One more good morning in Switzerland! – сказала наша подруга Таня і підняла віконні жалюзі. За вікнами був звичайний швейцарський рай, в якому живуть щасливі жителі країни. З одного вікна відкривається велика, простора зелена долина, огорнута високими зеленими горами, з іншого вікна звичайно озера з маленькими поселеннями навколо. Так, ми у Швейцарії, і зараз буде найчарівніша подорож по країні вічного щастя. Це країна, в якій дуже легко відрізнити мешканців від туристів. Вони часто сміються під час розмови між собою, на обличчях майже завжди посмішка, видно що всі люди радіють життю. Наприклад робітник, що копає яму між коліями, робить це з настільки задоволеним обличчям, що я вже і сам замислився може і мені варто покопати разом з ним яму. Інший до нього їде з причепом і при тому настільки радісний, що я схоже менше радів коли перший раз прилетів до Таїланду. Двоє робітників зустрічаються і про щось між собою починають жартувати. І таких епізодів за подорож було багато. Люди живуть в природному раю і знають про це. І це просто чудово.

Як же ми потрапили в цей рай? Нас запросила приїхати в гості моя улюблена староста Таня. А що може бути кращим за подорож? Тільки подорож до друзів.

Підготовка до подорожі проходила максимально легко, оскільки Таня вже знала і маршрути, і те як працює транспортна система. Тож залишалося виловити тільки акційні квитки, щоб максимально близько підлетіти до країни. Це був аеропорт Мальпенса в Італії. Вже по звичці я беру відпустку на один день менше, оскільки зможу ще попрацювати з телефону під час довгої дороги. Мені взагалі здається, що часами такі підходи до роботи максимально продуктивні, тому що ти вчишся виконувати задачу за мінімальну кількість кліків і логічних кроків.

Аеропорт Мальпенса зайняв перше місце серед найскладніших аеропортів світу.  Загалом нам складні аеропорти не попадалися. Завжди можна було в усьому розібратися. Але тільки не в цьому. Я не знаю за що вони так з туристами, але для пошуку зупинки поїзда краще винайняти приватного детектива, а ще краще холістичного, інакше за годину ви просто не встигнете розв’язати цей пазл з різних ліфтів, виходів і переходів. У нас, на щастя, було більше години в запасі. Тож ми навіть випили кави по дорозі. Починається наша подорож. За вікнами червоне цвітіння маків, маленька зайка стрибає між квіточками. Приблизно за 40 хвилин ми покинемо зону роумінгу ЄС і будемо без інтернету. Таня сказала що її хлопець Томас з радістю поділиться з нами копією своєї сімки, а поки що нам треба буде проїхати проміжок у три години з пересадками без інтернету. Хоча ще зовсім недавно ми саме так і подорожували, але до хорошого звикається швидко і вже навіть було якось страшно, як це опинитися в іншій країні без зв’язку. Але насправді навіть смішно про таке писати) Нас більше тривожила пересадка по шість та вісім хвилин між поїздами, а десь було взагалі чотири. Таня сказала не перейматися цим, швейцарська точність як ні як. Пізніше Таня прислала повідомлення що нам доведеться зачекати Томаса на фінальній зупинці, оскільки він приїде на 4 хвилини пізніше. Тепер ми остаточно переконалися що фраза про швейцарську точність це не пусті слова. Невже все настільки ідеально? А ось і ні, один із потягів відправився на дві хвилини пізніше свого часу, Таня сказала що ми стали свідками справжнього великого колапсу. Але окрім жартів – вчасність це дуже крута фішка країни, ти можеш собі хоч з десятьма пересадками спланувати маршрут і будеш певен, що приїдеш у фінальну точку саме в зазначений навігатором час.

А для легкості пересування треба купити собі завчасно проїзний, що покриє взагалі весь громадський транспорт, включаючи фунікулери на вершини гір і пороми по лазурним озерам. Щодо точності ми розібралися, наступне питання це швейцарська якість. Я зробив висновок такий – в цій країні ти за все платиш дорого, прямо дуже дорого, але отримуєш натомість преміум сервіс. Це можна порівняти із літаками: якби не існувало економкласу і ти якщо хочеш летіти, то тільки бізнес-класом. Тож поїзди тут комфортні на максималках. Є тільки одна серйозна проблема — це сходити в туалет під час маршруту. У туалеті немає вікон і існує страх пропустити щось красиве за вікном. Це не жарт. Приблизно 99 відсотків подорожі поїздом це озера з неймовірним кольором води, або високі зелені гори, іноді проскакують поодинокі водоспади, а іноді зовсім не поодинокі. Від вікна неможливо відірватися. Це перший раз в житті коли незважаючи на довгі переїзди я не слухав музику чи не дивився завантажені ютуб канали. Тут ти просто намагаєшся одночасно подивитися у вікна з двох сторін поїзда.

Я взагалі не впевнений, що по Швейцарії обов’язково складати собі маршрут, можна вийти на будь-якій зупинці біля озера, або в містечку і повірте мені, вам дуже сподобається. Головне, щоб у назві міста не було слова “Женева” і все буде добре. А ми поки що їдемо нашим першим ланцюгом поїздів розкривши рота від нескінченої краси країни.

Але є і зворотна сторона медалі, коли в країні все настільки зелене, цьому має бути логічне пояснення. І як ви здогадалися це не від постійного сонця, тож будьте готові що у цьому раю на вас чекає чимала кількість дощів. Але красу країни дощем не зіпсуєш. Тому одразу після вечері ми пішли у розпал зливи з ліхтариками гуляти в гори. Такого досвіду в нас ще не було і нам це дуже сподобалося. В цьому була особлива романтика. Десь у густій темряві дзвонили дзвіночками корівки, на стежках сиділи здивовані жабки, а по дорозі бігла незадоволена лисичка. Хоч в суцільній темряві не видно панорам, але такий формат трекінгу однозначно варто спробувати. Можливо цьому походу додала родзинки ще й традиційна швейцарська “соціальна” вечеря. Томас нас пригощав роклетами. Це коли на стіл ставиться роклетниця – щось по типу гриля з підставкою для плавлення сиру і у кожного є своя міні-сковорідочка. Ти накладаєш собі на сковорідку різних смаколиків, приправляєш все це швейцарським сиром і провалюєшся в гастрономічний рай. Швейцарський сир це окрема історія, приблизно останні всі роки свого життя я був впевнений, що це такий сир де особливо великі дірки. А ось і ні, цей сир зазвичай взагалі без дірок, а ось на смак… я ледве не отримав анафілактичний шок від смакового задоволення. Як мені тепер повертатися у світ звичайного сиру?

На щастя у Томаса як справжнього швейцарця під сир була відведена ціла полиця в холодильнику. І я його розумію, з таким сиром можна взагалі інші продукти не купувати. До речі, перше що ми зробили після повернення зі Швейцарії – купили собі роклетницю! А ще цікавий факт, що саме в цей момент написання розповіді я зголоднів і пішов готувати собі роклети. Але повернемося до Швейцарії. Першу ніч було трохи незвично спати. В мене був страх, що у будь-який момент може повернутися кицька Тані і почне мене нюхати в обличчя. А ще гірше, якщо замість кицьки прийде лисиця, та, яку ми сьогодні бачили під час прогулянки. Чомусь ці дві думки ніяк не відходили з голови, а на додачу під ранок Томас настільки голосно чхнув, що я з переляку спросоння подумав що на нього напав шанхальський барс, що зайшов замість лисиці. Стурбовано запитав Дашу, що відбувається і вона мене заспокоїла. Як я писав в одній з попередніх розповідей, шанхайський барс це наш умовний ворог в дикій природі, ми ніколи його не бачили і від того ще страшніше що він колись може на нас напасти.

Einsiedeln

Раз Томас чхає, значить вже довгоочікуваний ранок і можна починати досліджувати цю неймовірну країну. Сьогодні ми самі на маршруті, Томас працює, а Таня після травми ноги набирається сил на завтрашній з нами похід. Таня з нами доїхала на автобусі в першу точку нашого маршруту. У цьому місті є Айнзідельнське абатство, що є дуже важливим у світовому католицькому паломництві. Ми зайшли в середину. Я не дуже експерт по абатствам, але всередині все виглядало ну дуже ефектно. Саме місто невеличке, але дуже затишне і красиве, але цю фразу як я вже згадував можна застосувати до будь-якого міста цієї країни. Тож просто знайте, що ми отримували масу естетичного задоволення абсолютно від кожного міста де ми пересаджувалися чи гуляли.

Люцерн

Подорож на поїздах до Люцерна виглядала приблизно так: “Вау”, “Нічого собі”, “Ти це бачила? ”, “Ух ти”, “О, навіть так”, “А може тут вже вийдемо, усе одно не може бути красивіше?”, але після розкішних зелених гір на нас чекало розкішне місто. І що не менш важливе з Макдональдсом, у якому продається подвійний біг тейсті. Кілька годин виділити на це місто буде якраз.

Можна встигнути насолодитися набережною із рожевими каштанами, поблукати двориками, пройтися по незвичайному мосту і головне з’їсти подвійний біг-тейсті. Але на нього як раз часу не вистачало, тож ми взяли замовлення і побігли на паром що прямує до Vitznau.

Як ви знаєте ми з Дашею дуже любимо кораблики, найкрасивіший до цього вважався в Норвегії, але тут з’явився достойний конкурент, і це точно не через наявність подвійного біг тейсті. Плисти нажаль лише годину, але моя вам порада, продовжуйте свій подальший маршрут також на цьому кораблику. Там до самого кінця красиво буде. Рівень краси я б охарактеризував як “Від такої краси можна померти”.

Але пором то тільки розігрів, далі швиденько пересідаємо на в вагончик зубчастої залізниці і відправляємося високо-високо в гори. Сідайте по лівій стороні! Цей підйомник також синхронізований з поромом і також покривається швейцарським проїзним як і поїзди, тож пересадка доволі легка.

Тут є два варіанти. Вам може попастися старовинний аутентичний вагончик чи сучасний зі спеціальними лежаками біля передніх вікон. Обидва варіанти дуже класні. В ідеалі як у нас, туди на старому, назад на сучасному.

Гора Rigi

Подорож на гору в один бік займає до 30 хвилин. Види кожну секунду не перестають дивувати. А в один момент ще й озеро змінює свій колір на світло бірюзовий І навіть якщо зверху буде все затягнуто хмарами, то у вас буде достатньо часу насолодитися видами озера доки вагончик не заїде у хмару. Ми не очікували що підйомник буде їхати так довго, тож нам здавалося що пройшла рівно одна вічність.

Одну вічність потому

Ми вийшли на самісінькій вершині гори і по класиці жанру усе було затягнуто хмарами. На щастя тут діє старе китайське правило, якщо щось затягнуто хмарами, почекай ще одну вічність і дочекаєшся панорамних видів. З нами вийшло багато китайців. Доки я спостерігав за ялинками, то помітив що у китайця, який сумно дивився в хмарну величінь несамовито розширилися очі. Я обернувся і побачив що хмари для нас відкрили панораму рівно на 5 секунд. Ці 5 секунд здавалися тими, яких ти чекав ціле життя. Ага, значить тут дійсно таки можна дочекатися красивих видів.

Ми  пішли гуляти по стежкам на пік гори і час від часу насолоджувались «вікнами» у хмарах. В один момент у мене розвалилися нові ортопедичні устілки. При чому одночасно на обох ногах. Такс, завдання подорожі ускладнюється, бо устілки розвалилися саме в тій країні, де їх купувати точно не варіант.

Ми спустилися кілька станцій пішки вниз і сіли на поїзд. Тут також є варіант спуститися канатною дорогою, але канаток у світі багато, а підйомник зубчатої залізної дороги нам випав вдруге за життя.

Тепер у нас є 40 хвилин погуляти по Vitznau і поплисти далі на поромі.

Віцнау

Оскільки Віцнау це маленьке місто із набережною на одному з найкрасивіших озер світу, а з гір що нависають над містом ллються два водоспади, то я думаю це вже доволі переконливий аргумент, щоб тут погуляти.

До речі в місцевому маркеті продається кава не за всі гроші світу, а всього по євро, тож будемо намагатися гуляти і не вмерти від краси. Коли здавалося що красивіше в цьому світі ну просто не може бути, ми сіли на пором і попливли в найвіддаленішу точку озера, місто Brunnen. Ми не переслідували за ціль саме це місто, але паром туди йде аж півтори години.

В цей момент над озером вийшло сонце і половина пасажирів одразу померла від краси, а половина трималася з усіх сил. Це той момент коли одне одного запитуємо “Ти можеш?”, “Ні, я від такої краси не можу!”. Хитрий навігатор пропонував нам вийти на 40 хвилин раніше, щоб більше їхати на поїздах.

Але тут треба максимальний проміжок маршруту пропливти саме на поромі. Ось ми і у Брюннені. Але нажаль на сьогоднішні прогулянки час вийшов, тож стрибаємо у потяг і години через три доїдемо до Тані. На цьому маршруті з потягів у нас уже навіть з’явилися улюблені місця.

Берн

Новий день, новий ранок! Сьогодні у нас великі плани, ми ідемо в долину водоспадів. Тож день починаємо максимально рано, бо вона знаходиться в іншій частині країни і нам потрібно буде більше восьми годин за день провести у потягах. Але тут є дві важливі речі, проїзний все покриває, тож немає різниці скільки потягів, більше потягів – більше красот за вікнами подивимося. Таня сказала чарівну фразу “Дивіться, я склала маршрут”. За всі 12 років подорожей ще ніхто для нас не складав маршрут і це настільки було приємно і незвично почути, та й вчорашній день проходив у строгій відповідності до маршруту, який нам побудувала Таня, за що ми безмежно вдячні.

Так ось, ми почали близько сьомої ранку і тут стали свідками ще більшого колапсу ніж потяг що запізнився на дві хвилини. На цей раз цілий сегмент залізничної дороги був зламаний і від першого міста були скасовані всі потяги на дві години. Але і тут логістика країни не підвела, замість потягу одразу запустили автобуси до найближчої працюючої станції. Тож у Берн ми приїхали майже за планом. Щодо Берну я був трохи скептично налаштований, оскільки це доволі велике місто і ми колись уже були в Женеві. Але варто тільки зайти вглиб міста… Ми що знову в Люксембурзі?

Це безмежно зелене місто із бірюзово-молочною рікою, що йде вздовж вуличок, протікає під мальовничими мостами і вздовж високих схилів. Я навіть знайшов місце схоже як у Києві біля метро Житомирська. Але тут ця частина більш мальовничо виглядала. Якби до цього я не бачив бірюзово-молочних озер, то був би впевнений що у Швейцарці навмисно підфарбовують річку у такий приємний колір.

Я навіть впевнений, що вона особлива і на смак, але вирішив не надпивати. Все ж таки у Швейцарії ми точно не останній раз, і треба хоч щось собі залишити на наступний раз. До речі, це показник дуже класної подорожі, коли ти одразу починаєш планувати її повторення. А в наші часи моральна можливість будувати довгострокові плани – безцінна. Думаю, що ця можливість найдовше відновлюється після початку війни. І коли ти маєш довгострокові плани, то набагато краще себе почуваєш. Чим глибше ми заходили в місто, тим менше хотілося їхати далі, а раптом далі не так класно? Але ж ми у Швейцарії, далі точно буде класно!

Тепер треба знайти собі їжу і можемо їхати далі. Коли в місті є мережа маркетів Migros чи Coop то з пошуками їжі не все так погано. Оскільки можна одразу купити готової їжі. Причому можна купити як шматок піци так і чищені креветки з соусом. Розмах гастрономічності в маркетах був широким, шкода тільки немає безлімітної золотої картки, щоб подужати швейцарські ціни. Тож обмежилися піцою. Тепер у нас було 8 хвилин до потяга і відстань у 500 метрів.

Здавалося б не так далеко, але то були схоже швейцарські метри. Спочатку ми просто прискорено йшли, а коли до потяга залишалося дві хвилини, мені здавалося що ще пів міста попереду. Довелося бігти зі швидкістю світла, та не звичайного, а швейцарського. Я до платформи добіг першим і почав тримати потяг, коли добігла Даша, я зрозумів що тримаю не той потяг. Відпустив, перебіг тримати інший, ми переживали за Таню, оскільки після травми ноги їй не особливо то й був показаний біг. Але чого тільки не зробиш заради мальовничого маршруту. В останню секунду ми всі втрьох були у поїзді. Таня сказала, що нога себе почуває відносно нормально. І це було добре, бо тепер нам треба було через пів поїзда пройти пішки до другого класу. Йти було настільки далеко, що я боявся, що доведеться виходити раніше ніж ми знайдемо собі місця. Бо одна з умовних проблем цієї подорожі – деякі поїзди настільки швидкі, що за переїзд не встигаєш відпочити. Тепер коротка пересадка у місті із незвичайною назвою Інтерлакен і їдемо до долини. Під короткою пересадкою я маю на увазі пересадку в одну хвилину. Але ж це Швейцарія, тут навіть якби секундна пересадка була б то всі встигли б. Шкода правда, що Тані знову треба було трохи пробігти. І ось ми, здається, знову в Перу!

Долина водоспадів

Високі гори і панорами долини одразу мене перенесли флешбеком в Олянтайдамбо, тільки тут ще на додачу близько вісімдесяти водоспадів. Нарешті ми тут! Скільки років я мріяв і ось вона! Мерщій досліджувати долину. Нас одразу зустрів наймасивніший водоспад долини. Нам дуже пощастило, через дощі він був дуже повноводним, а під час прогулянки долиною виходило сонце, хоча прогноз малював що ми тут ще і сніг зустрінемо за кілька годин.

Тепер ми тримаємо маршрут до кінця долини, а там буде канатна дорога. Йти залишалось близько пів години, але нас увесь час тримав в тонусі місцевий дідусь. Він йшов не дуже швидко, але впевнено. Кожного разу як ми зупинялися для фото, дідусь обов’язково з’являвся на горизонті. Ми не хотіли йти позаду, але й чомусь боялися що він нас наздожене. А ще ми чомусь згадали про викладача баз даних з інституту і нам стало цікаво чи згадували про нього хоч раз у долині водоспадів, чи все-таки ми перші. І ніяк же не дізнатися про це. Але після цього викладач зовсім не виходив з голови, тож можна сміливо сказати що я згадував про нього усю долину водоспадів. Сподіваюсь, у нього усе добре, бо людина він – вогнина! А ось і канатна дорога вже попереду! Корівки дзвенять, водоспадики дзюрчать, а ми як завжди біжимо, бо йти до канатки три хвилини і відправляється вона також через три хвилини. Що ж так Тані не щастить з нами на маршруті. Коли ми піднялися на гору у село Мюрен нас чекало дві новини. Хороша полягала в тому, що можна піднятися на ще одному підйомнику на висоту більше ніж 3000 метрів прямо як Джеймс Бонд. А погана в тому, що наші проїзні покривають тільки 50% вартості. Тож якщо ми хочемо бути Джеймсами Бондами, то треба доплатити 40 євро, і це вже зі знижкою, при тому з кожного. Ми вирішили що раз Джеймс Бонд нас вже випередив, то нам тоді немає сенсу туди підніматися. Остаточно наші  сумніви розвіяла вебкамера, що транслювала сніжну пургу з вершини гори. Добре хоч у нас за прогнозом ще є трохи часу до снігу, тож можемо прогулятися по високогірному містечку. Види тут відкривалися чудові, але Таня нас не щадила і повторювала фразу “Так, з видами вам сьогодні не пощастило”. Зазвичай туристичні гіди намагаються знайти позитив навіть коли зовсім все йде не по плану, але за що я люблю свою улюблену старосту, так це за її прямоту та чесність. “Таня, ну може нам хоч трошки пощастило? Все ж таки види є”, “Ніт!”. Ну ніт то й ніт, значить на наступний раз залишимо.

Хоча об’єктивно кажучи у Швейцарії точно не варто повертатися по декілька разів в одне й те саме місто, бо гір тут сотні і життя не вистачить всі облазити, усі подивитися. У нас за планом був похід до кінця міста, а там спуск фунікулером, але все як завжди закінчилося бігом. Бо той фунікулер був зламаний, а вагончик канатної дороги до якого було йти 10 хвилин вирушав через 10 хвилин. Це був, мабуть, перший раз в житті коли ми не встигли приблизно на одну секунду. Наступний буде за пів години. Ось і добре, перепочинемо 30 хвилин, теж треба. Другий вагончик чомусь приїхав хвилин через п’ять і в нього почали неспішно загружатися китайці. Я вирішив сходити в туалет. По поверненню Даша мене з докором запитала “Ну як, сходив у туалет?”. Це був другий раз в житті коли ми не встигли кудись. Чомусь вагончик відправився на 15 хвилин раніше розкладу. Я себе почував як Губка Боб в тій серії, де він не міг сісти на автобус. На щастя третю канатку ми не пропустили, а за одно й відпочили.

Інтерлакен

Нарешті погоні закінчилися, до поїзда ще кілька годин, нам немає куди поспішати, ми у черговому місці вічного щастя, що мальовничо розташувалося поміж двох озер. Час тут зупинився. Знову річечка із бірюзовою-молочною водою. В небі ширяють парапланеристи, тюльпани квітнуть. Люди гуляють розмірено, бо вони в найкращому світі і тільки ми знову як завжди кудись біжимо. Хто ж винен що тут є канатка до якої йти 8 хвилин і вона відправляється через 8 хвилин.

Таня бігла, хоча тільки нещодавно почала ходити без наколінника, вона вселяла у всіх віру як дівчинка яка змогла, а значить і ви всі зможете. Я б з радістю в нагороду за Таніну жагу всюди встигнути поніс би її на руках. Але зважаючи на стан моїх зламаних рук, це більше б виглядало як битий небитого везе, аніж дівчина яка змогла. До речі, підйомник, як виявилося, не покривається нашим проїзним, тож ми його пропустили. Тепер передих, лавка, зелене поле і літаючі парапланеристи. Таня звернула увагу, що до потяга ще година, а йти 15 хвилин. Тож вона запропонувала твіст сюжету – не починати бігти за 15 хвилин до відправлення. Доки ми відпочивали на лавці й дійсно здавалося що час зупинився, начебто його більше не існує, навіщо взагалі кудись ще їхати, якщо можна прямо тут провести все своє життя вбираючи в себе всю цю неземну красу.

Нажаль час таки йшов і вже треба було йти купувати їжу і починати найбільш релаксуючу частину дня – панорамні поїзди. На щастя кількість пересадок була мінімальною, тож поїзди в середньому їхали по півтори години кожний. До речі картинка за вікном ще радісніша коли ти їси смачний швейцарський шоколад. А він дійсно дуже смачний. В цей момент мені хотілося розказати про Швейцарію всьому світу. Таке саме відчуття було коли ми вперше прилетіли в Єгипет або Таїланд. Це відчуття з’являється в найкращих подорожах. І те, що я казав, що ти не йдеш в туалет, щоб не пропустити додаткову красу за вікном, це не метафора, це дійсно так було під час переїздів в поїздах. Після другого поїзда у нас була пересадка 27 хвилин в невідомому нам місті. Пів години звучить непогано щоб для себе відкрити ще одне красиве місто, на що Таня доповнила “А потім знову бігти на поїзд?!”. Ми дуже пообіцяли Тані, що зробимо все можливе, щоб не довелося влаштовувати спринт. Я не впевнений, що Таня мені тоді повірила, але ідею прогулятися підтримала. Я б хотів би написати, що ми відкрили ще одне дуже прекрасне місто, але з моєї розповіді тоді неможливо буде виділити що дивитися у Швейцарії, якщо у нас що не місто, то райський куточок? Але у Швейцарії саме так і є. Я думаю тут на поїзді можна взагалі далеко не їхати, щоб відкрити ще якийсь куточок раю на землі. Так тут люди і живуть. Я взагалі не розумію навіщо швейцарцям кудись подорожувати, якщо наперед зрозуміло, що буде менш красиво. Цього вечора вже взагалі не вистачало ніяких сил на нічний трекінг, а сон був міцнішим за титанові пластини. Тепер мене не змогла б розбудити ані лисиця, ані рота чхаючих швейцарців.

Ліхтенштейн

Ми були до цієї країни близькі як ніколи, всього година їзди і ми відкриємо одну із найбільш важкодоступних країн Європи. До початку подорожі мені здавався максимально логічним цей маневр, з’їздити на третій день до Ліхтенштейну. Але чи готові ми проміняти ще один чудовий швейцарський день на Ліхтенштейн. Судячи з фотографій країни, це була б найгрубіша помилка наших подорожей. Томас, який вже там був, сказав що звозить нас залюбки, якщо ми наполягаємо, але чи я точно впевнений? Скажімо так, за попередні два дні я пройшов усі стадії прийняття, що Ліхтенштейн доведеться викреслити із цієї подорожі. Бо фактично у тебе є квиток всього на три дні до раю, а ти хочеш відпроситися на один день на Землю. Натомість наступного разу поїдемо у Швейцарію через Ліхтенштейн і тоді точно не програємо. Таня сказала що у них із Томасом є пречудовий для нас маршрут і після смачного сніданку ми почали збиратися. До речі на сніданок була швейцарська яєшенка зі швейцарським сиром.

Доки всі збиралися я пішов прогулятися околицями в сподіванні знайти зниклу кицьку. Доки я дерся на гору, то помітив як якась кицька вальяжно гуляє по швейцарським галявинам. Доки я намагався сфотографувати кішку, це помітила швейцарська пані і не спускала з мене очей, скільки я йшов, відчував як мене пронизує через спину швейцарський погляд. Я навіть привітався, але від цього у пані виникло багато запитань. Я ще був не дуже сильний у швейцарській мові, але намагався пояснити що я друг Томаса, бо жінку явно цікавило питання звідки я тут взявся. Начебто її відповідь влаштувала. Але повернемося до цієї історії ввечері. Поки що всі зібралися і ми поїхали крізь мальовничі гори та озера до гори Matterhorn.

Чортів міст

Перша наша зупинка була біля чортового моста. Місце виглядає дуже ефектно, особливо за рахунок крутих високих скелястих гір та самих мостів. Це місце має велику історичну цінність оскільки тут колись расіянські війська отримали по зубах, але в принципі їм не звикати, вже тільки в Україні десятки таких місць.

Але повернемося до красот, тут є тунелі, мости і високі гори, тобто все що треба для пригод і цікавої подорожі. Ландшафти країни тут різко міняються. Тут Швейцарія не менш красива, але зовсім інша. Пів години гуляння і можна їхати далі в гори на пікнік.

Околиці Matterhorn

Це був не просто пікнік, це було щось естетично нереальне. При чому як тільки ми розклалися для доповнення краси ще й бабак почав недалеко від нас стрибати. Всі ті, хто не померли від краси попередніх днів ризикують це зробити саме на такому пікніку. Незважаючи на дощовий прогноз, природа схоже схвалила нашу відмову від Ліхтенштейну на користь Швейцарії і замість зливи було яскраве сонце на тлі блакитного неба.

Після пікніку був невеличкий трекінг в гору, а потім подорож назад у долину із фотозупинками. Я не знаю що тут влітку, кажуть ще красивіше, але приблизно так я себе почував коли вперше побачив Мальдіви.

Цікавий момент, у мене до поїздки у Швейцарію були дуже високі очікування, і країна їх повністю до кванту підтвердила, хоча уявляв Швейцарію я зовсім інакше.

Під час подорожі не було сплесків мегарадості, просто вся подорож проходила одною суцільною хвилею прекрасного і чогось дуже приємного через кожну клітинку мого тіла. І цей пікнік, був просто фінальною найсмачнішою вишенькою на багатоповерховому торті.

Брюннен

Ми вже в цьому місті зупинялися два дні тому, коли треба було пересісти з порома на поїзд. Тепер ми тут зупинилися на каву та прогулянку по набережній. Тані набережна та види дуже нагадували наш Крим, у мене асоціація з Кримом проскакувала на кораблику, а зараз мені більше було схоже на Таїланд. Але, мабуть, то і є найкраще поєднання Криму з Таїландом – на берегу швейцарського озера. Після кава-стопу ми поїхали назад. Томас нас віз маршрутами з найкрасивішими панорамами, але погода нас щадила і щоб нас не добивати красою, закривала панорами хмарами, натякаючи приїхати наступного разу ще.

Вечірній трекінг

Оскільки попереду ще цілий вечір, а навколо будинку Тані з Томасом гори, тож плани на вечір очевидні. Ми пропустимо той етап, що тут, як несподівано(!), але теж було дуже красиво, це місце до речі було схоже на місце у всесвіті Гаррі Поттера, де їде паровоз до Гоґвортсу, і перейдемо до головної частини. Високо в горах живе мама сусідів Томаса. Наразі мама у лікарні, а її доросла донька поїхала доглянути за хазяйством.

Ці сусіди фермери і мають велике господарство. Коли ми проходили повз будинок, жінка гостинно запросила нас на її фірмову вечірню каву. Таня сказала так: “Це незвичайна кава, тобі сподобається”. Ми зайшли в середину будинку, і тут я почав розуміти швейцарсько-німецьку мову. Жінка почала розповідати Томасу про шпіона, що ходить зранку по горах с фотоапаратом і все ретельно фотографує. Насправді вона думала що я ландшафтний інспектор що прийшов перевіряти та фіксувати порушення.

Тому жінка дуже стурбувалася коли я фотографував її кицьку. Хоча на мою думку, кицька виглядала доволі ідеально, без відхилень від норми. Далі вона заварила нам каструлю кави, на каструлю йшло приблизно три ложки кави, потім каву розлили по великим чашкам і щедро приправили місцевим шнапсом. Томас почав зацікавлено щось обговорювати з господинею. Я помітив, що з кожним ковтком шнапсу, будемо називати речі своїми іменами, шнапсу тут було явно більше ніж кави, я все більше розумів про що вони говорять і навіть казав до Тані свої коментарі на цю тему. Потім Таня сказала, що я повинен виручити улюблену старосту і поміняла чашки місцями. Зробила вона це настільки майстерно, що господиня подумала, що Таня перша випила свій напій і наполягала на тому, що Тані треба випити ще. Томас теж не помітив ротації і вирішив бути в потоці тож налив собі ще магічного напою. Після другої чашки шнапсу швейцарська мова почала вивітрюватися з голови. Але я почав боятися, що зараз вивітряться і інші мови. Але ж старосту треба рятувати, а недопити напій – виразити неповагу до господині. Я сказав Тані, що головне нас із Дашею завтра посадити на літак.

Потім розмова зайшла про масло, яке вони самі готують, потім була дегустація масла. Зважаючи на те, що шнапс ми пили на голодний шлунок, місцеве масло здавалося вершиною гастрономії. В гостях ми провели приблизно півтори години, і ця гостинність, це застілля тепер стали перлиною у моєму музеї спогадів про подорожі. Тепер була справа за малим, треба було з ліхтариками спуститися приблизно три кілометри з гори.

Наступного дня треба було починати зворотню дорогу близько дев’ятої ранку. А це означає тільки одне, треба встати максимально рано та трекнути по горах. Тож ми так і зробили, мали прекрасну прогулянку вранішнім гірським селом, зустріли корів, що паслися вздовж стежок та дзвеніли своїми дзвониками.

І саме цей ранок був взагалі без дощу, природа нас підтримувала як тільки могла. Томас пропонував нам ще залишитися і я навіть склав собі план, як у паралельній реальності Мишко бере мій ноутбук і летить сюди до нас.

Але між подорожами треба робити паузи. Хоча пропозиція просто безмежно приваблива. Коли ми повернулися в італійський аеропорт Мальпенса, то безмежно раділи наскільки в італійському аеропорту дешеві ціни після Швейцарії, ми навіть закотили невеличкий бенкет.

Думаю якийсь окремий висновок про Швейцарію підбивати немає сенсу, але один приємний момент я хочу зазначити – Швейцарія дуже схожа на наші Карпати, за винятком озер та водоспадів. Тож якщо ви були в наших безмежно красивих Карпатах, то можете приблизно відчути те, що будете відчувати у Швейцарії.