InCruises – типова фінансова піраміда для розводу недолугих людей.
Факти:
Ціни в системі InCruises з урахуванням кінцевих зборів та конвертацій через долар завжди дорожчі ніж на сайтах круїзних компаній.
Людина яка вам пропонує вступити в InCruises – типова жіночка 50+ яку цікавлять тільки винагороди від втрачених вами грошей в системі.
Коли Вас закликали встипуити в InCruises, то чомусь ‘забули’ розповісти що усі гроші неможливо витратити з власного аккаунту.
Тур ніколи не можна оплатити повністю з бонусних грошей.
Вашу подорож буде скасовано, щойно ви перестанете платити щомісячні членські внески.
Що корисного робить InCruises:
Переважно кидає на гроші саме расіянськомовних людей. Погодьтеся, та жіночка 50+, яка вас закликала вступити в піраміду, розмовляла не солов’їною
Які аргументи вам будуть наводити прихильники фінансової піраміди incruises
Люди просто не розібралися.
Люди що пишуть негативні відгуки – брешуть.
Я сама їздила за 5 років три рази в круїз, а зараз планую четвертий.
Що робити, якщо ви хочете вийти з піраміди InCruises?
З цієї хвилини перестати платити членські внески
Написати в технічну підтримку InCruises що хочете повернути гроші, якщо пощастить, то вам повернуть останній платіж.
Звернутися до правоохоронних органів з заявою на те що вас ошукала саме та жіночка, яка вас запросила у піраміду, оскільки саме вона вам подала свідомо викривлену і неповну інформацію про InCruises.
В інтернеті пишуть що можуть допомогти з поверненням грошей, але це можуть бути також шахраї, тож не поведіться другий раз на шахрайство
Це був черговий шикарний корпоратив від моєї не менш шикарної роботи. Де саме та Коста Бланка я раніше не знав, тож приємно було познайомитися. Виявилося, що це Аліканте та околиці. На виході з літака мене зустріли польські колеги і почалося справжнє випробування моєї польської. Мову я вчу переважно по магазинах, касах самообслуговування, урядових сайтах та лікарнях. Як з’ясувалося, за 4 роки можна непогано так вивчити. Але настільки широкого випробування мови ще не було. Ми чекали на трансфер приблизно годину і я був собою приємно здивований, раніше ніколи не помічав за собою лінгвістичних схильностей, а тепер я справжній поліглот. Нас завезли в готель біля міста Бенідорм. Тут будуть проходити наші конференції. Готель, як на зло, розташувався на відстані від міста так, щоб точно ніхто не міг звалити у випадку нудних мітингів. Хоч на дворі була вже ніч, але це не зупинить мене від досліджень нових невідомих околиць. Околиці виявилися переважно лісами, в яких, судячи по звуках, когось доїдали. Краще, мабуть, в хащі не залазити. А то ще з’їдять, а я так і не дізнаюся чим кращі сучасні ШІ моделі за інші.
Перша половина наступного дня була вільна, тож саме час подивитися Бенідорм. До міста пішечки було 50 хвилин, але, на щастя, по дорозі застрибнув у трамвай, чим значно скоротив собі шлях. На перший погляд місто мені здалося нетуристичним і більше розрахованим на місцевих, але варто було дійти до шикарної набережної і я по вуха закохався у це миленьке іспанське містечко. Воно було таке ж класне як і Малага.
Я б навіть сказав так, що по ряду фотографій точно не можна відрізнити Малагу від Бенідорма. Це особливо приємне порівняння широкої смуги набережної і височезних будівель на першій лінії. При тому на березі муніципальні зони значно ширші ніж пляжі із платними лежаками. Так, головне не забути повернутися вчасно на конференцію о першій. Але ж яка та Іспанія крута! Треба все встигнути подивитися, не пропустивши старе місто.
Головне, коли гуляєш іспанськими курортами, закладати додатковий час на безкоштовний масаж. У них є мережа магазинів Ale Hop, які легко помітити по корові, а там є безплатний масажер для шийного відділу, що кріпиться на кріслі . Коли ми були тиждень в Малазі, то я за сім днів повний курс безкоштовного масажу пройшов. Тож не пропустіть цю розвагу! За пів дня виконати увесь план прогулянки виявилося неможливим, оскільки тут ще в іншу сторону величезна окрема набережна, на якій танцюють групками пенсіонери.
Ну добре Бенідорм, ми ще повернемося до тебе. Але місто відпускати не хотіло, таксисти як змовилися і не приймали замовлення. Навіть коли я вибирав преміум машину, бо готовий був хоч на будь-якій доїхати. Їхати головне не далеко, але в гору. Хвилин 20 я боровся із системою, і потім ще хвилин 20 чекав доки до мене приїде водій. Тож на таксі в цьому місті краще не покладатися. Встиг прямо на початок обіду, так що норм. Далі пішли мітинги та воркшопи. Якісь були цікаві, якісь дуже цікаві, а якісь смертельно нудні. Одна справа бути хорошим організатором, бо уся подорож була організована на вищому рівні, а друга справа бути хорошим оратором – і з цим зазвичай проблема. Тож на всіх етапах важливо мати контроль якості) Усі конференції у нас проходили всередині великої єгипетської піраміди на території закритого парку розваг.
Вечері у нас були тематично-гастрономічними із нескінченним різноманіттям іспанських тапасів.
На таких корпоративних зустрічах найскладніше – це прокидатися зранку щоб поснідати і встигнути на конференції. Зазвичай по вечорах усі бадьорі та веселі, а от зранку, я б сказав що сумні якісь усі))) Після серії конференцій у нас почався квест по єгипетському парку розваг. Оскільки тематика була ШІ, то й квест був з обов’язковими елементами ШІ. Було радісно, ще й відкрив якийсь новий для себе парк розваг, хоч і тимчасово непрацюючий. Потім знову вечірня гульня і вже класично тяжкий ранок.
Далі, після закінчення офіційної зустрічі, почалася неофіційна. У нас було ще півтора вільних дні. Тож ми перебралися у сусіднє Аліканте і там продовжили нашу “Конференцію”. Перше чим мене приємно вразило місто це кількість сервезерій парк El Palmeral. Зазвичай такі шедеври іспанці будують у Барселоні, але тут було приємне виключення з правил. Тут ідеальна пропорція пальм до озер та річок, і як водиться в правильних іспанських парках – заклад із снеками та напоями.
Цей парк я б заніс як топову локацію в Аліканте. Єдина проблема – це доїхати назад у місто. Автобуси чомусь відмовляються брати пасажира. Вони зупиняються, люди виходять, але заходити неможна. Хоча це офіційна зупинка. Навіть ШІ тут вже був безпомічний. Четвертий автобус мене прийняв, але чомусь проїздна картка не спрацювала. Водій щось іспанською намагався пояснити, але я на жаль знаю тільки три слова “дос”, ”сервезас”,”порфавор”. Нажаль у цій ситуації тільки порфавор якось могло ще прокатити. Але я доїхав до центральної алеї.
Хоч алея і шикарна, але треба шукати приховані перлини у дворах. Наприклад, якщо вчасно звернути ліворуч, то можна знайти невеличкий сад із фонтаном.
Промені сонця тут світили так, ніби ти знайшов криницю магічної мани у грі в стилі фентезі. Звісно фонтан був у декорах гігантських багатостовбурових дерев із пташками-щебеташками. Ну, мабуть це хороший знак. Поступово на вулиці почали знаходитися співробітники і ми всі рушили на вечірню трапезу. В саме серце міста радощів та веселощів. Те, як гуляють люди в Аліканте, може змусити позаздрити навіть найбурхливіше весілля у світі. Я себе відчував неначе знову на Walking street у Таїланді. Тут навіть просто ходити та вбирати позитивні вайби вже достатньо щоб зарядитися на тривалий час. Закладів тут нескінченно. Половина італійських, повністю пустих, інша половина іспанські – забиті під зав’язку. Чим вище рейтинг, тим менше шансів, що потрапиш без резервації. В одному закладі взагалі був одночасно і ресторан, і тату салон. Хоч працівниця намагалася переконати що тату набивати не обов’язково, але не відпускало турбування “А раптом тобі тигра наб’ють на спину, доки будеш сидіти?!”, тож обрали інший заклад. Чесно кажучи після тих страв, що нам подавали на вечерю в готелі, тепер вже важко було мене здивувати.
Наступний ранок зустрів мене рясним дощем. Оскільки дощ переставав лити час від часу, я сподівався, що проскочу без парасольки. Але підступний план погоди був в тому, що мене треба буде застати в іспанському селі, де не буде магазинів. Хороший план, хороший. Тепер треба розібратися, як заплатити за той трамвай. Іспанська бабуся показала, що тут можна пікнути карткою, але попередила іспанською, що потім не можна буде компостувати, показавши жестом на стелю. ШІ мені сказав не звертати на жести іспанців увагу, оскільки саме іспанські жести на відміну від інших – абстрактні. Влаштував собі невеличкий пікнік, доки їхав на фоні мальовничих затишних краєвидів. Так, треба виходити, а он і злива! Вихід є! Он кав’ярня з і звичайним рейтингом, або бігти три хвилини в кав’ярню з рейтингом 5 з 5? А раптом вона закрита? Ризикую! На щастя, під зливою я застряг в ідеальній кав’ярні з ідеальним рейтингом попиваючи своє ранкове кортадо зі свіжим данішем. Даніш, правда, попередньо купив в Меркадонні, бо такі ідеальні даніши тільки там. Дощ час від часу затихав, намагаючись виманити мене з кав’ярні. Я тримався до останнього, але жага до пригод перемогла. Я планував на трамваї під’їхати до найближчого магазину. Але трамваї просто зникали з табло і не з’являлися. Зайшов в аптеку, працівниця сказала, що мою проблему легко вирішити, бо за кутом є той самий Алє хоп. Варто лише було зайти в магазин як працівниця, запитала “Вам наш фірмовий плащ за 4 євро?”.
Тепер я у костюмі корівки, мені тепло, сухо і я можу починати своє імпровізоване іспанське каміно по набережній! В цей же час каміно йшла наша знайома Катя десь за кілька сотень кілометрів від мене. Тож у нас був прямо синхронний шлях пілігрима. Оскільки останні дні останнього великого каміно ми йшли теж під зливою, то я не відчував якогось особливого дискомфорту. Натомість було дуже красиво, а на берег морько викидало коричневі м’які кульки. Можливо, це ті самі хитруни невидимки чекають на темряву. Я був дуже щасливий, що знову на маршруті, та ще й такому красивому.
Схоже, це вже третє каміно кличе десь з 2027-го року. Треба собі десь гранд фінал маршруту влаштувати. Он десь недалеко є тако бел, я дуже люблю цю мережу. Але я не врахував один провальний момент. Сьогодні субота, а заклад знаходиться в торговому центрі. Торгові центри на вихідних це сенс життя усіх іспанців. Якщо кажуть, що щось зазвичай не гумове, то торгові центри тут дійсно можуть вмістити усе місто всередині. Порада, не повторюйте мою помилку – не заходьте в іспанські торгові центри на вихідних. Усе одно вам не вдасться там поїсти. Поруч на карті світилася Меркадонна, ще й зі столиками та столовими приборами, що ж може бути краще? До речі, своє каміно я встиг пройти чітко до кінця зливи, тож тепер гуляв по сонячній Іспанії. На обід у мене була олів’єшка з морепродуктами та холодний суп Сальморехо.
На десерт черговий свіжий даніш із кавою кортадо. Поруч за столиком двоє людей намагалися з’ясувати чи ті теорії змови існують, чи насправді інопланетяни вже до нас прилітали. Тепер я повний сил і можу влаштувати собі справжню Санта Барбару! Це фортеця у центрі міста. Увесь час, доки підіймався, з голови не виходила музика з однойменного серіалу, знаєте така “Ту-турун-тум ту-турун-тутум! Туруууу….”. Ну ось, тепер знову грає, чуєте? У фортеці дві приємні сторони, це дорога в гору по стежках і сама фортеця. Дорога зроблена так, що офіційний вхід знайти важко і рано чи пізно доведеться фортецю брати на абордаж! Справжня Санта барбара! Полазив я на славу, сподобалося, що це було не банальне відвідування фортеці, а справжній челендж!
Мені подзвонив Сергій і сказав, що чекає мене внизу і взагалі потрібно всім збиратися. Я Сергію повідомив, що спочатку ми маємо зустріти самого Дона Сімона, котрий живе в Меркадонні і піти з ним на набережну. Сергій не знав ще що то за перець Дон Сімон, а коли побачив, що це найкраще вино Іспанії то із радістю запросив його із нами та ще й його друга Хамона! Коли усі співробітники зібралися нарешті разом, то багато хто спочатку із недовірою віднісся до Сімона, а один менеджер взагалі повідомив, що останній раз купував вино в пакетах ще в студентські часи, тепер йому негоже. Але Дон то такий товариш, що насправді подобається усім і ціною, і смаком. Тож усі радісно дивилися в нескінчену далечінь безтурботного моря і насолоджувалися іспанським вечором.
З самого ранку я пішов на сніданок у традиційний іспанський заклад. Це щось середнє між кав’ярнею та ресторанчиком. Там завжди є свіжа випічка і кава. Це ті нотки, які особливо цінуєш під час маршруту каміно. Тож на якихось 15 хвилин я зміг знову доторкнутися до прекрасного і то було так чарівно! Я ніколи не підозрював, що настільки закоханий у Іспанію. Ще було трохи часу, тож я встиг піднятися на ще одну гору в місті з якої відкривався вид на Санта Барбару.
Яке ж душевне місто – хочеш гори, хочеш міська гульня, а хочеш взагалі широченний пляж із морьком. До речі, мабуть треба піти морьком помилуватися перед вильотом. На це завжди є час. Хоч вода в травні ще була холодна, це зовсім не зупиняло місцевих насолоджуватися сонячним життям.
Сказати, що подорож мені зайшла, нічого не сказати. Коста Бланка мені припала настільки до серденька, що я вирішив негайно розділити свою радість із близькими і вже за кілька днів взяв квитки на літо для нашої великої родини МакКалістерів😊
Що спільного є у великій подорожі на Балі та спонтанному відпочинку у єгипетській двійці? Це дві протилежно різні подорожі, які мають один результат – надпотужні позитивні емоції під час подорожі. Це була найспонтанніша і найнеочікуваніша в світі подорож. В Єгипті ми не були вже років п’ять, оскільки з Європи подорожі до Єгипту невиправдано дорогі. А тут одного вечора висвічується акція за 321 євро з вильотом післязавтра, ол інклюзів і повний тур-пакет з літаками, та ще й в Хургаду, де ми не були вже майже 16 років. Взагалі все знаково відбулося. Хургада була наша перша серйозна закордонна подорож, а наразі ми перетнули екватор, коли кількість подорожей з України зрівнялася по кількості з Польщею! Тож почали як з самого початку)
Так, що робити, з ким дитину залишати серед навчання? До нас як раз їде мама, щоб летіти у Францію. Крутецький збіг! Мама дала зелене світло, взагалі поперло. Бронюємо! Як же це незвично, так давно вже не бронювали тур пакети. Години очікування на підтвердження… і відмова( Ну як мінімум ми дуже пишалися, що ми такі легкі на підйом! Кілька годин ще про всяк випадок оновлював сторінку з турами, і ось знову з’явився готель, правда зовсім інший. Якась двійка, прямо в центрі Хургади, на першій лінії, все включено. Відгуки чомусь кращі ніж у четвірок. Ну супер, пробуємо ще раз! Підтверджено! Ми летимо!
В день вильоту мене чомусь накрила меланхолія, треба їхати серед ночі в Катовіце, звідти летіти, хоч би той готель за 321 євро взагалі існував) З аеропорту нас забрав маленький, майже приватний трансфер. Ми були, до речі, тими загубленими туристами, котрих всі чекають, бо ми заблукали серед купи автобусів. Скільки досвіду не набирайся, а від фейла не захистишся. Прикупили собі 50 гігабайт інтернету за 10 євро на місцевій сімкартці – можна їхати! Ця подорож була настільки спонтанна, та ще й серед важливого реліза, що формат був ворк енд треверл. Доки їхали до готелю, розговорилися з іншою туристкою. Обмінювалися досвідом з екзотичних куточків світу на кшталт Мальдів, Занзібара та Маврикія, а потім кожен пішов заселятися у свою двійку)))
Трансфер нас висадив біля готелю і помчав далі. Дивно, що вони з готелем не звірили списки, ну добре, вивіска є, готель наш. Підійшли на рецепцію, є працівник, навколо абсолютна тиша. Якось незвично, що немає купи туристів, безладу, бланків, черг, вимагань хабарів за раннє заселення. Ще навіть восьмої ранку не було. Чоловік зісканував наш ваучер, і сказав. “Ви поки йдіть на сніданок, у нас сьогодні там буде смачна малахея, а ми тим часом занесемо валізу у ваш номер!”. Сказати, що я від єгипетського сервісу в двозірковому готелі був в шоці – нічого не сказати. Що, нас просто так візьмуть і заселять, прямо одразу? Пішли глянемо, що там на сніданочок у нас. Сніданок також був доволі хороший: салати, сосисочки, омлет, фрукти, йогурти, єдине, кава розчинна.
Територія виглядає також добре, хоча сам стан будівель далеко не ідеальний. Ми повернулися на рецепцію, але валіза ще була на місці. За столиком вже стояла працівниця і сказала, що зараз нас швиденько заселять. Нас поселили в покращений номер з видом на басейн і на морько! Так, зізнавайтеся, в чому підступ? Ану йдемо морько перевіримо. Працівник запитав який саме з лежаків ми бажаємо зайняти і поніс туди матрац та рушничок. Більшість лежаків була вільною, теж незвично для єгипетських готелів. Тут було аж два пляжі: пологий вхід у воду, якраз для дітей, і спуск з понтону. Хтось в інтернеті писав, що тут є корал. Зараз перевіримо. Я стрибнув із маскою у воду і не повірив очам. А що, в Хургаді вже з’явилися корали??? Тут насправді був величезний живий корал. Його розмір був приблизно кілометр. Вода була достатньо теплою, щоб плавати майже годину, а в наступні дні буде взагалі пік до 27 градусів.
Ми ще довгий час боялися, що в цій двійці має бути якийсь підступ, або секрет. Ми повернулися у номер, ага, ось він! Підступ, мабуть. На підлозі лежав на спині мадагаскарський тарган і просив щоб його добили. Як з’ясувалося, це був єдиний випадок з тарганом. Розмір його був настільки великий, що він би з легкістю проковтнув тапок. Поки що таргана переселили тимчасово на балкон і пішли на обід. На ол інклюзіві тут було приблизно десять людей на увесь готель, тож на кожній трапезі нас індивідуально вітали і вже готували наші улюблені страви та несли напої. Цей сервіс був набагато крутішим за будь-які попередні єгипетські п’ятірки та четвірки, а це був наш восьмий раз у Єгипті. В попередні рази було теж класно, але так ще не привалювало, як від цього невеличкого двозіркового готелю. Єдине, що мені не вистачало – моїх улюблених єгипетських млинців. Та й цей недолік готель швидко виправив, на третій день тебе працівники приймають до свого клубу. У кухаря, виявляється, є таємний глечик із тістом на млинці і він по запиту дійсно готує млинці. Їжа кожен день була різна, а на десерт з фруктів майже завжди була стигла полуниця. На цьому сходження зірок над нами не закінчувалося.
Ця спонтанна подорож випала на дуже перевантажений період на роботі, ми готували наш найбільший реліз. І саме на цей тиждень випав відтік задач. Їх насправді було навіть трохи більше ніж зазвичай, але магічним чином вони добре вписувалися у віддалену роботу з невеликого ноутбука з одним монітором. А перерви поплавати в морі нереально заряджали та додавали нових яскравих ідей для виконання задач. Так наприклад, роздивляючись зграю кольорових риб-папуг, до мене прийшло рішення для рутинної задачі, яка вже тяглася роки три кожен раз повторюючись.
Тепер же вона буде на автоматі виконуватися сама. Якби мій менеджмент знав скільки мені на морі приходить корисних робочих ідей, то мене б з моря не випускали б додому. На вечірні програми у нас був ряд справ. Хургада класна тим, що тут є райони без туристів, де тільки місцеві і можна з головою поринути в їх життя. Цей приємний хаос приймав нас у обійми кожен вечір.
Однією з найочікуваніших подій було відвідування готелю, з якого і почалися наші подорожі. На той момент це була трійко-четвірка, але зараз, коли ми приїхали, не могли повірити очам, що це той самий готель. Він значно покращився і вже виглядає доволі престижно. Одна засада, у гостів готелю браслети чорні, а у нас яскраво зелені. Довелося максимально непомітно проходити повз охорону. Подумати тільки, майже 16 років тому ми тут гуляли і вперше знайомилися із іншим світом під час медового місяцю.
Околиці були все такі ж наповнені життям: місцеві, туристи, щось продають, діти сміються – життя вирує. Тепер ще й туристична набережна з’явилася. Тож гуляли та ловили флешбеки з минулого життя. Оскільки у нас був цілий тиждень, то ми планували екскурсії на коралові рифи. Після детальної оцінки рибок та коралового рифу нашого готелю, стало зрозуміло, що на рифи пливти немає сенсу. Тож подивимося, що тут є цікавого. На території готелю пропонується масаж, в цілях реклами якого роблять 5 хвилин безкоштовно. Даша знайшла в інтернетах, що справжній крутий масаж робиться не в готелі, а в справжньому Султан спа палаці! Тож поїхали перевіряти!
Їздити, до речі, було максимально легко, оскільки в Єгипті запрацював убер і ціни на таксі були в районі кількох доларів на будь яку відстань. Так ось, водій нас віз далеко за горизонти в пустелю. Коли до висадки залишалося менше хвилини, ми були серед руїн, недобудов і безкрайніх просторів пустелі. Може це якийсь єгипетський жарт, чи нас зараз продадуть бедуїнам за 30 голів верблюдів? На превелике диво, за 5 секунд до висадки з’явився дійсно великий спа-центр. От і добре, схоже ми таки отримаємо свій масаж. Ціна годинного масажу була в районі 15 євро, що в багато разів дешевше, ніж в наших Європах, тож таке не можна було пропустити. Промасажували добре, намагалися ще впарити якісь доп сервіси по ціні літака, але головне правило Єгипта: не витрачатися ні на що, що ти не планував як мінімум добу тому. Другою традиційною розвагою, без якої не проходить жодна подорож до Єгипету, були квадроцикли. Де ж ти ще зможеш безпечно поганяти безкрайньою пустелею?
Спочатку ми 45 хвилин гнали в глибину пустелі, потім нас покатали на верблюді, який явно нас ненавидів і далі 45 хвилин дорога назад. У групі, окрім нас із Дашею, була лише одна пара португальців на квадроциклі. Усе це задоволення обійшлося по 22$ з людини. Що особливо запам’яталося: доки сиділи на лавках у бедуїнському селі, до мене залізла відпочити руда киця – їй було дуже любо.
А наша зворотна лінія скай ап ще й пропонувала за 80 євро перевозку киць в літаку. Мабуть, на щастя, без документів тварин в Європу перевозити не можна. Та й в загалі Даша більше собак любить, тож погладив кицю на прощання і відпустив.
Кожен вечір ми для себе відкривали нові куточки Хургади. Сьогодні ми ходили подивитися на місцевий парк розваг. Я люблю страшні атракціони, на кшталт ліфта що зривається в безодню, або трансформери з ефектом вільного падіння. Але горор єгипетського парку розваг переможе найстрашніші атракціони світу. На щастя, ми просто дивилися, а от місцеві дівчата, схоже вперше і в останнє сіли на атракціон-центрифугу, у якій відбувається інша центрифуга по орбіті. При тому працівник сам задає швидкість механічними ручками. Ми боялися, що дівчата собі пошкодять шию, виглядало, не як розвага, а як виживання.
Доки ми з жахом дивилися на той атракціон, на сусідньому то в гору то в низ катували інших відвідувачів. Коли здавалося, що гірше нема куди, вони пішли на друге коло. Варто відзначити час катань. Тут катають дійсно довго. З парку ми вийшли нажахані, хоча і не каталися. Ідемо краще подивимося на сусідній парк, там схоже весілля. По центру під аркою сиділи наречені, навколо за столиками гості, музика, свято. Коли нас побачили, то почали активно кликати долучитися. Запрошення на єгипетське весілля буває тільки раз в житті. Треба брати! Нас всі дуже раділи і запрошували до себе за столики. Ситуація була мила до нескінченності. Ми пораділи за наречених, поплескали їм разом з усіма і пішли далі досліджувати місто. Головне, коли гуляєш по Хургаді, мінімізувати кількість переходів дороги, бо кожен може стати останнім. Головне відчувати місцевий вайб і тоді зрозумієш, перед якою машиною краще проскакувати. Зупинятися ніхто не буде, просто почнуть тебе огинати. Дійшло до того, що місцевий вже не ризикнув перейти, а ми відчували себе “героями-переможцями”, що змогли. Тут мала б бути повчальна нота на тему правильного переходу через дорогу, але в Хургаді це дійсно єдиний варіант. Зебри звісно є, для декору. Наступна незабутня розвага в Хургаді – це відвідування кінотеатру! Касир, побачивши нас, тримався як міг, але потім здався і покликав керівника, який знає англійську. Нам два квитки будь-ласка! Керівник вирішив завалити нас питаннями у відповідь – на який саме фільм? До такого твісту сюжету ми були не готові, оскільки навіть уявити не можемо як їх мову читати.
Ну такий, цікавий, арабський! Так, квитки маємо, тепер мерщій на перший поверх зняти готівку, бо картку тут ще не приймають, назад на третій, розрахувалися. Можемо поринати в цей шедевр! Працівник ввічливо провів нас прямо до місць. Коротше, фільм – бомба-петарда! То була єгипетська комедія арабською мовою із дуже швидкими англійськими субтитрами. Окрім того, що фільм був дійсно класний, була ще одна розвага – окрім нас у залі сиділа місцева пара. Було цікаво спостерігати з яких саме моментів вони сміються. Я ніколи не розумів закадровий сміх у ситкомах, але цей сміх як раз дуже підкреслював відмінності наших менталітетів. Та й сюжет фільму був цікаво побудований на речах, що притаманні саме арабським країнам. Незвично також було те, що показ мав антракт. Похід в цей кінотеатр ми поклали в скарбничку спогадів поруч із походом в індійський кінотеатр в Джайпурі. Наша порада – не пропускайте подібний досвід в таких країнах.
Від цієї подорожі ми кайфували кожної хвилини, недоліків, здавалося, не було. Окрім кондиціонера, що вирішив гучно дирчати вночі. Але як же добре бути інженером з прямими руками. Ну правда вже не зовсім прямими, але тим не менш я успішно полагодив серед ночі зовнішній блок кондиціонера, від чого був неймовірно собою задоволений.
В останні дні подорожі море починало штормити. Але добре, що в нашому готелі ніколи не вішали червоний прапор, навіть жовтого не було, по правді кажучи, прапора взагалі не було. Як показав досвід, від шторму плавати гірше не ставало. Шкода тільки сміття в море потрапляло. На знак вдячності Червоному морю за його гостинність, ми із собою забирали будь-яке сміття, що ловили під водою, бо вітер заносив його з берега. Виявляється пакети можна дуже зручно ховати по боках у плавках доки плаваєш. Дякуємо тобі, море, дякуємо вам, рибки та корали, дякуємо тобі, сонячна й тепла Хургада, за таку спонтанну та незабутню подорож! Ми щиро любимо тебе, Єгипет.
Температура води: 24 – 27 градусів, залежить від дня та течії. Колір морька: 10/10 Корали: Живий кілометровий корал Кількість рибок 10/10 Великі риби 10/10 Якість корала 9/10 Особливості підводного світу: Кальмари, змієподібні вугри, скат Вхід у воду: По драбині або по сходах на мертвий гладкий корал Лежаки: Усім вистачає
Готель
Заселення: Прибули о восьмій ранку, нас відправили снідати і одразу заселили без доплат Номери: Простенькі, велике ліжко, кондиціонер, шафа, телевізор. ванна кімната, балкон Їжа: Завжди є по одному виду риби та м’яса, салати, два види солодощів і стиглі фрукти. Їжа різна кожен день, готують смачно Черги: Відсутні Персонал: Доброзичливий і дуже милий Напої у ол інклюзів: Бренді, ром, кола, пиво, кава розчинна Анімація: Немає Басейн: Є, хороший, але коли є морько, то він непотрібен.
Територія: Невелика, але красива. Пальми, квіти. Є багато всього “втомленого”, типу потрісканої плитки, облізлих лежаків, але функції свої виконує добре. Інтернет: Користуємося сімкарткою, тож не знаємо, але по рівню зв’язку вайфай мабуть поганий, тільки на ресепшині. Прибирання: Гарне, кожен день, навіть одноразові капці міняють. Шампуньки, мило, туалетний папір, водичка – все додають. Кількість людей у квітні: Мало Біосмітя: Рашики є, але загалом людей мало тож їх теж небагато. Відпочивати не заважають.
Місто
Де гуляти– Ззовні є один з центрів Хургади – El Dahar, цікаво гуляти Таксі – Uber, по місту в межах 2$. Інтернет – Ми купили в аеропорту за 10 євро Orange з тарифом 50 real gigabytes. 5G зв’язок працює безвідмовно. З одного телефона роздаємо на всі пристрої. Зверніть увагу, що купувати треба пакет саме зі справжніми гігабайтами, а не єгипетськими.
Корисне
Віза по прибуттю коштує 30$, щоб її отримати після входу в аеропорт поверніть ліворуч. Якщо вам називають іншу ціну, то вас обманюють.
Що варто купувати в Єгипті. Тільки дешеву маску з трубкою для сноркелінгу, все інше низькоякісний товар з Китаю.
На зустріч з гідом у готелі приходити не треба, інакше гарантовано втратите гроші за екскурсії по оверпрайсу
В цій статті розглядається подача документів у посольстві Південної Кореї у Варшаві.
Тип візи: Туристична, одноразова Тривалість розгляду: До 10 днів Тип подачі: Особиста Коли подаватися: Максимум за три місяці до дати повернення, рекомендовано мінімум за місяць до дати вильоту. Контакти посольства: korcon_waw@mofa.go.kr
Офіційна інформація про необхідні документи тут, розділ C-3-9. Запис на подачу документів тут Важливий момент по документам: У випадку виписки з українського банку посольство попросило живий підпис та мокру печатку. Для польського банку можна надруковану.
Чи може українець податися онлайн через систему K-ETA? Ні, тільки через посольство.
Чи може подаватися українець що має Pesel зі Status UKR а не карту побиту? Так.
Який тип візи треба обирати для подачі з туристичною метою? Віза C-3-9.
Чи потрібен гарант чи запрошення від корейської сторони? Ні.
Чи залишається паспорт в посольстві під час розгляду документів? Ні, але паспорт потрібно пред’явити в момент подачі.
Чи необхідно мати авіаквитки для подачі на візу? Так.
Вартість подачі на візу. Безкоштовно.
Якщо мій літак летить не з Польщі, чи можу я податися на візу у Польщі? Так.
Колись давно, в перші місяці після початку війни, я повністю відчув, що таке творча, та й взагалі моральна криза. Немає сенсу її описувати, адже абсолютно кожний українець через це пройшов. Є написані розповіді і ненаписані, які можливо ніколи не побачать цей світ, через моральний стан, який я переживав під час спроб їх написання. Наприклад “Експо 2020, частина 2”, під час написання якої і почалася повномасштабна війна. Пройшли роки, але мене не відпускає думка, що я не поділився зі світом красою, яку ми бачили на озері Комо та в околицях Ніци. Тож напишу зараз невеличку, але інформативну розповідь, бо, на жаль, за багато років деталі забуваються.
День на озері Комо
Наші подорожі діляться на дві групи: з України, та з Польщі. Вже в цьому році буде екватор, і момент, коли подорожей з Польщі стане більше ніж з України. Коли ми тут оселилися, я відкрив карту Раянейра та Візейра щоб осягнути масштаби “багатства”. Майже одразу в очі кинулася пропозиція за 196 (40$) злотих Краків-Мілан-Краків на чотирьох людей! Тож ми з мамою та Мишком вирушили у нові пригоди.
Ми вже давно колись відвідували озеро Гарда і важливо було тепер відвідати друге за красою озеро Італії, щоб зробити свої висновки.
Спочатку на поїзді треба доїхати до самого міста Комо, це як вхідна брама до озера. А потім поїхати заселитися на один із головних курортів. Я б сказав, що ти маєш обрати для себе курорт на свій смак, але по факту курорт тебе обирає по кишені. Нам випало містечко Менаджо. Маленьке, миленьке та затишне.
З самого ранку ми почали нашу подорож по озеру. Тут є умовний трикутник Менаджо – Варена – Белладжо. Між містами цілий день курсує пором. Єдина проблема, що для посадки на паром треба було антиковідні маски такого рівня, щоб навіть у випадку зомбіапокаліпсису можна було врятуватися! Де ті маски взяти навіть працівник компанії не знав. Але, на щастя, у них були запасні, і вони з нами люб’язно поділилися. Оскільки на поромі ми були самі, то офіційно заявляю, що жодна риба ковідом не заразилася!*
*Жодний зомбі не постраждав. Перша зупинка була у Варені. Ми зайшли в місцевий готель випити кави. До кави подавався круасан, який треба було самому щедро заправити через насос шоколадною пастою з гігантської банки нутели.
Варена нас одразу закохала у Комо. Красивенні сади, фазенди та й взагалі озерна архітектура. На Гарду не схоже, але щось все ж таки спільне є у атмосфері. Можливо ті самі хмари, з яких в будь-який момент поллється дощ. Але ж як тут мило та любо гуляти. Наступна зупинка була у Белладжо. Це місто одразу виділяється невеликою оглядовою горою. Як ви вже знаєте, ми з Дашою ті туристи, що на маршруті не пропускають жодної гори. Тож усьому великому сімейству довелося робити підйом. Тяжче за все було мамі, оскільки у неї було хворе коліно, а тут якщо любиш подорожувати із відчайдушними мандрівниками, то доводиться любити і в гори лазити.
Мишко через гору не сильно засмучувався, бо у фруктовому магазинчику попросив купити йому гігантський свіжий лимон і був задоволений. Для дитини лимон то найкращий фрукт. Цікаво, що мені усе дитинство не можна було їсти лимони через алергію, а зараз дитині передалася моя любов. Маршрут по цій міні-горі однозначно рекомендую. Рясна зелень і невеличкі поселення поцілять прямо у серденько. Після спуску на нас чекало справжнє випробування – знайти де поїсти. Зараз в Європах з цим дуже легко, бо є додатки, де можна замовити їжу і знижками до 70 відсотків, а тоді ще треба було старими шляхами харчуватися через ресторанти. Тут він був аж один.
Роки через три після подорожі мама згадувала цей момент так. “Синку, а що то була за подорож, де ми усі кудись довго лізли, а потім прийшли у місто, де зовсім не було людей, ми довго шукали ресторан, а там подавалися тільки макарони за захмарними цінами, але ти зітхнувши сказав, що у нас немає вибору, а ще й треба було примусово платити чайові…”. Ця згадка мами звучала як не про подорож, а якийсь гастрономічний хорор наяву. Ах так, це ж була наша трапеза у місті Белладжо. Тож якщо хочете з’їсти макарошок по ціні, дорожчій за літак із Польщі до Мілану, то пишіть, я скину координати!
Ну а ми попливли назад у Менаджо. Тут гастрономічна складова пішла значно краще. Ми зайшли в супермаркет, а там продавалися смачнючі італійські паски «коломби» майже безкоштовно, оскільки свято вже було позаду. Тож на вечерю нам мама приготувала вже смачних макаронів та потім ми усі ласували пасочкою. Після паски я відчув, що треба скинути зайві калорії, тож пішов на вечірню прогулянку в околицях Менаджо. Перша половина дороги пролягала по цивільним місцям та асфальтованим доріжкам. А от назад треба було повертатися через ліс. Тож перейміть мою мудрість. Якщо на дворі настає ніч, то краще планувати маршрут так, щоб по темряві йти по цивільних містах, а не по лісу. Зате зустрів зграю диких оленів, які мене серед ночі у лісі точно не очікували побачити. Добре, що нам було у різні сторони!
При плануванні маршруту ми мали їхати тільки у Ніцу, тож озеро Комо було приємним доповненням експромтом. Хоча ми на озері провели лише один повний день, ми можемо тепер його повноцінно порівняти із Гардою і дати свою оцінку. Озера зовсім різні і треба побувати обов’язково на обох, але Гарда краща)))) Якщо порівняти Комо та Гарду із сусідніми швейцарськими озерами Лагано та Маджоре, то перші два виграють.
Можна доїхати на поїзді, попередньо купивши квиток на сайті залізниці. Треба їхати до зупинки Sinaia. Від залізничної станції треба під’їхати хвилин 15 міським автобусом до замка. Не йдіть пішки, бо там дуже круто в гору треба підійматися. В середині замок не менш вражаючий ніж ззовні.
Як дістатися до замка Cantacuzino (Замок де частково знімали Wednesday)?
Треба доїхати до залізничної зупинки Bușteni. За один день можна подивитися обидва замка, оскільки зупинки Sinaia та Bușteni знаходяться недалеко.
У сезон з острова Лангкаві відправляються два рази на день пороми на Ко Ліпе. Час у морі півтори години.
Важливо. У несезон, наприклад в серпні, якщо я правильно розібрався то пороми не ходять.
Відправлення відбувається з двох причалів – Telaga Harbour Marina – Kuah Jetty Langkawi
Купувати квитки можна в туристичних магазинчиках на самому Лангкаві. У Січні, коли був пік сезона квитки можна купити ввечері і вже зранку пливти. Каси туристичних кіосків працюють до 23:00. Контакт продавця у Whatsupp +60136191857. Ми сторгувалися за 330 MYR раундтріп з людини.
Поради
Беріть одразу раундтрітп, оскільки на Ко Ліпе може бути що усі квитки продані на три дні наперед
Пороми сильно затримуються. Тож закладайте додаткові кілька годин для продовження подорожі і враховуйте різні часові зони. Якщо ввечері літак, то треба брати ранковий пором.
Я бачив сайти що продають пороми в інтернеті, але купити квитки у мене не вийшло.
Чи варто пливти на Ко Ліпе? Однозначно так, там дуже красиво. Яка погода була в січні? Усі чотири дні були сонячними
Це було грандіозне повернення у грандіозну країну. Ми тут були 10 років тому. Тоді був світанок наших великих подорожей. Європа була ще зовсім невідкрита, як і більшість неймовірних місць земної кулі. Як саме виглядав Вільнюс пам’ять вже не малює, але ті приємні теплі відчуття досі всередині гріють при згадці про подорож. Пам’ятаю, що ми жили в доволі креативній квартирі у хазяйки яку звали Еглє. Ще там був прохід в іншу кімнату крізь дзеркало, а Еглє пожартувала, що там живе справжня Аліса. На вулиці нас пригощали піцою дуже веселі молодики і кликали з ними піти в нічний клуб. В Трокаї на нас чекав справжній литовський Святий Миколай, а в магазинах ми побачили новий для нас тоді делікатес – кабаноси. Ще добре запам’ятався смачний салат, який ми їли десь у підвальному ресторані, а в мережі кафешок Cafeinn ми сиділи на підвіконні та їли чизкейк із ягідками. У фіналі подорожі ми попали на благодійний ярмарок з міжнародними учасниками, де накупили багато польських смаколиків… А знаєте, мабуть то був знак, приємний польський знак.
За ці десять років ми побачили в цьому світі стільки всього, скільки невеличке містечко зазвичай років за сто не бачить. Часи мінялися і люди мінялися, за десять років увесь світ змінився. Люди будують плани на рік, потім їх перебудовують знову, хтось намагаються знайти як ускладнити собі життя, хтось біжить поперед батька в пекло, а ми просто живемо і насолоджуємося усім, що маємо. Нещодавно наш знайомий, під час обіду сушами сказав: «Що значить довгострокові плани? Ось у мене є конкретний план саме зараз з’їсти саме цю сушину», і засунув її собі до рота. Отак і ми, користуємося усіма наявними можливостями, щоб жити в задоволення, а плани створюються самі по собі виходячи із реально окреслених можливостей. Випав через десять років знову дешевий Вільнюс – треба летіти!
Країна зустріла нас суворими морозами із позначкою мінус 13 градусів, але дуже теплою новорічною атмосферою. Даша тільки й встигла сказати, що Литва цьогоріч виграла номінацію “Європейська столиця Різдва”. І тут понеслося, усі заклади неначе змагалися у новорічному декорі. Це було як на Балі – усюди красиво, тільки замість тропіків густий шар снігу. Ми навіть на радощах одразу квитки в Прагу купили собі)))) Мороз відчувався доволі помірно, але проблема красивих місць, що там хочеться робити багато фотографій, а на холоді мерзнуть руки. У нас на сьогодні ще були запланований музей, але гуляти хотілося більше, незважаючи на мороз.
У центрі міста на нас чекав справжній портал! Це великий круглий екран, що з’єднує між собою дві країни і випадкові люди можуть помахати один одному. Ми бачили Вільнюс через такий портал у Любліні, а зараз ми нарешті з іншої сторони! Зараз тут транслюється Ірландія. Люди з обох сторін порталу неймовірно раділи, це неймовірний заряд позитивом. Ми слали вітання одне одному. Потім портал з Ірландією закрився і відкрився новий, на цей раз з міжнародною космічною станцією, камера демонструвала нашу планету. Чого тільки не придумають, але портали то геніально.
Мишко радів, що відкрив свою тридцяту країну, але він не знав що всередині Вільнюса є ще одна країна – Заріччя. Тож обов’язковим пунктом – відвідати ще одну країну! Мишко чомусь сумнівався що це країна справжня, але факти говорили саме за себе – конституція є, рада є, президент є, чітко визначені кордони теж є. Аргументів чому це не може бути країною Мишко підібрати не міг, але чомусь йому відчувалося, що щось тут не чисто. На маршруті треба було спуститися із величезної снігової, а головне слизької гори. Діти гасали хто на чому може, усі раділи. Знайомий в цей час запитав мене в месенджері, чи не хочемо ми поїхати на лижі чи борд. А тут ще й хтось залишив пластиковий підпопник. Усе вказувало на те що, треба з’їжджати. Я шукав сам для себе відмазку, на кшталт – у мене ще кістки в руках не до кінця зажили мабуть, адже фінального рентгена ще не було. Але Даша сказала: «Та що твоїм рукам станеться?!». Оце так підтримка від дружини.
Ну й добре, де тут найвища точка? Я летів на шаленій швидкості, радів як дитина, пам’ятаю, що спочатку на підпопнику, потім він летів вже окремо, потім від ніг піднялася хуртовина у все навколо стало білим. Прямо як у тому віршику “Білі мухи налетіли, все вкривав холодний сніг”. Доки Даша мене відтряхувала, я застібнувся з головою у свою куртку. Було і холодно і весело одночасно. Дякую тобі анонімне дитя, що залишило свій підпопник для мене! А он вже й Заріччя. Все по справжньому! Тут кажуть є місцева затишна кафешка, вона якраз нам зараз буде в нагоді. Тут подають гарячий чай з кмину та чай зі смаком вина. Те що треба!
Наступний день нас вже не балував умовно теплою погодою. Тепер мороз увімкнувся на повну потужність, тож настав час ходити по затишних закладах та музеях. Зранку ми пішли у музей енергетики, який був перероблений зі старої електростанції. Розміри музею фантастичного масштабу, а головна родзинка це Тесла шоу. Ми колись були в Сербії в музеї Тесли, то там шоу було разів в сто простіше. Тут же справжній витвір мистецтва. Адже дві гігантські котушки Тесли грають справжній концерт і, звісно, найзахоплюючий момент, це піднести до них лампу денного світла, яка починає світитися прямо у руках, в той час як котушки грають саундтрек із Зоряних війн.
Останній календарний рік нас приємно вражає технологічними фішками. Ще пів року тому ми були на шоу планшетів, а тепер концерт з котушок Тесли. Потім до речі ще дивилися концерт намагнічених металевих стружок під хіти 90-х)))) На жаль, експонати не нескінченні і треба рушати далі, погуляти по морозу. Це був прекрасний засніжений парк із засніжено-білими стежками. Ми гуляли вздовж річки, що поступово вкривалася кригою. Я раніше ніколи не бачив процес замерзання річок, а зараз можу на цю тему написати цілу доповідь. Що цікаво, є як мінімум два варіанти. В одному по воді починають пливти круглі крижинки що збільшуються до тих пір доки не утворять суцільний затор. В іншому варіанті починає підмерзати в усіх місцях де є мілина. І як тільки ті качечки не примерзають.
На обід ми пішли у ресторан London Grill, м’ясна трапеза настільки зайшла, що я одразу зазначив: “Наступного разу, обов’язково в цей заклад”, я мав на увазі, що коли ми ще раз приїдемо до Вільнюса. Даша вирішила спростити схему і сказала, що наступним разом може бути вечеря! Так і зробимо! А поки що знову на мороз! Традиційно кожен відвідувач Вільнюса має піднятися на гору із трьома хрестами, цей раз був у нас не виключенням. На щастя, на засніжену гору вели зручні металеві сходи із захистом від ковзання, а на самій горі на нас чекали дрібні кристали снігу, що вільно ширяли повітрям підсвічуючись золотим промінням вечірнього сонця. Аж не віриться, що перед вильотом, коли ми дізналися, що буде сильний мороз, то дуже боялися подорожі. За фактом це виявилася дуже красива зимово-казкова подорож.
На вечір у нас була запланована особлива подія. Ми сиділи у великій залі у шоломах віртуальної реальності і подорожували по картинам відомого литовського художника Чюрльоніса. Ми бачили створення світу, як океани наповнювалися водою. Ми були нескінченно малі серед гігантських квітів у лісі. Ми увесь час рухалися вперед, але вільні були роздивлятися віртуальний світ навколо себе. Усе це відбувалося під музичний супровід того самого митця, оскільки він ще й композитор. Це був неймовірний досвід із неймовірними технологіями. Майбутнє вже наступило, люди не упускайте цю можливість. Ми виконали увесь план подорожі, тож переможно можемо піти на вечерю в уже улюблений ресторан.
На щастя, дорога пролягала через портал, в якому на цей раз транслювали Люблін. Як завжди від порталу отримали масу задоволення. Це якийсь особливий заряд енергії, я сподіваюся, що в майбутньому таких порталів ставатиме більше і наш світ буде ще більш та більш об’єднаним. А нам поки що треба повертатися до дому, хоча наступна подорож у Литву уже явно буде не за горами, бо країна вогонь!
