Хотілось би написати, що найяскравіша подорож життя на Експо-2020 була наче вчора, але вона була в минулому житті. Це минуле життя було буквально минулого року. Як виглядає новий район Еміратів після проведення виставки? Це питання не виходило з голови, я намагався з’ясувати це через інтернет, але через велику кількість контенту з самого Експо це було неможливо. Я мріяв, що колись ми там побуваємо і дізнаємося яке воно, життя після Експо…

То була хвилинка ностальгії. Шанс доторкнутися до Експо ще раз з’явився дуже неочікувано, чомусь я цей варіант раніше не розглядав. Нам випала пересадка в Дубаї. Та ще й по розміру така, щоб район як раз встигнути побачити. Якщо ви випадково потрапили на цю розповідь, і не в контексті того, чому ми так хотіли побачити ще раз район Експо, то Експо-2020 ми зазвичай описуємо двома словами: “Найкраща подорож”, притому, що Емірати в нашому списку відносяться до однієї з найнецікавіших країн.

Ми прилетіли близько п’ятої вечора. Експо це тепер новий район в Еміратах, який колись спеціально побудували для Всесвітньої виставки. До району прямо з аеропорту їде метро. А ще по дорозі наш готель для ночівлі, тож можна швиденько закинути речі та поїхати далі. Варто було тільки зайти у поїзд і аж мурахи побігли по шкірі, бо диктор сказав магічну фразу – “Ель абублебу дублек… Експо ашрін-ашрін”. Тобто “Двері зачиняються, поїзд прямує до станції Експо-2020”. Ця арабська фраза була гаслом нашої минулої подорожі. Під цю фразу починався кожен день, коли ми їхали на Експо. Їхати треба понад годину, тож запаслися терпінням. Здавалося, що ця година ніколи не закінчиться. Але ось ми нарешті виходимо на рідну і дуже знайому станцію метро.

Мерщій до купола! Ми пришвидшили крок і ось ми знову стоїмо, як в далекому 2022-му році, на вході в район. Купол Васл це головна споруда – флагман виставки.

Це так само як Ейфелева вежа, яка була також побудована спеціально для Експо-1889. Під куполом виставка схоже і не закінчувалася, там зараз різдвяний ярмарок і концерт. Нас одразу зустрів наш старий друг – помаранчевий робот Опті.

Я набрав маму з татом та включив їм пряму трансляцію з під купола, для них подорож до Експо стала не менш значною в житті, ніж для нас. Даша стрибала від радості, якщо минула подорож здавалася фантастичним безтурботним сном, то ця тим паче. Невже ми справді тут? Під куполом взагалі все без змін, галявини із сотнями електронних квітів всі так само магічно сяють. Але що ж за куполом? Ми побігли у сторону фонтану-водоспаду, що має форму кола. Водоспад нас зустрів проєкцією морських хвиль на воду, що стрімко летить униз.

Чарівна музика огортала наші тіла. А шоу, шоу буде? “Так, звичайно, кожні 15 хвилин”. Почалося! Яскраві фарби та відповідні звуки летіли з усіх сторін, я відчуваю себе на початку існування світу, який тільки почав створювати митець! Я скинув взуття і побіг в епіцентр, вода в перемішку з дитячим сміхом і чарівними звуками летіла крізь ноги, це справжній генератор щастя. В цей момент твоє життя на піку радості, на піку прекрасного!

Так терміново треба батькам включити ще одну трансляцію! Шоу тут довгі, хвилин по п’ять. Ці п’ять хвилин життя можна сприймати по різному, для мене це як народитися на цей світ знову. Шоу скінчилося, на водоспаді знову зоряне небо. Дуже цікаво подивитися, що там далі, але водоспад тепер як магніт не відпускає. Ти намагаєшся йти, але траєкторія усе одно далеко не відходить. І тут починається нова мелодія, інше шоу. Біжимо знову в центр. На цей раз серед зоряного неба починає бігти золотий контур різдвяного оленя. І що добре прораховано у водоспаді і під куполом — це музика. Вона тут зроблена так, що вуха отримують найвище задоволення. Тепер ця проєкція оленя здається найкращим, що ти бачиш у світі, водоспад знову почав потужно пускати воду і тепер зорі, олень, вода, ми — все одне ціле.

Який я вдячний долі, що ми побували на Експо-2020, то був один з найкращих тижнів життя. Що тут ще залишилося? І тут на нас чекало не менш приємне відкриття – головні павільйони досі працюють! Можна купити або поштучно вхід, або одразу пропуск в усі павільйони, якщо не помиляюся, то за 120 дирхам (34$). Тож хто пропустив Експо, в майбутньому завжди зможуть прогулятися під коріннями лісу, чи пройтися по дні океану або відправитися в подорож до майбутнього у павільйоні Аліф, також можна перепочити у саду сінгапурських дерев.

Насправді треба ретельно досліджувати, які саме ще павільйони відкриті, бо ми знайшли невеличкий список, а працівник нам назвав трохи інший перелік враховуючи деякі країни. Частина павільйонів закрита або демонтована, ми гуляли і по пам’яті згадували яких країн були які павільйони. І тут ми навіть натрапили на павільйон, що працює прямо серед ночі. Це було дуже неочікувано, це був павільйон Туркменістану. Працівники пояснили, що тепер тут буде тематичний ресторан і власник поцікавився скільки часу ми пробули на Експо, бо він на жаль лише на три місяці тоді приїхав. Що ж говорити про нас, ми на цьому святі життя були лише тиждень… Ми до останніх сил блукали по району вдихаючи атмосферу безтурботного Експо-2020.

За що ми дуже любимо Польщу – дуже багато цікавого в околицях Кракова, завжди можна кудись поїхати. На дворі був квітень, погода ще не стабілізувалася, була доволі прохолодною, а я повіз Дашу в невідомому напрямку. Для Даші це був напрямок невідомий в прямому сенсі цього слова, адже я не казав куди ми їдемо і спланував самостійно увесь маршрут. Криниця це один з великих польських курортів, але чомусь автобуси туди ходять так, щоб ну точно за день не можна було туди-сюди з’їздити. Пів дня на очікування автобуса витрачати не хочеться, тож перша зупинка у нас була на чотири години в Новому Сончі.

Місто невелике, для того, щоб побродити кілька годин в самий раз. Також там знайшлась приємна кафешка з коктейлями апероль шприц, яка працює навіть на свята. Тож після цього посадив Дашу із закритими очима у фліксбас і ми поїхали далі.

Даша попросила попередити, коли ми будемо перетинати зону роумінгу, щоб вона перемкнула інтернет. Тут вже я напружився, бо Даша схоже впевнена, що ми їдемо за кордон. Даша влаштувалася зручніше і водій оголосив що за 10 хвилин буде кінцева зупинка. Я попросив Дашу, щоб вона спробувала швидко вгадати що це за місто, але спочатку ми проїхали готель із велетенським надписом “Криниця”, а потім водій оголосив для тих, хто не знає яка саме кінцева, що зупинка називається “Криниця-Здруй”.

Місто зустріло нас холодною погодою та мрякою. Але все ж місто виглядає доволі перспективно. Почнемо знайомство з кави! Дівчина нам видала у віконце каву і тут я познайомився з найжахливішою кавою у світі. Це коли відсоток арабіки та робусти від’ємний. У мене досі стійке відчуття, що вона просто забула перезарядити кавомашину. Але кава то річ тонка, тут не можна сказати, що якась кава така, а якась не така, особливо після ковідних часів, коли взагалі вже не зрозуміло, де може бути той смак, а де не той. Отже, Криниця відома своїми лікувальними водами. Ми саме встигли в бювет до закриття.

Бювети зроблені красиво, як оранжерея, люди сидять і інтелігентно п’ють просто водичку, при тому цілими компаніями. Це як антибар виходить. Ну що ж, бармен, налий нам! Ого, а вибір немалий, стільки краників. Давай, мабуть, з он того, а ні, краще з цього. Хоч би вгадати! Але ми не знали, що в цій грі виграти неможливо.

Тобто тут правила такі, ти обираєш не серед смачніших, а навпаки. Даша про цей момент знала, бо в дитинстві десь вже відпочивала на водах. А ось для мене то був сюрприз ще той. З мене за кілька секунд було вигнано усю можливу нечисть, історія про жахливу каву просто розчинилася у часі. Даша мене здивовано запитала “А ти що не знав?”. Ну, мабуть, це корисно, хоча я вже не впевнений. Тож висновок такий, починайте знайомство з містом не з кави та не з водички.

А починати треба з шарлотки! Але, як відомо, печені голуби не летять до губи, треба добути шарлотку на горі. Тут є чудові невеликі гори, по яким як раз можна мило полазити. І як водиться справжнім польським горам, є кафе зі смачною шарлоткою та кавою. Справжня польська шарлотка завжди виправить будь-яку проблему. Тепер треба спуститися, щоб не вбитися у цих снігах.

У мене загалом були плани поїхати наступного дня до Словаччини, але чомусь на гуглі не міг прокласти маршрут, хоча залізничні колії є. На місці з’ясувалося, що станція дійсно закрита на невизначений термін, значить пішки підемо, якщо поїзда немає. Але то вже завтра. Що у нас сьогодні на вечерю? А на вечерю у нас справжня дичина. При чому не та дичина, яку можна прочитати в інтернеті. А справжня, смачна дичина. Тепер у нас схоже є тут своя улюблена корчма.

Тепер пора йти спатоньки, хазяйка прислала повідомлення, що залишила нам обігрівач за дверима. І тут почався квест. Дверей в номері виявилося мінімум три, і за жодною із них обігрівача не було. Ми ретельно шукали та намагалися зрозуміти, що ми робимо не так. А потім хазяйка написала, що вона наплутала і схоже обігрівач був в якомусь іншому номері за дверима. Тож принесла нам інший. Але що ж так холодно у вашій Криниці? Тут, мабуть, від цього всі добре зберігаються і довго живуть потім.

Це були великодні свята, у поляків є традиційні страви серед яких суп журек. Хочу сказати, що поляки дійсно віддані своїм традиціям, одна пара на сніданок зробила справжній журек собі прямо в готелі.

Оскільки Криниця знаходиться в горах то й головні визначні місця тут гори. Ще є якась вежа в горах за яку треба заплатити як за квиток на літак, але краще вже з літака подивитися панораму.

Тож ми обрали гори без вежі. Ну і звісно до гір дуже пасує чергова шарлотка з кавою і сніговик.

Сніговика зліпили не ми, але ж це не завадить чудовій фотосесії. Ми спустилися з гори і треба було вирішити що робимо далі. Оскільки ми любимо трекінг, то ми вирішили пройтись пішки до кордону зі Словаччиною. Це у напрямку міста Мушина. І хочу сказати цей маршрут дійсно вартий трекінгу. Тут навіть в гору не треба йти, або вниз або по прямій. По дорозі будуть міста, але чомусь зовсім без людей. Це дивно. Закрито абсолютно усе окрім кебабної. І схоже кебабна саме на нас весь день і чекала. Серйозно, де всі люди? Ковід вже переможено, агов, виходьте! Нікого. А що якщо всі зникли і ми вдвох залишилися в цьому світі?

Треба тоді визначити, які продукти зіпсуються і зникнуть першими і в тій послідовності їх споживати. Ще треба навчитися водити автомобіль. А звірі, цікаво, також зникли? Бо якщо не зникли, треба себе захищати. На найближчу годину усі обговорення у нас були на тему того, як врятувати людство. Якщо будете повторювати наш маршрут, то велодоріжки вкажуть вам мальовничий напрямок. Коли ми дісталися міста, то помітили, що всі люди гуляють у місцевому великому парку. Тут є і озеро і зоопарк і музики грають, одним словом типові європейські вихідні.

Атмосфера була настільки чудовою, що ідею потрапити в Словаччину довелося скасувати, хоча країна вже була за кілька кілометрів від нас.

Гуляли ми в околицях парку до самих сутінок. Доки знову усі люди не зникли. Тепер перед нами вимерле місто. Взагалі нікого немає і все зачинено. На карті було два ресторани, що працюють, але кожен з них повідомив, що вони прямо зараз і зачиняться коли ми туди заходили. Ну то звісно, адже сьома вечора, кому ж потрібні ті ресторани увечері. Але зачинені ресторани то пів біди, інша біда, тут водії автобусів дуже шанують польські традиції і можуть просто не приїхати. В Польщі є проблема, якщо автобус має їхати кудись за місто, особливо якщо це якийсь ліс, звідки немає іншого маршруту, то такий автобус просто не приїжджає, всупереч розкладу що висить на зупинці.

Ми таке вже не раз помічали і як нам один раз пояснила місцева бабуся: “Водії з ранку зібралися і вирішили що сьогодні їздити не будуть”. У мене два питання, чому вони так вирішили не повідомивши транспортну службу, і чому про це доповіли саме цій бабусі??? Яке тут таксі взагалі є? Ага, ніякого, ну логічно, всі ж зникли. Пошукали на стовпах рекламу, знайшли номери телефонів. Перший сказав, що вже почав святкування і тому не в стані сьогодні нас забрати. Другий сказав, що зараз виїжджає. Але схоже він мав на увазі, що виїжджає з Кракова, а не з Криниці. І ще схоже він не мав на увазі, що виїжджає саме за нами.

Одну вічність потому

Приїхала машина і попросила показати повідомлення у вайбері, щоб переконатися, що точно саме нас треба забрати. Але враховуючи, що на найближчі кілометрів десять окрім нас взагалі нікого немає… Хоча можливо першого разу він таки не нас забрав і тому так довго їхав. Після всієї цієї дичини ми пішли в наш вже улюблений ресторан вечеряти варениками з дичиною. Ще подавався місцевий безалкогольний напій, але на смак, на жаль, дичина повна. Наступного дня у нас був ще вільний ранок, ми його вирішили не починати з дичини, тому обрали нескінченно смачний грецький салат. І хоча б здавалося що після Греції нас вже не здивуєш грецьким салатом, але як з’ясувалося, усе в цьому світі можливо. Потім був ще невеличкий трекінг серед ялинок в горах і ми поїхали прямим автобусом додому.

Перш за все варто сказати, що якби не Даша та Андрій, скоріше за все, ми б не зважились на «абум» поїхати на саму Північ Норвегії.
Зазвичай, це відбувається так:
Даша/Андрій: Ми їдемо в таку то … подорож, квитки коштують стільки то, ми вже готові!
Аня: Вааааууу!!! Ми маємо це спробувати!!
Віктор: … Хочеш? Добре, я подумаю.
І ввечері вже беремо квитки в якусь авантюру 🙂
З цими неймовірними подорожувальниками ми опиняємося майже на краю світу, щоб вполювати Північне сяйво (про це пізніше). І ось ми йдемо з нашого готелю в їх на смачнюшній обід, приготований Дашею, з різними норвезькими смаколиками🍜
Вся пригода була шалено насиченою, холодною через клімат і теплою завдяки людям, трохи екстремальною, але комфортною і достатньо розпланованою.
Ще раз хочу сказати всім величезне ДЯКУЮ, що були поруч зі мною протягом подорожі і зробили її саме такою🌚🪐⭐️

Острів Tromsø

– тут кардинально відрізняються будинки від наших. Перше враження було ніби вони картонні, далі ми побачили гарнюні деревʼяні будинки, що були досить старенькі, але це не робило їх менш фантастичними!

– тут супер низька злочинність (бо це острів і немає куди тікати)), тому немає величезних парканів, камер на вулиці і всі вікна відкриті настільки, що можна бачити життя людей.

-весь острів — суцільні пагорби. Не встигнеш ти піднятися по вулиці вгору, як тут же треба спускатися вниз. До речі, в Мартінсах їхати була так собі ідея, бо це перетворилося на гру «як далеко я проїду» або «Віктор, не відходь від мене, я падаю». Тому таааакк… Якщо прослідкувати мої коментарі по подорожам, то щось дуже багацько провтиків)

-світловий день всього 4 години (в листопаді), далі темрява. Це не трагедія, але все ж варто побачити місто і вдень, і вночі. Норвежців то нічого не зупиняє: ми бачили людей в шортах, бачили чувачків о другій ночі, а ближче до центру, то взагалі життя вирує.

– коли прилітаєш навіть з осені, будьте готові швидко втомлюватися. Бо різкий перехід в зиму і на важке взуття нормально так відчувається. І багацько лежати в теплі на диванчику – це теж нормально

– Норвегія – досить дорога країна. І за весь час подорожі ми не зустріли ресторанчику саме національної кухні (італійські піцерії або якісь ресторанчики китайської кухні). Тому немає сенсу переплачувати. Ми звісно ходили на обіди до Андрія з Дашею, але навіть в нашому готелі була кухня, холодильник з їжею, яку б ти міг брати і споко погляди на те, щоб готувати. Ви можете привезти продукти з собою і тоді це вийде ще більш розумно по цінам, а можете закупатися в місцевому супермаркеті, захопивши з собою норвежські смаколики.

– готель коштував за три ночі 1290 PLN (~300$). Але це навіть не сезон. На вулиці залишитися не варіант, тому миримося з реаліями).

– Ми взяли квитки з надією, що нам пощастить побачити сяйво. Але коли ми ще його не вполювали, Віктор і так був супер задоволений подорожжю. Бо тут дійсно красиві види, це кардинальна зміна обставин і погоди, ми побачили багацько новинок, які нас надихнули.

Але, звісно, значно приємніше, коли їдеш з країни переможцем) Нам все ж вдалося побачити сяйво!) про це далі

Ось і вона – Аврора. Те, заради чого ми їхали. Але полювання за нею, це окрема історія)

Лихоманка за сяйвом почалася ще навіть вдома.

*Хочу окремо наголосити, що найбільшим шаленим полювальником виявився Андрій. Ви самі зрозумієте чому)*

Так от. Андрій телефонував і казав дивитися в небо, бо в Україні вже є червоне сяйво, тому є вірогідність, що ми його побачимо й тут. Але ні.

Далі надії побачити прямо з літака, бо ми прилітали в пізню годину. Але ні.

Прилетівши на острів, ми вирішили йти пішки до нашого дому (1.5 зимових години), щоб точно не пропустити сяйво. Трошки змучені, але серйозно налаштовані, наші очі шукали сяйво в небі.

Проблемка ще й в тому, що ми не знали, як відбувається цей процес. Наш мисливець поставив заборону на вигуки «О!», «А!» і «Вау!» без сяйва, бо як тільки я падала і підкрикувала, він мав шукати в небі сяйво Для мене це було особливо складно і коли захоплювалася новими видами

Ми йшли через темні ліси і часами повертали не туди, проте сяйво до нас не вийшло. Але надії рано ще згасати. Ми всі пішли спатоньки в теплі номери, окрім Андрія. Його ентузіазм міг підпалити все місто. Гуляв він годин 4-5.

Новий день, нові захоплення всім, що навколо нас. Почало темнішати і полювання почалося знову. В цей день вірогідність побачити сяйво була найбільша, тому ми вдяглася тепленько і вирушили на автобусі на материк, де мало бути мало світла.

Приїхавши на точку, ліхтарі світили так само і ми почали йти кудись в темінь, а точніше до океану. Через півгодини серйозна налаштованість змінилася настроєм «Боже, як холодно» і «Давай, Авроро, зʼявляйся» (на годиннику тільки 19:00). І щоб якось дожити до сяйва (яке ти не знаєш коли буде і як довго), Віктор дістав палички, які ми мали трусити і бінокль, який сподобався всім представникам чоловічої статі. Ще через 10 хвилин ми відправилися назад до автобусу і поїхали на підйомник, де був ресторанчик, в якому можна було відігрітися. На годиннику 20:30, сяйва досі не було…

Піднявшись на гору і трошки зиркнувши оком на небо і на шалено гарне місто знизу, ми хутко забігли в ресторанчик і.. там не було місця. Багацько людей там було

Я починаю вигадувати якісь варіанти і тут Даша знаходить столик, який зарезервований на 20:00. На годиннику 20:15. Ми займаємо місця у панорамного вікна і в теплі чекаємо на диво.

Замовили бургери, коктейльчики, супчик. Все було смачне і в нас квитки в перший ряд.

Тим часом Андрій…

Забіг до нас переконатися, що все добре і пішов далі на полювання. Годинами бігав по горах, дивився в небо і намагався зрозуміти чи те, що він бачить – це сяйво. Серйозно, з 20:15 і до 23:30 коли ми спустилися, Андрій забігав лише на хвилиночку трошки перегрітися. Напевно, навіть 15 хв не було.

І ось десь об 23 лунає дзвінок і крики: Це ВОНО!!! Скоріше виходьте! Починається. Ми супер швидко збираємося, над нами стоять люди, щоб зайняти місце. Виходимо і… Андрію, і?

Тоненькі сірі смужечки на синьому небі, що періодично зʼявляються в зникають. Зеленого сяйва і близько не видно. Хоча ні. Ми зазираємо в фотоапарати людей і на величезній витримці сяйво все ж зеленіє. Через деякий час сірих смужок стає більше, але очима ти бачиш тільки щось сіре..

Андрій радіє як дитина, стрибає і насолоджується життям. Віктор попередньо сказав, що навіть не побачивши сяйва, він задоволений поїздкою. Але… невже це все? Невже всі ці фоточки з сяйвом – це тільки фотообробка? Де «найбільша вірогідність побачити сяйво?

Я вже була готова зарахувати цю сіру смужечку. Але тут добродій показав відео прямо з мерехтінням цього сяйва декілька днів тому. Ну ні! Не може бути! Ми цього не бачили! Не зараховано!!

Підйомник зачинявся об 00:00, тому ми пішли спускатися. Дивні враження, головне – не дуже сильно засмучуватися. В нас є ще один день..

P.S. Оце величезно зелене небо насправді сіре по факту. Це бачить тільки телефон

Чомусь ця ніч була жахливо холодною. Ми йшли від підйомника на автобус, бо нереально стомилися. У Андрія замерзли пальці на ногах. Якщо вже й він не витримує, точно пора додому. Ми приїхали додому, залізли в теплесеньке ліжко і сам Морфей вже підкрадався.

Аж раптом дзвінок (Андрій сказав нам не вимикати телефони на ніч). Піднімаю трубку. Там крики:

– Аня, сяйво!! Терміново виходьте на двір! Це точно зарахується!!

Біля мене лежить Віктор, який майже спить і каже, що щось йому погано. Я лагідно намагаюсь його вмовити встати з ліжка. Другий дзвінок:

-АННННЯЯЯ!!! Ви вже його бачите?

В цей момент Віктор розуміє, що просто так йому не відлежатися , підривається з ліжка і швидко вдягається. Я максимально швидко роблю те саме.

В підштаниках, які неправильно вдягнені, кофта на голе тіло, куртку захопила чисто випадково ми вибігаємо на вулицю. Біжимо в одну сторону – не туди. На звʼязку Андрій:

– Та як ви не бачите? Воно всюди!!!

Ми перебігаємо на іншу сторону. Величезна гірка, яку я навіть не помічаю. Навіть Мартінси на нашій стороні. Піднімаємося в гору. І ось він. Момент істини. Кричимо в трубку:

-МИ БАЧИМО!!

Зелені промені, що зʼявляються і зникають, але вони помітно зелені. Сяйво починає збільшуватися. Небо зелене в різних напрямках. І тут пік. Сяйво зʼявляється у нас над головою і починає «танцювати». Бачачи щось подібне, ти розумієш, що це не передати словами. Ти затримуєш подих і милуєшся цією красою. Потім фоткаєш. Потім знову захоплюєшся в розумієш: ось тепер зараховано!)

Сяйво тривало десь близько години. Під кінець ми перестали відчувати адреналін і холод пронизував незахищені тіла. Небо затягнуло сірими лабіринтами – те, що залишилося від сяйва. Гірка знову стала слизькою і я вражено не розумію, як це працювало при підйомі. Ми спустилися назад в номер, залізли в ліжечко і закриваючи очі, ще бачили сяйво

Все почалось ще десь рік тому, у мирний час, до мене постукав незнайомий контакт із французьким номером. Жінка написала мені “Привіт!”, я спочатку трохи розгубився, бо не знав якою мовою маю відповідати. Жінка повідомила, що до Києва прилетіла на кілька днів і мене порекомендували як того, хто зможе налаштувати ноутбук так, щоб з нього можна було сплачувати податки. Я відповів, що із легкістю безкоштовно це налаштую віддалено, але жінка наполягла, що готова приїхати у будь-який зручний мені час, щоб я показав як усе це робити. Так ми познайомились із Маргаритою. Це українка, що живе у Франції. З тим французьким ноутбуком був дійсно складний випадок, там був трошки не простий Windows, тож Рита побачила майстер-клас на тему приборкання неслухняного Windows. Рита була дуже вдячна і на прощання сказала, що якщо надумаємо летіти в Париж, щоб обов`язково зупинились жити у неї. Пройшов майже рік, у нас квиточки до Лілля і ми прозріваємо із цін на житло у Франції. Воно влітку не те щоб дороге, а просто для олігархів. Що ж робити? Так, здається у нас там якраз є знайома. Пишу текстом “Рита, вітаю! Пам’ятаєш мене, це той комп’ютерник, що приборкав твій французький ноутбук?” Рита, відповіла, що із радістю нас чекає у себе вдома. Тож можемо спокійно летіти.

В той час ще не було у Європі чітких правил для людей, що отримали прихисток у європейській країні і хочуть відвідати іншу країну. Можемо ми летіти чи не можемо, навіть юристи не могли відповісти. Та наша волонтерська праця стала в пригоді. До Даші одного дня звернулася жінка із запитанням “А чи можу я летіти до Франції із прихистком від Польщі?”. “Чудове питання, нас воно турбує не менше”. Колективним обговорюванням дійшли, що саме французька віза розв’яже усі проблеми. Жінка запитала, “Тож треба йти до посольства?”. Даша відповіла, що піде прямо зараз разом із нею. “Яка ще французька віза, ви ж українці та маєте право вільного в’їзду” здивувався посол. Даша пояснила, що 90 днів по біометрії вже минуло, а прихисток надала саме Польща. Посол повторив фразу, що українці вільні люди і мають право без перешкод в’їжджати до Франції незважаючи ні на які там обмеження за паспортом.

О це так поворот! І коли здавалося, що вже точно можна спокійно летіти, від ранейра прийшов лист що саме Франція не скасувала ковідні вимоги, тож якщо ви відноситесь до антиваксерів, то будь ласка йдіть і робіть тест. Сама іронія в тому, що саме в цьому місяці ми і були цими “антиваксерами”. У нас після другої дози минув майже рік, а третю ми вирішили робити коли дійсно почнеться нова хвиля, і тут палиця в колеса, що саме Франція одна з останніх країн, яка не скасувала вимогу.  Забігаючи наперед скажу, що ковід накрив Польщу через півтора місяця, та так швидко всіх почав косити, що ми зі швидкістю світла проходили квест з отримання польського Пфайзеру після української Модерни. До речі, по відчуттях було легше ніж після другої дози, але так же погано, як після першої. Ну тепер точно усе, можемо летіти!

Лілль

Переліт проходив у штатному режимі, тільки під час посадки трапилось щось із турбіною, посадка була доволі жорсткою, а коли ми виходили з літака, то бригада інженерів вже щось вивчали у турбіні. Далі трапилось щось дуже неймовірне, хоч це і був внутрішній переліт по Європі, але усіх відправили на прикордонний контроль. Цікаво, а нас зараз посадять на той самий літак у якого із турбіною якась лажа трапилась, чи депортують іншим? Офіцер взяла наші паспорти, провела їх по базі, серця перестали битися, шкода, що того посла зараз біля нас немає. “У вас усе добре, проходьте”. Сива волосина зірвалася з моєї голови. Та блін, ми ж нічого нелегального не робимо насправді, але із цими невизначеними законами ніяких нервів не вистачить. До речі, до прийняття поправок, що остаточно нам дадуть вільне пересування лишався всього місяць.

Чому ми вибрали саме Ліль? Дешеві квитки були, а потім ще й з’ясувалося, що тут Париж під боком. Та і за рахунок швидкісних потягів Франції усе тут під боком. Наступний міський автобус буде через 40 хвилин. Також за цей час ми дійдемо пішки до міста, що знаходиться поруч. Оскільки чекати ми дуже не любимо, тож пішли вздовж французьких полів кудись у передмістя. Хоч дорога і не була якоюсь особливо мальовничою, але прогулятись все ж краще, ніж чекати на автобус. Далі приміським потягом було їхати всього 8 хвилин. Велетенські зелені ельфи чекали нас по приїзду на вокзал. Тут їх багато, вони всі виглядають по доброму, можна розглядати та обирати собі улюбленого. Мені сподобалась ельфійка, яка стояла з прив’язаними до спини книгами. Це дуже крута візитівка міста, у мене тепер у спогадах Лілль завжди асоціюється із великими зеленими ельфами. Як ми дізналися пізніше, це була тимчасова інсталяція.

Тепер на каву із красунами у Керфор і можна погуляти по місту. Саме Керфори у Франції були аналогом краківської Жабки. Завжди можна швиденько поїсти та випити кави, а головне не за здирницькими цінами. Як сказала наша подруга: “Днями моя знайома повернулась з Франції, сказала, що там усе ну дуже дорого, уявляєте кава та круасан на двох аж 40 євро, вона була саме у Ліллі!”. Оля, ми б жахнулись цієї інформації, якби самі ще вчора у Ліллі не пили каву із круасаном по 3 євро з людини)))) До речі у Керфорах дійсно смачна кава. Сьогодні у нас у Ліллі було десь півтори години до потягу, повноцінно тут будемо зупинятись на зворотному шляху. За півтори години ми прогулялись вздовж мальовничого каналу серед квітучої липи, яку Міша все підбивав нас назбирати та засушити. Також ми відмітили, що місто дійсно перспективне, щоб у ньому зупинитись. А зараз йдемо на швидкісний потяг, що прямує до аеропорту Шарм де Голя. Навіщо нам взагалі той дальній аеропорт був потрібен, питання добре, але дешеві квитки на потяги до Парижа були тільки в напрямку цього аеропорту. Контролер зайшов до вагона, сказав: “Бонжур”, усі кивнули у відповідь, на цьому перевірка і закінчилась, потяг з неймовірною швидкістю понісся через добрий шмат Франції. Я до останнього не вірив, що ми так швидко прибудемо до аеропорту. На жаль, потяг не показував швидкість, але вона була максимально наближена до першої космічної. Тепер ми в аеропорту і план такий, треба якимось чином купити проїзні і сподіватись, що вони покриють відстань від аеропорту до Парижу.

Спочатку ми думали, що нас спіткала невдача, оскільки у всьому аеропорту був збій інтернету, тож усі каси та автомати не працювали. Працівник аеропорту сказав що проїзний ми зможемо купити тільки у Парижі, але потім додав, що оскільки нема інтернету в аеропорті, то це буде поважною причиною для контролерів, тож просто сідайте у потяг, який вам подобається і їдьте до Парижу. На питання, а де саме потяг, два працівники показали одночасно у різні сторони. Ми вибрали ту, що нам більш подобалась. Тепер ми їдемо у Париж, назви станцій, такі як “Нотр дам де Парі” аж дух перехоплюють. До речі, ми у Парижі вже були колись і собор встигли відвідати до пожежі, тож ми щасливці, а от собор дуже шкода. Так, тепер ми на одній із центральних станцій, а як ми пройдемо через турнікети якщо у нас нема квитків? Але це ж Європа, тут увесь час щось ремонтується тож нумо знайдемо зламаний турнікет. І таки той турнікет чекав усіх щасливчиків, що потрапили на відсутній інтернет. Тепер можемо купити проїзні. Тут є різні типи і за різною ціною. Даша усе нагуглила і навіть мала наші фото для вклейки. Ми взяли такі, що діють до кінця тижня, зараз як раз тільки початок. Ти за ці проїзні віддаєш пів королівства, вони за ціною двох літаків до Лілля, а за це отримуєш проїзд по Парижу та усім його околицям на усьому транспорті. Оскільки на цей Париж у нас були по-справжньому наполеонівські плани, тож воно того вартувало.

Одразу пройдемось по улюблених місцях, це була прогулянка біля центра Помпіду з обов’язковим стрітфудом, потім через міст до Нотр-Даму де Парі, а потім ми пішли шукати ті богемні брауні, що випадково купили п’ять років тому. На жаль, пекарня була зачинена, у неї виявився дуже дивний розклад, вона працює раз на тиждень зранку та вночі. Якась підпільна пекарня, схоже вони не тільки тістечками займаються, а тістечка то просто прикриття. Але, на щастя, у французьких Керфорах майже завжди є кондитерські шедеври, тож я легко знайшов заміну тим брауні. Тепер йдемо до затишного латинського кварталу, а звідти до довгоочікуваного Люксембурзького саду. Я не буду описувати повторно які ці місця класні, але якщо ви там вже були, то зрозумієте нашу любов, а якщо ще не були, то для вас є чудова новина — у вас попереду справжні відкриття. Та взагалі у Парижі ми зловили себе на думці, що він такий же радісний і класний, як і першого разу.

Тут дуже легко зловити хвилю того, що ти в подорожі. А також приємним є той факт, що кількість жовтих туристичних зон на мапі значно перевищує фізичні ресурси тіла, тож тут не занудишся. Також не можу не згадати про місцеві делікатеси у Макдональдсах – міні роли з яловичиною. Як сказала наша подруга Ріта здивованим голосом: “Хтось приїжджає у Париж за фуагрою, а хтось на гастрономічний тур по Макдональдсах”. Думаю, якби менеджмент Макдональдсів світу знав наскільки ми експерти з їх меню на світовому рівні, то запропонували б нам працювати у них сомельє. Як плюс не треба довго чекати на їжу і можна зберегти час на вештання по місту. Але це одночасно і мінус. Коли нам здавалося ввечері, що ноги вже відпадають Мишко рішуче оголосив, що він сьогодні повинен побачити Ейфелеву вежу! Тож маршрут до нашої подруги, яка живе у місці Курбевуа, що в іншому кінці Парижа, ми прокладали так, щоб ще й захопити вежу. У нас в таких місцях є гра “Хто перший побачить визначне місце”. На цей раз перемогла Даша. Так, вежа стоїть у теплих променях вечірнього сонця, можемо їхати у Курбевуа. Раніше ми думали, що цей Курбевуа знаходиться десь далеко від Парижу, а виявилось що він прямісінько біля нашого найулюбленішого району “Ля Дефанс”.

По нашій особистій статистиці цей район заходить не всім мандрівникам, але для нас це рай для очей. Особисто я у мандрах люблю дві речі – природу та бізнес-центри зі значною кількістю хмарочосів. Друге це як раз про цей район. Це як найкраще із бізнес-центрів Еміратів помістити в один невеликий район Парижу. Повсюди артоб’єкти, цікаві дизайнерські рішення, малюнки. Ще й метро безпілотне як в Еміратах, а головне — ми тут побуваємо багато разів за цю подорож! Трохи ще поблукали по району і вперед до Ріти! Вечірня дорога проходила, скажімо так, не найлюксовішими вулицями. У нас на дорозі стояла гучна компанія із кольорових парубків. Коли ми їх обходили, то хтось вирішив скинути петарду на голову тих парубків. Ми вже думали, що почалась стрілянина. Далі по дорозі було щось дуже дивне, на вулиці валялась різна техніка і речі. Мабуть, хтось когось достроково виселив з квартири, добре хоч ця друкарка не прилетіла на голову. Як виявилось, був той день тижня, коли мешканці виносять непотрібну техніку на утилізацію.

“Бонжууур!!!” Зустріла нас Ріта, а її невелика пухнаста собачка-хмарка почала радісно скакати. Здається собачка нас чекала вже дуже давно! У Ріти було дуже цікаво жити, вона багато розповідала нам про особливості життя у Парижі і кожен раз нас балувала чимось цікаво-смачненьким.

Версаль

Ще одна приємна фішка району – звідси можна потрапити прямим поїздами практично у будь-яке місце в околицях. Сьогодні у нас запланований Версаль. По дорозі до потягу нам вручили по промоакції солоденьку водичку. Тепер їхати буде веселіше.

Версаль настільки популярне місце, що кількість людей, що рухається на саме відкриття, буде лякати настільки, що потім ще тиждень по ночах будуть ввижатися кошмари. Але коли ви побачите увесь величезний розмір загальної території, то кошмари будуть ввижатись вашим ногам.

Увесь натовп тут буквально розчиниться у перші ж сто метрів. Ми собі поставили неосяжний план – подивитись кожний закуточок Версалю. Цей план був настільки ж приречений, як у потвор расіян, що намагались взяти Київ за три дні. Тепер щодо дійсності, територія тут не просто велика, вона нескінченна майже в прямому сенсі цього слова. Якщо ви не підготовлені до великої ходьби, то має сенс користуватись послугами електрокарів, або не ставити амбіціозних цілей побачити усі закуточки. Другий момент, більшість території це умовно кажучи, нічого нового.

Якщо є алейка з кущів, то ця алейка без змін буде тягнутись на тисячно-крокову відстань. Я б виділив парк, що прилягає до малого Транону, дуже б радив усі сили в ногах зберегти саме на нього. Цей парк нам сподобався навіть більше, ніж сам Версальський палац, бо парк у такому стилі один, а подібної розкоші у палацах по світу багато. Але пропустити палац неможливо, його треба обійти хоч у деяких місцях гуськом з іншими людьми.

Цікаво, як буде гуськом українською, мабуть, каченятком. В цілому щодо Версаля я б сказав так, якщо маєте обмежений час у Парижі і вже бачили подібні місця, то Версаль можна відкласти на наступний раз. Якщо у вас тут дійсно купа часу, як у нас, то подивитись є сенс, щоб скласти власне враження. Якось так. Потім після Версалю сиділи на лавках у місті і вечеряли смаколиками із Керфору. Я не думаю, що у розповіді дуже смачно звучить те, що ми харчуємось із магазинів, але дуже рекомендую спробувати такий підхід. Повірте, в ньому є своя романтика і велика економія часу.   

Діснейленд

А тепер про довгоочікуване. Тут можна винести в окрему розповідь, почну із самого початку – купівлі квитків. Купити можна їх тільки онлайн, причому ціна в офіційному додатку вище ніж у сумнівних додатках агрегаторах. Тепер треба обрати додаток так, щоб тебе не кинули на квитки. Ми скористались азіатським Klook за декілька тижнів до подорожі. Різниця навіть із подвійною конвертацією була значна відносно ціни в офіційному додатку. Але є проблема, я вирішив купити квитки польською карткою. На жаль, одна із проблем Польщі це банківська система. Тобто при оплаті на сайтах постійно трапляються якісь проблеми, на цей раз проблема дійсно виявилась із карткою. Процес купівлі квитків зайняв півтори години. Але все ж таки вдалося подолати систему.

Ще треба було вгадати у який день не буде дощу. Тепер про черги. Якщо ви не були у французькому Діснейленді, то ви ніколи не бачили справжніх черг у цьому світі. Тут є мобільний додаток, який тебе буде орієнтувати по актуальному часу очікування, навмисно занижуючи його. Тобто ти не будеш знати, чи доведеться тобі чекати три години у черзі, чи всього одну. Ми приїхали прямо до відкриття, тут є цілих два Діснейленди, що знаходяться поруч, у нас квитки були на обидва, тож цілий день можемо безлімітно між ними переміщатися. На момент відкриття парку у будній сонячний день на один із популярних атракціонів черга становила 90 хвилин… Змійки до атракціонів зроблені таким чином, що ти не можеш побачити усю чергу, це буде постійним сюрпризом – скільки людей далі.

Додаток показував, що черги доходили до трьох годин. У Діснейленді є фаст-паси, але ти повинен платити окремо за фаст-пас на кожний атракціон і дійсно чималу суму. Атракціони тут дійсно круті, але наскільки б ви не отримали позитивних вражень, найближча черга з вас їх швидко виб’є. Ми намагались виловлювати атракціони, на які очікування не перевищує 30 хвилин, зі змінним успіхом це вдавалось. Але по факту, твій день просто перетворюється на нескінченну логістичну схему, щоб потрапити на черговий атракціон. Звісно що за день на всіх атракціонах не покатаєшся. У відгуках читав, що коли у парку дощ, то велика перевага – відносно короткі черги. Хоча про ці черги ми знали заздалегідь, намагались морально бути готовими, але, на жаль, ми сильно розбещені сінгапурським парком Universal, де декілька років тому навіть важко таке було уявити. До речі, за якістю атракціонів я віддаю перевагу на користь Universal. З негативних моментів по Діснейленду це, мабуть, все. Тепер про позитивне: уявимо що черг немає і розглянемо суто атракціони. Вони без перебільшення круті. Тут будуть спойлери самих атракціонів, тож можете не читати секцію про атракціони.

Атракціони Діснейленду

На перше місце ми ставимо Twinlight Hotel. Це старий готель із примарами. Коли ти сідаєш у ліфт, він обривається… Так ще не верещали на жодному іншому атракціоні. Головне відпустити руки, щоб відчути руками вільне падіння. Перлина атракціону, що зовні незрозуміло, що саме буде і тому Мишко пішов на нього без зайвих вагань. На друге місце варто поставити Cars-tastrophe Canyon. На диво, в нього невисокий рейтинг. Ти сідаєш в екскурсійний автобус, далі проїжджаєш різні місця із тематикою тачок, аж доки не доїжджаєш до машини із цистерною пального, тут і починається землетрус що створює пожежу… Було настільки ефектно, що це єдиний атракціон на який ми одразу пішли на друге коло. Сідати треба з лівої сторони. На другому колі перед нами сіли люди, ми їм як раз вчасно порадили посадити дітей ближче до борта лівої сторони, вони потім були вдячні. Третє місце я віддам до Hyperloop. Завдяки цьому атракціону ми всі познайомились із мертвою петлею. Я ніколи в житті не планував йти на атракціони, де я буду летіти вниз головою, але тут було темно і ми цього не бачили поки не почалась атракція. Як виявилось, це було не так і страшно. Ми навіть потім були ще й на іншому атракціоні, де вже знали, що буде така петля. Наголошую, що ми бачили далеко не усі атракціони, тож і рейтинг тут дуже суб’єктивний.

Шоу

На шоу ми потрапити не змогли через ті самі черги. Я не знаю за який час треба в чергу встати, щоб на шоу потрапити. А от шоу на відкритій місцевості, наприклад, паради дійсно виглядають весело, проходять на позитиві. Єдиний мінус – для сучасного покоління більшість із цих персонажів — якісь невідомі тварини. Тобто по факту актуальними персонажі будуть для дітей яким зараз більше ніж 30 років. До речі Мишка ми порадували, що йдемо до Діснейленду за день, на що наш десятирічний син відповів “А що це?”. Я думаю парку потрібна велика актуалізація, бо дійсно політ Пітерпена чи Піноккіо мало що значать для сучасних дітей. Але хочу зазначити головне нічне шоу до 30-річчя парку.

Влітку воно починалось о 22:55. Тут і світлове, і музичне, і шоу фонтанів, і головне шоу дронів! Вперше вжитті побачили шоу дронів. Дійсно круто-круто-круто. Дітям, що увесь день провели на ногах, те шоу вже до ліхтарика, а от дорослі тут радіють як діти.

Їжа

Вода безкоштовна, із собою можна проносити їжу. У місцевих тематичних ресторанах теж можна поїсти не за всі гроші світу, тож тут було усе добре.

Висновок по Діснейленду

Якщо вас анітрохи не засмучує той факт, що із 14 годин ви проведете 11 стоячи у черзі, то парк буде вище будь-яких очікувань. Якщо черги — це не ваше, то відвідати Діснейленд можна, але не покладайте на нього дуже високі очікування. Ви ніколи не будете знати напевно чи сподобається вам атракціон, на який ви зараз будете стояти у довжелезній черзі. Доповнення: зараз ми маємо вже великий досвід парків розваг і Діснейленд впевнено тримає останнє місце через ті самі черги.

Лувр

А ось Лувр, як не дивно, не тільки справив на нас гарне враження, але й зацікавив Мишка. Він увесь час вимагав, щоб йому перекладали таблички під експозиціями. Тут багато залів і моя порада – якщо зал вам не заходить, ідіть далі і шукайте зали до душі. Такі тут точно є. Квитки до Лувру треба купувати на офіційному сайті онлайн, на місці то буде проблема через черги.

Головна мета була – побачити Мону Лізу. Багато хто розповідав, що вона якась мала, або темна. І це дуже дивно, бо насправді картина нам сподобалась, не можу зрозуміти чому багато людей її уявляють якоюсь особливо яскравою або дуже великою. Я вам точно кажу, що її розмір в самий раз)))

Оскільки ми вже почуваємо себе “багатими духом”, тож треба тепер провести вишукану французьку трапезу. Тож ми вирішили спробувати французький ресторанчик. Знаю, при наявності смачних багетів та керфурів це звучить безглуздо, але ж треба щось екстравагантне спробувати.

Тепер головне замовити страву, щоб вона була без козиного сиру, або хоча б без смаженого голуба. Поїли в цілому непогано, але схоже ми не такі “багаті духом” як нам здавалося — смачніше французького багета із тунцем ще нічого смачнішого у Франції не винайшли, тож можемо повертатися у Лілль. Але по дорозі ще заїдемо в одне містечко.

Аррас

Місто нас зустріло з музикою, в прямому сенсі цього слова. Тут як раз був гучний концерт на центральній площі. Я взагалі помітив, що в Європі люблять святкувати, привід завжди знайдуть. А Мишкові так взагалі пощастило, поки ми купували чай в турецькому кафе, йому ще подарували колу коли почули, що він з України. Цікаво що б було, якщо власник кафе розпізнав би расіянців.

Після турецького чаю ми пішли гуляти по великому місцевому парку. Знайшли галявину під сонцем і почали справжній французький пікнік із фуа-грою та варенням. Фуа-гру нам подарувала в дорогу Ріта. Скажу вам, що це дійсно смачно і приємно.

Хоча в цілому з закритими очима її навряд чи можна відрізнити від іншого паштету, але ж тут сам факт того, що ти на сонячній галявині в аутентичному французькому місті їси бутерброд з фуа-грою.

А ще Аррас, як і більшість французьких міст, має безмежно красивий парк із річкою. Тут навіть для тренування на байдарках спеціальне обладнання. Шкода, що після Діснейленду, Версалю та Лувру ноги вже фізично багато ходити не можуть. А ще й наші рюкзачки на переїздах треба брати з собою. Раніше було легше, заніс речі у комірку супермаркету і гуляєш скільки потрібно. Зараз то маркетів немає, то комірок, то взагалі сієста.

Околиці Лілля

У цього міста ідеальне географічне розташування, біля кордону з Бельгією. Тож хочеш звідси в Париж, хочеш – гуляй по околицях, а хочеш – їдь до Бельгії. Звичайно, ми як завжди захотіли все і одразу. Звідси можна доїхати фліксбасом одразу до головних бельгійських міст — Генту та Брюгге, оскільки ці міста в нас вже відкриті, ми обрали найближче місто Кортрейк. Але спочатку заскочимо в сусідній французький Рубе.

Рубе

Це місто відзначилося у двох номінаціях. По-перше, доки я довго думав в пекарні чи хочу багет з тунцем, його хтось з’їв замість мене, а по-друге, воно увійшло в нашу рубрику найкращих парків світу. Тож Parc Barbieux ставимо в рейтингу на рівні із ботанічним садом в Ріо-де-Жанейро.

На жаль, майже десять років пройшло після Ріо, тож об’єктивно порівняти парки важко. Але фуа-гру тут їсти буде навіть краще, якщо місцеві гусаки не задзьобають. Оскільки у нас є ще цілих пів дня, то встигнемо зганяти в Бельгію.

Кортрейк

Цікавий факт, що ми їхали залізницею, і від більш дальньої станції можуть бути дешевші квитки. А ще ми з’ясували дивний факт: купуючи квитки на офіційному сайті французької залізниці, ти не зможеш ними скористатися сідаючи в потяг з бельгійської сторони, оскільки їх треба обов’язково роздрукувати в автоматі, що знаходиться з французької сторони. Але про це ти не дізнаєшся доки не проплатиш квитки. Знаю, це звучить як якийсь кам’яний вік, де люди користуються принтером, але повірте, це і є кам’яний вік. Тут вам не Україна із передовими технологіями.

Кортрейк — це містечко, що максимально занурює тебе в бельгійську красу. Тут чітко зрозуміло, що ти вже у Бельгії. Місто не дуже велике, десь на пів дня. Але ці пів дня тут точно варто погуляти. Тут навіть є башта з безкоштовним підйомом в центрі міста. Але квитки усе одно треба, хоч і безкоштовні) Звісно якщо у вас Бельгія ще зовсім не відкрита, то треба обов’язково закласти хоча б день на Гент та Брюгге, а для всього іншого є завжди Кортрейк! Зверніть увагу, що багато туристів роблять помилку і закладають собі в подорож час ще на Брюссель, так от, так робити не треба, там немає чого ловити.

На жаль, тижнева подорож добігає свого кінця, тож треба повертатися. Франція як завжди фантастична і круто що ми в цій подорожі закрили довгоочікувані гештальти. І як показує досвід, якщо у вас є на своє єдине життя якісь плани або мрії то краще їх виконувати доки є можливість.

Знаєте є вислів, “Нас країна не відпускала”, так ось, в цій подорожі нас не відпускав літак. Ми прилетіли, вже почали виходити люди з літака. Але за одну людину до нас вихід перекрили і пояснили, що скоро буде велика буря, тож пасажирам безпечніше буде залишатися в літаку, ніж в аеропорту. Я не міг повірити своїм вухам. Тобто за вікном просто похмуро, але через те, що колись буде буря, нікого не випускають. Ми ще двадцять хвилин чекали на бурю, потім 20 хвилин був дощ, потім ще 20 хвилин просто чекали. Мене в цей час вже чекали у волонтаріаті. Тож всі чогось чекали. Це була найдивніша наша історія із літаком.

Колись давно, в іншому житті, в доковідні часи, мені наснився сон, що я стою і дивлюся на полярне сяйво. Думаю, що з того моменту і почався відлік часу до подорожі. Час іде, нам вдалося потрапити на справжнє виверження вулкана і чому б тепер не взяти і здійснити ще одну з мрій. Принаймні спробувати, бо північне сяйво, воно ж аврора, не таке постійне явище, як хотілося б. Ми відловили дешеві квитки з Гданська на три ночі і вирішили випробувати удачу. Наші друзі почувши про те, що ми збираємося за арктичне коло також одразу приєдналися до майбутньої подорожі. Правда, я, здається, переплутав Арктику з Антарктидою, коли розповідав про плани, але суть не міняється))) За кілька тижнів до подорожі почалися потужні магнітні бурі. З’явилися новини, що сяйво вже є і над Україною і над Польщею. Тож не чекаємо на виліт і починаємо полювання в Польщі. Я зробив два заходи, марно. Першою побачила сяйво теща із села в Україні. Тепер буде мега тупо якщо ми затіяли усю цю подорож і не побачимо сяйво, зате його можна побачити з України. Прийшов час вильоту. Перший переліт був у Гданськ на одну ніч до друзів. В цю ніч я теж влаштував невеличке полювання – марно. Зате ми пречудово провели два дні у Сопоті та Гдині. Тепер ми їдемо в аеропорт і через три дні ми або будемо повертатися переможцями, або планувати нову подорож! Полетіли!

Тромсе

Спроба вполювати сяйво номер п’ять була прямо з літака. І вона була відносно вдала, тобто я побачив напівпрозорий промінь сірого кольору. Але це точно було не те, що хотілося б вполювати. Ще ми з ілюмінатора побачили люту сніжну зиму за вікном. В зиму з відносного тепла ми ще не прилітали… Приземлилися. Починаємо полювання прямо з аеропорту. Тож обрали нічний піший маршрут на пару годин до міста. Як на зло, з освітленням у Тромсе проблем немає, воно тут всюди, якісне, сіяюче, навіть в лісах провели освітлення. Треба трошки повивчати острів, щоб зрозуміти де темніші ділянки. На щастя, на маршруті нам попався ліс з вимкненим освітленням, виглядав доволі моторошно, але куди ж без пригод. В темному лісі було дійсно темно, от би північне сяйво нам освітило дорогу… Але ніт, замість цього через ліс йшов дивний кучерявий чоловік. Можливо вдень він не такий і дивний, але вночі він здавався зловісним. Добре, що у Віктора був ніж. Ніж правда залишився вдома, але це додавало хоч якусь впевненість в темному лісі.

Потім зустріли ще одного чоловіка, щось їх розбігалося серед ночі по лісу. Аня покликала його, він намагався удати, що не почув, але нам дуже важливо було знати коли він останній раз бачив сяйво і що нам робити, щоб його побачити. Чоловік дав кілька практичних порад, сказав частіше дивитися в сторону полюса і терміново кудись побіг в протилежному напрямку. Як правильно полювати на той момент ми не знали, але ось що виходить. Наприклад, шанс побачити сяйво сьогодні за прогнозом 50 відсотків, начебто не мало. Але ж це впродовж 6-8 годин. І при тому ти не знаєш в якому напрямку і як довго. Тобто, якщо сяйво буде всього кілька хвилин, то є ризик не подивитись в цей час на небо, або дивитися не в тому напрямку, бо дерева, освітлення та гори завжди дають обмеження. Тобто ці 50 відсотків треба ділити ще на два. Від думки, що можна пропустити сяйво, а потім марно чекати, ставало дурно. Але будемо просто увесь час моніторити небо. До речі, про те, що ти пропустив сяйво можна легко дізнатися на наступний день, бо люди викладають фотографії на сайтах де є прогнози сяйва. Ще було питання, а що буде якщо ми його побачимо прямо зараз, тобто що далі будемо ще три ночі робити. Бо зараз тут вже майже полярна ніч, і день менш ніж п’ять годин. Погуляли кілька годин і пішли заселятися по своїх готелях. У нас були апартаменти, що нас по-домашньому зустріли каміном з телевізора, це були найкращі апартаменти на нашому досвіді, ми як злітали до себе на шикарну дачу, якої у нас ніколи не було.

Вже була північ, але я так просто не здамся, поклав Дашу і Мішу спати, пішов на нічне полювання. А куди саме йти? Мабуть, туди. Точно, туди й піду! Сяйва там не було, але були казкової краси дерева запорошені пухнастим снігом. Хоч на острові був мороз, але вітру не було, тож було комфортно гуляти. Хвилин через 40 я дійшов до лісу, нажаль в цьому лісі було багато освітлення. Годину побродив, марно. Небо ясне, сяйва немає. Цікаво що в Тромсе життя вирує цілодобово. Люди вигулюють собак, жінка несе пакети продуктів додому. О другій ночі я визнав, що сьогоднішня спроба провалилася. Але я робив усе що від мене залежало.

Ця подорож суттєво відрізнялася від усіх попередніх: вдень ми кілька годин гуляємо доки світло, а потім довго відпочиваємо в апартаментах готуючись до полювання. В місті продаються екскурсії на північне сяйво, суть в тому, що вони тебе завезуть кудись далеко від освітлення за 150 євро з людини. Але враховуючи той факт, що бюджет всієї подорожі разом із літаками вийде по 250 євро з людини, то легше ще раз прилетіти на полювання у разі провалу. Побродили по місту, заглянули одним оком в музей Тролів, проводили сонце, яке тільки-но встало і пішли відпочивати.

По дорозі ще зустріли місцевих українців, які порадували нас, що сяйво зараз майже кожен день і показали фотографію сяйва про яке я і не мріяв. Кажуть два тижні тому зробили. На обід до нас прийшла Аня з Віктором (у котрого був ніж), тож у нас була справжня норвезька трапеза із традиційною рибною намазкою.

Друга ніч

Сьогодні за прогнозом ясне небо, вірогідність сяйва 70%, очікується магнітна буря рівня G2, сонячний вітер якої долетить до землі за 59 хвилин від сонця. На годиннику п’ята вечора, у мене починає боліти голова – добрий знак для появи сяйва. Почали ми з села Solligården. Там по фотографіях має бути небагато освітлення і відкритий великий шматок неба. До села можна доїхати міським автобусом за 3,5 євро. Коли ми приїхали, то побачили, що освітлення там провели добре, тож будемо шукати затишні темні куточки за трасою на набережній. З хороших новин, місце ми знайшли, із поганих, холод тут піднявся до неможливості. А полювати може доведеться до ранку. На щастя, хвилин на 40 нас зайняв Віктор, у якого були палички-світяшки. Треба було зігнути їх, щоб вони почали світити. Але схоже то були макети паличок, тож у нас була розвага на тему “У кого першого засвітиться паличка”. Мороз нікого не щадив. Аня повідомила, що квитки на автобус ще дійсні пів години, тож ми поспішили змінити локацію, доки не настало переохолодження. Трохи відігрілися в автобусі. Приїхали до канатного підйомника, він підніме нас в гори, звідки буде огляд на усе небо. На щастя, на вершині є ресторан, в якому можна грітися, а на друге суперщастя, там хтось для нас забронював столик і не прийшов. Можливо це я з майбутнього зробив, ще не знаю. Якщо внизу на озері було супер холодно, то на вершині гори це називалося – виживання. Хоча столик і був біля панорамного вікна, я не міг сидіти і чекати, раптом сяйво буде з іншої сторони? Тож я пішов у трекінговий маршрут по зимовій горі. Години йшли, градуси падали, сяйва не було. Умовно кажучи, ймовірність побачити сяйво зростала, бо на всю сьогоднішню ніч 70%, але вже пройшло багато часу, а сяйва так і не було. Люди підіймалися і спускалися, і можна було виділити таких же мисливців як і ми. Найкреативніші зайняли собі місце в прозорій кімнаті для виклику ліфта. І цікаво те, що сяйво з’явиться без попередження в будь-яку секунду, але ж в яку, цих секунд за ніч дуже багато. Періодично заходив в ресторан погрітися і навіть випити дуже смачного супчику. Втома та мороз дійсно відходили на другий план на фоні мого нескінченного бажання побачити сяйво. Може я щось роблю не так? Не туди дивлюся? А куди треба? Може спробувати вертикально вгору. Серце встало. Я бачу тонку і рівну хмаринку серед ясного неба. Хмаринка це добре, це дуже добре, бо якщо за прогнозом ясне небо і ніяких хмар навколо немає… Терміново телефон! Навів камеру на хмару, не вистачає світлочутливості у телефона. Смужка стала більше! Дзвоню Даші, щоб вибігали з ресторану. Мишко вибіг найперший. Проблема в тому, що столик одразу зайняли, тож назад дороги немає. Я показав на ледь помітну смужку в небі, доки всі вглядалися, щоб її помітити, смужка зникла. Даша сказала, щоб наступного разу я кликав коли буде щось більш на сяйво схоже. Смужка з’явилася знову на цей раз ще й з невеличкою хмарою. З ресторану почали виходити люди, бо почули, що у нас почався двіж. Чоловік достав професійну камеру і навів на промінь. Всі з нетерпінням дивилися в його екран, промінь на камері мав зелений відтінок. Починається! Схоже аврора з іншої сторони від оглядки буде. Всі перебігли на гору в очікуванні, що буде далі. На небі в горах з’явився вже видимий оку зелений промінь. Я не міг стримати емоцій, я кричав, стрибав. Вполювали! Аня сказала, що поки що не зараховується, але над містом засвітилися ще більш виражені кілька променів, тож Аня погодилася, що зараховується.

Нажаль ця аврора була дуже слабкою. Хтось з туристів показав відео, яку він вполював аврору днями, тож Аня знову сказала, що ця не зараховується. Легше всього було Віктору, ім’я якого було Оптимізм, він сказав, що його взагалі все влаштовує, навіть якщо аврори не буде. На жаль, опівночі канатка закривається, тож треба спускатися в місто. Приїхали у місто і розійшлися по готелях. Я собі обморозив обличчя і надув око. Добряче відігрівся в гарячому душі, сів на диван і закутався в ковдру. Сім годин полювання на морозі челендж ще той, на щастя, завтра є ще одна ніч в запасі. Пішов почистив зуби, щоб готуватися до сну. Даша сиділа і вивчала показники в додатках. Один з додатків висвітив пуш-повідомлення, що треба бути готовим до появи в небі аврори. Відсотки помітно виросли. Так, зрозуміло, сьогоднішнє полювання не закінчено. Я одягся назад в зимовий одяг і відправився в новий похід.

На годиннику перша година ночі. На телефоні в Ані з Віктором і у Даші відключений тихий режим на випадок, якщо я вполюю сяйво. Я пішов в напрямку вершини острова, чим вище підіймусь, тим краще. Той перший ліс якраз достатньо темний був. На моє диво через 20 хвилин Даша мені у вайбер написала “Ну що там?”. А чому Даша не спить? Я напівфлегматично зауважив, що взагалі нічого. Даша мене набрала і сказала що додатки просто верещать повідомленнями про аврору, що наближається. Один з додатків, який завжди показував песимістичний прогноз 2-9% тепер показує понад 30% і сигналить що треба полювати, інший додаток, що показував 60% показує понад 80%. Давай сяйво, я знаю, ти можеш! “Я не ляжу спати доки його не побачу”- такі думки у мене були в голові в той момент. Так, тут треба повернути направо в сторону лісу, і тут я побачив зліва великий, товстий зелений промінь. Терміново всіх підняти! “Даша, починається і воно явно потужніше за те, що ми бачили на горі, вибігай з дому я кину напрямок в якому я його бачу”. Доки дзвонив Даші, променів вже стало декілька, і вони дійсно ефектні! “Аня, терміново буди Віктора, це сяйво точно зарахується”. До лісу добігти я не встиг, тож буду тут шукати затишні місця. Кинув у вайбер напрямок сяйва. Мене набирає Даша “Бачу! Його з центра добре видно”.

Промені зникали і тут же на їх місці з’являлися нові, ще більш широкі, тепер їх стабільно було три. Набрав Аню, вони ще збиралися. Орієнтир вже добре визначили. Насправді треба відштовхуватися від яскравої зірки в небі. Знову Даша на зв’язку, п’ятий промінь вже був не прямий, а трохи з поворотом. Ми кричали від радості одне одному у слухавку і коментували куди треба дивитися. Часом Даші щось закривав ліхтар, часом мені. Ми так раділи, але по факту це був тільки вступ. Даша сказала, “Дивись що над головою!”

Сяйво почало йти по колу розходячись по всьому небу, тепер це були не промені, а хвилі в небі, прямо над нами. Вони почали гойдатися наче від вітру. Небо покрилося лабіринтами із сяйва, воно буквально всюди. Я перебрався в невеличкий лісок, продираючись через дерева-кущі. Я такої краси навіть не уявляв, ось вона яка магія. Даша розбудила Мишка, який одразу вибіг дивитися цю красу. Аня підтвердила, що вони теж знайшли точку для спостережень.

Сяйво набирало оберти настільки, що почало підсвічуватися суцільно усе небо. Тепер треба, щоб потужність спала, бо інакше сяйво не видно через його монотонність. І ось ми вже знову спостерігаємо цю неймовірну красу, у вигляді хвиль по всьому небу. Добре, що я в глухому парку десь біля вершини острова, можна вдосталь кричати від радості.

Бачу, що мій допис про сяйво у вайбері лайкнула мама, набрав її, вона теж була в онлайні з нами, але нажаль мій телефон не зміг камерою побачити сяйво. Але ж яке воно було фантастичне, велике і потужне, воно тривало понад годину. Коли сяйво закінчилося, то на небі залишилися білі відбитки у вигляді лабіринтів. Додому я повернувся біля третьої. В останній момент на небі знову з’явився зелений промінь. Невже ще годину?! Я спати хочу))) Але промінь одразу згас, аврора закінчилася. Ми переможці! Нам це вдалося!!! Нам дуже сильно пощастило, ми молодці! Як тепер взагалі заснути під такими емоціями? Коли ми закривали очі, то продовжували бачити сяйво))) Мабуть, тепер буде снитися щось не менш фантастичне! А ось фігушки, снилася повна дичина. А в першу ніч так взагалі снилася ніч.

Третя ніч

Зазвичай в подорожах я рахую дні, але враховуючи що ніч тут триває зараз понад 19 годин, то правильніше рахувати ночі. Переможці прокинулися, наші посмішки сяяли яскравіше за минуле сяйво. Сьогоднішнє полювання буде на релаксі. Ми спробували прогулятися в місто, щоб побачити хоча б шматочок дня, але сили після нічних пригод вже не ті. До нас вже традиційно прийшли в гості на обід Аня і Віктор, вони принесли з собою імбирне пиво.

Потім ми просто всі разом відпочивали, відпочивали і ще раз відпочивали. Відпочивання для мисливця це внутрішня боротьба, доки бажання та емоції не візьмуть гору над втомою. Ідею почати полювання о 17:00 підтримав тільки Мишко. Тож ми почали наш маршрут вдвох. Я за життя ще ніколи не дивився стільки небо, як за ці три дні. І весь час тепер ввижається начебто ледь помітні стрічечки сяйва у небі. Але два рази побачити сяйво то певно зовсім розкіш, у мене і так після першого разу губа тріснула в трьох місцях. На щастя, ліси в Тромсе доволі затишні, щоб по них гуляти і без сяйва. Ми навіть знайшли там працюючу космічну станцію, що якраз калібрувала сателіт. Зустрілися ми всі біля комплексу термальних басейнів Tromsøbadet. Аня спочатку думала, що я жартую, коли я сказав, що у подорож треба взяти купальники, але холодні країни і термальні аквапарки це вічний і прекрасний дует. Один з гарячих басейнів на відкритому повітрі. Втомленість після полювання як рукою зняло, я знову заряджений, можна продовжувати. Коли всі полягали спати, я знову взявся за улюблену справу, сьогодні я обрав свої нічні маршрути досліджуючи місто. Даша мені дала чіткі вказівки заради якого рівня сяйва треба її будити. Мені дуже сподобався невеличкий район Vervet.

Полював до другої ночі доки показники прогнозів не впали зовсім. Далі немає чого ловити, можна йти спати. Хоча чергова спроба і не була вдалою, це вже не мало ніякого значення, ми переможці! Хоча можливо справжній переможець це теща, яка у цю ніч вдруге зловила сяйво в українському селі.

Світанок

Зворотний виліт у нас був ранковим, ми зустрілися з Анею та Віктором вже в аеропорту. Три дні тому я гадав, яким буде фінал цієї подорожі, коли будемо сідати у зворотній літак, але фінал тепер нам вже відомий і він найкращий! Гданськ нас зустрів похмурою погодою і дрібним дощем, але це теж вже не мало ніякого значення. Тим паче Гданськ це гастрономічний рай для нас, тож вперед на вареники в улюблений заклад!

Підсумки і висновки

Перед плануванням свого полювання, обов’язково прочитайте нашу інструкцію. Ми за три ночі полювань зловили один раз повноцінне сяйво. Емоції, які ти отримуєш від сяйва неможливо передати ані словами, ані текстом. Апартаменти в листопаді коштували по 70 євро за ніч на трьох осіб, авіаквитки Гданськ-Тромсе-Гданськ 105 євро на трьох. Норвегія це дуже дорога країна і для мінімізації витрат можна летіти повністю зі своїми продуктами. Транспорт по місту враховуючи аеропорт коштує 3,5 євро з дорослого, хоча транспортом можна при бажанні не користуватися. І знайте, якщо ви прочитали цю статтю і ще вагаєтеся чи варто летіти на полювання, я вам допоможу – варто! На відміну від полювання за виверженням вулкана, це ще й безпечно для життя. Щиро бажаю вам вполювати ваше найкраще полярне сяйво!

Перед плануванням подорожі треба прийняти такі факти

• Треба летіти туди, де буде дуже холодно.
• Бажання спати буде основним ворогом в досягнені мети з котрим треба буде боротися. Сон буде винагородою після сильних випробувань на витривалість.
• Гарантії, що ви побачите сяйво немає, у випадку провалу треба буде планувати нову подорож.
• На фотографіях північне сяйво більш яскраве ніж насправді, але воно через те не менш чарівне.

Як ми обрали напрямок та дати

Ми обрали листопад та місто Тромсе в Норвегії за такими показниками:

• Легко і дешево долетіти лоукостером wizz, квитки з Гданська коштували по 17 євро в одну сторону.
• Сяйво можна побачити прямо з міста, не треба нікуди їхати за усі гроші світу.
• З аеропорту до міста можна навіть дійти пішки, або доїхати на автобусі за 3,5 євро.
• В інтернеті є статистика по місяцях, коли найвища ймовірність побачити сяйво (Ми це не перевірили перед початком подорожі, тож листопад не найкращий період для полювання, але й не найгірший)
• Треба враховувати 11-річні періоди сонячної активності. Є роки з мінімальною кількістю сяйва.
• Це не повинен бути період полярного дня.
• Бачив також рекомендацію не летіти в полярну ніч через те, що в небі буде велика кількість хмар, але це не точно.

Вірогідність побачити сяйво по місяцях

Що з собою брати

Максимально теплий одяг, бажано термобілизну, взуття що не ковзає, краще брати таке, щоб ногам аж спекотно було. Крем від подразнень на випадок обмороження шкіри. Якщо хочете гарних фотографій – штатив для телефона або фотоапарата. Їжу, щоб не платити в Норвегії невиправдані гроші за харчування. Якщо погано тримає батарея телефона, то павербанк. Також має сенс брати купальники, після виснажливих полювань термальний аквапарк буде як подарунок.

Які гаджети треба

Встановіть декілька додатків в назвах яких є слово Aurora. Ваш телефон не має бути налаштованим на тихий режим вночі. Додатки, що ми використовували – AuroraNotifier та AuroraForecast 3D. В додатках багато чого не зрозумілого, але як мінімум там є система оповіщень про високу ймовірність сяйва. В додатку треба дозволити геолокацію, сповіщення та окремо включити сповіщення, якщо хтось неподалік вас бачить сяйво.

Фактори які треба, щоб побачити сяйво

1. Максимально чисте небо
2. Магнітні бурі

Які показники у нас були під час з’явлення північного сяйва

Показник магнітної бурі: G2. (Якщо у вас починає на вечір боліти голова, це добра ознака).
Час: О 19:00 в додатку було вказано, що починається буря, яскраве сяйво з’явилося о 01:30.
Де саме було видно сяйво: Сяйво було видно прямо з вулиць міста, хоча чим в темнішу зону ви переберетеся, тим буде краще.
Як довго було сяйво: Годину. (Але може бути й 30 секунд).
Тип сяйва: Промінь, стрічки.
Охоплення: За годину воно було в усіх частинах видимого неба.
Важливо знати: Приблизно за три години до того, о 22:30 ми спостерігали дуже слабке сяйво у вигляді променів. Тобто якщо побачили слабке, це не означає що після нього не почнеться потужне.

Як саме полювати

По-перше, запитайте у місцевих в який час воно частіше з’являлося за останні дні. Якщо додатки починають слати активно повідомлення, що різко збільшується вірогідність – починайте перебиратися в темні міста. Якщо до глибокої ночі сяйво не зловили, то всі учасники делегації можуть йти спати окрім головного мисливця. Мисливець повинен негайно сповістити про початок сяйва усіх сплячих. Ті що сплять, мають бути готовими в будь-який момент підірватися і побігти на двір. На небі є дуже яскрава зоря Сіріус. Візьміть її за орієнтир, щоб можна було описати в яку сторону дивитися на сяйво. Порада від місцевого була виглядати північне сяйво зі сторони полюса. Хоча в нашому випадку воно було не в тому напрямку. Також спробуйте вполювати сяйво з літака під час посадки, якщо у вас нічний рейс. Сяйво може починатися у вигляді хмаринки, яку важко відрізнити від справжньої хмаринки. Наведіть ваш телефон чи фотоапарат, він покаже зелений відтінок, якщо це сяйво і якщо у камери вистачить світлочутливості.

Які найтемніші місця ми знайшли в межах Тромсе

• Замерзле озеро Prestvannet.
• Великий пірс, що знаходиться за будівлею Polaria.
• Ліс з низькими й рідкими деревами в районі автобусної зупинки Prestvannet.
• Оглядовий майданчик до якого довезе канатна дорога Fjellheisen. Ми сяйво з майданчика не бачили, але виглядає доволі перспективно.

Ця чарівна тижнева подорож має не менш чарівну історію підготовки. Десь у травні Даша знаходить у своєму рюкзаку авіаквиток, на якому замість місця призначення написано “Невідомо”. Замість дати вильоту вказаний 12-й сезон подорожей, а аеропорт призначення VLA. Таким чином Даша дізнається, що десь в майбутньому, мінімум через 4 місяці буде якась подорож, невідомо куди. Цікавий факт, що квиток Даша знайшла не одразу, я його вже два дні підкладав у кишені куртки, але рибка не клювала. Даша у мене дружина мудра, і майже одразу визначила, що це може бути за подорож, але мені не сказала. Логіка тут така, скоріш за все це Європа, а якщо Європа, то щось важкодоступне, а наразі ми знаємо тільки одне важкодоступне місце. Єдиний сумнів був, в тому, що на маршруті буде природне явище, якого ми ще не бачили.

У пошуках Валдо

Валдо — це такий мультяшний хлопець, якого треба шукати на великих картинках із купою різних персонажів. Я Даші час від часу нагадував про факт існування Валдо в цьому світі. І ось одного сонячного дня Даші подзвонила сестра і запитала чи не знає, де краще придбати ляльку Валдо, бо її дочці така треба і кидає посилання на пошук в інтернеті, нажаль інтернет замість привітного хлопця показав щось схоже на напівживу ляльку вуду. Хвилин через 10 після завершення телефонної розмови Даші дзвонить номер з кодом невідомої країни і чоловічий голос повідомляє “Якщо ви шукаєте Валдо, подивіться під ліжком”. Перелякана Даша перепитує, “Під яким саме?”, на що чоловік повторює ту саму фразу і кладе трубку. Спантеличена дружина приходить в кімнату і в шоці каже: “За останні десять хвилин відбулося щось дуже дивне, але я під ліжко не ризикну заглядати”. “Що значить не ризикнеш? А як ми спати тоді вночі ляжемо, якщо якась лялька у нас під ліжком??? Йдемо дивитися разом!”. Даша повідомила, що спати вже сьогодні передумала, але ховаючись за мене пішла дивитися під те ліжко. Під ліжком лежали пазли, ми почали їх збирати, а Даша вже свердлила мене поглядом. Я намагався вдавати, що не в темі. На зібраному пазлі виявилася фотографія нашої мультиварки, всередині якої сидів Валдо. Даша побігла на кухню, обережно відкрила мультиварку, а там… ще одні пазли, на цей раз Валдо був десь на природі. “На що тільки не підеш, щоб витягти родину на прогулянку?)” Через півтори години, з купою зібраних пазлів з різних місць, Даша знайшла з ліхтариком в темряві фінальні пазли, більш дрібні. Склавши ці пазли, у Даші на руках опинився квиток на концерт співачки Imany, на який вона давно хотіла потрапити. Але на квитку не було дати і місця. Я сказав, що це її подарунок на день народження і подарував завчасно, щоб Даша могла послухати до концерту актуальні пісні співачки. Чесно кажучи цей квест не задумувався як хорор, але чомусь він таким вийшов.

Початок подорожі

Я попередньо домовився з тещею, що вона приїде і залишиться Мишком, Дашу заздалегідь повідомив, що про політ скажу за 3-4 дні. Друзів повідомив, що їде мама Даші до нас і можна нам щось передати, але Даші наразі це не можна палити. Даша зрозуміла, що до нас найближчим часом планує приїхати її мама, але всі друзі ідеально відморозилися від теми, що вони знають про це. За чотири дні я розповів Даші, що її концерт буде через 5 днів, а ми вилітаємо через чотири, тобто через день після її дня народження. Також повідомив, яка буде погода, попередив, що треба взяти теплі речі та сукню, що буде п’ять локацій і дуже багато переїздів. Також Даша бачила картинки, що одночасно і описують подорож і не несуть ніякої корисної інформації. На картинках був туркменський хлопчик, якась річка, музичний інструмент і навіть фотографія великого міста з повітря, зроблена так, щоб не можливо було визначити що саме це за місто. На кожній з цих фотографій був Руан. Але якщо цього не знати, то ніколи не здогадаєшся. В аеропорту перед вильотом я повів Дашу в незвичний ресторан, де їжу привозить робот-кицька. Настрій був на висоті. Куди ми летимо Даша не знала, в цей час посилено оголошували посадку на рейс до Валенсії. А на гейті, біля якого ми сиділи, було написано “Стокгольм”. Даша сказала, що я не можу бути таким жорстоким, тож це точно не “Стокгольм”. Ми стоїмо в черзі на гейт, і тут підходить чоловік і запитує. “Чи ця черга на рейс у Париж?”. Добре хоч не Дашу запитав, бо Даша відповіла б, що не знає куди вона стоїть. Спочатку у Даші була коротка пауза “Чому Париж, якщо ми кудись летимо звідки буде довге добирання?”. Але й у Парижі є такий аеропорт, від якого, м’яко кажучи, ближче на місяць злітати, ніж доїхати до міста. Даша з радістю запитала: “Ми їдемо туди, де та вся краса з приливами та відливами?”. Так, ця довга подорож до абатства Мон Сан Мішель!!! Ура! Тож я запросив Дашу на ранкову прогулянку по улюбленому Люксембурзькому саду.

Чому я обрав цей напрямок? Ми вже придивлялися як саме дістатися цього абатства, але воно знаходиться дійсно далеко від цивілізації і кожен раз коли ми були у Франції, то до Сан Мішеля було б дійсно довго їхати. Але оскільки співачка давала концерт у Франції, а ми одразу можемо закласти в цю подорож рівно стільки днів, щоб точно вистачило, то виходить чудовий маршрут!

Париж

Ми прилетіли пізно ввечері, заселилися на ніч до нашої хорошої знайомої Ріти із самою фантастичною собачкою на світі. Коли собачка-хмаринка Ліза нас побачила, то почала настільки відверто радіти, що в цей момент всі проблеми цього світу відійшли на другий план. Це коли ти бачиш наскільки багато може бути добра лише в одні маленькій тваринці. Ліза точно створена для того, щоб її любили. Від зупинки автобуса до Ріти було 45 хвилин пішки, попри пізній час, рішення було прийнято – йти пішки, бо це Париж і не хочеться пропускати зайву можливість прогулятися по столиці. На першому світлофорі до нас підійшли дві місцеві жінки і пояснили, що в Парижі чекати на зелене світло не прийнято: “Це вам не Німеччина, чи звідки ви там?”. “З України!” гордо відповіли ми. “У будь-якому разі, тепер ви знаєте які тут правила” Інша жінка додала, що це стосується виключно Парижа. Так, суворі у них тут правила. Всю подорож ми спостерігали за місцевими і хочу відзначити, що дійсно, водії справді чекають доки всі бажаючі перебіжать дорогу на червоний, включно з бабусями з палицею, і пішоходи, схоже, чекали доки червоне світло з’явиться, щоб починати переходити. Краще французам не подорожувати до Грузії, де навіть на зелене не рекомендовано переходити.

У нас була перша половина дня у місті, спочатку я планував, що ми додивимося Лувр, але він виявився зачиненим щовівторка, планом Б було кабаре Лідо, але, як з’ясувалося, воно зачинене назавжди. План В був сходити у мішленівський ресторан на високу кухню, але на жаль в максимально цікавому ресторані зараз подають смаженого голуба з лимонною кісткою. Якщо минулого разу я ще був готовий на равликів, то боюся, що на голуба морально готовим ніколи не стану. На щастя, про провал всіх трьох планів я дізнався ще до початку подорожі, тож ці пів дня ми гуляли по Парижу.

Про прогулянку по Парижу можна розповідати вічно, бо місто дійсно класне. Але його сприйняття суто залежить від того, з ким ви тут і з якою метою. На моєму досвіді незадоволені відгуки інших туристів про місто можна поділити на такі групи “Поганий готель” та “Брудно”.

Наша ж оцінка місту “Топ 3” в Європі серед мегаполісів. По-перше, Париж це дуже смачно. Йдеш у будь-яку пекарню, обираєш багет що був створений саме для тебе і провалюєшся в гастрономічний рай.

По-друге, Париж – це безмежні туристичні жовті зони на гугл карті. Хоча з нашим темпом ми б могли обійти усі основні райони за день, я б по ним гуляв знову і знову. По-третє, Париж  — це Лувр та Мулен Руж, по-четверте, це футуризм району Ла Дефанс. Насправді можу ще багато перераховувати переваг міста, але їх краще висвітлять наші попередні розповіді.

Сьогоднішній сонячний маршрут ми зробили таким: Вже традиційна прогулянка по району Ла Дефанс. Потім великий піший маршрут від Тріумфальної арки через Ейфелеву вежу до Люксембурзького саду. Від саду піший маршрут до району Берчі, і звідти на фліксбасі в Лілль.

Лілль

Приємним фактом є те що, такі віддалені міста, як Лілль на нашому досвіді вже вдруге, тобто раніше навіть уявити не міг, як можна побувати в таких віддалених містах Європи, а зараз це всього лише переліт плюс автобус. Лілль на маршруті був стратегічно важливим, у Даші тут сьогодні вечірній концерт, я ж під час концерту пішов шукати собі Макдональдс на вечерю. Макдональдсів у місті три штуки. В кращих французьких традиціях в кожному різний асортимент.  Я поставив за мету знайти той, в якому будуть мої улюблені роли, що продаються тільки у Франції. А за одно це чудовий спосіб, щоб прогулятися всім містом. Мене дуже здивував мак у центрі. Адже до нього стояла змійка черги, а на вході дівчина з планшетом приймала замовлення. Виглядало як у фільмах про дорогі французькі ресторани, я вже всерйоз запереживав, що не зарезервував тут столик заздалегідь. Але враховуючи різність асортименту у місцевих маках, було логічне питання, а чи є у них меню. Дівчина сказала, що ті, хто платять карткою можуть заходити без черги до зали і на кіоску буде меню. Це був трохи дивний досвід, не розумію, навіщо люди стоять цілою чергою на вулиці і навіщо вони на пам’ять знають асортимент саме цього Макдональдса. Після довгих пошуків, я з’ясував, що у Ліллі, як і схоже у всій Франції, більше немає ролів з яловичиною, проте з козиним сиром – легко. Нічний Лілль схожий на замок з гри “Герої меча та магії II” за рахунок башти червоних драконів, що гордо височіє над старою площею. Люди сидять у ресторанчиках, навіть не звертаючи увагу на цю красу. На цьому місці мені довелося перервати спогади про поїздку та терміново зіграти в Герої меча та магії. Коли я зіграв і хотів повернутися до розповіді, то згадав про башту драконів і сів ще раз грати. Тож повернемося до Франції. Наскільки б Лілль не був затишним, але це не Нормандія, заради якої ми приїхали. Тож з самого ранку ми нарешті вирушили до серця Нормандії – Руана.

Руан

Даша знала, що ми їдемо в Нормандію, але не знала в які саме міста і який у нас маршрут. Доки ми їхали на фліксбасі, то познайомилися з жінкою з України, що під час розповіді таку кількість разів повторила про пересадку в Руані, що Даша дійшла логічного висновку, що ми їдемо саме в Руан. І як завжди мала рацію, бо моя дружина завжди права. І якби це був не Руан то довелося б терміново міняти маршрут.

Це те місто, де колись одна жінка доволі добре проявила лідерські навички, але за фактом виявилася слабкою в дипломатії, звали ту жінку Жанна. Наразі це місто виглядає як казка, і це без перебільшення. Оскільки в цьому регіоні доволі дешеві ціни на житло, то ми поселилися прямо в центрі казки. Для повної гармонії не вистачало літаючих метеликів, чи хоча б дракона над містом. Найкраще знайомство з Руаном це звісно два смачнющих багети зі смачним наповненням всередині. Господиня пекарні, як і водиться в справжніх казках, була дуже доброю та люб’язною. Мабуть, саме вона колись передала червоній шапці пиріжки. Ми обрали максимально зручну лавку і під промінчиками жовтневого сонця почали трапезу.

До нас підбіг цуцик і став наполегливо вимагати багета. За ним підійшла україномовна хазяйка і ми почали розмовляти про життя серед казки. Собачка зрозуміла, що багета їй не дістанеться і застрибнула у портативний будиночок, котрий дівчина тримала в руках. Я таких ще не бачив, ця маленька собачка живе дійсно по-королівськи. Нашу трапезу ми завершили не менш по-королівськи – справжнім французьким брауні. Я думаю, що ці брауні колись винайшли худі жінки для коригування ваги, бо за малу вагу в ті часи могли записати до відьом. Що будемо дивитися? А он якась цікава будівля як раз. Ця будівля також була присвячена тій самій Жанні.

І цікаво, що багато будівель датовані минулими сторіччями. Місто фантастичне, безмежно красиве, закохує з першого ж брауні! Коли здавалося що миліше вже не буде, то ми знайшли працюючу карусель, працівник якої крутив колесо фортуни, з допомогою якого діти вигравали додаткове коло.

А один хлопець, що сидів на атракціоні про щось мріяв. Хоча про що тут можна ще мріяти? І так все максимально красиво вже. Цікаво, що на це місто я не ставив ставку при плануванні маршруту, бо на маршруті є дві ключові точки це Етрета та Мон-Сан-Мішель, а Руан та Кан просто зручно розташовані для переїздів. Старовинних вуличок багато, очі розбігаються, хочеться всюди й одразу погуляти. Що ще цікавого приготувало місто? В самому центрі за столиком кафе сиділо три білих ведмеді…

Ми вже нічому не дивувалися. Що далі, Івасик-Телесик на гусях полетить? Цікаво, але далі приблизно так і сталося, бо нам Ріта з собою в дорогу подарувала баночку фуа-гри. Тож гусяча тематика була. Але спочатку треба нагуляти апетит, а це найкраще зробити покоривши якусь гору. На щастя, невеличка гора з панорамою міста на нас якраз чекала на проводи вечірнього сонця.

До гори прорватися крізь казкові сцени було нелегко. Наприклад, як можна пройти повз затишної соковитої галявини для відпочинку. Доки обирали собі місце, спостерігали як кицька полює на ворон. Ну що ж, сонце провели, тепер можна на вечерю. Вечері в цій подорожі у нас були завжди тематичними і під щось цікаве по французькому телебаченню.

Під червоне вино з фуагрою ми дивилися кулінарне шоу, на якому змагалися французькі кондитери. Завдання були непрості і з неочікуваним поворотом сюжету. Шкода, що в наступні дні ми це шоу зловити не змогли.

Маршрут Етрета – Фекам

Коли я купував квитки на поїзд, то помітив, що рейок в Етреті немає. Але ж квитки куплені на офіційному сайті залізниці, що ж, може вони дуже впевнені, що встигнуть прокласти рейки. Ми сіли на поїзд до Бреоте, і коли ми вийшли на пересадку, то відмітили, що дійсно рейок немає. Гарна новина, що стояв автобус, а ось погана новина, що він стояв для усіх хто вийшов окрім нас, бо то була якась туристична група. Ну ок, подивимося що буде через 20 хвилин. Пішли гуляти по Бреоте. На жаль, Бреоте більш гучно звучить ніж є насправді. Тут є дорога, дерева, корівки на полі і все. Тож у місті, в якому було цілих 20 хвилин, виявилося, що часу забагато. Через 20 хвилин приїхав автобус з поміткою регіонального поїзда і повіз нас в Етрету.  

Даші відкрив, що по відгуках це одне з найкрасивіших місць Нормандії. Коли ми приїхали, спочатку здається, що нічого особливого в цьому місті немає і тільки велика автобусна стоянка натякає, що все ж таки ми обрали правильний туристичний маршрут. Ближче до центру почалося доволі затишне старовинне місто. І не встиг я Дашу довести до набережної, як на ресторанах і готелях всюди було намальоване головне визначне місце Етрети. Справді красиво! З чого почнемо? Давай з он тієї скелі!

Тут головне сили розрахувати, бо далі буде довгий трекінг в абсолютно іншому напрямку. Погода нас вирішила не балувати і час від часу починалися мікрозливи. Вони були дрібні, але, м’яко кажучи, щирі.

Проте красу Етрети це не зіпсувало! Облазили всі скелі навколо, і те місце, де у всіх туристів закінчується маршрут, у нас він тільки починався. Підкріпилися в пекарні смачними багетами і вперед. В цілому в інтернеті не згадувався маршрут між Етретою та Фекамом, навіть навігатор мені показував що треба йти в обхід. Але ж мають бути стежки над цими красивими видами?

І таки стежки були і таки було дійсно красиво! Шкода, що від такої краси фотоапарат вкотре почав клеїти ласти. Йому схоже не сподобалися ті мікрозливи. Фотоапарат себе поводив як перебірлива принцеса. Він сам обирав чи буде включатися для фотографії, чи ні. Тож на маршруті тепер довелося тримати фотоапарат максимально довго увімкненим після того, як він включився.

Але фотоапарат, як виявилося, то була половина біди. У Франції є одна проблема, тут постійно якісь страйки чергових незадоволених працівників. І я побачив, що завтрашні квитки на Мон-Сан-Мішель скасовані. Це абатство знаходиться настільки далеко від цивілізації, що іншим способом туди особливо і не доїдеш. Потрібен поїзд. І потрібен мозковий штурм. Бо вся подорож як раз заради Сан Мішеля і задумувалася. Якимось магічним чином саме готель біля абатства мав безкоштовне скасування прямо до дня заїзду. А ось від Сан Мішелю отримали відповідь, що їх не турбує, що в цей день страйк і скасований увесь публічний транспорт. Це було дуже дивно, враховуючи, що це лише вхідні квитки в яких вони можуть просто змінити дату. На зворотний поїзд від абатства у нас квитків не було, бо він відправлявся в незручний час, тож ми розраховували, що будуть якісь місцеві автобуси. Але тепер ми знаємо, що автобусів немає і не буде, а ціна на поїзд на наступний день одразу зросла в майже десять разів. Кількість питань збільшувалась, але відповіді не було. На щастя, нам скасували тільки половину поїзда і як мінімум зранку доїдемо до Кана. Так, беремо паузу, хай мозок перебирає найкращі рішення. Цікаво, що стресу через цю ситуацію ми не відчували, вже загартовані подорожами. У будь-якому разі все вирішиться.

Маршрут до Фекама був дійсно мальовничий, треба було пройти 15 км. І він був саме таким, як я уявляв, завжди можна було підійти до краю, щоб подивитися з висоти на Ла Манш. З одною поправкою, я вважав, що маршрут буде весь час на висоті по рівнині, насправді нам часто доводилось спускати вниз і знову підніматися на вершину.

Коли ми дійшли до Фекама, то вже були настільки втомлені, що ледве доповзли до лавки. Рейок тут, на перший погляд, також не було видно, але все ж таки справжній поїзд за нами приїхав. Хоч би до готелю тепер дійти. А ще й якийсь астрономічний годинник треба подивитися в місті. Але у годинника схоже щось із підсвіткою не склалося, тож доведеться його відкласти на далеке майбутнє. Тепер настала найулюбленіша частина дня – вечеря. Сьогодні у нас до французького вина був хамон та авокадо в прикуску зі смачним місцевим сиром. По телевізору показували рекламу.

Насправді теж цікаво, враховуючи, що у нас стоїть блокувальник реклами, і за останні років десять я і не пам’ятаю коли її бачив. До речі сайт на якому ви зараз читаєте розповідь також без реклами, це його фішка.

Кан та перебудова маршруту

З самого ранку на нас чекали великі дипломатичні переговори з власником апартаментів та менеджером французької залізниці. По-перше, треба було продовжити завтрашній готель на додатковий сьогоднішній день, по-друге, за такою ціною як була пів року тому, по-третє, взагалі зробити так, щоб він повернувся на букінг, бо хазяїн вже зняв ці апартаменти з букінгу. Далі переговори з залізницею. За скасований рейс вони нам випустили нові квитки на завтра, а от зворотних квитків у нас не було, а ціна на них тепер захмарна. Я попросив менеджера піти нам на зустріч. Чоловік подивився в монітор і здивувався, мабуть, побачив нову ціну. Потім запропонував зробити нам проїзний по 10 євро з людини і попросив паспорти. Коли побачив українські паспорти, то зворотні квитки нам із радістю виписав безкоштовні. Приємно, за це великий плюс йому у карму. Тепер йдемо на автовокзал і дізнаємося чи водії автобусів приєдналися до забастовки. На щастя ні, можемо продовжувати подорож новим маршрутом.

Довіль та Трувіль

Це дуже затишні і красиві два нормандських міста, що зрослися в одне. Тут було настільки неочікувано красиво, що навіть фотоапарат погодився включитися, щоб все фотографувати. Тут щось схоже на португальську Сінтру, але без замків.

Тут багато дачних будинків і схоже кожен хотів побудувати краще ніж у сусіда. Дуже дивно, що про це місто ми раніше не чули. Схоже, що в сезон це дійсно великий курорт.

Зараз перевіримо які тут багети роблять. І місто дійсно отримує тверду п’ятірочку! Цікаво, що 90 відсотків раціону цієї подорожі це багети з начинками, ще десь 5% кондитерські вироби.

Доки їхали в автобусі, Франція вирішила запустити перевірку екстрених сповіщень на телефонах, тож в один момент майже в усіх одночасно почали бити тривогу телефони, на телефоні був текст красивою французькою мовою. Французи нам пояснили, що це тренування. Приблизно через кілька хвилин з відставанням тривога увімкнулася у чоловіка з айфоном. Тож айфони як завжди виділилися.

Онфлер

Від Трувіля до Онфлера їхати приблизно годину. Як не дивно, але Онфлер дуже відрізняється від попередніх двох міст. Мені він більше схожий на старовинну Францію. Якщо треба було б вгадати в якому саме місті жила Жана д’Арк, то я б зробив ставку саме на Онфлер.

Але ця старовинна Франція в хорошому значенні, все виглядає доволі автентичним, проте чистим і без середньовічних ароматів. Місто складається з двох умовних частин, самого міста, і парків на набережній. Парки, як завжди по всій Франції якісні і вилазити з них зовсім не хочеться.

На щастя, у нас із собою була їжа, тож ми влаштували пікнік у цьому незвичайному парку. Незвичайність полягала в тому, що в парку багато клумб у формі човників, в середині своя флора і бюсти якихось відомих людей. Розміри човників метрів по десять завдовжки. Тож у нас на пікніку можна сказати була присутня ціла делегація французьких діячів.

За парком починається набережна. Шкода, що часу вже не було на все, бо вже п’ята локація за сьогодні і треба повертатися на вечерю та ночівлю в Кан. Сьогодні на вечерю були томати черрі, рудий твердий сир і місцевий паштет, що ми намазували разом з інжирним варенням.

По телевізору сьогодні показували буденність французьких поліцаїв, що ловили злочинців. Ми не особливо розуміємо французьку мову, але схоже ті злочинці були ще тими покидьками.

Мон-Сан-Мішель

Ось і настав той довгоочікуваний день, коли ми сидимо в протязі і їдемо до заповітного абатства. Їхати поїздом від Кана приблизно дві з половиною години. Якщо напрямку до абатства ця відстань здається довгою, то у зворотному напрямку буде якраз, щоб трохи поспати після насиченого дня. Поїзд приїжджає до міста Понторсон. Одразу під поїзд приїжджає автобус, що везе прямо в абатство. Тут, на щастя, все дуже добре підлаштовано, враховуючи, що зараз не сезон, то можна зранку приїхати на поїзді і ввечері повернутися назад, часу між поїздами вдосталь. Є один момент, який у мене був прорахований для вчорашнього дня: в інтернеті є сайт для рибалок на якому вказаний графік приливів та відливів в цьому регіоні. Перший наш план включав ночівлю в Понторсоні заради того, щоб побачити замок під час максимального приливу. За рахунок цього ми втрачали день маршруту, бо треба було б потім цілий день чекати на зворотній поїзд. Через зміну маршруту ми потрапляємо на середину відливу, але тепер маємо плюс один день в подорожі. Їхати в автобусі лише 10 км по прямій дорозі. Даша традиційно виграла гру “Хто перший”. Вона перша побачила Мон-Сан-Мішель. В цілому моя дружина завжди виграє в цій грі, мені тільки один раз пощастило виграти, я перший побачив замок у Румунії, але тоді на маршруті я був сам.

Повернемося до абатства. Воно дійсно настільки ж фантастичне, наскільки його описують. Десь на вершині храм оточений компактним містом із власною інфраструктурою і навіть своєю поштою. Автобус зупинився метрів за 200 від входу і тут почалося щось дуже дивне. Погода різко змінилася на штормову, нещадно лупив горизонтальний дощ в обличчя. Ми абатство в прямому сенсі брали штурмом. Тут був ва-банк, або нас здує разом з автобусом, або ми добіжимо до міста. Ми перемогли і злива майже одразу закінчилася.

Тепер ми в місті, вперед до храму! Точніше на гору до храму! Ми підійшли до менеджера, що сканував квитки і пояснили що через страйк вчора не змогли приїхати, він перевірив чи наші квитки не використані і пропустив нас. Розміри абатства вражають.

Залів доволі багато, я б не сказав, що в самих залах щось особливе, але сам факт, що ти на вершині, а навколо напівпустеля із морського дна, від якого далеко за горизонт відійшла вода. Приливи і відливи восени два рази на день. Ми себе почували на вершині всесвіту цієї магічної казки.

Цікаво, куди той чоловік веде групу туристів по сухому дну, там же далі суцільна вода. А все нормально вони пішли в сторону горизонту прямо по воді. Дивно.

Доки ми спускалися з храму у місто, то бачили що дуже багато людей чомусь починають йти кудись по воді, можливо і нам треба! Може там просто вода тепла? “Дуже холодна!”: сказала жінка, що витирала рушником ноги. Ми запитали, а куди вона взагалі ходила? “Та так, навколо замку”.

Ну ок, пішли і ми подивимося, що там цікавого. Виходить під час відливів фішка, прогулятися по морському дні, щоб зловити кращі панорами. Але майте на увазі, під час приливу цей трюк буде дуже небезпечним. Ми ж знаходилися за дві години до піку відливу. А водичка дійсно холодна, на щастя, не така, як була на польських Мальдівах навесні))) Та й відчуття радості з того, що відвідали важкодоступне визначне місце Європи перемагало відчуття холоду від води.

Оскільки до поїзда ще було багато годин, зворотний маршрут у нас був пішим. Що нам ті десять кілометрів. По дорозі робили зупинку на обід, звісно з багетів, потім додаткову зупинку на каву з тістечком і фінальну зупинку в великому Керфурі на літровий апельсиновий фреш зі смачним еклером. Цікаво, що в маленькому місті бачили автомат по видачі багетів. Навіть таке буває в цьому світі. Для тих хто обрав піший маршрут до Понтрсона чекає нагорода у вигляді аутентичного працюючого млина.

До млина карта показувала великий обхід, то ж ми вирішили йти напряму через поля. Млин дійсно шикарний, спробував потрапити в середину – зачинено. Але коли ми обійшли млин, то з’ясувалося що всередині працюючий магазин, в який ми намагалися зайти просто з чорного входу. Добре хоч не зайшли) Весь час до залізничної станції абатство проводжало нас з горизонту, часами в промінні сонця, часами в суцільній тіні, як з якоїсь епічної казки.

Оскільки до поїзду ще був час, то ми вирішили подивитися на будинок, в якому ми планували провести ніч до зміни маршруту. Будинок хоч виглядав максимально затишно, але розташований в не самому затишному місці – біля великого кладовища. Чомусь на букінгу це вказано не було)))

Ми це зробили, їдемо на вечерю і ночівлю в Кан! Чому ж наші апартаменти так далеко від залізничної станції(((

Сьогодні під час чергової тематичної вечері до якої додали червону ковбаску ми дивилися шоу формату Файни Юкрайни, тільки про історію Франції. Мініісторії які йшли паралельно в різних часових проміжках.

Байо та Кан

Це містечко знаходиться за 17 хвилин їзди від Кану, я б не ставив його обов’язковим на маршруті, але оскільки інших варіантів більше немає, то ми влаштували собі день у форматі релаксу. Ми погуляли по центру, звичайно ж влаштували багетний обід, потім погуляли вздовж місцевої річки і відпочивали у черговому розкішному парку.

Парки — це взагалі сильна сторона Франції. Другу половину дня ми заклали на Кан. Чесно кажучи в самому Кані я також не бачу сенсу відводити більш ніж половину дня. Місто доволі велике, але цим все й обмежується.

Є неприступна велика фортеця, але, судячи з усього, там ще кілька років буде ремонт. Неприступна фортеця тим, що немає вказівників з якої сторони саме вхід. І щоб потрапити всередину, її треба пробувати штурмувати з різних сторін. Але знов таки, Кан дуже зручно розташований, щоб бути відправною точкою до Мон-Сан-Мішель. Тому в маршруті він є ключовим. Сьогоднішня вечеря виділялася тим, що замість вина ми купили французьке шампанське.

Повернення в Париж

Що чудового у подорожі по Нормандії — це початок та закінчення Парижем. Погода в Парижі знову була сонячною, тож на цей раз ми почали маршрут від Монмартру до набережної. Єдиний мінус це ціни, які тут значно вище за Нормандію. Тож довелося пройти всі стадії прийняття, щоб за каву та багети заплатити дорожче ніж ми звикли. До хорошого звикається швидко. Летіти з сонячного Парижу зовсім не хотілося, буквально через силу себе змушували. Париж нам спробував допомогти залишитися, в центрі почалися настільки сильні затори, що аеропортові автобуси не могли доїхати до зупинки, щоб забрати людей. Оскільки в аеропорт Бове майже всі їдуть цими автобусами-шатлами, то в буквальному значені увесь літак не встигав на свій рейс. Коли автобус нарешті почав заїжджати на зупинку, то одразу врізався у дерево. На щастя, вони з деревом домовилися. Сумарна затримка була настільки великою, що літак оголосив затримку вильоту і переніс рейс. Бо нам самим було цікаво, як розтулиться ситуація, коли взагалі ніхто не встигає на літак.

Епілог

Ось така у нас вийшла подорож-сюрприз для Даші. Чи сподобався нам маршрут – one love! Які міста були найкращими окрім Парижу? Руан, Етрета та Мон-Сан-Мішель. Чи рекомендуємо ми маршрут, стовідсотково рекомендуємо, це дуже красива і смачна частина Франції.

Відносно легкий та недорогий спосіб починати маршрут з Парижа.

Спочатку треба доїхати автобусом (FlixBus або BlaBlaBus) або поїздом (SNCF) до міста Кан і зупинитися там на дві ночі. Наступного ранку їхати на поїзді Кан — Понторсон, ввечері назад Понторсон — Кан. Від Понтросону до абатства Мон-Сан-Мішель ходить автобус розклад якого підлаштований під поїзд, відстань до абатства 10 км. Таким чином за день ви побуваєте в абатстві та повернетеся назад у Кан, де будете ночувати другу ніч.

Нотатки:

1. Якщо будете бронювати маршрут заздалегідь, то квитки на автобуси та поїзди будуть недорогі (менше ніж 10 євро з людини в одну сторону на кожному транспорті). Ближче до дати подорожі квитки на поїзди будуть коштувати близько 30 євро з людини в один кінець.
2. Квитки в середину самого абатства треба купувати завчасно на сайті, оскільки кількість відвідувачів, дозволена на кожний проміжок часу, є обмеженою. Час візиту легко розрахувати знаючи розклад поїзда (SNCF). Треба увійти в середину у двогодинний проміжок від часу зазначеного у квитку (правило може змінитися)
3. В інтернеті є розклади приливів та відливів, ви можете обрати собі такий день, щоб побачити абатство у воді.
4. Що робити якщо через страйк у Франції скасували поїзд на ваш день? Потрібно звернутися до каси SNCF та попросити безплатно поміняти квитки на іншу дату. В абатстві контролеру можна пояснити ситуацію і він пропустить по квитках з іншого дня.
5. Наше відвідування абатства було таким. В одну сторону ми під’їхали на автобусі, а назад йшли пішки до Понторсона. Дорога буде вздовж річки з панорамою на Мон-Сан-Мішель та фотогенічний старовинний млин (він досі працює, в ньому знаходиться крамничка).
6. Щоб мобільний додаток SNCF відображався англійською, а не французькою мовою, у вашому телефоні повинна бути встановлена англійська мова другою за пріоритетом після української. Якщо у вашому телефоні встановлена расіянська, то починайте вчити французьку.

Що ще подивитися в Нормандії?

1 день. Поїздом Caen – Mont Saint-Michel – Caen.

2 день. Автобусом компанії Nomad їдемо Caen – Deauville, гуляємо в Deauville і в Trouville-sur-Mer, далі автобусом Trouville-sur-Mer – Honfleur, гуляємо там і їдемо звідти в Caen. Квитки на автобуси недорогі, купувати можна тільки на місці в касі.

3 день. Автобусом або поїздом Caen – Bayeux – Caen.

Сам Caen особисто нам не сподобався, але він ідеальний для точки відправлення. Житло краще мати поряд залізничною станцією та автовокзалом. Далі треба переїхати поїздом в іншу локацію Caen – Rouen.

4 день. Rouen, місто надзвичайно мальовниче.

5 день. Поїздом з пересадкою Rouen – Etretat, далі є дві опції: або погуляти тільки в Etretat і поїхати назад, чи пройти пішки над урвищем 15 км до міста Fécamp і звідти на поїзді з пересадкою Fécamp – Rouen. Цікавий факт — попри те, що квитки будете купувати на сайті залізниці SNCF, на пересадці до Етретату ви пересядете не на поїзд, а на автобус.

6 день. Автобусом Flixbus Rouen – Париж.

Піза, Флоренція, Болонья. Тільки по назвах цих міст вже можна зрозуміти наскільки буде цікава та комфортна подорож. Приємним доповненням стало те, що на цю подорож ще й випав двохсотий переліт. Ну і найприємнішим бонусом стали новини про велику кількість двохсотих рашиків в ці дні. Для мене дійсно загадка, чому хтось обрав шлях піти та стати двохсотим в чужій країні замість того, щоб насолоджуватися життям, в якому стільки перспектив, стільки можливостей, наприклад зробити двохсотий переліт у своєму житті. І якщо цю розповідь випадково читає якийсь рашик, то знай, підеш на війну проти будь-якої країни — ти обов’язково загинеш.

Піза

А тим часом наш літак сів у Пізі. Маршрут Піза-Флоренція-Болонья дуже зручний для подорожі вихідного дня. Ці міста розташовані в годині одне від одного. Тож можна зробити як ми: прилетіти в Пізу, а назад полетіти з Болоньї, чи навпаки. У Пізи є дуже-дуже крута фішка, аеропорт знаходиться в самому місті, тож не треба розбиратися яким транспортом дістатися міста і як пересуватися. Просто вийшов з аеропорту і вперед за пригодами. Будь-який маршрут по Італії, як відомо, краще починати з піци. В цьому плані Піза не підвела, буквально в першому ресторанчику ми купили шматки дійсно смачної піци. Я на знак вдячності виклав фотографію піци у цьому вуличному ресторані в гугл відгуках, та трапилось щось дуже дивне. Моя фотографія приблизно за місяць набрала 200 000 переглядів. А з часом її заблокував гугл через невідому причину. Що відбулося я не знаю, але ця подорож була ну дуже пов’язана із цифрою 200. А ще мені банкомати на відріз відмовлялися видати 200 євро, працівники банку розводили руками. Поїли піци, тож можна рухатися далі по програмі.

Постійні читачі вже знають, що далі по програмі у нас буде кава з круасаном. І тільки після того, як ми виконали весь гастрономічний ритуал, можна нарешті піти подивитися, що там в самому центрі, бо кажуть, там якась вежа трохи нахилилася. Ми були впевнені, що Пізанську вежу знайдемо без мапи, але чомусь наші блукання вивели нас взагалі на якісь траси, це вам не Ейфелева вежа в Парижі, яку звідусіль видно.

В якийсь момент вже було не зрозуміло, чи ми більше багаті духом, чи спочатку хочемо в туалет. І коли ми завернули в провулок де по карті мав бути туалет, то там чомусь і виявилася Пізанська вежа. Несподівано! Я багато років думав, як би краще зробити фото на фоні вежі, бо, як відомо, тут цілий челендж із фото з вежею. Моєю найкращою ідеєю було зробити фотографію так щоб вежа взагалі не потрапила в кадр, бо так її точно ще ніхто не фотографував, але ж треба на пам’ять теж щось зробити.

Далі було багато музеїв, що входять до загального квитка. Але що описувати походи по музеях, коли в центрі міста за 15 євро можна взяти велику порцію суші та продовжити гастрономічний туризм. Як же без цього, є такі країни коли гастрономічність є невід’ємною складовою подорожі. І це я ще про смачне морозиво на десерт не пишу.

Піза – невелике місто, по якому дуже приємно гуляти та вбирати в себе його атмосферу, чи як наразі модно казати – ловити вайби. Що то таке — ті вайби я не знаю, але коли шлунок ситий смачною їжею то і вайби маленького містечка чітко відчуваються. Пройшовши усі можливі вулиці, погулявши вздовж річечки ми із відчуттям виконаної місії поїхали потягом далі.

Флоренція

Це місто вже суттєво більше за Пізу. Перше, що вражає — це гігантський смугастий храм. За розміром черги, схоже ми були не єдині, кого це вразило. Всередині можливо було дуже цікаво, але якщо зловите цей храм без черги – напишіть як воно там було. Ми заселились в затишний хостел прямо в самому центрі, тож у нас були види на дахи старого міста.

З самого ранку ми почали наш великий маршрут. Флоренція зручна тим, що можна як нескінченно довго гуляти-блукати по старому місту, так і вздовж річки ззовні. Місто розташоване дуже зручно, бо воно знизу. А за річкою пагорб з якого можна спостерігати мальовничий пейзаж Флоренції. Особисто мені слово Флоренція завжди звучало так, що місто має бути класним, і воно повністю виправдало очікування. Італія прекрасна, достатньо зайти на залізничний вокзал і від кількості класних для подорожі напрямків йде обертом голова. Дивишся на табло, а там розклад поїздів: Рим, Верона, Венеція, Мілан і т.д. Просто ідеальна країна для подорожей та гастрономічних турів.

Для тих хто любить сувенірний шопінг, тут цілий міст з туристичними магазинчиками, та, хоч ми сувеніри не купуємо, все одно радісно відчувати всю цю атмосферу навкруги. Мені б хотілося б набагато більше розповісти про це місто, але на жаль частину розповідей доводиться писати із дуже великою затримкою і в пам’яті втрачається велика кількість деталей. Бо для написання розповіді повинен бути відповідний стан, з якого війна дуже легко вибиває, я навіть не уявляю, як себе почувають музиканти, яким треба складати цілі пісні. Але майте на увазі, що Флоренція це дуже затишне і приємне для прогулянок місто. А ми рухаємося далі.

Болонья

 Це наше останнє місто на маршруті та найунікальніше. Унікальність міста полягає в його арках, тобто вздовж вулиць на першому поверсі будівель розташовані арки, під якими можна йти сховавшись від дощу. Такого ми ще ніде не бачили, тобто такого масштабу. Арок тут стільки, що можна бути абсолютно спокійним за погоду, тут з’єднано буквально все.

На щастя, першу половину дня нам арки не знадобилися. На початку маршруту нас одразу зустрів акційний пармезан у маркеті. А потім майже одразу сакуровий сад. І хоч ми останнім часом більше любимо бавовну, сакуру все одно радісно вполювати для фотосесії.

Після сирів та сакури везіння не закінчилося. Саме сьогодні був відкритий вхід на болонську башту, що знаходиться в самому центрі. Ми зазвичай не лазимо по баштах, бо з літака види не гірші, але такий збіг ми не могли пропустити. Та ще й з екскурсією. В цей день ми дізналися настільки багато про дзвони, що я тепер можу відкривати свою дзвонарню.

Ось дивишся на ті дзвони на баштах та храмах у різних містах, а тут дізнаєшся про цілий паралельний світ пов’язаний з історіями хто, коли і як має дзвонити в усі ці дзвони. Шкода тільки сьогодні був не той день, коли можна було б задзвонити в той найбільший дзвін. Ну то що, може в цьому місті пощастить ще й з банкоматами? А фігушки, банкомати тут такі самі злі, як і в Пізі. Хоча пізніше ми з’ясували, що то були просто не найкращі часи нашого банку. Ну тоді цілішими гроші будуть)

Підемо краще подивимося що ще є цікавого в цьому червоному місті. По кольору до речі, Болонью легко відрізнити від інших італійських міст. Тут усі будівлі зроблені в єдиному цегляному, червоному стилі. Якщо ви вдосталь погуляли по старому місту, то далі на туриста чекає челендж — треба дійти до одного з головних визначних місць. Це храм, що знаходиться, м’яко кажучи, за містом і на горі. Але всюди будуть арки, і схоже з досвіду інших туристів, без дощу на цьому маршруті ніяк не можна.

Нас ще хотів здути злий вітер, але арки йому завадили це зробити. По дорозі до храму можна іноді зрізати та пройти вулицями без арок, але запам’ятайте, підступний дощ тільки того і чекає. Якщо вам пощастило врятуватися від дощу, то тепер має пощастити встигнути в храм до закриття. У нас було з цього приводу дві новини. Ми встигли, але храм закрився.

Він закрився приблизно в той момент, коли ми встигли. Тобто коли ми хотіли вийти з території храму, то шлях арками від нас відділяли товсті грати. З однієї сторони ми, в нерозумінні як вийти, з іншої сторони туристи, що не встигли увійти та у них логічне питання “Як ми туди потрапили?”. Знайти вихід з території зачиненого храму не така проста задача, тим паче що підступний дощ вже набирав силу. Як ці грати взагалі зачинилися, вони що, автоматичні? Але враховуючи що ви читаєте цю розповідь, вибратися нам все-таки вдалося.

PS. За цю подорож ми зробили рівно 200 фотографій)))

Хорватія… На цю подорож я чекав десь років дванадцять. Все що я знав про країну – там є Плитвицькі озера. Вони мене вабили, я мріяв про них. А потім Хорватія оголосила, що увійшла в ЄС і стала для нас візовою. А ще до цієї країни не можна було дешево долетіти з Києва. Тож подорож до Хорватії була відкладена на невизначений термін, що по факту склав понад десять років. Пройшло десятиліття, часи сильно змінилися, тепер у нас і безвіз з Європою і в Києві ми на жаль більше не живемо. Часи змінюються, любов до одного з сенсів життя — подорожей залишається. Нарешті Хорватія увійшла не тільки в ЄС, а вже й в Шенген, тож авіасполучення тепер ще й по лоукост-тарифах. Полетіли здійснювати мою давню мрію!

За декілька днів до подорожі ми всією родиною дружно захворіли якоюсь невідомою хворобою. Ну як невідомою, ще рік тому можна було просто сказати “Ми захворіли на ковід”, а тепер, коли нарешті ковіду немає, повернулися й звичайні грипи. Два останніх дні перед вильотом ми максимально лежали, дивились фільми, грали в ігри. Максимально давали організму відпочити. Настав час, вперед!!!

Ми прилетіли в аеропорт біля Спліту. До Спліту менш як десять кілометрів, але перше й головне правило Хорватії – автобус ніколи не буде їхати менше ніж годину, навіть якщо всього дев’ять кілометрів. Звучить абсурдно?) Але це не перебільшення. Одразу має сенс сказати два факти про Хорватію. Перший — це те, що в цій країні неймовірно красиве море. Воно настільки красиве, що дійсно можна вибачити другий факт про країну. Другий факт – Хорватія, це країна що розвивається.

Тут багато де не працює картка, проїзд на міжміському автобусі коштує дорожче за авіаквитки, а в деяких містах країни, наприклад в Спліті, в ресторанах працюють настільки злі офіціанти, що коли ти просиш меню, боїшся, що він тобі замість цього дасть в око, або ще гірше – засуне тобі кудись те меню. Я не знаю, що це за дивний феномен. Але, наприклад в Місті Трогір, що в 30 км від Спліту, тебе офіціанти готові на руках носити просто за те, що ти з ними привітався. Ми провели умовну межу між добрими та злими хорватами, вона проходить десь вертикально по аеропорту в Спліті.

Але нагадую, коли ви побачите красу моря, то всі ті злі хорвати відійдуть на другий план. Ще одна особливість країни, до якої треба звикнути: або ви живете десь в одному місті біля моря, або ви вирішили подивитися країну і проведете в автобусах половину свого життя, які замість обіцяних двох годин за розкладом можуть їхати до 50 років. Але нам пощастило, всього 3,5 години.

Тепер ви знаєте головні складності подорожі, тож можемо опустити ці факти і насолоджуватись морем!
Найкрасивіший курорт – Макарська. Тож з нього і варто починати. Але поки що у нас кількагодинна пересадка у Спліті. Бо ці дев’ять кілометрів дороги від аеропорту важкувато пройшли. В Спліті непогано: затишні вулички, чудовий гірський парк, злі хорватці і смачна кава в кафешках. Як для пересадки саме те. По факту, це портове місто і точно не курорт, за яким ми приїхали.

Макарська

Ми заселилися в наші апартаменти, привітна хазяйка зустрічала нас на подвір’ї і поцікавилася, а чому наша дитина не в школі?) Це було дуже миле запитання, господарі помешкань тут ставляться до туристів як до своїх дуже давніх друзів. І кожне заселення тут дійсно гостинне і приємне.

Це був вересневий оксамитовий сезон, небо було ясне, на вулиці тепло. Але чомусь вітер, немов на Юпітері. Дуло так, що у мене навіть каву зі стаканчика видувало.

Над морем час від часу майорів серпанок. Але ж яке красиве море! Весь другий день ми присвятили подорожі по нескінченній набережній від Макарської до Брели.

Пляжі тут як на підбір, один красивіший за інший. В походах вздовж моря приємно те, що в будь-який момент можна залізти в воду, остудитися і піти далі. Вода місцями була настільки красивого кольору, що ми проводили незаплановане купання.

Чи вразило нас море? Дуже! За цей день ми пройшли дуже багато пляжами, а коли втомилися, то просто сіли на автобус і повернулися в Макарську. В самій Макарській є один мінус, вдень майже всі ресторани одночасно зачиняються на сієсту, і це дуже дивно, бо в сусідніх містах в ресторанах дивувалися коли ми серед дня запитували чи відкриті вони.

Як ви вже знаєте, одна із наших улюблених розваг на морі, це покататися на кораблику. І якщо в Туреччині за символічні гроші ми брали в оренду цілий корабель разом з капітаном, то тут за вартістю авіалайнера тебе повезуть у великій групі на кілька сусідніх островів із платними барами.

Тож записуйте лайфхак. Берете квитки на пором (15 євро з нашої родини в одну сторону) на сусідній острів, а на зворотний пором беріть квитки так, щоб потрапити на захід сонця. Буде такий собі сансет тур! Тож розпочинаємо ще більш красивий другий день.

Острів Сумартін

Ми планували спочатку приплисти сюди лише на півтори години. Але вже підпливаючи до острова по кольору водички і вигляду містечка було зрозуміло, що ми в принципі не дуже то й поспішаємо.

Острів чимось віддалено нагадує італійський Капрі. Весь день ваш буде складатися із мальдівської водички та смаколиків у ресторанах.

Пляжів тут стільки, що можна знайти собі навіть свій особистий. Мені чесно кажучи на материк і не хотілося повертатися. Що ще для щастя треба, як не сонце та яскраве тепле морько? Ще треба трекінгові маршрути! На наше щастя, цей острів ще й великого розміру, тож із трекінгом було також все добре.

На зворотному шляху у нас був сансет круїз. А в готелі коктейль паті. У нас є фішка для довгих подорожей.

Це купити в перший день в країні місцевий лікер і вся подорож буде потім асоціюватися зі смаком лікеру. В Хорватії це був вишневий лікер на основі вина.

Ще й в лідлі сік дволітровий продавався за півтора євро. Тож кожний вечір в Макарській у нас було міні свято.

Оміш

Місто в Хорватії з категорії маст сі. Воно просто неймовірно вписалося в місцеві гори. А гори в цій країні будуть нескінченно радувати ваше око уздовж усієї Макарської Рив’єри. По-перше, вони дуже високі, а по-друге, на них не треба лізти.

Ці два факти кожен день мені підіймали настрій. Нам треба за сьогодні доїхати у Плитвице. Оміш як раз допоможе заповнити частину маршруту. Тут є замок, який дуже влучно розташувався над містом. По правді, тут треба тільки піднятися на замок та прогулятися вздовж річки, але ж як же тут це все красиво виглядає.

А враховуючи той факт, що далі ми проведемо весь день до ночі в автобусах, то з міста їхати взагалі не хотілося. Але треба їхати на озера. У нас ще була по дорозі зупинка у Спліті, але через непривітність Спліта, я його викинув з опису подорожі. Тож їхали ми у Плитвице.

Плитвицькі озера

Автобус, на щастя, був комфортний — двоповерховий фліксбас. Але ж як же ж довго він їхав. І найгірше, що в Плитвице вже не буде працювати супермаркет. Тож їжу завтра з собою на озера особливо не візьмеш. Але як виявилося пізніше, то і при відкритому супермаркеті, все що ти можеш взяти з собою на озера – алкоголь, крекер і можливо пачку чипсів, а щоб не було сумно – сувенірну книгу про озера. Це в принципі весь асортимент місцевих маркетів. Коли серед глухої ночі автобус відкрив двері серед дрімучого лісу, перша думка, що промайнула в голові “Я туди не піду”. А з іншої сторони я був настільки вже голодним, що міг би з легкістю з’їсти дикого ведмедя. Але на щастя гугл показував, що серед суцільної темряви буде розкішний відкритий ресторан з високим рейтингом. І, як не дивно, через 10 хвилин ми сиділи в розкішному ресторані з високим рейтингом) Підійшов офіціант і дуже люб’язно запитав, що ми бажаємо. Я від несподіванки почав перевіряти GPS, чи не виїхали ми за кордон Хорватії?! Невже це та сама країна і при зустрічі з офіціантом ти не очікуєш, що він тебе зненацька штрикне виделкою??? Як я писав вище, ми перетнули кордон люб’язності, що проходить строго по аеропорту Спліта. Тож усі подальші комунікації в ресторанах будуть максимально приємними.

Ще зранку я не хотів їхати з Оміша, а тепер не хочу з цього ресторану. Наїлись хорватської кухні – тепер можна в готель. Готель наш по класиці жанру був розташований на іншій галявині дрімучого лісу. Ми виглядали як персонажі в червоній шапочці, тільки на щастя без пиріжків і вовка. Зате небо дуже зоряне. Коли ми через 15 хвилин нарешті дійшли до поселення, то з одного з будинків на нас почали гавкати собаки, вони не очікували, що серед ночі хтось з лісу вилізе. Ще було чутно, що з будинку гавкає собака меншого розміру, вона вирішила не ризикувати. Потім почали виходити люди, подивитися, що відбувається. Такої розваги тут, схоже, давно не було. Хазяйка нас радісно зустріла і заселила. І знову нас заселили із такою гостинністю, начебто цілий день тільки нас і чекали. Потім ми ще зробили коротенький вихід на нічні зорі і пішли спати — набиратися сил. Це село просто ідеальне для знімання такого хоррору як “Ресторан на краю дрімучого лісу”, чи “Помста червоної шапки”.

А ось ранок почався як у фільмі-казці. Недалеко від нашого вікна прийшов олень. А десь далі гуляли його друзі. І все це на фоні світанку. А знаєте, зранку цей ліс виглядає не так вбивчо! Вперед на озера!

“У вас квитки не на ті дати!”. Упс, це ж треба. Минулий раз подібний фейл був майже десять років тому, схоже старіємо, втрачаємо пильність. Тепер цікаво на які ж дати квитки. “На вчорашні”. Є дві новини, хороша в тому, що адміністратор може перевірити, що квитки не використані та виправити дату, а друга новина, що зараз сьома ранку і адміністратор ще мінімум годину буде солоденько спати. Але знову таки персонал був настільки привітний, що почалося здаватися, що нас тролять через те, що ми приїхали до них з Макарської, де злі хорвати. Через годину адміністратор прокинувся. І на щастя, він точно був не з Макарської і нам виправили дату. Тепер можна починати. Ми обрали найдовший маршрут вздовж усіх озер та водоспадів.

По дорозі був кораблик по мальовничому великому озеру. Але скажу вам так, якщо ви вже бачили в житті великі водоспади та, наприклад польське “Морське око”, вау ефекту від озер ви не отримаєте.

Озера дійсно красиві, але не на 40 євро з людини і з дуже довгою дорогою. Я був радий тому, що закрив дуже давню свою мрію, я про ці озера мріяв ще до початку наших подорожей. І відчуття здійсненої мрії мені надавало крила.

А ось для тих, у кого не було такої мрії, я б радив в сонячну літню погоду потрапити на Морське Око та Чорний Став у Польщі. Ці два озера поруч, дістатися до них можна від Закопаного. Якщо починати маршрут з Кракова, то можна за повний день виконати програму і повернутися в Краків.

На озерах ми провели майже увесь день, побували на всіх стежках і навіть вилізли на недобудовану оглядку. Вона була в процесі будівництва, тож довелося лізти по риштуванню.

А ще на зворотному шляху на нас чекала екзотична пригода. Я в останній момент помітив, що Даша зараз наступить на живу змію. На щастя реакція не підвела і я щосили штовхнув Дашу вперед. На питання “Що відбувається?” я крикнув: “Просто біжи!”.

У змії схоже стрес був ще той, вона зі швидкістю світла розчинилася десь в камінні. Мишко з Дашею на мене здивовано дивилися, бо окрім мене цю змію так ніхто і не побачив. Находилися на озерах так, що настав рідкісний момент, коли ноги сказали мені, що більше вони нікуди не підуть. Довелося шкандибати до ресторану.

Задар

До Задару їхати всього кілька хорватських годин. На автовокзалі буде перше визначне місце – МакДональдз, в якому продається біг тейсті. Це нова країна, тож відмітитися в макдаці треба обов’язково, плюс ще й біг тейсті продається, що наразі нам недоступний.

Сам Задар чомусь дуже схожий на Румунію. При чому він настільки схожий, що коли ми сиділи в парку Даша запитала “А ось уяви що ти не знаєш, яка ця країна, щоб ти…” Я не дослухавши питання відповів “Подумав би що я в Румунії”. Даша думала так само, але цікавий факт, в Румунії Даша не була.

Хазяйка нам прислала повідомлення що ключі в середині апартаментів, тож можемо йти заселятися. Житло, як завжди в цій країні, на 10 з 10. Тут було все, а в холодильнику на нас чекали сливи та яблука. До речі, в Макарській були макарони, ми їх успішно з’їли, зате їм залишили половину пляшки лікеру. Проте помітили, що поцупили випадково у них прищіпку, зате забули у них ромашковий чай. Тож обмін пройшов повноцінний. Побігли скоріше вивчати місцеві пляжі та старе місто! Водичка на пляжах непогана, але не Макарська Рив’єра. Але те що тут є з крутого – вишка для стрибків у воду. Мишко не роздумуючи стрибнув з п’яти метрів і запитав мене “Тато, а ти ж будеш стрибати з десяти?”. Я дуже люблю стрибки в воду. Колись навіть був найуспішнішим стрибунцем у групі спортивного плавання. Але є проблема, у мене все ще зламані руки. Плавати я можу вільно, а ось зі стрибками є нюанс. Я не зможу балансувати рівновагу, оскільки треба тримати руки вертикально вгору, щоб не доламати їх об воду. Але ж мене не зупинило падіння з велосипеда від катання на велосипеді, так і перед вишкою я не зміг втриматися. Єдине що – інстинкт самозбереження з кожним роком все краще працює. Я заліз на верхівку і від погляду вниз у мене в прямому сенсі перехопило подих. Даша на мене дивилася в очікуванні, що буде далі. Але я вирішив, що якщо стрибну в цю секунду, то задихнуся. Це при тому, що у мене ніколи не було страху висоти.

Так, четвертий десяток років дає про себе знати. Заспокоїв дихання і вперед, в політ! Скажімо так, з велосипеда кілька років тому я летів довше. Без рук стрибати виявилося доволі боляче. Але ж герой! А може просто божевільний. Але хто любить воду – мене зрозуміє. На щастя, стрибки пройшли без травм. Травма, як не дивно, чекала Мишка на пляжному душі, де було доволі слизько. Ну головне, що не на вишці. Тепер можна йти у старе місто, перевіряти які дива воно для нас має. Готовий побитися об заклад, якщо ви колись чули наживо орган, то для вас грала людина. Але ж кого цим здивуєш? Так ось, в Хорватії на органі навчили грати море! Тож ми пішли слухати морський концерт. А, так, старе місто доволі прикольне, але ж ви розумієте, що на фоні морського органа розповідати про місто вже буде не так цікаво. Ще неподалік від органа розташований “Привіт Сонцю”.

Це гігантська сонячна батарея що вдень заряджається, а вночі перетворюється на великий кольоровий танцмайданчик. Поруч ще є два менших “привіти”. Тож якщо ви послухали морський орган вдень, поверніться сюди ще увечері, подивитися як усе сяє.

Між цими двома візитами як раз можна добре повечеряти в одному з місцевих ресторанів перепробувавши головні страви хорватської кухні, плескавіцу та чевапи.

Шибеник

Неочікуваним містом цієї подорожі був Шибеник. Доки ми їхали до Трогіра, водій оголосив зупинку на 35 хвилин в невеличкому місті. По карті місто як раз виглядало, щоб погуляти пів години. Вогнина! Мишко залишився спати в автобусі. Містечко, миле, пречудове, ми навіть зайшли і трошки послухали хор в церкві. І навіть пошкодували, що не запланували тут зупинку на більший проміжок часу. Коли перед від’їздом повернулися в автобус, то на сидінні біля Мишка чомусь сиділа інша жінка прямо на його кепці. Жінка почала щось доводити на тему, що насправді вона тут має сидіти, бо хтось десь зайняв її місце, але після питання “Чому вона вирішила сісти до чужої дитини?)”, жінка все ж таки погодилася, що щось тут не те))))

Трогір

Це курортне місто ідеально розташовано – всього в 9 хорватських хвилинах автобусом від аеропорту. Тут просто пречудове туристичне місто, хоча і невеличке, але його неможливо не полюбити, за містом через міст є великий острів із купою пляжів.

Можна собі взагалі зробити лайтову подорож, береш квитки до Спліту, живеш на острові біля Трогіру. Там є дійсно смачний ресторан з добрими порціями, красива водичка і магазини з морозивом.

Острів прямо самодостатній в цьому плані. Це був вихідний день і автобуси по острову не ходили, але в нашому випадку це не проблема, ми просто всюди ходили пішки, в будь-який момент можна зупинитися і піти купатися. А головне, не треба купу грошей віддавати за паркову автомобіля, якщо в тебе його немає.

Водичку в Трогірі ставимо на друге місце після Макарської Рів’єри. І приємний факт, тут ще знаходяться добрі хорвати. Було радісно коли в супермаркеті працівниця пропонувала купити каву, бо у них “найкраща кава”. Це було дуже мило чути) Сам острів по інфраструктурі дуже схожий на албанський Ксаміль. І тут навіть так само смачно, як було в Ксамілі) Щодо ресторанів я не описую в яких ресторанах все добре, бо це легко помітити по рейтингу і кількості людей всередині. Було таке, що два на вигляд однакових ресторани стоять поруч, при тому в першому повна посадка людей на 100, а в сусідньому взагалі нікого.

Різниця схоже таки в рейтингу, бо в цій країні це як виявилося багато значить. Ми теж всюди залишили свої відгуки і полетіли назад додому. Нас ще чекало добирання серед ночі з Катовіце.

Катовіце

Не міг не розповісти про цікавий момент в аеропорту Польщі. Китайська молода пара не могла розібратися, як потрапити у місто де знаходиться їх готель. На щастя, вони натрапили на мене. Бо допомогти азіатським туристам, то найкорисніше, що ти можеш зробити для туризму в цьому світі. Дивлячись на їх проблеми, я бачив повну копію нас із Дашею в Пекіні. В Китаї заблокований гугл, тут як раз навпаки вони мали розібратися з гугл картою і сервісом таксі. Коли я почав допомагати, то стикнувся із тим, що на телефоні китайська клавіатура. Нам в Китаї місцеві так само намагалися допомогти, бо там не працював гугл, а на телефоні у нас була англійська клавіатура. Наступна проблема – мовний бар’єр. Англійською вони спілкувалися добре, але там було явно щось азіатське. І так само коли ми були в Китаї і намагалися з ними заговорити нашою англійською був той самий ефект. Я їм усе вирішав і вони поїхали до готелю, я був дуже щасливий що розрулив їх проблему, так само від чистого серця як неодноразово нам допомагали азіати.