Що ви знаєте про ретрит-подорожі? Мабуть, на думку одразу спадає далеке та казкове Балі? Як показав наш досвід, то подорож до Швейцарії приносить не меншу кількість естетичного задоволення, ніж далека азійська країна. Ми вже втретє прилітаємо до наших друзів у саме серце країни для повного ретрит-перезавантаження від робочих буднів. Для входу в країну є два аеропорти, куди налагоджені маршрути лоукостерів – це Мальпенса та Базель. Оскільки з Кракова стала і дуже дешева ціна саме до Мальпенси, то ми традиційно летимо в італійський аеропорт і маємо максимально швидко перебігти до поїзда. На цей раз у нас було цілих 50 хвилин на пересадку з літака. Але сталося непередбачуване, ми потрапили в затор в аеропортовому автобусі. Перед нами не міг почати рух двоповерховий Airbus A380. Так довго ми, мабуть, ще не знаходилися в аеропортових автобусах з часів Еміратів, коли водій схоже вирішив хвилин 40 по колу поїздити. Знову доведеться в аеропорту бігти щоб встигнути на поїзд. Цей аеропорт ще й, як на зло, максимально незрозуміло зроблений. Але ми впоралися, і почали нашу подорож вчасно.
Лугано
Тут у нас була пересадка трохи менше ніж три години. Якщо ви вперше на швейцарських маршрутах, то не погуляти хоча б кілька годин у Лугано це справжній злочин. Притому можна вийти на зупинку раніше у Paradiso і пішечки чудово прогулятися вздовж набережної по місту. А в цьому році тут значно тепліше. Навіть холодне прозоре озеро тепер манило своєю ласкавою приємною водичкою. Тож перший пункт ретріту – сідай на пірсі і спускай ноги у воду озера.
І просто дивись на красу. Скільки саме дивитися, важливо собі визначити проміжок заздалегіть, бо дивитися доки не набридне тут не вийде, бо воно реально не набридне ніколи. Можна дивитися на гори, можна дивитися на місцевих, що неквапливо гуляють. Можна тільки уявляти і радіти як люди живуть кожний у цій красі своє найкраще швейцарське життя. Я навіть забув про ту проектну “пожежу” на роботі, що з ранку ще відбувалася. Далі, якщо у вас є кілька годин, самий час прогулятися набережною до парку із квітами. Другий пункт ретриту – можна лягти на скошену галявину і насолоджуватися, просто насолоджуватися життям.
Цей пункт ми проходили в минулій подорожі, тож підемо далі до місцевого імпровізованого пляжу. Біля пляжу – зона з барами, де, схоже, цілорічне свято та веселощі. І тут таки знову треба присісти і дивитися на річку, на вечірку, на те, як хазяїн кидає для собачки камінці у воду, а песик впевнений що це хазяїн себе так розважає. Це просто ідилія, але час тут летить із потрійною швидкістю і наші кілька пересадкових годин добігають кінця. Тож поїхали купою поїздів у найкрасивіший кантон Швіц.
Euthal
Ми приїхали на зупинку Einsdeln, де на нас вже чекала наша подруга Таня. По хорошій традиції зустріч ми почали із гучного прослуховування пісні Рамштайну – Коміт. Ми їхали між горою та озером і раділи мов діти як же тут все стабільно красиво. Вдома на нас уже чекала наша подруга кицька Роузі.
Перший вечір ми почали з не менш традиційної прогулянки вздовж озера. Три роки тому ми вперше тут йшли під потужною зливою, а зараз під приємними вайбами зустріч старих друзів у вечірній Швейцарії. Першу половину завтрашнього дня ми мали провести вдвох, оскільки Томас ще летить з Індії, а Таня поїде на курси. Ми вирішили звечора підготувати велосипеди і тут ми зрозуміли, наскільки в сучасному світі важко обійтися без ШІ. Троє інженерів намагалися п’ять хвилин приборкати насосом злий велосипед. Наче і качається і не качається одночасно. Ми робили різні підходи, але машина не піддавалася! Доки Даші нарешті не пощастило розгадати таємницю сучасних колес.
Минулого року ми закінчили наші маршрути у цьому регіоні в пошуках скарбів Наполеона. Цього ранку ми продовжили. Ми шукали дуже добре, навіть змогли безповоротно заблукати. Довелося спускатися в ущелину до річки і лізти в гору. Ми можемо сміливо заявити, що ми ті самі люди, які ступали там, де ще не ступала нога людини! На жаль, нога Наполеона теж не ступала в цих краях.
Хоча може золото і не фізичне, можливо малась на увазі саме краса цього кантону, а золото – це гори, панорами та суниця. Види тут фантастичні, їх не можна описати, їх вам не передадуть фотографії, просто приїдьте і проникніться атмосферою, послухайте як дзвенять дзвони на шиях корів на фоні зелених альпійських гір!
Ввечері ми всі разом поїхали на місцевий концерт у сусіднє село. Я не дуже розбираюся в оркестровій музиці, але було відчуття що різні склади оркестру грають ту саму мелодію. Але звісно ж сенс не тільки в концерті, а в атмосфері. Ці гори, ці річки, ці всі люди, що сидять і релаксують під музику. Це, мабуть, один із сенсів життя і є. Думаю, що філософи які шукали сенс життя, просто ніколи не бували у Швейцарії.
Наступний день ми вже вчотирьох відправилися у черговий неймовірний трекінг. Спочатку це були соковиті густі ліси. Даша навіть оленя побачила, потім це були гори із видами на захмарені села.
А потім неймовірна панорама на місто Брюнен з висоти. Тут було настільки мило, що під час чилу Томас навіть поспав.
Єдина проблема у цьому раю, це огорожі під напругою. Кажуть, що це зроблено для тварин, але мені здається, що просто щоб місце раєм не здавалося) Внизу біля запаркованої машини на нас чекав вольєр із зайками. Вони у Швейцарії на 27% миліші ніж в інших частинах світу!
На сьогоднішній вечір у нас великі плани, Даша визвалася подоїти сусідських корів! Сусіди нас знають добре, вони три роки тому думали що я європейський “шпійон”, що перевіряю відповідність їх будинку до стандарту. А потім ми всі дружньо пили каву зі шнапсом у них. Цього року Даша була налаштована рішуче. Ми приїхали у корівник, познайомилися з їх старенькою мамою і пішли включатися в курс справи. Доки Даша дізнавалася секрети швейцарського доїння,
я пішов на ганок подивитися на панорами. Аж раптом за мною закрили двері і я залишився замкнений. Потім вийшов швейцарець із вилами і випустив свиней. Свині одразу почали бігти до мене. Схоже доки Даша буде доїти корів, мене вирішили згодувати свійським тваринам. На щастя, свинки були не дуже голодні, а більш допитливі. Я хотів проковзнути у двері з яких виходив чоловік, але там вже стояв великий віз свіжого гною. Мені здалося, що чоловік сказав мені, що якщо я хочу вийти, то я мушу подолати цей гноєвий челендж! Я пробував знайти інший вихід, але все марно. Доведеться тепер жити у Швейцарії! Потім побачив Дашу у вікні, але вона мене не чула.
А свині все бігають навколо мене і демонстративно ковзають у багні. Та що ж за хорор. На щастя, в якийсь момент Даша таки звернула увагу на мої боротьбу зі свинками і врятувала мене. Моя дружина завжди мене рятує! Тепер можна і перейти до доїння! Я не буду розповідати секрети, як це відбувається саме у Швейцарії, але було цікаво. Ну і звісно потім посиденьки за кавою зі шнапсом!
Подорож від Цуг до Локарно
Є така крута розвага у Швейцарії, це купити проїзний на день і подивитися найкращі місця. Обов’язково треба щоб маршрут проходив через місцевий пором. Тож маршрут на цей раз був такий. Купою поїздів ми приїхали у місто Цуг. Чи варто писати що воно таке ж шикарне як і більшість рандомних міст країни?
Тут ще й в довісок безкоштовний пташиний зоопарк є. Ми звісно здивувалися як вперше, що місто виявилося шикарним, але мені здається, що в цій країні тільки Женева відстає по красі та цікавості. У нас було хвилин 40 у місті, потім ми намазалися безкоштовним сонячним кремом із рекламного автомата на набережній і поплили на кораблику. Пороми це завжди радісно, а на цих озерах вздовж високих соковитих гір, взагалі топчик.
Люди тут живуть наповну. Недивлячись на космічні ціни, майже всі замовляють собі легкий сніданок щоб поснідати у цій ідилії. З однієї сторони досвід має бути цікавим, з іншої, за ці гроші ми візьмемо чергові авіаквитки і буде ще радісніше! Але ж як тут гарно! Шкода, що озеро коротке і через 50 хвилин треба рухатися далі.
Наступна наша локація була в іншій частині країни, у Беллінцоні. Це місто справжня прихована перлина країни. Тут є три безкоштовних крутецьких замки. Ну вони типу платні, але платна частина саме музей, а по територіям можна полазити безкоштовно. А маючи проїзний ще й на автобусі можна пересуватися безкоштовно. Єдине, що не треба повторювати нашої помилки, їдьте до замку в гору також на автобусі.
Інакше будете себе відчувати лицарями, що прийшли завойовувати цей замок. Окрім замків саме місто також приємно здивувало. Тут є дуже цікава будівля з безкоштовним доступом. Не знаю як її описати, але чомусь в голові крутиться слово “Вернісаж”, щоб воно не значило.
Я не знаю як ми в попередніх маршрутах пропускали Беллінцону, але ретрит у вигляді посидіти під сонячними променями на стіні нижнього замку – зе маст!
На завершення ми пішли забрали їжу по додатку за 5 франків у дорогому ресторані і влаштували собі пирування у потягу, їхали ми у італійський курорт у Швейцарії – Локарно. Ми вже майже всі італійські знамениті озера відвідали, можемо складати рейтинг.
Ми заїхали сюди буквально на кілька годин. Якраз ідеально щоб пройтись по набережній і зазирнути у старе місто. Місто непогане, але програє по цікавості та красі сусідньому Лугано. Як же приємно себе відчувати експертом по швейцарських озерах!!!
Ось така у нас видалася затишна невеличка подорож у мальовничу Швейцарію, тепер відпочиваємо і збираємося силами перед величезною подорожжю на Експо 2025 до Японії.