Ось ви чули колись раніше про Адршпах? Бо я ні) Даша колись дізналася, що у Чехії десь є скельне місто, як туди дістатися ніде не писалося, але ми собі його одразу занесли у віш-ліст. За два роки ми нарешті зловили таку акцію у Прагу, щоб це не перетиналося з нашими іншими подорожами. Оскільки Чехія відносно недалеко від Польщі, то ми взяли квиток тільки в одну сторону і протягом тижня плануємо поступово їхати додому і вже точно якось доберемося до того невідомого Адршпаху.

Прага

Це наша друга подорож до Праги, перша була ще в довоєнно-доковідні часи. То були настільки далекі часи, що навіть технології 5G ще не існувало і людям, щоб повірити у рептилоїдів або тотальну змову, треба було боятися містичних тамплієрів і інопланетян ануннаків. Потім технології пішли вперед і стало набагато легше повірити у світову змову про розповсюдження страшного віруса через вежі зв’язку 5G та рідкі чипи, що вколюють разом із вакциною проти того самого віруса.

Тепер цікаво було подивитися на Прагу вже досвідченим оком. Прага виявилася дійсно такою ж туристично-приємною як і минулого разу, це дійсно таке місто, де можна сміливо гуляти цілий день і буде цікаво. При чому Прага дуже вирізняється красою від інших чеських міст.

Наприклад можна взяти Остраву. Якщо ви в Остраві гуляєте після заходу сонця, то ви неймовірно смілива людина, Брно класне, але невелике, а ось Прага – золотий стандарт для туризму. При тому туристи сюди приїжджають дуже різноманітні. Доки ми їхали в метро, то побачили дивну компанію: босу дівчину, по вигляду її хлопця, схоже вони приїхали на фестиваль. Потім бачили, як вагітна жінка нападала на того хлопця, а хлопець почав лупити кулаком у вікно вагону метро. Цікавий факт, але скло у вагонах метро виявилося дуже міцним. Як тільки вийшли з метро, то побачили татуйованого чоловіка-громилу у м’якій шапочці у вигляді покемону. Я б сказав так: Прага – місто контрастів! Ми заселилися в апартаменти, що знаходилися на останньому поверсі, тож у нас були косі стелі із вікнами і можна було подивитися і помацати дах.

Цікаво, що минулого разу Прага нас приємно здивувала сучасним магазином іграшок, я тоді був як МакКалкін (чи як його там правильно) у магазині іграшок у Нью-Йорку. Цього разу ми випадково забрели в магазин у вигляді шахти де добувають цукерки. Ми навіть не планували купувати цукерки, але формою і виглядом нас змогли затаргетувати. Ще там була величезна книга-том для відгуків, і на полиці штук сім вже заповнених томів лежало.

Після цього магазинчика ми почали більше вдивлятися у місцеві заклади і вже невдовзі були у барі, що мав ватні хмари і виглядав максимально казково. У Праги є щось спільне з Україною, наші українські заклади доволі часто можна назвати справжніми арт-об’єктами, на відміну від більшості закладів Європи.

Сьогодні у нас була тільки половина дня, чого вистачило щоб пройти усю основну частину міста. Ще був план повечеряти у тематичному ресторані вепровим колінцем, але було кілька нюансів. Той наш улюблений ресторан з минулого приїзду не пережив ковід, а ще по дорозі трапився Макдональдс у якому продавалися біг-тейсті. Як я писав вже в інших розповідях, у Польщі ще не винайшли біг-тейсті, тут Макдональдси ще розвиваються, днями тільки винайшли морозиво ріжок! Ми ходимо зазвичай багато і швидко, тож за половину дня виконали увесь основний план по місту. Зранку можна продовжувати маршрут.

Карлові Вари

Про це місто я чув з дитинства як про щось дуже міфічне, казкове і дуже далеке. Коли готували маршрут, то я помітив, що саме час реалізовувати усі недосяжні мрії. Та ще й реалізація займає дві години в одну сторону. Вай нот! Взагалі про реалізацію власних мрій завжди варто пам’ятати і виконувати їх. Бо як ми бачимо, життя така штука нестабільна, що сьогодні у вас є можливість виконувати мрію, а завтра ти лежиш зі вщент зламаними руками і радієш, що так легко все обійшлося) Колись ми відкрили для себе Азію і зробили дуже сильний акцент у подорожах в тому напрямку. Наразі можливість відвідати Азію є, але тепер це максимально нерентабельно. Або подорож у Південну Америку, квитки тоді коштували космічні 2000$ по курсу 12. І коли здавалося, що гірше ціни вже не буде — курс став 23. Але ми тоді зробили правильний вибір і взяли по курсу 12. А зараз я взагалі не впевнений, що зважився б віддати таку суму за транспорт. Тож за можливості не відкладайте життя. А ми тим часом ні, не доїхали до Карлових Вар, а дочекалися фліксбасу, що дуже запізнився. У Карлових Варах на нас за прогнозом чекав дощ у форматі тотальної зливи, але як це буває, погода заради нас відклала плани і вилила увесь дощ доки ми їли вепрове колінце у ресторані. Ніколи не задумуєшся скільки у світі вепрів доки не будеш кожен раз у чеському ресторані замовляти по коліну. Місто максимально тематичне. Трохи схоже на польську Криницю-Здруй, але більшого масштабу. Гуляти тут-неперегуляти, є і річка, і вулиця, і гори і питна лікувальна вода. До речі, вода безкоштовна, як тобі таке, Польща? І, як не дивно, але смачніша. В сенсі, на смак що там гімняна, що тут. Але якщо обирати між рівнем гімнистості смаку, то в Карлових Варах краща. Нас приємно здивував вигляд місцевих вулиць із радянським готелем-гігантом. Тут можна робити фотосесію на плівковий фотоапарат, додавати ефект сепії, писати Чехія-77 і буде як подорож у часі.

Одна з головних місцевих розваг це відвідати музей бехерівки із дегустацією, але одна проблема, сьогодні екскурсії були виключно чеською або німецькою. Це дуже туристо-орієнтований музей. Тому ми вирішилися обмежитися чеським пивом. На гуляння по місту у нас було близько шести годин, чого з головою вистачило, щоб навіть на гору залізти.

І можна повертатися на ночівлю до Праги. Наступного ранку у нас було ще пів дня у столиці. Пам’ятаю, що минулого разу ми їхали у район Вишеград, але там нічого особливого не було, тож цього разу ми вирішили з’їздити ще раз і перевірити професійним оком. І знаєте що? Там дійсно нічого особливого!

Зате порадував ресторанчик з високим рейтингом і коментарем “Як у моєї бабусі”. Ми не роздумуючи пішли перевіряти, що там чиясь бабуся готує. У невеличкому ресторанчику людей було багато. Переважно сиділи у форматі великої родини за одним столом. Ми собі знайшли невеличкий столик у куточку. Як виявилося “бабуся” комусь готувала різотто та часниковий вершковий супчик. Було смачно, на десерт був настільки смачний пиріг, що довелося додаткову порцію замовляти. Що ж, не дарма заїхали до Вишеграду! Назву не пам’ятаю, але якщо у вас празька трапеза і ви помітили, що відчуваєте себе як у бабусі, то ви прийшли за вірною адресою. Ну що ж, поїли? Починаємо маршрут до Адршпаху. Оскільки наша наступна локація – село, то треба одразу запастися продуктами доки ми серед магазинів. Спочатку ми ледве не сіли в інший автобус за тим самим напрямком. Це помітив випадково водій, бо одне з наших місць було зайнято в його базі. На правильному автобусі за кілька годин доїхали до Трутнова.

Це малесеньке містечко в якому треба пересісти на поїзд. У нас в запасі є приблизно 50 хвилин, тож цього вистачить щоб і місто подивитися і повечеряти. Тут цілий культ кебабів, такого формату закладів багато і в усіх хороші рейтинги. Я взагалі не пам’ятаю чи був десь у кебаба рейтинг 4,7. Містечко затишне, 50 хвилин щоб його подивитися і відчути як раз. А он і наш маленький потяг із двох вагонів. Це наш улюблений тип потягів, які їздять у чеських або словацьких горах. Навколо пасуться тваринки, будиночки розсипані у підніжжя зелених гір. О тааак, це природа – наша стихія.

Адршпах

Ми вийшли прямо біля парку, вже був вечір і десь за горами сідало сонце. До готелю йти 18 хвилин. А до входу в парк 2 хвилини. Після 18:00 вхід безкоштовний, оскільки зачинені каси. Так, йдемо хоча б одним оком подивимося. Заховали продукти та два йогурти під ялинкою, щоб полегшитися. Сподіваюся ведмідь їх не з’їсть доки ми будемо гуляти. Парк видно, що хороший, на вході красиве озеро.

Як раз можемо зробити коло вздовж озера. Скоріше б настав ранок! А може зараз ще підемо вглиб? Але після заходу сонця не дуже хочеться вештатися серед дрімучих лісів. Все ж таки дочекаємося ранку. Рішення до речі було доволі правильне, оскільки ми не усвідомлювали розміри парку. Більшим був тільки Чжанцзяцзе у Китаї, там треба було витратити два повних дні. По дорозі з парку ми знайшли загублений студентський проїзний якоїсь дівчини, тож буде квест її знайти в інтернеті щоб повернути. Ми арендували будиночок на околицях села, біля річечки із власною альтанкою із видом на скелі Адршпаху. Звучить мило і затишно? Так і є!

Це були одні з найкращих апартаментів, що нам попадалися. Коли ми заселялися були сутінки, на порозі нас зустрів кривий чорний кіт. Кіт наче хотів нам щось сказати, але ж ви розумієте, хто буде дослуховуватися до кота. Ми зайшли в середину будинка, а чорний кіт здивовано дивився на мене через вікно. Поставили чай, знайшли красивий сервіз і вирішили, що будемо чаювати в альтанці. Йдемо подивимося що тут є в околицях цього безлюдного села доки закипає чайник. Ми вийшли з будинку і помітили, що на другому поверсі на кухні ми залишили світло.

Але чомусь в одному вікні видно якісь рухи, Даша сказала що це явно вітер колише занавіски. Як назло вітру на вулиці не було, та й вікна були зачинені. Ну добре, хай то буде вітер, так легше. Ми перейшли через річку і стежкою дійшли до залізничних рейок. Ліхтарик семафора беззвучно мигав. Але поїздів не було. Далі стежка вела у все той же дрімучий ліс. Так, у нас там явно чайник закипів, треба повертатися. Знову у вікні якісь рухи. І взагалі якесь світло стало доволі тьмяне. Даша сказала, що, мабуть, це вікно якогось сусіда, який можливо живе в іншій частині будинку, а інше то вже нашої кухні. І тут містична тінь із першого вікна перейшла у “наше” вікно. Поруч на сараї висів плуг із погрожуючими шипами, кривий чорний кіт сидів біля подвір’я і все так же загадково на нас дивився. Доведеться чаювати разом із барабашкою! Ми зайшли в середину і піднялися на кухню, стало трохи легше коли ми помітили що на кухні взагалі немає цих вікон… А чи були ті вікна? На щастя, барабашка по ночах також спав, тому нас не турбував.

Ранок! Даша приготувала як завжди смачний сніданок, зробили з собою бутербродів і можна починати маршрут. На територію парку ані води, ані їжі немає, тож беріть провізію із собою. Це був будній день, тож народу було небагато.

Я з вечора провів справжнє детективне розслідування з приводу знайденого студенського і зміг знайти профілі дівчини у різних соціальних мережах, хоч усі профілі були максимально закриті і з відключеними повідомленнями, але я зміг з’ясувати що це місцева дівчина, яка дуже любить великих собак. Раніше вона носила проїзний у чохлі телефону, але приблизно рік тому поміняла телефон і тепер він без чохла, тому вона і загубила перепустку. Дівчина розмовляє чеською та українською, а її батьки не зареєстровані в соціальних мережах. На касах парку працівниця нам сказала, що знає цю дівчину і залюбки їй передасть проїзний. План Б був знайти в цьому селі будинок, у якого нижня частина кам’яна, дерев’яний ґанок, чотири білі великі собаки і одна чорна, та що чорна схожа найдобріша і навіть гавкати на нас не буде. Ось стільки інформації можна отримати про людину, яка повністю закрила будь-яку інформацію зі свого профіля у соціальних мережах. Пам’ятаю, колись у Києві мені подзвонив невідомий номер і жінка сказала “Вітаю Андрію, це підтримка проїзних карток Києва, повідомляємо Вас що ви 7 хвилин тому загубили свою картку на такій-то зупинці автобуса, вона у вас випала із задньої кишені”. Повернемося до парку.

Парк дійсно неймовірний, складається із двох великих частин. У парку настільки є круті скельні місця, що має сенс проходити взагалі усі маршрути. Навіть якщо є десь обхід, треба пройти спочатку по обходу, потім зробити коло і пройти по більш довгій дорозі, так ви точно нічого не пропустите. Найбільше вразила гігантська тріщина в скелі, всередині були вузькі сходи і треба було проходити скрізь скелю.

Додатковою розвагою є катання на човнику, десь у відгуках читав, що там нічого особливого, але головна частина це розповідь човнаря. Я не буду спойлерити, ви повинні самі дізнатися історію озера, це якщо ви розмовляєте польською (чеською або німецькою). На підході до озера ми помітили табличку, що шанувала пам’ять затонулих і вказана сьогодняшня дата. Ми спочатку не зрозуміли, але скажу так, сплавайте на човнику і будете в темі. Перед нами йшла вчителька із класом дітей. Ми запитали касира, чи помістимося в один човен із ними, на що вчителька відповіла що має 58 дітей, тож точно не помістимося. Оскільки у човні 65 місць, ми зробили висновок що ця вчителька точно не викладає математику, а коли вона з частиною дітей сіла у різні човни, що відправляються з інтервалом у 20 хвилин то ще й відкинули предмет логіку) Від човника залишилися дуже задоволені. Коли всі сіли, то човнар запитав які тут є національності, після питання про українців він запитав, а чи є у човні терористи, нащо один чоловік винувато підняв руку.

Коли ми закінчили із першим парком, то пішли далі у Теплицькі Скелі, це другий парк. Якщо ви почали маршрут із самого ранку і 25000 кроків для вас не вирок, то обов’язково пройдіть обидва парки, мені важко порівняти який з них цікавіший, в обох є свої родзинки. Десь в інтернетах ми читали що треба брати теплу куртку, бо буде холодно, ми думали, що то класична порада із серії “обов’язково беріть трекінгове взуття щоб погуляти по лісу”, але саме у Теплицьких Скелях є таке місце, де температура зі спекотної опустилася до… ми намагалися вгадати до якої вона опустилася та чому скелі називалися теплицькими? Але тут як раз висів градусник із позначкою 8 градусів. Холодна ділянка не супер велика і заради неї теплі речі тягти точно не треба, але якщо захопите із собою якусь накидку, то зайвим не буде.

У Теплицьких скелях було також два маршрути: короткий та довгий. Ми пройшли обидва, а потім йшли на вихід тим, що сподобався більше, то був короткий маршрут, що йде ліворуч на розгалужені. І ось ми переможці вийшли! 6,5 годин зайняв похід. На виході ресторанчик-кав’рня. Ну як ви знали, що це те, що нам треба? Нарешті з’явився інтернет, у цій місцевості взагалі інтернету майже немає, тож потрібні вайфаї. Зворотний поїзд буде через півтори години. Ось і ладушки, можна сидіти відпочивати.

Дух авантюризму підштовхував нас пройти до Адршпаху годину пішки. Але ні, ми ще не закінчили маршрут. Хоча 15 хвилин по околицях міста можна й прогулятися. По дорозі ми помітили щось схоже на вибухівку серед лісу, ми дійшли однозначного висновку, що натискати не варто.

Пізніше ми дізналися, що це маркер кордонів території, але як саме він маркує територію і чому він схожий на вибуховий предмет не зрозуміло, хоча можливо стане одразу зрозуміло як тільки на чужій території наступиш на таку штуку. Але як же тут мило виглядають поїзди на фоні природи.

Ми знову біля входу у парк, довго не роздумуючи ми пішли на друге коло по кращим місцям, оскільки був вечір то людей взагалі не було! Зранку на кам’яному столику ми залишили камінчика-мандрівника у вигляді черепахи. Зараз вже побачили, що камінчик розпочав свій маршрут.

У нас за останні дні з’явилися нові камінчики з Америки, ми їх знайшли у Празі, тепер вони помандрують у Польщу. Мило повечеряли у сонячному ресторанчику і пішли чаювати на ґанок біля будиночку. Барабашка нас вже приймав за своїх, тож навіть не показувався, а білочка та зайчик на дерев’яних стільчиках пили чай із видом на скелі Адршпаху!

Замок Ксьонж

Є у Польщі таке місце, куди фіг дістанешся! Але для туристів котрі змогли самостійно дістатися навіть до Мачу Пікчу, немає нічого неможливого. Ранок почався з того, що ми затупили з часом і 18-ти хвилинний маршрут довелося пробігти з речами за 8.

Я пропущу момент наскільки складно виявилося добиратися до того замку, навіть просто по польському місту Валбжих, де той замок розташований. Але тепер я знаю, що у цьому світі є не тільки перуанське Мачу Пікчу із “неможливим” добиранням.

Але сам замок сподобався, навіть попри важкий шлях. Особливо зайшли сади навколо замку та панорама з парку.

Там він взагалі виглядає як на картинці. Ще є окремо палмярня. Вона знаходиться в 30 хвилинах пішки від замку і її однозначно варто дивитися. Там є дуже затишний ресторанчик, але, на жаль, ми не встигли по часу до закриття. Ресторанчик виглядав як пікнік серед саду, дуже шкода, що не встигли. Шлях до палмярні схоже розраховувався на релаксову шляхетну прогулянку по зеленій зоні від замку, але ми як завжди хочемо багато чого встигнути за короткий час, тож наш похід був трохи протилежний слову “релаксова”. Але нам як завжди усе сподобалося. Тепер можна їхати на фінальну точку маршруту – до друзів у Вроцлав. А зайві речі так взагалі з Вроцлава відправили до дому поштою щоб із собою не тягати.