Частина 1. Польща та Нідерланди
Частина 2. Париж
Частина 3. Бельгія

З Амстердама всі досвідчені мандрівники їдуть до Парижа на швидкісному поїзді, ми додали собі “розваг” і купили квитки на літак. Навіть думки не було, що існує швидкісний і тим паче рентабельний поїзд між Амстердамом та Парижем. За прогнозами в Парижі на нас чекала сильна негода. Але начебто справи покращуються. Коли літак піднявся до свого ешелону, всюди були суцільні хмари. За своїм досвідом скажу, що хмари на такій висоті трохи напружують. Я почав дрімати. Літак трохи колихало середньою турбулентністю. Згодом я прокинувся від зростаючого головного болю. Мене накрив якийсь дикий напад гірської хвороби. Хоча повітря та тиск не відрізняється від звичайного. Але мені цей політ якось не зайшов. Реально росла трохи тривога через хмари, турбулентність і головний біль. І тут щось сталося. Літак дуже сильно потрусило. У салоні пасажири почали кричати. Пару секунд і знову летимо трохи колихаючись. По салоні промайнув істеричний сміх. Стало страшно. Крізь хмари почала проглядатись земля. Ми вже не на максимальній висоті, певно, йдемо на посадку. Але посадки не дали і літак почав стрімкий набір висоти. При цьому роблячи різкі маневри, мабуть, облітаючи грозу. Пілот французькою штовхнув вибачну промову. Потім повторив англійською, але розібрати ми не змогли. Але загалом проскочило, що ми сядемо не в Парижі. Це якийсь суцільний стрес, а не переліт. Якоїсь миті таки почали посадку і навіть у Парижі. Я, напевно, скинув кілька кілограмів поки долетів. Блідий, з головою що розколюється, я вийшов з літака. Качечка з Дашею не скаржилися. Автомат біля автобуса на відріз не хотів продавати квитки потрібного типу. Водій, що приїхав, сказав, що квитки лише через автомат. Я його дуже вмовив пройти зі мною до автомата і показати, що я роблю не так. Водій із радістю вирішив показати мені майстер-клас. Але при цьому висловив мімікою здивовано-обурену реакцію. У результаті водій сам не зміг від автомата добитися квитків. Мімікою висловив сильний сором і сказав, що з радістю мені продасть квитки. Їхати було близько години, це був звичайний автобус із великою кількістю зупинок містом. Багато людей зайшли з валізами, але згодом більшість вийшли. А одна валіза залишилася недоторканою. Причому така ретро-химерна на вигляд. Недаремно в автобус заходив якийсь скромний мужик із димлячою сигаретою. Французи нас кілька разів перепитували чи це не наша валіза. І тут хтось, мабуть, зателефонував до поліції. Водій оголосила в салон, щоб відгукнувся власник валізи. Тиша. Першими з автобуса вискочили найзасмагліші хлопці. Люди почали евакуюватись. Автобус треба терміново залишити. Ситуація прийняла несподіваний поворот. Один француз із фразою: “Я що через цю валізу тепер не поїду” – схопив валізу і жбурнув її з автобуса. Крик і метушня почалися ще голосніше, ніж у літаку годину тому. Також підозріло було, що водій – жінка. Хоча я чітко пам’ятаю, як талони продавав мені чоловік. Хто ж мафія? У той момент, коли валіза приземлилася на підлогу, наймиліший дідусь схопив її за ручку і сказав, що це його. Люди, які не встигли евакуюватися, висловили настільки довгу французьку лайку, що я навіть зрозумів суть. Але лайка до дідуся не дійшла, тому що у нього виявився слабкий слух. До речі, французькою до цього ми знали не багато. Тільки фразу “Пане, я не їв шість днів”. Загалом, столиця Франції нас прийняла досить специфічно. До готелю потрібно було пройти кілька кілометрів. Ми вирішили зрізати, пройшовши через довгу школу з відчиненими воротами. Зі зворотного боку ворота виявилися зачиненими. Таким чином ми собі подвоїли маршрут.
У мене був стереотип, що Ейфелеву вежу буде видно практично звідусіль. Але це виявилося досить рідкісне явище у Парижі. Натомість поряд з готелем між будівлями був великий логотип як “Umbrella corporation” зі знаменитого фільму.
Ще до поїздки готелі Амстердама та Парижа надсилали мені на пошту поради та вітальні листи, чим дуже вразили. Заселилися до класного готелю. Дуже хотілося їсти, у сумці знайшовся плавлений сир із хлібом. Швидко перекусив.

Метро у Парижі складається із трьохсот станцій. І це дуже зручно. Завжди можна дістатися в потрібне місце. Але з чого почати? Очі по карті розбігалися від кількості зірочок. Почнемо із району Маре!

Район Маре

Вийшли неподалік історичного району. Поруч річка та острів з якого відкриється вид на Нотр-Дам де Парі. Собор виявилося не видно, зате я перший вдалині побачив шматочок Ейфелевої вежі. Але на острів ми не дарма пішли. У пекарні ми купили багет-сендвіч та найсмачніший брауні у Галактиці. Це було незабутньо. Люблю гастрономічність у поїздках. Не зрозуміло, навіщо вони винаходили круасани, коли вміють робити настільки смачні брауні. Район Маре спочатку здався звичайнісіньким житловим кварталом. Але заглиблюючись у його вулички починаєш отримувати ті відчуття, завдяки яким людям подобається Париж. Вулички Парижа – це прекрасно.

Нас навіть в асоціацію євреїв хотіли прийняти на одній із вуличок. Наприкінці району нас несподівано зустрів національний центр мистецтва та культури Жоржа Помпіду.

Я був настільки не готовий до такої дивовижної споруди, що навіть вступив у гівно прямо в центрі міста. Центр виглядав настільки незвичайно, наскільки це можна було собі уявити. А екскрементальна ситуація була настільки безглузда, що Даша з мене довго сміялася. Сміялася до тих пір, поки підступний птах не пролетів над Дашею і не врівноважив нашу карму. Тепер ми сміялися обидва. У самому центрі є різні музеї, які ми не планували відвідувати. Але навіть просто зайти до такої будівлі вже радісно.

Нотр Дам де Парі

Наступною точкою маршруту був острів зі знаменитим на весь світ собором. Черга в Нотр-Дам де Парі вражала, зате швидко рухалася. Саме час було зробити сотню фотографій. Насправді сама краса розкривається не з боку фасаду, а із задньої частини собору із затишного тінистого парку. Дуже радіємо, коли бачимо відомі світові пам’ятки. Усередині самого собору дуже вразили вітражні вікна.

На мосту біля собору вуличний музикант грав просто на мітлі різними інструментами. У Парижі тішить те, що все цікаве. Розбирає нетерпіння побачити всі зазначені місця, але їх дуже багато.

Монмартр

Тепер столицю треба подивитися із висоти. Найпростіше це зробити з гори Монмартр. Заглянули на кілька хвилин до латинського кварталу. Оцінили, що завтра йому приділимо більше часу. Виїхали на метро у віддалений район.

Вийшли із метро в іншому кінці міста. Нас оточили прекрасні вулички. Для початку потрібно піднятися на пагорб і відвідати базиліку Сакре-Кер. Своїм розмахом базиліка вражає майже так само, як і Нотр-Дам. Схоже, що коли будували, насамперед акцент робили на розмірах. Тепер, щоб побачити Париж з висоти треба піднятися на одну з веж. Спочатку ти платиш близько 7 євро, а потім тобі дівчина радісно повідомляє, що потрібно пройти 300 сходинок нагору. Я ледве непритомним не впав від перспективи.

Складність ще була в тому, що сходинки гвинтові і починала паморочитися голова під час підйому. Піднялися, як не дивно, досить оперативно. На верхівці Ейфелеву вежу знайшли не відразу. Але коли побачили, радості не було меж. Так класно, що Париж весь такий різний та пам’ятки не монотонні. Спустилися вниз і з гордим виразом обличчя вийшли з вежі. Навколо Монмартру є багато цікавостей. Наприклад, стіна на якій написано “Я тебе люблю” всіма мовами світу.

Місцевість дуже різна по висоті, тому важливо добре продумати маршрут, щоб не довелося постійно підніматися і спускатися з пагорба. Тепер треба б повечеряти. Та оперативно, бо неможливо гаяти час в ресторані, якщо стільки місць не побачені. Рішення не змусило довго чекати. Вулична їжа – це коник міста.

За 3,5 євро я собі купив найдовший хот-дог із сиром, яким повноцінно наївся.

Вуличний лохотрон

Якийсь час ми залипли, спостерігаючи як розводять лохів під час гри у “Наперстки”. Ну там, де треба вгадати під яким стаканчиком м’ячик. Провівши аналіз, ми визначили близько 6 підставних осіб. Кожен мав свою роль. Був підставний лох, який завжди не вгадував, вказуючи на свідомо неправильну склянку. Був чоловік, який завжди вигравав. Був хлопець, який показував лоху як треба грати. Були інші персонажі. Раз на пару хвилин траплявся якийсь справжній лох і шоу починалося. За нашими підрахунками за 10 хвилин команда акторів підняла близько 300 євро. Але таке шоу довго дивитися не рекомендується, оскільки кишенькові злодії можуть обчистити навіть простих спостерігачів.

Мулен Руж

Рішення купівлі квитків по 120 євро ми напевно виношували з тиждень. Так дорого ми ще ніде не платили за шоу. Але я все життя мріяв потрапити сюди. Та й треба скласти свою незалежну думку про кабаре. Ось тільки одна халепа. Всі в смокінгах та дорогих костюмах. А я в шортах. За дрес-кодом не можна. Так, трошки впустили цей момент у плануванні поїздки. Сек’юріті мен радісно запропонував змінити нам час шоу на квитках, щоб ми поїхали в готель за своїм костюмом. Але костюма у мене не те щоб у готелі не було, у мене його навіть у Києві немає. Не купувати ж тепер дорогі штани заради разового відвідування шоу. У голові вже навіть промайнув запит “Окей гугл, де в Парижі секонди?” Я запропонував зайти останнім, щоб не світити свої шорти, але хлопець пояснив, що з боку начальства йде суворий контроль і пропустити нас не може. Його напарник навіть ходив уточнити чи не вийде нам пройти. Отримали негативну відповідь. Але щось було у цій схемі нечисте. Чомусь охоронці точно знали, де саме неподалік продаються дорогі штани. Причому ми були не єдині, кого вони завернули. Гаразд, підемо в касу, щоб нам змінили дату на завтра і щось вигадуватимемо. Поки хлопець у касі шукав нашу бронь, до нас підбіг один з охоронців і радісно повідомив, що дасть мені свої запасні штани))) Галактика врятована! Ще чоловік попросив не забути віддати їх після шоу. Штани були розмірів на 5 більше ніж мені потрібно. Але ремінь творить чудеса. Щоправда, поки одягав штани – загубив квитки. Загалом хотілося на обличчя одягнути просто маску сорому. З дрес-кодом це справді був наш провал, зате пригода норм вийшла) Тепер про саме шоу. Нам воно шалено сподобалося! Я не розумію, чому багато хто його критикує. Ми бачили вже багато світових шоу, і Мулен Руж явно в топових місцях нашого рейтингу. Були такі номери, після яких сидиш за столиком наче зачарований. Хочу звернути увагу, що квитки на пізніше шоу, яке розпочнеться о 23:00 в день шоу, коштували суттєво дешевше за 77 євро. Але тут вже будуть свої нюанси з транспортом та сприйняттям шоу якщо з раннього ранку на ногах. Ніч у Парижі прекрасна, яскрава та весела. Все світиться барвистими кольорами, народ гуляє, радіє. Це прекрасно. Тепер треба виспатися та продовжити маршрут. Смішно, що за перший день до Ейфелевої вежі навіть не наблизилися. Заряджені позитивом ми солоденько заснули. Щоправда, там ще був нюанс із карткою від номера. Але ми в нього зрештою потрапили.

Люксембурзький палац

З самого ранку стояв настільки густий туман, що творіння Ейфеля ми не побачили б як не намагалися. Тому ми почали з чудового саду при Люксембурзькому палаці. Сад був грандіозний. Клумби з квітами наче опрацьовані цілим відділом дизайнерів.

Усамітнений куточок з озерцем настільки зачаровує, що весь світ перестає довкола існувати. Парк чудовий. Після парку ми вирушили до латинського кварталу.

Латинський квартал

Вчора ми його трохи змогли побачити. Тепер часу було достатньо, щоб досліджувати всі його вулички та красоти. За шармом я вважаю, що саме цей квартал є серцем Парижа. Він настільки затишний, що деякі вулички ми тричі проходили із задоволенням. Тепер настав час подумати про високе. Ми попрямували до найзнаменитіших районів міста.

Лувр

Я вже підготував камеру для зйомок справжньої європейської черги. Але ось сюрприз. Черги немає. Біля входу взагалі нікого немає. Рідкісні туристи підходять і заходять. Сам Лувр забирає чимало часу, до дводенного маршруту ми його не включали. У Дашиної мами досі шок, що ми були в Парижі і не пішли до найзнаменитішого музею світу. Але ми обов’язково його відвідаємо наступного разу. Далі розташовувалися помпезного розміру площі та парки. Поціновувачам архітектури тут буде особливо цікаво. Але оскільки ми більше за природній красі, то пішли відлежуватись у парку. У парках дуже зручно. Замість лавочок сотні стільців. Завжди собі можна зловити тінисте місце.

Але знов-таки, якби весь Париж виглядав як центр, то нам би не сподобався. Але ті вулички та цікавості у віддалених районах – надають Парижу справжній шарм. Тріумфальна арка виявилася набагато меншою, ніж ми собі уявляли. Але згодом ми знайшли ще одну. Розміри другої були якраз. Але коли надвечір ми натрапили ще й на третю арку, я зрозумів, що про Париж знаю далеко не все.

Між арками довгі та нудні Єлисейські поля. За фактом, це дуже довга вулиця з дорогими туалетами. Але тут на нас чекало щось незвичайне. Це був пафосний магазин одягу Луї Віттон. Пафос вимірювався у кількості нулів на цінниках.

Сумочка за 7100 євро або шуба за 18000. Ми ж із Дашею грали у гру “Вгадай який з ременів найдорожчий”. Деяким відвідувачам ще наливали шампанське, але не нам. Схоже, треба було мінімум сумку для цього купити) Загалом магазин дуже порадував. Поруч була виставка машин Феррарі. Наскільки я зрозумів це виставка прототипів майбутніх моделей. Тепер можна рухатися до самого інтригуючого – Ейфелевої вежі. Потрібно було оновити запас води. На одній із вуличок якраз був маркет. На око потрапила вода Перієр і Евіан. Вода була з однаковою ціною, як і вся інша. В Україні ж ця вода вважається елітною. Принаймні за ціною. Довелося купити одразу дві пляшки. У нас була інтригуюча дегустація води прямо на тлі вежі. Але дві великі пляшки тягнути було б не зручно. Довелося перієром ще й руки помити та вмитися. Ці дорогі французькі бульбашки ніжно огортали моє українське личко.

Ейфелева вежа

Я не знаю, як вони це зробили, але вежа справді вражає. Дивитись на неї радісно. Та й відчуття, що самостійно з Києва сюди дісталися! На вежу ми підніматись не планували. Але коли вже дісталися начебто можна й піднятися. Але не все так просто. Навіть на піший підйом велика черга. При тому, що на другому поверсі буде ще одна черга. Так тому й бути. У 2011-му вийшов один із моїх улюблених треків гурту MRF “Наречені на Ейфелевій вежі”. Я шість років собі уявляв, як стоятиму з Дашею на вежі і слухатиму цей трек. Вийшло приблизно так, тільки рівно “під”, а не “на”. До речі пишу цю частину оповідання під цей трек) Пішли до Макдака поїсти. У Макдональдсі отримали акційний келих за замовлення меню. Тепер ми маємо щось на згадку про Париж. Тепер важливо цей сувенір не розбити. Можна буде просто загорнути в той рушник, що нам довелося купити у готелі в Амстердамі. Втома накривала сильно. Але попереду в нас була ще дуже насичена програма.

Район Дефанс

Спочатку ми їхали наземною гілкою метро прямо поряд з Ейфелевою вежею. Мені здається, до планування маршруту обов’язково потрібно включати цей проїзд. Прямо як екскурсія виходить. Незабаром ми доїхали на околицю міста у відносно новий район. Це був неначе шматок Сінгапуру чи Гонконгу на околиці Парижа. Висотки немов змагалися між собою своєю незвичністю та красою. Уздовж висоток довгий піший променад із басейнами, фонтанами та рослинами.

Тут є все, що потрібно для затишної прогулянки. На сходах тріумфальної арки можна досить романтично посидіти, спостерігаючи за підсвіткою, що включаються. Таким Париж не уявляв навіть. Це руйнація стереотипів. Тут у нього зовсім інший вигляд. Немов злітали в далеку Азію.

Причому розміри району вражаючі. Прогулянка променадом в обидві сторони займе не менш як годину. Район Дефанс ще більше поповнив скриньку вражень про Париж. Весь променад знаходиться на висоті. Часом можна знаходити його краї та милуватися краєвидами внизу.

В основному це шосе, але рослини, що обплітають стіну, зачаровують. І нарешті засвітилося головне підсвічування на далекій Ейфелевій вежі.

Підйом

Радісно проїхалися на метро вздовж вежі. Тепер за планом була остання точка маршруту – повалятися на Марсовому полі, милуючись красою творіння Ейфеля. Але, як на зло, черга на піший підйом була відсутня. Хоч сили нас покинули ще години 3 тому, побачивши нічну Ейфелеву вежу енергія з’явилася немов із повітря. Пішки можна піднятися лише до другого із трьох рівнів. Коштує таке задоволення по 7 євро. Але на вежу не можна зі склом. А у нас якраз акційний келих. Тепер вибір став ребром. Пам’ятний сувенір чи враження. Перемогло друге. Але келих я придумав, куди можна заховати, щоб не знайшли. Поки ховав келих, то в моєму сховку хтось уже теж сховав келих. А взагалі, у мене була надія, що там виявиться заповітна пляшка з грошима з Орла і Решки.
Набралися сил і нагору! Два прольоти ми прогнали по 5 хвилин кожний. Оперативно! Тепер можна послухати один з улюблених треків уже на самій вежі) Романтика! Я інстинктивно став на коліно, зняв з пальця обручку і сказав дружині: “Виходь за мене”. Даша взяла обручку, і вона вислизнула з рук. Це була якась уповільнена зйомка, серце ледь не вискочило з грудей, в голові пульсувало від нервів.

Кільце впало до ніг, відскочило і почало відбиватися від усіх виступів навколо ніг. Траєкторія вказувала прямо в наскрізну щілину. В останній момент обручка впала саме туди. Якусь мить я відчував, як проступає сивина. Але диво. Там виявилося заварено і обручка вилетіла назад. Ця історія обручки зі щасливим кінцем. Цікаво скільки тут було невдалих історій з кільцями, що впали. Зблідлі від жаху, ми спустилися з вежі. По дорозі додому чули, як дівчина напідпитку обурено цитувала свою подругу і говорила: “Як можна проміняти ці вулички Парижа на Балі!”. Ми на Балі поки що не були. Але мені здається, що розумію її подругу. Все ж таки Балі — це Азія, але Париж насправді показав високий рівень цікавого міста для подорожей. По пригодам, як для міста Європи, Париж отримує тверду п’ятірку! Ми були майже два дні у Парижі. І хочу наголосити, що цього вкрай недостатньо. Для того, щоб все відвідати необхідно мінімум ще три. Діснейленд, Версаль, Лувр, чекайте ми ще обов’язково повернемося. Тепер смішно згадувати, як за планування Парижу спочатку хотіли лише добу виділити.

Дорога до Бельгії та останні пригоди в Парижі

Ранок був дощовий. Чекаючи наш автобус, я дивився як ллє з даху дощ. Поруч стояв француз та жінка з оркостану. Жінка сказала французові: “Ка-фе” дідусь здивовано промовчав. Жінка не відступала: ”К-а-ф-е!”. Француз, зібравшись силами, відповів: ”No cafe”. Далі діалог перейшов на складнішу фразу. “Г-д-е ка-фе?”. Дідусь холоднокровно мовчить. “А г-д-е?”, “А г-д-е?”. Вдруге жінка ще повільніше повторила. Але так і лишилася без кафе. Завжди забавляло як люди москальською іноземцям по складах кажуть, щоб ті більше зрозуміли.

Приїхав двоповерховий автобус Flixbus. Завантажилися на vip місцях другого поверху прямо над водієм. Поки спали, мобілка злетіла з зарядки і впала на перший поверх. Коли ми це виявили, жодної мобілки на першому поверсі вже не було. Водій порадив краще її шукати. Коли двадцятихвилинні пошуки закінчилися невдачею, водій сказав, що, мабуть, з пасажирів хтось вкрав. Тут і почалося найцікавіше. Один із пасажирів підійшов до мене і жестами французькою пояснив, як він бачив, що водій забрав телефон собі. Поворот був несподіваним. Ми почали водія разом з пасажиром пресувати. Причому пасажир його одразу рідною мовою обробив. Якоїсь миті водій здався і віддав телефон. Наче він подумав, що ми якийсь інший телефон шукаємо, а не той, що він знайшов і вимкнув одразу. Щиро кажучи, від компанії Flixbus такого не очікував. До того ж ціна тому телефону була вже близько 10 євро, напевно. В техпідтримку описав ситуацію і зажадав, щоб вони переглянули записи з камер. Але поки виразної відповіді не отримав. Мабуть, водій просто хотів, щоб ми щось залишили у Франції і обов’язково ще повернулися. Але думаю ми і так повернемося в цю затишну країну.

Продовження у Бельгії!