Минулого року ми започаткували добру традицію, раз на рік збираємо мам і летимо всі разом кудись на море. Цього року була сюрприз-подорож до регіону, де відбувалися події фільму “Приборкання норовливого”. Про напрямок подорожі не знали ані мами, ані Мишко. Тож до самого аеропорту був для всіх сюрприз. Моя мама проявила відмінні аналітичні здібності туриста і сказала, що летіти ми будемо явно в Мілан, бо туди зазвичай дешеві квитки, а потім на поїзді будемо їхати кудись в сторону моря. І це дійсно так і було заплановано. Отже трохи логістики на тему, як максимально дешево перевезти п’ятеро туристів. Мілан у візейра вже роками один з найдешевших напрямків. Далі треба було знайти житло, ми його знайшли на букінгу, але бронювали напряму у господаря, щоб максимально знизити ціну проживання. Звичайно, був ризик того, що нас кинуть, але, на щастя, все склалося за планом. Програму ол інклюзіва ми почали прямо з аеропорту Кракова, на мам чекав робот кіт-шериф в одному з ресторанів. Цей робот розвозить замовлення і радіє коли його чухаєш за вушком. Далі за культурною програмою було просеко та мартіні, яке ми заготували заздалегідь.

Тож переліт пройшов максимально комфортно. У самому Мілані у нас було аж кілька годин. Для Мілану це не те щоб достатня кількість часу, це ще й на відпочинок у парку залишиться. У Ніни це було перше знайомство з містом, тож ми подивилися Міланський собор і галерею поруч, на чому ми офіційно перетнули позначку “відвідано 100% визначних місць” міста.

Може здатися, що поїздка в Мілан взагалі не має сенсу, але насправді це один з головних хабів, якщо хочеш у Швейцарію, Ніццу, на озеро Комо або в Портофіно. Тож нам дуже пощастило, що таке місто як Мілан існує) Тепер можна не поспішаючи йти у напрямку головного вокзалу. Ще й зупиночку в парку зробимо. Парк тут добротний, якісний. Однією із забавок цієї подорожі був додаток, в якому можна забрати їжу, що не продалася до кінця дня по промо тарифу і це пакунок-сюрприз. Додаток мені за рекламу не платить, тому його назву писати не буду) Ми замовили перед поїздом в двох закладах. В першому за 4 євро я отримав дві невеликі піци, два великі аранчіні, купу маленьких аранчіні і два пакета солодощів. Взагалі було радісно спостерігати, як мені майже усе з вітрини складають в пакети. В той час Даша забрала три комплекта вечері по п’ять євро. До Рапалло їхати дві з половиною години, у поїзді ми закатили справжній бенкет. Їжі було стільки, що ми тепер були спокійні за сніданок, оскільки приїжджали у Рапалло вночі. Коли поїзд проїхав Ґеную, то ми почали їхати повз наші майбутні курортні міста. Оскільки була ніч, то нічого не було видно окрім туристів, що смачно вечеряють в ресторанах. В хороших туристичних локаціях є характерна ознака, там серед ночі заповнені ресторани. І ця ознака неоднократно підтверджувалася. Вперше ми помітили таке в Аргентині, коли під час пошуку готелю, незнайома дівчина, що сиділа і їла морозиво, сказала, що ми ту смакоту зобов’язані спробувати і почастувала нас зі своєї ложки, це було дивно, але нескінченно мило. Я думаю, після того випадку їй карма увесь час посилає найкраще морозиво світу, а вона навіть не здогадується за що. А тим часом ми приїхали у Рапалло. Варто було тільки вийти з вокзалу і ми опинилися у місті вічного свята. Фонтани, височенне дерево оповите гірляндною сіткою, у місті активне нічне життя. Наші апартаменти були зовсім поруч, і як же ми раділи, коли у вказаній скринці знайшли ключі, таки зі справжніми власниками переписувалися під час бронювання.

У нас була гігантська квартира із трьома спальнями і кімнатою для гри в настільні ігри, ми взяли з собою гру “Медова пригода” – це гра, в якій ведмедик поставив собі за ціль дістати мед із вуликів за будь-яку ціну! Закинули речі і мерщій досліджувати нічне місто. Моречко ласкаво кликало почати купатися прямо зараз. Я вже готовий був бігти у воду, але Даша попередила, що саме у Рапалло є проблема із пляжами, тому в темряві в воду точно лізти не можна. Місто бомбічне, атмосфера топчик, вже не терпиться почати детальне дослідження зранку. Коли на ранок ми вийшли із мамами, то Ніна сказала, що була впевнена, що ми живемо в невеличкому селі, а тут справжнє місто.

Місто можна охарактеризувати словом “затишне” і це слово максимально відображає сутність. Тут є і ботанічний сад, і канатна дорога, яка піднімалася далеко в гору, і піші вулиці, і невеличкий замок і навіть три безкоштовні пляжі. Але що тут не так з пляжами? По-перше, добре, що я вночі не заліз у воду, бо серед цих трьох пляжів мігрують непроглядно зелені мікроводорості. І треба робити обхід, щоб розуміти, на якому пляжі зараз обстановка краще. У всіх сусідніх курортах таких проблем і близько немає, проблема саме у Рапалло. Але наш вибір був зважений, як мінімум тут не треба було лізти в гору до апартаментів.

Сьогодні був доволі прозорий пляж біля замку, а якщо відплисти трошки від берега, то там взагалі все ідеально. Одна з крутих переваг тутешніх курортів – окрім наявності безплатних пляжів, ще й душі, а іноді і переодягалки є. Тобто завжди поруч із платним пляжем є безкоштовний. Моречко в кінці серпня було ідеально тепле. Нарешті ми застали тепле море в цих Європах, а то тут із цим трохи дефіцит. Але є ще одна велика перевага, яка перекриває усі вищевказані – тут немає рашиків. Ми приїхали аж на вісім днів, тож у нас буде доволі розмірений відпочинок за нашими мірками. Сьогодні, наприклад, обмежимося лише підйомом на канатній дорозі.

Вагончик відправляється кожні тридцять хвилин і наш вагончик зайняли повністю українці. Наша солов’їна лунала над безкрайніми зеленими ландшафтами італійських гір.

Тепер ми високо в горах, блакитне море десь далеко внизу кличе нас сонячними зайчиками. А ми гуляємо лісовими стежками по гірському хребті.

Санта Маргарета

Оскільки днів багато, то зазвичай у нас пів дня активності, а пів дня пляжі. Наступного ранку ми відправилися в піший маршрут у Санта Маргарету. До міста йти десь з годинку пішки. Це місто прямо для душі. В ідеалі, якщо знайти не на горі вигідне житло, то можна там і поселятися, плюс дуже класні і чисті пляжі.

Коли дійшли до старого міста, то там влаштували імпровізоване бенкетування смаколиками з супермаркету. Головними стравами були рибка, свіжий хамон та кавові йогурти. Треба було знайти на вулиці затишне місце для трапези і якраз чомусь стояла купа стільців для концерту. Для нас було саме те. Схоже, ті стільці спеціально для нас і поставили. Я думаю, в той момент ми встановили новий світовий рекорд по кількості з’їдених кавових йогуртів за раз. Можемо рухатися далі.

Ми піднялися на максимально високу гору, що знайшли в околицях, щоб подивитися чиюсь віллу. Вілла шикарна, панорами гарні, але як же той пан увесь час ходив на гору та з гори, та ще й в таку спеку. Не життя, а пекло схоже раніше було. Нам дуже пощастило, що ми народилися після того, як винайшли ліфт та вайфай.

У нас були більш генеральскі плани, дійти прямо до самого Портофіно, але камон (або навіть хамон), у нас релакс подорож і половина дня вже позаду, а це означає тільки одне, на нас чекають Рапалло і довгі купання.

Портофіно

Оскільки вчора до Портофіно дістатися не вийшло, сьогодні продовжимо, тільки зробимо це у другій половині дня, щоб купити 24 годинний квиток і покрити їм наступні пів дня. Перша половина дня видалася не менш цікавою. Ми замовили через додаток свіжу рибу-сюрприз і нам за 5 євро дісталися три великі доради, тож обід у нас був гастрономічним на максималках. Тепер треба буде увесь час відловлювати ту рибу.

Із Портофіно проблемно, що треба їхати двома автобусами і другий автобус чомусь коштує аж по 5 євро з людини. Але добре, що добовий квиток покриває і той другий дорогий автобус. Дорога до Портофіно прямо топчик-топчик. У вікно автобуса нас дражнили пляжі-лагуни своєю красивою водичкою. І якщо ви повні сил і впевнені, що зможете не зупинятися, щоб поплавати на кожному красивому пляжі, то краще цей маршрут йти пішки, хоча б в одну сторону. Саме місто виглядає дійсно цікаво за одним винятком, назва “Портофіно” явно походить від слова “Порт”.

В Портофіно справжній пляжний дефіцит. Тож гуляти тут і насолоджуватися духом старої Італії прямо обов’язково, а от жити краще на відстані. Для нас же однією з переваг була гора. Мерщій всі на гору! Окрім панорамних видів гора виводить на справжній затишний пляжик, щоправда без душа. Водичка на початку вересня була як пухова ковдрочка.

Це наш улюблений тип водички. І прямо блакитна-блакитна. Ми з Дашою не довго думаючи попливли вдалечінь перевіряти чи дістанемося по воді до маяка. Скажімо так, все що нам дісталося – це опік від медузи. Це, до речі, був мій перший досвід із медузою. По відчуттям як струмом довбануло. А знаєте, мабуть маяк ми подивимося пішим маршрутом. Попливли назад. Ми пропливали вздовж невеликих яхточок, де відпочивали люди на потужних хвилях. Я не розумію, що це за вид розваги, чому не можна відпочивати на землі де тебе не качає, але коли ми пливли, я боявся, що на нас хтось із яхти наригає. Повернулися на берег і можемо йти тепер пішки до маяка, шах і мат медузи! Мишко з Ніною вирішили на нас почекати на роздоріжжі. Насправді то була пожертва на з’їдання комарам, але на той момент вони ще того не знали. Тож далі було дві групи. Доки група А дивилася на захід сонця поруч із маяком на фоні блакитного моря, групу Б доїдали комари на роздоріжжі. План по місту виконали, можна повертатися додому в Рапалло. Але стійте, у нас проїзний, можна зупинитися ще в якомусь маленькому містечку. І знаєте що? Я офіційно бачив найменше місто в Галактиці!

Його назва була ще якось із педалями пов’язана. Там є майже ціла одна вулиця, магазин пафосного бренду, купка дорогих ресторанів, два платних пляжі і один безкоштовний. Все це розташувалося на території мабуть 10 на 10 метрів. Тож подивитися усе місто зайняло менше хвилини. Ну тоді хоч трошки пройдемо вздовж моря до наступної зупинки.

Лаванья і К’яварі

Сьогоднішні активною частиною дня буде ранок. В околицях є два міста, прямо як ті Веларіба та Велабаджо. Але є один нюанс, одне місто прикольно-красиве, а друге гімняне. Я не буду спойлерити, інакше вам нецікаво буде подорожувати по цьому маршруту. Міста зовсім поруч і між ними можна перейти пішки.

Але у будь-якому разі навіть те місто, що красиве програє по пляжній інфраструктурі Санта Маргареті. А ось по дорозі додому ми ще вийшли подивитися Зоаглі. Тут мало бути наше перше житло до того як візейр посунув нам квитки на цю подорож. Пляж в Зоаглі класний, але наскільки це гірське місто не описати словами, не оспівати піснями.

Якщо тут зупинитися жити, то сходи будеш ненавидіти усе своє життя. У мене аж флешбеки з давньої подорожі на Мадейру повстали. Скільки ж по дорозі до готелю було сходинок…

Вечірні прогулянки

Кожен день у нас перед сном був традиційний годинний похід по туристичній зоні Рапалло. Це була традиція цієї подорожі. Маршрут кожен раз був той самий із зупинкою на годування гігантських риб. У нас в цій подорожі була настільки велика кількість фокачі, що ми із радістю ділилися із рибами. Риби швидко звикли до нашої традиції і теж чекали на нас. Взагалі цей регіон чомусь помішаний саме на фокачі. Але фокача це по суті недороблена піца, або піца без начинки, а враховуючи, що в Італії не в усіх регіонах смачна піцца, то з фокачою тут дійсно проблема. А коли замовляєш їжу-сюрприз через додаток, то фокачу тобі точно відвантажать так би мовити в довісок. Можна було сміливо відкривати свою фокачарню і продавати її далі. Окрім фокачі ще був цікавий випадок із додатком, коли нам видали за 4 євро дві пляшки холодного пива та п’ять солодких круасанів. Дуже цікава композиція вийшла. На зворотному шляху до готелю іноді потрапляли на вуличного художника, що балончиком малював картини.

5 міст

В регіоні Ла Спеція є 5 мальовничих міст, що простяглися узбережжям один за одним. Їх можна відвідати по черзі єдиним квитком або на електричці, але за всі п’ять вийде дорожче. Міста цікаві і аутентичні, але якщо ви думали, що в своєму житті бачили багато людей в туристичних містах, то повірте мені, ви нічого ще не бачили. Вчені багато років нас запевняють, що припливи та відливи, великі морські хвилі утворюються через вплив гравітації місяця… Ніт, це офіційно спростовано особисто нами. Дивіться, коли у маленькому місті Вернаца збирається одночасно половина Європи, то земну кулю трохи косить і починається відлив, вночі коли туристи повертаються назад починається прилив.

Те саме стосується банківської системи, впевнений у вас бувало таке, що ви не можете з першого разу закинути донат тому що система підвисає. Вона підвисає якраз через потік одночасних транзакцій на покупку квитка на відвідування цих п’яти міст, світовий інтернет банально не готовий до такого ще. Ми дивилися не всі міста, бо були без проїзного, а мали окремі квитки на поїзди, ну як сказати, майже мали, але то окрема історія із твістами сюжету і номінацією на Оскар італійського контролера “що не зміг”, але це якщо бачили історію про “паровозика, що зміг”.

Пам’ятайте, квитки на поїзд завжди треба мати. Місто Вернаца як і інші 4 міста, доволі класне, але через кількість людей цього, на жаль, оцінити неможливо. Ті, хто був на ринку в Хмельницькому добре можуть уявити масштаб проблеми. Наступне місто це Ріомаджоре. Оскільки ми приїхали під час сієсти, то усі маркети були зачинені. На щастя, хамонярня на нас чекала, а з собою були ті сумнозвісні фокачі. Але знаєте, якщо фокачу добре покрити хамоном, то виходить доволі крута страва. Насправді зі складників можна прибрати саму фокачу і тоді взагалі буде торпеда!

Місто запам’яталося дуже красивою водою на пляжі. Тут блакить чимось нагадувала єгипетське Червоне море. Для доповнення дзену тут у воді є глибока печера, куди можна запливати. Чомусь саме перед цією подорожжю ютуб мене таргетував про трагедії дайверів у печерах, тож ми вирішили не ризикувати.

Тепер треба зробити піший перехід через гору у місто Манарола. Коли ми побачили розмір гори то знову довелося сформувати групу А та групу Б. Доки Група А їхала із кондиціонером у потязі протягом трьох хвилин, група Б імітувала підкорення Евересту у нереальну спеку.

І чим вище ми піднімалися, тим гаряче сонце здавалося ближчим. Цікавий факт, що під час підкорення цієї гори турист проходить усі стадії від заперечення до прийняття. Але моя вам порада, не повторюйте цей трюк, ані влітку, ані взимку. Або хоча б беріть із собою ласти та клей, щоб ви їх могли легко склеїти десь по дорозі. Манарола зовсім невеличка із цікавою текстурою на скелях.

Щоб погуляти цілим містом знадобиться до 30 хвилин і можна повертатися. На вечір ми знову замовили свіжу рибу, але її треба було забрати до шостої вечора, по приїзду у нас мало бути ще 20 хвилин, але звісно ж через пунктуальність італійських поїздів ми з Дашею прибігли у лавку за 20 секунд до закриття. Сьогодні була цікава риба червоного кольору. А місцевий маркет нам видав дораду і купу сирого тіста для піци. Тож будемо розважатися із випіканням італійської піци в Італії.

Кожну вечерю цієї подорожі була традиція – Апероль шпрітц сесія. Головний бармен Італії міксував найкращі місцеві аперолі. А потім стандартна програма – тиха година та нічна прогулянка.

Камольї

Додатковою родзинкою подорожі стало відкриття міста Камольї. До нього поїздом їхати кілька зупинок, я би поставив це місто другим після Санта Маргарети для відпочинку у цьому регіоні. З точки автентичності місто виглядає на п’ятірочку, має свій безкоштовний величезний пляж і гармонійні передзвони з церкви. Щоправда вони настільки часті, можливо забагато працівників і кожен думає, що попередній ще не дзвонив.

Доки мами з Мишком плавали на пляжі ми з Дашею полізли у чергову гору до міста San Rocco. Дивно, що по дорозі ми бачили табличку про те, що в це місто не можна йти, інакше буде штраф. Сказати, що ця табличка ще більше підігріла наш інтерес – це нічого не сказати. Ви тільки уявіть, що мало статися у цьому місці, що до нього не можна йти?! Ми це обов’язково з’ясуємо! До міста було підійматися хвилин 40 і воно виявилося дуже прикольним.

Це та ситуація коли дерева і будиночки розташовані в особливій гармонії, ну і звісно панорама на море і міста, що знизу. У місті гуляють місцеві та туристи і всі це роблять якось так невинно, але ми знаємо, що ви щось задумали! За церквою є початок великого асфальтованого трекінгового маршруту із не менш великою табличкою, що йти не можна, бо буде штраф. Поруч з табличкою карта на якій розмічені найкращі частини маршрута і поради по стежкам. На жаль, на додатковий трекінг вже немає часу, бо ще треба поплавати і поїсти смачного морозива, ми знайшли заклад із рейтингом п’ять, що доволі рідко трапляється. Для нас, як потім з’ясувалося, це місто стало знаковим, саме в ньому нам тріпадвізор зарахував, що ми подивилися офіційно пів світу!

На цю задачу у нас пішло 12 повних років подорожей, не сказав би, що це було фізично легко, але приємно і радісно. Після гарного трекінгу можна від душі наплаватися в теплому морьку і заїсти смачним морозивом. У нас ще було пів години погуляти старим містом, ми їх витратили на стару фортецю в якій ще й безкоштовна галерея виявилася. Біля фортеці італійці сиділи на стільчиках, а перед ними співак виконував традиційні італійські мотиви. Все, черговий план виконано, повертаємося в Рапалло на просеко та нічні прогулянки.

Портофіно

Наш останній повний день, уся задумана програма виконана, ще й як на зло по всій Італії сьогодні увесь день передають дощі. Якщо поїхати кудись далеко, наприклад в Турін, то ще й холодна температура додасться. Ну тоді почнемо маршрут в Санта Маргарету, а там подивимось. Найвідважніші з нас дійшли до самого Портофіно. Даша, Ніна і Мишко після Санта Маргарети поїхали купатися в Рапалло. Ми з мамою протестували найкращі пляжі по дорозі до Портофіно.

Найкращий з пісочком виявився Paraggi, хоча у відгуках пишуть, що влітку там перебір із людьми. Назад у Рапалло ми теж повернулися пішки, бо не хотіли пропускати всю цю красу. Погода оцінила наше захоплення регіоном і вимкнула дощі на наших маршрутах. Як раз встигли до дощу повернутися в апартаменти. Сьогодні нас рибний магазин порадував купою дрібної рибки та стейком з лосося. Наступного дня у нас була остання половинка в Рапалло, тож це було гуляння по місту і прощальне купання на пляжах, а далі, як говориться: валіза->вокзал->Мілан. На Мілан у нас було кілька годин і хоч Мілан в нашому рейтингу впевнено тримає статус найнуднішого міста, на цей раз ми відкрили для себе цікавий райончик з висотками, що розташований в 20 хвилинах від вокзалу.

Він віддалено нагадує паризький Ля Дефанс, але менше. Даша пожартувала, що ще пару разів побуваємо в Мілані і може полюбимо його) Отакою була наша завершальна подорож 12 сезону.

Попереду на нас чекають справжні виклики у вигляді Каміно, або подорож, куди будемо летіти чотирма літаками, і звичайно вже не можемо дочекатися Експо 2025, що відбудеться у Японії.