У фільмах вестернах часто буває фінал, коли ковбой красиво йде у захід сонця. У мене було приблизно те саме. Після 20 місяців волонтерства – волонтаріат закрився і я як той ковбой красиво полетів у захід сонця.
В Азії ми не були вже 4 довгих роки, Азія була не те що в минулому житті, а в далекому багато разів позаминулому житті. Тоді навіть ковіду ще не було. Коли брали далекомагістральні квитки, то відчували незвичну тривожність. Вже відвикли так далеко літати. Колись Таїланд був нашою першою великою самостійною подорожжю за кордон. Після першого знайомства з Азією та Бангкоком я мріяв, що ми скоро повернемося і побачимо найекзотичніші Пхі-Пхі та Пхукет. Якби мені тоді сказали, що ця подорож буде аж через 11 років, я б дуже здивувався і засмутився, але є приємне уточнення від якого я б здивувався не менше — між цими двома подорожами буде 101 інша подорож. Тож повні натхнення, трошечки переживання, ми вибігаємо в сувору зиму з дому в літніх речах і стрибаємо в таксі. Я по дорозі ще вступив в босоніжках в холодний сніжний замет. Водій здивовано перепитав чи у мене все добре, але у мене в ту секунду краще й не могло бути, бо ми летимо в Таїланд!!!
Що ж таке Таїланд насправді?
Ви можете хоч сто разів злітати в Єгипет, чи об’їхати усі куточки Європи, але подорож до цього дивовижного королівства назавжди змінить ваше уявлення про подорожі, відпочинок, та про інші світи. Таїланд це країна мільйона посмішок, країна тисячі ароматів, це міста, де ти кожен день можеш обирати собі колір моря, що більше пасує твоєму сьогоднішньому луку, це місце на планеті де немає втоми, в будь-який момент можна піти на годинний масаж та відпочити. Це королівство свята у нічному житті. Я б чесно міг би нескінченно описувати переваги країни, але краще їх всі розкрию у цій розповіді.
Переліт
Коли ми взяли квитки, то боялися, а якщо країна не настільки класна як нам здавалося під час нашої першої подорожі в Азію. Можливо в чомусь ми були і праві, бо Таїланд виявився ще класнішим, ніж ми його пам’ятали. Є тільки один мінус, треба пролетіти пів світу заради цього, і заплатити за авіаквитки відповідну ціну. На жаль, найдешевші доступніші квитки в азіатського лоукостера Флайдубай. Саме ним ми летіли 11 років тому я взагалі боявся, що у мене відпаде бажання кудись літати. Але за цей час в авіакомпанії багато чого змінилося і ми сідаємо в просторий і відносно невеликий літак. Персонал нас настільки радісно зустрічає, що складається вражання, начебто чекали саме нас на цьому рейсі. Літаки у цієї авіакомпанії не завантаженні, тож великий шанс, що на двох людей випаде три вільні місця. У економкласі по простору відчуваємо себе як у бізнес-класі. У Флайдубай їжа за гроші, але є неочікувана приємна політика компанії, якщо хтось не замовив собі, а у персоналу залишилася їжа, то вони із посмішкою на всі 32 безкоштовно тобі її принесуть.
На першому рейсі нам їжі не вистачило, але Дашу попросили виступити польсько-англійським перекладачем для поляків, яким випало безкоштовне харчування. На зворотному рейсі через два тижні, нам випаде не те що безкоштовне харчування, але ще й фраза “Може ви знову зголодніли, у нас для вас є ще одна порція!” Як вам такий азіатський лоукостер? Я стюардесі повідомив, що приємно вражений тим, як компанія змінилася за останні 10 років, на що жінка мені підтвердила, що в компанії дійсно відбулося багато позитивних змін на користь пасажирів і схоже це ще не всі зміни. Ну і останнє додам про самі літаки, це були нові боїнги Макс, на яких також літають Райянейр. Я не знаю як, але турбулентність у цих літаках майже відсутня, в порівнянні із тим, що було на літаках ще років п’ять тому. Розвиток авіації мене дуже радує, саме на цих літаках кілька років тому я нарешті позбувся аерофобії. Знаю, звучить дуже дивно, але приблизно перші 200 перельотів наших подорожей я боявся літати. А тепер навіть поспати в літаку можу.
Ао Нанг
“Прокидайся! Я перша! Я перша побачила острови!” Я розліпив очі, крізь яскраве сонце можна було бачити в океані острови окуті бірюзовою водичкою. Далі почалися пальмові джунглі серед яких протікала річка. Річка спочатку була зеленого кольору, а потім стала глиняною. Я намагався роздивитися кожний клаптик Таїланду, у нас тут буде цілих два тижні і треба абсолютно усе подивитися! Посадка. “Ladies and gentlemens, we are landed on Krabi!”. На екрані показано, що на вулиці 80 градусів за Цельсієм, тож все в порядку, можемо починати!
Перше, що треба зробити – зняти гроші з картки. Ви маєте бути впевнені, що ваш банк за замовчуванням дозволяє операції в Таїланді, а також бути готовими до додаткової комісії за зняття грошей. Від цього тут нікуди не подінешся, можна звичайно прилетіти з валютою, але мати на руках багато валюти не рекомендовано для будь-якої подорожі. Як добратися тепер з аеропорту до міста? Пошуки громадського автобуса трохи зазнали фіаско, хоча він тут має бути. За груповий міні бас тут хочуть по 150 бат (4,3$) з людини. Добре, поїдемо тоді цим шатлом. Ну як поїдемо, це Таїланд, тут усі трохи савайді. Тобто не треба поспішати і напрягатися. Ми сіли у шатл, водій також сів, але щось ми ніяк не поїдемо. Нарешті поїхали, але через 50 метрів зупинилися, помічник водія повідомив, що побіг ще людей шукати. Але напрягатися з цього приводу не треба, тут це в порядку справ і вважається абсолютно нормальним, тож просто прийми це савайді і розслабся. Водій подивився на нас, ми на водія, я запитав наполегливо “Коли ми поїдемо?”, водій сказав що сам вже б поїхав, і взагалі запропонував разом з ним скинутися на таксі. О це так поворот, ні, ми доплачувати не будемо, 150 бат і так доволі багато. Підійшов знову помічник, правда без людей. Водій йому сказав, що чекати не хоче і зараз поїде на таксі! Та що ж тут відбувається, схоже водію дійсно треба їхати. Помічник його заспокоїв, я сказав що ми з водієм також зараз поїдемо, на що хлопець запропонував мені 50 бат за очікування, Даша сказала хай дає 100 і біжить далі шукати людей, помічник погодився, при тому водію дав ще 50 бат. Ми з Дашею були спантеличені тим що відбувається. Як тільки водій вийшов з маршрутки подихати повітрям, все стало на свої місця, тут кермо з іншої сторони, то був не водій, а такий самий пасажир як і ми. А той помічник і був водієм. А ось і люди, можемо їхати! Вйо до пригод! Пригоди почалися одразу, бо трасу від аеропорту вирішили перекопати. Вона була перекопана настільки, що я боявся не встигнути на зворотній літак через два тижні. Начебто прилетіли зранку, але тепер хоч би встигнути до вечора побачити те море. Одну вічність потому. Ваш готель!
Що таке Ао Нанг. Це великий курорт в провінції Крабі. І це не просто курорт, я б його скромно назвав кращим в Таїланді. Тут на ідеальному рівні збалансована самобутність країни, туристична зона і легка доступність екзотичних островів. Ми заселилися в зелений класний готель, що коштує 34 євро за ніч за двох. Це по міркам країни недешево. Готель у кращих тайських традиціях схожий на храм. Боді-ха-а! Нас із посмішкою привітали на ресепшені і принесли холодний каркаде як велкам дрінк.
О тааак! Боді-ха-а! Готель виглядав в середині дійсно так само круто як і на фотках і був максимально схожим на той, що у нас був 11 років тому в Паттайї. Над вимовою тайського привітання треба ще попрацювати, бо в кінці треба казати протяжну подвійну літеру а. Заселилися, але за номером гучно шумить кондиціонер. Я себе чомусь відчув як персонаж із серіалу Білий Лотос, якому видали не той номер. Але ж це Таїланд, тут проблеми вирішуються дуже легко. Нам замінили наш номер з видом на басейн, на номер з видом на море і без шумного кондиціонера. Невже можемо почати досліджувати країну? А ні, я неправильно закрив сейф в номері і тепер його навіть Девід Копперфілд не зможе відкрити. Працівники скликали цілий консиліум як тепер відкрити той сейф, а потім кудись зникли. Ми не стали чекати, тож попросили на ресепшені, хай без нас заходять у номер і розв’язують проблему.
Починати знайомство з новим тайським містом завжди треба з трапези. Я наполягав, що нам треба бігти дивитися пляж, але Даша правильно зробила і переконала мене, що треба замовити їжу. Прямо біля готелю один із багатьох стріт-фуд маркетів. Що тут є? А є тут дійсно багато всього. З чого ж починати? Що смачніше? Але ми прекрасно пам’ятаємо минулий Таїланд і їжа тут смачна абсолютно вся.
“Чоловіче, перепрошую, як називається страва що ви їсте?” “Пад тай!”. Супер, звучить смачно! Дівчина нам за 5 хвилин приготувала при нас наші страви. По класичній традиції ми сіли на бруківці біля дороги і почали… Ми буквально провалилися в гастрономічний рай. Смаки огортали кожен міліметр язика, реальний світ був десь далеко від нас, це прекрасно! І це тільки перша страва із десятків. Ефект перельоту як рукою зняло. Як мало треба для щастя! Цей обід нам обійшовся по 80 бат (2,3$) на людину.
Пішли тепер подивимось що тут із морем і цінами на поїздки на острови. Морько в Таїланді найкраще описати такими словами “30 градусів”. Це як та пухова ковдрочка, в яку хочеться закутатися та не вилазити. Невже за останні три роки подорожей ми нарешті десь попали на тепле море? Аж не віриться! Все-таки є переваги подорожей у сезон. Але насправді, у самому Ао Нанзі колір водички звичайний, тож тут має сенс насолоджуватися природою, а за красивим морем плавати на сусідні острови. Он як раз пірс, зараз дізнаємося що по цінах.
По цінах політика така – треба орендувати цілий човен. Тож в ідеалі знайти того, із ким кооперуватися. Он як раз рідні поляки стоять. Хто б міг подумати, що польська знадобиться навіть в Таїланді. Доброго дня, ми пливемо завтра з вами, тільки скажіть куди ви збираєтеся? На щастя, ця пара як раз збиралася на острів Пода та його околиці. Цей острів у Даші був у списку маст сі. Як же в Азії все легко вирішується! Взагалі в Азії є приємна фішка, не треба паритися за транспорт. Тобто де б ти не був, і куди б тобі треба не було, завжди є опції як дістатися. У цьому Азія має велику перевагу над Європою. Тут я мав би пригадати тайські мінуси, з точку зору подорожей, але на мою думку їх не має. Тож йдемо скоріше насолоджуватися Азією.
З лівої сторони від пляжу починалися високі зелені гори, знаєте, такі гори ще часто показують в екзотичних фільмах. Ось ми і побачили нарешті їх після стількох років подорожей. На карті відмічено, що в горах починається «мавп’яча стежка» на інший пляж. А, як відомо, ми ще жодного маршруту в горах не пропустили. Я ще пожартував, що, мабуть, там багато мавп. Насправді я помилився, їх там не багато, а дуже багато. І точно більше ніж людей на тому маршруті. З мавпами треба бути обережними, один укус мавпи може зіпсувати не тільки подорож, але й життя. На щастя, тайські мавпи, що неодноразово будуть на наших маршрутах, набагато добріші за китайських мавп провінції Дженчандзе.
Я б сказав, що вони по характеру ближче до мавп японського лісу поруч із Цумаго, на відміну від в’єтнамських мавп району Нячанга. Хто б міг подумати, що я колись стану таким експертом з психології азіатських мавп. Але повернемося до пляжу, ми дісталися відокремленого пляжу який втілював в себе усі найкращі моменти екзотичної природи. Пальми є, зелені кущі, що тягнуться ліанами по піску – є, гори теж в наявності. Тож можна радіти життю просто тут.
Для красивого спостерігання за пейзажем краще відпливти трошки від берега. Мабуть, моречко теж за нами скучило, якщо так тепло обіймало. Окрім моря за нами скучили також азіатські москіти і дрібні медузки. Мабуть, не буває такого раю, щоб взагалі не було недоліків? Як сказала наша подруга, що виклала в цей вечір фото заходу сонця краще ніж в Таї – “Хоч щось у вас там в Таїланді не ідеально!”. Хоча заходи сонця тут теж були доволі чарівними, золотистими.
Настав темний вечір, а це тут означає тільки одне – “Оіл масаж пліз!”. Масажі тут точно можна віднести до моментів, заради яких варто летіти в цю подорож. Масажі тут роблять дійсно добре, але кожен раз по різному. То по мені ходить тайська жінка, то на моїй спині стрибає інша масажистка, іноді в мене складалося враження, що тайка намагається перезібрати мої зламані руки, інша схоже намагалася дістати мої пластини без операції, а на одному з островів жінка схоже добре відчувала, які саме м’язи треба розслабляти і масаж дійсно провалював мене в інший безтурботний світ.
Під час подорожі формується ціла модель того, як буде проходити твій кожний наступний день, і від цього вже стає безмежно радісно. За фактом виходило так – прокидаєшся, смачний сніданок, смузі з кави, смузі с фруктів, джунглі, красиві пляжі, ще декілька раз смузі, обід, знову смузі з кави та з фруктів, млинець із бананом та згущенкою, захід сонця, масаж, смачна вечеря і як ви вже здогадалися смузі з фруктів. Я думаю що в Бельгії стільки пива не п’ють, скільки ми випили смузі за цю подорож. Смузі тут коштували від 25 до 40 бат (до 1$). І усвідомлення того, що твій кожен день пройде по приблизно однаковому вище описаному алгоритму, вже приносить небувале задоволення. Тільки важливо враховувати один момент, в дешевих країнах подорожі дешевими не виходять. Парадокс полягає в тому, що ти можеш собі більше дозволити ніж в Європі і звісно хочеться одразу усе. А якщо скласти багато всього дешевого до купи, то і виходять, на жаль, не малі витрати. А тим часом тайка перестала мені викручувати руки і поплескала по спині, тож масаж закінчено, можна йти відпочивати.
Даша від Таїланду схоже отримувала задоволення ще більше ніж я, бо в Таїланді ти приймаєш усі правила гри під назвою “Савайді” і нікуди не поспішаєш. Савайді – це їх стиль життя, все повинно бути добре, максимально розслаблено і в радість. По дорозі через фруктовий маркет я не втримався і купив собі гілочку улюбленого лонгкону. Це така ягода, котра дивиться на тебе оком доки ти її їси.
Острів Пода
Ранок почався з екзотичного сніданку в готелі, серед зелених дерев, стрибаючих по ним білочках, поруч з басейном. Сніданок був настільки повноцінним, що в багатьох готелях обід або вечеря значно простіша. І приємною фішкою готелю виявилося те, що страви кожного дня на сніданок різні.
Так, ми заряджені, тож можемо пливти! Де наші рідні поляки? А ось і вони, тож вперед! Ми на острів за вже доброю традицією припливли найпершими. Небо ще було затягнуте, але затягнуте небо з ранку, це ознака дуже яскравого сонця трохи згодом. Я пам’ятаю як на Занзібарі ми збиралися на екзотичні острови взагалі під час шторму. І коли нас капітан заспокоїв, що почнемо пливти і стане сонце, то одразу почалася сильна буря. Але, як вже відомо, хвилин за 20 було яскраве сонце на безхмарному синьому небі. Тож використаємо ці 20 хвилин на вивчення острівних джунглів. Перше, що впадало в око, це метелики, я б навіть сказав би метелищи. Вони тут настільки великих розмірів, що не віриться, що ця пташка тебе не вкусить. Джунглі в цій частині Азії відмінні, якщо дуже постараєтеся, то навіть змію знайдете.
Якщо старатися ліньки, то павуки завжди до ваших послуг. Але це вже якщо лізти туди, де тебе не чекають. Якщо гуляти по стежкам, то все буде, на жаль, спокійно. Рівень джунглів в крові вийшов одразу на норму. А то я за останні років шість вже потерпав від їх нестачі. І це зовсім не те саме, якщо сходити десь в Європі в оранжерею.
А ось і сонце! Тож можна купатися і фотографуватися. Фотоапарат вирішив зло пожартувати і перестав включатися. Я йому пояснив, що це буде його остання подорож, і вона або закінчиться прямо тут на дні океану, або десь вдома у шафі. На щастя, у нас фотоапарат розумний і обрав менш трагічну кінцівку, тож включився. Острів дійсно шикарний, невеличкий, з білим пісочком і красивою водичкою.
Ну що, можна плисти на інші острови. Далі нас таєць підвіз до секретного пляжу. Там вода яскраво смарагдового кольору, а після того нас привіз на невеличкий острівець із такою кількістю людей, що було страшно, що острів зараз вибухне. Там було три острови з’єднані перешийками, всі фотографувалися на фоні ста людей на місці, де мав бути цей красивий перешийок. Дивна розвага. Що тут ще є?
Далі був острів у вигляді курки, чоловік нас завіз у чергову смарагдову лагуну і запропонував зайнятися снорклінгом, діставши безкоштовні маски. У тайців як завжди повний сервіс.
Підводний світ Таю до речі не далеко відійшов від єгипетського, але все ж таки в Єгипті краще. Після плавання ми сказали, що готові повертатися назад.
Човен ми проплатили на 4 години, хоча за фактом нас таєць возив десь 4 з половиною і це ще один смарагд в скарбницю карми тайців.
Для них головне, щоб гість був задоволений. Тільки перша половина дня, а ми програму вже виконали, тож можемо йти на релакс у готель. Але звісно, спочатку пообідати черговим тайським кулінарним шедевром. Релакс у готелі виглядав так: у теплому синьому басейні, серед екзотичних дерев, на нас чекали екзотичні щасливі години на бар у готелі, тож дві піна колади були якраз. Дзен в басейні відчувався ще той, наскільки ж це життя прекрасне.
І подорожі це один з найкращих способів пізнати всю красу життя. Але часом не можна нехтувати, у нас ще половина дня попереду, пішли дивитися, що тут ще цікавого в Ао Нанзі. Цікаве на себе не змусило довго чекати. По-перше, не далеко від готелю продавалося тайське кокосове морозиво із топінгом із кокосового мармеладу.
Але не встигли ми доїсти морозиво, як натрапили на цікавий ресторанчик де у людей столик був із водоспадом. Міні річечка протікає по центру столика і впадає на вулицю у вигляді водоспаду. Але проблема, ми ще не голодні. Далі ми натрапили на ринок стрітфуду.
Тут була їжа на будь-який смак. Так, треба терміново піти апетит нагуляти. Але ж з іншої сторони не можна просто так взяти і піти з фудмаркету! Дайте мені он те, щось цікаве на паличці. Чоловік взяв невелику паяльну лампу і почав готувати мою страву. Називалася вона “Японська піца”.
Працював кухар дійсно філігранно і страва на паличці вийшла дуже смачною. Найкраще місце для нагулювання апетиту — це пляж. Він тут широкий і безмежно довгий. Ми такий колись бачили на Лангкаві, тож майже синхронно зловили флешбек. Гуляли до самого заходу сонця, потім трохи собою погодували комариків і повернулися на фудмаркет. На цей раз у нас був тайський рис і супчик Том ям.
Я дуже люблю азіатські супи, перші місця впевнено тримають Фо бо та Том ям. Тож я майже кожен день випивав по Том-ямчику. Хоча супи часто виглядали по-різному, але смак цього супу ні з чим не сплутаєш. Повечеряли, тепер можна на вечірній масаж і спатки. Завтра буде важкий день.
Тигрова печера та гірський храм
Такий вид розваг я намагався в подорожах оминати, але за 12 років настав таки той час. Ми зробимо це, ми подолаємо мого давнього ворога – сходи. Сходів треба було пройти ні багато ні мало, а саме 1280. Пів біди що їх так багато, так у них ще й висота не типова, майже як півтора літрова пляшка води. Це був перший день, коли яскраве сонце було з самого ранку.
Я проходив усі стадії прийняття, при тому не один раз. Коли здавалося, що я більше не можу, то з’ясовувалося, що залишилося ще 700 сходинок. Що ж там буде зверху? На карті ну дуже високий рейтинг, мабуть, щось зовсім неймовірне. “Там буде ванна з пивом” хтось підказав. О дякую, тепер значно легше підійматися з такою мотивацією. Ще через 300 сходинок нам попалася туристка, яка сказала, що зараз усе пояснить. “Ну нарешті, нам зараз усе пояснять!”. Жінка показала на номери на стовпчиках і пояснила, що це означає, що нам залишилося ще 400! На жаль, від цієї мудрості легше не стало. Але цікавий момент, на цій висоті була статуя монаха, що підозріло посміхався.
Коли ми нарешті піднялися на саму гору і зрозуміли, що там нічого особливого немає, то одразу стало ясно чому той монах так підозріло посміхався. Люди, ви чого такий рейтинг ставите, це із серії “Я піднявся, і ви підніметеся!”.
Тобто кілька Будд є, навіть слід Будди є і кілька ще святих місць, але… коли ми спускалися, я ще раз уважно подивився на статую монаха, що посміхається і в його посмішці вже точно прочитав фразу “Ну як вам підйом?)”. Спуск, на щастя, був не такий важкий.
На щастя, в самому низу є кафешка з кондиціонером і банановими смузі. В той момент мені здавалося, що я готовий пів царства віддати за смузі, але, на щастя, треба було віддати тільки 40 бат (1$). Пили смузі доти, доки я собі зовсім лоба не заморозив. Я ще взяв лимонний, щоб вже точно повернулася свідомість. Даша спробувала лимонний і так несподівано здригнулася від кислоти, що власниця кафе в паніці запитала працівницю, що та намішала нам в смузі.
Але то у Даші звичайна реакція на дуже кислі напої. Біля початку підйому на храм ще є тигрова печера. Там була ціла історія зі страшним тигром якого всі боялися, але статуї цього тигра чомусь виглядали начебто він зараз лусне від сміху. Родзинкою цього всього маршруту був не храм і не печера, Даша прочитала, що тут є ще стежка, яку зазвичай пропускають туристи, але вона поведе в справжні джунглі і великі печери.
Ми пішли шукати ту стежку, але о диво, знайшли ще одні сходи! Та що ж таке, тут хоч щось буває без сходів? Мене охопив жах від думки, що можливо ми не по тих сходах пів життя піднімалися. Що ж там зверху, а ось і красивий тайський напис. Запитаємо працівницю. Вона нам відповіла тайською мовою. Ну тепер ми хоч знаємо, як цей надпис читається. Тож вперед, в сенсі в гору! На щастя, тут було не більше ста сходинок, тож навіть не довелося проходити стадії прийняття. На горі нас очікував спуск, це означало одне – на зворотному шляху буде підйом. Далі було дві стежки: зацементована та заросла прямо через джунглі.
Звісно ми полізли по зарослій. О це вже кращий момент цієї локації, якщо ви любите природу, і гігантські дерева, то вам сюди. До речі, щодо дерев, я думаю, це був рекорд по товщині які ми коли-небудь бачили. Якщо ви випадково ще любите павуків, то вам тим паче сюди. На щастя, павук оберігав своє павутиння тож висів рівно по центру, на рівні носа.
Павук був вгодований, думаю одного туриста б він за один захід би заковтнув. А стежка йде далі. Перепрошую пане павук, будемо обережно проповзати під вашим павутинням, головне, щоб він на голову не звалився. Фух, начебто цілі. Тепер треба пильнувати, щоб іншого не зловити. А ще й десь тут, мабуть, блукає шанхальський барс, якого ми ніколи не бачили, але ж він має десь бути. В джунглях ми були вже по самі вуха.
Хвилин через п’ять ми наткнулися на ще більшого павука. Цього вже точно не варто ризикувати пролазити. Цей точно чекає саме на нас. Обережно йдемо назад, головне тепер першого не зловити. З часом ми вилізли на роздоріжжя з якого почали. Тепер підемо по цивільний дорозі.
По цивільній було йти теж доволі цікаво, були теж печери, дерева, поселення монахів, але без загрози шанхальського барса це не так цікаво. Особисто моя порада тим хто хоче піднятися на 1280 сходинок у гору. Краще візьміть собі місце в літаку біля вікна, а тут просто погуляйте по фантастичним джунглям.
Тепер обережно пройдемо через той табун мавп і можна ще влаштувати одну сесію смузі. Власниця кафе нам зраділа, як вже постійним клієнтам. В Таїланді дуже зручно, що завжди коли відчуваєш перегрів, можна зайди в кафе чи магазин і охолонути під кондиціонером, а краще ще й зі смузі. Вони тут продаються дійсно на кожному кроці. Тепер можна їхати назад в готель. Готель це як база, в яку кожен раз треба повертатися на перезарядку. Тільки дійшли до готелю, почалася справжня тропічна злива. На щастя, готель не змило. Зате зі спокійною душею можна було відпочивати, під зливою все-одно нікуди не підеш. Тож я заварив собі розчинної кави, почистив мангустін, розклав лонгкон і в прикуску з польським пряником знатно потрапезував на балконі із видом на тотальну зливу.
Але завдяки зливі ми хоч примусово перепочили. Тепер можемо переходити до програми другої половини дня. По-перше, у нас тут не відкрита ще ціла частина Ао Нангу. На жаль, повністю зануритися в джунглі нам не дозволила зграя не дуже привітно налаштованих собак. Але по курорту погуляли дуже мило.
На цьому, на жаль, завершується наша перша частина подорожі, тож відмітимо це коктейлем у склянці з бамбуку.
Тут це популярний вид коктейлю. Коли Даша планувала маршрут, то було під питанням чи треба взагалі зупинятися в регіоні Крабі, але знаючи наш увесь подальший маршрут, я б на Крабі перекинув ще кілька днів з Пхукета.
Бо цей регіон Таїланду тримає найкращий баланс між туризмом та самобутністю країни. Тобто якби нам треба було обрати де жити саме в Таїланді, то Крабі – one love.
Пхі-Пхі
Про ці острови я мріяв усі 11 років. Це два острови що з’єднані перешийком. Також на Пхі-Пхі знімали фільм Пляж, який ми спеціально подивилися перед подорожжю. Я запитав в туристичному агентстві, де саме там має бути цей пляж, на що отримав відповідь, що на третьому острові. Що значить “На третьому”??? Жінка пояснила що Пхі-Пхі складається з семи островів. Як з семи? Мій світ перевернувся. Як з семи??? А ми на якому живемо? І на який ми взагалі купили квиток на паром? Виявилося, всі живуть на головному Пхі-Пхі-Дон. Але щоб подивитися увесь Пхі-Пхі треба брати екскурсію, яка повезе тебе по всім островам. З самого ранку на нас наклеїли наклейки і відправили на тук-туці до парому.
Наклейки на морському транспорті замість квитків. Якщо загубишся, то по цих наклейках тебе легко ідентифікують і направлять до твого човна. До островів плисти кілька годин. По дорозі ми пропливли острів із дуже красивою водичкою, то був Bamboo Island. Так, одразу записую собі в список, що тут треба подивитися. А ось і наш Пхі-Пхі-Дон. Тепер є дві новини. І як по всій класиці одна звісно хороша, хмари розійшлися і тепер світить сонце, ну а друга новина… сьогодні майже весь світовий день відлив. Тож про красиве море сьогодні можна забути. На Занзібарі, наприклад, відлив можна застосувати собі на користь і відправитися в піше морське сафарі в глиб океану. На цьому острові головна краса це колір води і ми його побачимо, але, на жаль, не сьогодні. З відливами тут взагалі виходить цікава фішка.
В залежності від того, наскільки пологий спуск у воду можна зрозуміти як сильно вплине відлив на це місце. Бо, наприклад, на Пхукеті ми ті відливи в більшості моментів помічати взагалі не будемо. Почнемо з трапези, в Таїланді завжди треба все починати з гарної трапези. Ціни країни настільки приємні, що якщо ліньки шукати ресторан з дуже низькими цінами, то можна просто піти до ресторану зі звичайними низькими цінами. Нам одразу підвернувся ресторан формату All you can eat. Я випив чергову мисочку том-ямчику, закусив це тайськими макарошками, різними м’ясками в соусі і навіть майже з’їв креветку в клярі! По факту з’їв тільки кляр, бо замість креветки там виявилася морквина. Тайська їжа це завжди добре, а ще вона у мене асоціюється зі спекою. Це коли спека на межі, начебто і не критично, але звикнути часами не можливо. Хоча саме це і є невід’ємною частиною тайської атмосфери. Зазвичай на островах туристів з пірсу забирають тук-туки до готелів. В нашому ж випадку прийшов таєць, побачив нас і махнув рукою, щоб ми йшли за ним. Йшли ми так хвилини три. Дуже дивна розвозка. Потім він знайшов возик і забрав наші рюкзаки. Він йшов все швидше і швидше, видаючи звуки сигналу машини коли на дорозі траплялися люди, ми за ним. Швидкість все нарощувалася. Таке враження, що він хоче втекти від нас. Але ж ми в “одній машині з ним”. Ми рухалися настільки швидко, що поїздку вже можна було назвати “з вітерцем”. Коли закінчилася центральна частина острова, то почалася так би сказати «менш вилизана». Таїланду це не дуже властиво, але пхі-пхійці чомусь дуже смітять і живуть серед суцільного сміття. В голові не вкладалося, це ж той легендарний острів, чому він такий засмічений. Ми засилилися у своє власне бунгало із панорамним вікном.
Далі почалася нова історія із новим сейфом, але то була просто чорна сейфова смуга у цій подорожі. Що будемо сьогодні робити?
Спробуємо пройти всю заселену частину острова до кінця. Тут виходить так. Головний Пхі Пхі складається із двох з’єднаних островів. На кожному острові гора. Один острів майже не заселений, а другий острів гора розділяє на дві незалежні частини із двома головними містами. Ми жили у підніжжя гори. Тож щоб подивитися другу частину острова треба або плити на човні, що коштує невиправдано дорого, або як ми любимо — трекінг! Трекінг був знатний, виснажливий, в гору і з джунглями і красивими видами. На жаль, фотоапарат нам сказав “Сьогодні без мене” і включатися не захотів. З іншої сторони гори на нас чекало два варани і купка крабів у раковинах.
Ми пішли в найвіддаленішу точку острова і, на жаль, зробили велику помилку – не випили прохолоджуючих смузі в дорогу.
В Таїланді дуже важливо слідкувати за рівнем смузі в крові, особливо бананового. Прогноз відливів рубив правду. Відлив тут був настільки знатний, що човни на піску здавалося, що ніколи й не торкалися моря. Ще через 100 років ми таки дійшли до чогось схожого на пляж і навіть спробували поплавати. За пляжем починалася велика територія готелю. Готель був настільки великий, що навіть кожні 20 хвилин курсував тук-тук по території. Місце виглядало красиво, тож ми тут залишили камінчик-мандрівник у вигляді бджілки.
Такі камінчики ми вже багато разів знаходили у різних формах. І коли ми поверталися з норвезького північного сяйва, то на пересадці у Гданську я помітив бджілку-мандрівницю, що лежала на перилах мосту і дивилася на канал міста. Ми запропонували бджілці продовжити з нами подорож і вона погодилася. Тепер я вже знайшов в якій групі в інтернеті постять ці камінчики і тегнув номер камінчика. Колись автор дізнається, як далеко залетіла бджілка! А ми тим часом дійшли офіційно до північного краю острова. Тут є відповідна табличка і навіть фізичний геотег.
Вітаю, за пів дня ми пройшли цей острів. Тепер треба до ночі повернутися до дому. Даша порадила перекусити бананами що висіли прямо на пальмі. Хоч Даша мене і запевняла, що цей банан вже стиглий, але то був або не банан, або центр галактичного зла виражений у гіркоті маленького фрукта. В цей момент вилетіли комарі, що вирішили поласувати туристами фаршированими бананом. Так, біжимо!
У мене ще була надія, що ми зможемо поїхати назад на таксі. Але ця гора дійсно розділяє острів на незалежні частини. Нам нічого не залишається як з останніх сил випити крижаних смузі. На щастя, напій нам дав +20 до ходьби і ми знову були готові перейти гору. Щоправда, в темряві. Скажімо так, ми не встигли до ночі. Чому комарі від нас відстали ми зрозуміли, бо тут територія кажанів. Ви колись лізли в темряві через джунглі? А ми вже так. З досвіду скажу — головне замість ліани за змію не схопитися. Бо в темряві змії будуть ввижатися всюди. Фух, вилізли ми з цього дрімучого лісу. Далі на нас могла чекати наступна несподіванка, нарешті настав прилив. І могло бути таке, що тієї стежки до центру вже не було. Але нам пощастило, прилив сьогодні був не настільки високий. Так, щось від цих всіх кажанів та змій аж їсти захотілося, а ще через гору рівень смузі в організмі понизився. Полежимо 20 хвилин в номері і вперед у нічне життя! Ми швидко знайшли “свій” ресторанчик в якому були і ідеальні смузі і їжа. А прямо навпроти ресторану нас чекав масажний салон, в якому був один з найвдаліших масажів цієї подорожі. Це було настільки співпадіння по масажу, що наступного дня ми прийдемо знову і я попрошу, щоб саме та масажистка зробила масаж ще раз.
Хоча першого разу був цікавий момент. Спочатку масаж робила жінка доволі слабо, але в один момент її руки значно зміцнилися. Даша сказала, що насправді в той момент прийшла масажистка і змінила схоже власницю закладу, яка імітувала масаж, щоб утримати клієнта. І ця масажистка добре відчувала напружені м’язи спини. Взагалі під час тайських масажів ти відчуваєш наскільки твоє життя в руках майстра. А ще багатьох масажисток веселила довжина моєї ноги. У тайському масажі є один прийом, коли жінка має випрямити твою ногу під певним кутом, а через довжину моїх ніг часто майстрині не могли втримати посмішку. Одна так взагалі просто обійняла мою ногу і ридала від сміху. Тим часом у центрі острова відбувалося справжнє свято. Нічне життя це тайська фішка. Тут таке свято кожен вечір в усіх курортних містах. Це як нескінченний музичний фестиваль. Клуби тут змагаються у кого гучніші баси. На жаль, від цього дуже потерпають всі готелі цієї частини острова. Ми коли обирали готель то обирали не за віддаленістю від центру, а за віддаленістю від епіцентру звуку, це можна було визначити по відгуках. Ось такі вони, рай та пекло острова. Тепер можна записатися на завтрашній кораблик і йти відпочивати. З корабликами тут така є фішка. Або на пів дня, або на весь день, або швидкий човен, або звичайний довгохвостий, але враховуючи приливи в агентствах радять починати завтра о 06:30 ранку. На такий твіст сюжету ми готові не були. Вже північ, яка шоста тридцять ранку? Ні, попливемо наступним об 11:00. Тепер треба було обрати швидким, чи повільним човном. Ціна на всі човни не дорога. Але зі швидкісними є свої нюанси, вони ще пізніше стартують. Від кількості варіантів голова, здавалося, вибухне. Ну начебто все порішали, вже через 11 годин будемо пливти з вітерцем!
Екскурсія по островах Пхі-Пхі
Перепрошую, а скільки приблизно чекати на евакуацію? Запитав я у сумного човняра. Чоловік мені відповів що хвилин за 20 нас врятують. Ми сидимо зі згорілим мотором у човні десь серед моря. Я ж не знав, що цей човен аж настільки повільним опиниться. На фоні пропливали швидкі човни і повільні і навіть буйок повз нас проплив. З іншої сторони по нашій статистиці мотори в човнах горять раз на 10 років, тож не все так погано. Минулого разу ми так десь між Мальдівами застрягли. Хвилин через сорок нас забрав інший човен і ми продовжили наш маршрут. Перша зупинка була десь на кораловому рифі у морі. Асортимент тайських рибок мені подобається. В цьому місці навіть мали плавати акули, але, на жаль, чи на щастя, акул не було. Друга зупинка — красивий Bamboo island. І він дійсно шикарно-красивий.
Тут білий пісочок і мілка вода, а відповідно і мальдівські пейзажі. Як і водиться на всіх екскурсіях, маски із трубками включені. Тож можна або поснорклити, або влаштувати фотосесію, або насолоджуватися красивою водичкою. Люди, не мандруйте тільки по Європі, дивіться цей шикарний світ! Ми відносно недавно були у Хорватії, водичка там на багатьох пляжах теж вражаюча. Але тут наявність білого піску та тайських рослин робить свою справу. Навпроти нас був острів що називався Mosquito Island, сподіваюся ми туди не попливемо. Далі нас погодували і повезли на пляж до мавпочок.
Кількість побачених мавп за цю подорож була рекордною і що приємно, тайські мавпи набагато добріші за мавп в інших країнах, від них немає відчуття небезпеки.
Далі була довга висадка у бухті недалеко від легендарного пляжу де знімався однойменний фільм. Тут було десь 40 хвилин рибко-коралової терапії. До речі, бачив гігантську отруйну, колючу, синю зірку. І тепер головна зупинка, пливемо на той самий пляж. Човнам та корабликам не дозволено запливати у бухту, тому всіх висаджують на спеціальному пірсі з іншої частини острова. Якщо до цього на всіх зупинках та висадках ми ловили прилив та сонце, то вгадайте де на нас чекав відлив? На цьому пляжі було б добре знімати в цей час фільм про пустелю. Мама побачивши фотографії аж поспівчувала, бо у них з татом 7 років тому тут як раз був прилив.
Це той дивний твіст в наших подорожах, коли батьки нас випередили із локацією на сім років. Але нам все одно було радісно, навіть велику змію побачили. Хоча щодо її справжності є питання. Бо коли я показав змію нашому човняру, він так театрально закричав, що з Москіто айленда полетіли москіти. Але була і несподівано приємна частина.
Почався шторм і пірс для човнів став недоступним. Тож адміністрація острова дозволила човнам підпливти за туристами до бухти. Як нам сказав охоронець – нам дуже пощастило, бо нам тепер можна зайти у воду. На цьому пляжі у воду заходити не можна, одна з причин – акули. Тобто в фільмі таки був не жарт про акулу. Коли ми йшли до човна, то я побачив двох скатів, що схоже чекали коли на них хтось наступить. Тепер ми випливли з бухти і чекали у морі на захід сонця. У небі світили веселки, я плавав у водичці – пуховій ковдрочці.
На цій екскурсії був запланований шикарний фінал – нічне плавання у бухті із планктоном, що світиться. Але у нас був інший фінал, у морі нас застав настільки потужний шторм, що у всіх була думка тільки про те як вижити. Я взагалі не знав, що ці човни під таким кутом можуть триматися на воді. Цікаво, що човен був підготований до всього, навіть спеціальна прозора плівка від бризок була. Я про всяк випадок на нас із Дашею надягнув рятувальні жилети. Бо із човнами і штормами в Таї вже є печальний досвід в історії. Китайських туристів у човні повеселив факт того, що ми одягли жилети, але враховуючи, що багато китайців взагалі плавати не вміють, тож бажаю їм міцного здоров’я. Фух, допливли до берега. Невже в цьому світі є тверда земля, що не качається? Екскурсія була дійсно вогнина, і душевна, і з пригодами. Вартість такої розваги із вхідними квитками до національних парків по 1000 бат (29$) з людини на весь день із харчуванням. Тож Тай як завжди ван лав. Тепер починаємо вечірню масажно-гастраномічну програму із млинцем на десерт! Закінчилася вечірня програма максимально дивно. Коли ми лягали спати то помітили що в кімнаті дуже пахне освіжувачем повітря. У нас вже був схожий досвід, тож просто треба знайти джерело і перенести його на вулицю. Скільки ми не намагалися знайти — марно. В якийсь момент я поліз на саму верхню полицю шафи і ось воно! Я щось точно знайшов! Менше всього в цей момент я очікував що замість освіжувача я дістану запечатаний косяк з травою. То була чиясь схованка. В голові почали швидко крутитися думки: “Я залишив відбитки!”, “Треба викинути на двір!”, “Ні, треба заховати назад!”, “А вдруг спецназ зараз заломиться в кімнату?!”. Обговоривши ситуацію вирішили залишити косячок у схованці.
Околиці острова
Сьогодні нам треба плисти на фінальну локацію. Але ми взяли паром на вечірній рейс, тож у нас є можливість додивитися все, що залишилося на острові. Мабуть, найвідоміше місце острова – оглядка. Але, як відомо – любиш оглядки, тож люби у спеку в гору підійматися. Початок маршруту трохи не очевидний, але, на щастя, на одному з сайтів як раз описали між якими готелями треба пройти, щоб вийти на стежку, єдине що в статті описували жовті будиночки, а вони тепер фіолетові))) Дорога хоч була й спекотна, але вздовж джунглів, а це завжди радісно. Хвилин через 30 нам на зустріч вийшла група туристів і повідомила, що попереду на нас чекають злі собаки, однак вони запаслися палицями і тепер мені урочисто передають палицю із рук в руки. Супер! Дяка!
Але є один нюанс, Таїланд це країна котів і за весь час на острові ми бачили тільки одну собаку, що виглядала дуже втомленою від спеки. Другий цікавий момент, через 10 хвилин ми помітили що палиця на кінці вирізана у вигляді фалоса. Ще хвилин через 10 хвилин ми все ж таки вирішили залишити фалічний жезл на камені, бо це схоже був якийсь пранк. Собак ані на вершині, ані на всьому острові так і не виявилося. Доки ми фотографувалися, палицю хтось поцупив, чи можливо цей магічний жезл просто повернувся власнику.
Бувають подорожі, після яких з голови не виходить якась подія. Як, наприклад у Єгипті, коли прибиральник зображуючи рукою пістолет завів мене в чужий номер і показав чиїсь ноги, що стирчали з ліжка. Тож ця подорож не була винятком. Оглядок виявилося аж три штуки, правда чомусь вони платні. Але види з оглядок дійсно фантастичні, тож їх можна віднести в список масті сі.
Також там є ресторанчики, де можна затишно посидіти із черговим смузі. А для особливо вибагливих ще й стоїть вентилятор який можна собі персонально включити. Аж не віриться що колись ми повернемося додому і не буде відчуття нескінченної спеки. Це як в Ісландії під час полярного дня не вірилося, що ми колись знову побачимо ніч. Ну що ж, план по оглядкам виконали, тепер можна подивитися, що там за пляжі на незаселеній частині острова. На зворотному шляху ми зустріли групу бабусь з дідусями, які вилізли з трекінгового маршруту. Ех, шкода посоха з собою немає, щоб передати далі! Вони поцікавилися, що тут є цікавого. Я запитав чи цікавить їх трекінговий маршрут, на що усі хором із нотками жаху відповіли, що більше ніякого трекінгу. Ну добре, значить ми теж не сунемося в напрямку з якого вони вилізли. Спускалися ми трохи іншою дорогою і коли йшли по вузеньким сходам, то із віконця кіоску таєць нас запитав чи не хочемо ми випити по смузі? Ну звідки ж ти знаєш? Це нечесна реклама! Ну добре, давай нам свій богемний смузі з манго.
Передих влаштували прямо у нього на сходинках, а поруч ніжилася на сонечку кицька. Дійшли до пляжу і зробили висновок, що він також виглядав доволі красиво і я навіть вирішив сплавати на іншу частину острова, щоб подивитися на пляж куди пливуть тільки на човниках.
Треба було проплисти 500 метрів вздовж хащів. Спочатку ідея мені здавалася безпрограшною, але коли почав пливти, то весь час ввижалися крокодили, а ще важливо було не наступити на ската. Тепер я добре розумію, під що саме маскуються крокодили. До речі, той пляж виявився гімняним, але пригода норм. Далі ми перечекали чергову тропічну зливу, пообідали і пішли до вечора вештатися по пляжам, де почався тотальний відлив. На заключення щодо зупинки на острові. Якщо вас не цікавить трекінг, а хочеться менше переїздів та переселень між готелями, то можна сміливо залишатися на Крабі і звідти сплавати на човнику в екскурсію по островах Пхі-Пхі.
Якщо ж хочеться побачити абсолютно усе, включаючи фантастичні оглядки на острові, то зупинитися таки треба. А ми продовжуємо подорож.
Пхукет
Це було схоже на гіперстрибок у космосі. Ми сіли на спідбоуті, в якийсь момент капітан увімкнув двигуни і острів за лічені хвилини став десь далеко позаду, а з часом і зовсім зник за горизонтом.
Нова локація, нові виклики😊 Треба знову розібратися де тут харчуватися, де масажі, як переміщатися по острову. Чомусь я Пхукет уявляв собі значно меншим. У нас тут аж 6 ночей. Загалом атмосфера острова менш привітна ніж на Крабі. Скажімо так, якщо Крабі то це прямо Таїланд-Таїланд, то Пхукет це Єгипет-Єгипет в поганому значені цього слова. Але все залежить від ваших цілей подорожі. Якби ми знали різницю, то Пхукет би все-одно не прибрали б з маршруту, а просто кілька днів перекинули на користь Ао Нангу, що в Крабі.
У Пхукета є переваги — пляжі екзотичної краси в пішому доступі та доступність екскурсією до островів Сімілан. Я про ці острови раніше ніколи не чув, але на форумах цілі обговорення присвячені цим островам. Загалом, знаючи фінал подорожі, я думаю не дарма Сімілани і Сейшели починаються на ту саму літеру. Але Сімілани будуть наприкінці подорожі у вигляді вишеньки на торті, а може й самого торта разом із вишенькою. А поки що у нас перший вечір. На ресепшені нас зустріла жінка, яка ніяк не могла перемогти термінал оплати. Після кількох невдалих оплат, вона передала його мені і я пробував налаштувати тайський термінал. Мені трохи заважав мовний бар’єр, бо частина текстів там була виключно тайською. Все ж таки ми побороли термінал і заселилися. Перший вихід у місто, все таке нове, невідоме. Чому я раніше собі уявляв невеликий острів, де всюди пісок. А це ж справжній мегаполіс. На щастя, ресторан зі смачною їжею та недорогими цінами був біля готелю, а ще масажний салон. Хоча салонів тут схоже більше ніж готелів. І що головне – масаж всюди роблять добре. Хоча здається тут також є салони із не зовсім стандартним масажем. Наприклад салон, на вході до якого веселяться дівчата в дуже коротких спідницях, а чоловік пильно слідкує за клієнтами. Також бачили салони, де замість жінок чоловіки і ще буває надписано, що масаж тільки для чоловіків. Я не хочу знати, що то все значить, але з вибором масажного салону треба бути обережним. Приємним відкриттям на Пхукеті виявилася ціна на мої улюблені мангустіни. Замість 200 бат, вони тут коштували 100 бат (3$) за 2 кг. Це вперше коли я від’ївся мангустинів. Тепер треба розібратися як тут із транспортом і можна починати культурну програму. На щастя, гугл карти показують актуальний розклад тук-туків, а ще тут є смартбас, який також є на гуглі і охоплює всі пляжі острова. До речі подорож по Таїланду у нас була в кращих старовинних традиціях, ми не проплачували інтернет. Тож залежали тільки від точок вайфаю. Бо наземним транспортом доводилося користуватися рідко.
Околиці Патонгу
Патонг це найпопулярніший район Пхукету, ми там жили. Не скажу що ідея була вдалою, бо краще обирати менш популярні райони острова. Вийшли на пляж, з чого почнемо? Всі пропонують пливти на Freedom beach. Цей пляж за кілька годин ходьби від нас, вважаю що це ідеальний шанс познайомитися з островом. Тим паче до спеки ми більш-менш вже звикли. Спочатку ми йшли по набережній, а потім повернули, щоб прогулятися вздовж річки. Тут було тайське поселення, умови життя тут, на жаль, жахливі і як мінімум через те, що вони смітять там же де й живуть. Це були справжні фавели. Але ми в Таї, тож почували себе в повній безпеці. Місцеві собаки були спантеличені нашою присутністю. На відміну від попереднього острова, вони тут таки є. Місцевий, великий варан дивився на нас голодними очима. Вийшов таєць, посміхнувся нам і прогнав собак. Приємно, що в цій країні тобі всюди раді, навіть у фавелах, де ми, можливо, були першими туристами. Досвід був цікавий та незвичний, а ще було неочікувано — на розваленому сараї висіла табличка зі стравами і там була фотографія суші. Тож як кажуть “Красиво жити не заборониш”. Так, щось ми не туди забрели, пляж трохи в іншому напрямку. Тут прямо як на Сейшелах, хочеш красивий пляж – лізь в гору. Але вздовж траси. На щастя, хвилин через 20 був кондиціонований маркет. Треба випити якийсь прохолодний напій! Я обрав напій зі смаком азіата, це схоже якийсь відомий персонаж. Було смачно, я навіть випив ще одного азіата. Це набагато краще ніж 11 років тому я пив напій зі смаком шкарпеток. Даша зробила сюрприз і поклала мені в рот тамариндову цукерку. Тамаринд це такий специфічний фрукт, фішка якого в тому, що неможливо зробити бодай щось смачне з нього. Освіжилися! Можна йти далі, ще вище. По дорозі ми спостерігали як мама-гуска вчить своїх гусенят, як мама-тайка веде своїх тайчат, вони нам ще по черзі дали п’ять. Потім нарешті дісталися до стежки по якій можна спуститися до пляжу. Спусків тут два, платний та безплатний. У безплатного було два мінуси, він зовсім не виглядав як спуск і там була змія, але це тільки додає екзотичності маршрутові. Пляж виявився справді дуже красивим, хоча фотоапарат не особливо зміг передати красу. Як же було приємно в воді, навіщо взагалі кудись рухатися по маршруту, якщо можна тут увесь час плавати, навіщо на ті Сімілани плисти? Можна в цій райській водичці просидіти цілий день. Але мікроскопічні медузки трохи повернули нас на землю. З медузками така порада. Якщо в воді починає щось невидиме жалити, спробуйте перебратися метрів на десять вбік. І головне, що ці медузки зазвичай у красивій воді, якщо вода звичайна, то вони не дурні туди пливти, їм теж подобається райський куточок. Пляжів насправді тут два поруч. Тож ми як відповідальні туристи поплавали на кожному з них. У нас на цей день були ще якісь плани, але тайці не поспішають, і тобі не варто. Нагадую, що тайське правило «Савайді» ще ніхто не скасовував. Тож після пляжу ми почали тримати курс додому. Добре хоч піднятися можна безкоштовно по цивільній стежці без змії. На верху серед суцільних джунглів на нас чекав маленький ресторанчик. Точніше на ганку обідали дві жінки, ми запитали чи нагодують вони нас, і одна з них із радістю пішла на кухню. За що ми любимо Азію, поїсти на цьому материку можна завжди, всюди і за приємну ціну. І на щастя, це був ресторано-будинок-туристична агенція. Щоб було приємніше чекати на обід ми замовили крижаний кокос, це завжди смачно і радісно. Ммм, дуже смачно, тепер будемо кокоси зі смузі чередувати. Крижаний кокос тут коштує 40-60 бат (до 1,5$). Тепер із новими силами, в курсі цін на екскурсії, пройшли кілька годин і ось ми в готелі. По дорозі зайшли і накупили екскурсії на корабликах у заплановані місця. Купувати екскурсії тут радісно, бо в агенціях працюють кондиціонери. Нарешті ми в готелі, охолоджуємося, відпочиваємо, через кілька годин їдемо у палац слонів.
Шоу зі слонами
Це доволі цікаве місце, ти купуєш квиток на шоу, але приїжджаєш раніше, бо сама територія це великий ярмарок. Тут можна і велику іграшку купити, і на міні шоу подивитися, накупити сувенірів, покататися на слонах, або ходити і поглинати атмосферу свята. На Пхукеті вже всюди встановлювали ялинки і привітальні написи, в середині відчувався сильний дисонанс, бо на вулиці +34, а тебе вітають з Новим роком та Різдвом. Ми звісно вже бачили нові роки без снігу в Україні, але коли снігу навіть на горизонті немає, то відчуваєш себе дивно.
Саме шоу починається з того, що всі мають здати свої телефони у комірки, черга на здачу телефонів може сміливо конкурувати із Лувром, тільки тут тобі в кінці замість Мони Лізи покажуть тайця, що прийме телефон. Нарешті ми на самому шоу. Про аналогічне шоу в Бангкоку ми чули від туристів ще 11 років тому, але тоді ми не потрапили через банальну причину — не вистачило часу.
Шоу має цікавий сюжет, мабуть цікавий, не дуже зрозуміло, бо тайською мовою, але було дійсно класно. Загалом зібралися усі хороші та перемогли усіх поганих. На шоу мені більше сподобалися не стільки слони, як тайські гімнасти що літали над головами глядачів. Про шоу багато протилежних відгуків, але особисто наша думка – шоу класне. Тепер можна повертатися у готель і влаштовувати нічне об’їдання мангустинами.
Гора із сидячим Буддою
Оскільки правило “Якщо є гора, то ми її не пропустимо” ніхто не скасовував, то маршрут наступного дня був визначений заздалегідь. Ми під’їхали автобусом на сусідній пляж, бо інакше ще через одну гору кілька годин було лізти. Далі після сніданку як слід зарядилися смузі і почали довгий підйом під сонцем. Смузі на цей раз були з пітахайї та кокосу. Але до бананового усе одно не дотягують. Підйом був хоч і дуже довгим та виснажливим, зате через рясні еталонні джунглі.
Це саме такі джунглі, як уявляєш собі коли сидиш вдома, але, на щастя, джунглі розташовані по боках, а йти можна широкою стежкою. Тож немає страху, що якесь боа на голову звалиться. Коли ми нарешті піднялися, то нарешті побачили Будду, правда на сусідній горі.
Добре хоч між горами є перехід. А ще краще, що є зупинка із крижаними кокосами. А потім ще одна із крижаною смузі-кавою.
В таких умовах можна хоч цілий день підійматися. Будда, де ти? Скільки ми днів вже йдемо? На щастя, в якийсь момент ця гора таки скінчилася і нас зустрів сидячий Будда. Місце класне, тут є різні святині.
Можна молитися, потрапити до монаха на аудієнцію, або кинути монетки у 27 золотистих горщиків – це і донат на храм і запорука здійснення бажання. Ми були на висоті, настрій був на висоті, всі були на висоті! Куди далі? Далі поїдемо в храм Чалонг!
Храм Чалонг
Ще пів дня з гори пішки йти зовсім не хотілося. Треба знайти, хто нас відвезе вниз. Проблема в тому, що всі сюди приїжджають на трансферах в обидва кінці, тож всі машини були зайняті. Але в Азії не існує безвихідних ситуацій. Тож вже скоро ми знайшли таксиста, якому в місто треба було ще більше ніж нам, тож торгування за ціну перейшло в майже від’ємний напрямок. Коли ми поїхали, то він по дорозі завіз обід своїй мамці, це було дуже мило.
Тепер зрозуміло, чому він так хотів, щоб ми поїхали із ним. Тепер ми в самому серці храмового комплексу. На жаль, окрім нас тут ще купа будівельників із машиною, що трамбує новий асфальт. Але жодна машина, яка щось дрилить, не зіпсує шарм азіатських храмів. Хоча ця машина дійсно дуже старалася. Храми в Азії це завжди радісно, вони суттєво відрізняються від європейських. Тут на території їх багато, від маленьких, до багатоповерхових. Насправді їх тут виявилося настільки багато, що ми навіть трохи зраділи коли один з них виявився замкненим.
Ну, план дня виконали, можна зі спокійною душею, поласувати чимось смачним. Біля храмів розташувався маркет із морепродуктами. Правда є один мінус, ці морепродукти ще живі і погрозливо дивляться нам у вічі. Ну ок, що там далі? Купа ропух! А далі? Якісь морські змії! Та що коїться, де наші смузі! Смузі тут не було, проте був фруктовий великий ринок, де почищені фрукти лежали в холодильнику. Ну що ж, виклик прийнято. Спочатку було холодне манго, потім напівтепле манго, потім біла пітахая, потім червона і все це утрамбували свіжим мандариновим соком.
Добре хоч не тріснули. Десь тут має ходити міський тук-тук по 40 бат (1$), а ці фрукти просто ідеальний варіант, щоб скоротити час очікування. Я пішов в сусіднє кафе, щоб по вайфаю подивитися коли буде тук-тук. Навігатор показав мені що через 0 хвилин.
А й дійсно, за вікном якраз зупиняється наш тук тук, тепер через джунглі повертаємося в нашу частину острова. Вийшли ми на пляжі Карон. Це ще не наш Патонг, але тук-тук далі не їде. Тож чудова нагода познайомитися із цим пляжем ближче. А ближче з’ясувалося, що тут можна взяти в оренду дошку для серфінгу. Ну що ж давно пора було.
Це історія про двох відважних і дуже самовпевнених мандрівників, що полетіли у Таїланд звичайним офісним планктоном, а повернулися професійними серферами, теж звичайним офісним планктоном. Скажімо так, не вбилися, то й добре, але було по справжньому весело.
Цікаво, після ковіду робота стала віддаленою, і чи вважаюся я ще офісним планктоном, чи я вже віддалений планктон. Після серфінгу ми знайшли гамаки, що були натягнути на пляжі між пальмами. З цією задачею ми впоралися краще, гамак тебе не образить і не скине)
Острів Джеймса Бонда та ще якісь там острови
Думаю, у багатьох Таїланд асоціюється саме зі скелею, що стирчить з води. Цю скелю туристичні агенції України вставляють майже на будь-яку рекламу Таїланду, навіть якщо до цієї скелі з України буде ближче летіти ніж від того готелю, що рекламується туристичною агенцією. Також вже бачив цю скелю у рекламах інших країн. Але вона саме тут, в околицях Пхукету. По легенді тут Джеймс Бонд бігав із якимось золотим пістолетом, щоб це не значило. З самого ранку нас забрав трансфер і повіз на пірс до кораблика. Турів на острів Джеймса Бонда тут багато, всі за різною ціною і у всі входять різні набори островів та печер. Зрозуміти який самий тур ти береш – неможливо.
Ти можеш сторгуватися за кращу ціну, але тебе й посадять на дешевший тур. Єдине, що гарантовано — це острів зі скелею, а далі як пощастить. Головне попросити, щоб тебе записали на тур в інтернаціональну групу. Море з цієї частини острова звичайне, мутне. Капітан пояснює це тим, що поруч материк з якого дощі змивають землю в море і тому тут немає цієї казкової прозорості. Перша зупинка. Ми пересідаємо в каяк по двоє людей. Човен не виглядає надійно, тож невідомо чи можна з собою брати камеру, чи ні. Капітан щось незрозуміле на цю тему розповідає. Ну добре, попливемо з телефонами. З нами сідає міні-капітан і починає веслувати. Чесно кажучи екскурсії, де за тебе ще й веслують – найкращі. Ми пропливли під печерою в озеро, що з усіх сторін оточене скелями. Це дуже класна фішка, ми в таких печерах плавали у В’єтнамі і дуже радісно, що ми тут знову на це натрапили.
Тут навіть не стільки в озері фішка, скільки в моменті коли ти пливеш через печеру. Нас повернули назад на кораблик. Далі була аналогічна висадка, де ми плавали між міні островами через печери, тепер вже ми були сміливі і взяли фотоапарат. Дивно, що камера навіть включилася, бо схоже відчувала, що тут і потоне, якщо не включиться.
Тепер пливемо на сам острів. По дорозі обід на кораблі. З однієї сторони обід був непоганий, смачний, ситний. З іншої сторони ми отруїлися цим обідом. Ми ще не знали цього, ввечері накриє. Але це несподівано, коли на вулицях п’єш і їси все що тільки існує, а потім на кораблику отруюєшся. На щастя, цей випадок отруєння можна віднести до легкого, бо він ніяк не вплине на наш маршрут. З власного досвіду це другий випадок отруєння їжею в Азії. А подорожували по Азії ми дуже багато, тож доволі малий шанс з’їсти щось не те.
А поки що ми поїли смачний обід і пливемо як Джеймси Бонди на однойменний острів. На острові нас зустріли туристичні розкладки на яких продавалися навіть іграшкові золоті пістолети. Люди фотографувалися у відповідних позах на фоні скелі. Одна китайка сиділа і фотошопила себе на телефоні навіть не дивлячись на скелю. Стільки Джеймсів Бондів одночасно я ще за життя не бачив. Правда оригінальний був у смокінгу, а ці в купальниках. Але скеля дійсно прикольно виглядає.
На зворотному шляху була ще одна зупинка біля ще одного острова. Тут усім бажаючим вручили весла і можна було вільно поплавати у морі на каяку, або просто поплавати у морі, або і те і те. Ввечері нас повернули до готелю. Тепер на масаж, потім на смузі, потім вечерю, потім в ліжечко. Десь між вечерею та ліжечком почало відчуватися, що щось з організмом не те. Постраждала конкретна ділянка всередині живота у нас обох. Доведеться тепер в день не по п’ять смузі пити а хоча б по три(((
Подорож по пляжах Пхукета
У нас біля готелю дуже смачний і не дорогий ресторанчик, але є мінус – він чомусь зранку не працює, тож снідали ми в іншому місці. Метрів зо триста від готелю була розкладка із домашньою готовою їжею. Даша для себе там відкрила смажену рибку, я ж поринув у рай із парових пиріжків бао. Ще у них автомат був що запечатує пластикову склянку холодної кави так, начебто ти її в магазині купив. В цей день ми вирішили проїхати автобусом по всіх головних пляжах острова. За 300 бат можна купити проїзний на день на автобуси Smart bus, що тут курсують кожну годину і трекаються на гугл карті. Проїзні можна купити прямо у водія. Ми планували починати з іншого напрямку, але ми не встигли на автобус, тож вирішили все ж таки їхати в протилежний напрямок, але там чомусь взагалі у розкладі не було автобусу, тому все ж таки побігли перевіряти чи не запізнився автобус, що мав їхати по першому задуманому плану. Азіатська вдача була на нашому боці і автобус чомусь дійсно на нашій зупинці простояв п’ять зайвих хвилин. Тож вперед! Ми вийшли на оглядовому майданчику біля пляжу Суріні.
Там зупинки насправді не було, але ж не завадить це бравим туристам вийти з автобусу. Пам’ятаю, якось в Сербії треба було вийти на трасі серед маршруту, бо у нас були свої плани. Сербський водій дуже здивовано і невпевнено нас висадив. Він не знав англійську і не міг до кінця зрозуміти чи дійсно нам треба серед траси вийти. З тайським водієм було легше, бо тут фантастичний оглядовий майданчик і я думаю його частенько просять тут висадити. Оглядку Laem Sing View Point я ставлю до списку “Маст сі” на Пхукеті. Дійсно вражаюче красиво. Як тепер до того пляжу дістатися, що під оглядкою? Доки спустилися вниз, то вийшли вже на основний великий пляж.
А ні, ми вже хочемо той маленький екзотичний, що ми бачили з гори. А проходу на вигляд і немає. Але ж не зупинять нас якісь чагарники та каміння? На щастя, там все ж таки була стежка. І ось ми знову в центрі екзотичної краси. Я вже не раз казав і продовжую казати, що цей світ безмежно красивий!
Так, медузки, перестаньте, дайте мені насолодитися красивим світом! Відпочиваємо просто шикарно, в такі моменти заряджаєшся добротою і позитивом на довгі місяці.
Потім треба було пройти сім стадій прийняття і таки вилізти з води. Ми пішли з цього райського куточка в буденний світ великих пляжів. Погода була ясна, сонце пригрівало на максималках, ми зайшли в місцеву кав’ярню із випічкою. Такі місця для країни не типові, тож і ціни тут приблизно на долар дорожче ніж всюди. Головне в таких місцях це кондиціонер. Каву я взяв в сусідньому севен елевені, а у них ми купили смачну випічку. Автобус мав бути лише через 25 хвилин, тож планувалося спокійне, розмірене попивання кави. До речі, вперше за всі ці дні п’ю гарячу не розчинну каву. Але щось пішло не за планом, чомусь за вікнами проїхав наш щогодинний автобус. До зупинки метрів 400. Побігли! В якийсь момент я зрозумів, що або кава, або автобус.
Бо бігти з відкритою кавою це як якийсь тупий конкурс на радянському весіллі. На щастя, з автобуса нас помітили і дочекалися. Але ми вирішили з’ясувати, що тут не так, і показали водію на розклад, де чітко вказано, що автобус має бути через 20 хвилин. На що отримали несподівану відповідь “Так, дійсно, це цей автобус, тож сідайте по-скоріше і погнали”. Ну добре, їх країна, їх правила, трохи дивні, але в екзотичних країнах вже не перший раз зустрічаємося із нелогічністю в рухах автобусів. Тепер ми вийшли на Kata Beach. Тут приблизно все те, що і на інших пляжах, таке саме затишне та екзотично-тайське, але є один страшний мінус! Це як потрапляєш в паралельний світ де є все те саме, але потім головний герой помічає – тут не продаються смузі! Замість них тут всюди нарізані фрукти!!! Такого хорорного твісту сюжету ми не очікували. Значить біжимо купатися і мерщій у наступний автобус, хай везе нас туди, неважливо куди, але щоб там були смузі!
Насправді нам було важливо куди, бо декілька разів на день автобус їде по зміненому маршруту і заїжджає додатково до храмів. Але в кращих тайських автобусних традиціях, на кожній зупинці різні маршрути були помічені як змінені. І фінал, це коли на одній зупинці одразу висить два не співпадаючих розклади на той самий напрямок із різними поміченими автобусами. На щастя, приїхав той, що треба автобус і завіз нас якомога далі від пляжу, де не продавалися смузі. Тепер ми в максимально нижній частині острова біля монастиря Phrom Thep.
Сам монастир нічого особливого собою не являв, але які тут робили холодні тайські чаї! Сонце сьогодні було особливо зле, і ці крижані чаї були вдалою компенсацією. В цьому районі класні оглядові майданчики і багато панорамних місць.
Тобто сюди дійсно варто поїхати на захід сонця погуляти. Фінальним місцем маршруту у нас відмічений пляж Ra Wai. Ми туди пішли пішки, оскільки йти треба було через справжні тайські села під заходом сонця. Це найромантичніші місця екзотичних країн, такі прогулянки дуже запам’ятовуються.
Сам пляж, як я і читав, тільки для прогулянок, але доволі милих прогулянок. Через велику кількість човнів покупатися тут не вийде. А он як раз і наш автобус на нас чекає. Можемо повертатися на вечірню масажну програму в рідний Патонг. На сьогодні окрім традиційної масажної програми у нас ще був запланований All you can eat з морепродуктів. Коштує ця розвага по 380 бат (11$). Тобі на стіл ставлять барбекю, приносять кожному по головній страві, доки ти їси страву, на барбекю готуються морепродукти, що ти розклав.
Основними стравами у нас були сашимі зі свіжого лосося в солодкому соусі і велика тушкована риба, на грилі готувався містер краб та його друзі креветки, мідії, ракушки, якісь морські трубочки та багато інших цікавостей. Тут ти одразу отримуєш і естетичне і гастрономічне задоволення.
Як закуска до основної страви у нас були устриці. Навіщо з Таїланду взагалі летіти додому? На щастя, це хоч і близько до кінця подорожі, але завтра нас чекає та сама вишенька на торті.
Сімілани
Острови знаходяться десь далеко в Андаманському морі. Раніше я про ті острови і не чув, але Даша знайшла цілі форуми присвячені цим островам. Вони відкриті тільки пів року протягом року і не всі дев’ять, бо там щось із черепахами важливе відбувається. Від готелю нас повезли до самого початку острівного Пхукету, місце де він мостом з’єднується із материком. Далі був сніданок. Після чого нам провели інструктаж і кожному вручили по таблетці від захитування. І це, до речі, дуже добре що продумано. Далі ми всі сіли на спідбоут і на першій космічній швидкості вирушили далеко в море. Перша космічна, це коли думки не встигають за переміщенням твого мозку у просторі. Приблизно півтори години треба летіти по морю. Я, на щастя, люблю відчуття швидкості, тож відчував себе комфортно, для Даші це було щось ближче до формату катувань. Але у будь-якому разі таблетка робить свою чудо справу і хвилі взагалі ніяк не впливають на самопочуття. Це справжня магія, ніколи їх не приймав раніше. Більшу частину контингенту на кораблику складали китайці. Поруч із нами сиділи в масках мама з бабусею, а між ними дівчинка років восьми. В масках вони були не через ковід, а тому що в них так заведено, ми вже бачили це неодноразово ще до відкриття ковіду. Мама із бабусею грали навипередки у гру “Хто більше догляне за дівчиною”. В якийсь момент наш корабель вийшов із гіперкосмосу, тобто гіперморя і за бортом з’явилися ті самі легендарні острови.
А знаєте, вони і дійсно виглядають настільки шикарно як їх описують. Якщо біля Малайзії ми колись були на тайських Мальдівах, то це справжні тайські Сейшели. Скажімо так, якби мені ще тиждень тому показали фотографію і попросили визначити місце, я б з впевненістю сказав, що це сейшельський острів Праслін або Ла Діг.
Ця вода – вершина краси, жоден фотоапарат, жоден фотошоп вам не передасть ту красу, що тут бачать очі. Островів всього дев’ять, із них в програмі три. Біля одного у нас був шикарний снорклінг серед коралів та рибок. На другому у нас була зупинка з обідом та підйомом на скелю до місцевого відомого каменю. І можливо я перший турист у світі хто піднявся на скелю два рази поспіль! Перший раз щоб подивитися красу, другий, щоб забрати забутий рюкзак! Доки обідали, по землі ходив великий варан і шукав із ким би поруч присісти на обід.
Потім була зупинка на ще одному не менш красивому острові. Це були дуже дивні відчуття, ми з однієї екзотичної подорожі як через портал провалилися в ще більш екзотичну подорож. Острови однозначно треба дивитися, якщо ви на Пхукеті, то пропускати їх не можна. Я навіть долоню на згадку порізав об корал. Навіть зараз, коли пишу розповідь відчуваю Сімілани на долоні і ще трохи Пхі-Пхі на нозі. Пам’ятаю, як я колись роки три Шарм-ель-Шейх на пальці ноги відчував.
Тож підсумок такий – Сімілани ван лав, якщо ви подорожуєте по екзотичній частині Таїланду, обов’язково включайте в маршрут. Шкода, що зараз немає подорожей із ночівлею на цих островах, бо кілька днів на мою думку варто провести в цій красі. Ну що ж капітан, включай гіпершвидкість і погнали! Нас привезли знову в те місце, де у нас був сніданок. Далі замість того щоб везти усіх готель, почався неочікуваний твіст сюжету – вечеря! Вона була включена в тур, тож спочатку трапеза, потім усе інше. Тайський сервіс!
Ще гід сказав, що можна помитися у душі і чомусь усі китайці одразу побігли у загальний душ. Але чому не помитися з комфортом у готелі через кілька годин? Тепер повторюємо вже традиційну вечірню програму – смузі плюс масаж. Цікаво що першу частину подорожі ми обирали масляний масаж, а потім Даша запропонувала спробувати традиційний тайський і тепер ми майже завжди обирали тайський.
Крабі Таун
Сьогодні наш останній день і треба переїхати на ночівлю у Крабі Таун, який знаходиться майже з іншої частини Таїланду. Тобто треба або на першій космічній кілька годин по морю. Або чотири години по материку. Але з морем є нюанс, до пірса від готелю треба їхати через великі затори на мінус першій космічній. Тож прийняли рішення по материку проїхати. Ціна майже однакова. Рішення було правильним, за ці чотири години у тебе як повноцінна екскурсія по країні. Храми, джунглі, бананові плантації, річки, високі скелі. Потім як у кращих тайських традиціях зупинка на обід, це коли всі централізовано разом із водієм йдуть обідати. В цьому ресторані до замовлення подавали тацю, на якій нарізані тайські овочі, вони всі були як з іншої планети.
Дуже незвичайні і прикольні. Крабі Таун знаходиться далеко від пляжів, іншими словами Крабі можна поділити на Ао Нанг та Крабі Таун. Нас висадили на автобусній зупинці. Одразу під’їхав тук тук і почав розповідати про якусь фантастичну ціну. Ага, не на тих напав, ми тут єдині туристи в радіусі багатьох кілометрів і знаємо які фактичні ціни мають бути. Водій швидко погодився на нашу ціну і ми поїхали. Правда, як з’ясувалося, не у наш готель, а забирати тайських дівчат зі школи. Теж непогано, добру справу зробили. Коли забрали усіх потрібних дівчат, то він нас так і бути відвіз до готелю. На цьому місці до речі планувався кінець подорожі, але як з’ясувалося, все цікаве у нас було в розпалі. І ранковий літак точно тому не завада. На дворі була друга половина дня, перше що треба було встигнути – сплавати до печери. Ми пішли на пірс.
Місто виявилося доволі аутентичним і дуже затишним. Тут в атмосфері панувала тайська безтурботність. Єдиний мінус це ціни у кав’ярні. За каву ти маєш заплатити стільки, щоб хазяйка, її діти і діти дітей її дітей могли вже ніколи не працювати. Тож продовжимо обмежуватися холодними смузі. Затишно тут було не тільки в місті, а й на причалі де мають бути човники. Взагалі нікого немає. Але так не може бути, бо це Азія і все має обов’язково складатися. Он якась цивілізована стежка у мангровий ліс, прогуляємося, може там є човник. Як не дивно, через 15 хвилин прогулянки ми таки знайшли свого човняра із човником. Чоловік нас за хвилину перевіз на інший берег і вказав напрямок до печери. Я чомусь очікував, що це буде подорож по річці під манграми, що собою закривають вечірнє небо. Це треба буде однозначно виправити.
Йдемо тоді дивитися печеру поки що. Печера дійсно велика із древніми наскельними малюнками та гігантським скелетом якого окутує скелет не меншої за розміром тварини плазуна. Креативненько! В печері сподобалося, але відчуття незакритого гештальту із річкою нас не відпускало.
Тим часом на пірс приплили інші човнярі. Тільки одна проблема, вони розмовляють виключно тайською. А ось і наш. Ми його запитали, чи не хоче він ще за 100 (2,8$) бат провезти нас в он ті зарості. Чоловік із радістю погодився. Тепер ми пливемо як в моїй уяві, тільки хижих крокодилів не вистачає, або хоча б алігаторів. Натомість екзотичні пташки з дерев літають.
Човняр сказав нам, що за 1000 бат (28$) може нас завтра 2,5 години покатати по місцевих річках, у таких заростях куди традиційні тайські човники не пропливуть через відлив. Але ж завтра з ранку літак до дому. Що ж обрати? Добре, літак нікуди не дінеться. Даша сторгувалася до 700 бат (20$) і домовилися на сьому, так щоб на літак встигнути. Сфотографувалися у Крабі із крабом і пішли досліджувати місто.
Почали звісно з фудмаркета. Смузі і їжа перевірена, як завжди тверда п’ятірочка. Далі ми встигли ще у великий тайський храм. По дорозі одразу домовилися про масаж) Храм перевершив усі очікування. Насправді дуже сильно перевершив, він дійсно виглядає вражаюче. Культурну програму виконали, тож можемо на фінальний масаж повертатися.
Який же обрати на фінал, тайський чи масляний? Вибір був дійсно складний, вирішили все ж таки тайський. У тайського є ще цікавий ритуал, коли ти одягаєш спеціальний одяг, але це коли в салоні його надають. Коли масаж на 1$ дешевше ніж в інших салонах, то одяг можуть і не надати і мнуть тебе прямо у твоєму. Але в цьому все було як треба. І масажистки як відчували, що у нас гранд фінал. Цей масаж був еталонним, найкращим за всі 12 днів тут.
Це був дійсно шикарний фінал, йдемо на вечерю на фруктовий ринок. Цікавий факт, що це нічний ринок, але чомусь він закривається о десятій вечора, коли ми запитали працівницю чи не здається це нелогічним, то вона відповіла що сусідній нічний ринок закривається взагалі десь о дев’ятій вечора. Ну ок, чим тут годують? Страви в цьому місті дуже відрізнялися від тих, що були в інших частинах країни. Все якесь зовсім інше. Ми вибрали інтуїтивно дві красиві страви і як завжди не прогадали, в Таїланді взагалі з їжею прогадати важко. Тепер наберемо екзотичних фруктів на сувеніри додому і можна спатки. Шкода тільки мангостанів на ринку не було, я хочу, щоб їх увесь світ спробував.
Подорож по манграх в околицях Крабі
Рівно о сьомій ранку, як і домовлялися, зустрілися із човнярем. Вперед! Це був тихий ранок. Доки наш човняр не завів мотор. Тепер це був гучний ранок. Ми запливли в справжні хащі! Нас вже традиційно вітали пташки, краби та навіть допитливі мавпи, що стрибали між деревами. Рівень води був настільки низький, що і справді на маршруті були тільки ми.
Я взагалі дивуюся, як човен ніде не застряг, бо застрягати перед літаком категорично не рекомендується. Ми пливли то в тісних мангрових лабіринтах, то серед широкої річки. Одна із фішок подорожі це зупинка в мусульманському поселенні. Поселення чомусь виглядало так, начебто від набігу монголів не відійшло. Але мешканці, схоже, не дуже переживали через це. Ну добре, йдемо в глиб, а там і дійсно все більш цивільне, діти йдуть до школи. Вирішили прогулятися ще в одному напрямку, а там знову якісь наполовину руїни.
Проблема навіть більше у смітті. Щось і людей зовсім немає вже, тільки кицька он сидить. Кіт як побачив нас, одразу почав ригати. Схоже нам тут зовсім не раді. Краще повернемося в мангри. Біля пірсу в тенетах плавала риба, за розмірами було схоже, що риба чекає доки якийсь турист впаде до неї в тенета. Далі нас чоловік повіз до риболовів, що серед річки витягали довжелезні тенета із рибою.
Цікаво було, що одразу два рибалки тягнули різні тенета поруч. При тому в одного було багато риби, а в іншого майже пусто. Ми повернулися у Крабі і розпрощалися із човнярем. Тепер у нас є навіть трохи часу, щоб поснідати і набрати їжі із собою в літаки. На жаль, чергова фантастична подорож добігла свого кінця і треба летіти до дому. На борту літака Флайдубай нас зустрів український персонал, було неочікувано і радісно. Стюардеса зі стюардом нам також зраділи і навіть нагодували нас під час польоту. Прекрасне завершення прекрасної подорожі.
Вже пройшов місяць як ми повернулися з подорожі, а згадка про ті дні, як і написання розповіді, підіймає багато теплих почуттів і приємних флешбеків. Подорож у Таїланд по відчуттях була як повернення до дому, все було рідне, приємне і смачне. Якщо ви ніколи не були в далекій Азії, то Таїланд або Шрі-Ланка це як ворота, точка входу. Полетівши туди один раз, ви назавжди там залишите частинку душі.
Для мене це було особливо складно і коли захоплювалася новими видами
