Нескінченна турецька подорож. Частина 8. Південні Кушадаси

Частина 1. Бодрум
Частина 2. Мармаріс
Частина 3. Акьяка та Дальян
Частина 4. Памуккале
Частина 5. Північні Кушадаси
Частина 6. Повернення до Каппадокії
Частина 7. Чешме
Частина 8. Південні Кушадаси <———-
—————————————————————————————-

Як я описував раніше, Кушадаси це дуже довге місто, зараз ми оселилися з протилежного боку від того, де вже були у цій подорожі. У мене закінчилася чергова відпустка, яку я брав для Каппадокії та Чешме, тепер можна спокійно відпочити за улюбленою роботою. Заселення в готель пройшло у вже звичному для цієї подорожі форматі. Ми його знайшли, знайшли навіть на одному з турецьких сайтів ціну, оскільки сайт був трохи стрімкий та ще й хотів списати одразу з карти гроші, ми вирішили безпосередньо забронювати номер дзвінком до готелю. Поставив це завдання мастеркард консьєржу, що підключено до моєї карти. Але, на жаль, на працівниках даного сервісу стоїть тавро “невдахи”. Їм у більшості кейсів чомусь навезе із вирішенням завдань. Ситуація з готелем була не винятком. Чомусь менеджер готелю повідомила, що з радістю поселять нас за 400$ (замість 290$). Ми попросили з’ясувати, що не так із ціною, чому вона відрізняється від офіційної, як нам пояснили, це для туристів так. Ми прийшли на ресепшен та поцікавилися яка ціна за готель. Дівчина навіть визначила, що ми це ті туристи, про яких їм дзвонив консьєрж сервіс. Потім вона спробувала розповісти нам щось про ціни для місцевих, на що я відповів, що є два шляхи: або я зараз оплачую броню готелю на якомусь стрімкому сайті, і вони отримають лише частину прибутку, або нехай не замилює очі і селить за офіційною ціною. Потім дівчина не могла зрозуміти, як ми взагалі тут опинилися. “Живемо ми тут”, оскільки готель явно не хотів втрачати прибуток, то “Живемо ми тут” можна вважати, як місцеві. Бувають поїздки йдуть як по маслу, а бувають як по терці, з урахуванням красивих міст та легких добирань цю поїздку можна віднести до категорії олією по терці. Готель, до речі, виглядав красиво, гадаю, що ця трійка спочатку була п’ятіркою. Нас ще й заселили у номер із чудовим краєвидом на море! Побігли ж скоріше перевіряти море! Першою до води добігла Даша і невдало пожартувала, вдавши, що море крижане. Я Даші пояснив, що з деякими речами не можна жартувати, включаючи температуру моря в цій подорожі)))

Насправді воно було таким же теплим і хвилюючим, як і в попередніх Кушадасах. Для фінального відпочинку тут було все, що потрібно. Готель з ол інклюзивом, тепле море і настільки мало людей, що лежаки абсолютно всі наші у прямому значенні цього слова. Однак, відбувалося щось дивне з лежаком. Ми зазвичай займаємо тільки один на всіх, складаємо свої речі та біжимо купатися. Я помітив, що на нашому лежаку побільшало речей, а поруч стоїть російськомовна жінка та хлопець. Я, проходячи повз лежака вирішив пожартувати “Будете разом з нами лежати на одному?”. Жінка відповіла, щось невиразне на кшталт “Ні, ну ми просто тут побудемо”. Наступного дня ситуація знову повторилася. Чомусь ці рашики з п’ятдесяти повністю вільних лежаків обирали саме наш, складали свої речі поруч, потім стояли і про щось спілкувалися. Якісь лежакові маніяки. Ми з Дашею намагалися знайти хоч якесь пояснення цьому феномену, але логічного взагалі нічого вигадати не змогли, хіба що туристи вважали, що готель видає один лежак на всіх. Хоча після початку війни мавп’ячому інтелекту рашиків я вже не дивуюся. До теплого морька ще додавалася довга набережна, що йде далеко в нескінченність. Це була розкішна локація для ненапруженого завершення поїздки. Щоправда, ще потрібно було розв’язати питання з інтернетом у номері, оскільки до нашого номера доходив слабкий сигнал. Я як у фільмі “Мисливці за привидами” ходив коридорами з ноутбуком вивчаючи поведінку сигналу. Потім прийшов на ресепшен, описав, як у них роздають мережу роутери і попросив нас переселити в один із номерів у зоні покриття сигналу, а також щоб залишався той фантастичний краєвид на море! Нас переселили, тепер взагалі шикарно. Які нас тут чекали королівські заходи!

Туреччина наче прощалася з нами щовечора.

Цікавий факт, що я хочу все побачити захід сонця у море і за ідеєю тут сонце повинно так і сідати, але на останніх сантиметрах над водою з’являється силует землі і сонечко закочується чітко в материк) Чим же ми тут розважатимемося крім роботи і поїздок за улюбленим лимонадом у центр?

Хамам

По-перше, щось давно ми вже не були в хамамі, треба було б повторити. Хамам на цей раз був зовсім незвичайний. Якщо туристів зазвичай привозять до хамаму при п’ятизіркових готелях, то це був громадський. Скажу одразу досвід – шикарний! Якщо в п’ятірках все чинно-благородно, то тут банщик миє-масажує по хардкору, як я полюбляю. Мені здавалося, що він мене катує і намагається задушити, релаксанув я на повну. У жіночій частині хамаму Дашу мили лайтовіше. Ми швидше за все тепер включимо хамами в обов’язкове відвідування кожної подорожі. У цій довгій ми були тричі, всі три рази були успішними.

Аквапарк Тортуга

Друга крута розвага це аквапарк Тортуга в одному з сусідніх готелів. Ми навіть думали на день переселитися в готель при аквапарку, тому що в нашому не було вільного дня для продовження, але в останній момент було перенесено масовий заїзд туристів, і ми змогли продовжити проживання в нашому готелі. У чому розкішність аквапарку? Тут є класний працівник, який явно любить свою роботу. Частина гірок досить екстремальна, але він робить з цього вершину жаху. Так, наприклад, з гірки, на якій відбувається секундне вільне падіння, хлопець в останній момент розкручує твоє коло так, що під час падіння ти летів спиною вниз і продовжував обертатися.

За екстремальними відчуттями аквапарк наблизився до знаменитого аквапарку на Тенеріфе Siam Park. У мене були флешбеки в жахи гірок того аквапарку) Інший хлопець з досить звичайної темної гірки примудрився так само зробити атракціон жаху. Він ставав ззаду кола, брався руками за поручень і запускав нас на подвійному колі штовхаючи ногами так, що сам залітав повністю в трубу і витягував себе за перекладину, за яку тримався. Ми ж з Дашею розвивали у замкнутій трубі позамежну швидкість. Загалом якщо любите екстремальні аквапарки, то вам сюди, якщо не любите, то тут крута анімація, коли всі танцюють, стрибаючи на індивідуальних батутах, що стоять на фонтані, який б’є струменями з землі. Все це відбувається під сет діджея, який заряджає перед фонтаном. При цьому всім, аквапарк входить до комплексу готелю, який чомусь вважається трійкою, хоча коштує як повноцінна п’ятірка 1000 лір за ніч (118$).

Сірінже

Раніше ми про це містечко не знали, але воно так активно піарилося на плакатах місцевих турфірм, що ми вирішили перевірити, чи ми не втратили чогось при плануванні. До міста ще треба було постаратися дістатися. Спочатку ми їхали до автовокзалу, потім переїхали до Сельчука і тільки звідти ми поїхали на маршрутці в Сірінже. Містечко виявилося справді затишним і красивим.

Воно зовсім невелике і націлене насамперед на любителів гастрономічного раю. Саме тут основний акцент на сотнях видів фруктових вин. Ціни, звичайно, завищені, але безкоштовні дегустації тут проводять на славу. Ми з Дашею так надегустувалися, що я переживав, що ми пропустимо післязавтрашній літак)))) Тут справді є багато чого смачного. Тільки одна проблема, пояснюватися потрібно турецькою))))

Другий рівень гастрономічності це спеціальні столи в кав’ярнях, де по центру пісок і там же готується твоя кава по-турецьки в центрі столу. І що мені особливо сподобалося, це ціна та наявність кнафе, одного з моїх улюблених турецьких солодощів. Під місцеву каву просто ідеально йде. До речі, обслуговував нас підліток, який говорив англійською.

Нам уже навіть незвично було чути англійську від місцевих, за всю довгу поїздку можна було на пальцях перерахувати людей, які розмовляли з нами англійською. Зі знанням туристичної мови у такому віці хлопець явно матиме велике майбутнє. Мишкова ж гастрономічність полягала в смаженому морозиві, яке тут робили на одній зі старих вуличок і шовковичним соком, що фонтаном ллється в кожній кафешці. Насправді тут не тільки Мишко підсів на цей сік.

Нам же поблукати містом було мало, тож ми полізли на вершини, що красувалися на тлі міста. Там виявилося багато трекінгових маршрутів та чудова панорама на містечко. В оповіданні я, звичайно, не можу передати усю п’янку атмосферу маленького містечка, так що включайте Сірінже сміливо у свої маршрути і зможете повністю через себе пропустити міський дух.

До речі, на момент написання оповідання навіть мої батьки відкрили для себе Сірінже.

Кіразлі

У нас був останній вільний вечір, на маршруті все пройдено і навіть перевиконано, але не будемо ми просто так сидіти, склавши руки? Десь в інтернеті з’являлося порівняння Сірінже з турецьким селом Кіразлі. У порівнянні Сірінже однозначно перемагало, проте це схоже на останнє місце, де ми ще не побували в окрузі. Як тільки закінчився робочий день, ми відразу встрибнули в маршрутку до автовокзалу. Там нам сказали, що зараз їхатиме автобус на Айдин через Кіразлі, але зворотного вже не буде. Але наші плани непорушні! Для бравих мандрівників відсутність зворотного автобуса не перешкода. Поїхали!

Нас висадили справді посеред турецького села. Наша присутність не залишалася поза увагою, місцеві жителі з цікавістю поглядали на нас, тут, я так розумію, ми лише другі туристи після тих, які порівнювали Кіразлі та Сірінже))) Ну йдемо дивитися, що тут цікавого. Я не знаю чи всі турецькі села такі прикольні, але види на поля та плантації тут мали виражений азіатський відтінок. Було дуже схоже на тайські чи в’єтнамські панорами. Щоправда, без ступінчастих терас. Шкода, що ми були обмежені часом кінця вечері і не могли тут нагулятися вдосталь усіма стежками.

За великим рахунком, якщо у Вас немає мети побачити кожен куточок Туреччини, можете обмежитися відвідуванням тільки Сірінже. Тепер потрібно якось вибратися. Біля магазину стояв на вигляд впевнений у собі чоловік, ми запитали його, чи буде сьогодні автобус. Він почав щось перевіряти в телефоні, копався хвилини три, потім почав з кимось говорити по телефону, дуже посилено щось обговорював, хвилин через п’ять я уточнив чи є прогрес з автобусом, на що він відповів, що взагалі про автобуси не в курсі. Гаразд, шукаємо іншого. Касир у магазині сказав, що автобус таки має бути хвилин через 15. Ми пішли на виїзд із села і вирішили автостопити про всяк випадок, бо автобуси тут справа не стабільна нині. Спочатку їхала перспективна машина, але водій зупинився біля нас та пішов на базар. Наступні виявилися поліцією і проїхали повз, потім ще одна машина, яку я хотів зупинити, виявилася поліцією, і нарешті зупинив автобус, але він теж виявився поліцейським. Жандарм сказав, що він з поліції, я кивнув йому, що той факт, що він з поліції не повинен заважати йому підвезти нас до міста, тим більше в такому автобусі ми ще не каталися. Жандарм із водієм почали активно відмовлятися, що не підкинуть нас, на запитання “Чому?” вони не змогли знайти відповіді і поїхали без нас до міста. Тут якраз вийшов чоловік з базару і пішов до своєї машини. Я спитав його, чи не до міста він їде? Він кивнув, і я сказав, що ми з ним! Він з радістю показав жестом, щоб ми сідали до нього в машину. Потім він зробив зупинку біля розкладки із фруктами і купив нам усім яблучок у дорогу. Які водії тут милашки. Висадив нас якраз на роздоріжжі з автовокзалом, так що в готелі ми були настільки вчасно, що після вечері встигли ще й на захід сонця.

Щоправда, сьогодні тільки в мене залишився ентузіазм бігти в номер, щоб встигнути впіймати останні тридцять секунд перед заходом сонця. Вчора ще ентузіазму вистачало на всіх. Усі вже були вимотані маршрутом))))

Кінець турецької подорожі

Наша велика турецька подорож дійшла до свого фіналу, як я і писав на початку розповіді, це була одна з найскладніших наших поїздок. На нескінченному відрізку історії минуло лише 46 днів. Для нас же минула ціла вічність. Ті проблеми, з яких розпочиналася поїздка у вигляді бурситу ліктя та крадіжки речей, вже були десь далеко в минулому житті. У докарантинні далекі часи ми літали до Туреччини щорічно відкриваючи нову локацію. Зараз змінивши сім локацій в одній поїздці, ми ніби провели сім років подорожей за раз.

Чи сподобалося? Дуже сподобалось! 

Хотілося б повторити такий морально і фізично складний маршрут з огляду на всі пригоди? Однозначно ні. 

У наступних поїздках враховуватимемо низку факторів при плануванні поїздки. Шрами на нозі, що залишилися після ДТП, нагадуватимуть про це. Хоча це все одно не вбереже від незалежних від нас обставин. Але схоже просто треба краще навчитися не просто подорожувати, а саме жити подорожжю принагідно розв’язуючи побутові питання під час подорожі, ми поки що новачки в цій справі))) Людям, які вирушають у тривалі навколосвітні подорожі, потрібно ставити пам’ятники. Такі тривалі поїздки хоч і приносять масу задоволення, але фізично та морально виснажують до останньої краплі. А зараз ми сідаємо у літак для невеликого відпочинку на кілька годин. Адже насправді це не кінець і після прильоту на нас чекає продовження.

Остання локація Київ

До фінальної частини поїздки ми морально готувалися довгий час і намагалися нагромаджувати сили та бойовий дух наскільки це можливо. Ми прилетіли до Борисполя, перескочили у таксі. Дорогою я зв’язався з мамою і сказав, щоб приймала у нас вдома Мишка з валізою та рюкзаками. Ми ж вийшли біля метро та поїхали на фестиваль Атлас Вікенд. Сьогодні був другий день відкриття фестивалю. Перед фестивалем ми зайшли поїсти до Пузату Хату. Після півтора місяця турецької їжі мені рідні вареники здалися чимось із роду райської амброзії. Мені здавалося, що такі смачні вареники я ще ніколи у ресторанах не їв. Цікаво виходить, ми дуже любимо турецьку кухню і за всю поїздку вона ні краплі не набридла, але варто було повернутися додому, як смакові рецептори жадібно вчепилися в рідну українську кухню. Ну а тепер уперед на танці та веселощі. На цей раз у нас було проплачено три дні плюс один безкоштовний. Втома від подорожі, як не дивно, пішла на другий план. Відкрилося друге дихання, і ми на позитиві відгуляли чотири повні дні до ночі. Після сонячної та теплої Туреччини, перший же день у Києві зустрів нас соковитою прохолодною зливою. Було незвичайно, ще буквально вранці ми взагалі не парилися за прогноз погоди, адже на курортах абсолютно всі дні було ясне сонечко і лише один раз увечері був дощ на 30 хвилин, а тут таке занурення. Але злива то була не проблемою. Проблемою було те, що ми бігли, щоб встигнути на Kozak System, а в результаті застрягли під навісом біля сцени, де виступав Поплавський. На жаль, заручниками Поплавського виявилося багато людей і злива тривала повністю весь його концерт і ще змусила послухати нас низку інших гуртів, які ми не планували. Нашій подрузі Тані пощастило більше, вона застрягла десь на вході далеко від сцени. Я запропонував їй включити пряму трансляцію Поплавського по телефону, але вона не захотіла з нами розділити нашу “Радість”. Але коли злива закінчилася, продовжилися веселощі до самої ночі і так чотири дні. На четвертий день, коли наша частина фестивалю закінчилася, лишився останній ривок. У нас був запланований ще один фестиваль Veda Life. Цей фестиваль присвячений індійській культурі та не потребує таких енерговитрат. Я пам’ятаю, що на ведалайфі ходив, як ударений по голові, і пив улюблений чай-масалу. Оскільки наші організми розуміли, що це вже точно кінець подорожі, то ми з Дашею вже і не можемо згадати, що саме було після Ведалайфу і як ми опинилися вдома. Але я добре запам’ятав день, коли у понеділок увімкнув комп’ютер і зрозумів, що я вперше за кілька місяців можу розслабитися і спокійно попрацювати на втіху. І як же добре, що на руках немає квитків на найближчий місяць))))
PS Ми повернулися на початку липня і спочатку планували, що в серпні продовжимо подорожувати далі. На момент закінчення написання оповідання вже вересень і бажання прямо взяти і кудись полетіти тільки почало повертатися, нам досі здається, що ми не можемо достатньо відпочити від великої турецької подорожі)

Інформація про подорож

Дата подорожі: 21.05.2021 – 06.07.2021
Тривалість: 46 днів
Складність подорожі: 6/10 (середньо)

Нескінченна турецька подорож. Частина 5. Північні Кушадаси

Частина 1. Бодрум
Частина 2. Мармаріс
Частина 3. Акьяка та Дальян
Частина 4. Памуккале
Частина 5. Північні Кушадаси <———-
Частина 6. Повернення до Каппадокії
Частина 7. Чешме і знову Кушадаси
Частина 8. Південні Кушадаси
—————————————————————————————-
Переїзд був досить тривалим, усім пасажирам спочатку видали по морозиву, а потім носили й інші смаколики. Міжміські переїзди тут просто свято якесь. Чого нам тільки не видавали в автобусах за весь наш досвід, пам’ятаю навіть капці у В’єтнамі, але морозиво вперше! Ми приїхали на автовокзал. Все ще таке нове та незвідане, ми навіть не уявляли, наскільки рідними та близькими нам стануть ці місця до кінця подорожі.
Тепер дуже важливо не геройствувати з добиранням до готелю на місцевому транспорті та взяти собі таксі. Ми приїхали до готелю з назвою, яку неможливо прочитати. Він знаходився прямо на пляжі Ледіс Біч. Важливо розуміти, що море у Кушадасах за природою схоже на океан. Довгі та красиві хвилі демонструють міць природи. Ну що, побігли перевіряти море! Нам у це було дуже складно повірити, але воно виявилось теплим!

Невже настав той довгоочікуваний момент, коли у нашій подорожі таки розпочався морський сезон! І це був важливий момент у нашій подорожі, незважаючи на те, що для нас зазвичай море не головне, але коли воно постійно холодне, реально напружує) Ми просто не могли накупатися. Але також не терпілося почати досліджувати місто. У цьому готелі у нас були включені тільки сніданки, але можна було брати за додаткову плату вечерю. Трапези проходили на терасі з видом на море, вечері в цьому готелі особливі — це домашня їжа.

Тобто хтось із господарів готелю готує собі вечерю і якщо ти на неї записався, то на тебе теж буде порція. Також нам в готелі повідомили, що Дашин кавун-челендж у повній безпеці оскільки на ресепшені є безкоштовний кавун-сервіс. Просто кажеш, що хочеш кавуна і тобі приносять велику миску нарізаного холодного кавуна. Я холодний кавун дуже люблю, правда, іноді у мене від холоду може заморожуватися лоб, я читав, що такий ефект притаманний якомусь відсотку людей. Якось так його заморозив, що пів дня не відпускало.

Кушадаси це суто турецький курорт, навіть незважаючи на те, що з інших країн у нього активно продаються тури, але, наприклад, на Ледіс біч були виключно турки. Ціни на розваги на кшталт квадроциклів тут космічно-захмарні, так що за активними розвагами точно не сюди. Наприклад, за квадроцикл із людини хочуть 50 євро за годину. Але нам не критично, ми можемо почекати Каппадокії, де дві години коштує 11 євро. Першого вечора ми з’ясували, що тут є аквапарк при готелі Інфініті і прогулялися житловими районами над морем. Дуже затишна локація. Повернемось до буднів. На ноутбук прилетіло оновлення, яке зламало мені панель задач, і я тепер не міг переключатися між месенджерами. Дуже важливо під час подорожі не застосовувати жодних оновлень на ноутбук, запишемо це до правил. Але навіть незважаючи на зламану операційну систему, можна було легко побачити уламки нашого проекту після того, що відбувалося за останні дні. Але це були лише наслідки першого вибуху. Друга хвиля нещастя накрила наш проект із ще більшою силою. Я просто не міг повірити, що така лажа може відбуватися. Поки ти намагаєшся розплутати купу проблем і зрозуміти чому так сталося, їх стає ще більше, саме мені було дуже добре видно картину всього що трапилося, це було схоже на якусь фантастичну розповідь із серії «Війна світів», яку я мав розповісти своєму англомовному менеджеру. Я іноді сам не вірив своїм словам) У нас навпроти готелю на стіні була репродукція картини Крик, яка дуже добре передавала атмосферу моїх будніх днів.

Я зрозумів, що однією відпусткою в цій подорожі я не обмежуся, зараз все розгребемо і треба знову на відпочинок. Причому важко переніс це все не лише я, наш менеджер із Німеччини на три тижні пішла на лікарняний та сказала, що лікарі їй рекомендували мінімізувати спілкування з командою під час лікарняного. Після того, як ми зібрали з “уламків” все, що залишилося від проекту, наша німецька менеджер надійшла досить грамотно. Під час свого тритижневого лікарняного з нас зняли всі завдання, які могли хоч якось дотикатися до завдань з помилкою, що спричинила жах. А через три тижні після повернення ми продовжили працювати ніби нічого і не відбувалося, а завдання підвищеної критичності тепер потрібно було брати добровільно лише в тому разі, якщо інших завдань зовсім немає.
Поки ми відпочивали в Кушадасах, у моїх батьків розпочалася подорож до Каппадокії через Анкару. Ця поїздка у них одного разу зірвалася через зупинку рейсів і тепер відбувався успішний перезапуск. Причому в них у маршруті був класний момент. Автобус з Анкари поїхав через солончак та зробив там тривалу фотозупинку. За весь наш досвід Каппадокії ми ще такого не мали. Також естафету з польотом на кулі прийняла моя мама, тато з висотою не дружить. Під час своєї подорожі вони сховали пляшку з грошима та цукерками для Мишка та надіслали нам фото з міткою з супутника. Так що на нас вже скоро чекає цікава пригода з пошуками, ми прилетимо через пару днів після їхнього відльоту додому.

Історія одного гаража

Вдома на батьків чекав сюрприз. Річ у тому, що подорожі до Каппадокії у нашій історії тісно пов’язані з гаражем. Два роки тому вночі перед першим вильотом наш гараж палав ясним полум’ям, і пожежники ледь встигли врятувати машину. На щастя, вони не врятували половину мотлоху, яка згоріла, тоді ще пам’ятаю два старі пилососи розплавилися і перетворилися на один, їм навіть шланг вже не потрібен був, оскільки вони вросли в трубу для засмоктування пилу. Цього ж року до Каппадокії полетимо не тільки ми, а й батьки. А отже, має статися щось ще грандіозніше. Мама з татом після прильоту пішли до нас додому, мама повинна була полити квіти, а тато мав взяти розвідний ключ у гаражі. До мами підійшла жінка, яка працює двірником і запитала, чи не їхній це гараж був. Що означає був? Мама побігла до тата, що стояв біля того місця, де колись був гараж. Зараз його не те що б не було, нічого взагалі не вказувало, що він там колись був. Просто рівний цемент. І на дереві бовтається обірваний кабель під напругою. На щастя, машина була не в гаражі. Вони вдвох деякий час мовчки стояли, тато розумів, що вже не візьме розвідний ключ і сказав мамі, “Ходімо хоч квіти поллємо”. Потім тато зрозумів, що на гаражі висів крутий замок і сказав “от гади, замок уперли!”, але мама його втішила, що ключі від замку залишились у нас. Так що ж сталося цього разу. Багато років тому мешканці будинку поставили гаражі, звичайно законної підстави на це ні в кого не було. Але через кілька років поряд почалося будівництво і всі гаражі знесли крім нашого та сусідського, тому що вони не потрапляли під план будівництва. Потім через тринадцять років хтось вирішив виправити цю несправедливість і написав заяву, що залишилося два зайві гаражі. Приїхав бульдозер та зніс. Речі, які були усередині протягом двох днів розкрадали люди. Коли батьки прилетіли, вже взагалі нічого не залишилося. Сусіди, які бачили, що сталося спочатку, були впевнені, що ми в курсі і навіть не проти. Але тепер щоразу, коли нас хтось із мешканців будинку зустрічає, не обходиться без запитань про гараж. Мама почала перераховувати що, на її думку, там було цінного, і ми дійшли висновку, що чомусь все найкраще виявилося в гаражі і ним ніхто ніколи не користувався))))) Але особисто моя думка що єдиною цінною річчю там був дриль. Я навіть боюся уявити, як хтось захаращував свою квартиру. Мені звичайно ж сусіди порадили звернутися зі скаргою до ЖЕКу, але, чесно кажучи, максимум чого я досягну – рахунки за демонтаж. Крім факту крадіжки речей, за великим рахунком, нічого не трапилося. 

Мишкові я постійно показую різні фокуси зі вгадуванням карток і зникненням камінчиків у руці. Вже після нашого прильоту я в черговий раз почав показувати, як зникає камінчик у руці, Мишко сказав, що не вірить у мою магію і я запропонував йому загадати щось інше, щоб зникло. Поки Мишко думав, Даша йому жартома підказала “Загадай татові, нехай гараж зникне !!!”. Мишко так і загадав! Я ж уточнив чи Міша безперечно повірить у мою магію якщо зникне гараж. Мишко підтвердив. Я махнув руками, зробив пару магічних рухів і сказав: Готово! Пішли перевіряти. Надворі була ніч, Мишко вже посміхався і сказав, що бачить вдалині за вишнею гараж. Ми підійшли ближче за вишню. Мишко стояв на тому самому місці, де стояв тато, коли прийшов по розвідний ключ. У дитини на обличчі було змішання жаху та здивування. “Тату, а куди гараж зник і як його повернути?!!”. Я сказав, що повернути не вийде і повчальним тоном додав, що з бажанням треба бути обережним! Клацнув пальцями і сказав: “Дивись, щойно ще й сусідський гараж зник”. Мишко повернув голову, сусідського теж нема. Дитину охопив такий жах, що довелося йому одразу розповісти справжню історію. Повернемося в Кушадаси, тоді про гараж ще ніхто з нас не знав.

Знов Кушадаси

Дні проходили в цьому місті досить комфортно, тому що у постійному доступі тепле море і в цьому місті завжди є чим зайнятися. Почали ми з аквапарку. Поки я працював, Даша з Мишком пішли в той готель, при якому аквапарк, але виявилося, що аквапарк поки що доступний тільки для гостей готелю, і ось-ось повинен буде почати приймати зовнішніх відвідувачів, але вони не знають точний день. На другий день Даша пішла ще раз дізнатися і цього разу вирішила виявити більше наполегливості. Як завжди, персонал тусувався біля кас, проте квитки не продавали, бо ніяк не можуть відкритися.

Даша намагалася з’ясувати, хто із натовпу працівників головніше, у результаті один із турків пішов на зустріч, сказав, що пропустить в аквапарк, а Даша потім піде на ресепшен і заплатить там за відвідування карткою в терміналі раз тут каси закриті. Аквапарк включався двічі на день. Платити за вхід потрібно один раз. Наступного разу я пішов з Мишком, але домовився, що другого заходу замість мене прийде Даша, менеджер погодилася. Як тут виявляється легко домовиться) А головне все офіційно через касу. Даші навіть першого разу зробили знижку на відвідування) Гірочки в Інфініті чудові. Їх тут було відкрито поки що лише штук 7 і цього вистачило з головою. Причому одна з них — метелик, була дуже екстремальним. Інший варіант розваг, які ми собі зробили – похід у черговий хамам. Ми взагалі з’ясували, що за турецькими правилами можна ходити раз на тиждень, так що не відставатимемо від цієї тенденції наскільки це можливо.

Що поєднує абсолютно всі місця Туреччини, так це задоволення від хамама. Тут було так само приємно та релаксово, як і в Мармарисі. Але якщо там у нас був масляний масаж, то робили масаж через мильну піну. Мишко під час наших процедур плавав у басейні. Цей хамам до речі був на території Інфініті. Ми навіть гуглили рентабельність заселитися в нього, щоб отримати аквапарк, але відгуки про те, з якими проблемами там зустрічалися люди навіть важко було б уявити про нашу трійку, де ми зараз живемо. Як написав один з гостей готелю Інфініті “Якби у мене була машина часу я б спочатку повернувся в минуле і відмовив би себе тут зупинятися”. Гаразд, продовжуємо жити в нашому готелі з-назвою-яку-неможна-вимовити. Ми, до речі, практично у всіх локаціях бронювали лише частину ночей у готелі і потім продовжували, коли розуміли, що нам локація підходить і можемо скоригувати подальший маршрут. Наступний варіант розваг – це прогулятися пішки до центру. Від нашого пляжу йти хвилин сорок.

Дорогою можна відвідати аж два острови, на одному знаходиться безкоштовна фортеця, а другий з невеликим лісом. Але він начебто як приватний, проте захід сонця звідти подивитися хоча б разок варто. Коли повертались з острова, рибалка почастував Мишу нарізаною динею. Мені здається, що це дуже мило.

Далі дорогою починається центральна набережна. Вона має особливу атмосферу. Атмосфера відбивається від кожної турецької сім’ї, що поважно прогулюються вздовж агресивних хвиль. На лавках та камінні всі проводжають черговий день. Над містом височіє гора з різнокольоровими будиночками та великим написом з назвою міста. Далі необхідно рухатися вглиб вулиць уникаючи моря.

Тож ми виходимо на вулиці старого міста. Старе місто тут теж зроблене на славу, можна безцільно ходити і вбирати в себе повітря, просочене Туреччиною. Головне не підходити до вітрин магазинів, бо зазивали можуть трохи розвіяти атмосферу. І для всіх героїв, які досі тримаються на ногах, обов’язкове відвідування кондитерки Yörük Fırın & Bakery, там роблять на диво смачний лимонад. Нашу любов до лимонаду вони помітили і наступного дня підняли ціну з трьох до п’яти лір (0,6 $) за склянку, ми з Мишком завжди брали три склянки на двох. Це вже була ціла вечірня традиція якщо вибираємось у місто.

Кушадаси гарні тим, що завжди можна знайти, де ввечері потусити і для цього необов’язково навіть вибиратися до старого міста. А головне гарний захід сонця звідусіль забезпечений. Іноді ми ходили гуляти у бік Green Beach. Там багато пагорбів, вечорами зовсім безлюдно, а вічно бурхливе море з червоним вечірнім сонцем тільки наше. Коли стародавні філософи шукали сенс життя, вони швидше за все не бачили місцевих заходів сонця, я впевнений, що більшість з них погодилася б, що милування цією красою цілком може зійти за сенс життя. Загалом дуже затишне місце для відпочинку для тих, хто любить активно гуляти та романтичні вечори. Чергова низка буднів поступово добігла кінця, а значить можна переходити на активну фазу відпочинку.

Національний парк півострова Ділек та дельти річки Великий Мендерес


Навіть не знав, що існують парки з такою довгою назвою. Але, мабуть, довгому парку не годиться мати коротке ім’я. Від Ледіс біч до парку треба їхати довго. Ви повинні бути справжніми поціновувачами парків, щоб віддати близько двох годин на маршрутки. І проблема не так у відстані, як у маршруті. Долмуш дорогою заїжджає у всі мислимі та немислимі села, а також у всі можливі закуточки. Тож треба набратися трохи терпіння.

Але повірте, воно того варте. Маршрутка заїжджає прямо на територію парку, з туристів на КПП збирають по 10 лір (1,17 $) за вхід, і маршрутка їде далі, роблячи зупинки біля пляжів. Якщо я не помиляюся, ми вийшли на третьому. А звідти можна йти пішки на початок парку, відвідуючи кожен пляж і роблячи зупинки біля альтанок з фантастичною красою морських пейзажів.

Головне, щоби від спеки дах не зірвало. Але на маршруті буде джерело з водою, де можна охолодити ноги та намочити голову. Самі пляжі тут дуже добре обладнані. Є душі та роздягальні. Іноді дерев’яні столики з лавками. І все це входить до вхідної плати. Як тільки ми вийшли з маршрутки на третій пляж, до нас одразу ж прийшов знайомитись місцевий житель – кабан.

Але чомусь кабан вирішив одразу спробувати вкусити Мишка. Мишко ухилився, а місцеві схопили ціпок і стукнули по землі, це одразу відігнало тварину. Далі ми побачили банер, на якому також було попередження про леопардів чи когось подібного. І знову те почуття, коли з одного боку хотілося б на них глянути, а з іншого боку якось не дуже. Крім живності, тут дуже гарний колір води. Сюди навіть на корабликах возять дивитись на гарні бухти.

З іншого боку моря височіє Греція. Вона така близька нам всю цю поїздку, але кордон із Туреччиною закритий на великий іржавий замок. Жоден паром у Туреччині не ходить до Греції. Якби кордони були відкриті, маршрут у поїздки був би кардинально інший. Але в поточних реаліях ми тільки дивимося на грецькі острови щоразу, коли переїжджаємо на чергову локацію. Хоча, здавалося б, он вона, буквально рукою подати. З іншого боку, якби не епідемія, то така поїздка, можливо, ніколи б і не трапилася. Світ не перейшов би в онлайн, нам не дали б дистанційно працювати, і я був би затиснутий у своїх 25 вихідних днях на рік. А з нинішніми можливостями цей сезон уже лідирує за кількістю проведених днів за кордоном. До речі, цікавий факт, що за цей календарний рік ми проведемо в Туреччині загалом майже три місяці. Минула велика подорож починалася в серпні, а ця в травні, а між ними був ще великий та прекрасний Стамбул. Факт того, що ми літали навесні до Стамбула, також вплинув на наш поточний маршрут, інакше ми б побудували його трохи інакше. За фактом маємо справжнісінький ефект метелика, коли будь-яка зміна початкових умов кардинально змінює те, як відбудеться майбутнє.

А поки що ми не поспішаючи йдемо у бік першого пляжу. Які ж тут шикарні альтанки. Обов’язково не пропускайте їх. Незважаючи на спеку, яка намагалася розплавити свідомість, наш зворотний піший маршрут мав дві важливі місії. Спочатку ми допомогли турецьким туристам з напрямком, вони не знали як на машині виїхати до пляжу. Виявляється, ми вже доволі непогано можемо пояснити і друга історія – ми знайшли мобільний телефон. Мені завжди щастить на пошуки втраченої техніки і головне так само щастить на пошуки власників. Телефони – це найпростіший варіант. Але тут проблема. Він перегрівся і вимкнувся, бо багато часу лежав на сонці. Хвилин через п’ять телефон прийшов до тями, і я зміг його включити. Заряд – 40%. Чудово, цього вистачить. Тепер найголовніше розібратися з кодом. На превелике щастя господаря – коду блокування не було. Тепер знайдемо у списку маму чи тата і рибка в сітці. Але як турецькою будуть батьки ми не знали. Тоді побачимо з ким востаннє спілкувався власник. Останнє листування було у вайбері. Написав тому ж контакту, щоб він знайшов спосіб зв’язатися з господарем і повідомив, щоб той нам зателефонував. Хвилин за п’ять телефон задзвонив. На екрані висвітлилося два турецькі слова сірого кольору. Яке з них означає “Прийняти”? Натиснув навмання. Не вгадав, скинув виклик. Господар явно в цей момент напружився. На Самсунгу зручно що прийняти та відхилити підсвічені різними кольорами, це був ксяомі, тут такої фішки не було. Знов вхідний. А яку кнопку я минулого разу натиснув? О, вгадав! Я відразу запитав англійською чи розмовляє людина з тієї сторони англійською. Але все, що він знав по-англійськи “мало”. Так, це ускладнить, звичайно, нашу комунікацію. Поруч із нами був вказівник “Ічмелер” Це схоже назва пляжу. Я сказав слово “Ічмелер”, турецький голос став більш радісним, ніж у той момент, коли він зрозумів, що буде англійською спілкуватися. Хлопець зміг пояснити, що він десь тут. Я побачив паркування і турецькою додав “Otopark”. Оскільки ця вивіска у Стамбулі на всіх парковках. Хлопець сказав, що зараз теж іде до паркування. Зв’язок перервався. Потім він зателефонував, я знову не зміг вгадати кнопку прийняття виклику. Потім ми з’ясували, що обидва на парковці і не можемо знайти один одного. Я почав описувати свій одяг, він сказав магічне слово “Яулшарк”. Так, що це слово означає??? Того року нам його сказали у горах, причому явно хотіли про щось попередити. Я перерив перекладачі, питав потім інших турків, кажуть, немає такого слова. Минув рік і ось знову “Яулшарк”. Але за поточною ситуацією більше було схоже, що «яул» – це колір, а «шарк» — якась частина одягу. У результаті ми зрозуміли, як розв’язати питання, бо поряд проходили турки, і я вручив телефон одному з них поспілкуватися. Вони між собою змогли набагато продуктивніше порозумітися і через пару хвилин прибіг хлопець, подякував і забрав телефон. Ось такий у нас був кумедний досвід із поверненням втраченого телефону, причому цього разу навіть цікавіше, ніж коли ми повертали знайдений телефон у Вірменії.
Зараз ми були на пляжі біля самого початку парку. Таке враження, що тут зібралася вся Туреччина одразу. Стільки людей навіть на пляжі Чорногорії не бачив. Загалом перший пляж однозначно для відпочинку не підходить. І тут припаркована така велика кількість машин, що біля пляжу дві зони для паркінгу. Тому ми й не могли знайтись із тим хлопцем. Єдине, що цей пляж має цікавого це якась стежка в чагарнику, які огороджені порваним дротом і табличка, яка явно не заохочує туристів туди йти. Ідемо і ми глянемо що там. Зважаючи на все нічого, чи може потрібно довше йти і прийдеш на якийсь пляж. Проте в пошуках чогось цікавого я побачив групу чоловіків, що сидять біля моря, вони крутили руками Чіг-Кефте. Це турецька закуска. Чомусь вони виглядали тут якось нелегально. Наші з ними погляди перетнулися. Якось ніяково, але ми можемо вдати, що нічого не бачили. Чоловік покликав нас і вручив нам трохи цієї страви. Це радісно, ​​ми любимо таке. Тож таємна стежка нас у результаті вела до нелегального перекусу!
Наш маршрут не обмежувався лише парком, тут є ще дуже круте природне явище – це печера з підземним озером.

На відміну від Домінікани та Занзібара, тут вона ще й безкоштовна. Офіційно в озері плавати не можна, але кількість людей у ​​воді говорить про інше. Навіть незважаючи на велику кількість людей, коли пливеш у темній воді під землею почуття жаху лоскоче нерви так само як і в Домінікані, коли ти в такому озері один. Від крижаної води з рота починає йти пара додаючи зловісності всьому цьому задуму. На мій подив Мишко підтримав ініціативу сплавати в темний закуток печери.

Цікаво, що ще кілька років тому ми й не чули про такі озера, а останнім часом прямо щастить на них. Після такої насиченої подорожі на героїв чекає невелика кафешка з турецькою кавою та круасанами.

Тепер треба запастися терпінням і вирушити в довгий маршрут до центру, а там уже все за стандартним: лимонад та інші смаколики. До речі, ми тут відвідували рибний ресторанчик, у якому готують восьминогів.

Що хочу сказати, хто хоч раз скуштував восьминогів на Занзібарі тепер приречений іти на компроміс із менш смачними восьминогами. Навіть зараз, коли почали продаватись квитки на кінець року на Занзібар, перша думка, що в мене проскочила “Наскільки ми вже скучили за восьминогами? Може, варто повторити?”.

Ефес

Турецька народна мудрість говорить: “У Туреччині багато пам’яток, але не всі варті вашої уваги”. На жаль, на наш погляд це стосується легендарних руїн міста Ефес. За останні роки в країні в декілька разів виросли ціни на визначні пам’ятки і частина з них тепер банально того не варта своїх грошей.

Наприклад, у Сіде є повний аналог Ефеса, набагато крутіший і більший, а головне повністю безкоштовно. На момент нашого відвідування вхід вже коштував по 110 лір (13 $) з особи. У порівнянні з іншими цінами поточного року – 1 година круїзу на кораблику від замку в Кушадасах коштує 15 лір, дороге турецьке морозиво Magnum 7,5 лір, звичайне, але смачне від 1,5 ліри. Дві повні години катання на квадроциклі по долинах Каппадокії коштує 110 лір. А тут ти платиш 110 лір за можливість побачити частину руїн міста Ефес. Інші дві частини оплачуються додатково. З іншого боку, я розумію, що любителям історично значущих місць має сподобатися. Але особисто наша думка, краще витратите цей день на один із місцевих аквапарків. У Кушадасах їх багато) Або ж йдіть удвох, а дитині за 110 лір можна купити 73 морозива, емоція буде набагато більшою))))

Проте це не завадило нам чудово провести вихідний день, але якби ми не встигли на рідкісну маршрутку, яка ходить по ковідних неділях раз на дві години, то довелося б залишатися і жити серед руїн.

І знову розпочалися трудові будні. Але для мене залишалося буквально пару днів і почнеться заслужена довга відпустка в Каппадокії. А поки що потрібно максимально накупатися в теплому морі, оскільки яке і головне, коли в нас з’явиться наступного разу море на маршруті нам було невідомо. І це не пафосна фраза, у нас за маршрутом були лише задуми, а сам маршрут формувався щотижня на тиждень наперед. Даша констатувала кумедний факт, що як тільки ми полетимо, в Кушадасах, замість вже звичних 25-27 градусів буде 36 градусів. Виходить, ми щоразу змінюємо локацію перед потеплінням. Але навіщо тепліше, тут і так добре. Остання розвага, що на нас чекала в цій частині Кушадас, це годинний круїз на кораблику по 15 лір (1,8 $). Причому Мишку безкоштовно! Я не знаю, звідки тут такий атракціон небаченої щедрості, але кораблик, як і всі інші, був прекрасний.

Бризки піднімалися як у фільмах-катастрофах. Щоб уникнути падіння за борт, ми розташувалися прямо на підлозі другої палуби, там були м’які меблі і настил. Я навіть зробив героїчний трюк, став на ноги, щоб сфотографувати родину. Головне було триматися від бортів подалі, щоб не пірнути. Після кораблика ще довгий час під ногами зберігався ефект землі, що гойдається. Кушадаси гарне місце, зазвичай у добрих місцях залишають монетку, щоб повернутися, але цього разу у нас були нові втрати. У пральні зникла Мішина шкарпетка, дівчина на ресепшені нас попередила і навіть пропонувала заплатити за другу))) Ще ми залишили тут комп’ютерний столик, тому що вирішили позбутися габаритного вантажу. Ми рік тому купили його у Туреччині за 20 лір (2,4 $) і повернули його на батьківщину.

Також я залишив відбиток свого тіла прямо на скляній стіні. У мене спочатку не зайшов робочий день, спочатку батарейка в мишці для ноута почала зрадливо сідати, а потім поряд зі мною хтось на повному ходу вп’явся в прозорі двері, коли я працював у холі готелю. Мене такі абсурдні ситуації дуже легко доводять до сміху. Я пішов у номер, щоб не палитись і намагався налаштуватися назад на робочий лад, але двері ніяк не виходили у мене з голови. Потім ми пішли на обід, і та сама історія наздогнала мене. На цей раз працівникам довелося приховувати свій сміх. Це потрібно було так скло вимити до ідеальної прозорості! На всіх сусідніх шибках були візерунки, а тут не було й бічний зір на автоматі його розпізнає як прохід. Так що в Кушадасах ми зробили буквально все, щоб повернутися ще раз.

І знаєте, найцікавіше, що повернемося ми сюди настільки скоро, як у жодне закордонне місто ще не поверталися))))) Але це буде чергова приємна частина нашої подорожі. А поки що ми сидимо та обідаємо у нашій улюбленій підешниці Nazilli Pide Salonu. Тут десятки видів піде на будь-який смак та дуже доброзичлива господиня. Ну, що Кушадаси, до зустрічі, нам треба їхати далі! У готелі нам склали з собою сніданок і, мабуть, для підтримки кавунового челенджу поклали три банки кавунового чаю.


Продовження у Каппадокії!