Ніколи не подумав би, що країна, яка була в далеких мріях буде відвідана вже вчетверте. При чому попередня Норвегія була буквально місяць тому, але ми ті туристи, які пливуть за течією — течією акційних авіаквитків. Коли ми друзям сказали, що летимо в Норвегію, то вони здивовано сказали “Ми були впевнені, що ви нещодавно з неї повернулися)))”. На цей раз ми літали до наших друзів Аліни та її мами Наташі, що осіли в Осло. Хоч ми і звикли, що Норвегія це дощова та мокра країна, але на цей раз на нас чекала сонячна столиця. На всі три заплановані дні випало сонце. Цікаво, що в Норвегії або ти попадаєш у тотальні дощі, або в ясне небо як у випадку із Тромсе. Це була перша подорож, де не ми складали маршрут, а нас водили по найцікавіших місцях та околицях. Мій мозок до такого настільки був не готовим, що мені важко тепер зрозуміти, про які саме місця треба писати.

Почали ми з вечірньої столиці. Ми вже колись давно були пів дня в Осло, але на цей раз воно мені відкрилося більш футуристичним та просунутим. В цілому скандинавські столиці приємно вражають, як той самий Стокгольм. Тож Осло у мене прямо в рекомендаціях до відвідування тепер, а ще й нічний недорогий фліксбас ходить між Осло та Ставангером, я вважаю що це ідеальне доповнення норвезького маршруту. Родзинкою цієї подорожі були шедеври української кухні, які нам готувала Наташа, які звісно включали борщик.

Ми жили у Наташі, на вечерю до нас приїхала Аліна і сказала, що десь на околицях Осло якісь світлячки і треба їхати дивитися, попри те, що вже до ночі справа йде. Ну якщо треба, то треба, ми завжди готові. Куди їхати? В ліс в іншій частині столиці? Легко! Коли ми вийшли на зупинці трамвая, то помітили, що кількість бажаючих побачити світлячків не менша, ніж в Кракові коли усі йдуть на курган святкувати Новий Рік. Схоже ми тут не заблукаємо. Перше що ми знайшли — це гігантську інсталяцію із трусів-ліхтариків, що світилися на деревах. Аліна, ти ж нам казала, що в Осло нічого цікавого не відбувається, як ти поясниш це? А головне, навіщо хтось це тут повісив.

Але це явно не наша ціль. Вдалині було видно, що між деревами щось яскраве світиться. Ті світлячки виявилися великою кількістю ліхтариків розміром з кулак, що висіли між деревами. Вони граційно міняли свій колір в такт до таємничих звуків, що тихо лунали десь з колонок. Магії не було кінця! Норвегія вміє вразити! Можливо вони тестують інсталяцію для японського експо, подивимося. В тих ліхтарних джунглях хотілося загубитися і залишитися на вічність. Вони чудово грали нашими емоціями. Шкода, що наш час обмежений, і він коротший за вічність.

Ну добре, ще повернемося, почали відходити від ліхтариків і знову вражено зупинилися і не могли відірвати погляди. Все ж таки, вже глуха ніч, тож треба повертатися.
Які тільки челенджі не підкидали нам подорожі, на ранок я прокинувся із зубом, що почав боліти. Це вже вдруге і він болить виключно у дорогих країнах, минулого разу він обрав Швейцарію. Нажаль зуб був не єдиною моєю проблемою цієї подорожі, це ще й була перша подорож зі зламаною пластиною в руці.

Тобто другий раз зламав зламану руку незадовго до подорожі. А оскільки в європейських країнах терміновий термін може тягнутися більше ніж пів року, то я поки що боюсь уявити скільки мені ще подорожей треба пройти зі зламаною рукою, а тепер ще й запаленим зубом. Але ж не відкладати через ці дрібниці подорожі? Ніт! Ми ще й в Каміно зі зламаною рукою сходимо, цікаво чи багато людей проходили маршрут Святого Якова зі зламаною рукою? Але повернемося до Норвегії. Новий сонячний день, нові відкриття!

Почнемо з подорожі на поромі, це завжди радісно. Почали ми з маленького містечка Дробак. Це невеличкий куточок раю, на березі морька зі смачним морозивом, резиденцією Санта Клауса і блошиним ринком. Під сонцем це місто виглядає нескінченно затишно, начебто в ньому зупинився час. Головне в картинну галерею не заходьте, вона вас швидко поверне в реальність. Не дарма вона безкоштовна. А так прямо мило-премило гуляти.

Наступною зупинкою ми вибрали острів Ліндоя. Острів, як і більшість островів цієї частини Норвегії, невеличкий, затишний, грибний. На цьому ще й овечок можна поганяти) Тепер можна повернутися на вечерю до Наташі і ще разок поїхати дивитися на ліхтарики.

Наступного дня у нас був справжній Норвезький гопатюр. Це вилазка за місто із заготовленими бутербродами. Ми доїхали на метро кудись далеко-далеко від цивілізації і почали піший довгий маршрут норвезькими грибними лісами.

Ліси самі по собі особливо не опишеш, але природа Норвегії — то завжди радісно. А якщо ще й вдало прокласти маршрут, то на десерти можна заглянути в справжню норвезьку колибу і скуштувати традиційних ласощів. Я не впевнений, що вони колиби теж називають колибами, але суть не міняється – виглядають вони саме так.

Тепер довгий маршрут до місцевого відомого озера і можна їхати в центр. Там на нас чекав парк дивних скульптур Віґеланна. Дивні вони, за великим рахунком, тільки для нас, а для місцевих це, мабуть, парк звичайних скульптур. Крокомір показав цифру 30 000, а значить денна туристична норма виконана і можна повертатися. Це середня кількість кроків під час наших подорожей, при тому така цифра взята не з голови. Після 30 000 починає відчуватися втома і дуже бажано дістатися ліжка до відмітки 36 000, бо там втома по експоненті наростає.

Хоча, як показав досвід Ісландії, ми можемо і 43500 з перепадом висоти кілометр вгору і стільки ж вниз. Зараз подивимося, які цифри намалює нам маршрут Каміно. Наступна половинка дня була останньою в цій подорожі, навіть зуб це відчував і біль почав проходити. Сьогодні нашим гідом знову була Наташа і ми закрили останні частини міста, також побачили річку з водоспадом прямо в місті і багато затишних двориків.

Ось така у нас вийшла невелика і нескінченно затишна подорож вихідного дня до друзів. Але це тільки початок наступної великої подорожі, ми передали естафету Аліні і вона взяла собі квитки у Сінгапур на наступний рік. Тож чекаємо неймовірної розповіді про не менш неймовірну подорож до країни майбутнього.