Розповіді про подорож:

• Хаквік. Мюнхенська кіностудія
• Вихідний в Інсбруку
• Вертушки-покатушки на саночках в Альпах

Цей ранок виявився надзвичайно сонячним, на небі жодної хмарини. Трансфер до альпійського містечка буде лише о 12:30. Не можу ж просто сидіти в готелі і чекати, треба знову дослідити Мюнхен, цього разу сонячний. Так от як центр виглядає при світлі дня! Було дуже незвично, скільки тут разів був, але в яскравих сонячних променях навіть не міг собі його уявити. За кілька годин я дав величезне піше коло, охопивши всі основні місця і наприкінці навіть встиг на лялькову виставу на центральній площі. Тепер у мене Мюнхен остаточно підкорений, можу хоч екскурсії водити. Приїхав до готелю за 9 хвилин до виселення. Вже практично всі сиділи в автобусі та чекали відправлення за 40 хвилин. Ще дві хвилини зайняла картка, що розмагнітилася, і збори речей у мене зайняли ще 7 хвилин, враховуючи те, що треба було феном просушити три з половиною пари випраних шкарпеток.
Ми вирушили в дорогу, у гори! Нас привезли на озеро Тегернзе до міста Роттах-Егерн!

Назву міста відправляю до нашого особистого віртуального музею міст зі складними назвами, покладу його на поличку між Ольянтайдамбо і Сехершвехерваром, можна ще й Агауас Кальентесом підперти, щоб напевно! При під’їзді до готелю гордо височіли прапори нашої компанії. По автобусу прокотилося “Нас привезли до п’ятизіркового готелю!” Готель виглядав дуже пристойно і солідно. На ресепшені на нас вже чекали, але повідомили, що моя кімната буде дуже скоро готова. Поки ми їхали, бачили, як люди сідають у дирижабль. Такс, кімната – це добре, але на вулиці сонячно ще й десь дирижабль готується до польоту.

“Вибачте, підкажіть, будь ласка, якась найближча подія за планом?”. Дівчина мені відповіла, що найближча подія – це вечеря майже через 6 годин. У мене в голові вже вишикувалася купа ідей куди сходити, причому явно перевищуючи цей проміжок. “То я можу не чекати заселення і просто залишити речі?”. Дівчина сказала, щоб я не парився за речі і йшов гуляти.

“Народе, можна не чекати заселення вперед на озеро!”, однодумців не виявилося, основний аргумент був, що речі треба було б занести в номер спочатку. Але ж там сонячна погода! Гаразд, побіг сам. Озеро наче на картинці, ніби дизайнери його спеціально розмістили саме таким ракурсом до готелю. Пішов у бік міста, сподіваючись розібратися з дирижаблем, але той уже літав у повітрі. Трохи нагодував свій погляд озерними краєвидами та готелями, які виглядали як резиденції мільярдерів. На гугл карті висвітилося місце з дивною назвою Wallbergbahn, оцінкою 4,4 та 690 відгуків. Без інтернету деталі про місце та відгуки прочитати не виходило. Але мені явно туди треба. Іти близько трьох кілометрів. Ще й закриється за кілька годин. Покрутив карту детальніше та визначив, що це канатка. Супер! Тепер буде ідеальна видимість, щоб побачити гори. Спробував зловити інтернет, щоб попередити наших у чаті про наявність підйомника, але інету не було. Три кілометри я пройшов спортивною ходьбою, щоб напевно встигнути. З боку я виглядав як спринтер, що заблукав в горах. Причому трохи кульгавий спринтер. Підйомник працював, людей практично не було. Поки стояв у черзі з однієї людини, то помітив правила гальмування на санчатах. Невже тут можна на санчатах поганяти? Як будуть санки англійською я не знав. А жінка, яка продає квитки, не могла зрозуміти, що йдеться про санки. Я їх описав як лижі, але не зовсім, мають ту саму суть і на цій горі. Мимо! Друга спроба — показала її правила катання на санчатах. З’ясував, що платиш 5 євро, даєш у заставу паспорт і до 17:00 катайся на санках, скільки влізе. Один підйом коштує 11 євро, що більше береш підйомів за раз, то менше платиш за один. До речі, спуск без санок коштує теж 11 євро, тож дешевше на санчатах спуститися. 

Санки кріпляться до кабінки зовні.

Розмір гори у мене трохи викликав сумніви. Я уточнив у жінки, що це, напевно, не складно спускатися на санчатах. Отримав відповідь: «Звичайно складно, ти ж бачив висоту гори, а довжина траси 4,6 км». Але всі ми добре знаємо історію про паровозика, який зміг, а значить і я зможу. Санки мені причепили зовні кабінки. Підйом був довгий, близько 10 хвилин, і чим вище піднімалися, тим менше мені задум з санчатами здавався хорошим. Я ввімкнув визначення висоти. Гора мала висоту понад 1600 метрів. Перепад висоти на трасі для санчат 868 метрів. На горі був вайфай і я зміг таки нашим кинути інфу про гору з санками.

Заодно і знатимуть, де шукати, якщо що, а то привезли в готель, і співробітник зник. На вершині була частинка раю. Видимість нескінченна, сотні альпійських вершин, знизу озеро, ліси. Невелика церква на горі. Крууто! Ось створила природа такі місця! При чому за годину їзди від Мюнхена, тобто за бажання взявши квитки за рік, сюди досить нескладно і не дорого потрапити.

А тим часом я стояв біля старту траси. Жінка, яка продавала мені квитки, звернула увагу на моє взуття і сказала, що мені треба буде часто гальмувати п’ятами. Ще в інструкції була картинка, в якій санки треба тягнути на себе для екстреного гальмування. Ну почнемо! Сів відштовхнувся, їду. Аж не віриться, я їду! Так, спробую пригальмувати. Ага, якось не особливо гальмується. Їду швидше. Санки починають ще швидше їхати. Перший поворот, керованість хороша. На швидкості легко повернув. Їду ще швидше, чомусь їду дуже швидко. У вухах здіймається шум вітру. Починає продувати у всі щілини в куртці. Тепер зрозуміло, навіщо ті ґудзички потрібні. Щось їду я дуже швидко треба зменшувати швидкість, висять таблички про скидання швидкості. Почав гальмувати так, що за ногами залишався глибокий слід, нібито виходить. Але швидкість якась небезпечна на вигляд. Спуск став ще крутішим, втім, як і повороти. Вже дуже швидко їду, прямо лечу, лечу в прямому значенні цього слова, санки летять поруч. Тілом пішов потік адреналіну, летимо ми з санками перпендикулярно до траси. Зараз я відчую альпійські гори. Мене перекинуло, і я не тепер знаю не лише всю красу Альп, а й смак! На шоколадку “Мілка” взагалі не схоже. Сніг в Альпах якісний, без смакових добавок, свіжий, сьогоднішній. Від чола до ніг я був покритий рівномірним білим шаром. Санки лежали поруч, тому що я додумався накинути петлю на руку, щоб вони без мене не поїхали. Підвівся, намацав телефон, який у кишені був щільно законсервований снігом. Сніг виявився досить мокрим і довелося розстібати куртку, щоб відтерти телефон. Картки в джинсах спіткала та сама доля. Треба було перекласти все до кишень і відтертися від снігу. Кінчики пальців на морозі втратили чутливість, обличчя нило від холоду. Перезастібнув всі ґудзички і сховав все у внутрішні кишені, після цього я продовжив маршрут. Тепер почав відчуватись холодний вітер, а під попу забивався сніг, який доводилося на ходу відчищати. Далі спуск був із помірнішою швидкістю і навіть із зупинками. Я перетнувся з хлопцями, у яких уточнив чи ще довго. Мені сказали, що ще довго. Це справді був лише початок траси.

Види були шикарні під час спуску, хоч бери зупиняйся та фоткайся. А взагалі, екшен камеру б сюди. Спуск у мене зайняв близько 15-20 хвилин. По-хорошому треба було б іти в готель і сохнути, але сонячний день тут не щодня. Обсохну наступного разу. Оцінив, що мені досить тепло внизу і захворіти не повинен. На другий підйом! Тут уже добігли перші співробітники до канатки. Але санки в оренду встиг лише один взяти і ще троє через незнання пропустили оренду. Тепер десятихвилинний підйом був як подарунок, щоб відігрітися і привести себе до ладу. Оглянувши ще раз усю красу і велич гір, ми з колегою вирушили в дорогу. Я вирвався далеко вперед. Цього разу я був досвідченіший і вже знайомий із трасою. Їхав впевненіше і тепер у багатьох місцях набирав ще більшу швидкість, ніж минулого разу. На самому початку їхало багато саночників, було весело, але за санками піднімається снігова хмара, що перекриває очі. Треба було їх випередити. Я почав набирати швидкість і тут переді мною стикаються двоє хлопців і падають. Я встиг вивернутися і поїхав санчатами по вертикальній сніговій стіні. Що сказати, я впав ще ефектніше, ніж вперше. Але зате уникнув серйозної аварії. Акуратно проїхав місце попереднього падіння. Ну, як акуратно. Мені просто пощастило, що я ще раз не полетів у вільне літання. Далі була несподівана яма посеред траси. Ми з санками злетіли досить високо, але я зміг утримати їх під собою. Коли мені здавалося, що в мене все під контролем, Альпи вирішили дати знати, хто тут господар. Санки розвернуло задом на перед. Тут головне собі усвідомити, що падіння неминуче, але цікаво, а довго я зможу їхати зад… Все, летимо! Зверху небо синє, а ми летимо, на спині, причому санки у мене в руках, немов бояться падіння. Але їм бояться нічого, на відміну від попередньої ями тепер я знизу, тож їхатимемо на моїй спині. Як тільки впав, одразу вчасно згрупувався і рівно встав, з обох боків пролетіло двоє інших саночників. Пронесло! На третій спуск вже не було ані часу, ані сил. Я промок до ниточки. У самому низу вже зібралися наші співробітники, але оренда вже була закрита. Я випередив свого колегу за часом аж на 12 хвилин. Утеплився туалетним папером. Тепер довгий трикілометровий маршрут до готелю. Дорогою я примудрився заблукати, додавши собі хвилин 15 до маршруту. Уточнив у колег, як пройшло заселення. Мені описали наші номери як “Невиправдана розкіш”. Що ж там таке? Я ввійшов у готель немов снігова людина. Мені дали електронну картку, але в номері була щілина металевого ключа. Головоломка виявилася досить складною. Але цей готель мав таку фішку. На дверях був дуже маленький датчик під логотипом. І якщо до логотипу піднести карту, то двері відчиняться. Заходжу у номер. Вже за мить я готовий був підписатися під поняттям розкоші. Я у таких готелях ще не жив. У ванній кімнаті на мене чекала класична музика. Окремо ванна кімната, окремо кімната з двома видами душів, включаючи мій улюблений зливовий. Окремо кімната з туалетом та біде. Підлога, що підігрівається, два умивальники, купа складених рулетами маленьких рушників на мармуровій плиті. І все виглядає дуже елітно. Відігрівся у душі. У купі висувних ящиків не зміг знайти фен. Мені його, у чорному оксамитовому мішку, приніс елегантний працівник. Фен був якраз щоб просушити одяг. Дуже добре грів. Але потім спрацював запобіжник, і він вимкнувся на якийсь час, довелося таки другий знайти. Хто ж знав, що ще й дзеркала відкриваються і ще низка висувних ящиків знаходяться під умивальником. У чат надійшло повідомлення, що в нас так само включена спа-зона! Оуууу…. До вечері є ще година, а я як справжній тестувальник не можу не протестувати спа зону.

Халат, капці, все як потрібно. На нижньому поверсі на мене чекав шикарний басейн із зоною джакузі. Окремо Джакузі з гарячою водою, 4 сауни включаючи азіатську, релакс-зону з темними мармуровими сидіннями і релакс-басейн з теплою водою, де можна було лягти на спину наполовину зануривши голову і знаходиться в напівневагомості під лампочками у вигляді зірок. Ще щогодини приходить банщик і влаштовує шоу в саунах. З усіх саун мені сподобалася волога в азіатському стилі, що заповнена непрохідною на вигляд гарячою парою. Як я люблю цей запах. Після моїх вертушок-покатушок на саночках спа-зона готелю мені була якраз. Нескінченна радість та відвисання щелепи, якось так можна описати мої емоції. Але треба було вибиратися назад у номер, адже через 20 хвилин буде грандіозна італійська вечеря. Кухарі стояли вздовж піддонів з їжею та вітали гостей, що входять до зали. У нас було затишне місце з видом на гори та озеро.

Нема слів, які можуть описати красу та смак їжі, лише мішленівські зірки, якими нагороджено ресторан. Насправді я не знаю чи саме цей ресторан готелю нагороджений. Але я нагородив би саме його. Море смачного баварського пива, чарівне вино, десерти, які шкода їсти, щоб не зіпсувати красу. Основною темою цього вечора були мої саночки та нескінченний обмін враженнями про готель та місце. Ще буквально вчора мені здавалося, що відрядження проходить просто на топ-левел рівні, але сьогоднішній день буквально затьмарив собою всі попередні. І сама вишенька на торті, крім зарплати компанія виплачує ще й відрядження, що суттєво перевищують мої щоденні витрати. Можна було б припустити, що це сон, мене вщипнуть і я прокинуся, але такого шику я навіть у снах не бачив, так що це точно не сон. Я знову закохався в наш Матрікс, я насправді компанію люблю з першого дня за атмосферу та поставлені процеси, але ця подорож – якесь унікальне явище у світі подорожей. Ще у вигляді приємного бонусу зі мною в кімнаті жив співробітник, який не хропе.

Наступний день у нас складається з низки конференцій, що сумарно тривають 8,5 години. Це стратегічні сесії щодо планів компанії, звіти тощо. Для мене конференції це завжди боротьба зі сном, тим паче такі довгі. Напередодні ми з колегами обговорювали методи боротьби зі сном на мітингах. Назбирали прямо талмуд народної медицини про боротьбу зі сном. Виявилося, що люди діляться на дві групи, одні спокійно можуть відсидіти ланцюжок нарад, для інших це ніби дзвіночок – відключитися. Я в поїздках переповнений енергією, але таке враження, що як тільки нарада – організм переходить в акумулюючий режим. Мітинги організовуються тематичними. Минулого року це була гра у регбі. Навіть один із доповідачів виступав у костюмі американського футболіста. Цього року була музична тематика, всі стратегічні плани розвитку та презентації були оформлені в цьому стилі, і мали спільну мету – випустити новий музичний альбом, щоб очолити чарти. Організатори, мабуть, врахували побажання та додали до мітингів інтерактив. То ми хором співали, то стрибали, то робили масаж один одному. Це було круто! Ще були приголомшливі кава-брейки та сніданок.

Детокс коктейлі, смузі, фреші, сири будь-яких видів, сосисочки, загалом я не можу весь час писати про їжу, але зупиниться теж не можу. Коли сесія закінчилася, до головної вечірки залишалося ще близько чотирьох годин. Жаль, саночки вже закриті. Не гаючи жодної секунди, я вирушив у далекий похід на інший бік озера. Почало темніти, жовте освітлення надавало сніговим галявинам казкове сяйво. Будиночки почали запалювати свої вогники, міста поринули у зимову казкову атмосферу.

Я шукав виходи на пірси, щоб можна було відчути себе у центрі озера. За сяючими містами, нічні гори. Навіть підйомник для санчат світиться, але чому ж він не працює вночі. Там на трасі все одно небезпечніше нікуди вже. Озеро в обхід займає близько 16 кілометрів. Жаль час не гумовий. Довелося пройти лише близько чверті маршруту. Але з пригод – мало не впав з пірсу в озеро.

А на один пірс зістрибнув, то він взагалі виявився плавучим. У готелю настільки сильна мережа покриття інтернетом, що мені добило навіть з того боку озера, і в чат прилетіла пропозиція рухатись у спа-зону. Ну куди ж на вечірку без спа? Хотілося, щоби ця казка не закінчувалася. Коли я прийшов в одній із саун під індастріал-метал Рамштайна банщик влаштовував мега-шоу, розмахуючи рушником. 

Організатори позбавили нас вимоги брати з собою костюми, але баварський дрес-код дотримуватися треба. Розпочався захід із того, що на центр холу винесли дерев’яну бочку пива та дерев’яним молотком вбили кран. Але оскільки з краном вийшла невдача, я в прямому розумінні бачив утворення дорогого океану з пива на дорогому килимі готелю. Одночасно баварський бравий чоловік переміг потік і начебто кран встановився. Але варто було йому послабити хватку, як шоу з пивом, продовжилося. Пиво ніби хотіло вирватися на волю і покататися з нами на саночках. Із саночками вся основна проблема, завтра останній день і вдень нас вже відвезе автобус.

Для того, щоб покататися треба встати максимально рано. Після торішнього гуляння в деяких не вдалося стати навіть максимально пізно. Так, що ще на початку гулянки я поставив будильник на 7:45. Як ми з Дашею любимо говорити в поїздках “Нічого, відпочинемо якось у Єгипті” Коли ми раз на два роки летимо до Єгипту, це йде саме як відпочинок за всі поїздки. Я підбивав народ теж вирушити вранці зі мною, були готові на такий ранній подвиг досить багато, але тут ще треба справою довести бажання. А тим часом вечірка набирала обертів. Після нагородження співробітників у різних номінаціях розпочалися запальні танці. Виступало кілька німецьких гуртів.

Атмосфера панувала надзвичайно святкова. Найсмачніше німецьке пиво тут йшло тоннами тонн. Тим паче воно безлімітне. На барі були різні коктейлі, але вони попитом явно програвали пиву. Час летів зі страшною швидкістю. Одна співачка запалювала натовп так, що хороводи, народні німецькі танці та масовий спів запам’яталися ще надовго. Ми всі тримали один одного під руки та танцювали синхронний німецький танець. Я, до речі, у номінаціях року був висунутий на номінацію “Sunshine!”, але голосами переміг хтось із Німеччини. Але мені дуже приємно, що саме до цієї номінації я потрапив за голосуванням всього Матрікса. Коли час наближався до другої ночі я себе силою змусив піти і лягти спати інакше плакали мої саночки.

07:45

“Андрюша ти сильний, ти можеш, треба просто відірватися від ліжка, виспишся в Єгипті роки через півтора” – говорив я собі. Хоча кого я обманюю, в Єгипті я потім обіцяю собі виспатися в Києві. Ще й штори, що імітують абсолютну темряву. Ща перевіримо, чи зміг ще хтось прокинутися. Увімкнув вайбер, тут же упіймав повідомлення від Дениса, “Ну, що йдемо?! Щоправда, там дощ!”. Нам навіть горизонтальна крижана злива в Норвегії не була проблемою долати складні маршрути. Ще прокинулося близько чотирьох колег, та їх зупинив дощ. Поснідав, узяв парасольку на ресепшені й уперед. Слово “дощ” було досить щадне. Я навіть не міг зрозуміти, як ми спускатимемося під цією напівзливою. Але тут достатньо застосувати логіку. Я в будь-якому випадку прокинувся і лягти спати, це просто марна трата безцінного часу подорожі. Якщо не спати, то в готелі робити все одно нічого. На СПА зону і так буде ще часу вдосталь. Просто гуляти під дощем, сенсу немає, тому що я вже облазив тут майже все. А от якщо піти на саночки, то на висоті 1600 метрів можлива мінусова температура та дощ заміниться снігом. Тобто в будь-якому разі спробою походу на саночки ти нічого не втрачаєш. Хвилин 45 зайняв наш маршрут до підйомника. Підйомники працюють, я із полегшенням видихнув, боявся, що все буде закрито. Жінка з незворушним обличчям продала квитки та запевнила, що злива не проблема. Але біля каси висів екран із трансляцією веб-камери з вершини та попередженням. Моя ставка виявилася правильною, на самій вершині була справжнісінька завірюха.

Замітало так, що на відстані 10 метрів було погано видно. Почався спуск. Ми були одні з перших на маршруті, тому гірка була погано розкатана і не така швидка, як вперше. Зате ефект поїздки через завірюху непередаваний. Доводилося відривати руку від санок та прикривати очі. Це справжній екстрим і справді ті яскраві моменти, які назавжди запам’ятаються. На певній висоті сніг почав вщухати, і я боявся, що зараз він переросте назад у зливу. Але не тут було, сніг перейшов у яскраве сонце на тлі синього неба! Погода змінилася! Ура! Я спустився, дочекався Дениса, він відстав на 15 хвилин. Денис розповів, що впав на трасі приблизно 15 разів, ніяк не міг упоратися з керуванням санчатами і більше не хоче. Я ж поспішив на другий захід.

Тепер замість непроглядних хмар були обривисті хмарки над ранковим приозерним містом. Краса! За час підйому я зробив, мабуть, із півсотні фотографій. На вершині теж затихла хуртовина і розходилися хмари. Насправді явище виявилося тимчасовим, хвилин на 30, наче нагорода для тих, хто раніше встав і не побоявся!

Тим часом на гору підтягувалося все більше туристів, тим самим розкатуючи трасу. Я не поспішав, хай добре прокладуть маршрут. Другий спуск вже був класичний – швидкісний. Я вже подумки зібрався здійснювати третій підйом, але не тут то було. Черга, велика черга, навіть дві черги. Одні чекають, коли хтось поверне санчата, бо для оренди немає санчат. А інші чекають на підйомник. Тож я зовсім вчасно все встиг. Гаразд, нехай черга рухається, здав свої санки, на мене чекають спа-процедури в готелі. Пішов прогулятися містечками.

Поки йшов уздовж чудових струмочків-річечок і старовинних мостів у місті завили сирени. Причому місцеві жителі взагалі ніяк не відреагували на це. Сирени вили дуже тривожно. Я припустив, що з гір сходить лавина і треба повідомити додому, що я вже далеко від гір. Але як мені сказав один місцевий дідусь, це такі тренування у них. Перед виїздом в аеропорт у мене ще було півторагодинний релакс в басейнах, джакузі та саунах.

Час пізнього чекауту з невловимою швидкістю наближався. Таке враження, ніби час у спа зоні йде в кілька разів швидше за звичайний. Все, час починати зворотний шлях. Ми всі сіли в автобус і вже за кілька годин у зоні вильоту чекали, коли “пунктуальна” Люфтганза вирішить все-таки полетіти. Сидячи в аеропорту, я подумки перебудовував наші плани на подорожі. Наступного року потрібно буде обов’язково влітку відвідати Гальштат та покататися з Мишком на цих саночках. Саме в цьому напрямі є недорогі лоукост-квитки. Ось таке вийшло фантастичне відрядження, я бажаю нашому Матріксу продовжувати розвиватися в тому ж дусі і не зменшувати темпи. І до речі, прямо зараз ми шукаємо до себе в команду розробників;)

Наша хак-вік команда