бо ми так замість Брно майже відправились у зовсім інше місто. Так би, мабуть, замість написання розповіді досі б були у Брно, оскільки не встигли б на зворотній фліксбас. А так ми у своєму вже рідному Кракові.

З аеропорту Стокгольм Скавста до Стокгольму можна дістатися такими способами:

1. Автобус flygbussarna, Квиток можна оплатити однією карткою за всіх подорожуючих у водія. Ціна така ж сама як і купувати квиток онлайн. Розклад та ціни можна подивитися тут. Час в дорозі 80 хвилин. Квитки куплені онлайн не прив’язані до дати і не мають місця, тож має сенс купувати квиток в автобусі при посадці.
2. Сісти на автобус номер 515, за 30 крон доїхати від Verkstadsskolan (зупинка біля виходу з аеропорту) до Nyköping Centralstation. Далі пересісти на поїзд від Nyköping Centralstation до Stockholm Centralstation. Квиток на автобус можна купити карткою у водія, або в офіційному додатку. Квиток на поїзд можна купити карткою, що має чіп, в терміналі на залізничній станції. Ціна за квиток на поїзд онлайн та в терміналі однакова.
3. Flixbus.

Як дістатися зі Стокгольму до аеропорту Stockholm Arlanda

1. Автобус flygbussarna, Квиток можна оплатити однією карткою за всіх подорожуючих у водія. Ціна така ж сама як і купувати квиток онлайн. Розклад та ціни можна подивитися тут. Час в дорозі 45 хвилин. Квитки куплені онлайн не прив’язані до дати і не мають місця, тож має сенс купувати квиток в автобусі при посадці.
2. Поїздом Arlanda Express. Швидше і дорожче ніж автобусом.

Нотатки по подорожі

Чи дійсно це настільки красива країна, як її описують в інтернеті? Так, вона прекрасна, кількість рідкісних природних явищ у цій країні дуже велика.

Чи можлива подорож по Ісландії без машини? Так, в сезон це можливо. Є раз на день автобуси та пороми.

Чи дійсно це дуже дорога країна? Так. На нашому досвіді це найдорожча країна серед тих, де ми були.

Я хочу схуднути, а дієти не допомагають, що робити? Злітайте на тиждень до Ісландії.

Наскільки добре туристично розвинена країна? Станом на 2023-й рік країна взагалі не розвинена для туризму. Але це не робить Ісландію менш красивою.

Якщо подорожувати по Ісландії на машині, то яку треба орендувати? Частина визначних місць дозволена для проїзду тільки повнопривідним автомобілем. Оскільки треба буде проїжджати по річках і складних дорогах.

Чи можна на туристичному автобусі дістатися визначних місць, де треба повнопривідний автомобіль? Так, такі автобуси називаються Highland bus.

Чи всюди можна розрахуватися карткою? Всюди. Майте на увазі, що готівка може знадобитися якщо будете з кимось домовлятися про трансфер машиною.

Де залишати на зберігання речі? У великих містах є камери схову, 1000 isk на день. Нам треба було залишити в малому місті, тому це були кущі в лісочку.

Де купувати продукти в Ісландії? Супермаркети Bonus найдешевші, але пізно відчиняються та раніше зачиняються.

Що з погодою в сезон в Ісландії? В середині липня за 9 днів ми застали дощик та температуру 5 градусів тільки один раз. Інший час було сонячно, температура вище 10 градусів та мінливі холодні вітри.

Який одяг треба брати для подорожі по Ісландії в сезон? Теплий, водонепроникний, вітронепроникний. Треба мати багато шарів одягу. Шапку, рукавички, підштаники. Купальні костюми для термальних озер та басейнів. Навіть під час гарної теплої погоди може налетіти такий вітер, що вам доведеться максимально утеплятися. Рушники спортивні з мікрофібри (займають мало місця і дуже швидко сохнуть). Парасольки в цій країні не допоможуть.

Яку їжу з собою взяти в Ісландію? Паштети в упаковках до 100 мл, кабаноси, хліб, розчині супи, стаканчики, ложку, горішки, сухофрукти, протеїнові батончики.

Чи працює автостоп в Ісландії? Приблизно 5% машин зупиняються. Машини в сонячну погоду в сезон їздять приблизно раз на хвилину. У випадку подорожі без машини, автостопом точно доведеться користуватися. Якщо ви з машиною, то не забувайте підбирати мандрівників.

Що найбільше сподобалося в Ісландії? Виверження вулкана Litli-Hrútur. Але нам пощастило, що виверження збіглося з нашою подорожжю, що ми змогли змінити маршрут не втрачаючи заброньованих готелів та не руйнуючи планів, що в той день коли ми фізично могли пройти на вулкан, він був відчинений для відвідування. І також нам звісно пощастило що ми залишилися живі, бо якщо лізти майже у саме жерло вулкану, то можна або згоріти у лаві, або отруїтися газом.

Коли відбувалося виверження вулкана Litli-Hrútur? З 10.07.2023 – 10.08.2023. Офіційно пускати туристів почали орієнтовно з 16.07.2023.

Скільки днів треба на подорож по Ісландії? Мінімум три, а краще декілька тижнів.

Чи є проїзні на екскурсійні автобуси Highland bus? Станом на сезон 2023-го ми не знайшли таких, але схоже що раніше були.

Чи гірше подорожувати по Ісландії автобусами та літаками ніж на машині? Це будуть дві абсолютно різні подорожі з різними місцями. Наприклад, неймовірно мальовничий маршрут Skógar – Thorsmork на машині виконати неможливо. А маршрут до кольорових гір Landmannalaugar ви не виконаєте на не повнопривідній машині. Маршрут до чорного та діамантового пляжу проблематично виконати автобусами через брак готелів.

Чи варта подорож в Ісландію усіх цих складнощів та грошей? Повірте — варта.

Поради по подорожі до Ісландії

• Летіти в сезон, не раніше середини липня, тоді автобуси вже точно будуть ходити хоча б раз на день.
• Перед купівлею авіаквитків, перевірити вартість хостелів та гестхаусів, щоб ще були місця на ваші дати. Ми бронювали за два місяці до подорожі маршрут, і місць поза Рейк’явіком було вже мало. Кажуть, що планувати маршрут треба за пів року, розклад автобусів на літній сезон наче з’являється у квітні.
• Брати з собою тільки малу ручну поклажу, бо і так буде фізично важко.
• Інтернет ловить майже всюди. Тож сміливо розраховуйте на роумінг.
• Середня кількість кроків на день у нас становила 34 000. Просто будьте морально готові.
• Краще купувати квитки на туристичний автобус заздалегідь.

Що варто побачити на нашому маршруті по Ісландії?

1. Виверження вулкана Litli-Hrútur. (Виверження завершено)
2. Гейзер
3. Льодовик
4. Водоспади
5. Долину, де все бурлить та кипить
6. Поплавати в термальному, природному і бажано безплатному озері
7. Біла ніч влітку, коли темно зовсім не буває
8. Пташок іпаток
9. Кратерні озера

Що не помістилося в наш маршрут за браком часу, автобусів та вільних місць в готелях

1. Трекінговий маршрут біля Вік і Мірдал
2. Льодовикова печера
3. Національний парк Ватнайокутль
4. Водоспад Dettifoss
5. Спостерігання за китами
6. Діамантовий пляж із льодом
7. Озеро зі шматками льодовика
8. Північне сяйво (не видно через білу ніч)

Наш маршрут

Пішки пройдено 209 км, 273 373 кроків.

День 1. Приліт в Keflavík, переїзд в Reykjavík автобусом номер 55. Ночуємо в Reykjavík.

День 2. Великий водоспад, долина водоспадів, льодовик, панорамні чорні, червоні та зелені гори. Переїзд туристичним автобусом Reykjavík – Skógar (на кількахвилинній зупинці в Hella ховаємо зайві речі в кущах за трасою). Водоспад Skógafoss. Піший маршрут 25 км до кемпінгу Thorsmork Langidalur, маршрут пролягає через гору висотою 1000 м, враховуючи розклад туристичних автобусів маршрут треба пройти за 10 годин, ми пройшли за 8,5 на середині маршруту на горі буде кемпінг де можна за 500 крон набрати літр води, приймають картку. Переїзд туристичним автобусом Thorsmork Langidalur – Hella. Автобусом можна повертатися з більш ближньої зупинки Básar. Забираємо заховані речі, ночуємо в Hella.

День 3. Кольорові гори, термальне озеро 45 градусів (станом на 2023-й рік безкоштовне). Туристичним автобусом Hella – Landmannalaugar. В Landmannalaugar маршрут по колу, горами, розрахований до 3-х годин та термальне озеро. На зупинці будуть магазини з кавою та різними снеками. Туристичним автобусом повертаємось в Hella, через годину пересідаємо на звичайний автобус номер 52 до Landeyjahöfn, там пересідаємо на паром і пливемо на острів Heimaey (місто Vestmannaeyjabær). Паром з автобусом синхронізований. Ночуємо на острові Heimaey.

День 4. Пташки іпатки та неймовірно красивий острів Heimaey. Гуляємо по острову вздовж берегової лінії до місця Puffin Lookout, щоб спостерігати за іпатками. Підіймаємося на гору Eldfell. Обережно, щоб вас не здуло вітром, якщо сильний вітер не повертайтеся перпендикулярно. Перед сном релаксуємо в термальному басейні Sundhöll Vestmanneyja з гірочкою — батутом.

День 5. Переїзд в Рейк’явік, Lava show, переліт в Акурейрі. Пливемо поромом до Landeyjahöfn і повертаємося автобусом 52 у Reykjavík. Дивимося Lava show. Летимо компанією Icelandair по маршруту Reykjavík – Akureyri. Не переплутайте аеропорт з Кефлавіком. По дорозі до готелю заходимо в ботанічний сад. Зверніть увагу, що по буднях по місту курсують безкоштовні жовті автобуси.

День 6. Озеро Mývatn. Спостерігання за пташками між кратерами, невеликий острів на озері, печера з гарячим озером де плавав Джон Сноу, кольорова долина, що димить, кипить та бурлить, кратерне озеро, плавання в термальному підземному озері, водоспад. Автобусом 56 до Skútustaðir (пташки та кратери) робимо прогулянку та виходимо на трасу. Далі автостопом до острова Hofdi, там гуляємо по острову. Далі автостопом до Hverir в ідеалі через печеру з озером Grjótagjá, озеро занадто гаряче щоб плавати. Hverir – це кольорова долина де все кипить та бурлить. Далі автостопом до Blue Lake, це красиве озеро, але в залежності від погоди воно може бути звичайним. Далі ніжками до Stóragjá, каньйон. Тут є термальне печерне озеро в якому можна плавати. По факту там два озера поруч. На зупинці Mývatn – Reykjahlíð сідаємо на автобус 56 і їдемо до Goðafoss, дивимося водоспади та автостопом повертаємося в Akureyri. Якщо вистачить сил, то йдемо в термальний аквапарк. На цьому маршруті має бути багато мошок, але в липні їх зовсім не було.

День 7. Оскільки ми перевиконали програму, то в цей день гуляли по горах в околицях Akureyri, парк Krossanesborgir та парк Kjarnaskógur.

День 8. Золоте кільце — гейзери, водоспад та національний парк. Купили екскурсію по Золотому кільцю в Reykjavik Excursions. Ми обрали розширену по часу екскурсію, де на всіх місцях ніби-то довші зупинки, тож довелося ще про фермерські помідори слухати лекцію.

День 9. Виверження вулкана. Оскільки на нашу подорож випало виверження вулкана, ми знайшли в телеграм каналі місцевого українця з машиною і він нас відвіз на початок трекінгу. Відліт до дому. Якщо вам також пощастило із виверженням, моя порада — не пропустіть це природне явище, але пам’ятайте про безпеку.

Стислий варіант маршруту

Корисні посилання

1. Туристичні автобуси Highland bus (не екскурсії) ми бронювали тут.
2. Екскурсію по золотому кільцю ми бронювали тут.
3. Внутрішні перельоти по Ісландії ми бронювали тут.
4. Актуальну інформацію про виверження вулкана та доступність маршруту ми дивилися тут.
5. Водіїв-українців з машиною, що можуть тебе підвезти у форматі таксі за готівку ми брали тут.
6. Квитки на лава-шоу ми купували тут.
7. Квитки на міські автобуси та пороми ми купували карткою в самому автобусі та на причалі.
8. Розклад міських автобусів тут.
9. Карта громадського транспорту всього острова тут.
10. Розклад поромів на острів тут.

Інформація про подорож

Дата: 11 – 19 липня
Кількість ночей: 8
Авіа: Wizz + Icelandair
Хостели: Booking, Agoda, Airbnb
Кількість дощових днів: 0,5 з 9
Максимальна температура: +18
Мінімальна температура: +5
Максимальний вітер: 60 км/год
Складність: 10 з 10

Затрати на двох

Це було невеличке містечко. Місцеві мешканці виглядали доволі привітно, так навіть і не скажеш, що вони можуть з легкістю пограбувати банк, чи взяти у заручники невинного перехожого з великого міста. На щастя у цьому місті був бравий шериф, чому я кажу «був»? Нажаль підступна лиходійка його взяла в заручники, шериф намагався не здаватися, проте все було марно. Хоч на лиходійку і скинули велике ковадло та усе одно інші лиходії дістали великий динаміт і буууум!

Ми сиділи на трибуні не спускаючи очей з екшена. Усе вибухало, в’язень тікав з в’язниці, мішок з грошима перелітав із рук у руки… Це було одне з найкрутіших шоу в Порт Авентурі! Але відмотаємо час назад. Як же приємно мати можливість будувати довгострокові плани і реалізовувати їх. Цю подорож ми запланували ще минулого року. До нас приїхали мами і ми великою компанією полетіли до Барселони.

Барселона

Це вже була друга наша Барселона. На цей раз можна сказати було перевідкриття. Наш готель знаходився у тридцяти хвилинах ходьби від аеропорту. Тож пішки туди-сюди доведеться ходити часто. Ця подорож була справжнім викликом для мами Даші, вона б нізащо не повірила, що зможе пройти пішки понад 200 км за подорож. Тож ми на місці, закинули речі у камеру схову готелю і можна офіційно починати. За доброю традицією наші подорожі починаються з круасана та кави.

Після минулої подорожі до Швейцарії, ціни здавалися не те що низькими, вони здавалися безкоштовними. Невже щось у Європі можна купити дешевше ніж за один євро??? Ці круасани були такі ж смачні як ті самі довоєнні і доковідні у Парижі. Одним словом амброзія. Тепер вперед у велике місто! Перше знайомство було з зеленими місцевими мешканцями, знайомтеся це містер та місіс папуга.

Папуги тут дійсно себе почувають справжніми господарями міста, до них навіть собаки гратися не підбігають, бо знають хто тут головний. Пташки себе дають фотографувати, можна навіть спробувати погодувати, але вони тут доволі перебірливі і можуть одним поглядом сказати тобі, їж сам свою булку. Папуг дуже легко знайти у будь-якому парку міста, а парків, як ви можете бачити на мапі, тут дійсно багато.

Друге за приємністю після папуг, це місцева кухня. В Барселоні з їжею все максимально просто. Треба знайти найближчу Меркадону, це мережа супермаркетів. Потім обираєш собі їжу до смаку і починаєш бенкетування. Обід на п’ятьох складався з великих порцій паельї з морепродуктами, сирних крокетів, свіжовичавленого апельсинового соку, лимонної фанти та звичайно українського чорного хліба прямо з Києва. Ця божественна трапеза на п’ятьох людей обійшлася у 29 євро.

Тепер ми і накруасанилися і наобідалися, можемо нарешті щось визначне подивитися. Думаю що у багатьох мандрівників перше визначне місце це площа Іспанії, вона знаходиться на максимально близькій відстані від аеропорту. Цього разу нажаль всі фонтани по Барселоні були на ремонті, але від того площа і прогулянка до садів не стала гіршою.

До речі, минулого разу не працювали ескалатори. Тож навіть не знаю що краще, фонтани і пиляти в гору, чи працюючі ескалатори. Далі була типова прогулянка затишними вулицями і туристичними районами Барселони. У попередній розповіді я вже виражав детальне захоплення вуличками, тож в цій краще зробимо акцент на чомусь новому. А новим цього разу була Саграда Фамілія.

Минулого разу ми її дивилися тільки з вулиці і виглядала вона, м’яко кажучи, недобудованою))) Тепер же ми вирішили зайти всередину. Всередині храм виглядає значно краще, та ще й аудіогід рідною мовою дійсно заглиблює тебе у деталі, яких так просто не помітити. Що сподобалося – сонячне світло, що буквально лилося кольоровою веселкою крізь зали. Гра світла мене дійсно вразила.

Але, чесно кажучи, платити доволі великі гроші за недобудований храм, який вже дуже багато років чомусь не можуть добудувати це не круто. Зовнішні елементи храму нажаль виглядають доволі грубо, можливо, це стиль такий на любителя, але порівняймо. Мечеть Шейха Заїда в Абу Дабі – побудували за 11 років, вхід безкоштовний, екскурсія з гідом безкоштовна, по масштабу не поступається. Тадж Махал в Індії, коштує більше ніж у два рази дешевше, добудований, має більш витончені елементи декору. Я не розумію чому навколо Саграда Фамілії здійнявся такий ажіотаж, але я б радив дочекатися доки храм добудуть, а потім його відвідувати. Після храму вже була друга половина дня і ліміт кроків для мами Даші Ніни вже перевищив звичайну кількість. Була дилема, або Ніні треба буде самій їхати у готель через всю Барселону, або з нами піти пішки у моє улюблене місце в Барселоні – Ciutadella Park. Ніна однозначно зробила правильний вибір. Я б цей парк у двох словах охарактеризував як папуго-ретріт терапія.

Окрім фантастичного озера з острівцем та водними деревами тут релаксують папуги. Релаксують вони настільки показово, що дивлячись на них мимоволі задумуєшся “А чого ти взагалі досяг в житті?”. В цьому парку можна провести вічність, атмосферу ще й підігрівали латино-американські танці, що проводилися на території для всіх охочих. На годиннику вже більше 30 000 кроків, тож можна повертатися до готелю. У нас був заброньований затишний хостел на околиці міста. Але чомусь саме на наші дати приїхала велика група підлітків що вирішили гуляти усю ніч, та співати народні іспанські пісні в унісон. Тож можна сказати у нас був перший у світі хостел з анімацією. Хочу зазначити, що співали доволі непогано і через те я себе почував старим пердуном, якому заважає спати співаюча молодь. Наступного ранку у нас був експрес-сніданок. У нас було всього десять хвилин після відкриття ресторану до того моменту, щоб бігти на автобус. Хочу зазначити що впоралися ми непогано. І поснідали і на автобус встигли.

Андорра

Ми вирішили, що Барселона це найближча локація у світі, щоб відкрити нову країну, тож залюбки скористалися можливістю за день туди-сюди зганяти. Приємним бонусом цієї поїздки є те, що автобус проїжджає поруч з Монтсерратом, тож ще й трошечки доторкнулися до краєвидів «Каппадокії». Андорра цікава тим, що знаходиться в ЄС, але поза Шенгеном, тож треба не проґавити момент візового контролю, бо чомусь водії автобусів про це не знають і намагаються проїхати кордон на повній швидкості. Тож треба самому не пропустити момент і повідомити водія про візовий контроль. Так, нарешті приїхали в столицю, місто Андорра-ла-Велья, з чого починати?

Перше що впадає в очі, гір тут дійсно багато, не дарма це один з великих лижних курортів. Все місто виглядає як нескінченне гламурне свято. Цікаві інсталяції, рожеві стрічки у повітрі, клумби з рожевими квіточками. І дуже футуристична дзеркальна будівля у центрі. Через все місто проходить річка.

Тож погулявши по центру ми пішли вздовж річки з’ясувати звідки вона витікає. Час від часу з річки здіймався пар, а потім ми помітили термальне джерело прямо біля траси. Схоже річка доволі тепла. У сусідньому готелі нам розповіли що тут багато термальних вод, і в тому джерелі дуже корисно омивати частини тіла. І навіть десь на банері була фотографія як жінка опускає ноги в термальний басейн. Ну що ж спробуємо.

Знаєте буває у дитинстві починаєш кашляти, так батьки наливають тазик окропу і кажуть що туди треба опустити ноги, щоб попарити. Так от, весь той окріп ніщо в порівнянні із температурою термального джерела, я не міг повірити що просто серед вулиці може з під землі йти вода із температурою 70 градусів. Тобто ноги опустити не вдасться. Тож рецепт від простуди тепер такий, береш квитки до Барселони, звідти 4 години на фліксбасі і найгарячіша пропарка ніг гарантована. Я зробив ще кілька марних спроб опустити ноги та вирішив обмежитися омиванням рук. Тепер з омолодженим тілом можна сміливо рухатися підкоряти яку-небудь гору. Але насправді з цих затишних вулиць не особливо то й хотілося йти.

І так дивно, скільки ми не дивилися на фотографії країни в інтернеті, Андорра зовсім не здавалася такою милою та затишною. А як приїхав тільки на 8 годин, так одразу починаєш цінувати кожну хвилину. Так, підемо на компроміс, ще трохи вуличок, потім невисока гора. Так і зробили, але види з місцевих гір ще потребують трохи ремонту. Причому в прямому сенсі цього слова. Місто Андорра-ла-Велья незважаючи на всю романтичність, чомусь усе в будівельних кранах. Тож моя порада, доки вони не добудуть місто, обмежуйтеся прогулянкою вулицями.

Нажаль час піджимає, але треба відмітитися у Макдональдсі, щоб додати собі до колекції ще й андоррський. Даша мою ініціативу не розділила і взяла собі суші. Але в Макдональдсі на мене чекав безкрайньо смачний потрійний чизбургер. У нас було кохання з першого куся. Цікаво, що поруч сиділи дівчата з рідної України і я помітив, що дівчина також схоже смакує одну з найсмачніших страв у житті, я уточнив що саме вона замовила і вона підтвердила мою здогадку, що то той самий потрійний чизбургер. Добре, що я не взяв собі суші замість цього мішленівського бургера з андоррського маку) Ну що, назад в Іспанію!

Водій намагався проскочити прикордонний контроль, тож довелося його просити зупинити, бо нам ще зараз порушення перетинів кордонів не вистачало. І добре що попросив, бо іспанський контроль вибірково вирішив перевірити саме нас. Але коли подорожуєш лише з маленьким рюкзачком і 80 єврами в кишені, то перевіряти особливо нема чого. “Де саме ваш багаж?”, “Немає😊”. “А гроші є?”, “Немає, а хоча ні, десь до ста євро сумарно є”, офіцер подивився на нас і сказав що ми можемо їхати далі, схоже настільки бекпекерів він ще не зустрічав))))

Шматочок Барселони

Сьогодні нарешті починається наш відносно спокійний відпочинок. Зараз зробимо невеличке коло по готичному кварталу Барселони і можемо їхати на “майже все включено”. Я не знаю як Барселоні це вдається, але вона кожен день як вперше мене закохує в себе.

У нас із Дашею сперечання на тему, в якій послідовності розставляти міста Париж, Барселона, Рим. Я висуваю Рим на перше, а Париж із Барселоною на друге. Даша ж перше місце віддає Парижу, а третє Барселоні. Але що точно об’єднує ці три міста, що якщо на гуглі відмічена жовта зона, то вона точно буде цікавою, а жовтих зон у цих містах безліч. Один мінус сьогоднішнього походу, треба носити із собою речі, щоб не повертатися на околиці в хостел. А ось і час їхати далі.

Коста Дорада

Півтори години від Барселони потягом і ти на одному з головних курортів материкової Іспанії. Оскільки наш готель у 20 хвилинах пішки від потяга, то ми як раз встигаємо на обід. Чому ми так поспішали на обід? Готелі на курорті доволі дорогі, і спочатку у нас був заброньований готель без харчування.

Але у мене вже давно була якась мулька поїхати на європейський курорт у форматі ол інклюзіву, щоб подивитися як європейський сервіс буде відрізнятися від звичного єгипетського або турецького. Тож я вирішив пошукати готелі такого формату. Спочатку знайшов готель навіть з водними гірочками, але потім я знайшов незабутній готель з цікавими відгуками.

Цікавість була у тому, що як звичайно є люди котрим сподобалося, є люди котрим не сподобалося, але абсолютно усі пишуть що у цьому готелі справжній культ їжі. Скільки відгуки не гортай, абсолютно всі у захваті від їжі. До речі напої не входять, тому я писав “Майже все включено”. Ми прийшли заселятися. Менеджер відкрила наше бронювання і почала настільки гучно сміятися що навіть не змогла відповісти, що у нашому бронюванні її розвеселило. Нажаль менеджер була вже не в змозі нас прийняти, тож на допомогу прийшов її колега і заселив нас. Тепер ідемо дивитися, що ж там такого особливого с харчуванням. Ще секунду тому я думав що найкращий ол інклюзів на нашому досвіді був на Кубі, але як виявилося вхідні двері найкращого олінклюзіва ми перетнули тільки що. У готелі у нас було 6 ночей.

За ці шість ночей ми перепробували, мабуть, увесь асортимент мешканців Середземного моря. Навіть був смішний випадок коли у вечері ми з’їли акулу, а зранку інша акула з’їла расіяна десь у Єгипті. В цей момент я відчув наскільки в природі жорстко витриманий харчовий ланцюг. Навіть трошки шкода стало, що їв акулу.

Кожний день у цьому ресторані був якийсь кулінарний шедевр, то креветочно-мідієвий рай, то шоколадний фонтан у якому треба топити еклери, то найсмачніші в нашій галактиці брауні, які потрібно заливати гарячим шоколадом, та що там, навіть сало було.

Скажімо так, кожна трапеза у цьому готелі це був найочікуваніший момент дня. Тільки один страх, встигнути зголодніти. Чим ще порадував європейський сервіс, що вся їжа у великій кількості була доступна протягом всього часу доки ресторан відкрито. Тобто навіть якщо прийдеш перед закриттям, то абсолютно увесь асортимент буде доступний. І головне, жодної черги за їжею. Я читав, що колись описувалось як одне з уявлень про рай — безмежний бенкет, але впевнений що такі масштаби тоді точно не уявляли. А найприємніше це ціна. Номер із повним пансіоном на початку серпня коштував 86 євро з родини за ніч. Тобто ціна за двох дорослих, а дитина до 12 років безкоштовно. В чому ж секрет, що може бути не так? Невже море? Побігли перевіряти. Море від готелю знаходиться в 10 хвилинах пішої ходьби.

Атмосфера курортного міста просто дивовижна, ще й рашикам можна полоскати мізки Славою Україні. Деякі навіть вже вивчили як правильно відповідати і дуже цим пишалися. Правда легко відрізнити, українець одразу і з радістю відповідає, а у рашиків аж видно як пукан бомбить під час відповіді. Але добре, що вчать як правильно відповідати, все ж таки мову треба починати з чогось вчити.

А тим часом ми дійшли до моря. Прогноз показував що вода 18,9 градусів. Але на щастя вона була явно вища, оскільки звикання до води проходило за першу ж хвилину, а потім можна було купатися і не починати мерзнути. Враховуючи те, що вода ще й з кожним днем ставала на пів градуса теплішою, то взагалі була вогнина. Але окрім моря тут для нас є дуже приємне доповнення – трекінговий маршрут.

В одну сторону маршрут займає годину і сорок хвилин по красивій гірській місцевості над морем до маяка, в іншу близько двох годин по набережній. Треба тільки слідкувати за часом, щоб не пропустити жодної трапези. Тож дорога до маяка була такою приємною традицією на кожен день. Для Ніни був приємний бонус, що в будь-який момент можна сісти у зворотній автобус і приїхати у готель.

Втім, мінімально 30 000 кроків в день було обов’язковим показником для кожного з нас. Головне не сильно втомитися перед парком розваг Порт Авентурою. З Порт Авентурою було доволі складне та нервове рішення. Після черг у Діснейленді у мене моральна травма, але за фактом серед усіх парків розваг де ми були, Діснейленд по праву займає найгірше місце. Тепер був страх, щоб Порт Авентура не повторила досвід Діснейленду, бо є відгуки коли люди навіть із фастпасом стояли в чергах. Тож зважували ми йти чи не йти декілька годин. А поки що у нас є ще цілий вихідний день, тож використаємо його для максимально довгого треку. Ми поїхали на поїзді в Таррагону.

Таррагона

Це місто знаходиться в 12 хвилинах їзди на поїзді, вважається також курортним містом і вже не раз чув позитивні відгуки. Але я вважаю що сюди краще приїжджати на прогулянку, а на курорті бути в районі Коста Доради. Тобто місто непогане, доволі затишне, але чомусь аж ніяк не виглядає курортним, я б сказав не має курортного духу.

Тож ми сюди заїхали на кілька пречудових годин погуляти старовинними вулицями. А ще коли ми між собою в розмові сказали “Слава нації”, то з натовпу почули “Смерть ворогам!”, тож було радісно. Звідти переїхали автобусом до міста Ла Пінеда.

Маршрут Ла Пінеда – Салоу

Місто зустріло нас приємними карибськими пляжними парасольками. Я прямо на секунду зловив флешбек з останньої подорожі минулого життя — Куби. Звідси ми почали піший маршрут в напрямку готелю через дуже крутий схил. Наш маршрут не дуже походив на звичайний трекінг, ми пробиралися по тонкій стежці поміж густими хащами. Іноді доводилося круто підійматися вгору по стежці, яка мало проглядалася.

А щоб точно відчути всю екстремальність, на самому початку маршруту ми зустріли в метрі від нас велику змію і ще в декількох метрах від неї зайчика, що стрибав у своїх справах. Можу сказати, що трекінг вдався на славу, а головне – ми дійшли до того ж самого маяку, до якого зазвичай ходили від готелю.

А значить ми і зараз дійдемо до готелю, скільки там йти, лише кілька годин? Наші мами з Мишком поїхали до готелю на автобусі, а ми з Дашею продовжили трекінг. Приємність цього маршруту — це пляжі, тож у будь-який момент обираєш собі пляж по-красивіше і можеш насолоджуватися вечірнім морем. Далі, вже охолодженим після моря можна неспішно йти насолоджуючись неймовірними заходами сонця.

До речі, заходи сонця тут дійсно були незвичайні – металевого кольору, я читав, що такі мають бути на Марсі, тож можна сміливо сказати що заходи сонця були інопланетними. Але головне не забувати правило вечірньої прогулянки – не пропустити вечерю!

Порт Авентура

Перший раз ми запланували візит до Порт Авентури 10 років тому, але подорож до Салоу тоді відклали на користь Шрі-Ланки та Мальдів. Тож почекали недовго, через 84 подорожі настав нарешті час Порт Авентури. Як я писав раніше, після черг Діснейленду у мене є моральна травма, тож до парку розваг йшли з острахом. Але рішення йти до парку було однозначно правильним. У перший день я пішов з мамою, Даша зі своєю мамою та Мишком залишилися в готелі. Ми намагалися встигнути без черг пройти на перший атракціон, але він прямо перед нами зламався, а на інші почали набиратися черги. Тож ми поплатили експрес пас і почалися екстремальні пригоди. Перший атракціон не виглядав особливо екстремально, але він одразу розігнався до швидкості 130 км на годину, а тіло пережило перевантаження 4,7G.

Особливістю цього ролер костера було те, що ноги вільно висіли у повітрі. Я відчував як хрустить моя шия, мені здавалося що хребет залишився десь на початку траси. Через 55 секунд ми так само різко зупинилися як і стартували. Ми з мамою з широкими очима подивилися одне на одного. Нічого собі, неочікувано, але цей атракціон навіть не у списку в топі. На виході з атракціону можна було ще й купити повне відео твоїх емоцій. Так, що ж на нас далі чекає. Наступний атракціон називався якось про дракона. Подивимося що ж там.  Ви коли-небудь каталися в середині пральної машини? Я схоже так, це був теж ролер костер, але складався повністю із мертвих петель та бочок. Я навіть і не знав, що стільки може бути сальто в одному атракціоні. Земля під ногами відчувалася не дуже впевнено, на третій атракціон по фастлайну йти не хотілося, бо інакше зовсім земля з під ніг попливе.

На щастя був атракціон, який не входив до системи фастлайну, тож як раз можна трохи перепочити очікуючи чергу. Суть проста, тебе піднімають на висоту 100 метрів, а потім починається вільне падіння із прискоренням. Це мій улюблений тип атракціонів, головне відпустити руки, щоб відчути усю невагомість. Головне, щоб титанові пластини в моїх кістках витримали усі перевантаження. Тепер можна трохи передохнути від атракціонів, починаються шоу. Якщо ви вважаєте, що описаний екстрим не для вас, то вам неодмінно треба сходити до парку хоча б заради шоу. Шоу тут дійсно круті, перше шоу було гавайським у тематичній зоні Полінезія. Ця зона нам сподобалася найбільше, тут ти дійсно відчуваєш себе у глибокій Азії, це повне занурення. Після шоу мама припустила, що можна було б вибрати наступний атракціон по-легше. Ми побачили доволі спокійний човник, в якому їхала трирічна дитина. Щось занадто легко, пошукаймо щось веселіше. Веселіше в парку — це водні атракціони. Ми навіть в підказках читали, що треба взяти дощовик.

Але скажу так: дощовик вам допоможе врятувати тільки рюкзак, у якому у вас повинні бути запасні шорти та сухі труси. Бо коли на повній швидкості в колоді влітаєш в озеро, то хвиля цунамі точно доторкнеться до кожного сантиметру твого тіла. А коли трохи висихаєш, то йдеш на атракціон, який виглядає більш сухим і ситуація повторюється. Серед водних атракціонів нам дуже сподобалися човники, що пливуть по азійській річці, тут головне з водних насосів щедро поливати пасажирів інших човників. А бували водні атракціони за принципом кому більше пощастить, це коли рівно половина пасажирів залишалася сухими. Я навіть жартівливо пропонував купити мій дощовик, коли біля мене чоловіка заливало водою. Потім почалася череда незабутніх шоу. Коли ми були у Японії, у мене була ідея побувати на концерті віртуальної співачки голограми, але ані дата не співпала, ані очікувана ціна за квиток. Так ось, у Порт Авентурі я здійснив свою мрію. Було два дуже крутих шоу, одне каскадерське Bang Bang, інше Divas.

На обох шоу здавалося що акторам закони фізики не писані, як колись великий фокусник літав перед авдиторією, так тут відбувалося щось ще більш неймовірне. Причому на каскадерському було дуже смішно, ми навіть забули що не знаємо іспанську мову, під час шоу сміялися разом з усіма глядачами. Паралельно Даша мені присилала перелік кулінарних шедеврів, які подавали сьогодні в готелі на обід. Справа йшла на вечір, а це означало тільки одне, найголовніша гірка Шамбала вже дуже близько. Ми відклали цю гірку на кінець, оскільки не хотіли ризикувати вестибулярним апаратом на початку дня. За день до походу Даша дивилася відео з вебкамери на гірці і відзначила, що схоже там відвідувач вирубився під час їзди. Ну що ж, Шамбала, ми сідаємо. Відправив Даші повідомлення, що сідаю у возик, Даша побажала удачі і почалося щось середнє між дуже швидкою їздою і польотом у космос. А дійсно в одному місці аж потемніло в очах, але тут почалося те, чого я не знав, але чому дуже зрадів. Це ефект вільного польоту. Я відпустив руки і у прямому сенсі невагомо на неймовірній швидкості летів крізь простір. Я відчував себе птахом. Я завжди так хотів, тільки не знав що хочу саме цього. Якихось секунд 10-15 я літав, це було дивовижно, я кричав мамі, щоб відпустила руки, але, мабуть, треба хотіти літати. Я дуже сильно кайфонув, це був, мабуть, найкращий атракціон на моєму досвіді. На щастя, не захитало, але один мінус, відчуття рівноваги повернулося тільки хвилин через 20. Тобто неможливо було стояти і дивитися на мапу, щоб тебе не починало хилити в сторону. Тепер робимо рокіровку. Мама залишається в парку дивитися парад. Я йду в готель на швидку вечерю, і ми разом з Дашею йдемо у парк розваг Ferrari Land, який входить однократно у дводенний квиток.

Ferrari Land

Це невеликий парк, атракціонів тут небагато, але є три атракціони аналогів яких немає у Порт Авентурі. У вас буде можливість політати у віртуальній реальності без окулярів, у вас буде можливість побути гонщиком боліда у сучасній віртуальній реальності, ну і головний атракціон заради якого всі приходять Red Force. Ми спочатку не планували на ньому кататися, бо виглядає він можна так сказати трЄвожно. Коли повз тебе пролітає возик на швидкості 180 км за годину, то відчуття наче простір викривляється в цей момент. На цей атракціон увесь час велика черга, але перед самим закриттям черги майже немає і працює принцип “Хто встав у чергу, той гарантовано поїде”. Фішка цього атракціону, що 180 км на годину ти набираєш за 3 секунди. А потім на цій швидкості несешся 100 метрів вертикально в гору, а далі як ви вже здогадалися ти летиш 100 метрів повністю вертикально в низ на тій самі швидкості. І повірте мені, все що ви до цього знали про відчуття швидкості, ви точно переосмислите за ці 39 секунд атракціону. Нам дуже сподобалося. Але парк відвідувати має сенс тільки якщо він входить до основного квитка, бо окремо платити за маленький парк немає сенсу.

Наступний день була черга Даші з мамою. Я Даші виписав атракціони по рівню екстремальності і шоу по рівню цікавості. Але головний акцент планувався саме на шоу, тож фастлайни на другий день не купували. Це був вівторок і Даша з мамою без фастлайнів змогли виконати майже усю нашу програму, і це було круто! Ми усі отримали по-максимуму від парку розваг. Коли я пів року тому анонсував мамам цю подорож, то її анонс і був саме банер цього парку. Я просто написав, що влітку поїдемо вп’ятьох у цей парк розваг. І все пройшло як і планувалося, та ще й без черг.

Тож роблю свій висновок, наразі у нас досвід по таким класним паркам: Юніверсал в Сингапурі, Енерджиляндія під Краковом, Леголенд у Біллунні, Лісеберг у Швеції. І тільки один був провальним – Діснейленд у Парижі. У Діснейленду одна з головних проблем це захмарна ціна на фастлайн. Тобто розв’язання проблеми з чергами було б в чотири рази дорожче за літак до Парижу. В Порт Авентурі якщо черги не для вас, то заплатіть за фастлайн і отримуйте від парку тільки позитивні враження. Хоча чесно кажучи я не знаю наскільки рятує фастлайн якщо приїхати в пік сезону. Наші замітки з парку розваг тут.

Камбрілс

На останній день ми запланували великий похід у сусіднє місто. А оскільки увесь час треба йти вздовж моря по набережній, то що може бути краще. Ми весь час тішилися тим, у наскільки класному і туристичному Салоу ми відпочиваємо.

Але коли прогулялися по пішим вулицям старого міста Камбрілс, то зрозуміли що у Коста Дораді не тільки Салоу ідеальне місто для відпочинку. Тут вулички із кафешками виглядають рівно так, як я собі у дитинстві уявляв Європу. Якщо не любите багато ходити, то обов’язково поїдьте сюди автобусом. Квитки в цьому регіоні коштують символічну ціну.

На місці цієї подорожі мав би бути традиційний осінній Єгипет, але оскільки ми трохи застрягли у шенгенській зоні, то Коста Дорада плюс Дорада Пелес вийшло не гіршою альтернативою. Єдина різниця, замість снорклінгу серед екзотичних рибок, треба їми трапезувати.