Хорватія… На цю подорож я чекав десь років дванадцять. Все що я знав про країну – там є Плитвицькі озера. Вони мене вабили, я мріяв про них. А потім Хорватія оголосила, що увійшла в ЄС і стала для нас візовою. А ще до цієї країни не можна було дешево долетіти з Києва. Тож подорож до Хорватії була відкладена на невизначений термін, що по факту склав понад десять років. Пройшло десятиліття, часи сильно змінилися, тепер у нас і безвіз з Європою і в Києві ми на жаль більше не живемо. Часи змінюються, любов до одного з сенсів життя — подорожей залишається. Нарешті Хорватія увійшла не тільки в ЄС, а вже й в Шенген, тож авіасполучення тепер ще й по лоукост-тарифах. Полетіли здійснювати мою давню мрію!

За декілька днів до подорожі ми всією родиною дружно захворіли якоюсь невідомою хворобою. Ну як невідомою, ще рік тому можна було просто сказати “Ми захворіли на ковід”, а тепер, коли нарешті ковіду немає, повернулися й звичайні грипи. Два останніх дні перед вильотом ми максимально лежали, дивились фільми, грали в ігри. Максимально давали організму відпочити. Настав час, вперед!!!

Ми прилетіли в аеропорт біля Спліту. До Спліту менш як десять кілометрів, але перше й головне правило Хорватії – автобус ніколи не буде їхати менше ніж годину, навіть якщо всього дев’ять кілометрів. Звучить абсурдно?) Але це не перебільшення. Одразу має сенс сказати два факти про Хорватію. Перший — це те, що в цій країні неймовірно красиве море. Воно настільки красиве, що дійсно можна вибачити другий факт про країну. Другий факт – Хорватія, це країна що розвивається.

Тут багато де не працює картка, проїзд на міжміському автобусі коштує дорожче за авіаквитки, а в деяких містах країни, наприклад в Спліті, в ресторанах працюють настільки злі офіціанти, що коли ти просиш меню, боїшся, що він тобі замість цього дасть в око, або ще гірше – засуне тобі кудись те меню. Я не знаю, що це за дивний феномен. Але, наприклад в Місті Трогір, що в 30 км від Спліту, тебе офіціанти готові на руках носити просто за те, що ти з ними привітався. Ми провели умовну межу між добрими та злими хорватами, вона проходить десь вертикально по аеропорту в Спліті.

Але нагадую, коли ви побачите красу моря, то всі ті злі хорвати відійдуть на другий план. Ще одна особливість країни, до якої треба звикнути: або ви живете десь в одному місті біля моря, або ви вирішили подивитися країну і проведете в автобусах половину свого життя, які замість обіцяних двох годин за розкладом можуть їхати до 50 років. Але нам пощастило, всього 3,5 години.

Тепер ви знаєте головні складності подорожі, тож можемо опустити ці факти і насолоджуватись морем!
Найкрасивіший курорт – Макарська. Тож з нього і варто починати. Але поки що у нас кількагодинна пересадка у Спліті. Бо ці дев’ять кілометрів дороги від аеропорту важкувато пройшли. В Спліті непогано: затишні вулички, чудовий гірський парк, злі хорватці і смачна кава в кафешках. Як для пересадки саме те. По факту, це портове місто і точно не курорт, за яким ми приїхали.

Макарська

Ми заселилися в наші апартаменти, привітна хазяйка зустрічала нас на подвір’ї і поцікавилася, а чому наша дитина не в школі?) Це було дуже миле запитання, господарі помешкань тут ставляться до туристів як до своїх дуже давніх друзів. І кожне заселення тут дійсно гостинне і приємне.

Це був вересневий оксамитовий сезон, небо було ясне, на вулиці тепло. Але чомусь вітер, немов на Юпітері. Дуло так, що у мене навіть каву зі стаканчика видувало.

Над морем час від часу майорів серпанок. Але ж яке красиве море! Весь другий день ми присвятили подорожі по нескінченній набережній від Макарської до Брели.

Пляжі тут як на підбір, один красивіший за інший. В походах вздовж моря приємно те, що в будь-який момент можна залізти в воду, остудитися і піти далі. Вода місцями була настільки красивого кольору, що ми проводили незаплановане купання.

Чи вразило нас море? Дуже! За цей день ми пройшли дуже багато пляжами, а коли втомилися, то просто сіли на автобус і повернулися в Макарську. В самій Макарській є один мінус, вдень майже всі ресторани одночасно зачиняються на сієсту, і це дуже дивно, бо в сусідніх містах в ресторанах дивувалися коли ми серед дня запитували чи відкриті вони.

Як ви вже знаєте, одна із наших улюблених розваг на морі, це покататися на кораблику. І якщо в Туреччині за символічні гроші ми брали в оренду цілий корабель разом з капітаном, то тут за вартістю авіалайнера тебе повезуть у великій групі на кілька сусідніх островів із платними барами.

Тож записуйте лайфхак. Берете квитки на пором (15 євро з нашої родини в одну сторону) на сусідній острів, а на зворотний пором беріть квитки так, щоб потрапити на захід сонця. Буде такий собі сансет тур! Тож розпочинаємо ще більш красивий другий день.

Острів Сумартін

Ми планували спочатку приплисти сюди лише на півтори години. Але вже підпливаючи до острова по кольору водички і вигляду містечка було зрозуміло, що ми в принципі не дуже то й поспішаємо.

Острів чимось віддалено нагадує італійський Капрі. Весь день ваш буде складатися із мальдівської водички та смаколиків у ресторанах.

Пляжів тут стільки, що можна знайти собі навіть свій особистий. Мені чесно кажучи на материк і не хотілося повертатися. Що ще для щастя треба, як не сонце та яскраве тепле морько? Ще треба трекінгові маршрути! На наше щастя, цей острів ще й великого розміру, тож із трекінгом було також все добре.

На зворотному шляху у нас був сансет круїз. А в готелі коктейль паті. У нас є фішка для довгих подорожей.

Це купити в перший день в країні місцевий лікер і вся подорож буде потім асоціюватися зі смаком лікеру. В Хорватії це був вишневий лікер на основі вина.

Ще й в лідлі сік дволітровий продавався за півтора євро. Тож кожний вечір в Макарській у нас було міні свято.

Оміш

Місто в Хорватії з категорії маст сі. Воно просто неймовірно вписалося в місцеві гори. А гори в цій країні будуть нескінченно радувати ваше око уздовж усієї Макарської Рив’єри. По-перше, вони дуже високі, а по-друге, на них не треба лізти.

Ці два факти кожен день мені підіймали настрій. Нам треба за сьогодні доїхати у Плитвице. Оміш як раз допоможе заповнити частину маршруту. Тут є замок, який дуже влучно розташувався над містом. По правді, тут треба тільки піднятися на замок та прогулятися вздовж річки, але ж як же тут це все красиво виглядає.

А враховуючи той факт, що далі ми проведемо весь день до ночі в автобусах, то з міста їхати взагалі не хотілося. Але треба їхати на озера. У нас ще була по дорозі зупинка у Спліті, але через непривітність Спліта, я його викинув з опису подорожі. Тож їхали ми у Плитвице.

Плитвицькі озера

Автобус, на щастя, був комфортний — двоповерховий фліксбас. Але ж як же ж довго він їхав. І найгірше, що в Плитвице вже не буде працювати супермаркет. Тож їжу завтра з собою на озера особливо не візьмеш. Але як виявилося пізніше, то і при відкритому супермаркеті, все що ти можеш взяти з собою на озера – алкоголь, крекер і можливо пачку чипсів, а щоб не було сумно – сувенірну книгу про озера. Це в принципі весь асортимент місцевих маркетів. Коли серед глухої ночі автобус відкрив двері серед дрімучого лісу, перша думка, що промайнула в голові “Я туди не піду”. А з іншої сторони я був настільки вже голодним, що міг би з легкістю з’їсти дикого ведмедя. Але на щастя гугл показував, що серед суцільної темряви буде розкішний відкритий ресторан з високим рейтингом. І, як не дивно, через 10 хвилин ми сиділи в розкішному ресторані з високим рейтингом) Підійшов офіціант і дуже люб’язно запитав, що ми бажаємо. Я від несподіванки почав перевіряти GPS, чи не виїхали ми за кордон Хорватії?! Невже це та сама країна і при зустрічі з офіціантом ти не очікуєш, що він тебе зненацька штрикне виделкою??? Як я писав вище, ми перетнули кордон люб’язності, що проходить строго по аеропорту Спліта. Тож усі подальші комунікації в ресторанах будуть максимально приємними.

Ще зранку я не хотів їхати з Оміша, а тепер не хочу з цього ресторану. Наїлись хорватської кухні – тепер можна в готель. Готель наш по класиці жанру був розташований на іншій галявині дрімучого лісу. Ми виглядали як персонажі в червоній шапочці, тільки на щастя без пиріжків і вовка. Зате небо дуже зоряне. Коли ми через 15 хвилин нарешті дійшли до поселення, то з одного з будинків на нас почали гавкати собаки, вони не очікували, що серед ночі хтось з лісу вилізе. Ще було чутно, що з будинку гавкає собака меншого розміру, вона вирішила не ризикувати. Потім почали виходити люди, подивитися, що відбувається. Такої розваги тут, схоже, давно не було. Хазяйка нас радісно зустріла і заселила. І знову нас заселили із такою гостинністю, начебто цілий день тільки нас і чекали. Потім ми ще зробили коротенький вихід на нічні зорі і пішли спати — набиратися сил. Це село просто ідеальне для знімання такого хоррору як “Ресторан на краю дрімучого лісу”, чи “Помста червоної шапки”.

А ось ранок почався як у фільмі-казці. Недалеко від нашого вікна прийшов олень. А десь далі гуляли його друзі. І все це на фоні світанку. А знаєте, зранку цей ліс виглядає не так вбивчо! Вперед на озера!

“У вас квитки не на ті дати!”. Упс, це ж треба. Минулий раз подібний фейл був майже десять років тому, схоже старіємо, втрачаємо пильність. Тепер цікаво на які ж дати квитки. “На вчорашні”. Є дві новини, хороша в тому, що адміністратор може перевірити, що квитки не використані та виправити дату, а друга новина, що зараз сьома ранку і адміністратор ще мінімум годину буде солоденько спати. Але знову таки персонал був настільки привітний, що почалося здаватися, що нас тролять через те, що ми приїхали до них з Макарської, де злі хорвати. Через годину адміністратор прокинувся. І на щастя, він точно був не з Макарської і нам виправили дату. Тепер можна починати. Ми обрали найдовший маршрут вздовж усіх озер та водоспадів.

По дорозі був кораблик по мальовничому великому озеру. Але скажу вам так, якщо ви вже бачили в житті великі водоспади та, наприклад польське “Морське око”, вау ефекту від озер ви не отримаєте.

Озера дійсно красиві, але не на 40 євро з людини і з дуже довгою дорогою. Я був радий тому, що закрив дуже давню свою мрію, я про ці озера мріяв ще до початку наших подорожей. І відчуття здійсненої мрії мені надавало крила.

А ось для тих, у кого не було такої мрії, я б радив в сонячну літню погоду потрапити на Морське Око та Чорний Став у Польщі. Ці два озера поруч, дістатися до них можна від Закопаного. Якщо починати маршрут з Кракова, то можна за повний день виконати програму і повернутися в Краків.

На озерах ми провели майже увесь день, побували на всіх стежках і навіть вилізли на недобудовану оглядку. Вона була в процесі будівництва, тож довелося лізти по риштуванню.

А ще на зворотному шляху на нас чекала екзотична пригода. Я в останній момент помітив, що Даша зараз наступить на живу змію. На щастя реакція не підвела і я щосили штовхнув Дашу вперед. На питання “Що відбувається?” я крикнув: “Просто біжи!”.

У змії схоже стрес був ще той, вона зі швидкістю світла розчинилася десь в камінні. Мишко з Дашею на мене здивовано дивилися, бо окрім мене цю змію так ніхто і не побачив. Находилися на озерах так, що настав рідкісний момент, коли ноги сказали мені, що більше вони нікуди не підуть. Довелося шкандибати до ресторану.

Задар

До Задару їхати всього кілька хорватських годин. На автовокзалі буде перше визначне місце – МакДональдз, в якому продається біг тейсті. Це нова країна, тож відмітитися в макдаці треба обов’язково, плюс ще й біг тейсті продається, що наразі нам недоступний.

Сам Задар чомусь дуже схожий на Румунію. При чому він настільки схожий, що коли ми сиділи в парку Даша запитала “А ось уяви що ти не знаєш, яка ця країна, щоб ти…” Я не дослухавши питання відповів “Подумав би що я в Румунії”. Даша думала так само, але цікавий факт, в Румунії Даша не була.

Хазяйка нам прислала повідомлення що ключі в середині апартаментів, тож можемо йти заселятися. Житло, як завжди в цій країні, на 10 з 10. Тут було все, а в холодильнику на нас чекали сливи та яблука. До речі, в Макарській були макарони, ми їх успішно з’їли, зате їм залишили половину пляшки лікеру. Проте помітили, що поцупили випадково у них прищіпку, зате забули у них ромашковий чай. Тож обмін пройшов повноцінний. Побігли скоріше вивчати місцеві пляжі та старе місто! Водичка на пляжах непогана, але не Макарська Рив’єра. Але те що тут є з крутого – вишка для стрибків у воду. Мишко не роздумуючи стрибнув з п’яти метрів і запитав мене “Тато, а ти ж будеш стрибати з десяти?”. Я дуже люблю стрибки в воду. Колись навіть був найуспішнішим стрибунцем у групі спортивного плавання. Але є проблема, у мене все ще зламані руки. Плавати я можу вільно, а ось зі стрибками є нюанс. Я не зможу балансувати рівновагу, оскільки треба тримати руки вертикально вгору, щоб не доламати їх об воду. Але ж мене не зупинило падіння з велосипеда від катання на велосипеді, так і перед вишкою я не зміг втриматися. Єдине що – інстинкт самозбереження з кожним роком все краще працює. Я заліз на верхівку і від погляду вниз у мене в прямому сенсі перехопило подих. Даша на мене дивилася в очікуванні, що буде далі. Але я вирішив, що якщо стрибну в цю секунду, то задихнуся. Це при тому, що у мене ніколи не було страху висоти.

Так, четвертий десяток років дає про себе знати. Заспокоїв дихання і вперед, в політ! Скажімо так, з велосипеда кілька років тому я летів довше. Без рук стрибати виявилося доволі боляче. Але ж герой! А може просто божевільний. Але хто любить воду – мене зрозуміє. На щастя, стрибки пройшли без травм. Травма, як не дивно, чекала Мишка на пляжному душі, де було доволі слизько. Ну головне, що не на вишці. Тепер можна йти у старе місто, перевіряти які дива воно для нас має. Готовий побитися об заклад, якщо ви колись чули наживо орган, то для вас грала людина. Але ж кого цим здивуєш? Так ось, в Хорватії на органі навчили грати море! Тож ми пішли слухати морський концерт. А, так, старе місто доволі прикольне, але ж ви розумієте, що на фоні морського органа розповідати про місто вже буде не так цікаво. Ще неподалік від органа розташований “Привіт Сонцю”.

Це гігантська сонячна батарея що вдень заряджається, а вночі перетворюється на великий кольоровий танцмайданчик. Поруч ще є два менших “привіти”. Тож якщо ви послухали морський орган вдень, поверніться сюди ще увечері, подивитися як усе сяє.

Між цими двома візитами як раз можна добре повечеряти в одному з місцевих ресторанів перепробувавши головні страви хорватської кухні, плескавіцу та чевапи.

Шибеник

Неочікуваним містом цієї подорожі був Шибеник. Доки ми їхали до Трогіра, водій оголосив зупинку на 35 хвилин в невеличкому місті. По карті місто як раз виглядало, щоб погуляти пів години. Вогнина! Мишко залишився спати в автобусі. Містечко, миле, пречудове, ми навіть зайшли і трошки послухали хор в церкві. І навіть пошкодували, що не запланували тут зупинку на більший проміжок часу. Коли перед від’їздом повернулися в автобус, то на сидінні біля Мишка чомусь сиділа інша жінка прямо на його кепці. Жінка почала щось доводити на тему, що насправді вона тут має сидіти, бо хтось десь зайняв її місце, але після питання “Чому вона вирішила сісти до чужої дитини?)”, жінка все ж таки погодилася, що щось тут не те))))

Трогір

Це курортне місто ідеально розташовано – всього в 9 хорватських хвилинах автобусом від аеропорту. Тут просто пречудове туристичне місто, хоча і невеличке, але його неможливо не полюбити, за містом через міст є великий острів із купою пляжів.

Можна собі взагалі зробити лайтову подорож, береш квитки до Спліту, живеш на острові біля Трогіру. Там є дійсно смачний ресторан з добрими порціями, красива водичка і магазини з морозивом.

Острів прямо самодостатній в цьому плані. Це був вихідний день і автобуси по острову не ходили, але в нашому випадку це не проблема, ми просто всюди ходили пішки, в будь-який момент можна зупинитися і піти купатися. А головне, не треба купу грошей віддавати за паркову автомобіля, якщо в тебе його немає.

Водичку в Трогірі ставимо на друге місце після Макарської Рів’єри. І приємний факт, тут ще знаходяться добрі хорвати. Було радісно коли в супермаркеті працівниця пропонувала купити каву, бо у них “найкраща кава”. Це було дуже мило чути) Сам острів по інфраструктурі дуже схожий на албанський Ксаміль. І тут навіть так само смачно, як було в Ксамілі) Щодо ресторанів я не описую в яких ресторанах все добре, бо це легко помітити по рейтингу і кількості людей всередині. Було таке, що два на вигляд однакових ресторани стоять поруч, при тому в першому повна посадка людей на 100, а в сусідньому взагалі нікого.

Різниця схоже таки в рейтингу, бо в цій країні це як виявилося багато значить. Ми теж всюди залишили свої відгуки і полетіли назад додому. Нас ще чекало добирання серед ночі з Катовіце.

Катовіце

Не міг не розповісти про цікавий момент в аеропорту Польщі. Китайська молода пара не могла розібратися, як потрапити у місто де знаходиться їх готель. На щастя, вони натрапили на мене. Бо допомогти азіатським туристам, то найкорисніше, що ти можеш зробити для туризму в цьому світі. Дивлячись на їх проблеми, я бачив повну копію нас із Дашею в Пекіні. В Китаї заблокований гугл, тут як раз навпаки вони мали розібратися з гугл картою і сервісом таксі. Коли я почав допомагати, то стикнувся із тим, що на телефоні китайська клавіатура. Нам в Китаї місцеві так само намагалися допомогти, бо там не працював гугл, а на телефоні у нас була англійська клавіатура. Наступна проблема – мовний бар’єр. Англійською вони спілкувалися добре, але там було явно щось азіатське. І так само коли ми були в Китаї і намагалися з ними заговорити нашою англійською був той самий ефект. Я їм усе вирішав і вони поїхали до готелю, я був дуже щасливий що розрулив їх проблему, так само від чистого серця як неодноразово нам допомагали азіати.