Країна контрастів… Я ніколи не розумів точне значення цієї фрази. Та тепер з’ясував, що це значення стає зрозумілим, коли відкриєш для себе відповідну країну. Яка вона взагалі має бути та Ірландія? Там точно мають бути ірландські паби. Не дарма ж є такий жарт “Двоє ірландців якось пройшли повз паб!”. Ще мають бути зелені гострі гори і мабуть літають дракони! Думаю, що ті дракони мають бути добрими, як краківські. Але треба полетіти і перевірити.

Раніше ми не особливо поспішали в цю країну через візовий режим, а потім через нерелевантну ціну на авіаквитки, але коли це стала остання не відкрита нами країна ЄС, то звісно треба було летіти. А далі все прямо як колись з італійською подорожжю…
Лежу я на асфальті, десь недалеко валяється самокат, в очах зірочки, можна навіть сказати комети. Дихати трохи важко, але, на щастя, на ноги вдається підвестися. Начеб-то цілий. Металеві пластини в руках витримали, але щось таки не те з плечем, яка там наступна подорож? Ірландія через три тижні. Даша та наш друг Андрій були недалеко, треба зібратися духом і доїхати до невідкладної допомоги. Перелом без зміщення. Добре, а літати можна? Фух, наче Ірландія в безпеці. Зі сторони мої переймання за подорожі можуть здаватися несуттєвими, але це реально моє життя і мій моральний стан, тож коли лікар сказала, що контрольний знімок треба робити за день до подорожі, ми прийшли до висновку, що він не матиме сенсу, оскільки у будь-якому разі ми летимо. Даші-героїні знову випала ноша – тягати наші речі в подорожі. В літаку обклав руку та плече подушками для сну і добре долетів. Головне було, щоб літак не сильно смикнуло під час посадки, адже в Ірландії частенько шалені вітри і багато епічних відео, як в таких умовах сідають літаки. Під час перельоту стався доволі цікавий момент: по літаку йшла жінка у ритуальному вбранні із довгим пір’ям навколо голови. Але ж нагадую, ми летимо у країну контрастів, тож так треба.

Дублін

Прилетіли ми серед ночі. Дублін вночі виглядає холодним, непривітним. Нам треба було заселитися, але капсульний хостел щось перестав відповідати, у різних закуточках пішої вулиці спали безхатьки і навіть люди, що доволі непогано виглядали. Я вже почав уявляти, як ми собі зараз будемо шукати місце, якщо хостел не відчинить двері. «Welcome guys!» – фух, хазяїн не спав. Ми заселилися у нашу космічну капсулу і з нетерпінням чекали на ранок. Ранковий Дублін нас зустрів максимально привітно. Це місто постійного свята. Таке враження, що тут люди живуть своє життя у кращому світі.
Для знайомства з містом навіть сонце вийшло з нами привітатися. Я чесно кажучи так і не зрозумів яка у нас була погода під час подорожі, сонячна чи дощова. Бо якщо прогноз на день сонячний, це означає, що тебе заллє дощем рази на три менше ніж в інші дні.

Одна з перших важливих справ – ми пішли до дублінськогу порталу. Портали з’єднують різні країни живим стрімом і можна жестами привітатися з людьми з іншої частини планети. Колись давно ми з Любліна вітали Вільнюс. Пізніше з Вільнюса Дублін, а тепер з Дубліна Люблін і навіть філіппінців! Дякую портале, ти нам добре підказав нашу наступну мету. Потім портал переключився на Бразилію. Теж не проблема, туди маму відправимо. І раптом портал переключився на МКС. Тож космос значить? Чесно кажучи була колись ідея, але щось по грошах якось невигідно цей космічний туризм. Так, щось ми замріялися, треба далі досліджувати місто нескінченого свята. Ми прийшли на головну пабну вулицю Temple Bar і тепер вже анекдот, про двох ірландців, що пройшли повз паб, заграв іншими фарбами.

Не можна просто взяти і пройти повз паб в Дубліні. Паби тут як осередки радощів, позитивних вайбів, місця, де кожен атом несе частинку щастя. Ірландські паби – це те, що робить Ірландію дійсно неймовірною, неповторною країною. У мене була мрія посидіти в справжньому ірландському пабі, але я навіть не розумів тоді сенс, просто знав, що так треба.

Тепер же в цій подорожі, яким би складним, або дощовим не був день, фінал завжди однаковий, ми сидимо десь на стільчиках з келихами ірландського пива і слухаємо неймовірні музичні гурти, ми співаємо разом з усіма відвідувачами та офіціантами, тут усі на одній хвилі. Головна фішка – паб кожен день має бути інший. Цікаво, що підходив не кожний паб, атмосфера в усіх відрізняється. Іноді заходиш і розумієш – що не твоя хвиля, йдеш у наступний доки не відбудеться ідеальний метч.

Інша сторона Ірландії – визначні місця тут явно переоцінені і не дотягують до аналогічних природніх місць Ісландії, Норвегії та Мальти. Але знову ж таки, які б місця сьогодні не були, вечір вам гарантований. І не жалійте дні подорожі саме на Дублін, місто дійсно фантастичне і атмосферне, ми тут легко заповнили активностями 4 дні подорожі. Таким досягненням в нашому списку можуть похизуватися хіба що Стамбул або Гьореме.

Глендалоу

“Опівночі айстри в саду розцвіли, умились росою, вінки одягли, а ранок зустрів їх холодним дощем і плакав десь вітер в саду за кущем!”. Я ніколи не задумувався, але схоже український поет-лірик Олександр Олесь писав саме про Ірландію! При чому дуже схоже, що про доволі сонячний день. Сьогодні ми поїхали на зустріч до наших старих друзів і вони нам показували свої околиці. Перше, що несподіване можна побачити в Ірландії, це морські котики. На диво, вони виявилися такими ж як і в Пошуках Немо 2, вони ніжилися на брилі і їм снилися сни про те, як вони ніжаться на брилі! Але котики теж недурні, вибрали брили подалі від людей. Але навіть на такій відстані було добре видно як же їм пречудово лежиться.

Можливо, найкращі з нас в наступному житті будуть тими безтурботними ірландськими котиками. А можливо навіть зараз є люди, які в минулому житті вже були котиками і тепер вміють відпочивати ніжачись на пляжах. Мені ж навіть до ворожки ходити не треба щоб визначити, що я був хаскі, при тому схоже десь на полюсі. Але повернемося до ірландської природи. Ми приїхали до старовинного мальовничого льодовикового озера. Доки ми робили обхід, то я зрозумів звідки ірландські пивовари надихнулися їх гінесом. Цей колір вони точно взяли з місцевих річок. Колір був настільки правдоподібним, що я не виключаю теорії, можливо пиво звідси і розливають, воно ж якраз без газів, та без смаку)))

Хоча дивлячись, якими галонами його тут вживають, то смаку немає схоже у мене. Вишенька цього озера, це дикі олені, що мешкають трохи вище в горах. Цікаво, що ірландські олені взагалі не бояться людей. Вони можуть просто підійти поруч, поїсти травичку і піти далі по своїх оленячих справах. Цікаво, що дощі тут доволі тактовні, якщо якесь красиве або цікаве місце, то саме в цей час дощ закінчиться. Якщо ж ти просто йдеш по місту, то тут тебе може залити по-щедрому.

Півострів Гоут

Потужний шторм ні перед чим не зупиниться, зносить усе, що погано лежить на своєму шляху. Зносить надії з облич туристів, миттєво наповнює пусті пивні келихи на вулицях. Біля місцевої піцерії із посереднім рейтингом стоїть кухар і кричить туристам, що метушаться в паніці “Сюди, біжіть сюди!!!”. Я ще ніколи не був такий радий піцерії в своєму житті. А у вас кава є? Кухар-рятівник сказав, що на жаль немає, але на щастя є в сусідньому закладі. Ми разом подивилися на апокаліпсис через вікно і я вирішив, що загалом я і не так вже й хочу ту каву. Хоча увесь цей шторм тривав до 5 хвилин, але ж запам’ятався як справжній блокбастер. За штормом як тут і завдено визирнуло яскраве, гаряче сонце. Ось і добре, зараз пообідаємо, вип’ємо кави і почнемо наш маршрут. Як же вони тут люблять м’ясо подавати на сніданок))) Я мабуть стільки за все життя ще не їв м’яса) Щодо порцій тут взагалі цікавий момент. Наприклад кава абсолютно усюди фіксовано дорога, близько 4 євро. Але порція однієї чашки кави, трохи більша ніж сумарна кількість яку випиває сицилієць за тиждень. Золотої середини тут немає, платиш багато і отримуєш багато.

Але тепер найцікавіше, трекінговий маршрут по півострову. Він бомбічно крутий. Його довжину можна балансувати, оскільки в будь-який момент можна перейти з кола найбільшого радіусу у центральне. Тут ефектність саме у висоті. Також тут мають гніздитися пташки іпатки. Але, схоже вони перебралися на аналогічний острів в Ісландії, де їх було дуже багато. Ми йшли найдовшими стежками багато годин і насолоджувалися природою. Цей маршрут я відношу до списку маст візіт, якщо ви в Дубліні. Але не забуваємо про вечірні бари, жоден півострів тут не вартує пропуску бару! Та й взагалі за такі витівки тут можуть і з Ірландії вигнати.

Сьогодні був паб із більш ліричною музикою. Людей було не багато. Дівчина, що чекала подругу. Хлопець, що вирішив розважати цю дівчину. Ще кілька чоловіків, і один окремий із келихом вина. Чоловік з вином просто смакував життя, заплющивши очі і направивши обличчя до лампи. Ми для себе відкрили інші сорти пива і дійшли висновку, що в Ірландії дуже і дуже хороше пиво, майже таке, як в нашій Польщі. Коли до дівчини нарешті прийшла подруга, хлопець пішов на перекур з двома іншими чоловіками і покликали із собою хлопця з вином, що смакував життя.

Цікаво спостерігати, начебто вони всі незнайомі, але тут як одна родина. Недарма тут є навіть табличка в барах “Найкраще місце для спостереження за людьми”. Пора вертатися в свої космічні капсули. Моя порада, вибудовуйте зворотній маршрут так, щоб якомога менше було барів по дорозі, бо можете до дому так і не дійти. Не встигли ми вийти зі свого бару, як вже в іншому домовилися про завтрашній візит.. І навіть не дивлячись на мою зламану ключицю, мені було важко сидіти, але йти з тих барів зовсім не хотілося. Можливо зі сторони може здатися, що це сповідь алкоголіка, але ми по життю взагалі не по барах, минулого разу десь років 7 тому заходили в подібні заклади.

Екскурсія по музею пива Гіннес

Наступний ранок ми почали з величезного музея. Музей хоч і не дешевий, але виявився доволі цікавим. Особливо зали із ретро рекламою і процесом виготовлення діжок. Я відверто не розумію смак Гіннеса, але його тут презентують настільки переконливо, що сам мимоволі починаєш вірити, що у цього пива є смак. У вхідний квиток також входить пінта пива. Це трохи більше пів літри. Людоньки, це ж тільки ранок, як так можна? Ірландія слабких не любить. Любиш по Ірландії подорожувати, люби і пиво! Для особливих збоченців, у барі було ще й просто світле пиво. Ми мабуть перші люди які тут замовили не Гіннес.

Я навіть не знаю як правильно написати “Отримали заряд бадьорості” чи “Зовсім розслабилися” після пінти пива на кожного, але далі ми поїхали шукати легендарних місцевих оленів у місцевому парку. Розмір парку спеціально зроблений настільки гігантським, щоб пошук оленів у тебе зайняв мінімум пів подорожі. На щастя, добрі люди у відгуках діляться координатами де вони зустрічали оленів, тож ми відчували себе справжніми фотомисливцями. На щастя, у парку дуже великі простори без дерев, тож в якийсь момент ми помітили десь на горизонті нашу здобич! Насправді оленів виявилося так багато, що здобиччю схоже були саме ми. Нарешті ми побачили оленів з повноцінними плямками.

Бо в Японії нам попадалися лише з плямками, що вже вилиняли і викачалися. Схоже білі плями залежать від сезону. Так цікаво, для нас ті олені це екзотика, а тут що олені, що морські котики – звичайне явище. Але як же радісно то! Нам сьогодні треба переїжджати у Галвей. Але треба встигнути закінчити усі заплановані актівіті тут у Дубліні.
Далі ми поїхали в один із пабів на традиційне ірландське шоу. Загалом шоу не дуже відрізняється від посиденьок у будь-якому з пабів, окрім того, що тут виходять кілька разів жінки танцювати народні ірландські танці. Але ті пісні, що співає музикант, то справжнє знайомство з Ірландією. Оскільки співає найбільш популярні фольклорні пісні. І тепер ми знаємо трошки більше про колишнє життя Моллі Мелон.

До відправлення автобуса залишалося вже зовсім небагато часу, ми розділилися на дві групи, перша це Даша, яка пішла забирати речі з космічних капсул і виконувати місію по доставці стаканчика готельної кави на зупинку. Друга група, це дуже впевнений, красивий але тимчасово трошки поламаний мандрівник – я, що пішов забирати замовлену їжу із самого букінгемського палацу! Правда їжу видавали не в палаці, а поруч у західному кафе. Та й чесно кажучи я не впевнений що той палаці взагалі знаходиться в Ірландії, але це місце виглядало максимально схоже на те, як я собі його уявляв.

Палац був доволі добре захищений аналогом старих ровів – перекопаний під ремонтні роботи! Було доволі важко прорватися. Обидві групи ідеально впоралися із завданням, тож ми встигли навіть на попередній автобус, на що нам сказали, що можна просто пікнути квитками, бо водію усе одно на якому вас везти. Але таке правило не в усіх компаній Ірландії.

Ґолуей

Дублін безповоротно залишив собі частинку нашого серця. Чи зможе так зробити Ґолуей нам ще треба визначити, але це ми дізнаємося тільки в останній день подорожі. А поки що ми приїхали на вокзал нового міста і місцевий заклад нам видав через додаток кількість їжі, якої нам вистачить ще дні на три. У нас тут був готельчик поруч з центром, із справжньою власною кімнатою і ванною. Космічні капсули це звичайно добре, але інколи хочеться і на землі трошки пожити. Завтра у нас велика подорож по західній Ірландії. Треба сходити на автобусну станцію розібратися, що тут з квитками. І тут почалося справжнє мандрувальне пекло. Я дуже радів, що ми летимо в країну де населення розмовляє англійською і я буду почувати себе як вдома, але, алеееее, тут трохи не така англійська. Є різниця термінології, яка здається просто кумедною, а коли ти від неї починаєш залежати, то відбувається хардкор.

Перше, що я мав визначити, що коуч стейшен і бас стейшен це два різні вокзали, з яких відправляються автобуси. Але коучі це не зовсім автобуси, просто вони виглядають так само як автобуси, але це інше. Далі зрозуміти, що Ceannt це центральна залізнична станція. Квитки на автобусну станцію ту що не коуч, продаються, судячи зі стрілочок у Ceannt, але на місті очікуваної залізничної станції знаходиться паб (тут я жодним разом не звинувачую ірландців, навіть трохи підтримую). На самій зд станції нічого про квитки на автобуси не знають, але радять скористатися автоматами для продажів квитків. Мені треба було ще раз сходити на автобусну станцію, щоб сфотографувати відсутність автоматів і з’ясувати два важливих моменти. Стрілочки були старі і зараз вказують рівно в протилежний напрямок від автобусної каси. А каса як і автомати на ніч закривається в спеціальну будку, щоб не можна було навіть уявити що там колись була каса і ті автомати. На превелике щастя мене врятував водій який показав місцевий додаток, через який онлайн можна купити квитки значно дешевші ніж в касі і ніж в автоматі. На жаль, не можу підказати назву додатка, оскільки він ну дуже специфічний, я дуже раджу так само підійти до водія або на автостанцію щоб Вам пояснили який саме додаток і головне – як саме через нього купувати квитки, бо розібратися самому, на мою думку, неможливо.

Clifs of Moher

Це одне з головних визначних місць західної Ірландії. Автобусом їхати десь півтори – дві години. Такий переїзд завжди радує. Бо коли їхати менше години, то не встигаєш відпочити в автобусі, а вже кудись треба подаватися. Ці Кліфи, цікаве природне явище довжиною багато кілометрів. Раніше туристи могли безкоштовно насолоджуватися неймовірними видами та прогулянками, доки уряд Ірландії не вирішив виправити це прикре упущення. Тепер з туристів беруть гроші за вид на скелі, ну в сенсі щоб.., а навіть невідомо щоб що. Там просто скелі і тепер не можна пройти багатокілометровий маршрут до міста Дуліна, бо за гроші які беруть з туристів поставили паркани. Вхід коштує щось на кшталт 15 євро з людини і це вперше за 70 відвіданих нами країн ми зіштовхнулися із платним входом на скелі. Ми вирішили пройтися в обхід і подивитися чи справді всюди прямо поставили паркани. Як з’ясувалося, парканів у них багато. На відстані метрів 50 за нами йшла інша туристка в сподіванні, що ми знаємо де ті паркани закінчуються, але безрезультатно. По 15 євро з людини, сотні людей в день, парканами можна обставити усю планету. Зате у максимально сонячний момент зловили справжній град. Прийняли рішення, що я піду подивлюся за гроші на ті скелі, а Даша буде з мене потім сміятися, що за 15 євро я побачив аж урвище. Коли ми підійшли до входу, то до нас підійшов місцевий працівник і сказав. “Заявіть на касі що ви йдете просто гуляти”. Як з’ясувалося в Ірландії не беруть гроші з людей, які йдуть просто гуляти. Цікавий твіст сюжету. Насправді ми вже помічали в цій країні, коли великим шрифтом десь написана ціна, а маленьким “Очікуваний донат”. Тобто реально є безкоштовні місця, за які обманом хочуть отримати гроші, і все це на офіційному рівні. Але що нам, це їх країна, їх культура. Невже тут дійсно можна пройти офіційно безкоштовно. Даші паралельно хтось подзвонив на телефон і виглядало так, що ми йдемо на ті кліфи по дуже важливому виклику. На що касири просто розуміючи промовчали. Це було дивно, ну ок. Що там скелі.

Таки Даша була права, просто скелі. Такі є в багатьох країнах, наприклад на Мальті, Кіпрі, або у Франції. Ефектно, красиво, але платити за скелі і відчувати себе ошуканим якось не хотілося б. Так, що тут ще є в околицях. Місячне плато в одному з сусідніх місць. Туди як і в багато інших прилеглих містечок ходить безкоштовний туристичний автобус. Тобто з Галвея сюди треба їхати за гроші, а далі можна пересуватися автобусом. Єдина проблема, не настільки часто ходять ті автобуси як хотілося б. Бо містечко може бути хвилин на 5, а автобус через дві години тільки. Ми поїхали дивитися місячну долину. Доки їхали, розговорилися з водієм. Він сказав що теж мріє колись по подорожувати без машини, бо нам каже лише треба приїхати і йти гуляти, а йому за кожну зупинку купу грошей відвалювати за парковку. Ніколи не думав, що почую від людини з машиною мрію про подорожі без машини)

Місячне плато знаходиться біля Poulnabrone Dolmen. Це старовинний алтар якому тисячі років. Навколо доволі цікава поверхня для прогулянок як по скам’янілому швейцарському сиру. А тепер мораль – краса Ірландії не в природі, а в пабах! Звісно ви можете мені не повірити, але дуже раджу спробувати обидва досвіди і порівняти))) У будь-якому разі нам треба було це перевірити. Ще тут поруч є старовинна споруда, якій вже тисяча років, але біля неї вже поставили кафе і платні ворота. Працівник пояснив, що така дорога ціна за вхід, бо вони доглядають за спорудою. З іншої сторони мабуть дійсно важка робота доглядати за старовинною спорудою цілих 1000 років. А от що тут схоже дійсно цікаве по відгуках – це шоу собак. Але, нажаль ми на нього по часу не попали. Тож, якщо є бажання вирватися з околиць пабів за межі безперервного свята, то підлаштуйте свій час під шоу, і нам потім розкажете.

А ми тим часом спробуємо дістатися з місяця до землі, бо наступний і останній автобус вже не дуже співпадає з розкладом пересадкового автобуса. Ми озирнулися по сторонах і помітили красиву конячку. Конячка нам зраділа, підійшла поближче і схилила голову щоб ми її погладили. Трохи далі стояла конячка по-менше, їй теж було цікаво, але вона не наважувалася підійти близько. Ця ж була наша подруга на віки. Ні, ну погодьтеся, не можна було ж упустити такий шанс. Нам треба доїхати до міста, автобуса нема, конячка є, ще й видно залюбки нас підвезе! Але на жаль, як то кажуть “Молодша сестра бодай не зросла, сідельце сховала”. Прощавай місіс конячка, будемо вибиратися. Ця пані ще певний час йшла за нами вздовж паркану, Даша її ще раз приголубила на прощання і ми почали стопувати машину.

Зупинилося одночасно дві машини. Такого ефектного автостопу у нас ще не було. Ми попросили нас підкинути до траси, де буде йти головний автобус на Галвей. Подружня пара з Атланти нас із радістю підвезла. Хоча спочатку, коли ми сказали, що нам треба потрапити на ту трасу, чоловік за кермом відповів “Супер, ви як раз правильно йдете, але то ще далеко!”))))

Сьогодні ми подалися в один з центральних пабів, тут готувався виступати доволі серйозний гурт. Нам пощастило, що ми прийшли раніше виступу і нам дісталися класні сидячі місця біля стіни із віконечком прямо на сцену. Гурт запалив потужний і довгий концерт. Цей концерт був рівня сучасних крутих співаків. Мені зі зламаною ключицею біло нелегко сидіти на пабних стільчиках без спинок, але той концерт прямо виліковував. В якийсь момент ми зрозуміли, що вони можливо будуть грати до самого ранку і пересиливши себе, встали зі стільців і рушили в сторону виходу.

Пройшли тільки половину пабу і не змогли протидіяти магії пабної музики, ще зависли хвилин на 20-30. Як воно так, ще в день ти намагаєшся знайти натхнення серед сумнівних визначних місць, а ввечері ридаєш Даші в плече зі словами “Коли ми ще сюди прилетимо???” Ірландія як ти це робиш? Але вийти з базового пабу це тільки перше випробування на смузі. Далі треба пройти ще з десяток пабів і втриматися щоб хоча б тільки в половину з них не зазирнути. В усіх концерти в різному стилі, різного складу, в одному було щось на кшталт середньовіччя, як в якомусь Гаррі Поттері, в іншому соліст рвав публіку проникливими піснями. А на вулиці взагалі людина на нитках грала лялькою у вигляді самого себе, і та лялька як раз і грала концерт. Фантастична країна! Наступний день ми присвятили прогулянками по околицях Галвея. Місцевих запитувати про визначні місця околиць не варто, тебе просто відправлять у ліс з кущами і скажуть що це ледве не туристичний епіцентр краси. Ми не особливо з цього напрягалися, бо знали де прихована справжня краса Ірландії. Але ж не з самого ранку)

Що сподобалося, так це прогулянка по місточках в центрі і вздовж річки до чергових руїн. Мабуть прогулянки вздовж річки апріорі добрі.
Сьогодні у нас в програмі місцевий паб для своїх. Він знаходиться на околиці Галвея, тобто 6 хвилин пішки від центру. Ми зайшли всередину і опинилися в стародавніх часах, коли чужак входить в салун. Тут дійсно усе виглядало дуже автентично. Власник підійшов до нас і заряджено запитав “Ви любите пиво?”. Я не до кінця зрозумів чи то було питання, чи ствердження, але мені здається що за відповідь “Ні”, можна було б і вилетіти з того салуна. Не дивлячись, що в цьому пабі виступали гурти не з таким розмахом як в центрі, але атмосфера залишається незмінною.

Kylemore Abbey

На цей весь день передавали нескінченну зливу. Як ви зрозуміли, дощі для Ірландії то не є проблема, бо на будь-яку хорошу зливу є не менш хороший паб. Ми прийняли доволі цікаве і непритаманне нам рішення, ми взяли екскурсію на цілий день у аббатство Кілемор. Туди можна доїхати автобусами, але ціна виходить дорожча ніж заплатити за екскурсію з людини. І як виявилися ми не прогадали, ця екскурсія – справжня вишенька на торті, вже заради неї однозначно варто приїхати в Галвей.

Водій автобуса був справжнім фанатом своєї справи. Він був нашим гідом і дуже завзято розповідав усілякі цікавості. Єдина тільки проблема, що він розповідав їх ірландсько-англійською. У таких випадках зазвичай ти можеш легко розпізнати початок речення, а на кінець мозок вже відмовляє. “Зараз до речі розкажу чому у цих будиночках замість вікон дві пари дверей, це для пф-пф-пф-бла-бла-бла” а ще “бачите он ті вертикальні лінії в горах? Так ось, вони природні, але горизонтальні для абубле-дубле.” Але ж як він старався! Вже за це йому респект. Спочатку була фотозупинка біля острівця на озері. А потім і саме абатство, водій пообіцяв, що на зворотному шляху буде багато цікавих зупинок. Абатство складається з двох частин, саду, та самого замку. Замок на фоні красивої зеленої гори, що оповита туманом. Спочатку ми думали, що туман то недолік, але подивилися інші фото і зрозуміли що туман нам красиво закривав лису вершину гори додаючи до її екзотичності та невизначеної висоти одразу x10. Ми почали прогулянку з саду, він тут чималий і займає левову доля часу. Головний лайфхак – якщо всі починають йти по стежках проти годинникової стрілки, то ми пішли в протилежному напрямку і гуляли самі.

Парк добротний, його колись зробили чорниці, і судячи з розмаху вклали дійсно чимало зусиль. Десь посередині є скляний будиночок де наливають неймовірно смачний томатний супчик. Там були ще й інші страви, але я офіційно заявляю що то був найсмачніший томатний суп який я колись їв.

Друга частина прогулянки – по самому абатству, де можна ознайомитися із нелегкою долею заможних людей того часу. Особливо сумна історія господині, яка вирушила у подорож до Єгипту, де захворіла через воду. Коли я вирішив у ШІ дізнатися деталі про воду, то ШІ вирішив що мене терміново треба рятувати і почав визначати деталі, де я конкретно вже випив води.
На зворотному шляху була зупинка біля справжнього фйорда Ірландії. Звісно то не Норвегія, але красиво. Ще трохи проїхавши, водій висадив нас на вершині гори і сказав що ми можемо спуститися на фоні панорамних видів до низу, а він нас там підбере. Види в цій частині Ірландії фантастичні! Місцеві гори хоч і зелені, але виглядають дуже незвично, чоловік пояснив, що це через відсутність дерев.

Наступна велика фантастична зупинка була в місті біля замку Ешфорд. За фактом це зараз дуже дорогий та доглянутий готель. Ми пішли трохи нестандартним шляхом і по факту забрели у справжній Шервудський ліс. Ну це я думаю, що він Шервудський, бо в мультику про Робіна Гуда там були такі ж дерева і стежки.

Навігатор правда запевняв мене, що це не цей ліс, але я думаю він просто заздрить, як тоді коли ШІ мені радив в каміно на обід не пити вино для пілігримів. Ввечері автобус нас повернув назад у Галвей. Погоді варто віддати належне, потужні зливи лили виключно в моментах, коли ми були в автобусі. А на фіорді так взагалі сонце виходило.

Сьогодні ми відвідали свій останній ірландський паб в цій подорожі. Я вважаю, що за цю подорож ми успішно виконали місію спробувати усі доступні в пабах сорти пива. А на кінець навіть справжня вишенька – вишневе пиво. Що я можу сказати про Ірландію, країна для подорожі доволі складна, а природні місця програють аналогам в інших країнах. Проте Дублін, нас нескінченно приємно вразив, а вечірнє життя в пабах, це якийсь новий рівень.

Я дуже раджу прилетіти на невеличку кількість днів саме заради Дубліна і жодного вечора не пропустити без келиха смачного пива у оповитому живою музикою пабі.