Париж та його околиці

Все почалось ще десь рік тому, у мирний час, до мене постукав незнайомий контакт із французьким номером. Жінка написала мені “Привіт!”, я спочатку трохи розгубився, бо не знав якою мовою маю відповідати. Жінка повідомила, що до Києва прилетіла на кілька днів і мене порекомендували як того, хто зможе налаштувати ноутбук так, щоб з нього можна було сплачувати податки. Я відповів, що із легкістю безкоштовно це налаштую віддалено, але жінка наполягла, що готова приїхати у будь-який зручний мені час, щоб я показав як усе це робити. Так ми познайомились із Маргаритою. Це українка, що живе у Франції. З тим французьким ноутбуком був дійсно складний випадок, там був трошки не простий Windows, тож Рита побачила майстер-клас на тему приборкання неслухняного Windows. Рита була дуже вдячна і на прощання сказала, що якщо надумаємо летіти в Париж, щоб обов`язково зупинились жити у неї. Пройшов майже рік, у нас квиточки до Лілля і ми прозріваємо із цін на житло у Франції. Воно влітку не те щоб дороге, а просто для олігархів. Що ж робити? Так, здається у нас там якраз є знайома. Пишу текстом “Рита, вітаю! Пам’ятаєш мене, це той комп’ютерник, що приборкав твій французький ноутбук?” Рита, відповіла, що із радістю нас чекає у себе вдома. Тож можемо спокійно летіти.

В той час ще не було у Європі чітких правил для людей, що отримали прихисток у європейській країні і хочуть відвідати іншу країну. Можемо ми летіти чи не можемо, навіть юристи не могли відповісти. Та наша волонтерська праця стала в пригоді. До Даші одного дня звернулася жінка із запитанням “А чи можу я летіти до Франції із прихистком від Польщі?”. “Чудове питання, нас воно турбує не менше”. Колективним обговорюванням дійшли, що саме французька віза розв’яже усі проблеми. Жінка запитала, “Тож треба йти до посольства?”. Даша відповіла, що піде прямо зараз разом із нею. “Яка ще французька віза, ви ж українці та маєте право вільного в’їзду” здивувався посол. Даша пояснила, що 90 днів по біометрії вже минуло, а прихисток надала саме Польща. Посол повторив фразу, що українці вільні люди і мають право без перешкод в’їжджати до Франції незважаючи ні на які там обмеження за паспортом.

О це так поворот! І коли здавалося, що вже точно можна спокійно летіти, від ранейра прийшов лист що саме Франція не скасувала ковідні вимоги, тож якщо ви відноситесь до антиваксерів, то будь ласка йдіть і робіть тест. Сама іронія в тому, що саме в цьому місяці ми і були цими “антиваксерами”. У нас після другої дози минув майже рік, а третю ми вирішили робити коли дійсно почнеться нова хвиля, і тут палиця в колеса, що саме Франція одна з останніх країн, яка не скасувала вимогу.  Забігаючи наперед скажу, що ковід накрив Польщу через півтора місяця, та так швидко всіх почав косити, що ми зі швидкістю світла проходили квест з отримання польського Пфайзеру після української Модерни. До речі, по відчуттях було легше ніж після другої дози, але так же погано, як після першої. Ну тепер точно усе, можемо летіти!

Лілль

Переліт проходив у штатному режимі, тільки під час посадки трапилось щось із турбіною, посадка була доволі жорсткою, а коли ми виходили з літака, то бригада інженерів вже щось вивчали у турбіні. Далі трапилось щось дуже неймовірне, хоч це і був внутрішній переліт по Європі, але усіх відправили на прикордонний контроль. Цікаво, а нас зараз посадять на той самий літак у якого із турбіною якась лажа трапилась, чи депортують іншим? Офіцер взяла наші паспорти, провела їх по базі, серця перестали битися, шкода, що того посла зараз біля нас немає. “У вас усе добре, проходьте”. Сива волосина зірвалася з моєї голови. Та блін, ми ж нічого нелегального не робимо насправді, але із цими невизначеними законами ніяких нервів не вистачить. До речі, до прийняття поправок, що остаточно нам дадуть вільне пересування лишався всього місяць.

Чому ми вибрали саме Ліль? Дешеві квитки були, а потім ще й з’ясувалося, що тут Париж під боком. Та і за рахунок швидкісних потягів Франції усе тут під боком. Наступний міський автобус буде через 40 хвилин. Також за цей час ми дійдемо пішки до міста, що знаходиться поруч. Оскільки чекати ми дуже не любимо, тож пішли вздовж французьких полів кудись у передмістя. Хоч дорога і не була якоюсь особливо мальовничою, але прогулятись все ж краще, ніж чекати на автобус. Далі приміським потягом було їхати всього 8 хвилин. Велетенські зелені ельфи чекали нас по приїзду на вокзал. Тут їх багато, вони всі виглядають по доброму, можна розглядати та обирати собі улюбленого. Мені сподобалась ельфійка, яка стояла з прив’язаними до спини книгами. Це дуже крута візитівка міста, у мене тепер у спогадах Лілль завжди асоціюється із великими зеленими ельфами. Як ми дізналися пізніше, це була тимчасова інсталяція.

Тепер на каву із красунами у Керфор і можна погуляти по місту. Саме Керфори у Франції були аналогом краківської Жабки. Завжди можна швиденько поїсти та випити кави, а головне не за здирницькими цінами. Як сказала наша подруга: “Днями моя знайома повернулась з Франції, сказала, що там усе ну дуже дорого, уявляєте кава та круасан на двох аж 40 євро, вона була саме у Ліллі!”. Оля, ми б жахнулись цієї інформації, якби самі ще вчора у Ліллі не пили каву із круасаном по 3 євро з людини)))) До речі у Керфорах дійсно смачна кава. Сьогодні у нас у Ліллі було десь півтори години до потягу, повноцінно тут будемо зупинятись на зворотному шляху. За півтори години ми прогулялись вздовж мальовничого каналу серед квітучої липи, яку Міша все підбивав нас назбирати та засушити. Також ми відмітили, що місто дійсно перспективне, щоб у ньому зупинитись. А зараз йдемо на швидкісний потяг, що прямує до аеропорту Шарм де Голя. Навіщо нам взагалі той дальній аеропорт був потрібен, питання добре, але дешеві квитки на потяги до Парижа були тільки в напрямку цього аеропорту. Контролер зайшов до вагона, сказав: “Бонжур”, усі кивнули у відповідь, на цьому перевірка і закінчилась, потяг з неймовірною швидкістю понісся через добрий шмат Франції. Я до останнього не вірив, що ми так швидко прибудемо до аеропорту. На жаль, потяг не показував швидкість, але вона була максимально наближена до першої космічної. Тепер ми в аеропорту і план такий, треба якимось чином купити проїзні і сподіватись, що вони покриють відстань від аеропорту до Парижу.

Спочатку ми думали, що нас спіткала невдача, оскільки у всьому аеропорту був збій інтернету, тож усі каси та автомати не працювали. Працівник аеропорту сказав що проїзний ми зможемо купити тільки у Парижі, але потім додав, що оскільки нема інтернету в аеропорті, то це буде поважною причиною для контролерів, тож просто сідайте у потяг, який вам подобається і їдьте до Парижу. На питання, а де саме потяг, два працівники показали одночасно у різні сторони. Ми вибрали ту, що нам більш подобалась. Тепер ми їдемо у Париж, назви станцій, такі як “Нотр дам де Парі” аж дух перехоплюють. До речі, ми у Парижі вже були колись і собор встигли відвідати до пожежі, тож ми щасливці, а от собор дуже шкода. Так, тепер ми на одній із центральних станцій, а як ми пройдемо через турнікети якщо у нас нема квитків? Але це ж Європа, тут увесь час щось ремонтується тож нумо знайдемо зламаний турнікет. І таки той турнікет чекав усіх щасливчиків, що потрапили на відсутній інтернет. Тепер можемо купити проїзні. Тут є різні типи і за різною ціною. Даша усе нагуглила і навіть мала наші фото для вклейки. Ми взяли такі, що діють до кінця тижня, зараз як раз тільки початок. Ти за ці проїзні віддаєш пів королівства, вони за ціною двох літаків до Лілля, а за це отримуєш проїзд по Парижу та усім його околицям на усьому транспорті. Оскільки на цей Париж у нас були по-справжньому наполеонівські плани, тож воно того вартувало.

Одразу пройдемось по улюблених місцях, це була прогулянка біля центра Помпіду з обов’язковим стрітфудом, потім через міст до Нотр-Даму де Парі, а потім ми пішли шукати ті богемні брауні, що випадково купили п’ять років тому. На жаль, пекарня була зачинена, у неї виявився дуже дивний розклад, вона працює раз на тиждень зранку та вночі. Якась підпільна пекарня, схоже вони не тільки тістечками займаються, а тістечка то просто прикриття. Але, на щастя, у французьких Керфорах майже завжди є кондитерські шедеври, тож я легко знайшов заміну тим брауні. Тепер йдемо до затишного латинського кварталу, а звідти до довгоочікуваного Люксембурзького саду. Я не буду описувати повторно які ці місця класні, але якщо ви там вже були, то зрозумієте нашу любов, а якщо ще не були, то для вас є чудова новина — у вас попереду справжні відкриття. Та взагалі у Парижі ми зловили себе на думці, що він такий же радісний і класний, як і першого разу.

Тут дуже легко зловити хвилю того, що ти в подорожі. А також приємним є той факт, що кількість жовтих туристичних зон на мапі значно перевищує фізичні ресурси тіла, тож тут не занудишся. Також не можу не згадати про місцеві делікатеси у Макдональдсах – міні роли з яловичиною. Як сказала наша подруга Ріта здивованим голосом: “Хтось приїжджає у Париж за фуагрою, а хтось на гастрономічний тур по Макдональдсах”. Думаю, якби менеджмент Макдональдсів світу знав наскільки ми експерти з їх меню на світовому рівні, то запропонували б нам працювати у них сомельє. Як плюс не треба довго чекати на їжу і можна зберегти час на вештання по місту. Але це одночасно і мінус. Коли нам здавалося ввечері, що ноги вже відпадають Мишко рішуче оголосив, що він сьогодні повинен побачити Ейфелеву вежу! Тож маршрут до нашої подруги, яка живе у місці Курбевуа, що в іншому кінці Парижа, ми прокладали так, щоб ще й захопити вежу. У нас в таких місцях є гра “Хто перший побачить визначне місце”. На цей раз перемогла Даша. Так, вежа стоїть у теплих променях вечірнього сонця, можемо їхати у Курбевуа. Раніше ми думали, що цей Курбевуа знаходиться десь далеко від Парижу, а виявилось що він прямісінько біля нашого найулюбленішого району “Ля Дефанс”.

По нашій особистій статистиці цей район заходить не всім мандрівникам, але для нас це рай для очей. Особисто я у мандрах люблю дві речі – природу та бізнес-центри зі значною кількістю хмарочосів. Друге це як раз про цей район. Це як найкраще із бізнес-центрів Еміратів помістити в один невеликий район Парижу. Повсюди артоб’єкти, цікаві дизайнерські рішення, малюнки. Ще й метро безпілотне як в Еміратах, а головне — ми тут побуваємо багато разів за цю подорож! Трохи ще поблукали по району і вперед до Ріти! Вечірня дорога проходила, скажімо так, не найлюксовішими вулицями. У нас на дорозі стояла гучна компанія із кольорових парубків. Коли ми їх обходили, то хтось вирішив скинути петарду на голову тих парубків. Ми вже думали, що почалась стрілянина. Далі по дорозі було щось дуже дивне, на вулиці валялась різна техніка і речі. Мабуть, хтось когось достроково виселив з квартири, добре хоч ця друкарка не прилетіла на голову. Як виявилось, був той день тижня, коли мешканці виносять непотрібну техніку на утилізацію.

“Бонжууур!!!” Зустріла нас Ріта, а її невелика пухнаста собачка-хмарка почала радісно скакати. Здається собачка нас чекала вже дуже давно! У Ріти було дуже цікаво жити, вона багато розповідала нам про особливості життя у Парижі і кожен раз нас балувала чимось цікаво-смачненьким.

Версаль

Ще одна приємна фішка району – звідси можна потрапити прямим поїздами практично у будь-яке місце в околицях. Сьогодні у нас запланований Версаль. По дорозі до потягу нам вручили по промоакції солоденьку водичку. Тепер їхати буде веселіше.

Версаль настільки популярне місце, що кількість людей, що рухається на саме відкриття, буде лякати настільки, що потім ще тиждень по ночах будуть ввижатися кошмари. Але коли ви побачите увесь величезний розмір загальної території, то кошмари будуть ввижатись вашим ногам.

Увесь натовп тут буквально розчиниться у перші ж сто метрів. Ми собі поставили неосяжний план – подивитись кожний закуточок Версалю. Цей план був настільки ж приречений, як у потвор расіян, що намагались взяти Київ за три дні. Тепер щодо дійсності, територія тут не просто велика, вона нескінченна майже в прямому сенсі цього слова. Якщо ви не підготовлені до великої ходьби, то має сенс користуватись послугами електрокарів, або не ставити амбіціозних цілей побачити усі закуточки. Другий момент, більшість території це умовно кажучи, нічого нового.

Якщо є алейка з кущів, то ця алейка без змін буде тягнутись на тисячно-крокову відстань. Я б виділив парк, що прилягає до малого Транону, дуже б радив усі сили в ногах зберегти саме на нього. Цей парк нам сподобався навіть більше, ніж сам Версальський палац, бо парк у такому стилі один, а подібної розкоші у палацах по світу багато. Але пропустити палац неможливо, його треба обійти хоч у деяких місцях гуськом з іншими людьми.

Цікаво, як буде гуськом українською, мабуть, каченятком. В цілому щодо Версаля я б сказав так, якщо маєте обмежений час у Парижі і вже бачили подібні місця, то Версаль можна відкласти на наступний раз. Якщо у вас тут дійсно купа часу, як у нас, то подивитись є сенс, щоб скласти власне враження. Якось так. Потім після Версалю сиділи на лавках у місті і вечеряли смаколиками із Керфору. Я не думаю, що у розповіді дуже смачно звучить те, що ми харчуємось із магазинів, але дуже рекомендую спробувати такий підхід. Повірте, в ньому є своя романтика і велика економія часу.   

Діснейленд

А тепер про довгоочікуване. Тут можна винести в окрему розповідь, почну із самого початку – купівлі квитків. Купити можна їх тільки онлайн, причому ціна в офіційному додатку вище ніж у сумнівних додатках агрегаторах. Тепер треба обрати додаток так, щоб тебе не кинули на квитки. Ми скористались азіатським Klook за декілька тижнів до подорожі. Різниця навіть із подвійною конвертацією була значна відносно ціни в офіційному додатку. Але є проблема, я вирішив купити квитки польською карткою. На жаль, одна із проблем Польщі це банківська система. Тобто при оплаті на сайтах постійно трапляються якісь проблеми, на цей раз проблема дійсно виявилась із карткою. Процес купівлі квитків зайняв півтори години. Але все ж таки вдалося подолати систему.

Ще треба було вгадати у який день не буде дощу. Тепер про черги. Якщо ви не були у французькому Діснейленді, то ви ніколи не бачили справжніх черг у цьому світі. Тут є мобільний додаток, який тебе буде орієнтувати по актуальному часу очікування, навмисно занижуючи його. Тобто ти не будеш знати, чи доведеться тобі чекати три години у черзі, чи всього одну. Ми приїхали прямо до відкриття, тут є цілих два Діснейленди, що знаходяться поруч, у нас квитки були на обидва, тож цілий день можемо безлімітно між ними переміщатися. На момент відкриття парку у будній сонячний день на один із популярних атракціонів черга становила 90 хвилин… Змійки до атракціонів зроблені таким чином, що ти не можеш побачити усю чергу, це буде постійним сюрпризом – скільки людей далі.

Додаток показував, що черги доходили до трьох годин. У Діснейленді є фаст-паси, але ти повинен платити окремо за фаст-пас на кожний атракціон і дійсно чималу суму. Атракціони тут дійсно круті, але наскільки б ви не отримали позитивних вражень, найближча черга з вас їх швидко виб’є. Ми намагались виловлювати атракціони, на які очікування не перевищує 30 хвилин, зі змінним успіхом це вдавалось. Але по факту, твій день просто перетворюється на нескінченну логістичну схему, щоб потрапити на черговий атракціон. Звісно що за день на всіх атракціонах не покатаєшся. У відгуках читав, що коли у парку дощ, то велика перевага – відносно короткі черги. Хоча про ці черги ми знали заздалегідь, намагались морально бути готовими, але, на жаль, ми сильно розбещені сінгапурським парком Universal, де декілька років тому навіть важко таке було уявити. До речі, за якістю атракціонів я віддаю перевагу на користь Universal. З негативних моментів по Діснейленду це, мабуть, все. Тепер про позитивне: уявимо що черг немає і розглянемо суто атракціони. Вони без перебільшення круті. Тут будуть спойлери самих атракціонів, тож можете не читати секцію про атракціони.

Атракціони Діснейленду

На перше місце ми ставимо Twinlight Hotel. Це старий готель із примарами. Коли ти сідаєш у ліфт, він обривається… Так ще не верещали на жодному іншому атракціоні. Головне відпустити руки, щоб відчути руками вільне падіння. Перлина атракціону, що зовні незрозуміло, що саме буде і тому Мишко пішов на нього без зайвих вагань. На друге місце варто поставити Cars-tastrophe Canyon. На диво, в нього невисокий рейтинг. Ти сідаєш в екскурсійний автобус, далі проїжджаєш різні місця із тематикою тачок, аж доки не доїжджаєш до машини із цистерною пального, тут і починається землетрус що створює пожежу… Було настільки ефектно, що це єдиний атракціон на який ми одразу пішли на друге коло. Сідати треба з лівої сторони. На другому колі перед нами сіли люди, ми їм як раз вчасно порадили посадити дітей ближче до борта лівої сторони, вони потім були вдячні. Третє місце я віддам до Hyperloop. Завдяки цьому атракціону ми всі познайомились із мертвою петлею. Я ніколи в житті не планував йти на атракціони, де я буду летіти вниз головою, але тут було темно і ми цього не бачили поки не почалась атракція. Як виявилось, це було не так і страшно. Ми навіть потім були ще й на іншому атракціоні, де вже знали, що буде така петля. Наголошую, що ми бачили далеко не усі атракціони, тож і рейтинг тут дуже суб’єктивний.

Шоу

На шоу ми потрапити не змогли через ті самі черги. Я не знаю за який час треба в чергу встати, щоб на шоу потрапити. А от шоу на відкритій місцевості, наприклад, паради дійсно виглядають весело, проходять на позитиві. Єдиний мінус – для сучасного покоління більшість із цих персонажів — якісь невідомі тварини. Тобто по факту актуальними персонажі будуть для дітей яким зараз більше ніж 30 років. До речі Мишка ми порадували, що йдемо до Діснейленду за день, на що наш десятирічний син відповів “А що це?”. Я думаю парку потрібна велика актуалізація, бо дійсно політ Пітерпена чи Піноккіо мало що значать для сучасних дітей. Але хочу зазначити головне нічне шоу до 30-річчя парку.

Влітку воно починалось о 22:55. Тут і світлове, і музичне, і шоу фонтанів, і головне шоу дронів! Вперше вжитті побачили шоу дронів. Дійсно круто-круто-круто. Дітям, що увесь день провели на ногах, те шоу вже до ліхтарика, а от дорослі тут радіють як діти.

Їжа

Вода безкоштовна, із собою можна проносити їжу. У місцевих тематичних ресторанах теж можна поїсти не за всі гроші світу, тож тут було усе добре.

Висновок по Діснейленду

Якщо вас анітрохи не засмучує той факт, що із 14 годин ви проведете 11 стоячи у черзі, то парк буде вище будь-яких очікувань. Якщо черги — це не ваше, то відвідати Діснейленд можна, але не покладайте на нього дуже високі очікування. Ви ніколи не будете знати напевно чи сподобається вам атракціон, на який ви зараз будете стояти у довжелезній черзі. Доповнення: зараз ми маємо вже великий досвід парків розваг і Діснейленд впевнено тримає останнє місце через ті самі черги.

Лувр

А ось Лувр, як не дивно, не тільки справив на нас гарне враження, але й зацікавив Мишка. Він увесь час вимагав, щоб йому перекладали таблички під експозиціями. Тут багато залів і моя порада – якщо зал вам не заходить, ідіть далі і шукайте зали до душі. Такі тут точно є. Квитки до Лувру треба купувати на офіційному сайті онлайн, на місці то буде проблема через черги.

Головна мета була – побачити Мону Лізу. Багато хто розповідав, що вона якась мала, або темна. І це дуже дивно, бо насправді картина нам сподобалась, не можу зрозуміти чому багато людей її уявляють якоюсь особливо яскравою або дуже великою. Я вам точно кажу, що її розмір в самий раз)))

Оскільки ми вже почуваємо себе “багатими духом”, тож треба тепер провести вишукану французьку трапезу. Тож ми вирішили спробувати французький ресторанчик. Знаю, при наявності смачних багетів та керфурів це звучить безглуздо, але ж треба щось екстравагантне спробувати.

Тепер головне замовити страву, щоб вона була без козиного сиру, або хоча б без смаженого голуба. Поїли в цілому непогано, але схоже ми не такі “багаті духом” як нам здавалося — смачніше французького багета із тунцем ще нічого смачнішого у Франції не винайшли, тож можемо повертатися у Лілль. Але по дорозі ще заїдемо в одне містечко.

Аррас

Місто нас зустріло з музикою, в прямому сенсі цього слова. Тут як раз був гучний концерт на центральній площі. Я взагалі помітив, що в Європі люблять святкувати, привід завжди знайдуть. А Мишкові так взагалі пощастило, поки ми купували чай в турецькому кафе, йому ще подарували колу коли почули, що він з України. Цікаво що б було, якщо власник кафе розпізнав би расіянців.

Після турецького чаю ми пішли гуляти по великому місцевому парку. Знайшли галявину під сонцем і почали справжній французький пікнік із фуа-грою та варенням. Фуа-гру нам подарувала в дорогу Ріта. Скажу вам, що це дійсно смачно і приємно.

Хоча в цілому з закритими очима її навряд чи можна відрізнити від іншого паштету, але ж тут сам факт того, що ти на сонячній галявині в аутентичному французькому місті їси бутерброд з фуа-грою.

А ще Аррас, як і більшість французьких міст, має безмежно красивий парк із річкою. Тут навіть для тренування на байдарках спеціальне обладнання. Шкода, що після Діснейленду, Версалю та Лувру ноги вже фізично багато ходити не можуть. А ще й наші рюкзачки на переїздах треба брати з собою. Раніше було легше, заніс речі у комірку супермаркету і гуляєш скільки потрібно. Зараз то маркетів немає, то комірок, то взагалі сієста.

Околиці Лілля

У цього міста ідеальне географічне розташування, біля кордону з Бельгією. Тож хочеш звідси в Париж, хочеш – гуляй по околицях, а хочеш – їдь до Бельгії. Звичайно, ми як завжди захотіли все і одразу. Звідси можна доїхати фліксбасом одразу до головних бельгійських міст — Генту та Брюгге, оскільки ці міста в нас вже відкриті, ми обрали найближче місто Кортрейк. Але спочатку заскочимо в сусідній французький Рубе.

Рубе

Це місто відзначилося у двох номінаціях. По-перше, доки я довго думав в пекарні чи хочу багет з тунцем, його хтось з’їв замість мене, а по-друге, воно увійшло в нашу рубрику найкращих парків світу. Тож Parc Barbieux ставимо в рейтингу на рівні із ботанічним садом в Ріо-де-Жанейро.

На жаль, майже десять років пройшло після Ріо, тож об’єктивно порівняти парки важко. Але фуа-гру тут їсти буде навіть краще, якщо місцеві гусаки не задзьобають. Оскільки у нас є ще цілих пів дня, то встигнемо зганяти в Бельгію.

Кортрейк

Цікавий факт, що ми їхали залізницею, і від більш дальньої станції можуть бути дешевші квитки. А ще ми з’ясували дивний факт: купуючи квитки на офіційному сайті французької залізниці, ти не зможеш ними скористатися сідаючи в потяг з бельгійської сторони, оскільки їх треба обов’язково роздрукувати в автоматі, що знаходиться з французької сторони. Але про це ти не дізнаєшся доки не проплатиш квитки. Знаю, це звучить як якийсь кам’яний вік, де люди користуються принтером, але повірте, це і є кам’яний вік. Тут вам не Україна із передовими технологіями.

Кортрейк — це містечко, що максимально занурює тебе в бельгійську красу. Тут чітко зрозуміло, що ти вже у Бельгії. Місто не дуже велике, десь на пів дня. Але ці пів дня тут точно варто погуляти. Тут навіть є башта з безкоштовним підйомом в центрі міста. Але квитки усе одно треба, хоч і безкоштовні) Звісно якщо у вас Бельгія ще зовсім не відкрита, то треба обов’язково закласти хоча б день на Гент та Брюгге, а для всього іншого є завжди Кортрейк! Зверніть увагу, що багато туристів роблять помилку і закладають собі в подорож час ще на Брюссель, так от, так робити не треба, там немає чого ловити.

На жаль, тижнева подорож добігає свого кінця, тож треба повертатися. Франція як завжди фантастична і круто що ми в цій подорожі закрили довгоочікувані гештальти. І як показує досвід, якщо у вас є на своє єдине життя якісь плани або мрії то краще їх виконувати доки є можливість.

Знаєте є вислів, “Нас країна не відпускала”, так ось, в цій подорожі нас не відпускав літак. Ми прилетіли, вже почали виходити люди з літака. Але за одну людину до нас вихід перекрили і пояснили, що скоро буде велика буря, тож пасажирам безпечніше буде залишатися в літаку, ніж в аеропорту. Я не міг повірити своїм вухам. Тобто за вікном просто похмуро, але через те, що колись буде буря, нікого не випускають. Ми ще двадцять хвилин чекали на бурю, потім 20 хвилин був дощ, потім ще 20 хвилин просто чекали. Мене в цей час вже чекали у волонтаріаті. Тож всі чогось чекали. Це була найдивніша наша історія із літаком.

Париж


Частина 1. Польща та Нідерланди
Частина 2. Париж
Частина 3. Бельгія

З Амстердама всі досвідчені мандрівники їдуть до Парижа на швидкісному поїзді, ми додали собі “розваг” і купили квитки на літак. Навіть думки не було, що існує швидкісний і тим паче рентабельний поїзд між Амстердамом та Парижем. За прогнозами в Парижі на нас чекала сильна негода. Але начебто справи покращуються. Коли літак піднявся до свого ешелону, всюди були суцільні хмари. За своїм досвідом скажу, що хмари на такій висоті трохи напружують. Я почав дрімати. Літак трохи колихало середньою турбулентністю. Згодом я прокинувся від зростаючого головного болю. Мене накрив якийсь дикий напад гірської хвороби. Хоча повітря та тиск не відрізняється від звичайного. Але мені цей політ якось не зайшов. Реально росла трохи тривога через хмари, турбулентність і головний біль. І тут щось сталося. Літак дуже сильно потрусило. У салоні пасажири почали кричати. Пару секунд і знову летимо трохи колихаючись. По салоні промайнув істеричний сміх. Стало страшно. Крізь хмари почала проглядатись земля. Ми вже не на максимальній висоті, певно, йдемо на посадку. Але посадки не дали і літак почав стрімкий набір висоти. При цьому роблячи різкі маневри, мабуть, облітаючи грозу. Пілот французькою штовхнув вибачну промову. Потім повторив англійською, але розібрати ми не змогли. Але загалом проскочило, що ми сядемо не в Парижі. Це якийсь суцільний стрес, а не переліт. Якоїсь миті таки почали посадку і навіть у Парижі. Я, напевно, скинув кілька кілограмів поки долетів. Блідий, з головою що розколюється, я вийшов з літака. Качечка з Дашею не скаржилися. Автомат біля автобуса на відріз не хотів продавати квитки потрібного типу. Водій, що приїхав, сказав, що квитки лише через автомат. Я його дуже вмовив пройти зі мною до автомата і показати, що я роблю не так. Водій із радістю вирішив показати мені майстер-клас. Але при цьому висловив мімікою здивовано-обурену реакцію. У результаті водій сам не зміг від автомата добитися квитків. Мімікою висловив сильний сором і сказав, що з радістю мені продасть квитки. Їхати було близько години, це був звичайний автобус із великою кількістю зупинок містом. Багато людей зайшли з валізами, але згодом більшість вийшли. А одна валіза залишилася недоторканою. Причому така ретро-химерна на вигляд. Недаремно в автобус заходив якийсь скромний мужик із димлячою сигаретою. Французи нас кілька разів перепитували чи це не наша валіза. І тут хтось, мабуть, зателефонував до поліції. Водій оголосила в салон, щоб відгукнувся власник валізи. Тиша. Першими з автобуса вискочили найзасмагліші хлопці. Люди почали евакуюватись. Автобус треба терміново залишити. Ситуація прийняла несподіваний поворот. Один француз із фразою: “Я що через цю валізу тепер не поїду” – схопив валізу і жбурнув її з автобуса. Крик і метушня почалися ще голосніше, ніж у літаку годину тому. Також підозріло було, що водій – жінка. Хоча я чітко пам’ятаю, як талони продавав мені чоловік. Хто ж мафія? У той момент, коли валіза приземлилася на підлогу, наймиліший дідусь схопив її за ручку і сказав, що це його. Люди, які не встигли евакуюватися, висловили настільки довгу французьку лайку, що я навіть зрозумів суть. Але лайка до дідуся не дійшла, тому що у нього виявився слабкий слух. До речі, французькою до цього ми знали не багато. Тільки фразу “Пане, я не їв шість днів”. Загалом, столиця Франції нас прийняла досить специфічно. До готелю потрібно було пройти кілька кілометрів. Ми вирішили зрізати, пройшовши через довгу школу з відчиненими воротами. Зі зворотного боку ворота виявилися зачиненими. Таким чином ми собі подвоїли маршрут.
У мене був стереотип, що Ейфелеву вежу буде видно практично звідусіль. Але це виявилося досить рідкісне явище у Парижі. Натомість поряд з готелем між будівлями був великий логотип як “Umbrella corporation” зі знаменитого фільму.
Ще до поїздки готелі Амстердама та Парижа надсилали мені на пошту поради та вітальні листи, чим дуже вразили. Заселилися до класного готелю. Дуже хотілося їсти, у сумці знайшовся плавлений сир із хлібом. Швидко перекусив.

Метро у Парижі складається із трьохсот станцій. І це дуже зручно. Завжди можна дістатися в потрібне місце. Але з чого почати? Очі по карті розбігалися від кількості зірочок. Почнемо із району Маре!

Район Маре

Вийшли неподалік історичного району. Поруч річка та острів з якого відкриється вид на Нотр-Дам де Парі. Собор виявилося не видно, зате я перший вдалині побачив шматочок Ейфелевої вежі. Але на острів ми не дарма пішли. У пекарні ми купили багет-сендвіч та найсмачніший брауні у Галактиці. Це було незабутньо. Люблю гастрономічність у поїздках. Не зрозуміло, навіщо вони винаходили круасани, коли вміють робити настільки смачні брауні. Район Маре спочатку здався звичайнісіньким житловим кварталом. Але заглиблюючись у його вулички починаєш отримувати ті відчуття, завдяки яким людям подобається Париж. Вулички Парижа – це прекрасно.

Нас навіть в асоціацію євреїв хотіли прийняти на одній із вуличок. Наприкінці району нас несподівано зустрів національний центр мистецтва та культури Жоржа Помпіду.

Я був настільки не готовий до такої дивовижної споруди, що навіть вступив у гівно прямо в центрі міста. Центр виглядав настільки незвичайно, наскільки це можна було собі уявити. А екскрементальна ситуація була настільки безглузда, що Даша з мене довго сміялася. Сміялася до тих пір, поки підступний птах не пролетів над Дашею і не врівноважив нашу карму. Тепер ми сміялися обидва. У самому центрі є різні музеї, які ми не планували відвідувати. Але навіть просто зайти до такої будівлі вже радісно.

Нотр Дам де Парі

Наступною точкою маршруту був острів зі знаменитим на весь світ собором. Черга в Нотр-Дам де Парі вражала, зате швидко рухалася. Саме час було зробити сотню фотографій. Насправді сама краса розкривається не з боку фасаду, а із задньої частини собору із затишного тінистого парку. Дуже радіємо, коли бачимо відомі світові пам’ятки. Усередині самого собору дуже вразили вітражні вікна.

На мосту біля собору вуличний музикант грав просто на мітлі різними інструментами. У Парижі тішить те, що все цікаве. Розбирає нетерпіння побачити всі зазначені місця, але їх дуже багато.

Монмартр

Тепер столицю треба подивитися із висоти. Найпростіше це зробити з гори Монмартр. Заглянули на кілька хвилин до латинського кварталу. Оцінили, що завтра йому приділимо більше часу. Виїхали на метро у віддалений район.

Вийшли із метро в іншому кінці міста. Нас оточили прекрасні вулички. Для початку потрібно піднятися на пагорб і відвідати базиліку Сакре-Кер. Своїм розмахом базиліка вражає майже так само, як і Нотр-Дам. Схоже, що коли будували, насамперед акцент робили на розмірах. Тепер, щоб побачити Париж з висоти треба піднятися на одну з веж. Спочатку ти платиш близько 7 євро, а потім тобі дівчина радісно повідомляє, що потрібно пройти 300 сходинок нагору. Я ледве непритомним не впав від перспективи.

Складність ще була в тому, що сходинки гвинтові і починала паморочитися голова під час підйому. Піднялися, як не дивно, досить оперативно. На верхівці Ейфелеву вежу знайшли не відразу. Але коли побачили, радості не було меж. Так класно, що Париж весь такий різний та пам’ятки не монотонні. Спустилися вниз і з гордим виразом обличчя вийшли з вежі. Навколо Монмартру є багато цікавостей. Наприклад, стіна на якій написано “Я тебе люблю” всіма мовами світу.

Місцевість дуже різна по висоті, тому важливо добре продумати маршрут, щоб не довелося постійно підніматися і спускатися з пагорба. Тепер треба б повечеряти. Та оперативно, бо неможливо гаяти час в ресторані, якщо стільки місць не побачені. Рішення не змусило довго чекати. Вулична їжа – це коник міста.

За 3,5 євро я собі купив найдовший хот-дог із сиром, яким повноцінно наївся.

Вуличний лохотрон

Якийсь час ми залипли, спостерігаючи як розводять лохів під час гри у “Наперстки”. Ну там, де треба вгадати під яким стаканчиком м’ячик. Провівши аналіз, ми визначили близько 6 підставних осіб. Кожен мав свою роль. Був підставний лох, який завжди не вгадував, вказуючи на свідомо неправильну склянку. Був чоловік, який завжди вигравав. Був хлопець, який показував лоху як треба грати. Були інші персонажі. Раз на пару хвилин траплявся якийсь справжній лох і шоу починалося. За нашими підрахунками за 10 хвилин команда акторів підняла близько 300 євро. Але таке шоу довго дивитися не рекомендується, оскільки кишенькові злодії можуть обчистити навіть простих спостерігачів.

Мулен Руж

Рішення купівлі квитків по 120 євро ми напевно виношували з тиждень. Так дорого ми ще ніде не платили за шоу. Але я все життя мріяв потрапити сюди. Та й треба скласти свою незалежну думку про кабаре. Ось тільки одна халепа. Всі в смокінгах та дорогих костюмах. А я в шортах. За дрес-кодом не можна. Так, трошки впустили цей момент у плануванні поїздки. Сек’юріті мен радісно запропонував змінити нам час шоу на квитках, щоб ми поїхали в готель за своїм костюмом. Але костюма у мене не те щоб у готелі не було, у мене його навіть у Києві немає. Не купувати ж тепер дорогі штани заради разового відвідування шоу. У голові вже навіть промайнув запит “Окей гугл, де в Парижі секонди?” Я запропонував зайти останнім, щоб не світити свої шорти, але хлопець пояснив, що з боку начальства йде суворий контроль і пропустити нас не може. Його напарник навіть ходив уточнити чи не вийде нам пройти. Отримали негативну відповідь. Але щось було у цій схемі нечисте. Чомусь охоронці точно знали, де саме неподалік продаються дорогі штани. Причому ми були не єдині, кого вони завернули. Гаразд, підемо в касу, щоб нам змінили дату на завтра і щось вигадуватимемо. Поки хлопець у касі шукав нашу бронь, до нас підбіг один з охоронців і радісно повідомив, що дасть мені свої запасні штани))) Галактика врятована! Ще чоловік попросив не забути віддати їх після шоу. Штани були розмірів на 5 більше ніж мені потрібно. Але ремінь творить чудеса. Щоправда, поки одягав штани – загубив квитки. Загалом хотілося на обличчя одягнути просто маску сорому. З дрес-кодом це справді був наш провал, зате пригода норм вийшла) Тепер про саме шоу. Нам воно шалено сподобалося! Я не розумію, чому багато хто його критикує. Ми бачили вже багато світових шоу, і Мулен Руж явно в топових місцях нашого рейтингу. Були такі номери, після яких сидиш за столиком наче зачарований. Хочу звернути увагу, що квитки на пізніше шоу, яке розпочнеться о 23:00 в день шоу, коштували суттєво дешевше за 77 євро. Але тут вже будуть свої нюанси з транспортом та сприйняттям шоу якщо з раннього ранку на ногах. Ніч у Парижі прекрасна, яскрава та весела. Все світиться барвистими кольорами, народ гуляє, радіє. Це прекрасно. Тепер треба виспатися та продовжити маршрут. Смішно, що за перший день до Ейфелевої вежі навіть не наблизилися. Заряджені позитивом ми солоденько заснули. Щоправда, там ще був нюанс із карткою від номера. Але ми в нього зрештою потрапили.

Люксембурзький палац

З самого ранку стояв настільки густий туман, що творіння Ейфеля ми не побачили б як не намагалися. Тому ми почали з чудового саду при Люксембурзькому палаці. Сад був грандіозний. Клумби з квітами наче опрацьовані цілим відділом дизайнерів.

Усамітнений куточок з озерцем настільки зачаровує, що весь світ перестає довкола існувати. Парк чудовий. Після парку ми вирушили до латинського кварталу.

Латинський квартал

Вчора ми його трохи змогли побачити. Тепер часу було достатньо, щоб досліджувати всі його вулички та красоти. За шармом я вважаю, що саме цей квартал є серцем Парижа. Він настільки затишний, що деякі вулички ми тричі проходили із задоволенням. Тепер настав час подумати про високе. Ми попрямували до найзнаменитіших районів міста.

Лувр

Я вже підготував камеру для зйомок справжньої європейської черги. Але ось сюрприз. Черги немає. Біля входу взагалі нікого немає. Рідкісні туристи підходять і заходять. Сам Лувр забирає чимало часу, до дводенного маршруту ми його не включали. У Дашиної мами досі шок, що ми були в Парижі і не пішли до найзнаменитішого музею світу. Але ми обов’язково його відвідаємо наступного разу. Далі розташовувалися помпезного розміру площі та парки. Поціновувачам архітектури тут буде особливо цікаво. Але оскільки ми більше за природній красі, то пішли відлежуватись у парку. У парках дуже зручно. Замість лавочок сотні стільців. Завжди собі можна зловити тінисте місце.

Але знов-таки, якби весь Париж виглядав як центр, то нам би не сподобався. Але ті вулички та цікавості у віддалених районах – надають Парижу справжній шарм. Тріумфальна арка виявилася набагато меншою, ніж ми собі уявляли. Але згодом ми знайшли ще одну. Розміри другої були якраз. Але коли надвечір ми натрапили ще й на третю арку, я зрозумів, що про Париж знаю далеко не все.

Між арками довгі та нудні Єлисейські поля. За фактом, це дуже довга вулиця з дорогими туалетами. Але тут на нас чекало щось незвичайне. Це був пафосний магазин одягу Луї Віттон. Пафос вимірювався у кількості нулів на цінниках.

Сумочка за 7100 євро або шуба за 18000. Ми ж із Дашею грали у гру “Вгадай який з ременів найдорожчий”. Деяким відвідувачам ще наливали шампанське, але не нам. Схоже, треба було мінімум сумку для цього купити) Загалом магазин дуже порадував. Поруч була виставка машин Феррарі. Наскільки я зрозумів це виставка прототипів майбутніх моделей. Тепер можна рухатися до самого інтригуючого – Ейфелевої вежі. Потрібно було оновити запас води. На одній із вуличок якраз був маркет. На око потрапила вода Перієр і Евіан. Вода була з однаковою ціною, як і вся інша. В Україні ж ця вода вважається елітною. Принаймні за ціною. Довелося купити одразу дві пляшки. У нас була інтригуюча дегустація води прямо на тлі вежі. Але дві великі пляшки тягнути було б не зручно. Довелося перієром ще й руки помити та вмитися. Ці дорогі французькі бульбашки ніжно огортали моє українське личко.

Ейфелева вежа

Я не знаю, як вони це зробили, але вежа справді вражає. Дивитись на неї радісно. Та й відчуття, що самостійно з Києва сюди дісталися! На вежу ми підніматись не планували. Але коли вже дісталися начебто можна й піднятися. Але не все так просто. Навіть на піший підйом велика черга. При тому, що на другому поверсі буде ще одна черга. Так тому й бути. У 2011-му вийшов один із моїх улюблених треків гурту MRF “Наречені на Ейфелевій вежі”. Я шість років собі уявляв, як стоятиму з Дашею на вежі і слухатиму цей трек. Вийшло приблизно так, тільки рівно “під”, а не “на”. До речі пишу цю частину оповідання під цей трек) Пішли до Макдака поїсти. У Макдональдсі отримали акційний келих за замовлення меню. Тепер ми маємо щось на згадку про Париж. Тепер важливо цей сувенір не розбити. Можна буде просто загорнути в той рушник, що нам довелося купити у готелі в Амстердамі. Втома накривала сильно. Але попереду в нас була ще дуже насичена програма.

Район Дефанс

Спочатку ми їхали наземною гілкою метро прямо поряд з Ейфелевою вежею. Мені здається, до планування маршруту обов’язково потрібно включати цей проїзд. Прямо як екскурсія виходить. Незабаром ми доїхали на околицю міста у відносно новий район. Це був неначе шматок Сінгапуру чи Гонконгу на околиці Парижа. Висотки немов змагалися між собою своєю незвичністю та красою. Уздовж висоток довгий піший променад із басейнами, фонтанами та рослинами.

Тут є все, що потрібно для затишної прогулянки. На сходах тріумфальної арки можна досить романтично посидіти, спостерігаючи за підсвіткою, що включаються. Таким Париж не уявляв навіть. Це руйнація стереотипів. Тут у нього зовсім інший вигляд. Немов злітали в далеку Азію.

Причому розміри району вражаючі. Прогулянка променадом в обидві сторони займе не менш як годину. Район Дефанс ще більше поповнив скриньку вражень про Париж. Весь променад знаходиться на висоті. Часом можна знаходити його краї та милуватися краєвидами внизу.

В основному це шосе, але рослини, що обплітають стіну, зачаровують. І нарешті засвітилося головне підсвічування на далекій Ейфелевій вежі.

Підйом

Радісно проїхалися на метро вздовж вежі. Тепер за планом була остання точка маршруту – повалятися на Марсовому полі, милуючись красою творіння Ейфеля. Але, як на зло, черга на піший підйом була відсутня. Хоч сили нас покинули ще години 3 тому, побачивши нічну Ейфелеву вежу енергія з’явилася немов із повітря. Пішки можна піднятися лише до другого із трьох рівнів. Коштує таке задоволення по 7 євро. Але на вежу не можна зі склом. А у нас якраз акційний келих. Тепер вибір став ребром. Пам’ятний сувенір чи враження. Перемогло друге. Але келих я придумав, куди можна заховати, щоб не знайшли. Поки ховав келих, то в моєму сховку хтось уже теж сховав келих. А взагалі, у мене була надія, що там виявиться заповітна пляшка з грошима з Орла і Решки.
Набралися сил і нагору! Два прольоти ми прогнали по 5 хвилин кожний. Оперативно! Тепер можна послухати один з улюблених треків уже на самій вежі) Романтика! Я інстинктивно став на коліно, зняв з пальця обручку і сказав дружині: “Виходь за мене”. Даша взяла обручку, і вона вислизнула з рук. Це була якась уповільнена зйомка, серце ледь не вискочило з грудей, в голові пульсувало від нервів.

Кільце впало до ніг, відскочило і почало відбиватися від усіх виступів навколо ніг. Траєкторія вказувала прямо в наскрізну щілину. В останній момент обручка впала саме туди. Якусь мить я відчував, як проступає сивина. Але диво. Там виявилося заварено і обручка вилетіла назад. Ця історія обручки зі щасливим кінцем. Цікаво скільки тут було невдалих історій з кільцями, що впали. Зблідлі від жаху, ми спустилися з вежі. По дорозі додому чули, як дівчина напідпитку обурено цитувала свою подругу і говорила: “Як можна проміняти ці вулички Парижа на Балі!”. Ми на Балі поки що не були. Але мені здається, що розумію її подругу. Все ж таки Балі — це Азія, але Париж насправді показав високий рівень цікавого міста для подорожей. По пригодам, як для міста Європи, Париж отримує тверду п’ятірку! Ми були майже два дні у Парижі. І хочу наголосити, що цього вкрай недостатньо. Для того, щоб все відвідати необхідно мінімум ще три. Діснейленд, Версаль, Лувр, чекайте ми ще обов’язково повернемося. Тепер смішно згадувати, як за планування Парижу спочатку хотіли лише добу виділити.

Дорога до Бельгії та останні пригоди в Парижі

Ранок був дощовий. Чекаючи наш автобус, я дивився як ллє з даху дощ. Поруч стояв француз та жінка з оркостану. Жінка сказала французові: “Ка-фе” дідусь здивовано промовчав. Жінка не відступала: ”К-а-ф-е!”. Француз, зібравшись силами, відповів: ”No cafe”. Далі діалог перейшов на складнішу фразу. “Г-д-е ка-фе?”. Дідусь холоднокровно мовчить. “А г-д-е?”, “А г-д-е?”. Вдруге жінка ще повільніше повторила. Але так і лишилася без кафе. Завжди забавляло як люди москальською іноземцям по складах кажуть, щоб ті більше зрозуміли.

Приїхав двоповерховий автобус Flixbus. Завантажилися на vip місцях другого поверху прямо над водієм. Поки спали, мобілка злетіла з зарядки і впала на перший поверх. Коли ми це виявили, жодної мобілки на першому поверсі вже не було. Водій порадив краще її шукати. Коли двадцятихвилинні пошуки закінчилися невдачею, водій сказав, що, мабуть, з пасажирів хтось вкрав. Тут і почалося найцікавіше. Один із пасажирів підійшов до мене і жестами французькою пояснив, як він бачив, що водій забрав телефон собі. Поворот був несподіваним. Ми почали водія разом з пасажиром пресувати. Причому пасажир його одразу рідною мовою обробив. Якоїсь миті водій здався і віддав телефон. Наче він подумав, що ми якийсь інший телефон шукаємо, а не той, що він знайшов і вимкнув одразу. Щиро кажучи, від компанії Flixbus такого не очікував. До того ж ціна тому телефону була вже близько 10 євро, напевно. В техпідтримку описав ситуацію і зажадав, щоб вони переглянули записи з камер. Але поки виразної відповіді не отримав. Мабуть, водій просто хотів, щоб ми щось залишили у Франції і обов’язково ще повернулися. Але думаю ми і так повернемося в цю затишну країну.


Продовження у Бельгії!