Що ви знаєте про ретрит-подорожі? Мабуть, на думку одразу спадає далеке та казкове Балі? Як показав наш досвід, то подорож до Швейцарії приносить не меншу кількість естетичного задоволення, ніж далека азійська країна. Ми вже втретє прилітаємо до наших друзів у саме серце країни для повного ретрит-перезавантаження від робочих буднів. Для входу в країну є два аеропорти, куди налагоджені маршрути лоукостерів – це Мальпенса та Базель. Оскільки з Кракова стала і дуже дешева ціна саме до Мальпенси, то ми традиційно летимо в італійський аеропорт і маємо максимально швидко перебігти до поїзда. На цей раз у нас було цілих 50 хвилин на пересадку з літака. Але сталося непередбачуване, ми потрапили в затор в аеропортовому автобусі. Перед нами не міг почати рух двоповерховий Airbus A380. Так довго ми, мабуть, ще не знаходилися в аеропортових автобусах з часів Еміратів, коли водій схоже вирішив хвилин 40 по колу поїздити. Знову доведеться в аеропорту бігти щоб встигнути на поїзд. Цей аеропорт ще й, як на зло, максимально незрозуміло зроблений. Але ми впоралися, і почали нашу подорож вчасно.
Лугано
Тут у нас була пересадка трохи менше ніж три години. Якщо ви вперше на швейцарських маршрутах, то не погуляти хоча б кілька годин у Лугано це справжній злочин. Притому можна вийти на зупинку раніше у Paradiso і пішечки чудово прогулятися вздовж набережної по місту. А в цьому році тут значно тепліше. Навіть холодне прозоре озеро тепер манило своєю ласкавою приємною водичкою. Тож перший пункт ретріту – сідай на пірсі і спускай ноги у воду озера.
І просто дивись на красу. Скільки саме дивитися, важливо собі визначити проміжок заздалегіть, бо дивитися доки не набридне тут не вийде, бо воно реально не набридне ніколи. Можна дивитися на гори, можна дивитися на місцевих, що неквапливо гуляють. Можна тільки уявляти і радіти як люди живуть кожний у цій красі своє найкраще швейцарське життя. Я навіть забув про ту проектну “пожежу” на роботі, що з ранку ще відбувалася. Далі, якщо у вас є кілька годин, самий час прогулятися набережною до парку із квітами. Другий пункт ретриту – можна лягти на скошену галявину і насолоджуватися, просто насолоджуватися життям.
Цей пункт ми проходили в минулій подорожі, тож підемо далі до місцевого імпровізованого пляжу. Біля пляжу – зона з барами, де, схоже, цілорічне свято та веселощі. І тут таки знову треба присісти і дивитися на річку, на вечірку, на те, як хазяїн кидає для собачки камінці у воду, а песик впевнений що це хазяїн себе так розважає. Це просто ідилія, але час тут летить із потрійною швидкістю і наші кілька пересадкових годин добігають кінця. Тож поїхали купою поїздів у найкрасивіший кантон Швіц.
Euthal
Ми приїхали на зупинку Einsdeln, де на нас вже чекала наша подруга Таня. По хорошій традиції зустріч ми почали із гучного прослуховування пісні Рамштайну – Коміт. Ми їхали між горою та озером і раділи мов діти як же тут все стабільно красиво. Вдома на нас уже чекала наша подруга кицька Роузі.
Перший вечір ми почали з не менш традиційної прогулянки вздовж озера. Три роки тому ми вперше тут йшли під потужною зливою, а зараз під приємними вайбами зустріч старих друзів у вечірній Швейцарії. Першу половину завтрашнього дня ми мали провести вдвох, оскільки Томас ще летить з Індії, а Таня поїде на курси. Ми вирішили звечора підготувати велосипеди і тут ми зрозуміли, наскільки в сучасному світі важко обійтися без ШІ. Троє інженерів намагалися п’ять хвилин приборкати насосом злий велосипед. Наче і качається і не качається одночасно. Ми робили різні підходи, але машина не піддавалася! Доки Даші нарешті не пощастило розгадати таємницю сучасних колес.
Минулого року ми закінчили наші маршрути у цьому регіоні в пошуках скарбів Наполеона. Цього ранку ми продовжили. Ми шукали дуже добре, навіть змогли безповоротно заблукати. Довелося спускатися в ущелину до річки і лізти в гору. Ми можемо сміливо заявити, що ми ті самі люди, які ступали там, де ще не ступала нога людини! На жаль, нога Наполеона теж не ступала в цих краях.
Хоча може золото і не фізичне, можливо малась на увазі саме краса цього кантону, а золото – це гори, панорами та суниця. Види тут фантастичні, їх не можна описати, їх вам не передадуть фотографії, просто приїдьте і проникніться атмосферою, послухайте як дзвенять дзвони на шиях корів на фоні зелених альпійських гір!
Ввечері ми всі разом поїхали на місцевий концерт у сусіднє село. Я не дуже розбираюся в оркестровій музиці, але було відчуття що різні склади оркестру грають ту саму мелодію. Але звісно ж сенс не тільки в концерті, а в атмосфері. Ці гори, ці річки, ці всі люди, що сидять і релаксують під музику. Це, мабуть, один із сенсів життя і є. Думаю, що філософи які шукали сенс життя, просто ніколи не бували у Швейцарії.
Наступний день ми вже вчотирьох відправилися у черговий неймовірний трекінг. Спочатку це були соковиті густі ліси. Даша навіть оленя побачила, потім це були гори із видами на захмарені села.
А потім неймовірна панорама на місто Брюнен з висоти. Тут було настільки мило, що під час чилу Томас навіть поспав.
Єдина проблема у цьому раю, це огорожі під напругою. Кажуть, що це зроблено для тварин, але мені здається, що просто щоб місце раєм не здавалося) Внизу біля запаркованої машини на нас чекав вольєр із зайками. Вони у Швейцарії на 27% миліші ніж в інших частинах світу!
На сьогоднішній вечір у нас великі плани, Даша визвалася подоїти сусідських корів! Сусіди нас знають добре, вони три роки тому думали що я європейський “шпійон”, що перевіряю відповідність їх будинку до стандарту. А потім ми всі дружньо пили каву зі шнапсом у них. Цього року Даша була налаштована рішуче. Ми приїхали у корівник, познайомилися з їх старенькою мамою і пішли включатися в курс справи. Доки Даша дізнавалася секрети швейцарського доїння,
я пішов на ганок подивитися на панорами. Аж раптом за мною закрили двері і я залишився замкнений. Потім вийшов швейцарець із вилами і випустив свиней. Свині одразу почали бігти до мене. Схоже доки Даша буде доїти корів, мене вирішили згодувати свійським тваринам. На щастя, свинки були не дуже голодні, а більш допитливі. Я хотів проковзнути у двері з яких виходив чоловік, але там вже стояв великий віз свіжого гною. Мені здалося, що чоловік сказав мені, що якщо я хочу вийти, то я мушу подолати цей гноєвий челендж! Я пробував знайти інший вихід, але все марно. Доведеться тепер жити у Швейцарії! Потім побачив Дашу у вікні, але вона мене не чула.
А свині все бігають навколо мене і демонстративно ковзають у багні. Та що ж за хорор. На щастя, в якийсь момент Даша таки звернула увагу на мої боротьбу зі свинками і врятувала мене. Моя дружина завжди мене рятує! Тепер можна і перейти до доїння! Я не буду розповідати секрети, як це відбувається саме у Швейцарії, але було цікаво. Ну і звісно потім посиденьки за кавою зі шнапсом!
Подорож від Цуг до Локарно
Є така крута розвага у Швейцарії, це купити проїзний на день і подивитися найкращі місця. Обов’язково треба щоб маршрут проходив через місцевий пором. Тож маршрут на цей раз був такий. Купою поїздів ми приїхали у місто Цуг. Чи варто писати що воно таке ж шикарне як і більшість рандомних міст країни?
Тут ще й в довісок безкоштовний пташиний зоопарк є. Ми звісно здивувалися як вперше, що місто виявилося шикарним, але мені здається, що в цій країні тільки Женева відстає по красі та цікавості. У нас було хвилин 40 у місті, потім ми намазалися безкоштовним сонячним кремом із рекламного автомата на набережній і поплили на кораблику. Пороми це завжди радісно, а на цих озерах вздовж високих соковитих гір, взагалі топчик.
Люди тут живуть наповну. Недивлячись на космічні ціни, майже всі замовляють собі легкий сніданок щоб поснідати у цій ідилії. З однієї сторони досвід має бути цікавим, з іншої, за ці гроші ми візьмемо чергові авіаквитки і буде ще радісніше! Але ж як тут гарно! Шкода, що озеро коротке і через 50 хвилин треба рухатися далі.
Наступна наша локація була в іншій частині країни, у Беллінцоні. Це місто справжня прихована перлина країни. Тут є три безкоштовних крутецьких замки. Ну вони типу платні, але платна частина саме музей, а по територіям можна полазити безкоштовно. А маючи проїзний ще й на автобусі можна пересуватися безкоштовно. Єдине, що не треба повторювати нашої помилки, їдьте до замку в гору також на автобусі.
Інакше будете себе відчувати лицарями, що прийшли завойовувати цей замок. Окрім замків саме місто також приємно здивувало. Тут є дуже цікава будівля з безкоштовним доступом. Не знаю як її описати, але чомусь в голові крутиться слово “Вернісаж”, щоб воно не значило.
Я не знаю як ми в попередніх маршрутах пропускали Беллінцону, але ретрит у вигляді посидіти під сонячними променями на стіні нижнього замку – зе маст!
На завершення ми пішли забрали їжу по додатку за 5 франків у дорогому ресторані і влаштували собі пирування у потягу, їхали ми у італійський курорт у Швейцарії – Локарно. Ми вже майже всі італійські знамениті озера відвідали, можемо складати рейтинг.
Ми заїхали сюди буквально на кілька годин. Якраз ідеально щоб пройтись по набережній і зазирнути у старе місто. Місто непогане, але програє по цікавості та красі сусідньому Лугано. Як же приємно себе відчувати експертом по швейцарських озерах!!!
Ось така у нас видалася затишна невеличка подорож у мальовничу Швейцарію, тепер відпочиваємо і збираємося силами перед величезною подорожжю на Експо 2025 до Японії.
Ця подорож починається з історії двох дітей, що мріяли просто грати в життя. Дорослий чоловік доводив дівчинці, що у неї це не вийде, але дівчина упевнено йшла до мети і з часом вона стала правителем. Її володарювання було доволі жорстким, голови летіли. Вже дорослий хлопчик прибіг до неї і кричав “Що ти коїш?!”, але вона була королевою і сама творила закони…
– Таня, поясни мені трохи сюжет, бо ми з Дашею не розуміємо німецьку. Таня сказала, що вистава йде взагалі на швейцарському діалекті і краще пояснить виставу Томас.
Томас в загальних рисах пояснив деталі сюжету, але питань було більше ніж відповідей. Потім я запитав штучний інтелект, і мені здалося, що навіть штучний інтелект не до кінця зрозумів усі нюанси вистави. Наступного дня по усьому швейцарському кантону було тільки і розмов про сюжет вистави. Цей театр проходить кожні чотири роки і цього разу була сота річниця. Мені зазвичай важко заходять абстрактні сюжети, але цей театр зміг утримати мій фокус усі півтори години. Через чотири роки буде той самий сюжет, але може бути поставлений зовсім по-іншому. Тож мені тепер цікаво ще раз подивитися спектакль через чотири роки. Після театру ми пішли в місцевий паб містечка Ейнзідельн для обміну враженнями. В пабі наше культурне збагачення продовжилося, мені принесли місцеве пиво і знайомі почали розповідати історію міста і чому на пиві намальовані ворони. Якби мені колись сказали, що я буду обізнаним в історії невеликого швейцарського міста, я б дуже здивувався. Але перейдемо до початку подорожі. Швейцарія, як і країни Азії, це своєрідний ретріт красивою природою, у цій країні взяті кращі місця наших Карпат, додані озера, ріки та водоспади.
Минулого року ми хотіли подивитися під час подорожі Ліхтенштейн, але припустилися помилки почавши маршрут зі Швейцарії, країна виявилася настільки красивою, що Ліхтенштейн ми замінили додатковим днем у Швейцарії. На цей раз ми провели роботу над помилками і поставили Ліхтенштейн на початок маршруту, так не буде спокуси залишитися знову в країні. Вже традиційно ми прилетіли до Мальпенси і у нас на пересадку на потяг було лише 19 хвилин. Минулого разу ми дуже довго шукали потяг, але цього разу торішній досвід має допомогти, плюс літаки зазвичай прилітають трохи раніше. Але сьогодні було виключення, літак прилетів трохи пізніше, біля літака на нас чекали автобуси у режимі “Доки усі пасажири не зайдуть, ми не поїдемо”.
Коли нарешті вийшов останній пасажир, то персонал зайшов у літак і вивів ще двох пасажирів, які думали, що то не їх зупинка. Так, у нас є цілих дев’ять хвилин щоб добігти від дверей аеропортової зони до дверей потягу. Тільки ми набрали швидкість як напоролися на вибірковий прикордонний контроль. На щастя, паспорт з тризубом досі діє як золотий пропуск. І перевірка нас зайняла лічені секунди. Як сказала одного разу французька консулка – ви ж українці, для вас усюди відкрита дорога. Так, у нас ще приблизно 8,5 хвилин до поїзда. Та де ж той спуск?! На щастя, Даша добре пам’ятала торішні помилки і ми до поїзда добігли за 4 хвилини до відправлення. А він потім ще й додатково запізнився на 4 хвилини. В цьому італійському аеропорту треба пам’ятати дві речі: лате це молоко, а ліфт це ескалатор, а не ліфт. Насправді потяг від аеропорту до Лугано вважається регіональним і квитки на нього діють протягом 4 годин. Тобто, якщо не встигнеш на цей потяг, то через годину буде ще один, але втратиш дорогоцінну годину зі швейцарської подорожі. При чому слово “дорогоцінна” не є метафоричним, тут дійсно години дорогі) З посадкою у потяг все пройшло гладко, але у нас був ще один челендж катастрофічного масштабу. Я колись писав, що найгірше, що може бути в авіасполученнях – це застрягти зимою у Варшаві. Але тепер ми знаємо, що є ще страшніші туристичні речі – коли день у день тобі скасовують житло по Airbnb у дорогому курорті Швейцарії – озері Лугано. Якщо заздалегідь ти можеш хоч якесь відносно дешеве знайти житло, то у Швейцарії день у день тобі не допоможе навіть швейцарський банк! Технічна підтримка Airbnb, на жаль, проявила повну без компетентність у розв’язання проблеми. Їх вирішення виглядало приблизно так “Вам скасували житло у Швейцарії, не переживайте ми знайшли вам альтернативний класний варіант в Італії” Після чого у кращих традиціях менеджер технічної підтримки перестає відповідати. Добре, беремо ситуацію у свої руки. Але є ще один нюанс, у Швейцарії інтернет дорожче приблизно в 400 раз ніж роумінг у країнах ЄС, по факту у нас тільки вайфай. Звучить як якийсь туристичний горор, але, на щастя, ми досвідчені туристи та все оперативно вирішали і навіть витрясли з Airbnb різницю у вартості житла. Але це життя, й ідеально гладко усі подорожі проходити не можуть, тож любиш подорожувати – люби з сервісів гроші вибивати)
Лугано
Це вже наше третє озеро цього регіону. Якщо раніше я міг порівнювати Комо та Гарду, то тепер ще й Лугано. Порівняти важко, бо всі три озера красиві, єдине що у італійських більше додаткових міст, які можна подивитися на озері. Тут можливо теж, але пором стільки коштує, що можна і просто по Лугано погуляти. Перший вечір ми безцільно блукали в усіх напрямках і знайшли справжню зону релаксу. Тут річка впадає в озеро, люди і качки відпочивають немов рідні.
В десяти метрах на іншому березі річки справжнє свято, діджей грає, друзі з коктейлями в руках про щось між собою сміються, собака грається із м’ячиком на мілководді. Усі радіють та веселяться. Це був приємний швейцарський вечір, в цей момент зовсім не здається що ти в дуже дорогій країні, начебто всі так само тут живуть як і у звичайних. Нам прийшло повідомлення, що наш новий господар чекає на нас, тож можна йти заселятися.
Готель був у сусідньому місті, його тримали справжні перуанці. Всюди була атрибутика країни і звісно велика фотографія Мачу-Пікчу. Було приємно знову доторкнутися до прекрасного, бо перуанська подорож десь в дуже далекому минулому вже. Тепер треба було розібратися як у Швейцарському курорті повечеряти не за усі гроші світу. Ми спробували повечеряти у Бургер Кінгу. Я б вартість вечері оцінив би як половина усіх грошей світу. Завтра треба інші шляхи швейцарського виживання шукати. А взагалі, що у нас на завтра? Це ж гірська місцевість, треба якусь гору підкорити! Але тут їх дві, яку вибрати? Обрали ту у якої рейтинг вище. Все йдемо спатоньки, набиратися сил. Ранок почався зі сніданку. Ніколи б не подумав що саме у Швейцарії у нас буде готель зі сніданком. Хоч сніданок і умовний, але перуанці в цьому плані молодці. Вийшли на вулицю, а де та гора? Даша жартома показала пальцем на гору, висоту якої важко описати текстом. Пішли по навігатору.
Лугано це озеро яскравих панорам, навіть по дорозі до гори вже можна зловити купу красивих видів. Чим далі ми йшли, тим більше розуміли, що навігатор нас веде саме на цю гору. Невже туди взагалі реально піднятися пішки? А он фунікулер, зараз запитаємо. А по 35 франків з людини… ну то пішки, значить пішки! Дуже яскравий початок маршруту, через дикий сад тропічних рослин. Тут взагалі приємне тропічне повітря, як у нас в Криму.
Далі нам на хвіст сіли дві німецькі жінки і одна з них увесь час захоплено розповідала німецькі історії. І з однієї сторони зупинятися не хочеться, щоб почекати доки вони пройдуть, а з іншої сторони пів години слухати німецькі історії це челендж ще той. Ми здалися і трохи почекали доки вони пройдуть далі. А ось і перші панорами почали з’являтися. Тут красиво, в долині виднілися справжні фіорди.
Забігаючи наперед скажу, що на самій горі не набагато красивіше ніж на панорамних оглядках що понижче. Але там є ресторанчик, де можна безплатно поповнити запас води. Там ще була історія із їжею, але, мабуть, не всі речі краще додавати у розповідь. Тож тепер треба спуститися, може хоч вниз фунікулер не дорогий. По 20 франків! Ну як кажуть – пішки, значить пішки!
Спускалися ми настільки довго, що в самому низу ноги не могли перестати спускатися, хоча нижче було нікуди. Про ці дві гори скажу так. В інтернеті чимало відгуків, що панорами не вартують того, щоб платити за фунікулер і якоюсь мірою це дійсно так. Якщо хочеться подивитися панораму, то має сенс дійсно йти пішки, можна навіть не на саму вершину.
Зверніть увагу, що запаси води можна буде поповнити на першій зупинці фунікулера. Ми просто попросили набрати у місцевого мешканця. Тепер подивимося що тут з їжею у супермаркеті. Доки спускалися з гори, перекинулися слівцем з італійською туристкою. Перше, що вона нам сказала: “Тут настільки все дорого, що я коли зайшла у Бургер Кінг, то прозріла з цін, потім пішла в супермаркет, а там ситуація не краще”. Схоже це класичний гастрономічний маршрут на озері і всі через нього проходять. В маркеті серед дорогої їжі продавалася за 12 франків (12 євро) ЦІЛА курка (курочка) гриль. Оце так привалило!
Взяли помідорку, сирок, хлібця, яблучка і кавовий йогурт. Приблизно на 25 франків ми отримали і повноцінний обід і потім ще й на повноцінну вечерю залишилося. Пікнік ми влаштували прямо на пірсі озера. Спочатку підпливали качечки подивитися чи немає у нас чогось для них цікавого, а потім ще й мужик якийсь проплив.
Ми переможно дивилися на гору, що зловісно нависала над озером. Та туди явно неможливо пішки піднятися, це якась фантастика! Очі дійсно відмовлялися вірити, що ноги зробили той маршрут.
Ця гора
Знаєте чим погано подорожувати влітку? Після того як ти багато годин витратив на підйом та спуск з гори, у тебе залишається ще половина світлового дня. Треба продовжувати маршрут, сили, агов! Зберіться до купи, ми продовжуємо. У нас цієї осені запланований маршрут пілігрима – Каміно. Треба буде пройти пішки приблизно 250 кілометрів. Ця подорож у нас умовна проба пера. Чим більше ми за день проходимо, тим спокійніше в середині емоції відносно майбутнього Каміно.
Даша навіть запропонувала попедалити на катамарані. Але на жаль, чи на щастя там приймали тільки готівку. А чесно кажучи мати із собою готівку іншої країни в іншій країні в сучасному світі це не надто тривіальна задача. Ми спробували зняти гроші зі швейцарського банкомата. Але тут схоже банкомати видають мінімум купюри у мільйон франків (мільйон євро). Ну і ок, підемо лежати на он тій затишній галявинці замість того щоб педалити. А потім непогано сходити на вчорашній пляжик, де всі відпочивають і зловити релаксову атмосферу. Для закриття повного гештальту на Лугано ми пройшли пішки усю набережну від самого початку міста до кінця.
В принципі не витратити усі гроші на цьому озері можливо, але треба дуже ретельно планувати транспортний маршрут і гастрономічну складову. До речі щодо гастрономічної складової був цікавий кейс. Як багато хто знає, якщо в італійському кафе попросити склянку лате, то тобі наллють склянку молока. Це старий класичний італійський жарт, ясна ж річ, що усі туристи в кафе заходять саме на склянку молока, а не кави. На цей раз італійський жарт відбувся і у Швейцарії, де німецькою мовою слово “Лате” взагалі немає відношення до молока. Але якщо у кафе працює італійка, то будьте впевненими, що в меню між еспресо та капучино буде лате у вигляді склянки молока, а не кави. Я поцікавився невже швейцарською мовою лате це молоко? На що отримав відповідь що правильно казати “Cafe Late” якого у меню звісно немає, бо те що у меню – це склянка молока. Я думаю, що насправді працівницю просто не проінструктували до кінця))))
Щодо транспортної логістики, то зовсім поруч є не менш чудове озеро Локарно, але від Лугано квиток коштує 20 франків з людини в один кінець. Тобто якщо ти базуєшся в Лугано, то на двох зганяти туди-сюди буде вже 80 франків, в той момент як денний проїзний коштує 104 франки на двох. Тож наступного разу будемо Локарно включати в загальний маршрут в ті дні коли буде діяти проїзний. Сьогодні це був наш останній день на озері нереальних панорам. Можемо рухатися далі.
Ліхтенштейн
Я колись бачив у рекламі фліксбасу постери, де автобус їде по дуже мальовничих містах і тепер розумію, що це схоже був саме швейцарський маршрут. Під час маршруту автобус підіймався на висоту більше ніж 1600 метрів і види були настільки фантастичними, що з’являлося логічне питання – а навіщо взагалі далі їхати, якщо вже тут можна зупинитися і гуляти. Але фішка Швейцарії, що вона майже уся така красива і черговою горою із водоспадами тут вже нікого не здивуєш. Пам’ятаю, що такі самі враження були коли ми їздили до карпатської Верховини. Цікаво, що ж на нас чекає у новій країні. Минулого року Томас зі Швейцарії описав Ліхтенштейн як нецікаву маленьку країну. В той же час на туристичних сайтах вона згадується немов Мекка туристичного світу.
Щось показання не сходяться, треба з’ясувати де та правда. А ось і приїхали! Першим ділом треба здати речі кудись. На жаль, епоха комірок в супермаркеті минула, тепер якщо немає камер зберігання, то речі треба залишати в якомусь готелі. Ми обрали готель з максимально високим рейтингом і дорогою назвою. Коли ми запитали, чи не можемо залишити у них на 4 години речі, жінка із такою радістю погодилася наче вона тільки цього і чекала. Країна нас зустріла дійсно приємно.
Тепер зайдемо в маркет, подивимося, що з цінами. Ціни тут не дешевше ніж у Швейцарії, але пів літра холодної кави коштує лише два франки. Ну, мабуть тут дуже лояльно відносяться до кавоманів. Коли ми на вулиці відкрили пляшку, то ніколи не здогадаєтеся що там було в середині. Молоко для кави! Тобто німецькою мовою на пляшці великими літерами було написано слово “Кава”, а більш маленькими “Вершки до”. А знаєте що? Я зрозумів! На мене наклали туристичне прокляття і тепер моя кава завжди буде перетворюватися на молоко. Але, на щастя, молоко було смачне.
Я навіть здогадуюся звідки те прокляття. Я якось у краківському кафе попросив баристу підігріти мені лате і сказав що можна навіть просто в мікрохвильовці. Пізніше я дивився в інтернеті інтерв’ю з баристою, де чоловік казав, що його дратує коли люди хочуть пити гаряче лате, бо вони мають його пити тільки у канонічному вигляді як він готує)))) Тож майте на увазі світ кави не такий простий як може здаватися. Коли ми в іншому кафе купили собі кави, то я собі зробив в ній подвійну порцію вершків. Пішли дивитися що цікавого в місті.
Найкраще починати знайомство із прогулянки вздовж річечки. Тут все зелене й затишне, над річкою висить стигла вишенька-черешенька. І висить прямо як у вірші Лесі Українки, не дістанеш. У нас із Дашею вже є відпрацьований акробатичний трюк для таких черешеньок. Наїлися ягідок, напилися молочка, настрій на максималках, гуляємо далі. Далі на нас чекало свято, сьогодні місто Вадуц настільки масштабно щось святкувало, що приїжджали автобуси з туристами розбрендовані різними неєвропейськими далекими країнами. В місті почався концерт, роздавали безкоштовно морозиво із горіхами австралійської макадамі.
Проводилася купа веселих конкурсів із видачею призів. Ми тепер на довгий термін забезпечені туристичними тюбиками крему від засмаги. Хоча хто знає, може у Ліхтенштейні кожен день такий радісний. Цікаво, що в околицях міста. Околиці були схожі на декорації до серіалу “В кращому світі”, де жінка прокинулася у справжньому раю. Краса і затишок неймовірних масштабів.
В цілому є віддалена схожість з Андоррою, але тут все зроблено начебто ландшафтним дизайнером. Щодо відвідування країни, якщо у вас у Швейцарії є хоча б чотири дні, то половину одного з них має сенс виділити на Ліхтенштейн. А нам час повертатися у Швейцарію.
Швейцарія
Щойно ми виїхали з мальовничого Ліхтенштейну, як види стали ще вдвічі мальовничишими, а гори ще вищими. Знову з’явилося те приємне відчуття, коли зайвий раз боїшся сходити до туалету в поїзді, щоб не пропустити чергову швейцарську красу за вікном. І те приємне відчуття коли усі поїзди між собою ідеально синхронізовані. Наші друзі Таня із Томасом нас зустрічали в Ейнзідельні. Це була дуже радісна і тепла зустріч.
Таня нас познайомила зі своїм швейцарським сьогоденням. У Тані тепер є грядка на якій вона бореться зі справжніми швейцарськими слимаками! Це аналог битви проти колорадських жуків в українських селах. А ще ми познайомилися із їх кицькою, яка схоже планує стати науковим інженером і тому їй усе цікаво. З самого ранку у нас був сніданок на природі біля будинку.
То був справжній гастрономічно-сирний швейцарський рай із яскравою панорамою. За сніданком ми обговорювали буремне життя швейцарських равликів. Я чесно кажучи після подорожі досі не можу дивитися на равликів без згадки Таніної грядки.
Трекінг від Ibergeregg до вершини Spirstock
Я б з радістю написав, що це один з найкрасивіших трекінгів, але у Швейцарії некрасиві трекінги схоже законом заборонені. Тому куди не підеш завжди буде красиво, а якщо все закрило туманом, то ти маєш уявою домальовувати як тут усе красиво. Сьогодні нам пощастило і маршрут показав усю свою красу.
Навіть на вершині знайшли камінчика-мандрівника. Але камінчик був такого розміру і ваги, що схоже він там ще довго буде лежати. Увесь маршрут в обидва боки у нас зайняв близько п’яти годин, але ми були обмежені дощем, що прогнозували рівно до хвилини. Коли ми тільки починали маршрут, то бачили над озером невелику хмаринку, але саме вона за п’ять годин переросла в дощову. Цікавий факт, але попри надвисоку швейцарську точність, дощам тут правила не писані, і він якщо передумає, то може й не початися, як сталося сьогодні.
Мені взагалі здається, що тут дощі спеціально чекають доки ти опинишся на вулиці максимально далеко від накриття. Як раз сьогоднішній день був показовий. Ми повернулися до Тані і я вирішив, що погода доволі стабільна і потягнув Дашу гуляти. Таня нам влаштувала підвечірок із фруктового салату та апероль шприца на фоні зеленої долини. Тепер ми знову готові підкорювати гори. Таня нам поставила на карті мітки куди треба дійти.
Маршрут як завжди був класний, але останні 100 метрів в гору треба було бігти інакше краплями зливи просто б придавило. Це було прямо як в одній зі сцен фільму-апокаліпсису 2012. Коли дощ перестав йти, було, як на зло, все ще світло. Тож я зміг Дашу витягти ще на третю вилазку. Це як в тому анекдоті де чоловік потрапив до вічного раю і намагався якомога швидше наїстися амброзії, бо боявся що його скоро реанімують.
Так і тут в подорожі треба надивитися на все максимально, а надивитися чесно кажучи неможливо. Наступний день був робочий, ми з Дашею вдвох поїхали на велосипедах досліджувати приховану красу гір. У напрямку села Studen виднівся водоспад. Треба б його перевірити. У Швейцарії є умовний мінус, це гірська країна і рівні дороги тут доволі рідкісні. Тож доведеться попедалити трохи вгору.
Звісно, що водоспад на то й водоспад, щоб падати донизу, але, на жаль, не настільки донизу як того хотілося б. А ось назад їхати було одне задоволення, педалі взагалі були зайві.
Ще в горах не завжди видно справжній горизонт і навіть там де очам здається, що пряма дорога доводиться викладатися на всі сили. Але велотрекінг по Швейцарії це окремий естетично-красивий вид розваги.
Золото Наполеона
Але ми були обмежені у часі, оскільки Таня звільниться о другій годині та можна буде нарешті знайти заховане золото Наполеона, яке вже сотні років ніхто не бачив. За легендою воно якраз недалеко від будинку Тані та Томаса. Я чесно кажучи був впевнений, що ми його знайдемо. Я не знаю, що саме ми робили не так.
Єдина зачіпка, що там була розлита річка, яку ми вирішили не переходити, за якою якраз була ущелина де Наполеон мав сховати золото. Але ж тому й золото ніхто не знайшов, бо якщо всі б знали, що воно саме там, то його б знайшли. Я подивився і під камінчиком, і в кущиках, і навіть за великим деревом – золота не було. Ех, а у мене вже був цілий план на нього. Та й нам із Танею та Томасом було б легше літати одне до одного в гості на власних гелікоптерах. Але знайти золото – це як квиток у лотерею, а свій квиток я вже знаходив, то був авіаквиток до Куби. Але все ж таки золото спробуємо знайти наступного разу, тож, будь ласка, не шукайте його поки що. Але головне золото цієї країни це пейзажі. Ввечері нам Таня організувала культурно-розважальну театральну програму із поглибленим вивченням швейцарської мови. Я вже чекаю коли ми через чотири роки ще раз підемо на ту виставу і порівняємо глибину сюжету.
Рейнський водоспад
Коли ми минулого разу проїхали левову частину країни, я зрозумів, що ми не бачили водоспаду, який час від часу майорить у групах присвячених красі нашої планети. Водоспад на фотографіях людей виглядав зовсім фантастично. На сьогодні ми купили швейцарський проїзний, тож від півночі до наступної четвертої години ранку уся Швейцарія наша.
Чим далі ми їхали на поїзді, тим простіше ставали види. Навіть трохи не вірилося, що у Швейцарії є не гірська місцевість. Тепер було доволі схоже на українські лани. Даша на мене подивилася і перепитала чи я впевнений, що водоспад того вартує. Але варто було тільки приїхати на зупинку, одразу стало зрозуміло, що такого масштабу водоспад вартує навіть окремої подорожі.
Скажу так, ми бачили найповноводніший у світі водоспад, нас тут вразити важко. Але як і з Ісландією, цей водоспад викликав справжній ефект Вау. Незрозуміло було в якій послідовності взагалі його дивитися. Але спочатку треба спуститися зі станції. Спуск тут доволі продуманий – сідаєш в трубу і їдеш до низу. Місцевий дідусь із зацікавленістю спостерігав як ми ліземо в трубу, але сам чомусь не ризикнув.
Було весело! Навколо водоспаду є різні оглядки. Сьогодні він був настільки повноводний, що одна з оглядок була затоплена. Ми перейшли по мосту на іншу сторону, там зона платних оглядок, вхід коштує по 5 франків. Воно того однозначно варте, такої близькості до водоспаду у нас вже давно не було.
Потужність не піддається опису, це як епіцентр тотального потопу, тільки на тебе вода не попадає. Ще й нам пощастило побачити екскурсійний дирижабль над водоспадом. Навіть таке в наш час буває. У підсумку додаю цей водоспад до місць “маст сі” у Швейцарії.
А нам треба рухатися далі, бо день на проїзному спланований до хвилини, тож біжимо на автобус щоб з нього вчасно пересісти на поїзд. Щось не виходить у нас в подорожах не бігати, але ми працюємо над цим.
Штайн-ам-Райн
Пречудовим доповненням до бурхливого водоспаду буде дуже спокійне і затишне місто на річці Рейн. Сюди їхати близько години. Місто дуже мальовниче і на фоні попереднього – спокійне. Будинки розмальовані неймовірними розписами, не місто – а писанка!
Тут гуляють люди, начебто в годині їзди немає ніякого фантастичного водоспаду. Качечки плавають по річці по своїх качиних справах. Вздовж річки простягаються рейки дитячої залізниці, але поїзд на жаль сьогодні не ходив.
А так було б цікаво якщо раптом його теж покриває проїзний. Кілька годин на місто вистачить, після цього логічним продовженням буде Цюрих.
Цюрих
Тут ми зустрілися з Танею, у Бургер Кінгу з’їли унікальний місцевий бургер, який в минулій подорожі не знайшли та пішли гуляти в сторону озера. Щоб гулялося смачніше, ми закупили швейцарських цукерок і тут був цікавий момент, такі ж самі цукерки продаються в Польщі та вони дійсно не такі смачні як у Швейцарії. Я б описав Цюрих як непогане місто, але краса Швейцарії криється в маленьких містечках та селах. Тож ми затарилися безалкогольним промоційним сидром, купили пляшку рому і відправилися в круїз на поромі по великому озеру.
Цюрих виявився дуже довгим містом, уся дорога на поромі займала понад дві години і мені здається, що вздовж міста ми пливли мінімум перші пів години. Наступні півтори години промайнули за якусь мить за теплими бесідами.
Швейцарія приємна тим, що маючи денний проїзний та ідеально розвинену транспортну мережу ти буквально пливеш в океані позитивних емоцій та нових відкриттів. Хочеться щоб ця подорож ніколи не закінчувалася. Але на жаль це лише озеро, не нескінченна ріка.
Ми причалили до міста Рапперсвіль-Йона. Ще є пів години на місто і далі починаємо дорогу до Тані. Як і минулого року, рандомне містечко в цій країні це завжди безпрограшний варіант, воно обов’язково буде класним і затишним. Ми за тридцять хвилин навіть замок на горі встигли подивитися.
І знову це приємне відчуття коли ще не закінчилася поточна подорож, а ти вже мрієш як колись повернешся. Це відчуття зазвичай притаманно країнам Азії. Хоча повернення в ті далекі країни на нашому досвіді відбувається раз на 12 років в кращому випадку. В цьому світі стільки прекрасного і так хочеться все подивитися і не по одному разу, але завжди доводиться обирати в рамках пріоритетів.
Велотрекінг
Сьогодні у нас останні пів дня в країні неймовірних панорам, а далі не менш красива дорога додому панорамними поїздами. Цю половину дня ми присвятили великому 25-кілометровому маршруту на велосипедах.
Я знаю, що для багатьох велолюбителів ця відстань не така що вражає, але для нас це було б норм пройти пішки, а на велосипедах зараз спробуємо. До цього у мене в житті був тільки один досвід великої подорожі на велосипеді, але закінчився він в травмпункті після ДТП. Щось мені з велосипедами не дуже щастить))))
Швейцарія нарешті прийняла нас у свої обійми і вперше за дві подорожі освітила долину з озером кантону Швіц яскравим сонцем. Минулого разу я тільки міг уявляти як вона виглядає без туманів і дощів. А тепер Білочка та Зайчик мчать на велосипедах під теплими сонячними променями вздовж великого нескінченного озера. Один тільки мінус, якщо дивитися по сторонах, то можна впасти з велосипеда.
Зробили повне коло, тепер треба починати зворотний маршрут. Коли ми їхали у поїзді то очі неможливо було відвести від сонячних гір та пейзажів, а в кінці на нас ще чекала 20-хвилинна пересадка на озері Лугано, щоб ще раз дотикнутися до тієї краси і сказати “До зустрічі!”.
One more good morning in Switzerland! – сказала наша подруга Таня і підняла віконні жалюзі. За вікнами був звичайний швейцарський рай, в якому живуть щасливі жителі країни. З одного вікна відкривається велика, простора зелена долина, огорнута високими зеленими горами, з іншого вікна звичайно озера з маленькими поселеннями навколо. Так, ми у Швейцарії, і зараз буде найчарівніша подорож по країні вічного щастя. Це країна, в якій дуже легко відрізнити мешканців від туристів. Вони часто сміються під час розмови між собою, на обличчях майже завжди посмішка, видно що всі люди радіють життю. Наприклад робітник, що копає яму між коліями, робить це з настільки задоволеним обличчям, що я вже і сам замислився може і мені варто покопати разом з ним яму. Інший до нього їде з причепом і при тому настільки радісний, що я схоже менше радів коли перший раз прилетів до Таїланду. Двоє робітників зустрічаються і про щось між собою починають жартувати. І таких епізодів за подорож було багато. Люди живуть в природному раю і знають про це. І це просто чудово.
Як же ми потрапили в цей рай? Нас запросила приїхати в гості моя улюблена староста Таня. А що може бути кращим за подорож? Тільки подорож до друзів.
Підготовка до подорожі проходила максимально легко, оскільки Таня вже знала і маршрути, і те як працює транспортна система. Тож залишалося виловити тільки акційні квитки, щоб максимально близько підлетіти до країни. Це був аеропорт Мальпенса в Італії. Вже по звичці я беру відпустку на один день менше, оскільки зможу ще попрацювати з телефону під час довгої дороги. Мені взагалі здається, що часами такі підходи до роботи максимально продуктивні, тому що ти вчишся виконувати задачу за мінімальну кількість кліків і логічних кроків.
Аеропорт Мальпенса зайняв перше місце серед найскладніших аеропортів світу. Загалом нам складні аеропорти не попадалися. Завжди можна було в усьому розібратися. Але тільки не в цьому. Я не знаю за що вони так з туристами, але для пошуку зупинки поїзда краще винайняти приватного детектива, а ще краще холістичного, інакше за годину ви просто не встигнете розв’язати цей пазл з різних ліфтів, виходів і переходів. У нас, на щастя, було більше години в запасі. Тож ми навіть випили кави по дорозі. Починається наша подорож. За вікнами червоне цвітіння маків, маленька зайка стрибає між квіточками. Приблизно за 40 хвилин ми покинемо зону роумінгу ЄС і будемо без інтернету. Таня сказала що її хлопець Томас з радістю поділиться з нами копією своєї сімки, а поки що нам треба буде проїхати проміжок у три години з пересадками без інтернету. Хоча ще зовсім недавно ми саме так і подорожували, але до хорошого звикається швидко і вже навіть було якось страшно, як це опинитися в іншій країні без зв’язку. Але насправді навіть смішно про таке писати) Нас більше тривожила пересадка по шість та вісім хвилин між поїздами, а десь було взагалі чотири. Таня сказала не перейматися цим, швейцарська точність як ні як. Пізніше Таня прислала повідомлення що нам доведеться зачекати Томаса на фінальній зупинці, оскільки він приїде на 4 хвилини пізніше. Тепер ми остаточно переконалися що фраза про швейцарську точність це не пусті слова. Невже все настільки ідеально? А ось і ні, один із потягів відправився на дві хвилини пізніше свого часу, Таня сказала що ми стали свідками справжнього великого колапсу. Але окрім жартів – вчасність це дуже крута фішка країни, ти можеш собі хоч з десятьма пересадками спланувати маршрут і будеш певен, що приїдеш у фінальну точку саме в зазначений навігатором час.
А для легкості пересування треба купити собі завчасно проїзний, що покриє взагалі весь громадський транспорт, включаючи фунікулери на вершини гір і пороми по лазурним озерам. Щодо точності ми розібралися, наступне питання це швейцарська якість. Я зробив висновок такий – в цій країні ти за все платиш дорого, прямо дуже дорого, але отримуєш натомість преміум сервіс. Це можна порівняти із літаками: якби не існувало економкласу і ти якщо хочеш летіти, то тільки бізнес-класом. Тож поїзди тут комфортні на максималках. Є тільки одна серйозна проблема — це сходити в туалет під час маршруту. У туалеті немає вікон і існує страх пропустити щось красиве за вікном. Це не жарт. Приблизно 99 відсотків подорожі поїздом це озера з неймовірним кольором води, або високі зелені гори, іноді проскакують поодинокі водоспади, а іноді зовсім не поодинокі. Від вікна неможливо відірватися. Це перший раз в житті коли незважаючи на довгі переїзди я не слухав музику чи не дивився завантажені ютуб канали. Тут ти просто намагаєшся одночасно подивитися у вікна з двох сторін поїзда.
Я взагалі не впевнений, що по Швейцарії обов’язково складати собі маршрут, можна вийти на будь-якій зупинці біля озера, або в містечку і повірте мені, вам дуже сподобається. Головне, щоб у назві міста не було слова “Женева” і все буде добре. А ми поки що їдемо нашим першим ланцюгом поїздів розкривши рота від нескінченої краси країни.
Але є і зворотна сторона медалі, коли в країні все настільки зелене, цьому має бути логічне пояснення. І як ви здогадалися це не від постійного сонця, тож будьте готові що у цьому раю на вас чекає чимала кількість дощів. Але красу країни дощем не зіпсуєш. Тому одразу після вечері ми пішли у розпал зливи з ліхтариками гуляти в гори. Такого досвіду в нас ще не було і нам це дуже сподобалося. В цьому була особлива романтика. Десь у густій темряві дзвонили дзвіночками корівки, на стежках сиділи здивовані жабки, а по дорозі бігла незадоволена лисичка. Хоч в суцільній темряві не видно панорам, але такий формат трекінгу однозначно варто спробувати. Можливо цьому походу додала родзинки ще й традиційна швейцарська “соціальна” вечеря. Томас нас пригощав роклетами. Це коли на стіл ставиться роклетниця – щось по типу гриля з підставкою для плавлення сиру і у кожного є своя міні-сковорідочка. Ти накладаєш собі на сковорідку різних смаколиків, приправляєш все це швейцарським сиром і провалюєшся в гастрономічний рай. Швейцарський сир це окрема історія, приблизно останні всі роки свого життя я був впевнений, що це такий сир де особливо великі дірки. А ось і ні, цей сир зазвичай взагалі без дірок, а ось на смак… я ледве не отримав анафілактичний шок від смакового задоволення. Як мені тепер повертатися у світ звичайного сиру?
На щастя у Томаса як справжнього швейцарця під сир була відведена ціла полиця в холодильнику. І я його розумію, з таким сиром можна взагалі інші продукти не купувати. До речі, перше що ми зробили після повернення зі Швейцарії – купили собі роклетницю! А ще цікавий факт, що саме в цей момент написання розповіді я зголоднів і пішов готувати собі роклети. Але повернемося до Швейцарії. Першу ніч було трохи незвично спати. В мене був страх, що у будь-який момент може повернутися кицька Тані і почне мене нюхати в обличчя. А ще гірше, якщо замість кицьки прийде лисиця, та, яку ми сьогодні бачили під час прогулянки. Чомусь ці дві думки ніяк не відходили з голови, а на додачу під ранок Томас настільки голосно чхнув, що я з переляку спросоння подумав що на нього напав шанхальський барс, що зайшов замість лисиці. Стурбовано запитав Дашу, що відбувається і вона мене заспокоїла. Як я писав в одній з попередніх розповідей, шанхайський барс це наш умовний ворог в дикій природі, ми ніколи його не бачили і від того ще страшніше що він колись може на нас напасти.
Einsiedeln
Раз Томас чхає, значить вже довгоочікуваний ранок і можна починати досліджувати цю неймовірну країну. Сьогодні ми самі на маршруті, Томас працює, а Таня після травми ноги набирається сил на завтрашній з нами похід. Таня з нами доїхала на автобусі в першу точку нашого маршруту. У цьому місті є Айнзідельнське абатство, що є дуже важливим у світовому католицькому паломництві. Ми зайшли в середину. Я не дуже експерт по абатствам, але всередині все виглядало ну дуже ефектно. Саме місто невеличке, але дуже затишне і красиве, але цю фразу як я вже згадував можна застосувати до будь-якого міста цієї країни. Тож просто знайте, що ми отримували масу естетичного задоволення абсолютно від кожного міста де ми пересаджувалися чи гуляли.
Люцерн
Подорож на поїздах до Люцерна виглядала приблизно так: “Вау”, “Нічого собі”, “Ти це бачила? ”, “Ух ти”, “О, навіть так”, “А може тут вже вийдемо, усе одно не може бути красивіше?”, але після розкішних зелених гір на нас чекало розкішне місто. І що не менш важливе з Макдональдсом, у якому продається подвійний біг тейсті. Кілька годин виділити на це місто буде якраз.
Можна встигнути насолодитися набережною із рожевими каштанами, поблукати двориками, пройтися по незвичайному мосту і головне з’їсти подвійний біг-тейсті. Але на нього як раз часу не вистачало, тож ми взяли замовлення і побігли на паром що прямує до Vitznau.
Як ви знаєте ми з Дашею дуже любимо кораблики, найкрасивіший до цього вважався в Норвегії, але тут з’явився достойний конкурент, і це точно не через наявність подвійного біг тейсті. Плисти нажаль лише годину, але моя вам порада, продовжуйте свій подальший маршрут також на цьому кораблику. Там до самого кінця красиво буде. Рівень краси я б охарактеризував як “Від такої краси можна померти”.
Але пором то тільки розігрів, далі швиденько пересідаємо на в вагончик зубчастої залізниці і відправляємося високо-високо в гори. Сідайте по лівій стороні! Цей підйомник також синхронізований з поромом і також покривається швейцарським проїзним як і поїзди, тож пересадка доволі легка.
Тут є два варіанти. Вам може попастися старовинний аутентичний вагончик чи сучасний зі спеціальними лежаками біля передніх вікон. Обидва варіанти дуже класні. В ідеалі як у нас, туди на старому, назад на сучасному.
Гора Rigi
Подорож на гору в один бік займає до 30 хвилин. Види кожну секунду не перестають дивувати. А в один момент ще й озеро змінює свій колір на світло бірюзовий І навіть якщо зверху буде все затягнуто хмарами, то у вас буде достатньо часу насолодитися видами озера доки вагончик не заїде у хмару. Ми не очікували що підйомник буде їхати так довго, тож нам здавалося що пройшла рівно одна вічність.
Одну вічність потому
Ми вийшли на самісінькій вершині гори і по класиці жанру усе було затягнуто хмарами. На щастя тут діє старе китайське правило, якщо щось затягнуто хмарами, почекай ще одну вічність і дочекаєшся панорамних видів. З нами вийшло багато китайців. Доки я спостерігав за ялинками, то помітив що у китайця, який сумно дивився в хмарну величінь несамовито розширилися очі. Я обернувся і побачив що хмари для нас відкрили панораму рівно на 5 секунд. Ці 5 секунд здавалися тими, яких ти чекав ціле життя. Ага, значить тут дійсно таки можна дочекатися красивих видів.
Ми пішли гуляти по стежкам на пік гори і час від часу насолоджувались «вікнами» у хмарах. В один момент у мене розвалилися нові ортопедичні устілки. При чому одночасно на обох ногах. Такс, завдання подорожі ускладнюється, бо устілки розвалилися саме в тій країні, де їх купувати точно не варіант.
Ми спустилися кілька станцій пішки вниз і сіли на поїзд. Тут також є варіант спуститися канатною дорогою, але канаток у світі багато, а підйомник зубчатої залізної дороги нам випав вдруге за життя.
Тепер у нас є 40 хвилин погуляти по Vitznau і поплисти далі на поромі.
Віцнау
Оскільки Віцнау це маленьке місто із набережною на одному з найкрасивіших озер світу, а з гір що нависають над містом ллються два водоспади, то я думаю це вже доволі переконливий аргумент, щоб тут погуляти.
До речі в місцевому маркеті продається кава не за всі гроші світу, а всього по євро, тож будемо намагатися гуляти і не вмерти від краси. Коли здавалося що красивіше в цьому світі ну просто не може бути, ми сіли на пором і попливли в найвіддаленішу точку озера, місто Brunnen. Ми не переслідували за ціль саме це місто, але паром туди йде аж півтори години.
В цей момент над озером вийшло сонце і половина пасажирів одразу померла від краси, а половина трималася з усіх сил. Це той момент коли одне одного запитуємо “Ти можеш?”, “Ні, я від такої краси не можу!”. Хитрий навігатор пропонував нам вийти на 40 хвилин раніше, щоб більше їхати на поїздах.
Але тут треба максимальний проміжок маршруту пропливти саме на поромі. Ось ми і у Брюннені. Але нажаль на сьогоднішні прогулянки час вийшов, тож стрибаємо у потяг і години через три доїдемо до Тані. На цьому маршруті з потягів у нас уже навіть з’явилися улюблені місця.
Берн
Новий день, новий ранок! Сьогодні у нас великі плани, ми ідемо в долину водоспадів. Тож день починаємо максимально рано, бо вона знаходиться в іншій частині країни і нам потрібно буде більше восьми годин за день провести у потягах. Але тут є дві важливі речі, проїзний все покриває, тож немає різниці скільки потягів, більше потягів – більше красот за вікнами подивимося. Таня сказала чарівну фразу “Дивіться, я склала маршрут”. За всі 12 років подорожей ще ніхто для нас не складав маршрут і це настільки було приємно і незвично почути, та й вчорашній день проходив у строгій відповідності до маршруту, який нам побудувала Таня, за що ми безмежно вдячні.
Так ось, ми почали близько сьомої ранку і тут стали свідками ще більшого колапсу ніж потяг що запізнився на дві хвилини. На цей раз цілий сегмент залізничної дороги був зламаний і від першого міста були скасовані всі потяги на дві години. Але і тут логістика країни не підвела, замість потягу одразу запустили автобуси до найближчої працюючої станції. Тож у Берн ми приїхали майже за планом. Щодо Берну я був трохи скептично налаштований, оскільки це доволі велике місто і ми колись уже були в Женеві. Але варто тільки зайти вглиб міста… Ми що знову в Люксембурзі?
Це безмежно зелене місто із бірюзово-молочною рікою, що йде вздовж вуличок, протікає під мальовничими мостами і вздовж високих схилів. Я навіть знайшов місце схоже як у Києві біля метро Житомирська. Але тут ця частина більш мальовничо виглядала. Якби до цього я не бачив бірюзово-молочних озер, то був би впевнений що у Швейцарці навмисно підфарбовують річку у такий приємний колір.
Я навіть впевнений, що вона особлива і на смак, але вирішив не надпивати. Все ж таки у Швейцарії ми точно не останній раз, і треба хоч щось собі залишити на наступний раз. До речі, це показник дуже класної подорожі, коли ти одразу починаєш планувати її повторення. А в наші часи моральна можливість будувати довгострокові плани – безцінна. Думаю, що ця можливість найдовше відновлюється після початку війни. І коли ти маєш довгострокові плани, то набагато краще себе почуваєш. Чим глибше ми заходили в місто, тим менше хотілося їхати далі, а раптом далі не так класно? Але ж ми у Швейцарії, далі точно буде класно!
Тепер треба знайти собі їжу і можемо їхати далі. Коли в місті є мережа маркетів Migros чи Coop то з пошуками їжі не все так погано. Оскільки можна одразу купити готової їжі. Причому можна купити як шматок піци так і чищені креветки з соусом. Розмах гастрономічності в маркетах був широким, шкода тільки немає безлімітної золотої картки, щоб подужати швейцарські ціни. Тож обмежилися піцою. Тепер у нас було 8 хвилин до потяга і відстань у 500 метрів.
Здавалося б не так далеко, але то були схоже швейцарські метри. Спочатку ми просто прискорено йшли, а коли до потяга залишалося дві хвилини, мені здавалося що ще пів міста попереду. Довелося бігти зі швидкістю світла, та не звичайного, а швейцарського. Я до платформи добіг першим і почав тримати потяг, коли добігла Даша, я зрозумів що тримаю не той потяг. Відпустив, перебіг тримати інший, ми переживали за Таню, оскільки після травми ноги їй не особливо то й був показаний біг. Але чого тільки не зробиш заради мальовничого маршруту. В останню секунду ми всі втрьох були у поїзді. Таня сказала, що нога себе почуває відносно нормально. І це було добре, бо тепер нам треба було через пів поїзда пройти пішки до другого класу. Йти було настільки далеко, що я боявся, що доведеться виходити раніше ніж ми знайдемо собі місця. Бо одна з умовних проблем цієї подорожі – деякі поїзди настільки швидкі, що за переїзд не встигаєш відпочити. Тепер коротка пересадка у місті із незвичайною назвою Інтерлакен і їдемо до долини. Під короткою пересадкою я маю на увазі пересадку в одну хвилину. Але ж це Швейцарія, тут навіть якби секундна пересадка була б то всі встигли б. Шкода правда, що Тані знову треба було трохи пробігти. І ось ми, здається, знову в Перу!
Долина водоспадів
Високі гори і панорами долини одразу мене перенесли флешбеком в Олянтайдамбо, тільки тут ще на додачу близько вісімдесяти водоспадів. Нарешті ми тут! Скільки років я мріяв і ось вона! Мерщій досліджувати долину. Нас одразу зустрів наймасивніший водоспад долини. Нам дуже пощастило, через дощі він був дуже повноводним, а під час прогулянки долиною виходило сонце, хоча прогноз малював що ми тут ще і сніг зустрінемо за кілька годин.
Тепер ми тримаємо маршрут до кінця долини, а там буде канатна дорога. Йти залишалось близько пів години, але нас увесь час тримав в тонусі місцевий дідусь. Він йшов не дуже швидко, але впевнено. Кожного разу як ми зупинялися для фото, дідусь обов’язково з’являвся на горизонті. Ми не хотіли йти позаду, але й чомусь боялися що він нас наздожене. А ще ми чомусь згадали про викладача баз даних з інституту і нам стало цікаво чи згадували про нього хоч раз у долині водоспадів, чи все-таки ми перші. І ніяк же не дізнатися про це. Але після цього викладач зовсім не виходив з голови, тож можна сміливо сказати що я згадував про нього усю долину водоспадів. Сподіваюсь, у нього усе добре, бо людина він – вогнина! А ось і канатна дорога вже попереду! Корівки дзвенять, водоспадики дзюрчать, а ми як завжди біжимо, бо йти до канатки три хвилини і відправляється вона також через три хвилини. Що ж так Тані не щастить з нами на маршруті. Коли ми піднялися на гору у село Мюрен нас чекало дві новини. Хороша полягала в тому, що можна піднятися на ще одному підйомнику на висоту більше ніж 3000 метрів прямо як Джеймс Бонд. А погана в тому, що наші проїзні покривають тільки 50% вартості. Тож якщо ми хочемо бути Джеймсами Бондами, то треба доплатити 40 євро, і це вже зі знижкою, при тому з кожного. Ми вирішили що раз Джеймс Бонд нас вже випередив, то нам тоді немає сенсу туди підніматися. Остаточно наші сумніви розвіяла вебкамера, що транслювала сніжну пургу з вершини гори. Добре хоч у нас за прогнозом ще є трохи часу до снігу, тож можемо прогулятися по високогірному містечку. Види тут відкривалися чудові, але Таня нас не щадила і повторювала фразу “Так, з видами вам сьогодні не пощастило”. Зазвичай туристичні гіди намагаються знайти позитив навіть коли зовсім все йде не по плану, але за що я люблю свою улюблену старосту, так це за її прямоту та чесність. “Таня, ну може нам хоч трошки пощастило? Все ж таки види є”, “Ніт!”. Ну ніт то й ніт, значить на наступний раз залишимо.
Хоча об’єктивно кажучи у Швейцарії точно не варто повертатися по декілька разів в одне й те саме місто, бо гір тут сотні і життя не вистачить всі облазити, усі подивитися. У нас за планом був похід до кінця міста, а там спуск фунікулером, але все як завжди закінчилося бігом. Бо той фунікулер був зламаний, а вагончик канатної дороги до якого було йти 10 хвилин вирушав через 10 хвилин. Це був, мабуть, перший раз в житті коли ми не встигли приблизно на одну секунду. Наступний буде за пів години. Ось і добре, перепочинемо 30 хвилин, теж треба. Другий вагончик чомусь приїхав хвилин через п’ять і в нього почали неспішно загружатися китайці. Я вирішив сходити в туалет. По поверненню Даша мене з докором запитала “Ну як, сходив у туалет?”. Це був другий раз в житті коли ми не встигли кудись. Чомусь вагончик відправився на 15 хвилин раніше розкладу. Я себе почував як Губка Боб в тій серії, де він не міг сісти на автобус. На щастя третю канатку ми не пропустили, а за одно й відпочили.
Інтерлакен
Нарешті погоні закінчилися, до поїзда ще кілька годин, нам немає куди поспішати, ми у черговому місці вічного щастя, що мальовничо розташувалося поміж двох озер. Час тут зупинився. Знову річечка із бірюзовою-молочною водою. В небі ширяють парапланеристи, тюльпани квітнуть. Люди гуляють розмірено, бо вони в найкращому світі і тільки ми знову як завжди кудись біжимо. Хто ж винен що тут є канатка до якої йти 8 хвилин і вона відправляється через 8 хвилин.
Таня бігла, хоча тільки нещодавно почала ходити без наколінника, вона вселяла у всіх віру як дівчинка яка змогла, а значить і ви всі зможете. Я б з радістю в нагороду за Таніну жагу всюди встигнути поніс би її на руках. Але зважаючи на стан моїх зламаних рук, це більше б виглядало як битий небитого везе, аніж дівчина яка змогла. До речі, підйомник, як виявилося, не покривається нашим проїзним, тож ми його пропустили. Тепер передих, лавка, зелене поле і літаючі парапланеристи. Таня звернула увагу, що до потяга ще година, а йти 15 хвилин. Тож вона запропонувала твіст сюжету – не починати бігти за 15 хвилин до відправлення. Доки ми відпочивали на лавці й дійсно здавалося що час зупинився, начебто його більше не існує, навіщо взагалі кудись ще їхати, якщо можна прямо тут провести все своє життя вбираючи в себе всю цю неземну красу.
Нажаль час таки йшов і вже треба було йти купувати їжу і починати найбільш релаксуючу частину дня – панорамні поїзди. На щастя кількість пересадок була мінімальною, тож поїзди в середньому їхали по півтори години кожний. До речі картинка за вікном ще радісніша коли ти їси смачний швейцарський шоколад. А він дійсно дуже смачний. В цей момент мені хотілося розказати про Швейцарію всьому світу. Таке саме відчуття було коли ми вперше прилетіли в Єгипет або Таїланд. Це відчуття з’являється в найкращих подорожах. І те, що я казав, що ти не йдеш в туалет, щоб не пропустити додаткову красу за вікном, це не метафора, це дійсно так було під час переїздів в поїздах. Після другого поїзда у нас була пересадка 27 хвилин в невідомому нам місті. Пів години звучить непогано щоб для себе відкрити ще одне красиве місто, на що Таня доповнила “А потім знову бігти на поїзд?!”. Ми дуже пообіцяли Тані, що зробимо все можливе, щоб не довелося влаштовувати спринт. Я не впевнений, що Таня мені тоді повірила, але ідею прогулятися підтримала. Я б хотів би написати, що ми відкрили ще одне дуже прекрасне місто, але з моєї розповіді тоді неможливо буде виділити що дивитися у Швейцарії, якщо у нас що не місто, то райський куточок? Але у Швейцарії саме так і є. Я думаю тут на поїзді можна взагалі далеко не їхати, щоб відкрити ще якийсь куточок раю на землі. Так тут люди і живуть. Я взагалі не розумію навіщо швейцарцям кудись подорожувати, якщо наперед зрозуміло, що буде менш красиво. Цього вечора вже взагалі не вистачало ніяких сил на нічний трекінг, а сон був міцнішим за титанові пластини. Тепер мене не змогла б розбудити ані лисиця, ані рота чхаючих швейцарців.
Ліхтенштейн
Ми були до цієї країни близькі як ніколи, всього година їзди і ми відкриємо одну із найбільш важкодоступних країн Європи. До початку подорожі мені здавався максимально логічним цей маневр, з’їздити на третій день до Ліхтенштейну. Але чи готові ми проміняти ще один чудовий швейцарський день на Ліхтенштейн. Судячи з фотографій країни, це була б найгрубіша помилка наших подорожей. Томас, який вже там був, сказав що звозить нас залюбки, якщо ми наполягаємо, але чи я точно впевнений? Скажімо так, за попередні два дні я пройшов усі стадії прийняття, що Ліхтенштейн доведеться викреслити із цієї подорожі. Бо фактично у тебе є квиток всього на три дні до раю, а ти хочеш відпроситися на один день на Землю. Натомість наступного разу поїдемо у Швейцарію через Ліхтенштейн і тоді точно не програємо. Таня сказала що у них із Томасом є пречудовий для нас маршрут і після смачного сніданку ми почали збиратися. До речі на сніданок була швейцарська яєшенка зі швейцарським сиром.
Доки всі збиралися я пішов прогулятися околицями в сподіванні знайти зниклу кицьку. Доки я дерся на гору, то помітив як якась кицька вальяжно гуляє по швейцарським галявинам. Доки я намагався сфотографувати кішку, це помітила швейцарська пані і не спускала з мене очей, скільки я йшов, відчував як мене пронизує через спину швейцарський погляд. Я навіть привітався, але від цього у пані виникло багато запитань. Я ще був не дуже сильний у швейцарській мові, але намагався пояснити що я друг Томаса, бо жінку явно цікавило питання звідки я тут взявся. Начебто її відповідь влаштувала. Але повернемося до цієї історії ввечері. Поки що всі зібралися і ми поїхали крізь мальовничі гори та озера до гори Matterhorn.
Чортів міст
Перша наша зупинка була біля чортового моста. Місце виглядає дуже ефектно, особливо за рахунок крутих високих скелястих гір та самих мостів. Це місце має велику історичну цінність оскільки тут колись расіянські війська отримали по зубах, але в принципі їм не звикати, вже тільки в Україні десятки таких місць.
Але повернемося до красот, тут є тунелі, мости і високі гори, тобто все що треба для пригод і цікавої подорожі. Ландшафти країни тут різко міняються. Тут Швейцарія не менш красива, але зовсім інша. Пів години гуляння і можна їхати далі в гори на пікнік.
Околиці Matterhorn
Це був не просто пікнік, це було щось естетично нереальне. При чому як тільки ми розклалися для доповнення краси ще й бабак почав недалеко від нас стрибати. Всі ті, хто не померли від краси попередніх днів ризикують це зробити саме на такому пікніку. Незважаючи на дощовий прогноз, природа схоже схвалила нашу відмову від Ліхтенштейну на користь Швейцарії і замість зливи було яскраве сонце на тлі блакитного неба.
Після пікніку був невеличкий трекінг в гору, а потім подорож назад у долину із фотозупинками. Я не знаю що тут влітку, кажуть ще красивіше, але приблизно так я себе почував коли вперше побачив Мальдіви.
Цікавий момент, у мене до поїздки у Швейцарію були дуже високі очікування, і країна їх повністю до кванту підтвердила, хоча уявляв Швейцарію я зовсім інакше.
Під час подорожі не було сплесків мегарадості, просто вся подорож проходила одною суцільною хвилею прекрасного і чогось дуже приємного через кожну клітинку мого тіла. І цей пікнік, був просто фінальною найсмачнішою вишенькою на багатоповерховому торті.
Брюннен
Ми вже в цьому місті зупинялися два дні тому, коли треба було пересісти з порома на поїзд. Тепер ми тут зупинилися на каву та прогулянку по набережній. Тані набережна та види дуже нагадували наш Крим, у мене асоціація з Кримом проскакувала на кораблику, а зараз мені більше було схоже на Таїланд. Але, мабуть, то і є найкраще поєднання Криму з Таїландом – на берегу швейцарського озера. Після кава-стопу ми поїхали назад. Томас нас віз маршрутами з найкрасивішими панорамами, але погода нас щадила і щоб нас не добивати красою, закривала панорами хмарами, натякаючи приїхати наступного разу ще.
Вечірній трекінг
Оскільки попереду ще цілий вечір, а навколо будинку Тані з Томасом гори, тож плани на вечір очевидні. Ми пропустимо той етап, що тут, як несподівано(!), але теж було дуже красиво, це місце до речі було схоже на місце у всесвіті Гаррі Поттера, де їде паровоз до Гоґвортсу, і перейдемо до головної частини. Високо в горах живе мама сусідів Томаса. Наразі мама у лікарні, а її доросла донька поїхала доглянути за хазяйством.
Ці сусіди фермери і мають велике господарство. Коли ми проходили повз будинок, жінка гостинно запросила нас на її фірмову вечірню каву. Таня сказала так: “Це незвичайна кава, тобі сподобається”. Ми зайшли в середину будинку, і тут я почав розуміти швейцарсько-німецьку мову. Жінка почала розповідати Томасу про шпіона, що ходить зранку по горах с фотоапаратом і все ретельно фотографує. Насправді вона думала що я ландшафтний інспектор що прийшов перевіряти та фіксувати порушення.
Тому жінка дуже стурбувалася коли я фотографував її кицьку. Хоча на мою думку, кицька виглядала доволі ідеально, без відхилень від норми. Далі вона заварила нам каструлю кави, на каструлю йшло приблизно три ложки кави, потім каву розлили по великим чашкам і щедро приправили місцевим шнапсом. Томас почав зацікавлено щось обговорювати з господинею. Я помітив, що з кожним ковтком шнапсу, будемо називати речі своїми іменами, шнапсу тут було явно більше ніж кави, я все більше розумів про що вони говорять і навіть казав до Тані свої коментарі на цю тему. Потім Таня сказала, що я повинен виручити улюблену старосту і поміняла чашки місцями. Зробила вона це настільки майстерно, що господиня подумала, що Таня перша випила свій напій і наполягала на тому, що Тані треба випити ще. Томас теж не помітив ротації і вирішив бути в потоці тож налив собі ще магічного напою. Після другої чашки шнапсу швейцарська мова почала вивітрюватися з голови. Але я почав боятися, що зараз вивітряться і інші мови. Але ж старосту треба рятувати, а недопити напій – виразити неповагу до господині. Я сказав Тані, що головне нас із Дашею завтра посадити на літак.
Потім розмова зайшла про масло, яке вони самі готують, потім була дегустація масла. Зважаючи на те, що шнапс ми пили на голодний шлунок, місцеве масло здавалося вершиною гастрономії. В гостях ми провели приблизно півтори години, і ця гостинність, це застілля тепер стали перлиною у моєму музеї спогадів про подорожі. Тепер була справа за малим, треба було з ліхтариками спуститися приблизно три кілометри з гори.
Наступного дня треба було починати зворотню дорогу близько дев’ятої ранку. А це означає тільки одне, треба встати максимально рано та трекнути по горах. Тож ми так і зробили, мали прекрасну прогулянку вранішнім гірським селом, зустріли корів, що паслися вздовж стежок та дзвеніли своїми дзвониками.
І саме цей ранок був взагалі без дощу, природа нас підтримувала як тільки могла. Томас пропонував нам ще залишитися і я навіть склав собі план, як у паралельній реальності Мишко бере мій ноутбук і летить сюди до нас.
Але між подорожами треба робити паузи. Хоча пропозиція просто безмежно приваблива. Коли ми повернулися в італійський аеропорт Мальпенса, то безмежно раділи наскільки в італійському аеропорту дешеві ціни після Швейцарії, ми навіть закотили невеличкий бенкет.
Думаю якийсь окремий висновок про Швейцарію підбивати немає сенсу, але один приємний момент я хочу зазначити – Швейцарія дуже схожа на наші Карпати, за винятком озер та водоспадів. Тож якщо ви були в наших безмежно красивих Карпатах, то можете приблизно відчути те, що будете відчувати у Швейцарії.
Цей ранок виявився надзвичайно сонячним, на небі жодної хмарини. Трансфер до альпійського містечка буде лише о 12:30. Не можу ж просто сидіти в готелі і чекати, треба знову дослідити Мюнхен, цього разу сонячний. Так от як центр виглядає при світлі дня! Було дуже незвично, скільки тут разів був, але в яскравих сонячних променях навіть не міг собі його уявити. За кілька годин я дав величезне піше коло, охопивши всі основні місця і наприкінці навіть встиг на лялькову виставу на центральній площі. Тепер у мене Мюнхен остаточно підкорений, можу хоч екскурсії водити. Приїхав до готелю за 9 хвилин до виселення. Вже практично всі сиділи в автобусі та чекали відправлення за 40 хвилин. Ще дві хвилини зайняла картка, що розмагнітилася, і збори речей у мене зайняли ще 7 хвилин, враховуючи те, що треба було феном просушити три з половиною пари випраних шкарпеток. Ми вирушили в дорогу, у гори! Нас привезли на озеро Тегернзе до міста Роттах-Егерн!
Баварія. Роттах-Егерн
Назву міста відправляю до нашого особистого віртуального музею міст зі складними назвами, покладу його на поличку між Ольянтайдамбо і Сехершвехерваром, можна ще й Агауас Кальентесом підперти, щоб напевно! При під’їзді до готелю гордо височіли прапори нашої компанії. По автобусу прокотилося “Нас привезли до п’ятизіркового готелю!” Готель виглядав дуже пристойно і солідно. На ресепшені на нас вже чекали, але повідомили, що моя кімната буде дуже скоро готова. Поки ми їхали, бачили, як люди сідають у дирижабль. Такс, кімната – це добре, але на вулиці сонячно ще й десь дирижабль готується до польоту.
“Вибачте, підкажіть, будь ласка, якась найближча подія за планом?”. Дівчина мені відповіла, що найближча подія – це вечеря майже через 6 годин. У мене в голові вже вишикувалася купа ідей куди сходити, причому явно перевищуючи цей проміжок. “То я можу не чекати заселення і просто залишити речі?”. Дівчина сказала, щоб я не парився за речі і йшов гуляти.
“Народе, можна не чекати заселення вперед на озеро!”, однодумців не виявилося, основний аргумент був, що речі треба було б занести в номер спочатку. Але ж там сонячна погода! Гаразд, побіг сам. Озеро наче на картинці, ніби дизайнери його спеціально розмістили саме таким ракурсом до готелю. Пішов у бік міста, сподіваючись розібратися з дирижаблем, але той уже літав у повітрі. Трохи нагодував свій погляд озерними краєвидами та готелями, які виглядали як резиденції мільярдерів. На гугл карті висвітилося місце з дивною назвою Wallbergbahn, оцінкою 4,4 та 690 відгуків. Без інтернету деталі про місце та відгуки прочитати не виходило. Але мені явно туди треба. Іти близько трьох кілометрів. Ще й закриється за кілька годин. Покрутив карту детальніше та визначив, що це канатка. Супер! Тепер буде ідеальна видимість, щоб побачити гори. Спробував зловити інтернет, щоб попередити наших у чаті про наявність підйомника, але інету не було. Три кілометри я пройшов спортивною ходьбою, щоб напевно встигнути. З боку я виглядав як спринтер, що заблукав в горах. Причому трохи кульгавий спринтер. Підйомник працював, людей практично не було. Поки стояв у черзі з однієї людини, то помітив правила гальмування на санчатах. Невже тут можна на санчатах поганяти? Як будуть санки англійською я не знав. А жінка, яка продає квитки, не могла зрозуміти, що йдеться про санки. Я їх описав як лижі, але не зовсім, мають ту саму суть і на цій горі. Мимо! Друга спроба — показала її правила катання на санчатах. З’ясував, що платиш 5 євро, даєш у заставу паспорт і до 17:00 катайся на санках, скільки влізе. Один підйом коштує 11 євро, що більше береш підйомів за раз, то менше платиш за один. До речі, спуск без санок коштує теж 11 євро, тож дешевше на санчатах спуститися.
Санки кріпляться до кабінки зовні.
Розмір гори у мене трохи викликав сумніви. Я уточнив у жінки, що це, напевно, не складно спускатися на санчатах. Отримав відповідь: «Звичайно складно, ти ж бачив висоту гори, а довжина траси 4,6 км». Але всі ми добре знаємо історію про паровозика, який зміг, а значить і я зможу. Санки мені причепили зовні кабінки. Підйом був довгий, близько 10 хвилин, і чим вище піднімалися, тим менше мені задум з санчатами здавався хорошим. Я ввімкнув визначення висоти. Гора мала висоту понад 1600 метрів. Перепад висоти на трасі для санчат 868 метрів. На горі був вайфай і я зміг таки нашим кинути інфу про гору з санками.
Заодно і знатимуть, де шукати, якщо що, а то привезли в готель, і співробітник зник. На вершині була частинка раю. Видимість нескінченна, сотні альпійських вершин, знизу озеро, ліси. Невелика церква на горі. Крууто! Ось створила природа такі місця! При чому за годину їзди від Мюнхена, тобто за бажання взявши квитки за рік, сюди досить нескладно і не дорого потрапити.
А тим часом я стояв біля старту траси. Жінка, яка продавала мені квитки, звернула увагу на моє взуття і сказала, що мені треба буде часто гальмувати п’ятами. Ще в інструкції була картинка, в якій санки треба тягнути на себе для екстреного гальмування. Ну почнемо! Сів відштовхнувся, їду. Аж не віриться, я їду! Так, спробую пригальмувати. Ага, якось не особливо гальмується. Їду швидше. Санки починають ще швидше їхати. Перший поворот, керованість хороша. На швидкості легко повернув. Їду ще швидше, чомусь їду дуже швидко. У вухах здіймається шум вітру. Починає продувати у всі щілини в куртці. Тепер зрозуміло, навіщо ті ґудзички потрібні. Щось їду я дуже швидко треба зменшувати швидкість, висять таблички про скидання швидкості. Почав гальмувати так, що за ногами залишався глибокий слід, нібито виходить. Але швидкість якась небезпечна на вигляд. Спуск став ще крутішим, втім, як і повороти. Вже дуже швидко їду, прямо лечу, лечу в прямому значенні цього слова, санки летять поруч. Тілом пішов потік адреналіну, летимо ми з санками перпендикулярно до траси. Зараз я відчую альпійські гори. Мене перекинуло, і я не тепер знаю не лише всю красу Альп, а й смак! На шоколадку “Мілка” взагалі не схоже. Сніг в Альпах якісний, без смакових добавок, свіжий, сьогоднішній. Від чола до ніг я був покритий рівномірним білим шаром. Санки лежали поруч, тому що я додумався накинути петлю на руку, щоб вони без мене не поїхали. Підвівся, намацав телефон, який у кишені був щільно законсервований снігом. Сніг виявився досить мокрим і довелося розстібати куртку, щоб відтерти телефон. Картки в джинсах спіткала та сама доля. Треба було перекласти все до кишень і відтертися від снігу. Кінчики пальців на морозі втратили чутливість, обличчя нило від холоду. Перезастібнув всі ґудзички і сховав все у внутрішні кишені, після цього я продовжив маршрут. Тепер почав відчуватись холодний вітер, а під попу забивався сніг, який доводилося на ходу відчищати. Далі спуск був із помірнішою швидкістю і навіть із зупинками. Я перетнувся з хлопцями, у яких уточнив чи ще довго. Мені сказали, що ще довго. Це справді був лише початок траси.
Види були шикарні під час спуску, хоч бери зупиняйся та фоткайся. А взагалі, екшен камеру б сюди. Спуск у мене зайняв близько 15-20 хвилин. По-хорошому треба було б іти в готель і сохнути, але сонячний день тут не щодня. Обсохну наступного разу. Оцінив, що мені досить тепло внизу і захворіти не повинен. На другий підйом! Тут уже добігли перші співробітники до канатки. Але санки в оренду встиг лише один взяти і ще троє через незнання пропустили оренду. Тепер десятихвилинний підйом був як подарунок, щоб відігрітися і привести себе до ладу. Оглянувши ще раз усю красу і велич гір, ми з колегою вирушили в дорогу. Я вирвався далеко вперед. Цього разу я був досвідченіший і вже знайомий із трасою. Їхав впевненіше і тепер у багатьох місцях набирав ще більшу швидкість, ніж минулого разу. На самому початку їхало багато саночників, було весело, але за санками піднімається снігова хмара, що перекриває очі. Треба було їх випередити. Я почав набирати швидкість і тут переді мною стикаються двоє хлопців і падають. Я встиг вивернутися і поїхав санчатами по вертикальній сніговій стіні. Що сказати, я впав ще ефектніше, ніж вперше. Але зате уникнув серйозної аварії. Акуратно проїхав місце попереднього падіння. Ну, як акуратно. Мені просто пощастило, що я ще раз не полетів у вільне літання. Далі була несподівана яма посеред траси. Ми з санками злетіли досить високо, але я зміг утримати їх під собою. Коли мені здавалося, що в мене все під контролем, Альпи вирішили дати знати, хто тут господар. Санки розвернуло задом на перед. Тут головне собі усвідомити, що падіння неминуче, але цікаво, а довго я зможу їхати зад… Все, летимо! Зверху небо синє, а ми летимо, на спині, причому санки у мене в руках, немов бояться падіння. Але їм бояться нічого, на відміну від попередньої ями тепер я знизу, тож їхатимемо на моїй спині. Як тільки впав, одразу вчасно згрупувався і рівно встав, з обох боків пролетіло двоє інших саночників. Пронесло! На третій спуск вже не було ані часу, ані сил. Я промок до ниточки. У самому низу вже зібралися наші співробітники, але оренда вже була закрита. Я випередив свого колегу за часом аж на 12 хвилин. Утеплився туалетним папером. Тепер довгий трикілометровий маршрут до готелю. Дорогою я примудрився заблукати, додавши собі хвилин 15 до маршруту. Уточнив у колег, як пройшло заселення. Мені описали наші номери як “Невиправдана розкіш”. Що ж там таке? Я ввійшов у готель немов снігова людина. Мені дали електронну картку, але в номері була щілина металевого ключа. Головоломка виявилася досить складною. Але цей готель мав таку фішку. На дверях був дуже маленький датчик під логотипом. І якщо до логотипу піднести карту, то двері відчиняться. Заходжу у номер. Вже за мить я готовий був підписатися під поняттям розкоші. Я у таких готелях ще не жив. У ванній кімнаті на мене чекала класична музика. Окремо ванна кімната, окремо кімната з двома видами душів, включаючи мій улюблений зливовий. Окремо кімната з туалетом та біде. Підлога, що підігрівається, два умивальники, купа складених рулетами маленьких рушників на мармуровій плиті. І все виглядає дуже елітно. Відігрівся у душі. У купі висувних ящиків не зміг знайти фен. Мені його, у чорному оксамитовому мішку, приніс елегантний працівник. Фен був якраз щоб просушити одяг. Дуже добре грів. Але потім спрацював запобіжник, і він вимкнувся на якийсь час, довелося таки другий знайти. Хто ж знав, що ще й дзеркала відкриваються і ще низка висувних ящиків знаходяться під умивальником. У чат надійшло повідомлення, що в нас так само включена спа-зона! Оуууу…. До вечері є ще година, а я як справжній тестувальник не можу не протестувати спа зону.
Халат, капці, все як потрібно. На нижньому поверсі на мене чекав шикарний басейн із зоною джакузі. Окремо Джакузі з гарячою водою, 4 сауни включаючи азіатську, релакс-зону з темними мармуровими сидіннями і релакс-басейн з теплою водою, де можна було лягти на спину наполовину зануривши голову і знаходиться в напівневагомості під лампочками у вигляді зірок. Ще щогодини приходить банщик і влаштовує шоу в саунах. З усіх саун мені сподобалася волога в азіатському стилі, що заповнена непрохідною на вигляд гарячою парою. Як я люблю цей запах. Після моїх вертушок-покатушок на саночках спа-зона готелю мені була якраз. Нескінченна радість та відвисання щелепи, якось так можна описати мої емоції. Але треба було вибиратися назад у номер, адже через 20 хвилин буде грандіозна італійська вечеря. Кухарі стояли вздовж піддонів з їжею та вітали гостей, що входять до зали. У нас було затишне місце з видом на гори та озеро.
Нема слів, які можуть описати красу та смак їжі, лише мішленівські зірки, якими нагороджено ресторан. Насправді я не знаю чи саме цей ресторан готелю нагороджений. Але я нагородив би саме його. Море смачного баварського пива, чарівне вино, десерти, які шкода їсти, щоб не зіпсувати красу. Основною темою цього вечора були мої саночки та нескінченний обмін враженнями про готель та місце. Ще буквально вчора мені здавалося, що відрядження проходить просто на топ-левел рівні, але сьогоднішній день буквально затьмарив собою всі попередні. І сама вишенька на торті, крім зарплати компанія виплачує ще й відрядження, що суттєво перевищують мої щоденні витрати. Можна було б припустити, що це сон, мене вщипнуть і я прокинуся, але такого шику я навіть у снах не бачив, так що це точно не сон. Я знову закохався в наш Матрікс, я насправді компанію люблю з першого дня за атмосферу та поставлені процеси, але ця подорож – якесь унікальне явище у світі подорожей. Ще у вигляді приємного бонусу зі мною в кімнаті жив співробітник, який не хропе.
Наступний день у нас складається з низки конференцій, що сумарно тривають 8,5 години. Це стратегічні сесії щодо планів компанії, звіти тощо. Для мене конференції це завжди боротьба зі сном, тим паче такі довгі. Напередодні ми з колегами обговорювали методи боротьби зі сном на мітингах. Назбирали прямо талмуд народної медицини про боротьбу зі сном. Виявилося, що люди діляться на дві групи, одні спокійно можуть відсидіти ланцюжок нарад, для інших це ніби дзвіночок – відключитися. Я в поїздках переповнений енергією, але таке враження, що як тільки нарада – організм переходить в акумулюючий режим. Мітинги організовуються тематичними. Минулого року це була гра у регбі. Навіть один із доповідачів виступав у костюмі американського футболіста. Цього року була музична тематика, всі стратегічні плани розвитку та презентації були оформлені в цьому стилі, і мали спільну мету – випустити новий музичний альбом, щоб очолити чарти. Організатори, мабуть, врахували побажання та додали до мітингів інтерактив. То ми хором співали, то стрибали, то робили масаж один одному. Це було круто! Ще були приголомшливі кава-брейки та сніданок.
Детокс коктейлі, смузі, фреші, сири будь-яких видів, сосисочки, загалом я не можу весь час писати про їжу, але зупиниться теж не можу. Коли сесія закінчилася, до головної вечірки залишалося ще близько чотирьох годин. Жаль, саночки вже закриті. Не гаючи жодної секунди, я вирушив у далекий похід на інший бік озера. Почало темніти, жовте освітлення надавало сніговим галявинам казкове сяйво. Будиночки почали запалювати свої вогники, міста поринули у зимову казкову атмосферу.
Я шукав виходи на пірси, щоб можна було відчути себе у центрі озера. За сяючими містами, нічні гори. Навіть підйомник для санчат світиться, але чому ж він не працює вночі. Там на трасі все одно небезпечніше нікуди вже. Озеро в обхід займає близько 16 кілометрів. Жаль час не гумовий. Довелося пройти лише близько чверті маршруту. Але з пригод – мало не впав з пірсу в озеро.
А на один пірс зістрибнув, то він взагалі виявився плавучим. У готелю настільки сильна мережа покриття інтернетом, що мені добило навіть з того боку озера, і в чат прилетіла пропозиція рухатись у спа-зону. Ну куди ж на вечірку без спа? Хотілося, щоби ця казка не закінчувалася. Коли я прийшов в одній із саун під індастріал-метал Рамштайна банщик влаштовував мега-шоу, розмахуючи рушником.
Наша вечірка проходила у баварському стилі.
Організатори позбавили нас вимоги брати з собою костюми, але баварський дрес-код дотримуватися треба. Розпочався захід із того, що на центр холу винесли дерев’яну бочку пива та дерев’яним молотком вбили кран. Але оскільки з краном вийшла невдача, я в прямому розумінні бачив утворення дорогого океану з пива на дорогому килимі готелю. Одночасно баварський бравий чоловік переміг потік і начебто кран встановився. Але варто було йому послабити хватку, як шоу з пивом, продовжилося. Пиво ніби хотіло вирватися на волю і покататися з нами на саночках. Із саночками вся основна проблема, завтра останній день і вдень нас вже відвезе автобус.
Для того, щоб покататися треба встати максимально рано. Після торішнього гуляння в деяких не вдалося стати навіть максимально пізно. Так, що ще на початку гулянки я поставив будильник на 7:45. Як ми з Дашею любимо говорити в поїздках “Нічого, відпочинемо якось у Єгипті” Коли ми раз на два роки летимо до Єгипту, це йде саме як відпочинок за всі поїздки. Я підбивав народ теж вирушити вранці зі мною, були готові на такий ранній подвиг досить багато, але тут ще треба справою довести бажання. А тим часом вечірка набирала обертів. Після нагородження співробітників у різних номінаціях розпочалися запальні танці. Виступало кілька німецьких гуртів.
Атмосфера панувала надзвичайно святкова. Найсмачніше німецьке пиво тут йшло тоннами тонн. Тим паче воно безлімітне. На барі були різні коктейлі, але вони попитом явно програвали пиву. Час летів зі страшною швидкістю. Одна співачка запалювала натовп так, що хороводи, народні німецькі танці та масовий спів запам’яталися ще надовго. Ми всі тримали один одного під руки та танцювали синхронний німецький танець. Я, до речі, у номінаціях року був висунутий на номінацію “Sunshine!”, але голосами переміг хтось із Німеччини. Але мені дуже приємно, що саме до цієї номінації я потрапив за голосуванням всього Матрікса. Коли час наближався до другої ночі я себе силою змусив піти і лягти спати інакше плакали мої саночки.
07:45
“Андрюша ти сильний, ти можеш, треба просто відірватися від ліжка, виспишся в Єгипті роки через півтора” – говорив я собі. Хоча кого я обманюю, в Єгипті я потім обіцяю собі виспатися в Києві. Ще й штори, що імітують абсолютну темряву. Ща перевіримо, чи зміг ще хтось прокинутися. Увімкнув вайбер, тут же упіймав повідомлення від Дениса, “Ну, що йдемо?! Щоправда, там дощ!”. Нам навіть горизонтальна крижана злива в Норвегії не була проблемою долати складні маршрути. Ще прокинулося близько чотирьох колег, та їх зупинив дощ. Поснідав, узяв парасольку на ресепшені й уперед. Слово “дощ” було досить щадне. Я навіть не міг зрозуміти, як ми спускатимемося під цією напівзливою. Але тут достатньо застосувати логіку. Я в будь-якому випадку прокинувся і лягти спати, це просто марна трата безцінного часу подорожі. Якщо не спати, то в готелі робити все одно нічого. На СПА зону і так буде ще часу вдосталь. Просто гуляти під дощем, сенсу немає, тому що я вже облазив тут майже все. А от якщо піти на саночки, то на висоті 1600 метрів можлива мінусова температура та дощ заміниться снігом. Тобто в будь-якому разі спробою походу на саночки ти нічого не втрачаєш. Хвилин 45 зайняв наш маршрут до підйомника. Підйомники працюють, я із полегшенням видихнув, боявся, що все буде закрито. Жінка з незворушним обличчям продала квитки та запевнила, що злива не проблема. Але біля каси висів екран із трансляцією веб-камери з вершини та попередженням. Моя ставка виявилася правильною, на самій вершині була справжнісінька завірюха.
Замітало так, що на відстані 10 метрів було погано видно. Почався спуск. Ми були одні з перших на маршруті, тому гірка була погано розкатана і не така швидка, як вперше. Зате ефект поїздки через завірюху непередаваний. Доводилося відривати руку від санок та прикривати очі. Це справжній екстрим і справді ті яскраві моменти, які назавжди запам’ятаються. На певній висоті сніг почав вщухати, і я боявся, що зараз він переросте назад у зливу. Але не тут було, сніг перейшов у яскраве сонце на тлі синього неба! Погода змінилася! Ура! Я спустився, дочекався Дениса, він відстав на 15 хвилин. Денис розповів, що впав на трасі приблизно 15 разів, ніяк не міг упоратися з керуванням санчатами і більше не хоче. Я ж поспішив на другий захід.
Тепер замість непроглядних хмар були обривисті хмарки над ранковим приозерним містом. Краса! За час підйому я зробив, мабуть, із півсотні фотографій. На вершині теж затихла хуртовина і розходилися хмари. Насправді явище виявилося тимчасовим, хвилин на 30, наче нагорода для тих, хто раніше встав і не побоявся!
Тим часом на гору підтягувалося все більше туристів, тим самим розкатуючи трасу. Я не поспішав, хай добре прокладуть маршрут. Другий спуск вже був класичний – швидкісний. Я вже подумки зібрався здійснювати третій підйом, але не тут то було. Черга, велика черга, навіть дві черги. Одні чекають, коли хтось поверне санчата, бо для оренди немає санчат. А інші чекають на підйомник. Тож я зовсім вчасно все встиг. Гаразд, нехай черга рухається, здав свої санки, на мене чекають спа-процедури в готелі. Пішов прогулятися містечками.
Поки йшов уздовж чудових струмочків-річечок і старовинних мостів у місті завили сирени. Причому місцеві жителі взагалі ніяк не відреагували на це. Сирени вили дуже тривожно. Я припустив, що з гір сходить лавина і треба повідомити додому, що я вже далеко від гір. Але як мені сказав один місцевий дідусь, це такі тренування у них. Перед виїздом в аеропорт у мене ще було півторагодинний релакс в басейнах, джакузі та саунах.
Час пізнього чекауту з невловимою швидкістю наближався. Таке враження, ніби час у спа зоні йде в кілька разів швидше за звичайний. Все, час починати зворотний шлях. Ми всі сіли в автобус і вже за кілька годин у зоні вильоту чекали, коли “пунктуальна” Люфтганза вирішить все-таки полетіти. Сидячи в аеропорту, я подумки перебудовував наші плани на подорожі. Наступного року потрібно буде обов’язково влітку відвідати Гальштат та покататися з Мишком на цих саночках. Саме в цьому напрямі є недорогі лоукост-квитки. Ось таке вийшло фантастичне відрядження, я бажаю нашому Матріксу продовжувати розвиватися в тому ж дусі і не зменшувати темпи. І до речі, прямо зараз ми шукаємо до себе в команду розробників;)