Колись давно, в перші місяці після початку війни, я повністю відчув, що таке творча, та й взагалі моральна криза. Немає сенсу її описувати, адже абсолютно кожний українець через це пройшов. Є написані розповіді і ненаписані, які можливо ніколи не побачать цей світ, через моральний стан, який я переживав під час спроб їх написання. Наприклад “Експо 2020, частина 2”, під час написання якої і почалася повномасштабна війна.
Пройшли роки, але мене не відпускає думка, що я не поділився зі світом красою, яку ми бачили на озері Комо та в околицях Ніци. Тож напишу зараз невеличку, але інформативну розповідь, бо, на жаль, за багато років деталі забуваються.

День на озері Комо

Наші подорожі діляться на дві групи: з України, та з Польщі. Вже в цьому році буде екватор, і момент, коли подорожей з Польщі стане більше ніж з України. Коли ми тут оселилися, я відкрив карту Раянейра та Візейра щоб осягнути масштаби “багатства”. Майже одразу в очі кинулася пропозиція за 196 (40$) злотих Краків-Мілан-Краків на чотирьох людей! Тож ми з мамою та Мишком вирушили у нові пригоди.

Ми вже давно колись відвідували озеро Гарда і важливо було тепер відвідати друге за красою озеро Італії, щоб зробити свої висновки.

Спочатку на поїзді треба доїхати до самого міста Комо, це як вхідна брама до озера. А потім поїхати заселитися на один із головних курортів. Я б сказав, що ти маєш обрати для себе курорт на свій смак, але по факту курорт тебе обирає по кишені. Нам випало містечко Менаджо. Маленьке, миленьке та затишне.

З самого ранку ми почали нашу подорож по озеру. Тут є умовний трикутник Менаджо – Варена – Белладжо. Між містами цілий день курсує пором. Єдина проблема, що для посадки на паром треба було антиковідні маски такого рівня, щоб навіть у випадку зомбіапокаліпсису можна було врятуватися! Де ті маски взяти навіть працівник компанії не знав. Але, на щастя, у них були запасні, і вони з нами люб’язно поділилися. Оскільки на поромі ми були самі, то офіційно заявляю, що жодна риба ковідом не заразилася!*

*Жодний зомбі не постраждав.
Перша зупинка була у Варені. Ми зайшли в місцевий готель випити кави. До кави подавався круасан, який треба було самому щедро заправити через насос шоколадною пастою з гігантської банки нутели.

Варена нас одразу закохала у Комо. Красивенні сади, фазенди та й взагалі озерна архітектура. На Гарду не схоже, але щось все ж таки спільне є у атмосфері. Можливо ті самі хмари, з яких в будь-який момент поллється дощ. Але ж як тут мило та любо гуляти.
Наступна зупинка була у Белладжо. Це місто одразу виділяється невеликою оглядовою горою. Як ви вже знаєте, ми з Дашою ті туристи, що на маршруті не пропускають жодної гори. Тож усьому великому сімейству довелося робити підйом. Тяжче за все було мамі, оскільки у неї було хворе коліно, а тут якщо любиш подорожувати із відчайдушними мандрівниками, то доводиться любити і в гори лазити.

Мишко через гору не сильно засмучувався, бо у фруктовому магазинчику попросив купити йому гігантський свіжий лимон і був задоволений. Для дитини лимон то найкращий фрукт. Цікаво, що мені усе дитинство не можна було їсти лимони через алергію, а зараз дитині передалася моя любов. Маршрут по цій міні-горі однозначно рекомендую. Рясна зелень і невеличкі поселення поцілять прямо у серденько. Після спуску на нас чекало справжнє випробування – знайти де поїсти. Зараз в Європах з цим дуже легко, бо є додатки, де можна замовити їжу і знижками до 70 відсотків, а тоді ще треба було старими шляхами харчуватися через ресторанти. Тут він був аж один.

Роки через три після подорожі мама згадувала цей момент так. “Синку, а що то була за подорож, де ми усі кудись довго лізли, а потім прийшли у місто, де зовсім не було людей, ми довго шукали ресторан, а там подавалися тільки макарони за захмарними цінами, але ти зітхнувши сказав, що у нас немає вибору, а ще й треба було примусово платити чайові…”. Ця згадка мами звучала як не про подорож, а якийсь гастрономічний хорор наяву. Ах так, це ж була наша трапеза у місті Белладжо. Тож якщо хочете з’їсти макарошок по ціні, дорожчій за літак із Польщі до Мілану, то пишіть, я скину координати!

Ну а ми попливли назад у Менаджо. Тут гастрономічна складова пішла значно краще. Ми зайшли в супермаркет, а там продавалися смачнючі італійські паски «коломби» майже безкоштовно, оскільки свято вже було позаду. Тож на вечерю нам мама приготувала вже смачних макаронів та потім ми усі ласували пасочкою. Після паски я відчув, що треба скинути зайві калорії, тож пішов на вечірню прогулянку в околицях Менаджо. Перша половина дороги пролягала по цивільним місцям та асфальтованим доріжкам. А от назад треба було повертатися через ліс. Тож перейміть мою мудрість. Якщо на дворі настає ніч, то краще планувати маршрут так, щоб по темряві йти по цивільних містах, а не по лісу. Зате зустрів зграю диких оленів, які мене серед ночі у лісі точно не очікували побачити. Добре, що нам було у різні сторони!

При плануванні маршруту ми мали їхати тільки у Ніцу, тож озеро Комо було приємним доповненням експромтом. Хоча ми на озері провели лише один повний день, ми можемо тепер його повноцінно порівняти із Гардою і дати свою оцінку. Озера зовсім різні і треба побувати обов’язково на обох, але Гарда краща))))
Якщо порівняти Комо та Гарду із сусідніми швейцарськими озерами Лагано та Маджоре, то перші два виграють.