Бордо – як же пафосно це звучить. Але що це і де саме у Франції я не знав. Я побачив цей напрямок у Райянейрі і треба було знайти аргументи, чому саме нам туди потрібно. Перший аргумент – місце із такою назвою не може бути поганим. Але цього замало. На щастя на очі потрапив інший вагомий аргумент – форт Боярд! Даша, Міша, я знайшов нам новий напрямок, летимо на форт Боярд! Нажаль на саму гру потрапити неможливо, але можна хоч на власні очі побачити ззовні цей іменитий форт. До Бордо ми летіли близько трьох годин, це вже був незвично довгий для нас переліт, за останній рік дійсно відвикли від таких довгих перельотів. Але на противагу цьому – добирання від аеропорту до центру міста рекордно дешеве – 1,7 євро та ще й без пересадок.

Автобуси ходять раз на двадцять хвилин, але перший же поїхав прямо перед нами. Це був перший знак, що з автобусами у цій подорожі буде туго. Прогноз обіцяв нам дощі на всі два дні нашого перебування, але, мабуть, коли мандрівники ставлять за ціль подивитись у несезон форт Боярд, то погода робить виключення і у дощі ми майже не потрапили.

Перший пункт програми – спробувати бордо у Бордо! Це майже як тоді, коли я пив какао у Макао. До речі, перше що ми побачили коли вийшли у центрі — як офіціант поніс комусь вино.

У маркеті бордо було знайти не важко. Вибір великий, ми навіть вирішили гульнути і купили пляшку не за 3,15, а за 3,75 євро! На гарнір білий сир із пліснявою за 2,15 євро. Вино сподобалось, але мене одразу вкрило алергією. Це для мене не характерно, останній раз в мене була алергія рівно 20 років тому.

Форт Боярд

Там Форт Боярд

Із самого ранку ми вирушили на потязі до Рошфора, їхати приблизно 2 години. Коли ми вийшли із потяга, то на нас чекав автобусний сюрприз – у неділю автобуси взагалі не ходять до міста Фура, звідки відправляються пороми до форту. Ну й грець з тими автобусами, підемо пішки! Всього-то близько трьох годин. Але судячи з відсутності автобусів, до форту будемо пливти теж пішки. Наші сподівання зловити машину першу годину руйнувались тим, що траса була огороджена і ми не змогли б до неї дістатись. Але через годину була прогалина і перший же француз зупинився. Він розмовляв тільки французькою і явно нам давав знаки, що до Фури він не їде. Але ми показали жестом, що нам усе одно підходить, бо більша частина траси загальна. Коли він нас висадив майже одразу зупинилась інша машина і жінка із радістю підкинула нас прямо у місто і прямо до порту. І дуже класно, що у сучасних реаліях увесь світ один одному допомагає. Ми приїхали до точки, звідки відправляються пороми і нажаль останній паром, що ходив до форту, вже відправився десь два місяці тому. Але форт звідси видно! А ще це був перший Мішин океан. Тож йдемо подивимось саме місто, а що як там буде сам батечко Фура, не марно ж місто назвали на його честь!

У центрі міста нас чекав гастрономічний рай, французькі багети із тунцем і райські брауні. На другий десерт у нас були ягоди суничного дерева.

Раніше я навіть про таке не чув, але ми побачили дерево із дуже привабливими плодами. Я вирішив спробувати, на смак приємні та солодкі. Перевірили в інтернеті – їстівні! Дивно, що раніше ніколи про них не чув, а тут купа і ніхто не збирає. Тепер треба було якось повернутись у Рошфор.

Зі зворотнім автостопом нажаль не пощастило, тож довелось йти десь близько двох годин до найближчої залізничної станції. А там як раз нас підхопив поїзд. Тож у підсумку, щоб подивитись форт Боярд нам знадобився літак, потяг, дві машини автостопом та 35 000 дорослих кроків на людину!

Бордо

Із самого ранку у нас було трохи часу у самому Бордо. Що нам запам’яталось. По-перше, спеціально для нас по річці біля міста проплив бобер. Я спочатку думав що то крокодил, але ми дійшли спільного висновку, що то бобер. Ми певний час чекали, може ще хтось пропливе, але нажаль стара китайська мудрість не спрацювала: “Якщо довго чекати на березі річки, то нею пропливе труп путіна”. Та у будь-якому разі йому разом із недорашкою не довго залишилось. Наступним був парк Jardin Public.

Окрім того, що парк сам по собі дуже файний, із японськими мотивами, ще в ньому багато мешканців-птахів. Зранку вони переважно були “вимкненими” чи “заряджались” від землі стоячи на одній лапці. Одна велика пташка пливла по річці і голосно крякала через однаковий проміжок часу, Міша припустив що вона попереджає про низький рівень батареї і її теж потрібно поставити на зарядку.

З поганих новин, тут річкою теж не проплив трупак бункерного діда. Але не дивлячись на погану новину, парк дуже раджу відвідати. Наступним пунктом програми у нас було саме місто. У центрі дійсно відчувається дух Франції, я б охарактеризував як частина латинського кварталу Парижа. У сенсі не того кварталу де кольорові хлопці парять 5 Ейфелевих веж за ціною шести, а той, де усе файненько та красиво.

Тепер залишилось купити фрозен йогурту і можна рушати в найцікавіше місце нашої подорожі. Про те, що Аркашон буде найцікавішим ми ще не здогадувались. Фрозен йогурт був ще зачинений, тож я пообіцяв собі повернутись за ним сьогодні уночі. Як я описував у минулих розповідях – один з найулюбленіших моментів Франції це міні біфроли у МакДональсі. Ми із собою в дорогу взяли аж дев’ять штук і поїхали робити одне з відкриттів цього року.

Аркашон

Аркашон знаходиться в 50 хвилинах поїздом від Бордо. Саме місто це морський курорт, зараз несезон і майже усе зачинено, а океан, м’яко кажучи, непривітний. Але тут у нас є година до автобуса. За цю годину ми прогулялись по узбережжю та зайшли на каву із тістечками у кафе. Жінка, що працювала у кафе, сказала, що вона із білорусі та подарувала нам два місцевих тістечка із собою в дорогу. Тепер час вирушати до цілі. На зупинці до нас підійшов англомовний чоловік та запитав, як йому дістатись до берегу, бо він не може розібратись. Я запитав, може йому потрібне не узбережжя, а пустеля? Він зрадів, бо був зовсім не ознайомлений із маршрутом, а приїхав в Аркашон також як і ми за пустелею.

Завдяки нам він дізнався розклад і номер автобуса туди і назад. Він був дуже радий, що зустрів нас. До речі, у Бордо по прильоту я взагалі зміг проконсультувати француженку французькою мовою як їй дістатись до центра. Цікаво, що ми вже п’ятий раз у Франції і деякі важливі туристичні слова вивчились самі собою. Ми приїхали до дюни Піла. Моя вам рекомендація – для поїздки за можливості обирайте максимально вітряну погоду – отримаєте цікавий, незабутній і екстремальний досвід. Тут знаходиться величезна дюна, вона настільки велика, що верхівки дерев десь далеко внизу.

На щастя тут є сходи, тож підйом відносно легкий. Доки ми підіймались, то вже бачили, що зверху нас чекає справжня піщана буря – вирували піщані вири.

Чим більше ми піднімались до верху, тим сильніше усвідомлювали наскільки зараз почнеться цікава пригода. І ось ми на вершині. Вітер тут був настільки жорстоким, що час від часу ми хапались за обличчя від болю врізання піщинок. Види тут неймовірні, на краю дюни дуже екстремально і, схоже, не дуже безпечно. Довжина маршруту по вершині десь година в один бік. І дійсно було круто, що ми потрапили в епіцентр стихії.

Тут можна було нахилятись під шаленим кутом – вітер тримав, можна було розганятись проти вітру і стрибати відчуваючи себе літаком. Можна взагалі випустити книжку “1001 ідея як розважити себе у пустелі”. Головне не падати на пісок, бо буря буде нещадно лупити по всіх незакритих частинах тіла.

Усі кишені та взуття забивалися піском так, що час від часу потрібно було його висипати. Гул у вухах стояв такий, що я здивувався як уночі не було дзвону. Які б глибокі сліди ми не залишали, десь за 5 хвилин їх замітало повністю. Я дуже-дуже раджу спробувати для себе відкрити такий вид розваги, як буря в пустелі. Якщо вам не пощастило і ви сюди потрапили у хорошу погоду, то кажуть тут красиві заходи сонця. Але у нашому випадку ми це перевірити не змогли. Тепер 40 хвилин на автобусі і ми знову в Аркашоні.

Як раз є час повечеряти піцою до зворотного потягу. До речі, був цікавий момент, тут є піца п’ять сирів, при чому п’ятий сир виявився козиним. Щоб охарактеризувати моє відношення до козиного сиру скажу так, після того, як трупак таки пропливе річкою – в пеклі на путіна чекає тільки піца із козиного сиру. Ось така поїздочка у нас вийшла навіть без відриву від робочого процесу. Під час подорожі я з телефону блискавично виконав складну задачу з оновлення 34-х кастомерів. І головне, коли ми повернулись у Бордо, я таки пішов вночі купити собі фрозен йогурту і він був шикарним.