За що ми дуже любимо Польщу – дуже багато цікавого в околицях Кракова, завжди можна кудись поїхати. На дворі був квітень, погода ще не стабілізувалася, була доволі прохолодною, а я повіз Дашу в невідомому напрямку. Для Даші це був напрямок невідомий в прямому сенсі цього слова, адже я не казав куди ми їдемо і спланував самостійно увесь маршрут. Криниця це один з великих польських курортів, але чомусь автобуси туди ходять так, щоб ну точно за день не можна було туди-сюди з’їздити. Пів дня на очікування автобуса витрачати не хочеться, тож перша зупинка у нас була на чотири години в Новому Сончі.

Місто невелике, для того, щоб побродити кілька годин в самий раз. Також там знайшлась приємна кафешка з коктейлями апероль шприц, яка працює навіть на свята. Тож після цього посадив Дашу із закритими очима у фліксбас і ми поїхали далі.

Даша попросила попередити, коли ми будемо перетинати зону роумінгу, щоб вона перемкнула інтернет. Тут вже я напружився, бо Даша схоже впевнена, що ми їдемо за кордон. Даша влаштувалася зручніше і водій оголосив що за 10 хвилин буде кінцева зупинка. Я попросив Дашу, щоб вона спробувала швидко вгадати що це за місто, але спочатку ми проїхали готель із велетенським надписом “Криниця”, а потім водій оголосив для тих, хто не знає яка саме кінцева, що зупинка називається “Криниця-Здруй”.

Місто зустріло нас холодною погодою та мрякою. Але все ж місто виглядає доволі перспективно. Почнемо знайомство з кави! Дівчина нам видала у віконце каву і тут я познайомився з найжахливішою кавою у світі. Це коли відсоток арабіки та робусти від’ємний. У мене досі стійке відчуття, що вона просто забула перезарядити кавомашину. Але кава то річ тонка, тут не можна сказати, що якась кава така, а якась не така, особливо після ковідних часів, коли взагалі вже не зрозуміло, де може бути той смак, а де не той. Отже, Криниця відома своїми лікувальними водами. Ми саме встигли в бювет до закриття.

Бювети зроблені красиво, як оранжерея, люди сидять і інтелігентно п’ють просто водичку, при тому цілими компаніями. Це як антибар виходить. Ну що ж, бармен, налий нам! Ого, а вибір немалий, стільки краників. Давай, мабуть, з он того, а ні, краще з цього. Хоч би вгадати! Але ми не знали, що в цій грі виграти неможливо.

Тобто тут правила такі, ти обираєш не серед смачніших, а навпаки. Даша про цей момент знала, бо в дитинстві десь вже відпочивала на водах. А ось для мене то був сюрприз ще той. З мене за кілька секунд було вигнано усю можливу нечисть, історія про жахливу каву просто розчинилася у часі. Даша мене здивовано запитала “А ти що не знав?”. Ну, мабуть, це корисно, хоча я вже не впевнений. Тож висновок такий, починайте знайомство з містом не з кави та не з водички.

А починати треба з шарлотки! Але, як відомо, печені голуби не летять до губи, треба добути шарлотку на горі. Тут є чудові невеликі гори, по яким як раз можна мило полазити. І як водиться справжнім польським горам, є кафе зі смачною шарлоткою та кавою. Справжня польська шарлотка завжди виправить будь-яку проблему. Тепер треба спуститися, щоб не вбитися у цих снігах.

У мене загалом були плани поїхати наступного дня до Словаччини, але чомусь на гуглі не міг прокласти маршрут, хоча залізничні колії є. На місці з’ясувалося, що станція дійсно закрита на невизначений термін, значить пішки підемо, якщо поїзда немає. Але то вже завтра. Що у нас сьогодні на вечерю? А на вечерю у нас справжня дичина. При чому не та дичина, яку можна прочитати в інтернеті. А справжня, смачна дичина. Тепер у нас схоже є тут своя улюблена корчма.

Тепер пора йти спатоньки, хазяйка прислала повідомлення, що залишила нам обігрівач за дверима. І тут почався квест. Дверей в номері виявилося мінімум три, і за жодною із них обігрівача не було. Ми ретельно шукали та намагалися зрозуміти, що ми робимо не так. А потім хазяйка написала, що вона наплутала і схоже обігрівач був в якомусь іншому номері за дверима. Тож принесла нам інший. Але що ж так холодно у вашій Криниці? Тут, мабуть, від цього всі добре зберігаються і довго живуть потім.

Це були великодні свята, у поляків є традиційні страви серед яких суп журек. Хочу сказати, що поляки дійсно віддані своїм традиціям, одна пара на сніданок зробила справжній журек собі прямо в готелі.

Оскільки Криниця знаходиться в горах то й головні визначні місця тут гори. Ще є якась вежа в горах за яку треба заплатити як за квиток на літак, але краще вже з літака подивитися панораму.

Тож ми обрали гори без вежі. Ну і звісно до гір дуже пасує чергова шарлотка з кавою і сніговик.

Сніговика зліпили не ми, але ж це не завадить чудовій фотосесії. Ми спустилися з гори і треба було вирішити що робимо далі. Оскільки ми любимо трекінг, то ми вирішили пройтись пішки до кордону зі Словаччиною. Це у напрямку міста Мушина. І хочу сказати цей маршрут дійсно вартий трекінгу. Тут навіть в гору не треба йти, або вниз або по прямій. По дорозі будуть міста, але чомусь зовсім без людей. Це дивно. Закрито абсолютно усе окрім кебабної. І схоже кебабна саме на нас весь день і чекала. Серйозно, де всі люди? Ковід вже переможено, агов, виходьте! Нікого. А що якщо всі зникли і ми вдвох залишилися в цьому світі?

Треба тоді визначити, які продукти зіпсуються і зникнуть першими і в тій послідовності їх споживати. Ще треба навчитися водити автомобіль. А звірі, цікаво, також зникли? Бо якщо не зникли, треба себе захищати. На найближчу годину усі обговорення у нас були на тему того, як врятувати людство. Якщо будете повторювати наш маршрут, то велодоріжки вкажуть вам мальовничий напрямок. Коли ми дісталися міста, то помітили, що всі люди гуляють у місцевому великому парку. Тут є і озеро і зоопарк і музики грають, одним словом типові європейські вихідні.

Атмосфера була настільки чудовою, що ідею потрапити в Словаччину довелося скасувати, хоча країна вже була за кілька кілометрів від нас.

Гуляли ми в околицях парку до самих сутінок. Доки знову усі люди не зникли. Тепер перед нами вимерле місто. Взагалі нікого немає і все зачинено. На карті було два ресторани, що працюють, але кожен з них повідомив, що вони прямо зараз і зачиняться коли ми туди заходили. Ну то звісно, адже сьома вечора, кому ж потрібні ті ресторани увечері. Але зачинені ресторани то пів біди, інша біда, тут водії автобусів дуже шанують польські традиції і можуть просто не приїхати. В Польщі є проблема, якщо автобус має їхати кудись за місто, особливо якщо це якийсь ліс, звідки немає іншого маршруту, то такий автобус просто не приїжджає, всупереч розкладу що висить на зупинці.

Ми таке вже не раз помічали і як нам один раз пояснила місцева бабуся: “Водії з ранку зібралися і вирішили що сьогодні їздити не будуть”. У мене два питання, чому вони так вирішили не повідомивши транспортну службу, і чому про це доповіли саме цій бабусі??? Яке тут таксі взагалі є? Ага, ніякого, ну логічно, всі ж зникли. Пошукали на стовпах рекламу, знайшли номери телефонів. Перший сказав, що вже почав святкування і тому не в стані сьогодні нас забрати. Другий сказав, що зараз виїжджає. Але схоже він мав на увазі, що виїжджає з Кракова, а не з Криниці. І ще схоже він не мав на увазі, що виїжджає саме за нами.

Одну вічність потому

Приїхала машина і попросила показати повідомлення у вайбері, щоб переконатися, що точно саме нас треба забрати. Але враховуючи, що на найближчі кілометрів десять окрім нас взагалі нікого немає… Хоча можливо першого разу він таки не нас забрав і тому так довго їхав. Після всієї цієї дичини ми пішли в наш вже улюблений ресторан вечеряти варениками з дичиною. Ще подавався місцевий безалкогольний напій, але на смак, на жаль, дичина повна. Наступного дня у нас був ще вільний ранок, ми його вирішили не починати з дичини, тому обрали нескінченно смачний грецький салат. І хоча б здавалося що після Греції нас вже не здивуєш грецьким салатом, але як з’ясувалося, усе в цьому світі можливо. Потім був ще невеличкий трекінг серед ялинок в горах і ми поїхали прямим автобусом додому.