Це був черговий шикарний корпоратив від моєї не менш шикарної роботи. Де саме та Коста бланка я раніше не знав, тож приємно було познайомитися. Виявилося, що це Аліканте та околиці. На виході з літака мене зустріли польські колеги і почався справжнє випробування моєї польської. Мову я вчу переважно по магазинах, касах самообслуговування, урядових сайтах та лікарнях. Як з’ясувалося за 4 роки можна непогано так вивчити. Але настільки широкого випробування мови ще не було. Ми чекали на трансфер приблизно годину і я був собою приємно здивований, раніше ніколи не помічав за собою лінгвістичних схильностей, а тепер справжній поліглот. Нас завезли в готель біля міста Бенідорм. Тут будуть проходити наші конференції. Готель як на зло розташувався на відстані від міста так, щоб точно ніхто не міг звалити у випадку нудних мітингів. Хоч на дворі була вже ніч, але ж не зупинить мене це від досліджень нових невідомих околиць. Околиці виявилися переважно лісами, в яких, судячи по звуках, когось доїдали. Краще, мабуть, в хащі не залазити. А то ще з’їдять, а я так і не дізнаюся чим краще сучасні ШІ моделі за інші.

Перша половина наступного дня була вільна, тож саме час подивитися той Бенідорм. До міста пішечки було 50 хвилин, але, на щастя по дорозі застрибнув у трамвай, чим значно скоротив собі шлях. На перший погляд мені місто здалося нетуристичним і більше розрахованим на місцевих, але варто було дійти до шикарної набережної і я по вуха закохався у це миленьке іспанське містечко. Воно було таке ж класне як і Малага.

Я б навіть сказав би так, що по ряду фотографій точно не можна відрізнити Малагу від Бенідорма. Це особливо приємне порівняння широкої смуги набережної і височезних будівель на першій лінії. При тому на березі муніципальні зони значно ширші ніж пляжі із платними лежаками. Так, головне не забути повернутися вчасно на конференцію о першій. Але ж яка та Іспанія крута! Треба все встигнути подивитися, не пропустивши старе місто.

Головне, коли гуляєш по іспанським курортам, закладати додатковий час на безкоштовний масаж. У них є мережа магазинів Ale Hop, які легко помітити по корові, а там є безплатний масажер на кріслі для шийного відділу. Коли ми були тиждень в Малазі, то я за сім днів, повний курс безкоштовного масажу пройшов. Тож не пропустіть цю розвагу!
За пів дня виконати увесь план прогулянки виявилося неможливим, оскільки тут ще в іншу сторону величезна окрема набережна, на якій танцюють групками пенсіонери.

Ну добре Бенідорм, ми ще повернемося до тебе. Але місто відпускати не хотіло, таксисти як змовилися і не приймали замовлення. Навіть, коли я вибирав преміум машину, бо готовий був хоч на будь-якій доїхати. Їхати головне не далеко, але в гору. Хвилин 20 я боровся із системою і потім ще хвилин 20 чекав доки до мене приїде водій. Тож на таксі в цьому місті краще не покладатися. Встиг прямо на початок обіду, так що норм. Далі пішли мітинги та воркшопи. Якісь були цікаві, якісь дуже цікаві, а якісь смертельно нудні. Одна справа бути хорошим організатором, бо уся подорож була організована на вищому рівні, а друга справа бути хорошим оратором із цим зазвичай проблема. Тож на всіх етапах важливо мати контроль якості) Усі конференції у нас проходили в середині великої єгипетської піраміди на території закритого парку розваг.

Вечері у нас були тематично-гастрономічними із нескінченним різноманіттям іспанських тапасів.

На таких корпоративних зустрічах найскладніше це прокидатися зранку щоб поснідати і встигнути на конференції. Зазвичай по вечорах усі бадьорі та веселі, а от зранку, я б сказав що сумні якісь усі))) Після серії конференцій у нас почався квест по єгипетському парку розваг. Оскільки тематика була ШІ, то й квест був з обов’язковими елементами ШІ. Було радісно, ще й відкрив якийсь новий для себе парк розваг, хоч і тимчасово непрацюючий. Потім знову вечірня гульня і вже класично тяжкий ранок.

Далі, після закінчення офіційної зустрічі, почалася неофіційна. У нас було ще півтора вільних дні. Тож ми перебралися у сусіднє Аліканте і там продовжили нашу “Конференцію”. Перше чим мене приємно вразило місто це кількість сервезерій Парк El Palmeral. Зазвичай такі шедеври іспанці будують у Барселоні, але тут було приємне виключення з правил. Тут ідеальна пропорція пальм до озер та річок, і як водиться в правильних іспанських парках – заклад із снеками та напоями.

Цей парк я б заніс як топову локацію в Аліканте. Єдина проблема, це доїхати назад у місто. Автобуси чомусь відмовляються брати пасажира. Вони зупиняються, люди виходять, але заходити неможна. Хоча це офіційна зупинка. Навіть ШІ тут вже був безпомічний. Четвертий автобус мене прийняв, але чомусь проїздна картка не спрацювала. Водій щось іспанською намагався пояснити, але я на жаль знаю тільки три слова “дос”, ”сервезас”,”порфавор”. Нажаль у цій ситуації тільки порфавор якось могло ще прокатити. Але я доїхав до центральної алеї.

Хоч алея і шикарна, але треба шукати приховані перлини у дворах. Наприклад, якщо вчасно звернути ліворуч, то можна знайти невеличкий сад із фонтаном.

Промені сонця тут світили так, ніби ти знайшов криницю магічної мани у грі в стилі фентезі. Звісно фонтан був у декорах гігантських багато стовбурових дерев із пташками-щебеташками. Ну, мабуть це хороший знак. Поступово на вулиці почали знаходитися співробітники і ми всі рушили на вечірню трапезу. В саме серце міста радощів та веселощів. Те, як гуляють люди в Аліканте, може змусити позаздрити навіть найбурхливіше весілля у світі. Я себе відчував неначе знову на Walking street у Таїланді. Тут навіть просто ходити та вбирати позитивні вайби вже достатньо щоб зарядитися на тривалий час. Закладів тут нескінченно. Половина італійських, повністю пустих, інша половина іспанські – забиті під зав’язку. Чим вище рейтинг, тим менше шансів, що потрапиш без резервації. В одному закладі взагалі був одночасно і ресторан і тату салон. Хоч працівниця намагалася переконати що тату набивати не обов’язково, але не відпускало турбування “А раптом тобі тигра наб’ють на спину, доки будеш сидіти?!”, тож обрали інший заклад. Чесно кажучи після тих страв, що нам подавали на вечерю в готелі, тепер вже важко було мене здивувати.

Наступний ранок зустрів мене рясним дощем. Оскільки дощ переставав лити час від часу, я сподівався що проскочу без парасольки. Але підступний план погоди був в тому, що мене треба буде застати в іспанському селі де не буде магазинів. Хороший план, хороший. Тепер треба розібратися, як заплатити за той трамвай. Іспанська бабуся показала, що тут можна пікнути карткою, але попередила іспанською, що потім не можна буде компостувати, показавши жестом на стелю. ШІ мені сказав не звертати на жести іспанців увагу, оскільки саме іспанські жести на відміну від інших – абстрактні. Влаштував собі невеличкий пікнік, доки їхав на фоні мальовничих затишних краєвидів. Так, треба виходити, а он і злива! Вихід є! Он кав’ярня з і звичайним рейтингом, або бігти три хвилини в кав’ярню з рейтингом 5 з 5? А раптом вона закрита? Ризикую! На щастя, під зливою я застряг в ідеальній кав’ярні з ідеальним рейтингом попиваючи своє ранкове кортадо зі свіжим данішем. Даніш правда попередньо купив в Меркадонні, бо такі ідеальні даніши тільки там. Дощ час від часу затихав, намагаючись виманити мене з кав’ярні. Я тримався до останнього, але жага до пригод перемогла. Я планував на трамваї під’їхати до найближчого магазину. Але трамваї просто зникали з табло і не з’являлися. Зайшов в аптеку, працівниця сказала, що мою проблему легко вирішити, бо за кутом є той самий Алє хоп. Варто лише було зайти в магазин як працівниця, запитала “Вам наш фірмовий плащ за 4 євро?”.

Тепер я у костюмі корівки, мені тепло, сухо і я можу починати своє імпровізоване іспанське каміно по набережній! В цей же час каміно йшла наша знайома Катя десь за кілька сотень кілометрів від мене. Тож у нас було прямо синхронний шлях пілігрима. Оскільки останні дні останнього великого каміно ми йшли теж під зливою, то я не відчував якогось особливого дискомфорту. Натомість було дуже красиво, а на берег морько викидало коричневі м’які кульки. Можливо це ті самі хитруни невидимки чекають на темряву. Я був дуже щасливий, що знову на маршруті, та ще й такому красивому.

Схоже, це вже третє каміно кличе десь з 2027-го року. Треба собі десь гранд фінал маршруту влаштувати. Он десь недалеко є тако бел, я дуже люблю цю мережу. Але не врахував один провальний момент. Сьогодні субота, а заклад знаходиться в торговому центрі. Торгові центри на вихідних це сенс життя усіх іспанців. Якщо кажуть, що щось зазвичай не гумове, то торгові центри тут дійсно можуть вмістити усе місто всередині. Порада, не повторюйте мою помилку – не заходьте в іспанські торгові центри на вихідних. Усе одно вам не вдасться там поїсти. Поруч на карті світилася Меркадонна, ще й зі столиками та столовими приборами, що ж може бути краще? До речі своє каміно я встиг пройти чітко до кінця зливи, тож тепер гуляв по сонячній Іспанії. На обід у мене була олів’єшка з морепродуктами та холодний суп Сальморехо.

На десерт черговий свіжий даніш із кавою кортадо. Поруч за столиком двоє людей намагалися з’ясувати чи ті теорії змови існують, чи насправді інопланетяни вже до нас прилітали.
Тепер я повний сил і можу влаштувати собі справжню Санта Барбару! Це фортеця у центрі міста. Увесь час, доки підіймався з голови не виходила музика з однойменного серіалу, знаєте така “Ту-турун-тум ту-турун-тутум! Туруууу….”. Ну ось, тепер знову грає, чуєте? У фортеці дві приємні сторони, це дорога в гору по стежках і сама фортеця. Дорога зроблена так що офіційний вхід знайти важко і рано чи пізно доведеться фортецю брати на абордаж! Справжня Санта барбара! Полазив я на славу, сподобалося, що це було не банальне відвідування фортеці, а справжній челендж!

Мені подзвонив Сергій і сказав, що чекає мене внизу і взагалі потрібно всім збиратися. Я Сергію повідомив, що спочатку ми маємо зустріти самого Дона Сімона котрий живе в Меркадонні і піти з ним на набережну. Сергій не знав ще що то за перець Дон Сімон, а коли побачив, що це найкраще вино Іспанії то із радістю запросив його із нами та ще й його другом Хамоном! Коли усі співробітники зібралися нарешті разом, то багато хто спочатку із недовірою віднісся до Сімона, а один менеджер взагалі повідомив, що останній раз купував вино в пакетах ще в студентські часи тепер йому негоже. Але Дон то такий товариш, що насправді подобається усім і ціною, і смаком. Тож усі радісно дивилися в нескінчену далечінь безтурботного моря і насолоджувалися іспанським вечором.

З самого ранку я пішов на сніданок у традиційний іспанський заклад. Це щось середнє між кав’ярнею та ресторанчиком. Там завжди є свіжа випічка і кава. Це ті нотки, які особливо цінуєш під час маршруту каміно. Тож на якихось 15 хвилин я зміг знову доторкнутися до прекрасного і то було так чарівно! Я ніколи не підозрював, що настільки закоханий у Іспанію. Ще було трохи часу, тож я встиг піднятися на ще одну гору в місті з якої відкривався вид на Санта Барбару.

Яке ж душевне місто, хочеш гори, хочеш міська гульня, а хочеш взагалі широченний пляж із морьком. До речі, мабуть треба піти морьком полюбуватися перед вильотом. На це завжди є час. Хоч вода в травні ще була холодна, це зовсім не зупиняло місцевих насолоджуватися сонячним життям.

Сказати, що подорож мені зайшла, нічого не сказати. Коста Бланка мені припала настільки до серденька, що я вирішив негайно розділити свою радість із близькими і вже за кілька днів взяв квитки на літо для нашої великої родини МакКалістерів😊