Ця подорож починається з історії двох дітей, що мріяли просто грати в життя. Дорослий чоловік доводив дівчинці, що у неї це не вийде, але дівчина упевнено йшла до мети і з часом вона стала правителем. Її володарювання було доволі жорстким, голови летіли. Вже дорослий хлопчик прибіг до неї і кричав “Що ти коїш?!”, але вона була королевою і сама творила закони…

– Таня, поясни мені трохи сюжет, бо ми з Дашею не розуміємо німецьку. Таня сказала, що вистава йде взагалі на швейцарському діалекті і краще пояснить виставу Томас.

Томас в загальних рисах пояснив деталі сюжету, але питань було більше ніж відповідей. Потім я запитав штучний інтелект, і мені здалося, що навіть штучний інтелект не до кінця зрозумів усі нюанси вистави. Наступного дня по усьому швейцарському кантону було тільки і розмов про сюжет вистави. Цей театр проходить кожні чотири роки і цього разу була сота річниця. Мені зазвичай важко заходять абстрактні сюжети, але цей театр зміг утримати мій фокус усі півтори години. Через чотири роки буде той самий сюжет, але може бути поставлений зовсім по-іншому. Тож мені тепер цікаво ще раз подивитися спектакль через чотири роки. Після театру ми пішли в місцевий паб містечка Ейнзідельн для обміну враженнями. В пабі наше культурне збагачення продовжилося, мені принесли місцеве пиво і знайомі почали розповідати історію міста і чому на пиві намальовані ворони. Якби мені колись сказали, що я буду обізнаним в історії невеликого швейцарського міста, я б дуже здивувався. Але перейдемо до початку подорожі. Швейцарія, як і країни Азії, це своєрідний ретріт красивою природою, у цій країні взяті кращі місця наших Карпат, додані озера, ріки та водоспади.

Минулого року ми хотіли подивитися під час подорожі Ліхтенштейн, але припустилися помилки почавши маршрут зі Швейцарії, країна виявилася настільки красивою, що Ліхтенштейн ми замінили додатковим днем у Швейцарії. На цей раз ми провели роботу над помилками і поставили Ліхтенштейн на початок маршруту, так не буде спокуси залишитися знову в країні. Вже традиційно ми прилетіли до Мальпенси і у нас на пересадку на потяг було лише 19 хвилин. Минулого разу ми дуже довго шукали потяг, але цього разу торішній досвід має допомогти, плюс літаки зазвичай прилітають трохи раніше. Але сьогодні було виключення, літак прилетів трохи пізніше, біля літака на нас чекали автобуси у режимі “Доки усі пасажири не зайдуть, ми не поїдемо”.

Коли нарешті вийшов останній пасажир, то персонал зайшов у літак і вивів ще двох пасажирів, які думали, що то не їх зупинка. Так, у нас є цілих дев’ять хвилин щоб добігти від дверей аеропортової зони до дверей потягу. Тільки ми набрали швидкість як напоролися на вибірковий прикордонний контроль. На щастя, паспорт з тризубом досі діє як золотий пропуск. І перевірка нас зайняла лічені секунди. Як сказала одного разу французька консулка – ви ж українці, для вас усюди відкрита дорога. Так, у нас ще приблизно 8,5 хвилин до поїзда. Та де ж той спуск?! На щастя, Даша добре пам’ятала торішні помилки і ми до поїзда добігли за 4 хвилини до відправлення. А він потім ще й додатково запізнився на 4 хвилини. В цьому італійському аеропорту треба пам’ятати дві речі: лате це молоко, а ліфт це ескалатор, а не ліфт. Насправді потяг від аеропорту до Лугано вважається регіональним і квитки на нього діють протягом 4 годин. Тобто, якщо не встигнеш на цей потяг, то через годину буде ще один, але втратиш дорогоцінну годину зі швейцарської подорожі. При чому слово “дорогоцінна” не є метафоричним, тут дійсно години дорогі) З посадкою у потяг все пройшло гладко, але у нас був ще один челендж катастрофічного масштабу. Я колись писав, що найгірше, що може бути в авіасполученнях – це застрягти зимою у Варшаві. Але тепер ми знаємо, що є ще страшніші туристичні речі – коли день у день тобі скасовують житло по Airbnb у дорогому курорті Швейцарії – озері Лугано. Якщо заздалегідь ти можеш хоч якесь відносно дешеве знайти житло, то у Швейцарії день у день тобі не допоможе навіть швейцарський банк! Технічна підтримка Airbnb, на жаль, проявила повну без компетентність у розв’язання проблеми. Їх вирішення виглядало приблизно так “Вам скасували житло у Швейцарії, не переживайте ми знайшли вам альтернативний класний варіант в Італії” Після чого у кращих традиціях менеджер технічної підтримки перестає відповідати. Добре, беремо ситуацію у свої руки. Але є ще один нюанс, у Швейцарії інтернет дорожче приблизно в 400 раз ніж роумінг у країнах ЄС, по факту у нас тільки вайфай. Звучить як якийсь туристичний горор, але, на щастя, ми досвідчені туристи та все оперативно вирішали і навіть витрясли з Airbnb різницю у вартості житла. Але це життя, й ідеально гладко усі подорожі проходити не можуть, тож любиш подорожувати – люби з сервісів гроші вибивати)

Лугано

Це вже наше третє озеро цього регіону. Якщо раніше я міг порівнювати Комо та Гарду, то тепер ще й Лугано. Порівняти важко, бо всі три озера красиві, єдине що у італійських більше додаткових міст, які можна подивитися на озері. Тут можливо теж, але пором стільки коштує, що можна і просто по Лугано погуляти. Перший вечір ми безцільно блукали в усіх напрямках і знайшли справжню зону релаксу. Тут річка впадає в озеро, люди і качки відпочивають немов рідні.

В десяти метрах на іншому березі річки справжнє свято, діджей грає, друзі з коктейлями в руках про щось між собою сміються, собака грається із м’ячиком на мілководді. Усі радіють та веселяться. Це був приємний швейцарський вечір, в цей момент зовсім не здається що ти в дуже дорогій країні, начебто всі так само тут живуть як і у звичайних. Нам прийшло повідомлення, що наш новий господар чекає на нас, тож можна йти заселятися.

Готель був у сусідньому місті, його тримали справжні перуанці. Всюди була атрибутика країни і звісно велика фотографія Мачу-Пікчу. Було приємно знову доторкнутися до прекрасного, бо перуанська подорож десь в дуже далекому минулому вже. Тепер треба було розібратися як у Швейцарському курорті повечеряти не за усі гроші світу. Ми спробували повечеряти у Бургер Кінгу. Я б вартість вечері оцінив би як половина усіх грошей світу. Завтра треба інші шляхи швейцарського виживання шукати. А взагалі, що у нас на завтра? Це ж гірська місцевість, треба якусь гору підкорити! Але тут їх дві, яку вибрати? Обрали ту у якої рейтинг вище. Все йдемо спатоньки, набиратися сил. Ранок почався зі сніданку. Ніколи б не подумав що саме у Швейцарії у нас буде готель зі сніданком. Хоч сніданок і умовний, але перуанці в цьому плані молодці. Вийшли на вулицю, а де та гора? Даша жартома показала пальцем на гору, висоту якої важко описати текстом. Пішли по навігатору.

Лугано це озеро яскравих панорам, навіть по дорозі до гори вже можна зловити купу красивих видів. Чим далі ми йшли, тим більше розуміли, що навігатор нас веде саме на цю гору. Невже туди взагалі реально піднятися пішки? А он фунікулер, зараз запитаємо. А по 35 франків з людини… ну то пішки, значить пішки! Дуже яскравий початок маршруту, через дикий сад тропічних рослин. Тут взагалі приємне тропічне повітря, як у нас в Криму.

Далі нам на хвіст сіли дві німецькі жінки і одна з них увесь час захоплено розповідала німецькі історії. І з однієї сторони зупинятися не хочеться, щоб почекати доки вони пройдуть, а з іншої сторони пів години слухати німецькі історії це челендж ще той. Ми здалися і трохи почекали доки вони пройдуть далі. А ось і перші панорами почали з’являтися. Тут красиво, в долині виднілися справжні фіорди.

Забігаючи наперед скажу, що на самій горі не набагато красивіше ніж на панорамних оглядках що понижче. Але там є ресторанчик, де можна безплатно поповнити запас води. Там ще була історія із їжею, але, мабуть, не всі речі краще додавати у розповідь. Тож тепер треба спуститися, може хоч вниз фунікулер не дорогий. По 20 франків! Ну як кажуть – пішки, значить пішки!

Спускалися ми настільки довго, що в самому низу ноги не могли перестати спускатися, хоча нижче було нікуди. Про ці дві гори скажу так. В інтернеті чимало відгуків, що панорами не вартують того, щоб платити за фунікулер і якоюсь мірою це дійсно так. Якщо хочеться подивитися панораму, то має сенс дійсно йти пішки, можна навіть не на саму вершину.

Зверніть увагу, що запаси води можна буде поповнити на першій зупинці фунікулера. Ми просто попросили набрати у місцевого мешканця. Тепер подивимося що тут з їжею у супермаркеті. Доки спускалися з гори, перекинулися слівцем з італійською туристкою. Перше, що вона нам сказала: “Тут настільки все дорого, що я коли зайшла у Бургер Кінг, то прозріла з цін, потім пішла в супермаркет, а там ситуація не краще”. Схоже це класичний гастрономічний маршрут на озері і всі через нього проходять. В маркеті серед дорогої їжі продавалася за 12 франків (12 євро) ЦІЛА курка (курочка) гриль. Оце так привалило!

Взяли помідорку, сирок, хлібця, яблучка і кавовий йогурт. Приблизно на 25 франків ми отримали і повноцінний обід і потім ще й на повноцінну вечерю залишилося. Пікнік ми влаштували прямо на пірсі озера. Спочатку підпливали качечки подивитися чи немає у нас чогось для них цікавого, а потім ще й мужик якийсь проплив.

Ми переможно дивилися на гору, що зловісно нависала над озером. Та туди явно неможливо пішки піднятися, це якась фантастика! Очі дійсно відмовлялися вірити, що ноги зробили той маршрут.

Знаєте чим погано подорожувати влітку? Після того як ти багато годин витратив на підйом та спуск з гори, у тебе залишається ще половина світлового дня. Треба продовжувати маршрут, сили, агов! Зберіться до купи, ми продовжуємо. У нас цієї осені запланований маршрут пілігрима – Каміно. Треба буде пройти пішки приблизно 250 кілометрів. Ця подорож у нас умовна проба пера. Чим більше ми за день проходимо, тим спокійніше в середині емоції відносно майбутнього Каміно.

Даша навіть запропонувала попедалити на катамарані. Але на жаль, чи на щастя там приймали тільки готівку. А чесно кажучи мати із собою готівку іншої країни в іншій країні в сучасному світі це не надто тривіальна задача. Ми спробували зняти гроші зі швейцарського банкомата. Але тут схоже банкомати видають мінімум купюри у мільйон франків (мільйон євро). Ну і ок, підемо лежати на он тій затишній галявинці замість того щоб педалити. А потім непогано сходити на вчорашній пляжик, де всі відпочивають і зловити релаксову атмосферу. Для закриття повного гештальту на Лугано ми пройшли пішки усю набережну від самого початку міста до кінця.

В принципі не витратити усі гроші на цьому озері можливо, але треба дуже ретельно планувати транспортний маршрут і гастрономічну складову. До речі щодо гастрономічної складової був цікавий кейс. Як багато хто знає, якщо в італійському кафе попросити склянку лате, то тобі наллють склянку молока. Це старий класичний італійський жарт, ясна ж річ, що усі туристи в кафе заходять саме на склянку молока, а не кави. На цей раз італійський жарт відбувся і у Швейцарії, де німецькою мовою слово “Лате” взагалі немає відношення до молока. Але якщо у кафе працює італійка, то будьте впевненими, що в меню між еспресо та капучино буде лате у вигляді склянки молока, а не кави. Я поцікавився невже швейцарською мовою лате це молоко? На що отримав відповідь що правильно казати “Cafe Late” якого у меню звісно немає, бо те що у меню – це склянка молока. Я думаю, що насправді працівницю просто не проінструктували до кінця))))

Щодо транспортної логістики, то зовсім поруч є не менш чудове озеро Локарно, але від Лугано квиток коштує 20 франків з людини в один кінець. Тобто якщо ти базуєшся в Лугано, то на двох зганяти туди-сюди буде вже 80 франків, в той момент як денний проїзний коштує 104 франки на двох. Тож наступного разу будемо Локарно включати в загальний маршрут в ті дні коли буде діяти проїзний. Сьогодні це був наш останній день на озері нереальних панорам. Можемо рухатися далі.

Ліхтенштейн

Я колись бачив у рекламі фліксбасу постери, де автобус їде по дуже мальовничих містах і тепер розумію, що це схоже був саме швейцарський маршрут. Під час маршруту автобус підіймався на висоту більше ніж 1600 метрів і види були настільки фантастичними, що з’являлося логічне питання – а навіщо взагалі далі їхати, якщо вже тут можна зупинитися і гуляти. Але фішка Швейцарії, що вона майже уся така красива і черговою горою із водоспадами тут вже нікого не здивуєш. Пам’ятаю, що такі самі враження були коли ми їздили до карпатської Верховини. Цікаво, що ж на нас чекає у новій країні. Минулого року Томас зі Швейцарії описав Ліхтенштейн як нецікаву маленьку країну. В той же час на туристичних сайтах вона згадується немов Мекка туристичного світу.

Щось показання не сходяться, треба з’ясувати де та правда. А ось і приїхали! Першим ділом треба здати речі кудись. На жаль, епоха комірок в супермаркеті минула, тепер якщо немає камер зберігання, то речі треба залишати в якомусь готелі. Ми обрали готель з максимально високим рейтингом і дорогою назвою. Коли ми запитали, чи не можемо залишити у них на 4 години речі, жінка із такою радістю погодилася наче вона тільки цього і чекала. Країна нас зустріла дійсно приємно.

Тепер зайдемо в маркет, подивимося, що з цінами. Ціни тут не дешевше ніж у Швейцарії, але пів літра холодної кави коштує лише два франки. Ну, мабуть тут дуже лояльно відносяться до кавоманів. Коли ми на вулиці відкрили пляшку, то ніколи не здогадаєтеся що там було в середині. Молоко для кави! Тобто німецькою мовою на пляшці великими літерами було написано слово “Кава”, а більш маленькими “Вершки до”. А знаєте що? Я зрозумів! На мене наклали туристичне прокляття і тепер моя кава завжди буде перетворюватися на молоко. Але, на щастя, молоко було смачне.

Я навіть здогадуюся звідки те прокляття. Я якось у краківському кафе попросив баристу підігріти мені лате і сказав що можна навіть просто в мікрохвильовці. Пізніше я дивився в інтернеті інтерв’ю з баристою, де чоловік казав, що його дратує коли люди хочуть пити гаряче лате, бо вони мають його пити тільки у канонічному вигляді як він готує)))) Тож майте на увазі світ кави не такий простий як може здаватися. Коли ми в іншому кафе купили собі кави, то я собі зробив в ній подвійну порцію вершків. Пішли дивитися що цікавого в місті.

Найкраще починати знайомство із прогулянки вздовж річечки. Тут все зелене й затишне, над річкою висить стигла вишенька-черешенька. І висить прямо як у вірші Лесі Українки, не дістанеш. У нас із Дашею вже є відпрацьований акробатичний трюк для таких черешеньок. Наїлися ягідок, напилися молочка, настрій на максималках, гуляємо далі. Далі на нас чекало свято, сьогодні місто Вадуц настільки масштабно щось святкувало, що приїжджали автобуси з туристами розбрендовані різними неєвропейськими далекими країнами. В місті почався концерт, роздавали безкоштовно морозиво із горіхами австралійської макадамі.

Проводилася купа веселих конкурсів із видачею призів. Ми тепер на довгий термін забезпечені туристичними тюбиками крему від засмаги. Хоча хто знає, може у Ліхтенштейні кожен день такий радісний. Цікаво, що в околицях міста. Околиці були схожі на декорації до серіалу “В кращому світі”, де жінка прокинулася у справжньому раю. Краса і затишок неймовірних масштабів.

В цілому є віддалена схожість з Андоррою, але тут все зроблено начебто ландшафтним дизайнером. Щодо відвідування країни, якщо у вас у Швейцарії є хоча б чотири дні, то половину одного з них має сенс виділити на Ліхтенштейн. А нам час повертатися у Швейцарію.

Швейцарія

Щойно ми виїхали з мальовничого Ліхтенштейну, як види стали ще вдвічі мальовничишими, а гори ще вищими. Знову з’явилося те приємне відчуття, коли зайвий раз боїшся сходити до туалету в поїзді, щоб не пропустити чергову швейцарську красу за вікном. І те приємне відчуття коли усі поїзди між собою ідеально синхронізовані. Наші друзі Таня із Томасом нас зустрічали в Ейнзідельні. Це була дуже радісна і тепла зустріч.

Таня нас познайомила зі своїм швейцарським сьогоденням. У Тані тепер є грядка на якій вона бореться зі справжніми швейцарськими слимаками! Це аналог битви проти колорадських жуків в українських селах. А ще ми познайомилися із їх кицькою, яка схоже планує стати науковим інженером і тому їй усе цікаво. З самого ранку у нас був сніданок на природі біля будинку.

То був справжній гастрономічно-сирний швейцарський рай із яскравою панорамою. За сніданком ми обговорювали буремне життя швейцарських равликів. Я чесно кажучи після подорожі досі не можу дивитися на равликів без згадки Таніної грядки.

Трекінг від Ibergeregg до вершини Spirstock

Я б з радістю написав, що це один з найкрасивіших трекінгів, але у Швейцарії некрасиві трекінги схоже законом заборонені. Тому куди не підеш завжди буде красиво, а якщо все закрило туманом, то ти маєш уявою домальовувати як тут усе красиво. Сьогодні нам пощастило і маршрут показав усю свою красу.

Навіть на вершині знайшли камінчика-мандрівника. Але камінчик був такого розміру і ваги, що схоже він там ще довго буде лежати. Увесь маршрут в обидва боки у нас зайняв близько п’яти годин, але ми були обмежені дощем, що прогнозували рівно до хвилини. Коли ми тільки починали маршрут, то бачили над озером невелику хмаринку, але саме вона за п’ять годин переросла в дощову. Цікавий факт, але попри надвисоку швейцарську точність, дощам тут правила не писані, і він якщо передумає, то може й не початися, як сталося сьогодні.

Мені взагалі здається, що тут дощі спеціально чекають доки ти опинишся на вулиці максимально далеко від накриття. Як раз сьогоднішній день був показовий. Ми повернулися до Тані і я вирішив, що погода доволі стабільна і потягнув Дашу гуляти. Таня нам влаштувала підвечірок із фруктового салату та апероль шприца на фоні зеленої долини. Тепер ми знову готові підкорювати гори. Таня нам поставила на карті мітки куди треба дійти.

Маршрут як завжди був класний, але останні 100 метрів в гору треба було бігти інакше краплями зливи просто б придавило. Це було прямо як в одній зі сцен фільму-апокаліпсису 2012. Коли дощ перестав йти, було, як на зло, все ще світло. Тож я зміг Дашу витягти ще на третю вилазку. Це як в тому анекдоті де чоловік потрапив до вічного раю і намагався якомога швидше наїстися амброзії, бо боявся що його скоро реанімують.

Так і тут в подорожі треба надивитися на все максимально, а надивитися чесно кажучи неможливо. Наступний день був робочий, ми з Дашею вдвох поїхали на велосипедах досліджувати приховану красу гір. У напрямку села Studen виднівся водоспад. Треба б його перевірити. У Швейцарії є умовний мінус, це гірська країна і рівні дороги тут доволі рідкісні. Тож доведеться попедалити трохи вгору.

Звісно, що водоспад на то й водоспад, щоб падати донизу, але, на жаль, не настільки донизу як того хотілося б. А ось назад їхати було одне задоволення, педалі взагалі були зайві.

Ще в горах не завжди видно справжній горизонт і навіть там де очам здається, що пряма дорога доводиться викладатися на всі сили. Але велотрекінг по Швейцарії це окремий естетично-красивий вид розваги.

Золото Наполеона

Але ми були обмежені у часі, оскільки Таня звільниться о другій годині та можна буде нарешті знайти заховане золото Наполеона, яке вже сотні років ніхто не бачив. За легендою воно якраз недалеко від будинку Тані та Томаса. Я чесно кажучи був впевнений, що ми його знайдемо. Я не знаю, що саме ми робили не так.

Єдина зачіпка, що там була розлита річка, яку ми вирішили не переходити, за якою якраз була ущелина де Наполеон мав сховати золото. Але ж тому й золото ніхто не знайшов, бо якщо всі б знали, що воно саме там, то його б знайшли. Я подивився і під камінчиком, і в кущиках, і навіть за великим деревом – золота не було. Ех, а у мене вже був цілий план на нього. Та й нам із Танею та Томасом було б легше літати одне до одного в гості на власних гелікоптерах. Але знайти золото – це як квиток у лотерею, а свій квиток я вже знаходив, то був авіаквиток до Куби. Але все ж таки золото спробуємо знайти наступного разу, тож, будь ласка, не шукайте його поки що. Але головне золото цієї країни це пейзажі. Ввечері нам Таня організувала культурно-розважальну театральну програму із поглибленим вивченням швейцарської мови. Я вже чекаю коли ми через чотири роки ще раз підемо на ту виставу і порівняємо глибину сюжету.

Рейнський водоспад

Коли ми минулого разу проїхали левову частину країни, я зрозумів, що ми не бачили водоспаду, який час від часу майорить у групах присвячених красі нашої планети. Водоспад на фотографіях людей виглядав зовсім фантастично. На сьогодні ми купили швейцарський проїзний, тож від півночі до наступної четвертої години ранку уся Швейцарія наша.

Чим далі ми їхали на поїзді, тим простіше ставали види. Навіть трохи не вірилося, що у Швейцарії є не гірська місцевість. Тепер було доволі схоже на українські лани. Даша на мене подивилася і перепитала чи я впевнений, що водоспад того вартує. Але варто було тільки приїхати на зупинку, одразу стало зрозуміло, що такого масштабу водоспад вартує навіть окремої подорожі.

Скажу так, ми бачили найповноводніший у світі водоспад, нас тут вразити важко. Але як і з Ісландією, цей водоспад викликав справжній ефект Вау. Незрозуміло було в якій послідовності взагалі його дивитися. Але спочатку треба спуститися зі станції. Спуск тут доволі продуманий – сідаєш в трубу і їдеш до низу. Місцевий дідусь із зацікавленістю спостерігав як ми ліземо в трубу, але сам чомусь не ризикнув.

Було весело! Навколо водоспаду є різні оглядки. Сьогодні він був настільки повноводний, що одна з оглядок була затоплена. Ми перейшли по мосту на іншу сторону, там зона платних оглядок, вхід коштує по 5 франків. Воно того однозначно варте, такої близькості до водоспаду у нас вже давно не було.

Потужність не піддається опису, це як епіцентр тотального потопу, тільки на тебе вода не попадає. Ще й нам пощастило побачити екскурсійний дирижабль над водоспадом. Навіть таке в наш час буває. У підсумку додаю цей водоспад до місць “маст сі” у Швейцарії.

А нам треба рухатися далі, бо день на проїзному спланований до хвилини, тож біжимо на автобус щоб з нього вчасно пересісти на поїзд. Щось не виходить у нас в подорожах не бігати, але ми працюємо над цим.

Штайн-ам-Райн

Пречудовим доповненням до бурхливого водоспаду буде дуже спокійне і затишне місто на річці Рейн. Сюди їхати близько години. Місто дуже мальовниче і на фоні попереднього – спокійне. Будинки розмальовані неймовірними розписами, не місто – а писанка!

Тут гуляють люди, начебто в годині їзди немає ніякого фантастичного водоспаду. Качечки плавають по річці по своїх качиних справах. Вздовж річки простягаються рейки дитячої залізниці, але поїзд на жаль сьогодні не ходив.

А так було б цікаво якщо раптом його теж покриває проїзний. Кілька годин на місто вистачить, після цього логічним продовженням буде Цюрих.

Цюрих

Тут ми зустрілися з Танею, у Бургер Кінгу з’їли унікальний місцевий бургер, який в минулій подорожі не знайшли та пішли гуляти в сторону озера. Щоб гулялося смачніше, ми закупили швейцарських цукерок і тут був цікавий момент, такі ж самі цукерки продаються в Польщі та вони дійсно не такі смачні як у Швейцарії. Я б описав Цюрих як непогане місто, але краса Швейцарії криється в маленьких містечках та селах. Тож ми затарилися безалкогольним промоційним сидром, купили пляшку рому і відправилися в круїз на поромі по великому озеру.

Цюрих виявився дуже довгим містом, уся дорога на поромі займала понад дві години і мені здається, що вздовж міста ми пливли мінімум перші пів години. Наступні півтори години промайнули за якусь мить за теплими бесідами.

Швейцарія приємна тим, що маючи денний проїзний та ідеально розвинену транспортну мережу ти буквально пливеш в океані позитивних емоцій та нових відкриттів. Хочеться щоб ця подорож ніколи не закінчувалася. Але на жаль це лише озеро, не нескінченна ріка.

Ми причалили до міста Рапперсвіль-Йона. Ще є пів години на місто і далі починаємо дорогу до Тані. Як і минулого року, рандомне містечко в цій країні це завжди безпрограшний варіант, воно обов’язково буде класним і затишним. Ми за тридцять хвилин навіть замок на горі встигли подивитися.

І знову це приємне відчуття коли ще не закінчилася поточна подорож, а ти вже мрієш як колись повернешся. Це відчуття зазвичай притаманно країнам Азії. Хоча повернення в ті далекі країни на нашому досвіді відбувається раз на 12 років в кращому випадку. В цьому світі стільки прекрасного і так хочеться все подивитися і не по одному разу, але завжди доводиться обирати в рамках пріоритетів.

Велотрекінг

Сьогодні у нас останні пів дня в країні неймовірних панорам, а далі не менш красива дорога додому панорамними поїздами. Цю половину дня ми присвятили великому 25-кілометровому маршруту на велосипедах.

Я знаю, що для багатьох велолюбителів ця відстань не така що вражає, але для нас це було б норм пройти пішки, а на велосипедах зараз спробуємо. До цього у мене в житті був тільки один досвід великої подорожі на велосипеді, але закінчився він в травмпункті після ДТП. Щось мені з велосипедами не дуже щастить))))

Швейцарія нарешті прийняла нас у свої обійми і вперше за дві подорожі освітила долину з озером кантону Швіц яскравим сонцем. Минулого разу я тільки міг уявляти як вона виглядає без туманів і дощів. А тепер Білочка та Зайчик мчать на велосипедах під теплими сонячними променями вздовж великого нескінченного озера. Один тільки мінус, якщо дивитися по сторонах, то можна впасти з велосипеда.

Зробили повне коло, тепер треба починати зворотний маршрут. Коли ми їхали у поїзді то очі неможливо було відвести від сонячних гір та пейзажів, а в кінці на нас ще чекала 20-хвилинна пересадка на озері Лугано, щоб ще раз дотикнутися до тієї краси і сказати “До зустрічі!”.