Зараз ми вирушимо до надзвичайно красивого французького міста. Це місто в рази красивіше за Париж і займе в нашому рейтингу Європи почесне третє місце після Норвезьких фіордів та італійської Гарди, зустрічайте відкриття 2019 року – Аннесі!

Кілька років тому, з’явилася передача від Орла і Решки – “Навколо М”. Ми подивилися буквально пару випусків та закинули, але одне з міст, яке відвідала героїня, напевно, рік не виходило у мене з голови. Це місто, за всіма параметрами, обіцяє бути цікавим. Я знайшов ту стару передачу, згадав назву і дуже зрадів, що до міста дуже легко дістатися по лоу-кост тарифам. Справа за малим, взяти квитки та почекати рік до вильоту!

Добре, що рік тому ми так само набрали лоукостових квитків, тож очікування проходило досить ненудно. Спочатку ми насолоджувалися мільйоном смаків грузинської кухні, підкоряли карпатські вершини з Мишком, потім боролися з суворою чорногорською погодою та скасованими рейсами, влаштували собі зиму серед літа на норвезьких фіордах, вивчали всі куточки та парки Барселони, гуляли старовинним Таллінном, колесили на велосипедах по округах фінської столиці, детально вивчали всіх рибок червоного моря, гуляли парками Житомира, вшосте підкорювали незабутній Стамбул, вивчали тварин у Біловезькій пущі тарганстану, відчували дух незалежності в копенгагенській Християнії, я летів на санках з альпійських гір, потім ми пробиралися крізь небезпечні, але чудові джунглі Домінікани і зустрічали весну на Кіпрі.

Аннесі

Ми прилетіли до аеропорту Женеви. Попри страшні ціни Швейцарії, поїсти в аеропорту нам удалося за 14 євро на двох, у супермаркеті. Ми навіть розслабилися, наївно думаючи, що у Швейцарії з цінами все не таке страшно буде, як нам розповідали. Але насправді це трапився якийсь містично-дешевий аеропорт. Ми навіть в останній день обідали саме в аеропорту, тому що це дешевше ніж у Женеві))) Але цей ціновий резонанс на нас чекає наприкінці, зараз ми ситі сіли у фліксбас і поїхали прямісінько до французького Аннесі. Дорога від аеропорту займає годину та 20 хвилин, квитки на денний рейс коштують по 8 євро. За автобусом мрячили дощі та лютував холодний вітер. Прогноз погоди запевняв нас, що за годину буде ясно. Ми приїхали до міста, поки йшли до готелю промерзли і промокли до ниточки. Здавалося, що наша коротка подорож під загрозою. Але гугл-погода твердо стояла на своєму, мовляв, зараз стане ясно. Заселення в апартаменти пройшло трохи складно, легенда з інструкції говорила, що нам потрібно знайти зелену корову в багатоквартирному будинку. Навіть був вказаний поверх, ось тільки не зрозуміло, як іде відлік. Корову першою знайшла Даша, це виявився сірий від бруду килимок, з якого сумно дивилася корівка і поглядом говорила: “Добийте мене!” Хазяїна так і не виявилося. Після низки уточнень ми довідалися, що друг господаря, який має бути біля корови, так і не прийде, але лишив нам ключі під килимком. Поки завантажували речі, на вулиці підозріло заспівали солов’ї. Ми вийшли з дому – ясна погода, трохи хмаринок, навколо гарні гори, поперек каналу розташувалися кам’яні мости з клумбами на перилах, всюди гуляють-релаксують місцеві жителі та щебечуть пташки! 

Ні вітру, ні дощу, ні хмар, ніби нічого й не було, навіть гори ясні, хоча хвилин 20 тому я ще не знав про їхнє існування. Ось якою такою магією змогли спрогнозувати? За фактом виходить із точністю до хвилини. Прогноз показував раз на годину оновлення, а вийшли ми о 16:00. Здається, подорож врятовано, вперед досліджувати місто! Старе місто все у квітах, старовинних будинках, кожна вулиця випромінює романтику. Скрізь клумби тюльпанів, які красиво висаджені серед дрібних квіточок тієї ж масті.

Через все місто проходить канал. Канал хоч і один, але який! Старовинні містки з’єднують половинки міста, замок де Л’Іль побудований прямо у центрі каналу, розтинає його на дві частини. Спів соловейчиків упереміш із сонячним промінням розносять любов і радість у кожен куточок. Дуже романтична атмосфера, якщо хочеш зробити безвідмовну пропозицію – роби її у сонячному Аннесі. Старе місто досить невелике. Але вся краса в тому, що окрім старого міста, сучасна частина так само ідеально вилизана. Все красиве, квітуче, акуратні невеликі вулиці, а якщо йти вздовж каналу, можна забрести в заміські ліси.

Вода в каналі віддає блакиттю, наче в екзотичних азійських річках. Дуже красиво. Набагато красивіше ніж ми представляли це дивовижне місто. Але навіть ця вся краса є лише тортом, а вишенька – озеро Аннесі. Це гігантське озеро, оточене високими засніженими альпійськими горами. Більше за те, розміри гір різноманітні, кожен може собі знайти висоту гори до вподоби. Уздовж озера розташувалися невеликі містечка, загальною протяжністю 42 км по колу, містечка в собі так само приховують свою красу, що потрібно ретельно дослідити. І нагадую, що співи птахів тут з раннього ранку до пізнього вечора без зупинки.

І давайте фінально доповнимо картину замками. Ми бачили щонайменше п’ять замків в Аннесі та його околицях, причому замки виглядають справді класно, такі, як і належить бути справжнім старовинним замкам. А ще в автобусній чи навіть пішій доступності причаїлися високі та потужні водоспади та просторі каньйони. До таких визначних пам’яток можна дістатися за 40 хвилин автобусами, або пройти близько шести кілометрів крізь парки, ліси та квітучі жовтими квітами поля. Тут уже ти сам вибирай. Але якщо такі прогулянки не для вас, то можна просто відправитися в круїз на кораблику по озеру. Як вам містечко?) Це я ще про дикого оленя в лісі не розповідав. А найприємніше, що квитки з Києва коштують близько 2000 грн на людину в обидва кінці, з урахуванням автобуса з Женеви в обидва кінці) Але купувати треба за рік)

Ми були збентежені, ми не знали з чого почати маршрут. Ми рушили пішки праворуч озера. На виході з міста на нас чекав чудовий парк. Не можна просто взяти і пропустити чудовий парк! Парк ще й значних масштабів. Тут ростуть багатовікові товсті дерева і збудовані цілі гуртожитки зі шпаківень. Ми все ж таки змогли себе перебороти і вийти з гарного парку. Озеро хотілося просто взяти та обійти по колу, попри дорогу у 42 км. Незадовго після парку на нас чекала квітуча та соковита сакура.

Після дощу сакура була соковитою у прямому значенні цього слова, я, чесно кажучи, не втримався і відкусив шматочок цвітіння. І це було шикарно, я ніби вкусив шматочок смачного кавуна чи веселки, весь рот наповнили пелюстки. Координати сакури.
Крім сакури за маршрутом нам траплялися магнолії, темно-червоні клени, бузкового кольору дерева та купа живності. Крім граціозних лебедів, різні екзотичні водоплавні пташки. Одна з пташок сиділа на камінчиках і відлічувала по п’ять секунд, створюючи дзьобом звуки як радянський будильник. Чим більше йдеш, тим більше повертає озеро і відкриває нові й нові види на гори.

Краса неземна. Одна проблемка в цьому всьому, автобуси ходять раз на півтори години і закінчують ходити досить рано. Коли ми зрозуміли, що відчуваємо легку втому і потрібно повертатись, gps показав нам маршрут 8 км. Останній автобус пішов пів години тому. На допомогу прийшов убер. За 12 євро машина приїхала за нами з міста та відвезла назад. Поки машина за нами їхала, ми встигли купити сирну міні-піцу у заміській булочній. У цю піцу ніби вклали всі найкращі сири світу)

Нічне місто було таке прекрасне, як і при сонці, зараз вулиці освітлюються теплим помаранчевим світлом, переповнені столики всіх ресторанів, всі трапезують і про щось говорять. От правда дощ знову збирається, та й ноги вже гудуть. Начебто й пройшли за сьогодні небагато, але факт перельоту та переїзд в автобусі дають про себе знати. Погода каже що завтра вранці будуть дощі! Але ось о 6-й ранку ясно. Еххх … ставимо будильник на пів шостого значить) Дощі прогнозують з 11:00 так, що у нас буде цілих 5 годин у запасі!
З раннього ранку ми перебрались з готелю до автобусу та вирушили до парку Roc de Chère. Їхати треба було близько години, якраз можна додивитись сни. З автобусами в Аннесі треба бути уважними, першого ж дня на автовокзалі у водіїв взяти брошурки з розкладом. Бо якщо пропустити свій автобус, то наступний доведеться чекати півтори години.

Парк Roc de Chère

Водій нас висадив біля гірського парку, я правда назвав би це більше лісом. На карті світилися огляди, ми поспішили до них. Синє та сонячне небо, співочі пташки та гірське чисте повітря. І навіть місяць! Правда місяць був тільки у мене в очах, організм, мабуть, проходив акліматизацію. Довелося полежати на камінчиках хвилин 10 та продовжили шлях. Ми знайшли огляд з красивим виглядом. Дуже раділи, але місцевий житель, який виконує свою ранкову пробіжку, сказав, щоб ми пройшли 50 метрів вправо на справді круту панораму. Попри те, що види з першої оглядки були просто чудові, то з сусідньої — чудові помножені на два. Озеро, вершини гір, на озері острівець із замком, якщо подивитися праворуч у бік високих гір, то можна побачити ще один замок, але вже в горах ну як така краса може існувати!?

Чому ми ніколи раніше не чули про це місто та його околиці? Але нічого, тепер за справу взялися Андрій із Дашею, зараз про Аннесі дізнається всі! Чи варто говорити, що після нашого повернення наші батьки одразу взяли квитки та наші друзі теж? Ми продовжили досліджувати парк, з цікавого нам попався величезний сонячний годинник, але правда він був в тіні під шапками дерев, так, що можливо це був тіньовий годинник.

З парку є кілька виходів у різні міста, ми обрали місто Таллуар-Монмен! Поки йшли у бік міста на стежку вибіг молодий олень, ще й граціозно став під промінчиками сонця. Наші погляди зустрілися, і олень немов фокусник випарувався зі швидкістю світла. Ще до речі були білочки, але на фоні зустрічі з оленем про них уже не обов’язково розповідати. Містечко біля підніжжя парку зустріло нас сонцем і гарною водою.

Ну як у такому місті не поїсти? Ми знайшли маркет, купили їжу, яку потрібно готувати у мікрохвильовій печі. Потім я пішов у кондитерку і попросив, щоб нам у мікрохвильовій печі підігріли їжу. Хлопець спочатку збентежився моїм проханням, але я настільки був натхненний подорожжю та зустріччю з оленем, що він просто не зміг мені відмовити. Ну ще він не зміг відмовити, тому що ми з ним говорили різними мовами і йому було простіше погодитися, ніж щось пояснювати. Хоча англійською він таки сказав у результаті “Так, ти, що-небудь купиш?)” Я з радістю купив у нього круасан, а потім навіть ще два. Круасани чудові. Все-таки Франція! Та й потрапезували на славу, ще й із десертами. Оскільки шоколадний мус продавався тільки по чотири штучки одразу, довелося випити майже півлітра мусу) За 1,8 євро) Такс, що у нас тут ще є поряд? Карта показала, що в парі кілометрів у горах є чудовий водоспад. Погода, мабуть, розглянула в нас справжніх поціновувачів Аннесі і обіцяний дощ змінила на яскраве та ясне сонце! Дощі перейшли вже на середину дня.

Дорога в гори дуже мальовнича, озеро відкривається все в нових та нових ракурсах та з різних висот. Та й водоспад не аби який, таких потужних і високих ще пошукати потрібно.

Годинник показує, що наступний автобус буде тільки через 50 хвилин, значить встигнемо ще кудись залізти. Вибрали навмання мітку на карті і вирушили ще однією стежкою лісами. Цього разу був старовинний кам’яний міст із гірською річкою, що протікає під ним. Біля мосту зелена галявина, з одного боку оточена гірськими вершинами. На галявині у нас був привал із прийняттям сонячних ванн. Чесно кажучи, ледь не заснули)

Спустилися з гір і сіли до автобуса. Сонячне небо побачило, що ми закінчили з панорамами і почало підтягувати потроху хмари. Поки доїхали назад до Аннесі, вже було зовсім усе затягнуте. Але без дощу! А якщо без дощу, а попереду ще половина світлового дня, то можна вирушити далі. Благо, в автобусі знову трохи поспали.

Каньйон Gorges du Fier

Ми пересіли на один з міських автобусів і доїхали в невелике сусіднє містечко Пуазі, там ми повинні були здійснити пересадку на ще один автобус, але було якось ліньки на нього чекати) Наша мета була — каньйон Gorges du Fier. Ми вирішили йти пішки близько п’яти кілометрів, це не сильно відрізнятиметься від очікування автобуса. Навігатор нас вів по трасі, ми вирішили покращити маршрут та пішли довшою тропою через ліси. Що нам молодим, кілометр туди, кілометр сюди. У нагороду ми отримали шикарні жовті поля з квітами.

Тоді ми ще не знали, що це ріпак, тому гадали, що це за ефектна рослина. Хотілося купатися у квітах. А на тлі похмурих хмар яскраві квіти виглядали як безкрайня сонячна галявина, причому із засніженими вершинами гір вдалині. Не знаю, що на нас чекає в каньйоні, але маршрут уже зарахований як вдалий. Ми настільки захопилися фотосесіями, що зовсім збилися зі шляху і довелося трохи повертатися з полів. Місце де ми знайшли поля.

Мабуть, на нас поля вплинули настільки дурно, що ми потім ще раз збивалися з маршруту, хоча йшли строго навігатором. Але найголовніше, що навіть у такій похмурій погоді спів птахів лився рікою. Погода, мабуть, враховувала наше прагнення подивитися кожен куточок передмістя, дощ покапав хвилин десять і знову відстрочився на кілька годин. Каньйон – це дуже незвичайне місце, яке потрібно обов’язково відвідати. Тут немає водоспадів, але гірська річка внизу присутня, як належить.

На підлозі часом трапляються сині мітки для ніг, якщо стати на мітку, то можна побачити абстрактні зображення кам’яних фігур. Частина маршруту знаходиться всередині каньйону йти треба по мосту, а ще частина зовні. Плата за вхід досить демократична, близько 6 євро з особи. Хоча могли б і безкоштовно впускати))) Провели десь годину в каньйоні. Ми молодці! Зробили за сьогодні повноцінних два маршрути! Неподалік знаходиться замок Chateau de Montrottier. Не пропускати ж замок через якусь втому?!

Пішли, погуляли навколо замку – краса, та й сам замок зроблено на славу. Ще й де-не-де видно кам’яні леви. Що робити далі? Зараз близько 18:00, ми на ногах з шостої ранку, вже пройшли і гори, і каньйон і піші маршрути і по-доброму треба їхати в готель і відпочивати. Але краса тутешніх місць настільки зачаровувала, що я б собі ніколи не пробачив, якщо ми втратимо три години світлового дня в готелі. Значить, план такий! Знаходимо затишне містечко з полянкою по зеленіше, відпочиваємо доки сили не повернутися і продовжуємо маршрут. Як на замовлення підвернулася колонка з питною водою, дві лавочки та стіл. Як говорили в одній передачі – “На добраніч!”. Буквально хвилин 30 вистачило, щоб відновити трохи сил і бути готовим до нових маршрутів. А ще у нас були смачні лимонні булочки, можливо вони теж зробили свій внесок у відновлення сил. Ми вирішили так, якщо місця все одно мальовничі, то підемо в місто теж пішки. Це близько 8 км. Можливо, сил не вистачить, тоді застрибнемо до автобуса. Планшет нас повів крізь ліси, що поросли диким часником. Так що дорогою нас супроводжував легкий запах шаурми.

У лісі довелося піднятися трохи на гору, навігатор нас не щадив. Ще й спіткнувшись, сильно підвернув ногу. Нога почала розпухати, але й це не згасило бойового духу, ми продовжуємо! На виході з лісу ми наздогнали місцевих жителів, які вели на повідку великого собаку. Собака стежив за тим, як ми їх наздоганяємо, від цього радісно підстрибував виляв хвостиком. На кілька секунд відволікалась на господаря, а потім знову поверталася до нас і раділа. Коли ми їх остаточно наздогнали, радості у собаки не було меж. Наче весь сьогоднішній день вона чекала саме на нас! Песика буквально хотілося поцілувати. Ми ще довго йшли полями та містечками, але в результаті нас наздогнала злива і таки довелося встрибувати в автобус! Коли вийшли на зупинці в самому Аннесі, вся втома, що накопичилася, остаточно дала про себе знати, потягнута нога зовсім розпухла і ходити стало проблематично. Ледве дісталися до себе в номер. Я впав обличчям у ліжко. Всі інші пересування по номеру я намагався робити так, щоб на маршруті були дивани. Надворі був вечір, ще навіть не темно.

Але, на щастя, лив дощ і без докору совісті можна було відпочивати. Це був дійсно довгий та насичений день. Зараз відкриємо планшет і з’ясуємо, коли нам завтра ловити сонце? О 7 ранку! Картина аналогічна, рано-вранці мінлива хмарність, потім за прогнозом дощі. Ну хоч будильник можна на годину пізніше поставити!

Дюен

Нога до ранку не те щоб не стала кращою, вона серйозно напухла в районі гомілкостопу. І по-хорошому в Києві вже треба було бігти до лікаря. Але не знаю, яким неймовірним дивом я зміг на неї легко встати. Якби не зовнішній вигляд, то я не подумав би, що з нею щось не так. Було б дуже прикро, якби я не зміг по Аннесі ходити. Ми дійшли до зупинки і вирушили до міста Дюен, що знаходиться в одному з віддалених куточків озера. Небо було затягнуте, порвані хмари обгортали гори.

В автобусі, здавалося, начебто їдеш на екскурсії. До містечка ми їхали близько 50 хвилин. Я все-таки ще раз опишу як тут все дико красиво, як автобус проїжджає вузькими вулицями вздовж одноповерхових будинків, усаджених клумбами та густими підстриженими кущами. Ми вийшли у місті біля острова, на якому стояв замок. Сам замок виявився приватним. Трохи погуляли набережною і звернули на трекінговий маршрут у гори.

Чим вище йшли, тим погода ставала рівно протилежною до прогнозу. Небо було все ясніше і ясніше, коли ми остаточно дійшли до панорами, що нагадує види на норвезькому фіорді, стало ясно і сонячно! Дякую погода, дякую!!! Невже ми знову у Норвегії? Ех, шкода спускатися рано чи пізно доведеться. І це приємне відчуття, коли бачиш красу, тобі дико красиво, це всередині підвищує рівень радості, і в тебе з’являється бажання її якось поглинути цю красу у себе.

Максимум, що можна зробити, це сфотографувати, але й цього мало! Хочеться надивитись, а цього неможливо зробити. Скільки не дивися все одно мало. Сонце засвітило ще яскравіше, ну все тепер взагалі неможливо відірватися. Так ми до старості залишилися дивитися на природу…. Ось і казці кінець, хто не рашист той молодець!

І все ж таки відірватися довелося, адже скоро рейсовий кораблик припливе. Загалом, що я скажу, НЕ ходіть на огляд над Дюеном, там занадто красиво! Озеро Аннесі в цю пору року надзвичайно тихе, ми навіть не уявляли, що тут може ходити кораблик. Але розклад на пристані висить. Ми прийшли за 5 хвилин до від’їзду на самотню пристань. Ідилія, єднання з озером, але кораблика навіть на горизонті немає.

Поки йшли, бачили, як у пустельному закутку турист фотографував лебедя, який тупо позував перед ним! Якісь казки тут відбуваються. Напевно, це лебідь, на якому прилетів Івасик-Телесик. Ми сиділи біля пустого озера і чекали часу розкладу. Як не дивно, через 7 хвилин звідкись (не знати звідки, казна-звідки) узявся з’явився кораблик і нас забрав.

Тепер розпочалася спрощена версія Норвегії номер два. Навіть не завжди можна було легко визначитися в який бік гарніше дивитися. Ось, що я хочу сказати — передача “Навколо М” нам зовсім не зайшла, але її не дарма зняли. Тепер багато хто дізнається про ці класні місця, до яких можна дуже швидко і бюджетно дістатися. Аж не віриться, що містечко Аннесі, яке там показали трохи, не приділяючи багато уваги, мені настільки запам’яталося, що пізніше вийшла досить серйозна та крута поїздка.

По озеру пропливти корабликом до або з Дюена теж має бути обов’язковим пунктом. Кораблик якщо не помиляюсь коштував по 8,5 євро з особи.

Ми висадилися в Аннесі. Пішли ласувати місцевим стрітфудом. Для Франції класика це багети-сендвічі. Тут можна придбати солідного розміру до 6 євро. Ми взяли дуже незвичайний у ньому всередині блюдо Тартіфлет. В основу входить картопля. Правда перед нами саме ця начинка закінчилася, так що ми взяли бутерброд з тунцем, але заплатили за обидва, щоб нам потім приготували поза чергою. СМАЧНО!!!! Причому із тунцем сподобався більше.

У готелі зробили невеликий передих пожалів опухлу ногу, благо Даша прихопила фастум гель. І знову в дорогу. На цей раз ми вибрали маршрут уздовж каналу у бік передмістя. Ми йшли красивими парками, лісами, навіть канал у парку має гарний вигляд, вони ніби спеціально підфарбовують воду.

Кілька разів потрапляли під дощ і знову під сонце. А назад у старе місто прогулювалися крізь нове. І навіть нове місто не підвело. Все акуратно і чистенько. Чим ближче наближаєшся до старого, тим більше зелені та квітів. Ще неподалік старого міста є величезне зелене поле, на якому можна бігати або лежати релаксувати. Оскільки у запасі було ще багато часу ми собі поставили негласну мету пройти взагалі всі вулиці старого міста. І навіть забрели до замку. На жаль, за 30 хвилин до закриття нас не впустили, навіть за гроші не можна.

Навіть не можна за гроші, щоб просто зайти пофоткатися на території і одразу вийти. Сказали приходити завтра. У нашому випадку це звучить як приходьте через років 7 – 10, коли знову сюди прилетите. Гаразд, запам’ятали цей замок, колись повернемося. Вже вечоріло й небо затягувало на дощ. Ми з почуттям виконаного обов’язку “Полазити абсолютно скрізь” стомлені, пішли в готель відпочивати. Перед готелем вирішили купити ще один бутерброд. Поки нам його зробили сталося немислиме та незаплановане. Хмари розійшлися і визирнуло ясне сонечко на тлі синього неба. Продавщиця запитала нас: “У вас все добре?”. Воно то з одного боку навіть дуже добре, замість обіцяних дощів ми отримали просто казкову погоду на всю подорож, а ось з іншого боку совість просто не дозволить зараз узяти та піти в готель відпочивати за такої погоди. Пішли знову гуляти набережною далеко-далеко вздовж озера.

Якщо після прочитання оповідання ви собі поставили в плани побувати в цьому незвичайному місті, то моя мета досягнута, літайте самі і розповідайте друзям про те, як на планеті буває красиво! Ну, а ми продовжуємо маршрут, тепер до Швейцарії!

Інформація про подорож

Дата подорожі: 24.04.2019 – 28.04.2019
Тривалість: 3 повних дні та дві половинки
Авіаквитки: МАУ
Готелі: Airbnb та Booking
Екскурсії: Всі самі
Складність поїздки: 4/10 (Нижче середнього)