Ця розповідь має доволі банальний початок — ми хотіли на Мишкові канікули поїхати в Закопане. Подивилися ціни на житло і вийшло так, що Греція разом із перельотом була вигідніша за Закопане, куди автобусом їхати лише дві години. А також тепліша і морська. Тож вибір був очевидним. По вже красивій традиції нашу ідею підтримали Аня з Віктором і також взяли квитки у Салоніки.
Аня з Віктором приїхали в аеропорт першими, але я перший за них добіг до контролю, тож фактично ми були першими😊

Переліт пройшов у спокійному режимі, а далі усе було прямо як у власників золотої картки. До готелю в Ані з Віктором входив трансфер, оскільки наші готелі були в центрі, вони нам запропонували до них приєднатися. В аеропорту нас зустріли із табличкою, далі повели до великого автомобіля і повезли прямо в центр, по дорозі водій намагався підтримувати бесіду. Все було прямо як в Орла з решкою, за одним виключенням. Їх кожен раз привозить трансфер до готелю, де зустрічає персонал із шампанським в руках, а у нас були просто зачинені двері. Бо заселення тільки через чотири години) Що ж це за нечесна реклама в передачі, там завжди заселення співпадало з літаком. Але це Салоніки, то ж тут можна доволі мило гаяти час.

А гаяти краще починати з улюбленої кондитерки. Це був наш другий раз у Салоніках, тож ми точно знали де смачна кондитерка в місті. Але невдача, чомусь місце те, тістечка ті, а кондитерка точно не та. Даша провела розслідування і показала що підлога явно ділиться на стару і після ремонту. Потім ми запитали працівницю, і вона незадоволено буркнула, що у них змінилася не тільки назва, а ще й бос. Схоже новий бос не такий приємний, як старий. Ми взяли улюблений лавакейк із кавою. Я помітив, що окрім боса ще й постачальника кави змінили, або працівниця перед приготуванням забула жмих викинути. На щастя, головним тут був лавакейк і він шикарний. Після кава-брейку можна й погуляти по набережній. Доки ми гуляємо розповім трохи про регіон.

Салоніки, як і більша частина Греції, виглядають як сильний боксер, якого дуже відгамселили в останньому бою. У країни вже не перший рік криза і на жаль туристичний потенціал країна розкриває не на повну. А місцями істотно відчувається занепад. З погляду туризму Греція класна, тут є дійсно круті міста, тут гастрономічність на вищому рівні, але країні явно багато чого треба виправляти. Ми зайшли до місцевого парку, де почули як смуглява дівчинка слухає на телефоні якогось расіянського рейпера і намагається підспівувати. При чому схоже вона не розмовляє російською. З нею йшли якийсь чоловік і старша жінка. Між собою вони спілкувалися взагалі невідомою нам мовою, я зробив ставку, що це грецька. Ми пройшли через міст під яким ніжилася на сонці черепашка. Жінка, що виявилася бабусею, поцікавилася звідки ми. Ми розговорилися, її внучка коренями з расії, але народилася в Греції. Вони висловили підтримку Україні, а ще бабуся розповідала про буденне життя в Греції. Тим часом нам прийшла смска, що можна йти заселятися. Але спочатку треба навернути гарну порцію грецького салату!

Як раз по дорозі був ресторанчик з високим рейтингом. Аня чекала на знайомство зі знаменитим справжнім грецьким салатом не менше за мене. Але ідея зазнала фіаско, Аня в уяві переплутала грецький салат із цезарем. Тож коли принесли таки грецький, а ти очікуєш шикарний цезар… Насправді як з’ясувалося у нас смаки по кухні з Анею та Віктором кардинально розходяться. Наприклад у кондитерці, де продавався дуже смачний заморожений йогурт, вони кожен раз брали морозиво. Я звісно розумію, що у всьому світі схоже тільки я і Мишко любимо фрозен йогурти, але смаки у нас з ними різні. Окрім того випадку із професорською шоколадкою, але це вже зовсім інша історія))) Повернемося до заселення.

У нашому готелі на нас чекав наш давній ворог, і це не сходинки, у нас є ще один – освіжувач повітря. Фішка була в тому, що окрім самого освіжувача треба було знайти ще одне джерело аромату. Їм виявився м’який ведмедик. Складність полягала в тому, щоб знайти, що саме напшикано освіжувачем треба перенюхати половину кімнати. Я думаю ще ніхто так пильно не обнюхував кімнату в грецьких апартаментах. Себе ми заселили, тепер пішли заселяти Аню з Віктором. Вони забронювали “королівські апартаменти” в самому центрі.

Тепер у нас тут все точно як в Орлі та решці, коли хтось із золотою карткою, а хтось ні. Хоча грецьку каву і там і там радісно випити. Щодо грецької кави, вона така сама як і турецька “тур кафесі” і для мене це найбільша амброзія у світі кави. Шкода тільки, що у нас в Польщі турецька кава це завжди щось максимально несмачне. Секрет у тому, що поляки окропом заливають звичайно помелену каву і на смак виходить як жмих, що розбавили водичкою.

Дивно трохи писати фразу “у нас в Польщі”, враховуючи що релокацію ми навіть не розглядали, але маємо що маємо. І, на щастя, проходячи опитування по легкості інтеграції у новій країні, я помітив, що усі мої відповіді отримали максимально позитивну оцінку, тож світосприйняття у нас правильне. Ресторан для вечірньої трапези був дуже цікавим, місце із нашим столиком виглядало так, начебто ми приїхали в гості до нашої грецької бабусі. Це була справжня лампова атмосфера.

Фотополювання на фламінго

На околицях міста є солоне озеро. На щастя, про наявність цього озера знають не тільки туристи, а й фламінго. За 12 років подорожей ми намагалися вполювати фламінго на Кіпрі та в Тунісі, але безуспішно. Один раз ми їх бачили в Болівії і точно пам’ятаємо, що це такі птахи, які на кожен твій крок в їх сторону роблять два великі кроки в протилежну. Вони як міраж, якого ніколи не можна досягти. Подивимося, як нам пощастить цього разу. Спочатку треба їхати далеко-далеко за місто. Тож треба вполювати грецький автобус. Головна проблема країни в тому, що вполювати потрібний номер автобуса набагато важче ніж фламінго. І тут діє правило “півтора”, якщо написано що автобус ходить кожні 10 хвилин, значить чекати доведеться мінімум 15. При чому чекати краще не на зупинці, щоб не сполохати здобич. Ще біда в тому, що одним автобусом доїхати не можна… Скажімо так, ви повинні дійсно дуже хотіти побачити фламінго щоб вплутатися в цю авантюру!

Одне сторіччя потому

Ми вийшли десь на краю світу, тут вже майже нічого не було. І якби земля була пласкою, то кінець був би однозначно тут. Перше, що ми успішно вполювали — це розкладна підставка для штучної ялинки. Перед Новим роком ми вдома успішно вполювали дві ялинки, але не було жодної підставки, тож на Новий рік замість підставки було задіяно два стільця, мотузка, ковдра та пилосос. На щастя підставка помістилася в рюкзак. Вже не дарма приїхали. Тепер ми йшли з іншими людьми кудись у нескінченність. Перший фламінго якого ми побачили був намальований на табличці, далі ще приблизно 100 пташок стояло десь далеко-далеко. Ні, так не піде, я хочу ближче побачити фламінго. Нумо обходити це озеро серед пустелі. Скоро ми дійшли до моря, тут лежав розпилений навпіл човен та справжня кав’ярня на краю світу.

О, ну то з кавою буде веселіше. Персонал мене радісно зустрів і повідомив що вони ще зачинені. Можливо вони не усвідомлювали, що сезон ще не почався і можливо ми єдині у них туристи за найближчі три місяці, ну добре, будемо без кави шукати фламінго. До речі, люди, що так впевнено йшли у далечінь, перед морем розвернулися і пішли назад. Ми наче у шоу Трумана. Ми обходили це нескінченне озеро рівно стільки, доки нам не вдалося наблизитися до пташок доволі близько. І тепер ми задоволені, місія виконана! Можна зі спокійною душею повертатися у місто. До речі, а де місто? Де ми взагалі? Можливо ви читаєте мою розповідь через тисячу років і навколо цього озера вже мегаполіс, але знайте у 21-му сторіччі тут був край Землі! Далі була довга дорога до цивілізації. Ми йшли без прибільшення вічність. Потім ще на автобусі під’їхали, правда свою зупинку ми проїхали майже на стільки, скільки треба було йти ще пішки. Але як кажуть “Любиш фламінго дивитися, люби і вічність ходити”! Ми дісталися автовокзалу. Куди звідки можна поїхати? Перший автобус відправлявся в Україну! Непоганий початок, але треба щось ближче. О, скоро буде автобус у Пеллу! Зараз пообідаємо і встигнемо ще в автентичний музей з’їздити!

Пелла

Місто славиться своїм музеєм з археологічними розкопками, а ще там є пам’ятник. Поки це все. Проблема була в тому, що від зупинки до музею треба було бігти рівно стільки, скільки залишалося хвилин до закриття музею. Тож через 20 хвилин кросу, ми прийшли рівно за хвилину до кінця робочого дня. Таке фіаско у нас другий раз під час подорожей. Попередній раз був у замку в Баварії, коли ми замість відвідування замку по факту сходили в туалет. Що, кажете, ще є цікавого в цьому місці? Пам’ятник! Ми дивилися на пам’ятник, намагаючись хоч щось отримати з того, що дісталися невідомо куди і скільки назад будемо їхати теж не знаємо. До речі, місто ще цікаве тим що в ньому взагалі немає людей! А ні, он хтось стоїть біля церкви, підемо церкву подивимося. Чоловік там стояв тільки для того, щоб повідомити нам, що церква теж зачинена.

Якби не той пам’ятник, то було б взагалі повне фіаско. Автобус з Пелли ходить по розкладу раз на годину, тож прийшовши по розкладу відправлення, нам довелося почекали годину і шість хвилин. Греція така Греція зі своїм транспортом) Після виснажливої дороги був розслаблений вечір в гостях в Ані та Віктора. Аня нас частувала канапками які по словах незалежного експерта були смачніші ніж в ресторані на набережній!

Салоніки

Салоніки умовно діляться на дві частини – нижня нецікава і верхня, що дуже схожа на Туреччину. А враховуючи, що сама Туреччина в чистому вигляді тепер не така доступна як раніше була з Києва, тож насолоджувалися ми максимально.

Ці дворики, ці котики. То було повне занурення. Нас ці райони настільки не відпускали, що довелося перенести обід в Ані з Віктором на вечерю. Для бравих туристів, що досягли самих вершин міста, у вигляді нагороди чекає безкоштовний зоопарк. В цій частині міста навіть у ресторанах порції більш щирі ніж внизу.

Але, на жаль, у подорожі була ложка дьогтю, Даша підхопила грип. Тому вилазки були дуже зважені і обережні. Для мене ця подорож взагалі була у форматі ворк енд тревел, тож я ще й успішно попрацював і навіть виконав з вулиці фінт, про який якби користувачі дізналися, то були б приємно вражені наскільки я на все йду заради їх стабільності.

На другий день прогулянок по Салоніках ми усі разом підкорили місцеві гори.

Міханіона

Якщо вам здається що у вас не вистачає складнощів в житті, то спробуйте в несезон заїхати до міста Міханіона, а потім спробувати дістатися назад до Салоніків. Ми планували, що з самого ранку туди поїдемо, погуляємо і ввечері з Анею та Віктором поплаваємо на човнику на заході сонця. Але красиві романтичні мрії то одне, а захід сонця в кращому випадку ми отримаємо з автобуса який взагалі не факт, що приїде. Це місто цікаве тим, що тут поруч море. А ще тут треба добувати тістечка до кави. Як нам сказала продавчиня, “Вони трохи заморожені, тож одразу не їжте”. Далі у нас задумувалася романтична прогулянка вздовж моря. Але знаєте, це як в іграх коли не вистачило потужності відеокарти і графіка трохи не провантажилося. Скажімо так, море тут є, але навколо нього точно не вистачає ландшафту. Доки ми йшли вздовж моря, нами зацікавилася зграя собак. Оскільки людей вони схоже ніколи не бачили, то тримали від нас дистанцію метрів сто, але вірно йшли по слідах. Коли графіка нарешті провантажилася, то з’явилося озеро із купою фламінго.

Ми були за пагорбом, тож птахи не одразу полетіли коли ми з’явилися. Так, фламінго в цій подорожі було дійсно багато. За озером нас мав чекати ресторан, але натомість була велика гора солі. На щастя, поруч таки був ресторан і що найдивніше, він працював.

І працював схоже тільки для нас. Тут взагалі в великому радіусі нікого не було. Працівники були однією родиною і дуже тепло нас прийняли і пригостили додатковими смаколиками-тістечками. Тепер справа за малим – доїхати на автобусі назад у Салоніки. Оскільки за розкладом автобус ходить кожну вічність, то довелося чекати трохи більше однієї вічності. Доки ми чекали і фламінго прилітав, і навіть коник підходив. Коли нарешті з’явився потенційно наш автобус, то він просто проїхав не зупиняючись, для водія ми не існували на цій зупинці…

Тож, як я і писав вище, захід сонця з коктейлями на кораблику дивилися без нас… Будьте обережними з приміськими автобусами в цій країні. В останній ранок було трохи часу до вильоту, тож ми пішли дивитися музей турецького Ататюрка. Як тільки зайшли на територію музею, моєму німецькому менеджеру терміново знадобилося зі мною зв’язатися. Так, треба знайти затишне місце і включити відеозв’язок. Я сів на лавку, на мене одразу заліз рудий кіт і почав гратися з навушниками. Коли менеджер запитав, чи я вигулюю собаку і взагалі яка порода собаки у мене, я відповів що гуляю в парку з невідомим мені котом і приєднав кота також до відеоконференції.

Це був мій новий менеджер, фактично ми перший раз з ним зідзвонилися, він сказав, що я “просто фантастична людина”. Як тільки я закінчив дзвінок і встав з лавки, то кіт собі вполював одразу іншого туриста. Ну що ж, полетіли до дому, далі працювати. Приємним бонусом в кінці подорожі було те, що Мишка впустили безкоштовно в лаунж зону в аеропорту. Ось така у нас вийшла невелика гастрономічна вилазка в Салоніки. Це місто має безумовно свою особливу атмосферу і добре підходить для напвлінивого відпочинку, ми тут були вже другий раз, тож наступного разу має сенс летіти досліджувати більш ретельно околиці Афін. Ця подорож була класною, бо це Салоніки!