День 1. Прилітаємо в Барі.
День 2. Барі. Їдемо до Альберобелло автобусом.
День 3. Барі. Їдемо до Матери автобусом.
День 4. Переїзд поїздом у Ріміні із зупинкою на п’ять годин в Анконі.
День 5. Ріміні. Їдемо до Сан-Марино автобусом.
День 6. Ріміні. Їдемо до Чезенатіко поїздом.
День 7. Ріміні. Їдемо до Сантарканджело-ді-Романья автобусом.
День 8. Переїзд поїздом в Болонью і літак до дому.

Як дістатися від Барі до Матери?

Від Барі до Матери можна доїхати автобусом з автовокзалу, але дешевший варіант це поїзд, квитки на поїзд можна купити саме на цьому сайті. Також квитки на поїзд можна купити в тютюновій лавці, що знаходиться на вокзалі. Вокзал в Барі поділений на дві частини. Поїзд до Матери відправляється саме тут, і продаж квитків теж саме там.

Як дістатися від Барі до Альберобелло?

Від Барі до Альберобелло можна дістатися на автобусі, що відправляється з центрального автовокзалу. Розклад автобуса прокладається на гугл карті, квиток можна купити в тютюновій лавці біля зупинки автобуса та навіть у водія.

Як дістатися від Ріміні до Сан-Марино?

На щастя, це зробити легко і дешево. Автобус компанії Bonelli Bus. Відправляється від зупинки біля готелю Napoleon. Розклад і ціни на офіційному сайті. Квитки можна придбати в магазинчику, що навпроти входу в залізничний вокзал. Там великими літерами буде написано про продаж квитків.

На якому сайті купувати залізничні квитки між основними містами цього маршруту?

Офіційний сайт італійської залізниці тут. Деякі квитки, що придбані онлайн треба валідувати також онлайн перед відправленням поїзда, для цього в особистому кабінеті треба натиснути “check-in”, якщо перед відправленням поїзда кнопка для валідації недоступна, значить на цей поїзд валідувати квитки не потрібно.

Перед купівлею залізничних квитків по Італії перевірте чи немає на італійській версії сайту залізниці промокоду на знижку. Доволі часто промокод написаний на банері головної сторінки.

Ця розповідь має доволі банальний початок — ми хотіли на Мишкові канікули поїхати в Закопане. Подивилися ціни на житло і вийшло так, що Греція разом із перельотом була вигідніша за Закопане, куди автобусом їхати лише дві години. А також тепліша і морська. Тож вибір був очевидним. По вже красивій традиції нашу ідею підтримали Аня з Віктором і також взяли квитки у Салоніки.
Аня з Віктором приїхали в аеропорт першими, але я перший за них добіг до контролю, тож фактично ми були першими😊

Переліт пройшов у спокійному режимі, а далі усе було прямо як у власників золотої картки. До готелю в Ані з Віктором входив трансфер, оскільки наші готелі були в центрі, вони нам запропонували до них приєднатися. В аеропорту нас зустріли із табличкою, далі повели до великого автомобіля і повезли прямо в центр, по дорозі водій намагався підтримувати бесіду. Все було прямо як в Орла з решкою, за одним виключенням. Їх кожен раз привозить трансфер до готелю, де зустрічає персонал із шампанським в руках, а у нас були просто зачинені двері. Бо заселення тільки через чотири години) Що ж це за нечесна реклама в передачі, там завжди заселення співпадало з літаком. Але це Салоніки, то ж тут можна доволі мило гаяти час.

А гаяти краще починати з улюбленої кондитерки. Це був наш другий раз у Салоніках, тож ми точно знали де смачна кондитерка в місті. Але невдача, чомусь місце те, тістечка ті, а кондитерка точно не та. Даша провела розслідування і показала що підлога явно ділиться на стару і після ремонту. Потім ми запитали працівницю, і вона незадоволено буркнула, що у них змінилася не тільки назва, а ще й бос. Схоже новий бос не такий приємний, як старий. Ми взяли улюблений лавакейк із кавою. Я помітив, що окрім боса ще й постачальника кави змінили, або працівниця перед приготуванням забула жмих викинути. На щастя, головним тут був лавакейк і він шикарний. Після кава-брейку можна й погуляти по набережній. Доки ми гуляємо розповім трохи про регіон.

Салоніки, як і більша частина Греції, виглядають як сильний боксер, якого дуже відгамселили в останньому бою. У країни вже не перший рік криза і на жаль туристичний потенціал країна розкриває не на повну. А місцями істотно відчувається занепад. З погляду туризму Греція класна, тут є дійсно круті міста, тут гастрономічність на вищому рівні, але країні явно багато чого треба виправляти. Ми зайшли до місцевого парку, де почули як смуглява дівчинка слухає на телефоні якогось расіянського рейпера і намагається підспівувати. При чому схоже вона не розмовляє російською. З нею йшли якийсь чоловік і старша жінка. Між собою вони спілкувалися взагалі невідомою нам мовою, я зробив ставку, що це грецька. Ми пройшли через міст під яким ніжилася на сонці черепашка. Жінка, що виявилася бабусею, поцікавилася звідки ми. Ми розговорилися, її внучка коренями з расії, але народилася в Греції. Вони висловили підтримку Україні, а ще бабуся розповідала про буденне життя в Греції. Тим часом нам прийшла смска, що можна йти заселятися. Але спочатку треба навернути гарну порцію грецького салату!

Як раз по дорозі був ресторанчик з високим рейтингом. Аня чекала на знайомство зі знаменитим справжнім грецьким салатом не менше за мене. Але ідея зазнала фіаско, Аня в уяві переплутала грецький салат із цезарем. Тож коли принесли таки грецький, а ти очікуєш шикарний цезар… Насправді як з’ясувалося у нас смаки по кухні з Анею та Віктором кардинально розходяться. Наприклад у кондитерці, де продавався дуже смачний заморожений йогурт, вони кожен раз брали морозиво. Я звісно розумію, що у всьому світі схоже тільки я і Мишко любимо фрозен йогурти, але смаки у нас з ними різні. Окрім того випадку із професорською шоколадкою, але це вже зовсім інша історія))) Повернемося до заселення.

У нашому готелі на нас чекав наш давній ворог, і це не сходинки, у нас є ще один – освіжувач повітря. Фішка була в тому, що окрім самого освіжувача треба було знайти ще одне джерело аромату. Їм виявився м’який ведмедик. Складність полягала в тому, щоб знайти, що саме напшикано освіжувачем треба перенюхати половину кімнати. Я думаю ще ніхто так пильно не обнюхував кімнату в грецьких апартаментах. Себе ми заселили, тепер пішли заселяти Аню з Віктором. Вони забронювали “королівські апартаменти” в самому центрі.

Тепер у нас тут все точно як в Орлі та решці, коли хтось із золотою карткою, а хтось ні. Хоча грецьку каву і там і там радісно випити. Щодо грецької кави, вона така сама як і турецька “тур кафесі” і для мене це найбільша амброзія у світі кави. Шкода тільки, що у нас в Польщі турецька кава це завжди щось максимально несмачне. Секрет у тому, що поляки окропом заливають звичайно помелену каву і на смак виходить як жмих, що розбавили водичкою.

Дивно трохи писати фразу “у нас в Польщі”, враховуючи що релокацію ми навіть не розглядали, але маємо що маємо. І, на щастя, проходячи опитування по легкості інтеграції у новій країні, я помітив, що усі мої відповіді отримали максимально позитивну оцінку, тож світосприйняття у нас правильне. Ресторан для вечірньої трапези був дуже цікавим, місце із нашим столиком виглядало так, начебто ми приїхали в гості до нашої грецької бабусі. Це була справжня лампова атмосфера.

Фотополювання на фламінго

На околицях міста є солоне озеро. На щастя, про наявність цього озера знають не тільки туристи, а й фламінго. За 12 років подорожей ми намагалися вполювати фламінго на Кіпрі та в Тунісі, але безуспішно. Один раз ми їх бачили в Болівії і точно пам’ятаємо, що це такі птахи, які на кожен твій крок в їх сторону роблять два великі кроки в протилежну. Вони як міраж, якого ніколи не можна досягти. Подивимося, як нам пощастить цього разу. Спочатку треба їхати далеко-далеко за місто. Тож треба вполювати грецький автобус. Головна проблема країни в тому, що вполювати потрібний номер автобуса набагато важче ніж фламінго. І тут діє правило “півтора”, якщо написано що автобус ходить кожні 10 хвилин, значить чекати доведеться мінімум 15. При чому чекати краще не на зупинці, щоб не сполохати здобич. Ще біда в тому, що одним автобусом доїхати не можна… Скажімо так, ви повинні дійсно дуже хотіти побачити фламінго щоб вплутатися в цю авантюру!

Одне сторіччя потому

Ми вийшли десь на краю світу, тут вже майже нічого не було. І якби земля була пласкою, то кінець був би однозначно тут. Перше, що ми успішно вполювали — це розкладна підставка для штучної ялинки. Перед Новим роком ми вдома успішно вполювали дві ялинки, але не було жодної підставки, тож на Новий рік замість підставки було задіяно два стільця, мотузка, ковдра та пилосос. На щастя підставка помістилася в рюкзак. Вже не дарма приїхали. Тепер ми йшли з іншими людьми кудись у нескінченність. Перший фламінго якого ми побачили був намальований на табличці, далі ще приблизно 100 пташок стояло десь далеко-далеко. Ні, так не піде, я хочу ближче побачити фламінго. Нумо обходити це озеро серед пустелі. Скоро ми дійшли до моря, тут лежав розпилений навпіл човен та справжня кав’ярня на краю світу.

О, ну то з кавою буде веселіше. Персонал мене радісно зустрів і повідомив що вони ще зачинені. Можливо вони не усвідомлювали, що сезон ще не почався і можливо ми єдині у них туристи за найближчі три місяці, ну добре, будемо без кави шукати фламінго. До речі, люди, що так впевнено йшли у далечінь, перед морем розвернулися і пішли назад. Ми наче у шоу Трумана. Ми обходили це нескінченне озеро рівно стільки, доки нам не вдалося наблизитися до пташок доволі близько. І тепер ми задоволені, місія виконана! Можна зі спокійною душею повертатися у місто. До речі, а де місто? Де ми взагалі? Можливо ви читаєте мою розповідь через тисячу років і навколо цього озера вже мегаполіс, але знайте у 21-му сторіччі тут був край Землі! Далі була довга дорога до цивілізації. Ми йшли без прибільшення вічність. Потім ще на автобусі під’їхали, правда свою зупинку ми проїхали майже на стільки, скільки треба було йти ще пішки. Але як кажуть “Любиш фламінго дивитися, люби і вічність ходити”! Ми дісталися автовокзалу. Куди звідки можна поїхати? Перший автобус відправлявся в Україну! Непоганий початок, але треба щось ближче. О, скоро буде автобус у Пеллу! Зараз пообідаємо і встигнемо ще в автентичний музей з’їздити!

Пелла

Місто славиться своїм музеєм з археологічними розкопками, а ще там є пам’ятник. Поки це все. Проблема була в тому, що від зупинки до музею треба було бігти рівно стільки, скільки залишалося хвилин до закриття музею. Тож через 20 хвилин кросу, ми прийшли рівно за хвилину до кінця робочого дня. Таке фіаско у нас другий раз під час подорожей. Попередній раз був у замку в Баварії, коли ми замість відвідування замку по факту сходили в туалет. Що, кажете, ще є цікавого в цьому місці? Пам’ятник! Ми дивилися на пам’ятник, намагаючись хоч щось отримати з того, що дісталися невідомо куди і скільки назад будемо їхати теж не знаємо. До речі, місто ще цікаве тим що в ньому взагалі немає людей! А ні, он хтось стоїть біля церкви, підемо церкву подивимося. Чоловік там стояв тільки для того, щоб повідомити нам, що церква теж зачинена.

Якби не той пам’ятник, то було б взагалі повне фіаско. Автобус з Пелли ходить по розкладу раз на годину, тож прийшовши по розкладу відправлення, нам довелося почекали годину і шість хвилин. Греція така Греція зі своїм транспортом) Після виснажливої дороги був розслаблений вечір в гостях в Ані та Віктора. Аня нас частувала канапками які по словах незалежного експерта були смачніші ніж в ресторані на набережній!

Салоніки

Салоніки умовно діляться на дві частини – нижня нецікава і верхня, що дуже схожа на Туреччину. А враховуючи, що сама Туреччина в чистому вигляді тепер не така доступна як раніше була з Києва, тож насолоджувалися ми максимально.

Ці дворики, ці котики. То було повне занурення. Нас ці райони настільки не відпускали, що довелося перенести обід в Ані з Віктором на вечерю. Для бравих туристів, що досягли самих вершин міста, у вигляді нагороди чекає безкоштовний зоопарк. В цій частині міста навіть у ресторанах порції більш щирі ніж внизу.

Але, на жаль, у подорожі була ложка дьогтю, Даша підхопила грип. Тому вилазки були дуже зважені і обережні. Для мене ця подорож взагалі була у форматі ворк енд тревел, тож я ще й успішно попрацював і навіть виконав з вулиці фінт, про який якби користувачі дізналися, то були б приємно вражені наскільки я на все йду заради їх стабільності.

На другий день прогулянок по Салоніках ми усі разом підкорили місцеві гори.

Міханіона

Якщо вам здається що у вас не вистачає складнощів в житті, то спробуйте в несезон заїхати до міста Міханіона, а потім спробувати дістатися назад до Салоніків. Ми планували, що з самого ранку туди поїдемо, погуляємо і ввечері з Анею та Віктором поплаваємо на човнику на заході сонця. Але красиві романтичні мрії то одне, а захід сонця в кращому випадку ми отримаємо з автобуса який взагалі не факт, що приїде. Це місто цікаве тим, що тут поруч море. А ще тут треба добувати тістечка до кави. Як нам сказала продавчиня, “Вони трохи заморожені, тож одразу не їжте”. Далі у нас задумувалася романтична прогулянка вздовж моря. Але знаєте, це як в іграх коли не вистачило потужності відеокарти і графіка трохи не провантажилося. Скажімо так, море тут є, але навколо нього точно не вистачає ландшафту. Доки ми йшли вздовж моря, нами зацікавилася зграя собак. Оскільки людей вони схоже ніколи не бачили, то тримали від нас дистанцію метрів сто, але вірно йшли по слідах. Коли графіка нарешті провантажилася, то з’явилося озеро із купою фламінго.

Ми були за пагорбом, тож птахи не одразу полетіли коли ми з’явилися. Так, фламінго в цій подорожі було дійсно багато. За озером нас мав чекати ресторан, але натомість була велика гора солі. На щастя, поруч таки був ресторан і що найдивніше, він працював.

І працював схоже тільки для нас. Тут взагалі в великому радіусі нікого не було. Працівники були однією родиною і дуже тепло нас прийняли і пригостили додатковими смаколиками-тістечками. Тепер справа за малим – доїхати на автобусі назад у Салоніки. Оскільки за розкладом автобус ходить кожну вічність, то довелося чекати трохи більше однієї вічності. Доки ми чекали і фламінго прилітав, і навіть коник підходив. Коли нарешті з’явився потенційно наш автобус, то він просто проїхав не зупиняючись, для водія ми не існували на цій зупинці…

Тож, як я і писав вище, захід сонця з коктейлями на кораблику дивилися без нас… Будьте обережними з приміськими автобусами в цій країні. В останній ранок було трохи часу до вильоту, тож ми пішли дивитися музей турецького Ататюрка. Як тільки зайшли на територію музею, моєму німецькому менеджеру терміново знадобилося зі мною зв’язатися. Так, треба знайти затишне місце і включити відеозв’язок. Я сів на лавку, на мене одразу заліз рудий кіт і почав гратися з навушниками. Коли менеджер запитав, чи я вигулюю собаку і взагалі яка порода собаки у мене, я відповів що гуляю в парку з невідомим мені котом і приєднав кота також до відеоконференції.

Це був мій новий менеджер, фактично ми перший раз з ним зідзвонилися, він сказав, що я “просто фантастична людина”. Як тільки я закінчив дзвінок і встав з лавки, то кіт собі вполював одразу іншого туриста. Ну що ж, полетіли до дому, далі працювати. Приємним бонусом в кінці подорожі було те, що Мишка впустили безкоштовно в лаунж зону в аеропорту. Ось така у нас вийшла невелика гастрономічна вилазка в Салоніки. Це місто має безумовно свою особливу атмосферу і добре підходить для напвлінивого відпочинку, ми тут були вже другий раз, тож наступного разу має сенс летіти досліджувати більш ретельно околиці Афін. Ця подорож була класною, бо це Салоніки!

У фільмах вестернах часто буває фінал, коли ковбой красиво йде у захід сонця. У мене було приблизно те саме. Після 20 місяців волонтерства – волонтаріат закрився і я як той ковбой красиво полетів у захід сонця.
В Азії ми не були вже 4 довгих роки, Азія була не те що в минулому житті, а в далекому багато разів позаминулому житті. Тоді навіть ковіду ще не було. Коли брали далекомагістральні квитки, то відчували незвичну тривожність. Вже відвикли так далеко літати. Колись Таїланд був нашою першою великою самостійною подорожжю за кордон. Після першого знайомства з Азією та Бангкоком я мріяв, що ми скоро повернемося і побачимо найекзотичніші Пхі-Пхі та Пхукет. Якби мені тоді сказали, що ця подорож буде аж через 11 років, я б дуже здивувався і засмутився, але є приємне уточнення від якого я б здивувався не менше — між цими двома подорожами буде 101 інша подорож. Тож повні натхнення, трошечки переживання, ми вибігаємо в сувору зиму з дому в літніх речах і стрибаємо в таксі. Я по дорозі ще вступив в босоніжках в холодний сніжний замет. Водій здивовано перепитав чи у мене все добре, але у мене в ту секунду краще й не могло бути, бо ми летимо в Таїланд!!!

Що ж таке Таїланд насправді?

Ви можете хоч сто разів злітати в Єгипет, чи об’їхати усі куточки Європи, але подорож до цього дивовижного королівства назавжди змінить ваше уявлення про подорожі, відпочинок, та про інші світи. Таїланд це країна мільйона посмішок, країна тисячі ароматів, це міста, де ти кожен день можеш обирати собі колір моря, що більше пасує твоєму сьогоднішньому луку, це місце на планеті де немає втоми, в будь-який момент можна піти на годинний масаж та відпочити. Це королівство свята у нічному житті. Я б чесно міг би нескінченно описувати переваги країни, але краще їх всі розкрию у цій розповіді.

Переліт

Коли ми взяли квитки, то боялися, а якщо країна не настільки класна як нам здавалося під час нашої першої подорожі в Азію. Можливо в чомусь ми були і праві, бо Таїланд виявився ще класнішим, ніж ми його пам’ятали. Є тільки один мінус, треба пролетіти пів світу заради цього, і заплатити за авіаквитки відповідну ціну. На жаль, найдешевші доступніші квитки в азіатського лоукостера Флайдубай. Саме ним ми летіли 11 років тому я взагалі боявся, що у мене відпаде бажання кудись літати. Але за цей час в авіакомпанії багато чого змінилося і ми сідаємо в просторий і відносно невеликий літак. Персонал нас настільки радісно зустрічає, що складається вражання, начебто чекали саме нас на цьому рейсі. Літаки у цієї авіакомпанії не завантаженні, тож великий шанс, що на двох людей випаде три вільні місця. У економкласі по простору відчуваємо себе як у бізнес-класі. У Флайдубай їжа за гроші, але є неочікувана приємна політика компанії, якщо хтось не замовив собі, а у персоналу залишилася їжа, то вони із посмішкою на всі 32 безкоштовно тобі її принесуть.

На першому рейсі нам їжі не вистачило, але Дашу попросили виступити польсько-англійським перекладачем для поляків, яким випало безкоштовне харчування. На зворотному рейсі через два тижні, нам випаде не те що безкоштовне харчування, але ще й фраза “Може ви знову зголодніли, у нас для вас є ще одна порція!” Як вам такий азіатський лоукостер? Я стюардесі повідомив, що приємно вражений тим, як компанія змінилася за останні 10 років, на що жінка мені підтвердила, що в компанії дійсно відбулося багато позитивних змін на користь пасажирів і схоже це ще не всі зміни. Ну і останнє додам про самі літаки, це були нові боїнги Макс, на яких також літають Райянейр. Я не знаю як, але турбулентність у цих літаках майже відсутня, в порівнянні із тим, що було на літаках ще років п’ять тому. Розвиток авіації мене дуже радує, саме на цих літаках кілька років тому я нарешті позбувся аерофобії. Знаю, звучить дуже дивно, але приблизно перші 200 перельотів наших подорожей я боявся літати. А тепер навіть поспати в літаку можу.

Ао Нанг

“Прокидайся! Я перша! Я перша побачила острови!” Я розліпив очі, крізь яскраве сонце можна було бачити в океані острови окуті бірюзовою водичкою. Далі почалися пальмові джунглі серед яких протікала річка. Річка спочатку була зеленого кольору, а потім стала глиняною. Я намагався роздивитися кожний клаптик Таїланду, у нас тут буде цілих два тижні і треба абсолютно усе подивитися! Посадка. “Ladies and gentlemens, we are landed on Krabi!”. На екрані показано, що на вулиці 80 градусів за Цельсієм, тож все в порядку, можемо починати!

Перше, що треба зробити – зняти гроші з картки. Ви маєте бути впевнені, що ваш банк за замовчуванням дозволяє операції в Таїланді, а також бути готовими до додаткової комісії за зняття грошей. Від цього тут нікуди не подінешся, можна звичайно прилетіти з валютою, але мати на руках багато валюти не рекомендовано для будь-якої подорожі. Як добратися тепер з аеропорту до міста? Пошуки громадського автобуса трохи зазнали фіаско, хоча він тут має бути. За груповий міні бас тут хочуть по 150 бат (4,3$) з людини. Добре, поїдемо тоді цим шатлом. Ну як поїдемо, це Таїланд, тут усі трохи савайді. Тобто не треба поспішати і напрягатися. Ми сіли у шатл, водій також сів, але щось ми ніяк не поїдемо. Нарешті поїхали, але через 50 метрів зупинилися, помічник водія повідомив, що побіг ще людей шукати. Але напрягатися з цього приводу не треба, тут це в порядку справ і вважається абсолютно нормальним, тож просто прийми це савайді і розслабся. Водій подивився на нас, ми на водія, я запитав наполегливо “Коли ми поїдемо?”, водій сказав що сам вже б поїхав, і взагалі запропонував разом з ним скинутися на таксі. О це так поворот, ні, ми доплачувати не будемо, 150 бат і так доволі багато. Підійшов знову помічник, правда без людей. Водій йому сказав, що чекати не хоче і зараз поїде на таксі! Та що ж тут відбувається, схоже водію дійсно треба їхати. Помічник його заспокоїв, я сказав що ми з водієм також зараз поїдемо, на що хлопець запропонував мені 50 бат за очікування, Даша сказала хай дає 100 і біжить далі шукати людей, помічник погодився, при тому водію дав ще 50 бат. Ми з Дашею були спантеличені тим що відбувається. Як тільки водій вийшов з маршрутки подихати повітрям, все стало на свої місця, тут кермо з іншої сторони, то був не водій, а такий самий пасажир як і ми. А той помічник і був водієм. А ось і люди, можемо їхати! Вйо до пригод! Пригоди почалися одразу, бо трасу від аеропорту вирішили перекопати. Вона була перекопана настільки, що я боявся не встигнути на зворотній літак через два тижні. Начебто прилетіли зранку, але тепер хоч би встигнути до вечора побачити те море. Одну вічність потому. Ваш готель!

Що таке Ао Нанг. Це великий курорт в провінції Крабі. І це не просто курорт, я б його скромно назвав кращим в Таїланді. Тут на ідеальному рівні збалансована самобутність країни, туристична зона і легка доступність екзотичних островів. Ми заселилися в зелений класний готель, що коштує 34 євро за ніч за двох. Це по міркам країни недешево. Готель у кращих тайських традиціях схожий на храм. Боді-ха-а! Нас із посмішкою привітали на ресепшені і принесли холодний каркаде як велкам дрінк.

О тааак! Боді-ха-а! Готель виглядав в середині дійсно так само круто як і на фотках і був максимально схожим на той, що у нас був 11 років тому в Паттайї. Над вимовою тайського привітання треба ще попрацювати, бо в кінці треба казати протяжну подвійну літеру а. Заселилися, але за номером гучно шумить кондиціонер. Я себе чомусь відчув як персонаж із серіалу Білий Лотос, якому видали не той номер. Але ж це Таїланд, тут проблеми вирішуються дуже легко. Нам замінили наш номер з видом на басейн, на номер з видом на море і без шумного кондиціонера. Невже можемо почати досліджувати країну? А ні, я неправильно закрив сейф в номері і тепер його навіть Девід Копперфілд не зможе відкрити. Працівники скликали цілий консиліум як тепер відкрити той сейф, а потім кудись зникли. Ми не стали чекати, тож попросили на ресепшені, хай без нас заходять у номер і розв’язують проблему.
Починати знайомство з новим тайським містом завжди треба з трапези. Я наполягав, що нам треба бігти дивитися пляж, але Даша правильно зробила і переконала мене, що треба замовити їжу. Прямо біля готелю один із багатьох стріт-фуд маркетів. Що тут є? А є тут дійсно багато всього. З чого ж починати? Що смачніше? Але ми прекрасно пам’ятаємо минулий Таїланд і їжа тут смачна абсолютно вся.

“Чоловіче, перепрошую, як називається страва що ви їсте?” “Пад тай!”. Супер, звучить смачно! Дівчина нам за 5 хвилин приготувала при нас наші страви. По класичній традиції ми сіли на бруківці біля дороги і почали… Ми буквально провалилися в гастрономічний рай. Смаки огортали кожен міліметр язика, реальний світ був десь далеко від нас, це прекрасно! І це тільки перша страва із десятків. Ефект перельоту як рукою зняло. Як мало треба для щастя! Цей обід нам обійшовся по 80 бат (2,3$) на людину.

Пішли тепер подивимось що тут із морем і цінами на поїздки на острови. Морько в Таїланді найкраще описати такими словами “30 градусів”. Це як та пухова ковдрочка, в яку хочеться закутатися та не вилазити. Невже за останні три роки подорожей ми нарешті десь попали на тепле море? Аж не віриться! Все-таки є переваги подорожей у сезон. Але насправді, у самому Ао Нанзі колір водички звичайний, тож тут має сенс насолоджуватися природою, а за красивим морем плавати на сусідні острови. Он як раз пірс, зараз дізнаємося що по цінах.

По цінах політика така – треба орендувати цілий човен. Тож в ідеалі знайти того, із ким кооперуватися. Он як раз рідні поляки стоять. Хто б міг подумати, що польська знадобиться навіть в Таїланді. Доброго дня, ми пливемо завтра з вами, тільки скажіть куди ви збираєтеся? На щастя, ця пара як раз збиралася на острів Пода та його околиці. Цей острів у Даші був у списку маст сі. Як же в Азії все легко вирішується! Взагалі в Азії є приємна фішка, не треба паритися за транспорт. Тобто де б ти не був, і куди б тобі треба не було, завжди є опції як дістатися. У цьому Азія має велику перевагу над Європою. Тут я мав би пригадати тайські мінуси, з точку зору подорожей, але на мою думку їх не має. Тож йдемо скоріше насолоджуватися Азією.

З лівої сторони від пляжу починалися високі зелені гори, знаєте, такі гори ще часто показують в екзотичних фільмах. Ось ми і побачили нарешті їх після стількох років подорожей. На карті відмічено, що в горах починається «мавп’яча стежка» на інший пляж. А, як відомо, ми ще жодного маршруту в горах не пропустили. Я ще пожартував, що, мабуть, там багато мавп. Насправді я помилився, їх там не багато, а дуже багато. І точно більше ніж людей на тому маршруті. З мавпами треба бути обережними, один укус мавпи може зіпсувати не тільки подорож, але й життя. На щастя, тайські мавпи, що неодноразово будуть на наших маршрутах, набагато добріші за китайських мавп провінції Дженчандзе.

Я б сказав, що вони по характеру ближче до мавп японського лісу поруч із Цумаго, на відміну від в’єтнамських мавп району Нячанга. Хто б міг подумати, що я колись стану таким експертом з психології азіатських мавп. Але повернемося до пляжу, ми дісталися відокремленого пляжу який втілював в себе усі найкращі моменти екзотичної природи. Пальми є, зелені кущі, що тягнуться ліанами по піску – є, гори теж в наявності. Тож можна радіти життю просто тут.

Для красивого спостерігання за пейзажем краще відпливти трошки від берега. Мабуть, моречко теж за нами скучило, якщо так тепло обіймало. Окрім моря за нами скучили також азіатські москіти і дрібні медузки. Мабуть, не буває такого раю, щоб взагалі не було недоліків? Як сказала наша подруга, що виклала в цей вечір фото заходу сонця краще ніж в Таї – “Хоч щось у вас там в Таїланді не ідеально!”. Хоча заходи сонця тут теж були доволі чарівними, золотистими.

Настав темний вечір, а це тут означає тільки одне – “Оіл масаж пліз!”. Масажі тут точно можна віднести до моментів, заради яких варто летіти в цю подорож. Масажі тут роблять дійсно добре, але кожен раз по різному. То по мені ходить тайська жінка, то на моїй спині стрибає інша масажистка, іноді в мене складалося враження, що тайка намагається перезібрати мої зламані руки, інша схоже намагалася дістати мої пластини без операції, а на одному з островів жінка схоже добре відчувала, які саме м’язи треба розслабляти і масаж дійсно провалював мене в інший безтурботний світ.

Під час подорожі формується ціла модель того, як буде проходити твій кожний наступний день, і від цього вже стає безмежно радісно. За фактом виходило так – прокидаєшся, смачний сніданок, смузі з кави, смузі с фруктів, джунглі, красиві пляжі, ще декілька раз смузі, обід, знову смузі з кави та з фруктів, млинець із бананом та згущенкою, захід сонця, масаж, смачна вечеря і як ви вже здогадалися смузі з фруктів. Я думаю що в Бельгії стільки пива не п’ють, скільки ми випили смузі за цю подорож. Смузі тут коштували від 25 до 40 бат (до 1$). І усвідомлення того, що твій кожен день пройде по приблизно однаковому вище описаному алгоритму, вже приносить небувале задоволення. Тільки важливо враховувати один момент, в дешевих країнах подорожі дешевими не виходять. Парадокс полягає в тому, що ти можеш собі більше дозволити ніж в Європі і звісно хочеться одразу усе. А якщо скласти багато всього дешевого до купи, то і виходять, на жаль, не малі витрати. А тим часом тайка перестала мені викручувати руки і поплескала по спині, тож масаж закінчено, можна йти відпочивати.

Даша від Таїланду схоже отримувала задоволення ще більше ніж я, бо в Таїланді ти приймаєш усі правила гри під назвою “Савайді” і нікуди не поспішаєш. Савайді – це їх стиль життя, все повинно бути добре, максимально розслаблено і в радість. По дорозі через фруктовий маркет я не втримався і купив собі гілочку улюбленого лонгкону. Це така ягода, котра дивиться на тебе оком доки ти її їси.

Острів Пода

Ранок почався з екзотичного сніданку в готелі, серед зелених дерев, стрибаючих по ним білочках, поруч з басейном. Сніданок був настільки повноцінним, що в багатьох готелях обід або вечеря значно простіша. І приємною фішкою готелю виявилося те, що страви кожного дня на сніданок різні.

Так, ми заряджені, тож можемо пливти! Де наші рідні поляки? А ось і вони, тож вперед! Ми на острів за вже доброю традицією припливли найпершими. Небо ще було затягнуте, але затягнуте небо з ранку, це ознака дуже яскравого сонця трохи згодом. Я пам’ятаю як на Занзібарі ми збиралися на екзотичні острови взагалі під час шторму. І коли нас капітан заспокоїв, що почнемо пливти і стане сонце, то одразу почалася сильна буря. Але, як вже відомо, хвилин за 20 було яскраве сонце на безхмарному синьому небі. Тож використаємо ці 20 хвилин на вивчення острівних джунглів. Перше, що впадало в око, це метелики, я б навіть сказав би метелищи. Вони тут настільки великих розмірів, що не віриться, що ця пташка тебе не вкусить. Джунглі в цій частині Азії відмінні, якщо дуже постараєтеся, то навіть змію знайдете.

Якщо старатися ліньки, то павуки завжди до ваших послуг. Але це вже якщо лізти туди, де тебе не чекають. Якщо гуляти по стежкам, то все буде, на жаль, спокійно. Рівень джунглів в крові вийшов одразу на норму. А то я за останні років шість вже потерпав від їх нестачі. І це зовсім не те саме, якщо сходити десь в Європі в оранжерею.

А ось і сонце! Тож можна купатися і фотографуватися. Фотоапарат вирішив зло пожартувати і перестав включатися. Я йому пояснив, що це буде його остання подорож, і вона або закінчиться прямо тут на дні океану, або десь вдома у шафі. На щастя, у нас фотоапарат розумний і обрав менш трагічну кінцівку, тож включився. Острів дійсно шикарний, невеличкий, з білим пісочком і красивою водичкою.

Ну що, можна плисти на інші острови. Далі нас таєць підвіз до секретного пляжу. Там вода яскраво смарагдового кольору, а після того нас привіз на невеличкий острівець із такою кількістю людей, що було страшно, що острів зараз вибухне. Там було три острови з’єднані перешийками, всі фотографувалися на фоні ста людей на місці, де мав бути цей красивий перешийок. Дивна розвага. Що тут ще є?

Далі був острів у вигляді курки, чоловік нас завіз у чергову смарагдову лагуну і запропонував зайнятися снорклінгом, діставши безкоштовні маски. У тайців як завжди повний сервіс.

Підводний світ Таю до речі не далеко відійшов від єгипетського, але все ж таки в Єгипті краще. Після плавання ми сказали, що готові повертатися назад.

Човен ми проплатили на 4 години, хоча за фактом нас таєць возив десь 4 з половиною і це ще один смарагд в скарбницю карми тайців.

Для них головне, щоб гість був задоволений. Тільки перша половина дня, а ми програму вже виконали, тож можемо йти на релакс у готель. Але звісно, спочатку пообідати черговим тайським кулінарним шедевром. Релакс у готелі виглядав так: у теплому синьому басейні, серед екзотичних дерев, на нас чекали екзотичні щасливі години на бар у готелі, тож дві піна колади були якраз. Дзен в басейні відчувався ще той, наскільки ж це життя прекрасне.

І подорожі це один з найкращих способів пізнати всю красу життя. Але часом не можна нехтувати, у нас ще половина дня попереду, пішли дивитися, що тут ще цікавого в Ао Нанзі. Цікаве на себе не змусило довго чекати. По-перше, не далеко від готелю продавалося тайське кокосове морозиво із топінгом із кокосового мармеладу.

Але не встигли ми доїсти морозиво, як натрапили на цікавий ресторанчик де у людей столик був із водоспадом. Міні річечка протікає по центру столика і впадає на вулицю у вигляді водоспаду. Але проблема, ми ще не голодні. Далі ми натрапили на ринок стрітфуду.

Тут була їжа на будь-який смак. Так, треба терміново піти апетит нагуляти. Але ж з іншої сторони не можна просто так взяти і піти з фудмаркету! Дайте мені он те, щось цікаве на паличці. Чоловік взяв невелику паяльну лампу і почав готувати мою страву. Називалася вона “Японська піца”.

Працював кухар дійсно філігранно і страва на паличці вийшла дуже смачною. Найкраще місце для нагулювання апетиту — це пляж. Він тут широкий і безмежно довгий. Ми такий колись бачили на Лангкаві, тож майже синхронно зловили флешбек. Гуляли до самого заходу сонця, потім трохи собою погодували комариків і повернулися на фудмаркет. На цей раз у нас був тайський рис і супчик Том ям.

Я дуже люблю азіатські супи, перші місця впевнено тримають Фо бо та Том ям. Тож я майже кожен день випивав по Том-ямчику. Хоча супи часто виглядали по-різному, але смак цього супу ні з чим не сплутаєш. Повечеряли, тепер можна на вечірній масаж і спатки. Завтра буде важкий день.

Тигрова печера та гірський храм

Такий вид розваг я намагався в подорожах оминати, але за 12 років настав таки той час. Ми зробимо це, ми подолаємо мого давнього ворога – сходи. Сходів треба було пройти ні багато ні мало, а саме 1280. Пів біди що їх так багато, так у них ще й висота не типова, майже як півтора літрова пляшка води. Це був перший день, коли яскраве сонце було з самого ранку.

Я проходив усі стадії прийняття, при тому не один раз. Коли здавалося, що я більше не можу, то з’ясовувалося, що залишилося ще 700 сходинок. Що ж там буде зверху? На карті ну дуже високий рейтинг, мабуть, щось зовсім неймовірне. “Там буде ванна з пивом” хтось підказав. О дякую, тепер значно легше підійматися з такою мотивацією. Ще через 300 сходинок нам попалася туристка, яка сказала, що зараз усе пояснить. “Ну нарешті, нам зараз усе пояснять!”. Жінка показала на номери на стовпчиках і пояснила, що це означає, що нам залишилося ще 400! На жаль, від цієї мудрості легше не стало. Але цікавий момент, на цій висоті була статуя монаха, що підозріло посміхався.

Коли ми нарешті піднялися на саму гору і зрозуміли, що там нічого особливого немає, то одразу стало ясно чому той монах так підозріло посміхався. Люди, ви чого такий рейтинг ставите, це із серії “Я піднявся, і ви підніметеся!”.

Тобто кілька Будд є, навіть слід Будди є і кілька ще святих місць, але… коли ми спускалися, я ще раз уважно подивився на статую монаха, що посміхається і в його посмішці вже точно прочитав фразу “Ну як вам підйом?)”. Спуск, на щастя, був не такий важкий.

На щастя, в самому низу є кафешка з кондиціонером і банановими смузі. В той момент мені здавалося, що я готовий пів царства віддати за смузі, але, на щастя, треба було віддати тільки 40 бат (1$). Пили смузі доти, доки я собі зовсім лоба не заморозив. Я ще взяв лимонний, щоб вже точно повернулася свідомість. Даша спробувала лимонний і так несподівано здригнулася від кислоти, що власниця кафе в паніці запитала працівницю, що та намішала нам в смузі.

Але то у Даші звичайна реакція на дуже кислі напої. Біля початку підйому на храм ще є тигрова печера. Там була ціла історія зі страшним тигром якого всі боялися, але статуї цього тигра чомусь виглядали начебто він зараз лусне від сміху. Родзинкою цього всього маршруту був не храм і не печера, Даша прочитала, що тут є ще стежка, яку зазвичай пропускають туристи, але вона поведе в справжні джунглі і великі печери.

Ми пішли шукати ту стежку, але о диво, знайшли ще одні сходи! Та що ж таке, тут хоч щось буває без сходів? Мене охопив жах від думки, що можливо ми не по тих сходах пів життя піднімалися. Що ж там зверху, а ось і красивий тайський напис. Запитаємо працівницю. Вона нам відповіла тайською мовою. Ну тепер ми хоч знаємо, як цей надпис читається. Тож вперед, в сенсі в гору! На щастя, тут було не більше ста сходинок, тож навіть не довелося проходити стадії прийняття. На горі нас очікував спуск, це означало одне – на зворотному шляху буде підйом. Далі було дві стежки: зацементована та заросла прямо через джунглі.

Звісно ми полізли по зарослій. О це вже кращий момент цієї локації, якщо ви любите природу, і гігантські дерева, то вам сюди. До речі, щодо дерев, я думаю, це був рекорд по товщині які ми коли-небудь бачили. Якщо ви випадково ще любите павуків, то вам тим паче сюди. На щастя, павук оберігав своє павутиння тож висів рівно по центру, на рівні носа.

Павук був вгодований, думаю одного туриста б він за один захід би заковтнув. А стежка йде далі. Перепрошую пане павук, будемо обережно проповзати під вашим павутинням, головне, щоб він на голову не звалився. Фух, начебто цілі. Тепер треба пильнувати, щоб іншого не зловити. А ще й десь тут, мабуть, блукає шанхальський барс, якого ми ніколи не бачили, але ж він має десь бути. В джунглях ми були вже по самі вуха.

Хвилин через п’ять ми наткнулися на ще більшого павука. Цього вже точно не варто ризикувати пролазити. Цей точно чекає саме на нас. Обережно йдемо назад, головне тепер першого не зловити. З часом ми вилізли на роздоріжжя з якого почали. Тепер підемо по цивільний дорозі.

По цивільній було йти теж доволі цікаво, були теж печери, дерева, поселення монахів, але без загрози шанхальського барса це не так цікаво. Особисто моя порада тим хто хоче піднятися на 1280 сходинок у гору. Краще візьміть собі місце в літаку біля вікна, а тут просто погуляйте по фантастичним джунглям.

Тепер обережно пройдемо через той табун мавп і можна ще влаштувати одну сесію смузі. Власниця кафе нам зраділа, як вже постійним клієнтам. В Таїланді дуже зручно, що завжди коли відчуваєш перегрів, можна зайди в кафе чи магазин і охолонути під кондиціонером, а краще ще й зі смузі. Вони тут продаються дійсно на кожному кроці. Тепер можна їхати назад в готель. Готель це як база, в яку кожен раз треба повертатися на перезарядку. Тільки дійшли до готелю, почалася справжня тропічна злива. На щастя, готель не змило. Зате зі спокійною душею можна було відпочивати, під зливою все-одно нікуди не підеш. Тож я заварив собі розчинної кави, почистив мангустін, розклав лонгкон і в прикуску з польським пряником знатно потрапезував на балконі із видом на тотальну зливу.

Але завдяки зливі ми хоч примусово перепочили. Тепер можемо переходити до програми другої половини дня. По-перше, у нас тут не відкрита ще ціла частина Ао Нангу. На жаль, повністю зануритися в джунглі нам не дозволила зграя не дуже привітно налаштованих собак. Але по курорту погуляли дуже мило.

На цьому, на жаль, завершується наша перша частина подорожі, тож відмітимо це коктейлем у склянці з бамбуку.

Тут це популярний вид коктейлю. Коли Даша планувала маршрут, то було під питанням чи треба взагалі зупинятися в регіоні Крабі, але знаючи наш увесь подальший маршрут, я б на Крабі перекинув ще кілька днів з Пхукета.

Бо цей регіон Таїланду тримає найкращий баланс між туризмом та самобутністю країни. Тобто якби нам треба було обрати де жити саме в Таїланді, то Крабі – one love.

Пхі-Пхі

Про ці острови я мріяв усі 11 років. Це два острови що з’єднані перешийком. Також на Пхі-Пхі знімали фільм Пляж, який ми спеціально подивилися перед подорожжю. Я запитав в туристичному агентстві, де саме там має бути цей пляж, на що отримав відповідь, що на третьому острові. Що значить “На третьому”??? Жінка пояснила що Пхі-Пхі складається з семи островів. Як з семи? Мій світ перевернувся. Як з семи??? А ми на якому живемо? І на який ми взагалі купили квиток на паром? Виявилося, всі живуть на головному Пхі-Пхі-Дон. Але щоб подивитися увесь Пхі-Пхі треба брати екскурсію, яка повезе тебе по всім островам. З самого ранку на нас наклеїли наклейки і відправили на тук-туці до парому.

Наклейки на морському транспорті замість квитків. Якщо загубишся, то по цих наклейках тебе легко ідентифікують і направлять до твого човна. До островів плисти кілька годин. По дорозі ми пропливли острів із дуже красивою водичкою, то був Bamboo Island. Так, одразу записую собі в список, що тут треба подивитися. А ось і наш Пхі-Пхі-Дон. Тепер є дві новини. І як по всій класиці одна звісно хороша, хмари розійшлися і тепер світить сонце, ну а друга новина… сьогодні майже весь світовий день відлив. Тож про красиве море сьогодні можна забути. На Занзібарі, наприклад, відлив можна застосувати собі на користь і відправитися в піше морське сафарі в глиб океану. На цьому острові головна краса це колір води і ми його побачимо, але, на жаль, не сьогодні. З відливами тут взагалі виходить цікава фішка.

В залежності від того, наскільки пологий спуск у воду можна зрозуміти як сильно вплине відлив на це місце. Бо, наприклад, на Пхукеті ми ті відливи в більшості моментів помічати взагалі не будемо. Почнемо з трапези, в Таїланді завжди треба все починати з гарної трапези. Ціни країни настільки приємні, що якщо ліньки шукати ресторан з дуже низькими цінами, то можна просто піти до ресторану зі звичайними низькими цінами. Нам одразу підвернувся ресторан формату All you can eat. Я випив чергову мисочку том-ямчику, закусив це тайськими макарошками, різними м’ясками в соусі і навіть майже з’їв креветку в клярі! По факту з’їв тільки кляр, бо замість креветки там виявилася морквина. Тайська їжа це завжди добре, а ще вона у мене асоціюється зі спекою. Це коли спека на межі, начебто і не критично, але звикнути часами не можливо. Хоча саме це і є невід’ємною частиною тайської атмосфери. Зазвичай на островах туристів з пірсу забирають тук-туки до готелів. В нашому ж випадку прийшов таєць, побачив нас і махнув рукою, щоб ми йшли за ним. Йшли ми так хвилини три. Дуже дивна розвозка. Потім він знайшов возик і забрав наші рюкзаки. Він йшов все швидше і швидше, видаючи звуки сигналу машини коли на дорозі траплялися люди, ми за ним. Швидкість все нарощувалася. Таке враження, що він хоче втекти від нас. Але ж ми в “одній машині з ним”. Ми рухалися настільки швидко, що поїздку вже можна було назвати “з вітерцем”. Коли закінчилася центральна частина острова, то почалася так би сказати «менш вилизана». Таїланду це не дуже властиво, але пхі-пхійці чомусь дуже смітять і живуть серед суцільного сміття. В голові не вкладалося, це ж той легендарний острів, чому він такий засмічений. Ми засилилися у своє власне бунгало із панорамним вікном.

Далі почалася нова історія із новим сейфом, але то була просто чорна сейфова смуга у цій подорожі. Що будемо сьогодні робити?

Спробуємо пройти всю заселену частину острова до кінця. Тут виходить так. Головний Пхі Пхі складається із двох з’єднаних островів. На кожному острові гора. Один острів майже не заселений, а другий острів гора розділяє на дві незалежні частини із двома головними містами. Ми жили у підніжжя гори. Тож щоб подивитися другу частину острова треба або плити на човні, що коштує невиправдано дорого, або як ми любимо — трекінг! Трекінг був знатний, виснажливий, в гору і з джунглями і красивими видами. На жаль, фотоапарат нам сказав “Сьогодні без мене” і включатися не захотів. З іншої сторони гори на нас чекало два варани і купка крабів у раковинах.

Ми пішли в найвіддаленішу точку острова і, на жаль, зробили велику помилку – не випили прохолоджуючих смузі в дорогу.

В Таїланді дуже важливо слідкувати за рівнем смузі в крові, особливо бананового. Прогноз відливів рубив правду. Відлив тут був настільки знатний, що човни на піску здавалося, що ніколи й не торкалися моря. Ще через 100 років ми таки дійшли до чогось схожого на пляж і навіть спробували поплавати. За пляжем починалася велика територія готелю. Готель був настільки великий, що навіть кожні 20 хвилин курсував тук-тук по території. Місце виглядало красиво, тож ми тут залишили камінчик-мандрівник у вигляді бджілки.

Такі камінчики ми вже багато разів знаходили у різних формах. І коли ми поверталися з норвезького північного сяйва, то на пересадці у Гданську я помітив бджілку-мандрівницю, що лежала на перилах мосту і дивилася на канал міста. Ми запропонували бджілці продовжити з нами подорож і вона погодилася. Тепер я вже знайшов в якій групі в інтернеті постять ці камінчики і тегнув номер камінчика. Колись автор дізнається, як далеко залетіла бджілка! А ми тим часом дійшли офіційно до північного краю острова. Тут є відповідна табличка і навіть фізичний геотег.

Вітаю, за пів дня ми пройшли цей острів. Тепер треба до ночі повернутися до дому. Даша порадила перекусити бананами що висіли прямо на пальмі. Хоч Даша мене і запевняла, що цей банан вже стиглий, але то був або не банан, або центр галактичного зла виражений у гіркоті маленького фрукта. В цей момент вилетіли комарі, що вирішили поласувати туристами фаршированими бананом. Так, біжимо!

У мене ще була надія, що ми зможемо поїхати назад на таксі. Але ця гора дійсно розділяє острів на незалежні частини. Нам нічого не залишається як з останніх сил випити крижаних смузі. На щастя, напій нам дав +20 до ходьби і ми знову були готові перейти гору. Щоправда, в темряві. Скажімо так, ми не встигли до ночі. Чому комарі від нас відстали ми зрозуміли, бо тут територія кажанів. Ви колись лізли в темряві через джунглі? А ми вже так. З досвіду скажу — головне замість ліани за змію не схопитися. Бо в темряві змії будуть ввижатися всюди. Фух, вилізли ми з цього дрімучого лісу. Далі на нас могла чекати наступна несподіванка, нарешті настав прилив. І могло бути таке, що тієї стежки до центру вже не було. Але нам пощастило, прилив сьогодні був не настільки високий. Так, щось від цих всіх кажанів та змій аж їсти захотілося, а ще через гору рівень смузі в організмі понизився. Полежимо 20 хвилин в номері і вперед у нічне життя! Ми швидко знайшли “свій” ресторанчик в якому були і ідеальні смузі і їжа. А прямо навпроти ресторану нас чекав масажний салон, в якому був один з найвдаліших масажів цієї подорожі. Це було настільки співпадіння по масажу, що наступного дня ми прийдемо знову і я попрошу, щоб саме та масажистка зробила масаж ще раз.

Хоча першого разу був цікавий момент. Спочатку масаж робила жінка доволі слабо, але в один момент її руки значно зміцнилися. Даша сказала, що насправді в той момент прийшла масажистка і змінила схоже власницю закладу, яка імітувала масаж, щоб утримати клієнта. І ця масажистка добре відчувала напружені м’язи спини. Взагалі під час тайських масажів ти відчуваєш наскільки твоє життя в руках майстра. А ще багатьох масажисток веселила довжина моєї ноги. У тайському масажі є один прийом, коли жінка має випрямити твою ногу під певним кутом, а через довжину моїх ніг часто майстрині не могли втримати посмішку. Одна так взагалі просто обійняла мою ногу і ридала від сміху. Тим часом у центрі острова відбувалося справжнє свято. Нічне життя це тайська фішка. Тут таке свято кожен вечір в усіх курортних містах. Це як нескінченний музичний фестиваль. Клуби тут змагаються у кого гучніші баси. На жаль, від цього дуже потерпають всі готелі цієї частини острова. Ми коли обирали готель то обирали не за віддаленістю від центру, а за віддаленістю від епіцентру звуку, це можна було визначити по відгуках. Ось такі вони, рай та пекло острова. Тепер можна записатися на завтрашній кораблик і йти відпочивати. З корабликами тут така є фішка. Або на пів дня, або на весь день, або швидкий човен, або звичайний довгохвостий, але враховуючи приливи в агентствах радять починати завтра о 06:30 ранку. На такий твіст сюжету ми готові не були. Вже північ, яка шоста тридцять ранку? Ні, попливемо наступним об 11:00. Тепер треба було обрати швидким, чи повільним човном. Ціна на всі човни не дорога. Але зі швидкісними є свої нюанси, вони ще пізніше стартують. Від кількості варіантів голова, здавалося, вибухне. Ну начебто все порішали, вже через 11 годин будемо пливти з вітерцем!

Екскурсія по островах Пхі-Пхі

Перепрошую, а скільки приблизно чекати на евакуацію? Запитав я у сумного човняра. Чоловік мені відповів що хвилин за 20 нас врятують. Ми сидимо зі згорілим мотором у човні десь серед моря. Я ж не знав, що цей човен аж настільки повільним опиниться. На фоні пропливали швидкі човни і повільні і навіть буйок повз нас проплив. З іншої сторони по нашій статистиці мотори в човнах горять раз на 10 років, тож не все так погано. Минулого разу ми так десь між Мальдівами застрягли. Хвилин через сорок нас забрав інший човен і ми продовжили наш маршрут. Перша зупинка була десь на кораловому рифі у морі. Асортимент тайських рибок мені подобається. В цьому місці навіть мали плавати акули, але, на жаль, чи на щастя, акул не було. Друга зупинка — красивий Bamboo island. І він дійсно шикарно-красивий.

Тут білий пісочок і мілка вода, а відповідно і мальдівські пейзажі. Як і водиться на всіх екскурсіях, маски із трубками включені. Тож можна або поснорклити, або влаштувати фотосесію, або насолоджуватися красивою водичкою. Люди, не мандруйте тільки по Європі, дивіться цей шикарний світ! Ми відносно недавно були у Хорватії, водичка там на багатьох пляжах теж вражаюча. Але тут наявність білого піску та тайських рослин робить свою справу. Навпроти нас був острів що називався Mosquito Island, сподіваюся ми туди не попливемо. Далі нас погодували і повезли на пляж до мавпочок.

Кількість побачених мавп за цю подорож була рекордною і що приємно, тайські мавпи набагато добріші за мавп в інших країнах, від них немає відчуття небезпеки.

Далі була довга висадка у бухті недалеко від легендарного пляжу де знімався однойменний фільм. Тут було десь 40 хвилин рибко-коралової терапії. До речі, бачив гігантську отруйну, колючу, синю зірку. І тепер головна зупинка, пливемо на той самий пляж. Човнам та корабликам не дозволено запливати у бухту, тому всіх висаджують на спеціальному пірсі з іншої частини острова. Якщо до цього на всіх зупинках та висадках ми ловили прилив та сонце, то вгадайте де на нас чекав відлив? На цьому пляжі було б добре знімати в цей час фільм про пустелю. Мама побачивши фотографії аж поспівчувала, бо у них з татом 7 років тому тут як раз був прилив.

Це той дивний твіст в наших подорожах, коли батьки нас випередили із локацією на сім років. Але нам все одно було радісно, навіть велику змію побачили. Хоча щодо її справжності є питання. Бо коли я показав змію нашому човняру, він так театрально закричав, що з Москіто айленда полетіли москіти. Але була і несподівано приємна частина.

Почався шторм і пірс для човнів став недоступним. Тож адміністрація острова дозволила човнам підпливти за туристами до бухти. Як нам сказав охоронець – нам дуже пощастило, бо нам тепер можна зайти у воду. На цьому пляжі у воду заходити не можна, одна з причин – акули. Тобто в фільмі таки був не жарт про акулу. Коли ми йшли до човна, то я побачив двох скатів, що схоже чекали коли на них хтось наступить. Тепер ми випливли з бухти і чекали у морі на захід сонця. У небі світили веселки, я плавав у водичці – пуховій ковдрочці.

На цій екскурсії був запланований шикарний фінал – нічне плавання у бухті із планктоном, що світиться. Але у нас був інший фінал, у морі нас застав настільки потужний шторм, що у всіх була думка тільки про те як вижити. Я взагалі не знав, що ці човни під таким кутом можуть триматися на воді. Цікаво, що човен був підготований до всього, навіть спеціальна прозора плівка від бризок була. Я про всяк випадок на нас із Дашею надягнув рятувальні жилети. Бо із човнами і штормами в Таї вже є печальний досвід в історії. Китайських туристів у човні повеселив факт того, що ми одягли жилети, але враховуючи, що багато китайців взагалі плавати не вміють, тож бажаю їм міцного здоров’я. Фух, допливли до берега. Невже в цьому світі є тверда земля, що не качається? Екскурсія була дійсно вогнина, і душевна, і з пригодами. Вартість такої розваги із вхідними квитками до національних парків по 1000 бат (29$) з людини на весь день із харчуванням. Тож Тай як завжди ван лав. Тепер починаємо вечірню масажно-гастраномічну програму із млинцем на десерт! Закінчилася вечірня програма максимально дивно. Коли ми лягали спати то помітили що в кімнаті дуже пахне освіжувачем повітря. У нас вже був схожий досвід, тож просто треба знайти джерело і перенести його на вулицю. Скільки ми не намагалися знайти — марно. В якийсь момент я поліз на саму верхню полицю шафи і ось воно! Я щось точно знайшов! Менше всього в цей момент я очікував що замість освіжувача я дістану запечатаний косяк з травою. То була чиясь схованка. В голові почали швидко крутитися думки: “Я залишив відбитки!”, “Треба викинути на двір!”, “Ні, треба заховати назад!”, “А вдруг спецназ зараз заломиться в кімнату?!”. Обговоривши ситуацію вирішили залишити косячок у схованці.

Околиці острова

Сьогодні нам треба плисти на фінальну локацію. Але ми взяли паром на вечірній рейс, тож у нас є можливість додивитися все, що залишилося на острові. Мабуть, найвідоміше місце острова – оглядка. Але, як відомо – любиш оглядки, тож люби у спеку в гору підійматися. Початок маршруту трохи не очевидний, але, на щастя, на одному з сайтів як раз описали між якими готелями треба пройти, щоб вийти на стежку, єдине що в статті описували жовті будиночки, а вони тепер фіолетові))) Дорога хоч була й спекотна, але вздовж джунглів, а це завжди радісно. Хвилин через 30 нам на зустріч вийшла група туристів і повідомила, що попереду на нас чекають злі собаки, однак вони запаслися палицями і тепер мені урочисто передають палицю із рук в руки. Супер! Дяка!

Але є один нюанс, Таїланд це країна котів і за весь час на острові ми бачили тільки одну собаку, що виглядала дуже втомленою від спеки. Другий цікавий момент, через 10 хвилин ми помітили що палиця на кінці вирізана у вигляді фалоса. Ще хвилин через 10 хвилин ми все ж таки вирішили залишити фалічний жезл на камені, бо це схоже був якийсь пранк. Собак ані на вершині, ані на всьому острові так і не виявилося. Доки ми фотографувалися, палицю хтось поцупив, чи можливо цей магічний жезл просто повернувся власнику.

Бувають подорожі, після яких з голови не виходить якась подія. Як, наприклад у Єгипті, коли прибиральник зображуючи рукою пістолет завів мене в чужий номер і показав чиїсь ноги, що стирчали з ліжка. Тож ця подорож не була винятком. Оглядок виявилося аж три штуки, правда чомусь вони платні. Але види з оглядок дійсно фантастичні, тож їх можна віднести в список масті сі.

Також там є ресторанчики, де можна затишно посидіти із черговим смузі. А для особливо вибагливих ще й стоїть вентилятор який можна собі персонально включити. Аж не віриться що колись ми повернемося додому і не буде відчуття нескінченної спеки. Це як в Ісландії під час полярного дня не вірилося, що ми колись знову побачимо ніч. Ну що ж, план по оглядкам виконали, тепер можна подивитися, що там за пляжі на незаселеній частині острова. На зворотному шляху ми зустріли групу бабусь з дідусями, які вилізли з трекінгового маршруту. Ех, шкода посоха з собою немає, щоб передати далі! Вони поцікавилися, що тут є цікавого. Я запитав чи цікавить їх трекінговий маршрут, на що усі хором із нотками жаху відповіли, що більше ніякого трекінгу. Ну добре, значить ми теж не сунемося в напрямку з якого вони вилізли. Спускалися ми трохи іншою дорогою і коли йшли по вузеньким сходам, то із віконця кіоску таєць нас запитав чи не хочемо ми випити по смузі? Ну звідки ж ти знаєш? Це нечесна реклама! Ну добре, давай нам свій богемний смузі з манго.

Передих влаштували прямо у нього на сходинках, а поруч ніжилася на сонечку кицька. Дійшли до пляжу і зробили висновок, що він також виглядав доволі красиво і я навіть вирішив сплавати на іншу частину острова, щоб подивитися на пляж куди пливуть тільки на човниках.

Треба було проплисти 500 метрів вздовж хащів. Спочатку ідея мені здавалася безпрограшною, але коли почав пливти, то весь час ввижалися крокодили, а ще важливо було не наступити на ската. Тепер я добре розумію, під що саме маскуються крокодили. До речі, той пляж виявився гімняним, але пригода норм. Далі ми перечекали чергову тропічну зливу, пообідали і пішли до вечора вештатися по пляжам, де почався тотальний відлив. На заключення щодо зупинки на острові. Якщо вас не цікавить трекінг, а хочеться менше переїздів та переселень між готелями, то можна сміливо залишатися на Крабі і звідти сплавати на човнику в екскурсію по островах Пхі-Пхі.

Якщо ж хочеться побачити абсолютно усе, включаючи фантастичні оглядки на острові, то зупинитися таки треба. А ми продовжуємо подорож.

Пхукет

Це було схоже на гіперстрибок у космосі. Ми сіли на спідбоуті, в якийсь момент капітан увімкнув двигуни і острів за лічені хвилини став десь далеко позаду, а з часом і зовсім зник за горизонтом.

Нова локація, нові виклики😊 Треба знову розібратися де тут харчуватися, де масажі, як переміщатися по острову. Чомусь я Пхукет уявляв собі значно меншим. У нас тут аж 6 ночей. Загалом атмосфера острова менш привітна ніж на Крабі. Скажімо так, якщо Крабі то це прямо Таїланд-Таїланд, то Пхукет це Єгипет-Єгипет в поганому значені цього слова. Але все залежить від ваших цілей подорожі. Якби ми знали різницю, то Пхукет би все-одно не прибрали б з маршруту, а просто кілька днів перекинули на користь Ао Нангу, що в Крабі.

У Пхукета є переваги — пляжі екзотичної краси в пішому доступі та доступність екскурсією до островів Сімілан. Я про ці острови раніше ніколи не чув, але на форумах цілі обговорення присвячені цим островам. Загалом, знаючи фінал подорожі, я думаю не дарма Сімілани і Сейшели починаються на ту саму літеру. Але Сімілани будуть наприкінці подорожі у вигляді вишеньки на торті, а може й самого торта разом із вишенькою. А поки що у нас перший вечір. На ресепшені нас зустріла жінка, яка ніяк не могла перемогти термінал оплати. Після кількох невдалих оплат, вона передала його мені і я пробував налаштувати тайський термінал. Мені трохи заважав мовний бар’єр, бо частина текстів там була виключно тайською. Все ж таки ми побороли термінал і заселилися. Перший вихід у місто, все таке нове, невідоме. Чому я раніше собі уявляв невеликий острів, де всюди пісок. А це ж справжній мегаполіс. На щастя, ресторан зі смачною їжею та недорогими цінами був біля готелю, а ще масажний салон. Хоча салонів тут схоже більше ніж готелів. І що головне – масаж всюди роблять добре. Хоча здається тут також є салони із не зовсім стандартним масажем. Наприклад салон, на вході до якого веселяться дівчата в дуже коротких спідницях, а чоловік пильно слідкує за клієнтами. Також бачили салони, де замість жінок чоловіки і ще буває надписано, що масаж тільки для чоловіків. Я не хочу знати, що то все значить, але з вибором масажного салону треба бути обережним. Приємним відкриттям на Пхукеті виявилася ціна на мої улюблені мангустіни. Замість 200 бат, вони тут коштували 100 бат (3$) за 2 кг. Це вперше коли я від’ївся мангустинів. Тепер треба розібратися як тут із транспортом і можна починати культурну програму. На щастя, гугл карти показують актуальний розклад тук-туків, а ще тут є смартбас, який також є на гуглі і охоплює всі пляжі острова. До речі подорож по Таїланду у нас була в кращих старовинних традиціях, ми не проплачували інтернет. Тож залежали тільки від точок вайфаю. Бо наземним транспортом доводилося користуватися рідко.

Околиці Патонгу

Патонг це найпопулярніший район Пхукету, ми там жили. Не скажу що ідея була вдалою, бо краще обирати менш популярні райони острова. Вийшли на пляж, з чого почнемо? Всі пропонують пливти на Freedom beach. Цей пляж за кілька годин ходьби від нас, вважаю що це ідеальний шанс познайомитися з островом. Тим паче до спеки ми більш-менш вже звикли. Спочатку ми йшли по набережній, а потім повернули, щоб прогулятися вздовж річки. Тут було тайське поселення, умови життя тут, на жаль, жахливі і як мінімум через те, що вони смітять там же де й живуть. Це були справжні фавели. Але ми в Таї, тож почували себе в повній безпеці. Місцеві собаки були спантеличені нашою присутністю. На відміну від попереднього острова, вони тут таки є. Місцевий, великий варан дивився на нас голодними очима. Вийшов таєць, посміхнувся нам і прогнав собак. Приємно, що в цій країні тобі всюди раді, навіть у фавелах, де ми, можливо, були першими туристами. Досвід був цікавий та незвичний, а ще було неочікувано — на розваленому сараї висіла табличка зі стравами і там була фотографія суші. Тож як кажуть “Красиво жити не заборониш”. Так, щось ми не туди забрели, пляж трохи в іншому напрямку. Тут прямо як на Сейшелах, хочеш красивий пляж – лізь в гору. Але вздовж траси. На щастя, хвилин через 20 був кондиціонований маркет. Треба випити якийсь прохолодний напій! Я обрав напій зі смаком азіата, це схоже якийсь відомий персонаж. Було смачно, я навіть випив ще одного азіата. Це набагато краще ніж 11 років тому я пив напій зі смаком шкарпеток. Даша зробила сюрприз і поклала мені в рот тамариндову цукерку. Тамаринд це такий специфічний фрукт, фішка якого в тому, що неможливо зробити бодай щось смачне з нього. Освіжилися! Можна йти далі, ще вище. По дорозі ми спостерігали як мама-гуска вчить своїх гусенят, як мама-тайка веде своїх тайчат, вони нам ще по черзі дали п’ять. Потім нарешті дісталися до стежки по якій можна спуститися до пляжу. Спусків тут два, платний та безплатний. У безплатного було два мінуси, він зовсім не виглядав як спуск і там була змія, але це тільки додає екзотичності маршрутові. Пляж виявився справді дуже красивим, хоча фотоапарат не особливо зміг передати красу. Як же було приємно в воді, навіщо взагалі кудись рухатися по маршруту, якщо можна тут увесь час плавати, навіщо на ті Сімілани плисти? Можна в цій райській водичці просидіти цілий день. Але мікроскопічні медузки трохи повернули нас на землю. З медузками така порада. Якщо в воді починає щось невидиме жалити, спробуйте перебратися метрів на десять вбік. І головне, що ці медузки зазвичай у красивій воді, якщо вода звичайна, то вони не дурні туди пливти, їм теж подобається райський куточок. Пляжів насправді тут два поруч. Тож ми як відповідальні туристи поплавали на кожному з них. У нас на цей день були ще якісь плани, але тайці не поспішають, і тобі не варто. Нагадую, що тайське правило «Савайді» ще ніхто не скасовував. Тож після пляжу ми почали тримати курс додому. Добре хоч піднятися можна безкоштовно по цивільній стежці без змії. На верху серед суцільних джунглів на нас чекав маленький ресторанчик. Точніше на ганку обідали дві жінки, ми запитали чи нагодують вони нас, і одна з них із радістю пішла на кухню. За що ми любимо Азію, поїсти на цьому материку можна завжди, всюди і за приємну ціну. І на щастя, це був ресторано-будинок-туристична агенція. Щоб було приємніше чекати на обід ми замовили крижаний кокос, це завжди смачно і радісно. Ммм, дуже смачно, тепер будемо кокоси зі смузі чередувати. Крижаний кокос тут коштує 40-60 бат (до 1,5$). Тепер із новими силами, в курсі цін на екскурсії, пройшли кілька годин і ось ми в готелі. По дорозі зайшли і накупили екскурсії на корабликах у заплановані місця. Купувати екскурсії тут радісно, бо в агенціях працюють кондиціонери. Нарешті ми в готелі, охолоджуємося, відпочиваємо, через кілька годин їдемо у палац слонів.

Шоу зі слонами

Це доволі цікаве місце, ти купуєш квиток на шоу, але приїжджаєш раніше, бо сама територія це великий ярмарок. Тут можна і велику іграшку купити, і на міні шоу подивитися, накупити сувенірів, покататися на слонах, або ходити і поглинати атмосферу свята. На Пхукеті вже всюди встановлювали ялинки і привітальні написи, в середині відчувався сильний дисонанс, бо на вулиці +34, а тебе вітають з Новим роком та Різдвом. Ми звісно вже бачили нові роки без снігу в Україні, але коли снігу навіть на горизонті немає, то відчуваєш себе дивно.

Саме шоу починається з того, що всі мають здати свої телефони у комірки, черга на здачу телефонів може сміливо конкурувати із Лувром, тільки тут тобі в кінці замість Мони Лізи покажуть тайця, що прийме телефон. Нарешті ми на самому шоу. Про аналогічне шоу в Бангкоку ми чули від туристів ще 11 років тому, але тоді ми не потрапили через банальну причину — не вистачило часу.

Шоу має цікавий сюжет, мабуть цікавий, не дуже зрозуміло, бо тайською мовою, але було дійсно класно. Загалом зібралися усі хороші та перемогли усіх поганих. На шоу мені більше сподобалися не стільки слони, як тайські гімнасти що літали над головами глядачів. Про шоу багато протилежних відгуків, але особисто наша думка – шоу класне. Тепер можна повертатися у готель і влаштовувати нічне об’їдання мангустинами.

Гора із сидячим Буддою

Оскільки правило “Якщо є гора, то ми її не пропустимо” ніхто не скасовував, то маршрут наступного дня був визначений заздалегідь. Ми під’їхали автобусом на сусідній пляж, бо інакше ще через одну гору кілька годин було лізти. Далі після сніданку як слід зарядилися смузі і почали довгий підйом під сонцем. Смузі на цей раз були з пітахайї та кокосу. Але до бананового усе одно не дотягують. Підйом був хоч і дуже довгим та виснажливим, зате через рясні еталонні джунглі.

Це саме такі джунглі, як уявляєш собі коли сидиш вдома, але, на щастя, джунглі розташовані по боках, а йти можна широкою стежкою. Тож немає страху, що якесь боа на голову звалиться. Коли ми нарешті піднялися, то нарешті побачили Будду, правда на сусідній горі.

Добре хоч між горами є перехід. А ще краще, що є зупинка із крижаними кокосами. А потім ще одна із крижаною смузі-кавою.

В таких умовах можна хоч цілий день підійматися. Будда, де ти? Скільки ми днів вже йдемо? На щастя, в якийсь момент ця гора таки скінчилася і нас зустрів сидячий Будда. Місце класне, тут є різні святині.

Можна молитися, потрапити до монаха на аудієнцію, або кинути монетки у 27 золотистих горщиків – це і донат на храм і запорука здійснення бажання. Ми були на висоті, настрій був на висоті, всі були на висоті! Куди далі? Далі поїдемо в храм Чалонг!

Храм Чалонг

Ще пів дня з гори пішки йти зовсім не хотілося. Треба знайти, хто нас відвезе вниз. Проблема в тому, що всі сюди приїжджають на трансферах в обидва кінці, тож всі машини були зайняті. Але в Азії не існує безвихідних ситуацій. Тож вже скоро ми знайшли таксиста, якому в місто треба було ще більше ніж нам, тож торгування за ціну перейшло в майже від’ємний напрямок. Коли ми поїхали, то він по дорозі завіз обід своїй мамці, це було дуже мило.

Тепер зрозуміло, чому він так хотів, щоб ми поїхали із ним. Тепер ми в самому серці храмового комплексу. На жаль, окрім нас тут ще купа будівельників із машиною, що трамбує новий асфальт. Але жодна машина, яка щось дрилить, не зіпсує шарм азіатських храмів. Хоча ця машина дійсно дуже старалася. Храми в Азії це завжди радісно, вони суттєво відрізняються від європейських. Тут на території їх багато, від маленьких, до багатоповерхових. Насправді їх тут виявилося настільки багато, що ми навіть трохи зраділи коли один з них виявився замкненим.

Ну, план дня виконали, можна зі спокійною душею, поласувати чимось смачним. Біля храмів розташувався маркет із морепродуктами. Правда є один мінус, ці морепродукти ще живі і погрозливо дивляться нам у вічі. Ну ок, що там далі? Купа ропух! А далі? Якісь морські змії! Та що коїться, де наші смузі! Смузі тут не було, проте був фруктовий великий ринок, де почищені фрукти лежали в холодильнику. Ну що ж, виклик прийнято. Спочатку було холодне манго, потім напівтепле манго, потім біла пітахая, потім червона і все це утрамбували свіжим мандариновим соком.

Добре хоч не тріснули. Десь тут має ходити міський тук-тук по 40 бат (1$), а ці фрукти просто ідеальний варіант, щоб скоротити час очікування. Я пішов в сусіднє кафе, щоб по вайфаю подивитися коли буде тук-тук. Навігатор показав мені що через 0 хвилин.

А й дійсно, за вікном якраз зупиняється наш тук тук, тепер через джунглі повертаємося в нашу частину острова. Вийшли ми на пляжі Карон. Це ще не наш Патонг, але тук-тук далі не їде. Тож чудова нагода познайомитися із цим пляжем ближче. А ближче з’ясувалося, що тут можна взяти в оренду дошку для серфінгу. Ну що ж давно пора було.

Це історія про двох відважних і дуже самовпевнених мандрівників, що полетіли у Таїланд звичайним офісним планктоном, а повернулися професійними серферами, теж звичайним офісним планктоном. Скажімо так, не вбилися, то й добре, але було по справжньому весело.

Цікаво, після ковіду робота стала віддаленою, і чи вважаюся я ще офісним планктоном, чи я вже віддалений планктон. Після серфінгу ми знайшли гамаки, що були натягнути на пляжі між пальмами. З цією задачею ми впоралися краще, гамак тебе не образить і не скине)

Острів Джеймса Бонда та ще якісь там острови

Думаю, у багатьох Таїланд асоціюється саме зі скелею, що стирчить з води. Цю скелю туристичні агенції України вставляють майже на будь-яку рекламу Таїланду, навіть якщо до цієї скелі з України буде ближче летіти ніж від того готелю, що рекламується туристичною агенцією. Також вже бачив цю скелю у рекламах інших країн. Але вона саме тут, в околицях Пхукету. По легенді тут Джеймс Бонд бігав із якимось золотим пістолетом, щоб це не значило. З самого ранку нас забрав трансфер і повіз на пірс до кораблика. Турів на острів Джеймса Бонда тут багато, всі за різною ціною і у всі входять різні набори островів та печер. Зрозуміти який самий тур ти береш – неможливо.

Ти можеш сторгуватися за кращу ціну, але тебе й посадять на дешевший тур. Єдине, що гарантовано — це острів зі скелею, а далі як пощастить. Головне попросити, щоб тебе записали на тур в інтернаціональну групу. Море з цієї частини острова звичайне, мутне. Капітан пояснює це тим, що поруч материк з якого дощі змивають землю в море і тому тут немає цієї казкової прозорості. Перша зупинка. Ми пересідаємо в каяк по двоє людей. Човен не виглядає надійно, тож невідомо чи можна з собою брати камеру, чи ні. Капітан щось незрозуміле на цю тему розповідає. Ну добре, попливемо з телефонами. З нами сідає міні-капітан і починає веслувати. Чесно кажучи екскурсії, де за тебе ще й веслують – найкращі. Ми пропливли під печерою в озеро, що з усіх сторін оточене скелями. Це дуже класна фішка, ми в таких печерах плавали у В’єтнамі і дуже радісно, що ми тут знову на це натрапили.

Тут навіть не стільки в озері фішка, скільки в моменті коли ти пливеш через печеру. Нас повернули назад на кораблик. Далі була аналогічна висадка, де ми плавали між міні островами через печери, тепер вже ми були сміливі і взяли фотоапарат. Дивно, що камера навіть включилася, бо схоже відчувала, що тут і потоне, якщо не включиться.

Тепер пливемо на сам острів. По дорозі обід на кораблі. З однієї сторони обід був непоганий, смачний, ситний. З іншої сторони ми отруїлися цим обідом. Ми ще не знали цього, ввечері накриє. Але це несподівано, коли на вулицях п’єш і їси все що тільки існує, а потім на кораблику отруюєшся. На щастя, цей випадок отруєння можна віднести до легкого, бо він ніяк не вплине на наш маршрут. З власного досвіду це другий випадок отруєння їжею в Азії. А подорожували по Азії ми дуже багато, тож доволі малий шанс з’їсти щось не те.

А поки що ми поїли смачний обід і пливемо як Джеймси Бонди на однойменний острів. На острові нас зустріли туристичні розкладки на яких продавалися навіть іграшкові золоті пістолети. Люди фотографувалися у відповідних позах на фоні скелі. Одна китайка сиділа і фотошопила себе на телефоні навіть не дивлячись на скелю. Стільки Джеймсів Бондів одночасно я ще за життя не бачив. Правда оригінальний був у смокінгу, а ці в купальниках. Але скеля дійсно прикольно виглядає.

На зворотному шляху була ще одна зупинка біля ще одного острова. Тут усім бажаючим вручили весла і можна було вільно поплавати у морі на каяку, або просто поплавати у морі, або і те і те. Ввечері нас повернули до готелю. Тепер на масаж, потім на смузі, потім вечерю, потім в ліжечко. Десь між вечерею та ліжечком почало відчуватися, що щось з організмом не те. Постраждала конкретна ділянка всередині живота у нас обох. Доведеться тепер в день не по п’ять смузі пити а хоча б по три(((

Подорож по пляжах Пхукета

У нас біля готелю дуже смачний і не дорогий ресторанчик, але є мінус – він чомусь зранку не працює, тож снідали ми в іншому місці. Метрів зо триста від готелю була розкладка із домашньою готовою їжею. Даша для себе там відкрила смажену рибку, я ж поринув у рай із парових пиріжків бао. Ще у них автомат був що запечатує пластикову склянку холодної кави так, начебто ти її в магазині купив. В цей день ми вирішили проїхати автобусом по всіх головних пляжах острова. За 300 бат можна купити проїзний на день на автобуси Smart bus, що тут курсують кожну годину і трекаються на гугл карті. Проїзні можна купити прямо у водія. Ми планували починати з іншого напрямку, але ми не встигли на автобус, тож вирішили все ж таки їхати в протилежний напрямок, але там чомусь взагалі у розкладі не було автобусу, тому все ж таки побігли перевіряти чи не запізнився автобус, що мав їхати по першому задуманому плану. Азіатська вдача була на нашому боці і автобус чомусь дійсно на нашій зупинці простояв п’ять зайвих хвилин. Тож вперед! Ми вийшли на оглядовому майданчику біля пляжу Суріні.

Там зупинки насправді не було, але ж не завадить це бравим туристам вийти з автобусу. Пам’ятаю, якось в Сербії треба було вийти на трасі серед маршруту, бо у нас були свої плани. Сербський водій дуже здивовано і невпевнено нас висадив. Він не знав англійську і не міг до кінця зрозуміти чи дійсно нам треба серед траси вийти. З тайським водієм було легше, бо тут фантастичний оглядовий майданчик і я думаю його частенько просять тут висадити. Оглядку Laem Sing View Point я ставлю до списку “Маст сі” на Пхукеті. Дійсно вражаюче красиво. Як тепер до того пляжу дістатися, що під оглядкою? Доки спустилися вниз, то вийшли вже на основний великий пляж.

А ні, ми вже хочемо той маленький екзотичний, що ми бачили з гори. А проходу на вигляд і немає. Але ж не зупинять нас якісь чагарники та каміння? На щастя, там все ж таки була стежка. І ось ми знову в центрі екзотичної краси. Я вже не раз казав і продовжую казати, що цей світ безмежно красивий!

Так, медузки, перестаньте, дайте мені насолодитися красивим світом! Відпочиваємо просто шикарно, в такі моменти заряджаєшся добротою і позитивом на довгі місяці.

Потім треба було пройти сім стадій прийняття і таки вилізти з води. Ми пішли з цього райського куточка в буденний світ великих пляжів. Погода була ясна, сонце пригрівало на максималках, ми зайшли в місцеву кав’ярню із випічкою. Такі місця для країни не типові, тож і ціни тут приблизно на долар дорожче ніж всюди. Головне в таких місцях це кондиціонер. Каву я взяв в сусідньому севен елевені, а у них ми купили смачну випічку. Автобус мав бути лише через 25 хвилин, тож планувалося спокійне, розмірене попивання кави. До речі, вперше за всі ці дні п’ю гарячу не розчинну каву. Але щось пішло не за планом, чомусь за вікнами проїхав наш щогодинний автобус. До зупинки метрів 400. Побігли! В якийсь момент я зрозумів, що або кава, або автобус.

Бо бігти з відкритою кавою це як якийсь тупий конкурс на радянському весіллі. На щастя, з автобуса нас помітили і дочекалися. Але ми вирішили з’ясувати, що тут не так, і показали водію на розклад, де чітко вказано, що автобус має бути через 20 хвилин. На що отримали несподівану відповідь “Так, дійсно, це цей автобус, тож сідайте по-скоріше і погнали”. Ну добре, їх країна, їх правила, трохи дивні, але в екзотичних країнах вже не перший раз зустрічаємося із нелогічністю в рухах автобусів. Тепер ми вийшли на Kata Beach. Тут приблизно все те, що і на інших пляжах, таке саме затишне та екзотично-тайське, але є один страшний мінус! Це як потрапляєш в паралельний світ де є все те саме, але потім головний герой помічає – тут не продаються смузі! Замість них тут всюди нарізані фрукти!!! Такого хорорного твісту сюжету ми не очікували. Значить біжимо купатися і мерщій у наступний автобус, хай везе нас туди, неважливо куди, але щоб там були смузі!

Насправді нам було важливо куди, бо декілька разів на день автобус їде по зміненому маршруту і заїжджає додатково до храмів. Але в кращих тайських автобусних традиціях, на кожній зупинці різні маршрути були помічені як змінені. І фінал, це коли на одній зупинці одразу висить два не співпадаючих розклади на той самий напрямок із різними поміченими автобусами. На щастя, приїхав той, що треба автобус і завіз нас якомога далі від пляжу, де не продавалися смузі. Тепер ми в максимально нижній частині острова біля монастиря Phrom Thep.

Сам монастир нічого особливого собою не являв, але які тут робили холодні тайські чаї! Сонце сьогодні було особливо зле, і ці крижані чаї були вдалою компенсацією. В цьому районі класні оглядові майданчики і багато панорамних місць.

Тобто сюди дійсно варто поїхати на захід сонця погуляти. Фінальним місцем маршруту у нас відмічений пляж Ra Wai. Ми туди пішли пішки, оскільки йти треба було через справжні тайські села під заходом сонця. Це найромантичніші місця екзотичних країн, такі прогулянки дуже запам’ятовуються.

Сам пляж, як я і читав, тільки для прогулянок, але доволі милих прогулянок. Через велику кількість човнів покупатися тут не вийде. А он як раз і наш автобус на нас чекає. Можемо повертатися на вечірню масажну програму в рідний Патонг. На сьогодні окрім традиційної масажної програми у нас ще був запланований All you can eat з морепродуктів. Коштує ця розвага по 380 бат (11$). Тобі на стіл ставлять барбекю, приносять кожному по головній страві, доки ти їси страву, на барбекю готуються морепродукти, що ти розклав.

Основними стравами у нас були сашимі зі свіжого лосося в солодкому соусі і велика тушкована риба, на грилі готувався містер краб та його друзі креветки, мідії, ракушки, якісь морські трубочки та багато інших цікавостей. Тут ти одразу отримуєш і естетичне і гастрономічне задоволення.

Як закуска до основної страви у нас були устриці. Навіщо з Таїланду взагалі летіти додому? На щастя, це хоч і близько до кінця подорожі, але завтра нас чекає та сама вишенька на торті.

Сімілани

Острови знаходяться десь далеко в Андаманському морі. Раніше я про ті острови і не чув, але Даша знайшла цілі форуми присвячені цим островам. Вони відкриті тільки пів року протягом року і не всі дев’ять, бо там щось із черепахами важливе відбувається. Від готелю нас повезли до самого початку острівного Пхукету, місце де він мостом з’єднується із материком. Далі був сніданок. Після чого нам провели інструктаж і кожному вручили по таблетці від захитування. І це, до речі, дуже добре що продумано. Далі ми всі сіли на спідбоут і на першій космічній швидкості вирушили далеко в море. Перша космічна, це коли думки не встигають за переміщенням твого мозку у просторі. Приблизно півтори години треба летіти по морю. Я, на щастя, люблю відчуття швидкості, тож відчував себе комфортно, для Даші це було щось ближче до формату катувань. Але у будь-якому разі таблетка робить свою чудо справу і хвилі взагалі ніяк не впливають на самопочуття. Це справжня магія, ніколи їх не приймав раніше. Більшу частину контингенту на кораблику складали китайці. Поруч із нами сиділи в масках мама з бабусею, а між ними дівчинка років восьми. В масках вони були не через ковід, а тому що в них так заведено, ми вже бачили це неодноразово ще до відкриття ковіду. Мама із бабусею грали навипередки у гру “Хто більше догляне за дівчиною”. В якийсь момент наш корабель вийшов із гіперкосмосу, тобто гіперморя і за бортом з’явилися ті самі легендарні острови.

А знаєте, вони і дійсно виглядають настільки шикарно як їх описують. Якщо біля Малайзії ми колись були на тайських Мальдівах, то це справжні тайські Сейшели. Скажімо так, якби мені ще тиждень тому показали фотографію і попросили визначити місце, я б з впевненістю сказав, що це сейшельський острів Праслін або Ла Діг.

Ця вода – вершина краси, жоден фотоапарат, жоден фотошоп вам не передасть ту красу, що тут бачать очі. Островів всього дев’ять, із них в програмі три. Біля одного у нас був шикарний снорклінг серед коралів та рибок. На другому у нас була зупинка з обідом та підйомом на скелю до місцевого відомого каменю. І можливо я перший турист у світі хто піднявся на скелю два рази поспіль! Перший раз щоб подивитися красу, другий, щоб забрати забутий рюкзак! Доки обідали, по землі ходив великий варан і шукав із ким би поруч присісти на обід.

Потім була зупинка на ще одному не менш красивому острові. Це були дуже дивні відчуття, ми з однієї екзотичної подорожі як через портал провалилися в ще більш екзотичну подорож. Острови однозначно треба дивитися, якщо ви на Пхукеті, то пропускати їх не можна. Я навіть долоню на згадку порізав об корал. Навіть зараз, коли пишу розповідь відчуваю Сімілани на долоні і ще трохи Пхі-Пхі на нозі. Пам’ятаю, як я колись роки три Шарм-ель-Шейх на пальці ноги відчував.

Тож підсумок такий – Сімілани ван лав, якщо ви подорожуєте по екзотичній частині Таїланду, обов’язково включайте в маршрут. Шкода, що зараз немає подорожей із ночівлею на цих островах, бо кілька днів на мою думку варто провести в цій красі. Ну що ж капітан, включай гіпершвидкість і погнали! Нас привезли знову в те місце, де у нас був сніданок. Далі замість того щоб везти усіх готель, почався неочікуваний твіст сюжету – вечеря! Вона була включена в тур, тож спочатку трапеза, потім усе інше. Тайський сервіс!

Ще гід сказав, що можна помитися у душі і чомусь усі китайці одразу побігли у загальний душ. Але чому не помитися з комфортом у готелі через кілька годин? Тепер повторюємо вже традиційну вечірню програму – смузі плюс масаж. Цікаво що першу частину подорожі ми обирали масляний масаж, а потім Даша запропонувала спробувати традиційний тайський і тепер ми майже завжди обирали тайський.

Крабі Таун

Сьогодні наш останній день і треба переїхати на ночівлю у Крабі Таун, який знаходиться майже з іншої частини Таїланду. Тобто треба або на першій космічній кілька годин по морю. Або чотири години по материку. Але з морем є нюанс, до пірса від готелю треба їхати через великі затори на мінус першій космічній. Тож прийняли рішення по материку проїхати. Ціна майже однакова. Рішення було правильним, за ці чотири години у тебе як повноцінна екскурсія по країні. Храми, джунглі, бананові плантації, річки, високі скелі. Потім як у кращих тайських традиціях зупинка на обід, це коли всі централізовано разом із водієм йдуть обідати. В цьому ресторані до замовлення подавали тацю, на якій нарізані тайські овочі, вони всі були як з іншої планети.

Дуже незвичайні і прикольні. Крабі Таун знаходиться далеко від пляжів, іншими словами Крабі можна поділити на Ао Нанг та Крабі Таун. Нас висадили на автобусній зупинці. Одразу під’їхав тук тук і почав розповідати про якусь фантастичну ціну. Ага, не на тих напав, ми тут єдині туристи в радіусі багатьох кілометрів і знаємо які фактичні ціни мають бути. Водій швидко погодився на нашу ціну і ми поїхали. Правда, як з’ясувалося, не у наш готель, а забирати тайських дівчат зі школи. Теж непогано, добру справу зробили. Коли забрали усіх потрібних дівчат, то він нас так і бути відвіз до готелю. На цьому місці до речі планувався кінець подорожі, але як з’ясувалося, все цікаве у нас було в розпалі. І ранковий літак точно тому не завада. На дворі була друга половина дня, перше що треба було встигнути – сплавати до печери. Ми пішли на пірс.

Місто виявилося доволі аутентичним і дуже затишним. Тут в атмосфері панувала тайська безтурботність. Єдиний мінус це ціни у кав’ярні. За каву ти маєш заплатити стільки, щоб хазяйка, її діти і діти дітей її дітей могли вже ніколи не працювати. Тож продовжимо обмежуватися холодними смузі. Затишно тут було не тільки в місті, а й на причалі де мають бути човники. Взагалі нікого немає. Але так не може бути, бо це Азія і все має обов’язково складатися. Он якась цивілізована стежка у мангровий ліс, прогуляємося, може там є човник. Як не дивно, через 15 хвилин прогулянки ми таки знайшли свого човняра із човником. Чоловік нас за хвилину перевіз на інший берег і вказав напрямок до печери. Я чомусь очікував, що це буде подорож по річці під манграми, що собою закривають вечірнє небо. Це треба буде однозначно виправити.

Йдемо тоді дивитися печеру поки що. Печера дійсно велика із древніми наскельними малюнками та гігантським скелетом якого окутує скелет не меншої за розміром тварини плазуна. Креативненько! В печері сподобалося, але відчуття незакритого гештальту із річкою нас не відпускало.

Тим часом на пірс приплили інші човнярі. Тільки одна проблема, вони розмовляють виключно тайською. А ось і наш. Ми його запитали, чи не хоче він ще за 100 (2,8$) бат провезти нас в он ті зарості. Чоловік із радістю погодився. Тепер ми пливемо як в моїй уяві, тільки хижих крокодилів не вистачає, або хоча б алігаторів. Натомість екзотичні пташки з дерев літають.

Човняр сказав нам, що за 1000 бат (28$) може нас завтра 2,5 години покатати по місцевих річках, у таких заростях куди традиційні тайські човники не пропливуть через відлив. Але ж завтра з ранку літак до дому. Що ж обрати? Добре, літак нікуди не дінеться. Даша сторгувалася до 700 бат (20$) і домовилися на сьому, так щоб на літак встигнути. Сфотографувалися у Крабі із крабом і пішли досліджувати місто.

Почали звісно з фудмаркета. Смузі і їжа перевірена, як завжди тверда п’ятірочка. Далі ми встигли ще у великий тайський храм. По дорозі одразу домовилися про масаж) Храм перевершив усі очікування. Насправді дуже сильно перевершив, він дійсно виглядає вражаюче. Культурну програму виконали, тож можемо на фінальний масаж повертатися.

Який же обрати на фінал, тайський чи масляний? Вибір був дійсно складний, вирішили все ж таки тайський. У тайського є ще цікавий ритуал, коли ти одягаєш спеціальний одяг, але це коли в салоні його надають. Коли масаж на 1$ дешевше ніж в інших салонах, то одяг можуть і не надати і мнуть тебе прямо у твоєму. Але в цьому все було як треба. І масажистки як відчували, що у нас гранд фінал. Цей масаж був еталонним, найкращим за всі 12 днів тут.

Це був дійсно шикарний фінал, йдемо на вечерю на фруктовий ринок. Цікавий факт, що це нічний ринок, але чомусь він закривається о десятій вечора, коли ми запитали працівницю чи не здається це нелогічним, то вона відповіла що сусідній нічний ринок закривається взагалі десь о дев’ятій вечора. Ну ок, чим тут годують? Страви в цьому місті дуже відрізнялися від тих, що були в інших частинах країни. Все якесь зовсім інше. Ми вибрали інтуїтивно дві красиві страви і як завжди не прогадали, в Таїланді взагалі з їжею прогадати важко. Тепер наберемо екзотичних фруктів на сувеніри додому і можна спатки. Шкода тільки мангостанів на ринку не було, я хочу, щоб їх увесь світ спробував.

Подорож по манграх в околицях Крабі

Рівно о сьомій ранку, як і домовлялися, зустрілися із човнярем. Вперед! Це був тихий ранок. Доки наш човняр не завів мотор. Тепер це був гучний ранок. Ми запливли в справжні хащі! Нас вже традиційно вітали пташки, краби та навіть допитливі мавпи, що стрибали між деревами. Рівень води був настільки низький, що і справді на маршруті були тільки ми.

Я взагалі дивуюся, як човен ніде не застряг, бо застрягати перед літаком категорично не рекомендується. Ми пливли то в тісних мангрових лабіринтах, то серед широкої річки. Одна із фішок подорожі це зупинка в мусульманському поселенні. Поселення чомусь виглядало так, начебто від набігу монголів не відійшло. Але мешканці, схоже, не дуже переживали через це. Ну добре, йдемо в глиб, а там і дійсно все більш цивільне, діти йдуть до школи. Вирішили прогулятися ще в одному напрямку, а там знову якісь наполовину руїни.

Проблема навіть більше у смітті. Щось і людей зовсім немає вже, тільки кицька он сидить. Кіт як побачив нас, одразу почав ригати. Схоже нам тут зовсім не раді. Краще повернемося в мангри. Біля пірсу в тенетах плавала риба, за розмірами було схоже, що риба чекає доки якийсь турист впаде до неї в тенета. Далі нас чоловік повіз до риболовів, що серед річки витягали довжелезні тенета із рибою.

Цікаво було, що одразу два рибалки тягнули різні тенета поруч. При тому в одного було багато риби, а в іншого майже пусто. Ми повернулися у Крабі і розпрощалися із човнярем. Тепер у нас є навіть трохи часу, щоб поснідати і набрати їжі із собою в літаки. На жаль, чергова фантастична подорож добігла свого кінця і треба летіти до дому. На борту літака Флайдубай нас зустрів український персонал, було неочікувано і радісно. Стюардеса зі стюардом нам також зраділи і навіть нагодували нас під час польоту. Прекрасне завершення прекрасної подорожі.

Вже пройшов місяць як ми повернулися з подорожі, а згадка про ті дні, як і написання розповіді, підіймає багато теплих почуттів і приємних флешбеків. Подорож у Таїланд по відчуттях була як повернення до дому, все було рідне, приємне і смачне. Якщо ви ніколи не були в далекій Азії, то Таїланд або Шрі-Ланка це як ворота, точка входу. Полетівши туди один раз, ви назавжди там залишите частинку душі.

З цього місця в Кракові можна спостерігати за посадкою літаків, що будуть пролітати у вас над головою.

Найближча автобусна зупинка називається “Balice Autostrada”

Автомобіль необхідно залишити у 200 метрах на парковці, оскільки транспорту сюди в’їзд заборонено.

Зверніть увагу: Перед відвідуванням місця, на сайті Flightradar24 перевірте напрямок за яким сьогодні літають літаки, оскільки посадка може здійснюватися з іншої сторони.

Хотілось би написати, що найяскравіша подорож життя на Експо-2020 була наче вчора, але вона була в минулому житті. Це минуле життя було буквально минулого року. Як виглядає новий район Еміратів після проведення виставки? Це питання не виходило з голови, я намагався з’ясувати це через інтернет, але через велику кількість контенту з самого Експо це було неможливо. Я мріяв, що колись ми там побуваємо і дізнаємося яке воно, життя після Експо…

То була хвилинка ностальгії. Шанс доторкнутися до Експо ще раз з’явився дуже неочікувано, чомусь я цей варіант раніше не розглядав. Нам випала пересадка в Дубаї. Та ще й по розміру така, щоб район як раз встигнути побачити. Якщо ви випадково потрапили на цю розповідь, і не в контексті того, чому ми так хотіли побачити ще раз район Експо, то Експо-2020 ми зазвичай описуємо двома словами: “Найкраща подорож”, притому, що Емірати в нашому списку відносяться до однієї з найнецікавіших країн.

Ми прилетіли близько п’ятої вечора. Експо це тепер новий район в Еміратах, який колись спеціально побудували для Всесвітньої виставки. До району прямо з аеропорту їде метро. А ще по дорозі наш готель для ночівлі, тож можна швиденько закинути речі та поїхати далі. Варто було тільки зайти у поїзд і аж мурахи побігли по шкірі, бо диктор сказав магічну фразу – “Ель абублебу дублек… Експо ашрін-ашрін”. Тобто “Двері зачиняються, поїзд прямує до станції Експо-2020”. Ця арабська фраза була гаслом нашої минулої подорожі. Під цю фразу починався кожен день, коли ми їхали на Експо. Їхати треба понад годину, тож запаслися терпінням. Здавалося, що ця година ніколи не закінчиться. Але ось ми нарешті виходимо на рідну і дуже знайому станцію метро.

Мерщій до купола! Ми пришвидшили крок і ось ми знову стоїмо, як в далекому 2022-му році, на вході в район. Купол Васл це головна споруда – флагман виставки.

Це так само як Ейфелева вежа, яка була також побудована спеціально для Експо-1889. Під куполом виставка схоже і не закінчувалася, там зараз різдвяний ярмарок і концерт. Нас одразу зустрів наш старий друг – помаранчевий робот Опті.

Я набрав маму з татом та включив їм пряму трансляцію з під купола, для них подорож до Експо стала не менш значною в житті, ніж для нас. Даша стрибала від радості, якщо минула подорож здавалася фантастичним безтурботним сном, то ця тим паче. Невже ми справді тут? Під куполом взагалі все без змін, галявини із сотнями електронних квітів всі так само магічно сяють. Але що ж за куполом? Ми побігли у сторону фонтану-водоспаду, що має форму кола. Водоспад нас зустрів проєкцією морських хвиль на воду, що стрімко летить униз.

Чарівна музика огортала наші тіла. А шоу, шоу буде? “Так, звичайно, кожні 15 хвилин”. Почалося! Яскраві фарби та відповідні звуки летіли з усіх сторін, я відчуваю себе на початку існування світу, який тільки почав створювати митець! Я скинув взуття і побіг в епіцентр, вода в перемішку з дитячим сміхом і чарівними звуками летіла крізь ноги, це справжній генератор щастя. В цей момент твоє життя на піку радості, на піку прекрасного!

Так терміново треба батькам включити ще одну трансляцію! Шоу тут довгі, хвилин по п’ять. Ці п’ять хвилин життя можна сприймати по різному, для мене це як народитися на цей світ знову. Шоу скінчилося, на водоспаді знову зоряне небо. Дуже цікаво подивитися, що там далі, але водоспад тепер як магніт не відпускає. Ти намагаєшся йти, але траєкторія усе одно далеко не відходить. І тут починається нова мелодія, інше шоу. Біжимо знову в центр. На цей раз серед зоряного неба починає бігти золотий контур різдвяного оленя. І що добре прораховано у водоспаді і під куполом — це музика. Вона тут зроблена так, що вуха отримують найвище задоволення. Тепер ця проєкція оленя здається найкращим, що ти бачиш у світі, водоспад знову почав потужно пускати воду і тепер зорі, олень, вода, ми — все одне ціле.

Який я вдячний долі, що ми побували на Експо-2020, то був один з найкращих тижнів життя. Що тут ще залишилося? І тут на нас чекало не менш приємне відкриття – головні павільйони досі працюють! Можна купити або поштучно вхід, або одразу пропуск в усі павільйони, якщо не помиляюся, то за 120 дирхам (34$). Тож хто пропустив Експо, в майбутньому завжди зможуть прогулятися під коріннями лісу, чи пройтися по дні океану або відправитися в подорож до майбутнього у павільйоні Аліф, також можна перепочити у саду сінгапурських дерев.

Насправді треба ретельно досліджувати, які саме ще павільйони відкриті, бо ми знайшли невеличкий список, а працівник нам назвав трохи інший перелік враховуючи деякі країни. Частина павільйонів закрита або демонтована, ми гуляли і по пам’яті згадували яких країн були які павільйони. І тут ми навіть натрапили на павільйон, що працює прямо серед ночі. Це було дуже неочікувано, це був павільйон Туркменістану. Працівники пояснили, що тепер тут буде тематичний ресторан і власник поцікавився скільки часу ми пробули на Експо, бо він на жаль лише на три місяці тоді приїхав. Що ж говорити про нас, ми на цьому святі життя були лише тиждень… Ми до останніх сил блукали по району вдихаючи атмосферу безтурботного Експо-2020.

За що ми дуже любимо Польщу – дуже багато цікавого в околицях Кракова, завжди можна кудись поїхати. На дворі був квітень, погода ще не стабілізувалася, була доволі прохолодною, а я повіз Дашу в невідомому напрямку. Для Даші це був напрямок невідомий в прямому сенсі цього слова, адже я не казав куди ми їдемо і спланував самостійно увесь маршрут. Криниця це один з великих польських курортів, але чомусь автобуси туди ходять так, щоб ну точно за день не можна було туди-сюди з’їздити. Пів дня на очікування автобуса витрачати не хочеться, тож перша зупинка у нас була на чотири години в Новому Сончі.

Місто невелике, для того, щоб побродити кілька годин в самий раз. Також там знайшлась приємна кафешка з коктейлями апероль шприц, яка працює навіть на свята. Тож після цього посадив Дашу із закритими очима у фліксбас і ми поїхали далі.

Даша попросила попередити, коли ми будемо перетинати зону роумінгу, щоб вона перемкнула інтернет. Тут вже я напружився, бо Даша схоже впевнена, що ми їдемо за кордон. Даша влаштувалася зручніше і водій оголосив що за 10 хвилин буде кінцева зупинка. Я попросив Дашу, щоб вона спробувала швидко вгадати що це за місто, але спочатку ми проїхали готель із велетенським надписом “Криниця”, а потім водій оголосив для тих, хто не знає яка саме кінцева, що зупинка називається “Криниця-Здруй”.

Місто зустріло нас холодною погодою та мрякою. Але все ж місто виглядає доволі перспективно. Почнемо знайомство з кави! Дівчина нам видала у віконце каву і тут я познайомився з найжахливішою кавою у світі. Це коли відсоток арабіки та робусти від’ємний. У мене досі стійке відчуття, що вона просто забула перезарядити кавомашину. Але кава то річ тонка, тут не можна сказати, що якась кава така, а якась не така, особливо після ковідних часів, коли взагалі вже не зрозуміло, де може бути той смак, а де не той. Отже, Криниця відома своїми лікувальними водами. Ми саме встигли в бювет до закриття.

Бювети зроблені красиво, як оранжерея, люди сидять і інтелігентно п’ють просто водичку, при тому цілими компаніями. Це як антибар виходить. Ну що ж, бармен, налий нам! Ого, а вибір немалий, стільки краників. Давай, мабуть, з он того, а ні, краще з цього. Хоч би вгадати! Але ми не знали, що в цій грі виграти неможливо.

Тобто тут правила такі, ти обираєш не серед смачніших, а навпаки. Даша про цей момент знала, бо в дитинстві десь вже відпочивала на водах. А ось для мене то був сюрприз ще той. З мене за кілька секунд було вигнано усю можливу нечисть, історія про жахливу каву просто розчинилася у часі. Даша мене здивовано запитала “А ти що не знав?”. Ну, мабуть, це корисно, хоча я вже не впевнений. Тож висновок такий, починайте знайомство з містом не з кави та не з водички.

А починати треба з шарлотки! Але, як відомо, печені голуби не летять до губи, треба добути шарлотку на горі. Тут є чудові невеликі гори, по яким як раз можна мило полазити. І як водиться справжнім польським горам, є кафе зі смачною шарлоткою та кавою. Справжня польська шарлотка завжди виправить будь-яку проблему. Тепер треба спуститися, щоб не вбитися у цих снігах.

У мене загалом були плани поїхати наступного дня до Словаччини, але чомусь на гуглі не міг прокласти маршрут, хоча залізничні колії є. На місці з’ясувалося, що станція дійсно закрита на невизначений термін, значить пішки підемо, якщо поїзда немає. Але то вже завтра. Що у нас сьогодні на вечерю? А на вечерю у нас справжня дичина. При чому не та дичина, яку можна прочитати в інтернеті. А справжня, смачна дичина. Тепер у нас схоже є тут своя улюблена корчма.

Тепер пора йти спатоньки, хазяйка прислала повідомлення, що залишила нам обігрівач за дверима. І тут почався квест. Дверей в номері виявилося мінімум три, і за жодною із них обігрівача не було. Ми ретельно шукали та намагалися зрозуміти, що ми робимо не так. А потім хазяйка написала, що вона наплутала і схоже обігрівач був в якомусь іншому номері за дверима. Тож принесла нам інший. Але що ж так холодно у вашій Криниці? Тут, мабуть, від цього всі добре зберігаються і довго живуть потім.

Це були великодні свята, у поляків є традиційні страви серед яких суп журек. Хочу сказати, що поляки дійсно віддані своїм традиціям, одна пара на сніданок зробила справжній журек собі прямо в готелі.

Оскільки Криниця знаходиться в горах то й головні визначні місця тут гори. Ще є якась вежа в горах за яку треба заплатити як за квиток на літак, але краще вже з літака подивитися панораму.

Тож ми обрали гори без вежі. Ну і звісно до гір дуже пасує чергова шарлотка з кавою і сніговик.

Сніговика зліпили не ми, але ж це не завадить чудовій фотосесії. Ми спустилися з гори і треба було вирішити що робимо далі. Оскільки ми любимо трекінг, то ми вирішили пройтись пішки до кордону зі Словаччиною. Це у напрямку міста Мушина. І хочу сказати цей маршрут дійсно вартий трекінгу. Тут навіть в гору не треба йти, або вниз або по прямій. По дорозі будуть міста, але чомусь зовсім без людей. Це дивно. Закрито абсолютно усе окрім кебабної. І схоже кебабна саме на нас весь день і чекала. Серйозно, де всі люди? Ковід вже переможено, агов, виходьте! Нікого. А що якщо всі зникли і ми вдвох залишилися в цьому світі?

Треба тоді визначити, які продукти зіпсуються і зникнуть першими і в тій послідовності їх споживати. Ще треба навчитися водити автомобіль. А звірі, цікаво, також зникли? Бо якщо не зникли, треба себе захищати. На найближчу годину усі обговорення у нас були на тему того, як врятувати людство. Якщо будете повторювати наш маршрут, то велодоріжки вкажуть вам мальовничий напрямок. Коли ми дісталися міста, то помітили, що всі люди гуляють у місцевому великому парку. Тут є і озеро і зоопарк і музики грають, одним словом типові європейські вихідні.

Атмосфера була настільки чудовою, що ідею потрапити в Словаччину довелося скасувати, хоча країна вже була за кілька кілометрів від нас.

Гуляли ми в околицях парку до самих сутінок. Доки знову усі люди не зникли. Тепер перед нами вимерле місто. Взагалі нікого немає і все зачинено. На карті було два ресторани, що працюють, але кожен з них повідомив, що вони прямо зараз і зачиняться коли ми туди заходили. Ну то звісно, адже сьома вечора, кому ж потрібні ті ресторани увечері. Але зачинені ресторани то пів біди, інша біда, тут водії автобусів дуже шанують польські традиції і можуть просто не приїхати. В Польщі є проблема, якщо автобус має їхати кудись за місто, особливо якщо це якийсь ліс, звідки немає іншого маршруту, то такий автобус просто не приїжджає, всупереч розкладу що висить на зупинці.

Ми таке вже не раз помічали і як нам один раз пояснила місцева бабуся: “Водії з ранку зібралися і вирішили що сьогодні їздити не будуть”. У мене два питання, чому вони так вирішили не повідомивши транспортну службу, і чому про це доповіли саме цій бабусі??? Яке тут таксі взагалі є? Ага, ніякого, ну логічно, всі ж зникли. Пошукали на стовпах рекламу, знайшли номери телефонів. Перший сказав, що вже почав святкування і тому не в стані сьогодні нас забрати. Другий сказав, що зараз виїжджає. Але схоже він мав на увазі, що виїжджає з Кракова, а не з Криниці. І ще схоже він не мав на увазі, що виїжджає саме за нами.

Одну вічність потому

Приїхала машина і попросила показати повідомлення у вайбері, щоб переконатися, що точно саме нас треба забрати. Але враховуючи, що на найближчі кілометрів десять окрім нас взагалі нікого немає… Хоча можливо першого разу він таки не нас забрав і тому так довго їхав. Після всієї цієї дичини ми пішли в наш вже улюблений ресторан вечеряти варениками з дичиною. Ще подавався місцевий безалкогольний напій, але на смак, на жаль, дичина повна. Наступного дня у нас був ще вільний ранок, ми його вирішили не починати з дичини, тому обрали нескінченно смачний грецький салат. І хоча б здавалося що після Греції нас вже не здивуєш грецьким салатом, але як з’ясувалося, усе в цьому світі можливо. Потім був ще невеличкий трекінг серед ялинок в горах і ми поїхали прямим автобусом додому.

Перш за все варто сказати, що якби не Даша та Андрій, скоріше за все, ми б не зважились на «абум» поїхати на саму Північ Норвегії.
Зазвичай, це відбувається так:
Даша/Андрій: Ми їдемо в таку то … подорож, квитки коштують стільки то, ми вже готові!
Аня: Вааааууу!!! Ми маємо це спробувати!!
Віктор: … Хочеш? Добре, я подумаю.
І ввечері вже беремо квитки в якусь авантюру 🙂
З цими неймовірними подорожувальниками ми опиняємося майже на краю світу, щоб вполювати Північне сяйво (про це пізніше). І ось ми йдемо з нашого готелю в їх на смачнюшній обід, приготований Дашею, з різними норвезькими смаколиками🍜
Вся пригода була шалено насиченою, холодною через клімат і теплою завдяки людям, трохи екстремальною, але комфортною і достатньо розпланованою.
Ще раз хочу сказати всім величезне ДЯКУЮ, що були поруч зі мною протягом подорожі і зробили її саме такою🌚🪐⭐️

Острів Tromsø

– тут кардинально відрізняються будинки від наших. Перше враження було ніби вони картонні, далі ми побачили гарнюні деревʼяні будинки, що були досить старенькі, але це не робило їх менш фантастичними!

– тут супер низька злочинність (бо це острів і немає куди тікати)), тому немає величезних парканів, камер на вулиці і всі вікна відкриті настільки, що можна бачити життя людей.

-весь острів — суцільні пагорби. Не встигнеш ти піднятися по вулиці вгору, як тут же треба спускатися вниз. До речі, в Мартінсах їхати була так собі ідея, бо це перетворилося на гру «як далеко я проїду» або «Віктор, не відходь від мене, я падаю». Тому таааакк… Якщо прослідкувати мої коментарі по подорожам, то щось дуже багацько провтиків)

-світловий день всього 4 години (в листопаді), далі темрява. Це не трагедія, але все ж варто побачити місто і вдень, і вночі. Норвежців то нічого не зупиняє: ми бачили людей в шортах, бачили чувачків о другій ночі, а ближче до центру, то взагалі життя вирує.

– коли прилітаєш навіть з осені, будьте готові швидко втомлюватися. Бо різкий перехід в зиму і на важке взуття нормально так відчувається. І багацько лежати в теплі на диванчику – це теж нормально

– Норвегія – досить дорога країна. І за весь час подорожі ми не зустріли ресторанчику саме національної кухні (італійські піцерії або якісь ресторанчики китайської кухні). Тому немає сенсу переплачувати. Ми звісно ходили на обіди до Андрія з Дашею, але навіть в нашому готелі була кухня, холодильник з їжею, яку б ти міг брати і споко погляди на те, щоб готувати. Ви можете привезти продукти з собою і тоді це вийде ще більш розумно по цінам, а можете закупатися в місцевому супермаркеті, захопивши з собою норвежські смаколики.

– готель коштував за три ночі 1290 PLN (~300$). Але це навіть не сезон. На вулиці залишитися не варіант, тому миримося з реаліями).

– Ми взяли квитки з надією, що нам пощастить побачити сяйво. Але коли ми ще його не вполювали, Віктор і так був супер задоволений подорожжю. Бо тут дійсно красиві види, це кардинальна зміна обставин і погоди, ми побачили багацько новинок, які нас надихнули.

Але, звісно, значно приємніше, коли їдеш з країни переможцем) Нам все ж вдалося побачити сяйво!) про це далі

Ось і вона – Аврора. Те, заради чого ми їхали. Але полювання за нею, це окрема історія)

Лихоманка за сяйвом почалася ще навіть вдома.

*Хочу окремо наголосити, що найбільшим шаленим полювальником виявився Андрій. Ви самі зрозумієте чому)*

Так от. Андрій телефонував і казав дивитися в небо, бо в Україні вже є червоне сяйво, тому є вірогідність, що ми його побачимо й тут. Але ні.

Далі надії побачити прямо з літака, бо ми прилітали в пізню годину. Але ні.

Прилетівши на острів, ми вирішили йти пішки до нашого дому (1.5 зимових години), щоб точно не пропустити сяйво. Трошки змучені, але серйозно налаштовані, наші очі шукали сяйво в небі.

Проблемка ще й в тому, що ми не знали, як відбувається цей процес. Наш мисливець поставив заборону на вигуки «О!», «А!» і «Вау!» без сяйва, бо як тільки я падала і підкрикувала, він мав шукати в небі сяйво Для мене це було особливо складно і коли захоплювалася новими видами

Ми йшли через темні ліси і часами повертали не туди, проте сяйво до нас не вийшло. Але надії рано ще згасати. Ми всі пішли спатоньки в теплі номери, окрім Андрія. Його ентузіазм міг підпалити все місто. Гуляв він годин 4-5.

Новий день, нові захоплення всім, що навколо нас. Почало темнішати і полювання почалося знову. В цей день вірогідність побачити сяйво була найбільша, тому ми вдяглася тепленько і вирушили на автобусі на материк, де мало бути мало світла.

Приїхавши на точку, ліхтарі світили так само і ми почали йти кудись в темінь, а точніше до океану. Через півгодини серйозна налаштованість змінилася настроєм «Боже, як холодно» і «Давай, Авроро, зʼявляйся» (на годиннику тільки 19:00). І щоб якось дожити до сяйва (яке ти не знаєш коли буде і як довго), Віктор дістав палички, які ми мали трусити і бінокль, який сподобався всім представникам чоловічої статі. Ще через 10 хвилин ми відправилися назад до автобусу і поїхали на підйомник, де був ресторанчик, в якому можна було відігрітися. На годиннику 20:30, сяйва досі не було…

Піднявшись на гору і трошки зиркнувши оком на небо і на шалено гарне місто знизу, ми хутко забігли в ресторанчик і.. там не було місця. Багацько людей там було

Я починаю вигадувати якісь варіанти і тут Даша знаходить столик, який зарезервований на 20:00. На годиннику 20:15. Ми займаємо місця у панорамного вікна і в теплі чекаємо на диво.

Замовили бургери, коктейльчики, супчик. Все було смачне і в нас квитки в перший ряд.

Тим часом Андрій…

Забіг до нас переконатися, що все добре і пішов далі на полювання. Годинами бігав по горах, дивився в небо і намагався зрозуміти чи те, що він бачить – це сяйво. Серйозно, з 20:15 і до 23:30 коли ми спустилися, Андрій забігав лише на хвилиночку трошки перегрітися. Напевно, навіть 15 хв не було.

І ось десь об 23 лунає дзвінок і крики: Це ВОНО!!! Скоріше виходьте! Починається. Ми супер швидко збираємося, над нами стоять люди, щоб зайняти місце. Виходимо і… Андрію, і?

Тоненькі сірі смужечки на синьому небі, що періодично зʼявляються в зникають. Зеленого сяйва і близько не видно. Хоча ні. Ми зазираємо в фотоапарати людей і на величезній витримці сяйво все ж зеленіє. Через деякий час сірих смужок стає більше, але очима ти бачиш тільки щось сіре..

Андрій радіє як дитина, стрибає і насолоджується життям. Віктор попередньо сказав, що навіть не побачивши сяйва, він задоволений поїздкою. Але… невже це все? Невже всі ці фоточки з сяйвом – це тільки фотообробка? Де «найбільша вірогідність побачити сяйво?

Я вже була готова зарахувати цю сіру смужечку. Але тут добродій показав відео прямо з мерехтінням цього сяйва декілька днів тому. Ну ні! Не може бути! Ми цього не бачили! Не зараховано!!

Підйомник зачинявся об 00:00, тому ми пішли спускатися. Дивні враження, головне – не дуже сильно засмучуватися. В нас є ще один день..

P.S. Оце величезно зелене небо насправді сіре по факту. Це бачить тільки телефон

Чомусь ця ніч була жахливо холодною. Ми йшли від підйомника на автобус, бо нереально стомилися. У Андрія замерзли пальці на ногах. Якщо вже й він не витримує, точно пора додому. Ми приїхали додому, залізли в теплесеньке ліжко і сам Морфей вже підкрадався.

Аж раптом дзвінок (Андрій сказав нам не вимикати телефони на ніч). Піднімаю трубку. Там крики:

– Аня, сяйво!! Терміново виходьте на двір! Це точно зарахується!!

Біля мене лежить Віктор, який майже спить і каже, що щось йому погано. Я лагідно намагаюсь його вмовити встати з ліжка. Другий дзвінок:

-АННННЯЯЯ!!! Ви вже його бачите?

В цей момент Віктор розуміє, що просто так йому не відлежатися , підривається з ліжка і швидко вдягається. Я максимально швидко роблю те саме.

В підштаниках, які неправильно вдягнені, кофта на голе тіло, куртку захопила чисто випадково ми вибігаємо на вулицю. Біжимо в одну сторону – не туди. На звʼязку Андрій:

– Та як ви не бачите? Воно всюди!!!

Ми перебігаємо на іншу сторону. Величезна гірка, яку я навіть не помічаю. Навіть Мартінси на нашій стороні. Піднімаємося в гору. І ось він. Момент істини. Кричимо в трубку:

-МИ БАЧИМО!!

Зелені промені, що зʼявляються і зникають, але вони помітно зелені. Сяйво починає збільшуватися. Небо зелене в різних напрямках. І тут пік. Сяйво зʼявляється у нас над головою і починає «танцювати». Бачачи щось подібне, ти розумієш, що це не передати словами. Ти затримуєш подих і милуєшся цією красою. Потім фоткаєш. Потім знову захоплюєшся в розумієш: ось тепер зараховано!)

Сяйво тривало десь близько години. Під кінець ми перестали відчувати адреналін і холод пронизував незахищені тіла. Небо затягнуло сірими лабіринтами – те, що залишилося від сяйва. Гірка знову стала слизькою і я вражено не розумію, як це працювало при підйомі. Ми спустилися назад в номер, залізли в ліжечко і закриваючи очі, ще бачили сяйво

Все почалось ще десь рік тому, у мирний час, до мене постукав незнайомий контакт із французьким номером. Жінка написала мені “Привіт!”, я спочатку трохи розгубився, бо не знав якою мовою маю відповідати. Жінка повідомила, що до Києва прилетіла на кілька днів і мене порекомендували як того, хто зможе налаштувати ноутбук так, щоб з нього можна було сплачувати податки. Я відповів, що із легкістю безкоштовно це налаштую віддалено, але жінка наполягла, що готова приїхати у будь-який зручний мені час, щоб я показав як усе це робити. Так ми познайомились із Маргаритою. Це українка, що живе у Франції. З тим французьким ноутбуком був дійсно складний випадок, там був трошки не простий Windows, тож Рита побачила майстер-клас на тему приборкання неслухняного Windows. Рита була дуже вдячна і на прощання сказала, що якщо надумаємо летіти в Париж, щоб обов`язково зупинились жити у неї. Пройшов майже рік, у нас квиточки до Лілля і ми прозріваємо із цін на житло у Франції. Воно влітку не те щоб дороге, а просто для олігархів. Що ж робити? Так, здається у нас там якраз є знайома. Пишу текстом “Рита, вітаю! Пам’ятаєш мене, це той комп’ютерник, що приборкав твій французький ноутбук?” Рита, відповіла, що із радістю нас чекає у себе вдома. Тож можемо спокійно летіти.

В той час ще не було у Європі чітких правил для людей, що отримали прихисток у європейській країні і хочуть відвідати іншу країну. Можемо ми летіти чи не можемо, навіть юристи не могли відповісти. Та наша волонтерська праця стала в пригоді. До Даші одного дня звернулася жінка із запитанням “А чи можу я летіти до Франції із прихистком від Польщі?”. “Чудове питання, нас воно турбує не менше”. Колективним обговорюванням дійшли, що саме французька віза розв’яже усі проблеми. Жінка запитала, “Тож треба йти до посольства?”. Даша відповіла, що піде прямо зараз разом із нею. “Яка ще французька віза, ви ж українці та маєте право вільного в’їзду” здивувався посол. Даша пояснила, що 90 днів по біометрії вже минуло, а прихисток надала саме Польща. Посол повторив фразу, що українці вільні люди і мають право без перешкод в’їжджати до Франції незважаючи ні на які там обмеження за паспортом.

О це так поворот! І коли здавалося, що вже точно можна спокійно летіти, від ранейра прийшов лист що саме Франція не скасувала ковідні вимоги, тож якщо ви відноситесь до антиваксерів, то будь ласка йдіть і робіть тест. Сама іронія в тому, що саме в цьому місяці ми і були цими “антиваксерами”. У нас після другої дози минув майже рік, а третю ми вирішили робити коли дійсно почнеться нова хвиля, і тут палиця в колеса, що саме Франція одна з останніх країн, яка не скасувала вимогу.  Забігаючи наперед скажу, що ковід накрив Польщу через півтора місяця, та так швидко всіх почав косити, що ми зі швидкістю світла проходили квест з отримання польського Пфайзеру після української Модерни. До речі, по відчуттях було легше ніж після другої дози, але так же погано, як після першої. Ну тепер точно усе, можемо летіти!

Лілль

Переліт проходив у штатному режимі, тільки під час посадки трапилось щось із турбіною, посадка була доволі жорсткою, а коли ми виходили з літака, то бригада інженерів вже щось вивчали у турбіні. Далі трапилось щось дуже неймовірне, хоч це і був внутрішній переліт по Європі, але усіх відправили на прикордонний контроль. Цікаво, а нас зараз посадять на той самий літак у якого із турбіною якась лажа трапилась, чи депортують іншим? Офіцер взяла наші паспорти, провела їх по базі, серця перестали битися, шкода, що того посла зараз біля нас немає. “У вас усе добре, проходьте”. Сива волосина зірвалася з моєї голови. Та блін, ми ж нічого нелегального не робимо насправді, але із цими невизначеними законами ніяких нервів не вистачить. До речі, до прийняття поправок, що остаточно нам дадуть вільне пересування лишався всього місяць.

Чому ми вибрали саме Ліль? Дешеві квитки були, а потім ще й з’ясувалося, що тут Париж під боком. Та і за рахунок швидкісних потягів Франції усе тут під боком. Наступний міський автобус буде через 40 хвилин. Також за цей час ми дійдемо пішки до міста, що знаходиться поруч. Оскільки чекати ми дуже не любимо, тож пішли вздовж французьких полів кудись у передмістя. Хоч дорога і не була якоюсь особливо мальовничою, але прогулятись все ж краще, ніж чекати на автобус. Далі приміським потягом було їхати всього 8 хвилин. Велетенські зелені ельфи чекали нас по приїзду на вокзал. Тут їх багато, вони всі виглядають по доброму, можна розглядати та обирати собі улюбленого. Мені сподобалась ельфійка, яка стояла з прив’язаними до спини книгами. Це дуже крута візитівка міста, у мене тепер у спогадах Лілль завжди асоціюється із великими зеленими ельфами. Як ми дізналися пізніше, це була тимчасова інсталяція.

Тепер на каву із красунами у Керфор і можна погуляти по місту. Саме Керфори у Франції були аналогом краківської Жабки. Завжди можна швиденько поїсти та випити кави, а головне не за здирницькими цінами. Як сказала наша подруга: “Днями моя знайома повернулась з Франції, сказала, що там усе ну дуже дорого, уявляєте кава та круасан на двох аж 40 євро, вона була саме у Ліллі!”. Оля, ми б жахнулись цієї інформації, якби самі ще вчора у Ліллі не пили каву із круасаном по 3 євро з людини)))) До речі у Керфорах дійсно смачна кава. Сьогодні у нас у Ліллі було десь півтори години до потягу, повноцінно тут будемо зупинятись на зворотному шляху. За півтори години ми прогулялись вздовж мальовничого каналу серед квітучої липи, яку Міша все підбивав нас назбирати та засушити. Також ми відмітили, що місто дійсно перспективне, щоб у ньому зупинитись. А зараз йдемо на швидкісний потяг, що прямує до аеропорту Шарм де Голя. Навіщо нам взагалі той дальній аеропорт був потрібен, питання добре, але дешеві квитки на потяги до Парижа були тільки в напрямку цього аеропорту. Контролер зайшов до вагона, сказав: “Бонжур”, усі кивнули у відповідь, на цьому перевірка і закінчилась, потяг з неймовірною швидкістю понісся через добрий шмат Франції. Я до останнього не вірив, що ми так швидко прибудемо до аеропорту. На жаль, потяг не показував швидкість, але вона була максимально наближена до першої космічної. Тепер ми в аеропорту і план такий, треба якимось чином купити проїзні і сподіватись, що вони покриють відстань від аеропорту до Парижу.

Спочатку ми думали, що нас спіткала невдача, оскільки у всьому аеропорту був збій інтернету, тож усі каси та автомати не працювали. Працівник аеропорту сказав що проїзний ми зможемо купити тільки у Парижі, але потім додав, що оскільки нема інтернету в аеропорті, то це буде поважною причиною для контролерів, тож просто сідайте у потяг, який вам подобається і їдьте до Парижу. На питання, а де саме потяг, два працівники показали одночасно у різні сторони. Ми вибрали ту, що нам більш подобалась. Тепер ми їдемо у Париж, назви станцій, такі як “Нотр дам де Парі” аж дух перехоплюють. До речі, ми у Парижі вже були колись і собор встигли відвідати до пожежі, тож ми щасливці, а от собор дуже шкода. Так, тепер ми на одній із центральних станцій, а як ми пройдемо через турнікети якщо у нас нема квитків? Але це ж Європа, тут увесь час щось ремонтується тож нумо знайдемо зламаний турнікет. І таки той турнікет чекав усіх щасливчиків, що потрапили на відсутній інтернет. Тепер можемо купити проїзні. Тут є різні типи і за різною ціною. Даша усе нагуглила і навіть мала наші фото для вклейки. Ми взяли такі, що діють до кінця тижня, зараз як раз тільки початок. Ти за ці проїзні віддаєш пів королівства, вони за ціною двох літаків до Лілля, а за це отримуєш проїзд по Парижу та усім його околицям на усьому транспорті. Оскільки на цей Париж у нас були по-справжньому наполеонівські плани, тож воно того вартувало.

Одразу пройдемось по улюблених місцях, це була прогулянка біля центра Помпіду з обов’язковим стрітфудом, потім через міст до Нотр-Даму де Парі, а потім ми пішли шукати ті богемні брауні, що випадково купили п’ять років тому. На жаль, пекарня була зачинена, у неї виявився дуже дивний розклад, вона працює раз на тиждень зранку та вночі. Якась підпільна пекарня, схоже вони не тільки тістечками займаються, а тістечка то просто прикриття. Але, на щастя, у французьких Керфорах майже завжди є кондитерські шедеври, тож я легко знайшов заміну тим брауні. Тепер йдемо до затишного латинського кварталу, а звідти до довгоочікуваного Люксембурзького саду. Я не буду описувати повторно які ці місця класні, але якщо ви там вже були, то зрозумієте нашу любов, а якщо ще не були, то для вас є чудова новина — у вас попереду справжні відкриття. Та взагалі у Парижі ми зловили себе на думці, що він такий же радісний і класний, як і першого разу.

Тут дуже легко зловити хвилю того, що ти в подорожі. А також приємним є той факт, що кількість жовтих туристичних зон на мапі значно перевищує фізичні ресурси тіла, тож тут не занудишся. Також не можу не згадати про місцеві делікатеси у Макдональдсах – міні роли з яловичиною. Як сказала наша подруга Ріта здивованим голосом: “Хтось приїжджає у Париж за фуагрою, а хтось на гастрономічний тур по Макдональдсах”. Думаю, якби менеджмент Макдональдсів світу знав наскільки ми експерти з їх меню на світовому рівні, то запропонували б нам працювати у них сомельє. Як плюс не треба довго чекати на їжу і можна зберегти час на вештання по місту. Але це одночасно і мінус. Коли нам здавалося ввечері, що ноги вже відпадають Мишко рішуче оголосив, що він сьогодні повинен побачити Ейфелеву вежу! Тож маршрут до нашої подруги, яка живе у місці Курбевуа, що в іншому кінці Парижа, ми прокладали так, щоб ще й захопити вежу. У нас в таких місцях є гра “Хто перший побачить визначне місце”. На цей раз перемогла Даша. Так, вежа стоїть у теплих променях вечірнього сонця, можемо їхати у Курбевуа. Раніше ми думали, що цей Курбевуа знаходиться десь далеко від Парижу, а виявилось що він прямісінько біля нашого найулюбленішого району “Ля Дефанс”.

По нашій особистій статистиці цей район заходить не всім мандрівникам, але для нас це рай для очей. Особисто я у мандрах люблю дві речі – природу та бізнес-центри зі значною кількістю хмарочосів. Друге це як раз про цей район. Це як найкраще із бізнес-центрів Еміратів помістити в один невеликий район Парижу. Повсюди артоб’єкти, цікаві дизайнерські рішення, малюнки. Ще й метро безпілотне як в Еміратах, а головне — ми тут побуваємо багато разів за цю подорож! Трохи ще поблукали по району і вперед до Ріти! Вечірня дорога проходила, скажімо так, не найлюксовішими вулицями. У нас на дорозі стояла гучна компанія із кольорових парубків. Коли ми їх обходили, то хтось вирішив скинути петарду на голову тих парубків. Ми вже думали, що почалась стрілянина. Далі по дорозі було щось дуже дивне, на вулиці валялась різна техніка і речі. Мабуть, хтось когось достроково виселив з квартири, добре хоч ця друкарка не прилетіла на голову. Як виявилось, був той день тижня, коли мешканці виносять непотрібну техніку на утилізацію.

“Бонжууур!!!” Зустріла нас Ріта, а її невелика пухнаста собачка-хмарка почала радісно скакати. Здається собачка нас чекала вже дуже давно! У Ріти було дуже цікаво жити, вона багато розповідала нам про особливості життя у Парижі і кожен раз нас балувала чимось цікаво-смачненьким.

Версаль

Ще одна приємна фішка району – звідси можна потрапити прямим поїздами практично у будь-яке місце в околицях. Сьогодні у нас запланований Версаль. По дорозі до потягу нам вручили по промоакції солоденьку водичку. Тепер їхати буде веселіше.

Версаль настільки популярне місце, що кількість людей, що рухається на саме відкриття, буде лякати настільки, що потім ще тиждень по ночах будуть ввижатися кошмари. Але коли ви побачите увесь величезний розмір загальної території, то кошмари будуть ввижатись вашим ногам.

Увесь натовп тут буквально розчиниться у перші ж сто метрів. Ми собі поставили неосяжний план – подивитись кожний закуточок Версалю. Цей план був настільки ж приречений, як у потвор расіян, що намагались взяти Київ за три дні. Тепер щодо дійсності, територія тут не просто велика, вона нескінченна майже в прямому сенсі цього слова. Якщо ви не підготовлені до великої ходьби, то має сенс користуватись послугами електрокарів, або не ставити амбіціозних цілей побачити усі закуточки. Другий момент, більшість території це умовно кажучи, нічого нового.

Якщо є алейка з кущів, то ця алейка без змін буде тягнутись на тисячно-крокову відстань. Я б виділив парк, що прилягає до малого Транону, дуже б радив усі сили в ногах зберегти саме на нього. Цей парк нам сподобався навіть більше, ніж сам Версальський палац, бо парк у такому стилі один, а подібної розкоші у палацах по світу багато. Але пропустити палац неможливо, його треба обійти хоч у деяких місцях гуськом з іншими людьми.

Цікаво, як буде гуськом українською, мабуть, каченятком. В цілому щодо Версаля я б сказав так, якщо маєте обмежений час у Парижі і вже бачили подібні місця, то Версаль можна відкласти на наступний раз. Якщо у вас тут дійсно купа часу, як у нас, то подивитись є сенс, щоб скласти власне враження. Якось так. Потім після Версалю сиділи на лавках у місті і вечеряли смаколиками із Керфору. Я не думаю, що у розповіді дуже смачно звучить те, що ми харчуємось із магазинів, але дуже рекомендую спробувати такий підхід. Повірте, в ньому є своя романтика і велика економія часу.   

Діснейленд

А тепер про довгоочікуване. Тут можна винести в окрему розповідь, почну із самого початку – купівлі квитків. Купити можна їх тільки онлайн, причому ціна в офіційному додатку вище ніж у сумнівних додатках агрегаторах. Тепер треба обрати додаток так, щоб тебе не кинули на квитки. Ми скористались азіатським Klook за декілька тижнів до подорожі. Різниця навіть із подвійною конвертацією була значна відносно ціни в офіційному додатку. Але є проблема, я вирішив купити квитки польською карткою. На жаль, одна із проблем Польщі це банківська система. Тобто при оплаті на сайтах постійно трапляються якісь проблеми, на цей раз проблема дійсно виявилась із карткою. Процес купівлі квитків зайняв півтори години. Але все ж таки вдалося подолати систему.

Ще треба було вгадати у який день не буде дощу. Тепер про черги. Якщо ви не були у французькому Діснейленді, то ви ніколи не бачили справжніх черг у цьому світі. Тут є мобільний додаток, який тебе буде орієнтувати по актуальному часу очікування, навмисно занижуючи його. Тобто ти не будеш знати, чи доведеться тобі чекати три години у черзі, чи всього одну. Ми приїхали прямо до відкриття, тут є цілих два Діснейленди, що знаходяться поруч, у нас квитки були на обидва, тож цілий день можемо безлімітно між ними переміщатися. На момент відкриття парку у будній сонячний день на один із популярних атракціонів черга становила 90 хвилин… Змійки до атракціонів зроблені таким чином, що ти не можеш побачити усю чергу, це буде постійним сюрпризом – скільки людей далі.

Додаток показував, що черги доходили до трьох годин. У Діснейленді є фаст-паси, але ти повинен платити окремо за фаст-пас на кожний атракціон і дійсно чималу суму. Атракціони тут дійсно круті, але наскільки б ви не отримали позитивних вражень, найближча черга з вас їх швидко виб’є. Ми намагались виловлювати атракціони, на які очікування не перевищує 30 хвилин, зі змінним успіхом це вдавалось. Але по факту, твій день просто перетворюється на нескінченну логістичну схему, щоб потрапити на черговий атракціон. Звісно що за день на всіх атракціонах не покатаєшся. У відгуках читав, що коли у парку дощ, то велика перевага – відносно короткі черги. Хоча про ці черги ми знали заздалегідь, намагались морально бути готовими, але, на жаль, ми сильно розбещені сінгапурським парком Universal, де декілька років тому навіть важко таке було уявити. До речі, за якістю атракціонів я віддаю перевагу на користь Universal. З негативних моментів по Діснейленду це, мабуть, все. Тепер про позитивне: уявимо що черг немає і розглянемо суто атракціони. Вони без перебільшення круті. Тут будуть спойлери самих атракціонів, тож можете не читати секцію про атракціони.

Атракціони Діснейленду

На перше місце ми ставимо Twinlight Hotel. Це старий готель із примарами. Коли ти сідаєш у ліфт, він обривається… Так ще не верещали на жодному іншому атракціоні. Головне відпустити руки, щоб відчути руками вільне падіння. Перлина атракціону, що зовні незрозуміло, що саме буде і тому Мишко пішов на нього без зайвих вагань. На друге місце варто поставити Cars-tastrophe Canyon. На диво, в нього невисокий рейтинг. Ти сідаєш в екскурсійний автобус, далі проїжджаєш різні місця із тематикою тачок, аж доки не доїжджаєш до машини із цистерною пального, тут і починається землетрус що створює пожежу… Було настільки ефектно, що це єдиний атракціон на який ми одразу пішли на друге коло. Сідати треба з лівої сторони. На другому колі перед нами сіли люди, ми їм як раз вчасно порадили посадити дітей ближче до борта лівої сторони, вони потім були вдячні. Третє місце я віддам до Hyperloop. Завдяки цьому атракціону ми всі познайомились із мертвою петлею. Я ніколи в житті не планував йти на атракціони, де я буду летіти вниз головою, але тут було темно і ми цього не бачили поки не почалась атракція. Як виявилось, це було не так і страшно. Ми навіть потім були ще й на іншому атракціоні, де вже знали, що буде така петля. Наголошую, що ми бачили далеко не усі атракціони, тож і рейтинг тут дуже суб’єктивний.

Шоу

На шоу ми потрапити не змогли через ті самі черги. Я не знаю за який час треба в чергу встати, щоб на шоу потрапити. А от шоу на відкритій місцевості, наприклад, паради дійсно виглядають весело, проходять на позитиві. Єдиний мінус – для сучасного покоління більшість із цих персонажів — якісь невідомі тварини. Тобто по факту актуальними персонажі будуть для дітей яким зараз більше ніж 30 років. До речі Мишка ми порадували, що йдемо до Діснейленду за день, на що наш десятирічний син відповів “А що це?”. Я думаю парку потрібна велика актуалізація, бо дійсно політ Пітерпена чи Піноккіо мало що значать для сучасних дітей. Але хочу зазначити головне нічне шоу до 30-річчя парку.

Влітку воно починалось о 22:55. Тут і світлове, і музичне, і шоу фонтанів, і головне шоу дронів! Вперше вжитті побачили шоу дронів. Дійсно круто-круто-круто. Дітям, що увесь день провели на ногах, те шоу вже до ліхтарика, а от дорослі тут радіють як діти.

Їжа

Вода безкоштовна, із собою можна проносити їжу. У місцевих тематичних ресторанах теж можна поїсти не за всі гроші світу, тож тут було усе добре.

Висновок по Діснейленду

Якщо вас анітрохи не засмучує той факт, що із 14 годин ви проведете 11 стоячи у черзі, то парк буде вище будь-яких очікувань. Якщо черги — це не ваше, то відвідати Діснейленд можна, але не покладайте на нього дуже високі очікування. Ви ніколи не будете знати напевно чи сподобається вам атракціон, на який ви зараз будете стояти у довжелезній черзі. Доповнення: зараз ми маємо вже великий досвід парків розваг і Діснейленд впевнено тримає останнє місце через ті самі черги.

Лувр

А ось Лувр, як не дивно, не тільки справив на нас гарне враження, але й зацікавив Мишка. Він увесь час вимагав, щоб йому перекладали таблички під експозиціями. Тут багато залів і моя порада – якщо зал вам не заходить, ідіть далі і шукайте зали до душі. Такі тут точно є. Квитки до Лувру треба купувати на офіційному сайті онлайн, на місці то буде проблема через черги.

Головна мета була – побачити Мону Лізу. Багато хто розповідав, що вона якась мала, або темна. І це дуже дивно, бо насправді картина нам сподобалась, не можу зрозуміти чому багато людей її уявляють якоюсь особливо яскравою або дуже великою. Я вам точно кажу, що її розмір в самий раз)))

Оскільки ми вже почуваємо себе “багатими духом”, тож треба тепер провести вишукану французьку трапезу. Тож ми вирішили спробувати французький ресторанчик. Знаю, при наявності смачних багетів та керфурів це звучить безглуздо, але ж треба щось екстравагантне спробувати.

Тепер головне замовити страву, щоб вона була без козиного сиру, або хоча б без смаженого голуба. Поїли в цілому непогано, але схоже ми не такі “багаті духом” як нам здавалося — смачніше французького багета із тунцем ще нічого смачнішого у Франції не винайшли, тож можемо повертатися у Лілль. Але по дорозі ще заїдемо в одне містечко.

Аррас

Місто нас зустріло з музикою, в прямому сенсі цього слова. Тут як раз був гучний концерт на центральній площі. Я взагалі помітив, що в Європі люблять святкувати, привід завжди знайдуть. А Мишкові так взагалі пощастило, поки ми купували чай в турецькому кафе, йому ще подарували колу коли почули, що він з України. Цікаво що б було, якщо власник кафе розпізнав би расіянців.

Після турецького чаю ми пішли гуляти по великому місцевому парку. Знайшли галявину під сонцем і почали справжній французький пікнік із фуа-грою та варенням. Фуа-гру нам подарувала в дорогу Ріта. Скажу вам, що це дійсно смачно і приємно.

Хоча в цілому з закритими очима її навряд чи можна відрізнити від іншого паштету, але ж тут сам факт того, що ти на сонячній галявині в аутентичному французькому місті їси бутерброд з фуа-грою.

А ще Аррас, як і більшість французьких міст, має безмежно красивий парк із річкою. Тут навіть для тренування на байдарках спеціальне обладнання. Шкода, що після Діснейленду, Версалю та Лувру ноги вже фізично багато ходити не можуть. А ще й наші рюкзачки на переїздах треба брати з собою. Раніше було легше, заніс речі у комірку супермаркету і гуляєш скільки потрібно. Зараз то маркетів немає, то комірок, то взагалі сієста.

Околиці Лілля

У цього міста ідеальне географічне розташування, біля кордону з Бельгією. Тож хочеш звідси в Париж, хочеш – гуляй по околицях, а хочеш – їдь до Бельгії. Звичайно, ми як завжди захотіли все і одразу. Звідси можна доїхати фліксбасом одразу до головних бельгійських міст — Генту та Брюгге, оскільки ці міста в нас вже відкриті, ми обрали найближче місто Кортрейк. Але спочатку заскочимо в сусідній французький Рубе.

Рубе

Це місто відзначилося у двох номінаціях. По-перше, доки я довго думав в пекарні чи хочу багет з тунцем, його хтось з’їв замість мене, а по-друге, воно увійшло в нашу рубрику найкращих парків світу. Тож Parc Barbieux ставимо в рейтингу на рівні із ботанічним садом в Ріо-де-Жанейро.

На жаль, майже десять років пройшло після Ріо, тож об’єктивно порівняти парки важко. Але фуа-гру тут їсти буде навіть краще, якщо місцеві гусаки не задзьобають. Оскільки у нас є ще цілих пів дня, то встигнемо зганяти в Бельгію.

Кортрейк

Цікавий факт, що ми їхали залізницею, і від більш дальньої станції можуть бути дешевші квитки. А ще ми з’ясували дивний факт: купуючи квитки на офіційному сайті французької залізниці, ти не зможеш ними скористатися сідаючи в потяг з бельгійської сторони, оскільки їх треба обов’язково роздрукувати в автоматі, що знаходиться з французької сторони. Але про це ти не дізнаєшся доки не проплатиш квитки. Знаю, це звучить як якийсь кам’яний вік, де люди користуються принтером, але повірте, це і є кам’яний вік. Тут вам не Україна із передовими технологіями.

Кортрейк — це містечко, що максимально занурює тебе в бельгійську красу. Тут чітко зрозуміло, що ти вже у Бельгії. Місто не дуже велике, десь на пів дня. Але ці пів дня тут точно варто погуляти. Тут навіть є башта з безкоштовним підйомом в центрі міста. Але квитки усе одно треба, хоч і безкоштовні) Звісно якщо у вас Бельгія ще зовсім не відкрита, то треба обов’язково закласти хоча б день на Гент та Брюгге, а для всього іншого є завжди Кортрейк! Зверніть увагу, що багато туристів роблять помилку і закладають собі в подорож час ще на Брюссель, так от, так робити не треба, там немає чого ловити.

На жаль, тижнева подорож добігає свого кінця, тож треба повертатися. Франція як завжди фантастична і круто що ми в цій подорожі закрили довгоочікувані гештальти. І як показує досвід, якщо у вас є на своє єдине життя якісь плани або мрії то краще їх виконувати доки є можливість.

Знаєте є вислів, “Нас країна не відпускала”, так ось, в цій подорожі нас не відпускав літак. Ми прилетіли, вже почали виходити люди з літака. Але за одну людину до нас вихід перекрили і пояснили, що скоро буде велика буря, тож пасажирам безпечніше буде залишатися в літаку, ніж в аеропорту. Я не міг повірити своїм вухам. Тобто за вікном просто похмуро, але через те, що колись буде буря, нікого не випускають. Ми ще двадцять хвилин чекали на бурю, потім 20 хвилин був дощ, потім ще 20 хвилин просто чекали. Мене в цей час вже чекали у волонтаріаті. Тож всі чогось чекали. Це була найдивніша наша історія із літаком.

Колись давно, в іншому житті, в доковідні часи, мені наснився сон, що я стою і дивлюся на полярне сяйво. Думаю, що з того моменту і почався відлік часу до подорожі. Час іде, нам вдалося потрапити на справжнє виверження вулкана і чому б тепер не взяти і здійснити ще одну з мрій. Принаймні спробувати, бо північне сяйво, воно ж аврора, не таке постійне явище, як хотілося б. Ми відловили дешеві квитки з Гданська на три ночі і вирішили випробувати удачу. Наші друзі почувши про те, що ми збираємося за арктичне коло також одразу приєдналися до майбутньої подорожі. Правда, я, здається, переплутав Арктику з Антарктидою, коли розповідав про плани, але суть не міняється))) За кілька тижнів до подорожі почалися потужні магнітні бурі. З’явилися новини, що сяйво вже є і над Україною і над Польщею. Тож не чекаємо на виліт і починаємо полювання в Польщі. Я зробив два заходи, марно. Першою побачила сяйво теща із села в Україні. Тепер буде мега тупо якщо ми затіяли усю цю подорож і не побачимо сяйво, зате його можна побачити з України. Прийшов час вильоту. Перший переліт був у Гданськ на одну ніч до друзів. В цю ніч я теж влаштував невеличке полювання – марно. Зате ми пречудово провели два дні у Сопоті та Гдині. Тепер ми їдемо в аеропорт і через три дні ми або будемо повертатися переможцями, або планувати нову подорож! Полетіли!

Тромсе

Спроба вполювати сяйво номер п’ять була прямо з літака. І вона була відносно вдала, тобто я побачив напівпрозорий промінь сірого кольору. Але це точно було не те, що хотілося б вполювати. Ще ми з ілюмінатора побачили люту сніжну зиму за вікном. В зиму з відносного тепла ми ще не прилітали… Приземлилися. Починаємо полювання прямо з аеропорту. Тож обрали нічний піший маршрут на пару годин до міста. Як на зло, з освітленням у Тромсе проблем немає, воно тут всюди, якісне, сіяюче, навіть в лісах провели освітлення. Треба трошки повивчати острів, щоб зрозуміти де темніші ділянки. На щастя, на маршруті нам попався ліс з вимкненим освітленням, виглядав доволі моторошно, але куди ж без пригод. В темному лісі було дійсно темно, от би північне сяйво нам освітило дорогу… Але ніт, замість цього через ліс йшов дивний кучерявий чоловік. Можливо вдень він не такий і дивний, але вночі він здавався зловісним. Добре, що у Віктора був ніж. Ніж правда залишився вдома, але це додавало хоч якусь впевненість в темному лісі.

Потім зустріли ще одного чоловіка, щось їх розбігалося серед ночі по лісу. Аня покликала його, він намагався удати, що не почув, але нам дуже важливо було знати коли він останній раз бачив сяйво і що нам робити, щоб його побачити. Чоловік дав кілька практичних порад, сказав частіше дивитися в сторону полюса і терміново кудись побіг в протилежному напрямку. Як правильно полювати на той момент ми не знали, але ось що виходить. Наприклад, шанс побачити сяйво сьогодні за прогнозом 50 відсотків, начебто не мало. Але ж це впродовж 6-8 годин. І при тому ти не знаєш в якому напрямку і як довго. Тобто, якщо сяйво буде всього кілька хвилин, то є ризик не подивитись в цей час на небо, або дивитися не в тому напрямку, бо дерева, освітлення та гори завжди дають обмеження. Тобто ці 50 відсотків треба ділити ще на два. Від думки, що можна пропустити сяйво, а потім марно чекати, ставало дурно. Але будемо просто увесь час моніторити небо. До речі, про те, що ти пропустив сяйво можна легко дізнатися на наступний день, бо люди викладають фотографії на сайтах де є прогнози сяйва. Ще було питання, а що буде якщо ми його побачимо прямо зараз, тобто що далі будемо ще три ночі робити. Бо зараз тут вже майже полярна ніч, і день менш ніж п’ять годин. Погуляли кілька годин і пішли заселятися по своїх готелях. У нас були апартаменти, що нас по-домашньому зустріли каміном з телевізора, це були найкращі апартаменти на нашому досвіді, ми як злітали до себе на шикарну дачу, якої у нас ніколи не було.

Вже була північ, але я так просто не здамся, поклав Дашу і Мішу спати, пішов на нічне полювання. А куди саме йти? Мабуть, туди. Точно, туди й піду! Сяйва там не було, але були казкової краси дерева запорошені пухнастим снігом. Хоч на острові був мороз, але вітру не було, тож було комфортно гуляти. Хвилин через 40 я дійшов до лісу, нажаль в цьому лісі було багато освітлення. Годину побродив, марно. Небо ясне, сяйва немає. Цікаво що в Тромсе життя вирує цілодобово. Люди вигулюють собак, жінка несе пакети продуктів додому. О другій ночі я визнав, що сьогоднішня спроба провалилася. Але я робив усе що від мене залежало.

Ця подорож суттєво відрізнялася від усіх попередніх: вдень ми кілька годин гуляємо доки світло, а потім довго відпочиваємо в апартаментах готуючись до полювання. В місті продаються екскурсії на північне сяйво, суть в тому, що вони тебе завезуть кудись далеко від освітлення за 150 євро з людини. Але враховуючи той факт, що бюджет всієї подорожі разом із літаками вийде по 250 євро з людини, то легше ще раз прилетіти на полювання у разі провалу. Побродили по місту, заглянули одним оком в музей Тролів, проводили сонце, яке тільки-но встало і пішли відпочивати.

По дорозі ще зустріли місцевих українців, які порадували нас, що сяйво зараз майже кожен день і показали фотографію сяйва про яке я і не мріяв. Кажуть два тижні тому зробили. На обід до нас прийшла Аня з Віктором (у котрого був ніж), тож у нас була справжня норвезька трапеза із традиційною рибною намазкою.

Друга ніч

Сьогодні за прогнозом ясне небо, вірогідність сяйва 70%, очікується магнітна буря рівня G2, сонячний вітер якої долетить до землі за 59 хвилин від сонця. На годиннику п’ята вечора, у мене починає боліти голова – добрий знак для появи сяйва. Почали ми з села Solligården. Там по фотографіях має бути небагато освітлення і відкритий великий шматок неба. До села можна доїхати міським автобусом за 3,5 євро. Коли ми приїхали, то побачили, що освітлення там провели добре, тож будемо шукати затишні темні куточки за трасою на набережній. З хороших новин, місце ми знайшли, із поганих, холод тут піднявся до неможливості. А полювати може доведеться до ранку. На щастя, хвилин на 40 нас зайняв Віктор, у якого були палички-світяшки. Треба було зігнути їх, щоб вони почали світити. Але схоже то були макети паличок, тож у нас була розвага на тему “У кого першого засвітиться паличка”. Мороз нікого не щадив. Аня повідомила, що квитки на автобус ще дійсні пів години, тож ми поспішили змінити локацію, доки не настало переохолодження. Трохи відігрілися в автобусі. Приїхали до канатного підйомника, він підніме нас в гори, звідки буде огляд на усе небо. На щастя, на вершині є ресторан, в якому можна грітися, а на друге суперщастя, там хтось для нас забронював столик і не прийшов. Можливо це я з майбутнього зробив, ще не знаю. Якщо внизу на озері було супер холодно, то на вершині гори це називалося – виживання. Хоча столик і був біля панорамного вікна, я не міг сидіти і чекати, раптом сяйво буде з іншої сторони? Тож я пішов у трекінговий маршрут по зимовій горі. Години йшли, градуси падали, сяйва не було. Умовно кажучи, ймовірність побачити сяйво зростала, бо на всю сьогоднішню ніч 70%, але вже пройшло багато часу, а сяйва так і не було. Люди підіймалися і спускалися, і можна було виділити таких же мисливців як і ми. Найкреативніші зайняли собі місце в прозорій кімнаті для виклику ліфта. І цікаво те, що сяйво з’явиться без попередження в будь-яку секунду, але ж в яку, цих секунд за ніч дуже багато. Періодично заходив в ресторан погрітися і навіть випити дуже смачного супчику. Втома та мороз дійсно відходили на другий план на фоні мого нескінченного бажання побачити сяйво. Може я щось роблю не так? Не туди дивлюся? А куди треба? Може спробувати вертикально вгору. Серце встало. Я бачу тонку і рівну хмаринку серед ясного неба. Хмаринка це добре, це дуже добре, бо якщо за прогнозом ясне небо і ніяких хмар навколо немає… Терміново телефон! Навів камеру на хмару, не вистачає світлочутливості у телефона. Смужка стала більше! Дзвоню Даші, щоб вибігали з ресторану. Мишко вибіг найперший. Проблема в тому, що столик одразу зайняли, тож назад дороги немає. Я показав на ледь помітну смужку в небі, доки всі вглядалися, щоб її помітити, смужка зникла. Даша сказала, щоб наступного разу я кликав коли буде щось більш на сяйво схоже. Смужка з’явилася знову на цей раз ще й з невеличкою хмарою. З ресторану почали виходити люди, бо почули, що у нас почався двіж. Чоловік достав професійну камеру і навів на промінь. Всі з нетерпінням дивилися в його екран, промінь на камері мав зелений відтінок. Починається! Схоже аврора з іншої сторони від оглядки буде. Всі перебігли на гору в очікуванні, що буде далі. На небі в горах з’явився вже видимий оку зелений промінь. Я не міг стримати емоцій, я кричав, стрибав. Вполювали! Аня сказала, що поки що не зараховується, але над містом засвітилися ще більш виражені кілька променів, тож Аня погодилася, що зараховується.

Нажаль ця аврора була дуже слабкою. Хтось з туристів показав відео, яку він вполював аврору днями, тож Аня знову сказала, що ця не зараховується. Легше всього було Віктору, ім’я якого було Оптимізм, він сказав, що його взагалі все влаштовує, навіть якщо аврори не буде. На жаль, опівночі канатка закривається, тож треба спускатися в місто. Приїхали у місто і розійшлися по готелях. Я собі обморозив обличчя і надув око. Добряче відігрівся в гарячому душі, сів на диван і закутався в ковдру. Сім годин полювання на морозі челендж ще той, на щастя, завтра є ще одна ніч в запасі. Пішов почистив зуби, щоб готуватися до сну. Даша сиділа і вивчала показники в додатках. Один з додатків висвітив пуш-повідомлення, що треба бути готовим до появи в небі аврори. Відсотки помітно виросли. Так, зрозуміло, сьогоднішнє полювання не закінчено. Я одягся назад в зимовий одяг і відправився в новий похід.

На годиннику перша година ночі. На телефоні в Ані з Віктором і у Даші відключений тихий режим на випадок, якщо я вполюю сяйво. Я пішов в напрямку вершини острова, чим вище підіймусь, тим краще. Той перший ліс якраз достатньо темний був. На моє диво через 20 хвилин Даша мені у вайбер написала “Ну що там?”. А чому Даша не спить? Я напівфлегматично зауважив, що взагалі нічого. Даша мене набрала і сказала що додатки просто верещать повідомленнями про аврору, що наближається. Один з додатків, який завжди показував песимістичний прогноз 2-9% тепер показує понад 30% і сигналить що треба полювати, інший додаток, що показував 60% показує понад 80%. Давай сяйво, я знаю, ти можеш! “Я не ляжу спати доки його не побачу”- такі думки у мене були в голові в той момент. Так, тут треба повернути направо в сторону лісу, і тут я побачив зліва великий, товстий зелений промінь. Терміново всіх підняти! “Даша, починається і воно явно потужніше за те, що ми бачили на горі, вибігай з дому я кину напрямок в якому я його бачу”. Доки дзвонив Даші, променів вже стало декілька, і вони дійсно ефектні! “Аня, терміново буди Віктора, це сяйво точно зарахується”. До лісу добігти я не встиг, тож буду тут шукати затишні місця. Кинув у вайбер напрямок сяйва. Мене набирає Даша “Бачу! Його з центра добре видно”.

Промені зникали і тут же на їх місці з’являлися нові, ще більш широкі, тепер їх стабільно було три. Набрав Аню, вони ще збиралися. Орієнтир вже добре визначили. Насправді треба відштовхуватися від яскравої зірки в небі. Знову Даша на зв’язку, п’ятий промінь вже був не прямий, а трохи з поворотом. Ми кричали від радості одне одному у слухавку і коментували куди треба дивитися. Часом Даші щось закривав ліхтар, часом мені. Ми так раділи, але по факту це був тільки вступ. Даша сказала, “Дивись що над головою!”

Сяйво почало йти по колу розходячись по всьому небу, тепер це були не промені, а хвилі в небі, прямо над нами. Вони почали гойдатися наче від вітру. Небо покрилося лабіринтами із сяйва, воно буквально всюди. Я перебрався в невеличкий лісок, продираючись через дерева-кущі. Я такої краси навіть не уявляв, ось вона яка магія. Даша розбудила Мишка, який одразу вибіг дивитися цю красу. Аня підтвердила, що вони теж знайшли точку для спостережень.

Сяйво набирало оберти настільки, що почало підсвічуватися суцільно усе небо. Тепер треба, щоб потужність спала, бо інакше сяйво не видно через його монотонність. І ось ми вже знову спостерігаємо цю неймовірну красу, у вигляді хвиль по всьому небу. Добре, що я в глухому парку десь біля вершини острова, можна вдосталь кричати від радості.

Бачу, що мій допис про сяйво у вайбері лайкнула мама, набрав її, вона теж була в онлайні з нами, але нажаль мій телефон не зміг камерою побачити сяйво. Але ж яке воно було фантастичне, велике і потужне, воно тривало понад годину. Коли сяйво закінчилося, то на небі залишилися білі відбитки у вигляді лабіринтів. Додому я повернувся біля третьої. В останній момент на небі знову з’явився зелений промінь. Невже ще годину?! Я спати хочу))) Але промінь одразу згас, аврора закінчилася. Ми переможці! Нам це вдалося!!! Нам дуже сильно пощастило, ми молодці! Як тепер взагалі заснути під такими емоціями? Коли ми закривали очі, то продовжували бачити сяйво))) Мабуть, тепер буде снитися щось не менш фантастичне! А ось фігушки, снилася повна дичина. А в першу ніч так взагалі снилася ніч.

Третя ніч

Зазвичай в подорожах я рахую дні, але враховуючи що ніч тут триває зараз понад 19 годин, то правильніше рахувати ночі. Переможці прокинулися, наші посмішки сяяли яскравіше за минуле сяйво. Сьогоднішнє полювання буде на релаксі. Ми спробували прогулятися в місто, щоб побачити хоча б шматочок дня, але сили після нічних пригод вже не ті. До нас вже традиційно прийшли в гості на обід Аня і Віктор, вони принесли з собою імбирне пиво.

Потім ми просто всі разом відпочивали, відпочивали і ще раз відпочивали. Відпочивання для мисливця це внутрішня боротьба, доки бажання та емоції не візьмуть гору над втомою. Ідею почати полювання о 17:00 підтримав тільки Мишко. Тож ми почали наш маршрут вдвох. Я за життя ще ніколи не дивився стільки небо, як за ці три дні. І весь час тепер ввижається начебто ледь помітні стрічечки сяйва у небі. Але два рази побачити сяйво то певно зовсім розкіш, у мене і так після першого разу губа тріснула в трьох місцях. На щастя, ліси в Тромсе доволі затишні, щоб по них гуляти і без сяйва. Ми навіть знайшли там працюючу космічну станцію, що якраз калібрувала сателіт. Зустрілися ми всі біля комплексу термальних басейнів Tromsøbadet. Аня спочатку думала, що я жартую, коли я сказав, що у подорож треба взяти купальники, але холодні країни і термальні аквапарки це вічний і прекрасний дует. Один з гарячих басейнів на відкритому повітрі. Втомленість після полювання як рукою зняло, я знову заряджений, можна продовжувати. Коли всі полягали спати, я знову взявся за улюблену справу, сьогодні я обрав свої нічні маршрути досліджуючи місто. Даша мені дала чіткі вказівки заради якого рівня сяйва треба її будити. Мені дуже сподобався невеличкий район Vervet.

Полював до другої ночі доки показники прогнозів не впали зовсім. Далі немає чого ловити, можна йти спати. Хоча чергова спроба і не була вдалою, це вже не мало ніякого значення, ми переможці! Хоча можливо справжній переможець це теща, яка у цю ніч вдруге зловила сяйво в українському селі.

Світанок

Зворотний виліт у нас був ранковим, ми зустрілися з Анею та Віктором вже в аеропорту. Три дні тому я гадав, яким буде фінал цієї подорожі, коли будемо сідати у зворотній літак, але фінал тепер нам вже відомий і він найкращий! Гданськ нас зустрів похмурою погодою і дрібним дощем, але це теж вже не мало ніякого значення. Тим паче Гданськ це гастрономічний рай для нас, тож вперед на вареники в улюблений заклад!

Підсумки і висновки

Перед плануванням свого полювання, обов’язково прочитайте нашу інструкцію. Ми за три ночі полювань зловили один раз повноцінне сяйво. Емоції, які ти отримуєш від сяйва неможливо передати ані словами, ані текстом. Апартаменти в листопаді коштували по 70 євро за ніч на трьох осіб, авіаквитки Гданськ-Тромсе-Гданськ 105 євро на трьох. Норвегія це дуже дорога країна і для мінімізації витрат можна летіти повністю зі своїми продуктами. Транспорт по місту враховуючи аеропорт коштує 3,5 євро з дорослого, хоча транспортом можна при бажанні не користуватися. І знайте, якщо ви прочитали цю статтю і ще вагаєтеся чи варто летіти на полювання, я вам допоможу – варто! На відміну від полювання за виверженням вулкана, це ще й безпечно для життя. Щиро бажаю вам вполювати ваше найкраще полярне сяйво!

Перед плануванням подорожі треба прийняти такі факти

• Треба летіти туди, де буде дуже холодно.
• Бажання спати буде основним ворогом в досягнені мети з котрим треба буде боротися. Сон буде винагородою після сильних випробувань на витривалість.
• Гарантії, що ви побачите сяйво немає, у випадку провалу треба буде планувати нову подорож.
• На фотографіях північне сяйво більш яскраве ніж насправді, але воно через те не менш чарівне.

Як ми обрали напрямок та дати

Ми обрали листопад та місто Тромсе в Норвегії за такими показниками:

• Легко і дешево долетіти лоукостером wizz, квитки з Гданська коштували по 17 євро в одну сторону.
• Сяйво можна побачити прямо з міста, не треба нікуди їхати за усі гроші світу.
• З аеропорту до міста можна навіть дійти пішки, або доїхати на автобусі за 3,5 євро.
• В інтернеті є статистика по місяцях, коли найвища ймовірність побачити сяйво (Ми це не перевірили перед початком подорожі, тож листопад не найкращий період для полювання, але й не найгірший)
• Треба враховувати 11-річні періоди сонячної активності. Є роки з мінімальною кількістю сяйва.
• Це не повинен бути період полярного дня.
• Бачив також рекомендацію не летіти в полярну ніч через те, що в небі буде велика кількість хмар, але це не точно.

Вірогідність побачити сяйво по місяцях

Що з собою брати

Максимально теплий одяг, бажано термобілизну, взуття що не ковзає, краще брати таке, щоб ногам аж спекотно було. Крем від подразнень на випадок обмороження шкіри. Якщо хочете гарних фотографій – штатив для телефона або фотоапарата. Їжу, щоб не платити в Норвегії невиправдані гроші за харчування. Якщо погано тримає батарея телефона, то павербанк. Також має сенс брати купальники, після виснажливих полювань термальний аквапарк буде як подарунок.

Які гаджети треба

Встановіть декілька додатків в назвах яких є слово Aurora. Ваш телефон не має бути налаштованим на тихий режим вночі. Додатки, що ми використовували – AuroraNotifier та AuroraForecast 3D. В додатках багато чого не зрозумілого, але як мінімум там є система оповіщень про високу ймовірність сяйва. В додатку треба дозволити геолокацію, сповіщення та окремо включити сповіщення, якщо хтось неподалік вас бачить сяйво.

Фактори які треба, щоб побачити сяйво

1. Максимально чисте небо
2. Магнітні бурі

Які показники у нас були під час з’явлення північного сяйва

Показник магнітної бурі: G2. (Якщо у вас починає на вечір боліти голова, це добра ознака).
Час: О 19:00 в додатку було вказано, що починається буря, яскраве сяйво з’явилося о 01:30.
Де саме було видно сяйво: Сяйво було видно прямо з вулиць міста, хоча чим в темнішу зону ви переберетеся, тим буде краще.
Як довго було сяйво: Годину. (Але може бути й 30 секунд).
Тип сяйва: Промінь, стрічки.
Охоплення: За годину воно було в усіх частинах видимого неба.
Важливо знати: Приблизно за три години до того, о 22:30 ми спостерігали дуже слабке сяйво у вигляді променів. Тобто якщо побачили слабке, це не означає що після нього не почнеться потужне.

Як саме полювати

По-перше, запитайте у місцевих в який час воно частіше з’являлося за останні дні. Якщо додатки починають слати активно повідомлення, що різко збільшується вірогідність – починайте перебиратися в темні міста. Якщо до глибокої ночі сяйво не зловили, то всі учасники делегації можуть йти спати окрім головного мисливця. Мисливець повинен негайно сповістити про початок сяйва усіх сплячих. Ті що сплять, мають бути готовими в будь-який момент підірватися і побігти на двір. На небі є дуже яскрава зоря Сіріус. Візьміть її за орієнтир, щоб можна було описати в яку сторону дивитися на сяйво. Порада від місцевого була виглядати північне сяйво зі сторони полюса. Хоча в нашому випадку воно було не в тому напрямку. Також спробуйте вполювати сяйво з літака під час посадки, якщо у вас нічний рейс. Сяйво може починатися у вигляді хмаринки, яку важко відрізнити від справжньої хмаринки. Наведіть ваш телефон чи фотоапарат, він покаже зелений відтінок, якщо це сяйво і якщо у камери вистачить світлочутливості.

Які найтемніші місця ми знайшли в межах Тромсе

• Замерзле озеро Prestvannet.
• Великий пірс, що знаходиться за будівлею Polaria.
• Ліс з низькими й рідкими деревами в районі автобусної зупинки Prestvannet.
• Оглядовий майданчик до якого довезе канатна дорога Fjellheisen. Ми сяйво з майданчика не бачили, але виглядає доволі перспективно.