Що ми тільки вже не робили у подорожах – їли гамбургер у Гамбурзі, пили какао в Макао, їли яєчко дієтичне у Бремені, але цього разу більш амбітна ціль – з’їсти кальмара в Кольмарі! А щоб два рази не літати, то і діжонську гірчицю в Діжоні. Звідки ми взагалі дізналися про той Кольмар? Я колись вдало в інтернеті загуглив “Топ нестандартних місць Європи”. І тепер час від часу вихоплюємо з того списку цікаві міста. Щоб моя розповідь не здавалася написаною у стародавньому стилі, то одразу додам пояснення “загуглити” це те, що люди робили, щоб шукати необхідну інформацію до запуску штучного інтелекту. Але стаття зі списком цікавих міст то одна справа, а друга – як туди дістатися? Кольмар – неймовірно красиве місто у не менш красивому регіоні Франції Ельзас.

Можливо те місто і залишилося таким красивим, бо настільки важкодоступне. Дешевий маршрут ми змогли прокласти з Варшави в Базель. Повертатися додому вже будемо з Ліону. Друга задача, доїхати вчасно у Варшаву. В Польщі у поїздів є штучний інтелект, який вміє відчувати страх пасажирів. Якщо ти кудись поспішаєш, то поїзд найімовірніше затримається. У нашому випадку трапилося щось неймовірне. На табло приїзду була затримка до 200 хвилин у всіх поїздів окрім нашого. На противагу такому щастю, два наступні поїзди, що їхали вже в аеропорт просто не приїхали. Але запас часу у нас був хороший, тож все було чітко. Правда літак все одно ледве не пропустили, але тут вже був людський фактор. Навіть із великим досвідом подорожей можна потрапити в погану ситуацію коли декілька незалежних факторів збігаються в одну проблему. На щастя, ми всі втрьох летимо у велику подорож. Коли наші знайомі дізнавалися маршрут, то всі питали “Це що, автобусний турпакет у вас?)”, але то був черговий витвір мистецтва зі складання красивих маршрутів від Даші. Тож починаймо.

Базель

Аеропорт знаходиться на умовному кодоні трьох країн. По прильоту треба обрати вихід в правильну країну. Потім стадія прийняття того, що за автобус до міста треба заплатити майже як за літак. І ось ми знову у Швейцарії, ніколи б в житті не подумав що буду мінімум чотири рази у Швейцарії. У Мишка це була 27-ма країна.

Як показує наш досвід, сила Швейцарії у природі. Тож почнемо з велетенського ботанічного парку за містом, тим паче це безкоштовно, а безкоштовні місця в цій країні на вагу золота) Правда доведеться трохи пішки пройти до цього парку, щоб за транспорт не викладати усі гроші світу. Парк виявився добротним, тут ми бродили декілька годин, із цікавого бачили автомат, що продає домашні продукти, наприклад кошик зі сливками або курячі яйця. Сама концепція парку цікава, тут немає працівників.

Так само ми зайшли у повністю безлюдний музей старого млина, що працював без персоналу. Радісно, що майбутнє потроху наступає і зникають професії, які створені заради професій, дуже хочу дожити до моменту коли приберуть машиністів у київському фунікулері, що виконують суто декоративну функцію. Парк дуже зайшов, навіть попри те, що десь серед парку ріс прихований дуріан і час від часу смерділо так, що йшли сльози з очей.

Але я впевнений, що то тимчасова проблема. Далі ми пішли трапезувати у місто на справжній скупий швейцарський пляж. Пляжі в цій країні виглядають доволі брутально, це метрів десять гальки і все. Оскільки ми вже досвідчені туристи по цій країні, то вже знаємо як в маркетах правильно закупатися щоб було дешево та смачно. Хоча і слово дешево тут умовне, більше підходить фраза “Не занадто дорого”.

Щось ми ще не дісталися старого міста, а ноги вже втомилися. Ще й автобус у Францію, як на зло, вночі. Старе місто Базеля приємно здивувало, але втім 99,9% швейцарських міст вас приємно здивують, якщо їх назва не “Женева”. Ми проводили сонце гуляючи по набережній, а далі відпочивали на площі біля незвичайних фонтанів.

Кольмар та його околиці

Але уся ця подорож та розповідь була звісно ж не заради Базеля, ми прямували в максимально мальовничий регіон Франції – Ельзас. Селитися треба у культурному центрі Кольмарі і подорожувати по сусідніх містечках. Вони розташовані в межах до однієї години їзди від міста і кожне наступне буде краще за попереднє. Ми бачили, що цей регіон на фотографіях дуже красивий, але з фотографіями інколи достатньо обрати правильний ракурс і навіть французьке місто Байо може здатися красивим, або коли фотографію роблять з дрона, а ти в такому ракурсі взагалі не зможеш побачити місто.

Тож ми завжди тримаємо кулачки, щоб чергова локація була красивою не тільки на фотографіях. Приїхали ми в Кольмар близько опівночі, було настільки темно, що не тільки красу міста не можна було побачити, а й асфальт під ногами. Тож з красою почекаємо до ранку. Зранку ми пішли в місцевий маркет і затарилися продуктами для французьких пирувань. Французькі бенкетування – це купа місцевих сирів, вино, круасани, хамон-жамбон, регіональний паштет, варене яєчко, зелень, овочі та гарнір.

Оскільки у цьому місті треба було ще й з’їсти кальмара, то ми купили купу креветок. Буде на вечерю паста з креветками по-кольмарськи! Після французького сніданку нарешті настав довгоочікуваний час подивитися місто. Вау-ефект тримався абсолютно усі дні перебування у Кольмарі, окрім тих моментів, коли ми виїжджали на територію Німеччини, що була поруч)

Місто дійсно фантастичної краси, його можна назвати без перебільшення дизайнерським витвором, по красі не поступається Аннесі. Хоча там велике озеро і не менш великі гори додають вагому перевагу. Якщо в попередніх сімох французьких подорожах нас Франція беззаперечно вражала, то на цей раз остаточно добила своєю красою в хорошому сенсі цього слова.

Тут навіть десь є статуя свободи, ідентична тій що в Америці, бо скульптор народився в Кольмарі. О, а он і вказівники на землі, які ведуть до статуї. Але ці вказівники скажімо так – французький пранк, вони вас не те що не доведуть до статуї, вони вас в кращому випадку по колу міста проведуть і будуть час від часу в різні сторони показувати.

Справжня статуя знаходиться настільки далеко від міста, що без жартів легше дійти до американського посольства, отримати візу, доїхати до аеропорту і злітати в Нью-Йорк.

Як подорожувати по околицях Кольмару?

Є дві опції автобус у форматі хопон-хопоф за ціною космічного корабля зі включеними сніданками на фоні планети Земля або автобусом за 4 євро, квиток на який діє 4 години. Міста розташовані навколо Кольмара, тож можна балансувати з цим квитком так, щоб охоплювати за раз по декілька міст. До самих міст приблизно 40 хвилин, між ними іноді ходить цей автобус, а іноді пішки близько півтори години. Піший маршрут вартий особливої уваги, не дарма це частина французького місцевого Каміно. Як ми уявляли до подорожі, що це будуть розкішні виноградники на фоні французьких лісів та гір, так воно і виявилося і ще навіть краще ніж уявлялося.

Перший день ми подивилися Eguisheim та Turckheim. До першого міста ми доїхали автобусом. Воно хоч і схоже на Кольмар, але вулиці суттєво вужчі, що додає особливу атмосферу місту, на жаль, в моєму випадку атмосфера була оскверненою місцевим пиріжком. Це той випадок коли ти не знаєш чи він зіпсований, чи такий і має бути. Але судячи з усього він був якраз свіжий. Тож важливий лайфхак для цієї подорожі, не купуйте місцеві пиріжки, навіть якщо вони виглядають максимально апетитно.

Після декількох кіл вулицями круглого містечка ми вийшли на виноградники і почали маршрут до Turckheim. Сонце нас не милувало, на вулиці було 35 градусів. На щастя, по дорозі був велетенський супермаркет із паками морозива по кілька євро, це коли на трьох треба з’їсти вісім порцій. Хоча задача здавалася складною, сумісними зусиллями ми впоралися.

Наступною задачею був справжній квест із пошуком солі. У нас в апартаментах її зовсім не було і зазвичай кілька пакетиків можна взяти в кебабних, але у Франції цих закладів не було. І або купувати велику упаковку солі в магазині, або сподіватися на подарунок долі. Не зважаючи на низку фейлів, наша сіль на нас чекала у японському переїзному фургоні-ресторанчику у місті Turckheim. Це було друге місто на нашому маршруті і як я писав вище, воно було теж класним, а на центральній площі готували кінотеатр перед відкритим небом, щоб показувати Індіану Джонса. Ми відверто раділи, що цей регіон такий же красивий як і на фото.

Фрайбург

Щоб не тріснула губа від краси регіону, наступного дня ми поїхали у німецький Фрайбург. Скажімо так, місто ладненьке, не поганеньке, тут навіть своя атмосфера у вигляді людей, що за трапезою опускають ноги в крижану воду в струмку, що протікає містом.

Але якщо ви подорожуєте вже французьким регіоном Ельзас, то не очікуйте, що за його межами буде щось красивіше. З іншої ж сторони, якщо ви подорожуєте по Німеччині, то не заїжджайте на французьку частину, бо це перекриє усі враження від Німеччини.

Ще, як на зло, сіли на автобус замість поїзда. Виявилося, що цей автобус спочатку має пів Німеччини об’їхати, а потім так і бути, заїде на околицю Фрайбурга. В цілому погуляли добре, але коли знаєш, що поруч Франція, то вже чекаєш коли повернешся у Францію. Щоб покращити собі місцевий досвід, ми купили велику пачку морозива у маркеті за 3 євро, вона була настільки велика, що безкоштовна порція ще перепала випадковій перехожій бабусі.

Околиці Кольмара

Сьогодні у нас буде маршрут такий Ribeauvillé-Riquewihr-Kaysersberg. Краса почалася ще з автобуса, спочатку ми проїхали повз вищезгадану і важкодоступну Статую Свободи (жалюгідна пародія на статую у нашому Мукачеві). Потім на нас з гір дивилося одразу три замки. У нас зазвичай є правило щодо гір, які трапляються на маршрутах, але на цей раз обійдемося тільки однією з трьох.

На Рибовілле у нас було трохи більше години, щоб встигнути на автобус доки діють квитки. За цю годину ми встигли і подивитися чергове миле містечко і навіть на пів гори піднятися, щоб побачити панораму над містом. Треба було зважити, чи піднятися ще трохи вище, але тоді можна зловити дощі в наступному місті, або зловити дощі вже в третьому місті. Ми обрали варіант з найменшою кількістю дощів.

Тож поїхали на автобусі у Рикевір. Я б з радістю сказав, що тут нам ще більше сподобалося, але тут усі міста рівносильно найкращі. Знаковим моментом в цьому місті стало те, що ми вирішили перевірити, що тут можна отримати через додаток To good to go. Нам про цей додаток розказала подруга перед подорожжю, ми до цього віднеслися скептично. В цьому додатку ти можеш отримати у форматі сюрпризу, їжу зі знижкою до 70 відсотків, ту, що ресторани або кав’ярні не встигають продати за день або у форматі промо заманюють клієнтів. Ти не знаєш, що саме ти отримаєш доки не забереш, але в цьому місті пропозиція світилася у магазині із невизначеним асортиментом. Ми вирішили все ж таки запитати перед проплатою, що в пакеті, бо треба було з’ясувати, чи зможемо ми пообідати. Пакет був чималий, але серед іншого там була велика банка схоже оливкової пасти. Добре що ми запитали, бо з банками гуляти було б проблематично. Цей пакет ми не взяли, але саме з цього моменту почалася відправна точка, як ми почали користуватися цим сервісом. Головне обирати заклади у яких рейтинг вище чотирьох і все буде добре.

Наступні дні ми вже майже перейшли на харчування по цьому додатку. Я б ніколи не подумав, що в дорогому регіоні Франції ми будемо ходити в ресторани))) Наприклад, сьогодні вечеря в індійському, завтра в рибному. Особливо порадували готелі, що після сніданків за 4 євро видавали великий пакет випічки що залишилася.

Так що ми відкрили нову розвагу, як свого часу був для нас геокеш. До Kaysersberg ми пішли пішки мальовничими виноградними полями, що прикрашалися масивними дощовими хмарами. Дорога була насичена пригодами, час від часу нас заливало і ми ховалися під поодинокими деревами, а іноді щось смачне попадалося, на кшталт яблук або свіжого інжиру. І чим більше ми підходили до фінального міста, тим частіше і сильніше йшов дощ.

У місті ми опинилися в заручниках у магазина із барахлом. Через тотальну зливу, все що ми могли дивитися, то були товари цього магазину. Але колись у нас було гірше, ми поспішали на концерт Kozak System, але через дощ застрягли біля сцени з концертом Поплавського. Пам’ятаю тоді ще від його концерту декілька “заручників” втратили свідомість. Біля цього магазинчика було настільки нудно, що ми все ж таки перебігли під накриття невеличкої кафешки-віконця. Давай хоч чаю вип’ємо. Тільки но нам заварили чай, дощ закінчився.

Тепер ми як дурні із гарячим чаєм стояли під накриттям і дивилися як туристи гуляють вулицями чергового красивого міста. На щастя, коли ми допили чай із місцевим несмачним тістечком, дощ все ще не почався. Щось у цій подорожі місцеві тістечка нам не заходять))) Одна з крутих фішок цього міста – фортеця розташована не дуже високо, тож піднятися до неї доволі легко, не дарма цю місцевість називають “Землі фортець”.

Тепер програму виконали, можна повертатися у Кольмар на вечірню програму. В наших апартаментах не працював телевізор, тож для більшої соціальної інтеграції ми дивилися з верхнього поверху-мансарди на життя людей сусіднього будинку. Дівчина років дванадцяти із захопленням щось розповідала з балкона другого поверху жінці на вулиці. Потім дівчина почала демонструвати нові підводні маски, схоже вони збираються в Єгипет у готель на першій лінії. Цікаво, що люди живуть в такій красі і хочуть подорожувати, щоб побачити щось менш красиве))) Це як коли ми побачили усю красу Китаю, то були здивовані навіщо китайці кудись ще літають)))) Але подорожі то велика справа, не уявляю як без них можна жити. Тож поїхали далі за маршрутом.

Страсбург

Назва міста звучить, наче Франція віджала це місто у Німеччини, тож було трохи лячно, що воно буде зовсім німецьким, але, на щастя, все виконано в кращому французькому стилі, хоча вже і не таке як було у Кольмарі. Це місто знаходиться настільки на кордоні з Німеччиною, що можна перейти через міст і погуляти по Німеччині і тут видно як дві країни хизуються одна перед іншою. Зі сторони Німеччини безкоштовний відкритий аквапарк з купою дітей, що веселяться, безкоштовна оглядова вежа. Аж не віриться, що це Німеччина.

Франція пішла більш радикальним шляхом, тут був величезний парк з морозивом за півтора євро і безкоштовними туалетами. Як тобі таке, Німеччино? Шах і мат! При чому знаючи ціни на морозиво у Франції, то тут вони були конкретно демпінговані. Але в тому і краса конкуренції – виграє споживач. Ми просто пречудово провели день у поєднанні цих двох міст. У центрі Страсбурга своя краса, тут є район “Маленька Франція” який більше схожий на маленьку Венецію, і то просто рай для урбаністичного трекінгу.

Вишенька тут – розвідні мости. Біля мосту можна спостерігати цікавий факт, як люди в величезній кількості пливуть по каналу на доволі нецікавому кораблику у вигляді купола. Одразу видно, що люди не лякані 24-ою маршруткою Києва, де подібні натовпи були звичайним явищем. Якщо б ще ціна була символічна за той кораблик, але ніт, все доволі серйозно та дорого.

На наступний день у нас запланований німецький курорт Баден-Баден, але після досвіду із Фрайбургом ми уважно передивилися фотографії міста, щоб визначити, що дійсно нам туди треба. Але не дарма той Баден-Баден завжди був на слуху, там дійсно прикольно, тож вперед!

Баден-Баден

Попри дешеві квитки фліксбасом, перша реальність з якою зустрічаєшся, це те, що вокзал знаходиться далеко від міста і з дешевого фліксбаса треба пересісти на дорогий німецький міський автобус. Це німецький курорт із термальною водичкою на кшталт Карлових Вар у Чехії, або Криниці Здруй у Польщі. Нам цей формат міст дуже заходить і цей не був виключенням.

Величезні зелені парки, фонтани, річка і атмосфера курорту на вулицях. І що важливо для нас, тут є гори із замком на вершині. От з них і почнемо. Це був той рідкий випадок коли навігатор від нас намагався позбутися прокладаючи маршрут в місцях де потрібні троси і скелелазне спорядження. На початку ми чесно намагалися подолати гору, незважаючи на те, що поруч люди підіймалися за допомогою тросів.

В якийсь момент настало місце, в якому якщо трохи вище піднятися, то вниз спуститися не вийде. Далі була ще одна спроба взяти гору на іншій стежці, знову фіаско. Та що ж ти навігатор твориш із нами! З третьої стежки нарешті піднялися. Панорами шикарні, замок не менш шикарно розвалений.

Замок виглядав дійсно цікаво і там навіть можна було ще залізти вгору в середині самого замка, але це, мабуть, для тих, хто не намагався до того взяти величезну гору голими руками. Після гірських пригод можна піти в термальні води відпочити. Але вийшов невеличкий облом. В кращому німецькому стилі половину купальні закрили на ремонт, а ціни при тому залишили без змін. Тоді краще будемо відпочивати в прохолодному басейні. До речі, басейн на відкритому повітрі в Баден-Бадені коштує 10 євро з родини.

Ще у мене там стався дивний антикармічний випадок, це коли я рятував потопаючу осу і через хвилину наступив босою ногою у траві на іншу осу. Я ще розумію, якби я топив ту осу, але ж тут сталося навпаки. Карма, ти така непередбачувана. Залишок вечора ми проводили на лавці біля фонтану і гуляючи великими пагорбами в околицях міста.

Тепер нам треба було дістатися Ліона, оскільки тільки звідти був дешевий зворотний переліт. Спочатку пів дня проїдемо до Діжона, а завтра продовжимо маршрут.

Діжон

По дорозі до Діжона у нас була пересадка на півтори години у Мюлузі. Як показав короткий досвід, Мюлуз виглядає гірше ніж звучить. А ось Діжон виглядає як треба, тільки одна велика проблема – на вулиці 35 градусів о п’ятій вечора. Сонце було настільки злим, що чи не вперше в історії подорожей ми не могли вийти з апартаментів. Краще в темний період дня гуляти, але без тотальної спеки. Добре що по дорозі до готелю нам якийсь дорогий готель напакував смачної випічки через To good to go, тож буде веселіше чекати доки сонце сяде. На великий подив коли сонце сіло – на вулиці аж ніяк холодніше не стало. Тому довелося розбивати прогулянку по приємному Діжону ще на дві частини. Коли я вийшов о десятій вечора то зловив флешбек як ми у 2010-му були в Хургаді, коли зловили плюс 46 градусів. У будь-якому разі погана спека краща за хорошу зливу. Сам Діжон доволі затишний тут навіть є якесь традиційне морозиво за яким тягнулася черга формату “Лувр у свята”. Але ми живемо в світовій столиці смачного морозива, тож нас такими магазинчиками не здивуєш)

Зранку ситуація була набагато кращою, тож ми собі проклали маршрут одразу до озер, там точно буде легше перечікувати спеку. По дорозі ми зайшли в парк із безкоштовними музеями і нас настільки затягнуло, що до озер ми так і не дісталися, а ще у музеїв була нечесна перевага – працював кондиціонер.

Коли ми вийшли з музеїв то залишався час тільки забрати ще пару пакунків з їжею та їхати в Ліон для пересадки на літак. Хоча ми приїхали до Ліону за п’ять годин, але це місто ми знаємо як рідне, і якщо тобі дорогий квиток на літак, то п’ять годин до вильоту це якраз достатньо часу, щоб доїхати автобусами та трамваєм не за усі гроші світу.

Ось така у нас вийшла затишна подорож, головною перлиною як і очікувалося став Кольмар і сусідні містечка. Їхати в цей регіон однозначно варто, а чи треба зупинятися в інших містах по дорозі? Вони хороші, але значно поступаються кольмарській частині. У будь-якому разі ви нікуди від них не дінетеся, бо дешеві аеропорти знаходяться доволі далеко і на нашому досвіді треба балансувати подорож між Ліоном та Базелем.