Минулого разу коли ми були в іншій частині Хорватії, то були свідками повільного трафіку на дорогах, від ідеї їхати у Дубровнік ми відмовилися з фразою “Краще дочекаємося, коли туди почне літати літак”. Тож як все і планувалося – дочекалися і полетіли😊
Паралельно нашій історії із очікуванням на дешеві квитки, у Дашиної сестри розвивався сюжет зі спробою відправитися у тур до Європи із подругою. На жаль для подруги, вона передумала летіти, а ось на щастя для Ані, ми їй запропонували полетіти з нами, бо ніщо не може бути гіршого у туристичному турі, як провалені сподівання на подорож. Мені здається, Аня мені скинула фото паспорта ще швидше ніж я її попросив це зробити. Оце дійсно турист готовий вирушати в подорож. Далі ми зустрілися у Кракові і спокійно чекали вечірній виліт. Але як у кращому жанрі фільму “Сам удома”, ми помітили, що наша безкоштовна лаунж зона в аеропорту через годину закриється, тож за 5 хвилин зібралися і погнали на таксі. Навіть посуд залишили на столі. В цілому у нас таке експрес збирання за подорожі було тільки одного разу до цього, ми якось на літак у Єгипет так поспішали. Коли ми стрімголов дісталися аеропорту то в лаунж зоні нам повідомили, що вона працює ще три години, а той розклад онлайн був помилковим. Тепер ми готові починати подорож!

У Дубровнік ми прилетіли майже опівночі, місто нас зустріло щирою зливою. Було добре зрозуміло, що Хорватії на нас води не шкода! Таксі якось зовсім до нас не поспішали їхати, тож я вже боявся, що ми тут світанок ще зустрінемо. Звісно по 10 євро під зливою можна було поїхати кудись на автобусі, але таксі і дешевше і одразу в апартаменти, якщо приїде. На щастя, воно таки приїхало за нами. Тепер треба знайти апартаменти, в локації вказано, що орієнтир зупинки це синє авто на парковці. Цікаво, що те авто нас дочекалося, бо наступного дня його вже не було. У нас були розкішні двокімнатні апартаменти в дуже затишному місці та й сусіди були незвичайно тихими. З самого ранку ми дізналися секрет тихих сусідів, в притул до вікна було кладовище, таке невеличке та затишне. Хоча наступної ночі там було доволі шумно, спочатку закричала кицька, чомусь вираженим чоловічим голосом, а потім таке враження, що хтось спіткнувся і впав. Не знав, що там вночі настільки бурхливе життя. Але ми не за цим сюди приїхали. Поснідали, Аня набрала із собою термос кави і можна починати маршрут.

Місто зустріло нас крутими схилами із красивим темно-блакитним морем. Хоч погода була ясною, море показувало нам усю свою потужність. Краса – не те слово. Я собі Дубровнік так приблизно і уявляв, тож він не підвів. Ми просувалися в сторону центра зазираючи в усі парки, огладки і фортеці по дорозі. Тепер оглянемо саме старе місто, не дарма ж тут знімали Гру престолів. Невже ми нарешті побачимо справжніх драконів після стількох років подорожей?

Але ні, останній дракон, схоже, давно полетів звідси, наразі можна купити тільки пластмасових у сувенірних лавках за усі гроші світу. В цілому, для порівняння цін, Дубровнік настільки дороге місто, що тут кожен раз треба за щось платити усі гроші світу. Хочеш купити футболку – усі гроші світу, хочеш на мур вилізти – усі гроші світу, те саме стосується й платного туалету. Тож у подорож краще брати не одну пачку усіх грошей світу. Я, до речі, ходив у тематичній футболці, яку Аня для мене купила в Україні. В цілому у мене склалося враження, щоб топ три дорогих частини світу: це Ісландія, Швейцарія і Дубровнік.

Але, якщо у вас апартаменти зі своєю кухнею то вам не варто переживати за те, що доведеться їсти піцу Маргаріту за всі гроші світу) Погуляли старовинними вуличками міста, вони тут прямо еталонні, щедро вмилися хвилею моря, яка нас накрила на пірсі. Ну що ж, море не дуже холодне, можна й поплавати спробувати. Але спочатку дізнаємося, як дістатися до острова Локрум. Нам повідомили, що сьогодні туди не можна, бо приїхав сам президент України! Ми вже не вперше прилітаємо разом із президентами України в якесь місто, схоже вони так само класно полюють на акційні квитки, або стежать за нашими маршрутами. Ну добре, пішли тоді пообідаємо в місцевій пекарні, а в сусідньому магазинчику можна взяти смачненьке капучино. Але сталося несподіване, прямо при мені працівниця звільнила кавомашину. Тобто прямо так їй і сказала, коли замість лате я отримав велику склянку молочної пінки. Тепер додамо туди кави з термоса Ані і вийде справжнє лате. Далі була трапеза на березі моря, але сонце смажило з такою силою, що борек в руках починав шкварчати. Так, побігли купатися у те бурхливе морько. Вода фантастичного кольору, доволі прохолодна.

Але море само вирішувало чи будеш ти купатися, варто було тільки зайти по коліно, як гігантська хвиля робила свою справу і затягувала усіх допитливих до себе. Купатися було радісно і весело, щоправда у мене була трошки зламана одна рука, але ж не зупинить це зухвалого туриста! Тепер треба було обмитися під душиком із прісною водою. Душ включається тільки якщо в нього кинути п’ятдесят центів. Далі можна було спостерігати сцену, як помитися чотирьом людям одночасно під одним душем за 50 центів. Було як мінімум дуже весело і навіть води вистачило. Після холодного моря ми були бадьорими і свіжими – можна і на гору залізти, он як раз поруч прямо величезна, як ми любимо. Тож мерщій.

Ото звісно мінус подорожувати із нами, бо любиш-не-любиш гори, а доведеться лізти, бо ми їх завжди знайдемо. Із плюсів підйому по дорозі ріс гранат, із мінусів, він був ще не стиглий і кислий. На середині підйому ми зустріли жінку, яка спускалася. Вона сказала, що доки піднімалася, то впала і передумала підніматися. Та й взагалі скоро сонце сяде. Я подивився на сонце, яке здається найближчі два тижні загалі сідати не збирається і буде випалювати нас спекою, дивно, але продовжимо маршрут. Підйом в спеку виявився не настільки пекельним як ми очікували, тепер тільки знайти б де набрати води. А он і закритий ресторан із умивальником. “Але ж там немає ручки на крані!” схвильовано сказала Даша. “Це не проблема для справжнього інженера!” – сказав я і, на щастя, знайшов ручку, що валялася поруч. А ось відсутність води у самих трубах виявилася проблемою для інженера. Поруч проходила місцева жінка і запитала, чим може нам допомогти?

“Води!”, “А немає на жаль!”. О це так поворот, із нашого досвіду ми знаходили воду абсолютно всюди коли вона потрібна. Була навіть історія, коли далеко в карпатських горах здавалося, що води вже не буде, то раптом ми зустріли нашу куму, яка чомусь в цей день опинилася в тих самих горах, в тому самому місці в Карпатах. Зустріч була неочікуваною, але у неї як раз була вода. А тепер ми в Хорватії, а де ж наша кума, коли вона так нам потрібна? “Дивіться!” – за парканом закинутого будинку на відстані витягнутої руки стояв великий склад пляшок питної води, їх там було кілька сотень, не менше. Але ж вони не наші, ми ж не можемо просто взяти їх. В цей момент, жінка, що з нами спілкувалася хвилин п’ять тому, повернулася, зайшла на територію цього будинку і видала нам по пляшці води. В цей момент я зрозумів, що у когось із нас розкрито секрет суперсили. Якась суперсила є у кожної людини, але вона проявляється у чомусь несуттєвому, але дуже зручному. У мене або Даші це вода, яка з’являється в дуже потрібний момент, у маминої Даші – завжди ламається або запізнюється її транспорт. Вона сама про це казала, але ніяк не збагну, у чому винні усі інші люди в тому транспорті.

У Дашиної сестри схоже суперсила попадати у дешеві тури. У кінці маршруту на горі був ресторанчик із панорамним видом і навіть сходинки для тих, хто хоче ще вище вилізти! Як на мане, найгірше що є у туристичному житті це сходи, та ще й в горах. Сходи це мій запеклий давній ворог! Ми досягли вершини, ми молодці, можемо йти донизу. А то ж сонце й дійсно колись має сісти. Ще й в маркет на закупи треба встигнути. Як же добре, що вночі не видно кладовища за вікнами! Але чомусь звідти тягне сигаретним димом, хтось там вирішив перекурити.
Кожен ранок у нас починався із групового прокидання о шостій ранку. Біля кладовища є церква, яка чомусь о шостій ранку дуже гучно б’є чимось металевим об якусь рейку. Можливо навіть черпаком, але за що вони так? Я колись описував що хорвати в деяких регіонах доволі злі люди, і схоже я наблизився до розгадки. Як би за ті чотири дні самому не озвіріти. Ще хтось вночі на кладовищі щось у машину загружав. Ми поснідали на нашій терасі і почали черговий сонячний день, сьогодні ми пішли розвідувати що тут в протилежній стороні від центру, у Лападі.

Тут є і парк і звісно ж гора! Невеличка, але достатньо. Це якийсь трохи вертикальний парк виходить. Із плюсів це панорами на безмежне блакитне море. Море нас манило всіма силами, ще й спека від підйому додавала бажання залізти в воду. Ну добре-добре, йдемо вниз купатися!

Щоправда треба було обрати, або красива водичка із крижаним вітром, або звичайна, але без вітру. Демократія – сила, довелося купатися у звичайній водичці. Взагалі цікаво, я не думав, що в цьому році ще покупаюся, а тут привалило так.

Тепер можна прогулятися по променаду вздовж моря і повертатися додому на обід, на щастя, таксі в цій країні не дорогі якщо нас четверо. Ще й на робочу нараду як раз встигну. Чому ж це таксі не їде саме тоді коли це так треба. Ще й нарада це персональне знайомство з одним із нових менеджерів. Знав би, відпустку на цю подорож взяв би))) Але для мене ворк енд тревел це вже цілий стиль життя. Можу вже лекції на цю тему читати.

До наради хвилина, а таксі навіть на горизонті немає. Ну ок, почнемо. Я привітав нову колегу і запитав, чи подобається їй живий фон який я ретельно підібрав для наради. На фоні був паркан увитий живими рослинами, арка та чорна кицька, що дрімала на стовпі. Кицька почувши, що під її лапами проклали телеміст із Фінляндією вирішила піти з нашої компанії. Менеджер дійсно оцінила який я спеціально для мітинга підібрав мальовничий куточок. У нових менеджерів якийсь нюх на мій ворк енд тревел, коли мені минулого разу подзвонив новий СЕО компанії щоб познайомитися, то на нього чекав фон у вигляді музея Ататюрка із рудою кицькою у мене на руках, що твердо вирішила бути з нами на нараді. СЕО тоді відмітив, що йому розповідали, що я позитивна людина і під час знайомства він в цьому дуже переконався. Менше пощастило із фоном моєму технічному директору, що подзвонив мені коли я волонтерив для поляків на складі. Коли я включив камеру, то помітив, що не зняв робочу форму, на що далі було логічне питання “Ти що там регулювальником доріг підпрацьовуєш?))) Але не вистачає спеціальних смужечок” і віддалив камеру і продемонстрував що всі смужечки на одязі на місці, тож все під контролем. Волонтерство то святе.

А тим часом ми приїхали додому, і я знову включив камеру продовжуючи розмовляти із новою колегою. На цей раз на фоні були мотузки для одягу і тераса, я настільки захопливо вводив її в курс справи, що заплутався рукою в мотузках. Вважаю, що знайомство пройшло добре. Після мітингу на проекті мені написали, що не вистачає розробників і запитали чи не міг би я закрити задачу по розробці. Трохи не планував з телефона займатися ще й розробкою, але ж я інженер! Звісно можу, все можу! Ясна річ, що можна було б із собою взяти ноутбук, але як показав досвід, з телефона за 8000 грн (300$ по курсу на момент купівлі) можна зробити дуже велику кількість робочих задач, ви навіть не уявляєте наскільки велику, головне все правильно налаштувати. Щоправда, як писати код я ще не придумав. За годину мені написав розробник, чи не проти я якщо він спробує виконати задачу. Ну що ж, так і бути, тільки заради тебе я не проти! (Фух, баба з возу!) Навіть штучний інтелект не довелося підключати, щоб придумував мені як з телефона писати код))) Другу половину дня ми присвятили черговому променаду у Лападі.

Ввечері я вирішив видалити зайві групи на фейсбуці і в одній групі помітив, що у сонця зараз високий пік активності. Скачав додаток із прогнозами сяйва і побачив що зараз сяє уся верхня частина Європи. Скажімо так, усе, що вище Хорватії))) Визирнув про всяк випадок на двір – якісні щільні хмари. Напишу друзям в чати. Перші фото нам прийшли з Гданська, там зараз була аврора у всій своїй красі. Трохи пізніше відписалася Аліна з Осло, як прочитала про можливість сяйва, так серед ночі поїхала на трамваях за місто на озеро і там на неї чекала також аврора. Як корисно іноді почистити зайві групи в соціальних мережах.

Острів Лопуд

Є два правила у подорожах. Якщо є гора – треба залізти, якщо острови – сплавати на них. Сьогодні у нас острівний день. Крім старого міста в Дубровніку є інший пірс, звідки відправляються пороми по ціні громадського транспорту. Бо в старому місті тільки за всі гроші світу був кораблик. Взагалі виходить жити треба не обов’язково біля старого міста, бо об’єктивно там погуляти пів дня за всю подорож в самий раз. Все інше знаходиться за його стінами. Приблизно за годинку ми висадилися на острові. І як в кращих жанрах, цей острів теж мав доволі високу гору. Тож вьйо на трекінг!

Острови це завжди весело, шкода, немає по дорозі чогось їстівного, бо в околицях Дубровніка час від часу попадалися суничні дерева. Чесно кажучи таку гірську подорож я і сам не очікував, не кажучи про Аню, яка взагалі не фанат гір. Хоча 30 000 кроків на день включаючи гори із нами кожен день робила. Чергову підкорену гору ми святкували піцою у ресторанчику на берегу моря.

З самого ранку ми планували подивитися два острова, але перший у нас зайняв пів дня. Тож демократично вирішили повертатися в Дубровнік. Доки пливли на кораблику, він підплив до наступного острову. Я не зміг втриматися і сказав Даші, що я не можу морально пропускати острови, що були заплановані. Даша теж вже трохи перепочила і сказала, що не проти. Термінова нарада показала, що Аня з Мишком радо дочекаються нас у Дубровніку. Стій капітане, не відпливай будь-ласка, ми вирішили висадитися! Хоч пором зворотній ще буде?)

Острів Колочеп

Пором начебто має бути за кілька годин. Тепер ми вдвох на маршруті. Заховали речі в кущі і полізли підкорювати нові вершини, в нагороду за нашу невтомність нас зустріло гранатове дерево зі стиглим солодким гранатом.

Такого солодкого гранату ще ніколи не їв, можливо через те, що сам його здобув! Острів виявився трохи довшим ніж ми очікували, тож довелося тримати гарний темп, краса цього острова в його кручах. Тут в прямому сенсі урвища і в деяких місцях треба обережненько балансувати.

Але звісно, якщо гори то не ваше, то приємна водичка на бережку на вас завжди чекає.

Перше полювання на комету

Як сказала наша подруга Аня – Андрій явно трохи помішаний на космосі. І в цьому щось є. У мене на телефоні спрацювало ще кілька днів тому нагадування не пропустити комету, яку відкрили вченні минулого року. За прогнозами вона має стати видимою в цих числах. Пам’ятаю, як ми з Дашею полювали в ковідному 2020-му році з пожежної вежі, серед лісу, на комету Neowise, а колись задовго до того, в 90-х роках, бачив свою першу комету. І ось ми знову на полюванні. В інтернеті багато астрономічних додатків, тож під час полювання хоча б знаєш приблизний напрямок куди дивитися. Комета кожен день зміщується в сторону ночі приблизно на 17 хвилин. Сьогодні вона доволі близько до сонця, що заходить, але будемо пробувати. З корабля комету я ще не полював. Головна проблема першого полювання, ти не знаєш де точно вона і наскільки вона яскрава. Можливо її буде видно тільки бічним зором. Або навпаки щоб побачити треба певний час дивитися саме в правильну точку. На жаль, перша спроба провалилася. Сподіваюся, хмари завтра нам дозволять повторити полювання.

Цавтат та околиці

Ніколи б не подумав, що в околицях Дубровніка стільки локацій. Ми поїхали дивитися міста у напрямку Чорногорії. По туристичному хорошому закону там одразу групка приємних містечок. Перше, що ми зробили по приїзду, пішли накупили собі буреків та інших смаколиків. Тепер треба прогулятися по хорватським напів хвойним паркам нагуляти апетит. Крута фішка цих країн це хвойні дерева над морем, мені здається це ідеальне поєднання краси природи. Як нагуляли апетит можна йти трапезувати на берегу цієї ідилії.

Трапези на набережних це окремий ритуал в подорожах, мабуть люди, що в ресторанах сидять на вулиці отримують таке ж задоволення, як ми від трапез на набережній. Під час трапези я зробив добру справу виловивши пакетик з моря, підняв трохи екорівень нашої планети. Правда виловлювання пакетика ледве не коштувало падінням у воду, але ж не може бути такої лажі під час доброї справи. Від того, що ми трапезували із видом на красиву водичку, захотілося бігти плавати. Тож був повністю закритий челендж “ані дня без купання”, водичка в Хорватії суперська, заради такої води сюди варто прилітати, і тепер ми як офіційні експерти по узбережжю Хорватії можемо сказати, що лідер по красі води – Макарська.

Там багато поруч курортів і всі класні. Від Цавтату ми переїхали місцевим автобусом до Млини, а звідти був трекінг по узбережжю через Сребрено до Купарі. На мою думку, ці невеликі містечка ідеально розташовані для прогулянок вздовж моря. Колись це, схоже, були великі курорти із потужним Гранд Готелем, але тепер, гуляючи вздовж закинутих готелів-велетнів можна тільки уявляти красу та велич минулого століття. Штучний інтелект нам одразу згенерував бачення того, як мало виглядати це місце під час свого розквіту. Час близився до заходу сонця, а значить попереду друга спроба полювання на комету.

Друге полювання на комету

Даша, Аня та Мишко вирішили їхати в Дубровнік, гуляти по старому місту, я визвався бути мисливцем і пішов у Млини, де я бачив велику відкриту панораму у сторону заходу сонця. Коли я дійшов, то помітив що сонце все-таки сідає за гори, тож вскочив в автобус і поїхав в сторону Дубровніка. Даша мені скинула локацію, де в горах проїжджав автобус і було гарно видно захід. Там я і вийшов. Тепер інтригуюче очікування. Поруч сиділа пара і милувалася красивим заходом сонця, навіть камеру приготували на штативі. Але як з’ясувалися, про комету вони не знали, то вони сиділи випадково. Треба було максимально точно відкалібрувати астрономічну програму, бо похибка є через різницю розмірів телефона та обрію. Я навів на місяць і вирахував приблизне зміщення. Тепер я максимально розумію, де мусить бути комета. Як на зло, смугасті хмарки почали затягувати горизонт. З рекомендації по фотографуванню цієї комети я вичитав, що iso камери має бути приблизно 600. Я виставив його на телефоні і побачив сильне засвічення екрана, значить око ще не повинно бачити комету. Як тільки картинка стане хорошою при такому iso, тоді можна більш ретельно шукати очами. Час йшов доволі швидко і вже почало зовсім темніти. Картинка в камері вже була добра, без засвічення. Комето, де ж ти? Все ще й ускладнюється тим, що я один з перших, хто вийшов на полювання і ніде немає інформації чи вдалося її взагалі побачити. Я наробив ряд знімків, але марно, на камері не видно. Будемо далі перебирати по міліметрам небо очима. Як не дивно, за ці 20 хвилин неодноразово очам ввижалася комета, чомусь мозок намагається її домалювати. Але он вона вже є насправді!!! Я побачив!!! Вона як раз рухалася в сторону хмаринок, добре хоч встиг вполювати, дуже бліда. Наша друга частина команди була в місті, там, на жаль, було забагато світла навкруги і не видно було навіть орієнтирів зірок. Але я вже молодець! Комету ще буде видно як мінімум протягом тижня, завтра повернемося додому і можна починати нове полювання. Життя – непередбачувана штука, лише чотири роки тому ми спостерігали комету в Києві, і тоді було чітке бачення майбутнього. Наразі ми спостерігаємо її в Хорватії і теперішнє і майбутнє кардинально відрізняється від усього нашого бачення. Це як паралельний світ, я все ще так само працюю, маю ті ж самі вподобання, подорожі, але навколо все інше і ніколи вже не буде таким, як було раніше. Чи засмучує мене цей факт? Як не дивно, ані краплі, просто живемо тепер інше цікаве життя у новому для нас світі.

Вроцлав

Зворотна дорога у нас була через Вроцлав. Ми собі заклали пів дня між автобусом та літаком, в оригіналі ми мали гуляти по сонячному центру, але у погоди на нас були інші плани. Даша усе майстерно взяла в свої руки і сказала, що від холоду та дощу ми легко сховаємося у вроцлавському океанаріумі, що знаходиться на території зоопарку. Оскільки за камери зберігання у зоопарку треба було заплатити чимало грошей, тож ми скористалися перевіреним способом – хованням речей у кущах, правда у зоопарку це було вперше. Але нічим не відрізнялося від ховання речей у дикій природі, щоправда, тут вищий шанс, що їх з’їсть якийсь шархан. Зоопарк і океанаріум ми зацінили, він майже такий класний, як у нас безкоштовний акваріум у Оушен Плазі в Києві😊 Але без жартів, якщо непогода, то океанаріум – топчик рішення. Тепер треба було сісти на фліксбас, але він схоже зламався і затримка вже світилася годинами, що наростали. Можна було б панікувати, але ми в рідних краях, та ще й сонце вийшло. Тож у нас була додаткова кількагодинна прогулянка по паркам міста. Потім прийшла пропозиція обрати інший автобус і ми швиденько відкоригували собі маршрут. Вже наступного дня ми всі разом успішно вполювали комету з краківського кургана Кракуса.

Перше Каміно: Порто — Сантьяго-де-Компостела (Camino Portugues Coastal)
Дати: 31.10 – 11.11
Кількість днів: 12
Відстань по маршруту: 240 км
Фактична пройдена відстань з урахуванням прогулянок: 330 км
Кількість кроків: 465348
Кількість дощу на маршруті: одного дня була 3 годинна злива
Середня ціна за житло: 38,7 євро за ніч за двох
Температура: Після десятої ранку перевдягалися у футболку, шорти, трекінгові сандалі
Вага рюкзаків: Мій – 4,7 кг, Даші – 2,4 кг (Друге каміно у жовтні Мій – 4,0 кг, Даші – 1,9 кг)
Житло: Заздалегідь забронювали приватні номери в хостелах або власні апартаменти
Кількість мозолів за всю подорож: 0
Чи втомлювалися ноги: За подорож іноді ноги боліли в таких місцях, що я навіть не знав, що там ноги можуть боліти
Маршрут: Porto -> Mindelo -> Esposende -> Viana do Castelo -> Moledo -> Mougás -> O Burgo -> Vigo -> Redondela -> Pontevedra -> Caldas de Reis -> Padrón -> Santiago de Compostela
Рівність маршруту: В інтернетах пишуть, що він відносно рівний, але повірте нам, підйомів там достатньо
Краса маршруту: Дуже-дуже, він весь час різний

Друге Каміно: Порто — Сантьяго-де-Компостела (Camino Portugues Central + Spiritual)
Дати: 10.10 – 23.10
Кількість днів: 13
Відстань по маршруту: 240 км
Фактична пройдена відстань з урахуванням прогулянок: 328,5 км
Кількість кроків: 444308
Кількість дощу на маршруті: 4 дні зі зливами, які час від часу мінялися на дощ
Середня ціна за житло: 38,7 євро за ніч за двох
Температура: Після десятої ранку перевдягалися у футболку, шорти, трекінгові сандалі
Вага рюкзаків: Мій – 4,0 кг, Даші – 1,9 кг
Житло: Заздалегідь забронювали приватні номери в хостелах або власні апартаменти
Кількість мозолів за всю подорож: 0, але від дощів були сильні натертості
Чи втомлювалися ноги: Як не дивно у другому каміно ноги не боліли
Маршрут: Porto -> Angeiras -> Vila do Conde -> Barcelos -> Ponte de Lima -> São Roque
-> Valença -> O Porriño -> Puentesampayo -> Combarro -> Villanueva de Arosa -> A Angueira de Suso -> Santiago de Compostela
Рівність маршруту: не такий гірський як Camino Portugues Coastal
Краса маршруту: Дуже-дуже, він весь час різний, не гірший за Portugues Coastal, але перше каміно має сенс обирати саме Portugues Coastal

Авіа: Прилітали і вилітали назад з Порто. Від Сантьяго-де-Компостела повернулися у Порто на Flixbus. Зверніть увагу що квиток може виглядати як на два автобуси з пересадкою, але у нашому випадку була помітка, що з автобуса на пересадці виходити не треба.
Наскільки сподобався досвід першого каміно: Вже запланували наступне Каміно
Наскільки сподобався досвід другого каміно: Воно було зовсім інше і не схожим на перше, тож треба ходити ще і ще та порівнювати
Яка кількість людей оптимальна в групі: Я не можу уявити, як може йти більше ніж двоє людей разом, хоча ми бачили групи

Спорядження

Рюкзаки: Ospray 34L + 13L, із застібками на тілі для балансування ваги.
Вага заповнених рюкзаків: Мій – 4,7 кг, Даші – 2,4 кг
Взуття: У кожного було дві пари взуття (кросівки + трекінгові сандалі). Упродовж кожного дня ми перевзувалися під час маршруту
Шкарпетки: Трекінгові без швів по дві пари
Гаджети: Телефони + зарядки
Засоби гігієни: Зубні щітки, маленький тюбик зубної пасти, шматочок антиперспіранту в зіп-пакетику. Пластирі на випадок натирань.
Нижній одяг: Дві пари шортів (у Даші штанів), підштанники
Верхній одяг: По дві пари футболок, по кофті, по куртці, шапка, шарф
Спідня білизна: По дві одиниці кожному
Дощовики: Два максимально тонких дощовики
Пляшка: Пляшка для води 0,8. Заповнювали близько 70 грамів в дорогу на двох. Воду пили з колонок, їх на маршруті було достатньо. Пляшку завжди можна наповнити безкоштовно у кав’ярнях.
Готівка: Сумарно знадобилася готівкою до 300 євро, всі інші розрахунки проводили карткою
Додаток: Buen Camino

Що не рекомендую брати через додаткову вагу

1. Powerbank
2. Термокружка або термос
3. Штатив для камери
4. Камера
5. Блокнот та ручка
6. Косметичка із косметикою

Звісно, це все може здаватися необхідним, але буквально кожний зайвий грам — шлях до можливих мозолів та страждань.

Поромна переправа у Caminha

• Квитки та розклад поромів тут.
• Купували за кілька днів.
• Відправляється пором тут.

Поромна переправа на шляху Spiritual

• Квитки та розклад поромів тут.
• Купували за тиждень
• Відправляється пором тут.

Поради

• Крем від мозолів — обов’язково. Наш називався Chamois Butt’r Anti-chafe Creame. Ми читали, що можна вазеліном користуватися. Як тільки відчуваєте, що десь некомфортно починає тертися — мажете кремом це місце.
• Плануйте собі такі відстані, щоб ви не були схожі на зомбі в кінці маршрутів.
• Завжди звіряйте маршрут із додатком. Попри те, що увесь маршрут фізично розмічений, на маршруті є фальшиві або неточні вказівники, що будуть вести вас до піратських сервісів, наприклад у місті Caminha.
• Беріть те взуття, у якому вам буде зручно проходити великі відстані, а не те що радять в інтернеті. Взуття має бути достатньо вільним в пальцях, щоб ступня була розслаблена.
• Якщо починається біль у нозі, то треба одразу робити зупинку на перепочинок.
• Не можна поспішати на маршруті. Темп має бути комфортним, в такому випадку і м’язи будуть боліти набагато менше, і суглоби не нагадають про себе.
• Прання буде потрібне майже кожного дня. Тож весь одяг має бути таким, що легко сохне.
• Не можна стрибати та бігти під час маршруту, ноги цього можуть не пробачити.
• Після того, як зібрали вдома рюкзак, дуже-дуже гарно подумайте чи поклали туди тільки те що дійсно необхідне.
• Після того, як перепливете в Іспанію буде місто Netos, після якого доволі довгий проміжок маршруту в листопаді не було їжі, доки ми не дійшли сюди. Тож раджу у місті Netos добряче поїсти.
• Джерела питної води ми знаходили на оффлайн картах додатка maps.me. В пошук писали слово “Вода”.
• Має сенс перевіряти відгуки заброньованих готелів на наявність клопів, до бронювання і додатково перед заселенням.
• По поверненню до дому ставте одразу речі на 60 градусів в прання, або на три доби в морозилку, це для знищення можливих клопів у речах.
• Розетки мають європейський роз’єм, такий самий як в Україні.

Ніколи не подумав би, що країна, яка була в далеких мріях буде відвідана вже вчетверте. При чому попередня Норвегія була буквально місяць тому, але ми ті туристи, які пливуть за течією — течією акційних авіаквитків. Коли ми друзям сказали, що летимо в Норвегію, то вони здивовано сказали “Ми були впевнені, що ви нещодавно з неї повернулися)))”. На цей раз ми літали до наших друзів Аліни та її мами Наташі, що осіли в Осло. Хоч ми і звикли, що Норвегія це дощова та мокра країна, але на цей раз на нас чекала сонячна столиця. На всі три заплановані дні випало сонце. Цікаво, що в Норвегії або ти попадаєш у тотальні дощі, або в ясне небо як у випадку із Тромсе. Це була перша подорож, де не ми складали маршрут, а нас водили по найцікавіших місцях та околицях. Мій мозок до такого настільки був не готовим, що мені важко тепер зрозуміти, про які саме місця треба писати.

Почали ми з вечірньої столиці. Ми вже колись давно були пів дня в Осло, але на цей раз воно мені відкрилося більш футуристичним та просунутим. В цілому скандинавські столиці приємно вражають, як той самий Стокгольм. Тож Осло у мене прямо в рекомендаціях до відвідування тепер, а ще й нічний недорогий фліксбас ходить між Осло та Ставангером, я вважаю що це ідеальне доповнення норвезького маршруту. Родзинкою цієї подорожі були шедеври української кухні, які нам готувала Наташа, які звісно включали борщик.

Ми жили у Наташі, на вечерю до нас приїхала Аліна і сказала, що десь на околицях Осло якісь світлячки і треба їхати дивитися, попри те, що вже до ночі справа йде. Ну якщо треба, то треба, ми завжди готові. Куди їхати? В ліс в іншій частині столиці? Легко! Коли ми вийшли на зупинці трамвая, то помітили, що кількість бажаючих побачити світлячків не менша, ніж в Кракові коли усі йдуть на курган святкувати Новий Рік. Схоже ми тут не заблукаємо. Перше що ми знайшли — це гігантську інсталяцію із трусів-ліхтариків, що світилися на деревах. Аліна, ти ж нам казала, що в Осло нічого цікавого не відбувається, як ти поясниш це? А головне, навіщо хтось це тут повісив.

Але це явно не наша ціль. Вдалині було видно, що між деревами щось яскраве світиться. Ті світлячки виявилися великою кількістю ліхтариків розміром з кулак, що висіли між деревами. Вони граційно міняли свій колір в такт до таємничих звуків, що тихо лунали десь з колонок. Магії не було кінця! Норвегія вміє вразити! Можливо вони тестують інсталяцію для японського експо, подивимося. В тих ліхтарних джунглях хотілося загубитися і залишитися на вічність. Вони чудово грали нашими емоціями. Шкода, що наш час обмежений, і він коротший за вічність.

Ну добре, ще повернемося, почали відходити від ліхтариків і знову вражено зупинилися і не могли відірвати погляди. Все ж таки, вже глуха ніч, тож треба повертатися.
Які тільки челенджі не підкидали нам подорожі, на ранок я прокинувся із зубом, що почав боліти. Це вже вдруге і він болить виключно у дорогих країнах, минулого разу він обрав Швейцарію. Нажаль зуб був не єдиною моєю проблемою цієї подорожі, це ще й була перша подорож зі зламаною пластиною в руці.

Тобто другий раз зламав зламану руку незадовго до подорожі. А оскільки в європейських країнах терміновий термін може тягнутися більше ніж пів року, то я поки що боюсь уявити скільки мені ще подорожей треба пройти зі зламаною рукою, а тепер ще й запаленим зубом. Але ж не відкладати через ці дрібниці подорожі? Ніт! Ми ще й в Каміно зі зламаною рукою сходимо, цікаво чи багато людей проходили маршрут Святого Якова зі зламаною рукою? Але повернемося до Норвегії. Новий сонячний день, нові відкриття!

Почнемо з подорожі на поромі, це завжди радісно. Почали ми з маленького містечка Дробак. Це невеличкий куточок раю, на березі морька зі смачним морозивом, резиденцією Санта Клауса і блошиним ринком. Під сонцем це місто виглядає нескінченно затишно, начебто в ньому зупинився час. Головне в картинну галерею не заходьте, вона вас швидко поверне в реальність. Не дарма вона безкоштовна. А так прямо мило-премило гуляти.

Наступною зупинкою ми вибрали острів Ліндоя. Острів, як і більшість островів цієї частини Норвегії, невеличкий, затишний, грибний. На цьому ще й овечок можна поганяти) Тепер можна повернутися на вечерю до Наташі і ще разок поїхати дивитися на ліхтарики.

Наступного дня у нас був справжній Норвезький гопатюр. Це вилазка за місто із заготовленими бутербродами. Ми доїхали на метро кудись далеко-далеко від цивілізації і почали піший довгий маршрут норвезькими грибними лісами.

Ліси самі по собі особливо не опишеш, але природа Норвегії — то завжди радісно. А якщо ще й вдало прокласти маршрут, то на десерти можна заглянути в справжню норвезьку колибу і скуштувати традиційних ласощів. Я не впевнений, що вони колиби теж називають колибами, але суть не міняється – виглядають вони саме так.

Тепер довгий маршрут до місцевого відомого озера і можна їхати в центр. Там на нас чекав парк дивних скульптур Віґеланна. Дивні вони, за великим рахунком, тільки для нас, а для місцевих це, мабуть, парк звичайних скульптур. Крокомір показав цифру 30 000, а значить денна туристична норма виконана і можна повертатися. Це середня кількість кроків під час наших подорожей, при тому така цифра взята не з голови. Після 30 000 починає відчуватися втома і дуже бажано дістатися ліжка до відмітки 36 000, бо там втома по експоненті наростає.

Хоча, як показав досвід Ісландії, ми можемо і 43500 з перепадом висоти кілометр вгору і стільки ж вниз. Зараз подивимося, які цифри намалює нам маршрут Каміно. Наступна половинка дня була останньою в цій подорожі, навіть зуб це відчував і біль почав проходити. Сьогодні нашим гідом знову була Наташа і ми закрили останні частини міста, також побачили річку з водоспадом прямо в місті і багато затишних двориків.

Ось така у нас вийшла невелика і нескінченно затишна подорож вихідного дня до друзів. Але це тільки початок наступної великої подорожі, ми передали естафету Аліні і вона взяла собі квитки у Сінгапур на наступний рік. Тож чекаємо неймовірної розповіді про не менш неймовірну подорож до країни майбутнього.

Минулого року ми започаткували добру традицію, раз на рік збираємо мам і летимо всі разом кудись на море. Цього року була сюрприз-подорож до регіону, де відбувалися події фільму “Приборкання норовливого”. Про напрямок подорожі не знали ані мами, ані Мишко. Тож до самого аеропорту був для всіх сюрприз. Моя мама проявила відмінні аналітичні здібності туриста і сказала, що летіти ми будемо явно в Мілан, бо туди зазвичай дешеві квитки, а потім на поїзді будемо їхати кудись в сторону моря. І це дійсно так і було заплановано. Отже трохи логістики на тему, як максимально дешево перевезти п’ятеро туристів. Мілан у візейра вже роками один з найдешевших напрямків. Далі треба було знайти житло, ми його знайшли на букінгу, але бронювали напряму у господаря, щоб максимально знизити ціну проживання. Звичайно, був ризик того, що нас кинуть, але, на щастя, все склалося за планом. Програму ол інклюзіва ми почали прямо з аеропорту Кракова, на мам чекав робот кіт-шериф в одному з ресторанів. Цей робот розвозить замовлення і радіє коли його чухаєш за вушком. Далі за культурною програмою було просеко та мартіні, яке ми заготували заздалегідь.

Тож переліт пройшов максимально комфортно. У самому Мілані у нас було аж кілька годин. Для Мілану це не те щоб достатня кількість часу, це ще й на відпочинок у парку залишиться. У Ніни це було перше знайомство з містом, тож ми подивилися Міланський собор і галерею поруч, на чому ми офіційно перетнули позначку “відвідано 100% визначних місць” міста.

Може здатися, що поїздка в Мілан взагалі не має сенсу, але насправді це один з головних хабів, якщо хочеш у Швейцарію, Ніццу, на озеро Комо або в Портофіно. Тож нам дуже пощастило, що таке місто як Мілан існує) Тепер можна не поспішаючи йти у напрямку головного вокзалу. Ще й зупиночку в парку зробимо. Парк тут добротний, якісний. Однією із забавок цієї подорожі був додаток, в якому можна забрати їжу, що не продалася до кінця дня по промо тарифу і це пакунок-сюрприз. Додаток мені за рекламу не платить, тому його назву писати не буду) Ми замовили перед поїздом в двох закладах. В першому за 4 євро я отримав дві невеликі піци, два великі аранчіні, купу маленьких аранчіні і два пакета солодощів. Взагалі було радісно спостерігати, як мені майже усе з вітрини складають в пакети. В той час Даша забрала три комплекта вечері по п’ять євро. До Рапалло їхати дві з половиною години, у поїзді ми закатили справжній бенкет. Їжі було стільки, що ми тепер були спокійні за сніданок, оскільки приїжджали у Рапалло вночі. Коли поїзд проїхав Ґеную, то ми почали їхати повз наші майбутні курортні міста. Оскільки була ніч, то нічого не було видно окрім туристів, що смачно вечеряють в ресторанах. В хороших туристичних локаціях є характерна ознака, там серед ночі заповнені ресторани. І ця ознака неоднократно підтверджувалася. Вперше ми помітили таке в Аргентині, коли під час пошуку готелю, незнайома дівчина, що сиділа і їла морозиво, сказала, що ми ту смакоту зобов’язані спробувати і почастувала нас зі своєї ложки, це було дивно, але нескінченно мило. Я думаю, після того випадку їй карма увесь час посилає найкраще морозиво світу, а вона навіть не здогадується за що. А тим часом ми приїхали у Рапалло. Варто було тільки вийти з вокзалу і ми опинилися у місті вічного свята. Фонтани, височенне дерево оповите гірляндною сіткою, у місті активне нічне життя. Наші апартаменти були зовсім поруч, і як же ми раділи, коли у вказаній скринці знайшли ключі, таки зі справжніми власниками переписувалися під час бронювання.

У нас була гігантська квартира із трьома спальнями і кімнатою для гри в настільні ігри, ми взяли з собою гру “Медова пригода” – це гра, в якій ведмедик поставив собі за ціль дістати мед із вуликів за будь-яку ціну! Закинули речі і мерщій досліджувати нічне місто. Моречко ласкаво кликало почати купатися прямо зараз. Я вже готовий був бігти у воду, але Даша попередила, що саме у Рапалло є проблема із пляжами, тому в темряві в воду точно лізти не можна. Місто бомбічне, атмосфера топчик, вже не терпиться почати детальне дослідження зранку. Коли на ранок ми вийшли із мамами, то Ніна сказала, що була впевнена, що ми живемо в невеличкому селі, а тут справжнє місто.

Місто можна охарактеризувати словом “затишне” і це слово максимально відображає сутність. Тут є і ботанічний сад, і канатна дорога, яка піднімалася далеко в гору, і піші вулиці, і невеличкий замок і навіть три безкоштовні пляжі. Але що тут не так з пляжами? По-перше, добре, що я вночі не заліз у воду, бо серед цих трьох пляжів мігрують непроглядно зелені мікроводорості. І треба робити обхід, щоб розуміти, на якому пляжі зараз обстановка краще. У всіх сусідніх курортах таких проблем і близько немає, проблема саме у Рапалло. Але наш вибір був зважений, як мінімум тут не треба було лізти в гору до апартаментів.

Сьогодні був доволі прозорий пляж біля замку, а якщо відплисти трошки від берега, то там взагалі все ідеально. Одна з крутих переваг тутешніх курортів – окрім наявності безплатних пляжів, ще й душі, а іноді і переодягалки є. Тобто завжди поруч із платним пляжем є безкоштовний. Моречко в кінці серпня було ідеально тепле. Нарешті ми застали тепле море в цих Європах, а то тут із цим трохи дефіцит. Але є ще одна велика перевага, яка перекриває усі вищевказані – тут немає рашиків. Ми приїхали аж на вісім днів, тож у нас буде доволі розмірений відпочинок за нашими мірками. Сьогодні, наприклад, обмежимося лише підйомом на канатній дорозі.

Вагончик відправляється кожні тридцять хвилин і наш вагончик зайняли повністю українці. Наша солов’їна лунала над безкрайніми зеленими ландшафтами італійських гір.

Тепер ми високо в горах, блакитне море десь далеко внизу кличе нас сонячними зайчиками. А ми гуляємо лісовими стежками по гірському хребті.

Санта Маргарета

Оскільки днів багато, то зазвичай у нас пів дня активності, а пів дня пляжі. Наступного ранку ми відправилися в піший маршрут у Санта Маргарету. До міста йти десь з годинку пішки. Це місто прямо для душі. В ідеалі, якщо знайти не на горі вигідне житло, то можна там і поселятися, плюс дуже класні і чисті пляжі.

Коли дійшли до старого міста, то там влаштували імпровізоване бенкетування смаколиками з супермаркету. Головними стравами були рибка, свіжий хамон та кавові йогурти. Треба було знайти на вулиці затишне місце для трапези і якраз чомусь стояла купа стільців для концерту. Для нас було саме те. Схоже, ті стільці спеціально для нас і поставили. Я думаю, в той момент ми встановили новий світовий рекорд по кількості з’їдених кавових йогуртів за раз. Можемо рухатися далі.

Ми піднялися на максимально високу гору, що знайшли в околицях, щоб подивитися чиюсь віллу. Вілла шикарна, панорами гарні, але як же той пан увесь час ходив на гору та з гори, та ще й в таку спеку. Не життя, а пекло схоже раніше було. Нам дуже пощастило, що ми народилися після того, як винайшли ліфт та вайфай.

У нас були більш генеральскі плани, дійти прямо до самого Портофіно, але камон (або навіть хамон), у нас релакс подорож і половина дня вже позаду, а це означає тільки одне, на нас чекають Рапалло і довгі купання.

Портофіно

Оскільки вчора до Портофіно дістатися не вийшло, сьогодні продовжимо, тільки зробимо це у другій половині дня, щоб купити 24 годинний квиток і покрити їм наступні пів дня. Перша половина дня видалася не менш цікавою. Ми замовили через додаток свіжу рибу-сюрприз і нам за 5 євро дісталися три великі доради, тож обід у нас був гастрономічним на максималках. Тепер треба буде увесь час відловлювати ту рибу.

Із Портофіно проблемно, що треба їхати двома автобусами і другий автобус чомусь коштує аж по 5 євро з людини. Але добре, що добовий квиток покриває і той другий дорогий автобус. Дорога до Портофіно прямо топчик-топчик. У вікно автобуса нас дражнили пляжі-лагуни своєю красивою водичкою. І якщо ви повні сил і впевнені, що зможете не зупинятися, щоб поплавати на кожному красивому пляжі, то краще цей маршрут йти пішки, хоча б в одну сторону. Саме місто виглядає дійсно цікаво за одним винятком, назва “Портофіно” явно походить від слова “Порт”.

В Портофіно справжній пляжний дефіцит. Тож гуляти тут і насолоджуватися духом старої Італії прямо обов’язково, а от жити краще на відстані. Для нас же однією з переваг була гора. Мерщій всі на гору! Окрім панорамних видів гора виводить на справжній затишний пляжик, щоправда без душа. Водичка на початку вересня була як пухова ковдрочка.

Це наш улюблений тип водички. І прямо блакитна-блакитна. Ми з Дашою не довго думаючи попливли вдалечінь перевіряти чи дістанемося по воді до маяка. Скажімо так, все що нам дісталося – це опік від медузи. Це, до речі, був мій перший досвід із медузою. По відчуттям як струмом довбануло. А знаєте, мабуть маяк ми подивимося пішим маршрутом. Попливли назад. Ми пропливали вздовж невеликих яхточок, де відпочивали люди на потужних хвилях. Я не розумію, що це за вид розваги, чому не можна відпочивати на землі де тебе не качає, але коли ми пливли, я боявся, що на нас хтось із яхти наригає. Повернулися на берег і можемо йти тепер пішки до маяка, шах і мат медузи! Мишко з Ніною вирішили на нас почекати на роздоріжжі. Насправді то була пожертва на з’їдання комарам, але на той момент вони ще того не знали. Тож далі було дві групи. Доки група А дивилася на захід сонця поруч із маяком на фоні блакитного моря, групу Б доїдали комари на роздоріжжі. План по місту виконали, можна повертатися додому в Рапалло. Але стійте, у нас проїзний, можна зупинитися ще в якомусь маленькому містечку. І знаєте що? Я офіційно бачив найменше місто в Галактиці!

Його назва була ще якось із педалями пов’язана. Там є майже ціла одна вулиця, магазин пафосного бренду, купка дорогих ресторанів, два платних пляжі і один безкоштовний. Все це розташувалося на території мабуть 10 на 10 метрів. Тож подивитися усе місто зайняло менше хвилини. Ну тоді хоч трошки пройдемо вздовж моря до наступної зупинки.

Лаванья і К’яварі

Сьогоднішні активною частиною дня буде ранок. В околицях є два міста, прямо як ті Веларіба та Велабаджо. Але є один нюанс, одне місто прикольно-красиве, а друге гімняне. Я не буду спойлерити, інакше вам нецікаво буде подорожувати по цьому маршруту. Міста зовсім поруч і між ними можна перейти пішки.

Але у будь-якому разі навіть те місто, що красиве програє по пляжній інфраструктурі Санта Маргареті. А ось по дорозі додому ми ще вийшли подивитися Зоаглі. Тут мало бути наше перше житло до того як візейр посунув нам квитки на цю подорож. Пляж в Зоаглі класний, але наскільки це гірське місто не описати словами, не оспівати піснями.

Якщо тут зупинитися жити, то сходи будеш ненавидіти усе своє життя. У мене аж флешбеки з давньої подорожі на Мадейру повстали. Скільки ж по дорозі до готелю було сходинок…

Вечірні прогулянки

Кожен день у нас перед сном був традиційний годинний похід по туристичній зоні Рапалло. Це була традиція цієї подорожі. Маршрут кожен раз був той самий із зупинкою на годування гігантських риб. У нас в цій подорожі була настільки велика кількість фокачі, що ми із радістю ділилися із рибами. Риби швидко звикли до нашої традиції і теж чекали на нас. Взагалі цей регіон чомусь помішаний саме на фокачі. Але фокача це по суті недороблена піца, або піца без начинки, а враховуючи, що в Італії не в усіх регіонах смачна піцца, то з фокачою тут дійсно проблема. А коли замовляєш їжу-сюрприз через додаток, то фокачу тобі точно відвантажать так би мовити в довісок. Можна було сміливо відкривати свою фокачарню і продавати її далі. Окрім фокачі ще був цікавий випадок із додатком, коли нам видали за 4 євро дві пляшки холодного пива та п’ять солодких круасанів. Дуже цікава композиція вийшла. На зворотному шляху до готелю іноді потрапляли на вуличного художника, що балончиком малював картини.

5 міст

В регіоні Ла Спеція є 5 мальовничих міст, що простяглися узбережжям один за одним. Їх можна відвідати по черзі єдиним квитком або на електричці, але за всі п’ять вийде дорожче. Міста цікаві і аутентичні, але якщо ви думали, що в своєму житті бачили багато людей в туристичних містах, то повірте мені, ви нічого ще не бачили. Вчені багато років нас запевняють, що припливи та відливи, великі морські хвилі утворюються через вплив гравітації місяця… Ніт, це офіційно спростовано особисто нами. Дивіться, коли у маленькому місті Вернаца збирається одночасно половина Європи, то земну кулю трохи косить і починається відлив, вночі коли туристи повертаються назад починається прилив.

Те саме стосується банківської системи, впевнений у вас бувало таке, що ви не можете з першого разу закинути донат тому що система підвисає. Вона підвисає якраз через потік одночасних транзакцій на покупку квитка на відвідування цих п’яти міст, світовий інтернет банально не готовий до такого ще. Ми дивилися не всі міста, бо були без проїзного, а мали окремі квитки на поїзди, ну як сказати, майже мали, але то окрема історія із твістами сюжету і номінацією на Оскар італійського контролера “що не зміг”, але це якщо бачили історію про “паровозика, що зміг”.

Пам’ятайте, квитки на поїзд завжди треба мати. Місто Вернаца як і інші 4 міста, доволі класне, але через кількість людей цього, на жаль, оцінити неможливо. Ті, хто був на ринку в Хмельницькому добре можуть уявити масштаб проблеми. Наступне місто це Ріомаджоре. Оскільки ми приїхали під час сієсти, то усі маркети були зачинені. На щастя, хамонярня на нас чекала, а з собою були ті сумнозвісні фокачі. Але знаєте, якщо фокачу добре покрити хамоном, то виходить доволі крута страва. Насправді зі складників можна прибрати саму фокачу і тоді взагалі буде торпеда!

Місто запам’яталося дуже красивою водою на пляжі. Тут блакить чимось нагадувала єгипетське Червоне море. Для доповнення дзену тут у воді є глибока печера, куди можна запливати. Чомусь саме перед цією подорожжю ютуб мене таргетував про трагедії дайверів у печерах, тож ми вирішили не ризикувати.

Тепер треба зробити піший перехід через гору у місто Манарола. Коли ми побачили розмір гори то знову довелося сформувати групу А та групу Б. Доки Група А їхала із кондиціонером у потязі протягом трьох хвилин, група Б імітувала підкорення Евересту у нереальну спеку.

І чим вище ми піднімалися, тим гаряче сонце здавалося ближчим. Цікавий факт, що під час підкорення цієї гори турист проходить усі стадії від заперечення до прийняття. Але моя вам порада, не повторюйте цей трюк, ані влітку, ані взимку. Або хоча б беріть із собою ласти та клей, щоб ви їх могли легко склеїти десь по дорозі. Манарола зовсім невеличка із цікавою текстурою на скелях.

Щоб погуляти цілим містом знадобиться до 30 хвилин і можна повертатися. На вечір ми знову замовили свіжу рибу, але її треба було забрати до шостої вечора, по приїзду у нас мало бути ще 20 хвилин, але звісно ж через пунктуальність італійських поїздів ми з Дашею прибігли у лавку за 20 секунд до закриття. Сьогодні була цікава риба червоного кольору. А місцевий маркет нам видав дораду і купу сирого тіста для піци. Тож будемо розважатися із випіканням італійської піци в Італії.

Кожну вечерю цієї подорожі була традиція – Апероль шпрітц сесія. Головний бармен Італії міксував найкращі місцеві аперолі. А потім стандартна програма – тиха година та нічна прогулянка.

Камольї

Додатковою родзинкою подорожі стало відкриття міста Камольї. До нього поїздом їхати кілька зупинок, я би поставив це місто другим після Санта Маргарети для відпочинку у цьому регіоні. З точки автентичності місто виглядає на п’ятірочку, має свій безкоштовний величезний пляж і гармонійні передзвони з церкви. Щоправда вони настільки часті, можливо забагато працівників і кожен думає, що попередній ще не дзвонив.

Доки мами з Мишком плавали на пляжі ми з Дашею полізли у чергову гору до міста San Rocco. Дивно, що по дорозі ми бачили табличку про те, що в це місто не можна йти, інакше буде штраф. Сказати, що ця табличка ще більше підігріла наш інтерес – це нічого не сказати. Ви тільки уявіть, що мало статися у цьому місці, що до нього не можна йти?! Ми це обов’язково з’ясуємо! До міста було підійматися хвилин 40 і воно виявилося дуже прикольним.

Це та ситуація коли дерева і будиночки розташовані в особливій гармонії, ну і звісно панорама на море і міста, що знизу. У місті гуляють місцеві та туристи і всі це роблять якось так невинно, але ми знаємо, що ви щось задумали! За церквою є початок великого асфальтованого трекінгового маршруту із не менш великою табличкою, що йти не можна, бо буде штраф. Поруч з табличкою карта на якій розмічені найкращі частини маршрута і поради по стежкам. На жаль, на додатковий трекінг вже немає часу, бо ще треба поплавати і поїсти смачного морозива, ми знайшли заклад із рейтингом п’ять, що доволі рідко трапляється. Для нас, як потім з’ясувалося, це місто стало знаковим, саме в ньому нам тріпадвізор зарахував, що ми подивилися офіційно пів світу!

На цю задачу у нас пішло 12 повних років подорожей, не сказав би, що це було фізично легко, але приємно і радісно. Після гарного трекінгу можна від душі наплаватися в теплому морьку і заїсти смачним морозивом. У нас ще було пів години погуляти старим містом, ми їх витратили на стару фортецю в якій ще й безкоштовна галерея виявилася. Біля фортеці італійці сиділи на стільчиках, а перед ними співак виконував традиційні італійські мотиви. Все, черговий план виконано, повертаємося в Рапалло на просеко та нічні прогулянки.

Портофіно

Наш останній повний день, уся задумана програма виконана, ще й як на зло по всій Італії сьогодні увесь день передають дощі. Якщо поїхати кудись далеко, наприклад в Турін, то ще й холодна температура додасться. Ну тоді почнемо маршрут в Санта Маргарету, а там подивимось. Найвідважніші з нас дійшли до самого Портофіно. Даша, Ніна і Мишко після Санта Маргарети поїхали купатися в Рапалло. Ми з мамою протестували найкращі пляжі по дорозі до Портофіно.

Найкращий з пісочком виявився Paraggi, хоча у відгуках пишуть, що влітку там перебір із людьми. Назад у Рапалло ми теж повернулися пішки, бо не хотіли пропускати всю цю красу. Погода оцінила наше захоплення регіоном і вимкнула дощі на наших маршрутах. Як раз встигли до дощу повернутися в апартаменти. Сьогодні нас рибний магазин порадував купою дрібної рибки та стейком з лосося. Наступного дня у нас була остання половинка в Рапалло, тож це було гуляння по місту і прощальне купання на пляжах, а далі, як говориться: валіза->вокзал->Мілан. На Мілан у нас було кілька годин і хоч Мілан в нашому рейтингу впевнено тримає статус найнуднішого міста, на цей раз ми відкрили для себе цікавий райончик з висотками, що розташований в 20 хвилинах від вокзалу.

Він віддалено нагадує паризький Ля Дефанс, але менше. Даша пожартувала, що ще пару разів побуваємо в Мілані і може полюбимо його) Отакою була наша завершальна подорож 12 сезону.

Попереду на нас чекають справжні виклики у вигляді Каміно, або подорож, куди будемо летіти чотирма літаками, і звичайно вже не можемо дочекатися Експо 2025, що відбудеться у Японії.

Норвегія – це завжди складна і цікава подорож. Колись ми вже подолали великий маршрут від Бергена до Олесунна. Тоді ми були шоковані наскільки країна може бути фантастично красивою, навіть попри горизонтальні дощі. Друга Норвегія була за арктичним колом під час полювання на північне сяйво, тоді Норвегія вдруге підтвердила свій статус. Настав час відкрити визначні місця південної частини країни. Під час першої подорожі я думав, що нам із погодою не пощастило, але тепер ми точно переконалися що це класичне норвезьке літо. Стільки дощів я бачив в житті тільки один раз – в першій подорожі до Норвегії. Дешеві квитки були з Гданська, тож ми заїхали до наших друзів у Сопот і з самого ранку полетіли за пригодами. На маршруті лише два головних визначних місця, це Прейкестолен та К’єраг . Вони відносно недалеко від Ставангера. Але Норвегія не була б Норвегією, якщо б все було так просто. Є дні, коли потрібні пороми не ходять, є дні, коли потрібних автобусів немає, а є дні коли літак не прилітає. Перша версія маршруту була більш складною і ризикованою по часу, але потім нам Візейр змінив дати вильоту і все стало на свої місця. Тепер у нас є шість днів щоб все таки дістатися до цих двох місць. Я зазвичай намагаюся відпустки економити і шукати шляхи, як подивитися обидва місця за два дні, але на голову впала велика кількість накопичених відпусток, тож можна зі спокійною душею насолоджуватися подорожжю.

Прейкестолен

Цей фрагмент розповіді про те, що таке щастить по повній. Літак почав приземлятися в аеропорту значно раніше запланованого графіку. Тепер треба було двома міськими автобусами за годину доїхати до центру, але гугл карти дали збій і показали тільки один автобус. Ми заплуталися в курсах і сіли в автобус який нам обійдеться 320 крон замість 90 крон. Коли ми це зрозуміли було пізно. Але цей автобус замість запланованих пів години до центру доїхав за 12 хвилин. Ми біля хостелу, на вулиці дуже і дуже рідкісне природне явище – сонце. Всі наступні дні за прогнозом зливи. Ми мали приїхати о другій половині дня, і замість цього ми зранку вже в центрі міста. Терміново міняємо плани і починаємо маршрут вже зараз! Коли найближчий автобус в потрібному напрямку? Через 23 хвилини! Блискавично закидаємо речі на ресепшен, усе перепаковуємо і біжимо на зупинку. Аж не віриться, менше години тому ми летіли в літаку, а вже їдемо на Прейкестолен, хоча сьогодні ми його навіть не планували. З автобуса ми пересіли на інший автобус, і ось ми стоїмо на роздоріжжі.

Тепер маємо наступну схему. Частину маршруту можна проїхати на машині якої у нас, звісно, немає. Якщо проїдемо, то точно встигнемо на останній зворотний автобус через 6 годин. Якщо без машини, то це буде спідран до Прейкестолена і назад, але під сонцем. Мабуть це ж все-таки краще ніж повільно, але під зливою. У нас є приблизно 15 хвилин, щоб автостопнути машину, далі вже по часу буде дуже ризиковано. Машин на цій дорозі якась від’ємна кількість. О, зупиняються! Зупинилася турецька компанія щоб вибачитися, що у них в машині немає для нас місця. Оце так несподіванка! Щось більше ніхто не зупиняється, треба починати йти. Піша дорога скоро ще раз перетне трасу, буде ще одна надія. А поки будемо насолоджуватися вівцями та грибами.

Норвегія – країна куди можна їздити на грибну терапію! Я раніше взагалі не знав, що буває стільки їстівних грибів. З голоду тепер точно тут не помремо. А он і останній перетин із трасою. І якраз їде машина, і у них як раз два вільних місця і вони із радістю нас забирають! Я думаю, що саме через цю добру справу і вийшло сонце над маршрутом до Прейкестолена. Тепер у нас є чудова новина, можна зовсім не поспішати. Із трьох запланованих піших годин ми тільки що проїхали півтори. Починаємо офіційний маршрут.

Дорога до плато доволі приємна і відносно не складна. Ландшафти увесь час змінюється, це можуть бути кам’яні валуни, або болота з прокладеною доріжкою та місточками із дерева і, найкрасивіше – це озера. На маршруті було настільки мило, що біля одного з озер нас туристка запитала, чи це вже і є Прейкестолен. Ні, він он там, де фіорд майоріє над водою. Вдалині вже почали відкриватися улюблені норвезькі види з висоти фіордів. А ось і він! Прейкестолен це велике квадратне плато на висоті 600 метрів над водою.

Жодна фотографія і жодні слова не зможуть передати красу тих видів, які відкриваються завзятим туристам. В цей момент у мене в пам’яті виплили приємні флешбеки першої Норвегії. Ми з Дашею майже одночасно сказали “Яка Норвегія фантастична!”. Ми знали, що це має бути так круто, але це важко усвідомити при плануванні маршруту.

У нас було достатньо часу, щоб подивитися не тільки саме плато, а і облазити усі прилеглі території фіорду над ним. Повертатися у Ставангер зовсім не хотілося. Але погода нам допомогла прийняти це рішення. Те рідкісне явище – сонце, змінилося більш стабільним явищем – дощем. Але поки це ще не злива, тож по місцевим міркам це все ще сонячна погода. Нам нескінченно сильно пощастило, що ми помилилися зранку автобусом і змогли через це потрапити на Прейкестолен сьогодні, в єдиний сонячний день і ще й в сонячне віконце.

Коли ми повернулися назад до паркінгу, то помітили що ті самі хлопці збираються їхати назад. По старій дружбі вони погодилися нас відвезти туди, звідки нас взяли. Тепер у нас ще й до зворотного автобуса настільки багато часу, що можна погуляти по набережній у сусіднє містечко. О, знову сонце вийшло. Тепер треба заїхати у Ставангер, забрати замовлену їжу і можна відпочивати у готелі.

Прийшла смска, що заклад скасував нашу замовлену їжу. Ну то добре, а то я вже почав перейматися, що в Норвегії якось легко усе йде, бо цій країні це не притаманно. На щастя, у нас із собою великий запас їжі з дому. Бо якщо прилетіти в цю країну без своєї їжі, назад полетиш без своїх грошей. В хостелі є кухня, тож можна запарити супчик і потрапезувати з бутербродами із паштетом. В цьому хостелі нас зустріли так тепло, як ще в жодному готелі не зустрічали. Працівниця сказала, що її робоча зміна закінчилася, а в неї є ще половина пляшки вина, яку треба врятувати, тому вона нам налила по великому келиху вина на вечерю. Так, вина в скандинавських країнах я ще не пив))) Видно, що подорож задалася з першого ж дня. Оскільки план завтрашнього дня виконано повністю, то трохи перебудуємо маршрут. Тут недалеко є доволі красивий острів, це був наш варіант на останній день. Єдине що, на завтра за прогнозом погоди передають всесвітній потоп прямо у Ставангері. Ну не може ж тотально-горизонтальний дощ лити увесь день? Як виявилося, може!

Kvitsøy

З самого ранку ми дуже смачно поснідали в одному з готелів і повні сил і надій поїхали на острів. Паром плив приблизно 40 хвилин. Острів бомбічно-красивий! Принаймні схоже на те, бо через сильний вітер і дощ важко розплющити очі. Ми на острові гуляли близько трьох годин і якщо б наш маршрут зафільмували, то ми б з Дашею точно отримали оскара за фільм “Відчайдушні туристи, або як побачити острів і не померти”

Навіщо продюсери витрачають гроші на дорогі ефекти у фільмах про катаклізми? Можна ж просто тут поставити приховані камери. Але якщо відкинути фактор погоди, то острів дійсно крутий, його точно має сенс додавати собі в маршрут. Тут є багато де походити по туристичних стежках, є маяк і мальовничі будиночки на фоні моря.

Коли ми поверталися на паром, мені не вірилося, що скоро настане момент в якому ми сидимо в сухому і затишному приміщенні. Приємним бонусом стало те, що паром на цей острів чомусь безкоштовний. Нам сподобалося, але знайте такий факт – від норвезького горизонтального дощу вас не захистить жоден плащ або взуття, що не промокає.

Ставангер

Нарешті ми в затишному хостелі, тепер можна починати сушити одяг – готувати його до наступної смуги перешкод. На вечір вийшло сонце і погода нам дозволила піти погуляти по місту. Ставангер нам зайшов, містечко прямо затишне-затишне. Головне не повторювати нашу помилку – не їсти біля причалу. Тут чайки мають відпрацьований прийом по вихоплюванню бутерброда з руки. Вони заходять зграєю зі спини і якщо ти не готовий, то з їжею можеш попрощатися.

А вони гурмани, вихопили у мене бутерброд в якому був навіть болгарський перчик. Підемо подалі від них, тут кажуть є красива старовинна вулиця. Вулиця була настільки старовинною, що і люди тут ходили у фраках, але на саму вулицю нас не пустив режисер, пояснивши, що сьогодні тут ідуть зйомки фільму про 18 сторіччя. Ну тепер зрозуміло чому усі так одягнені. Яке ж це премиле містечко, ми сюди ще повернемося на зворотному шляху.

Флорлі 4444

З самого ранку ми почали маршрут до кемпінгу у Лісеботоні. Для цього нам знадобилося два автобуси і пересадка на пором. Оскільки до порома було ще достатньо часу, ми влаштували собі трапезу за столиком на пірсі. Оскільки ми забрали звечора рандомну їжу з супермаркета через додаток, то в наш раціон входила і чорниця і шпинат. Інші туристи здивовано дивилися навіщо хтось так заморочився з їжею, щоб влаштувати перекус. Лісеботн – це місто з якого стартує маршрут на К’єраг. Через специфіку розкладу транспорту у нас є аж три дні в Лісеботоні, де окрім цього маршруту нічого більше немає. Тому ми розділили наш поромний маршрут на дві частини, щоб вийти на проміжній зупинці, піднятися на фіорд, а потім сісти на наступний пором. На цій зупинці ми побачили технічне приміщення поруч із кафе, там валялося купа рюкзаків на зберіганні. Супер, докинемо туди наші, а потім їх заберемо. Нас дуже цікавило, чому це місце так дивно називається, що це така за цифра. Тепер я знаю, але вам спойлерити не буду, коли побачите сходи, що ведуть на гору усе зрозумієте))) Підйом по сходах вважається одним із головних маршрутів цього регіону, але навігатор нам сказав, що знає тут цікавіший маршрут.

Ми, чесно кажучи, не були впевнені, що тут варто виходити на трекінг, але до Лісеботона пливти ще близько години, а наступна злива за прогнозом теж буде через годину, а закінчиться через три дні. Тож це можливо останній шанс полазити по фіордом без дощу. Ми почали підйом, першим на маршруті був ліс, щедро вкритий пишним мохом. Потім почалися гриби, багато грибів, різних форм та розмірів. При тому, схоже, переважна більшість їстівна. По цьому лісу хотілось більше йти по моху ніж по стежкам. А ось якийсь хлопець так і робить, може він заблукав? Але хлопець помахав нам, що там більше грибів.
Нас маршрут вів вздовж великого водоспаду, прямо до його початку. Чим вище ми підіймалися, тим красивіше відкривалася панорама. Чи красиво було на горі? Неймовірно! Коли ми фотографувалися біля водоспаду, то на нас падав легкий серпанок, коли ми відійшли від водоспаду, то помітили, що серпанок не закінчується.

Тож скоро буде конкретно заливати нас. Але в цьому є перевага, маршрут продовжувався на гору ще на 400 метрів підйому, але тепер це питання не актуальне. Ми почали спуск іншою стежкою, вона виявилася менш мальовничою, але у неї була своя перевага, там було розгалуження на додатковий спуск по гірському хребту. Із позначкою, що це небезпечно через слизькість, але можливо. Не можемо ж ми пропустити такий маршрут, дощик ти як, почекаєш додаткові 20 хвилин? “Ніт!” Відповіла хмара і почалася злива. Коли ми спустилися донизу, то виявили, що наші рюкзаки стоять посеред кімнати, бо всі інші розібрали, а наші залишилися на тому ж місці, де ми їх залишали. Добре що наші не забрали. До нашого порому ще близько трьох годин, зараз буде пливти значно дорожчий, але швидкісний. Як з’ясувалося, в Норвегії можна не усе за гроші, бо сайт пише, що місць вже немає.

Спробуємо зайти так, а контролю скажемо що готові доплатити різницю або купити нові квитки. Виявилося що “Немає місць” і дійсно означало, що в поромі тільки сидячі місця і майже усі зайняті, але, на щастя для нас, хтось не прийшов, тож ми сіли.

Лісеботн

Ідеальне місце для фотосесій. Це затишний кемпінг, з якого відкривається чудовий краєвид на фйорд, і поруч з самої вершини скелі падають два потужних водоспади. Але є нюанс, вони потужні тільки для тих, кого заливає дощем, в сонячну погоду отримаєте два струмочки. Тож хочете красиву фотосесію – ловіть дощі, до речі, це не дуже складно. Колись у пабліках з фотографіями красивих місць планети, хтось викладав будиночок біля аналогічного водоспаду. Недалекоглядні люди писали, що мріють там жити, я ще тоді розкритикував, що на фото є один мінус, не чутно шум від водоспаду. І тепер я можу точно заявити, що водоспади не беззвучні. Шум хоч і не сильний, але підвищує психологічний ефект від маленького дощу на максималку. Ми собі забронювали невеличкий, персональний, затишний будиночок. Ми намагалися його прогріти, але марно. Чоловік з ресепшену сказав, що зараз нам принесе таку обігрівалку, що будемо ховатися від спеки. І дійсно, мабуть це була якась секретна військова розробка.

К’єраг

Завтра буде два рази їхати автобус на фіорд, рано зранку та вдень. За прогнозом дощів менше вдень. Тож бронюємо автобус на день. Коли ми прокинулися, то виявилося навпаки. Виходить, що нам треба відпочивати, набиратися сил доки сонячно, а потім в дощі починати підйом. І як на зло, далеко не погуляєш бо на К’єраг потрібні сили. Ми тоді ще не уявляли наскільки багато сил потрібно.

Ми прийшли за 15 хвилин до відправки автобуса, на що водій відповів, що ніхто найімовірніше вже не купить квитки і повіз нас вдвох на вершину фіорду. Персональний трансфер в Норввегії це круто, у нас так було колись із поромом у Токіо. На фіорд можна піднятися і пішки – 700 метрів висота. Але повірте, вам знадобиться максимальна кількість сил на маршруті до К’єрагу. Там перепад лише додаткові 300 метрів. Але є підвох, цей перепад ви рази три зробите, бо по дорозі три гори! Коли нас привезли, то природа одразу вирішила показати хто тут хазяїн. Доки ми перечікували дощ, я почув як дівчина по телефону намагається побороти скасований рейс компанії SAS, а технічна підтримка їй заливає якусь дичину. Це виявилася зовсім юна українка. Можливо той дощ зупинив нас не просто так, по співпадінню саме попереднього вечора я прокладав маршрути до Осло. І коли з’ясували, що на новий літак вона не потрапить, то я їй проклав максимально оптимальний нічний маршрут фліксбасом, який ще й буде дешевший за скасований літак. Ось і перша злива закінчилася, можемо починати. У нас є дві години в одну сторону. Навігатор показує нам оптимістичну годину сорок, але це неправда. Коли почався підйом, я своїм очам не вірив, що ми під нахилом до 45 градусів ліземо по ланцюгам вгору по слизькій мокрій скелі, періодично отримуючи порцію води з неба. І це тільки перша з трьох гір. Може далі буде легше? А от дзуськи! Хочеш побачити К’єраг? Доведи це фізично!

Підйоми займають лише половину маршруту, може по прямій хоч буде легше. Але як виявилося після цих трьох гір, вже й по прямій не легко, скелі продовжуються протягом всього маршруту, тож перестрибуючи з каменя на камінь весь час маєш бути зосередженим. Чи було красиво під час підйому? Так, дуже, але це буде менше всього вас хвилювати.

І ось нарешті починається спуск до каменю, що застряг між скелями. Ми чомусь були впевнені, що це безпечний задум і під каменем насправді є земля, але усі так фотографуються, щоб здавалося, що там прірва. Даша залишилася готовою мене фотографувати, я пішов на розвідку. Скажу так, земля там дійсно є, але до неї приблизно 1 кілометр летіти.

Дощу вже не було, я взявся за страхову петельку і спробував поставити ногу на камінь, нога почала зісковзувати у прірву. Запам’ятайте, жодна фотографія не вартує вашого життя. Тож ми сфотографувалися поруч. За нами прийшло ще двоє людей і дівчина вирішила сфотографуватися стоячи на одній нозі. Як не дивно, але вона вціліла і не впала.
На зворотному маршруті є ще кілька оглядок недалеко від каменю. Але вони нерозмічені, тож треба максимально обережно їх дивитися, види там в прямому сенсі перехоплюють подих від висоти та краси. Там навіть красивіше ніж на самому камені.

Тепер залишилося пережити зворотний маршрут і ми молодці. Зазвичай зворотні маршрути легші, але тут на вас чекають ті самі гори. До нашого зворотного трансферу дісталися прямо хвилина в хвилину. Ми це зробили! Головна мета подорожі виконана, ми переможці! Тепер зі спокійною душею можна відпочивати під час дощу у номерах. В цілому на цьому маршруті погода була некритична, кількість та інтенсивність дощів були помірними. На наступний день зворотній пором буде тільки о третій дня. До цього часу ми встигли прогулятися у сонячний період до сусіднього містечка і повалятися у ліжках після виснажливих днів. Коли пливли на поромі, то переможно дивилися на камінь К’єрагу та Прейкестолен, що майоріли вгорі.

Святкували ми цю подію на пересадці у невеличкому містечку Sandnes у Макдональдсі. Місто виявилося настільки затишним, що ми вирішили пропустити нашу безкоштовну пересадку, щоб погуляти додаткові пів години по місту. А у Ставангері перед сном таки прогулялися по вулиці, де знімали фільм.

Острови Ставангера

Сьогодні у нас останній день, літак буде пізно ввечері, тож можемо влаштувати подорож по сусідніх островах. Ще й погоду обіцяють майже без дощів. Островів тут багато, усі поруч. Пором йде по колу. Запитали у капітана його думку, він без вагань сказав нам, що треба подивитися Kalvøy, ми ще додали в маршрут Lindøy. Капітан сказав, що за правилами, ми маємо йому подзвонити і попередити, що нас треба забрати з острова, бо інакше пором пропливе повз.

Ми вирішили йому одразу оголосити наші плани і він нам розписав на якому острові і коли ми маємо його чекати. Острови нам сподобалися обидва, доволі самобутні і незвичайні, якщо у вас часу небагато то обирайте Lindøy. Ціна у додатку рахувалася як за звичайний транспорт в межах зони. До речі, поїзд від Sandnes до Ставангера також рахується через додаток Kolumbus по звичайному міському тарифу.

Тепер повернемося в апартаменти за речами, пообідаємо і можемо починати дорогу до дому. Цю подорож ми вирішили закінчити як в ковбойських фільмах – на заході сонця. Тут є пляж в пішій доступності від аеропорту, називається Solasandbane. Якщо вам треба залишити речі, то по дорозі достатня кількість густих кущів та дерев, чим ми успішно і скористалися. Ми безцільно блукали вздовж красивого моря, насолоджуючись заходом сонця. Я б хотів би цією фразою завершити розповідь, але це буде не чесно, бо навіть під час красивого заходу сонця нас накрило тотальною зливою.

Перед купівлею авіаквитків: Перевірте, чи дати авіаквитків співпадають із розкладом поромів та автобусів, які вам будуть потрібні для того, щоб дістатися визначних місць.

Де дивитися розклад громадського транспорту (автобуси, поїзди, пороми)

На Гугл картах або у додатку Kolumbus

Як платити за проїзд?

Через додаток Kolumbus, він буде знімати гроші з картки за кожний переїзд і вираховувати знижку за кожен наступний проїзд. По вихідних днях та не у години пік, діти та додатковий дорослий їдуть безкоштовно. Це все враховує додаток і повідомляє вас коли не треба включати оплату додаткового квитка.

Як їхати з аеропорту Ставангера у місто?

Є дорогий автобус FB40 (онлайн квиток трохи дешевше, але усе одно дорого), або можна доїхати дешево двома громадськими автобусами. Якщо гугл карта вам пропонує тільки FB40, переставте час відправлення на хвилину пізніше ніж FB40.

Чи можна подивитися Прейкестолен та К’єраг без авто?

Так.

Маршрут до Прейкестолена

Як потрапити на Прейкестолен зі Ставангера?

Є дві опції:

Дорога. Скористайтеся туристичним автобусом, який ваз довезе прямо до Preikestolen hiking starting point, звідти почнеться піший маршрут.

Дешева. Ми їхали автобусами від Stavanger bussterminal до зупинки Jøssang автобусом 100 та 120. Попри маленький час на пересадку автобуси чекають один одного. Там де на карті вода, автобус їде через тунель.

Від Jøssang до Preikestolen hiking starting point треба або йти пішки, або зловити машину автостопом. Але враховуйте що дорога із підйомом.

З цієї точки починається мальовничий піший маршрут на Прейкестолен який займає близько двух годин пішки в одну сторону.

Для зворотнього маршруту від Preikestolen hiking starting point вам знову знадобиться або автостоп, або пішки дійти до Jøssang. Щоб повернутися автобусами у Ставангер.

Маршрут до К’єрагу

Дві опції. За ціною приблизно однакові, по мальовничості і цікавості дуже різні.

Екскурсійний автобус зі Ставангера. Скористатися дорогим екскурсійним автобусом який вас зранку забере зі Ставангера, а ввечері поверне назад у Ставангер. Через пошук в інтернеті такі автобуси можна легко знайти.

Зупинитися жити у кемпінгу в Lysebotn. На пором можна сісти у місті Lauvik або Forsand. Квитки на пором можна придбати тут.

Чи потрібно купувати квитки на пором або автобус до К’єрагу заздалегідь. У серпні, за два дні до подорожі, квитки ще були в наявності, за день до подорожі були доступні не усі слоти для купівлі, хоча в автобусі, що підвозить до початку маршруту, були тільки ми одні. Пором виявився також не гумовим)

Для підйому на початок маршруту до К’єрагу вам необхідно скористатися автобусом від Lysebotn до Øygardstøl (або підйом на 700 метрів пішки). Квиток можна купити тут. Враховуючи розклад автобуса, можна або за один день прибути на поромі до Lysebotn, відвідати К’єраг і повернутися вечірнім поромом. Або заночувати у мальовничому Lysebotn у кемпінгу. Ми бронювали по емейлу цей кемпінг на дві ночі. Місце дуже мальовниче, але за фактом там тільки К’єраг.

Що ще можна подивитися по дорозі у Lysebotn.

Ми робили зупинку на поромі на станції Flørli. Приблизно за 3 години ми піднялися до водоспаду і спустилися. По дорозі мальовничий ліс із грибами та мохом, на зворотньому шляху ми пішли через гірський хребет, на вершині чудова панорама. Є декілька маршрутів. Ми пійшли не по сходах, хоча вони є найпопулярнішим маршрутом. Ми обрали маршрут з панорамами і не пошкодували.

Що ще дивитися в околицях Ставангера

На міських поромах від причалу Fiskepirterminalen з оплатою через додаток Kolumus можна сплавати на групу локальних островів. Ми зупинялися по одній годині на островах Kalvøy (простіший) та Lindøy (цікавіший). Працівників порома потрібно попередньо попередити, о котрій годині вас за розкладом треба забрати з островів, інакше пором зупинятися не буде, або дзвонити за телефоном, який вказаний у додатку Kolumus, коли прокладаєте маршрут поромом.

Другий маршрут, це доїхати автобусом до причалу Mekjarvik ferjekai і відправитися на безкоштовному поромі на острів Kvitsoy. Чому пором безкоштовний ми так і не зрозуміли, але працівник нам пояснив, що це політика уряду. Острів пречудовий, має цікаві маршрути для прогулянок.

Що ми тільки вже не робили у подорожах – їли гамбургер у Гамбурзі, пили какао в Макао, їли яєчко дієтичне у Бремені, але цього разу більш амбітна ціль – з’їсти кальмара в Кольмарі! А щоб два рази не літати, то і діжонську гірчицю в Діжоні. Звідки ми взагалі дізналися про той Кольмар? Я колись вдало в інтернеті загуглив “Топ нестандартних місць Європи”. І тепер час від часу вихоплюємо з того списку цікаві міста. Щоб моя розповідь не здавалася написаною у стародавньому стилі, то одразу додам пояснення “загуглити” це те, що люди робили, щоб шукати необхідну інформацію до запуску штучного інтелекту. Але стаття зі списком цікавих міст то одна справа, а друга – як туди дістатися? Кольмар – неймовірно красиве місто у не менш красивому регіоні Франції Ельзас.

Можливо те місто і залишилося таким красивим, бо настільки важкодоступне. Дешевий маршрут ми змогли прокласти з Варшави в Базель. Повертатися додому вже будемо з Ліону. Друга задача, доїхати вчасно у Варшаву. В Польщі у поїздів є штучний інтелект, який вміє відчувати страх пасажирів. Якщо ти кудись поспішаєш, то поїзд найімовірніше затримається. У нашому випадку трапилося щось неймовірне. На табло приїзду була затримка до 200 хвилин у всіх поїздів окрім нашого. На противагу такому щастю, два наступні поїзди, що їхали вже в аеропорт просто не приїхали. Але запас часу у нас був хороший, тож все було чітко. Правда літак все одно ледве не пропустили, але тут вже був людський фактор. Навіть із великим досвідом подорожей можна потрапити в погану ситуацію коли декілька незалежних факторів збігаються в одну проблему. На щастя, ми всі втрьох летимо у велику подорож. Коли наші знайомі дізнавалися маршрут, то всі питали “Це що, автобусний турпакет у вас?)”, але то був черговий витвір мистецтва зі складання красивих маршрутів від Даші. Тож починаймо.

Базель

Аеропорт знаходиться на умовному кодоні трьох країн. По прильоту треба обрати вихід в правильну країну. Потім стадія прийняття того, що за автобус до міста треба заплатити майже як за літак. І ось ми знову у Швейцарії, ніколи б в житті не подумав що буду мінімум чотири рази у Швейцарії. У Мишка це була 27-ма країна.

Як показує наш досвід, сила Швейцарії у природі. Тож почнемо з велетенського ботанічного парку за містом, тим паче це безкоштовно, а безкоштовні місця в цій країні на вагу золота) Правда доведеться трохи пішки пройти до цього парку, щоб за транспорт не викладати усі гроші світу. Парк виявився добротним, тут ми бродили декілька годин, із цікавого бачили автомат, що продає домашні продукти, наприклад кошик зі сливками або курячі яйця. Сама концепція парку цікава, тут немає працівників.

Так само ми зайшли у повністю безлюдний музей старого млина, що працював без персоналу. Радісно, що майбутнє потроху наступає і зникають професії, які створені заради професій, дуже хочу дожити до моменту коли приберуть машиністів у київському фунікулері, що виконують суто декоративну функцію. Парк дуже зайшов, навіть попри те, що десь серед парку ріс прихований дуріан і час від часу смерділо так, що йшли сльози з очей.

Але я впевнений, що то тимчасова проблема. Далі ми пішли трапезувати у місто на справжній скупий швейцарський пляж. Пляжі в цій країні виглядають доволі брутально, це метрів десять гальки і все. Оскільки ми вже досвідчені туристи по цій країні, то вже знаємо як в маркетах правильно закупатися щоб було дешево та смачно. Хоча і слово дешево тут умовне, більше підходить фраза “Не занадто дорого”.

Щось ми ще не дісталися старого міста, а ноги вже втомилися. Ще й автобус у Францію, як на зло, вночі. Старе місто Базеля приємно здивувало, але втім 99,9% швейцарських міст вас приємно здивують, якщо їх назва не “Женева”. Ми проводили сонце гуляючи по набережній, а далі відпочивали на площі біля незвичайних фонтанів.

Кольмар та його околиці

Але уся ця подорож та розповідь була звісно ж не заради Базеля, ми прямували в максимально мальовничий регіон Франції – Ельзас. Селитися треба у культурному центрі Кольмарі і подорожувати по сусідніх містечках. Вони розташовані в межах до однієї години їзди від міста і кожне наступне буде краще за попереднє. Ми бачили, що цей регіон на фотографіях дуже красивий, але з фотографіями інколи достатньо обрати правильний ракурс і навіть французьке місто Байо може здатися красивим, або коли фотографію роблять з дрона, а ти в такому ракурсі взагалі не зможеш побачити місто.

Тож ми завжди тримаємо кулачки, щоб чергова локація була красивою не тільки на фотографіях. Приїхали ми в Кольмар близько опівночі, було настільки темно, що не тільки красу міста не можна було побачити, а й асфальт під ногами. Тож з красою почекаємо до ранку. Зранку ми пішли в місцевий маркет і затарилися продуктами для французьких пирувань. Французькі бенкетування – це купа місцевих сирів, вино, круасани, хамон-жамбон, регіональний паштет, варене яєчко, зелень, овочі та гарнір.

Оскільки у цьому місті треба було ще й з’їсти кальмара, то ми купили купу креветок. Буде на вечерю паста з креветками по-кольмарськи! Після французького сніданку нарешті настав довгоочікуваний час подивитися місто. Вау-ефект тримався абсолютно усі дні перебування у Кольмарі, окрім тих моментів, коли ми виїжджали на територію Німеччини, що була поруч)

Місто дійсно фантастичної краси, його можна назвати без перебільшення дизайнерським витвором, по красі не поступається Аннесі. Хоча там велике озеро і не менш великі гори додають вагому перевагу. Якщо в попередніх сімох французьких подорожах нас Франція беззаперечно вражала, то на цей раз остаточно добила своєю красою в хорошому сенсі цього слова.

Тут навіть десь є статуя свободи, ідентична тій що в Америці, бо скульптор народився в Кольмарі. О, а он і вказівники на землі, які ведуть до статуї. Але ці вказівники скажімо так – французький пранк, вони вас не те що не доведуть до статуї, вони вас в кращому випадку по колу міста проведуть і будуть час від часу в різні сторони показувати.

Справжня статуя знаходиться настільки далеко від міста, що без жартів легше дійти до американського посольства, отримати візу, доїхати до аеропорту і злітати в Нью-Йорк.

Як подорожувати по околицях Кольмару?

Є дві опції автобус у форматі хопон-хопоф за ціною космічного корабля зі включеними сніданками на фоні планети Земля або автобусом за 4 євро, квиток на який діє 4 години. Міста розташовані навколо Кольмара, тож можна балансувати з цим квитком так, щоб охоплювати за раз по декілька міст. До самих міст приблизно 40 хвилин, між ними іноді ходить цей автобус, а іноді пішки близько півтори години. Піший маршрут вартий особливої уваги, не дарма це частина французького місцевого Каміно. Як ми уявляли до подорожі, що це будуть розкішні виноградники на фоні французьких лісів та гір, так воно і виявилося і ще навіть краще ніж уявлялося.

Перший день ми подивилися Eguisheim та Turckheim. До першого міста ми доїхали автобусом. Воно хоч і схоже на Кольмар, але вулиці суттєво вужчі, що додає особливу атмосферу місту, на жаль, в моєму випадку атмосфера була оскверненою місцевим пиріжком. Це той випадок коли ти не знаєш чи він зіпсований, чи такий і має бути. Але судячи з усього він був якраз свіжий. Тож важливий лайфхак для цієї подорожі, не купуйте місцеві пиріжки, навіть якщо вони виглядають максимально апетитно.

Після декількох кіл вулицями круглого містечка ми вийшли на виноградники і почали маршрут до Turckheim. Сонце нас не милувало, на вулиці було 35 градусів. На щастя, по дорозі був велетенський супермаркет із паками морозива по кілька євро, це коли на трьох треба з’їсти вісім порцій. Хоча задача здавалася складною, сумісними зусиллями ми впоралися.

Наступною задачею був справжній квест із пошуком солі. У нас в апартаментах її зовсім не було і зазвичай кілька пакетиків можна взяти в кебабних, але у Франції цих закладів не було. І або купувати велику упаковку солі в магазині, або сподіватися на подарунок долі. Не зважаючи на низку фейлів, наша сіль на нас чекала у японському переїзному фургоні-ресторанчику у місті Turckheim. Це було друге місто на нашому маршруті і як я писав вище, воно було теж класним, а на центральній площі готували кінотеатр перед відкритим небом, щоб показувати Індіану Джонса. Ми відверто раділи, що цей регіон такий же красивий як і на фото.

Фрайбург

Щоб не тріснула губа від краси регіону, наступного дня ми поїхали у німецький Фрайбург. Скажімо так, місто ладненьке, не поганеньке, тут навіть своя атмосфера у вигляді людей, що за трапезою опускають ноги в крижану воду в струмку, що протікає містом.

Але якщо ви подорожуєте вже французьким регіоном Ельзас, то не очікуйте, що за його межами буде щось красивіше. З іншої ж сторони, якщо ви подорожуєте по Німеччині, то не заїжджайте на французьку частину, бо це перекриє усі враження від Німеччини.

Ще, як на зло, сіли на автобус замість поїзда. Виявилося, що цей автобус спочатку має пів Німеччини об’їхати, а потім так і бути, заїде на околицю Фрайбурга. В цілому погуляли добре, але коли знаєш, що поруч Франція, то вже чекаєш коли повернешся у Францію. Щоб покращити собі місцевий досвід, ми купили велику пачку морозива у маркеті за 3 євро, вона була настільки велика, що безкоштовна порція ще перепала випадковій перехожій бабусі.

Околиці Кольмара

Сьогодні у нас буде маршрут такий Ribeauvillé-Riquewihr-Kaysersberg. Краса почалася ще з автобуса, спочатку ми проїхали повз вищезгадану і важкодоступну Статую Свободи (жалюгідна пародія на статую у нашому Мукачеві). Потім на нас з гір дивилося одразу три замки. У нас зазвичай є правило щодо гір, які трапляються на маршрутах, але на цей раз обійдемося тільки однією з трьох.

На Рибовілле у нас було трохи більше години, щоб встигнути на автобус доки діють квитки. За цю годину ми встигли і подивитися чергове миле містечко і навіть на пів гори піднятися, щоб побачити панораму над містом. Треба було зважити, чи піднятися ще трохи вище, але тоді можна зловити дощі в наступному місті, або зловити дощі вже в третьому місті. Ми обрали варіант з найменшою кількістю дощів.

Тож поїхали на автобусі у Рикевір. Я б з радістю сказав, що тут нам ще більше сподобалося, але тут усі міста рівносильно найкращі. Знаковим моментом в цьому місті стало те, що ми вирішили перевірити, що тут можна отримати через додаток To good to go. Нам про цей додаток розказала подруга перед подорожжю, ми до цього віднеслися скептично. В цьому додатку ти можеш отримати у форматі сюрпризу, їжу зі знижкою до 70 відсотків, ту, що ресторани або кав’ярні не встигають продати за день або у форматі промо заманюють клієнтів. Ти не знаєш, що саме ти отримаєш доки не забереш, але в цьому місті пропозиція світилася у магазині із невизначеним асортиментом. Ми вирішили все ж таки запитати перед проплатою, що в пакеті, бо треба було з’ясувати, чи зможемо ми пообідати. Пакет був чималий, але серед іншого там була велика банка схоже оливкової пасти. Добре що ми запитали, бо з банками гуляти було б проблематично. Цей пакет ми не взяли, але саме з цього моменту почалася відправна точка, як ми почали користуватися цим сервісом. Головне обирати заклади у яких рейтинг вище чотирьох і все буде добре.

Наступні дні ми вже майже перейшли на харчування по цьому додатку. Я б ніколи не подумав, що в дорогому регіоні Франції ми будемо ходити в ресторани))) Наприклад, сьогодні вечеря в індійському, завтра в рибному. Особливо порадували готелі, що після сніданків за 4 євро видавали великий пакет випічки що залишилася.

Так що ми відкрили нову розвагу, як свого часу був для нас геокеш. До Kaysersberg ми пішли пішки мальовничими виноградними полями, що прикрашалися масивними дощовими хмарами. Дорога була насичена пригодами, час від часу нас заливало і ми ховалися під поодинокими деревами, а іноді щось смачне попадалося, на кшталт яблук або свіжого інжиру. І чим більше ми підходили до фінального міста, тим частіше і сильніше йшов дощ.

У місті ми опинилися в заручниках у магазина із барахлом. Через тотальну зливу, все що ми могли дивитися, то були товари цього магазину. Але колись у нас було гірше, ми поспішали на концерт Kozak System, але через дощ застрягли біля сцени з концертом Поплавського. Пам’ятаю тоді ще від його концерту декілька “заручників” втратили свідомість. Біля цього магазинчика було настільки нудно, що ми все ж таки перебігли під накриття невеличкої кафешки-віконця. Давай хоч чаю вип’ємо. Тільки но нам заварили чай, дощ закінчився.

Тепер ми як дурні із гарячим чаєм стояли під накриттям і дивилися як туристи гуляють вулицями чергового красивого міста. На щастя, коли ми допили чай із місцевим несмачним тістечком, дощ все ще не почався. Щось у цій подорожі місцеві тістечка нам не заходять))) Одна з крутих фішок цього міста – фортеця розташована не дуже високо, тож піднятися до неї доволі легко, не дарма цю місцевість називають “Землі фортець”.

Тепер програму виконали, можна повертатися у Кольмар на вечірню програму. В наших апартаментах не працював телевізор, тож для більшої соціальної інтеграції ми дивилися з верхнього поверху-мансарди на життя людей сусіднього будинку. Дівчина років дванадцяти із захопленням щось розповідала з балкона другого поверху жінці на вулиці. Потім дівчина почала демонструвати нові підводні маски, схоже вони збираються в Єгипет у готель на першій лінії. Цікаво, що люди живуть в такій красі і хочуть подорожувати, щоб побачити щось менш красиве))) Це як коли ми побачили усю красу Китаю, то були здивовані навіщо китайці кудись ще літають)))) Але подорожі то велика справа, не уявляю як без них можна жити. Тож поїхали далі за маршрутом.

Страсбург

Назва міста звучить, наче Франція віджала це місто у Німеччини, тож було трохи лячно, що воно буде зовсім німецьким, але, на щастя, все виконано в кращому французькому стилі, хоча вже і не таке як було у Кольмарі. Це місто знаходиться настільки на кордоні з Німеччиною, що можна перейти через міст і погуляти по Німеччині і тут видно як дві країни хизуються одна перед іншою. Зі сторони Німеччини безкоштовний відкритий аквапарк з купою дітей, що веселяться, безкоштовна оглядова вежа. Аж не віриться, що це Німеччина.

Франція пішла більш радикальним шляхом, тут був величезний парк з морозивом за півтора євро і безкоштовними туалетами. Як тобі таке, Німеччино? Шах і мат! При чому знаючи ціни на морозиво у Франції, то тут вони були конкретно демпінговані. Але в тому і краса конкуренції – виграє споживач. Ми просто пречудово провели день у поєднанні цих двох міст. У центрі Страсбурга своя краса, тут є район “Маленька Франція” який більше схожий на маленьку Венецію, і то просто рай для урбаністичного трекінгу.

Вишенька тут – розвідні мости. Біля мосту можна спостерігати цікавий факт, як люди в величезній кількості пливуть по каналу на доволі нецікавому кораблику у вигляді купола. Одразу видно, що люди не лякані 24-ою маршруткою Києва, де подібні натовпи були звичайним явищем. Якщо б ще ціна була символічна за той кораблик, але ніт, все доволі серйозно та дорого.

На наступний день у нас запланований німецький курорт Баден-Баден, але після досвіду із Фрайбургом ми уважно передивилися фотографії міста, щоб визначити, що дійсно нам туди треба. Але не дарма той Баден-Баден завжди був на слуху, там дійсно прикольно, тож вперед!

Баден-Баден

Попри дешеві квитки фліксбасом, перша реальність з якою зустрічаєшся, це те, що вокзал знаходиться далеко від міста і з дешевого фліксбаса треба пересісти на дорогий німецький міський автобус. Це німецький курорт із термальною водичкою на кшталт Карлових Вар у Чехії, або Криниці Здруй у Польщі. Нам цей формат міст дуже заходить і цей не був виключенням.

Величезні зелені парки, фонтани, річка і атмосфера курорту на вулицях. І що важливо для нас, тут є гори із замком на вершині. От з них і почнемо. Це був той рідкий випадок коли навігатор від нас намагався позбутися прокладаючи маршрут в місцях де потрібні троси і скелелазне спорядження. На початку ми чесно намагалися подолати гору, незважаючи на те, що поруч люди підіймалися за допомогою тросів.

В якийсь момент настало місце, в якому якщо трохи вище піднятися, то вниз спуститися не вийде. Далі була ще одна спроба взяти гору на іншій стежці, знову фіаско. Та що ж ти навігатор твориш із нами! З третьої стежки нарешті піднялися. Панорами шикарні, замок не менш шикарно розвалений.

Замок виглядав дійсно цікаво і там навіть можна було ще залізти вгору в середині самого замка, але це, мабуть, для тих, хто не намагався до того взяти величезну гору голими руками. Після гірських пригод можна піти в термальні води відпочити. Але вийшов невеличкий облом. В кращому німецькому стилі половину купальні закрили на ремонт, а ціни при тому залишили без змін. Тоді краще будемо відпочивати в прохолодному басейні. До речі, басейн на відкритому повітрі в Баден-Бадені коштує 10 євро з родини.

Ще у мене там стався дивний антикармічний випадок, це коли я рятував потопаючу осу і через хвилину наступив босою ногою у траві на іншу осу. Я ще розумію, якби я топив ту осу, але ж тут сталося навпаки. Карма, ти така непередбачувана. Залишок вечора ми проводили на лавці біля фонтану і гуляючи великими пагорбами в околицях міста.

Тепер нам треба було дістатися Ліона, оскільки тільки звідти був дешевий зворотний переліт. Спочатку пів дня проїдемо до Діжона, а завтра продовжимо маршрут.

Діжон

По дорозі до Діжона у нас була пересадка на півтори години у Мюлузі. Як показав короткий досвід, Мюлуз виглядає гірше ніж звучить. А ось Діжон виглядає як треба, тільки одна велика проблема – на вулиці 35 градусів о п’ятій вечора. Сонце було настільки злим, що чи не вперше в історії подорожей ми не могли вийти з апартаментів. Краще в темний період дня гуляти, але без тотальної спеки. Добре що по дорозі до готелю нам якийсь дорогий готель напакував смачної випічки через To good to go, тож буде веселіше чекати доки сонце сяде. На великий подив коли сонце сіло – на вулиці аж ніяк холодніше не стало. Тому довелося розбивати прогулянку по приємному Діжону ще на дві частини. Коли я вийшов о десятій вечора то зловив флешбек як ми у 2010-му були в Хургаді, коли зловили плюс 46 градусів. У будь-якому разі погана спека краща за хорошу зливу. Сам Діжон доволі затишний тут навіть є якесь традиційне морозиво за яким тягнулася черга формату “Лувр у свята”. Але ми живемо в світовій столиці смачного морозива, тож нас такими магазинчиками не здивуєш)

Зранку ситуація була набагато кращою, тож ми собі проклали маршрут одразу до озер, там точно буде легше перечікувати спеку. По дорозі ми зайшли в парк із безкоштовними музеями і нас настільки затягнуло, що до озер ми так і не дісталися, а ще у музеїв була нечесна перевага – працював кондиціонер.

Коли ми вийшли з музеїв то залишався час тільки забрати ще пару пакунків з їжею та їхати в Ліон для пересадки на літак. Хоча ми приїхали до Ліону за п’ять годин, але це місто ми знаємо як рідне, і якщо тобі дорогий квиток на літак, то п’ять годин до вильоту це якраз достатньо часу, щоб доїхати автобусами та трамваєм не за усі гроші світу.

Ось така у нас вийшла затишна подорож, головною перлиною як і очікувалося став Кольмар і сусідні містечка. Їхати в цей регіон однозначно варто, а чи треба зупинятися в інших містах по дорозі? Вони хороші, але значно поступаються кольмарській частині. У будь-якому разі ви нікуди від них не дінетеся, бо дешеві аеропорти знаходяться доволі далеко і на нашому досвіді треба балансувати подорож між Ліоном та Базелем.

Ця подорож починається з історії двох дітей, що мріяли просто грати в життя. Дорослий чоловік доводив дівчинці, що у неї це не вийде, але дівчина упевнено йшла до мети і з часом вона стала правителем. Її володарювання було доволі жорстким, голови летіли. Вже дорослий хлопчик прибіг до неї і кричав “Що ти коїш?!”, але вона була королевою і сама творила закони…

– Таня, поясни мені трохи сюжет, бо ми з Дашею не розуміємо німецьку. Таня сказала, що вистава йде взагалі на швейцарському діалекті і краще пояснить виставу Томас.

Томас в загальних рисах пояснив деталі сюжету, але питань було більше ніж відповідей. Потім я запитав штучний інтелект, і мені здалося, що навіть штучний інтелект не до кінця зрозумів усі нюанси вистави. Наступного дня по усьому швейцарському кантону було тільки і розмов про сюжет вистави. Цей театр проходить кожні чотири роки і цього разу була сота річниця. Мені зазвичай важко заходять абстрактні сюжети, але цей театр зміг утримати мій фокус усі півтори години. Через чотири роки буде той самий сюжет, але може бути поставлений зовсім по-іншому. Тож мені тепер цікаво ще раз подивитися спектакль через чотири роки. Після театру ми пішли в місцевий паб містечка Ейнзідельн для обміну враженнями. В пабі наше культурне збагачення продовжилося, мені принесли місцеве пиво і знайомі почали розповідати історію міста і чому на пиві намальовані ворони. Якби мені колись сказали, що я буду обізнаним в історії невеликого швейцарського міста, я б дуже здивувався. Але перейдемо до початку подорожі. Швейцарія, як і країни Азії, це своєрідний ретріт красивою природою, у цій країні взяті кращі місця наших Карпат, додані озера, ріки та водоспади.

Минулого року ми хотіли подивитися під час подорожі Ліхтенштейн, але припустилися помилки почавши маршрут зі Швейцарії, країна виявилася настільки красивою, що Ліхтенштейн ми замінили додатковим днем у Швейцарії. На цей раз ми провели роботу над помилками і поставили Ліхтенштейн на початок маршруту, так не буде спокуси залишитися знову в країні. Вже традиційно ми прилетіли до Мальпенси і у нас на пересадку на потяг було лише 19 хвилин. Минулого разу ми дуже довго шукали потяг, але цього разу торішній досвід має допомогти, плюс літаки зазвичай прилітають трохи раніше. Але сьогодні було виключення, літак прилетів трохи пізніше, біля літака на нас чекали автобуси у режимі “Доки усі пасажири не зайдуть, ми не поїдемо”.

Коли нарешті вийшов останній пасажир, то персонал зайшов у літак і вивів ще двох пасажирів, які думали, що то не їх зупинка. Так, у нас є цілих дев’ять хвилин щоб добігти від дверей аеропортової зони до дверей потягу. Тільки ми набрали швидкість як напоролися на вибірковий прикордонний контроль. На щастя, паспорт з тризубом досі діє як золотий пропуск. І перевірка нас зайняла лічені секунди. Як сказала одного разу французька консулка – ви ж українці, для вас усюди відкрита дорога. Так, у нас ще приблизно 8,5 хвилин до поїзда. Та де ж той спуск?! На щастя, Даша добре пам’ятала торішні помилки і ми до поїзда добігли за 4 хвилини до відправлення. А він потім ще й додатково запізнився на 4 хвилини. В цьому італійському аеропорту треба пам’ятати дві речі: лате це молоко, а ліфт це ескалатор, а не ліфт. Насправді потяг від аеропорту до Лугано вважається регіональним і квитки на нього діють протягом 4 годин. Тобто, якщо не встигнеш на цей потяг, то через годину буде ще один, але втратиш дорогоцінну годину зі швейцарської подорожі. При чому слово “дорогоцінна” не є метафоричним, тут дійсно години дорогі) З посадкою у потяг все пройшло гладко, але у нас був ще один челендж катастрофічного масштабу. Я колись писав, що найгірше, що може бути в авіасполученнях – це застрягти зимою у Варшаві. Але тепер ми знаємо, що є ще страшніші туристичні речі – коли день у день тобі скасовують житло по Airbnb у дорогому курорті Швейцарії – озері Лугано. Якщо заздалегідь ти можеш хоч якесь відносно дешеве знайти житло, то у Швейцарії день у день тобі не допоможе навіть швейцарський банк! Технічна підтримка Airbnb, на жаль, проявила повну без компетентність у розв’язання проблеми. Їх вирішення виглядало приблизно так “Вам скасували житло у Швейцарії, не переживайте ми знайшли вам альтернативний класний варіант в Італії” Після чого у кращих традиціях менеджер технічної підтримки перестає відповідати. Добре, беремо ситуацію у свої руки. Але є ще один нюанс, у Швейцарії інтернет дорожче приблизно в 400 раз ніж роумінг у країнах ЄС, по факту у нас тільки вайфай. Звучить як якийсь туристичний горор, але, на щастя, ми досвідчені туристи та все оперативно вирішали і навіть витрясли з Airbnb різницю у вартості житла. Але це життя, й ідеально гладко усі подорожі проходити не можуть, тож любиш подорожувати – люби з сервісів гроші вибивати)

Лугано

Це вже наше третє озеро цього регіону. Якщо раніше я міг порівнювати Комо та Гарду, то тепер ще й Лугано. Порівняти важко, бо всі три озера красиві, єдине що у італійських більше додаткових міст, які можна подивитися на озері. Тут можливо теж, але пором стільки коштує, що можна і просто по Лугано погуляти. Перший вечір ми безцільно блукали в усіх напрямках і знайшли справжню зону релаксу. Тут річка впадає в озеро, люди і качки відпочивають немов рідні.

В десяти метрах на іншому березі річки справжнє свято, діджей грає, друзі з коктейлями в руках про щось між собою сміються, собака грається із м’ячиком на мілководді. Усі радіють та веселяться. Це був приємний швейцарський вечір, в цей момент зовсім не здається що ти в дуже дорогій країні, начебто всі так само тут живуть як і у звичайних. Нам прийшло повідомлення, що наш новий господар чекає на нас, тож можна йти заселятися.

Готель був у сусідньому місті, його тримали справжні перуанці. Всюди була атрибутика країни і звісно велика фотографія Мачу-Пікчу. Було приємно знову доторкнутися до прекрасного, бо перуанська подорож десь в дуже далекому минулому вже. Тепер треба було розібратися як у Швейцарському курорті повечеряти не за усі гроші світу. Ми спробували повечеряти у Бургер Кінгу. Я б вартість вечері оцінив би як половина усіх грошей світу. Завтра треба інші шляхи швейцарського виживання шукати. А взагалі, що у нас на завтра? Це ж гірська місцевість, треба якусь гору підкорити! Але тут їх дві, яку вибрати? Обрали ту у якої рейтинг вище. Все йдемо спатоньки, набиратися сил. Ранок почався зі сніданку. Ніколи б не подумав що саме у Швейцарії у нас буде готель зі сніданком. Хоч сніданок і умовний, але перуанці в цьому плані молодці. Вийшли на вулицю, а де та гора? Даша жартома показала пальцем на гору, висоту якої важко описати текстом. Пішли по навігатору.

Лугано це озеро яскравих панорам, навіть по дорозі до гори вже можна зловити купу красивих видів. Чим далі ми йшли, тим більше розуміли, що навігатор нас веде саме на цю гору. Невже туди взагалі реально піднятися пішки? А он фунікулер, зараз запитаємо. А по 35 франків з людини… ну то пішки, значить пішки! Дуже яскравий початок маршруту, через дикий сад тропічних рослин. Тут взагалі приємне тропічне повітря, як у нас в Криму.

Далі нам на хвіст сіли дві німецькі жінки і одна з них увесь час захоплено розповідала німецькі історії. І з однієї сторони зупинятися не хочеться, щоб почекати доки вони пройдуть, а з іншої сторони пів години слухати німецькі історії це челендж ще той. Ми здалися і трохи почекали доки вони пройдуть далі. А ось і перші панорами почали з’являтися. Тут красиво, в долині виднілися справжні фіорди.

Забігаючи наперед скажу, що на самій горі не набагато красивіше ніж на панорамних оглядках що понижче. Але там є ресторанчик, де можна безплатно поповнити запас води. Там ще була історія із їжею, але, мабуть, не всі речі краще додавати у розповідь. Тож тепер треба спуститися, може хоч вниз фунікулер не дорогий. По 20 франків! Ну як кажуть – пішки, значить пішки!

Спускалися ми настільки довго, що в самому низу ноги не могли перестати спускатися, хоча нижче було нікуди. Про ці дві гори скажу так. В інтернеті чимало відгуків, що панорами не вартують того, щоб платити за фунікулер і якоюсь мірою це дійсно так. Якщо хочеться подивитися панораму, то має сенс дійсно йти пішки, можна навіть не на саму вершину.

Зверніть увагу, що запаси води можна буде поповнити на першій зупинці фунікулера. Ми просто попросили набрати у місцевого мешканця. Тепер подивимося що тут з їжею у супермаркеті. Доки спускалися з гори, перекинулися слівцем з італійською туристкою. Перше, що вона нам сказала: “Тут настільки все дорого, що я коли зайшла у Бургер Кінг, то прозріла з цін, потім пішла в супермаркет, а там ситуація не краще”. Схоже це класичний гастрономічний маршрут на озері і всі через нього проходять. В маркеті серед дорогої їжі продавалася за 12 франків (12 євро) ЦІЛА курка (курочка) гриль. Оце так привалило!

Взяли помідорку, сирок, хлібця, яблучка і кавовий йогурт. Приблизно на 25 франків ми отримали і повноцінний обід і потім ще й на повноцінну вечерю залишилося. Пікнік ми влаштували прямо на пірсі озера. Спочатку підпливали качечки подивитися чи немає у нас чогось для них цікавого, а потім ще й мужик якийсь проплив.

Ми переможно дивилися на гору, що зловісно нависала над озером. Та туди явно неможливо пішки піднятися, це якась фантастика! Очі дійсно відмовлялися вірити, що ноги зробили той маршрут.

Знаєте чим погано подорожувати влітку? Після того як ти багато годин витратив на підйом та спуск з гори, у тебе залишається ще половина світлового дня. Треба продовжувати маршрут, сили, агов! Зберіться до купи, ми продовжуємо. У нас цієї осені запланований маршрут пілігрима – Каміно. Треба буде пройти пішки приблизно 250 кілометрів. Ця подорож у нас умовна проба пера. Чим більше ми за день проходимо, тим спокійніше в середині емоції відносно майбутнього Каміно.

Даша навіть запропонувала попедалити на катамарані. Але на жаль, чи на щастя там приймали тільки готівку. А чесно кажучи мати із собою готівку іншої країни в іншій країні в сучасному світі це не надто тривіальна задача. Ми спробували зняти гроші зі швейцарського банкомата. Але тут схоже банкомати видають мінімум купюри у мільйон франків (мільйон євро). Ну і ок, підемо лежати на он тій затишній галявинці замість того щоб педалити. А потім непогано сходити на вчорашній пляжик, де всі відпочивають і зловити релаксову атмосферу. Для закриття повного гештальту на Лугано ми пройшли пішки усю набережну від самого початку міста до кінця.

В принципі не витратити усі гроші на цьому озері можливо, але треба дуже ретельно планувати транспортний маршрут і гастрономічну складову. До речі щодо гастрономічної складової був цікавий кейс. Як багато хто знає, якщо в італійському кафе попросити склянку лате, то тобі наллють склянку молока. Це старий класичний італійський жарт, ясна ж річ, що усі туристи в кафе заходять саме на склянку молока, а не кави. На цей раз італійський жарт відбувся і у Швейцарії, де німецькою мовою слово “Лате” взагалі немає відношення до молока. Але якщо у кафе працює італійка, то будьте впевненими, що в меню між еспресо та капучино буде лате у вигляді склянки молока, а не кави. Я поцікавився невже швейцарською мовою лате це молоко? На що отримав відповідь що правильно казати “Cafe Late” якого у меню звісно немає, бо те що у меню – це склянка молока. Я думаю, що насправді працівницю просто не проінструктували до кінця))))

Щодо транспортної логістики, то зовсім поруч є не менш чудове озеро Локарно, але від Лугано квиток коштує 20 франків з людини в один кінець. Тобто якщо ти базуєшся в Лугано, то на двох зганяти туди-сюди буде вже 80 франків, в той момент як денний проїзний коштує 104 франки на двох. Тож наступного разу будемо Локарно включати в загальний маршрут в ті дні коли буде діяти проїзний. Сьогодні це був наш останній день на озері нереальних панорам. Можемо рухатися далі.

Ліхтенштейн

Я колись бачив у рекламі фліксбасу постери, де автобус їде по дуже мальовничих містах і тепер розумію, що це схоже був саме швейцарський маршрут. Під час маршруту автобус підіймався на висоту більше ніж 1600 метрів і види були настільки фантастичними, що з’являлося логічне питання – а навіщо взагалі далі їхати, якщо вже тут можна зупинитися і гуляти. Але фішка Швейцарії, що вона майже уся така красива і черговою горою із водоспадами тут вже нікого не здивуєш. Пам’ятаю, що такі самі враження були коли ми їздили до карпатської Верховини. Цікаво, що ж на нас чекає у новій країні. Минулого року Томас зі Швейцарії описав Ліхтенштейн як нецікаву маленьку країну. В той же час на туристичних сайтах вона згадується немов Мекка туристичного світу.

Щось показання не сходяться, треба з’ясувати де та правда. А ось і приїхали! Першим ділом треба здати речі кудись. На жаль, епоха комірок в супермаркеті минула, тепер якщо немає камер зберігання, то речі треба залишати в якомусь готелі. Ми обрали готель з максимально високим рейтингом і дорогою назвою. Коли ми запитали, чи не можемо залишити у них на 4 години речі, жінка із такою радістю погодилася наче вона тільки цього і чекала. Країна нас зустріла дійсно приємно.

Тепер зайдемо в маркет, подивимося, що з цінами. Ціни тут не дешевше ніж у Швейцарії, але пів літра холодної кави коштує лише два франки. Ну, мабуть тут дуже лояльно відносяться до кавоманів. Коли ми на вулиці відкрили пляшку, то ніколи не здогадаєтеся що там було в середині. Молоко для кави! Тобто німецькою мовою на пляшці великими літерами було написано слово “Кава”, а більш маленькими “Вершки до”. А знаєте що? Я зрозумів! На мене наклали туристичне прокляття і тепер моя кава завжди буде перетворюватися на молоко. Але, на щастя, молоко було смачне.

Я навіть здогадуюся звідки те прокляття. Я якось у краківському кафе попросив баристу підігріти мені лате і сказав що можна навіть просто в мікрохвильовці. Пізніше я дивився в інтернеті інтерв’ю з баристою, де чоловік казав, що його дратує коли люди хочуть пити гаряче лате, бо вони мають його пити тільки у канонічному вигляді як він готує)))) Тож майте на увазі світ кави не такий простий як може здаватися. Коли ми в іншому кафе купили собі кави, то я собі зробив в ній подвійну порцію вершків. Пішли дивитися що цікавого в місті.

Найкраще починати знайомство із прогулянки вздовж річечки. Тут все зелене й затишне, над річкою висить стигла вишенька-черешенька. І висить прямо як у вірші Лесі Українки, не дістанеш. У нас із Дашею вже є відпрацьований акробатичний трюк для таких черешеньок. Наїлися ягідок, напилися молочка, настрій на максималках, гуляємо далі. Далі на нас чекало свято, сьогодні місто Вадуц настільки масштабно щось святкувало, що приїжджали автобуси з туристами розбрендовані різними неєвропейськими далекими країнами. В місті почався концерт, роздавали безкоштовно морозиво із горіхами австралійської макадамі.

Проводилася купа веселих конкурсів із видачею призів. Ми тепер на довгий термін забезпечені туристичними тюбиками крему від засмаги. Хоча хто знає, може у Ліхтенштейні кожен день такий радісний. Цікаво, що в околицях міста. Околиці були схожі на декорації до серіалу “В кращому світі”, де жінка прокинулася у справжньому раю. Краса і затишок неймовірних масштабів.

В цілому є віддалена схожість з Андоррою, але тут все зроблено начебто ландшафтним дизайнером. Щодо відвідування країни, якщо у вас у Швейцарії є хоча б чотири дні, то половину одного з них має сенс виділити на Ліхтенштейн. А нам час повертатися у Швейцарію.

Швейцарія

Щойно ми виїхали з мальовничого Ліхтенштейну, як види стали ще вдвічі мальовничишими, а гори ще вищими. Знову з’явилося те приємне відчуття, коли зайвий раз боїшся сходити до туалету в поїзді, щоб не пропустити чергову швейцарську красу за вікном. І те приємне відчуття коли усі поїзди між собою ідеально синхронізовані. Наші друзі Таня із Томасом нас зустрічали в Ейнзідельні. Це була дуже радісна і тепла зустріч.

Таня нас познайомила зі своїм швейцарським сьогоденням. У Тані тепер є грядка на якій вона бореться зі справжніми швейцарськими слимаками! Це аналог битви проти колорадських жуків в українських селах. А ще ми познайомилися із їх кицькою, яка схоже планує стати науковим інженером і тому їй усе цікаво. З самого ранку у нас був сніданок на природі біля будинку.

То був справжній гастрономічно-сирний швейцарський рай із яскравою панорамою. За сніданком ми обговорювали буремне життя швейцарських равликів. Я чесно кажучи після подорожі досі не можу дивитися на равликів без згадки Таніної грядки.

Трекінг від Ibergeregg до вершини Spirstock

Я б з радістю написав, що це один з найкрасивіших трекінгів, але у Швейцарії некрасиві трекінги схоже законом заборонені. Тому куди не підеш завжди буде красиво, а якщо все закрило туманом, то ти маєш уявою домальовувати як тут усе красиво. Сьогодні нам пощастило і маршрут показав усю свою красу.

Навіть на вершині знайшли камінчика-мандрівника. Але камінчик був такого розміру і ваги, що схоже він там ще довго буде лежати. Увесь маршрут в обидва боки у нас зайняв близько п’яти годин, але ми були обмежені дощем, що прогнозували рівно до хвилини. Коли ми тільки починали маршрут, то бачили над озером невелику хмаринку, але саме вона за п’ять годин переросла в дощову. Цікавий факт, але попри надвисоку швейцарську точність, дощам тут правила не писані, і він якщо передумає, то може й не початися, як сталося сьогодні.

Мені взагалі здається, що тут дощі спеціально чекають доки ти опинишся на вулиці максимально далеко від накриття. Як раз сьогоднішній день був показовий. Ми повернулися до Тані і я вирішив, що погода доволі стабільна і потягнув Дашу гуляти. Таня нам влаштувала підвечірок із фруктового салату та апероль шприца на фоні зеленої долини. Тепер ми знову готові підкорювати гори. Таня нам поставила на карті мітки куди треба дійти.

Маршрут як завжди був класний, але останні 100 метрів в гору треба було бігти інакше краплями зливи просто б придавило. Це було прямо як в одній зі сцен фільму-апокаліпсису 2012. Коли дощ перестав йти, було, як на зло, все ще світло. Тож я зміг Дашу витягти ще на третю вилазку. Це як в тому анекдоті де чоловік потрапив до вічного раю і намагався якомога швидше наїстися амброзії, бо боявся що його скоро реанімують.

Так і тут в подорожі треба надивитися на все максимально, а надивитися чесно кажучи неможливо. Наступний день був робочий, ми з Дашею вдвох поїхали на велосипедах досліджувати приховану красу гір. У напрямку села Studen виднівся водоспад. Треба б його перевірити. У Швейцарії є умовний мінус, це гірська країна і рівні дороги тут доволі рідкісні. Тож доведеться попедалити трохи вгору.

Звісно, що водоспад на то й водоспад, щоб падати донизу, але, на жаль, не настільки донизу як того хотілося б. А ось назад їхати було одне задоволення, педалі взагалі були зайві.

Ще в горах не завжди видно справжній горизонт і навіть там де очам здається, що пряма дорога доводиться викладатися на всі сили. Але велотрекінг по Швейцарії це окремий естетично-красивий вид розваги.

Золото Наполеона

Але ми були обмежені у часі, оскільки Таня звільниться о другій годині та можна буде нарешті знайти заховане золото Наполеона, яке вже сотні років ніхто не бачив. За легендою воно якраз недалеко від будинку Тані та Томаса. Я чесно кажучи був впевнений, що ми його знайдемо. Я не знаю, що саме ми робили не так.

Єдина зачіпка, що там була розлита річка, яку ми вирішили не переходити, за якою якраз була ущелина де Наполеон мав сховати золото. Але ж тому й золото ніхто не знайшов, бо якщо всі б знали, що воно саме там, то його б знайшли. Я подивився і під камінчиком, і в кущиках, і навіть за великим деревом – золота не було. Ех, а у мене вже був цілий план на нього. Та й нам із Танею та Томасом було б легше літати одне до одного в гості на власних гелікоптерах. Але знайти золото – це як квиток у лотерею, а свій квиток я вже знаходив, то був авіаквиток до Куби. Але все ж таки золото спробуємо знайти наступного разу, тож, будь ласка, не шукайте його поки що. Але головне золото цієї країни це пейзажі. Ввечері нам Таня організувала культурно-розважальну театральну програму із поглибленим вивченням швейцарської мови. Я вже чекаю коли ми через чотири роки ще раз підемо на ту виставу і порівняємо глибину сюжету.

Рейнський водоспад

Коли ми минулого разу проїхали левову частину країни, я зрозумів, що ми не бачили водоспаду, який час від часу майорить у групах присвячених красі нашої планети. Водоспад на фотографіях людей виглядав зовсім фантастично. На сьогодні ми купили швейцарський проїзний, тож від півночі до наступної четвертої години ранку уся Швейцарія наша.

Чим далі ми їхали на поїзді, тим простіше ставали види. Навіть трохи не вірилося, що у Швейцарії є не гірська місцевість. Тепер було доволі схоже на українські лани. Даша на мене подивилася і перепитала чи я впевнений, що водоспад того вартує. Але варто було тільки приїхати на зупинку, одразу стало зрозуміло, що такого масштабу водоспад вартує навіть окремої подорожі.

Скажу так, ми бачили найповноводніший у світі водоспад, нас тут вразити важко. Але як і з Ісландією, цей водоспад викликав справжній ефект Вау. Незрозуміло було в якій послідовності взагалі його дивитися. Але спочатку треба спуститися зі станції. Спуск тут доволі продуманий – сідаєш в трубу і їдеш до низу. Місцевий дідусь із зацікавленістю спостерігав як ми ліземо в трубу, але сам чомусь не ризикнув.

Було весело! Навколо водоспаду є різні оглядки. Сьогодні він був настільки повноводний, що одна з оглядок була затоплена. Ми перейшли по мосту на іншу сторону, там зона платних оглядок, вхід коштує по 5 франків. Воно того однозначно варте, такої близькості до водоспаду у нас вже давно не було.

Потужність не піддається опису, це як епіцентр тотального потопу, тільки на тебе вода не попадає. Ще й нам пощастило побачити екскурсійний дирижабль над водоспадом. Навіть таке в наш час буває. У підсумку додаю цей водоспад до місць “маст сі” у Швейцарії.

А нам треба рухатися далі, бо день на проїзному спланований до хвилини, тож біжимо на автобус щоб з нього вчасно пересісти на поїзд. Щось не виходить у нас в подорожах не бігати, але ми працюємо над цим.

Штайн-ам-Райн

Пречудовим доповненням до бурхливого водоспаду буде дуже спокійне і затишне місто на річці Рейн. Сюди їхати близько години. Місто дуже мальовниче і на фоні попереднього – спокійне. Будинки розмальовані неймовірними розписами, не місто – а писанка!

Тут гуляють люди, начебто в годині їзди немає ніякого фантастичного водоспаду. Качечки плавають по річці по своїх качиних справах. Вздовж річки простягаються рейки дитячої залізниці, але поїзд на жаль сьогодні не ходив.

А так було б цікаво якщо раптом його теж покриває проїзний. Кілька годин на місто вистачить, після цього логічним продовженням буде Цюрих.

Цюрих

Тут ми зустрілися з Танею, у Бургер Кінгу з’їли унікальний місцевий бургер, який в минулій подорожі не знайшли та пішли гуляти в сторону озера. Щоб гулялося смачніше, ми закупили швейцарських цукерок і тут був цікавий момент, такі ж самі цукерки продаються в Польщі та вони дійсно не такі смачні як у Швейцарії. Я б описав Цюрих як непогане місто, але краса Швейцарії криється в маленьких містечках та селах. Тож ми затарилися безалкогольним промоційним сидром, купили пляшку рому і відправилися в круїз на поромі по великому озеру.

Цюрих виявився дуже довгим містом, уся дорога на поромі займала понад дві години і мені здається, що вздовж міста ми пливли мінімум перші пів години. Наступні півтори години промайнули за якусь мить за теплими бесідами.

Швейцарія приємна тим, що маючи денний проїзний та ідеально розвинену транспортну мережу ти буквально пливеш в океані позитивних емоцій та нових відкриттів. Хочеться щоб ця подорож ніколи не закінчувалася. Але на жаль це лише озеро, не нескінченна ріка.

Ми причалили до міста Рапперсвіль-Йона. Ще є пів години на місто і далі починаємо дорогу до Тані. Як і минулого року, рандомне містечко в цій країні це завжди безпрограшний варіант, воно обов’язково буде класним і затишним. Ми за тридцять хвилин навіть замок на горі встигли подивитися.

І знову це приємне відчуття коли ще не закінчилася поточна подорож, а ти вже мрієш як колись повернешся. Це відчуття зазвичай притаманно країнам Азії. Хоча повернення в ті далекі країни на нашому досвіді відбувається раз на 12 років в кращому випадку. В цьому світі стільки прекрасного і так хочеться все подивитися і не по одному разу, але завжди доводиться обирати в рамках пріоритетів.

Велотрекінг

Сьогодні у нас останні пів дня в країні неймовірних панорам, а далі не менш красива дорога додому панорамними поїздами. Цю половину дня ми присвятили великому 25-кілометровому маршруту на велосипедах.

Я знаю, що для багатьох велолюбителів ця відстань не така що вражає, але для нас це було б норм пройти пішки, а на велосипедах зараз спробуємо. До цього у мене в житті був тільки один досвід великої подорожі на велосипеді, але закінчився він в травмпункті після ДТП. Щось мені з велосипедами не дуже щастить))))

Швейцарія нарешті прийняла нас у свої обійми і вперше за дві подорожі освітила долину з озером кантону Швіц яскравим сонцем. Минулого разу я тільки міг уявляти як вона виглядає без туманів і дощів. А тепер Білочка та Зайчик мчать на велосипедах під теплими сонячними променями вздовж великого нескінченного озера. Один тільки мінус, якщо дивитися по сторонах, то можна впасти з велосипеда.

Зробили повне коло, тепер треба починати зворотний маршрут. Коли ми їхали у поїзді то очі неможливо було відвести від сонячних гір та пейзажів, а в кінці на нас ще чекала 20-хвилинна пересадка на озері Лугано, щоб ще раз дотикнутися до тієї краси і сказати “До зустрічі!”.

Ось ви чули колись раніше про Адршпах? Бо я ні) Даша колись дізналася, що у Чехії десь є скельне місто, як туди дістатися ніде не писалося, але ми собі його одразу занесли у віш-ліст. За два роки ми нарешті зловили таку акцію у Прагу, щоб це не перетиналося з нашими іншими подорожами. Оскільки Чехія відносно недалеко від Польщі, то ми взяли квиток тільки в одну сторону і протягом тижня плануємо поступово їхати додому і вже точно якось доберемося до того невідомого Адршпаху.

Прага

Це наша друга подорож до Праги, перша була ще в довоєнно-доковідні часи. То були настільки далекі часи, що навіть технології 5G ще не існувало і людям, щоб повірити у рептилоїдів або тотальну змову, треба було боятися містичних тамплієрів і інопланетян ануннаків. Потім технології пішли вперед і стало набагато легше повірити у світову змову про розповсюдження страшного віруса через вежі зв’язку 5G та рідкі чипи, що вколюють разом із вакциною проти того самого віруса.

Тепер цікаво було подивитися на Прагу вже досвідченим оком. Прага виявилася дійсно такою ж туристично-приємною як і минулого разу, це дійсно таке місто, де можна сміливо гуляти цілий день і буде цікаво. При чому Прага дуже вирізняється красою від інших чеських міст.

Наприклад можна взяти Остраву. Якщо ви в Остраві гуляєте після заходу сонця, то ви неймовірно смілива людина, Брно класне, але невелике, а ось Прага – золотий стандарт для туризму. При тому туристи сюди приїжджають дуже різноманітні. Доки ми їхали в метро, то побачили дивну компанію: босу дівчину, по вигляду її хлопця, схоже вони приїхали на фестиваль. Потім бачили, як вагітна жінка нападала на того хлопця, а хлопець почав лупити кулаком у вікно вагону метро. Цікавий факт, але скло у вагонах метро виявилося дуже міцним. Як тільки вийшли з метро, то побачили татуйованого чоловіка-громилу у м’якій шапочці у вигляді покемону. Я б сказав так: Прага – місто контрастів! Ми заселилися в апартаменти, що знаходилися на останньому поверсі, тож у нас були косі стелі із вікнами і можна було подивитися і помацати дах.

Цікаво, що минулого разу Прага нас приємно здивувала сучасним магазином іграшок, я тоді був як МакКалкін (чи як його там правильно) у магазині іграшок у Нью-Йорку. Цього разу ми випадково забрели в магазин у вигляді шахти де добувають цукерки. Ми навіть не планували купувати цукерки, але формою і виглядом нас змогли затаргетувати. Ще там була величезна книга-том для відгуків, і на полиці штук сім вже заповнених томів лежало.

Після цього магазинчика ми почали більше вдивлятися у місцеві заклади і вже невдовзі були у барі, що мав ватні хмари і виглядав максимально казково. У Праги є щось спільне з Україною, наші українські заклади доволі часто можна назвати справжніми арт-об’єктами, на відміну від більшості закладів Європи.

Сьогодні у нас була тільки половина дня, чого вистачило щоб пройти усю основну частину міста. Ще був план повечеряти у тематичному ресторані вепровим колінцем, але було кілька нюансів. Той наш улюблений ресторан з минулого приїзду не пережив ковід, а ще по дорозі трапився Макдональдс у якому продавалися біг-тейсті. Як я писав вже в інших розповідях, у Польщі ще не винайшли біг-тейсті, тут Макдональдси ще розвиваються, днями тільки винайшли морозиво ріжок! Ми ходимо зазвичай багато і швидко, тож за половину дня виконали увесь основний план по місту. Зранку можна продовжувати маршрут.

Карлові Вари

Про це місто я чув з дитинства як про щось дуже міфічне, казкове і дуже далеке. Коли готували маршрут, то я помітив, що саме час реалізовувати усі недосяжні мрії. Та ще й реалізація займає дві години в одну сторону. Вай нот! Взагалі про реалізацію власних мрій завжди варто пам’ятати і виконувати їх. Бо як ми бачимо, життя така штука нестабільна, що сьогодні у вас є можливість виконувати мрію, а завтра ти лежиш зі вщент зламаними руками і радієш, що так легко все обійшлося) Колись ми відкрили для себе Азію і зробили дуже сильний акцент у подорожах в тому напрямку. Наразі можливість відвідати Азію є, але тепер це максимально нерентабельно. Або подорож у Південну Америку, квитки тоді коштували космічні 2000$ по курсу 12. І коли здавалося, що гірше ціни вже не буде — курс став 23. Але ми тоді зробили правильний вибір і взяли по курсу 12. А зараз я взагалі не впевнений, що зважився б віддати таку суму за транспорт. Тож за можливості не відкладайте життя. А ми тим часом ні, не доїхали до Карлових Вар, а дочекалися фліксбасу, що дуже запізнився. У Карлових Варах на нас за прогнозом чекав дощ у форматі тотальної зливи, але як це буває, погода заради нас відклала плани і вилила увесь дощ доки ми їли вепрове колінце у ресторані. Ніколи не задумуєшся скільки у світі вепрів доки не будеш кожен раз у чеському ресторані замовляти по коліну. Місто максимально тематичне. Трохи схоже на польську Криницю-Здруй, але більшого масштабу. Гуляти тут-неперегуляти, є і річка, і вулиця, і гори і питна лікувальна вода. До речі, вода безкоштовна, як тобі таке, Польща? І, як не дивно, але смачніша. В сенсі, на смак що там гімняна, що тут. Але якщо обирати між рівнем гімнистості смаку, то в Карлових Варах краща. Нас приємно здивував вигляд місцевих вулиць із радянським готелем-гігантом. Тут можна робити фотосесію на плівковий фотоапарат, додавати ефект сепії, писати Чехія-77 і буде як подорож у часі.

Одна з головних місцевих розваг це відвідати музей бехерівки із дегустацією, але одна проблема, сьогодні екскурсії були виключно чеською або німецькою. Це дуже туристо-орієнтований музей. Тому ми вирішилися обмежитися чеським пивом. На гуляння по місту у нас було близько шести годин, чого з головою вистачило, щоб навіть на гору залізти.

І можна повертатися на ночівлю до Праги. Наступного ранку у нас було ще пів дня у столиці. Пам’ятаю, що минулого разу ми їхали у район Вишеград, але там нічого особливого не було, тож цього разу ми вирішили з’їздити ще раз і перевірити професійним оком. І знаєте що? Там дійсно нічого особливого!

Зате порадував ресторанчик з високим рейтингом і коментарем “Як у моєї бабусі”. Ми не роздумуючи пішли перевіряти, що там чиясь бабуся готує. У невеличкому ресторанчику людей було багато. Переважно сиділи у форматі великої родини за одним столом. Ми собі знайшли невеличкий столик у куточку. Як виявилося “бабуся” комусь готувала різотто та часниковий вершковий супчик. Було смачно, на десерт був настільки смачний пиріг, що довелося додаткову порцію замовляти. Що ж, не дарма заїхали до Вишеграду! Назву не пам’ятаю, але якщо у вас празька трапеза і ви помітили, що відчуваєте себе як у бабусі, то ви прийшли за вірною адресою. Ну що ж, поїли? Починаємо маршрут до Адршпаху. Оскільки наша наступна локація – село, то треба одразу запастися продуктами доки ми серед магазинів. Спочатку ми ледве не сіли в інший автобус за тим самим напрямком. Це помітив випадково водій, бо одне з наших місць було зайнято в його базі. На правильному автобусі за кілька годин доїхали до Трутнова.

Це малесеньке містечко в якому треба пересісти на поїзд. У нас в запасі є приблизно 50 хвилин, тож цього вистачить щоб і місто подивитися і повечеряти. Тут цілий культ кебабів, такого формату закладів багато і в усіх хороші рейтинги. Я взагалі не пам’ятаю чи був десь у кебаба рейтинг 4,7. Містечко затишне, 50 хвилин щоб його подивитися і відчути як раз. А он і наш маленький потяг із двох вагонів. Це наш улюблений тип потягів, які їздять у чеських або словацьких горах. Навколо пасуться тваринки, будиночки розсипані у підніжжя зелених гір. О тааак, це природа – наша стихія.

Адршпах

Ми вийшли прямо біля парку, вже був вечір і десь за горами сідало сонце. До готелю йти 18 хвилин. А до входу в парк 2 хвилини. Після 18:00 вхід безкоштовний, оскільки зачинені каси. Так, йдемо хоча б одним оком подивимося. Заховали продукти та два йогурти під ялинкою, щоб полегшитися. Сподіваюся ведмідь їх не з’їсть доки ми будемо гуляти. Парк видно, що хороший, на вході красиве озеро.

Як раз можемо зробити коло вздовж озера. Скоріше б настав ранок! А може зараз ще підемо вглиб? Але після заходу сонця не дуже хочеться вештатися серед дрімучих лісів. Все ж таки дочекаємося ранку. Рішення до речі було доволі правильне, оскільки ми не усвідомлювали розміри парку. Більшим був тільки Чжанцзяцзе у Китаї, там треба було витратити два повних дні. По дорозі з парку ми знайшли загублений студентський проїзний якоїсь дівчини, тож буде квест її знайти в інтернеті щоб повернути. Ми арендували будиночок на околицях села, біля річечки із власною альтанкою із видом на скелі Адршпаху. Звучить мило і затишно? Так і є!

Це були одні з найкращих апартаментів, що нам попадалися. Коли ми заселялися були сутінки, на порозі нас зустрів кривий чорний кіт. Кіт наче хотів нам щось сказати, але ж ви розумієте, хто буде дослуховуватися до кота. Ми зайшли в середину будинка, а чорний кіт здивовано дивився на мене через вікно. Поставили чай, знайшли красивий сервіз і вирішили, що будемо чаювати в альтанці. Йдемо подивимося що тут є в околицях цього безлюдного села доки закипає чайник. Ми вийшли з будинку і помітили, що на другому поверсі на кухні ми залишили світло.

Але чомусь в одному вікні видно якісь рухи, Даша сказала що це явно вітер колише занавіски. Як назло вітру на вулиці не було, та й вікна були зачинені. Ну добре, хай то буде вітер, так легше. Ми перейшли через річку і стежкою дійшли до залізничних рейок. Ліхтарик семафора беззвучно мигав. Але поїздів не було. Далі стежка вела у все той же дрімучий ліс. Так, у нас там явно чайник закипів, треба повертатися. Знову у вікні якісь рухи. І взагалі якесь світло стало доволі тьмяне. Даша сказала, що, мабуть, це вікно якогось сусіда, який можливо живе в іншій частині будинку, а інше то вже нашої кухні. І тут містична тінь із першого вікна перейшла у “наше” вікно. Поруч на сараї висів плуг із погрожуючими шипами, кривий чорний кіт сидів біля подвір’я і все так же загадково на нас дивився. Доведеться чаювати разом із барабашкою! Ми зайшли в середину і піднялися на кухню, стало трохи легше коли ми помітили що на кухні взагалі немає цих вікон… А чи були ті вікна? На щастя, барабашка по ночах також спав, тому нас не турбував.

Ранок! Даша приготувала як завжди смачний сніданок, зробили з собою бутербродів і можна починати маршрут. На територію парку ані води, ані їжі немає, тож беріть провізію із собою. Це був будній день, тож народу було небагато.

Я з вечора провів справжнє детективне розслідування з приводу знайденого студенського і зміг знайти профілі дівчини у різних соціальних мережах, хоч усі профілі були максимально закриті і з відключеними повідомленнями, але я зміг з’ясувати що це місцева дівчина, яка дуже любить великих собак. Раніше вона носила проїзний у чохлі телефону, але приблизно рік тому поміняла телефон і тепер він без чохла, тому вона і загубила перепустку. Дівчина розмовляє чеською та українською, а її батьки не зареєстровані в соціальних мережах. На касах парку працівниця нам сказала, що знає цю дівчину і залюбки їй передасть проїзний. План Б був знайти в цьому селі будинок, у якого нижня частина кам’яна, дерев’яний ґанок, чотири білі великі собаки і одна чорна, та що чорна схожа найдобріша і навіть гавкати на нас не буде. Ось стільки інформації можна отримати про людину, яка повністю закрила будь-яку інформацію зі свого профіля у соціальних мережах. Пам’ятаю, колись у Києві мені подзвонив невідомий номер і жінка сказала “Вітаю Андрію, це підтримка проїзних карток Києва, повідомляємо Вас що ви 7 хвилин тому загубили свою картку на такій-то зупинці автобуса, вона у вас випала із задньої кишені”. Повернемося до парку.

Парк дійсно неймовірний, складається із двох великих частин. У парку настільки є круті скельні місця, що має сенс проходити взагалі усі маршрути. Навіть якщо є десь обхід, треба пройти спочатку по обходу, потім зробити коло і пройти по більш довгій дорозі, так ви точно нічого не пропустите. Найбільше вразила гігантська тріщина в скелі, всередині були вузькі сходи і треба було проходити скрізь скелю.

Додатковою розвагою є катання на човнику, десь у відгуках читав, що там нічого особливого, але головна частина це розповідь човнаря. Я не буду спойлерити, ви повинні самі дізнатися історію озера, це якщо ви розмовляєте польською (чеською або німецькою). На підході до озера ми помітили табличку, що шанувала пам’ять затонулих і вказана сьогодняшня дата. Ми спочатку не зрозуміли, але скажу так, сплавайте на човнику і будете в темі. Перед нами йшла вчителька із класом дітей. Ми запитали касира, чи помістимося в один човен із ними, на що вчителька відповіла що має 58 дітей, тож точно не помістимося. Оскільки у човні 65 місць, ми зробили висновок що ця вчителька точно не викладає математику, а коли вона з частиною дітей сіла у різні човни, що відправляються з інтервалом у 20 хвилин то ще й відкинули предмет логіку) Від човника залишилися дуже задоволені. Коли всі сіли, то човнар запитав які тут є національності, після питання про українців він запитав, а чи є у човні терористи, нащо один чоловік винувато підняв руку.

Коли ми закінчили із першим парком, то пішли далі у Теплицькі Скелі, це другий парк. Якщо ви почали маршрут із самого ранку і 25000 кроків для вас не вирок, то обов’язково пройдіть обидва парки, мені важко порівняти який з них цікавіший, в обох є свої родзинки. Десь в інтернетах ми читали що треба брати теплу куртку, бо буде холодно, ми думали, що то класична порада із серії “обов’язково беріть трекінгове взуття щоб погуляти по лісу”, але саме у Теплицьких Скелях є таке місце, де температура зі спекотної опустилася до… ми намагалися вгадати до якої вона опустилася та чому скелі називалися теплицькими? Але тут як раз висів градусник із позначкою 8 градусів. Холодна ділянка не супер велика і заради неї теплі речі тягти точно не треба, але якщо захопите із собою якусь накидку, то зайвим не буде.

У Теплицьких скелях було також два маршрути: короткий та довгий. Ми пройшли обидва, а потім йшли на вихід тим, що сподобався більше, то був короткий маршрут, що йде ліворуч на розгалужені. І ось ми переможці вийшли! 6,5 годин зайняв похід. На виході ресторанчик-кав’рня. Ну як ви знали, що це те, що нам треба? Нарешті з’явився інтернет, у цій місцевості взагалі інтернету майже немає, тож потрібні вайфаї. Зворотний поїзд буде через півтори години. Ось і ладушки, можна сидіти відпочивати.

Дух авантюризму підштовхував нас пройти до Адршпаху годину пішки. Але ні, ми ще не закінчили маршрут. Хоча 15 хвилин по околицях міста можна й прогулятися. По дорозі ми помітили щось схоже на вибухівку серед лісу, ми дійшли однозначного висновку, що натискати не варто.

Пізніше ми дізналися, що це маркер кордонів території, але як саме він маркує територію і чому він схожий на вибуховий предмет не зрозуміло, хоча можливо стане одразу зрозуміло як тільки на чужій території наступиш на таку штуку. Але як же тут мило виглядають поїзди на фоні природи.

Ми знову біля входу у парк, довго не роздумуючи ми пішли на друге коло по кращим місцям, оскільки був вечір то людей взагалі не було! Зранку на кам’яному столику ми залишили камінчика-мандрівника у вигляді черепахи. Зараз вже побачили, що камінчик розпочав свій маршрут.

У нас за останні дні з’явилися нові камінчики з Америки, ми їх знайшли у Празі, тепер вони помандрують у Польщу. Мило повечеряли у сонячному ресторанчику і пішли чаювати на ґанок біля будиночку. Барабашка нас вже приймав за своїх, тож навіть не показувався, а білочка та зайчик на дерев’яних стільчиках пили чай із видом на скелі Адршпаху!

Замок Ксьонж

Є у Польщі таке місце, куди фіг дістанешся! Але для туристів котрі змогли самостійно дістатися навіть до Мачу Пікчу, немає нічого неможливого. Ранок почався з того, що ми затупили з часом і 18-ти хвилинний маршрут довелося пробігти з речами за 8.

Я пропущу момент наскільки складно виявилося добиратися до того замку, навіть просто по польському місту Валбжих, де той замок розташований. Але тепер я знаю, що у цьому світі є не тільки перуанське Мачу Пікчу із “неможливим” добиранням.

Але сам замок сподобався, навіть попри важкий шлях. Особливо зайшли сади навколо замку та панорама з парку.

Там він взагалі виглядає як на картинці. Ще є окремо палмярня. Вона знаходиться в 30 хвилинах пішки від замку і її однозначно варто дивитися. Там є дуже затишний ресторанчик, але, на жаль, ми не встигли по часу до закриття. Ресторанчик виглядав як пікнік серед саду, дуже шкода, що не встигли. Шлях до палмярні схоже розраховувався на релаксову шляхетну прогулянку по зеленій зоні від замку, але ми як завжди хочемо багато чого встигнути за короткий час, тож наш похід був трохи протилежний слову “релаксова”. Але нам як завжди усе сподобалося. Тепер можна їхати на фінальну точку маршруту – до друзів у Вроцлав. А зайві речі так взагалі з Вроцлава відправили до дому поштою щоб із собою не тягати.

Тромсе, Норвегія

Це місто знаходиться за арктичним колом, сюди можна дістатися недорого авіакомпанією Візейр і вполювати північне сяйво.

Лаго ді Тенно, Італія

Це озеро хоч і невелике, але має незвичайно яскравий і красивий колір води. Приємним бонусом місцевості є велике озеро Гарда, де можна провести чудовий відпочинок. Дістатися до Гарди можна легко поїздами з Мілану, Венеції або Верони.

Хверір, Ісландія

Дуже підходить для людей які хотіли б побувати на іншій планеті, але народилися зарано для космічних подорожей. В Ісландії з легкістю можна було б виділити водоспади, льодовики або багатокольорові гори, але Хверір що бурлить, кипить та димить відрізняється своєю унікальністю в Європі.

Метеора, Греція

Чудове місце для прогулянок по скелях із відвідуванням діючих храмів. Дістатися сюди можна самостійно приїхавши поїздом у Каламбаку. Звідти кожний день ходить автобус. Зверніть увагу на розклад роботи храмів, вони працюють не кожен день.

Мон сан Мішель, Франція

Абатство розташоване в найпрекраснішій частині Франції — Нормандії. Дістатися до абатства відносно легко. З Лілля або Парижу ходять автобуси до міста Кан, звідти кожен день ходить поїзд до міста Понторсон. Ночувати можна в Кані, і за один день легко зганяти туди-назад. Від Понторсону до абатства ходить автобус, що по розкладу схоже синхронізований із поїздом. Або 10 кілометрів пішки по прямій дорозі. Оскільки ви вже у Нормандії, то не пропустіть місто Руан.

Острів Стрисьо, Швеція

Пустеля в Аркашоні, Франція

Ми для себе відкрили дві шикарні пустелі в Європі, одна з них знаходиться в Аркашоні, до якого треба їхати автобусом з міста Бордо. Друга пустеля Леба, до якої можна доїхати поїздом від Гданська. У пустель є чудова риса, якщо потрапите в погану вітряну погоду, то буде шанс побачити і відчути справжню бурю, якщо погода буде сонячною, то романтичний закат увесь ваш.

Альберобелло, Італія

Дуже тематичне містечко із незвичайними будиночками. Дістатися автобусом можна з міста Барі.

Острів Мадейра, Португалія

Замок Нойшванштайн, Німеччина

Цей замок виглядає максимально живописно серед інших замків що ми бачили у Європі. Одна з переваг, це панорамний міст Марії з якого відкривається така панорама. Нажаль міст доволі часто зачинений з різних причин. Дістатися до замку можна на поїзді від Мюнхена. Від зупинки поїзда туристів забирає місцевий автобус що привозить у локацію із замком.

Морське Око, Польща

Морське Око це гірське озеро, що знаходиться біля Закопане. Від залізничного вокзалу увесь час ходять маршрутки до парку з озером. Від Кракова до Закопане можна доїхати за 2,5 години автобусом або довше поїздом. При плануванні подорожі на морське око, слід врахувати два фактори: літо і ясний прогноз погоди.

Аннесі, Франція

Неймовірно тематичне французьке місто та озеро серед гір. Дістатися можна або автобусом з Женеви, Або автобусом від Ліона.

Амальфійське узбережжя, Італія

Якщо ви опинилися в регіоні Неаполя, то один день треба виділити на найкрасивіше узбережжя Італії. Зупинитися на прогулянку треба у містах Позітано та Амальфі.

Пором Lucerne – Brunnen, Швейцарія

Сінтра, Португалія

Якщо вам цікаво подивитися на архітектурні шедеври у вигляді справжніх замків Португалії, прогулятися по неймовірних лісопарках та полазити по таємничих тунелях, тоді два повних дні доведеться виділити. Сінтра знаходиться поруч із Лісабоном.