Подорожі це прекрасно, і чим більше подорожей тим прекрасніше. Кожен раз коли мені здається, що подорожей вже достатня запланована кількість, то хочеться докинути ще парочку… іншу… Так і живимо. Часи міняються, руки ламаються, потім зростаються, а іноді не зростаються і ще раз ламаються, а подорожі залишаються. Як я писав в одній із недавніх розповідей, у нас були підозрілі вільні місяця у календарі без подорожей. Потім як раз з’ясувалося, що рука зламана і треба міняти пластину. Навіть перед операцією мене тягнуло купити лоукостерські квитки, але мудрий розсудливий голос Даші тримав все під контролем.

Спочатку побачимо, як швидко буде йти відновлення, потім зможемо вже точно спланувати. На щастя, відновлення організму пішло не просто швидким темпом, а буквально семимильними кроками. Всі ті етапи, що були після минулої операції, тепер проходили не тижнями, а днями. Тож через тиждень після операції руки самі потягнулися до клавіатури і були повністю взмозі провести процес купівлі квитків. Я вважаю, що цієї умови достатньо щоб вважати, що пацієнт готовий до польоту! У наших друзів був незакритий гештальт по запланованій кількості країн до кінця року, тому ми залюбки вирішили допомогти їм в цьому процесі. Тож вперед! Попри те, що переліт був над горами і трусило літак так, що я боявся за пломби в зубах, моя нова пластина перенесла переліт добре, а значить можу спокійно літати!

Удіне

Ми прилетіли зовсім зранку, тож в Трієст можна не поспішати. На карті побачив, що недалеко є затишне на вигляд містечко, тож з нього і почнемо. Єдине що, треба побороти злий автомат з продажу залізничних квитків, бо італійський сайт із завидною регулярністю не працює. Машина з продажу, схоже, теж вирішила оголосити страйк і робила усе, щоб ми не могли купити квиток. Боротьба з сайтом та машиною завершилася фіаско, зате контролер сьогодні працював без страйку. Тож я вирішив у поїзді підійти першим і повідомити про фейл з квитками. Контролер сказав, що зараз щось придумає, вийшов з поїзду на наступній зупинці і більше не повернувся, поїзд поїхав без нього. Схоже контролер вирішив теж приєднатися до страйку. Уся надія, що машиніст не передумає їхати. І ось ми в старовинному місті. По красивій традиції почнемо подорож з ранкової кави з круасанами.

Плюс у нас була велика місія – витратити євромонетки, які нам надавали за останні три роки як решту. Їх накопичилося під 30 євро. Доки ми трапезували, люди, що проходили по вулиці, заглядали у кав’ярню, але бачивши нас чомусь поспішали піти далі. Саме Удіне премиле італійське містечко, тут кілька годин можна легко поблукати по старих вулицях.

В ідеалі б його поміняти місцями з портовим Трієстом. Шкода, що немає єдиного путівника, який би зібрав міста побратими між собою. Бо Удіне було відкрито нами випадково, а виявилося справжнім прихованим діамантом.

Трієст

Неймовірною фішкою Трієсту є його розташування. Він ідеально розташований як відправна точка щоб дивитися Словенію, або ближні частини Хорватії. Про саме місто скажу так, тут є новорічні ярмарки і фантастичного розмаху заходи сонця. Я не знаю, як вони це зробили, але красу заходів сонця можна оцінити як Сейшели або тайський Ко Ліпе. Ця подорож була в форматі ворк енд тревел. Тож під час полювання на захід сонця мені подзвонила колега і ми намагалися перемогти базу даних з нею. Паралельно ми з Дашею шукали, як пройти на набережну щоб побачити захід у всій красі. Ми залізли в справжній треш, тут закинутий поїзд, старі доки для суден, а ще охоронець, що приїхав за нами на велосипеді. Краще б він приїхав, щоб нас підвезти ближче до заходу. В такі моменти, радію що ми охоронцям створюємо хоч щось цікаве на роботі і відчуття не дарма відпрацьованого дня.

Ми собі винайняли просторі апартаменти на всі дні. Під словом “просторі” мається на увазі довжина коридора, при якій зможе розігнатися і злетіти невеликий літак. Єдиний мінус у цій задумці – далеко носити їжу з кухні до столу у вітальні. Але ж яка то їжа… то був справжній прошуттовий рай. Це дуже крута фішка в подорожах по вечорах закатувати бенкети з локальних продуктів країни. І такі країни як Італія, Франція, Іспанія просто ідеально підходять для цього задуму.

Сьогодні ми у нас в гостях святкували перший день і обговорювали плани на наступні. Команда Ані обрала Хорватію, ми на завтра запланували словенський Піран. Взагалі цікаво, що тільки в цьому році взагалі відкрили цю Словенію, але через віддаленість деяких локацій ми подивилися одну частину. А завдяки Трієсту зараз подивимося невідкриту частину і країну можна вважати повністю дослідженою нами. Тепер, схоже, буде Австрія найбільш нерозвіданою країною в ЄС. Цікаво як із року в рік міняються країни, що вважаються найменш дослідженими нами. Колись довгий час такою була Німеччина, а ще більш цікаво, що Італія, яка на початку не була у фаворитах тепер, мабуть, найбільш досліджена нами країна. Ще реально пощастило, що туди завжди дешеві рейси, а міланський аеропорт то вже мабуть як другий дім)))

Піран

Хоч до Пірану їхати близько години, водій фліксбасу зробить усе можливе щоб дорога відчувалася як пів дня в автобусі. Чомусь цей проміжок дороги максимально некомфортний для подорожі, можливо, через вузькі вулиці міст, а може югославський стиль водіння. На щастя, автобус не приїжджає у сам Піран, а висаджує у сусідньому Порторожі. Тож дорога трохи коротша) Проторож це ідеальна точка для початку маршруту. Увесь час треба йти вздовж сонячної набережної із зеленими деревами. Незважаючи на грудень, у Словенії на відміну від Італії, було дуже зелено. Шлях до Пірану займає 40 хвилин, тож ми зробили проміжну мандаринову паузу. Бо новорічні свята без мандаринок – це як мандаринки без новорічних свят. Після мандаринок можна й біля морька походити, правда, я ледве не відкрив зимовий сезон купання. Тож порада мандрівникам: якщо бачите біля моря довгий слід ковзання чиєїсь ноги, то не варто туди підходити, бо ковзання може початися на пів метра раніше.

Потім по дорозі нас зупинила жінка і запросила відвідати безкоштовну галерею з фото визначних міст Словенії. Я думаю, що це національна програма націлена на туристів із Італії. Бо тут дійсно Словенія показана в усій красі. Та й взагалі з нашого досвіду це реально класна країна. Місто Піран не було виключенням з класності країни. Він затишний та сонячний, у нас тут був увесь світловий день.

Приємним доповненням був ресторан мережі Сараєво 84. Ми в цьому закладі були в Любляні і тепер вже з нетерпінням чекали обіду, щоб знову пірнути в атмосферу Боснії та Герцеговини. Хоча в цій країні ми ще не були, але ж не може бути поганою країна, де так смачно вміють їсти. Ми запитали працівницю, чи потрібно бронювати столик на вечір, тобто чи буде ажіотаж. Працівниця відповіла, що не знає чи буде вечірній ажіотаж, але заклад закриється вдень. Відповідь на п’ятірочку. Одразу відповім на майбутні питання, ми там потім проходили ввечері, ажіотажу біля закритого закладу не було.

Зате були свіжі ківі, що росли прямо на деревах, можна собі заводити книжечку, де відмічати які фрукти ми вже зустрічали в дикій природі, лідером мабуть залишається саусеп. Приємним доповненням до міста є стіни старої фортеці. А саме ціни на прогулянку по ним. Для порівняння, стіни в Дубровнику коштують 35 євро з людини, а в Пірані з нас взяли 6 євро з родини. Хто знає, можу в Дубровнику стіни з чистого золота, а тут з традиційного каменю. Хай це залишається приємною загадкою, бо на стіни Дубровника ми не пішли, і не шкодуємо, особливо після Пірану)))

Та й в цілому коли якесь визначне місце коштує дорожче за авіаквиток між країнами, то завжди з’являються сумніви. Ввечері на нас чекав справжній піранський захід сонця, який не далеко пішов від трієстського. Тож на заходи завжди виділяйте окремі пів години в день. Після заходу сонця стало значно холодніше, а точніше стало холодно, бо до цього було тепло.

В центрі міста почалася ярмарка із багаттям для обігріву замерзлих. Місто світилося новорічними фарбами, дух Різдва ширяв у повітрі. Тепер 40 хвилин вздовж холодної набережної до фліксбасу і можна їхати. По дорозі можна зайти погрітися на місцеву криту ковзанку, але чомусь там виявилося не тепліше ніж на вулиці. На щастя, фліксбас приїхав раніше свого часу і ми були єдині пасажири, які купили квитки з цієї зупинки, тож водій одразу дав по газах і ми полетіли в Трієст. Водій був настільки радий, що ми теж прийшли трохи раніше, що навіть забув про туристку, яка вийшла на стації в туалет. На щастя, інший пасажир встиг вчасно зупинити водія. У мене тепер фобія ходити в туалети на зупинках.

Природний заповідник Val Rosandra (Riserva Naturale della Val Rosandra)

Ми кудись далеко їхали, а потім пересіли і ще далі поїхали. Погода була сонячна але дуже-дуже вітряна. Парк виявився в горах. А там ще більш вітряно. Добре хоч не здуло. Ми спочатку вирішили, що недостатньо високо заїхали в гори, тож вирішили ще вище залізти. Питання, навіщо ми це зробили залишиться питанням 2024-го року навіки. Але ми побачили цілу зграю оленів, тож це було вагомою нагородою за наші старання. І як тільки ті олені можуть безшумно скакати серед хащів, наче несправжні. Коли ми залізли зовсім високо, і вже думали лізти ще вище, то, на щастя, одумалися і полізли назад. Бо по факту це були гори, а парк був на 300 метрів нижче по висоті. Сам парк виглядав дійсно фантастично і в ідеалі одразу треба йти по його стежках, але тоді менше шансів побачити зграю оленів).

Це кам’янисті гіри, стежки яких ведуть до потужного та високого водоспаду. Панорами доволі незвичайні, тут можна знімати фільми про сміливих космонавтів, що намагаються вижити на далекій, холодній скелястій планеті. Треба б було вже повертатися до автобуса, але хотілося все більше і більше погуляти по цим дивним краям.

Гуляли ми стільки, доки не зайшли у Словенію. Як не дивно, але природа одразу змінилася на зелену. Мабуть вони кордон за природними ознаками прокладали, зелену частину Словенії, сіру – Італії. А тепер можна бігти до автобуса, що ходить раз на годину. На нас чекало дві новини: добігти ми встигли, а от сісти не встигли, бо не знали де точно зупинка. На наступний автобус чекати було трошки ліньки, тож ми пішли пішки до місця пересадки між автобусами. Якихось 40 хвилин вздовж італійських сіл. Панорами нас одразу флешбеком повернули у Каміно.

Маршрут прямо ідеально підходив би для Каміно, але це не він) Тож якщо пропустили автобус, не журіться і починайте йти пішки в сторону Трієсту. Сьогодні ввечері ми знову зустрічалися з друзями, сьогодні нам Змітєр розповідав історію нелегкої долі сусідніх країн та їх королів.

Шкоцянські печери

Сьогодні ми вирішили остаточно закрити нерозвідані міста Словенії і поїхали в печери. У країні є декілька відомих печер, але одні коштують 15 євро з людини, в той час як інші всі 30. Вибір був очевидний. Єдине питання, це як доїхати до тих печер у несезон. Спочатку треба купити квитки на потяг Треніталія в касі або у автоматі самообслуговування. Саме ці квитки не можливо купити на сайті, бо вони міжнародні, видно тільки розклад поїздів.

Далі треба заїхати в максимально глухе село країни Дівача. Містечко має кілька десятків будинків і навіть Мішленівський ресторан (ото Мішлену робити було нема чого). Тепер у несезон треба взяти ноги в руки і десь годинку йти пішки в сторону печер. Судячи з рекламних банерів влітку тут ходить автобус. Попередньо на сайті треба перевіряти розклад роботи печер на ваші дати, щоб він співпадав хоча б з якимось із потягів. Печери починають вражати вже на підході. Це гігантська прірва серед лісу.

У нас була ще година до початку туру, тож ми ще встигли обійти по колу і сказати ‘Вау’. Ми чесно кажучи думали, що будемо єдиними людьми в печерах в несезон, але людей зібралося більше ніж усе населення Словенії разом взяте. Щодо печер скажу так, ми бачили по світу їх дуже багато в найвіддаленіших куточках планети і нас важко вразити печерами, але ці вразили. Я не знаю, що там в печерах по 30 євро має бути, але тут є всі круті атрибути: бурхлива річка, мости на висоті, відповідна підсвітка і трьохкілометрова прогулянка стежкою всередині печери. В сезон відкрито ще продовження маршруту назовні.

Шкода тільки, що самим гуляти не можна, а тільки з гідом. Екскурсія тривала близько двох годин. Тепер у нас був нелегкий вибір, або бігти на дорогий австрійський потяг до Трієсту, або чекати п’ять з половиною годин у холодному забутому словенському селі, щоб поїхати на Треніталії, на який у нас ще й квитки були. Шкода, що це була зима, бо до італійської автобусної зупинки лише дві с половиною години пішки. Але зараз такий трюк не вартує ціни за квитки. Ми ретельно зважили усі за та проти і поїхали на дорогому потязі. Коли ми вдома лежали під теплою ковдрочкою, поїдаючи свіже прошутто, то зайвий раз переконалися у правильності рішення.

Околиці Трієста

У нас до літака сьогодні була половина дня. Тож не витрачаючи час ми залізли на чергову гору, що знайшлася прямо серед міста та поїхали дивитися замок, який знаходиться на півдорозі до аеропорту. Звісно, кожна країна вважає, що саме їх замок найбільш замковий на світі і тому повинен відповідно коштувати. А ось ми в замках любимо те, що територія щоб погуляти поруч зазвичай красива та безкоштовна. А тут ще й море і сонечко і сосонки, коротше кажучи, то наймиліша частина Трієсту.

Вцілому, як я можу підсумувати цю подорож. Попри те, що сам Трієст не занадто нас вразив, його околиці буквально фантастичні. Якщо ви не були в Словенії, то має сенс ще провести пару днів в Любляні, якщо були, то околиці Трієсту будуть безцінним доповненням до вашої історії подорожей по світу.